реферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління.html

Работа добавлена на сайт samzan.net:

PAGE  8

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

МАРТИНЕНКО Володимир Федорович

УДК 351.82.338.24:330.322

ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ІНВЕСТИЦІЙНИМ ПРОЦЕСОМ В УКРАЇНІ

25.00.02 - механізми державного управління

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора наук з державного управління

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.

Науковий консультант –	доктор економічних наук, професор Макаренко Петро Миколайович, Дніпропетровський державний аграрний університет, проректор з наукової роботи.
Офіційні опоненти:	доктор наук з державного управління, професор Мерзляк Анжела Віталіївна, Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного та муніципального управління”, декан факультету управління;
	доктор економічних наук, професор, академік НАН України Чухно Анатолій Андрійович, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, професор кафедри економічної теорії;
	доктор  економічних наук , професор Сазонець Ігор Леонідович, Дніпропетровський національний університет, декан факультету міжнародної економіки.
Провідна установа –	Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки України, кафедра інноваційного менеджменту, м. Донецьк.

Захист відбудеться  11  травня 2006 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.01 в Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057,  м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, к. 212.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України (03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20).

Автореферат розісланий  10 квітня 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради          В.К.Майборода

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Центральне місце у системній кризі суспільства й економіки посідає занепад інвестиційної сфери внаслідок недосконалого державного регулювання інвестиційної діяльності. В перехідний період державна інвестиційна політика була безсистемною та непослідовною, а вплив на інвестиційну сферу обмежувався функцією державного регулювання процесу вкладання капіталу.

Цей процес ускладнювався через негативний вплив на національну економіку внутрішніх і зовнішніх процесів перехідного періоду, до яких слід віднести непрофесіоналізм державних управлінців,  порушення принципу соціальної справедливості при проведенні приватизації державної власності,  невизначеність умов залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій, загострення конкурентної боротьби на фоні підвищення активності транснаціональних корпорацій. Закономірним  результатом негативного впливу внутрішніх і зовнішніх процесів на характер відтворювальних процесів стали тінізація економіки, корупція, вивезення капіталу за кордон при його внутрішньому дефіциті, зниження інвестиційної і інноваційної активності, загальне зниження економічної й соціальної ефективності підприємств, занепад освіти, науки, медицини та ін. У результаті зупинився процес простого відтворення, спостерігається стрімке соціальне розшарування населення на основну частину бідних і незначну частину багатих, що загострило соціально-політичні умови інвестиційної діяльності.

Аналіз проблем державного впливу на інвестиційну діяльність є одним із найбільш продуктивних в економічній теорії. Теоретико-методологічні засади інвестиційного процесу досліджували зарубіжні вчені: Г.Александер, Р.Гільфердінг, Л.Дж.Гітман, М.Кастельс, Дж.Кейнс, Я.Корнаї, К.Маркс, Д.Норт, А.Ріх, П.Самуельсон, А.Сміт, Дж.Стігліц, Ф.Фабоцці, У.Шарп, Й.Шумпетер; російські дослідники: Л.І.Абалкін, В.С.Бард, П.І.Вахрін, С.В.Ємельянов, М.В.Ігошин, В.Л.Іноземцев, Г.В.Ложнікова, Г.О.Маховнікова, Ю.М.Осипов. Загальні економічні засади системної трансформації української економіки розглядають такі вітчизняні дослідники: В.Д.Базилевич, В.Г.Бодров, В.М.Бородюк, І.К.Бистряков, С.Д.Дзюбик, М.І.Долішній, В.М.Князєв, В.І.Луговий, В.О.Паламарчук, Ю.М.Пахомов, М.Г.Чумаченко, А.А.Чухно та ін. Серед учених, які досліджують інвестиційний процес на державному та глобальному рівнях, варто згадати І.О.Бланка, П.І.Гайдуцького, М.В.Гамана, Н.П.Гончарову, Б.В.Губського, В.В.Корнєєва, Д.Лук’яненка, Т.В.Майорову, М.М.Недашківського, А.А.Пересаду, А.М.Поручника, І.Л.Сазонця, Н.О.Татаренка, В.Г.Федоренка, А.С.Філіпенка, Д.М.Черваньова, М.Г.Чумаченка. Удосконаленню механізмів державного управління присвячені праці Г.В.Атаманчука, В.Д.Бакуменка, С.О.Білої, М.Х.Корецького, В.М.Князєва, В.І.Лугового, П.М.Макаренка, В.Я.Матвієнка, А.В.Мерзляк, О.Г.Мордвінова, С.П.Мосова, Н.Р.Нижник, В.М.Рижих, І.В.Розпутенка, В.П.Троня, В.В.Цвєткова, В.В.Юрчишина та ін.

В Україні проблеми інвестиційного розвитку досліджуються стосовно закономірностей і механізмів самоорганізації процесу вкладання капіталу в умовах ринку, зокрема інвестиційна діяльність розглядається як об’єкт державного регулювання. Не досить повним є визначення теоретичних понять і категорій, які характеризують інвестиційний процес і його складові, співвідношення державних та ринкових механізмів впливу в умовах розвитку постіндустріальної економіки та процесів глобалізації. Малодослідженим залишається коло питань, пов’язаних із формуванням системи державного управління інвестиційним процесом,  розробкою форм, методів і механізмів виходу економіки із кризи.

Зазначені проблеми, їх актуальність, теоретична і практична значущість зумовили напрям дисертаційного дослідження, визначили його мету й завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася на кафедрі економічної теорії та історії економіки Національної академії державного управління при Президентові України в межах комплексного наукового проекту: “Державне управління та місцеве самоврядування” (держреєстрація № 0101U003345), тема дослідження кафедри: “Механізми регулювання ринкової економіки”, у рамках якого систематизовано чинники інвестиційної кризи в Україні; розкрито властивості інвестиційного середовища в умовах глобалізації: позитивного і негативного, внутрішнього і зовнішнього опору та запропоновано методологію оцінки ефективності державного управління інвестиційним процесом. У рамках теми “Методологічні та інституційні засади державного регулювання економіки” (держреєстрація № 0103U006821) обгрунтовано необхідність застосування мобілізації суб’єктів господарювання та інноваційно-інвестиційних ресурсів під керівництвом держави і на базі ринкових механізмів та організації державою стратегічних інвестиційно-інноваційних альянсів.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є науково-теоретичне  обгрунтування формування системи  та механізму державного управління інвестиційним процесом, організаційних форм її впровадження у господарську практику в Україні.

Для досягнення мети було поставлено такі завдання:

•  проаналізувати вітчизняну і зарубіжну літературу з теми дослідження та визначити його напрями;
•   обгрунтувати теоретично суть інвестиційного процесу, дослідити його суспільну природу як об’єкта державного управління;
•  розкрити суть, структуру системи державного управління інвестиційним процесом та його механізму;
•  здійснити аналіз інвестиційного середовища та встановити його властивості;
•  визначити сутність, роль та структуру інвестиційного циклу;
•  встановити і структуризувати основні принципи відносин суб’єктів інвестиційної діяльності та конкретизувати їх вплив на формування інвестиційного потенціалу;
•  виявити особливості впливу глобалізації на інвестиційну парадигму та роль і функції держави в умовах трансформаційного періоду;
•  пояснити особливості державного впливу на формування вітчизняної господарської системи в умовах становлення нової економіки та визначити критерії, яким вона має відповідати;
•  класифікувати етапи та чинники інвестиційної кризи в Україні; розкрити вплив держави на ефективність інвестиційної діяльності в трансформаційному періоді;
•  удосконалити методику оцінки ефективності державного управління інвестиційним процесом;
•  обґрунтувати з теоретико-методологічного погляду та розробити організаційний механізм державного впливу на вихід економіки України з інвестиційної кризи.

Об’єкт дослідження – процес державного управління інвестиційною діяльністю в трансформаційній економіці України.

Предмет дослідження – теоретико-методологічні, методичні та практичні засади формування національної системи та механізму державного управління інвестиційним процесом в Україні.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що задоволення потреб простого й розширеного відтворення зумовлює необхідність формування системи державного управління інвестиційним процесом, що базується на превентивному механізмі, з усуненням невизначеностей на всіх стадіях управлінського й інвестиційного циклів, застосуванням механізму мобілізації інвестиційно-інноваційних ресурсів, їх структуризації на макро-, мезо- та мікрорівнях господарювання, забезпечення достатньої ефективності виробництва, використавши її результати для подолання бідності в Україні.

Методи дослідження. У дисертаційній роботі використані сучасні загальнонаукові методи й розробки. В першому й другому розділах дисертації для вивчення теоретико-методологічних засад державного управління інвестиційною діяльністю використовувались такі методи дослідження: сходження від абстрактного до конкретного, ідеалізації, формалізації; абстрагування, аналізу, синтезу, моделювання, співвідношення історичного і логічного; емпіричні методи – спостереження, порівняння, вимірювання; системний і процесний аналіз; метод прогнозування і передбачення; статистичні методи. У третьому розділі для вивчення впливу глобалізації економіки на управління інвестиційним процесом застосовано системний і процесний аналіз інвестиційної діяльності, у четвертому розділі в процесі аналізу стану інвестиційної діяльності в Україні – аксіоматичний метод у поєднанні зі статистичним методом дослідження сучасного стану інвестиційної діяльності, в п’ятому розділі під час розробки рекомендацій дослідження – метод моделювання, превентивний метод на базі прогнозування проблем інвестування, усунення невизначеностей протягом управлінського та інвестиційного циклів, розробки превентивних заходів та механізмів.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена системно-процесним, комплексним теоретико-методологічним аналізом концепцій регулювання інвестиційної діяльності щодо формування нового механізму державного управління. Відмінність одержаних результатів від існуючих розробок полягає в тому, що в них державне управління інвестиційним процесом розглядається і пропонується здійснювати на принципово новій теоретичній, методологічній і практичній базі, яка враховує кризовий стан простого відтворення в перехідний період та глобальні тенденції розвитку ринкової економіки.

Найбільш важливими результатами, що характеризуються новизною і розкривають логіку, складність причинно-наслідкових взаємозв’язків, масштабність, повноту та зміст дисертаційного дослідження, є такі основні ідеї, положення і розробки.

У дисертації вперше:

•  обґрунтовано, що інвестиційний процес має бути у полі постійного державного впливу, об’єктом державного управління. Його суспільна природа зумовлена: комплексністю різноспрямованих потоків капіталу; невизначеністю якісно-кількісного переходу цього процесу, циклічністю руху капіталу, що в умовах перехідного періоду потребує макроекономічного цілеспрямування на базі структуризації системних ресурсів, взаємоузгодження та організації господарської діяльності суб’єктів;
•  аргументовано необхідність переходу від трансформації інвестиційного середовища на основі наздоганяючого типу розвитку шляхом спроб і помилок до превентивного методу через усунення невизначеностей;
•  доведено, що основною складовою механізму державного управління має бути оптимізація бінарних принципів відносин між господарськими суб’єктами: свободи та відповідальності, ефективності та соціальної справедливості. Абсолютизація одного із бінарних принципів відносин таких суб’єктів призводить до нераціонального використання інвестиційних ресурсів та зменшення інвестиційного потенціалу економіки;
•  запропоновано дефініцію поняття опору інвестиційного середовища, що трактується як сила, що виникає в процесі структуризації інвестиційних ресурсів суб’єктами господарювання і впливає на інвестиційний потенціал економіки, який може бути більшим або меншим від суми вхідних інвестиційних ресурсів; опір класифіковано на позитивний і негативний. Механізм державного управління має бути спрямований на збільшення позитивного й зменшення негативного опору інвестиційного середовища;
•  установлено, що майбутнє як кількісне нагромадження параметрів минулого інвестиційної сфери неспроможне забезпечити просте відтворення, тому основною організаційною формою виходу економіки України з інвестиційної кризи має стати розробка механізму мобілізації суб’єктів господарської діяльності та інвестиційно-інноваційних ресурсів на базі створення стратегічних альянсів у всіх галузях національного господарства з метою забезпечення ефективності виробництва, достатньої для розв’язання проблем розвитку особистості й суспільства.

Удосконалено визначення:

•  системи державного управління інвестиційним процесом як цілеспрямованого, у відповідній ієрархії та послідовності організованого комплексу взаємоузгоджених блоків (структурних елементів), що впливають на інвестиційну діяльність суб’єктів господарювання і на інноваційній базі структуризують системні ресурси суспільства;
•  превентивного механізму державного управління інвестиційним процесом як комплексу  впорядкованих заходів щодо усунення невизначеностей взаємодії господарських суб’єктів  у процесі управлінського та інвестиційного циклів з метою забезпечення потреб простого та розширеного відтворення;
•  інвестиційного потенціалу, який, на відміну від вітчизняних економістів, що розраховують його як загальну суму ресурсів та соціальноекономічних показників, розглядається як структуризована властивість інвестиційного середовища, синергетичний результат якого може бути більшим або меншим від суми вхідних інвестиційних ресурсів. Інвестиційний потенціал – це не лише задана природою властивість ресурсів, а й результат функціонування механізму державного управління, мистецтво, досвід, ефективність відносин суб’єктів господарювання. Основним завданням державного управління інвестиційним процесом має стати формування інвестиційного потенціалу економіки та його постійне примноження;
•  поняття інвестиційного циклу – структурної системоутворюючої складової інвестиційного процесу як об’єкта державного управління, що ідентифікується теорією із початком і закінченням упровадження інвестиційного проекту. Він розглядається як інтегративна властивість організаційного, техніко-технологічного, екологічного, соціального циклів тощо, зумовлених фінансуванням реального сектора економіки. Інвестиційний цикл починається з передінвестиційних досліджень, продовжується у виборі об’єктів інвестування, реалізується у виробничому циклі, завершується споживанням інвестиційних товарів, і, в кінцевому підсумку, – задоволенням суспільних та індивідуальних потреб.

Набули подальшого розвитку:

•  методика оцінки ефективності механізму державного управління інвестиційним процесом шляхом встановлення її мети, прогнозування бажаних і можливих результатів оцінки, характеристики проблем оцінки, визначення принципів оцінки, конкретизації повноважень і відповідальності суб’єктів оцінки, розробки критеріїв, показників і міри оцінки;
•  визначення інвестиційного процесу, що характеризується в сучасній теорії як сума інвестиційних проектів: він трактується як цілісний об’єкт з різноманітними і протилежними векторами руху його базових складових, які включають: формування умов інвестиційної діяльності на законодавчому рівні та створення сприятливого інвестиційного середовища, взаємодію суб’єктів господарювання, що потребує взаємоузгодження управлінських, інвестиційних циклів тощо на макро-, мезо- та мікрорівнях державного управління;
•  особливості інвестування та впливу глобалізації на роль і функції держави: жодна з інвестиційних теорій не є вичерпною; роль держави в управлінні інвестиційним процесом зменшується, оскільки транснаціональні корпорації та стратегічні альянси впливають на процеси відтворення більше, ніж національні уряди; водночас ця роль збільшується, оскільки глобальні екологічні, соціальні, економічні проблеми з’являються швидше, ніж створюються самоорганізуючі механізми їх розв’язання, що потребує цілеспрямованого та структурованого державного впливу на цей процес на всіх рівнях господарювання;
•  положення про те, що зміст нової економіки ще не означає появу якісно нових виробничих відносин. Формується матеріально-технологічна та інформаційно-інтелектуальна база нової економіки. Класифіковано критерії, яким має відповідати нова економіка, що зумовлює необхідність  системоутворюючого та координуючого державного впливу на формування нової системи управління;
•  встановлення етапів та чинників інвестиційної кризи в Україні. Інвестиційна криза в Україні характеризується трьома етапами: перший етап – 1980-1991 рр.; другий етап – 1992-2000 рр.; третій етап розпочався у 2000 р. і триватиме доти, доки не буде відновлене просте відтворення. Чинниками інвестиційної кризи є історичний, методологічний, глобальний.

Обґрунтованість і достовірність наукових результатів, висновків та рекомендацій підтверджується теоретичною і методологічною базою дослідження, використанням при його проведенні наукової літератури за тривалий історичний період, законодавчо-нормативних документів, вибраними методами дослідження, апробацією результатів дослідження на науково-практичних конференціях і семінарах, у тому числі за міжнародною участю, використанням результатів дослідження у практичній діяльності органів державного управління, науково-дослідних організацій і навчальних закладів.

Практичне значення отриманих результатів. Результати наукового дослідження сприяють поглибленому і більш повному осмисленню ролі центральної структуризованої складової розширеного відтворення, яким є інвестиційний процес та формування ним системи державного управління в умовах трансформаційної економіки. Вони є суттєвим внеском у розвиток теорії і практики державного управління інвестиційним процесом на макро- та мезорівнях завдяки його системному аналізу, що дає змогу об’єктивно та завчасно усвідомлювати проблеми інвестиційного розвитку, прогнозувати і розробляти превентивні механізми запобігання їм та контролю, структуризувати й оптимізувати державні та ринкові інструменти впливу на різних рівнях господарювання і на основі інвестиційно-інноваційної моделі державного управління будувати постіндустріальну економіку, забезпечувати розв’язання проблем простого й розширеного відтворення. Вони можуть стати в пригоді широкому загалу фахівців і науковців, які вирішують комплексну проблему формування механізму державного управління інвестиційним процесом в умовах трансформаційної економіки, а також слухачам системи підготовки магістрів державного управління, оскільки матеріали дисертаційного дослідження використані:

•  у практиці державного управління – Міністерством промислової політики України в процесі розробки концепції розвитку галузі ливарного виробництва (акт про впровадження № 77 від 7 вересня 2005 р.); Державним комітетом з регуляторної політики та підприємництва – при розробці методики оцінки ефективності регуляторних актів органів державної влади (акт про впровадження № 3-32/1631 від 22 березня 2001 р.);
•  у науково-дослідницькій діяльності – в Національній академії державного управління при Президентові України при виконанні теми “ Механізми регулювання ринкової економіки” як складової Комплексного наукового проекту НАДУ “Державне управління та місцеве самоврядування”; “Методологічні та інституційні засади державного регулювання економіки” (акт про впровадження № 223/1 від 12 вересня 2005 р.);
•  у навчальному процесі: Національною академією державного управління при Президентові України під час розробки навчальних програм підготовки магістрів державного управління “Державне управління інвестиційними процесами в перехідній економіці України”, “Управління структурними зрушеннями та інноваційно-інвестиційним процесом в економіці України”, “Сучасні ринкові системи і маркетинг”, “Формування приватного сектора і державна політика в Україні” (акт про впровадження № 223/2 від 15 вересня 2005 р.); Українською академією зовнішньої торгівлі в навчальному процесі для підвищення кваліфікації державних службовців апарату Міністерства економіки України та інших міністерств і відомств центральних органів виконавчої влади за професійною програмою 1501 “Державне управління” при читанні лекцій, проведенні круглих столів та дискусій за темою “Державне управління інвестиційним процесом в Україні: проблеми та шляхи їх розв’язання” (акт про впровадження № 382-05 від 8 вересня 2005 р.); Центром перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій при розробці безпаперового інформаційно-довідкового джерела з актуальних питань удосконалення державного управління інвестиційним процесом в Україні (довідка про впровадження № 47 від 2 вересня 2005 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною, оригінальною науковою працею. Положення, які характеризують наукову новизну, що в сукупності розв’язують основну наукову проблему державного управління інвестиційним процесом в умовах системної трансформації економіки, сформульовані й отримані автором особисто. У дослідженні не використовувалися ідеї або розробки інших дослідників (В.Г.Бодрова, О.М.Іваницької, Л.С.Порічкіної), у співавторстві з якими були опубліковані окремі наукові та методичні праці.

Апробація результатів дисертаційної роботи. Наукові ідеї, основні положення та результати дисертаційного дослідження оприлюднені та схвалені:

•  на міжнародних конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції: “Актуальні проблеми державного управління і місцевого самоврядування” (Київ, 2001); Міжнародній науково-практичній конференції: “Теорія і практика ринкових перетворень в країнах з перехідною економікою” (Київ, 2002); Республіканській науково-практичній конференції “Лібералізація економіки Узбекистану: проблеми і шляхи вирішення” (Ташкент, 2002); Міжнародній науково-практичній конференції: “Міжнародно-правове регулювання торгівлі: проблеми теорії та практики” (Київ, 2004); Другій Міжнародній науково-практичній конференції “Православні духовні цінності в контексті формування сучасного світу” (Київ, 2004);
•  на республіканських конференціях: “Структурні та інституціональні фактори економічного зростання” (Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 20-21 листопада 2001 р.); науково-практичній конференції “Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (Київ, 2002);
•  на круглих столах: у Комітеті Верховної Ради України з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій: “Інноваційний потенціал України: підприємство, галузь, регіон, країна” (Київ, 2004); “Перехід до інноваційної моделі економіки України: пріоритети формування законодавства” (Київ, 2004); в Українському центрі економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова на фаховій дискусії: “Інноваційний шлях розвитку України: гасло чи реальність?” (Київ, 2004);
•  на парламентських слуханнях: на засіданні Верховної Ради України 16 червня 2004 р.: “Економічна політика України: актуальні питання”;
•  на  методологічних семінарах: “Формування приватного сектора економіки і регуляторна політика в Україні” (кафедра економічної теорії та історії економіки УАДУ при Президентові України, 25 квітня 2001 р.); “Оцінка ефективності регуляторного впливу держави на підприємницьку діяльність” (Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, відділ Управління методологічного забезпечення регуляторної політики”, Київ, 2001).

Публікації результатів дослідження. За темою дослідження підготовлено та опубліковано одноосібну монографію та 43 статті, в тому числі 23 статті у фахових журналах та збірниках наукових праць. Наукові результати дисертації додатково відображають 20 публікацій в інших виданнях та в матеріалах науково-практичних конференцій і семінарів. Загальний обсяг публікацій за темою дослідження – 39 друк. арк.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається з переліку умовних скорочень, вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 421 сторінок, обсяг основного тексту – 392 сторінки. Робота містить 13 таблиць та 21 рисунок, у тому числі 11 на окремих сторінках. Список використаних джерел складається з 381 найменування, розміщеного на 29 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується вибір та актуальність теми дисертації, визначається стан наукової розробки проблеми, встановлюється зв’язок дослідження з науковими програмами, розкривається його мета, завдання, об’єкт, предмет, методи, наукова новизна отриманих результатів, їх практичне значення та особистий внесок здобувача, наводяться відомості про апробацію результатів дисертації, публікації, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі – “Державне управління інвестиційним процесом як об’єкт аналізу в науковій літературі з державного управління та обгрунтування напрямів і методів дослідження” – наведено характеристики: ступеня наукової розробки теми; наукових основ державно-управлінських рішень в інвестиційній сфері; інвестиції як системоутворюючої категорії інвестиційного процесу; проблем інвестиційної діяльності та традиційних підходів щодо їх розв’язання; впливу глобальних процесів на особливості руху капіталу в слабкорозвинутих регіонах; інвестиційних теорій та їх неспроможності розв’язати проблеми господарського розвитку, що постійно виникають; обмеженості інвестиційних теорій економічним детермінізмом; ігнорування та замовчування теорій видатних економістів, які вважають, що економічний розвиток тільки тоді досягає оптимальності, коли зумовлюється духовно-моральними чинниками. Це дало можливість обгрунтувати вибір напрямів, гіпотезу, концепцію та загальні методи проведення дисертаційного дослідження.

Виявлено, що об’єктом дослідження в літературі з державного управління є окремі аспекти інвестиційного процесу, в основному регулятивного характеру. Однак державне управління не може обмежуватися тільки однією функцією – регулюванням інвестиційної діяльності, оскільки поза активним державним впливом опиняються важливі інструменти управління: прогнозування, планування, організація процесу вкладання капіталу та стимулювання, контроль інвестиційної діяльності господарських суб’єктів. Крім того, держава і ринок є двома частинами однієї господарської системи: держава має не тільки формувати загальні правила господарювання, а й діяти за ними сама. Однак незважаючи на те, що державне управління офіційно визнано одним із основних видів суспільної діяльності, у теорії й на практиці цей важливий фактор не використовується на тому рівні, який спроможний забезпечити розв’язання інвестиційних проблем. З огляду на це нагальною є потреба в розробці теоретико-методологічних засад державного управління інвестиційним розвитком та ефективного механізму реалізації їх на практиці, що зумовлює необхідність виокремлення інвестиційного процесу як самостійного об’єкта дослідження.

Як показав аналіз історичної практики, інвестиційна діяльність досліджувалася тривалий час, проте жодна з теорій не стала вичерпною і не мала пролонгованого позитивного соціально-економічного ефекту, що потребує виходу за межі вивчення даного господарського явища.

Досліджено, що категорія “інвестиція” не обмежується економічним, а доповнюється соціальним, екологічним, техніко-технологічним, інформаційно-інтелектуальним, духовно-моральним вимірами. Показано, що розподіл інвестицій на реальні та фінансові є критичним для забезпечення прогресивного розвитку. Це дає підстави для висновку про те, що при формуванні системи державного управління потоками капіталу слід ураховувати життєздатність ліберальної інвестиційної парадигми, яка вже вичерпується.

Ознайомлення з науковими працями іноземних авторів: Г.Александера,  Дж.Гітмана, Ф.Фабоцці, У.Шарпа;  російських: В.С.Барда, П.І.Вахріна, С.В.Ємельянова, М.В.Ігошина; українських:  Б.В.Губського, Т.В.Майорової, А.А.Пересади, А.М.Поручника, Н.О.Татаренка, В.Г.Федоренка та нормативними документами засвідчив, що в них стосовно трактування таких економічних категорій, як інвестиція, інвестиційний процес, інвестиційне середовище, інвестиційний потенціал немає єдності. Це зумовило різне розуміння сутності природи, особливостей розвитку діяльності господарських суб’єктів, механізмів державного впливу на процес вкладання капіталу, який часто обмежується регулятивною функцією управління. Системний підхід до аналізу цих категорій висуває низку питань: що має бути об’єктом управління, активних і пасивних, прямих та опосередкованих інструментів державного впливу, які системні особливості суб’єкт-суб’єктних та суб’єкт-об’єктних відносин, як трансформуються інвестиційні ресурси в інвестиційний потенціал, які джерела забезпечення інвестиційних потреб та ін.

Критичний аналіз літератури, присвяченій проблемам глобального впливу на рух капіталу на регіональному рівні, показав, що різні автори оцінюють вплив глобалізації на регіональну економіку по-різному. Одні вважають, що вона діє позитивно, інші аргументують її негативний вплив на регіональний розвиток країн, що перебувають у трансформаційному стані. Комплексний підхід у цьому контексті дає підстави для висновку, що глобалізація в динаміці як негативно, так і позитивно впливає на регіональний розвиток. Негативний вплив виявляється в розширенні сфер впливу транснаціональних корпорацій на весь світ, що ще більше стримує розвиток регіонів, позитивний – у тому, що вона сприяє усвідомленню того, що окремо кожній країні успішно розв’язати проблеми соціально-економічного розвитку неможливо. Йдеться, наприклад, про глобальні проблеми бідності, екологічні, медичні тощо.

Установлено, що в науковій літературі констатується існування суперечностей, які неможливо розв’язати з допомогою існуючих механізмів, тому слід розвивати альтернативні системи суспільного розвитку. Для цього необхідно вийти за межі економічного, інформаційного, інтелектуального фундаменталізму, включивши в систему оцінки ефективності державного управління інвестиційним процесом критерії, які характеризують відносини між людьми не тільки в економічному чи господарському вимірах, а, насамперед, у духовно-моральному.

Таким чином, обгрунтовано, що дослідження інвестиційного процесу як окремого об’єкта наукового аналізу має здійснюватися на таких засадах:

•  цілеспрямованості, яка означає, що системі управління мають бути властиві механізми розробки, прийняття і реалізації соціально-економічної мети інвестиційної діяльності на різних рівнях господарювання;
•  цілісності, згідно з якою сукупність явищ інвестиційної діяльності розглядається у вертикальному та горизонтальному взаємозв’язку та взаємозалежності. Вертикальний зв’язок базується на принципі ієрархічності, горизонтальний – на принципі самоорганізації, метою горизонтального та вертикального взаємозв’язку є встановлення нових властивостей системи, які відсутні в її окремих елементах;
•  комплексності, що передбачає врахування всіх факторів, які впливають на ефективність системи державного управління. Вони справлятимуть потужний позитивний вплив на інвестиційну сферу тоді, коли господарські суб’єкти будуть усвідомлювати обмеженість державних та ринкових інструментів впливу, взятих окремо та самодостатньо;
•  достатності та визначеності, відповідно до яких управлінські рішення повинні мати повну, всебічну, об’єктивну, своєчасну, кількісно і якісно визначену інформацію про діяльність суб’єктів і об’єктів управління та повністю забезпечувати потреби розвитку;
•  превентивності, яка означає, що інформація про майбутній стан суб’єктів та об’єктів має бути прогнозована за певними сценаріями розвитку та забезпечена превентивними механізмами запобігання їм, їх усунення та контролю.

У другому розділі – Теоретико-методологічні засади управління інвестиційним процесом” – проведено аналіз ринкової системи господарювання, який свідчить про те, що управління інвестиційним процесом являє собою цілісну систему, в якій вплив суб’єктів на об’єкт управління здійснюється в певному інвестиційному середовищі і має цілеспрямований характер.

З’ясовано, що інвестиційний процес в умовах ринкової системи формувався тривалий історичний період. У стабільних умовах господарського розвитку він функціонує на засадах самоорганізації та саморегулювання, але під контролем держави. Показано, що інвестиційний процес пов’язується економічною теорією з реалізацією багатьох інвестиційних проектів. Справді, інвестиційна діяльність здійснюється через упровадження інвестиційних проектів, які є необхідним, але недостатнім елементом забезпечення інвестиційних потреб простого й розширеного відтворення, оскільки інші його складові (формування умов інвестування, прогнозування, планування, організація, стимулювання, контроль) залишаються поза увагою держави, що у трансформаційному періоді не дає змоги досягти взаємоузгодженості інтересів суб’єктів та знижує загальну ефективність господарювання.

Аналіз процесу розширеного відтворення засвідчив, що системоутворюючою категорією інвестиційного процесу є інвестиція. Для державного управління принциповим є те, що інвестиція як економічна категорія означає відносини між суб’єктами інвестиційної діяльності з приводу довгострокових вкладень капіталу у виробництво з метою отримання прибутку та задоволення індивідуальних, колективних та суспільних потреб. Доведено, що трактування інвестиції як розміщення грошей у будь-які інструменти з метою отримання доходу призводить до виокремлення реальних та фінансових потоків капіталу, оскільки дає можливість отримувати доход поза процесом виробництва, у результаті чого виникає дефіцит грошових ресурсів у реальному секторі економіки при їх одночасному надлишку у фінансовому секторі. Це гальмує розвиток продуктивних сил на сучасному етапі.

Системно-процесний аналіз інвестиційної діяльності дає підстави характеризувати інвестиційне середовище як сферу взаємодії суб’єктів інвестиційного процесу, умови якої формуються інтегративними соціальними, правовими, організаційними, економічними, фінансовими, екологічними, інституціональними, техніко-технологічними, інформаційно-інтелектуальними, духовно-моральними, національно-етнічними та іншими чинниками, функцією яких є постачання та утворення необхідних інвестиційних ресурсів, перетворення їх на інвестиційний потенціал. Під час системно-процесного аналізу функціонування інвестиційного середовища було виявлено його нову властивість – опір, яка характеризує синергетичний ефект взаємодії об’єктів і суб’єктів процесу вкладання капіталу і розподіляється на позитивний і негативний, внутрішній і зовнішній. Об’єктивне встановлення чинників опору є необхідним елементом системи державного управління, оскільки дає змогу концентрувати і структуризувати вплив державних органів влади на оптимізацію інвестиційного середовища.

У розділі показано, що в науковій літературі вплив державного управління на інвестиційний процес розглядається в основному крізь призму регулювання інвестиційної діяльності, формування інвестиційного клімату, використання інвестиційних ресурсів. Доведено, що інвестиційний клімат досліджується в основному з урахуванням умов залучення інвестицій, однак в обмежених рамках, наприклад, відсутнє достатнє наукове обґрунтування безпечних для держави обсягів залучення іноземних інвестицій. У літературі інвестиційний потенціал розглядається як сума ресурсно-сировинного, виробничого, споживчого, інфраструктурного, інтелектуального, інноваційного елементів. Процесний аналіз розширеного відтворення показує, що інвестиційний потенціал є не тільки природною властивістю інвестиційних ресурсів, а й синергетичним результатом взаємодії державних та ринкових механізмів. Інвестиційний потенціал може бути більшим або меншим від суми вхідних ресурсів. Звідси випливає, що стан інвестиційного середовища  об’єктивно характеризується різницею між  наявними інвестиційними ресурсами та вкладеними інвестиціями за певний проміжок часу. Чим більша ця різниця, тим несприятливіше інвестиційне середовище.

В умовах впровадження ліберальної інвестиційної парадигми в Україні основною проблемою інвестування господарські суб’єкти та науковці вважають недостатність фінансових ресурсів. Доведено, що фінансових ресурсів значно більше, ніж сума реальних інвестицій, що є однією з важливих проблем, яку необхідно розв’язати. В Україні спостерігається дефіцит духовно-моральних ресурсів, що негативно вплинуло на характер трансформаційних процесів (наприклад, держава не змогла забезпечити справедливу приватизацію та захистити населення від фінансових афер, тінізації економіки). Тому згадані ресурси мають стати основними в системі інвестиційних ресурсів, у противному разі Україна не зможе найближчим часом вийти із системної інвестиційної та соціальної кризи і включитися у світові інтеграційні процеси.

Системоутворюючі властивості інвестицій реалізуються через інвестиційний цикл. В економічній літературі він розглядається як процес, що відбувається протягом часу здійснення інвестицій. Автором поглиблено тлумачення інвестиційного циклу як інтегральної характеристики соціального, організаційного, фінансового, техніко-технологічного, інноваційно-інформаційного, екологічного циклів, зумовлених вкладанням капіталу у виробництво, тому ефективне усунення невизначеностей у процесі реалізації конкретного інвестиційного проекту можливе тільки на основі превентивного (випереджального) та системного впливу держави на інвестиційну діяльність.

У дисертації вперше доведено, що в трансформаційній економіці інвестиційний процес, основним елементом якого є інвестиційний цикл, має стати об’єктом державного управління для забезпечення потреб розширеного відтворення основних фондів. Це приводить до необхідності прогнозування, планування, організації інвестиційного процесу та його правового, фінансового, соціального забезпечення на макро- та мікрорівнях.

Показано, що інвестиційний процес як об’єкт державного управління характеризується родовими ознаками суспільної природи: комплексністю різноспрямованих потоків капіталу; невизначеністю якісно-кількісного переходу сторін, циклічністю руху капіталу, що в трансформаційній економіці потребує державного управління. Доводиться, що в умовах ринкової системи господарювання співвідношення між протилежними векторами руху тривалий час регулювалося на самоорганізаційних засадах. Рівень невизначеності зазнає впливу ринкових сил попиту й пропозиції на інвестований капітал, конкуренції, кон’юнктури, стадії життєвого циклу продукції, він усувався на основі самоорганізації ринкових господарських суб’єктів, що періодично призводило до фінансово-економічних криз. Вихід із кризового стану досягався завдяки державному втручанню, але із значним запізненням у часі, соціальними та економічними втратами.

У розділі встановлено, що інвестиційний процес в умовах трансформаційної економіки характеризується збільшенням невизначеності, що в разі пасивної поведінки держави призводить до зменшення можливості прогнозування і передбачення майбутніх макроекономічних проблем, необхідності розробки превентивних механізмів запобігання їм та ліквідації. З огляду на це при побудові нової системи державного управління обґрунтовується потреба в розробці інструментів свідомого усунення невизначеностей на основі прозорих, зрозумілих, прогнозованих дій господарських суб’єктів.

У розділі обгрунтовано бінарні принципи відносин суб’єктів інвестиційної діяльності: свободи, відповідальності (вертикальної), ефективності й справедливості (горизонтальної) взаємозалежності, яка потребує встановлення ідентичної міри (межі їх дії). Метою вдосконалення взаємовідносин інвестиційної діяльності має бути зростання інвестиційного потенціалу як бази забезпечення індивідуальних, колективних та суспільних потреб. Функцію формування умов вкладання капіталу мають виконувати всі учасники інвестиційної діяльності. Всі суб’єкти інвестиційної діяльності мають забезпечити безперешкодний рух інвестицій в інвестиційному циклі: від визначення пріоритетів вкладання капіталу до споживання інвестиційних товарів суб’єктами, їх кінцевого споживання населенням.

Установлено, що забезпечення виконання цієї функції суб’єктами інвестиційної діяльності є початковим етапом формування відповідального й ефективного власника. Без залучення суб’єктів інвестування до формування умов вкладання капіталу держава не зможе ефективно управляти економічним розвитком, який у цьому разі матиме тимчасовий, невизначений характер, а його ефективність цілком залежатиме від стихійних чинників.

Управління інвестиційним процесом в умовах ринку в стабільні періоди характеризується ринковим саморегулюванням. У періоди економічних криз держава управляла процесом інвестування безпосередньо. Жоден механізм управління не став вичерпним, таким, що враховує динамічні зміни в часі й просторі, а самоорганізація ринку виявилася неспроможною передбачити економічні та фінансові кризи, які відбуваються періодично і постійно, що призводить до великих втрат економічних ресурсів. Сучасний інвестиційний процес виходить за суто економічні межі, що потребує від кожного суб’єкта інвестування грунтовного вивчення соціальних, культурних, національних, глобальних та інших чинників і включення їх у систему макроекономічного управління.

У третьому розділі – “Трансформація державного впливу на інвестиційний процес в умовах глобалізації” – основна увага звертається на характеристику моделей господарювання у світі. Наголошується на необхідності осмислити нові процеси суспільного розвитку, дослідити такі поняття і явища, як “глобалізація”, “нова економіка”, “цивілізаційна криза” та встановити особливості їх впливу на інвестиційний процес в Україні.

Виявлено, що світова економіка має інформаційно-інтелектуальний вектор розвитку. Утворюються світові мережеві технології, які миттєво перетворюють і передають величезні обсяги інформації, забезпечують інтеграцію фінансових ринків; розпочалося самозростання фінансового капіталу поза матеріальною реальністю, що робить фінансові та реальні потоки капіталу переважно паралельними, трансформуючи рушійні сили ринкової системи. Незважаючи на потужні суперкомп’ютерні системи, створений людиною світ виявився складним для її інтелектуальних можливостей і більше не піддається ефективному передбаченню напрямів власного розвитку. У результаті майбутнє як кількісне нагромадження параметрів і тенденцій минулого та сучасного неможливе. Це зумовлює необхідність формування нової інвестиційної парадигми розвитку, особливо у трансформаційних економіках.

Установлено також, що метою глобалізації є не розв’язання сучасних  проблем соціально-економічного розвитку, а залучення додаткових інвестиційних ресурсів планети в конкурентну боротьбу, яка отримала нові засоби та механізми без зміни її характеру. Водночас людство починає усвідомлювати, що жодна держава світу самостійно не може розв’язати проблеми критичного техногенного навантаження на довкілля (руйнування озонового шару, глобальне потепління, забруднення повітря тощо), бідності, поширення інфекційних захворювань та ін.

У розділі показано, що у постіндустріальних країнах на базі розвитку п’ятого та шостого технологічних укладів створюється нова структура виробництва. Формується постіндустріальне суспільство. Його характерною ознакою є нова ефективність, базою якої виступають глобальні інформаційно-інтелектуальні технології. Деякі автори вважають, що останні створюють умови, за яких неможливо відчужувати результати праці. Проте змінюється не тільки характер праці, а й методи примусу до неї, механізми перерозподілу доданої вартості, оскільки не тільки окремі працівники, а навіть держави у новій економіці підпорядковуються новому економічному порядку. Результати праці не відчужуються тільки від суб’єктів, які є розробниками метатехнологій, управляють ситуацією, моделюють її, керуючись власними інтересами.

Розкрито особливу роль знання, яке стало головним фактором формування нової економіки, оскільки систематизовані дані змінюють образ сучасного світу. В інформаційно-інтелектуальній економіці вирішальну роль відіграє той, хто володіє новими технологічними принципами, базами даних, має алгоритми обробки величезних масивів інформації та застосування її у виробничих, бізнесових, соціально-економічних процесах.

У розділі виявлено нову тенденцію – гроші поступово втрачають функцію загального еквівалента у зв’язку з нестабільністю валютних курсів та процентних ставок. Натомість її починають виконувати метатехнології, які завжди стабільні: їх обсяг у виробника не зменшуються після передачі іншим господарським суб’єктам, які не втрачають права володіння ними, є джерелом нескінченних відтворювальних ресурсів, на відміну від грошей, мають власну продуктивність, стають середовищем господарювання суб’єктів комерційної діяльності, багато в чому підміняють і замінюють старі правила й атрибути ринку. Все це свідчить про те, що нова економіка формує нових монополістів, які тотально контролюють ринок сучасних товарів; ліберальний вплив на суспільне виробництво втрачається, трансформується зміст сучасного господарювання, який неоднозначно характеризує життєздатність та прогресивність системи, що народжується.

Доведено, що в умовах інтенсифікації глобального впливу на національні економіки, причому в основному негативного, підвищується відповідальність держави за коректний вибір цивілізаційного вектора руху, побудову нових господарських систем, які мають вивільнити людину від тваринної боротьби за своє існування. Цього можливо досягти тільки на основі включення в механізм оцінки ефективності господарської діяльності, крім економічних, соціальних, техніко-інформаційних, інтелектуальних, екологічних, ще й етичних критеріїв добра, совісті, співчуття до слабшого та ін. Основною метою держави має стати забезпечення повноцінного людського існування.

З’ясовано, що формування нової системи господарювання в Україні здійснюється з використанням світового досвіду, відповідно до якого держава як суб’єкт господарювання має розробляти умови інвестиційної діяльності, регулювати суспільно-економічні процеси, але не втручатися у виробництво. Інші суб’єкти мають активно впливати на суспільне виробництво на ліберальних принципах. Обгрунтовано доцільність застосування світового досвіду, але з урахуванням національних особливостей. Показано, що з допомогою ефективних механізмів на базі копіювального методу неможливо розв’язувати проблеми, що постійно виникають, коли існуючий неефективний спосіб виробництва інтенсивно руйнується, ставлячи суспільство перед вибором: виживати будь-якими методами (у тому числі й неправовими, антидержавними, антисоціальними) чи потрапити в тотальну залежність від високорозвинутих держав, ліквідувавши внутрішній негативний опір та зовнішні негативні впливи. Трансформаційні процеси господарського механізму досліджує транзитологія – загальна теорія перехідних процесів, його закономірностей, механізмів переходу до нового господарського порядку з урахуванням глобальних впливів на національну економіку.

У розділі зазначається, що економісти виділяють три етапи, які відрізняються мірою втручання держави в економіку. На першому етапі запроваджувалося регулювання економічних процесів: умов інвестування, обсягів державних витрат, темпів зміни реальної зарплати, рівня зайнятості, розподілу доходів, формування сукупного попиту, рівня виробництва, сальдо платіжного балансу тощо держава застосовує виключно економічні й правові важелі. Другий етап передбачав обмеження функцій втручання держави в розвиток економіки шляхом передачі їх суто ринковим механізмам. Держава на цьому етапі регулює зайнятість населення, стабільність цін, сальдо платіжного балансу, темпи економічного розвитку. Ці два етапи невелика група високорозвинутих країн пройшла у 30-80-ті рр. і на сьогодні перебуває на третьому етапі. Третій етап характеризувався подальшим зменшенням втручання держави в діяльність господарських суб’єктів. Держава діє лише на найважливіших стратегічних напрямах, таких як контроль над інфляцією, досягнення нової якості зростання в широкому розумінні. На цей етап вступили США, Японія, Франція та інші країни.

Аргументами проти копіювання механізмів управління інвестиційним процесом високорозвинутих країн наздоганяючими методами для побудови національної господарської системи є тіньова економіка, корупція, бюрократизм, бідність значних мас населення та ін. У розділі також вказується, що володіння окремими високими технологіями, які здатні кардинально змінити уявлення про межі технологічної та економічної ефективності, є необхідною, але недостатньою умовою досягнення світової конкурентоспроможності. Доведено, що глобалізація інформаційного та економічного простору забезпечує достатню для світової конкуренції ефективність технологій держав перехідних економік тоді, коли вони включені у світові мережі (світова мережева економіка). Однак для тієї чи іншої країни це зумовлює необхідність передачі цим мережам частини повноважень, тому перед країнами, які перебувають у перехідному періоді, стоїть альтернатива: або віддати частину повноважень і включитися в уже діючі світові мережі, або формувати свою світову мережу, що значно складніше, але безпечніше для національного розвитку.

У розділі розкривається протиріччя між інноваціями та виробництвом. Інноваційні трансформації відбуваються постійно, а суспільному виробництву потрібен певний алгоритм розвитку, який встановлює умови стабільності та змінності. Доведено, що це протиріччя має розв’язати інституціоналізм шляхом встановлення формальних та неформальних правил комунікацій, які в процесі функціонування через певний час мають перетворитися на національні практики і культурні форми національної свідомості та національної ідентичності.

Установлено, що однією із закономірностей формування інституціональної бази є те, що вона має бути спрямована на гуманітарний розвиток суспільства на основі якісно нового явища, яке визначає характер інформаційно-інтелектуальної економіки – структурного ресурсу, який виникає внаслідок лавиноподібного ускладнення процесів господарювання, зумовленого необхідністю координувати та враховувати мільйони техніко-технологічних, виробничих, ринкових, соціально-економічних та інших параметрів і превентивно реагувати на їх динамічні зміни. Обгрунтовано, що його застосування в Україні призводить до необхідності розробки власної ідеології, стратегії й тактики побудови господарської системи.

Доведено, що включення у світові економічні мережі економіки України є об’єктивною закономірністю, однак це слід  робити вибірково та частково, забезпечивши при цьому достатню ефективність та державну незалежність. Для досягнення соціально-економічної, техніко-технологічної, інформаційно-інтелектуальної, екологічної ефективності тощо слід формувати національну систему державного управління інвестиційним процесом та власні світові економічні мережі на основі використання структурного ресурсу та найвищих досягнень науково-технологічного прогресу.

Четвертий розділ – “Еволюція державного управління інвестиційним процесом в умовах системної трансформації економіки і суспільства перехідного типу” – присвячено аналізу процесу управління інвестиційною діяльністю в Україні. Розкрито еволюцію державного впливу на процеси інвестування. Аналізуються особливості державних та ринкових інструментів його регулювання, а також інвестиційної кризи та заходи державних органів управління щодо її ліквідації, державний вплив на організаційну структуру управління інвестиційним процесом та напрями її трансформації. Наводиться характеристика державного регулювання потоків капіталу та досліджується інноваційний вектор інвестиційної політики держави.

У розділі встановлено, що формування нової системи управління здійснювалося в три етапи: 1991-1994 рр., 1995-1998 рр. і 1999-2005 рр. У перші роки система управління інвестиційним процесом формувалася на самоорганізаційних засадах. Інвестиційний процес розглядався як об’єкт державного регулювання: держава регулювала інвестиційну діяльність з допомогою законодавчо-нормативних актів. Доведено, що на становлення нової системи управління в Україні значно вплинули економічні теорії західних учених, тому воно спочатку мало копіювальний характер. Українські реформатори взяли на озброєння метод, який поєднав “шокову терапію” з “градуалізмом”. Але вибрана парадигма трансформації виявилася непридатною для побудови власної системи господарювання, а перехідний період супроводжувався ускладненнями і непередбачуваністю соціально-економічного розвитку.

Показано, що погляди на роль держави в інвестиційному процесі поступово змінювалися, вона почала активізовувати та структуризувати свій вплив на інвестиційну діяльність, але й досі інвестиційний процес не став об’єктом державного управління. Концепція інвестиційної діяльності та програма інвестиційного розвитку, які розроблені в Україні, мають невизначений характер, інвестиційне законодавство постійно змінюється, що не сприяє формуванню стабільного інвестиційного середовища. Невизначеність виявляється, зокрема, у виборі джерел інвестування: спочатку перевага віддавалася залученню іноземних інвестицій, для чого іноземним інвесторам було надано низку пільг, які згодом ліквідували.

Організаційну структуру діючої моделі інвестиційної діяльності утворює інвестиційне середовище, в якому взаємодіють блоки суб’єктів інвестування, інвестиційних ресурсів (потенціалу), управління, об’єктів інвестування, ефективності інвестування.

У розділі обгрунтовується, що недосконала інвестиційна політика та механізми регулювання інвестиційної діяльності поглибили системну інвестиційну кризу, ознаками якої є призупинення простого відтворення, подальша соціальна диференціація населення на багатих та бідних, яка вже досягла критичних параметрів, та ін. Класифіковано етапи інвестиційної кризи: перший етап – 1980-1991 рр. – розпочався за часів СРСР, характерною ознакою (чинником) якого була неефективна соціалістична система організації капітальних вкладень, який ми називаємо історичним. Він завершився повним розривом виробничих зв’язків у єдиній економіці в 1991 р. Другий етап – 1991-2000 рр. – характеризувався дією нових чинників і суспільних сил, які визначили подальшу трансформацію економіки України. На цьому етапі також діє історичний чинник, вплив якого триває до періоду відновлення інвестиційного процесу економіки незалежної держави. Але, крім історичного, важливим є методологічний чинник: неспроможність економічної науки створити достатні теоретико-методологічні засади механізму державного управління інвестиційним процесом у перші роки існування незалежної економіки, що зумовило безсистемну, непрозору, непослідовну, непередбачувану державну інвестиційну політику. Третій етап, що розпочався в 2000 р. і триває досі, характеризується деякою активізацією інвестиційної діяльності. Отже, управління інвестиційною діяльністю обмежилося законодавчо-нормативним регулюванням та дією стихійних самоорганізуючих механізмів ринку. У результаті економічні цілі діяльності суб’єктів інвестування та механізми їх досягнення виявилися неузгодженими, різноспрямованими, внаслідок чого системна інвестиційна криза триває.

Зазначається, що невизначеність інвестиційної концепції та обмеження управління інвестиційним процесом функцією регулювання спричинили відповідний рух капіталу, який, як відомо, характеризується зростанням і вибуттям (у результаті амортизації), виробництвом, обміном і споживанням та позначається такими термінами: первісне нагромадження капіталу, концентрація капіталу, потоки капіталу: грошові, фінансові, товарні, інвестиційні, кредитні. Крім того, рух капіталу – це процес взаємоперетворення різних його форм, який, що особливо важливо, потребує механізму управління ним для забезпечення пропорцій самозростання капіталу. В умовах ринкової самоорганізації економіка не забезпечена ефективним механізмом управління, що є причиною перманентних світових інвестиційних криз та неефективності існуючої господарської системи.

У розділі розкривається специфіка економіки перехідного періоду, яка пов’язана з процесами первісного нагромадження капіталу, плануванням, організацією, стимулюванням, контролем процесів відтворення капіталу, регулюванням фінансово-кредитної сфери, фондового ринку.

У розділі встановлено взаємозв’язок між пасивною політикою держави в управлінні інвестиційною діяльністю та негативними процесами первісного нагромадження капіталу. Наприклад, неефективний державний контроль зумовив масове шахрайство фінансових посередників, тінізацію економіки, корупцію, бюрократизм. Показано, що пасивна політика держави негативно вплинула на процеси формування і функціонування інвестиційної інфраструктури, зокрема на фондовий ринок як капіталогенеруючий сектор економічної системи, угоди на якому характеризуються непрозорістю, особливо на вторинному сегменті. Авансовані інвестиції в цінні папери рідко капіталізуються, що спричиняє низьку рентабельність угод. Тільки незначна частина емісій цінних паперів орієнтується на інвестиційні надходження, натомість більша їх частина реструктуризується з метою приватизації (формування та індексація капіталу). Пасивність емітентів пояснюється відсутністю внутрішніх легітимних джерел нагромадження власного капіталу – неповною легалізацією прибутків та аморфною амортизаційною політикою. Первісне нагромадження капіталу шляхом привласнення запозичених ресурсів є, можливо, найбільш негативним проявом фінансового шахрайства, призводить до нехтування не тільки економічними законами, а й нормами моралі. Це завдало великої шкоди процесам побудови нової господарської системи.

Незадовільне регулювання потоків капіталу виявилося також у застосуванні державного боргу як джерела наповнення державного бюджету на основі використання облігацій державної позики. Штучна надвисока доходність ОВДП зумовила спрямування потоків вільних банківських і небанківських ресурсів на купівлю держоблігацій, спричиняючи диспропорції у сфері обігу капіталу (виробництво залишалося без грошових коштів, які могли бути спрямовані на відтворення основних фондів).

Зазначається, що в Україні у 1991-1998 рр. найбільшого занепаду зазнав інвестиційний сектор економіки: інвестиції в основний капітал скоротилися у 5 разів, що перевищило темпи скорочення промислового виробництва. Погіршилася структура капітальних вкладень: інвестиційні потоки спрямовувалися у важку індустрію (понад 4/5 промислових інвестицій – в експортну галузь, що забезпечувала найвищу рентабельність), а не у високотехнологічні галузі та виробництво товарів кінцевого споживання. Одним із чинників інвестиційної кризи стали високі темпи інфляції.

Відсутність державної науково обґрунтованої інвестиційної політики в цілому та амортизаційної політики зокрема призвела до стрімкого старіння основних фондів: через постійну недоамортизацію коефіцієнт заміни основних фондів знизився до 2% на рік. У 1991-1997 рр. в Україні було загальмовано інвестиційну діяльність. Разом з тим потреби в інвестиціях у середині 1990-х рр., за розрахунками Міністерства економіки, становили 200 млрд дол., а щорічна потреба в них – 20 млрд дол. США. У результаті в Україні утворились “інвестиційні ножиці” (великі потреби в інвестиціях та їх низьке реальне забезпечення), які значно знизили вплив інвестиційних чинників  на зростання економіки. Це зумовило необхідність більш активних дій держави з формування інвестиційного механізму розвитку економіки перехідного періоду. Починаючи з 1998 р. шляхом вжиття жорстких заходів щодо макроекономічної стабілізації вдалося досягти виходу економіки з кризи.

Як відомо, ефективність капіталу залежить від часу експлуатації основних фондів. У 2004 р. первісна вартість основних фондів дорівнювала 1141,0 млрд грн. У структурі основних фондів понад 40% від балансової вартості становлять об’єкти віком понад 23 роки, середній вік діючих фондових об’єктів дорівнює 21,7 року. Динаміка руху основних фондів значною мірою залежить від амортизаційної політики. Цей чинник інвестиційного зростання розглядається в двох основних вимірах: у кількісному як найбільш масштабне джерело фінансування капіталовкладень, і в якісному як спосіб організації обороту капіталу та оновлення його елементів, один із вагомих інструментів економічного впливу держави на фінансовий стан суб’єктів господарювання. Інвестиційна криза в Україні зумовлена також недооцінкою відтворювального потенціалу амортизаційної системи, що розглядалась як пасивний витратний елемент, яким можна маніпулювати для поповнення державного бюджету. Це призвело в 1991-1995 рр. до різкого зниження амортизаційних відрахувань та відтворювального потенціалу України.

Зазначається, що в Україні з 1997 р. була запроваджена амортизаційна модель, формально запозичена з практики ринкових країн, де певний інвестиційний потенціал розвитку вже створений, але вона, як справедливо підкреслюють вітчизняні автори, не враховує специфіки перехідної економіки України. У 2001 р. була прийнята  нова Концепція амортизаційної політики, яка значною мірою усунула недоліки попередньої моделі, проте й вона не забезпечила якісних змін у відтворенні основних фондів. Виявлено, що фінансовий сектор України – найслабший сегмент економічної системи нашої держави. Показано, що, крім інвестиційної сфери, найбільше негативний вплив позначився також на соціальній сфері. Небезпечним для стабільного розвитку економіки є масове зубожіння населення. Головним чинником негативних наслідків трансформації існуючої господарської системи став дефіцит у реформаторів духовно-моральних якостей, які перетворили процес первісного нагромадження капіталу в нелегітимне привласнення загальнонародних підприємств, що створювалися кількома поколіннями народу України.

Отже, система управління капіталом як єдине ціле відсутня і перебуває на стадії формування. Держава слабко контролює рух капіталу та його соціально-економічну ефективність, наслідком чого є тінізація економіки та соціальне розшарування населення. Рух капіталу спрямовувався стихійними механізмами саморегулювання, що призвело до нелегітимних форм первісного нагромадження, привласнення запозичених ресурсів, тінізації капіталу, порушення соціальної справедливості при проведенні приватизації. Основна рушійна сила ринку – прибуток – зазнала деструктивної трансформації: його стало можливим отримувати поза процесом виробництва. Унаслідок цього зростання фінансового капіталу перетворилося на самодостатній процес. Державні програми – засіб організації руху капіталу, де він має набувати системоутворюючих властивостей, розкривають цей процес фрагментарно, що не дає можливості використовувати синергетичний ефект інвестиційного середовища, яке теж формувалося стихійно. Фінансово-кредитна система, фондовий ринок, амортизаційна політика не виконали основну функцію – генерацію капіталу, в результаті чого всі галузі виробництва не отримали достатніх інвестиційних ресурсів; значні обсяги інвестиційних коштів спрямовувалися на споживання; швидко старіють основні фонди; знизилася ефективність підприємств; різко занепала соціальна сфера. У результаті цього призупинилося навіть просте відтворення, що стало ознакою інвестиційного занепаду в Україні в 1991-1999 рр. На занепад інвестиційної сфери найбільше вплинули духовно-моральні чинники, які спричинили стрімке зубожіння переважної більшості населення. Вихід з цієї ситуації почався з 2000 р., однак у 2004 р. потреби в інвестиціях на просте відтворення задовольнялися тільки на 6-8%, цілісної системи управління капіталом не створено, а соціально-економічне зростання й надалі забезпечується екстенсивними чинниками.

Показано, що в 2001-2005 рр. держава для розв’язання соціально-економічних проблем почала активно залучати інноваційні ресурси, які забезпечують оптимальне використання невідтворюваних ресурсів та формують нові невичерпні джерела інвестиційного розвитку. Доведено, що ефективність інноваційного процесу характеризується синергетичним результатом, який виходить за межі підвищення результативності застосування тільки засобів виробництва, оскільки інвестиційний потенціал залежить від ефективності державного управління. Якісне зростання економіки набуває необхідних суспільству параметрів тоді, коли цикл інновацій розпочинається у відносинах між людьми, розгортається в управлінні та виробництві й завершується отриманням соціально-економічних, екологічних та інших результатів господарської діяльності. Однак залучення інноваційних ресурсів у виробництво  є безсистемним і фрагментарним. Інноваційні програми розвитку, які задекларовані державою і мали на меті створити інноваційну модель, стосуються тільки вдосконалення засобів виробництва, тобто охоплюють лише одну складову суспільного процесу виробництва. Крім того, застосування наздоганяючого методу трансформації господарського механізму не створює умов для розвитку на випередження. У дослідженні також показано, що ринок залучає інноваційні ресурси у виробництво тільки тоді, коли гарантуються його економічні інтереси і надійно діє механізм інноваційного розвитку. Зроблено висновок, що сформований державою на ринкових засадах механізм інноваційного розвитку виявився неспроможним включити високі технології у виробництво.

У розділі обгрунтовано, що в перехідний період держава має виступати основним суб’єктом упровадження інновацій у виробництво, взяти на себе підвищені інноваційні ризики, формувати інноваційну систему державного управління превентивного типу на базі прогнозування майбутніх проблем відтворення та завчасної розробки механізмів їх нейтралізації і контролю.

У п’ятому розділі –“Становлення системи превентивного державного управління інвестиційно-інноваційним процесом” – обгрунтовано, що система державного управління інвестиційним процесом – це цілеспрямований, у відповідній ієрархії та послідовності організований комплекс взаємоузгоджених блоків (структурних елементів), які на базі правових, фінансових, інвестиційних, кредитних, соціальних, екологічних та інших інституцій держави прогнозують, планують, організовують, стимулюють, контролюють інвестиційну діяльність суб’єктів господарювання. Основним інструментом державного управління інвестиційним процесом є структуризація системних ресурсів суспільства на інноваційній базі.

У розділі доведено, що інноваційність системи державного управління інвестиційним процесом формується на засадах: ліквідації невизначеностей управлінського та інвестиційного циклів; активного формування інвестиційного середовища; моделі випереджального розвитку, яка дає змогу передбачати майбутні проблеми та розробляти запобіжні механізми для їх розв’язання; включення духовно-моральних, культурних та інших чинників як основних інструментів державного впливу на поведінку господарських суб’єктів у систему державного управління. Під час формування нової системи управління необхідно враховувати суспільну природу інвестиційного процесу та усунути невизначеність у співвідношеннях державних і ринкових механізмів впливу. На відміну від існуючих поглядів доведено, що держава має не тільки формувати ринкові правила гри, а й сама діяти за ними. Обгрунтовано, що побудова нової системи державного управління інвестиційним процесом в Україні має бути спрямована на усунення протиріччя між державними та ринковими інструментами.

Аргументовано, що управління інвестиційним процесом на державному рівні має здійснюватися через управлінські цикли на макро-, мезо- та мікрорівнях, а їх провідною ланкою має стати державний управлінський цикл на мікрорівні – на підприємствах та в організаціях цілісної мережі  виробництва доданої вартості. Це означає, що всі суб’єкти інвестиційної діяльності мають забезпечувати умови для виробництва доданої вартості.

У розділі встановлено взаємозв’язок між макроекономічною природою інвестиційного процесу та функціями державного управління, яке здійснюється через  інвестиційну функцію  (див. таблицю).  Основною метою державного

Критичні параметри1 інвестиційної функції держави

Параметр	Ступінь впливу параметра	Міра параметра
Інвестиційна політика	Формує стратегію інвестиційного процесу	Ефективність інвестиційної політики вимірюється економічним зростанням
Інвестиційне середовище	Забезпечує функціонування інвестиційного процесу	Ефективність інвестиційного середовища вимірюється потужністю інвестиційного потенціалу
Механізм реалізації інвестиційної політики	Формує умови реалізації інвестиційної політики	Достатність інструментів, фінансових засобів підприємств для фінансування і самофінансування
Законодавство про підприємництво	Формує умови ведення бізнесу	Стабільність і достатність правових умов
Інвестиційне законодавство	Формує умови інвестиційного процесу	Те саме
Обсяг інвестиційних ресурсів	Обсяг інвестиційних ресурсів забезпечує динамічне зростання виробництва засобів виробництва і виробництва споживчих товарів	Достатність інвестиційних ресурсів
Організація процесу виробництва	Забезпечує структуризацію інвестиційних ресурсів та перетворює їх на інвестиційний потенціал	Достатність структурних заходів реалізації інвестицій
Інвестиційні ризики	Високі інвестиційні ризики знижують інвестиційний потенціал	Прийнятний рівень ризику для здійснення інвестицій
Джерела інвестиційних ресурсів	Сімейні господарства, юридичні особи, внутрішні й зовнішні інвестори забезпечують економіку інвестиційними ресурсами	Достатній платоспроможний попит сімейних господарств і підприємств. Достатність вільних ресурсів у внутрішніх і зовнішніх суб’єктів інвестування, а також державних ресурсів для інвестування

управління інвестиційним процесом має стати формування інвестиційного потенціалу економіки, достатнього для забезпечення суспільних соціально-економічних потреб. Це означає, що держава повинна прогнозувати розвиток усіх структурних складових інвестиційного потенціалу, планувати та організовувати його формування, контролювати цей процес. Організаційна структура інноваційної системи державного управління наведена на рис. 1.

Для узгодження блоків інноваційної системи був розроблений превентивний механізм державного управління інноваційно-інвестиційним розвитком як комплекс упорядкованих заходів щодо усунення невизначеностей взаємодії господарських суб’єктів у процесі управлінського та інвестиційного циклів з метою забезпечення потреб простого та розширеного відтворення (рис. 2), який має будуватися шляхом усунення невизначеностей протягом управлінських та інвестиційних циклів. Він передбачає певну послідовність, особливістю якої є циклічність та можливість її коригування в режимі реального часу. У дослідженні доведено, що інвестиційний розвиток як кількісне нагромадження інвестицій у реальному капіталі за 15-20 років забезпечить тільки просте відтворення, що негативно вплине на розв’язання соціально-економічних проблем, які будуть постійним дестабілізуючим чинником у найближчі роки.

У розділі обгрунтовується необхідність суспільної мобілізації суб’єктів господарської діяльності та правових, соціальних, організаційних, фінансових, техніко-технологічних, інтелектуально-інформаційних ресурсів тощо, спрямованих на забезпечення достатньої ефективності суспільного виробництва та ліквідацію на цій базі бідності в Україні, що потребує розробки мобілізаційного механізму, мобілізації підприємств та виконання інноваційних державних замовлень на основі договорів. Мобілізаційний механізм має бути забезпечений системою гарантій: соціальних (досягнення загальноукраїнського консенсусу у визначенні соціально-економічного стану України на даному етапі та можливих шляхів виходу з нього); правових (участь суб’єктів мобілізації в розробці законів та стабільність законодавства, що регулює господарські відносини); фінансових (встановлення пріоритету бюджету розвитку підприємства перед державним бюджетом та забезпечення вільного доступу суб’єктів господарської діяльності до інвестиційних ресурсів); організаційних (організація інвентаризації високих технологій, які є в Україні та у світі, для залучення їх у виробництво; а також високотехнологічного виробництва) та ін.

Інноваційність мобілізаційного механізму полягає в тому, що результати мобілізації інноваційно-інвестиційних ресурсів оцінюються на базі встановлення критеріїв, показників міри оцінки. У систему критеріїв оцінки, крім економічних, організаційних, техніко-технологічних, інформаційно-інтелектуальних, екологічних, включаються соціальні та духовно-моральні. У даній системі оцінці підлягають суб’єкт-суб’єктні та суб’єкт-об’єктні мобілізаційні відносини. Вплив держави як суб’єкта управління мобілізацією інноваційно-інвестиційних ресурсів має бути встановлено через визначення рівня включення кожного учасника суспільного господарювання у відносини відповідальності  за  його  результати,   показником  якого  має  стати   рівень

розвитку підприємництва та його ефективність. Розробка й упровадження в практику системи оцінки діяльності державної влади за результати мобілізації інноваційно-інвестиційних ресурсів має стати одним із інструментів усунення суперечності між державними та ринковими механізмами впливу на виробництво.

Рис. 2. Модель державного управління інвестиційно-інноваційним процесом

у превентивному господарському розвитку

Організаційною формою мобілізації суб’єктів господарської діяльності та інвестиційно-інноваційних ресурсів мають стати стратегічні  альянси у всіх галузях суспільного виробництва.(рис. 3). Стратегічні інвестиційно-інноваційні альянси є організаційною формою відновлення довіри народу до влади і бізнесу на основі вільного вступу у стратегічний альянс учасників нової організаційної структури, забезпечення прозорості господарських процесів та гарантування  суб’єктам альянсів реалізації їх інтересів.

Рис. 3. Організаційна структура стратегічного інвестиційно-інноваційного альянсу

Високі технології у виробництво в перехідний період на базі стратегічних альянсів може впроваджувати тільки держава, тому перед нею стоять такі важливі завдання з формування інвестиційно-інноваційного потенціалу:

•  легітимізувати процедуру оцінки стану економіки та розробки механізмів розв’язання проблем інвестування шляхом залучення до цього процесу суб’єктів господарювання;
•  розробити механізм мобілізації інвестиційно-інноваційних ресурсів на 5-7 років;
•  урегулювати господарські відносини в межах мобілізаційного механізму з допомогою відповідного законодавства, до розробки якого держава має залучити суб’єктів господарювання;
•  організувати забезпечення мобілізації на базі створення стратегічних інвестиційних альянсів у всіх галузях виробництва, організації державних підприємств для впровадження високих технологій у виробництво, залучення підприємств недержавної форми власності;
•  делегування державою повноважень та відповідальності інвестиційним альянсам на вирішення поточних проблем із зосередженням уваги на стратегічних напрямах  господарської діяльності;
•  сформувати стратегічний альянс як організаційну форму структуризації складових господарського розвитку, що формують умови інвестування; покласти виконання функцій систематизації інвестиційного циклу високих технологій, інвестиційної інфраструктури, галузей суспільного виробництва на механізм державного управління процесом інвестування;
•  забезпечити як пріоритет інноваційного розвитку розвиток людини, пошук нових джерел енергії, інвестиції в агропромисловий комплекс.

Отже, мобілізація інноваційно-інвестиційних ресурсів на базі створення стратегічних інвестиційних альянсів має забезпечити перерозподіл повноважень між державою та іншими суб’єктами господарського процесу, створити науково-технологічну базу досягнення достатньої ефективності і на підставі цього гарантувати розв’язання  нагальних соціально-економічних проблем.

Висновки

У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в забезпеченні простого й розширеного відтворення основних факторів виробництва. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену  в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дало змогу сформулювати висновки й рекомендації, що мають теоретико-методологічне та практичне значення.

1. Узагальнено дослідження вітчизняної й світової літератури, присвяченої теоретико-методологічним основам сутності й змісту державного впливу на інвестиційну сферу. В Україні проблеми інвестиційного розвитку вивчаються стосовно закономірностей і механізмів самоорганізації процесу вкладання капіталу в умовах ринку. Інвестиційна діяльність розглядається як об’єкт державного регулювання. Не досить повно вирішені питання щодо визначення теоретичних понять і категорій, які характеризують інвестиційний процес і його складові, співвідношення державних та ринкових механізмів впливу в умовах розвитку постіндустріальної економіки та процесів глобалізації. Малодослідженими залишаються питання, пов’язані із формуванням системи державного управління інвестиційним процесом,  розробкою форм і методів виходу економіки із кризи.

2. З’ясовано, що жодна з існуючих інвестиційних моделей неспроможна розв’язати проблеми соціально-економічного розвитку. Ліберальна парадигма, характерна для високорозвинених країн як база нового світового економічного порядку, не тільки не може бути нав’язана іншим країнам світу, а й самі високорозвинені країни не можуть розвиватися за такою моделлю. Необхідно замінити стару методологічну базу формування механізмів суспільного розвитку та розробити нові соціокультурні матриці й концептуальні схеми сприйняття реальності. У цьому аспекті розв’язання проблем простого  й розширеного відтворення повністю залежить від ефективності механізму державного управління процесом вкладання капіталу та визначається напрямом векторів його руху: самодостатнє зростання капіталу або як умова розвитку соціальної сфери.

3. Суспільна природа інвестиційного процесу як об’єкта державного управління зумовлена такими макроекономічними чинниками: родовими ознакам цього процесу, єдиною макроекономічною метою, інтегрованим виробництвом матеріальних благ, інтегрованим інвестиційним циклом. Суспільна природа інвестиційного процесу потребує оптимізації державних та ринкових механізмів впливу на самозростання капіталу.

4. У дисертацій наведено визначення системи державного управління інвестиційним процесом, превентивного механізму державного управління інвестиційним процесом; з’ясовано нові властивості інвестиційного середовища; уточнено визначення інвестиційного потенціалу та інвестиційного циклу; встановлено принципи, на яких мають будуватися відносини суб’єктів інвестиційної діяльності.

5. В умовах глобалізації державний вплив на інвестиційний процес стає подвійним: роль держави зменшується, оскільки глобальні суб’єкти – стратегічні інвестиційні альянси, транснаціональні компанії – впливають на інвестиційний процес більше, ніж уряди держав; роль держави збільшується оскільки глобальні екологічні, соціальні, економічні проблеми виникають швидше, ніж створюються самоорганізуючі механізми їх розв’язання, що потребує цілеспрямованого та структурованого державного впливу на всіх рівнях господарювання. Державна політика господарської діяльності має бути спрямовуючим та координуючим чинником у формуванні конкурентоспроможності національних виробників, захисті внутрішнього інвестиційного середовища від зовнішніх та внутрішніх негативних впливів.

6. При формуванні механізму державного управління інвестиційним процесом слід враховувати глобальні тенденції. Однією з них є створення матеріально-технологічної та інноваційно-інформаційної бази нової економіки, яка має відповідати: новим цінностям особистості та суспільства; новій матеріально-технічній базі, створеній екологічно чистій, дешевій та невичерпній енергії, новим позитивним впливом на довкілля; новим відносинам між глобальними суб’єктами інвестиційної діяльності, які мають будуватися на  бінарних принципах; новому господарському механізму та провідній структуруючій силі – державній організації високотехнологічного виробництва, достатньої для гарантованого безкризового розвитку економіки та суспільства; новим результатам господарської діяльності на глобальному рівні. Це зумовлює необхідність  системоутворюючого та оптимізуючого державного впливу на формування нової системи господарювання.

7. Глобалізація інвестиційного процесу призвела до суперечливого впливу на інвестиційну парадигму економіки. З одного боку, послаблюється відтворювальна функція капіталу (прибуток стало можливим отримувати поза матеріальним виробництвом), з другого – з’являється усвідомлення того, що відтворення навколишнього середовища можливе на основі інтегративної інвестиційної взаємодії в масштабах планети. У цьому аспекті державне управління має бути спрямоване на формування, організацію та контроль процесів самозростання капіталу, забезпечувати гармонійний розвиток людини в навколишньому середовищі.

8. Формування інвестиційного потенціалу потребує застосування певних методів та механізмів: методу моделювання інвестиційної діяльності; методу гарантованого досягнення поставленої мети; системного та процесного методів; методу мобілізації інноваційно-інвестиційних ресурсів; механізмів управління на випередження у досягненні поставленої мети на основі прогнозування майбутніх проблем та превентивного управління, провідною ланкою якого має стати усунення невизначеностей на управлінському та інвестиційному циклах на базі оптимізації бінарних принципів відносин між суб’єктами інвестиційної діяльності. Активне формування інвестиційного потенціалу потребує цілісної системи державного управління інвестиційним процесом на основі функцій: прогнозування, планування, організації, контролю різноспрямованих соціальних, техніко-технологічних, фінансових, екологічних та інших векторів руху. У системі векторів трансформаційної економіки основними мають стати інноваційний та соціальний вектори.

9. Інвестиційна криза в Україні характеризується такими етапами та чинниками: перший етап – 1980-1991 рр.; другий етап – 1992-2000 рр.; третій етап розпочався в 2001 р. і триває до цього часу. Основними чинниками інвестиційної кризи є: об’єктивний, згідно з яким новий спосіб виробництва не зароджується в надрах старого, а формується після його розпаду; суб’єктивний, що полягає в ігноруванні законодавчою і виконавчою владою наукових висновків та практичних рекомендацій учених. Нова модель за змістом господарської діяльності та структури власності має ознаки ринкової; за методами державного впливу на виробництво - командно-адміністративної. У 2001-2004 рр. на державному рівні були зроблені спроби залучити в інвестиційний процес інноваційні ресурси та перейти до інноваційно-інвестиційної моделі розвитку, проте відсутність цілісної стратегії розвитку інвестиційної сфери не дала змоги це зробити. У результаті інноваційні ресурси, накопичені в НДІ України, практично виключені з процесу відтворення.

10. Дослідження  інвестиційного процесу в трансформаційній економіці  України, узагальнення світового досвіду в умовах глобалізації дає підстави для висновку, що майбутній розвиток виробництва як нагромадження інвестицій у реальному капіталі на базі ринкових механізмів самоорганізації в найближчі 15-20 років забезпечить тільки просте відтворення. Для задоволення простого й розширеного відтворення, достатньої соціально-економічної ефективності виробництва пропонуються такі практичні рекомендації:

•  у найближчі 5-7 років необхідно розробити й упровадити механізм державної мобілізації суб’єктів господарської діяльності та інвестиційно-інноваційних ресурсів;  
•  мобілізаційний механізм слід формувати на базі досягнення загальноукраїнського консенсусу та розробки відповідного законодавства, до підготовки якого  доцільно залучити всіх суб’єктів господарювання;
•   для мобілізації згаданих вище суб’єктів і ресурсів необхідно створити превентивний механізм державного управління інвестиційним процесом, основною функцією якого є оптимізація взаємодії суб’єктів господарської діяльності на базі бінарних принципів, прогнозування  господарського розвитку та розробки механізмів усунення невизначеностей на стадіях управлінського та інвестиційного циклів: аналітичній, цільовій, прогнозній, ресурсній, проблемній, суб’єктно-об’єктній, стратегічно-тактичній, гарантійній;
•  слід розробити механізм  оптимізації державних та ринкових інструментів впливу на інвестиційну діяльність.  Держава має не тільки формувати “правила гри” на базі законів та закономірностей, а й діяти за ними, дотримуючись основного принципу: господарювати рентабельно й справедливо;
•  організаційною формою мобілізації мають стати інвестиційно-інноваційні стратегічні альянси, покликані забезпечити прозорість господарських процесів та гарантувати суб’єктам інвестиційної діяльності реалізацію їх інтересів;
•  державі необхідно провести інвентаризацію високих технологій, накопичених в українських НДІ та у світі, і розробити механізми їх упровадження в стратегічних альянсах;
•  стратегічні альянси потрібно сформувати в усіх галузях національного господарства, встановити їх критичну масу для забезпечення якісних та кількісних структурних змін.

Таким чином, глобалізаційний вплив на національну економіку потребує підняття на вищий рівень системи державного управління процесом вкладання капіталу в розширене відтворення, оскільки ринковий процес самоорганізації й саморегулювання господарських відносин не в змозі за короткий термін забезпечити вирішення триєдиного завдання – виживання, трансформації й розвитку національної економіки.

Список опублікованих автором праць

за темою дисертації

Монографії

1.  Мартиненко В.Ф. Державне управління інвестиційним процесом в Україні: Монографія. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – 296 с.

Статті в наукових фахових виданнях

1.  Мартиненко В.Ф. До питання про визначення інвестиційного потенціалу економіки України // Зб. наук. пр. УАДУ: В 4 ч. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – Вип. 2. – Ч. ІV. – С. 130-133.
2.  Мартиненко В.Ф. Засади управління інвестиційним процесом в галузях суспільного виробництва //Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб.– О.: ОФ УАДУ, 2000. – Вип. 4. – С. 252-256.
3.  Мартиненко В.Ф. Методологічні основи державного управління інвестиційним процесом в економіці України // Вісн. УАДУ. – 2000. – № 3. – С. 79-85.
4.  Мартиненко В.Ф. Аналіз інвестиційного середовища в перехідній економіці України // Вісн. УАДУ. – 2001. – № 1. – С. 94-104.
5.  Мартиненко В.Ф. Інвестиційний процес в Україні в умовах глобалізації економіки // Вісн. УАДУ. – 2001. – № 4. – С. 128-134.
6.  Мартиненко В.Ф. Методологічні засади оцінки ефективності інвестиційного процесу у перехідній економіці України // Вісн. УАДУ. – 2002. – № 1. – С. 79-86.
7.  Мартиненко В.Ф. Інвестиційна криза в Україні // Вісн. УАДУ. – 2002. – № 2. – С. 108-116.
8.  Мартиненко В.Ф. Стратегія трансформації інвестиційного процесу в Україні – рух на випередження // Вісн. УАДУ. – 2002. – № 3. – С. 185- 193.
9.  Мартиненко В.Ф. Трансформація інвестиційних ресурсів в епоху становлення інтелектуально-інформаційної економіки // Вісн. УАДУ. – 2002. – № 4. – С. 122-131.
10.  Мартиненко В.Ф. Формування інвестиційної моделі розвитку економіки України: методологічний аспект // Вісн. УАДУ. – 2003. – № 1. –  С. 172-179.
11.  Мартиненко В.Ф. Формування інноваційного процесу в Україні: методологічний аспект // Вісн. УАДУ. – 2003. – № 2. – С. 84-91.
12.  Мартиненко В.Ф. Природа інвестиційного процесу в трансформаційній економіці // Вісн. УАДУ. – 2003. – № 3. – С. 234-241.
13.  Мартиненко В.Ф. Інвестиційний процес як об’єкт державного управління // Вісн. УАДУ. – 2003. – № 4. – С. 301-311.
14.  Мартиненко В.Ф. Оцінка інвестиційного клімату в Україні: теоретико-методологічний аспект // Вісн. НАДУ. – 2004. – № 1. – С. 192-198.
15.  Мартиненко В.Ф. Управління інвестиційним процесом у ринковій системі господарювання: методологічний аспект // Вісн. НАДУ. – 2004. – № 2. – С. 96-107.
16.  Мартиненко В.Ф. Передумови формування мобілізаційної моделі інвестиційного процесу в Україні // Вісн. НАДУ. – 2004. – № 3. – С. 223-230.
17.  Мартиненко В.Ф. Взаємодія суб’єктів інвестиційної діяльності: теоретико-методологічні аспекти // Статистика України. – 2004. – № 4. –  С. 27-31.
18.  Мартиненко В.Ф. Формування державного механізму управління інвестиційним процесом в Україні: проблеми невизначеності та методи їх зняття // Економіка України. – 2004. – № 8. – С. 50-56.
19.  Мартиненко В.Ф. Формування алгоритму мобілізаційної моделі інвестиційного процесу в Україні // Вісн. НАДУ. – 2004. – № 4. – С. 198-206.
20.  Мартиненко В.Ф. Державне управління інвестиційним процесом в умовах глобалізації: Зб. наук. пр. НАДУ / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2004. – Вип. 1. – С. 284-295.
21.  Мартиненко В.Ф. Формування механізму державного регулювання потоків капіталу в Україні // Вісн. НАДУ. – 2005. – № 1. – С. 201-210.
22.  Мартиненко В.Ф. Трансформація інвестиційної парадигми в постіндустріальній економіці // Вісн. НАДУ. – 2005. – № 2. – С. 170-179.
23.  Мартиненко В.Ф. Формування інвестиційного клімату в Україні в контексті нової стратегії Світового банку: Зб. наук. пр. НАДУ / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – Вип. 1. – С. 161-168.

Статті в наукових та науково-методичних виданнях

1.  Порічкіна Л.С., Мартиненко В.Ф. Інвестиційний процес в Україні: реалії та перспективи // Вісн. НБУ. – 1997. – № 8. – С. 44-46. – Авторські – с. 45-46.
2.  Мартиненко В.Ф. Методологічне забезпечення ринкових реформ в Україні // Вісн. НБУ. – 1997. – № 12. – С. 37-39.
3.  Мартиненко В.Ф. Інвестиційна політика України: методологічні проблеми формування // Вісн. НБУ. – 1999.– № 5. – С. 58, 59.
4.  Мартиненко В.Ф. Інвестиційний потенціал України: проблеми виміру та оцінок // Вісн. НБУ. – 2000. – № 2. – С. 60, 61.
5.  Мартиненко В.Ф. Інвестиції – в економічне зростання // Держава та регіони. – 2001. – № 2. – С. 75-77. – (Сер. “Держ. упр.”).
6.  Мартиненко В.Ф. Інвестиційне середовище в перехідній економіці України // Вісн. НБУ. – 2001. – № 12. – С. 48-50.
7.  Мартиненко В.Ф. Державне управління інвестиційним процесом у перехідній економіці України: Методичні рекомендації до модуля. – К.: Вид-во НАДУ, 2001. – 22 с.
8.  Мартиненко В.Ф. Державне управління інвестиційним процесом в Україні: теоретичні аспекти перехідної економіки // Держава та регіони. – 2002. – № 1. – С. 100, 101. – (Сер. “Держ. упр.”).
9.  Мартиненко В.Ф. Головне – власна методологія // Підприємництво в Україні. – 2003. – № 3. – С. 4, 5.
10.  Іваницька О.М., Мартиненко В.Ф. Сучасні ринкові системи і маркетинг: Методичні рекомендації до модуля. – К.: Вид-во НАДУ, 2003. – 36 с. – Авторські с. 3-14.
11.  Мартиненко В.Ф. Інноваційна модель розвитку української економіки: методологічні аспекти / Верховна Рада України; Ком. з питань екон. політики, упр. народ. госп-вом, власності та інвестицій // Економічна політика України: актуальні питання: Зб. матеріалів до парламент. слухань / С.І.Губенко, В.А.Демьохін та ін. – К., 2004. – С. 95-112.
12.  Бодров В.Г., Мартиненко В.Ф. Формування приватного сектора економіки і державна політика в Україні: Методичні рекомендації до модуля. – К.: Вид-во НАДУ, 2004. – 51 с. – Авторські с. 32-46.
13.  Мартиненко В.Ф. Виступи на круглому столі: “Інноваційний потенціал України: підприємство, галузь, країна”. 3 берез. 2004 р.; “Перехід до інноваційної моделі економіки України: пріоритети формування законодавства”, 21 квіт. 2004 р. / Ком. Верховної Ради України з питань екон. політики, упр. народ. госп-вом, власності та інвестицій // Економіст. – 2004. – № 5. – С. 24, 58.

Статті в збірниках матеріалів наукових конференцій

1.  Мартиненко В.Ф. Державна інвестиційна політика України: проблеми формування та реалізації // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, 30 трав. 2001 р., м. Київ / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид-во УАДУ, 2001. – С. 164-165.
2.  Мартиненко В.Ф. Духовно-моральні виміри споживання як основа рушійних сил нового способу виробництва // Православні духовні цінності в контексті формування сучасного світу: Матеріали ІІ Міжнар. наук.-практ. конф. – К., 2005 . – С. 168-172.
3.  Мартиненко В.Ф. Інтелектуально-інформаційні чинники інвестиційного процесу в Україні у вимірах європейської інтеграції // Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз: Матеріали наук.-практ. конф. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – С. 310, 311.
4.  Мартиненко В.Ф. Государственное управление инвестиционным процессом в условиях либерализации и глобализации экономики: Тез. Междунар. конф. Узбекистон иктисодиетини эркинлаштириш: Муаммолар ва хал килиш йуллари. Республика илмий-амалий конференцияси. Тезислар туплами. ІІ КИСМ. – 17 сент. – Тошкент, 2002. – С. 12-14.
5.  Мартиненко В.Ф. Інвестиційний процес в інноваційному вимірі // Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, 29 трав. 2003 р., м. Київ. – К.: Вид-во НАДУ, 2003. – Т. 2. – С. 173-175.
6.  Мартиненко В.Ф. Інвестиційний процес у новій системі господарювання в Україні // Теорія і практика ринкових перетворень у країнах з перехідною економікою: Міжнар. наук.-практ. конф., 27-29 листоп. 2002 р., КНУ ім. Тараса Шевченка // Вісн. “Економіка”. – 2003. – Вип. 64, 65. – С. 77-79.
7.  Мартиненко В.Ф. Мобілізація інвестиційного процесу в Україні: теоретико-методологічний аспект // Міжнародно-правове та економічне регулювання торгівлі: проблеми теорії і практики: Зб. матеріалів VІІ Міжнар. наук.-практ. конф., 27-28 трав. 2004 р., м. Київ. – К., 2004. – С. 152-153.

АНОТАЦІЇ

Мартиненко В.Ф. Формування системи державного управління інвестиційним процесом в Україні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02. – механізми державного управління. – Національна академія державного управління при Президентові України. – Київ, 2006.

У дисертації досліджується формування системи державного управління інвестиційним процесом в Україні, виділеного як об’єкт самостійних теоретичних досліджень, щодо якого здійснено грунтовний системно-процесний філософський, соціально-економічний, інформаційно-інтелектуальний, правовий аналіз з урахуванням багатофакторності взаємозв’язку та співвідношення процесів глобалізації та регіоналізації.

На підставі дослідження вперше обґрунтовані теоретико-методологічні засади державного управління інвестиційним процесом в Україні, мобілізація інноваційно-інвестиційних ресурсів, спрямованих на ліквідацію бідності.

Результати дослідження можуть бути використані широким загалом практиків і науковців, які розв’язують комплексну проблему державного управління інвестиційним процесом в умовах трансформації економіки та суспільства, слухачами системи підготовки магістрів державного управління та перепідготовки державних службовців.

Ключові слова: державне управління, інвестиції, інвестиційний процес, інвестиційне середовище, опір інвестиційного середовища, інвестиційні ресурси, інвестиційний потенціал, цивілізаційна криза, мобілізація.

Мартыненко В.Ф. Формирование системы государственного управления инвестиционным процессом в Украине. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора наук государственного управления по специальности 25.00.02 – механизмы государственного управления. – Национальная академия государственного управления при Президенте Украины. – Киев, 2006.

В диссертации на основе изучения работ философов, экономистов, социологов, экологов, правоведов, специалистов инвестиционной сферы и государственного управления, всестороннего анализа накопленного практического опыта обеспечения инвестиционной деятельности исследуется государственное управление процессом вложения капитала в производство. С использованием системного и процессного подходов управленческие аспекты комплексной проблемы обеспечения производства инвестиционными факторами развития подвергнуты углубленному философскому, социально-экономическому, информационно-интеллектуальному, правовому анализу с учетом многофакторности взаимосвязи и соотношения процессов глобализации и регионализации.

Из полученных научных результатов наиболее значимыми являются: обоснование необходимости выделения и научного анализа государственного управления инвестиционным процессом как самостоятельного объекта исследования, а также процесса превращения инвестиционных ресурсов в инвестиционный потенциал; разработка концептуальных основ государственного управления процессом инвестирования в условиях трансформационной экономики; раскрытие содержание категории “инвестиции” не только с помощью экономических, но и социальных, экологических, информационных, интеллектуальных факторов; выявление свойств инвестиционной среды – положительного и отрицательного сопротивления в процессе взаимодействия субъектов хозяйственной деятельности; углубление понятия инвестиционного цикла, который характеризуется не только началом и окончанием оборота денег, вложенных в производство, но и вызванным этим вложением социальным, экологическим, технологическим, информационным циклами, которые должны стать объектом государственного управления; обоснование критериев новой экономики, возможности с помощью рыночных механизмов регулирования решить социально-экономические проблемы производства, противоречивого влияния глобализации на экономики стран, которые пребывают на стадии трансформации; раскрытие механизма деградации основной движущей силы рынка – прибыли;.

Кроме того, разработаны теоретико-методологические основы государственного управления инвестиционным процессом, функциями которого должны стать прогнозирование, планирование, организация, стимулирование, контроль  процесса инвестирования.

Показано, что посредством количественного накопления инвестиций на базе либеральной парадигмы воспроизводства невозможно решение современных социально-экономических, экологических, технико-технологических, информационно-интеллектуальных проблем цивилизационного развития, поскольку прибыль – основную движущую силу рынка – стало возможно получать минуя процесс производства, вследствие чего потоки реального и финансового капитала становятся параллельными. В результате создается дефицит капитала на развитие средств производства и рабочей силы при избытке финансового капитала, что тормозит научно-технический прогресс.

Решение современных проблем в трансформационных экономиках, восстановление простого воспроизводства возможно под руководством государства и на базе создания системы государственного управления инвестиционным процессом. В условиях трансформационной экономики рыночные механизмы не способны ликвидировать бедность в стране, поскольку они направлены на получение максимально возможной прибыли. Кроме того, количественное накопление инвестиций растянет процесс выхода из системного кризиса на 15-20 лет, что неприемлемо, поскольку бедность будет постоянно тормозить социально-экономическое развитие. Поэтому государство должно разработать мобилизационный план развития на 5-7 лет, направленный на восстановление социальной справедливости, обеспечение социальной ответственности субъектов инвестиционной деятельности, повышение эффективности экономики за счет структуризации инвестиционно-инновационных ресурсов, используя её результаты на ликвидацию бедности в стране.

В диссертации разработаны организационные формы участия государства в решении проблем трансформационных экономик на базе создания стратегических инвестиционно-инновационных альянсов. Государство способно организовать использование инвестиционно-инновационных ресурсов. Создан механизм государственного управления, направленный на устранение неопределенностей инвестиционного и управленческого циклов. Это осуществляется посредством конкретизации принципов и функций управления, анализа состояния инвестиционной сферы, формирования целей управления, прогнозирования желаемых и возможных результатов управления, установления полномочий и ответственности субъектов хозяйствования, проведения инвентаризации имеющихся и необходимых инвестиционно-инновационных ресурсов, прогнозирования возникновения возможных проблем при достижении поставленных целей, разработки стратегии и тактики достижения поставленных целей, формирования механизма гарантий реализации стратегии и тактики: духовно-моральных, социальных, правовых, организационных, финансовых, технико-технологических, инновационно-интеллектуальных, экологических, оценочных.

В совокупности это позволило обосновать теоретико-методологические основы государственного управления инвестиционным процессом, а также разработать предложения по реализации их на практике.

Результаты исследования могут быть использованы широким кругом практиков и научных работников, которые решают комплексную проблему инвестиционного развития и подготовки государственных служащих.

Ключевые слова: государственное управление, инвестиции, инвестиционный процесс, инвестиционная среда, сопротивление инвестиционной среды, инвестиционные ресурсы, инвестиционный потенциал, цивилизационный кризис, мобилизация.

Martynenko V.F. The Formation of the System of Public Administration by the Investment Process in Ukraine. – The manuscript.

Doctoral thesis on Public Administration, specialist 25.00.02 – Mechanism????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????

?

?????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????

?????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????

???????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????

??????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????

1 Критичні параметри інвестиційної функції держави полягають у тому, що без жодного з них держава не може повноцінно формувати умови інвестиційного процесу (таблиця складена автором).

1. Муниципальная служба
2. 12 докторов лечащих депрессию
3. Методические рекомендации по организации и реализации практик по направлению 040100
4. Объем продаж Метки на осях измерений могут иметь внутреннюю иерархию- мирстранарегионгородрайонмагаз
5.  Статистика ефективності суспільного виробництва Під ефективністю розуміють звичайно відношення резул
6. Советская и зарубежная наука
7. і Вони залишилися сам на сам з суспільством яке з марксистської точки зору представляло собою не найкращий
8. Понятие труда. Основные признаки наемного труда и его отличие от заемного труда
9. Финансы
10. контрольна.[-p] [p]За змістом перерозподільча функція означає що з допомогою кредиту відбувається перерозподі
11. Курсовая работа- Риск-менеджмент ЮУПИ
12. Электронная Библиотека Название книги- Стратегическое управление Авторы- Ансофф Игорь Жанр- Делов
13. Шпаргалка- Шпаргалка по дисциплине Антимонопольное (конкурентное) право
14. Реферат- Тибетский буддизм
15. Найти производную скалярного поля в точке по направлению вектора
16. тема внутриклеточных мембран разделяющих содержимое клетки на отсеки
17. Verkehrsgemeinschft geprдgt Fьr die Menschen die drin leben ist
18.  Диагноз при поступлении - ~ правосторонний гайморит двусторонний гайморит Отделение ~ ЛОР
19. игра уникальная во многих отношениях
20. Тема- Ввод математических формул и вычисление по ним

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе