Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
35. дипломатичні маневри союзників німеччини у 1945 р
У 1943 році країни союзники німеччини стають ненадійними, угорщина болгарія та румунія намагались встановити відносини із країнами союзниками та зрадити гітлера.
Угорщина.
Зміна у політиці Угорського уряду настала лише після поразки фашистських військ під Сталінградом і наступного розгрому другої угорської армії на Дону під Воронежем в січні 1943 р. Цій погано озброєній армії німці доручили нездійсненне завдання - зупинити наступ Червоної Армії вздовж лінії фронту протяжністю 200 км. Угорська армія зазнала катастрофічної поразки: 40 тис. убитими, 70 тис. пораненими і полоненими. Після цієї поразки ультраправі сили вимагали відправки на фронт нових додаткових військових формувань, а прихильники І.Бетлена і нового прем’єра М.Каллаї, навпаки, домагалися повернення залишків армії на батьківщину.
Уряд М.Каллаї прагнув не давати гітлерівцям нових солдатів і навіть обіцянок, більше того, він намагався не виконувати старі. Це викликало різке невдоволення Гітлера. Каллаї одночасно почав пошук шляхів виходу Угорщини з війни, встановив контакти і вів таємні переговори з англо- американцями про перемир’я. Політика угорського прем’єра отримала найменування «політики гойдалок і лавірування». Така політика Каллаї і його прихильників могла б зберегти хортистський режим при будь-якому результаті війни. Будучи союзником гітлерівської Німеччини, угорський уряд продовжував активно брати участь в антирадянській війні, сподіваючись, що вермахт зможе зупинити Червону Армію. У разі ж неуспіху, як вважали хортистські правителі, тільки США і Англія зможуть запобігти вступу радянських військ до Центральної Європи. Подібні розрахунки і визначили другу сторону зовнішньополітичного курсу угорського уряду, що складалася в посилених пошуках більш міцних контактів з англійськими і американськими правлячими колами. Емісари М.Каллаї відвідували Туреччину та інші столиці нейтральних держав. Швейцарія була обрана для зустрічі посланника Д.Бакача-Бешшеньеі з представниками США Р.Тейлором і А.Даллесом. Обговорювали питання, як зробити так, щоб Угорщина була окупована американськими або англійськими військами в разі розгрому її військ.
Для переговорів з англійцями на початку серпня 1943 р. виїхав до Туреччини син прем’єр-міністра К.Каллаї, а за ним і співробітник МЗС Л.Вереш. 17 серпня вони зустрілися з англійським посланником. У переданому йому меморандумі говорилося, що Угорщина розірве з Німеччиною, як тільки англоамериканські війська досягнуть угорських кордонів. 9 вересня англійський посол Х’ю Хеджсболл-Хюджесен передав Л.Вереш на борту англійського судна в Мармуровому морі попередні умови можливої угоди. Прихильники Каллаї в уряді схвалили ці умови і повідомили про це англійському представнику в Лісабоні.
З вересня 1943 р. між Будапештом і англо-американськими представниками в Туреччині підтримувався постійний таємний радіозв’язок. Тривали переговори також через дипломатичні місії в Стокгольмі, Лісабоні і Берні.
Про ці переговори було відомо німецькій розвідці. У Берліні не бажали терпіти двоїстої політики свого угорського сателіта і шукали спосіб покласти їй край. Гітлер викликав до себе М.Хорті, інформував його про свою обізнаність і запропонував регенту замінити уряд М.Каллаї. Але Хорті не поспішав, хоча у німецького фюрера були всі підстави вважати, що угорський уряд М.Каллаї не здатний придушити поширюючийся народний опір війні. Вичерпавши всі інші засоби змінити хід подій в Угорщині, Гітлер прийняв рішення окупувати її.
19 березня 1944 р. фашистські війська Німеччини окупували Угорщину. За винятком окремих випадків, вони не зустріли серйозного збройного опору. Після окупації країни в оточенні М.Хорті почалася нова активна підготовка до виходу Угорщини з війни. Умови західних країн були колишні, а головне - проблему слід вирішувати перемир’я з СРСР. На самому початку жовтня 1944 р. угорська урядова делегація, нарешті прибула до Москви для ведення переговорів у МЗС СРСР (11 жовтня було підписано угоду про перемир’я, за якою Угорщина зобов’язалася оголосити війну Німеччині).
15 жовтня М.Хорті виступив по радіо і зачитав прокламацію про вихід країни з війни, розповів про перемир’я. Ці звістки були радісно зустрінуті угорцями. Вихід з війни у військово-політичному відношенні не був однак підготовлений, і спроба ця скінчилася невдачею.
16 жовтня 1944 р. М.Хорті змушений був піти у відставку, а головою Угорщини став Ф.Салаші. Це стало кінцем хортизму і означало встановлення в країні фашистської диктатури. Коли це сталося, радянські військові частини вже вступили в східні і центральні райони Угорщини.
Болгарія
Победа Красной Армии под Сталинградом и её наступление на запад в значительной степени способствовали развитию движения Сопротивления в Болгарии и изменениям в отношениях болгарского правительства с Германией.
В марте 1943 года коммунисты создали объединённую Народно-освободительную повстанческую армию. В сентябре 1944, когда Красная Армия вышла к границам Болгарии, в движении Сопротивления участвовало около 30 тыс. партизан.
Когда Германия стала терпеть военные поражения, царь Борис попытался прервать союз с Германией, но 28 августа 1943 после посещения штаб-квартиры Гитлера, скоропостижно скончался. Регентский совет, состоявший из брата Бориса принца Кирилла, премьер-министра Филова и генералаНиколы Михова, с одобрения немцев взял на себя контроль в стране, правя от имени шестилетнего сына Бориса — Симеона. Филов и новый премьер-министр Добри Божилов стали чётко следовать прогерманскому курсу, проводя любой ценой политику «лояльности» по отношению к Германии.
Румунія
Дорогою ціною розплачувалася Румунія за участь в антирадянській війні. За деякими даними, тільки за перші чотири місяці військових дій втрати румунських військ склали 70 тис. загиблих і близько 100 тис. поранених. До весни 1943 р. кількість убитих і зниклих безвісті досягла 179 тис. Правлячі кола Румунії перетворили країну на сателіта гітлерівської Німеччини, поклали на румунський народ тяжкий тягар війни, поставили на службу рейху всі матеріальні та людські резерви країни. Ешелони, навантажені нафтою, сировиною і продовольством, безперервно прямували до Німеччини. За період з 1940 по 1944 рр. з Румунії до Німеччини було надіслано за заниженими цінами 1378450 т зерна, понад 75 тис. т. м’яса і т.д. Румунія забезпечувала три чверті потреб німецько-фашистської армії в пальному. Величезні суми витрачалися на утримання німецьких військ, що знаходилися на території Румунії.
Загальні ж втрати Румунії в результаті підпорядкування економіки країни німецьким монополіям і пограбування її народного господарства гітлерівцями склали величезну суму, яка дорівнювала 12 річним бюджетам країни. Недарма І.Антонеску обґрунтовував свої претензії на захоплення радянських земель тим, що його уряд вніс в антирадянську війну «найбільший внесок з усіх європейських країн».
Поступово і в лавах буржуазії зростав процес політичної диференціації. Частина буржуазії намагалася відстояти позиції румунського капіталу, затисненого гітлерівською Німеччиною, закликаючи Антонеску «не заходити надто далеко у задоволенні інтересів Німеччини», намагаючись схилити його на бік Англії і США. За допомогою західних держав це угруповання сподівалося анулювати рішення «віденського арбітражу» і повернути Північну Трансільванію до складу Румунії, а також утримати захоплені Бессарабію і Північну Буковину. Зі свого боку західні держави сподівалися використовувати Румунію і в майбутньому в якості учасника «санітарного кордону» проти СРСР, не допустити послаблення їх позицій у Південно-Східній Європі. Красномовним є той факт, що, хоча Румунія оголосила США війни 12 грудня 1941 р., конгрес США зі свого боку заявив про стан війни з Румунією лише 5 червня 1942 р.
Проте до літа 1943 р., тобто до корінного перелому у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу, антифашистський рух в країні не набув масового характеру, виступи робітничого класу і селянства носили значною мірою стихійний характер, не набула поширення така форма боротьби, як партизанський рух. Лише на початку 1944 р. в деяких районах Румунії почали діяти партизанські загони, створені в основному на базі партизанських груп, які на прохання ЦК Компартії Румунії формувалися в СРСР з румунських патріотів. Командування Червоної Армії забезпечувало партизанські загони боєприпасами, зброєю, продовольством і медикаментами.
Навесні-влітку 1944 р. вкрай загострилися всі соціально-політичні протиріччя румунського суспільства. До цього часу став очевидним неминучий крах гітлерівського військового блоку. Румунська армія несла важкі втрати на радянсько-німецькому фронті. Країна була виснажена, нависла загроза голоду. Участь у війні проти Радянського Союзу і мобілізація для цього матеріальних і людських ресурсів, економічне пограбування країни нацистською Німеччиною, жорстока експлуатація трудящих, репресивна політика фашистського режиму - все це до межі посилило невдоволення мас, привело до активізації антифашистського руху в країні. Значна частина солдатів і офіцерського корпусу відкрито висловлювали невдоволення війною.
У результаті наступу Червоної Армії на початку квітня 1944 р. її частини вступили на територію Румунії. До середини квітня 1944 р. радянські війська звільнили понад 800 населених пунктів, в тому числі міста Ботошань, Дорохой, Радівці, Сучава, Фелтічені тощо з населенням 400 тис. чоловік.
12 квітня 1944 р. Радянський уряд направив румунському уряду умови перемир’я, які передбачали розрив з гітлерівцями і спільну з союзними військами боротьбу проти фашистської Німеччини; відновлення радянсько-румунського кордону за угодою 1940 р.; відшкодування збитків, заподіяних Радянському Союзу військовими діями і окупацією румунськими військами радянської території.
Оточення і повний розгром угруповання німецьких та румунських армій в результаті Яссько-Кишинівської операції, зламало всю систему фашистського панування на Балканах, повністю змінило тут стратегічні умови. Успішне просування Радянської Армії в центральні райони Румунії позбавило режим Антонеску його збройної опори, зірвало переговори із західними союзниками, змусило короля і лідерів буржуазних партій прийняти план збройного повстання, який передбачав арешт уряду.