Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Лекція 3
Чинники розвитку туризму.
Більшість дослідників географії туризму вирізняють дві групи чинників його розвитку – соціально-економічні й природничі (Е. Котлярів, Н. Недашківська, І. Родічкін). Найконструктивнішою вважається модель І. Зоріна (70- рр.. ХХ ст.). Суть якої зводилася до поділу чинників розвитку туризму на генеруючі й тi, які реалізують рекреаційно-туристичні потреби.
Професор О. Шаблій вважає, що з територіально-просторового погляду, чинники розвитку туризму поділяють на загальнодержавні та регіональні; з погляду приналежності до суспільних або природних процесів — на соціально-економічні й природно-географічні.
Зпоміж природно-географічних чинників особливе місце посідають ландшафтні ресурси та кліматичні умови, які здебільшого i визначають туристично-рекреаційне використання території, впливають на формування та розвиток туристичного господарства, вибір району відпочинку i подорожей. Виокремлення ландшафтних ресурсів туризму вимагає вивчення фізико-географічноі характеристики території, передусім характеру рельєфу, здатності гідромережі для використання їх з рекреаційною метою, та мінеральних вод i грязей — для лікувально-оздоровчих цілей.
У рельєфі значну увагу придляють гipіській місцевості. Адже мальовничі пейзажі, цілюще повітря, можливість займатися гірськолижним туризмом, альпінізмом й іншими видами активного відпочинку широко використовують у багатьох країнах світу. Так, Альпи стали місцем для розвитку гірського туризму i створення найпопулярніших у cвіті туристичних центрів Австрії, Швейцарії, альпійських районів Францї та Німеччини. Карпати за привабливістю майже не поступаються гірській системі Альп. Їхню красу та природні властивості здавна експлуатують туристи Польщі, Словаччини, України, Румунії. Гірський рельєф сприяє розвитку активних видів відпочинку i спорту. Долини, улоговини, схили та вершини rip, стрімкі гірські потоки, цілющі джерела, повноводні озера, штучні водойми — все це сприяє прокладанню гірсько-пішохідних та лижних маршрутів різних категорій складності, розвитку відпочинково-оздоровчих центрів світового значения. В українських Карпатах в зимовий період року найпривабливішими для любителів гірських лиж є Буковель, Славське та Драгобрат.
Кліматичні умови. Його складові – температурний та вітровий режим, кількість опадів - можуть бути визначальними під час розміщення відпочинково-оздоровчих обєктів, формування туристичних центрів та створення необхідної інфраструктури. Неврахування кліматичних та орографічних особливостей та інших природно-географічних чинників може спричинити нераціональне розміщення туристично-рекреаційного обєкта, зниження його привабливості, а відтак – економічну недоцільність експлуатації.
До групи соціально-економічних (суспільно-географічних) чинників належать: економіко-географічне положення, соціально-економічний стан країни, геополітичний та ментальний.
Геополітичні чинники суттєво позначаються на прийнятті рішень із оргінізації міжнародних поїздок. Тут необхідно враховувати політичну ситуацію, її стабільність, відсутність конфліктів, ставлення населення до іноземних туристів, політичну культуру населення тощо.
Економіко-географічне положення, тобто сприятливе розташування країни, регіону щодо моря, гірських і лісових масивів, транспортних магістралей і, безперечно, - до основних потоків відпочиваючих.
Соціально-економічний стан країни має вирішальне значення для розвитку туризму серед них – демографічний, доходи населення та чинник вільного часу. Розглянемо їх детальніше.
2. Демографічний чинник.
Незважаючи на те, що загальні темпи росту населення в планетарному масштабі, за висновком експертів ООН, уповільнюється, демографічні структурні зрушення в найближчій перспективі сприятимуть зростанню кількості туристів.
Демографічний чинник охоплює такі характеристики населення як віковий склад, сімейний склад населення, розселення та зайнятість. Зміни в демографічній структурі населення індустріально розвинутих, нових індустріальних країн і країн, що розвиваються, означають, що незалежно від інших факторів чимраз більша кількість людей матимуть бажання, досить часу й можливостей для подорожування. До цих змін належать:
ВІКОВИЙ СКЛАД.
Як розподіляється туристський потік за статтю і віком?
Дані таблиці показують, що тільки у Франції спостерігається невелика перевага жінок в туристському потоці. В інших країнах більшість туристського потоку складають чоловіки, особливо в Італії - 61 %. Звертає на себе увагу активність людей старшого віку, після 60 років, у Франції, де вони складають 30 % потоку (для порівняння - в Італії 13 %).
Таблиця 1.2.6.
Розподіл туристичного потоку за статтю та віком, %
|
Країна |
Частка |
Вік |
|||
|
15-29 |
30-44 |
45-59 |
60 і більше |
||
|
Німеччина |
47 |
23 |
30 |
27 |
20 |
|
Великобританія |
44 |
22 |
33 |
29 |
16 |
|
Франція |
51 |
22 |
26 |
22 |
30 |
|
Італія |
39 |
32 |
33 |
22 |
13 |
|
Нідерланди |
45 |
25 |
32 |
27 |
16 |
|
Іспанія |
40 |
|
|
|
|
Варто підкреслити, що однією з найбільш помітних змін у демографічній ситуації індустріально-розвинутих країнах є зменшення чисельності осіб у віці від 15 до 24 років. Це пояснюється тим зменшенням показників народжуваності та зростанням тривалості життя, що призвело до збільшення частки осіб середнього та старшого віку.
Розглянемо туристів певних вікових категорій:
- також підвищену туристичну активність має несімейна молодь віком до 35 років, яка живе окремо від батьків – "одинаки", що мають високий освітньо-культурний рівень розвитку і матеріальну незалежність, молоді люди не бажають зв'язувати себе сімейними відносинами та обов'язками. Однак, тут є й свої недоліки: одинаки не бажають відпочивати на самоті й шукають осіб, які б розділили запланований ними вид відпочинку.
- зростає популярність громадянських шлюбів, як варіант взаємовідносин між "одинаками" протилежної статі. "Одинакам" властиві високий рівень освіти, прагнення до успіху у професійній діяльності, високі вимоги до комфорту і якості життя. Вони приділяють багато уваги організації свого вільного часу та намагаються раціонально його використовувати, що зумовлює їхню високу туристську активність.
- зростання частки населення, вік якого перевищив 65 років, що зумовлене зниженням народжуваності і підвищенням середньої тривалості життя, також відкриває сприятливі можливості для туристського бізнесу.
Традиційно споживачі пенсійного віку характеризувались низькою купівельною спроможністю, економністю, суспільною пасивністю. Тепер сучасні "сеньйори" – самостійні підстаркуваті люди, які намагаються отримати насолоду від життя, достатньо заможні й налаштовані на те, щоб спожити власне багатство, а не залишити його спадкоємцям. Сьогодні добробут значної частини пенсіонерів, завдяки державним приватним системам пенсійного забезпечення й періодичній індексації, постійно підвищується та дозволяє їм активно подорожувати.
Слід зазначити, що за спостереженням експертів ВТО, сучасний пенсіонер освічений, краще забезпечений матеріально й більш активний, ніж коли-небудь. З урахуванням цього є серйозні підстави для того, щоб стверджувати, що в туризмі з'явився новий споживач - пенсіонер, попит якого має такі особливості:
- здійснення тривалих туристських подорожей з вибором найбільш привабливих місць рекреацій;
- поїздки на значні відстані від місця проживання;
- перевага маршрутів з активною культурною програмою й відпочинком.
Оцінка перспективи того, що найбільший ріст відбудеться (і дійсно відбувається) серед вікових груп, які мають один із найвищих рівнів доходів (тобто від 35 до 54 років) та є досить туристично активними означає, що кон'юнктура ринку у майбутньому розвиватиметься на користь туризму.
СТРУКТУРА СІМЇ.. Сьогодні подружні пари утворюються в більш старшому віці, а жінки значно пізніше, ніж це було два-три десятиліття тому, народжують дітей. Така ситуація сприяє підвищенню туристичної активності населення, хоча й породжує проблему зменшення народжуваності.
Туристська активність подружніх пар із дітьми шкільного і дошкільного віку невисока. У батьків з'являється відповідальність за навчання і виховання дітей, зростають необхідні для цього витрати часу й коштів. Відповідно діти до двох років не приймають самостійних рішень, але опосередковано впливають на вибір виду відпочинку батьків. Діти дошкільного віку (до семи років) подорожують разом з батьками (дуже рідко - в організованих групах), рішень самостійно не приймають, але можуть впливати на рішення батьків. Третя категорія - діти-школярі, які впливають на вибір батьків та подорожують за їх рахунок.
РОЗСЕЛЕННЯ НАСЕЛЕННЯ.
Великий вплив на туристську активність чинить характер розселення населення. Інтенсифікація урбанізаційних процесів у світі сприяє розвиткові туризму Мешканці міських населених пунктів відчувають більшу потребу в активному відпочинку, що зумовлюється характером проживання та трудової діяльності в умовах міста. Метушня, одноманітність міських краєвидів, відчуженість від природи, необхідність прискореної реакції та постійної уваги на вулицях, щоденне долання великих відстаней – все це створює та посилює нервову напругу, сприяє нашаровуванню психологічної втоми. В містах і агломераціях зменшується вільний простір. Діяльність після роботи обмежується умовами постійного місця проживання, які несуть на собі відбиток технократичної цивілізації. Такі урбаністичні ознаки змушують мешканців міст залишати свої домівки і тікати з "кам'яних джунглів" на природу в пошуках душевного спокою та соціальних контактів. Найбільша туристична активність населення спостерігається в конурбаціях та мегалополісах. Це є наслідком того, що
по-перше, ці форми міських поселень зосереджують велику кількість людей. Так, у межах мегалополіса Босваш (група агломерацій на Атлантичному узбережжі США, яка майже на 1000 км розкинулася між містами Бостон і Вашингтон) проживає близько 50 млн. осіб;
по-друге мегалополіси вкрай відчужені від природи та мають труднощі в забезпеченні чистоти навколишнього середовища, організації заміських зон відпочинку та ін.
Урбанізація. Не знаходячи задоволення в роботі, людина другої половини XX ст. мала дедалі менше можливостей для повноцінного оздоровлюючого відпочинку вдома. Більша час тина населення в розвинутих країнах з другої пол. XX ст. мешкала в містах. Міський стиль життя відрізняють, на думку західних авторів, стрес і метушня, анонімність жит тя, відсутність контактів з людьми, стерильність міських пейзажів, відрив від природи. Життя людини в сучасному суспільстві чітко розділилось на 3 фази — робота, будинок, вільний час. Саме вільний час, і в першу чергу туризм, є для багатьох людей можливістю тимчасової втечі з відчуже ного світу великих міст і засобом повернення до природи.
Зайнятість у несільськогосподарському виробництві, особливо у промисловості, також сприяє зростанню туристичної активності населення. Сучасна організація праці на фабриках і заводах спрямована переважно на скорочення зайвих рухів у виробничих операціях, подальшу їхню спеціалізацію та дрібнення, що зумовлює монотонність трудової діяльності. Технічний прогрес, хоч і зменшує фізичні навантаження, збільшує нервову напругу. Розвиток механізації та автоматизація призводить до того, що машина замінює людину на багатьох ділянках виробництва, і їй залишається тільки одноманітне виконання найпростіших операцій - рухів, які повторюються в одній послідовності. Наприклад, рух конвеєра не тільки визначає темп виробничого процесу, але й здійснює безперервний психічний тиск на робітника, який боїться, що його помилки або зниження темпу праці порушать увесь виробничий процес. Такий характер праці сприяє виникненню і накопиченню психічної втоми, яка, на відміну від фізичної, знімається тільки через активний відпочинок. Активний відпочинок у вигляді мандрівки найбільш відповідає психо-соціологічним перевагам людини, зайнятої у промисловому виробництві.
2. Доходи населення.
Підвищення доходів населення призводить до зростання обсягу туристських потоків випереджальними темпами.
Величина сукупного доходу споживача визначає структуру його витрат і розмір заощаджень. Необов'язковість для людини туристичного відпочинку зумовлює його залишкове місце в переліку статей витрат споживача. На подорожі, як правило, витрачається частка доходів населення, яка залишається після сплати комунальних послуг, купівлі продуктів харчування, одягу, взуття, культурно-побутових товарів тощо.
Не існує двох родин, які витрачали б гроші однаково. Але, як показує статистика, люди в цілому розподіляють свої видатки на продукти харчування, одяг та інші засоби існування в більш-менш однакових співвідношеннях.
Проведені тисячі бюджетних досліджень метою яких було з'ясування, того на що люди з різними доходами витрачають гроші. У результаті склалась одностайна думка щодо структури бюджетних видатків. Незаможні родини, зазвичай, основну частину доходів витрачають на предмети першої необхідності: на продукти харчування, житло й трохи менше на одяг. Зі зростанням доходів люди починають їсти більше й краще. Проте, додаткова сума грошей, яку люди витрачають на харчування у випадку зростання їхніх доходів, має межу. Тому з подальшим поліпшенням матеріального становища частка видатків на продовольчі товари зменшується.
Після того, як доходи родини зросли, частка бюджету, що витрачається на оплату житла, залишається більш-менш постійною. Проте, збільшується частка видатків на одяг, розваги та автомобілі.
Отже, зі збільшенням доходів населення частка витрат у сімейному бюджеті на продукти харчування пропорційно зменшуються, на житло - залишається майже без зміни, а на все інше, в тому числі на туризм - збільшується. Ця закономірність одержала назву закону Енгеля. Наступні дослідження підтвердили його правоту.
У США особи, які заробляють від $ 20000 до $ 30000 витрачають на харчування 15,8% свого доходу, а ті хто заробляють $ 50000 і більше - тільки 12,8%. З іншого боку, витрати на розваги в людей першої групи складають 4,7%, а у представників другої груп -до 6,1%.
Становлення масового туризму, його розвиток і підтримання обсягу попиту на високому рівні вимагають заможності суспільства. Залежність обсягу туристського попиту від рівня матеріального добробуту і стану економіки була помічена ще в 20-3 0-рр. XXст. (табл. 2.1.).
Динаміка туристських витрат дуже чутлива до того, перебуває економіка певної країни на підйомі чи її стан залишає бажати кращого. Зазвичай, якщо ціни залишаються незмінними, то при темпах росту загального реального споживання на один відсоток обсяг туристських поїздок залишається незмінним, при 2,5% - обсяг туристських поїздок збільшується на 4%. При зростанні споживання на 5% - витрати на туризм збільшуються на 10%. Якщо ж темпи, зростання споживання нижче 1%, обсяг туристських поїздок, як помічено, зазвичай знижується. Однак такі співвідношення можуть значно відрізнятись від країни до країни.
Таблиця 2.1 Залежність обсягу туризму від загальноекономічної кон'юнктури
|
Періоди, роки |
Економічна кон'юнктура |
Середній приріст валового продукту, % |
Середній, приріст ночівель внутр. туризму, % |
|
1924-1929 |
Піднесення |
+ 4,2% |
+ 5,4% |
|
1929-1933 |
Спад |
- 4,5% |
- 9,5% |
|
1949-1956 |
Піднесення |
-1- 12,3% |
+ 19,1% |
У міжнародному туризмі зустрічаються люди з різним достатком. У туристських потоках майже усіх країн переважають представники середнього класу: від 40 % в Нідерландах до 59 % в Італії. Люди з невисоким достатком займають значне місце в туристичному потоці Франції (36 %) та Італії (31 %). Серед туристів із Німеччини (43 %), Нідерландів (41 %), Великобританії (37 %) провідне місце займають представники вищого класу, які пред'являють попит на найкомфортабельніші умови розміщення. Щоправда, багато з представників цього класу мають власні будинки.
3. Вільний час.
Майже всі туристичні поїздки, крім ділових, здійснюються у вільний час, тому наявність останнього - головна умова туризму. Діяльність людей можна поділити на трудову та нетрудову,
Відповідно до цього загальний час людини поділяється на робочий і позаробочий. Перший використовується на суспільне виробництво, а також для підготовки людей до суспільно-виробничої діяльності; другий - на задоволення фізіологічних потреб, домашню працю та рекреацію. Звідси позаробочий час поділяється на обов'язковий та вільний .
Позаробочий час регламентується кодексом законів про працю. При п'ятиденному робочому тижні позаробочий час людини поділяється на щоденний (після робочого дня), тижневий (у вигляді двох вихідних днів) та відпускний. Щоденний позаробочий час нетривалий і не відповідає головній умові туристичної діяльності – перебування за межами звичного середовища не менше 24 годин. Тому для подорожування придатні тільки вихідні дні в кінці тижня, відпустка, пенсія, канікули тощо. Таким чином, законодавче збільшення тривалості цих видів вільного часу тільки сприяє зростанню обсягу туристських поїздок.
Скорочення робочого часу і ріст вільного часу. Наприклад, середньостатистична відпустка у ФРН з 12 днів (у 1950 р.) зросла до 31 дня (у 1987 р.).
В Україні, наприклад, загальноприйняті п'ятиденний робочий тиждень та одна відпустка на рік. Мінімальна тривалість відпустки за трудовим законодавством становить 24 календарних дні, а межі працездатного віку встановлені: для чоловіків від 16 до 60 років, для жінок від 16 до 55 років.
Науково-технічний прогрес, зростання продуктивності праці та соціальна боротьба робітників у ХІХ-ХХ ст. зумовили поступове зменшення робочого часу на користь позаробочого (рис. 2.1.). Наприкінці XIX ст. з'являються перші гарантовані відпустки спочатку неоплачувані, а згодом й оплачувані. У Німеччині наприклад, перші відпустки були встановлені Законом про державних службовців у 1873 р.
Рис. 2. 1.
Зростаюча тривалість відпускного позаробочого часу не тільки сприяє зростанню обсягу туристських поїздок, але й призводить до розщеплення основної відпустки на дві або три частини на рік. Тепер замість однієї тривалої подорожі (3 і більше тижнів) надається перевага двом або трьом коротшим турпоїздкам. Це, наприклад, може бути 10 днів літньої відпустки на морі, тижневий зимовий відпочинок у горах, 2-3 короткотривалі поїздки на уїк-енд або у святкові дні - різдвяні й великодні тури та ін.
У середині 70-х рр. у ФРН, наприклад, дві й більше відпустки могли собі 7,7% населення віком від 14 років, у 1984 р. -99%. У Швейцарії у 1973р. на одного туриста припадало в середньому 1,55 турпоїздок, у 1990 р. цей показник зріс до 2,48. Водночас відбуваються зміни у тривалості туристичних поїздки. У 1970 р. частка турів тривалістю 23 і більше днів складала 47% від загальної кількості подорожей, а в 1984 р. вона знизилась до 14%. Разом із тим, поступово зросла кількість турпоїздок тривалістю 9-15 і 16-22 дні. До середини 80-х рр. частка поїздок на 16-22 дні трохи зменшилась, а кількість турів тривалістю до 8 днів зросла від 8% у 1976 р. 10% у 1984р.
Коротша, але інтенсивніша подорож характеризується більш високим рівнем видатків із розрахунку на один день, більшою активністю і мобільністю туриста. Зрушення в частотності та тривалості туристичних поїздок відповідають таким потребам сучасного споживача, як спонтанність вибору місця призначення, гнучкий графік, насичений враженнями відпочинок.
4. Ментальний чинник
Розвиток суспільної свідомості у другій половині XX ст. відбувається на користь туризму. В 1950-1990 рр. у західноєвропейських країнах відбулася трансформація в структурі духовних цінностей від суспільства робочого часу до суспільства вільного часу.
У 50-ті рр. домінувала орієнтація на вільний час як на умову відновлення фізичних і психічних сил людини для продовження трудової діяльності. Праця була головною цінністю і сприймалась як засіб, що забезпечує людське існування, а відпочинок - як чинник відтворення працездатності.
Підвищення добробуту населення внаслідок піднесення економіки поступово змінює відношення людини до праці й вільного часу на користь останнього. У 60-70-х рр. формується суспільство споживання матеріальних благ. Головною цінністю стає матеріальний добробут. Вільний час використовується для придбання і споживання нерухомості, товарів тривалого користування, предметів розкоші тощо.
Культурні фактори розвитку міжнародного туризму виявляються шляхом задоволення культурних, освітніх та естетичних потреб, що сприяє розвитку прагнення у людей до пізнання, дослідження життя, традицій, культури, історії інших країн і народів. Прихильність до певного виду організації відпочинку та задоволення власних культурних потреб свідчать про суттєві відмінності маж країнами. Так, значна частина мешканців Великої Британії, Бельгії, Німеччини (35-45 %) надають перевагу відпочинку біля теплого моря; а японцям, іспанцям, французам (30-50 %) подобається відпочинок у містах; італійцям, французам (33-45 % ) подорожі; бельгійці, німці, голландці (10-17 %) переважно відпочивають у передмісті.
У 80-ті рр. у "суспільстві достатку", де забезпечуються високий рівень життя і задоволення найрізноманітніших матеріальних потреб людей, праця та добробут втрачають свої позиції у структурі духовних цінностей. Єдиним благом стає насолода, яку людина повинна отримувати від життя (гедонізація суспільної свідомості). На місце споживчим матеріальних цінностей заради самого споживання приходить використання часу для самореалізації, отримання втіх і вражень. Гедонізм у споживанні передбачає попит на розваги і види активного відпочинку, які забезпечують отримання насолоди. В контексті даного розвитку суспільної свідомості змінюється місце і роль туристичного відпочинку в структурі потреб споживача. Подорож із розкоші остаточно перетворюється у свідомості людини в необхідність і насущну потребу.