Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Лекція 3.
Сутність тренінгових методів. Пасивні, активні та інтерактивні методи (2 год.)
1. Класифікація тренінгових методів.
2. Основні методи, які використовуються у тренінгу, їх переваги та недоліки.
3. Пасивні, активні та інтерактивні методи. Основні поняття теми: метод, групи методів, активні, пасивні, активні та інтерактивні методи, бесіда, лекція, дискусія, мозковий штурм, кейс-стаді, інтерактивна гра, казко терапія.
Семінар-практикум 4-6. Проблема вибору методу при підготовці тренінгу (6 год.).
1. Класифікація тренінгових методів ДОДАТОК 9
Якщо тренер-початківець звернеться до літератури, яка описує тренінгові методи, то його опанує розпач, оскільки не лише назв методів багато, але й кожний автор під тим чи іншим методом розуміє щось виключно своє, рідне і палко любиме. І хоча до базових тренінгів на думку І.В. Вачкова відносять традиційно групову дискусію, ігрові методи та психогімнастику, але що саме розуміється під ними – питання дискусійне.
Багато дослідників пояснюють цю ситуацію відсутністю розроблено методології тренінгу. Що таке метод? У широкому розумінні метод – це спосіб досягнення мети, здійснення пізнання, засвоєння і перетворення об’єктів дійсності, який включає в себе загальні принципи і конкретні прийоми спілкування з тим чи іншим предметом. Говорячи про тренінгові методи, ми повинні підкреслити, що у даному випадку методи спрямовані не на об’єкт дійсності , а на суб’єкт. Точніше, на суб’єктів 2-х типів – індивідуального і групового. З цього випливає, що можлива класифікація тренінгових методів на:
- ті, які спрямовані на окремих учасників,
- ті, які передбачають роботу з групою як цілим [1, С. 41].
Однак, у реальності тренінга індивідуальні і групові процеси злиті у єдиному потоці, тому сам тренер фактично реалізує тренінгові методи на 3-х рівнях, а саме:
1) у групі – з окремим учасником. Зазвичай це відбувається у випадку
діадної взаємодії ведучого і одного з членів групи або при демонстрації
техніки індивідуальної психокореціїйної чи консультаційної роботи,
або при проведенні сеансу певного напряму психотерапії у присутності
спостерігачів, або при спонтанному виникненні діалогу за якоюсь
значущою для усіх темою.
2) із групою – як єдиним цілим. Така ситуація виникає, коли ведучий дає завдання, яке повинна виконати уся група, і звертається саме до групи (чи підгрупи), а не до окремого учасника (такий підхід особливо важливий у тренінгу командо утворення і тренінгу згуртування); 3) через групу – з окремим учасником засобами самої групи. Зовні робота на цьому рівні нагадує попередній, однак, тут ведучий завуальованим чином використовує ресурси групи для впливу на одного або декількох учасників (зрозуміло, з метою надання їм психологічної допомоги, а не заради маніпуляції як такої). Сторінка 39
2. Основні методи, які використовуються у тренінгу, їх переваги та недоліки
ДОДАТОК 10
Однією з основних проблем, які виникають при підготовці тренінгу, - проблема вибору методу, за допомогою якого буде передаватись інформація учасникам групи. Існує велика кількість різноманітних методів, які впливають на процес засвоєння та відтворення інформації[4]. Однак їх вибір залежить від:
― Завдань програми навчання
― Тривалості програми
― Рівня підготовки учасників
― Минулого досвіду
― Необхідного обладнання
― Ступеня між особистісної взаємодії учасників
― Ступеня можливої активності учасників
― Кількості та складу групи
Також слід зазначити, що існує правило, згідно якому тренеру не варто обмежуватись лише одним методом протягом усієї програми навчання. Використання різноманітних технік не тільки сприяє збереженню уваги та працездатності групи, але й відображає реальні життєві ситуації. Найбільш популярними методами, які застосовуються в тренінгових заняттях є:
― Лекція
― Рольова гра
― Метод кейсів (проблемні ситуації)
― Мозковий штурм (брейнстормінг)
― Дискусія
Лекція Опис
Лекція – це вербальне надання інформації тренером (або іншою особою). Завдання лектора – донести свої знання до групи. Завдання групи – прийняти та зберегти ці знання. Запорука успішної лекції чи бесіди – стійкий контакт з аудиторією і компетентність в даній сфері.
Таке поєднання не перетворює лекцію в монолог, а замість цього робить її цікавим процесом, в який група з готовністю включається. Для успішного використання цього підходу слід розвивати в собі навички, які необхідні хорошому лектору: ст..40
1. Дослідження потреб аудиторії.
Слід визначити границі тієї інформації, які повинна знати група. Зробити це нелегко, як видається на перший погляд. Причина криється в тому, що дуже важко підібрати такий цілісний склад аудиторії, яка має однаковий рівень поінформованості з даного питання. На практиці тренер стикається з тим, що кожен учасник має свої унікальні очікування, установки та потреби. Завдання тренера – знайти ті галузі, де ці інтереси перетинаються, і провести лекцію в такому стилі, який би максимально задовольнив усі вимоги та очікування.
2. Перевірка рівня знань.
Перевірка рівня знань має два елемента, які тренеру слід знати.
По-перше, він повинен оцінити рівень знань в середині групи: учасники – зацікавлені новачки, чи авторитетні в своїй сфері особи. Визначивши ці питання, тренер зможе підібрати матеріал відповідного рівня складності. Якщо цей рівень буде занадто низьким - аудиторія може відреагувати негативно та втратити увагу в подальшому. Якщо ж матеріал буде занадто складним для сприймання – у групи може виникнути почуття невпевненості. По-друге, тренер повинен врахувати особливості сприймання і розуміння аудиторії. По можливості слід уникати використання жаргонних та професійних виразів. В ситуаціях, коли спеціальні терміни необхідні, слід доступно пояснити їх значення, адже завдання тренінгу – вдосконалення знань групи, а зниження їх самооцінки, викликане тим, що учасники чогось не розуміють. Для покращення сприймання та засвоєння інформації учасниками можна використовувати наступні способи:
- структурування матеріалу. Простий спосіб структурування інформації
– розділити матеріал на три блоки:
― початок (введення);
-основна частина;
― заключна частина
Початок (введення) повинен мати наступну інформацію:
― мету;
― важливість теми матеріалу;
― переваги, які отримають учасники після завершення лекції або
бесіди;
― визначення робочих понять;
― передумови та історію питання.
Основна частина включає:
― ключові моменти інформації.
Заключна частина повинна налічувати:
― огляд попереднього матеріалу;
― повторення основних питань лекції чи бесіди;
― підведення підсумків, яке поєднує минулу інформацію та майбутню діяльність групи.
Поради та методи застосування
Так як і лекція і бесіда передбачають пасивну участь, необхідно використовувати в своїй практиці такі методи, які б давали групі максимальну можливість включення в процес навчання.
1. Матеріал.
Особливо необхідно враховувати природу та порядок надання інформації. Якщо необхідно, щоб аудиторія сприймала матеріал, він повинен стимулювати мислення та мотивувати до діяльності. Малоймовірно, що перераховування фактів викличе жвавий інтерес. Більш динамічний підхід – відібрати матеріал, який буде зацікавлювати та надихати групу.
Відображаючи цей принцип структура лекції або бесіди може мати такий вигляд:
Введення (несподіване/незвичайне)
Цитата/маловідомий факт
Факт
Приклад з життя/анекдот
Факт Надихаючий висновок
2. Легкість запам’ятовування
Додаткова перевага відібраної інформації полягає в тому, що цікавий
матеріал викликає реакцію групи.
3. Динамічність викладу
Робити слід акцент на позитивних моментах, а не на негативних.
Інформація повинна інтригувати аудиторію. Такі фрази як:
“Є ще одне цікаве питання...”
“Я впевнений, що багатьох з вас зацікавить...”
“Одне із самих цікавих відкриттів...” дають групі відчути, що лектор
ділиться з нею цінним досвідом.
В той же час вирази, подібні наступним:
“Я не вважаю...”
“Якщо б ви були б здатні...” можуть сприяти відчуженню групи і створювати відчуття ігнорування її знаннями та досвідом.
4. Використання запитань.
Одним із самих простих і разом з тим ефективних способів, які привертають увагу групи є застосування риторичних запитань. Приклади таких запитань:
“Хто з вас не стикався...”
“Чи хотіли б ви...”, які стимулюють процес групового мислення, і реакція на них з’являється навіть в тих випадках, коли відсутні безпосередні умови для їх вираження.
5. Візуальна підтримка.
І, нарешті, ще один спосіб для підвищення інтересу аудиторії – це супровід ключових моментів повідомлення різноманітними ілюстраціями.
Використання слайдів, надписів, фліп-чарту є додатковим стимулом, який викликає зорову реакцію.
Рольова гра
Опис
Рольова гра – спосіб розширення досвіду учасників тренінгу шляхом несподіваної ситуації. В якій пропонується прийняти позицію (роль) когось із учасників і потім напрацювати спосіб, який дозволить привести цю ситуацію до логічного завершення (гра).
Підхід
Для того, щоб отримати максимальну користь від рольової гри, запропоновані ситуації повинні бути максимально наближеними до реального життя. Інструкція до рольової гри повинна бути детально описувати усі аспекти ситуації. Разом з тим, вона не повинна ставити жорстких умов, які б створювали перешкоди учасникам групи виразити своє
ставлення до стосовно того, як потрібно діяти в даній ситуації. Завдання рольової гри – створення моделей поведінки, характерних для повсякденного життя та для цілком реальних осіб. Слід підкреслити, що саме поведінка, а не вияв творчих здібностей та талантів учасників є основою для подальшої дискусії. Ті учасники групи, які не приймають безпосередньої участі у розігруванні ситуації, беруть на себе функції спостерігачів.
Поради
1. Детальна розробка плану.
Правильне проведення рольової гри приносить неоціненну користь учасникам. Подібні вправи слід використовувати в середині тренінгових занять, коли група здатна подолати опір, який характерний для початку
тренінгу.
2. Використовувати рольові ігри слід коректно.
Ефективність рольової гри обумовлена її життєвістю та новизною переживань. Якщо використовувати рольові ігри без вагомих на то причин їх ефект буде зведено нанівець.
3. Творчість – основа рольової гри.
Тренінгові заняття краще будувати тикам чином, щоб наступним елементом після теоретичного матеріалу була рольова гра, яка на практиці закріплює основні теоретичні принципи.
Переваги рольових ігор
1. Отриманий досвід зберігається довгий час.
“Навчання через дію” – один із самих ефективних способів научіння та отримання досвіду. Власні переживання запам’ятовуються та зберігаються протягом тривалого часу.
2. Задоволення.
У більшості випадків рольова гра передбачає порівняно безболісний та приємний спосіб отримання знань та навичок.
3. Розуміння того, як поводять себе інші.
Рольова гра дає розуміння того, як відчувають себе інші люди, стикаючись з певними ситуаціями. Це розуміння може стати цінним досвідом навчання: може розвивати вміння оцінювати передумови поведінки інших.
4. Безпечні умови.
Рольова гра надає можливість учасникам засвоїти та закріпити різноманітні моделі поведінки. Перевагою проведення рольових ігор в режимі тренінгового заняття слугує саме середовище.
Недоліки рольових ігор
1. Штучність.
Успішність рольової гри цілком залежить від умов проведення: якщо група відчує, що сценарій гри нереалістичний по своїй суті та не враховує деталей практичної діяльності, цінність гри буде втрачена і її мета не буде досягнута.
2. Легковажне ставлення зі сторони учасників.
Якщо мета вправи не має ґрунтовних пояснень і зроблений акцент на вадливості демонстрації поведінки (а не акторських здібностей), існує небезпека, що рольова гра буде сприйматись як забава.
3. Елемент ризику.
Гра буде результативною тоді, коли група буде готова до її реалізації. Якщо член групи боятимуться “втратити обличчя”, приймаючи участь в грі, емоційно не підготовлені, використання даного методу буде неефективним. Той факт, що виконання вправи контролюється, лише посилює напругу. Рольову гру слід використовувати лише тоді, коли група справилась зі своєю тривожністю і відчуває, що її самооцінці ніщо не загрожує.
Метод кейсів (проблемні ситуації)
Опис
Використання методу кейсів в якості засобів навчання в тренінгових заняттях став достатньо популярним. У більшості випадків, при його використанні учасникам надається можливість знайомства із набором обставин, в сонові яких лежать реальні чи уявні ситуації.
Підхід
Існує три основних варіанта застосування методу кейсів:
1. Діагностика проблеми
2. Діагностика однієї чи кількох проблем та напрацювання
учасниками шляхів їх вирішення.
3. Оцінка учасниками існуючих дій стосовно вирішення проблеми
та її наслідків.
У кожному із наведених варіантів навчання відбувається через викладення інформації у вигляді проблеми чи серії проблем. Ця інформація може бути викладена у документальній формі – заздалегідь підготовлена форма або за допомогою вербальних та візуальних засобів (таких, як відео і/чи показ слайдів). В кінці вправи група представляє свої наробки, які можуть стати підгрунтям для дискусії.
Поради та методи
1. Підбір матеріалу.
Матеріал повинен бути підібраний таким чином, щоб відображав проблеми з якими учасники можуть стикнутись в реальному житті. Він повинен налічувати таку кількість інформації та деталей, щоб група в своєму розпорядженні мала усі необхідні дані, однак і не була перенавантажена.
2. Наявність альтернатив.
Ситуація навколо якої відбувається обговорення повинна бути достатньо різноманітною і налічувати декілька елементів вирішення. Ні в якому разі вона не повинна однозначно трактованою.
3. Кількісний склад учасників.
Ефективність застосування даного методу цілком залежить від кількості учасників групи. Якщо група достатньо велика є зміст використовувати декілька варіантів проблемних ситуацій. Або використовувати елемент змагання, запропонувавши учасникам кожної групи спробувати вирішити ситуація раніше суперників.
Переваги методу кейсів
1. Реалізм
Використання даного методу значною мірою доповнить теоретичні аспекти проблеми.
2. Зниження тиску.
Метод кейсів дає унікальну можливість вивчити складні чи емоційно значущі питання в безпечній атмосфері тренінгу а не в реальному житті, з реальними загрозами та ризиком у випадку невірного рішення.
3. Активна взаємодія.
Комунікативна природа методу надає можливість швидкої, але достатньо важливої оцінки, обговорюваних питань та запропонованих рішень.
Недоліки методу кейсів
1. Виникнення міфів.
Здатність виявляти, аналізувати та прораховувати кожний крок, який наблизить вирішення проблеми, є одним із переваг методу кейсів та в той же час є одним із його недоліків та обмежень Навряд чи при зіткненні із аналогічною ситуацією в реальному житті учасник зможе швидко пригадати отриманий досвід. Це слід пояснити групі, щоб уникнути можливих розчарувань в подальшому.
2. Відсутність висновків.
Так як часові обмеження не дозволяють групі напрацювати об’єктивні шляхи вирішення та практичні рекомендації, що вірогідно може спричинити загальне почуття незадоволення.
3. Правдивість.
Вправа повинна бути побудована таким чином, щоб учасники могли ідентифікувати себе із запропонованими проблемними ситуаціями та шляхами їх вирішення. Підбір ситуацій повинен бути спрямований на відпрацювання таких елементів поведінки в умовах таких установок та обмежень, які властиві реальності.
Мозковий штурм (брейнстормінг)
Опис
Мозковий штурм є найбільш вільно формою дискусії. Його головна функція – генерування ідей, але ні в якому разі не аналіз та обговорення запропонованих учасниками рішень.
Підхід
Успіх мозкового штурму залежить від двох головних принципів. Перший з них спирається на теорію синергетики: група може напрацьовувати при спільній роботі ідей вищого класу ніж при індивідуальній роботі тих самих учасників. Це відбувається в силу групової взаємодіє та осмислення.
Наступний постулат спирається на креативність мислення на момент генерації ідей. Креативність мислення проходить три стадії:
― генерація ідеї;
― оцінка та аналіз цієї ідей;
― застосування ідей до конкретної ситуації.
Креативність мислення проявляється саме тоді, коли оцінки висловлюються лише після того, як запропоновані усі можливі варіанти рішень. Таким чином можна виділити шість основних правил проведення мозкового штурму:
1. Відсутність критики.
Вільний потік ідей можливий за умов відсутності страху бути критично оціненим. Оскільки критика в даному випадку може розцінюватись як неприйняття не стільки ідей скільки особи, яка цю ідею висуває. Також не варто показувати, що ідея не має цінності , ігноруючи при цьому вклад у спільну справу будь-кого чи демонструючи це невербальними засобами.
2. Заохочення ідей.
Тренер повинен зробити акцентна кількості пропозицій, а не на їх якості, оскільки на стадії оцінки у кожного з’явиться можливість висловитись стосовно тієї чи іншої пропозиції.
3. Рівноправність учасників.
Найкращий спосіб уникнути домінування одного чи кількох членів групи – встановити схему, коли учасники висловлюють свої думки по черзі.
Ця процедура може призвести до затримки процесу, зробивши його більш формалізованим, однак це компенсується за рахунок включення в роботу усіх учасників.
4. Свобода асоціацій.
Щоб отримати оптимальну кількість пропозицій не слід накладати обмеження на процес висловлювань. Будь-яка ідея варта розгляду.
5. Запис усіх ідей.
Письмове фіксування ідей та пропозицій надихає учасників на подальші роздуми.
6. Час для осмислення.
Як тільки усі ідеї та пропозиції будуть висловлені, слід груп дати час для осмислення, аналізу та пошуку альтернативних підходів.
Переваги мозкового штурму
1. Заохочення до креативного мислення.
Мозковий штурм є одним із небагатьох способів генерації ідей з використанням структурованої процедури. Адже саме існування правил брейнстормігну слугує причиною його високої ефективності.
2. Вихід за межі стандартного мислення .
В процесі колективної роботи зменшується шанс обминути продуктивну ідею.
3. Простота.
Мозковий штурм – це метод, який легко зрозуміти та застосовувати. Він не вимагає високотехнологічного обладнання чи довготривалої підготовки.
Одночасно його результати можна швидко оцінити.
Недоліки мозкового штурму
1. Висока ступінь залучення учасників. Брейнстормінг спрацює лише тоді, коли учасники спроможні висловити пропозиції, які стануть доробком усієї групи.
2. Неповнота процесу.
Реальні переваги ідей та пропозицій, які учасники висловлюють в ході мозкового штурму можуть бути оцінені лише за межами навчальної аудиторії.
Дискусія
Опис
Вільний вербальний обмін знаннями, ідеями чи думками між тренером та учасниками групи.
Підхід
Дискусія як метод тренінгу, має тенденцію обмежуватись одним питанням чи темою, та будується в певній послідовності. Дискусія у багатьох випадках зачіпає емоційну сферу учасників групи, однак вона не повинна перетворюватись у гарячу суперечку. Важливим елементом дискусії є демонстрація своїх поглядів на те чи інше питання, повністю виключається в ході дискусії можливість перебивати одне одного: говорить один – решта слухають.
Поради та методи
1. Розподіл часу та підготовка оскільки наявність системного підходу суттєво відрізняє дискусію від простої бесіди, незмінним правилом є виділення достатнього часу для обговорення. Часові рамки повинні обговорюватись до початку дискусії. Це гарантує жвавість проходження процесу та досягнення необхідних висновків.
2. Планування.
Неможливо заздалегідь запланувати усі аспекти дискусії, але можна підготувати приблизний ескіз теми. Він повинен:
― знайомити з темою;
― встановлювати межі дискусії;
― демонструвати мету дискусії;
― налічувати ряд основних питань, які контролюють хід дискусії та забезпечують її спрямованість і стимуляцію у випадку, коли активність учасників буде згасати.
3. Створення відповідного середовища.
Найкраще дискусія проходить у дружній атмосфері, вільній від обмежень.
4. Функції тренера.
Роль тренера при проведенні дискусії найбільш наближена до ролі посередника. Він слідкує за активністю учасників. В кінці дискусії він узагальнює основні пункти , висловлені групою, та підсумовує усі досягнуті висновки.
Переваги дискусії
1. Демонстрація розуміння.
Дискусія забезпечує умови згідно яких досягається розуміння теми, яка обговорюється. Вона надає учасникам можливість перевірити свої судження і установки, стосовно винесених на обговорення питань.
2. Активна передача знань.
У випадках, коли обговорюваний матеріал йде в розріз з основними установками окремих учасників групи, коли виникають неоднозначні трактування тієї чи іншої теми – дискусія найкращий шлях передачі знань.
3. Активна взаємодія.
При правильній організації та дотриманні правил проведення, потенційно дискусія передбачає високий рівень залучення учасників.
Недоліки дискусії
1. Відхилення від теми.
Найбільша небезпека, яка криється під час застосування даного методу – це відхилення від задекларованої теми. Утримувати групи в необхідному руслі, дозволить періодичне повторення предмету, теми та мети дискусії.
2. Сильна залежність від групи.
Якість дискусії в значній мірі визначається глибиною знань, і досвіду учасників. Саме тому слід при підборі учасників тренінгу слід враховувати рівень здібностей, знань та досвіду. На нашу думку, варто зупинитись ще на одній важливій характеристиці тренінгу – оцінці його ефективності у просвітницькій діяльності. Тренінг – це достатньо інтенсивний та водночас короткотривалий процес. З цього приводу
постає цілком закономірне запитання: наскільки під час тренінгу реально претендувати на формування вмінь та розвиток ціннісних установок. Дійсно, під час короткотривалої освітньої практики, особливо в умовах просвітницької діяльності, практично неможливо сформувати складні особистісні, соціальні та інтелектуальні навички та розвинути (змінити) важливі ціннісні установки. Але все ж тренінг, дозволяє зробити значні кроки в цьому напрямку. Адже тренінг – це сильний імпульс для вивчення, просування, зміни сприймання і як результат – зміни усвідомлення певної теми, проблеми, явища. Водночас, практичне використання в реальному житті отриманого під час тренінгу досвіду залежить від самого учасника, його мотивації, продовження роботи із змістом тренінгу після його завершення.
3. Пасивні, активні та інтерактивні методи Додаток 11
Метод – це (грец. methodos – буквально „шлях до чогось”) – у загальному значенні – спосіб досягнення мети, певним чином впорядкована діяльність.
Методи навчання – сукупність прийомів та підходів, які відображають форму взаємодії учнів (учасників) і вчителя (тренера, ведучого) у процесі навчання.
У сучасному розумінні процес навчання розглядається як процес взаємодії між учителем та учнями (урок, заняття) з метою прилучення учнів до певних знань, навичок, вмінь, цінностей.
На сьогодні отримали широке розповсюдження 3 форми взаємодії вчителів і учнів: пасивна, активна та інтерактивна.
Пасивне навчання.
Пасивне навчання – це форма взаємодії учнів і вчителя, в якій вчитель є основною дієвою особою і керівником заняття, а учні виступають у ролі пасивних слухачів, які підкорюються директивам вчителя.
Зв’язок вчителя з учнями в пасивних уроках здійснюється за допомогою опитувань, самостійних, контрольних робіт, тестів тощо. З точки зору сучасних педагогічних технологій і ефективності засвоєння учнями навчального матеріалу пасивний метод вважається найбільш не ефективнішим.
Однак, не дивлячись на це, він має і деякі переваги. По-перше, це відносно проста підготовка вчителя до заняття. По-друге, саме пасивний метод дозволяє подати найбільшу кількість матеріалу в обмежених часових умовах. З урахуванням даних переваг, багато вчителів віддають перевагу саме пасивному методу, порівняно з іншими. Слід зазначити, що в деяких випадках цей підхід успішно працює в руках досвідченого педагога, особливо тоді, коли учні мають чіткі цілі, спрямовані на ґрунтовне вивчення предмету. Лекція – найрозповсюдженіший вид пасивного уроку. Цей вид широко розповсюджений у ВНЗ, де навчаються дорослі, цілком сформовані люди, які мають чітку мету глибоко вивчити предмет.
Активне навчання.
Активне навчання – це форма взаємодії учнів і вчителя, де учні виступають не пасивними слухачами, а активними учасниками заняття.
Якщо в пасивному методі основною дієвою особою і менеджером заняття був учитель, то тут усі учасники мають рівні права.
Активні методи передбачають взаємодію вибудовану на демократичних засадах.
Отже, активне навчання – це така організація і ведення навчального процесу, яка спрямована на активізацію навчально-пізнавальної діяльності учнів шляхом широкого, бажано комплексного, використання як педагогічних (дидактичних), так і організаційно-управлінських засобів (В.М. Кругліков, 1998).
Інтерактивне навчання.
Інтерактивне навчання («іnter» – це взаємний, «act» – діяти) означає взаємодіяти, знаходитись у режимі бесіди, діалогу з кимсь.
Іншими словами, на відміну від активних методів інтерактивні орієнтовані на ширшу взаємодію учнів не лише з вчителем, але й між собою, і на домінування активності учнів у процесі навчання.
Роль вчителя в інтерактивних заняттях полягає в тому, щоб спрямувати діяльність учнів на досягнення цілей заняття. Вчитель також розробляє план заняття (як правило, це інтерактивні вправи і завдання, в процесі виконання яких учень вивчає матеріал). Відповідно, основними складовими інтерактивних занять є інтерактивні вправи і завдання, які виконуються учнями
Отже, інтерактивний підхід у навчанні – це певний тип діяльності учнів, пов’язаний з вивченням навчального матеріалу під час інтерактивного заняття.
Основою інтерактивного підходу є інтерактивні вправи і завдання, які виконуються учасниками. Головна відмінність інтерактивних вправ і завдань в тому, що вони спрямовані не лише і не стільки на закріплення вивченого матеріалу, скільки на вивчення нового.
Види інтерактивних вправ та завдань:
– творчі завдання;
– робота у малих групах;
– навчальні ігри (рольові, імітації, ділові та навчаючі ігри);
– використання суспільних ресурсів (запрошення спеціаліста,
екскурсії);
– соціальні проекти та інші позааудиторіні методи навчання
(соціальні проекти, змагання, радіо та газети, фільми, спектаклі,
виставки, презентації, пісні, казки);
– розминки;
– вивчення та закріплення нового матеріалу (інтерактивна лекція, робота з наочними посібниками, відео- та аудіо матеріали, „учень в ролі вчителя”, „кожний навчає кожного”, мозаїка (ажурна пила), використання запитань, Сократичний діалог);
– обговорення складних та дискусійних питань і проблем (шкала переконань, проективні техніки, „один – вдвох – усі разом”, „зміни позицію”, „каруселі”, „дискусія в стилі телевізійного ток-шоу, дебати, симпозіум);
– розв’язання проблем („дерево рішень”, „мозковий штурм”, „аналіз казусів”, „переговори та медіація”) тощо.
Отже, можна дійти висновку, що не всі методи роботи з групою однаково ефективні. Існує так звана «піраміда пізнання», що показує, що чим більший ступінь участі тих, хто навчається, у процесі пізнання, тим більше інформації і навичок засвоюється учасниками.
Додаток 12
Лекція (5% засвоєння) – найбільш швидкий спосіб надання необхідної інформації необмеженій кількості слухачів. Недоліком цього методу є те, що лекція ставить учасника в пасивну позицію слухача, що приводить до позіхання, засинання тощо.
Читання (10% засвоєння) – добре забуте багатьма молодими людьми заняття. Може відбуватися наодинці чи в компанії, вдома чи у вагоні поїзда, на дивані чи на стільці, але не дозволяє досягти глибокого засвоєння інформації. Можна прочитати про те, як користуватися презервативом, і не вміти його використовувати.
Аудіовізуальні засоби (20% засвоєння). Люди люблять дивитися кіно, слухати радіо. Тому перегляд чи прослуховування талановитого твору – чудовий спосіб для емоційного переживання інформації. Використання наочності (30% засвоєння). Використовуючи наочність, тренер допомагає учасникам запам'ятовувати і засвоювати інформацію всіма каналами сприйняття: зором, слухом, дотиком і нюхом. Наочність для тренінгів може бути різного роду: діаграми, слайди, макети, моделі, роздатковий матеріал, буклети, плакати...
Обговорення в групах (50% засвоєння) дозволяє учасникам поділитися своїми думками, враженнями і відчуттями в рамках визначеної теми. Дискусії і «мозкові штурми» цінні тим, що дозволяють учасникам думати, докладно розповідати про власні висновки, вислуховувати найрізноманітніші ...
Читання 10%
Аудіо-відео ... 20%
Наочність 30%
Обговорення у групах (дискусія, „мозковий штурм” тощо) ... 50 %
Навчання практикою (рольові ігри, програвання ситуацій, ділові ігри, практичні заняття) ... 70%
Виступ у ролі навчаючого - 90% засвоєння
Лекція 5% думки інших.
Навчання практикою (70% засвоєння) – це рольові ігри, програвання ситуацій, практичні заняття, самостійні дослідження. Набутий у такий спосіб
досвід допомагає засвоїти інформацію, отриману на тренінгу.
Виступ у ролі навчаючого (90% засвоєння) – “навчаючи – вчуся”. “Скажіть мені, і я забуду. Покажіть, і я запам’ятаю. Дайте можливість обговорити, і я зрозумію. Дайте можливість навчити іншого, і я прийду до досконалості.” (Конфуцій)
1. Класифікація тренінгових методів
Метод - це спосіб досягнення мети, здійснення пізнання, засвоєння і перетворення об’єктів дійсності, який включає в себе загальні принципи і конкретні прийоми спілкування з тим чи іншим предметом.
Можлива класифікація тренінгових методів на:
- ті, які спрямовані на окремих учасників,
- ті, які передбачають роботу з групою як цілим.
Рівні реалізації тренінгових методів:
1) у групі – з окремим учасником. Зазвичай це відбувається у випадку діадної взаємодії ведучого і одного з членів групи або при демонстрації техніки індивідуальної психокореціїйної чи консультаційної роботи, або при проведенні сеансу певного напряму психотерапії у присутності спостерігачів, або при спонтанному виникненні діалогу за якоюсь значущою для усіх темою.
2) із групою – як єдиним цілим. Така ситуація виникає, коли ведучий дає завдання, яке повинна виконати уся група, і звертається саме до групи (чи підгрупи), а не до окремого учасника (такий підхід особливо важливий у тренінгу командо утворення і тренінгу згуртування);
3) через групу – з окремим учасником засобами самої групи. Зовні робота на цьому рівні нагадує попередній, однак, тут ведучий завуальованим чином використовує ресурси групи для впливу на одного або декількох учасників (зрозуміло, з метою надання їм психологічної допомоги, а не заради маніпуляції як такої).
Додаток 10
Вибір методу залежить від:
Завдань програми навчання
Тривалості програми
Рівня підготовки учасників
Минулого досвіду
Необхідного обладнання
Ступеня між особистісної взаємодії учасників
Ступеня можливої активності учасників
Кількості та складу групи
Найбільш популярні методи:
o Лекція
o Рольова гра
o Метод кейсів (проблемні ситуації)
o Мозковий штурм (брейнстормінг)
o Дискусія
Лях Т.Л. Лекції з курсу «Методика проведення соціально-психологічного тренінгу»
Семінар - практикум 1.
2. Класифікація тренінгових методів.
3. Основні методи, які використовуються у тренінгу, їх переваги та недоліки.
4. Рівні реалізації тренінгових методів
5. Пасивні, активні та інтерактивні методи.
ІІ. Проблема вибору методу при підготовці тренінгу.
Мета: систематизувати знання студентів, щодо тренінгових методів;
Сприяти розвитку вмінь та навичок у виборі та застосуванні методів тренінгу;
Створити таку ситуацію, яка б вплинула на мотивацію до проведення тренінгів
Завдання:
Самостійні до предметів