Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
38
Тема
Міжнародна міграція робочої сили
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи виникнення світових міграційних процесів
РОЗДІЛ 2. Аналіз міждержавного переміщення робочої сили. Формування світового ринку праці
2.1. Особливості сучасного етапу міграційних процесів
.2. Сучасний світовий ринок праці –складова ринку робочої сили
2.3. Соціально-економічні наслідки міграції робочої сили
РОЗДІЛ 3. Шляхи удосконалення державного регулювання міграції робочої сили
ВИСНОВКИ
БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК
ДОДАТКИ
ВСТУП
В цій роботі, на підставі вивчення опублікованих документів, наукової літератури, архівних матеріалів представлено багатогранну картину міжнародної міграції робочої сили, її історію та місце в сучасному міграційному процесі.
В сучасних умовах домінуючою тенденцією у міжнародних відносинах є глобалізація, одним з проявів якої виступає міжнародна міграція робочої сили. Все більшого поширення і значення набуває переміщення людських ресурсів, зумовлене соціально-економічними, військовими, екологічними, етнічними та релігійними чинниками. Істотне зростання масштабів міжнародної міграції, залучення до неї значних обсягів трудових ресурсів актуалізує дослідження міжнародної міграції робочої сили як однієї з форм світових господарських зв'язків та її впливу на світове господарство.
Актуальність теми полягає в глобальності та стрімкому росту великомасштабних внутрінньодержавних та міждержавних переміщень населення і трудових ресурсів у різних формах, зумовлених, насамперед, нерівномірностю соціально-економічного розвитку країн.
Важливість дослідження міграційних процесів зумовлена стрімким зростанням їх обсягів, нарощуванням інтенсивності, вагомим впливом на соціальний та економічний розвиток країн. Особливостю міграції робочої сили в сучасних умовах є її динамізм, швидке реагування на зміни у суспільстві та економіці.
Об'єктом дослідження курсової роботи виступає міжнародна міграція робочої сили, масштаби, напрями та форми залучення трудових ресурсів до світових міграційних потоків.
Метою даної курсової є вивчення та узагальнення теоретичного матеріалу, пов’язаного з міжнародною міграцією робочої сили, визначення методичного інструментарію дослідження міжнародної трудової міграції, вдосконалення організаційної структури та механізмів державного управління міграційними процесами з метою посилення їх позитивного впливу на соціально-економічний розвиток країн. Удосконалення вітчизняного законодавства з питань міграції, формування раціональних механізмів державного регулювання міграції трудових ресурсів України.
Основним завданням даної роботи є проаналізувати основні елементи міжнародних міграційних процесів та оцінити рівні міждержавних міграційних контактів, узагальнити досвід міграційної політики країн еміграції та імміграції з різним рівнем економічного розвитку, визначити особливості міграційних процесів робочої сили, сформулювати концептуальні підходи щодо ознак, чинників та засобів регулювання міжнародної трудової міграції в умовах перехідної економіки, запропонувати напрями та систему заходів щодо шляхів удосконалення державного регулювання міграції робочої сили.
РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи виникнення світових міграційних процесів
Одним із проявів інтернаціоналізації та демократизації господарського і соціально-культурного життя людства, а також наслідків гострих міжнародних протиріч, прямих зіткнень між народами та країнами, надзвичайних ситуацій і стихійних лих є великомасштабні внутрішньодержавні та міждержавні переміщення населення і трудових ресурсів у різних формах. Це й добровільні мігранти, що користуються правами та можливостями, наданими їм світовою цивілізацією і міжнародними ринками праці для вибору місця проживання та роботи, біженці і вимушені мігранти, що залишають отчий дах не за своєю волею, а під тиском обставин. Масштаби потоків, соціальне та економічне положення мігрантів в окремі історичні періоди перетворюються в глобальні проблеми. Їх розв’язання вимагає широкого міжнародного співробітництва [9].
Міжнародний поділ праці, як вищий ступень розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами, що передбачає стійку концентрацію виробництва певної продукції в окремих країнах, передбачає наявність у різних країнах трудових ресурсів різного обсягу і кваліфікаційного складу. Широке трактування міжнародного поділу праці як відокремлення окремих видів людської діяльності необов’язково має на увазі його наступну кооперацію, засновану на міжнародному поділі праці, стійкому обміні між країнами продуктами, виробленими ними з найбільшою економічною ефективністю. Але якщо така кооперація здійснюється, то відбуватися вона може в двох формах: міжнародного обміну товарами (міжнародної торгівлі), виробленими на основі поділу праці, або на основі міждержавного переміщення самої праці –міжнародної трудової міграції.
Міждержавна міграція населення та трудових ресурсів виникає за наявності значного контрасту в рівнях економічного та соціального розвитку і темпах природного демографічного приросту країн, які приймають і віддають робочую силу. Географічними центрами імміграції є найбільш розвинуті країни, такі як США, Канада, Австралія, більшість західноєвропейських країн, а також країн з високими доходами від продажу нафти та швидким економічним зростанням (Саудівська Аравія, Кувейт) [10].
Міжнародна міграція існує в різних формах: трудової, сімейної, туристичної тощо. Провідна роль у міжнародних економічних відносинах належить трудовій міграції, так званій міжнародній міграції робочої сили.
Залежно від географічних напрямків розрізняють зовнішню і внутрішню міграцію робочої сили. Під внутрішньою розуміється переміщення робочої сили між містами і регіонами однієї країни, а під зовнішньою –з однієї країни до іншої.
Cеред населення України мають місце чотири рівні міждержавних міграційних контактів: перший –обмін з державами СНД, другий –контакти з державами Закавказзя та Середньої Азії колишнього Союзу РСР, третій –міграційні зв’язки з державами центральної Європи, четвертий –міграційні контакти з іншими державами світу, які традиційно притягують мігрантів (США, Канада, Австралія та інше) [18].
Сучасні міжнародні економічні відносини нерозривно пов’язані з такими поняттями, як міграція, імміграція, еміграція, міграційне сальдо, «витік мізків», рееміграція населення.
Під цими поняттями розуміють:
Міжнародна міграція робочої сили посилюється в умовах формування економічних зв’язків у світовому господарстві. Під цим поняттям розуміють переміщення найманих працівників через кордони в пошуках роботи. Це стихійний процес розподілу трудових ресурсів між національними ланками світового господарства. Економічною основою його є відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва, взаємозв’язаність країн та нерівномірність їх соціально-економічного розвитку.
Міжнародна міграція робочої сили має давню історію. Ще за кілька тисячоліть до нашої ери великі маси людей «переїжджали на роботу за кордон». Велич держав Стародавнього світу (Єгипту, Вавилона, Персії, Греції ,Риму та ін.) було створено працею рабів, які походили з інших країн. Головна особливість стародавньої міграції робочої сили полягала в її примусовому характері. Наприклад, 9-10 млн рабів були завезені свого часу європейцями до малонаселеної Америки насильно [19].
Могутнім поштовхом до масової міграції робочої сили стали Великі географічні відкриття і розвиток капіталізму в Європі. Цей період масової міграції робочої сили з кінця ХV ст. до 60-х років ХІХ ст. прийнято вважати періодом первісної або «старої» міграції.
Добровільна міжконтинентальна міграція європейського населення почалася у 20-х роках ХІХ ст. і була найбільшою у роки Першої світової війни. Тоді на Американський континент щорічно прибувало 1,5 млн європейців, які тікали від лихоліть війни.
Наступний період міжнародної міграції робочої сили тривав з 60-х років ХІХ ст. до Другої світової війни.
Після Другої світової війни мігрували переважно вихідці з країн, що розвиваються. Вони прямували до розвинених країн світу.
Масова міграція населення стала одним із характерних явищ життя світового співробітництва другої половини ХХ ст. і особливо його 90-х років.
Нині не спостерігається інтенсивної міжконтинентальної міграції. У Західній Європі найрозвиненіші індустріальні країни залучають робочу силу з її аграрної периферії. У Франції переважають працівники-емігранти з Іспанії, Італії та Північної Африки. До Німеччини мігрує робоча сила з Туреччини, Греції та Італії.
Мігранти з Південної Європи, Північної Африки, Мексики малокваліфіковані і виконують роботу, якої уникає місцева робоча сила.
Більшість населення, що мігрує, керується економічними чинниками, наприклад, пошуками краще оплачуваної роботи. Серед мігрантів є й біженці, які залишають країну перебування через релігійні, політичні, етнічні та інші утиски. З’явилися екологічні біженці, які втікають через забруднення районів свого проживання.
До проблем міграції західні фахівці застосовують підхід, який можна описати словами «від себе» і «до себе». Фактори групи «від себе» - це безробіття, безземелля, голод, війна тощо. Фактори групи «до себе» –наявність робочих місць, вищий рівень життя тощо.
В наш час міжнародна міграція робочої сили насамперед зумовлена:
Міждержавна міграція населення України почала набувати значних масштабів з кінця 80-х на початку 90-х років внаслідок політичної та економічної трансформації суспільства. До цього часу виїзд радянських громадян за кордон був практично неможливим. Україна на европейському ринку праці переважно виступає як держава-експортер робочої сили, хоча відмічається тенденція до зростання числа іноземних громадян, які працюють в Україні, але чисельність останніх приблизно в 10 разів менша, ніж українців, які працюють за кордоном.
РОЗДІЛ 2. Аналіз міждержавного переміщення робочої сили. Формування світового ринку праці
Для періоду з 1945 по 1973 роки характерні наступні ознаки:
Для періоду з 1973 року по теперішній час характерні наступні етапи міграційних процесів:
В результаті міграції робочої сили сформувався світовий ринок праці, пропозиція робочої сили на якому залежить від ситуації на внутрішніх ринках праці країн-експортерів і країн-імпортерів робочої сили.
Ринок робочої сили виконує такі функції:
Сучасний світовий ринок, що є складовою ринку робочої сили, характеризують три основні моделі трудових відносин: європейська, англо-саксонська і китайська. Вони відображають характер соціально-трудових відносин у різних країнах світу.
Для європейської (континентальної) моделі характерний високий рівень правової захищеності працівника, жорсткі норми трудового права, орієнтовані на збереження робочих місць, регіонально-регулювання рівня оплати праці та її диференціації.
Англо-саксонська модель характеризується свободою роботодавця у відносинах найму і звільнення, перевагою колективно-договірного регулювання на рівні підприємства і фірми, що сприяє динамічним змінам на ринку праці, чутливому реагуванню на потребу зміни кількості робочих місць.
Китайська модель поєднує жорстке регулювання трудових відносин у державному секторі з повною відсутністю правового регулювання у приватному секторі.
Ці моделі значною мірою відображають ситуацію, що склалася на ринках робочої сили у різних регіонах світу, а їхні відмінності обумовлюють розміри та легальність міграційних процесів.
На початок 90-х років у світі, нараховувалося понад 25 млн. працівників-мігрантів, що становило близько 1 % усих трудових ресурсів. Причому зростання кількості іммігрантів триває, незважаючи на заходи багатьох країн з обмеження міграції [8].
Розширення міграції спричинило появу в країнах імміграції двох ринків праці.
Первинний ринок праці –це та його частина, яка об’єднує престижні роботи, що характеризуються стабільністю зайнятості й надійністю положення працівника, високим рівнем оплати праці, можливістю професійного зростання, використанням прогресивних технологій, що вимагає високої кваліфікації та здатності до навчання.
Вторинний ринок праці –це та його частина, яка об’еднує роботи, які характеризуються високою плинністю кадрів, нестабільною зайнятостю, негарантованою і невисокою оплатою праці, беперспективністю службового становища, примітивними технологіями. Цей ринок , значною мірою, формується за рахунок нелегальної міграції. Проте незважаючи на всі зусілля, заборонити нелегальну міграцію не вдалося жодній з країн. Нелігальних іммігрантів використовують на низькооплачуваних роботах та на роботах зі шкідливими умовами праці без соціального захисту, що суперечить національним законодавствам та міжнародним конвенціям. У більшості розвинутих країн Західної Європи вже склалося коло професій, які характерні лише для мігрантів (вантажники, підсобні робітники, робітники на конвеєрах, прибиральниці). Для місцевого населення ці спеціальності непрестижні навіть в умовах високого безробіття [3].
Мета міждержавного переміщення трудових ресурсів –прагнення до поліпшення матеріального стану –залишається незмінною.Форми же міграційних процесів змінюються залежно від багатьох обставин. Найзагальнішими є постійна й тимчасова форми міграції. Якщо постійна, або безповоротна, міграція була обсолютно переважною формою для країн Європи до Першої світової війни, то сучасна міграція набула тимчасового характеру [1].
Для України характерні як постійна так і тимчасова форми міжнародної міграції, серед яких переважає остання форма [24].
Тимчасова форма міжнародної трудової міграції значно масштабніша від постійної і в основному обслуговує вторинний ринок праці, у більшості випадків нелегальний. Економічна функція нелегального ринку праці зводиться переважно до обслуговування потреб величезної маси малих і середніх підприємств у промислово розвинутих країнах Західної і Північної Європи, у тому числі ЄС. На відміну від великих підприємств, малі й середні неспроможні застосовувати в широких масштабах дорогі працезбережувальні технології, а також не можуть переводити свої капітали у країни з дешевою робочою силою, як це часто роблять гігантські транснаціональні корпорації.
Засоби і методи реалізації міграційної політики західних країн Європи змінюються залежно від ситуації на ринку праці. Так, в умовах дефіциту трудових ресурсів у західноєвропейських країнах уряди цих держав уживали заходів до заохочення імміграції, в тому числі й нелегальної [6].
Світовий досвід свідчить, що трудова міграція забезпечує безперечні переваги як країнам, що приймають робочу силу, так і країнам, які її постачають. Разом з тим, міжнародна міграція робочої сили породжує й гострі соціально-економічні проблеми [23].
Останнім часом акцент в аналізі міграції змістився в бік дослідження акумуляції людського капіталу як ендогенного фактору економічного зростання країн [4].
Розглянемо модель, яка графічно представляє наслідки міжнародної міграції робочої сили для країни-експортера та країни-імпортера (Додаток Б).
Нехай у світі існує країна I, яка забезпечена трудовими ресурсами в розмірі LA, та країна II, що має трудових ресурсів AL*. У цілому світ має трудових ресурсів –LL*.
Прямі S1 та S2 показують зростання вартісного обсягу виробництва залежно від обсягів робочої сили, яка використовується у виробництві в країнах I та II.
За умови, якщо міжнародної міграції трудових ресурсів не існує, то країна I використовує весь свій запас трудових ресурсів всередині країни і забезпечує середній рівень заробітної плати в розмірі LC. Країна II також використовує запас трудових ресурсів, який є у неї в наявності всередині країни, і забезпечує середній рівень заробітної плати в розмірі LD. Обсяг виробництва країни I становить a+b+c+d+e+f, а обсяг виробництва країни II –i+j+k. Те, що LC<LD, означає, що вартість робочої сили в країні I нижче, ніж в країні II.
За умови, якщо обидві країни зняли обмеження на вільне переміщення робочої сили за межі національних кордонів, частина робітників з країни I (BA), прагнучи заробляти більше, перемістяться з країни I до країни II, в результаті чого заробітна плата в обох країнах встановиться на рівні ВR.
Обсяг виробництва трудових ресурсів, що залишились в країні I та виїхали до країни II, складе a+b+c+d+e+g+h, причому продукт a+b+c+d виробляється працюючими в країні I, а h+e+f –тими, що емігрували до країни II. При цьому в результаті більш продуктивного використання трудових ресурсів внаслідок їх часткового переміщення до країни II сукупний продукт, вироблений тією ж кількістю зайнятих, виявиться більшим від того, який вироблявся за умови обмеження міжнародного руху трудових ресурсів (на величину сегменту h). Дохід працюючих зросте до a+b+d+e+f+h, у той час як дохідність решти факторів виробництва скорочується до сегменту с.
З іншого боку, приплив іммігрантів з країни I до країни lI спричинив зниження в ній реальної заробітної плати з LD до LF=BR. У той же час, за рахунок використання як своєї праці, так і праці іноземців з країни I, у країні II відбулось розширення внутрішнього виробництва з i+j+k до i+j+k+q+h+e+f. Щоправда, сегменти h+e+f –це продукти, які вироблені іммігрантами, більшу частину яких (за винятком податків) потрібно повернути у вигляді заробітної плати іноземним працівникам з країни I. Тобто, чистий приріст внутрішнього виробництва складає тільки сегмент g. Через падіння середньої реальної заробітної плати в країні II доходи працюючих скоротяться з j+k до k, а доходи власників інших факторів виробництва збільшаться з і до i+g+j.
З боку вигідності для світу в цілому: в результаті міграції робочої сили з однієї країни в іншу сукупний обсяг виробництва виріс з [a+b+c+d+e+f]+[k+j+i] до [a+b+c+d]+[e+f+g+h+ j+k], тобто на розмір сегментів g+h, з яких h належить країні I, а g –країні II [19].
Висновками до вищевикладеного можна вважати:
а) внаслідок міграції сукупний обсяг світового виробництва зростає через більш ефективне використання трудових ресурсів за рахунок їх перерозподілу між країнами;
б) міжнародна міграція робочої сили спричиняє тенденцію до вирівнювання заробітної плати в різних країнах.
Напрями впливу міжнародної міграції трудових ресурсів на економіку країни-експортера:
) країна-експортер залишається без активної та цінної частини своїх трудових ресурсів (за деякими оцінками, втрати складають 10 % національного доходу);
) постійна орієнтація на експорт трудових ресурсів спричиняє певне падіння довіри до економіки країни, що знижує рівень її інвестицій;
3) для деяких країн еміграції грошові перекази емігрантів є основним джерелом валютних надходжень, яке перевищує надходження валюти від експорту товарів. Повертаючись на батьківщину, мігранти привозять з собою значні матеріальні цінності. Після повернення на батьківщину мігранти використовують накопичені за кордоном кошти та цінності для організації підприємницької діяльності в своїй країні;
В числі інших доходів є податки, якими обкладаються фірми з працевлаштування за кордоном, скорочення витрат на освіту, охорону здоров’я й інших витрат соціального характеру, що покриваються для емігрантів іншими країнами.
4) повернення досвідчених кваліфікованих робітників після роботи за кордоном, ознайомлених з передовою організацією праці, сприяє розвитку національної економіки;
5) експорт робочої сили означає зменьшення тиску надлишкових трудових ресурсів і, відповідно, соціальної напруженості в країні [10].
Водночас еміграція завдає шкоди країнам, оскільки національна економіка втрачає наймобільнішу і, як правило, найкращу частину трудових ресурсів. Це веде до старіння структури трудових ресурсів.
Серйозною є проблема реадаптації робітників, які повертаються після роботи за кордоном і відвикли від місцевих умов праці та життя.
Особливо негативні наслідки для країн еміграції має відплив висококваліфікованих спеціалістів та вчених. Тому уряди цих країн намагаються проводити політику гальмування такого процесу [19].
Країни, що приймають робочу силу, отримують при цьому такі переваги:
Міжнародна міграція населення відіграє важливу роль у демографічному розвитку окремих країн і регіонів. У результаті міграційних потоків цілий ряд промислово розвинених країн уповільнювали спад приросту населення, в першу чергу це стосується країн Західної Європи.
Залучення іноземної робочої сили призводить до зростання конкуренції на внутрішньому ринку праці до певної міри стимулює зростання продуктивності праці та еффективності виробництва в країні.
Економіка цілого ряду промислово розвинутих держав була створена за рахунок масового залучення робочої сили ззовні. Практично стовідсотковий внесок у створення та розвиток економіки таких країн, як Канада, Австралія, Нова Зеландія, Ізраїль, зробили іммігранти [13].
Разом з тим, наплив робітників із-за кордону ускладнює проблему зайнятості в країні, призводить до зростання безробіття, негативно впливає на економічне становище місцевих працівників. Поряд з економічними, виникають соціальні, культурні, правові та інші проблеми.
Слід зазначити, що трудящі-іноземці, як правило зазнають різні форми дискримінації, починаючи з умов прийняття на роботу, оплати праці і закінчуючи сферою медичного обслуговування, страхування [5].
Таким чином, ми переконались, що розподіл економічних вигод від міграції відбувається нерівномірно. Позитивні економічні ефекти від міграції межують з негативними наслідками.
Найбільш прийнятим кількісними показниками міждержавного переміщення трудових ресурсі є показники, що фіксуються в платіжному балансі. Якщо людина перебуває в країні менше року вона вважається нерезидентом. Якщо людина пербуває в країні більше року, то з метою статистичного обліку вона перекласифіковується в резиденти. У статистиці платіжного балансу показники, зв’язані з міграцією робочої сили, є часткою балансу поточних операцій і класифікуються за трьома статтями:
По статті «трудові доходи» враховуються доходи нерезидентів, по статтях «переміщення мігрантів» і «перекази працівників» показуються доходи і витрати резидентів. На практиці точно визначити, за якою саме статтею мають фіксуватися ті чи інші міжнародні перекази, досить складно. Облік мігрантів ведеться на момент перетинання кордону, і якщо з’ясовується, що запис було зроблено неправильно, його за звичай не переглядають [8].
За приблизними оцінками, щорічне міграційне сальдо до середини 90-х р. становило приблизно 1 млн. чоловік, тобто в країни, що приймають, приїжджало в середньому на 1 млн. чоловік більше, ніж виїздило [10].
За даними Системи спостереження міграційних процесів (СОЕМІ) питома вага іноземців у загальній кількості трудових ресурсів на початку 90-х рр. складала: в Австралії –%, Канаді –,5 %, США – 9,3 %. Цікаво, що ці цифри вищі за показники присутності іммігрантів у загальній кількості населення цих країн, відповідно: 22,3 %, 15,6 %, 7,9 % [11]. Обсяги щорічних грошових потоків, пов’язаних з міжнародною міграцією, вимірюються сотнями мільярдів доларів і цілком співставні за масштабами з щорічними прямими іноземними інвестиціями (Додаток В) [10].
РОЗДІЛ 3. Шляхи удосконалення державного регулювання міграції робочої сили
Міжнародні міграційні процеси потребують регулювання з боку держав, що беруть участь в обміні трудовими ресурсами. Контролю і регулюванню підлягають соціальний, віковий, та професійний склад мігрантів, рівень в’їзду та виїзду іноземних трудящих.
Окремі країни почали укладати двохсторонні конвенції з регулювання в’їзду та виїзду працівників ще з кінця ХІХ століття. Згодом такі угоди почали укладатися між багатьма країнами. Так, питання соціального забезпечення щодо громадян Італії та Франції були вирішені угодою, підписаною цими країнами ще в 1904 р. Швеція, Данія, Норвегія, Фінляндія та Ісландія в 1955 р. уклали угоду про рівноправність громадян цих держав в усіх питаннях найму на роботу та соціального забезпечення. Одним з основних моментів Римського договору про утворення ЄС став принцип «вільного переміщення осіб».
Шенгенською угодою, укладеною в в березні 1995 р. Бельгією, Німеччиною, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Португалією і Францією, до яких приєднались Італія, Греція, Австралія, з 1 липня 1995 р. повністю ліквідована система контролю на внутрішніх кордонах цих країн.
Важливим елементом імміграційної політики західних держав є встановлення юридичного статусу мігрантів, що визначає їхні соціально-економічні, трудові та інші права, закріплені як у міжнародних угодах, так і в національних законодавствах. Цей статус позбавляє іноземних робітників політичних прав, обмежує в більшості випадків їх участь у профспілковій діяльності, регламентує строки перебування мігранта в країні зайнятості.
Нормативно-правова база для імміграції в більшості приймаючих країн представлена величезною кількістю законів і підзаконих актів. Основні риси імміграційного законодавства такі:
У США, наприклад, географічна структура імміграції встановлюється законодавчо. Так, для того, щоб на недискримінаційній основі забезпечити збалансованість імміграції різних національностей, у США щорічно проводиться лотерея відповідно до програми диверсифікації іммігрантських віз DV-1. на підставі статистики імміграції за попередні п’ять років встановлюються країни, що експортують найбільшу кількість робочої сили США. Потім на основі спеціально розроблених формул визначається квота кожної країни, громадяни якої мають право брати участь у лотереї. Чим більшою була імміграція з даної країни за попередні п’ять років, тим менша квота тієї країни в лотереї.
Законодавчо встановлюються санкції за порушення порядку імміграції. Вони можуть накладатися як на самих мігрантів, так і на тих, хто допомагає їм незаконно в’їхати в країну чи наймає їх на роботу. Незаконне проникнення в країну вважається злочином. За його скоєння передбачається депортація, грошові штрафи та (чи) тюремне ув’язнення. Подібний злочин, вчинений повторно, карається повторною депортацією, великим грошовим штрафом і більш тривалими термінами ув’язнення. За незаконне посередництво чи наймання на роботу нелегального іммігранта, що також вважається злочином, передбачається настільки великі штрафи, що вони можуть призвести до банкрутства невеликі фірми і підпрємства.
В умовах тиску з боку профспілок, що бачать у напливі іммігрантів головну причину безробіття, уряди багатьох західних країн з початку 70-х р. стали вживати активних заходів зі стимулювання виїзду іммігрантів назад на батьківщину. Основні традиційні державні заходи рееміграції такі:
Незважаючи на активні дії урядів приймаючих країн, більшість програм стимулювання рееміграції на початку їх реалізації від’їзд іноземних робітників на батьківщину різко зменшувався, коли скорочувалося фінансування програм. Однак головною причиною їх низької ефективності є те, що уряд країн, що експортують робочу силу, просто не зацікавлені в її реекспорті і не докладають належних зусиль щодо скорочення еміграції.
Отже, державне регулювання міжнародного ринку праці здійснюється на основі національного законодавства приймаючих країн і країн, що експортують робочу силу, а також на основі міждержавних і міжвідомчих угод між ними. Регулювання здійснюється через прийняття програм, які фінансуються з бюджету та спрямовані на обмеження припливу іноземної робочої сили (імміграції) або на стимулювання іммігрантів до повернення на батьківщину (рееміграції). Більшість приймаючих країн використовують селективний підхід при регулюванні імміграції. Відсівання небажаних іммігрантів здійснюється на основі вимог, які висуваються до кваліфікації, освіти, віку, стану здоров’я, шляхом кількісного та географічного квотування, прямих і непрямих заборон на в’їзд, тимчасових і інших обмежень. Стимулювання рееміграції здійснюється через виплату матеріальної компенсації від’їжджаючим іммігрантам, створення робочих місць, професійну підготовку іммігрантів, надання економічної допомоги країнам масової еміграції.
Державне регулювання міграційних процесів має позитивні результати. Контроль за рівнем в’їзду іноземців, здійснюваний усіма урядами країн імміграції, безумовно, сприяє дозуванню їхнього впливу залежно від виробничих потреб й ситуації на ринку праці. В такий спосіб попереджується спалах соціального напруження, який міг би виникнути за масового припливу іноземців в умовах власного масового безробіття. Навіть з урахуванням існування двох ринків праці –для іммігрантів та для своїх працівників –уникнути конфронтації між ними було б важко. Регулювання надає організованого й певною мірою планомірного характеру найманню, розподілові й використанню імпортованої робочої сили.
За сучасних масштабів міграції робочої сили основну роль почали відігравати багатосторонні угоди і нормативні акти Міжнародної організації праці (МОП) та інших міжнародних організацій, хоча жодна з міжнародних організацій не має мандата на безпосередне регулювання міграції робочої сили.
Міжнародна організація праці створена в 1919 році, нараховує 170 держав-членів. Вона розробляє міжнародні стандарти з питань праці, які є рекомендаційними для національних урядів у питаннях, що стосуються проблем зайнятості, рівня оплати праці, системи соціального страхування, захисту інтересів мігрантів тощо. Такі стандарти впроваджуються країнами-членами самостійно, про що вони щорічно звітуються в МОП. У разі недотримання міжнародних стандартів з праці країною –членом МОП, це питання, після засідання створеної з цього питання тристоронньої комісії, може бути винесено на розгляд Міжнародного Суду.
МОП ухвалила низку важливих документів з елементами правового регулювання міжнародних переміщень робочої сили: проти дискримінації робітників-переселенців, про регламеннтацію використання праці мігрантів, їх соціальні та економічні права, наприклад:
–«Про інспекцію режиму перевезень емігрантів» (1926 р.)
–«Про соціальну політику на територіях поза метрополіями» (1955 р.);
–«Проти порушень прав у сфері праці та зайнятості» (1958 –рр.);
–«Про працівників на плантаціях» (1960 р.)
–«Про збереження прав мігрантів у сфері соціального забезпечення» (1981 – 1982 рр.).
Зауважимо, що МОП регулює лише проблеми легальних мігрантів. Нелегальні мігранти нічим не захищені та відчувають на собі вплив різних форм дискримінації.
Разом з тим усі закони й підзаконні акти держав-споживачів іноземної праці не надають рівних прав іммігрантам в економічній, політичній та та соціальній сферах, як цього вимагає Загальна Декларація прав людини й рішення МОП у справах емігрантів.
Активну роль у регулюванні міжнародних міграційних процесів і захисті прав мігрантів відіграє Міжнародна організація з питань міграції (МОМ). Основними її завданнями є:
В процесі регулювакння міжнародної міграції основна увага повинна була зосереджена на таких небажаних фактиорах, як втрата трудових ресурсів, нелегальна міграція, “відтік мізків”, скорочення чисельності населення.
Гострота та неоднозначність проблем, якими характеризуються масштаби і напрями міжнародних міграційних процесів в Україні, дають підстави говорити про необхідність запровадження державного організаційно-адміністративного механізму, який би забезпечив втручання держави в міграційні процеси.
Сьогодні свобода пересування стала загальним міжнародно-правовим стандартом регулювання зовнішніх міграційних процесів, одним із фундаментальних правових принципів. Складові цих принципів є критеріями демократичності суспільства. Міграційне право України має тісно переплітатися з міжнародним і повинно узгоджуватися з ним шляхом внесення змін до існуючої законодавчої бази і прийняття нових законів.
Подальша інтенсивність і напрями всіх міграційних потоків значною мірою будуть залежати від розвитку економічної і політичної ситуації як в Україні, так і в країнах прийому
Протягом останніх років в Україні прийнято ряд законодавчих актів з питань міграції, зокрема Закони України "Про громадянство України" ( 2235-14 ), "Про біженців" ( 2557-14 ), "Про імміграцію" ( 2491-14 ). Україна приєдналася до Конвенції про статус біженців 1951 року ( 995_011 ), Протоколу щодо статусу біженців 1967 року ( 995_363 ) та інших міжнародних договорів..Програма регулювання міграційних процесів на 2003-2005 роки (далі - Програма), яка спрямована на послідовну і комплексну реалізацію міграційної політики держави.
Аналіз чинного законодавства України щодо міграційних процесів показав його нерозвиненість. В Україні не прийняті закони про виїзд, про міграцію, відсутні необхідні домовленості принаймні з країнами найбільш розвинутого міграційного обліку. У поєднанні з низькою юридичною культурою наших громадян це створює сприятливі засади нелегальній міграції.
Українська держава в своїх діях щодо міграції робочої сили має спиратись на два принципи:
–суверенне право кожної країни вирішувати, хто може в’їхати на її територію;
–право кожної людини на еміграцію.
ВИСНОВКИ
Міграція робочої сили являє собою переселення працездатного населення з одних держав в інші терміном більше ніж рік, викликане причинами економічного й іншого характеру, і може приймати форму еміграції (виїзду) й імміграції (в’їзду). Міграція робочої сили веде до вирівнювання рівнів оплати праці в різних країнах. У результаті міграції сукупний обсяг світового виробництва зростає внаслідок більш ефективного використання трудових ресурсів за рахунок їх міждержавного перерозподілу.
Міжнародна міграція робочої сили посилюється в умовах формування економічних зв’язків у світовому господарстві. Під цим поняттям розуміють переміщення найманих працівників через кордони в пошуках роботи. Це стихійний процес розподілу трудових ресурсів між національними ланками світового господарства. Економічною основою його є відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва, взаємозв’язаність країн та нерівномірність їх соціально-економічного розвитку.
В результаті міграції робочої сили сформувався світовий ринок праці, пропозиція робочої сили на якому залежить від ситуації на внутрішніх ринках праці країн –експортерів і країн –імпортерів робочої сили.
Сучасний світовий ринок, що є складовою ринку робочої сили, характеризують три основні моделі трудових відносин: європейська, англо-саксонська і китайська. Вони відображають характер соціально-трудових відносин у різних країнах світу.
Кількісні показники, пов’язані з міграцією робочої сили, є частиною балансу поточних оперцій і класифікуються за статтями трудових доходів (виплати нерезидентам) і приватних неоплачених переказів, що являють собою оцінний грошовий еквівалент майна, переміщуваного мігрантами в момент їх від’їзду за кордон і наступні посилки товарів і грошей на батьківщину. Розподіл позитивного економічного ефекту, що одержується в результаті міграції, відбувається у формі зростання доходів мігрантів, переказів коштів з-за кордону на батьківщину, в результаті зниження витрат виробництва в країнах, що одержують грошові перекази. Розвинуті країни є основним напрямком імміграції, а ті, що розвиваються, - джерелом еміграції.
Державне регулювання міжнародного ринку праці здійснюються на основі національного законодавства приймаючих країн і країн, що експортують робочу силу, а також на основі міждержавних і міжвідомчих угод між ними. Регулювання здійснюється через прийняття програм, які фінансують з бюджету та спрямовані на обмеження припливу іноземної робочої сили (імміграції) або на стимулювання іммігрантів до повернення на батьківщину (рееміграції).
Мета міждержавного переміщення трудових ресурсів –прагнення до поліпшення матеріального стану –залишається незмінною.Форми же міграційних процесів змінюються залежно від багатьох обставин. Найзагальнішими є постійна й тимчасова форми міграції.
Міжнародні міграціні процеси потребують регулювання з боку держав, що беруть участь в обміні трудовими ресурсами. Контролю і регулюванню підлягають соціальний, віковий, та професійний склад мігрантів, рівень в’їзду та виїзду іноземних трудящих.
Активну роль у регулюванні міжнародних міграційних процесів і захисті прав мігрантів відіграє Міжнародна організація з питань міграції (МОМ).
Сьогодні свобода пересування стала загальним міжнародно-правовим стандартом регулювання зовнішніх міграційних процесів, одним із фундаментальних правових принципів.
БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК
ДОДАТОК А
Демографічна ситуація на нашій планеті за статистикою ООН:
1-й рік нашої ери –млн;
рік –млрд (за 1830 років);
рік –млрд ( за 100 років);
рік –млрд (за 30 років);
рік –млрд (за 15 років);
рік –млрд (за 13 років);
рік –млрд (за 11 років);
рік –-13 млрд (за 10 років)
ДОДАТОК Б
Грошові потоки, пов’язані з міжнародною міграцією
|
Показники |
1 987р. |
990р. |
993р. |
|
|
Трудовой доход |
Кредит |
,8 |
,5 |
,7 |
|
Дебет |
-16 |
-25,6 |
-26,7 |
|
|
Приватні неоплачені перекази |
Кредит |
,9 |
,1 |
,6 |
|
Дебет |
-58,2 |
-91,8 |
-102,5 |
|
|
Всього |
Кредит |
,7 |
,6 |
,3 |
|
Дебет |
-74,2 |
-117,4 |
-129,1 |
ДОДАТОК В
Графік наслідків міжнародної міграції робочої сили для країни експортера та країни-імпортера