Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКА національна АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА
ЕКОНОМІКА БУДІВНИЦТВА
ТЕКСТИ ЛЕКЦІЙ
Зміст
|
Вступ..................................................................................................... |
4 |
|
Тема 1. Економічна модель діяльності будівельної організації................ |
5 |
|
Тема 2. Формування виробничої програми будівельної організації.......... |
11 |
|
Тема 3. Виробничі фонди у будівництві...................................................... |
18 |
|
Тема 4. Трудові ресурси та кадри будівельної організації. Продуктивність праці...................................................................................... |
38 |
|
Тема 5. Узагальнюючі економічні показники діяльності будівельних організацій........................................................................................................ |
53 |
|
Тема 6.Система кошторисних норм, цін і ціноутворення в будівництві.. |
65 |
|
Тема 7. Кошторисна справа в будівництві................................................... |
74 |
|
Рекомендована література…………………………………………………. |
91 |
|
Інформаційно-методичне забезпечення....................................................... |
92 |
Вступ
Демократичні перетворення, які відбуваються в Україні, потребують реформ в освіті. Вища освіта завжди була і буде найважливішим чинником управління будь-якими змінами. Сучасні знання, інтелект, компетентність стали найбільше вартісним товаром. Саме таким товаром, потрібним людині, виробництву і державі, стали економічні знання. Економічна освіта і культура є невід’ємною складовою частиною освіти громадянина і необхідною умовою розбудови економічно міцної та вільної держави.
Мета вивчення курсу: формування у майбутніх фахівців теплогазового господарства системи спеціальних знань і практичних навичок у галузі економіки будівництва, планування показників виробничо-господарської діяльності, використання економічних методів управління будівельною організацією з урахуванням чинників зовнішнього і внутрішнього середовища.
Предмет курсу: економічний механізм функціонування будівельної організації в ринкових умовах, формування та раціональне використання її ресурсного потенціалу з метою отримання високих фінансових результатів. Економічні і організаційно-управлінські питання розглядаються в тісному взаємозв’язку з технікою і технологією теплогазопостачання, впровадженням досягнень НТП.
Кожна тема містить короткий виклад основних теоретичних положень, перелік питань, які є обов’язковими для вивчення і підсумкового контролю знань.
Тема 1. БУДІВНИЦТВО В СИСТЕМІ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ.
Питання для теоретичної підготовки
1.1. СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ ЕКОНОМІКИ БУДІВНИЦТВА.
1.2. ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ У КАПІТАЛЬНОМУ БУДІВНИЦТВІ.
1.3. ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА І ФОРМИ КАПІТАЛЬНОГО БУДІВНИЦТВА.
|
КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ |
|
|
|
ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕМИ
1.1. СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ ЕКОНОМІКИ БУДІВНИЦТВА
Слово «економіка» грецького походження і означало спочатку мистецтво ведення домашнього господарства. Економіка є найбільшою сферою суспільних відносин і розглядається у таких основних значеннях:
У першому значенні економіка є об’єктом вивчення політекономії, у другому – територіального розміщення продуктивних сил. Нас цікавить третє значення цього терміну, а точніше, економіка окремо взятого будівельного підприємства.
В економічній, навчальній і спеціальній літературі до цього часу не сформульоване загальноприйняте визначення поняття „капітальне будівництво”. Одним з них, на наш погляд найбільш прийнятним, є наступне:
Капітальне будівництво – це процес створення нових, реконструкції, розширення та технічного переозброєння діючих об’єктів виробничої та соціальної інфраструктури. Для цього процесу характерні довготривалість виробничого циклу, значна різноманітність об’єктів будівництва, здійснення виробничого процесу на місці майбутнього функціонування основних фондів.
Капітальне будівництво – це галузь матеріального виробництва, в якій створюються нові й відновлюються діючі основні фонди народного господарства як виробничого, так і невиробничого призначення у вигляді готової товарної будівельної продукції.
Готовою товарною продукцією будівельної галузі є закінчені та підготовлені до введення в експлуатацію побудовані або реконструйовані виробничі підприємства, цехи, порти, житлові будинки, об’єкти соціальної сфери тощо.
Галузь об'єднує будівельну індустрію, діяльність замовників, підрядників, проектні, науково-дослідні інститути та організації. У ній беруть участь різні галузі національної економіки, які забезпечують будівництво металоконструкціями, цементом, лісоматеріалами, машинами, транспортом, пальним, енергетичними ресурсами.
Будівельне виробництво - комплекс будівельних та монтажних робіт, які виконуються в технологічній послідовності, і в результаті здійснення яких створюється готова будівельна продукція. У будівельному виробництві виділяють три етапи:
1. Підготовка будівництва — техніко-економічні дослідження доцільності будівництва; проектування і інженерно-технічна підготовка до будівництва.
2. Безпосереднє виконання будівництва — сполучення всіх технологічних елементів будівельного процесу з метою створення будівельної продукції.
3. Реалізація товарної будівельної продукції — введення закінчених об'єктів в експлуатацію і передача їх замовнику як основних виробничих і невиробничих фондів.
Економіка будівництва – це система спеціальних наукових знань про форми і особливості проявлення загальних економічних законів у капітальному будівництві як галузі народного господарства.
1.2. ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ У КАПІТАЛЬНОМУ БУДІВНИЦТВІ
Економічна діяльність окремих господарюючих суб’єктів і країни в цілому значно характеризується обсягом здійснюваних інвестицій. Термін „інвестиції” походить від латинського слова „invest”, що означає вкладення грошей. У більш ширшому трактуванні інвестиції – це вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення. Закон України «Про інвестиційну діяльність» визначає інвестиції як вкладення капіталу (майнових та інтелектуальних цінностей) в об'єкти підприємницького та іншого видів діяльності з метою його подальшого збільшення, отримання соціального ефекту та ін.
Всі інвестиції поділяються на зовнішні і внутрішні, тобто іноземні та вітчизняні, а вітчизняні, в свою чергу, поділяються на реальні (виробничі) та фінансові.
Реальні інвестиції – це вкладання коштів (майна) у реальні активи — матеріальні й нематеріальні. Вкладання коштів у різні фінансові активи (інструменти фінансового ринку) розглядають як фінансові інвестиції, серед яких превалюють цінні папери. Інвестиції, пов’язані з науково-технічним прогресом, відносять до інновацій. Вкладення у відтворення основних фондів (будинків, споруд, мереж тощо) називають капітальними вкладеннями.
Інвестиційна діяльність – це сукупність практичних дій юридичних осіб, держави та громадян по реалізації інвестицій. Діюча правова система України складається більш як із 100 законів та інших нормативних актів, які регулюють інвестиційну діяльність. Серед них, насамперед, слід виділити Закон України „Про інвестиційну діяльність”, Закон України „Про іноземні інвестиції”, Закон України „Про цінні папери та фондову біржу”, які складають правову основу інвестиційної діяльності.
Законодавство визначає, що всі суб’єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права у частині здійснення цієї діяльності. Згідно діючого законодавства суб’єктами інвестиційної діяльності є: інвестори (замовники), виконавці робіт (підрядники), користувачі об’єктів інвестиційної діяльності, юридичні особи, громадяни України, іноземні юридичні та фізичні особи.
Інвестор – суб’єкт інвестиційної діяльності, який здійснює з власних чи позичених коштів фінансування будівництва об’єкта. Головним мотивом інвестування будівництва є одержуваний прибуток (дохід) інвестора. Інвестор може виступати в ролі замовника, кредитора, покупця, забудовника. Замовник - це учасник контракту, який визначає умови складання контракту, приймає закінчені роботи і здійснює розрахунки за них з підрядником. На відміну від замовника забудовник є власником земельної ділянки під забудову. Підрядник - учасник будівництва, який бере зобов’язання на свій ризик і за обумовлену ціну виконати передбачені контрактом роботи і передати їх замовнику у встановлені строки. Учасником підрядного контракту можуть бути і субпідрядники, які виконують спеціальні й окремі види робіт за домовленістю з генеральним підрядником. Проектувальник – проектна чи науково-дослідна організація, що виконує розробку проекту об’єкта на умовах договору чи за контрактом.
Окремі види проектних та будівельно-монтажних робіт, інженерних вишукувань для будівництва потребують відповідної атестації виконавця і здійснюються за ліцензією. Головними умовами контракту є термін будівництва об'єкта (виконання робіт, послуг) і ціна робіт (послуг), виконання яких здійснює підрядник.
1.3. ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА І ФОРМИ КАПІТАЛЬНОГО БУДІВНИЦТВА.
Організаційна форма управління є формою організації взаємодії та взаємовідносин між усіма учасниками інвестиційного процесу будівництва, включаючи стадії фінансування, проектування та будівництва. Організаційна структура капітального будівництва, розвиваючись та вдосконалюючись, зазнала численних змін, зберігаючи при цьому орієнтацію на відповідність принципу єдності організаційних структур.
Таким чином, у капітальному будівництві існують наступні організаційні форми будівництва: господарський і підрядний спосіб, будівництво об'єктів "під ключ", тендерні торги (конкурси).
За господарським способом будівництва всі будівельно-монтажні роботи виконує будівельна ділянка, ремонтно-будівельний цех або інший структурний підрозділ підприємства, для якого будується об'єкт. Підприємство-забудовник у цьому випадку одночасно виконує ролі керівника будівництва та виконавця будівельних робіт. Цей спосіб в основному застосовують під час реконструкції чи розширення підприємства, будівництва невеликих об’єктів на території існуючих і т.п.
Основним способом будівництва є підрядний — ведення робіт постійно діючими підрядними будівельними організаціями за договором підряду із замовником. Замовник надає підряднику будівельний майданчик, затверджену проектно-кошторисну документацію, забезпечує своєчасне фінансування будівництва і постачання технологічного устаткування. Для виконання окремих робіт (як правило, спеціалізованих) генеральний підрядник має право залучати відповідні спеціалізовані організації за договором субпідряду. При цьому відповідальність перед замовником за термін і якість виконання всіх робіт несе генеральний підрядник.
При будівництві об’єктів "під ключ" генеральна підрядна будівельна організація виконує функції замовника і бере на себе всю відповідальність за будівництво об'єкта.
В міжнародній практиці капітального будівництва прийнято вибір проектувальників, підрядників, постачальників виконувати на конкурсній основі шляхом проведення конкурсів (тендерів), що сприяє розвитку ринкової конкуренції і дозволяє замовнику вибрати найбільш вигідні пропозиції. Для участі в тендері претенденти (підрядники) подають конкурсні пропозиції (оферти). Оферта — це поданий претендентом тендерному комітету комплект документів, який містить пропозиції та умови, за якими він погоджується виконати замовлення. При проведенні тендерних торгів або шляхом прямої домовленності сторін залежно від складу витрат визначається договірна ціна контракту.
ПИТАННЯ ДЛЯ КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ
Тема 2. ВИРОБНИЧА ПРОГРАМА БУДІВЕЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
Питання для теоретичної підготовки
2.1. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БУДІВЕЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
2.2. ФОРМУВАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ БУДІВЕЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
2.3. ВИРОБНИЧІ ПОТУЖНОСТІ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ
|
КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ |
|
|
|
ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕМИ
2.1. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БУДІВЕЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
Практично вся система виробничо-господарського управління та регулювання виробництва заснована на методах планування. Планування є способом досягнення мети на основі збалансованості та послідовного виконання всіх виробничих операцій.
Планування – це розробка та коригування плану, який до свого складу включає передбачення, обґрунтування, конкретизацію й опис діяльності господарського об’єкта на найближчу і віддалену перспективу. Планування виробництва у будівельній організації – це точне передбачення і програмування на перспективу ходу виробничого процесу та його результатів за етапами.
Існує дві форми планування, які на певному історичному етапі розвитку мали досить широке поширення: директивне й індикативне планування.
Планування має системний характер, тобто всі види планів, які розробляються на підприємстві, повинні являти собою єдину цілісну систему, що складається із взаємозалежних частин.
На даному етапі склалася наступна система планування: довгострокові (іноді виділяють середньострокові плани), короткострокові й оперативні плани. При цьому слід зазначити, що рамки планів мають умовний характер і залежать від особливостей виробничої діяльності конкретної галузі.
У систему планування у будівельних організаціях входять довгострокові, поточні річні й оперативно-календарні плани. Їх відмінність полягає у строках отримання кінцевого результату, а об’єкт планування, як правило, не змінюється.
Центральною ланкою планування є довгострокові плани (або ще їх називають планами прогнозування). В цих планах обов’язково повинні передбачатися перспективи розвитку як своєї будівельної організації (вказуються шляхи науково-технічного вдосконалення виробництва), так і постачальників та замовників (споживачів).
Поточні плани всіх будівельних організацій визначають шляхи конкретного розвитку з урахуванням довгострокового планування, уточненням усіх показників на основі діючих економічних умов та аналізу виконання планів попередніх періодів.
Річні завдання плану – основа для складання оперативно-календарних планів. Оперативно-календарне планування – розгорнуте продовження поточного планування виробництва, конкретне завдання в управлінні поточним моментом в будівельних організаціях. Оперативне планування передбачає завдання на декаду, місяць, квартал.
Однією з найрозповсюдженіших, найважливіших і найскладніших функцій оперативно-календарного планування є розподіл роботи на робочому місці в зв’язку з необхідністю врахування різної індивідуальної продуктивності діючого обладнання та праці робітників, тому що одну й ту ж роботу робітники однієї і тієї ж професії, навіть маючи однаковий кваліфікаційний розряд, за допомогою різних технічних засобів виконують за різний час. Тому на практиці завдання на робочих місцях часто даються будівельними майстрами або бригадирами виключно на основі їх особистого досвіду.
2.2. ФОРМУВАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ БУДІВЕЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
Виробнича програма підприємства — це завдання, що визначає кількість, асортимент і якість продукції (послуг), яку підприємство повинно виробити і реалізувати в плановому періоді, виходячи з потреб споживачів та можливостей їхнього задоволення.
Стосовно будівельних підприємств виробнича програма визначає склад і обсяг будівельної продукції на плановий рік з розподілом по кварталах і по виконавцях. В основу розробки виробничої програми повинна бути покладена реальна потреба в конкретних виробничих потужностях, пускових комплексах і об’єктах, а не спроможність будівельно-монтажної організації виконати визначений обсяг окремих видів будівельно-монтажних робіт (БМР). Оскільки номенклатура продукції будівельного виробництва дуже велика, то об’єднати весь обсяг будівельної продукції можна тільки в грошовому вираженні. Що ж стосується спеціалізованих будівельних організацій (наприклад, будівельні організації по виробництву і монтажу систем вентиляції) обсяг продукції може бути розрахований і у натуральних показниках.
Показник готовності будівництва об’єктів характеризує рівень готовності об’єкта до введення в дію і визначається відношенням обсягу зданих замовнику підрядних робіт з початку будівництва об’єкта до кінця планового року до кошторисної вартості БМР об’єкта.
Показник незавершеного будівельного виробництва визначається як різниця показників готовності будівництва об’єкта і показника зданих замовнику обсягів підрядних робіт.
Середня тривалість будівництва об’єктів в цілому характеризується середнім часом від початку підготовчих робіт до введення об’єктів в експлуатацію.
Всі етапи фінансування річної виробничої програми будівельної організації тісно пов’язані між собою.
Результати роботи будівельної організації, як і будівельного виробництва в цілому, характеризуються системою показників продукції, причому будівельна діяльність розглядається як єдиний процес виробництва і реалізації (здачі замовникам) будівельної продукції. Відповідно до цього економічного змісту утворюються дві підсистеми показників обсягу готової продукції й обсягу товарної будівельної продукції (що здається замовникам), які мають різний економічний зміст і призначення. Показники обсягу готової продукції характеризують обсяг будівельного виробництва (валовий обсяг БМР) незалежно від реалізації продукції. Показники обсягу товарної будівельної продукції застосовують для оцінки кінцевого результату виробничої діяльності підприємства.
Під готовою продукцією будівельної організації розуміється обсяг продукції, створеної в результаті основної діяльності цієї організації за даний період. У якості вартісного показника готової будівельної продукції прийнятий обсяг виконуваних організацією за звітний період БМР із кошторисно-договірної ціни. Економічний зміст цього вартісного показника полягає в тому, що він характеризує повний обсяг робіт будівельної організації тільки за даний період незалежно від ступеня готовності будівельної продукції, якої вона досягла до кінця періоду. Внаслідок того, що цикл будівельного виробництва тривалий час може не збігатися зі звітним періодом, тобто виходити за його межі, частина БМР може бути виконана до звітного періоду і, отже, не може бути віднесена до обсягу виготовленої за звітний період будівельної продукції. Обсяг виготовленої будівельної продукції визначають балансовим методом. Цей метод заснований на взаємозв’язку системи показників продукції, відповідно до якого обсяг виготовленої продукції за звітний період являє собою суму обсягів робіт і зміни залишків незавершеного будівельного виробництва на початок і кінець звітного періоду.
Обсяг виготовленої будівельною організацією продукції є розрахунковим показником, необхідним для вирішення різноманітних завдань оцінки й аналізу роботи організації: для визначення обсягу будівельного виробництва, для планових розрахунків потреби підрядних організацій у трудових і матеріальних ресурсах і т.д.
Товарна будівельна продукція являє собою обсяг БМР із договірних кошторисних цін на закінчених будівництвом і зданих у звітному періоді в експлуатацію об’єктів. Головна мета цього показника – стимулювати виробничо-господарську діяльність будівельної організації на прискорення завершення і введення в дію об’єктів. Одночасно товарна будівельна продукція сприяє концентрації трудових ресурсів і коштів виробництва на пускових об’єктах і тим самим підвищенню ефективності діяльності будівельної організації.
Під обсягом реалізованої будівельної продукції розуміється товарна продукція, яка прийнята замовником за актом і відображає результати виробничо-господарської діяльності будівельної організації. Це кошторисна вартість БМР щодо зданих замовнику об’єктів.
Для оцінки дійсних результатів роботи будівельних організацій був експериментально введений показник умовно-чистої продукції – частина кошторисної вартості БМР будівельної організації, що характеризує результат власних зусиль її працівників у створенні будівельної продукції.
При впорядкуванні річної виробничої програми БМО особливу увагу необхідно звертати на створення оптимального будівельного наробку. У будівництві, що характеризується тривалим виробничим циклом, виникає природна потреба у створенні наробку, що забезпечує нормальне функціонування технологічних процесів. Будівельний наробок – це специфічне поняття, що характеризує ступінь підготовки будівельних умов і забезпечення безперервності протікання в них будівництва. Розмір будівельного наробку визначається фізичними й вартісними показниками, що нормуються відповідно до природних і галузевих особливостей будівництва (для промислового будівництва, для житлового будівництва і т.п.).
У загальному випадку у БМО показник готовності будівельного наробку (у %) визначається відношенням сумарного обсягу незавершеного будівельного виробництва на початок або кінець планового року (тис. грн.) до сумарної кошторисної вартості БМР усіх перехідних об’єктів на початок або кінець планового року (тис. грн.).
2.3. ВИРОБНИЧІ ПОТУЖНОСТІ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ
Виробнича потужність будівельної організації – це максимально можливий обсяг будівельно-монтажних робіт за одиницю часу при повному використанні будівельних машин і механізмів (включаючи залучені) з урахуванням застосування передової технології, поліпшення організації виробництва та праці, забезпечення високої якості будівельної продукції.
Виробнича потужність будівельних організацій вимірюється у вартісному виразі виконуваних будівельних або монтажних робіт. У спеціалізованих будівельних організаціях (наприклад, будівельні організації по виробництву і монтажу систем вентиляції) виробничу потужність варто розраховувати у натуральних показниках.
До виробничих ресурсів, наявність і використання яких визначає величину виробничої потужності будівельно-монтажних організацій, належить парк будівельних машин, механізмів і транспортних засобів, силове устаткування, засоби малої механізації.
Виробнича потужність, необхідна для виконання власними силами будівельної організації запланованого на відповідний рік обсягу будівельно-монтажних робіт розраховується за формулою:
; (2.1)
де Q – обсяг будівельно-монтажних робіт;
Кв.п. – плановий коефіцієнт використання виробничої потужності організації в даному році.
В свою чергу, плановий коефіцієнт використання виробничої потужності будівельної організації визначається за формулою:
; (2.2)
де В – розрахункова планова величина показника середньорічного виробітку одного працюючого, грн./чол.;
М – плановий рівень механооснащеності праці, грн./чол.;
Emax – розрахунковий максимальний показник фондовіддачі активної частини виробничих фондів.
При укрупнених розрахунках величина планового коефіцієнта використання виробничої потужності може бути прийнята у розмірі 0,8 – 0,9.
ПИТАННЯ ДЛЯ КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ
Тема 3. ВИРОБНИЧІ ФОНДИ БУДІВЕЛЬНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
Питання для теоретичної підготовки
3.1. СКЛАД, КЛАСИФІКАЦІЯ І СТРУКТУРА ОСНОВНИХ ФОНДІВ.
3.2. ЗНОС, АМОРТИЗАЦІЯ І ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ.
3.3. ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ.
3.4. ЕКОНОМІЧНА ПРИРОДА ОБОРОТНОГО КАПІТАЛУ.
3.5. НОРМУВАННЯ ОБОРОТНИХ ЗАСОБІВ.
3.6. ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНОГО КАПІТАЛУ.
|
КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ |
|
вартість фондів
|
|
ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕМИ
3.1. СКЛАД, КЛАСИФІКАЦІЯ І СТРУКТУРА ОСНОВНИХ ФОНДІВ
Для виробництва будь-якого виду продукції, в тому числі будівельної, необхідна наявність і взаємодія трьох елементів: засобів праці, предметів праці і живої праці. Засоби праці і предмети праці являють собою засоби виробництва, які складають речовинний зміст виробничих фондів. Залежно від специфіки характеру участі у виробничому процесі виробничі фонди поділяються на основні й оборотні (рис. 3.1).
Основні фонди підприємства – це засоби праці, які мають вартість, функціонують у виробничому процесі протягом тривалого часу в багатьох виробничих циклах, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, зношуються поступово і також поступово, частками переносять свою вартість на вартість готової продукції шляхом віднесення амортизаційних відрахувань до собівартості.
Рис. 3.1 - Виробничі фонди підприємства
Оборотні фонди – це предмети праці, які функціонують лише впродовж одного виробничого циклу, зношуються повністю, відразу втрачають свою натуральну форму і також відразу переносять свою вартість на вартість готового продукту шляхом включення витрат до собівартості продукції.
Національний стандарт бухгалтерського обліку відносить до основних засобів матеріальні активи, які має підприємство, з метою їхнього використання у процесі виробництва продукції, надання послуг, здачі в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання яких більше одного року.
До основних фондів відносять також господарський інвентар, обчислювальну техніку, засоби автоматики і зв’язку вартістю понад 15 неоподатковуваних мінімумів заробітної плати, термін служби яких перевищує один рік.
Основні фонди, які функціонують у сфері матеріального виробництва, називають виробничими, а фонди невиробничої сфери — невиробничими. До складу невиробничих основних фондів належать об’єкти тривалого користування, які задовольняють побутові і культурні потреби людей: відомчий житловий фонд та споруди зовнішнього благоустрою, душові, спортивно-оздоровчі заклади, підприємства побутового обслуговування тощо.
Об'єкт основних засобів визнається активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство одержить у майбутньому економічні вигоди від його використання і вартість його може бути вірогідно визначена.
Основні фонди беруть нерівнозначну участь у виробничому процесі. Одні з них, наприклад, силові машини та обладнання, безпосередньо беруть участь у процесі виробництва. Їх відносять до активної частини основних фондів. Інші, наприклад, виробничі будівлі тільки створюють умови для виробничих процесів, їхній вплив на виробництво продукції є побічним. Їх називають пасивною частиною основних фондів.
Під структурою основних виробничих фондів розуміють співвідношення окремих груп у їх загальній вартості, тобто відсоток до загального підсумку. У структурі основних виробничих фондів будівництва переважає частка (до 60 %) активної частини, яка одночасно є і мобільною частиною фондів (машини, транспортні засоби), що має тенденцію до зростання. Підвищення питомої ваги активної частини основних виробничих фондів свідчить про поліпшення їх структури і, отже, про вищий технічний рівень будівельного виробництва.
Видова структура основних виробничих фондів неоднакова у різних будівельних організаціях. Наприклад, у загальнобудівельних організаціях частка будинків у загальній вартості основних виробничих фондів значно більша, машин і устаткування – значно менша, ніж у спеціалізованих будівельних організаціях.
Найважливішими факторами, які спливають на структуру основних виробничих фондів, є:
Облік і планування основних фондів здійснюють у натуральній і вартісній формі. Натуральні показники (кількість одиниць, площа, потужність тощо) використовують при визначенні виробничої потужності, розробці балансів, удосконаленні основних фондів тощо. Вартісна форма обліку призначена для встановлення амортизації, калькулювання собівартості продукції тощо.
Первісна вартість – це історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.
Первісна (початкова) балансова вартість (Вп) фондів на момент їхнього створення, придбання або впровадження в експлуатацію визначається сукупністю витрат, пов’язаних із зведенням або придбанням основного капіталу (включаючи затрати на доставку та відновлення):
Вп = Ц + Т + М, грн., (3.1)
де Ц — ціна обладнання, грн.;
Т — транспортні витрати на доставку, грн.;
М — витрати на установку і монтаж, грн.
Початкова вартість основних фондів з урахуванням зношення (Взп):
Взп = Вп - t А, (3.2)
де t — кількість років експлуатації обладнання з моменту введення;
А — щорічна сума амортизаційних відрахувань, грн.
Відновна вартість основного капіталу (Вв) — це вартість його відтворення у сучасних умовах, в цінах переоцінки або індексації:
Вв = (3.3)
де Пп - річний приріст продуктивності праці в країні, %.
Відновна вартість основних фондів з урахуванням зношення (Взв ):
Взв = Вв – t А (3.4)
Відновна вартість основного капіталу має бути нижчою від первісної. Але на практиці відновна вартість – вища за первісну. З метою усунення цього викривлення проводять індексацію вартості основних фондів.
Середньорічну вартість основних фондів () обчислюють за формулою
= Вп + Ввв - Ввиб , (3.5)
де Вп — вартість основних фондів на початок року, грн.;
Ввв — вартість введених протягом року основних фондів, грн.;
Твв — кількість місяців до кінця року, протягом яких функціонуватимуть введені основні фонди;
Ввиб — вартість виведених з експлуатації фондів протягом року, грн.;
Твиб — кількість місяців до кінця року з моменту виведення з експлуатації основних фондів.
Балансову вартість основних фондів на початок звітного кварталу для нарахування амортизації розраховують за формулою
Б(а)=(Б(а-1)+П(а-1)-В(а-1)-А(а-1)) х І(а-1):100, (3.6)
де Б(а-1) — балансова вартість на початок попереднього кварталу;
П(а-1) — витрати на придбання та введення в експлуатацію основних фондів, на капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію та ін.;
В(а-1) — вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом попереднього кварталу;
А(а-1) — сума амортизаційних відрахувань за попередній квартал;
І(а-1) — індекс інфляції у попередньому кварталі.
Індексація балансової вартості основних фондів
Кi = [i(a-1)-10] /100 , (3.7)
де i(a-1) — індекс інфляції року, за яким проводиться індексація.
Залишкова вартість — це різниця між первісною вартістю основних фондів (капіталу) і сумою його зношення (спрацювання).
Ліквідаційна вартість — сума засобів чи вартість інших активів, які підприємство очікує одержати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення терміну їхнього корисного використання (експлуатації), за винятком витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією).
3.2. ЗНОС, АМОРТИЗАЦІЯ І ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ
У процесі експлуатації основні фонди поступово зношуються. Економічний зміст зносу полягає у втраті основними фондами своєї корисної вартості в сумі, що перевищує залишкову вартість активу над сумою очікуваного відшкодування.
Фізичне зношення основних фондів виявляється в їхньому частковому руйнуванні. Аварії, стихійне лихо, “форсмажорні” обставини можуть призвести до повної втрати споживчих якостей і корисності або знешкодження фондів. Стан фондів характеризують наступні показники:
К ф.зн.= (3.8)
або К ф.зн.= , (3.9)
де Вк.р. — вартість капремонтів обладнання від початку служби, грн.;
Азн — сума амортизації від початку служби (сума зношення), грн.;
Вп — вартість основних фондів на початок року, грн.
Фізичне зношення у відсотках розраховують за формулою:
К ф.зн.= 100%, (3.10)
де Тф, Тн – фактичний, нормативний строк служби обладнання, років.
Поряд з фізичним існує моральне зношення основних фондів.
Моральне зношення – це передчасне (до закінчення строку фізичної служби) знецінення основних фондів, викликане:
Втрату вартості внаслідок здешевлення відтворення таких самих машин підприємствами-виробниками, тобто коли нові машини такої конструкції стають дешевшими і можуть бути придбані за нижчу ціну, ніж ті, що придбані підприємством раніше, відносять до морального зношення першого роду. Втрату вартості діючих фізично придатних машин внаслідок того, що випущені нові більш продуктивні засоби праці, відносять до морального зношення2-го роду.
КМ3 1 = . (3.11)
Моральне зношення 2-го роду (К м.зн) розрахувати іноді неможливо, бо одні і ті ж основні фонди можуть у різній мірі задовольняти або не задовольняти потреби конкретних споживачів, тобто мати різну споживчу цінність, корисну вартість, термін корисного використання тощо.
Кз.зн.= 1 - (1 - К ф.зн) х (1- К м.зн.). (3.12)
Грошовим виразом фізичного і морального зносу основних виробничих фондів є амортизація. Згідно законодавства України, амортизація основних виробничих фондів – це поступове перенесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення на зменшення скоригованого прибутку підприємства, будівельної організації (платника податку) у межах норм амортизаційних відрахувань.
На відміну від раніше застосовуваних форм амортизації, при яких нараховані суми відносилися на поточні витрати (собівартість) продукції, в нових положеннях передбачено зараховувати віднесення амортизаційних відрахувань на зменшення скоригованого прибутку.
Скоригований прибуток – це валовий дохід підприємства (будівельної організації), з якого виключені акцизний збір, ПДВ та інші податки, кошти або вартості, передбачені законодавством.
Для нарахування амортизації основні фонди поділяють на групи. Якщо основні фонди були придбані або введені в експлуатацію після 1.01.2004 р., то згідно із Законом України від 24.12.02 р. № 349-IV, який вступив в дію з 2004р., для нарахування суми амортизаційних відрахувань основні фонди поділяються на 4 групи і мають наступні квартальні норми амортизації:
група 1 – 2 %; Будівлі, споруди, передавальні пристрої;
група 2 – 10%. Транспортні засоби, вантажні й легкові автомобілі; меблі, офісне обладнання; побутові електромеханічні прилади та інструменти;
група 3 – 6%. Інші основні фонди, що не ввійшли до 1, 2 і 4 груп, включаючи сільськогосподарські машини, багаторічні насадження тощо;
група 4 – 15 %. ЕВМ та інші машини для автоматичної обробки інформації, їх програмне забезпечення, пов’язані з ними засоби зчитування та друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (в т.ч. мобільні), мікрофони, вартість яких не перевищує вартість малоцінних товарів.
Причому амортизація об’єктів 1 групи проводиться до досягнення балансової вартості об’єкту 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (НМДГ – на даний час ця сума складає 1700 грн.), а залишкова вартість списується на валові видатки, амортизація ж об’єктів всіх інших груп проводиться до повного перенесення вартості об’єкта на вартість продукції або послуг.
Норма амортизації для певної групи основних фондів визначається за формулою
(3.13)
де Вл – ліквідаційна вартість основних фондів певної групи, грн.;
Тсл – термін служби основних фондів (амортизаційний період), р.
Сума амортизації визначається як добуток балансової вартості основних фондів станом на початок звітного кварталу та встановленої для відповідної групи норми амортизації:
А = (3.14)
Величина амортизаційних відрахувань визначається наступними методами:
Прямолінійний — розподіл вартості, що підлягає амортизації на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів.
Зменшення залишкової вартості —- амортизація визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації обчислюється як різниця між одиницею і результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість.
Прискореного зменшення залишкової вартості — добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та норми амортизації, що обчислюється за термін корисного використання об'єкта і подвоюється.
Кумулятивний — добуток вартості, що амортизується, і кумулятивного коефіцієнта, який розраховують розподілом кількості років, що залишаються до кінця очікуваного терміну використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання.
Виробничий — місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (послуг) та виробничої ставки амортизації, яка обчислюється розподілом вартості, що амортизується, на загальний обсяг продукції (послуг), що очікується отримати.
З метою пожвавлення процесу відтворення основних фондів та захисту нагромаджених амортизаційних сум від знецінення підприємство може запровадити прискорену амортизацію фондів. На практиці використовують два методи прискореної амортизації:
зменшуваного залишку;
кумулятивний метод.
За методом зменшуваного залишку норма амортизації збільшується у 1,5-2 рази, а амортизаційні суми обчислюються за цією нормою не від початкової вартості основних фондів, а від недоамортизованої їхньої частини.
За даним методом норма амортизації t-ro року служби фондів:
Н а t = На.п.. * () t – 1, %, (3.15)
де На.п. — підвищена норма амортизації, %;
t — рік служби устаткування, за який нараховується амортизація.
Кумулятивний метод використовує більш високі норми амортизації в першій половині амортизаційного періоду з поступовим їхнім зниженням у другій. Визначення річних сум амортизації здійснюється у декілька етапів:
1. Додають числові значення років служби устаткування, наприклад, при п’ятирічному терміні служби 1+2+3+4+5 = 15.
2. Утворюють дроби типу 1/15; 2/15;...5/15 і розміщують у зворотному порядку 5/15;... 1/15.
3. Обчислюють амортизацію множенням дробів на початкову вартість основних фондів.
Амортизацію визначають як суму відповідних добутків початкової вартості окремих видів основних фондів і норм амортизації.
Об'єкт основних засобів вилучають з активів (списують з балансу) у разі його вибуття в результаті продажу, безоплатної передачі або невідповідності критеріям визнання активом.
Відновлення фізичного зношення і підтримання засобів праці у працездатному стані протягом терміну їхньої служби відбувається у процесі ремонту. Поточний ремонт має характер дрібних налагоджувальних робіт. Капітальний спрямований на відновлення початкових споживчих якостей або експлуатаційних характеристик основних фондів. Необхідність відновного ремонту викликається зруйнуванням фондів у результаті стихійного лиха та ін. обставин.
Для характеристики інтенсифікації і відновлення основних виробничих фондів застосовують:
. (3.16)
(3.17)
де Ввв — сума нових основних фондів за первісною вартістю, що введені в експлуатацію у звітному періоді;
Вк — сума фондів за первісною вартістю на кінець звітного періоду.
(3.18)
3.3. ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ.
Загальним вартісним показником ефективності використання усієї сукупності основних фондів є фондовіддача — випуск будівельної продукції (виконання БМР) за певний період до середньої повної вартості основних виробничих фондів за цей же період. Визначають фондовіддачу за формулою:
Фв = , грн., (3.19)
де Q — обсяг будівельної продукції (виконання БМР) за рік, грн.;
— середньорічна вартість основних виробничих фондів підприємства, грн.
Фондовіддача на одного робітника характеризує випуск продукції на 1 грн. основних фондів з урахуванням кількості робітників:
(3.20)
де Чр — чисельність робітників, чол.
Для характеристики фондовіддачі можуть бути використані натуральні вимірники.
Оберненим показником до фондовіддачі є показник фондомісткості, який відображає обсяг основних виробничих фондів на одиницю результату діяльності у вартісному вираженні:
Ф е =, грн. (3.21)
Фондоозброєність праці, Фо п — показник оснащеності робітників основними виробничими фондами. Розраховують діленням середньорічної вартості основних виробничих фондів на середньоспискову чисельність працівників або робітників у максимально заповнену зміну:
Фоп = (3.22)
Технічну озброєність праці (Фто) визначають відношенням вартості виробничого обладнання до чисельності робітників у найбільшу зміну:
(3.23)
Вво — вартість виробничого обладнання, грн.;
Чр — чисельність робітників у найбільшу зміну, чол.
Механоозброєність виробництва, (Мв) — показник вартості машин та механізмів на одиницю обсягу реалізації продукції (послуг). Розраховують в процентах або грн. на 1 грн. доходів від реалізації
(3.24)
де Вмо – вартість виробничих машин і механізмів, грн.
Механоозброєність праці (Мп) знаходять як частку балансової вартості машин (механізмів) від середньоспискової чисельності робітників:
(3.25)
де Мп — повна балансова вартість машин і механізмів, грн.
Чс — середньоспискова чисельність робітників, чол.
Енергоозброєність праці (Еп) — загальна встановлена потужність двигунів, установок, механізмів (кВт),що припадає на одного робітника:
(3.26)
де Еп — встановлена потужність двигунів, механізмів, кВт.
Частковими показниками використання основних фондів (інтенсивного й інтегрального завантаження будівельних машин і механізмів) є:
К екст = (3.27)
де Фд, Фн — дійсний і номінальний фонд часу роботи обладнання за певний період відповідно, год.
Фн = (Ф к – (В + С)) х tзм х Ззм, год, (3.28)
де Фк — календарний фонд часу, днів;
В, С — вихідні та святкові дні;
t зм — тривалість зміни, год.;
Зpv — кількість змін роботи обладнання на добу.
К інт = , (3.29)
де tф — час на виготовлення одиниці продукції, нормо-год.;
tн — технічно обґрунтована норма часу на одиницю продукції, нормо-год.
Кінтегр = Кекст х Кінт. (3.30)
К зм = або К зм = , (3.31)
де Взм — кількість відпрацьованих верстато-змін;
Вд — кількість відпрацьованих верстато- днів;
Фд — загальний фонд часу роботи всього обладнання, год;
Фд1 — час роботи всього обладнання при однозмінній роботі, год.
3.4. ЕКОНОМІЧНА ПРИРОДА ОБОРОТНОГО КАПІТАЛУ
Оборотний капітал (оборотні кошти) утворює сукупність грошових коштів, авансованих підприємством на формування, створення запасів та забезпечення кругообігу оборотних виробничих фондів і фондів обігу, з метою забезпечення безперервного руху продукції або послуг на основних стадіях відтворення. Оборотні матеріальні й фінансові активи є джерелом фінансування поточних витрат.
Оборотні виробничі фонди — це частина виробничих фондів підприємства, які повністю споживаються у кожному технологічному циклі виготовлення продукції (послуг), відтворюються в натуральній і вартісній формі після кожного виробничого циклу. Речовий зміст оборотних виробничих фондів втілено у предметах праці.
Допоміжні матеріали використовують для обслуговування виробничих процесів: запасні частини, тара тощо.
До малоцінних і швидкозношуваних предметів відносять: інструменти, господарський інвентар, спеціальне обладнання, спецодяг тощо.
Фонди обігу функціонують у сфері реалізації продукції (послуг). Це готова продукція, грошові кошти на рахунках, готівка в касі, дебіторська або кредиторська заборгованість, засоби у розрахунках та інші активи. Засоби у розрахунках: за виконання робіт, надані послуги, термін оплати за які ще не настав. Таким чином, раніше витрачені кошти підприємства знаходяться у стадії розрахунків із споживачами і складають дебіторську заборгованість. До неї також відносять заборгованість по виданих авансах, суми за підзвітними особами. Суми заборгованостей підприємства постачальникам за товари, отриманих векселях, авансах для оплати праці, розрахунках із бюджетом та інші боргові зобов'язання складають кредиторську заборгованість.
Грошові кошти – це сума наявних коштів у касі; вільні кошти, які зберігаються на розрахунковому рахунку в банку, цінні папери та ін.
Оборотні кошти будівельних організацій розподіляють:
Позиковими називають засоби, що залучаються підприємством з різноманітних джерел фінансування: короткостроковий банківський кредит на придбання матеріалів, видачу зарплати та інші цілі з обов'язковим поверненням і за певну плату.
Структура оборотних коштів (співвідношення між окремими елементами, виражене у відсотках) істотно різниться у будівельних організаціях різного профілю і залежить від характеру виробничої діяльності, умов постачання матеріалами і конструкціями, а також умов розрахунків між постачальниками, замовниками й іншими будівельними організаціями.
3.5. НОРМУВАННЯ ОБОРОТНИХ ЗАСОБІВ
Оборотні виробничі фонди і фонди обігу постійно знаходяться в кругообігу, де відбувається зміна форм їхньої авансованої вартості. Проміжок часу від моменту споживання виробничих запасів, їхнього перетворення в готову продукцію до її реалізації та отримання доходу досить тривалий. Це обумовлює необхідність створення оптимального запасу оборотних засобів, який служить джерелом фінансування поточних виробничих витрат.
У процесі нормування оборотних коштів визначають норму і норматив оборотних коштів. Їх варто розрізняти.
Норма – показник відносний і розраховується у днях, відсотках, грошових коштах – характеризує мінімальний розмір запасів товарно-матеріальних цінностей у будівельній організації.
Норматив – показник абсолютний і розраховується у грошовому виразі згідно з конкретними умовами кожної організації. Тобто, це мінімальна планова величина оборотних коштів, постійно необхідна будівельній організації для нормальної роботи.
Норматив власних оборотних коштів кожної будівельної організації визначається такими основними показниками:
Норматив власних оборотних коштів у виробничих запасах визначають множенням денної потреби матеріальних ресурсів на норму запасу в днях:
Нв = Д Зд. (3.32)
де Д – одноденна витрата матеріальних ресурсів, грн.;
Зд – норма запасу, днів.
Денну потребу визначають за формулою
Д = натур.од., (3.33)
де Qз — загальна річна потреба в даному виді ресурсів, натур.од.
Розрізняють наступні види запасу (рис. 3.2.):
Рис. 3.2 – Види запасу
Поточний (складський) запас створюють для забезпечення безперервності виробничого процесу в інтервалах між двома черговими поставками. Він дорівнює 50% середньої тривалості інтервалу між двома суміжними поставками.
Підготовчий запас створюють на час приймання, розвантаження, сортування, складування, комплектації, лабораторного аналізу матеріалів.
Транспортний запас створюють на період часу від дати оплати платіжної вимоги до дати надходження вантажу на склад підприємства.
Страховий (гарантійний) запас створюють для запобігання наслідкам можливих перебоїв у постачанні. Норму страхового запасу визначають як середнє фактичне відхилення поставок у попередньому році від середнього інтервалу, але не більше 50% поточного запасу.
Мінімальний запас (Зmin) дорівнює страховому запасу:
Зстрах = Д * Тзр.. (3.34)
Максимальний запас (Зmax) можна визначити як суму мінімального (страхового) і поточного запасів:
Зmax = Зmin +Зпоточ. (3.35)
Середній запас певного виду матеріального ресурсу (Зсер) дорівнює
Зсер = Зmin + 0,5 Зпот. (3.36)
Норматив на допоміжні матеріали визначається у такий спосіб:
Здн = Сф / Св (3.37)
де Сф – середній фактичний залишок допоміжних матеріалів;
Св – середня одноденна витрата.
Показник Здн приймається як норма запасу в днях на плановий період. Норматив власних оборотних коштів на плановий період – добуток середнього фактичного запасу в днях за попередній рік на їх одноденну витрату згідно кошторису витрат на виробництво поточного року.
Нормування власних оборотних коштів на запасні частини проводиться окремо від допоміжних матеріалів. Потреба в оборотних коштах на запасні частини основного устаткування, машин і механізмів визначається згідно розроблених типових норм оборотних коштів на запасні частини. Потреба в оборотних коштах на запасні частини іншого устаткування, по якому не розроблено типові норми, встановлюється методом укрупненого розрахунку згідно співвідношення фізичних залишків вказаних запасних частин і вартості діючого устаткування цієї групи.
Норматив оборотних коштів на пальне встановлюється на всі види (окрім газу), що використовується і для виробничих (технологічних) цілей, і для господарських потреб будівельних організацій. Норма і норматив оборотних коштів по цьому елементу визначаються у порядку, встановленому для розрахунку норми і нормативу оборотних коштів на основні матеріали. При цьому одноденна витрата пального визначається згідно витрати пального на допоміжних і підсобних виробництвах.
За натуральними вимірниками обчислюють загальний норматив оборотних засобів у грошовому вираженні як суму витрат за елементами оборотних коштів. Її встановлюють на кінець планового року і поквартально, враховуючи заходи щодо прискорення оборотності.
3.6. ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНОГО КАПІТАЛУ
Економічне значення оборотності полягає у її впливі на кінцеві результати роботи підприємства, собівартість, прибуток, рентабельність. Ефективність використання оборотних засобів вимірюють показниками оборотності (рис. 3.3.).
Показники оборотності оборотних засобів
Коефіцієнт оборотності
Коефіцієнт завантаження
Тривалість одного обороту
Рис. 3.3 – Показники оборотності
Коефіцієнт оборотності (Коб) показує кількість оборотів за рік і визначають відношенням реалізованої за рік продукції (Qp) до середньорічного залишку оборотних фондів (Sз):
Ко6 = , оборотів. (3.38)
Коефіцієнт завантаження (Кзав) показує, скільки оборотних засобів підприємства припадає на одну гривню реалізованої продукції:
Кзав = (3.39)
Тривалість обороту (Тоб) визначають співвідношенням кількості днів у розрахунковому періоді до коефіцієнта оборотності за формулою
(3.40)
Середньомісячний залишок нормованих оборотних засобів:
Зс.м.= , грн., (3.41)
де Зп, Зк — відповідно залишок нормованих оборотних засобів на початок і кінець місяця, грн.
Середньорічний залишок нормованих оборотних засобів:
Зс.р.= грн., (3.42)
де З1, З2 ... З12 — середньомісячні залишки оборотних коштів, грн.
Якщо відомі суми нормованих оборотних коштів на перше число кожного місяця, то Зс.р. можна обчислити за формулою
Зс.р. = (3.43)
де — відповідно залишки нормованих оборотних коштів на перше число кожного місяця розрахункового періоду.
Сума вивільнених у результаті оборотності оборотних коштів:
. (3.44)
де Qp — обсяг реалізації у звітному році, грн;
Тоб.баз., Тоб.зв. — середня тривалість одного обороту оборотних коштів відповідно у базовому і звітному роках, днях.
Сума приросту прибутків (збитків), одержаного за рахунок зміни оборотності оборотних засобів:
Пр = Пр.баз. (3.45)
де Пр.баз. — прибуток від реалізації продукції у базовому році, грн.;
Зс.р.баз., Зс.р.зв. —середньорічні залишки нормованих оборотних коштів у базовому і звітному роках відповідно, грн.;
Qр.з, Qр.б. — обсяг реалізації у звітному (базовому) році, грн.
Вплив використання оборотних коштів на рівень рентабельності
(3.46)
де Пр.бал..зв — балансовий прибуток у звітному році, грн.;
Во.ф. — середньорічна вартість основних виробничих фондів у звітному році;
Рзв — загальна рентабельність виробництва у звітному році, %;
Зс.р.зв. — середньорічний залишок нормованих оборотних засобів у звітному році, грн.
ПИТАННЯ ДЛЯ КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ
Тема 4. ТРУДОВІ РЕСУРСИ БУДІВЕЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
Питання для теоретичної підготовки
4.1. ТРУДОВІ РЕСУРСИ ПІДПРИЄМСТВА: ПОНЯТТЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ.
4.2. ОБЛІК, ПЛАНУВАННЯ ПОТРЕБИ І ПІДБІР КАДРІВ.
4.3. ОПЛАТА ПРАЦІ ПРАЦІВНИКІВ.
4.4. ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ В БУДІВЕЛЬНИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ.
|
КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ |
|
|
|
ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕМИ
4.1. ТРУДОВІ РЕСУРСИ ПІДПРИЄМСТВА: ПОНЯТТЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ
В ринкових умовах роль трудових ресурсів незмінно зростає і є об’єктом постійної турботи керівників підприємств, в тому числі і будівельних. Істотне значення має класифікація кадрів будівництва за професією, спеціальністю і кваліфікацією.
Професія –це вид трудової діяльності, для здійснення якої потрібен відповідний комплекс спеціальних знань і практичних навичок. Кожна професія об’єднує ряд спеціальностей.
Спеціальність – це вузький різновид трудової діяльності в рамках професії. Так, професія слюсаря включає спеціальності слюсаря-монтажника, слюсаря-складальника, слюсаря-електрика, слюсаря-сантехніка.
Кваліфікація – це сукупність спеціальних знань і практичних навичок, яка визначає ступінь фактичної підготовки працівника для виконання ним професійних функцій певної складності.
Залежно від характеру виконуваних функцій виділяють такі категорії персоналу:
1. Керівники — професії, які пов'язані з керівництвом об'єднаннями підприємств, підприємствами, організаціями та їхніми підрозділами незалежно від форм власності та видів діяльності.
2. Фахівці — професії, які передбачають знання в одній чи більше галузях природознавчих, технічних або гуманітарних наук.
3. Технічні службовці—- професії, які передбачають знання, необхідні для підготовки, збереження чи відновлення інформації та проведення обчислень (виконання секретарських обов'язків, касири, діловоди та ін.).
4. Кваліфіковані робітники з інструментом — професії, які передбачають знання, необхідні для обрання способів використання матеріалів чи інструментів, визначення стадій робочого процесу, характеристик та призначення кінцевої продукції.
5. Оператори і складальники устаткування та машин — професії, які передбачають знання, необхідні для експлуатації та нагляду за роботою устаткування чи машин, у тому числі високоавтоматизованих.
6. Найпростіші професії потребують знань для виконання простих завдань з використанням ручних інструментів, у деяких випадках із значними фізичними зусиллями. Для виконання низькокваліфікованих робіт достатньо неповної середньої освіти.
Кваліфікаційний рівень виконуваних робіт та рівень кваліфікації (розряд) робітників встановлює тарифно-кваліфікаційний довідник. Він наводить виробничі характеристики робіт, поділяє їх на групи-розряди залежно від ступеня складності, точності й відповідальності робіт, визначає кваліфікаційні характеристики робітників різноманітних професій і розрядів, встановлює коло і обсяг їхніх знань та умінь, перераховує роботи, які вони повинні вміти виконувати самостійно.
Ця нормативна база служить основою розрахунку планової чисельності та оплати праці персоналу підприємства.
4.2. ОБЛІК, ПЛАНУВАННЯ ПОТРЕБИ І ПІДБІР КАДРІВ
Кількісна характеристика персоналу будівельної організації вимірюється показниками облікової, явочної й середньооблікової чисельності працівників. Облікова чисельність – це чисельність працівників підприємства облікового складу на певне число чи дату і вибулих за цей день працівників. Явочна чисельність – це кількість працівників облікового складу, які беруть участь у роботі будівельної організації. Середньооблікову чисельність працівників за звітний місяць обчислюють шляхом підсумовування чисельності працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, включаючи святкові (неробочі) й вихідні дні (Чм) та діленням одержаної суми на число календарних днів звітного місяця (n):
Чсм = . (4.1)
Для визначення середньооблікової чисельності працівників з початку року підсумовують середньооблікову чисельність працівників за кожен місяць і ділять отриману суму (Чс.м.) на число календарних місяців, що минули з початку року по звітний місяць включно (Nn.p.) за формулою
Чс.п.р.= . (4.2)
Середньооблікова чисельність працівників за рік визначається підсумовуванням середньооблікової чисельності працівників за кожен місяць звітного періоду з розподілом отриманої суми на 12:
Чс.р.= . (4.3)
Розрахунок середньооблікової чисельності всього персоналу в еквіваленті повної зайнятості базується на перерахунку всього персоналу, який залучався до роботи у звітному періоді, отримував відповідну заробітну плату (дохід), в умовну чисельність працівників, зайнятих виконанням роботи повний робочий день, виходячи з встановленої його тривалості (8 або 6,83 год.).
Середня тривалість номінального робочого дня:
Тс.р= , (4.4)
де Кск, Кзв — кількість робочих днів скорочених, звичайних;
Тск, Тзв — тривалість робочого дню скорочена, звичайна.
Планування чисельності здійснюють на основі нормування праці (рис.4.1.).
Рис. 4.1 – Види норм праці
Норма часу — кількість робочого часу (в людино-годинах, людино-днях, машино-годинах, машино-змінах і т.п.), необхідного для виробництва одиниці продукції/послуг, праці робітника відповідної кваліфікації в умовах належної організації праці й виробництва.
Норма виробітку (Нвир) — кількість продукції/послуг, які робітник-відрядник повинен зробити за одиницю часу (годину, день, зміну) на своєму робочому місці за відповідних умов організації праці і якості робіт:
Нвир = (4.5)
Норма чисельності – необхідна для виконання роботи (обслуговування) явочна чисельність персоналу, люд.-змін; люд.-год. і т.п.
Норма обслуговування – встановлена кількість одиниць агрегатів, машин, устаткування, які повинен обслуговувати робітник (бригада) за зміну.
Нормативи чисельності враховують необхідні витрати часу на підготовку і завершення роботи, відпочинок і особисті потреби, переходи для забезпечення нормальної експлуатації споруд в зоні обслуговування з дотриманням правил безпеки при виконанні робіт.
Облікова чисельність робітників визначається за формулою
, (4.6)
де Ря – норматив явочної чисельності робітників, люд.-год.;
Пн – відсоток запланованих невиходів на роботу за законодавством.
Для переходу від явочної до облікової чисельності використовують перехідний коефіцієнт (Кя) за формулою
. (4.7)
Тоді облікова чисельність робітників буде
Робл = Ря* Кя. (4.8)
В розрахунках планового балансу робочого часу одного працівника за рік враховують корисний та номінальний фонд робочого часу, кількість календарних робочих днів, невиходи на роботу, втрати робочого часу, середню тривалість робочого дня та ін.
Загальну потребу у фахівцях і службовцях розраховують за нормативними формулами, залежно від трудомісткості закріплених функцій управління, норм керованості з урахуванням штатних розкладів.
На державних підприємствах потребу в керівниках і фахівцях у 80-х роках визначали на основі типової схеми управління підприємством і типового штатного розкладу, затвердженого „зверху”, залежно від сукупності чинників, підприємства відносили до певної категорії визначення чисельності й оплати праці. Чисельність керівників і фахівців розраховувалася за спеціально розробленими емпіричними формулами залежності чисельності згаданих категорій від цих чинників. У сучасних умовах ринкової економіки підприємствам надано право самостійно визначати кількість персоналу всіх категорій, яка фактично обмежується лише достатністю фонду оплати праці, „заробленого” підприємством. Чисельність персоналу визначається технологічною доцільністю і специфічними особливостями організації виробництва і обслуговування; трудомісткістю, складністю та обсягом роботи по управлінню підприємством, впровадженням АРМ та АСУ тощо.
4.3. ОПЛАТА ПРАЦІ ПРАЦІВНИКІВ
Оплата праці являє собою грошове вираження вартості та ціни робочої сили у формі грошової або натуральної винагороди, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Оплата праці виконує відтворювальну і мотиваційну функції. Відтворювальна функція полягає у забезпеченні нормального відтворення робочої сили відповідної кваліфікації, мотиваційна — у спонуканні працівників до ефективних дій на робочих місцях. Як соціально-економічна категорія зарплата є основним засобом задоволення особистих потреб працюючих, економічним важелем, що стимулює розвиток виробництва, зростання продуктивності праці, скорочення витрат та ін.
Організація оплати праці у будівельних організаціях (незалежно від форм власності) здійснюється на підставі:
Держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, оподаткуванням доходів працівників тощо. Норми оплати праці і гарантії для працівників на компенсації встановлюються Кодексом законів про працю. Регулювання оплати праці здійснюється на основі системи угод. Генеральна Угода укладається між КМ України і Українською спілкою промисловців і підприємців та профспілковими об'єднаннями України як чинний акт соціального партнерства, що визначає узгоджені позиції і дії сторін за основними принципами проведення соціально-економічної політики у державі, забезпечення прав і гарантій трудящих, досягнення злагоди в суспільстві.
Основу організації оплати праці становить тарифна система оплати праці – це сукупність нормативів, які визначають диференціацію оплати праці залежно від складності й умов праці, форми заробітної плати, яка застосовується в будівництві. Основними елементами тарифної системи є:
Тарифна сітка – це шкала розрядів із відповідним коефіцієнтом. Вона застосовується для обліку в оплаті праці робітників різного рівня кваліфікації. Тарифна сітка пов’язана з тарифно-кваліфікаційним довідником і містить 15 тарифних розрядів з діапазоном тарифних коефіцієнтів від 1 до 4,1. Розмір тарифної ставки першого розряду встановлено на рівні мінімального розміру заробітної плати. Тарифні ставки інших розрядів (Срі) визначають множенням тарифної ставки першого розряду (Ср1) на тарифний коефіцієнт відповідного тарифного розряду (Кі):
Срі = Ср1 х Кі, грн. (4.9)
Форми і системи оплати праці, норми праці, тарифні ставки і посадові оклади, розцінки, премії та ін. встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими угодами.
Забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від національної належності, статі, мови, політичних поглядів тощо.
У будівельних організаціях усіх форм власності в Україні застосовуються дві форми оплати праці – погодинна і відрядна.
Погодинна зарплата — це оплата праці за відпрацьований час з урахуванням рівня кваліфікації і застосовується на роботах, що не підлягають нормуванню й обліку по трудомісткості, тісно пов’язана з роботою машин і регламентується нею. Ця форма має такі підсистеми:
Зп.пог = Фміс х Сг, грн., (4.10)
де Фміс — фактично відпрацьований за місяць час, год./міс;
Сг — годинна тарифна ставка відповідно до розряду робітника, грн.
2. Погодинно-преміальна система
Зп.прем =Зтар + Дпр, грн., (4.11)
де Зтар- — тарифна зарплата за прямою погодинною системою, грн.,
Дпр — сума преміальних доплат, грн.
Сума преміальних доплат визначається із залежності
Дпр = грн. (4.12)
Система посадових окладів є різновидом погодинно-преміальної системи і застосовується в основному для оплати праці спеціалістів, службовців і керівників.
Відрядна форма зарплати залежить від кількості виконаної роботи згідно встановлених відрядних розцінок за одиницю роботи, виражену в натуральних одиницях виміру, і має такі системи:
1. Пряму відрядну обчислюють за формулою
Зп.відр.= ,грн., (4.13)
де Pi — годинна тарифна ставка, встановлена відповідно до розряду виконуваної роботи, грн./год.;
Nфі — норма часу за одиницю роботи, год.;
п — кількість видів робіт.
2. Відрядно-преміальна визначається із залежності
Зв.прем = Зтар. + Дпр.в.,грн ., (4.14)
де Зтар.в — тарифний заробіток робітника, грн.;
Дпр.в. — сума преміальних доплат.
Різновидом відрядно-преміальної форми є відрядно-прогресивна, за якою за обсяг виконаної роботи в межах встановленої норми нараховується відрядна розцінка, розрахована у звичайний спосіб, а за обсяг робіт, виконаний понад план, - прогресивно наростаюча розцінка.
При цьому слід чітко встановити показники, за якими здійснюється преміювання, і розмір премії за виконання і перевиконання цих показників. Це можуть бути показники зростання виробітку, продуктивності праці, збільшення обсягів робіт, виконання норм виробітку, економії матеріалів тощо.
3. Непряма відрядна використовується при оплаті праці допоміжних робітників і підсобників (наприклад, робітників-механізаторів, які обслуговують будівельні машини у складі бригади). Заробітна плата за цією системою залежить від результатів роботи бригади (тобто непрямо від обсягів виконаних робіт).
4. Колективна (бригадна) система оплати праці
1) Метод годино-коефіцієнтів
а) загальна кількість годино-коефіцієнтів, відпрацьованих бригадою:
Гк.бр.= Тфі Кі, (4.15)
де Тф—кількість годин відпрацьованих і-м робітником, год./міс.;
Кі — тарифний коефіцієнт за розрядом і-го робітника;
m — кількість членів бригади, чол.;
б) сума бригадного заробітку на один годино-коефіцієнт
З1г.к. = ,грн.; (4.16)
в) заробіток і-го робітника
Зі = Тфі Кі З1г.к., грн. (4.17)
2) Метод коефіцієнта виконання норм використовують, коли члени бригади працюють у різних умовах. Розподіл бригадного заробітку:
а) визначають заробіток бригади
Збр.вик.=Тфі Тс , грн., (4.18)
де Тс — годинна тарифна ставка і-го робітника, грн./год.;
б) знаходять коефіцієнт виконання норм
Квн = ; (4.19)
в) заробітну плату і-го робітника обчислюють так:
Зі = Тфі Тс Квн. (4.20)
За безтарифною системою зарплата працівника залежить від кваліфікаційного рівня працівника (К), коефіцієнта трудової участі (КТУ) і фактично відпрацьованого часу (Тф). Послідовність розрахунків:
Бі= К х Тф х КТУ, (4.21)
де Тф — відпрацьована кількість людино-днів одним робітником.
Бсум =, (4.22)
де m — чисельність працівників.
3. Визначається частка фонду оплати праці, що припадає на один бал
d = . (4.23)
4. Нараховується заробітна плата і-го працівника
Зі = d х Бі. (4.24)
Різновидом безтарифної системи оплати праці є контрактна система оплати праці, яка ґрунтується на контракті укладеному між роботодавцем і виконавцем. У договорі обумовлюються умови праці, а також строк дії контракту. Основна перевага контрактної системи – це чіткий розподіл прав та обов’язків працівника і керівників будівельних організацій. В умовах ринку це досить ефективна система.
Система участі в прибутках передбачає розподіл прибутку між працівниками у формі грошових виплат (акцій).
Основна заробітна плата — це винагорода, нарахована за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці за відрядними розцінками, тарифними ставками робітників та посадовими окладами для службовців.
Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи і за особливі умови праці.
- за звання майстра і класи кваліфікації; персональні надбавки; високі досягнення в праці або за виконання особливо важливих завдань; за суміщення професій, розширення зон обслуговування тощо.
Відрахування на соціальні заходи у складі відрахувань на обов'язкове соціальне, пенсійне, медичне страхування, додаткове пенсійне страхування та інші обов’язкові збори і відрахування на соціальні заходи здійснюють за встановленим законодавством порядком і нормами.
Фонд тарифної заробітної плати погодинників:
Фт.пог.=Чі Фді С1і Ксер.і. ,грн., (4.25)
де Чі — чисельність погодинників, які працюють в і-х умовах праці (нормальних, шкідливих, особливо шкідливих), чол.;
Фді — дійсний фонд часу роботи одного робітника-погодинника , нормо-год./рік;
С1і — годинна тарифна ставка погодинника першого розряду, грн./год.;
Ксер.і — середній тарифний коефіцієнт погодинників.
Фонд тарифної заробітної плати відрядників:
Фт.відр.= Ті Тс.1 Ксер.і.,грн., (4.26)
де Ті — сумарна трудомісткість робіт при і-х умовах праці, нормо-год./рік;
Тс.1 — годинна тарифна ставка відрядника першого розряду, грн./год.;
Ксер.і — середній тарифний коефіцієнт відрядників за і-ми умовами праці.
4.4. ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ В БУДІВЕЛЬНИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ.
Організація праці – це система заходів, що забезпечує раціональне використання робочої сили, яка включає відповідну розстановку працівників в процесі виробництва.
Науковою є така організація праці, що ґрунтується на досягненнях науки і техніки, передовому досвіді і дозволяє найкраще об'єднати в єдиному процесі виробництва техніку і людей, забезпечити ефективне використання ресурсів, зростання продуктивності праці та збереження здоров'я працівників. Завдання і напрями наукової організації праці наведені на рис. 4.2, 4.3.
Продуктивність праці характеризує її ефективність, показує здатність працівників випускати певну кількість продукції за одиницю часу. Продуктивність індивідуальної праці відображає затрати лише живої праці, а продуктивність суспільної праці — затрати праці живої і уречевленої.
Продуктивність праці характеризує як виробіток продукції, так і трудомісткість одиниці продукції (робіт).
Завдання наукової організація праці
Економічне – ефективне використання ресурсів і
зростання продуктивності праці;
Психофізіологічне - підвищення працездатності
людини без шкоди її здоров'ю;
Соціальне - праця повинна бути задоволенням.
Рис. 4.2 – Завдання НОП
Рис. 4.3 - Напрями наукової організації праці
Виробіток продукції – найбільш розповсюджений і універсальний показник продуктивності праці. У будівництві залежно від того, у яких одиницях вимірюється обсяг продукції, застосовуються три методи визначення виробітку:
Методом прямого розрахунку продуктивність праці визначають діленням обсягу випуску продукції на планову чисельність персоналу:
Ппр.пл = (4.27)
Пофакторний метод — через економію чисельності за рахунок:
1. Підвищення технічного рівня виробництва
Ет.р.=чол., (4.28)
де Т1, Т2 — трудомісткість виготовлення одиниці продукції відповідно до і після впровадження технічного заходу, нормо-год.;
Qпл — плановий обсяг випуску продукції, натур.одиниць;
Фрд — дійсний фонд робочого часу робітника в плановому році, год.;
Квн — коефіцієнт виконання норм;
К ч — коефіцієнт часу (кількості місяців дії заходу, поділеної на 12).
2. Вдосконалення управління, організації виробництва і праці
Евд.упр. = Чк.сп.б. - Чк.сп.норм., чол., (4.29)
де Чк.сп.б. — сумарна чисельність керівників, спеціалістів і службовців у базовому періоді, чол;
Чк.сп.норм — те саме за прогресивними нормами планового року, чол.
3. Покращення використання робочого часу:
Ероб.ч =, (4.30)
де Дн.б., Дн.пл — число робочих днів, відпрацьованих в середньому одним робітником відповідно в базовому і плановому періодах;
Чп.ск.— вихідна чисельність промислово-виробничого персоналу (ПВП), скоректована на структурні зрушення у виробництві, чол;
Пв.роб. — питома вага робітників у базовій чисельності ПВП, %.
4. Збільшення обсягу виробництва :
Еоб.вир =чол., (4.31)
де Ч б.ум.п — базова чисельність умовно-постійного персоналу, чол.,
Qp — приріст обсягу виробництва, %;
Чум.п. — приріст чисельності умовно-постійного персоналу, %.
Ч б.ум.п — промислово-виробничий персонал.
5. Приріст продуктивності праці (Ппр.пл.) в плановому періоді:
Ппр.пл=. (4.32)
Ппр.пл=, %, (4.33)
де Ппр.пл — можливий приріст продуктивності праці в плановому році, %;
Тпл — процент зменшення (збільшення) трудомісткості виробничої програми в плановому році.
Тпл = , (4.34)
де Ер.ч. — економія (зростання) затрат робочого часу на виконання виробничої програми в плановому році, нормо-год.;
Тв.б —трудомісткість виробничої програми в базовому році, нормо-год.
Виконання норми виробітку (Нвир.) обчислюють як відношення кількості нормо-годин на виготовлення продукції (tн) до кількості годин фактично відпрацьованого часу (tф):
Нвир = (4.35)
Стан кадрів у будівельній організації характеризується за допомогою наступних показників:
Коп = (4.36)
Часткові коефіцієнти оборотності:
Кп = . (4.39)
ПИТАННЯ ДЛЯ КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ
Тема 5. УЗАГАЛЬНЮЮЧІ ЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ ДІЯЛЬНОСТІ БУДІВЕЛЬНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
Питання для теоретичної підготовки
5.1. ПРИБУТОК І ДОХОД ЯК ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА.
5.2. РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ ЯК ВІДНОСНИЙ ПОКАЗНИК ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА.
5.3. ОЦІНКА ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОГО СТАНУ.
5.4. ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА.
|
КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ |
|
|
|
ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕМИ
5.1. ПРИБУТОК І ДОХіД ЯК ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
Для свого функціонування підприємство повинно мати грошові кошти. Основним джерелом надходження грошових коштів є виручка (дохід) від реалізації продукції, яка являє собою суму отриманих коштів за вироблену і реалізовану продукцію (роботу, послуги). Вона відіграє важливу роль у відтворювальному процесі матеріального виробництва як одна з ланок нового кругообігу коштів підприємства. З відрахуванням матеріальних витрат на виробництво утворюються економічні умови для нового виробничого циклу, а залишок виручки від реалізації продукції становить валовий дохід підприємства.
Валовий дохід – це грошове вираження тієї частини валового продукту, яка залишається на підприємстві після відрахування матеріальних витрат і використовується на відтворення виробництва. Сума валового доходу розраховується як різниця між виручкою та матеріальними витратами і амортизаційними відрахуваннями у складі собівартості реалізованої продукції
Дв = Вр – Мв – Ам, (5.1)
де Дв – валовий дохід;
Вр – виручка від реалізації продукції (послуг),
Мв – матеріальні витрати у складі собівартості продукції (послуг),
Ам – амортизаційні відрахування у складі собівартості.
Валовий дохід є основним узагальнюючим показником ефективності діяльності підприємства: в ньому відображається підвищення продуктивності праці, скорочення матеріаломісткості продукції, збільшення заробітної плати.
З погляду відтворення валовий дохід розподіляється на оплату праці і на чистий дохід. Чистий дохід — перевищення виручки від реалізації продукції над вартістю матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань і зарплати, або різниця між валовим доходом і зарплатою
Дч = Вр – Мв – Ам – Зп, (5.2)
або Дч = Дв – Зп. (5.3)
Як найважливіше джерело фінансових ресурсів підприємств і держави чистий дохід реалізується у вигляді прибутку – фінансового результату діяльності підприємства за умов, що валовий дохід від реалізації продукції (послуг) перевищує валові витрати (рис. 5.1).
Фінансовий результат є нульовим, якщо валовий дохід підприємства дорівнює його валовим витратам (собівартості). Від’ємний фінансовий результат, коли валові витрати (собівартість) перевищують виручку від реалізації (валові доходи), підприємство отримує збитки, що ставить його у скрутне фінансове становище з ризиком банкрутства.
Інші доходи від операційної діяльності, від участі в капіталі, інші фінансові доходи підприємства включають доходи від операційної оренди активів, курсових різниць, відшкодування раніше списаних активів, реалізації оборотних активів, реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів тощо. Дохід, що виникає в результаті використання активів підприємства, визнається у вигляді відсотків, роялті й дивідендів.
Рис. 5.1 - Формування доходу та прибутку виробника
Позареалізаційні доходи і витрати, тобто такі, що безпосередньо не пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції обумовлені процесом роздержавлення і утворення різноманітних форм власності — орендних, акціонерних, спільних та інших підприємств.
Узагальнюючим фінансовим результатом діяльності підприємства є прибуток. Прибуток – це частина чистого доходу, що залишається підприємству після відшкодування усіх витрат, пов’язаних з виробництвом і реалізацією продукції (робіт, послуг) та іншими видами діяльності. Формування балансового прибутку підприємства зображено структурно-логічною схемою (рис. 5.2).
Рис. 5.2 - Структурно-логічна схема формування прибутку
В Україні щодо прибутку застосовують такі визначення:
1.Балансовий (валовий) прибуток — загальний прибуток, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування і розподілу; різниця між чистим доходом від реалізації продукції (послуг) і її собівартістю.
2. Операційний прибуток (збиток) — прибуток від операційної діяльності, визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.
3. Чистий прибуток – сума прибутку від звичайної діяльності і надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку і податків з надзвичайного прибутку. З суми чистого прибутку сплачуються борги, проценти за кредити, а решта розподіляється на фонд споживання, фонд нагромадження.
4. Прибуток від реалізації продукції або прибуток від операційної діяльності визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції (без ПДВ і акцизного збору) та повною собівартістю продукції.
5. Прибуток від звичайної діяльності до оподатковування визначається як сума прибутку від операційної діяльності, фінансових та інших доходів (прибутків), фінансових та ін. витрат (збитків).
6. Прибуток від звичайної діяльності — різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподатковування і сумою податків із прибутку.
7. Прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу матеріальних і нематеріальних активів, цінних паперів тощо; — різниця між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об'єкта.
8. Прибуток від позареалізаційних операцій — це прибуток від спільної діяльності підприємств, проценти з реалізації акцій, облігацій та інших цінних паперів, штрафи, доходи від володіння борговими зобов'язаннями, роялті.
Слід зазначити, що наведені визначення нормативно не закріплені і можуть застосовуватися у різних контекстах.
5.2. РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ ЯК ВІДНОСНИЙ ПОКАЗНИК ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
Для характеристики діяльності підприємства важливими є не тільки отримані ними абсолютні суми балансового прибутку, прибутку від основної діяльності, іншої реалізації, позареалізаційних операцій тощо, але й відносний його рівень, тобто рентабельність. Рентабельність характеризує рівень ефективності господарювання.
Кошторисний рівень рентабельності розраховують як відношення суми планового прибутку, закладеної в кошторисі, до кошторисної вартості об’єкта:
Рн = 100%; (5.4)
де Ппл – плановий прибуток;
Цд – договірна ціна на будівництво об’єкта.
Після закінчення будівництва й завершення розрахунків визначається фактична рентабельність об’єкта:
Рн = 100%; (5.5)
де Пф – фактичний прибуток від здачі об’єкта з урахуванням економії та компенсацій;
Вф – фактична вартість будівництва об’єкта.
Для БМО, які виконують роботи власними засобами виробництва, рівень рентабельності визначають відношенням прибутку до середньорічної вартості основних виробничих фондів і нормованих оборотних коштів:
Рн = 100%; (5.6)
де Фоф – середньорічна вартість основних виробничих фондів;
Фоб.к – середньорічна вартість нормованих оборотних коштів.
Аналогічно, залежно від цілей оцінки, розраховують показник рентабельності: операційних активів (коефіцієнт економічної рентабельності), валової реалізованої продукції, маржинальної рентабельності реалізованої продукції, операційних витрат, інвестицій, підприємства тощо.
Для розрахунку рівня рентабельності підприємства можуть використовуватися: балансовий прибуток, прибуток від реалізації продукції (тобто від основної діяльності), прибуток від інших видів діяльності (фінансової, інвестиційної). При цьому прибуток зіставляється з авансованою вартістю: всього капіталу підприємства, власного капіталу, позичкового капіталу, основного капіталу, оборотного капіталу і т.п.
Фінансові результати підприємства залежать від зовнішніх і внутрішніх чинників бізнесу. Зовнішні чинники бізнесу не залежать від виробничо-експлуатаційної діяльності підприємства. До них відносяться: економічна політика держави, державні регульовані ціни на виробничі ресурси, податкове законодавство, ринкові умови, соціально-економічні, природно-географічні, демографічні, транспортні, місцеві та ін. умови.
Важливими чинниками росту фінансових результатів, що залежать від діяльності підприємства, є обсяг виробленої продукції, обсяг продаж, собівартість продукції, тарифи, умови праці, якість продукції, технічний рівень виробничих фондів, продуктивність праці, організація виробництва й управління.
Резервами підвищення рентабельності є застосування факторів зростання обсягів підрядних робіт, зниження собівартості та поліпшення використання у виробництві основних виробничих фондів і нормованих оборотних коштів.
5.3. ОЦІНКА ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОГО СТАНУ
Об’єктивна оцінка фінансового стану необхідна для пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності, доходності та прибутковості підприємства. Мета аналізу фінансового стану – пошук резервів підвищення рентабельності виробництва для забезпечення спроможності виконання підприємством своїх зобов’язань перед бюджетом, банком та іншими установами, споживачами і постачальниками.
Загальними показниками оцінки фінансового стану підприємства є показники прибутковості (доходності) та рентабельності (їхній рівень, тенденції і фактори, що на них впливають) (рис. 5.3).
Рис. 5.3 - Класифікація показників фінансового стану
Показники прибутковості характеризують ефективність використання всіх видів ресурсів, які забезпечили одержання певного валового доходу.
1. Коефіцієнт прибутковості власного капіталу:
Пк.вл = х100%. (5.7)
де Пр.ч — чистий прибуток підприємства, грн.;
2. Коефіцієнт прибутковості активів, Пакт;
Пакт = 100%, (5.8)
де Азаг — загальна сума активів підприємства, грн.
Якщо коефіцієнт прибутковості активів менше за процентну ставку по довгострокових кредитах, то фінансовий стан підприємства є незадовільним.
Показником рівня прибутковості є рентабельність, що характеризує рівень ефективності (доходності) підприємства.
3. Рентабельність окремих видів одиниці продукції:
Рі = х 100 %, (5.9)
де Ці, Сі — відповідно ціна і повна собівартість і-го виробу, грн.
4. Рентабельність продукції:
Рп= 100 %, (5.10)
де Ср — повна собівартість реалізованої продукції, грн.
5. Рентабельність виробництва, яка може бути загальною (Рв.заг.) і розрахунковою (Рв.розр). Ці величини обчислюють за формулами
Рв.заг. = (5.11)
Рв.розр = . (5.12)
Ліквідність характеризує спроможність підприємства оплачувати свої короткострокові зобов'язання за рахунок поточних активів.
6. Коефіцієнт загальної ліквідності (покриття), Кл.заг - відношення всіх оборотних поточних активів (Апот) до поточних зобов'язань (Зпот):
Кл.заг = . (5.13)
Характеризує очікувану платоспроможність підприємства на період, що дорівнює середній тривалості одного обороту всіх поточних активів.
Нормальне обмеження — 2. При Кл.заг < 2 вважається, що платоспроможність підприємства невисока і існує певний фінансовий ризик. При Кл.заг > 3 може виникнути сумнів у ефективності використання поточних активів. Співвідношення 2:1 вважається нормальним, але для деяких сфер бізнесу воно може змінюватися від 1,2 до 2,5.
7. Коефіцієнт покриття проміжний (Кпп) — відображає платіжні можливості підприємства за умови своєчасного проведення розрахунку з дебіторами на період, що дорівнює середній тривалості одного обороту дебіторської заборгованості
Кпп= (5.14)
де: Гк — грошові кошти;
Дз — дебіторська заборгованість;
Вз — виробничі запаси;
Кз — короткострокові зобов'язання.
Нижня межа цього показника повинна бути не нижче одиниці.
8. Коефіцієнт ліквідності (Кл) показує, яку частину короткострокових зобов'язань підприємство може погасити найближчим часом.
Кл = (5.15)
Нормальне обмеження — 0,7-0,8.
9. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кл.абс) характеризується відношенням найбільш ліквідних активів (Г,Цп) до поточних зобов'язань:
Кл.абс = . (5.16)
Він показує, яку частину короткострокових зобов'язань підприємство може погасити найближчим часом.
Нормальне обмеження - 0,2 - 0,25.
10. Час обертання ліквідних активів (Тола) показує, скільки днів може працювати підприємство, використовуючи наявність ліквідних активів, не звертаючись до додаткових фінансових ресурсів:
Тола= (5.17)
де Дв — добові (одноденні) витрати підприємства.
11. Коефіцієнт термінової ліквідності — це відношення активів високої ліквідності (Алікв) до поточних зобов'язань:
Кл.терм =. (5.18)
Оцінка платоспроможності підприємства показує його здатність відповідати по своїх зовнішніх зобов'язаннях продавця, виконувати поточні й довгострокові зобов'язання за рахунок власних активів. Підприємство платоспроможне, якщо його активи більше, ніж зовнішні зобов'язання продавця.
12. Коефіцієнт платоспроможності обчислюється так:
Кп.с = (5.19)
де Кап.вл — власний капітал (статутний фонд), грн.;
Ззаг — загальні зобов'язання підприємства (зобов'язання власникам, акціонерам та зовнішні зобов'язання), грн.
Фінансовий стан підприємства оцінюють за показниками фінансової стійкості.
13. Коефіцієнт автономії характеризує рівень фінансової незалежності підприємства Ка = (5.20)
де Двк — джерела власних коштів;
Бв — валюта балансу.
Оптимальне значення цього показника приймають 0,5 і вище.
Співвідношення між позиковими джерелами і джерелами власних коштів вимірюють наступними показниками:
14. Коефіцієнт боргу показує, скільки позикових джерел підприємство залучає на кожну гривню власних джерел. Якщо коефіцієнт боргу менше одиниці, то підприємство є сталим:
Кб = (5.21)
де Пдк — позикові джерела коштів.
15. Коефіцієнт довгостроково залучених позикових джерел показує частку довгострокових кредитів і позик у загальній сумі фінансових ресурсів, що будуть використані підприємством:
Кдп = (5.22)
де Дкп — довгострокові кредити і позики.
16. Коефіцієнт інвестування власних коштів показує, що частина позаоборотних активів підприємства покривається власними джерелами:
Ківк = (5.23)
де Ап — позаоборотні активи.
Показники ефективності використання активів
17. Оборотність основних засобів — співвідношення між обсягом реалізації (Вреал) та фіксованими і нематеріальними активами (Афікс):
Ооз = (5.24)
18. Оборотність активів обчислюється за формулою
Оа = . (5.25)
5.4. ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА
Ефективність виробництва — узагальнене відображення кінцевих результатів використання ресурсів соціально-виробничої системи за певний проміжок часу. Може виступати у формі чистої продукції, прибутку і характеризується наступними показниками (рис. 5.4.).
Чинники зростання виробництва класифікуються за ознаками:
Окрім того, чинники поділяють на внутрішні, які в свою чергу розрізняють як тверді (технологія, устаткування, матеріали) і м’які (організація , працівники, методи роботи), та зовнішні.
Одним із важливих чинників інтенсифікації та підвищення ефективності виробництва є режим економії. Ресурсозбереження є необхідною умовою всіх реформ на підприємстві.
ПИТАННЯ ДЛЯ КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ
.Тема 6. СИСТЕМА КОШТОРИСНИХ НОРМ, ЦІН І ЦІНОУТВОРЕННЯ В БУДІВНИЦТВІ
Питання для теоретичної підготовки
6.1. ЦІНОУТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ Й ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЦІН НА БУДІВЕЛЬНУ ПРОДУКЦІЮ.
6.2. СИСТЕМА КОШТОРИСНИХ НОРМ І ЦІН В БУДІВНИЦТВІ.
6.3. ПОРЯДОК СКЛАДАННЯ ІНВЕСТОРСЬКОЇ КОШТОРИСНОЇ ДОКУМЕНТАЦІЇ.
|
КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ |
|
|
|
ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕМИ
6.1. ЦІНОУТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ Й ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЦІН НА БУДІВЕЛЬНУ ПРОДУКЦІЮ
В умовах ринкової економіки цінова політика України спрямована на прискорення розвитку всіх галузей народного господарства. Система цін, порядок їх формування і методи державного регулювання містяться в Законі України „Про ціни та ціноутворення” і змінах до нього. Ціноутворення в будівництві є складовою частиною загальної системи ціноутворення. Механізм ціноутворення в будівництві відрізняється від механізму ціноутворення в інших галузях. Це обумовлено наявністю різноманітності будівельної продукції, високою вартістю об’єктів будівництва, тривалим виробничим циклом і низьким коефіцієнтом оборотності оборотних коштів.
На вартість будівельної продукції впливають економіко-географічні фактори, територіальні особливості місця будівництва, можливість забезпечення будівництва місцевими будівельними матеріалами, завантаженість будівельних організацій і їхня оснащеність будівельною технікою, рівень оплати праці робітників.
До 1991 р. при визначенні кошторисної вартості будівництва застосовувалося біля 300 тисяч кошторисних норм і розцінок, що були стабільними протягом 10-15 років. Із впровадженням ринкових відносин у будівництві знадобилися корінні зміни в принципах формування вартості будівництва. Визначення кошторисної вартості будівництва до жовтня 2000р. здійснювалось за дворівневою системою відповідно до „Правил упорядкування кошторисної документації і визначення базисної і розрахункової кошторисної вартості будівництва” (ДБН IV-16-98, частина I). Однак, дворівнева система характеризувалась високою трудомісткістю, низьким рівнем вірогідності і необхідністю користуватися застарілою нормативно-кошторисною документацією, що не відповідала досягненням НТП і чинним стандартам на матеріально-технічні ресурси.
Відповідно до «Основних положень (концепції) ціноутворення в будівництві» в Україні впроваджено однорівневу систему ціноутворення на всіх стадіях інвестування. Замість ДБН IV-16-98, частини I, II з 1.10.2000 р. введено «Правила визначення вартості будівництва» ДБН Д 1.1-1-2000. З метою удосконалення кошторисно-нормативної бази з 1 липня 2002 р. введено Доповнення N 3 (наказ Держбуду України від 7.05.2002р. № 80).
Ці правила мають обов'язковий характер при визначенні вартості об'єктів, будівництво яких здійснюється із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств і організацій державної власності. По об'єктах, будівництво яких здійснюється за рахунок інших джерел фінансування, ці норми мають рекомендаційний характер, і їх застосування обумовлюється контрактом.
На відміну від дворівневої системи однорівнева система ціноутворення припускає визначення вартості будівництва в цілому й окремих його складових частин прямим розрахунком у поточних цінах.
6.2. СИСТЕМА КОШТОРИСНИХ НОРМ І ЦІН В БУДІВНИЦТВІ
Систему ціноутворення в будівництві складають кошторисні нормативи, правила визначення вартості будівництва і складання інвесторської кошторисної документації.
Інвесторська кошторисна документація - це сукупність кошторисів (кошторисних розрахунків), відомостей кошторисної вартості пускових комплексів, черг будівництва, зведень витрат, пояснювальних записок до них та відомостей ресурсів, складених на стадії розробки проектної документації.
Завдання кошторисного нормування і ціноутворення в будівництві полягає у визначенні вартості будівництва на всіх стадіях інвестування; підвищенні ефективності капітальних вкладень, забезпеченні економії фінансових та інших ресурсів, впровадженні досягнень науки і техніки, передового вітчизняного і закордонного досвіду в будівельному виробництві, застосуванні нових матеріалів, виробів і конструкцій, організаційних заходів.
Сукупність нормативних документів поділяється на такі види (рис. 6.1.):
Рис. 6.1 - Кошторисні нормативи
Загальнодержавні будівельні кошторисні нормативи обов'язкові для застосування всіма організаціями, установами і підприємствами незалежно від їх відомчої належності і форм власності при визначенні вартості будов (об'єктів), будівництво яких здійснюється із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств, установ і організацій державної власності.
Відомчі кошторисні нормативи розробляються в обґрунтованих випадках, коли за прийнятою для спеціалізованого будівництва і технологією робіт витрати трудових і матеріально-технічних ресурсів значно відрізняються від загальнодержавних. Ці нормативи обов’язкові для застосування в тій галузі, для якої вони розроблені. Відомчі нормативи не повинні суперечити загальнодержавним або дублювати їх.
Індивідуальні норми затверджуються і застосовуються тільки для об'єкта за певним проектом у випадку відсутності відповідних норм у чинних збірниках РЕКН.
Кошторисні нормативи поділяються на елементні й укрупнені.
До елементних кошторисних нормативів належать:
- ресурсні елементні кошторисні норми на будівельні роботи (РЕКН) (ДБН Д.2.2-99);
- ресурсні елементні кошторисні норми на монтаж устаткування (РЕКНМУ) (ДБН Д.2.3-99);
- ресурсні елементні кошторисні норми на ремонтно-будівельні роботи (РЕКНр) (ДБН Д.2.4-2000);
- ресурсні елементні кошторисні норми на реставраційно-відновлювальні роботи (РЕКНрв) (ДБН Д.2.5-2001);
- ресурсні елементні кошторисні норми на пусконалагоджувальні роботи (РЕКНпн) (ДБН Д.2.6-2000);
- ресурсні кошторисні норми експлуатації будівельних машин і механізмів (РКНЕМ) (ДБН Д.2.7-2000).
До укрупнених кошторисних нормативів належать укрупнені ресурсні кошторисні норми (УРКН):
Кошторисною нормою називається сукупність ресурсів (трудовитрат, часу роботи будівельних машин і механізмів, витрат матеріалів, виробів і конструкцій), встановлена на прийнятий вимірник будівельних або монтажних робіт, а також конструкцій, виражена, як правило, у натуральних (фізичних) величинах або у відносній формі (у вигляді коефіцієнтів).
Система ціноутворення в будівництві базується на нормативно-розрахункових показниках (ресурсних елементних кошторисних нормах) і поточних цінах трудових та матеріально-технічних ресурсів. На підставі норм і поточних цін на трудові та матеріально-технічні ресурси визначаються прямі витрати у вартості будівництва.
Решта витрат кошторисної вартості визначається розрахунково:
Кошторисні норми витрат будівельних матеріалів, виробів і конструкцій, наведені в РЕКН, РЕКНМУ, РЕКНр, РЕКНрв, і поточні ціни, одиничні розцінки є нормативною базою для визначення прямих витрат на матеріальні ресурси.
Кошторисні норми трудомісткості робіт, виконуваних робітниками-монтажниками, середні розряди робіт і поточна вартість людино-години відповідного розряду є нормативно-розрахунковою базою для визначення заробітної плати робітників-будівельників і монтажників.
6.3. ПОРЯДОК СКЛАДАННЯ ІНВЕСТОРСЬКОЇ КОШТОРИСНОЇ ДОКУМЕНТАЦІЇ
Головним документом, який встановлює правила складання кошторисної документації в будівництві на території України, є Державні будівельні норми ДБН Д.1.1 – 1- 2000 (з урахуванням Доповнення № 3 ), які розроблені Державним комітетом будівництва, архітектури і житлової політики України. Наведені будівельні норми встановлюють основні правила визначення вартості нового будівництва, розширення, реконструкції і технічного переоснащення підприємств, будівель і споруд, ремонту житла, об’єктів соціальної сфери і комунального призначення і благоустрою, а також реставрації пам’ятників архітектури і містобудування і носять обов’язковий характер для визначення вартості об’єктів, будівництво яких проводиться з залученням бюджетних коштів.
Правила розповсюджуються на підрядний, господарський і змішаний способи проведення будівництва.
Кошторисна вартість є вихідною основою для визначення розміру капітальних вкладень, фінансування будівництва, розрахунків за виконані підрядні (будівельно-монтажні) роботи і т.п. Таким чином, можна зробити висновок, що кошторисна вартість – це державна ціна, на основі якої проводяться розрахунки між замовником і будівельною організацією.
Для визначення кошторисної вартості будівництва проектованих підприємств, будівель, споруд або їх черг складають інвесторську кошторисну документацію таких видів:
Локальні кошториси є первинними кошторисними документами, що складаються на окремі види робіт та витрат по будівлях і спорудах або по загальномайданчикових роботах на підставі обсягів, що визначилися при розробленні робочої документації. Кошторис – це розрахунок затрат на зведення будівлі чи споруди. Розмір цих затрат визначається в натуральній і вартісній формах. В натуральній формі визначається нормативний розмір необхідних трудових і матеріальних ресурсів, у вартісній – розмір необхідних грошових коштів.
Локальні кошторисні розрахунки складають на окремі види робіт та витрат по будівлях і спорудах замість локальних кошторисів у тих випадках, коли обсяги робіт і розміри витрат остаточно не визначилися і підлягають уточненню.
Об'єктні кошториси об'єднують у своєму складі на об'єкт у цілому дані з локальних кошторисів.
Об'єктні кошторисні розрахунки об'єднують у своєму складі на об'єкт у цілому дані з локальних кошторисних розрахунків і локальних кошторисів та підлягають уточненню.
Кошторисні розрахунки на окремі види витрат складають у тих випадках, коли треба визначити, як правило, в цілому по будові кошти, необхідні для відшкодування тих витрат, що не враховані кошторисними нормативами .
Зведені кошторисні розрахунки вартості будівництва підприємств, будівель, споруд (або їх черг) складають на основі об'єктних кошторисів, об'єктних кошторисних розрахунків і кошторисних розрахунків на окремі види витрат.
Зведення витрат - це кошторисний документ, що об'єднує зведені кошторисні розрахунки вартості будівництва. Зведення витрат складається у тих випадках, коли одночасно із будівництвом виробничих об’єктів передбачається будівництво об’єктів житлово-цивільного призначення та інших об’єктів.
Відомість кошторисної вартості будівництва об'єктів, що входять у пусковий комплекс містить у собі кошторисну вартість об'єктів, загальномайданчикових робіт та витрат, що входять до складу пускового комплексу.
Склад інвесторської кошторисної документації визначають залежно від стадійності проектно-кошторисної документації, що розробляється, та технічної складності об'єкта (рис. 6.2.).
Зведений кошторисний розрахунок (ЗКР) вартості будівництва підприємств, будівель, споруд або їх черг - це кошторисний документ, що визначає повну кошторисну вартість будівництва всіх об'єктів, передбачених проектом або робочим проектом, включаючи кошторисну вартість будівельних і монтажних робіт, витрати на придбання устаткування, меблів та інвентарю, а також усі супутні витрати.
У зведених кошторисних розрахунках вартості виробничого та невиробничого будівництва кошти розподіляють по таких главах:
Глава 1. Підготовка території будівництва
Глава 2. Основні об'єкти будівництва
Глава 3. Об'єкти підсобного та обслуговуючого призначення
Глава 4. Об'єкти енергетичного господарства
Глава 5. Об'єкти транспортного господарства і зв'язку
Глава 6. Зовнішні мережі та споруди водопостачання, каналізації, тепло- і газопостачання
Глава 7. Благоустрій та озеленення території
Глава 8. Тимчасові будівлі і споруди
Глава 9. Інші роботи і витрати
Глава 10. Утримання служби замовника і авторський нагляд
Глава 11. Підготовка експлуатаційних кадрів
Глава 12. Проектні та пошукові роботи
Після підсумку глав 1–12 враховують: кошторисний прибуток; кошти на покриття адміністративних витрат БМО; кошти на покриття ризику всіх учасників будівництва; кошти на покриття додаткових витрат, пов’язаних з інфляційними процесами; податки, збори, обов’язкові платежі.
Зведений кошторисний розрахунок складають в цілому на будівництво, незалежно від числа генеральних підрядних будівельно-монтажних організацій, що беруть участь у ньому.
ПИТАННЯ ДЛЯ КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ
Тема 7. КОШТОРИСНА СПРАВА В БУДІВНИЦТВІ
Питання для теоретичної підготовки
7.1. ПОРЯДОК ВИЗНАЧЕННЯ КОШТОРИСНОЇ ВАРТОСТІ БУДІВНИЦТВА.
7.2. ФОРМУВАННЯ ДОГОВІРНОЇ ЦІНИ.
7.3. ЕФЕКТИВНІСТЬ КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ ТА РЕАЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ.
|
КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ |
|
|
статична та динамічна
|
ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕМИ
7.1. ПОРЯДОК ВИЗНАЧЕННЯ КОШТОРИСНОЇ ВАРТОСТІ БУДІВНИЦТВА
Вартість будівництва визначається:
- на стадії проектування – кошторисна вартість будівництва в складі інвесторської кошторисної документації;
- на стадії визначення виконавця робіт – договірна ціна.
Кошторисна вартість будівництва – це сума коштів, необхідних для його здійснення відповідно до проектних матеріалів.
Вартість будівництва складають різні види витрат. До безпосередніх витрат належать кошти, які витрачаються на розробку проектно-кошторисної документації (гл. 12 ЗКР) і на спорудження об'єкта (як прямі, так і загальновиробничі витрати) (гл. 2 - 7 ЗКР). До супутніх витрат належать кошти, необхідні для будівництва в цілому:
- підготовка території будівництва (гл. 1 ЗКР);
- зведення та розбирання тимчасових будівель і споруд (гл. 8 ЗКР);
- додаткові витрати при виконанні БМР робіт (гл. 9 ЗКР);
- інші роботи та витрати (гл. 9 ЗКР);
- утримання служби замовника та авторський нагляд (гл. 10 ЗКР);
- підготовка експлуатаційних кадрів (гл. 11 ЗКР).
Вартість будівництва розраховують за двома рівнями цін:
Методи визначення кошторисної вартості представлені на рис. 7.1.
Рис. 7.1 - Методи визначення кошторисної вартості
Ресурсний метод – це калькулювання в поточних цінах і тарифах, яке дозволяє визначити кошторисну вартість в ході здійснення будівництва.
Ресурсно-індексний метод – це сполучення ресурсного методу із системою індексів цін на ресурси, які використовують в будівництві.
Базисно-індексний метод – це використання системи поточних і прогнозних індексів цін шляхом перемножування базисної вартості капітальних вкладень на відповідний індекс по галузі.
Базисно-компенсаційний метод – це розрахунок кошторисної вартості за базисним рівнем цін на початок будівництва з уточненням цих розрахунків у процесі будівництва за рівнем цін, що склалися на ринку:
Ц баз.комп. = Ц баз. + Д к.ф. (7.1)
Кошторисна вартість за економічним змістом включає прямі витрати; загальновиробничі витрати і кошторисний прибуток (рис. 7.2.).
1. Прямі витрати (ПВ) враховують у своєму складі заробітну плату робітників (Взп), вартість експлуатації будівельних машин і механізмів (Ве.м.) та вартість матеріалів, виробів, конструкцій (Вм).
2.Загальвиробничі витрати – це витрати, які включають до виробничої собівартості БМР, зв'язані зі створенням загальних умов будівництва, його організацією, управлінням та обслуговуванням.
Рис. 7.2 - Складові кошторисної вартості
3. Кошторисний прибуток враховує економічно обґрунтовану величину прибутку підрядної організації від виконання будівельних і монтажних робіт.
1. Порядок визначення елементів прямих витрат (ПВ)
Кошторисна заробітна плата (основна і додаткова), що наводиться в прямих витратах у локальних кошторисах, розраховується окремо для робітників-будівельників і монтажників, робітників, зайнятих на керуванні та обслуговуванні будівельних машин і механізмів, робітників, зайнятих на керуванні та обслуговуванні автотранспортних засобів. Розрахунок кошторисної зарплати виконують на підставі нормативно-розрахункових трудовитрат і вартості людино-години, яка відповідає середньому нормативному розряду робіт для робітників-будівельників, монтажників та середньому нормативному розряду робітників, зайнятих на керуванні та обслуговуванні будівельних машин і механізмів.
Існує кілька методів визначення кошторисної заробітної плати:
1-й метод – при застосуванні ресурсного методу (в поточних цінах) розрахунок ведуть на основі показників трудомісткості робіт:
(7.2)
де З - кошторисна заробітна плата за поточним рівнем цін, що враховується у складі прямих витрат, тис. грн.;
Т – трудомісткість робіт робітників і механізаторів, люд.год.;
Зф – фактична (на момент розрахунку) або прогнозована середньомісячна оплата праці одного робітника грн.;
t – середньомісячна кількість робочих годин при 40-годинному робочому тижні, год/міс.
2-й метод – визначення розміру коштів на оплату праці у складі прямих витрат на основі встановлюваної законодавством мінімальної заробітної плати:
(7.3)
де З – кошторисна зарплата за поточним рівнем цін по об'єкту, що враховується у складі прямих витрат локального кошторису, тис. грн.;
Зmin – розмір мінімальної зарплати на даний момент;
Кр – районний коефіцієнт до заробітної плати за законодавством;
Кв – коефіцієнт, що враховує інші виплати (вислуга років, додаткова відпустка, премія, доплати, надбавки).
3-й метод – розрахунок на основі кошторисної величини заробітної плати, розрахованої за діючою нормативною базою:
З= (Зб + Зм)*Іпр, (7.4)
де Зб і Зм – сумарна по об'єкту будівництва величина основної заробітної плати, відповідно робітників і механізаторів по кошторисних нормах і цінах;
Iпр – індекс поточного рівня коштів на оплату праці в будівництві за станом на розрахунковий період.
Кошторисну вартість експлуатації будівельних машин і механізмів зайнятих у будівельному виробництві, в прямих витратах визначають виходячи з нормативного часу їх роботи, необхідного для виконання встановленого обсягу будівельних та монтажних робіт, вартості експлуатації будівельних машин і механізмів за одиницю часу їх застосування (машино-година) в поточних цінах.
У вартості експлуатації будівельних машин і механізмів у тому числі зазначається заробітна плата робітників, зайнятих на керуванні та обслуговуванні будівельних машин і механізмів.
Вартість машино-години в поточних цінах розраховують на підставі трудових і матеріальних ресурсів, наведених в РКНЕМ, та поточних цін на них з доданням амортизаційних відрахувань на повне відновлення будівельних машин і механізмів, вартості матеріальних ресурсів на заміну частин, що швидко спрацьовуються, ремонт і технічне обслуговування, перебазування, а також податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.
Час використання робітниками-будівельниками та монтажниками механізованих виробничих знарядь праці включено до норм трудовитрат робітників-будівельників та монтажників і виділено в РЕКН для розрахунку вартості енергоносіїв, мастильних матеріалів та гідравлічної рідини у складі прямих витрат на матеріальні ресурси.
Амортизаційні відрахування, витрати на ремонт та переміщення механізованих виробничих знарядь враховані у складі загальновиробничих витрат.
Кошторисну вартість будівельних матеріалів у прямих витратах визначають на підставі нормативної потреби в них, розрахованої виходячи з обсягів робіт, передбачених робочими кресленнями, та поточних цін.
Поточні ціни на матеріальні ресурси приймають за рівнем, що склався в регіоні за цінами виробників. Поточні ціни на матеріали для будівництва визначають за ціною франко-приоб'єктний склад будівельного майданчика і на встановлену одиницю виміру.
Витрати на доставку матеріальних ресурсів обчислюють або калькуляційним методом, або за усередненими показниками вартості транспортних витрат на 1 т відповідного будівельного вантажу за середньою відстанню перевезень, що надаються Держбудом.
У складі кошторисної вартості матеріальних ресурсів враховують заготівельно-складські витрати, які розраховують за відсотком, рекомендованим Держбудом.
У кошторисах вартості будівництва вказується дата, станом на яку приймаються поточні ціни на трудові й матеріально-технічні ресурси.
Поточний рівень кошторисних цін на матеріали визначають також за кошторисними цінами базисного рівня, які наведено у збірниках:
- районних кошторисних цін на привізні матеріали, вироби і конструкції;
- єдиних для України середніх кошторисних цін на місцеві будівельні матеріали, вироби і конструкції.
2. Правила визначення загальновиробничих витрат (ЗВ)
Загальновиробничі витрати – це витрати будівельно-монтажної організації, що включають до виробничої собівартості будівельно-монтажних робіт з урахуванням положень методичних рекомендацій з формування собівартості БМР, затверджених наказом Держбуду України від 07.05.2002 №81. Перелік загальновиробничих витрат, що враховані усередненими показниками, наведено у додатку 19 ДБН Д 1.1.-1-2000.
Для розрахунку ЗВ групують в три блоки:
- кошти на заробітну плату працівників;
- відрахування на соціальні заходи згідно із законодавством;
- решта статей ЗВ витрат.
1-й блок - кошти на заробітну плату працівників - розраховують, виходячи з трудовитрат працівників та відповідної вартості людино-години.
Трудовитрати працівників визначають за формулою:
Тзв=Тпв х К, (7.5)
де Тзв - трудовитрати працівників, люд.-год.;
Тпв - нормативно-розрахункова кошторисна трудомісткість робіт, що передбачаються в прямих витратах, яка враховує трудовитрати робітників, зайнятих на будівельно-монтажних роботах і на керуванні та обслуговуванні будівельних машин і механізмів, люд.-год.;
К - усереднений коефіцієнт переходу від нормативно-розрахункової кошторисної трудомісткості робіт, що передбачаються у прямих витратах, до трудовитрат працівників, приймають за рекомендаціями Держбуду.
2-й блок - відрахування на соціальні заходи визначають виходячи з норм, установлених законодавством, і кошторисної заробітної плати.
3-й блок - кошти на покриття решти статей ЗВ визначають за формулою
Кр.зв = Тпв х П, (7.6)
де Кр.зв - кошти на покриття решти статей ЗВ витрат, грн.;
Тпв - нормативно-розрахункова кошторисна трудомісткість робіт, що передбачаються у прямих витратах, люд.-год.;
П - усереднений показник для визначення коштів на покриття решти статей ЗВ витрат, грн./люд.-год.
Усереднені показники призначені для здійснення будівництва підрядним способом. При здійсненні будівництва господарським способом застосовують знижувальний коефіцієнт 0,6.
В інвесторській кошторисній документації кошти на покриття адміністративних витрат будівельно-монтажних організацій визначають на підставі усереднених показників, наданих Держбудом для БМР.
3. Порядок визначення кошторисного прибутку
Розмір кошторисного прибутку приймають за рекомендованими Держбудом та погодженими з Мінекономіки усереднених показників (додаток 12 ДБН Д.1.1.-1-2000), виражених у гривнях в розрахунку на одну людино-годину загальної кошторисної трудомісткості
КП = Кпр*Тзаг; (7.7)
де Кпр - усереднений показник прибутку, грн на 1 люд.-год.
Т заг - загальна кошторисна трудомісткість, люд.-год.
До розрахунку вартості будівництва включають встановлені чинним законодавством податки, збори, обов'язкові платежі.
7.2. ФОРМУВАННЯ ДОГОВІРНОЇ ЦІНИ
Договірна ціна – це вартість підрядних робіт, за яку підрядна організація згодна виконати об'єкт замовлення. Договірні ціни на продукцію будівництва формуються генпідрядником і замовником (інвестором) із залученням субпідрядних організацій при підписанні або уточненні контрактів на підрядні роботи. Договірні ціни можуть встановлюватися твердими (незмінними) або динамічними (рухомими).
Тверді договірні ціни встановлюються незмінними на весь обсяг будівництва з тривалістю до 1,5 років і не уточнюються за винятком наступних випадків:
Динамічні ДЦ – є відкритими і можуть уточнюватися протягом усього терміну будівництва, без уточнення маси прибутку, врахованої в договірній ціні на початок будівництва, тобто уточненню підлягає вартість матеріально-технічних ресурсів. Заробітна плата уточнюється тільки у випадку зміни обсягів робіт. Крім того, всі випадки уточнення твердих цін дійсні і для динамічних.
Періодичні договірні ціни встановлюються відкритими і мають елементи як динамічної, так і твердої договірних цін.
Основою для визначення договірних цін є затверджені у встановленому порядку зведені кошторисні розрахунки, локальні й об’єктні кошториси, а також кошторисні норми на конструктивні елементи і види робіт, вартісні показники продукції й послуг для будівництва.
Замовник при погодженні договірної ціни ретельно розглядає її складові, звіряє вартість матеріальних ресурсів із цінами на них виробників у регіоні і узгоджує їх тільки при підтвердженні відповідними обґрунтуваннями та розрахунками. До таких випадків відносяться технологічні умови здійснення будівництва, а також особливі умови до технічних характеристик матеріалів, виробів і конструкцій.
Після узгодження договірної ціни складають контракт на виконання робіт. У ньому вказується вид договірної ціни, порядок та терміни її уточнення; умови фіксування та розрахунків за обсяг виконаних робіт; гарантії замовника та підрядника тощо.
7.3. ЕФЕКТИВНІСТЬ КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ ТА РЕАЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ
В даний час існує декілька методичних підходів до визначення економічної ефективності капітальних вкладень. Методика порівняльної економічної ефективності використовує формулу модифікованих "приведених витрат". За цією формулою капітальні вкладення і собівартість приводять до однакової розмірності за допомогою нормативного коефіцієнта економічної ефективності капітальних вкладень, який затверджено Міністерством економіки України.
Для оцінки загальної (абсолютної) економічної ефективності капітальних вкладень використовують такі показники:
Інтегральний ефект (Еінт) – це сума різниці результатів, витрат і капіталовкладень за розрахунковий період, приведених до початкового року
Eінт = kdt , (7.8)
де Pt — результат у t-й рік;
Вt — витрати у t-й рік;
В t — капіталовкладення у t-й рік;
k dt — коефіцієнт дисконтування;
tp — розрахунковий період.
Коефіцієнт дисконтування (kdt ) при постійній нормі дисконту (Еk )
(7.9)
При змінній в часі нормі дисконту Kdt визначають з урахуванням значення Ек окремо за кожним роком інвестиційного циклу.
На підприємствах капітального будівництва, як економічний результат (R,) приймають виручку від реалізації будівельної продукції.
При одноразових капіталовкладеннях та постійних за часом результатах витрат і нормі дисконту інтегральний ефект:
Еінт = , (7.10)
де Р — річний результат;
В — річні витрати.
Індекс рентабельності капіталовкладень (Ір) — відношення суми дисконтової різниці результату і витрат до капітальних вкладень:
Ір = . (7.11)
Якщо інтегральний ефект капіталовкладень Еінт позитивний, а індекс рентабельності І р>1— проект вважається економічно ефективним; якщо Еінт та Ір <1 — проект неефективний і недоцільний.
Норма рентабельності капіталовкладень (Ер) – це норма дисконту, при якій величина дисконтової різниці результату і витрат дорівнює дисконтованим капітальним вкладенням.
Норму рентабельності капіталовкладень знаходять за формулою
. (7.12)
Отриману розрахункову величину Ер порівнюють з потрібною інвестору нормою рентабельності вкладень. Інвестиційний проект приймають коли значення Ер не менше потрібної інвестору величини:
1) якщо інвестиційний проект повністю фінансується за рахунок позики банку, то значення Ер вказує верхню межу припустимого рівня банківської процентної ставки, перевищення якого робить проект економічно неефективним;
2) у випадку, коли має місце фінансування з різних джерел, нижня межа значення Ер відповідає «ціні» капіталу, що авансується.
Термін окупності капіталовкладень (Ток) — тимчасовий період від початку реалізації проекту, за який капітальні вкладення покриваються сумарною різницею результатів і витрат. Термін окупності називають терміном відшкодування або повернення витрат:
. (7.13)
Для вибору оптимального з декількох альтернативних варіантів капітальних вкладень використовують показники порівняльної економічної ефективності, які враховують тільки ті вартісні частини, які змінюються за порівнювальними варіантами.
Критерієм вибору варіанта служить максимум інтегрального ефекту або мінімум модифікованої суми приведених витрат:
Вр=Е К + С → min, (7.14)
де Е — постійна норма дисконту;
К — капітальні вкладення;
С — річні поточні витрати.
Обернена величина терміну окупності являє собою коефіцієнт порівняльної ефективності, який порівнюється з нормативним.
При Ек >Ен приймають більш капіталоємний варіант.
Загальним критерієм ефективності інвестиційного проекту є рівень одержуваного прибутку на вкладений капітал. Під прибутковістю (доходністю) розуміють не просто приріст капіталу, а такий темп його приросту, який повністю компенсує зміну купівельної спроможності грошей (інфляцію) протягом усього періоду експлуатації об'єкта інвестування; забезпечує мінімальний рівень прибутковості і покриває ризик інвестора, пов'язаний із здійсненням проекту; враховує ставку позичкового проценту.
Існують дві системи оцінки ефективності інвестицій :
Статичні методи визначають показники звичайного строку окупності капіталовкладень і простої норми прибутку.
1. Звичайний строк окупності інвестицій (Ток), років – це розрахунковий період відшкодування капіталовкладень (інвестицій) за рахунок прибутку:
Ток = , (7.15)
де ІВ – інвестиції, капітальні вкладення;
Пр – прибуток від інвестиційної діяльності, чистий дохід, тощо.
2. Проста норма прибутку
Рн = 100% . (7.16)
Аналогічно коефіцієнту рентабельності капіталу (Return on Investment–ROI) показує ту частину інвестиційних витрат, що відшкодовується інвестором у вигляді прибутку протягом одного інтервалу планування. Порівнюючи розрахований розмір норми прибутку з мінімальним або середнім рівнем доходності (прибутковості), інвестор визначає доцільність подальшого аналізу даного інвестиційного проекту.
Динамічні методи базуються на цілому ряді принципів:
1. Оцінка відшкодування інвестиційного капіталу розглядається за рахунок чистого грошового потоку (надходжень), сум чистого доходу (прибутку), економії собівартості, одержуваних у процесі експлуатації об'єкта, а також суми амортизаційних відрахувань.
2. Обов'язкове дисконтування (приведення до теперішньої вартості) як інвестиційного капіталу, так і сум грошового потоку.
3. Вибір дисконтної ставки з урахуванням: депозитної ставки, ставки позичкового проценту, темпу інфляції, ризику, ліквідності.
4. Варіація ставки відсотка залежно від мети оцінки.
За ставку відсотка для дисконтування можна прийняти: середню депозитну або кредитну ставку; ставку позичкового проценту; індивідуальну норму рентабельності капіталовкладень; альтернативну норму прибутковості за іншими видами інвестицій або за поточною експлуатаційною діяльністю та ін.
Алгоритм оцінки ефективності інвестицій:
Перший етап – розрахунок обсягу інвестицій і суми майбутніх грошових надходжень (потоків)
Другий етап — оцінка рівня ризику інвестицій, очікуваних грошових потоків, вартості капіталу
Третій етап — очікувані грошові надходження зводяться до теперішньої вартості шляхом дисконтування
Четвертий — варіація видів ставки дисконту залежно від цілей оцінки
Якщо дисконтована вартість надходжень (притоків) від інвестицій вище, ніж витрати (відтоки), — проект приймають до реалізації, у протилежному випадку його відхиляють.
Показники економічної ефективності
1. ЧИСТА ПОТОЧНА ВАРТІСТЬ (Net Рresent Value – NPV) або чистий дисконтований дохід — це різниця між приведеною до теперішньої вартості шляхом дисконтування сумою надходжень від реалізації проекту і сумою інвестиційних дисконтованих витрат
(7.17)
або ЧДД=ДГПt - (ІВ + Він) ; (7.18)
де ДГПt — сума дисконтованого грошового потоку (чистого доходу в теперішній вартості) за весь період експлуатації інвестиційного проекту. Термін експлуатації приймають до 5 років.
ІВ + Він — сума інвестицій на реалізацію проекту та інших витрат.
Грошовий потік t- го року, (ГПt)
ГПt = Прt + Аt, (7.19)
де Прt – чистий дохід (прибуток) від експлуатації об'єкта (перевищення валової виручки над експлуатаційними витратами) або економія витрат t – го року;
Аt — річна сума амортизаційних відрахувань на основні фонди.
У випадку залучення кредиту або акціонерного капіталу
ГПt = Прt + Аt + К л t – Крt – Дивt, (7.20)
де Клt – залишкова (ліквідна) вартість діючих основних фондів, що вибувають у кінці терміну їхньої служби в t-му році;
Крt – кредит банку під інвестиційний проект t-го року;
Дивt – дивіденди акціонерам у t-му році;
Дисконтований грошовий потік, ДГПt t-го року
ДГПt = ГПt * Кдt (7.21)
Дисконтний множник грошового потоку t-го року (Кдt)
, (7.22)
де Ек – дисконтна ставка проценту;
t – період експлуатації проекту ( термін служби основних фондів).
NPV, ЧДД використовують за критерій доцільності реалізації проекту. У випадку негативного або нульового значення ЧДД проект відхиляють як такий, що не приносить додаткового доходу на вкладений капітал. Проект з позитивним значенням ЧДД дозволяє повернути і збільшити капітал інвестора, тому є доцільним для реалізації.
2. ІНДЕКС ДОХОДНОСТІ (Profitability Index – PI), ІД - показує відносну доходність (прибутковість) проекту — дисконтовану вартість чистого грошового потоку (грошових надходжень, притоків) від проекту на одиницю інвестицій (вкладань, відтоків)
ІД = , (7.23)
. (7.24)
Якщо РІ > 1,0 — проект привабливий для впровадження.
3. ПЕРІОД ОКУПНОСТІ, ПО — співвідношення суми інвестицій до середньорічної суми дисконтованого чистого грошового потоку
ПО = , (7.25)
де ДГПр – середня за рік сума дисконтованого грошового потоку.
ДГПр = , (7.26)
де t – термін експлуатації об'єкта інвестування.
Дисконтований аналог терміну окупності проекту (Рауbасk Реrіоd - РР) — період, за який приведений сумарний прибуток від проекту цілком покриє інтегральні дисконтовані витрати інвестиції).
(7.27)
Визначається дисконтною ставкою, за якою майбутня чиста вартість грошового потоку від інвестицій буде приведена до теперішньої вартості:
ЧДД= (7.28)
Показник IRR, ВНД можна інтерпретувати так:
IRR розраховують методом ітераційного відбору значень ставки відсотку при обчисленні NPV проекту. Різноманітні електронні таблиці (Lotus 123, QPRO, Ехеl та ін.) містять вмонтовані модулі розрахунків, які дозволяють автоматизувати рутинні арифметичні операції обчислення.
Динамічні методи оцінки ефективності інвестицій більш об'єктивні, інформативні, незалежні від абсолютного розміру інвестицій, пристосовані для порівняння проектів з різним рівнем ризику. Але, складність розрахунків, суб'єктивність вибору нормативної доходності, велика залежність від точності оцінки майбутніх грошових потоків знижують їх переваги.
ПИТАННЯ ДЛЯ КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ
Рекомендована література
Інформаційно-методичне забезпечення
PAGE 91
Фонди підприємства
Оборотні
засоби (кошти)
Основні
фонди
Фонди обігу
Оборотні
фонди
Невиробничі
Виробничі
Активна частина
Пасивна частина
В и д и з а п а с у
Підготовчий
Поточний
Страховий
Транспортний
Норма часу
Норма виробітку
Норма чисельності
Норма обслуговування
Норми праці
Основні напрями НОП
Виручка від реалізації продукції
Валовий дохід
Чистий дохід
* прибуток,
* акцизи,
* податок на додану вартість,
* фонд пенсійного страхування,
* фонд соціального страхування,
* інші державні цільові фонди
- від державних цінних паперів (відсотки на облігації державних і місцевих позик, казначейських зобов’язань Мінфіну);
- відсотки на облігації підприємств;
-від володіння корпоративними правами (дивіденди на акції, прибуток на вклади у статутні фонди ін. підприємств;
- відсотки на кошти, розміщені на депозитних рахунках банків.
ОПЕРАЦІЙ:
- отримані штрафи, пені, неустойки від застосування санкцій;
- кредиторська заборгованість між підприємствами, щодо якої минув термін позивної давності;
- прибуток (збиток) минулих років, виявлений у звітному році;
- надходження боргів, які були раніше списані як безнадійні;
- ліквідація основних фондів;
- інші операції.
продукції (робіт, послуг)
інших видів діяльності:
- продукції допоміжних, підсобних, обслуговуючих виробництв;
- матеріальних цінностей;
* Майнового стану
* Прибутковості
* Ліквідності
* Платоспроможності
* Фінансової стійкості
* Стабільності
* Рентабельності
* Ділової активності
* Ефективності використання
активів
* Акціонерного капіталу
* трудомісткість одиниці продукції,
* відносне вивільнення працівників,
* темпи росту продуктивності праці,
* коефіцієнт ефективності використання робочого часу, * економія фонду оплати праці,
* випуск продукції на 1 грн. ФОП.
Використання основних виробничих фондів
* фондовіддача ,
* фондомісткість продукції,
* рентабельність основних фондів,
* фондовіддача активної частини основних фондів.
Використання матеріальних ресурсів
* матеріаломісткість продукції,
* матеріаловіддача,
* коефіцієнт використання найважливіших видів сировини,
матеріалів, палива, енергії на 1 грн. чистої продукції,
* економія матеріальних витрат,
* коефіцієнт вилучення корисних компонентів із сировини.
Якості продукції
* економічний ефект від поліпшення якості ,
* частка продукції, яка відповідає кращим світовим
і вітчизняним зразкам тощо.
Рис. 5.4 - Показники економічної ефективності виробництва
* рівень задоволення потреб ринку,
* виробництво продукції на одиницю витрат ресурсів,
* витрати на одиницю товарної продукції,
* прибуток на одиницю загальних витрат,
* рентабельність виробництва,
* народногосподарський ефект використання продукції.
Використання фінансових коштів
* коефіцієнт оборотності оборотних коштів,
* тривалість одного обороту ,
* відносне вивільнення оборотних коштів,
* питомі капіталовкладення,
* капіталовкладення на одиницю потужностей,
* рентабельність інвестицій,
* строк окупності інвестицій.
ВІДОМЧІ
ІНДИВІДУ-АЛЬНІ
ОКРЕМИХ
БУДОВ
ЗАГАЛЬНО-
ДЕРЖАВНІ
КОШТОРИСНІ НОРМАТИВИ
Робоча документація
Робочий проект
Проект
Рис.6.2 – Склад інвесторської кошторисної документації
Об'єктні і локальні кошториси
Відомості ресурсів
до локальних
кошторисів
Зведення витрат
Зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва
Об'єктні та локальні кошторисні розрахунки
Об'єкті та локальні кошториси
Відомості ресурсів до локальних кошторисів
Кошторисні розрахунки на окремі види витрат
Кошториси на проектні та пошукові роботи
Зведення витрат
Зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва
Об'єктні та локальні кошторисні розрахунки
Кошторисні розрахунки на окремі види витрат
Кошториси на проектні та пошукові роботи
МЕТОДИ
ВИЗНАЧЕННЯ
КОШТОРИСНОЇ
ВАРТОСТІ
РЕСУРСНИЙ
РЕСУРСНО –
ІНДЕКСНИЙ
БАЗИСНО –
ІНДЕКСНИЙ
БАЗИСНО –
КОМПЕНСАЦІЙНИЙ
Кошторисна вартість БМР
Кошторисний
прибуток
Збори,
Обов’язкові платежі
Кошти на покриття ризику всіх учасників будівництва;
Кошти на покриття витрат, пов’язаних з інфляційними процесами;
Страхування ризику;
Інші витрати.