Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 16. Фінансово-кредитна система
1. Сутність і функції фінансів. Державний бюджет
2. Податкова система та її функції
3. Необхідність, суть та джерела кредиту
4. Форми та функції кредиту. Нові види банківської діяльності
1. Сутність і функції фінансів. Державний бюджет
У працях західних вчених з економіки фактично у всіх розділах тією чи іншою мірою знаходять висвітлення проблеми фінансово-кредитної системи як важливішого важеля розвитку продуктивних сил. Це вказує про особливу роль фінансів та кредиту в системі виробничих відносин. Фінансово-кредитна система - це сукупність економічних відносин у суспільному виробництві з приводу формування та використання фондів грошових ресурсів, кредитних засобів, позичкового відсотка, грошового обігу та грошового обороту і їх ролі у розподілі та перерозподілі кінцевого результату для підвищення ефективності виробництва, розподілу, обміну і споживання для повнішого задоволення зростаючих потреб людини та виробництва.
Складовою частиною, важливішим елементом фінансово-кредитної системи є фінансові відносини. Вони виступають формою функціонування економічного механізму розширеного відтворення. Об'єктивна необхідність фінансових відносин зумовлена наявністю товарного виробництва, закону вартості, товарно-грошових відносин та держави. Ґрунтуються вони на вартісній формі продукту, яка з виникненням грошей відгалужується від нього і набуває самостійного руху. Саме на цій основі відбувається розподіл сукупного суспільного продукту на фонди грошових ресурсів спеціального призначення на рівні суспільства: Фв - фонд відшкодування, Фн- фонд нагромадження, Фсп - фонд споживання, Фr - резервний фонд країни, Фвп -державний бюджет. На рівні підприємства (галузі) формуються такі фонди грошових ресурсів: Фр - фонд розвитку виробництва, Ф0 - фонд освоєння нової техніки Фвп- фонд впровадження нової техніки; Фекспо – фонд стимулювання виробництва експортної продукції, Ф3/п - фонд заробітної плати фірми та інші фонди. На рівні індивідів формуються фонди грошових ресурсів під назвою - фінанси населення.
Таким чином, фінансові відносини - це сукупність економічних відносин, що виникають між державою і підприємствами, між підприємствами, між підприємствами і працівниками, між державою і громадянами з приводу утворення та використання фондів грошових ресурсів для задоволення потреб розширеного відтворення. При цьому фінансові відносини це не лише ті економічні відносини, що пов'язані з процесом утворення, розподілу та використання фондів грошових ресурсів у народному господарстві країни в цілому, а і в галузях суспільного виробництва та регіонах, на підприємствах і організаціях. Крім того, фінансові відносини охоплюють широкий спектр податкових платежів населення, позики, лотереї, вклади в комерційні банки тимчасово вільних коштів. Держава, в свою чергу, надає кредити населенню та комерційним банкам, регулює індивідуальну трудову діяльність (створює робочі місця для громадян), здійснює управління соціально-економічними процесами, визначає темпи та пропорції суспільного відтворення, шляхи зростання доходів населення. Таким чином, фінанси пронизують усі сфери економічного життя суспільства, вони є своєрідним індикатором реального стану справ у народному господарстві. Суб'єктами фінансових відносин виступають держава в цілому, органи державного управління, населення країни, громадські організації, профспілки, політичні партії, приватні й державні (казенні) підприємства, акціонерні змішані підприємства, територіальні громади.
Найважливіші суттєві ознаки, властивості фінансів у концентрованій формі виражають через функції. Вони виконують розподільчу та контрольну функції. Розподільча функція проявляється у процесі руху суспільного продукту. За допомогою фінансів відбувається виділення із вартості сукупного продукту фонду відшкодування (матеріальні витрати і амортизаційні відрахування) та валового внутрішнього продукту, їх розподіл між сферами та галузями народного господарства, між регіонами, підприємствами, організаціями та підрозділами підприємств.
Контрольну функцію фінанси виконують у процесі формування і використання фондів грошових ресурсів. За допомогою фінансів встановлюється контроль за ефективністю використання матеріальних і трудових ресурсів виявленням відповідно до поставлених завдань. Ця функція фінансів реалізується через систему показників прибутку, рентабельності, собівартості, витрат обігу тощо.
Важлива роль фінансів у суспільному виробництві і в тому, що вони стимулюють його розвиток: змушують підприємства знижувати витрати, підвищувати продуктивність праці, ефективність експорту та імпорту. Одночасно фінанси - це реальний інструмент управління економікою, засіб пропорційності і збалансованості в народному господарстві. Залежно від рівня використання обсягів фондів грошових ресурсів у галузях суспільного виробництва прискорюються або уповільнюються економічні реформи. Фінансові відносини реалізуються в русі фінансових ресурсів.
Фінансові ресурси - це фонди грошових коштів, що утворюються у процесі розподілу і перерозподілу частини сукупного суспільного продукту і національного доходу в грошовій формі і призначені для задоволення суспільних потреб. Склад і структура фінансових ресурсів, напрям їх використання визначаються економічною, в тому числі фінансовою політикою держави. Фінансові ресурси України формуються з фондів грошових коштів населення, грошових коштів державного бюджету, бюджетів місцевих рад, позабюджетних фондів грошових коштів, коштів фірм, організацій, інших фінансових ресурсів. Сукупність різних форм фінансових ресурсів, різних фінансових закладів (включаючи кредитні заклади і податкові інституції) тієї чи іншої країни утворює її фінансову систему. Фінансова система України має три рівні:
а) фінанси населення;
б) фінанси підприємств;
в) загальнодержавні фінанси
Фінанси населення - це фонди грошових коштів, які утворюються у населення країни з надходжень, отриманих від виробничої, науково-дослідницької та комерційної діяльності, і які спрямовані на примноження об'єктів їх власності та підвищення добробуту. Вони виступають економічною основою формування сукупного попиту, на цій підставі вони є основною формою фінансової системи, яка в ринковій економіці спрямована на об'єктивну необхідність задоволення потреб споживача. Якщо споживач реальний некоронований король ринку, то фінанси населення не можуть не бути головним елементом фінансової системи. Значні фінанси населення формують через податкову систему реальний державний бюджет. Вони виражають виробничі відносини, що виникають навколо акумуляції і використання заощаджень, страхових і пенсійних фондів для потреб нагромадження і розвитку соціальної сфери.
Фінанси підприємств - це економічні відносини, що виникають у процесі відтворення з приводу формування та використання фондів грошових коштів між підприємствами, підприємствами і державою, підприємствами і найманими працівниками, підприємствами і посередниками, що їх обслуговують. Одночасно з розвитком системи відносин власності все більшого значення набувають фінанси державних, кооперативних, акціонерних, приватних підприємств і організацій, промислів (підприємств однієї особи). Фінанси підприємств разом із загальними ознаками фінансів набувають специфічних ознак, властивих ринковій економіці: залежність формування грошових коштів від розподілу виручки після реалізації продукції, формування прибутку фірми, куди входять і амортизаційні відрахування, взаємозв'язок з формуванням фондів спеціального при значення, зокрема, особливостями формування фонду заміщення спожитих засобів виробництва.
Для покриття невідкладних додаткових витрат, які поки що неможливо передбачити, створюються резервні фонди. їх ще називають страховими. Такі фонди створюються у промисловості, сільському господарстві, на окремих підприємствах, державі в цілому. Грошові доходи, одержані у сфері підприємницької діяльності, виступають як первинні доходи господарюючих суб'єктів. Далі вони підлягають перерозподілу. Одним з каналів цього перерозподілу є система податків, яка формує основну частину державних фінансів.
Фінанси держави - це система грошових фондів, які має держава і які спрямовуються на фінансове забезпечення її функцій: управління, оборону, соціальні гарантії, охорону навколишнього середовища тощо. Провідна роль у системі фінансів держави належить державному бюджету.
Державний бюджет - це система грошових відносин, які виникають між державою, з одного боку, підприємствами, організаціями і населенням - з іншого, з приводу формування і використання централізованого фонду державних грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб.
Державний бюджет - це щорічно розроблюваний та регульований органами держави фінансовий план утворення і використання загальнодержавних фінансів. Він має доходи та видатки. Баланс між ними саме і забезпечує узгодження матеріально-речових та грошово-фінансових пропорцій суспільного відтворення. Джерелом доходів державного бюджету є податок на прибуток підприємств, об'єднань і організацій, податок на додану вартість, акцизний збір, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, податок з населення, надходження від реалізації цінних паперів тощо.
Державні видатки- це сукупність грошових відносин, які формуються у процесі розподілу і використання централізованих фондів грошових ресурсів для фінансування основних витрат суспільства. Зокрема, в 2004 році 52 відсотки видатків державного бюджету буде спрямовано на задоволення соціальних потреб країни. Основними принципами організації державних видатків є плановість, цілеспрямованість, ефективність використання коштів, безповоротність витрат виділених коштів і дотримання економії. Ігнорування цих принципів негативно впливає на державний бюджет. Негативні тенденції, які посилилися в розвитку економіки країни у 80-90-ті роки, відбилися і на державному бюджеті. На даний час головний недолік державного бюджету - його дефіцитність. Витрати бюджету зростають значно швидше, ніж його доходи.
Нагромаджені позичені суми є державним боргом, який буває зовнішнім та внутрішнім. Зовнішній борг означає заборгованість іноземним державам і громадянам і пов'язаний з дефіцитом торгового балансу. Внутрішній - характеризує заборгованість уряду громадянам своєї країни. Він пов'язаний з продажем населенню державних цінних паперів і виплатою відсотків їх власнику. Випереджаюче зростання державних витрат порівняно з доходами викликає хронічний дефіцит бюджетів більшості країн світу.
У США, наприклад, державний бюджет збалансовувався без дефіциту за останні півстоліття лише два рази - у 1969 та 1998 роках; у Франції з 1952 по 2000 рік державний бюджет був дефіцитним 42 рази. Навіть у такій країні, як Німеччина, яка має сприятливіше економічне і валютне становище, ніж інші країни Західної Європи, переважання державних видатків над доходами спостерігається постійно. Не є винятком інші країни Заходу.
Головним методом покриття бюджетного дефіциту в нашій країні стало використання кредитних ресурсів. Залучення позик державою є економічно доцільним лише у разі створення базису для здійснення боргових виплат - розширення запасу капітальних благ. Державні запозичення потрібно прикріпляти до конкретних інвестиційних проектів, а не до загального бюджету розвитку.
На думку спеціалістів тривале використання кредитних запозичень для покриття дефіциту державного бюджету без належних фондів товарних ресурсів буде мати найсерйозніші наслідки для грошово-кредитної системи. Набагато вигідніше застосувати немонетарні методи покриття дефіциту, до яких належать випуск цінних паперів - реорганізація системи ціноутворення, реформа банківської системи, перебудова зовнішньоекономічної діяльності. Ефективним методом фінансового оздоровлення країни є переведення державних підприємств на акціонерну форму власності.
За структурою державний бюджет має багаторівневий характер. У федеративних державах він, як правило, включає три рівні: державний (федеральний) бюджет, бюджет членів федерації і місцеві бюджети. Наприклад, У США паралельно існують федеральний бюджет, бюджет штатів і бюджети місцевих органів влади (муніципалітетів); У Німеччині державні фінанси включають федеральний бюджет, бюджети земель і бюджети общин (місцеві бюджети). В унітарних державах бюджетна система має два рівні - державний бюджет і місцеві бюджети.
Бюджетна система України включає бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети: обласні, районні, міські, селищні, сільські. Місцеві бюджети України є фінансовим підґрунтям місцевим органам влади. Найхарактернішими їх рисами стали самостійність, самофінансування, незалежність від вищого рівня органів управління. Це означає, що кожен місцевий бюджет повинен дбати про свою економічну базу, підтримувати підприємливість, ініціативу, розбудовувати інфраструктуру свого регіону тощо. Основними статтями видатків місцевих бюджетів стали витрати на охорону здоров'я, освіту, житлово-комунальне госпо дарство й побутове обслуговування. В ході економічних перетворень в Україні вдосконалюються і набувають нових форм фінанси населення.
Усі названі підсистеми фінансів тісно пов'язані між собою. Саме з фінансів підприємств і населення надходять ресурси до державних фінансів і саме на них спрямовані механізми формування останніх: податкова система, страхові, митні, гарантні платежі. У свою чергу, державні фінансові ресурси значною мірою повертаються населенню та підприємствам у вигляді фінансування соціальних програм, субсидій, дотацій та капіталовкладень.
Фінанси підприємств та населення також пов'язані між собою: для більшості громадян заробітна плата та дивіденди, які вони отримують від підприємств, є основними джерелами формування фінансів. З іншого боку, фінансові ресурси населення поповнюють фінанси підприємств і фірм, головним чином, через купівлю акцій та утворення малих підприємств. Стан фінансової системи значною мірою залежить від гармонійного взаємозв'язку та розвитку усіх її складових, зокрема податкової системи.
2. Податкова система та її функції
Податкова система являє собою економічний механізм розподілу грошових коштів між фізичними та юридичними особами, з одного боку, та державою і її підрозділами з іншого боку. Податки - це обов'язкові відрахування до загальнодержавного й місцевих бюджетів юридичними та фізичними особами. Податкова система формується на відповідних законодавчих актах, які встановлюють конкретні методи і правила побудови і вилучення податків. Провідне місце в системі законодавчих актів належить Закону України "Про систему оподаткування" від 18 лютого 1997 року. Сутність його полягає в тому, що право обкладати податком, це не тільки право ліквідувати всякий вид економічної діяльності, а й право творити економічну діяльність.
Сутність податкової системи проявляється в її функціях. Найважливішою функцією її є проведення державної фінансової політики. Вона означає необхідність створення державної скарбниці для забезпечення потреб держави, її установ, органів та регулювання процесом розширеного відтворення в сучасних умовах, задоволення зростаючих соціальних потреб країни.
Податки ведуть до перерозподілу фондів грошових коштів державного, місцевого і консолідованого бюджетів, до перерозподілу фондів грошових коштів підприємств, галузей, сфер економіки та перерозподілу грошових коштів населення. Перерозподіл грошових коштів повинен створити умови для фінансування реальних видатків. Люди повинні оподатковуватись пропорційно тій вигоді, яку дає їм держава. Структура податків повинна бути такою, щоб з її допомогою доходи розподілялись в інтересах суспільства. В цьому суть перерозподільної функції податків.
Стимулююча функція податків полягає у вилученні податків на активізацію трудової активності, на ефективніше використання основного капіталу, стимулювання тих чи інших галузей виробництва. Використання податкових пільг сприяє розвитку підприємницької діяльності у сільському господарстві в 2004 році, закріпленню кадрів в окремих його галузях. Нарешті, здійснення митної політики спрямоване на збереження власного виробництва і активізацію його виробничої діяльності.
Основи податкової системи становлять окремі елементи, основними з яких є:
суб'єкт податку - особа, Яка за законом зобов'язана сплачувати податки;
носій податку - особа, що фактично сплачує податок; об'єкт податку - доход або майно, з якого нараховується податок (заробітна плата, прибуток, доход з цінних паперів, нерухоме майно тощо);
ставка податку - величина податкових нарахувань на одиницю об'єкта податку (грошова одиниця доходів, одиниця земельної площі, одиниця виміру товару тощо).
Кожна країна має свою податкову ставку. Названі податки досить різноманітні. Проте, не зважаючи на це можна здійснити загальну класифікацію податків. Залежно від встановлення ставок розрізнять: пропорційні податки, які ґрунтуються на ставках, що встановлюються на однаковому відсотковому відношенні до об'єкта податку без урахування диференціації його величини;
прогресивні податки передбачають підвищення величини ставок із зростанням доходу, платник податку сплачує не тільки все більшу абсолютну суму доходів у вигляді податку (у міру їх зростання), а й більшу його частку; регресивний податок передбачає зниження величини ставки із зростанням доходу, може не сприяти зростанню абсолютної суми надходжень до бюджету при збільшенні доходів фізичних і юридичних осіб, що платять податок;
загальні податки використовуються для фінансування поточних і капітальних видатків державного і місцевих бюджетів без закріплення за будь-яким певним ви дом видатків;
Специфічні податки мають цільове призначення (наприклад, відшкодування на соціальне страхування).
За принципами встановлення податки поділяються на:
прямі, які вилучаються з доходів або майна юридичних та фізичних осіб (сюди відносяться податок на прибуток підприємств, податок на доходи, прибутковий податок з громадян, податок на нерухоме майно);
непрямі податки, що встановлюються у вигляді надбавок до ціни товару або тарифу на послуги (податок з обороту, податок з купівлі, податок з продажу, податок з 1 хвилини телефонних розмов);
до загальнодержавних податків належать мита, податки на експорт та імпорт, податок на додану вартість, податок на прибуток підприємств, податок на доходи окремих громадян;
місцевими є податки з власників будівель, комунальний податок, податок на землю, податок з садової ділянки, податок на автомобільні шляхи сполучення тощо.
Відповідно до чинного законодавства України основні принципи функціонування податкової системи є такі:
стимулювання виробничої, науково-дослідницької та комерційної діяльності;
обов'язковість впровадження норм сплати податків і зборів, визначених на підставі - достовірних даних;
рівнозначність і пропорційність у справлянні податків;
рівність, недопущення будь-яких виявів податкової дискредитації;
соціальна справедливість щодо різних верств населення;
стабільність забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів), їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року; економічна обґрунтованість, встановлення податків на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей;
рівномірність сплати, встановлення строків сплати податків і зборів, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;
єдиний підхід до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку, об'єкта оподаткування, джерела сплати податку, строку та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;
доступність, забезпечення зрозумілості норм податкового законодавства для платників податків.
Реформа оподаткування в Україні розпочалася в 1997 році і досі не завершена. Тому у нас відсутні великий і малий податкові кодекси. Метою реформи є створення системи податків, яка б сприяла підвищенню ефективності господарювання в усіх ланках народного господарства на основі кривої Лаффера. її суть полягає в тому, що при нульовій ставці податок відсутній, як і при 1% ставці. Тільки при ставці податку більше нуля, зростає й загальна сума податку. В певній точці люди починають працювати і зберігати менше, вони переносять свою діяльність у тіньову економіку. Якщо ставка податку піднімається понад 50%, податки зростають. Населення буде радіти податковим ставкам, що знижуються, уряд буде отримувати більше доходів, виробництво і ефективність зростуть (рис. 2). Встановлення єдиного прибуткового податку з громадян в 13% з 1 січня 2004 року дасть поштовх до насичення державного бюджету завдяки зростанню обсягів виробництва, виведення частини доходів з тіньової економіки.
податкові надходження
Рис. 2 Крива Лоренца
Зменшуючи ставку податку з точки А до точки В, ми отримаємо зростання доходів держави навіть при падінні податкової ставки. Точка А показує рівень податків з юридичних та фізичних осіб, які стримують економічну активність зайнятих. Так було під час другої світової війни, коли військовий додатковий прибутковий податок у більшості країн світу становив 90%. В той час діяли адміністративні та моральні важелі розвитку виробництва. З переміщенням кривої з точки А в точку М починає зростати ділова активність, зменшуються тіньові доходи, але вони залишаються ще значними - близько 50%. Завдання держави полягає в тому, щоб зростала дохідна частина Казначейства, тіньові капітали все більше працювали на суспільство, а в підприємців та найманих працівників з'явився матеріальний стимул до збільшення обсягів виробництва. До 1 січня 2004 року в Україні було шість рівнів оподаткування доходів населення, зокрема, дохід до 17 гривень - нульова податкова ставка, дохід понад 1701 гривню - податок становив 393 грн. 50 коп. плюс 40 відсотків, що перевищує 1701 гривню. Саме життя заставило перевести податок з точки М в точку В і тим самим відкрило шлях до виходу капіталів з тіні. Нині механізм сплати податків з фізичних осіб такий. Якщо у вас місячна заробітна плата становить 400 гривень, то з неї спочатку зроблять соціальні відрахування (в Пенсійний фонд, фонд зайнятості населення і фонд соціального страхування по тимчасовій втраті працездатності), які становлять 12 гривень 50 копійок. Потім з „чистої" суми зарплати вирахують податкову соціальну пільгу (71 гривню 10 копійок). Після цього утримають 13-відсотковий прибутковий податок. Цей рівень оподаткування фізичних осіб буде існувати в 2004-2006 роках. З 1 січня 2007 року передбачається встановити 17відсоткову податкову ставку. Для юридичних осіб з 1 січня 2004 року встановлено 25-відсоткову додаткову ставку на прибуток.
3. Необхідність, суть та джерела кредиту
Кредит виник на певному етапі розвитку суспільства, спочатку, як явище випадкове, зумовлене особливими взаємовідносинами між товаровиробниками: коли продавцеві потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити, виникла потреба у передачі продавцем покупцеві товару з відстрочкою платежу, в кредит. У цьому і полягає найбільш загальна причина необхідності кредиту.
Для оформлення кредиту необхідно, щоб той, хто його надає, довіряв тому, хто хоче ним скористатись. З розвитком товарного виробництва, особливо коли воно набуває загального характеру, кредит стає обов'язковим атрибутом господарювання. Він допомагає уникнути кризових явищ, безперебійно здійснювати виробництво товарів та обмін ними. Отже, без кредиту нормально функціонувати товарне виробництво взагалі не може.
Необхідність кредиту викликана існуванням товарно-грошових відносин. Що ж таке кредит?
Кредит - це економічні відносини між юридичними та фізичним особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою відсотка. В цих відносинах завжди бере участь як позичальник так і кредитор. їх називають суб'єктами кредитної угоди, а грошові чи матеріальні цінності, відносно яких укладається угода позички, є об'єктами кредиту.
За суб'єктами кредитної угоди та їх комбінацією можна виділити основні типи кредитних відносин, найпоширеніші з яких такі: кредитні відносини між банками, з одного боку, та підприємствами, господарськими організаціями, товариствами - з іншого; кредитні відносини між банками і державою; підприємствами, організаціями та товариствами; банками і населенням; кредитні відносини між підприємствами, організаціями, товариствами, з одного боку, та населенням, з іншого; кредитні відносини між фізичними особами (громадянами); зовнішньоекономічні кредитні відносини, коли суб'єктами кредитної угоди виступають держави, банки та окремі фірми. Кожен тип кредитних відносин має свою специфіку, яка, насамперед, визначається складом суб'єктів цих відносин.
В умовах ринкової економіки об'єктом кредитних відносин переважно є гроші, як загальний ресурс, за допомогою якого можна придбати всі інші ресурси: матеріальні, технічні, трудові, природні тощо. Матеріальні блага об'єктом кредиту виступають рідко. Кредитні відносини виникають з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення. Саме цим вони відрізняються від інших економічних відносин, зокрема, фінансових.
Якщо останні виражають економічні відносини з приводу розподілу суспільного продукту, то кредитні відносини - з приводу перерозподілу уже розподіленого суспільного продукту, насамперед, національного доходу. Надана у тимчасове користування вартість через певний час повинна повернутися до її власника. Цим кредит відрізняється від товару, який після продажу його переходить від продавця до покупця. Вартість, що передається кредитором позичальнику, віддається лише на певний час, а потім вона має бути повернута і, як правило, з виплатою відсотка.
Джерелом коштів, які можуть бути надані в позичку, є: залишки на рахунках у банках вивільнених з кругообігу коштів (передусім, це кошти, що призначені для нових закупок сировини, матеріалів, палива, тари тощо); грошові кошти підприємств для виплати заробітної плати; нерозподілені амортизаційні відрахування, прибуток та інші кошти підприємств; грошові заощадження населення; тимчасово вільні кошти, що є на рахунках державного і місцевих бюджетів та бюджетних установ; власні кошти банків; статутний, резервний та інші фонди; нерозподілений прибуток тощо. Отже в народному господарстві постійно є кошти, які можуть використовуватись як кредитні ресурси для надання позичок. Сукупність цих коштів становить позичковий фонд країни. Одна частина його - це постійні ресурси, а друга - перемінні. Постійні ресурси можуть використовуватись для надання довгострокових позичок, а перемінні - переважно для короткострокових.
4. Форми та функції кредиту. Нові види банківської діяльності
Залежно від форми, в якій кошти передаються кредитором позичальнику, розрізняють дві форми кредиту, товарний і грошовий, В умовах ринкової економіки типовим є грошовий кредит. Залежно від суб'єктів кредитних відносин, їх організації та цільового призначення позичок кредит поділяється на такі види: внутрішньоекономічний, зовнішньоекономічний, банківський, міжгосподарський, виробничий, споживчий.
Основним видом кредиту є банківський, тобто кредит, який надають і одержують банки. Саме вони акумулюють переважну частину кредитних ресурсів і надають їх у позичку. Таким чином, банківський кредит - це двосторонній рух грошових коштів на засадах повернення. Мобілізовані банками ресурси, як частина позичкового фонду країни спрямовуються на три укрупнені об'єкти кредитування: формування основних фондів суб'єктів господарювання та інші інвестиційні цілі; формування оборотних коштів та споживчі цілі.
Крім класифікації кредиту за формами та видами, його розрізняють ще за строками користування позичками (довго-, середньо- та короткостроковий), порядком надання (прямий та непрямий), забезпеченості (забезпечений товарно-матеріальними цінностями та незабезпечний), сферами спрямування (у сфери виробництва, обігу, споживання, послуг) тощо. Досить поширеним є міжгосподарський кредит. Він надається одним суб'єктом господарювання іншому і включає комерційний кредит, дебіторсько-кредиторську заборгованість та ін.
Комерційний кредит надає постачальник покупцеві. Потреба у ньому виникає тоді, коли підприємство-товаровиробник прагне продати вироблений товар, але у покупця немає грошей для його придбання. У таких випадках товар може бути переданий виробником покупцеві у кредит. Ця передача може оформлятись векселем (борговим зобов'язанням). Під вексель постачальник (векселедержатель) отримує в банку кредит, при цьому міжгосподарський кредит трансформується у банківський. Важливою характеристикою кредиту, крім форми і виду, є його функції. Із суті кредиту випливає, що через нього відбувається перерозподіл вартості на засадах повернення. Отже кредит виконує перерозподільчу функцію. Вона властива всім формам та видам кредиту. Функцією кредиту є створення коштів для грошового обігу (емісійна функція), її виконує тільки банківський кредит. Між обома функціями кредиту (перерозподільчою та емісійною) існує тісний зв'язок. Адже перерозподіляти можна тільки те, що вже є, тобто ті грошові кошти, які знаходяться в обігу. Однак вводити гроші в обіг потрібно тільки тоді, коли в цьому є потреба.
Таким чином, кредит є важливим економічним важелем управління економікою країни. Він може сприяти її розвитку або ж стати фактором, що дестабілізує економіку. Тому для нормального розвитку народного господарства надзвичайно важливе правильне встановлення економічних меж кредиту. Сукупність кредитних відносин та інститутів, що реалізують ці відносини, утворюють кредитну систему. Головною її ланкою є банки. Вони виступають одночасно у ролі покупця і продавця наявних у суспільстві тимчасово вільних грошових коштів. Купівля і залучення тимчасово вільних грошових коштів — це пасивні операції банків, а продаж та інвестування - активні. Обидва види операцій здійснюється банками згідно з певними принципами, застосуванням тих чи інших засобів, методів, форм та іншого інструментарію.
Головним видом активних операцій комерційних банків є кредитування, що відбувається за такими принципами: строковість, цільовий характер, забезпеченість та платність кредиту. Принцип строковості означає, що позика має бути повернута позичальником банку в наперед визначений строк, який залежить від форми кредитування. Цільовий характер кредитування допускає вкладання позичкових коштів у конкретні господарські процеси. Принцип забезпеченості позичок має на меті захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника.
Перехід економіки до ринкових відносин і створення акціонерно-комерційних і кооперативних банків наповнили цей принцип новими елементами. Зараз у ролі носія гарантій повернення позички може бути не тільки матеріальне забезпечення, а й цінні папери: акції, облігації, векселі, страхові поліси, гарантії платоспроможності юридичних і фізичних осіб тощо. У процесі кредитування підприємств і громадян банк вимагає не тільки повернення одержаної позики, а й плати за користування нею. Платою за користування позичковим капіталом, його ціною є відсотки.
Процент - сота частина будь-якого числа, що взяте за ціле. В українській мові його синонімом є слово "відсоток". Відсоткові ставки диференціюються залежно від виду кредиту, його розміру і строку забезпечення позички, співвідношення попиту та пропозиції позичкового капіталу, особистості клієнта та ін. За рахунок відсотків банки покривають свої витрати і одержують прибутки. Відсоток є також одним із засобів управління сукупним грошовим оборотом. Цим засобом користуються центральні банки під час продажу кредитних ресурсів комерційним банкам.
Факторинг - високоефективна форма фінансового маркетингу, яка широко практикується у країнах з розвиненою ринковою економікою. У найзагальнішому вигляді, факторинг - це надання клієнтам різних комісійно-посередницьких послуг, що спрямовані на прискорення розрахунків між контрагентами. Ці послуги надаються самостійними факторинговими компаніями або спеціалізованими філіями комерційних банків. Головне місце серед них належить операціям щодо купівлі грошових вимог постачальників до своїх покупців з передачею їм права на одержання від останніх платежів. Тобто, факторинг надає клієнтові кредит, який погашає через певний час третя особа - покупець. Послуги факторингу дорогі, тому що вони враховують ризик можливої неплатоспроможності покупця.
Конкретні операції, які здійснюються за рахунок факторингу, встановлюються комерційним банком самостійно. На практиці здійснюються три види факторингових операцій: оплата платіжних документів за товарно-матеріальні цінності (послуги) в зв'язку з тимчасовою відсутністю у платника коштів і права на одер банківського кредиту; викуп у підприємства-постачальника дебіторської заборгованості за поставку продукції; викуп платіжних вимог за продукцію, яка відвантажена, із зарахуванням коштів на розрахунковий рахунок підприємства-постачальника.
У практиці роботи комерційних банків застосовується також нова, нетрадиційна форма діяльності - лізинг. У 1952 році коли компанія "Юнайтед Стейтс лізинг корпорейшен" організувала перше спеціальне лізингове товариство. В Україні першу лізингову компанію (ОМЕГА Лізинг) було створено у липні 1993 року.
Лізингові операції - це надання на умовах оренди на середньо- та довгостроковий період засобів виробництва підприємствам-користувачам. На відміну від звичайної оренди лізинг, як правило, передбачає викуп устаткування після закінчення строку оренди його користувачами. В лізингових операціях беруть участь, як правило, три сторони: підприємство-постачальник устаткування; орендодавець, який оплачує устаткування і надає його в оренду; підприємство, що одержує і використовує устаткування протягом певного терміну (орендатор). В країнах з розвиненою ринковою економікою лізинговими операціями займаються спеціальні фінансові товариства - лізингові фірми, компанії або великі банки.
Об'єктом лізингу, крім устаткування, може виступати також нерухоме майно (адміністративні будинки, гаражі, склади та ін.). Діяльність лізингових компаній і види лізингових операцій досить різноманітні. Вони залежать від строку оренди, характеру відносин, виду устаткування, структури організаційних форм і т. д. Наприклад, є лізингові фірми, які спеціалізуються на короткостроковому лізингу (рейтингу). Вони здають в оренду устаткування, майно, пропонують послуги спеціалістів на строк від однієї години до місяця. В переважній більшості такі фірми діють у сфері побутового прокату або бізнес-сервісу.
Основний об'єкт рейтингу - транспортні засоби, приміщення, послуги секретарів, перекладачів. Орендна плата за рейтингом значно вища, ніж за звичайним лізингом. Від місяця до року здають в оренду майно лізингові фірми, які надають перевагу середньостроко-вому лізингу (хайринг). Власне лізингом займаються фірми, які здають орендареві устаткування на строк понад один рік. У багатьох країнах строк оренди за лізингом визначається законодавством.
Якщо брати до уваги характер об'єкта лізингу і зобов'язання лізингової фірми перед орендатором, то розрізняють такі основні види діяльності: лізинг нового устаткування; лізинг устаткування, яке було в користуванні; чистий лізинг; "повний" або "великий" лізинг. Існують також такі різновиди лізингу, як фінансовий, оперативний, акціонерний, дійсний та ін. Найбільш популярні фінансовий і оперативний лізинги.
Однією з форм банківської діяльності є трастові операції. В зарубіжній практиці під трастовими мають на увазі операції банків або інших фінансових інститутів щодо управління майном та здійснення інших послуг за дорученням і в інтересах клієнта на правах його довіреної особи. Трастові операції можуть мати також назву довірчих операцій.
В Україні трастові (довірчі) товариства діють відповідно до Декрету Кабінету Міністрів від 17 березня 1993 року за № 23-93 "Про довірчі товариства". Проте в нашій країні діяльність трастових компаній значною мірою дискредитована. Відсутність досконалої правової бази дала можливість нечесним ділкам від бізнесу не тільки пограбувати населення, але й підірвати його довіру до трастових компаній. Суть трастових операцій полягає у тому, що довірена особа на основі укладеної між заінтересованими сторонами угоди або за заповітом отримує відповідне право і виступає розпорядником майна, включаючи залишки коштів на банківських рахунках.
Зміст угоди може бути різним залежно від конкретної ситуації і включати розпорядження за заповітом майна заповідача на користь спадкоємців; прийняття
цінностей на зберігання; урегулювання вимог кредиторів відносно неплатоспроможної особи або розпорядження коштами фірм, які збанкрутували; управління майном в якості опікуна неповнолітньої особи та ін.
При здійсненні трастових операцій довіреною особою може бути як фізична, так і юридична особа: спеціалізована компанія (страхова фірма, траст-компанія), комерційний банк. У тих випадках, коли довіреною особою є комерційний банк, він, пов'язаний відносинами за дорученням зі своїм клієнтом, діє від імені свого довірителя і в його інтересах, або в інтересах третьої сторони.
В арсеналі комерційних банків трастові операції з'явились ще в минулому столітті і використовувались банками найбільш розвинених країн, насамперед США, Великобританії та Німеччини. Найбільше поширення й розвиток трастові операції одержали тільки в кінці 40-х на початку 50-х років минулого століття.
Для ведення трастових операцій банки утворюють трастові відділи, а також засновують небанківські філії, що спеціалізуються на операціях щодо управління цінними паперами та іншим майном клієнтів. Послугами храст-відділів банків користуються фізичні особи, фірми, добродійні фонди. В останні роки активно розвивається міжнародна трастова діяльність комерційних банків. Особливо відома міжнародна трастова діяльність швейцарських банків. Значний обсяг операцій щодо управління цінними паперами за кордоном здійснюють англійські торгові банки та деякі американські.
Таким чином, комерційні банки можуть виконувати такі операції за дорученням своїх клієнтів: операції за дорученням фізичних осіб, зокрема управляти майном у вигляді акцій та інших фондових цінностей, нерухомості та іншого майна, що передане на відповідальне зберігання або згідно із заповітом; довірчі функції за дорученням акціонерних товариств; агентські послуги фізичним особам, фірмам та іншим організаціям. Трастові операції які здійснюються комерційними банками для фізичних осіб, включають розпорядження майном клієнтів за заповітом, управління майном клієнтів за спеціальним договором, надання агентських послуг, у тому числі відкриття і ведення траст-рахунків.