Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Правовий вплив і правове регулювання: проблеми співвідношення
1. Поняття дії права і правового впливу.
2. Взаємодія правового впливу і правового регулювання.
3. Підходи до визначення правового регулювання.
4. Рівні правового регулювання.
5. Ознаки правового регулювання
1. Поняття дії права і правового впливу
В сучасному суспільстві право відіграє провідну роль, адже впорядковує відносини між людьми. Але, як оцінити право? На сьогодні, в науці поширений підхід, згідно з яким оцінити право можливо через його ефективність. Законодавство – це форма життя права. Саме законодавство надає правовим нормам формальної визначеності. А оскільки право і законодавство взаємопов’язані явища, і система законодавства є зовнішнім виразом системи права, тому зупинимося на дослідженні проблем ефективності законодавства. Спочатку визначимось з теоретичним підґрунтям проблеми. Для цього дамо характеристику термінів дія права, вплив права, правове регулювання. З’ясуємо їх визначення.
Будь-яке розуміння права базується на тому що ми розуміємо під здатністю права бути регулятором суспільних відносин. Вихідні ціннісні засади права – здатні здійснювати вплив на волю та свідомість людей.
Дія права – це ті канали, завдяки яким нормативний зміст права, його світоглядний потенціал, або «дух» законів, потрапляє в свідомість людей, впливає на їхню поведінку. Дія права проявляється в правовій ідеології, правотворчому впливові. Можливо сказати, що дія права – це вияв всіх властивостей та якостей права, що відображають його здатність чинити вплив на поведінку соціальний суб’єктів. Тому дія права дозволяє оцінити його реальну силу, соціальну міць, або соціальний ефект в суспільному житті.
Призначення категорії «дія права» полягає в тому, щоб відобразити всі можливі форми і сфери прояву права, тобто охарактеризувати право в процесі формування (генезис права), сприйняття індивідуальною та масовою правосвідомістю і здійснення в практичній діяльності.
Дія права означає певним «розріз» права, вона відображає життя права на різних рівнях: стосовно окремої особистості, суспільних груп, суспільства в цілому. Тому вказана категорія дозволяє визначити юридичні засоби та механізми, тобто той правовий інструментарій, що є необхідним окремим індивідам, їх об’єднанням, для цивілізованої участі в громадському житті. Тому дія права є свого роду фізіологією права, а складовими змісту дії права виступають: правовий вплив, сприйняття права, правові дії і правовідносини, правовий порядок.
З цього випливає, що дія права не зводиться до право реалізації або до правового регулювання. Правове регулювання є специфічною стороною або стадією дії права.
Тому відповідно правовий вплив дає можливість охарактеризувати право на етапі його формування і впливу на учасників регульованих відносин; сприйняття права означає причетність до індивідуальної та суспільної правосвідомості і напрацювання на цій основі внутрішньої мотивації до поведінки в правовій сфері, правова дія, правовідносини сприяють здійсненню громадянами, їх об’єднаннями, структурами держави правозастосовних дій, а правовий порядок забезпечує надання внаслідок правозастосування регульованим відносинам якості правових (впорядкованих, організованих), забезпечених та гарантованих державою, всією системою юридичних засобів.
Дія права – це його інформаційний ціннісно-мотиваційний і безпосередньо регулюючий вплив на суспільні відносини в межах визначеного (певного) простору, кола і часу осіб.
Таким чином, право втратило б будь-який зміст, якщо б не виявило себе як активне творче першоджерело, не формувало б і не змінювало б суспільне середовище, не визначало б напрями та форми поведінки учасників суспільних відносин. Право діє і в сфері законотворчості і в сфері активної реалізації встановлених законодавчих приписів і в сфері пасивної охорони чинних нормативних актів.
Дія права, означає перехід (переклад) соціальних моделей і абстрактних цінностей, в реальну практику. Дія права матеріалізує притаманну праву за визначенням справедливість в поведінку окремої особи, соціальних цінностей, спосіб життя суспільства. Право як серйозна соціальна сила реалізує свій потенціал під час впливу на суспільні відносини.
Дія права має свої зовнішню і внутрішню сторони. Внутрішня сторона пов’язана із сприйняттям права його адресатами, зовнішня – з формами і методами, за допомогою яких заявляє про себе право.
Окрім того було б неправильно розглядати дію права окремо від потреб та інтересів людей. Тому що право зумовлюється соціально-економічними, політичними, культурними та власне правовими чинниками.
Було б неправильно розмежовувати дію права від діяльності держави. Держава скрізь забезпечує права. Саме держава напрацьовує засоби правової реалізації і застосовує їх для досягнення кінцевих цілей права.
Дія права відбувається двома шляхами:
інформаційному;
ціннісно-мотиваційному.
Інформаційна дія права полягає в тому, що право містить різноманітну інформацію, і не просто правову інформацію, а знання про різноманітніші сфери життя суспільства. Невипадково по історичним пам’яткам права ми багато що дізнаємось про життя наших пращурів. А, знання, як відомо, в свою чергу вчить і закликає до певних дій. Тому дуже важливо, що закладена в праві інформація не була неправдивою, дезорієнтаційною, інакше через певний час право перестане діяти.
Ціннісно-мотиваційна дія права означає вплив різноманітних знань на мотивацію адресатів права. Законодавцю доводиться приймати спеціальні норми і приписи, що закріплюються зокрема, в преамбулах, щоб викликати мотиви правомірної поведінки у суб’єктів.
Інформаційна і ціннісно-мотиваційна дія права, насамперед, реалізують охоронну функцію права . Але особливою змістовною стороною дії права є власне ПР. що відображає суто динамічну роль права. Тут право організує поведінку учасників суспільних відносин, змушуючи їх діяти активно відповідно до покладених на них обов’язків. Тут право стимулює відповідну поведінку, фіксуючи у свідомості адресатів суб’єктивні права.
Таким чином дія права охоплює собою:
1)предметну дію;
2)дію в часі;
3)дію в просторі;
4)дію за колом осіб.
Всі ці аспекти детально розглядалися нами в темі, присвяченій дії нормативно-правових актів. Різного рівня і різної юридичної сили акти діють по-різному, але є, спільне, що характеризує дію права в цілому.
1- Предмет правового регулювання охоплює вольові відносини, що виключає поширення права на події та стани, в яких не бере участі людська воля. Вплинути на їх перебіг право не може. Цивілізований законодавець виключає притягнення до відповідальності за спосіб думок (переконання), вважаючи таку практику реакційною.
2 - Дія права в часі розпочинається ще до появи державного веління. Адже саме право спонукає до дії законодавця і вимагає свого закріплення в законі. І лише потім актуалізується проблема дії актів, прийнятих в установленому порядку компетентними державними органами.
3- Дія права в просторі не обмежена певними територіальними кордонами. Не випадково має місце примат міжнародного права. Відбувається формування світового права. Але дія законів та інших нормативних актів, що приймаються державою, обмежуються кордонами державної території.
4 - Загалом, право адресоване людині. Але, втілюючись в НПА держави, воно обмежується в своїй дії, як правило, колом осіб, які проживають на території даної держави.
Слід розрізняти дію права і правових норм від дії НПА. Під дією НПА найчастіше розуміють не фактичну здатність правового акту визначати права і обов’язки суб’єктів, а наявність у нього т.зв. юридичної сили. Юридична сила вказує на його державно-вольове визнання і місце в ієрархії інших правових актів.
Діючим право може вважатися як з формальної позиції, тобто з точки зору юридичного закріплення норм права у відповідному джерелі, так із фактичного боку, тобто норми права здійснюють реальний вплив на суспільні відносини. Тому правовий вплив має місце тоді, коли співіснують формальна і фактична складова дії права.
Виходячи з наведеного, можна дати наступне визначення правового впливу.
Вплив права – це результативна дія формально-юридичного джерела права на поведінку індивідуальних і колективних суб’єктів.
Вплив права на суспільні відносини пов'язаний з настанням певного результату. При цьому результативним вплив права вважається як для суб’єкта, з поведінкою якого пов’язується реалізація нормативно закріплених приписів, так і для суспільних відносин, в межах яких здійснюється процес реалізації права.
Правовий вплив може відбуватися в двох формах: активній та пасивній.
Активна форма передбачає безпосереднє використання засобів та методів правового регулювання та правової охорони в процесі соціальної життєдіяльності. Цілі активного впливу полягають у :
вдосконаленні та оптимізації усталених правових відносин;
усуненні правопорушень;
реалізації юридичної відповідальності стосовно правопорушників.
Пасивна форма передбачає опосередкований вплив права на суспільні відносини. Тому не відбувається безпосереднього правового втручання в суспільні відносини, але сам факт наявності права виступає в якості фактора, що спонукає суб’єктів діяти відповідно до юридично закріплених приписів і утримуватися від вчинення дій протиправного характеру. Цілями пасивного впливу є:
збереження усталеного на даному етапі соціального розвитку правопорядку;
запобігання правопорушень
2. Взаємодія правового впливу і правового регулювання
Дослідження співвідношення правового впливу і правового регулювання вимагає уточнення понять “регулювання” і “вплив”, оскільки в юридичній літературі справедливо наголошується на нерівнозначності цих категорій. Поняття “регулювання” походить від латинського слова “regulo” - “правило” і означає впорядкування, налагодження, приведення чого-небудь у відповідність з чим-небудь. “Вплив” означає цілеспрямовану дію на що-небудь за допомогою системи засобів.
Ці два поняття мають близький зміст, який не є тотожним. Поняття “вплив” за обсягом є ширшою категорією, ніж “регулювання”, оскільки вплив охоплює як регулювання за допомогою певної правової норми, так й інші правові засоби і форми впливу на поведінку людей. Тому неможливо зводити правові засоби і форми впливу права на суспільні відносини лише до правового регулювання.
Слід також зазначити на існуючій позиції, коли правовий вплив та правове регулювання розглядаються як синоніми. Справді ці поняття не є тотожними, оскільки їх обсяги є різними, але їх не можна штучно відокремлювати, оскільки вони тісно взаємопов’язані як «родове» і «видове» поняття.
Правовий вплив з усією його багатоманітністю здійснюється на суспільне життя, на свідомість та поведінку людей за допомогою правових і неправових засобів. Правовий вплив здійснюється на людину двома шляхами: інформаційним і ціннісно-орієнтаційним, а також завдяки вихованню – пропаганді правових знань, юридичній освіті.
Таким чином, правовий вплив – це результативна, нормативно-організаційна дія на суспільні відносини спеціальної системи власне правових засобів (норм права, правовідносин, актів правореалізації та правозастосування), й інших правових чинників (правосвідомості, правової культури, правових принципів, правотворчого процесу), а також неправових механізмів (соціальних, ідеологічних, психологічних тощо).
Під правовим регулюванням суспільних відносин розуміють лише одну з форм впливу права на суспільні відносини – вплив за допомогою специфічних правових засобів: норм права, правовідносин, актів правореалізації тощо.
Всі відмінності між правовим регулюванням і правовим впливом можна визначити як:
відмінності за обсягом;
за змістом;
за механізмом реалізації права.
Відмінності за обсягом полягають у наступному: предмет правового впливу є значно ширшим, ніж предмет правового регулювання. Його складають відносини (економічні, соціальні, політичні), які безпосередньо не врегульовані правом, але на які розповсюджується його дія.
Відмінності за змістом складає таке: правовий вплив не завжди має точний юридичний засіб, адже окрім норм права, вплив охоплює інші соціальні засоби і форми впливу на поведінку людей. Правове регулювання завжди містить певний юридичний засіб (регулювання відбувається за допомогою визначеної правової норми).
Відмінності за механізмом реалізації права полягають в наступному: правовий вплив здійснюється шляхом системи неюридичних засобів – ідеологічних, психологічних, інформаційних та інших механізмів, тоді як у правовому регулюванні право реалізується через механізм – систему правових засобів і форм (норми права, правовідносини, акти реалізації та застосування норм права тощо).
3. Підходи до визначення правового регулювання
Право за своєю природою є завжди регулятивним. Тому що регулює поведінку суб’єктів права, ставить її у відповідні рамки.
Правовим регулюванням може вважатися процес, що передбачає безпосередній (активний) вплив на юридично значимі суспільні відносини.
Таким чином, правове регулювання є таким процесом, що передбачає:
- наявність засобу регулювання (норм права),
- суб’єкта, який має можливість і наділений відповідними повноваженнями щодо здійснення регулювання,
- існування певних обставин, що зумовлюють здійснення діяльності, пов’язаної з регулюванням.
В юридичній літературі правове регулювання розглядається науковцями з різних позицій.
З телеологічної точки зору (грецьк. talos теос – мета? wskm) правове регулювання – це цілеспрямований текстуальний (інформаційно-ціннісний) правовий вплив на суб’єктів права.
В функціональному розумінні під правовим регулюванням розуміють орієнтування поведінки суб’єктів права на його нормативні приписи.
Правове регулювання з феноменологічних позицій (Райнах, Шюц) починається з елементарного акту екстерналізації - прояву активності людини як такої. Внаслідок чого відбуваються зміни в оточуючому середовищі, а зовнішня активність відображається в певній формі. Правове регулювання у феноменологічному сенсі включає в себе діяльність формальної і неформальної еліти та народних мас.
Прибічники комунікативного підходу (Вебер, Поляков, Разуваєв) розуміють правове регулювання як складний і багатофакторний процес упорядкування інформаційного обміну, який здійснюється учасниками правової комунікації.
Відаючи належне зазначеним підходам щодо визначення ПР вважається найбільш прийнятним загальновизнаний в сучасній правовій науці, згідно з яким правове регулювання розуміється як здійснюваний за допомогою права і сукупності правових засобів державно-владний вплив на суспільні відносини з метою їх впорядкування, закріплення, розвитку та охорони. У загальному вигляді правове регулювання є процесом, спрямованим на те, щоб за допомогою правових засобів ґарантувати поведінку, необхідну суспільству, спрямувати розвиток життєвих ситуацій в бажане русло.
Процес ефективного правового регулювання розпочинається визначенням цілей і завершується їх виконанням, досягненням визначеного результату. Цілі полягають в тому, щоб суб’єкти права діяли відповідно до юридичних приписів і моделей правової поведінки, щоб соціальні процеси відбувалися в напрямах, вигідних суспільству, державі, особистості. Однак, цілі можуть досягатися або залишатися нереалізованими. Тому й результати можуть бути ефективними або неефективними.
Правове регулювання відрізняється за своїм змістом і характером від інших видів регулювання (фізичного, механічного, хімічного тощо). За своїм змістом правове регулювання не є матеріальним, воно здійснюється через свідомість і волю людей, має ідеальний характер у тому розумінні, що здійснюється за допомогою не матеріальних засобів, а особливих ідеальних об’єктів (засобів), які впливають на суб’єктів права, формуючи їх правосвідомість.
Недостатність зовнішнього регулювання компенсується саморегулюванням або автономним регулюванням. Система саморегулювання визначається як здатність суб’єкта співвідносити свої дії із зовнішніми вимогами попередньо чи в момент здійснення діяльності. Правове регулювання і саморегулювання органічно поєднуються і доповнюють один одного.
4. Рівні правового регулювання
У правовому регулюванні можна виділити три рівні.
Перший рівень – суспільний. На рівні суспільства правове регулювання здійснюється опосередковано, шляхом закріплення і підтримання певних умов життєдіяльності людей, насамперед через встановлення та закріплення суспільного ладу. На цьому рівні важливим є соціальний статус індивіда, соціальні позиції індивіда у сфері виробництва, суспільно-політичному житті, сфері культури, побуту і споживання.
На колективному рівні відбувається визначення правового статусу громадян, установ, організацій, підприємств, органів держави.
На індивідуальному рівні правове регулювання має особливості. Правові норми прямо і безпосередньо адресовані певному суб’єкту. Вони зобов’язують, забороняють чи дозволяють певні форми поведінки. Поведінка індивіда визначається складною взаємодією зовнішніх і внутрішніх впливів. Правове регулювання пов’язане насамперед із зовнішнім впливом на поведінку людини. В процесі цього впливу реалізуються можливості, закладені в правовій системі і в організації діяльності державних органів, спрямованої на реалізацію права (інформація суб’єктів права, тлумачення норм права, контроль за їх виконанням, профілактика, застосування санкцій тощо).
У випадку внутрішнього впливу неабиякого значення набувають сфера дії свідомості людини та її внутрішні мотивації. Мораль є внутрішнім регулятором поведінки людей. Ефективність будь-якого нормативного регулювання багато в чому залежить від того, якою мірою відповідні норми стали частиною внутрішнього світу людини. Бути свідомим означає не лише мати здатність усвідомлювати зовнішній світ, а й діяти за велінням совісті, честі, обов’язку, сприймати і в теорії, і на практиці моральні цінності суспільства.
5. Ознаки правового регулювання
Ознаки правового регулювання суспільних відносин:
1) правове регулювання – особливий різновид соціального регулювання;
За свою багатовікову історію людство знайшло багато засобів і способів впливу на поведінку людей. До них належать заходи фізичного, психічного, організаційного примусу, соціальні норми, основними серед яких є правові, моральні, звичаєві тощо.
Особливе місце в соціальному регулюванні займає правове, тобто застосування норм права, інших юридичних засобів для впливу на суспільні відносини з метою їх впорядкування і прогресивного розвитку, а також вплив на поведінку людей .
2) правове регулювання надає відносинам між суб’єктами певної правової форми, яка має державно-владний характер та вказує на міру можливої та необхідної поведінки;
Правове регулювання суспільних відносин передбачає не будь-яку владну діяльність уповноважених органів і посадових осіб, а лише ту, яка має безпосередньою метою спрямування в чітко визначене русло поведінку учасників суспільних відносин. Тому врегулюваньований вплив надає суспільним відносинам визначеності та стійкості.
3) правове регулювання має конкретний, організований характер, оскільки воно завжди пов’язане з реальними відносинами;
Право є важливим засобом регулювання взаємовідносин індивідів, соціальних груп, всього суспільства в цілому, в ньому закріплюється права і свободи особистості. Завдяки правовому регулюванню можливо організувати відносини громадян, враховуючи їх індивідуальні потреби та інтереси.
4) правове регулювання має цілеспрямований та результативний характер;
Основною метою правового регулювання суспільних відносин є такий вплив на поведінку людей, який би забезпечував їх підпорядкування загальним умовам нормального функціонування суспільства. Основна мета конкретизується в менш загальних цілях. Так як врегульований вплив здійснюється не лише за допомогою однієї норми права, а певною їх сукупністю, завжди існує ієрархія цілей (головних, другорядних, кінцевих і безпосередніх, перспективних і найближчих тощо).
5) правове регулювання - це впорядкування суспільних відносин, що здійснюється за допомогою правових засобів;
Правові засоби – це інструменти правового впливу для досягнення тих або інших завдань правового регулювання. Тому правове регулювання можна визначити як процес послідовного використання правових засобів для розвитку суспільних відносин шляхом врегулювання поведінки їх учасників.
6) правове регулювання має владний характер;
В правовій науці радянського та сучасного періодів, як правило, підкреслюється лише вольовий, владний характер правового регулювання, що здійснюється шляхом видання та реалізації велінь держави, які забезпечуються державним примусом.
Правове регулювання здійснюється шляхом прийняття та реалізації загальнообов’язкових приписів держави, які втілюється відповідним чином (прямою погрозою примусу чи поєднанням його із задоволенням інтересів та потреб народу, демократичними або авторитарними методами керівництва) у свідомості та поведінці більшості людей. Адже норми права не лише офіційно обов’язкові, але й соціально обумовлені взаємодією соціальних сил для досягнення нормального процесу виробництва, праці, побуту та управління в кожному суспільстві. Тому для демократичного суспільства добровільне визнання правових норм більшістю населення є обов’язковою умовою нормального правового регулювання.
7) правове регулювання ґарантує виконання правових норм;
Воно спирається на можливість використання не лише переконання та примусу, а й інших складових правосвідомості (поваги до закону, традицій, звичаїв та звичок, знань правових норм тощо).
8) правове регулювання має специфічний набір методів та способів;
Під методом правового регулювання розуміють сукупність прийомів і засобів правового впливу на суспільні відносини. На метод покладається основне навантаження в динаміці, “роботі” права, адже він показує, як регулюються суспільні відносини, якими прийомами та у які способи.
Способи правового регулювання – це шляхи юридичного впливу, закріплені правовими нормами, які забезпечують досягнення мети правового регулювання. Всі способи пов’язані із суб’єктивними правами.