Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

Подписываем
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
НАЗАРЕВИЧ ГАЛИНА ЯРОСЛАВІВНА
УДК 881.133.1.2
МОВНИЙ АНТРОПОЦЕНТРИЗМ ФРАНЦУЗЬКОГО РЕЧЕННЯ
Спеціальність 10.02.05 романські мови
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Київ - 2007
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі французької мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Міністерства освіти і науки України
Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор
ПОПОВИЧ Михайло Михайлович,
Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича,
завідувач кафедри французької мови
Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор
ПОМІРКО Роман Семенович,
Львівський національний університет
імені Івана Франка,
завідувач кафедри французької філологіїкандидат філологічних наук, доцент
ЛАСКА Ігор Васильович,
Київський міжнародний університет,
завідувач кафедри романської філології
Захист відбудеться 20.12.2007 року о _13__год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.
З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10).
Автореферат розісланий 18.11.2007р.
Учений секретар спеціалізованої вченої ради
к.філол.н. Л.В.Клименко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Однією з визначальних рис сучасного мовознавства є думка про те, що мова потребує антропоцентричного підходу до її вивчення, при якому людська особистість стає основою визначення предмета, завдань, методів, ціннісних орієнтацій сучасної науки. Загальна тенденція гуманізації наукового знання сприяла усвідомленню лінгвістами того, що аналіз мовних явищ та фактів не може бути обєктивним, якщо не вийти за межі мови, якщо не звернутись до її творця і носія людини (І.О.Бодуен де Куртене, В. фон Гумбольдт, О.О.Потебня, Е.Бенвеніст, Р.О.Будагов, Ю.М. Караулов, Н.Д.Арутюнова, В.І.Постовалова). У звязку з цим сучасна парадигма мовознавчих досліджень концентрує свою основну увагу на діаді “мова і людина”. При цьому значна увага зосереджується на субєктах спілкування, на аналізі їх вербальної діяльності, яка підпорядковується невербальним чинникам (М.М.Бахтін, A.Берредонне, А.Д.Бєлова, В.Б.Бурбело, К.Кербрат-Орекйоні, І.М.Кобозєва, О.С.Кубрякова, Л.М.Мінкін, Р.С.Помірко, Г.Г.Почепцов, І.В.Смущинська, О.І.Чередниченко, та ін.).
Вихідною тезою антропологічної лінгвістики є розуміння мови як невідємної риси людини (М.Хайдеггер, І.Г.Гердер, В.фон Гумбольдт, О.О.Потебня, І.О.Бодуен де Куртене, Г.Гійом, Е.Бенвеніст, В.А.Звегінцев). Саме через мову і завдяки мові людина усвідомлює свою субєктну сутність і самоутверджується як субєкт, який пізнає світ через пізнання самого себе, через пізнання своєї предметної та теоретичної діяльності в ньому, а також включається в активну взаємодією з навколишнім світом, породжуючи всю складну систему людських взаємин. Отже, центральною категорією, яка пояснює у лінгвістиці звязок світу, людини і мови, є категорія субєкта, яка і виступає фактично формотворчим елементом антропоцентризму.
Дослідження присутності людини у мові, розгляд категорії субєкта є, як правило, предметом вивчення синтаксису. Основна одиниця синтаксису речення є мовленнєвою формою вираження думок і почуттів людини, які виникли в результаті контакту із зовнішнім світом. Російський академік В.В.Виноградов указував, що “речення як основна форма мовного спілкування є одночасно і засобом вираження думки для мовця і знаряддям розуміння вираженої думки для слухача”. Структурні компоненти речення, їх пропозиційний зміст відображають ставлення людини до дійсності та до інших людей. З огляду на це категорія субєкта стає вихідною точкою дослідження речення з позицій антропоцентричної парадигми.
Незважаючи на те, що термін “субєкт”широко використовується у мовознавчих дослідженнях, у мовознавчій літературі немає єдиного розуміння його понятійного змісту. Це пояснюється, з одного боку, тим фактом, що мовні явища, які узагальнюються цією категорією, досить складні, а з іншого походженням та метанауковістю терміна “субєкт”(M.Баратен), який використовують з різним категоріальним значенням у низці дисциплін гуманітарного знання.
У філософії субєкт це “людина, що діє, пізнає та протистоїть зовнішньому світові як обєкту пізнання та перетворення”(Ю.С.Степанов). З позицій логіки терміном субєкт позначають елемент дійсності, про який йдеться у мовленні (Н.Д.Арутюнова, Г.В.Колшанський, Ш.Жіро-Дювівє), іншими словами це предмет думки, про який виноситься судження. Логічне трактування категорії субєкта мало значний вплив на формування мовознавчих поглядів на цю категорію, аж до їх ототожнення.
Намагання відійти від формально-логічних трактувань субєкта у мовознавстві ХХ століття пояснює різноманітність дефініцій субєкта. Категорія субєкта вивчалася як у межах уже наявних методів і підходів, так і в новоутворених наукових концепціях. У граматичній літературі цього періоду це поняття використовувалось у традиційному формально-логічному вченні про члени речення, де його ототожнювали з підметом (А.Е.Кібрик, Е.Кінен, Ч.Н.Лі, С.А.Томпсон); у теорії відмінків та теорії станів воно розглядалось як “предикативний аргумент”відмінкової граматики (Ч.Філлмор); у семантичному синтаксисі його аналізують як компонент субєктно-предикатної структури речення (І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська, В.М.Русанівський, В.Г.Гак, О.І.Москальська, Л.Теньєр); як складову частину когнітивно-граматичної структури висловлення (Р.В.Лангакер). Субєкт був предметом розгляду комунікативної граматики, де він ототожнювався з темою речення (В.З.Демянков, Г.О.Золотова, У.Чейф); теорії комунікації, яка бачить у ньому мовця-адресанта (локутора) (К.Бейлон, К.Міно). Дискурсні та текстуальні ознаки категорії субєкта широко висвітлювалися в роботах представників французької школи дискурсу (Ж.Отьє-Ревю, М.Пешьо). Проте, незважаючи на багатовікову історію дослідження та велику кількість наукових праць, виконаних на матеріалі різних мов, проблема категорії субєкта продовжує залишатися однією з найбільш дискусійних як у загальній лінгвістиці, так і романському мовознавстві й, зокрема у французькому. Зумовлено це тим, що впродовж усієї історії вивчення категорії субєкта дослідники звертали увагу на різні його аспекти (логічний, формальний, комунікативний, семантичний, функціональний), не даючи їм системної оцінки.
Системному розвязанню цієї проблеми сприяло визнання речення як багатоаспектної одиниці (І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська, В.М.Русанівський, А.М.Мухін, Н.О.Слюсарева, Ф.Данеш). Теорія різнорівневої структури речення вимагає, з одного боку, відокремленого трактування поняття субєкта на кожному рівні речення, а з іншого цілісного його розгляду у поєднанні формальних та змістових ознак.
Великим здобутком сучасної синтаксичної науки є вирізнення семантико-синтаксичного аспекту речення з-поміж інших його аспектів (І.Р.Вихованець, Л.О.Кадомцева, А.М.Мухін, О.М.Смолянинова та ін.). Семантико-синтаксична структура речення стосується відображення предметів і явищ позамовного світу, вона відтворює те, як логічний зміст думки не універсально, а конкретно у кожній національній мові створює семантику власне речення, його значення, яке є мовним виразом логічного змісту (Л.О.Кадомцева).
У сучасних синтаксичних дослідженнях для позначення мінімальної семантико-синтаксичної одиниці структури речення, використовується термін “синтаксема”, який відображає звязок синтаксису і семантики (І.Р.Вихованець, Г.О.Золотова, А.М.Мухін та ін.). Основну організуючу роль у формуванні семантико-синтаксичної структури речення відіграє предикат та його валентні значення, які неодноразово були предметом аналізу багатьох мовознавців (П.К.Адамець, В.В.Богданов, I.Р.Вихованець, В.Г.Гак, С.Д.Кацнельсон, М.Д.Степанова, Г.Хельбиг, Л.Теньєр та ін.). На думку багатьох авторів, семантико-синтаксична валентність предиката визначає кількість субстанціальних синтаксем, указує на їх семантичні функції, відношення між ними та відношення субстанціальних синтаксем до відповідного класу предикатів (Н.Ф.Баландіна). Субєктна синтаксема, якій належить особлива роль в організації речення, є семантико-синтаксичною одиницею, оскільки виділяється як на основі семантичних, так і на основі синтаксичних ознак. Типовим вираженням субєктної синтаксеми є синтаксична функція підмета. Субєктні синтаксеми можуть позначати діяча або носія процесу, стану, якості, кількісної ознаки. Вони характеризуються широким діапазоном сполучуваності, оскільки можуть поєднуватись із предикатами будь-якого семантичного типу.
Субєктні синтаксеми відкривають широке поле для досліджень у синтаксисі французької мови, тому що специфіка вираження і функціонування субєкта має особливе значення у структурі французького речення. Французька мова порівняно з іншими європейськими мовами, а також і в групі романських мов вимагає обовязкового вираження субєкта, який у більшості випадків збігається із синтаксичною функцією підмета. Наявність у структурі французького речення особливих елементів, які співвідносяться з субєктом, слугує для кращого експліцитного вираження субєкта, а надлишкове вживання цих елементів пояснюється значною антропоорієнтованістю французького речення, його субєктністю.
Актуальність теми дисертаційної роботи зумовлена насамперед поглибленою увагою сучасного мовознавства до дослідження людини-субєкта у світлі загального вектора антропологізації науки про мову. Відсутність в українській та зарубіжній романістиці праць, які б зясовували під зазначеним кутом зору проблему категорії субєктності та субєктних синтаксем, а також комплексного дослідження субєктних синтаксем у тісному взаємозвязку всіх їхніх семантичних та морфолого-синтаксичних ознак у межах речення робить дисертаційне дослідження важливим і актуальним.
Звязок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано в межах наукової теми “Лексико-граматичне значення мовних одиниць та особливості його модифікації у мовленнєвих актах”(код 01 02V006611) кафедри французької мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.
Робоча гіпотеза дослідження полягає в тому, що французькому реченню властива широка антропоорієнтованість, яка реалізується через категорію субєкта та через різні субєктноорієнтовані елементи речення, які співвідносяться як центр та периферія.
Метою дисертаційної роботи є системний аналіз категорії субєктності французького речення, а також виявлення лексичних, морфологічних та інтонаційно-синтаксичних засобів її вираження.
Відповідно до поставленої мети накреслено такі завдання дослідження:
- осмислити лінгво-філософську концепцію мовного антропоцентризму;
- проаналізувати історичний аспект синтаксичних досліджень категорії субєкта в загальному та романському мовознавстві;
- конкретизувати статус субєктних синтаксем у системі семантичних компонентів речення;
- здійснити семантичну класифікацію предикатів простого французького речення;
- виділити й охарактеризувати семантичні різновиди субєктних синтаксем залежно від семантичних типів предикатів;
- розглянути специфіку мовного вираження субєкта в структурі французького речення;
- висвітлити мовні особливості вираження категорії субєктності французького речення;
Обєктом дослідження є функціонально-семантична категорія субєктності у структурі французького речення.
Предметом аналізу в роботі є комплексний аналіз мовних засобів вираження субєктних синтаксем та субєктності французького речення.
Методи і прийоми дослідження. Для досягнення поставленої мети й вирішення завдань дослідження у дисертаційній роботі використано низку методичних прийомів. Метод лінгвістичного спостереження дав змогу осмислити лінгво-філософську природу антропоцентризму та визначити інваріантні ознаки категорії субєкта у лінгвістиці та суміжних з нею дисциплінах. Метод моделювання застосовувався при визначенні власне-семантичної, семантико-синтаксичної та формально-синтаксичної структури речення. Для встановлення семантичних типів субєктних синтаксем та при вивченні засобів вираження семантико-синтаксичної категорії субєкта застосовано прийоми описового, трансформаційного методів та методу функціонального аналізу. З метою виявлення факторів, які впливають на вибір засобів вираження субєкта, використано контекстний аналіз. Елементи кількісного методу застосовувались для зясування частоти вживання певних засобів вираження субєкта, визначення семантичних типів субєкта, а також з метою виявлення субєктних елементів французького речення.
Матеріалом дослідження слугували реченнєві конструкції, дібрані із художніх творів сучасної французької літератури, наукових текстів, а також синтаксичні моделі сучасного усного дискурсу (близько 15 тисяч речень). В окремих випадках ілюстративні приклади почерпнуто з наукових джерел, які взято за теоретичну основу пропонованого дослідження.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у комплексному аналізі субєктних синтаксем французького речення, в процесі якого виділено пять основних семантичних різновидів субєктів, показано кількісну перевагу певних типів субєктів, детально висвітлено лексичне наповнення субєктних синтаксем і зясовано частотність мовних засобів вираження субєкта. Уперше в роботі поставлено питання і аргументовано доводиться існування в структурі речення функціонально-семантичної категорії субєктності, яка є значно ширшою за категорію субєкта речення і яка виражається мовними засобами різних рівнів.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що використані в дисертації дослідницькі принципи аналізу субєктних синтаксем, зокрема аналіз їхніх семантичних та морфолого-синтаксичних ознак, а також введене і опрацьоване категорійне поняття субєктності, під яким розуміємо антропоорієнтованість французького речення, сприятимуть поглибленому багатоаспектному вивченню морфологічних та синтаксичних одиниць та категорій і можуть застосовуватись при опрацюванні низки питань з граматики французької мови та інших типологічно подібних до неї мов.
Практичне значення проведеного дослідження полягає в можливості використання його основних положень і результатів у низці теоретичних курсів, зокрема з теоретичної граматики французької мови (розділ “Семантико-синтаксична структура речення”), зі стилістики мови (розділ “Стилістичний аспект граматичних явищ”), з лексикології (розділ “Лексична семантика”), у спецкурсах “Історія лінгвістичних учень”, “Теорія мовної комунікації”, в укладанні навчальних посібників, а також у науково-дослідній роботі студентів та аспірантів.
На захист винесено такі положення:
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення роботи висвітлені в щорічних аспірантських звітах на кафедрі французької мови ЧНУ, у доповідях і повідомленнях на міжнародних, всеукраїнських та міжвузівських наукових конференціях: “Франція-Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур”(Дніпропетровськ, 2003), “Актуальні дослідження іноземних мов і літератур”(Донецьк, 2003), “Актуальні проблеми романо-германської філології в Україні та Болонський процес”(Чернівці, 2004), “Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур” (Донецьк, 2004, 2006), “Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця” (Київ, 2006), “Структурно-семантичні і когнітивно-дискурсивні парадигми сучасного романського мовознавства”(Чернівці, 2006).
Публікації. Основні положення дисертації висвітлено у семи статтях, шість із них опубліковано у фахових виданнях ВАК України, а також у матеріалах семи наукових конференцій.
Загальний обсяг дисертації. Обсяг основного тексту складає 157 сторінок, загальний обсяг дисертаційної роботи разом зі списком використаних джерел становить 190 сторінок. Список використаних джерел включає 364 позиції, в тому числі 101 іноземними мовами та 6 найменувань лексикографічних джерел. Список джерел ілюстративного матеріалу становить 52 позиції.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного з них, загальних висновків, списку використаних теоретичних і лексикографічних джерел та списку джерел ілюстративного матеріалу.
У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми та доцільність дослідження, сформульовано мету й основні завдання роботи, визначено обєкт, предмет і методи дослідження, розкрито його наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, викладено основні положення, що виносяться на захист, наведено дані про апробацію роботи.
Перший розділ “Субєкт як центральний елемент мовного антропоцентризму”присвячено розглядові категорії субєкта у руслі антропологізації науки про мову. В межах розділу висвітлено поняття субєкта в лінгвістиці та суміжних з нею гуманітарних науках. Розглянуто семантичні, синтаксичні та комунікативні аспекти категорії субєкта.
У другому розділі “Статус субєктних синтаксем у структурі французького речення”досліджено місце субєктних синтаксем серед інших семантичних компонентів речення, семантичні типи субєктів та морфолого-синтаксичні засоби вираження субєктних синтаксем.
Третій розділ “Дискурсна антропоорієнтованість французького речення”присвячено аналізові субєктних елементів речення морфологічного, лексичного, інтонаційно-синтаксичного характеру, які передають субєктність, антропоорієнтованість французького речення.
У висновках, що завершують кожен із розділів роботи, стисло резюмується кожен окремий етап дослідження. У загальних висновках підсумовуються отримані результати й визначаються можливі шляхи подальшого дослідження порушених у роботі проблемних питань.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Розділ 1. “Субєкт як центральний елемент мовного антропоцентризму”. Лінгвістична думка пройшла чималий шлях до усвідомлення того, що мову слід вивчати невідємно від людського чинника, у контексті різноаспектної діяльності людини. Еволюція загальної теорії мови, яка розглядається у координатах світу і людини, тісно повязана з поетапним розвитком суспільства і, безперечно, зі зростаючою автономністю людини у світі.
Питання взаємозвязку мови й людини набуло особливої ваги у мовознавстві ХХ ст. Спостерігається повернення до ідей В. фон Гумбольдта, О.О.Потебні І.А. Бодуена де Куртене, які вказували на анторопогенну природу мови. Відштовхуючись від думки І.Г.Гердера, що “людина стає розумною тільки завдяки мові”, ряд мовознавців визнають, що саме завдяки мові людина стає людиною, і не просто людиною, а творчою особистістю (В. фон Гумбольдт, О.О.Потебня, І.А.Бодуен де Куртене, Г.Гійом, Е.Бенвеніст). Накопичуючи “капітал думки”у процесі пізнання, людина пізнає не тільки світ, але і своє “я”. Відповідно зростає самосвідомість людини, і завдяки цьому людина виділяється з маси як особистість (О.О.Потебня). Завдяки мовному спілкуванню людина соціалізується, стає суспільною істотою (І.А.Бодуен де Куртене). І, нарешті, завдяки мові забезпечується відносна автономність людини у світі (Г.Гійом). На думку французького мовознавця Е.Бенвеніста, це стосується як окремого індивіда, так і суспільства в цілому, оскільки і індивід, і суспільство існують завдяки мові: “саме в мові і через мову індивід і суспільство детермінують один одного”(Е.Бенвеніст). Тому сучасні лінгвістичні дослідження звертаються до людського фактору у соціальному та індивідуальному аспекті, так само як і у співвідношенні із зовнішнім світом.
Усвідомлення визначальної ролі мови у становленні свідомої розумової діяльності людини, у розвитку її самосвідомості та у концептуалізації навколишнього світу стимулювало розвиток нового підходу до вивчення мовних явищ, який отримує назву антропоцентричного підходу. Антропоцентричний принцип дослідження мови походить також від поняття системи (функціональної сукупності взаємоповязаних елементів), але якщо при системоцентричному підході в центр ставиться знаковість мови як самодостатнього дискретного утворення, яке людина використовує в різних ситуаціях, то при антропоцентризмі вихідною точкою стає лінгвометральна форма існування субєкта (Н.Бардіна).
Поняття субєкта є одним із найдискусійніших у мовознавчій науці. Термін “субєкт”широко використовується науковцями для позначення різних граматичних та позаграматичних, формальних та змістових явищ. Як відомо, поняття субєкта прийшло у мовознавство з логіки, де субєкт означає предмет, про який виноситься судження (Н.І.Кондаков). Чітке розмежування логічного субєкта та його синтаксичних корелятів у системі мови виявилося складним завданням для лінгвістів. Традиційні визначення субєкта як синтаксичної категорії захищають то менталістичні, то формальні критерії, або дуже часто чітко не розмежовують структурні, смислові та функціональні характеристики субєкта. У синтаксичній традиції надовго закріпився одномірний підхід до вивчення синтаксису речення, при якому члени речення розглядались в єдності форми, значення і функцій, без належної уваги до явища асиметрії форми і змісту.
У ХХ ст. визнання центральним елементом антропоцентричної мовної парадигми субєкта, тобто людини сприяло пошуку нових напрямів для розвідок у дослідженні людини-субєкта. Так, з позиції функціональної лінгвістики мовознавці розглядають комунікативну та когнітивну перспективи дослідження субєкта. Поняття комунікативного субєкта бачиться як саморепрезентація індивіда у ситуації мовлення стосовно ситуації дійсності, структура якої експліцитно чи імпліцитно кодується формальними засобами семантичного, синтаксичного і текстового рівнів мовної системи (К.Бейлон, К.Міно). У прагматичній теорії субєкт розглядається як відправник повідомлення стосовно адресата чи ситуації: основна увага приділяється мовленнєвим актам, намірам, цілям мовців (О.Л.Доценко, І.П.Сусов). У когнітивному руслі досліджень субєкт як активний носій “когніції”(О.С.Кубрякова) використовує універсальні механізми відображення зовнішнього світу, які повязані з вербально-символьними структурами мови.
У семантичному синтаксисі субєкт бачиться як один із аргументів семантичної структури речення (Т.Б.Алісова, Ю.Д.Апресян, В.Г.Гак, Ч.Філлмор, У.Чейф, Л.Теньєр, Б.Потьє). Семантична концепція синтаксису не ототожнює субєкт із підметом, оскільки позиція субєкта і позиція підмета, належачи до різних структур (формальної та семантичної), збігаються тільки у типових випадках. Тобто підмет є тільки одним із можливих способів вираження субєкта (Т.Б.Алісова, В.В.Богданов).
Таким чином, упродовж усієї історії вивчення категорії субєкта за основу брався окремий аспект дослідження (логічний, формальний, комунікативний, семантичний, функціональний), що призводило до однобокого висвітлення його мовознавчої сутності. Нині визнання речення як багатовимірної одиниці передбачає розгляд категорії субєкта на кожному рівні речення, а також її розгляд у поєднанні його формальних та змістових ознак.
Розділ 2. “Статус субєктних синтаксем у структурі французького речення”. Структурно-семантичний аналіз синтаксичних одиниць має два тісно взаємоповязані спрямування: з одного боку, він має завданням зясувати смисловий звязок компонентів речення з елементами позамовного світу (семантичний аспект аналізу), а з іншого показати особливості їх структурування в єдине ціле, яким є речення (структурний аспект аналізу).
Структурно-семантична модель речення зорганізовується довкола предикатної синтаксеми, яка, з погляду плану вираження своїми валентностями передбачає усю структуру речення, а з погляду плану змісту визначає семантичний характер одиниць, які з ним поєднуються (Н.Ф.Баландіна, С.Д.Кацнельсон). Субєкт є субстанціальним компонентом (синтаксемою) семантико-синтаксичної структури, як і інші компоненти структури речення, він визначається стосовно предиката. У валентній схемі предиката відкриваються як лівобічні, так і правобічні позиції. Лівобічна позиція при предикаті відводиться для субєкта.
Семантична диференціація субєктних синтаксем залежить від характеру предиката. У звязку з цим важливого значення набуває аргументована класифікація предикатних синтаксем. У дисертації розмежовуються динамічні та статичні предикати, виділено пять семантичних типів предикатів і, відповідно, пять семантичних різновидів субєктних синтаксем. З-поміж динамічних субєктів розрізняємо: 1) акціональні субєкти: а) субєкт фізичної вольової результативної дії; б) субєкт каузації; в) субєкт психічної діяльності; г) субєкт мовленнєвої діяльності; д) субєкт локативної дії; 2) процесуальні субєкти: а) субєкти фізіологічних процесів; б) субєкти емоційно-психічних процесів; в) субєкти фізичних процесів у природі. З-поміж статичних субєктів розрізняємо 1) субєкти стану: а) субєкт фізичного стану; б) субєкт психічного стану; в) субєкт існування; г) субєкт локативного стану; д) субєкт володіння; 2) кваліфікативні субєкти: а) субєкт кваліфікації; б) субєкт класифікації; в) субєкт характеризації; г) субєкт ознаки-відношення; д) субєкт якісно-модального відношення; 3) квантитативні субєкти. У межах усіх названих груп, зважаючи на семантичні відтінки предиката, вирізняємо певні підгрупи субєктів, які різняться між собою певними смисловими відтінками.
Визнавши, що семантична диференціація субєктних синтаксем залежить передусім від характеру предиката, важливо було простежити за кількісними характеристиками сполучуваності синтаксем з дієслівними предикатами. З цією метою було проаналізовано 10000 реченнєвих конструкцій. У проаналізованому матеріалі динамічні субєкти складають 68,55%, а статичні ,45%. У їх ієрархії акціональним субєктам властива значна кількісна перевага ,65%. Вагому роль в субєктно-предикатній структурі проаналізованих речень відіграють субєкти стану ,17%. Майже однаковим є кількісне вживання субєктів процесу ,9% та субєктів кваліфікації ,78%. Квантитативні субєкти перебувають на периферії субєктних синтаксем, оскільки їм властива найменша сполучуваність з дієслівними предикатами ,5%.
Проведене спостереження дозволяє стверджувати, що французькій субєктній синтаксемі властива агентивна орієнтація, а також те, що у реченні центральне місце відводиться людині-субєкту, оскільки ці субєкти поєднуються з предикатами, яким властива сема активності. Дія у таких конструкціях сприймається як цілеспрямована, залежна від волі і намірів субєкта. Саме істота (здебільшого людина) може цілеспрямовано виконувати певні дії (Н.Ф.Баландіна, Г.О.Золотова). У процесі роботи було виявлено цікаві особливості при розгляді специфіки функціонування статичних предикатів. У французькій мові для передачі локальних та темпоральних відношень часто використовується субєктно-предикатна структура, де у позиції субєкта вживається мовна одиниця, що позначає особу. Таким чином, просторова і часова локалізація інших субстанцій визначається стосовно центральної позиції людини-субєкта.
Окрім висвітлених вище характеристик субєктної синтаксеми, необхідно звернути увагу і на той факт, що французька мова характеризується сталою структурною формулою побудови речення: S V O. Відповідно, у більшості випадків субєкт збігається з позицією підмета. Кількісний аналіз підтвердив, що у позиції підмета вживаються переважно мовні одиниці, що позначають істоту. У проаналізованому матеріалі 72,84% підметів позначають істоту. Проте це не виключає можливості вживання у позиції підмета і іменників-неістот. Тут важливо зауважити, що у французькому реченні часто спостерігається прирівнювання неістот до активного діяча, тобто синтаксичний анімізм. Наприклад: La lettre est allйe me chercher а mon ancien domicile de Paris (J-P.Sartre); Lun aprиs lautre les visages sortirent de lombre (B.Clavel).
Використання метафоричних та метонімічних перенесень у будові французького речення, де неживим обєктам, абстрактним поняттям, частинам людського тіла та її маніфестаціям надаються усі ознаки і властивості істоти внаслідок поєднання з семою істоти, яку виражає дієслово, пояснюється глибинним антропоморфізмом французької мови. Антропоморфізм як ономасіологічна універсалія в мовній площині пояснюється тим, що в центрі уваги людини перебуває вона сама, і звідси її намагання описати навколишній світ за своїм образом і подобою. Антропоморфні метафоричні та метонімічні перенесення стали настільки звичним явищем у французькій мові, що вони давно втратили свою стилістичну експресивність і використовуються як засоби лексико-синтаксичної організації речення.
Обовязкова експліцитна вираженість субєкта у французькій мові пояснює наявність другого типу підметів займенників-клітиків, які є обовязково придієслівними елементами і не можуть вживатися самостійно. Але ці займенники не потрібно вважати суто морфологічними маркерами дієслова, основна функція субєктних займенників у французькій мові має не морфологічний характер, а скоріше структурний. Вони забезпечують повноту синтаксичної групи і дозволяють організувати французьке речення за основною структурною схемою його побудови.
Обовязковий структурний характер займенникових одиниць підтверджується й тим фактом, що вони вживаються при однорідних дієсловах-присудках. Так само у розмовному регістрі мови дуже часто включається вказівка на мовця чи на особу, яка сприймає повідомлення, незважаючи на те, що ця особа є зрозумілою з ситуації чи контексту мовлення. Порівн.: (Зрозуміло? Так, Зрозуміло? Vous comprenez? Oui, je comprends).
Так, займенники французької мови вживаються для позначення означеного (конкретного) субєкта, неозначеного та узагальненого субєкта. Займенники використовуються для передачі безособовості, тобто відсутності субєкта. Тут йдеться переважно про речення, які позначають атмосферні стани природи. Наприклад: Les autres ils attendent. Il pleut! (S.Germain); Il faisait une de ces chаleurs! (E.Triolet). У цьому випадку в схему опису вводиться такий учасник, як “світ”або “природня сила”, які визнаються як активний фактор, як активний учасник ситуації (А.В.Циммерлінг). Можна вважати, що йдеться про метафоричне прирівнювання сил природи до людини, а присутність людини-субєкта, яка фіксує ці стани природи, не є експліцитно вираженою.
Отже, категорія субєкта має особливий статус у структурі французького речення, де для відображення різноманітних ситуацій навколишньої дійсності використовується, як правило, субєктно-предикатна структура речення. Позначення особи збігається з позицією субєкта або спостерігається метафоричне прирівнювання предметів і явищ до людини.
Розділ 3. “Дискурсна антропоорієнтованість французького речення”. Визнавши, що у французькому реченні категорія субєкта відіграє особливо важливу роль у структурно-семантичній організації речення, оскільки при відображенні різноманітних ситуацій навколишньої дійсності людина-субєкт часто виступає центральним елементом, стосовно якого розгортається ситуація, звернемо також увагу на субєктність як загальну категоріальну ознаку французького речення. Структуру функціонально-семантичної категорії субєктності можна представити у вигляді центра і периферії (О.В.Бондарко). Центральне місце відводимо субєктові, оскільки саме через нього поєднуються усі засоби вираження субєктності, що визначає високе функціональне навантаження категорії субєкта, частоту його функціонування. На периферії перебувають мовні засоби різних рівнів, які стосуються сфери субєкта, доповнюють один одного, розподіляють між собою семантичне навантаження.
Таким чином, людина-субєкт, виступаючи в реченні в якості мовця, спостерігача, діяча чи носія станів не тільки експліцитно фіксується у субєкті французького речення, а й імпліцитно маркує свою глибинну присутність, центральність за допомогою різних субєктних компонентів речення, морфологічного, лексичного, інтонаційно-синтаксичного характеру.
На лексичному рівні на особливу увагу заслуговують деякі вживання особових субєктних займенників, які дублюють субєкт, не спричиняючи при цьому сегментації речення. Субєкт, перебуваючи у початковій позиції, подвоюючись займенником, виокремлюється і наголошується. Наприклад: Non mais moi jai vu que vous йtiez vraiment de mйtier (P.Cappeau); Moi je sais que ma mиre mettait rien (P.Cappeau).
На лексичному рівні цікавим також є розгляд присвійних детермінативів французької мови, які часто вживаються в асемантичній функції, тобто там, де відношення приналежності уже є зрозумілим з контексту чи з ситуації, або уже виражено іншими лексичними одиницями. Наприклад: Jai ma valise (J.Cocteau). Таким, власне, є вживання присвійних детермінативів у конструкціях, що передають значення невідчужуваної приналежності. Наприклад: Il installe la petite fille sur ses genoux, et prend dans sa poche une enveloppe dans laquelle il a glissй du riz (Ph.Claudel).
Говорячи про посесиви, потрібно також вказати на високу частотність їх уживання у французькому дискурсі. Насиченість французького тексту посесивами дуже помітна при зіставленні французьких текстів з їхніми перекладами українською мовою. З цією метою було проаналізовано пять уривків з французьких художніх текстів, обсягом 10.000 словознаків кожен. Порівняльний аналіз показав, що тільки 75,38% французьких посесивів передаються посесивами в українському перекладі. Цікавим є той факт, що у проаналізованих уривках із художніх творів тільки 23% французьких посесивів, вжитих перед іменниками, що означають невідчужувану приналежність, передаються присвійними займенниками в українському перекладі. Потрібно також відзначити, що дуже часто українська мова взагалі уникає вживання іменникових одиниць, що позначають частини тіла людини. Наприклад: Et quand lheure est venu, le pilote, а coup sыr, peut coller son front а la vitre (A. de Saint-Exupйry). І коли настає час, пілот може впевнено визирнути у вікно (А. де Сент-Екзюпері). Це ще раз підкреслює факт зосередженості французької мови на субєкті та її значно більшу антропоцентричну орієнтованість, порівняно з українською мовою. Тому велика частота вживання посесивів, що часто виходить за межі граматичної норми, є ще одним яскравим свідченням глибокої субєктності французького речення, де субєкт не тільки постійно експліцитно виражений, але й постійно підсилюється різними структурними елементами.
На морфологічному рівні особливим маркером антропоорієнтованості французького речення є займенник se, який входить до складу займенникових дієслівних одиниць. Дублюючи підмет в активних займенникових конструкціях, він позначає опосередковане сприйняття, усвідомлення субєкта, інтеріоризацію дії.
Мовний матеріал французької мови свідчить, що досить часто, особливо у розмовному дискурсі, цей займенник вживається надлишково, у нетиповій для нього позиції. Наприклад: Hйlиne se garde tout pour elle. Hйlиne se mange tout le gвteau. Це характерне дублювання підмета вказує не тільки на особливу зацікавленість субєкта у дії, зворотний займенник тут привертає увагу до підмета, виділяє його, будучи, так би мовити, емфатичним репрезентантом підмета.
Наявність у структурі французького речення цих особливих елементів, які є кореферентними з підметом-субєктом, слугує для кращого експліцитного вираження субєкта, а надлишкове вживання цих елементів можна пояснити тільки великою антропоорієнтованістю французького речення.
Французька мова володіє також широким інвентарем інтонаційно-синтаксичних засобів, що служать для передачі субєктності французького речення. У плані вираження ці засоби стосуються інтонаційного оформлення речення, а також у деяких випадках, зміни синтаксичних функцій слів. У плані змісту це виявляється у зміні їх співвідношення із ситуацією.
Одним із способів експресивно-інтонаційного виділення субєкта у французькій мові є його перенесення у постпозицію. З цією метою письмово-книжне та усне мовлення вдаються до різного роду способів. Письмовий регістр мови використовує абсолютну інверсію, при якій дієслово знаходиться на початку речення, а субєкт слідує за ним. Наприклад: Soudain, au bout du quai, apparurent deux policiers (В.Peskine).
Усне мовлення, намагаючись уникати вживання інвертованих конструкцій навіть там, де цього вимагає мовна норма, розміщує субєкт після дієслова, перебудовуючи при цьому структуру речення. У початковій позиції підмета вживається займенникова лексична одиниця, семантичне значення якої є порожнім, а реальний субєкт ставиться у постпозиції. Наприклад: Il fument des gens dans la salle (M.Bonte). Il vint une femme cependant (S.Germain).
Намагання розташувати субєкт у кінці синтагми або цілого речення, пояснюється окситональністю французького речення наголос падає на кінець ритмічної групи. Тому постпозиція субєкта є сильною інтонаційною позицією.
Експресивне виділення субєкта є можливим також тоді, коли субєкт перебуває у препозиції до дієслова-присудка. Тут йдеться про дистантне розташування субєкта і предиката. Елемент, який вживається між ними, сприяє відокремленню і наголошенню субєкта, завдяки ефекту фокусування уваги на субєкті. Наприклад: Lui, cependant, ne cessait de penser au tableau restй dans la voiture (H.Troyat); Marie donc leur a proposй son aide (P.Cappeau).
Сталі норми французької мови, які не дозволяють вільно переміщувати субєкт у структурі речення, змушують французьку мову вдаватись до широкого використання інтонаційно-синтаксичних засобів виділення субєкта. До них зараховуємо презентативні звороти, ізолюючі конструкції та сегментовані конструкції. При використанні одних конструкцій, субєкт функціонує як рема висловлення і стає інтонаційно наголошеним, у інших субєкт збігається з темою, а подвоєння її займенниковою одиницею сприяє експресивному виділенню теми.
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Відповідно до поставленої мети основне завдання дисертаційного дослідження полягало у системному вивченні категорії субєкта у французькому реченні як центрального елемента антропоцентризму, а також у виявленні мовних засобів вираження атропоорієнтованості французького речення, яка складає змістову сутність категорії субєктності.
Виконання поставленої мети передбачало розвязання деяких загальнолінгвістичних проблем, однією з яких є мовний статус категорії субєкта. Категорія субєкта як основний формотворчий елемент антропоцентризму отримувала своє наукове трактування впродовж тривалої еволюції різних синтаксичних концепцій. Сучасний синтаксис характеризується комплексним підходом до вивчення речення, обовязковим поєднанням форми і змісту, речення аналізується на семантико-синтаксичному рівні. Тут субєкт визначається як на основі змістових, так і на основі структурних ознак, він функціонує як субєктна синтаксема, природа якої визначається стосовно предиката: вона займає лівобічну позицію, і її типовим вираженням є синтаксична функція підмета та комунікативна функція теми.
У французькому реченні категорія субєкта відіграє особливо важливу роль у структурно-семантичній організації речення, оскільки при відображенні різноманітних ситуацій навколишньої дійсності людина-субєкт часто виступає центральним елементом, стосовно якого розгортається ситуація. У структурі речення існують різні субєктні компоненти, які виражають його антропоорієнтованість, оскільки кожен з них має певний звязок з субєктом речення і своїм вживанням підсилює його субєктну позицію, фокусує увагу на ньому. Категорія субєкта разом з субєктними елементами морфологічного, лексичного, інтонаційно-синтаксичного характеру утворюють функціонально-семантичну категорію субєктності французького речення, де центральне місце відводиться субєктові, а на периферії перебувають мовні засоби різних рівнів, які стосуються сфери субєкта, доповнюють один одного, розподіляють між собою семантичне навантаження.
Проаналізований мовний матеріал дає підстави стверджувати, що позиція людини-субєкта є досить сильною у структурі французького речення. Тут субєкт не тільки характеризується постійною експліцитною вираженістю, важливо й те, що мовний узус виробив цілу низку прийомів лексичного, морфологічного, синтаксичного та інтонаційного планів для передачі особливої антропоорієнтованості французького речення.
Результати проведеного дослідження можуть бути використані в перспективі для більш глибокого вивчення предикатів у плані вираження субєктності, а також для порівняльного та зіставного вивчення субєктності у різних мовах.
Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:
АНОТАЦІЯ
Назаревич Г.Я. Мовний антропоцентризм французького речення. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.05 романські мови. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2007.
Дисертація присвячена різнобічному системному вивченню категорії субєкта як основного елемента антропоцентричності французького речення, а також виявленню лексичних, морфологічних та інтонаційно-синтаксичних засобів вираження субєктності французького речення. Дослідження ґрунтується на положенні, що французькому реченню властива широка антропоорієнтованість, яка реалізується через категорію субєкта та через різні субєктноорієнтовані елементи речення.
Категорія субєкта відіграє особливо важливу роль у структурно-семантичній організації французького речення, оскільки при відображенні різноманітних ситуацій навколишньої дійсності людина-субєкт часто виступає центральним елементом, стосовно якого розгортається ситуація.
У роботі встановлено, що людина-субєкт, виступаючи в реченні в якості мовця, спостерігача, діяча чи носія станів, не тільки експліцитно фіксується у субєкті французького речення, а й імпліцитно маркує свою глибинну присутність, центральність за допомогою різних субєктних компонентів речення морфологічного, лексичного, інтонаційно-синтаксичного характеру, які разом з категорією субєкта утворюють функціонально-семантичну категорію субєктності французького речення.
Ключові слова: антропоцентризм, речення, субєкт, субєктна синтаксема, субєктність.
АННОТАЦИЯ
Назаревич Г.Я. Языковой антропоцентризм французского предложения. Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.05 романские языки. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. Киев, 2007.
Диссертация посвящена разностороннему системному изучению категории субъекта французского предложения, а также выявлению лексических, морфологических и интонационно-синтаксических средств выражения субъектности французского предложения. Исследование основывается на утверждении, что французскому предложению свойственна особая антропоориентированность, которая реализуется через категорию субъекта и через разные субъектноориетрированные элементы предложения.
Категория субъекта играет особенно важную роль в структурно-семантической организации французского предложения, так как при отражении разных ситуаций действительности человек-субъект часто выступает центральным звеном описываемой ситуации.
Вопрос ориентированности на человека французского предложения не только касается функционально-семантической категории субъекта (центрального элемента антропоцентричности языка), но и требует более широкого рассмотрения компонентов предложения морфологического, лексического и интонационно-синтаксического характера, которые формируют функционально-семантическую категорию субъектности. Субъектность как категориальный признак каждого предложения передает особую ориентированность на человека, так как любое предложение как основная форма языкового общения индивидов для говорящего является средством самовыражения, а для слушающего орудием для понимания высказанной мысли. Присутствие человека в предложении фиксируется не только в субъекте французского предложения, но и с помощью разных субъектных компонентов предложения морфологического, лексического и интонационно-синтаксического характера, соотносимых как центр и периферия. Центром категории субъектности выступает субъект, концентрирующий признаки, связи и соотношения. На периферии находятся языковые элементы разных уровней, которые в связи с их полифункциональностью и неоднородным характером выражения семантических функций не просто повторяют то, что уже было выражено другими средствами, а выражают отдельный аспект категории субъектности.
Поэтому на разных уровнях языковой системы функционируют элементы, связанные с субъектом и служащие для выражения категории субъектности французского предложения.
На лексическом уровне встречается лексический плеоназмам, связанный со сферой субъекта. В частности употребляются избыточный местоимения (речь идет о двойном выражении субъекта, где подобное местоимение рассматривается как средство фокусирования внимания на субъекте). С точки зрения лексики особого внимания заслуживают и притяжательные детерминативы. Функционирование этого типа языковых единиц часто выходит за рамки нормативного употребления. Французский дискурс характеризуется высокой насыщенностью посессивами, которые, будучи корреферентными с подлежащим субъектом, усиливают его позицию, а при избыточном употреблении служат средством концентрирования внимания на субъекте.
Морфологическим средством выражения субъектности французского предложения является возвратное местоимение se, которое входит в состав глагольных единиц и указывает, что действие или процесс, выраженные глаголом, исходит от субъекта и замыкается на нем. Употребление этого местоимения нередко излишне и мотивируется особой заинтересованностью субъекта в предмете или действии, местоимение же, будучи и информативно, и структурно избыточным, способствует особому выделению субъекта.
Кроме постоянной эксплицитной выраженности субъекта, во французском языке существуют также структуры, которые служат для передачи субъектной ориентированности предложения. Одним из средств смыслового и интонационного выделения субъекта считаем его постпозицию, где субъект акцентирован, так как логическое ударение французского предложения приходится на конец ритмической группы или синтагмы. При таких трансформациях субъект может сохранять свою синтаксическую функцию подлежащего, а может и терять ее.
Особую выразительность приобретает субъект, когда он отделен от глагола некоторыми языковыми элементами. Благодаря вставным элементам, смысловому и интонационному разрыву между субъектом и предикатом, субъект выделяется. К средствам передачи субъектноориентированной организации французского предложения относим также емфатические интонационно-синтаксические конструкции, которые, вызывая перестройку предложения, вносят определенные модификации в распределении элементов на тему и рему и служат для эмфатического выделения субъекта.
В работе установлено, что человек-субъект в роли говорящего, наблюдающего, деятеля или носителя состояний не только эксплицирован в субъекте французского предложения, но и имплицитно указывает свое присутствие с помощью разных субъектных компонентов предложения морфологического, лексического, интонационно-синтаксического характера, которые вместе с категорией субъекта образуют функционально-семантическую категорию субъектности французского предложения.
Ключевые слова: антропоцентризм, предложение, субъект, субъектная синтаксема, субъектность.
SUMMARY
Nazarevych G.Y. Linguistic anthropocentrism of french sentence. Manuscript.
Thesis for a Candidate Degree in Philology, speciality 10.02.05 Romance Languages. Kyiv Taras Shevchenko National University. Kyiv, 2007.
The thesis is focused on the multilateral systemic investigation of the category of the subject as the main constituent of the French sentence anthropocentricity and the research of the lexical, morphological and intonation-syntactical means of expressing subjectness in the French sentence. The fundamental concept of the study is that the French sentence is characterized by a wide anthropoorientation realized through the category of subject and other subject-oriented constituents of the sentence.
The category of subject plays an important role in the structural semantic organization of the sentence in French, as the person-subject is frequently the core of the situation.
It is proved that the person-subject functions as the speaker, observer, agent or patient explicitly expressed by the subject of the sentence while implicitly expressed by its components morphological, lexical, and intonation-syntactical creating the functional semantic category of subjectness of the French sentence.
Key words: anthropocentrism, sentence, subject, subject syntaxime, subjectness.