Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Рід Streptopelia Bonaparte
Кільчаста горлиця - Streptopelia decaocto (Frivaldszky, 1838)
Collared Dove (англ.), Turkentaube (ньому.) Тоигіогеііа turque (фр.) Син. (панцира.): Coluraba risoria var. decaocto, Turtur risorius
Статус. Гніздівний осілий, у північній області ареалу - частково перелітний вид.
Птах середніх розмірів, типового «голубиного» складу. Фарбування на відстані однотонна, світло-бура, а не строката, дзьоб тонкий, короткий. Характерний птах сільських населених пунктів і міст. У місцях масового перебування постійно попадається на очі сидячої на проводах, ліхтарних стовпах, дахах будинків, тротуарах і узбіччях доріг, деревах. Злітає й летить із характерним ляскотом крил, поле швидкий, маневрений, на невеликій висоті; привертає увагу довгий східчастий хвіст із широкою білою смугою по краї. По землі пересувається швидкими шажками, посмикуючи головою. Довірлива до людей, потривожений) злітає з-під ніг і сідає поруч на дерево.
Голос кільчастої горлиці в містах півдня Східної Європи й Північної Азії чутний практично цілий рік у зв'язку з розтягнутими строками розмноження. Фотополяриметр пісня - воркування - звучить як хрипкий глухий односкладовий звук «ху-ху-хууу» або «ту-гуу-гуггууу», багаторазово повторюваний самцем. Індивідуальні розходження в голосі великі й відразу сприймаються на слух. Самки мовчазні, подають голос тільки під час бійок. Воркування кільчастої горлиці більше грубе й уривчасте, чим у єгипетської горлиці. самці, Що Б'ються, видають хрипкий лемент, що каркає, «какррр, какрррр» або грубе «ту, гру», при сильному збудженні кричать голосно «грюггрюггрюгро». Перед спарюванням переслідує самку з лементом «вах».
Від звичайної горлиці кільчаста відрізняється одноколірністю: ясно-коричневим забарвленням, короткими тупими крильми, порівняно довгим хвостом, контрастною чорною смугою - півкільцем на задній стороні шиї і, від єгипетської або малої - більшими розмірами, більше світлим забарвленням, наявністю чорного півкільця на шиї. Від «справжніх» голубів кільчаста горлиця відрізняється відсутністю сизого цвіту у фарбуванні.
Самець і самка в шлюбному вбранні. Самець і самка пофарбовані однаково, підлоговий диморфізм відсутній, але фарбування самки при близькому порівнянні більше блякла й тьмяна. Голова й зашийок бурувато-сірі з рожево-винним нальотом, позаду на шиї чорне півкільце з вузької білої облямівкою. Підборіддя й горло майже білі. Верхня частина тіла - спина, плечові, внутрішні другорядні махові, верхні криючі крила й надхвістя одноманітно бурувато-сіра, нерідко з палевим відтінком. Шия попереду й з боків, зоб і груди блідо-рожеві із сіруватим нальотом. Черево, боки й пахвові блідо-сизі, іноді з рожевим нальотом. Підхвістя темно-сизе з білуватими верховими облямівками пір'я. Першорядні махові бурувато-аспідні, другорядні бурувато-сірі. Із під крила білувато-сизий. Середня пара кермових бурувато-сірі в тон спині, інші кермово-сірі в підстави, ясно-сірі або чисто-білі у вершин. Сезонні вбрання не виражені, але до весни підсилюється насиченість оперення рожево-винними відтінками.
Пухової вбрання. Загальне забарвлення світлувато-жовте. Пташеня покрите рідким твердим волосковидним пухом, довше й густіше на спинній стороні тіла. Довжина пушинок на голові й спині 4-8 мм, на грудях, череві й боках 4-6, до 10-12 мм. Невеликі голі ділянки тіла є на потилиці, боках голови, навколо очей, підборідді, нижній стороні крил, передньої частини стегон, великі аптерії покриті буро-фіолетовою шкірою на черевці. Дзьоб синювато-сірий, кінчик білувато-жовтий, відділений на надклюв`ї чорною смужкою. Ноги сірувато-сині, пазурі ясно-сірі. Очі й вушні отвори закриті. Фарбування райдужки у віці 5-6 днів жовтувата або біла
Гніздової вбрання схоже на вбрання дорослої самки, фарбування нижньої частини тіла світло-бура або світло-палева, без розуватого відтінку, зверху бурувато-сіра. На плечові, внутрішні другорядні махові й сірувато-бурі верхніх верхові облямівки, що криють крила вузькі білуваті. Чорне півкільце на шиї майже непомітно. У міру дорослішання птаха збільшується розвиток білого цвіту на нижній стороні зовнішнього кермового пір'я (мал. 28).
Першорядних махових 11, перше махове коротше II і III. Кермових 12. Розміри (у мм): довжина крила 160-190 (у середньому 180), довжина хвоста 114-155 (у середньому 130), довжина дзьоба 15,0-18,0, довжина цівки 20,5-26,1. Маса 135- 250 г. Самці трохи крупніше й важче самок.
У перелітних птахів у травні - квітні на про-ві Зміїний маса 128,2-235,0 г (у середньому 193,3) (п= Пикорзюков, 1984). Ноги червонуваті, дзьоб чорний, радужна оболонка ока червона, голе кільце навколо очей білувате або жовте.
Линька. Послідовність зміни вбрань типова для голубів: пухової - гніздової - перший осінній (проміжний) - перший шлюбний (остаточний). У самців налічується 3760-4211, у самок 3455-3659 пір'я (Котов, 1981). Одна линька в році. Її початком служить випадання X першорядного пора. У дорослих горлиць линька починається в червні й закінчується в жовтні-листопаді, затягається іноді до січня й навіть лютого. Взагалі календарні строки линьки в цього виду непостійні й залежать від ходу строків розмноження, у цілому процес линьки в осілих птахів іде практично цілий рік, майже повністю сполучаючись із процесом розмноження, але частіше за зиму спостерігається затримка линьки при одним-двох старих махових пір'ях. На початку червня звичайно починає мінятися дрібне контурне перо й вчасно випадання I махового пера воно майже повністю міняється. Потім наприкінці червня випадають першорядне махове пір'я й кермове пір'я послідовно в напрямку до вершини крила; повне їхнє відростання закінчується у вересні. Кермові випадають і відростають швидше, ніж махові, причому їхнє випадання не залежить від зміни махових, але може збігатися з випаданням IV-V або VI махових (Мекленбурцев, 1951; Іванов і ін., 1953).
Процес линьки розділяється на 11 стадій, з них 10 перших відповідають зміні 10 першорядних махових, а 11-я представляє дорастання пір'я. Тривалість линьки 153-191 день. Багато особин сполучають процес линьки з розмноженням.
Линка починається з випадання великого верхнього пера, що криє, X махового, після його відростання на третину випадає X махове. Все більші криючі першорядних махових переміняються у відповідності зі своїми маховими, а більші криючі другорядних махових випадають в іншій послідовності на V-VI стадіях линьки. Найбільше інтенсивно йде линька на V стадії, коли вона охоплює більшість тіла і починається зміна другорядних махових і кермових. Другорядні махові міняються швидко й в іншій послідовності, чим першорядні. Порядок зміни кермових варіює, іноді друга пара міняється раніше або одночасно з першої, третя пари міняється місцями із четвертої, але частіше заміна йде в правильному порядку. Нижні й верхні криючі хвоста міняються одночасно зі зміною першої пари кермових, закінчується процес вчасно випадання шостої пари кермових. Зміна пір'я, крильця збігається з VI-VIII стадіями. На X стадії міняються всі нижні криючі крила й перше махове. Зміна контурного пера йде починаючи з першої й закінчуючи XI стадіями (Котів, 19746; Носків, Котів, 1976).
Линька молодих горлиць починається у віці 5-6 тиж, її тривалість становить 170-194 дні. При тривалих температурах повітря в південних районах линка йде й узимку, довжина світлового дня ролі не грає (Котів, 19746). У молодих птахів третього виводка линка затягається до весни. Зміна ювенільного вбрання на дорослий починається до повного відростання першорядного махового пір'я.
Підвидова систематика
Виділяють два або три підвиди (Степанян, 1975; Howard, Moore, 1984), з них на території Східної Європи й Північної Азії зустрічаються два.
1.Streptopelia decaocto decaocto Columba risoria var. decaocto Frivaldszky, 1838, Tarsasag Evkonyvei, 3 (1834—1836), (3), з 183, Туреччина
Відрізняється загальним блідо-сірим фарбуванням черева, сірувато-білими вершинами кермових, відносно коротким хвостом, менш великими розмірами.
2.Streptopelia decaocto stoliczkae Turtur stoliczkae Hume, 1874, Stray Feathers II, з 519, Кашгария
Фарбування більше бліде, голова й шия винно-рожеві з ясно-сірим нальотом, спинна сторона світліше, ніж в S. 9. decaocto, зоб, груди й черево ясно-рожеві, на череві слабкий сірий наліт.
Значна географічна й індивідуальна мінливість розмірів і фарбування утрудняє виділення підвидів. Ареали визнаних трьох підвидів частково перекриваються. Розходження зводяться до розмірів, деталям фарбування тіла, голого кільця навколо очей, особливостям екології. Найбільші сумніви викличе правочинність виділення підвиду S. d. stoliczkae (Степанян, 1975), що населяє Західний Китай і незначну частину Південно-Східного Казахстану (Howard, Moore, 1984).
Поширення. Основний, вихідний ареал розташовується в Південній Азії й включає південні райони Ірану, Афганістану, Індію, Бірму, Китай, Індокитай (без Малакки), південь Кореї і Японії (куди, імовірно, була завезена), Сирію, Палестину, Месопотамію, південну половину Малої Азії. У цей час заселила всю Європу (крім Іспанії й Португалії) аж до північних районів Скандинавії — у Швеції до 60° с. ш., у Норвегії до центральних областей. Східну Європу й Північну Азію проникнула двома шляхами. На сході розселення йшло з Кашгарии в долину р. Або, розселенню сприяв, очевидно, завезення птахів (Долгушин, 19626). В 30- 40-х роках східна границя проходила по сел. Карабулак, Саркан, до заходу - до Алма-Ати й Фрунзе, Чимкента й Ташкента, але майже повністю зникла із Семиріччя (Шнитников, 1949; Мекленбурцев, 1951). До теперішнього часу в результаті наступної потужної хвилі експансії заселила всі середньоазіатські республіки, гніздиться в м. Кушка, у селах долини Мургаба й Теджена. Повідомлень про знаходження в полонинах Таджикистану й Киргизстану ще немає. У Казахстані зустрічається в південно-східних районах Илийской долини, з 1930 р. з'явилася в населених пунктах Алакульской улоговини, до 1985 р. розселилася до м. Усть-Каменогорська й у південні райони Алтайського краю. Процес розселення цього підвиду триває (рис. 1).
Розселення кільчастих горлиць номінального підвиду розцінюється як феномен XX в, в області зоогеографії. Воно йшло з Малої Азії й Балкан спочатку повільно в обхід гірських систем Південної Європи, потім надзвичайно стрімко на рівнинах. За 35 років вид заселив практично всі міста й села Європи, крім Іспанії й Португалії, на площі 1,7 млн. км2. У роки інтенсивного розселення зі сприятливими погодними умовами птаха роблять кидки на сотні кілометрів, закріплюються в нових населених пунктах, після чого розселяються відцентрово з нього (Благосклонов, 1979). Картина розселення в Східній Європі така: в 1944 р. уперше почали гніздитися в м. Мукачеве, в 1947 р. у м. Ужгороді. Подальше заселення західних областей України йшло стрімко в такий спосіб: Львів, Самбор- 1949 р., Дрогобич, Труска-Вец, Стрий-1953 р., Чернівці-1952 р., Івано-Франківськ, Коломиї, Знятті - 1959-1960 р., Луцьк, Хмельницк, Вінниця, Черкаси - 1961 р., Рівне - 1962 р., Кам'янець-Подільський- 1963 р. (Талпош, 1967). В 1958 р. зареєстроване гніздування в Талліні й Києві, багатьох інших пунктах Правобережної України, в 1951 р.- у Молдавії (Аверин, Ганя, 1970), в 1960 р.- у Бресті й Одесі, в 1962 р.- у Мінську й Прибалтиці (у Латвії до 1970 р. заселила всю республіку) (Страдзе, 1983а), до 1966 р.- у східних областях України, до 1975 р.- у Ленінграді, Пскові, Москві, Великих Цибулях, Клині, Рязані, Саранську, Казані, Куйбишеву, Саратові, Уральську, Актюбінську, Гур'єві, Волгограді, Волгодонську, Ростову-на-Дону, Новоросійську (Мекленбурцев, 1951; Кістяківський, 1957; Шарлеман, 1959; Греков, 1962; Климишин, 1962; Страутман, 1963; Петров, 1965; Талпош, 1967; Федюшин, Долбик, 1967; Навасайтис, 1968;
Рис 1. Ареал кільчастої горлиці в Східній Європі й Північній Азії а — границя гніздового ареалу (/ — до 1945 р., II -до 1965 г., III — до 1975 р., IV— до 1985 р.); б - зона інтерградації підвидів; в — залети. Підвиди: I — S. d. decaocto, 2 — S. d. Stoliczkae
В 1968 р. загніздилася в Тамбові, в 1983 р.- в Іванову, в 1979 р. У Ульяновську, в 1975 р.- на північно-заході Росії раптово й у багатьох місцях одночасно по широкому фронті, включаючи Кандалакшу, в 1972 р. з'явилася в Курську і Ялті (Бородін, 1963; Херувимів, 1977; Костин, 1983; Мальчевський, Пукинський, 1983; Подільський, 1984). У Татарії вперше з'явилася в 1981 р. і за 3 роки широко розселилася по всій республіці (Горщиків, 1986). За даними П. В. Дебело (1981), кільчаста горлиця досягла м. Уральська зі сходу, а не із заходу (в 1976 р.), початку гніздитися й зимувати з 1978 р. Відомий заліт номінального підвиду в низов'я р. Амур в оз. Кизи (Мекленбурцев, 1951).
Прикладом заселення кільчастою горлицею районів, розташованих у середній смузі європейської частини Росії, може служити відносно що докладно спостерігався процес цього явища в Рязанській області. У м. Рязані воркування кільчастої горлиці вперше було зареєстровано в травні 1976 р. 9 травня того ж року доросла самка цього виду, не готова до розмноження (але, очевидно, що розмножувалася в попередньому році), була добута на центральній садибі Окського заповідника в сел. Брикін Бор (Приклонський, 1978). В 1979 р. гніздо кільчастої горлиці виявлене в м. Спасське, в 50 км, а в 1980 р.— у с. Іжевське, в 18 км південніше заповідника. В 1981 і 1982 р. гніздилася в с. Лакаш, розташованому в 6 км південніше сел. Брикин Бор (по усному повідомленню співробітника Окського заповідника Ю. В. Котюкова). З 1982 р. відзначалися окремі спроби гніздування горлиці в сел. Брыкин Бор, в 1984 р. тут зареєстроване 5—6 пара цього виду, що дотримувалися гніздових територій, знайдено два гнізда, в одному їз яких пташенята успішно вивелися. Потім після суворих зим 1985 і 1986 р. горлиця в селищі не реєструвалася. Чисельність її й в інших районах, розташованих північніше Рязані, помітно скоротилася: вона вже не гніздилася ні в Спасське, ні в Іжевськом. Потім її кількість знову стала зростати. В 1987 р. вона вперше виявлена поблизу одного з лісових кордонів (Липова Гора), в 1989 р. у сел. Брикин Бор відзначені три пари, але гнізд не знайдено.
На підставі наведеного опису можна зробити висновок, що кільчаста горлиця в процесі розселення з'являється насамперед у великих містах, а потім поступово заселяє більше дрібні населені пункти, після чого поширюється по дрібних селах і окремих кордонах, з'являється в лісових місцеперебуваннях.
Вважається, що поштовхом до експансії виду з'явилася зміна місць гніздування: з лісових місцеперебувань горлиці перейшли в міські парки й сквери. Сприяло цьому й штучне розселення горлиць у Туреччині й Болгарії (Талпош, 1967). Імовірно, подальше розселення її на північний схід і схід європейської території Росії призупинилося через кліматичних факторів, насамперед суворих багатосніжних зим. Але в деяких місцях воно може тривати внаслідок зимової підгодівлі й вироблення міграційного інстинкту. Очевидно, по р. Урал проходить зона інтерградації птахів двох підвидів, що існують три ізольовані ділянки злилися в один великий ареал. Подальше його розширення буде тривати в оазисах Середньої Азії, на Кавказі, у Південному Сибірі, де всюди є сприятливі умови.
3имівля. На півдні ареалу, включаючи південні й центральні області Східної Європи й Північної Азії, веде осілий спосіб життя, зимує на місцях гніздування, але в Індії робить значні по довжині сезонні перельоти (Мекленбурцев, 1951). У північних частинах ареалу більша частина або вся місцева популяція відлітає на зиму в Передню Азію.
Область прольоту не вивчена. Імовірно, летить широким фронтом у південно-східному напрямку, Чорне море обгинає по західному й східному узбережжю. Поява кільчастих горлиць за межами ареалу відбиває процес подальшої експансії й сприяє заселенню нових територій.
Міграції. Дані дуже неповні. Над проливом Зміїний в устя Дунаю в 1974—1982 it. відзначався слабкий проліт кільчастих горлиць із кінця березня-початку квітня до кінця травня, вони летіли поодинці, парами й зграйками з 4-12 особин (Корзюков, 1984). У м. Черкаси приліт в 1961-1962 р. відзначений на початку-середині березня (Петров, 1965), в Ульяновске - на початку травня, у Саратові - у квітні або в березні, у Ленінградській області - 3-17 травня, у Курську - у квітні (Мальчевский, Пукинский, 1983; Подільський, 1984). Відліт з Курська - у середині вересня, у Саратові - наприкінці жовтня-середині листопада.
Місцеперебування. Типовий синантроп, повсюдно пов'язана з поселеннями людини. Живе в різних природних зонах зі сприятливими кліматичними умовами у великих і малих містах, селищах міського типу, селах, хуторах при наявності в них деревних зелених насаджень, садів, парків, скверів і алей. Селиться в одиночних будинків при наявності поруч навіть 1-2 дерев, у будинків лісників серед лісу. Не відзначена в тимчасових селищах, у зимівель і летовок пастухів у Казахстані (Долгушин, 19626). Оптимальними стаціями є старі міські райони із внутрішніми дворами й скверами, міські алеї й сквери.
Чисельність. У цей час у південних і центральних областях Східної Європи й Північної Азії є звичайним численним птахом; конкретних відомостей мало, вони в більшості випадків ставляться до початкового періоду заселення окремих міст. Крім того, оцінка чисельності утруднена у зв'язку з різкими її коливаннями по роках, особливо на периферії й у зоні подальшого розселення. Після суворих зим і холодних весен кільчасті горлиці можуть там зникати на кілька років.
У м. Мукачеве в жовтні 1955 р. нараховували до 11 особин/км2, в Ужгороді— 12 (Талпош, 1967). У м. Умань в 1975 р. навесні враховано 2000 особин, улітку щільність досягала 62 особин/км2, восени трималося 5000 горлиць (Васильєв, 1976).
У Львові до початку 70-х років чисельність горлиць досягла 180 особин/км2. У Бресті в 1960 р. була одна пара, в 1964 р.— уже більше 100 пара (Федюшин, Долбик, 1967), а взимку 1968 і 1969 р. -—близько 900 особин (Рубін, Ярощук, 1969). У Криму заселила всі населені пункти півострова до 1975 р., з'явившись в 1971 р. (Костин, 1983); в 1988 р. у м. Бахчисараєві влітку було понад 20 000 горлиць, а в с. Соколине - близько 350 пар. У Каунасі в 1964-1966 р. зимувало до 80 особин (Навасайтис, 1968). У Тарту в 1967 р. гніздилося всього дві пари (Тамм, 1970). У м. Уральську в сезон 1979/80 р. враховано 58 горлиць (Дебело, 1981). У Тамбові в 1968 р. врахована одна пара, в 1970 - дві пари, узимку 1975/76 р.-50 екз. (Херувимів, 1977). В Одесі взимку 1957/58 р. було 8 особин, в 1958/59 - 18, в 1959/60 - 32, в 1960/61 - 52 екз. (Греков, 1962); в 1983/84 і 1985/86 р. нами тільки на Приморському бульварі було враховано взимку 3200-3500 кільчастих горлиць, а загальна їхня чисельність у місті становила не менш 18 000-25 000 особин. У м. Мелітополі взимку 1987/88 р. було враховано понад 12 000 особин, а у ряді великих сіл Мелітопольского району - по 350-500, у малих селах - до 150-200 горлиць. У с. Копанка (Молдавія) в 1982-1986 р. гніздилося не менш 200-250 пару, у середньому 20-25 пару на 1 км вулиці одноповерхової забудови. У ряді обстежених нами сіл Одеської області в 1982-1987 р. гніздилося по 100-500 пару горлиць, у середньому 15-20 пару на 1 км двосторонньої вулиці. Приблизно, чисельність кільчастої горлиці вже становить сотні тисяч особин на європейській території країни й продовжує збільшуватися за рахунок освоєння нових населених пунктів і насичення біотопів до максимуму.
У Казахстані й Середній Азії кільчаста горлиця також стала численним видом. В Алма-Аті була відсутня до 1968 р., в 1984-1985 р. була однієї із численних птахів міста, чисельність улітку становила 0,5-7,9, узимку 0,2-5,8 особин на 1 годину обліку (Корелов і ін., 1988).
У Великобританії в 1972 р. жило близько 30 000-40 000 пар, у Франції в 1974 г.-до 100 000 пара, у Бельгії в 1971 р.-40 000 пара, у Нідерландах в 1979 р.- 60 000-100 000 пара, у ФРН в 1977 р.- 550 000-670 000 пара, у Швеції в 1975 р.-6000-8000 пара (Cramp, 1985).
2.2 Розмноження
Статевої зрілості кільчасті горлиці досягають у віці 6-12 міс (Котів, 1974), навіть в 2,5-4 міс. Моногам на сезон, можливе збереження постійних пар і прихильності партнерів протягом ряду років; під час прольоту й зимівлі багато птахів тримаються парами. Допускається явище полігінії. Початок шлюбної активності й гніздування визначається фенологічними явищами, на півдні ареалу в теплі зими воно йде цілий рік. У сонячні теплі дні активне воркування самців чутно в грудні - лютому, але припиняється при настанні морозів. У березні самці активно токують практично в будь-яку погоду, особливо в ранкові годинники. Таке раннє токування властиво горлицям осілих популяцій практично на всім просторі ареалу в колишньому СРСР; перелітні птахи приступають до розмноження на 1-1,5 мес пізніше.
У містах півдня України й Молдавії приступає до будівництва гнізд із 15-25 березня, крім років із цілорічним розмноженням, у Білорусії початок гніздування наприкінці березня, у Саратові й Тамбові - з 16 квітня по 1 травня. Закінчується розмноження в листопаді-початку грудня на півдні ареалу й на початку жовтня на півночі (Прибалтика, Саратов, Тамбов).
Гніздові території займаються самцями, маркіруються фотополяриметра піснею й фотополяриметром польотом, границі ревно охороняються від інших самців. При високій щільності гніздування площа гніздових ділянок невелика й становить 0,06- 0,35 га, при низкою досягає 1,5-15 га. Сусідні гнізда розташовуються в 10-20 м друг від друга, рідше в 1-5 м, зустрічали навіть по двох гнізда на одному дереві (Талпош, 1967). У Західній Європі середня щільність гніздування становить 1 пару на 1 га, максимальна - до 10 пар/га. При виборі місця гніздування фактор шуму не. робить впливу; навпаки, складається враження, що кільчасті горлиці тяжіють до жвавих вулиць із інтенсивним рухом транспорту, до вхідних дверей і балконів будинків. Віддає перевагу розрідженим ділянкам скверів, опушки парків, густі деревця туї, бойовиська, ялівця, ялини, особливо при перших кладках.
Токування самця проходить на гніздовій ділянці. Він вибирає найбільш виступаючий предмет, звідки краще помітний і чутний (сухі гілки, виступ стіни, ліхтарний стовп, телевізійна антена, проведення електроліній і ін.) і видає пісню - воркування: « гу-гу-гуггууу». Періодично самець злітає по косої лінії нагору на 10-20 м, сильно й швидко ляскає крильми, як би зупиняється на мить у повітрі, потім широко розправляє крила й хвіст горизонтально й планує до іншого предмета за 30-50 м або ж, описавши в повітрі плавну дугу, сідає на колишнє місце, видаючи характерний лемент. Токування триває й під час гніздобудування й насиджування кладки. Агресивне поводження стосовно порушника границь ділянки полягає в активному переслідуванні його, супроводжуваному хрипкими голосними лементами, бійках у повітрі, на гілках і на землі, часом дуже запеклих.
Рис. 2. Шлюбне поводження кільчастої горлиці (по: Nowak, 1965; Cramp, 1985; зі змінами й доповненнями) 1 — фотополяриметр політ; 2 — токующий самець; 3 — показ місця для майбутнього гнізда; 4 — взаємне почісування оперення членами пари
Суперники б'ються крильми, наносять удари дзьобом, тягають один одного дзьобом за крило (мал. 2, 3).
Кільчаста горлиця використовує для будівництва гнізд дерева різних поров, високі чагарники, різні спорудження. У містах Полтаві й Харкові гнізда (п = 129) містилися: біля стовбура або в його колотівці — 37,2%, у розвилці бічних гілок — 58,9%, на різних спорудженнях (трубах, дахах шпаківень, телефонному стовпі)—3,9% (Коваль і ін., 1979); на висоті 5—9 м розташовувалося 50% гнізд, менш 5 м-м— 15%, на 10 м і вище - 35%. В Одесі з 290 оглянутих гнізд 125 розташовувалися на горобині, що має зручні розвилки й шорсткувату кору, на в'язі - 22, на софорі - 12, на платані - 2, на пірамідальній тополі - 8, на бойовиську - 26, на кленах - 18, на деревах інших порід - 36, на спорудженнях (карнизах будинків, підвіконнях, рекламних вивісках, світлофорах, опорах трамвайних ліній, зрубах дерев, виноградних лозах на балконах і ін.) - 40. У Литві виявлені гнізда кільчастих горлиць на деревах 15 порід на висоті 2,5-15, у середньому 5-7 м (Навасайтис, 1968). Гнізда не маскуються, часто розташовуються зовсім відкрито. Будова їх примітивне, виготовлені «недбало» за 2-3 дні, стінки й дно просвічують. Іноді одне гніздо використовується для повторних циклів розмноження або займається по 2-3 роки підряд. Такі гнізда більші, масивні й щільні.
Рис. 3. Територіальне поводження кільчастої горлиці (по: Nowak, 1965; Cramp, 1985; зі змінами й доповненнями) 1 - відвід від гнізда; 2— погроза, адресована супротивникові; 3 — вихваляння самця перед самкою; 4 — оборона на гнізді; 5 — бійка суперників; б — попередження про оборону
Птахи використовують для будівництва тонкі сухі гілочки, соломинки, корінці, сухі травинки, шматки дроту довжиною до 10-90 см. Відомі гнізда, повністю побудовані із дроту масою до 90-120 г, рибальської волосіні (Сребродольская, 1974). Розміри гнізда (л = 30): діаметр 10-20 см, висота 3-7, глибина лотка 2-2,5 см. Маса гнізда 20-35 г. Незважаючи на гадану неміцність, до 70% гнізд зберігаються до наступної весни. Вони нерідко розтаскуються домовиками горобцями, сороками, граками й сойками. Горлиці збирають будівельний матеріал у радіусі до 15-20 м від майбутнього гнізда, самець іноді ламає гілочки й приносить на гніздо, а самка укладає. Кожна пара починає будувати кілька гнізд, незакінчені будівлі використовуються для відпочинку й нічлігу.
Копуляція відбувається на гілках дерев, іноді безуспішно на проводах. За сезон у південних районах устигає відкласти 2—3, навіть 4 і 5 успішних кладок, у північних — по двох кладки, тому строки яйцекладки розтягнуті з початку квітня до кінця жовтня (Греков, 1962; Навасайтис, 1968; Сребродольська, 1974; ориг. дані). При втраті кладки (або пташеняти) відбувається повторна, але в іншому гнізді. Друга успішна кладка відбувається звичайно на тім же гнізді, злегка оновленому, уже на 2— 5-й день після вильоту пташенят. Яйця, як і в інших голубів, еліпсоїдної форми або правильно-овальні, шкарлупа дрібнозерниста, без блиску. У міру насиживания з'являється слабкий блиск. Фарбування чисто-біла. Розміри яєць: у Литві (п = 18) 30,6x23,7 мм; у Львові 30,3±0,7х24,0±0,2 (за межі варіювання 30,1—34,5x20,7—28,4), маса 9— 13 г (6,7—13,5); в Одесі (п - 14) 31,5x24,5 мм, маса 10,5 г; у Мелітополі (п-8) 32,3x23,8 мм, маса 10,0 г (ориг. дані); у Західній Європі середні розміри яєць (л = 698) 30,5x23,6 мм (26,0—39,0x20,0—27,0), маса 9,6 г (6,6- 14,2) (Cramp, 1985); у Середній Європі 30,6x23,6 мм, маса 9,6 г; у Казахстані 29-34x23-26 мм; у Європі 31,7x24,4 мм (Навасайтис, 1968; Сребродольська, 1974; Яворницький, 1975; наші дані; Rogler, 1975).
Інтервал між кладкою першого й другого яйця 36-48 год. У нормі кладка складається із двох яєць, але за рахунок втрати частини яєць може бути одне яйце. У Чехословаччині із двох яєць складалося 80,1% кладок (n = 302), з одного - 19,9%, середня величина кладки 1,88 (Kubek, Balat, 1983).
Інкубація в горлиць починається з кладки першого яйця, беруть участь обоє партнера по черзі, переміняючи один одного. В окремих парах самка насиджує по 18—19 год на добу, самець міняє її ранком і ввечері на 1—1,5 год.; 40—50 хв. у добу кладка залишається відкритої (Сребродольська, 1974). Тривалість інкубації 14 сут, за даними закордонних дослідників — 14—16, до 18 сут (Nowak, 1965; Cramp, 1985). Пташенята перебувають у гнізді 14—18, до 19 днів, іноді вони випадають із гнізда раніше. Пташенята народжуються асинхронно протягом доби. Перші 7 днів життя вони зовсім безпомічні й лежать у гнізді на череві, батьки їх постійно обігрівають, годують по черзі. Ранком годують 7—8 разів, удень 4—6, увечері 5—8 разів/год (Васильєв, 1976). У віці 20 днів маса пташеняти 116—120 г, здатні до самостійного польоту, виходять із гнізда на гілки. Ще 1—2 дні вони перебувають на гніздовому дереві, потім летять і ведуть самостійне життя. Іноді один з батьків догодовує підлітків протягом 3—7 днів. Розліт молодняку відбувається в радіусі до 700 км. Ембріональна й птенцовая смертність високі. У Львові гине від галок, кішок, вітри й руйнування людьми до 50—55% перших кладок (Сребродольська, 1974), в Одесі з 45 перших кладок загинуло 30 через руйнування сороками, людьми, через сильні вітри, а з 12 пізніх кладок загинуло сім (ориг. дані).
Спостереження нами проводилося в смт. Ріпки за поведінкою горлиці кільчатої. В смт.Ріпки кількість особин горлиці кільчастої становить до 30 особин. Переважна більшість перебуває поблизу житлових будинків, де є більше корму. Денний птах, активний тільки у світлий час доби. Зі світанком прокидається, після нетривалого чищення оперення вилітає на годівлю, після чого відпочиває в кронах дерев або на проводах. Другий раз птахи годуються в пообідні годинники. Ночують на дереві по-сусідству із гніздом. У зимовий час ночують в укритих ділянках зі сприятливим мікрокліматом: у дворах будинків, у гущавині хвойних дерев, поблизу теплових комунікацій, у скверах. Уже ранньою осінню молоді горлиці утворюють скупчення по 3-4 особини, деякі поодиноко для годівлі, з настанням холодів до них приєднуються дорослі птахи. Розлітаються на різні ночівлі, між якими існує обмін особинами. Частина горлиць і взимку залишається ночувати парами в гнізд, вони не летять далеко, годуються у дворах на смітниках, на зупинках транспорту й у зграях сизих голубів у місцях підгодівлі.
Сплять горлиці на деревах на висоті 5-15 м, у скупченнях між сусідніми птахами відстань 30-40 см і більше; птаха, що об'єдналися в пари, сидять, щільно пригорнувшись друг до друга. Сплячий птах прикриває очі, голову втягує в плечі, посадка тіла горизонтальна, дзьоб спрямований горизонтально або злегка долілиць.
У період розмноження кільчасті горлиці тримаються парами й родинами, поза гніздовим часом - поодинці, парами, невеликими зграйками. На місцях годівлі утворять скупчення з 3-4, на ночівлях - до 500-3500 особин (ориг. спостереження в Одесі, Мелітополі).
Харчування. Корм збирає переважно на землі, звичайно в районі гнізда; тільки взимку роблять далекі кормові перельоти. У густому травостої не годується. Рослинноїстівна, поїдає насіння різних рослин, рідше ягоди й дрібних фруктів. У місцях підгодівлі підбирає зрідка кухонні залишки: хліб, картопля, м'ясо й ін. У Литві основну їжу становлять зерна пшениці, ячменя, вівса, гречки, жита, гороху, насіння сурепки, польової гірчиці, кухонні залишки, на деревах зрідка збирає гусениць, попелиць, личинок (Нава-Сайтис, 1968); на заході України, крім перерахованих вище,- кукурудзу, насіння горчака, лободи, мишачого горошку й ін., а навесні - гусениць ( Сребро-Дольская, 1974); у південних районах України, крім того, насіння споришу, сорго, соняшника, канареечника (ориг. спостереження). В Умані в осінньо-зимовий сезон зерна злаків склали в харчуванні горлиці 76%, кукурудзи- 13, насіння трав - 69, зелень - 2%; загальна маса вмісту зобів і шлунків - 15-18 г (Васильєв, 1976). Має потребу в частому питві, регулярно вилітає на водопій, угамовує спрагу в калюж, що підтікають водоколонок і кранів. П'ють як і інші голуби: опустивши глибоко по ніздрі дзьоб у воду й насасиваючи її. У якості гастролітів використовує пісок, дрібні камінчики, рідше шматочки скла, кераміки.
Вороги, несприятливі фактори. Для дорослих горлиць небезпека представляють яструби — тетеревятник, перепелятник, а також сапсан, боривітер, пугач, ушастая сова, домовий сич, кам'яна куниця, бродячі кішки. На жвавих міських вулицях кільчасті горлиці, особливо молоді, часто гинуть під колесами автомашин. В Одесі на 1 км вулиці за рік гине від автотранспорту 35—40, у Мелітополі — 5—15 экз. (наші дані). Погано літаючі підлітки стають видобутком бродячих кішок і собак. При раптових відлигах узимку горлиці швидко намокають і гинуть від переохолодження (Кривицький і ін., 1983). У Великобританії смертність дорослих птахів досягає 39% щорічно, у Центральній Європі — 35—55%, у Швеції — 20%. Смертність пташенят - до 69%, молодих протягом першого року життя - 50-75%. Максимальна тривалість життя в природі за даними кільцювання — 13 років 8 мес, у зоопарках — 25—29 років і більше (Cramp, 1985).
Найбільша втрата гніздам кільчастої горлиці наносять сильні й ураганні вітри, особливо супроводжувані зливою; погано закріплені гнізда падають на землю, з інших викачуються яйця або пташенята. В 1989 р. у Мелітополі із цієї причини загинуло 20 гнізд із 30 (ориг. дані). Значне число гнізд, улаштоване в містах на світлофорах, ліхтарних стовпах, опорах трамвайних ліній, скидається людиною (Одеса, ориг. дані). Кладки горлиць розоряють сороки, сойки, галки, сірі й чорні ворони, боривітер, кам'яна куниця, бродячі кішки. Пернаті хижаки нерідко встигають потягти одне яйце або пташеня; горлиці сміло кидаються на сорок і сойок, переслідують їх із хрипкими лементами, але безуспішно (ориг. дані). Птаха, потривожені людиною під час будівництва гнізда або откладки яєць, часто кидають гніздо. В Умані в 1974 р. успішність гніздування склала 89%, (Васильєв, 1976), в Одесі в 1983-1986 р.-55-70%, у Мелітополі в 1988-1989 р.-45-75% у різних частинах міста (ориг. спостереження), у Львові - 45-50% (Сребродольська, 1974). У Чехословаччині з 436 яєць вивелося 377 пташеняти (86,5%), з 242 пташенят на крило піднялося 129 (50%), загальний успіх розмноження склав 68,6% (Kubek, Balat, 1983). У Західній Європі щорічна загибель кладок становить 32-45, до 60%, на крило піднімається 1,5-1,8 пташеняти на парі при успішному гніздуванні. Однак тривалий період розмноження, откладка декількох кладок за сезон, рання статевозрілість, гніздування під захистом людини забезпечують горлиці процвітання й подальший ріст чисельності.
Господарське значення, охорона. У країнах Європи є в цей час звичайним об'єктом спортивного полювання, добувається на приміських полях і водопоях, поблизу сільськогосподарських ферм. У Східній Європі й Північній Азії практично не добувається у зв'язку з перебуванням у населених пунктах і їхніх зелених зонах, хоча формально ставиться до категорії мисливських птахів. Добувається випадково в південних областях України при полюванні на звичайних горлиць на прибраних полях і водопоях. У ряді південних міст досягла високої чисельності й завдає шкоди на елеваторах, маслозаводах, у морських і річкових портах, а в місцях масових ночівель - зеленим насадженням, будинкам, пам'ятникам, тротуарам і альтанкам. Можлива участь кільчастої горлиці в зберіганні й передачі паразитів, арбовірусних інфекцій, особливо в зоопарках, територіях дитячих садків, хлібозаводів. У Нідерландах сильно шкодить посівам гороху (Голованова, 1975). У Західній Україні іноді висмикує сходи томатів і болгарського перцю (Талпош, 1973).
Має безсумнівне декоративне значення як прикраса міських вулиць, скверів, парків і садів у містах і селах; при помірній чисельності шкоди не наносить, особливо в порівнянні із сизим голубом. Утримується в неволі аматорами в якості декоративного екзотичного птаха. У неволі отримані її гібриди з африканською червоноокою горлицею (Rosier, 1975), китайською плямистою горлицею, звичайною горлицею, американським плачучим голубом. Спеціальних мір охорони не передбачено.