Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 8
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ
МАРТИНЕНКО Володимир Федорович
ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ІНВЕСТИЦІЙНИМ ПРОЦЕСОМ В УКРАЇНІ
25.00.02 - механізми державного управління
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора наук з державного управління
Київ – 2006
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.
|
Науковий консультант – |
доктор економічних наук, професор Макаренко Петро Миколайович, Дніпропетровський державний аграрний університет, проректор з наукової роботи. |
|
Офіційні опоненти: |
доктор наук з державного управління, професор Мерзляк Анжела Віталіївна, Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного та муніципального управління”, декан факультету управління; |
|
доктор економічних наук, професор, академік НАН України Чухно Анатолій Андрійович, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, професор кафедри економічної теорії; |
|
|
доктор економічних наук , професор Сазонець Ігор Леонідович, Дніпропетровський національний університет, декан факультету міжнародної економіки. |
|
|
Провідна установа – |
Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки України, кафедра інноваційного менеджменту, м. Донецьк. |
Захист відбудеться 11 травня 2006 р. о 14 годині на засіданні спеціалізо ваної вченої ради Д 26.810.01 в Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, к. 212.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України (03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20).
Автореферат розісланий 10 квітня 2006 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради В.К.Майборода
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Центральне місце у системній кризі суспільства й економіки посідає занепад інвестиційної сфери внаслідок недосконалого державного регулювання інвестиційної діяльності. В перехідний період державна інвестиційна політика була безсистемною та непослідовною, а вплив на інвестиційну сферу обмежувався функцією державного регулювання процесу вкладання капіталу.
Цей процес ускладнювався через негативний вплив на національну економіку внутрішніх і зовнішніх процесів перехідного періоду, до яких слід віднести непрофесіоналізм державних управлінців, порушення прин ципу соціальної справедливості при проведенні приватизації державної власності, невизначеність умов залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій, загострення конкурентної боротьби на фоні підвищення активності транс національних корпорацій. Закономірним результатом негативного впливу внутрішніх і зовнішніх процесів на характер відтворювальних процесів стали тінізація економіки, корупція, вивезення капіталу за кордон при його внутрішньому дефіциті, зниження інвестиційної і інноваційної активності, загальне зниження економічної й соціальної ефективності підприємств, занепад освіти, науки, медицини та ін. У результаті зупинився процес простого відтворення, спостерігається стрімке соціальне розшарування населення на основну частину бідних і незначну частину багатих, що загострило соціально-політичні умови інвестиційної діяльності.
Аналіз проблем державного впливу на інвестиційну діяльність є одним із найбільш продуктивних в економічній теорії. Теоретико-методологічні засади інвестиційного процесу досліджували зарубіжні вчені: Г.Александер, Р.Гіль фер дінг, Л.Дж.Гіт ман, М.Кастельс, Дж.Кейнс, Я.Корнаї, К.Маркс, Д.Норт, А.Ріх, П.Самуельсон, А.Сміт, Дж.Стігліц, Ф.Фабоцці, У.Шарп, Й.Шумпетер; ро сій ські дослідники: Л.І.Абалкін, В.С.Бард, П.І.Вахрін, С.В.Ємельянов, М.В.Іго шин, В.Л.Іноземцев, Г.В.Ложнікова, Г.О.Маховнікова, Ю.М.Осипов. Зага льні еконо мічні засади системної трансформації української економіки розглядають такі віт чизняні дослідники: В.Д.Ба зилевич, В.Г.Бодров, В.М.Бородюк, І.К.Би стря ков, С.Д.Дзюбик, М.І.Долішній, В.М.Князєв, В.І.Луговий, В.О.Пала мар чук, Ю.М.Па хомов, М.Г.Чумаченко, А.А.Чухно та ін. Серед учених, які досліджують інвести ційний процес на державному та глобальному рівнях, варто згадати І.О.Бланка, П.І.Гайдуцького, М.В.Гамана, Н.П.Гончарову, Б.В.Губ сь кого, В.В.Корнєєва, Д.Лук’я ненка, Т.В.Майорову, М.М.Недашків сь кого, А.А.Пересаду, А.М.По руч ника, І.Л.Сазонця, Н.О.Татаренка, В.Г.Федо рен ка, А.С.Філіпенка, Д.М.Черва ньо ва, М.Г.Чумаченка. Удосконаленню механіз мів державного управління при свячені праці Г.В.Атаманчука, В.Д.Бакуменка, С.О.Білої, М.Х.Корецького, В.М.Кня зєва, В.І.Лугового, П.М.Макаренка, В.Я.Ма тві єн ка, А.В.Мерзляк, О.Г.Мордві нова, С.П.Мосова, Н.Р.Нижник, В.М.Ри жих, І.В.Розпутенка, В.П.Троня, В.В.Цвєткова, В.В.Юрчишина та ін.
В Україні проблеми інвестиційного розвитку досліджуються стосовно закономірностей і механізмів самоорганізації процесу вкладання капіталу в умовах ринку, зокрема інвестиційна діяльність розглядається як об’єкт державного регулювання. Не досить повним є визначення теоретичних понять і категорій, які характеризують інвестиційний процес і його складові, співвідношення державних та ринкових механізмів впливу в умовах розвитку постіндустріальної економіки та процесів глобалізації. Малодослідженим залишається коло питань, пов’язаних із формуванням системи державного управління інвестиційним процесом, розробкою форм, методів і механізмів виходу економіки із кризи.
Зазначені проблеми, їх актуальність, теоретична і практична значущість зумовили напрям дисертаційного дослідження, визначили його мету й завдання.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася на кафедрі економічної теорії та історії економіки Національної академії державного управління при Президентові України в межах комплексного наукового проекту: “Державне управління та місцеве самоврядування” (держреєстрація № 0101U003345), тема дослідження кафедри: “Механізми регулювання ринкової економіки”, у рамках якого систе матизовано чинники інвестиційної кризи в Україні; розкрито властивості інвестиційного середовища в умовах глобалізації: позитивного і негативного, внутрішнього і зовнішнього опору та запропоновано методологію оцінки ефективності державного управління інвестиційним процесом. У рамках теми “Методологічні та інституційні засади державного регулювання економіки” (держреєстрація № 0103U006821) обгрунтовано необхідність застосування мобілізації суб’єктів господарювання та інноваційно-інвестиційних ресурсів під керівництвом держави і на базі ринкових механізмів та організації державою стратегічних інвестиційно-інноваційних альянсів.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є науково-теоре тичне обгрунтування формування системи та механізму державного управління інвестиційним процесом, організаційних форм її впровадження у господарську практику в Україні.
Для досягнення мети було поставлено такі завдання:
Об’єкт дослідження – процес державного управління інвестиційною діяльністю в трансформаційній економіці України.
Предмет дослідження – теоретико-методологічні, методичні та прак тичні засади формування національної системи та механізму державного управління інвестиційним процесом в Україні.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що задоволення потреб простого й розширеного відтворення зумовлює необхідність формування системи державного управління інвестиційним процесом, що базується на превентивному механізмі, з усуненням невизначеностей на всіх стадіях управлінського й інвестиційного циклів, застосуванням механізму мобілізації інвестиційно-інноваційних ресурсів, їх структуризації на макро-, мезо- та мікрорівнях господарювання, забезпечення достатньої ефективності вироб ництва, використавши її результати для подолання бідності в Україні.
Методи дослідження. У дисертаційній роботі використані сучасні загально наукові методи й розробки. В першому й другому розділах дисертації для вивчення теоретико-методологічних засад державного управління інвести ційною діяльністю використовувались такі методи дослідження: сходження від абстрактного до конкретного, ідеалізації, формалізації; абстрагування, аналізу, синтезу, моделювання, співвідношення історичного і логічного; емпіричні методи – спостереження, порівняння, вимірювання; системний і процесний аналіз; метод прогнозування і передбачення; статистичні методи. У третьому розділі для вивчення впливу глобалізації економіки на управління інвести ційним процесом застосовано системний і процесний аналіз інвестиційної діяльності, у четвертому розділі в процесі аналізу стану інвестиційної діяльності в Україні – аксіоматичний метод у поєднанні зі статистич ним методом дослідження сучасного стану інвестиційної діяльності, в п’ятому розділі під час розробки рекомендацій дослідження – метод моделювання, превентивний метод на базі прогнозування проблем інвестування, усунення невизначеностей протягом управлінського та інвестиційного циклів, розробки превентивних заходів та механізмів.
Наукова новизна одержаних результатів зумовлена системно-процес ним, комплексним теоретико-методологічним аналізом концепцій регулювання інвестиційної діяльності щодо формування нового механізму державного управління. Відмінність одержаних результатів від існуючих розробок полягає в тому, що в них державне управління інвестиційним процесом розглядається і пропонується здійснювати на принципово новій теоретичній, методологічній і практичній базі, яка враховує кризовий стан простого відтворення в перехідний період та глобальні тенденції розвитку ринкової економіки.
Найбільш важливими результатами, що характеризуються новизною і розкривають логіку, складність причинно-наслідкових взаємозв’язків, масштаб ність, повноту та зміст дисертаційного дослідження, є такі основні ідеї, положення і розробки.
У дисертації вперше:
Удосконалено визначення:
Набули подальшого розвитку:
Обґрунтованість і достовірність наукових результатів, висновків та рекомендацій підтверджується теоретичною і методологічною базою дослі дження, використанням при його проведенні наукової літератури за тривалий історичний період, законодавчо-нормативних документів, вибраними методами дослідження, апробацією результатів дослідження на науково-практичних конференціях і семінарах, у тому числі за міжнародною участю, використанням результатів дослідження у практичній діяльності органів державного управ ління, науково-дослідних організацій і навчальних закладів.
Практичне значення отриманих результатів. Результати наукового дослідження сприяють поглибленому і більш повному осмисленню ролі центральної структуризованої складової розширеного відтворення, яким є інвестиційний процес та формування ним системи державного управління в умо вах трансформаційної економіки. Вони є суттєвим внеском у розвиток теорії і прак тики державного управління інвестиційним процесом на макро- та мезо рівнях завдяки його системному аналізу, що дає змогу об’єктивно та завчасно усвідомлювати проблеми інвестиційного розвитку, прогнозувати і розробляти пре вентивні механізми запобігання їм та контролю, структу ри зувати й опти мі зувати державні та ринкові інструменти впливу на різних рівнях господарювання і на основі інвестиційно-інноваційної моделі державного управління будувати пост індустріальну економіку, забезпечувати розв’язання проблем простого й роз ширеного відтворення. Вони можуть стати в пригоді широкому загалу фахівців і науковців, які вирішують комплексну проблему формування механізму державного управління інвестиційним процесом в умовах трансформаційної економіки, а також слухачам системи підготовки магістрів державного управління, оскільки матеріали дисертаційного дослідження використані:
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною, оригінальною науковою працею. Положення, які характеризують наукову но виз ну, що в сукупності розв’язують основну наукову проблему державного управ ління інвестиційним процесом в умовах системної трансформації еконо міки, сформульовані й отримані автором особисто. У дослідженні не вико ристо вувалися ідеї або розробки інших дослідників (В.Г.Бодрова, О.М.Іва ницької, Л.С.Порічкіної), у співавторстві з якими були опубліковані окремі наукові та методичні праці.
Апробація результатів дисертаційної роботи. Наукові ідеї, основні положення та результати дисертаційного дослідження оприлюднені та схвалені:
Публікації результатів дослідження. За темою дослідження підго тов лено та опубліковано одноосібну монографію та 43 статті, в тому числі 23 стат ті у фахових журналах та збірниках наукових праць. Наукові результати дисертації додат ково відображають 20 публікацій в інших виданнях та в матеріалах науково-практичних конференцій і семінарів. Загальний обсяг публікацій за темою дослідження – 39 друк. арк.
Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається з переліку умовних скорочень, вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 421 сторінок, обсяг основного тексту – 392 сторінки. Робота містить 13 таблиць та 21 рисунок, у тому числі 11 на окремих сторінках. Список використаних джерел складається з 381 найменування, розміщеного на 29 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обгрунтовується вибір та актуальність теми дисертації, визначається стан наукової розробки проблеми, встановлюється зв’язок дослідження з науковими програмами, розкривається його мета, завдання, об’єкт, предмет, методи, наукова новизна отриманих результатів, їх практичне значення та особистий внесок здобувача, наводяться відомості про апробацію результатів дисертації, публікації, структуру та обсяг дисертації.
У першому розділі – “Державне управління інвестиційним процесом як об’єкт аналізу в науковій літературі з державного управління та обгрунту вання напрямів і методів дослідження” – наведено характеристики: ступеня наукової розробки теми; наукових основ державно-управлінських рішень в інвестиційній сфері; інвестиції як системоутворюючої категорії інвестицій ного процесу; проблем інвестиційної діяльності та традиційних підходів щодо їх розв’язання; впливу глобальних процесів на особливості руху капіталу в слабкорозвинутих регіонах; інвестиційних теорій та їх неспроможності розв’я зати проблеми господарського розвитку, що постійно виникають; обмеженості інвестиційних теорій економічним детермінізмом; ігнорування та замовчування теорій видатних економістів, які вважають, що економічний розвиток тільки тоді досягає оптимальності, коли зумовлюється духовно-моральними чинниками. Це дало можливість обгрунтувати вибір напрямів, гіпотезу, концепцію та загальні методи проведення дисертаційного дослідження.
Виявлено, що об’єктом дослідження в літературі з державного управління є окремі аспекти інвестиційного процесу, в основному регулятивного харак теру. Однак державне управління не може обмежуватися тільки однією функцією – регулюванням інвестиційної діяльності, оскільки поза актив ним державним впливом опиняються важливі інструменти управління: прогно зування, планування, організація процесу вкладання капіталу та стимулювання, контроль інвестиційної діяльності господарських суб’єктів. Крім того, держава і ринок є двома частинами однієї господарської системи: держава має не тільки формувати загальні правила господарювання, а й діяти за ними сама. Однак незважаючи на те, що державне управління офіційно визнано одним із основ них видів суспільної діяльності, у теорії й на практиці цей важливий фактор не використовується на тому рівні, який спроможний забезпечити розв’язання інвестиційних проблем. З огляду на це нагальною є потреба в розробці тео ре тико-методологічних засад державного управління інвестицій ним розвитком та ефективного механізму реалізації їх на практиці, що зумовлює необхідність виокремлення інвестиційного процесу як самостійного об’єкта дослідження.
Як показав аналіз історичної практики, інвестиційна діяльність дослі джувалася тривалий час, проте жодна з теорій не стала вичерпною і не мала пролонгованого позитивного соціально-економічного ефекту, що потребує виходу за межі вивчення даного господарського явища.
Досліджено, що категорія “інвестиція” не обмежується економічним, а до повнюється соціальним, екологічним, техніко-технологічним, інформаційно-інте лектуальним, духовно-моральним вимірами. Показано, що розподіл інвести цій на реальні та фінансові є критичним для забезпечення прогресивного роз витку. Це дає підстави для висновку про те, що при фор муванні системи державного управління потоками капіталу слід ура хо ву ва ти життєздатність ліберальної інвестиційної парадигми, яка вже вичерпується.
Ознайомлення з науковими працями іноземних авторів: Г.Александера, Дж.Гіт мана, Ф.Фабоцці, У.Шарпа; російських: В.С.Барда, П.І.Вахріна, С.В.Ємелья но ва, М.В.Ігошина; українських: Б.В.Губського, Т.В.Майорової, А.А.Пе ресади, А.М.По ручника, Н.О.Татаренка, В.Г.Федоренка та нормативними документами засвідчив, що в них стосовно трактування таких економічних категорій, як інвести ція, інвестиційний процес, інвестиційне середовище, інвестиційний потенціал немає єдності. Це зумовило різне розуміння сутності природи, особливостей розвитку діяльності господарських суб’єктів, механізмів державного впливу на процес вкладання капіталу, який часто обмежується регулятивною функцією управління. Системний підхід до аналізу цих категорій висуває низку питань: що має бути об’єктом управління, активних і пасив них, прямих та опосередкованих інстру ментів державного впливу, які системні особливості суб’єкт-суб’єктних та суб’єкт-об’єктних відносин, як трансформу ються інвестиційні ресурси в інвестиційний потенціал, які джерела забезпе чення інвестиційних потреб та ін.
Критичний аналіз літератури, присвяченій проблемам глобального впливу на рух капіталу на регіональному рівні, показав, що різні автори оцінюють вплив глобалізації на регіональну економіку по-різному. Одні вважають, що вона діє позитивно, інші аргументують її негативний вплив на регіональний розвиток країн, що перебувають у трансформаційному стані. Комплексний підхід у цьому контексті дає підстави для висновку, що глобалізація в динаміці як негативно, так і позитивно впливає на регіональний розвиток. Негативний вплив виявляється в розширенні сфер впливу транснаціональних корпорацій на весь світ, що ще більше стримує розвиток регіонів, позитивний – у тому, що вона сприяє усвідомленню того, що окремо кожній країні успішно розв’язати проблеми соціально-економічного розвитку неможливо. Йдеться, наприклад, про глобальні проблеми бідності, екологічні, медичні тощо.
Установлено, що в науковій літературі констатується існування супере чностей, які неможливо розв’язати з допомогою існуючих механізмів, тому слід розвивати альтернативні системи суспільного розвитку. Для цього необхідно вийти за межі економічного, інформаційного, інтелектуального фундамента лізму, включивши в систему оцінки ефективності державного управління інвестиційним процесом критерії, які характеризують відносини між людьми не тільки в економічному чи господарському вимірах, а, насамперед, у духовно-моральному.
Таким чином, обгрунтовано, що дослідження інвестиційного процесу як окремого об’єкта наукового аналізу має здійснюватися на таких засадах:
У другому розділі – Теоретико-методологічні засади управління ін вестиційним процесом” – проведено аналіз ринкової системи господарю ван ня, який свідчить про те, що управління інвестиційним процесом являє собою цілісну систему, в якій вплив суб’єктів на об’єкт управління здійснюється в певному інвестиційному середовищі і має цілеспрямований характер.
З’ясовано, що інвестиційний процес в умовах ринкової системи формувався тривалий історичний період. У стабільних умовах господарського розвитку він функціонує на засадах самоорганізації та саморегулювання, але під контролем держави. Показано, що інвестиційний процес пов’язується економічною теорією з реалізацією багатьох інвестиційних проектів. Справді, інвестиційна діяльність здійснюється через упровадження інвестиційних проектів, які є необхідним, але недостатнім елементом забезпечення інвестиційних потреб простого й розширеного відтворення, оскільки інші його скла дові (формування умов інвестування, прогнозування, планування, організація, стимулювання, контроль) залишаються поза увагою держави, що у трансформаційному періоді не дає змоги досягти взаємоузгодженості інтересів суб’єктів та знижує загальну ефективність господарювання.
Аналіз процесу розширеного відтворення засвідчив, що системоутворю ючою категорією інвестиційного процесу є інвестиція. Для державного управління принциповим є те, що інвестиція як економічна категорія означає відносини між суб’єктами інвестиційної діяльності з приводу довгострокових вкладень капіталу у виробництво з метою отримання прибутку та задоволення індивідуальних, колективних та суспільних потреб. Доведено, що трактування інвестиції як розміщення грошей у будь-які інструменти з метою отримання доходу призводить до виокремлення реальних та фінансових потоків капіталу, оскільки дає можливість отримувати доход поза процесом виробництва, у результаті чого виникає дефіцит грошових ресурсів у реальному секторі економіки при їх одночасному надлишку у фінансовому секторі. Це гальмує розвиток продуктивних сил на сучасному етапі.
Системно-процесний аналіз інвестиційної діяльності дає підстави характеризувати інвестиційне середовище як сферу взаємодії суб’єктів інвестиційного процесу, умови якої формуються інтегративними соціальними, правовими, організаційними, економічними, фінансовими, екологічними, інституціональними, техніко-технологічними, інформаційно-інтелектуальними, духовно-моральними, національно-етнічними та іншими чинниками, функцією яких є постачання та утворення необхідних інвестиційних ресурсів, перетворення їх на інвестиційний потенціал. Під час системно-процесного аналізу функціонування інвестиційного середовища було виявлено його нову властивість – опір, яка характеризує синергетичний ефект взаємодії об’єктів і суб’єктів процесу вкладання капіталу і розподіляється на позитивний і негативний, внутрішній і зовнішній. Об’єктивне встановлення чинників опору є необхідним елементом системи державного управління, оскільки дає змогу концентрувати і структуризувати вплив державних органів влади на оптимі зацію інвестиційного середовища.
У розділі показано, що в науковій літературі вплив державного управління на інвестиційний процес розглядається в основному крізь призму регулювання інвестиційної діяльності, формування інвестиційного клімату, використання інвестиційних ресурсів. Доведено, що інвестиційний клімат досліджується в основному з урахуванням умов залучення інвестицій, однак в обмежених рамках, наприклад, відсутнє достатнє наукове обґрунту вання безпечних для держави обсягів залучення іноземних інвестицій. У літературі інвестиційний потенціал розглядається як сума ресурсно-сировинного, виробничого, споживчого, інфраструктурного, інте лектуаль ного, інноваційного елементів. Процесний аналіз розширеного відтво рення показує, що інвестиційний потенціал є не тільки природною властивістю інвестиційних ресурсів, а й синергетичним результатом взаємодії державних та ринкових механізмів. Інвестиційний потенціал може бути більшим або меншим від суми вхідних ресурсів. Звідси випливає, що стан інвестиційного середовища об’єктивно характеризується різницею між наявними інвестиційними ресур сами та вкладеними інвестиціями за певний проміжок часу. Чим більша ця різниця, тим несприятливіше інвестиційне середовище.
В умовах впровадження ліберальної інвестиційної парадигми в Україні основною проблемою інвестування господарські суб’єкти та науковці вважають недостатність фінансових ресурсів. Доведено, що фінансових ресурсів значно більше, ніж сума реальних інвестицій, що є однією з важливих проблем, яку необхідно розв’язати. В Україні спостерігається дефіцит духовно-моральних ресурсів, що негативно вплинуло на характер трансформаційних процесів (наприклад, держава не змогла забезпечити справедливу приватизацію та захистити населення від фінансових афер, тінізації економіки). Тому згадані ресурси мають стати основними в системі інвестиційних ресурсів, у противному разі Україна не зможе найближчим часом вийти із системної інвестиційної та соціальної кризи і включитися у світові інтеграційні процеси.
Системоутворюючі властивості інвестицій реалізуються через інвести ційний цикл. В економічній літературі він розглядається як процес, що відбувається протягом часу здійснення інвестицій. Автором поглиблено тлумачення інвестиційного циклу як інтегральної характеристики соціального, організаційного, фінансового, техніко-технологічного, інноваційно-інформа ційного, екологічного циклів, зумовлених вкладанням капіталу у виробництво, тому ефективне усунення невизначеностей у процесі реалізації конкретного інвестиційного проекту можливе тільки на основі превентивного (випереджаль ного) та системного впливу держави на інвестиційну діяльність.
У дисертації вперше доведено, що в трансформаційній економіці інвести ційний процес, основним елементом якого є інвестиційний цикл, має стати об’єктом державного управління для забезпечення потреб розширеного відтворення основних фондів. Це приводить до необхідності прогнозування, планування, організації інвестиційного процесу та його правового, фінансового, соціального забезпечення на макро- та мікрорівнях.
Показано, що інвестиційний процес як об’єкт державного управління ха ракте ризується родовими ознаками суспільної природи: комплексністю різно спря мованих потоків капіталу; невизначеністю якісно-кількісного пере ходу сторін, цик лічністю руху капіталу, що в трансформаційній економіці потребує дер жав ного управління. Доводиться, що в умовах ринкової системи господарювання спів відношення між протилежними векторами руху тривалий час регулю валося на само орга нізаційних засадах. Рівень невизна ченості зазнає впливу ринкових сил попиту й пропозиції на інвестований капітал, конкуренції, кон’юнктури, стадії життєвого циклу продукції, він усувався на основі самоорганізації ринкових господарських суб’єктів, що періодично призводило до фінансово-економічних криз. Вихід із кризового стану досягався завдяки державному втручанню, але із значним запізненням у часі, соціальними та економічними втратами.
У розділі встановлено, що інвестиційний процес в умовах трансфор ма ційної економіки характеризується збільшенням невизначеності, що в разі па сивної поведінки держави призводить до зменшення можливості прогнозування і передбачення майбутніх макроекономічних проблем, необхідності розробки превентивних механізмів запобігання їм та ліквідації. З огляду на це при побудові нової системи державного управління обґрунтовується потреба в розробці інструментів свідомого усунення невизначеностей на основі прозорих, зрозумілих, прогнозованих дій господарських суб’єктів.
У розділі обгрунтовано бінарні принципи відносин суб’єктів інвести ційної діяльності: свободи, відповідальності (вертикальної), ефективності й справедливості (горизонтальної) взаємозалежності, яка потребує встановлення ідентичної міри (межі їх дії). Метою вдосконалення взаємовідносин інвести ційної діяльності має бути зростання інвестиційного потенціалу як бази забезпечення індивідуальних, колективних та суспільних потреб. Функцію формування умов вкладання капіталу мають виконувати всі учасники інвести ційної діяльності. Всі суб’єкти інвестиційної діяльності мають забезпечити безперешкодний рух інвестицій в інвестиційному циклі: від визначення пріоритетів вкладання капіталу до споживання інвестиційних товарів суб’єк тами, їх кінцевого споживання населенням.
Установлено, що забезпечення виконання цієї функції суб’єктами інвестиційної діяльності є початковим етапом формування відповідального й ефективного власника. Без залучення суб’єктів інвестування до формування умов вкладання капіталу держава не зможе ефективно управляти економічним розвитком, який у цьому разі матиме тимчасовий, невизначений характер, а його ефективність цілком залежатиме від стихійних чинників.
Управління інвестиційним процесом в умовах ринку в стабільні періоди характеризується ринковим саморегулюванням. У періоди економічних криз дер жава управляла процесом інвестуван ня безпосередньо. Жоден механізм управління не став вичерпним, таким, що враховує динамічні зміни в часі й просто рі, а самоорганізація ринку виявилася неспроможною передбачити еконо мічні та фінансові кризи, які відбуваються періодично і постійно, що призводить до великих втрат економічних ресурсів. Сучасний інвестиційний процес виходить за суто еконо мічні межі, що потребує від кожного суб’єкта інвестування грунтовного вивчення соціальних, культурних, національних, глобальних та інших чинників і включення їх у систему макроекономічного управління.
У третьому розділі – “Трансформація державного впливу на інвестицій ний процес в умовах глобалізації” – основна увага звертається на характери стику моделей господарювання у світі. Наголошується на необхідності осмислити нові процеси суспільного розвитку, дослідити такі поняття і явища, як “глобалізація”, “нова економіка”, “цивілізаційна криза” та встановити особливості їх впливу на інвестиційний процес в Україні.
Виявлено, що світова економіка має інформаційно-інтелектуальний век тор розвитку. Утворюються світові мережеві технології, які миттєво перетво рюють і передають величезні обсяги інформації, забезпечують інтеграцію фінансових ринків; розпочалося самозростання фінансового капіталу поза матеріальною реальністю, що робить фінансові та реальні потоки капіталу переважно паралельними, трансформуючи рушійні сили ринкової системи. Незважаючи на потужні суперкомп’ютерні системи, створений людиною світ виявився складним для її інтелектуальних можливостей і більше не піддається ефективному передбаченню напрямів власного розвитку. У результаті майбутнє як кількісне нагромадження параметрів і тенденцій минулого та сучасного неможливе. Це зумовлює необхідність формування нової інвестиційної парадигми розвитку, особливо у трансформаційних економіках.
Установлено також, що метою глобалізації є не розв’язання сучасних проблем соціально-економічного розвитку, а залучення додаткових інвести ційних ресурсів планети в конкурентну боротьбу, яка отримала нові засоби та механізми без зміни її характеру. Водночас людство починає усвідомлювати, що жодна держава світу самостійно не може розв’язати проблеми критичного техногенного навантаження на довкілля (руйнування озонового шару, глобальне потепління, забруднення повітря тощо), бідності, поширення інфекційних захворювань та ін.
У розділі показано, що у постіндустріальних країнах на базі розвитку п’ятого та шостого технологічних укладів створюється нова структура виробництва. Формується постіндустріальне суспільство. Його характерною ознакою є нова ефективність, базою якої виступають глобальні інформаційно-інтелектуальні технології. Деякі автори вважають, що останні створюють умови, за яких неможливо відчужувати результати праці. Проте змінюється не тільки характер праці, а й методи примусу до неї, механізми перерозподілу доданої вартості, оскільки не тільки окремі працівники, а навіть держави у новій економіці підпорядковуються новому економічному порядку. Результати праці не відчужуються тільки від суб’єктів, які є розробниками метатехнологій, управляють ситуацією, моделюють її, керуючись власними інтересами.
Розкрито особливу роль знання, яке стало головним фактором формування нової економіки, оскільки систематизовані дані змінюють образ сучасного світу. В інформаційно-інтелектуальній економіці вирішальну роль відіграє той, хто володіє новими технологічними принципами, базами даних, має алгоритми обробки величезних масивів інформації та застосування її у виробничих, бізнесових, соціально-економічних процесах.
У розділі виявлено нову тенденцію – гроші поступово втрачають функцію за гального еквівалента у зв’язку з нестабільністю валютних курсів та про центних ставок. Натомість її починають виконувати метатехнології, які завжди ста більні: їх обсяг у виробника не зменшуються після передачі іншим госпо дарським суб’єктам, які не втрачають права володіння ними, є джерелом нескін ченних відтворювальних ресурсів, на відміну від грошей, мають власну про дук тив ність, стають середовищем господарювання суб’єктів комерційної діяльності, ба га то в чому підміняють і замінюють старі правила й атрибути ринку. Все це свід чить про те, що нова економіка формує нових монополістів, які тотально контро лю ють ринок сучасних товарів; ліберальний вплив на суспільне виробництво втра чається, трансфор мується зміст сучасного госпо дарювання, який неодно значно характе ризує життєздатність та прогресивність системи, що народжується.
Доведено, що в умовах інтенсифікації глобального впливу на національні економіки, причому в основному негативного, підвищується відповідальність держави за коректний вибір цивілізаційного вектора руху, побудову нових господарських систем, які мають вивільнити людину від тваринної боротьби за своє існування. Цього можливо досягти тільки на основі включення в механізм оцінки ефективності господарської діяльності, крім економічних, соціальних, техніко-інформаційних, інтелектуальних, екологічних, ще й етичних критеріїв добра, совісті, співчуття до слабшого та ін. Основною метою держави має стати забезпечення повноцінного людського існування.
З’ясовано, що формування нової системи господарювання в Україні здійснюється з використанням світового досвіду, відповідно до якого держава як суб’єкт господарювання має розробляти умови інвестиційної діяльності, регулювати суспільно-економічні процеси, але не втручатися у виробництво. Інші суб’єкти мають активно впливати на суспільне виробництво на ліберальних принципах. Обгрунтовано доцільність застосування світового досвіду, але з урахуванням національних особливостей. Показано, що з допомогою ефективних механізмів на базі копіювального методу неможливо розв’язувати проблеми, що постійно виникають, коли існуючий неефективний спосіб виробництва інтенсивно руйнується, ставлячи суспільство перед вибором: виживати будь-якими методами (у тому числі й неправовими, антидержавними, антисоціальними) чи потрапити в тотальну залежність від високорозвинутих держав, ліквідувавши внутрішній негативний опір та зовнішні негативні впливи. Транс фор маційні процеси господарського механізму досліджує транзитологія – загальна теорія перехідних процесів, його закономірностей, механізмів переходу до нового господарського порядку з урахуванням глобальних впливів на національну економіку.
У розділі зазначається, що економісти виділяють три етапи, які від різ няються мірою втручання держави в економіку. На першому етапі запрова джу валося регу лювання економічних процесів: умов інвестування, обсягів державних витрат, темпів змі ни реальної зарплати, рівня зайнятості, розподілу доходів, формування сукуп ного попиту, рівня виробництва, сальдо платіжного балансу тощо дер жава застосовує виключно економічні й правові важелі. Другий етап пе ред ба чав обмеження функцій втручання держави в розвиток економіки шляхом пе редачі їх суто ринковим механізмам. Держава на цьому етапі регулює зай нятість населення, стабільність цін, сальдо платіжного балансу, темпи еко номічного розвитку. Ці два етапи невелика група високорозвинутих країн прой шла у 30-80-ті рр. і на сьогодні перебуває на третьому етапі. Третій етап харак те ризувався подальшим зменшенням втручання держави в діяльність госпо дарських суб’єктів. Держава діє лише на найважливіших стратегічних напря мах, таких як контроль над інфляцією, досягнення нової якості зростання в ши ро кому розумінні. На цей етап вступили США, Японія, Франція та інші країни.
Аргументами проти копіювання механізмів управління інвестиційним процесом високорозвинутих країн наздоганяючими методами для побудови націо нальної господарської системи є тіньова економіка, корупція, бюро кратизм, бідність значних мас населення та ін. У розділі також вказується, що володіння окремими високими технологіями, які здатні кардинально змінити уявлення про межі технологічної та економічної ефективності, є необхідною, але недостатньою умовою досягнення світової конкурентоспроможності. Доведено, що глобалізація інформаційного та економічного простору забез пе чує достатню для світової конкуренції ефективність технологій держав пе рехідних економік тоді, коли вони включені у світові мережі (світова мережева економіка). Однак для тієї чи іншої країни це зумовлює необхідність передачі цим мережам частини повноважень, тому перед країнами, які перебувають у перехідному періоді, стоїть альтернатива: або віддати частину повноважень і включитися в уже діючі світові мережі, або формувати свою світову мережу, що значно складніше, але безпечніше для національного розвитку.
У розділі розкривається протиріччя між інноваціями та виробництвом. Інноваційні трансформації відбуваються постійно, а суспільному виробництву потрібен певний алгоритм розвитку, який встановлює умови стабільності та змінності. Доведено, що це протиріччя має розв’язати інституціоналізм шляхом встановлення формальних та неформальних правил комунікацій, які в процесі функціонування через певний час мають перетворитися на національні практики і культурні форми національної свідомості та національної ідентичності.
Установлено, що однією із закономірностей формування інсти туціональної бази є те, що вона має бути спрямована на гуманітарний розвиток суспільства на основі якісно нового явища, яке визначає характер інфор ма ційно-інтелектуальної економіки – структурного ресурсу, який виникає внаслі док лавиноподібного ускладнення процесів господарювання, зумовленого необхідністю координувати та враховувати мільйони техніко-технологічних, виробничих, ринкових, соціально-економічних та інших параметрів і пре вентивно реагувати на їх динамічні зміни. Обгрунтовано, що його застосування в Україні призводить до необхідності розробки власної ідеології, стратегії й тактики побудови господарської системи.
Доведено, що включення у світові економічні мережі економіки України є об’єктивною закономірністю, однак це слід робити вибірково та частково, забезпечивши при цьому достатню ефективність та державну незалежність. Для досягнення соціально-економічної, техніко-технологічної, інформаційно-інте лектуальної, екологічної ефективності тощо слід формувати національну систему державного управління інвестиційним процесом та власні світові економічні мережі на основі використання структурного ресурсу та найвищих досягнень науково-технологічного прогресу.
Четвертий розділ – “Еволюція державного управління інвестиційним про це сом в умовах системної трансформації економіки і суспільства пере хід ного типу” – присвячено аналізу процесу управління інвестиційною діяльністю в Україні. Розкрито еволюцію державного впливу на процеси інвестування. Аналі зуються особливості державних та ринкових інструментів його регу лювання, а також інвестиційної кризи та заходи державних органів управління щодо її ліквідації, державний вплив на організаційну структуру управління інвестиційним процесом та напрями її трансформації. Наводиться харак те ристика державного регулювання потоків капіталу та досліджується інноваційний вектор інвестиційної полі тики держави.
У розділі встановлено, що формування нової системи управління здійснювалося в три етапи: 1991-1994 рр., 1995-1998 рр. і 1999-2005 рр. У пер ші роки система управління інвестиційним процесом формувалася на само організаційних засадах. Інвестиційний процес розглядався як об’єкт дер жав ного регулювання: держава регулювала інвестиційну діяльність з допомогою законодавчо-нормативних актів. Доведено, що на становлення нової системи управління в Україні значно вплинули економічні теорії західних учених, тому воно спочатку мало копіювальний характер. Українські реформатори взяли на озброєння метод, який поєднав “шокову терапію” з “градуалізмом”. Але вибрана парадигма трансформації виявилася непридатною для побудови власної системи господарювання, а перехідний період супроводжувався ускладненнями і непередбачуваністю соціально-економічного розвитку.
Показано, що погляди на роль держави в інвестиційному процесі поступово змінювалися, вона почала активізовувати та структуризувати свій вплив на інвестиційну діяльність, але й досі інвестиційний процес не став об’єктом державного управління. Концепція інвестиційної діяльності та програма інвестиційного розвитку, які розроблені в Україні, мають невизна чений характер, інвестиційне законодавство постійно змінюється, що не сприяє формуванню стабільного інвестиційного середовища. Невизначеність вияв ляється, зокрема, у виборі джерел інвестування: спочатку перевага віддавалася залученню іноземних інвестицій, для чого іноземним інвесторам було надано низку пільг, які згодом ліквідували.
Органі заційну структуру діючої моделі інвестиційної діяльності утворює інвестиційне середовище, в якому взаємодіють блоки суб’єктів інвестування, інвести ційних ресурсів (потенціалу), управління, об’єктів інвестування, ефективності інвестування.
У розділі обгрунтовується, що недосконала інвестиційна політика та механізми регулювання інвестиційної діяльності поглибили системну інвести ційну кризу, ознаками якої є призупинення простого відтворення, подальша соціальна диференціація населення на багатих та бідних, яка вже досягла критичних параметрів, та ін. Класифіковано етапи інвестиційної кризи: перший етап – 1980-1991 рр. – розпочався за часів СРСР, характерною ознакою (чин ником) якого була неефективна соціалістична система організації капітальних вкладень, який ми називаємо історичним. Він завершився повним розривом виробничих зв’язків у єдиній економіці в 1991 р. Другий етап – 1991-2000 рр. – характеризувався дією нових чинників і суспільних сил, які визначили по дальшу трансформацію економіки України. На цьому етапі також діє історичний чинник, вплив якого триває до періоду відновлення інвестиційного про цесу економіки незалежної держави. Але, крім історичного, важливим є методологічний чинник: неспроможність економічної науки створити достатні теоре тико-методологічні засади механізму державного управління інвести цій ним процесом у перші роки існування незалежної економіки, що зумовило безсистемну, непрозору, непослідовну, непередбачувану державну інвестиційну політику. Третій етап, що розпочався в 2000 р. і триває досі, характеризується деякою активізацією інвестиційної діяльності. Отже, управління інвестиційною діяльністю обмежилося законодавчо-нормативним регулюванням та дією сти хійних самоорганізуючих механізмів ринку. У результаті економічні цілі діяль ності суб’єктів інвестування та механізми їх досягнення виявилися неузго дженими, різноспрямованими, внаслідок чого системна інвестиційна криза триває.
Зазначається, що невизначеність інвестиційної концепції та обмеження управ ління інвестиційним процесом функцією регулювання спричинили відпо відний рух капіталу, який, як відомо, характеризується зростанням і вибуттям (у результаті амортизації), виробництвом, обміном і споживанням та позна чається такими термінами: первісне нагромадження капіталу, концентрація капі талу, потоки капіталу: грошові, фінансові, товарні, інвестиційні, кредитні. Крім того, рух капіталу – це процес взаємоперетворення різних його форм, який, що особливо важливо, потребує механізму управління ним для забезпе чення пропорцій самозростання капіталу. В умовах ринкової самоорганізації економіка не забезпечена ефективним механізмом управління, що є причиною перманентних світових інвестиційних криз та неефективності існую чої господарської системи.
У розділі розкривається специфіка економіки перехідного періоду, яка пов’язана з процесами первісного нагромадження капіталу, плануванням, організацією, стимулюванням, контролем процесів відтворення капіталу, регулюванням фінансово-кредитної сфери, фондового ринку.
У розділі встановлено взаємозв’язок між пасивною політикою держави в управлінні інвестиційною діяльністю та негативними процесами первісного нагромадження капіталу. Наприклад, неефективний державний контроль зумовив масове шахрайство фінансових посередників, тінізацію економіки, корупцію, бюрократизм. Показано, що пасивна політика держави негативно впли нула на процеси формування і функціонування інвестиційної інфра структури, зокрема на фондовий ринок як капіталогенеруючий сектор еконо мічної системи, угоди на якому характеризуються непрозорістю, особливо на вторинному сегменті. Авансовані інвестиції в цінні папери рідко капіта лі зуються, що спричиняє низьку рентабельність угод. Тільки незначна частина емі сій цінних паперів орієнтується на інвестиційні надходження, натомість біль ша їх частина реструктуризується з метою приватизації (формування та індексація капіталу). Пасивність емітентів пояснюється відсутністю внутрішніх легітимних джерел нагромадження власного капіталу – неповною легалізацією прибутків та аморфною амортизаційною політикою. Первісне нагромадження капіталу шляхом привласнення запозичених ресурсів є, можливо, найбільш негативним проявом фінансового шахрайства, призводить до нехтування не тільки економічними законами, а й нормами моралі. Це завдало великої шкоди процесам побудови нової господарської системи.
Незадовільне регулювання потоків капіталу виявилося також у засто суванні державного боргу як джерела наповнення державного бюджету на основі використання облігацій державної позики. Штучна надвисока доходність ОВДП зумовила спрямування потоків вільних банківських і небанківських ресурсів на купівлю держоблігацій, спричиняючи диспропорції у сфері обі гу капіталу (виробництво залишалося без грошових коштів, які могли бути спрямовані на відтворення основних фондів).
Зазначається, що в Україні у 1991-1998 рр. найбільшого занепаду зазнав інвестиційний сектор економіки: інвестиції в основний капітал скоротилися у 5 разів, що перевищило темпи скорочення промислового виробництва. Погір шилася структура капітальних вкладень: інвестиційні потоки спрямо вувалися у важку індустрію (понад 4/5 промислових інвестицій – в експортну галузь, що забезпечувала найвищу рентабельність), а не у високотехнологічні галузі та виробництво товарів кінцевого споживання. Одним із чинників інвестиційної кризи стали високі темпи інфляції.
Відсутність державної науково обґрунтованої інвестиційної політики в цілому та амортизаційної політики зокрема призвела до стрімкого старіння основних фондів: через постійну недоамортизацію коефіцієнт заміни основних фондів знизився до 2% на рік. У 1991-1997 рр. в Україні було загальмовано інвестиційну діяльність. Разом з тим потреби в інвестиціях у середині 1990-х рр., за розрахунками Міністерства економіки, становили 200 млрд дол., а щорічна потреба в них – 20 млрд дол. США. У результаті в Україні утворились “інвестиційні ножиці” (великі потреби в інвестиціях та їх низьке реальне забезпечення), які значно знизили вплив інвестиційних чинників на зростання економіки. Це зумовило необхідність більш активних дій держави з формування інвестиційного механізму розвитку економіки пере хідного періоду. Починаючи з 1998 р. шляхом вжиття жорстких заходів щодо макроекономічної стабілізації вдалося досягти виходу економіки з кризи.
Як відомо, ефективність капіталу залежить від часу експлуатації основних фондів. У 2004 р. первісна вартість основ них фондів дорівнювала 1141,0 млрд грн. У структурі основних фондів понад 40% від балансової вартості становлять об’єкти віком понад 23 роки, середній вік діючих фондових об’єктів дорівнює 21,7 року. Динаміка руху основних фондів значною мірою залежить від аморти заційної політики. Цей чинник інвестиційного зростання розглядається в двох основ них вимірах: у кількісному як найбільш масштабне джерело фінансу вання капі таловкладень, і в якісному як спосіб організації обороту капіталу та онов лення його елементів, один із вагомих інструментів економічного впливу дер жави на фінансовий стан суб’єктів господарю ван ня. Інвестиційна криза в Украї ні зумов лена також недооцінкою відтворювального потенціалу аморти за цій ної сис теми, що розглядалась як пасивний витратний елемент, яким можна ма ніпулювати для поповнення державного бюджету. Це призвело в 1991-1995 рр. до різкого зниження амортизаційних відрахувань та відтворювального потенціа лу України.
Зазначається, що в Україні з 1997 р. була запроваджена амортизаційна модель, формально запозичена з практики ринкових країн, де певний інвестиційний потенціал розвитку вже створений, але вона, як справедливо підкреслюють вітчизняні автори, не враховує специфіки перехідної економіки України. У 2001 р. була прийнята нова Концепція амортизаційної політики, яка значною мірою усунула недоліки попередньої моделі, проте й вона не забезпечила якісних змін у відтворенні основних фондів. Виявлено, що фінансовий сектор України – найслабший сегмент економічної системи нашої держави. Показано, що, крім інвестиційної сфери, найбільше негативний вплив позначився також на соціальній сфері. Небезпечним для стабільного розвитку економіки є масове зубожіння населення. Головним чинником негативних наслідків трансформації існуючої господарської системи став дефіцит у реформаторів духовно-моральних якостей, які перетворили процес первісного нагромадження капіталу в нелегітимне привласнення загальнонародних підприємств, що створювалися кількома поколіннями народу України.
Отже, система управління капіталом як єдине ціле відсутня і перебуває на стадії формування. Держава слабко контролює рух капіталу та його соціально-економічну ефективність, наслідком чого є тінізація економіки та соціальне розшарування населення. Рух капіталу спрямовувався стихійними механізмами саморегулювання, що призвело до нелегітимних форм первісного нагрома дження, привласнення запозичених ресурсів, тінізації капіталу, порушення соціальної справедливості при проведенні приватизації. Основна рушійна сила ринку – прибуток – зазнала деструктивної трансформації: його стало можливим отримувати поза процесом виробництва. Унаслідок цього зростання фінан сового капіталу перетворилося на самодостатній процес. Державні програми – засіб організації руху капіталу, де він має набувати системоутворюючих властивостей, розкривають цей процес фрагментарно, що не дає можливості використовувати синергетичний ефект інвестиційного середовища, яке теж формувалося стихійно. Фінансово-кредитна система, фондовий ринок, амортизаційна політика не виконали основну функцію – генерацію капіталу, в результаті чого всі галузі виробництва не отримали достатніх інвестиційних ресурсів; значні обсяги інвестиційних коштів спрямовувалися на споживання; швидко старіють основні фонди; знизилася ефективність підприємств; різко занепала соціальна сфера. У результаті цього призупинилося навіть просте відтворення, що стало ознакою інвестиційного занепаду в Україні в 1991-1999 рр. На занепад інвестиційної сфери найбільше вплинули духовно-моральні чинники, які спричинили стрімке зубожіння переважної більшості населення. Вихід з цієї ситуації почався з 2000 р., однак у 2004 р. потреби в інвести ціях на просте відтворення задовольнялися тільки на 6-8%, цілісної системи управління капіталом не створено, а соціально-економічне зростання й надалі забезпе чується екстенсивними чинниками.
Показано, що в 2001-2005 рр. держава для розв’язання соціально-економічних проблем почала активно залучати інноваційні ресурси, які забезпе чують оптимальне використання невідтворюваних ресурсів та формують нові невичерпні джерела інвестиційного розвитку. Доведено, що ефективність інноваційного процесу характеризується синергетичним результатом, який виходить за межі підвищення результативності застосування тільки засобів виробницт ва, оскіль ки інвестиційний потенціал залежить від ефективності державного управління. Якісне зростання економіки набуває необхідних сус пільству параметрів тоді, коли цикл інновацій розпочинається у відносинах між людьми, розгортається в управлінні та виробництві й завершується отриманням соціально-економічних, екологічних та інших результатів господарської діяль ності. Однак залучення інноваційних ресурсів у виробництво є безсистемним і фрагментарним. Інноваційні програми розвитку, які задекларовані державою і мали на меті створити інноваційну модель, стосуються тільки вдосконалення засобів виробництва, тобто охоплюють лише одну складову суспільного процесу виробництва. Крім того, застосування наздоганяючого методу транс фор мації господарського механізму не створює умов для розвитку на випередження. У дослідженні також показано, що ринок залучає інноваційні ресурси у виробництво тільки тоді, коли гарантуються його економічні інтереси і надійно діє механізм інноваційного розвитку. Зроблено висновок, що сформований державою на ринкових засадах механізм інноваційного розвитку виявився неспроможним включити високі технології у виробництво.
У розділі обгрунтовано, що в перехідний період держава має виступати основним суб’єктом упровадження інновацій у виробництво, взяти на себе підвищені інноваційні ризики, формувати інноваційну систему державного управління превентивного типу на базі прогнозування майбутніх проблем відтворення та завчасної розробки механізмів їх нейтралізації і контролю.
У п’ятому розділі –“Становлення системи превентивного державного управління інвестиційно-інноваційним процесом” – обгрунтовано, що система державного управління інвестицій ним процесом – це цілеспрямований, у відпо відній ієрархії та послідовності організований комплекс взаємоузгоджених блоків (структурних елементів), які на базі правових, фінансових, інвестицій них, кредитних, соціальних, екологічних та інших інституцій держави прогнозують, планують, організовують, стимулюють, контролюють інвести ційну діяльність суб’єктів господарювання. Основним інструментом держав ного управлін ня інвес тиційним процесом є структуризація системних ресурсів суспільства на інноваційній базі.
У розділі доведено, що інноваційність системи державного управління інвестицій ним процесом формується на засадах: ліквідації невизначеностей управлінського та інвестиційного циклів; активного формування інвестицій ного середовища; моделі випереджального розвитку, яка дає змогу передбачати майбутні проблеми та розробляти запобіжні механізми для їх розв’язання; включення духовно-моральних, культурних та інших чинників як основних інструментів державного впливу на поведінку господарських суб’єктів у систему державного управління. Під час формування нової системи управ ління необхідно враховувати суспільну природу інвестиційного процесу та усунути невизначеність у співвідношеннях державних і ринкових механізмів впливу. На відміну від існуючих поглядів доведено, що держава має не тільки формувати ринкові правила гри, а й сама діяти за ними. Обгрунтовано, що побудова нової системи державного управління інвестиційним процесом в Україні має бути спрямована на усунення протиріччя між державними та ринковими інструментами.
Аргументовано, що управління інвестиційним процесом на державному рівні має здійснюватися через управлінські цикли на макро-, мезо- та мікрорівнях, а їх провідною ланкою має стати державний управлінський цикл на мікрорівні – на підприємствах та в організаціях цілісної мережі виробництва доданої вартості. Це означає, що всі суб’єкти інвестиційної діяльності мають забезпечувати умови для виробництва доданої вартості.
У розділі встановлено взаємозв’язок між макроекономічною природою інвестиційного процесу та функціями державного управ ління, яке здій сню єть ся через інвестиційну функ цію (див. таблицю). Основною метою державного
Критичні параметри1 інвестиційної функції держави
|
Параметр |
Ступінь впливу параметра |
Міра параметра |
|
Інвестиційна політика |
Формує стратегію інвестиційного процесу |
Ефективність інвестиційної політики вимірюється економічним зростанням |
|
Інвестиційне середовище |
Забезпечує функціонування інвестиційного процесу |
Ефективність інвестиційного середовища вимірюється потужністю інвестиційного потенціалу |
|
Механізм реалізації інвестиційної політики |
Формує умови реалізації інвестиційної політики |
Достатність інструментів, фінансових засобів підприємств для фінансу ван ня і самофінансування |
|
Законодавство про підприємництво |
Формує умови ведення бізнесу |
Стабільність і достатність правових умов |
|
Інвестиційне законодавство |
Формує умови інвестиційного процесу |
Те саме |
|
Обсяг інвестиційних ресурсів |
Обсяг інвестиційних ресурсів забезпечує динамічне зростан ня виробництва засобів ви ро бництва і виробництва спо живчих товарів |
Достатність інвестиційних ресурсів |
|
Організація процесу виробництва |
Забезпечує структуризацію інвести ційних ресурсів та перетворює їх на інвестиційний потенціал |
Достатність структурних заходів реалізації інвестицій |
|
Інвестиційні ризики |
Високі інвестиційні ризики зни жують інвестиційний потенціал |
Прийнятний рівень ризику для здійснення інвестицій |
|
Джерела інвестиційних ресурсів |
Сімейні господарства, юридичні особи, внутрішні й зовнішні інве стори забезпечують економіку інвестицій ними ресурсами |
Достатній платоспроможний попит сімейних господарств і підприємств. Достатність вільних ресурсів у внут рішніх і зовнішніх суб’єктів інве стування, а також державних ресурсів для інвестування |
управління інвестиційним процесом має стати формування інвестиційного потенціалу економіки, достатнього для забезпечення суспільних соціально-економічних потреб. Це означає, що держава повинна прогнозувати розвиток усіх структурних складових інвестиційного потенціалу, планувати та орга нізовувати його формування, контролювати цей процес. Організаційна струк тура інноваційної системи державного управління наведена на рис. 1.
Для узгодження блоків інноваційної системи був розроблений превентивний механізм державного управління інноваційно-інвестиційним розвитком як комплекс упорядкованих заходів щодо усунення невизначеностей взаємодії господарських суб’єктів у процесі управлінського та інвестиційного циклів з метою забезпечення потреб простого та розширеного відтворення (рис. 2), який має будуватися шляхом усунення невизначеностей про тягом управлінських та інвестиційних циклів. Він передбачає певну послідовність, особливістю якої є циклічність та можливість її коригування в режимі реального часу. У дослідженні доведено, що інвестиційний розвиток як кількісне нагромадження інвестицій у реальному капіталі за 15-20 років забезпечить тільки просте відтво рення, що негативно вплине на розв’язання соціально-економічних проблем, які будуть постійним де стабілізуючим чинником у найближчі роки.
У розділі обгрунтовується необхідність суспільної мобілізації суб’єктів господарської діяльності та правових, соціальних, організаційних, фінансових, техніко-технологічних, інтелектуально-інформаційних ресурсів тощо, спрямо ва них на забезпечення достатньої ефективності суспільного виробництва та лікві дацію на цій базі бідності в Україні, що потребує розробки мобілізаційного меха нізму, мобілізації підприємств та виконання інноваційних державних за мовлень на основі договорів. Мобілізаційний механізм має бути забезпечений систе мою гарантій: соціальних (досягнення загальноукраїнського консенсусу у визначенні соціально-економічного стану України на даному етапі та можливих шляхів ви ходу з нього); правових (участь суб’єктів мобілізації в розробці законів та стабільність законодавства, що регу лює госпо дар ські відносини); фінансових (вста новлення пріо ри тету бюджету розвитку підприємства перед державним бюдже том та забезпечення вільного доступу суб’єктів господарської діяльності до інвестиційних ресурсів); організаційних (організація інвентаризації високих технологій, які є в Украї ні та у світі, для залучення їх у виробництво; а також високо техно логіч ного виробництва) та ін.
Інноваційність мобілізаційного механізму полягає в тому, що ре зуль тати мобілізації інноваційно-інвестиційних ресурсів оцінюються на базі встанов лення критеріїв, показників міри оцінки. У систему критеріїв оцінки, крім економічних, організаційних, техніко-технологічних, інформа ційно-інтелек туальних, екологічних, включаються соціальні та духовно-моральні. У даній системі оцінці підлягають суб’єкт-суб’єктні та суб’єкт-об’єктні мобілізаційні відносини. Вплив держави як суб’єкта управління мобілізацією інноваційно-інвестиційних ресурсів має бути встановлено через визначення рівня включення кожного учасника суспільного господарювання у відносини відповідальності за його результати, показником якого має стати рівень
розвитку підприємництва та його ефективність. Розробка й упровадження в практику системи оцінки діяльності державної влади за результати мобілізації інноваційно-інвестиційних ресурсів має стати одним із інструментів усунення супе речності між державними та ринковими механізмами впливу на ви роб ництво.
Рис. 2. Модель державного управління інвестиційно-інноваційним процесом
у превентивному господарському розвитку
Організаційною формою мобілізації суб’єктів господарської діяльності та інвестиційно-інноваційних ресурсів мають стати стратегічні альянси у всіх галузях суспільного виробництва.(рис. 3). Стратегічні інвестиційно-інноваційні альянси є організаційною формою відновлення довіри народу до влади і бізнесу на основі вільного вступу у стратегічний альянс учасників нової організаційної структури, забезпечення прозорості господарських процесів та гарантування суб’єктам альянсів реалізації їх інтересів.
Рис. 3. Організаційна структура стратегічного інвестиційно-інноваційного альянсу
Високі технології у виробництво в перехідний період на базі стратегічних альянсів може впро ва джувати тільки держава, тому перед нею стоять такі важливі завдання з форму вання інвестиційно-інноваційного потенціалу:
Отже, мобілізація інноваційно-інвестиційних ресурсів на базі створення стратегічних інвестиційних альянсів має забезпечити перерозподіл повно важень між державою та іншими суб’єктами господарського процесу, створити науково-технологічну базу досягнення достатньої ефективності і на підставі цього гарантувати розв’язання нагальних соціально-економічних проблем.
Висновки
У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирі шення наукової проблеми, що виявляється в забезпеченні простого й розширеного відтворення основних факторів виробництва. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дало змогу сформулювати висновки й рекомендації, що мають теоретико-мето дологічне та практичне значення.
1. Узагальнено дослідження вітчизняної й світової літератури, при свяченої теоретико-методологічним основам сутності й змісту державного впливу на інвестиційну сферу. В Україні проблеми інвестиційного розвитку вивчаються стосовно закономірностей і механізмів самоорганізації процесу вкладання капіталу в умовах ринку. Інвестиційна діяльність розглядається як об’єкт державного регулювання. Не досить повно вирішені питання щодо визначення теоретичних понять і категорій, які характеризують інвестиційний процес і його складові, співвідношення державних та ринкових механізмів впливу в умовах розвитку постіндустріальної економіки та процесів глоба лізації. Малодослідженими залишаються питання, пов’язані із формуванням системи державного управління інвестиційним процесом, розробкою форм і методів виходу економіки із кризи.
2. З’ясовано, що жодна з існуючих інвестиційних моделей неспроможна розв’язати проблеми соціально-економічного розвитку. Ліберальна парадигма, характерна для високорозвинених країн як база нового світового економічного порядку, не тільки не може бути нав’язана іншим країнам світу, а й самі високорозвинені країни не можуть розвиватися за такою моделлю. Необхідно замінити стару методо логічну базу формування механізмів сус пільного розвитку та розробити нові соціокультурні матриці й концептуальні схеми сприйняття реальності. У цьому аспекті розв’язання проблем простого й розширеного відтворення повністю залежить від ефективності механізму державного управління процесом вкладання капіталу та визначається напрямом векторів його руху: самодостатнє зростання капіталу або як умова розвитку соціальної сфери.
3. Суспільна природа інвестиційного процесу як об’єкта державного управлін ня зумовлена такими макроекономічними чинниками: родовими ознакам цього процесу, єдиною макроекономічною метою, інтегро ваним виробництвом матеріальних благ, інтегрованим інвестиційним циклом. Суспільна природа інвестиційного процесу потребує оптимізації державних та ринкових механізмів впливу на самозростання капіталу.
4. У дисертацій наведено визначення системи державного управління інвестиційним процесом, превентивного механізму державного управління інвестиційним процесом; з’ясовано нові властивості інвестиційного середовища; уточнено визначення інвестиційного потенціалу та інвестиційного циклу; встановлено принципи, на яких мають будуватися відносини суб’єктів інвестиційної діяльності.
5. В умовах глобалізації державний вплив на інвестиційний процес стає подвійним: роль держави зменшується, оскільки глобальні суб’єкти – стратегічні інвестиційні альян си, транснаціональні компанії – впливають на інвестиційний процес більше, ніж уряди держав; роль держави збільшується оскільки глобальні екологічні, соціальні, економічні проблеми виникають швидше, ніж створюються самоорганізуючі механізми їх розв’язання, що потребує цілеспрямованого та структурованого державного впливу на всіх рівнях господарювання. Державна політика господарської діяльності має бути спрямовуючим та координуючим чинником у формуванні конкуренто спроможності національних виробників, захисті внутрішнього інвестиційного середовища від зовнішніх та внутрішніх негативних впливів.
6. При формуванні механізму державного управління інвестиційним процесом слід враховувати глобальні тенденції. Однією з них є створення матеріально-технологічної та інноваційно-інформаційної бази нової економіки, яка має відповідати: новим цінностям особистості та суспільства; новій матеріально-технічній базі, створеній екологічно чистій, дешевій та невичерп ній енергії, новим позитивним впливом на довкілля; новим відносинам між глобальними суб’єктами інвестиційної діяльності, які мають будуватися на бінарних принципах; новому господарському механізму та провідній струк туруючій силі – державній організації високотехнологічного виробництва, достатньої для гарантованого безкризового розвитку економіки та суспільства; новим результатам господарської діяльності на глобальному рівні. Це зумовлює необхідність системоутворюючого та оптимізуючого державного впливу на формування нової системи господарювання.
7. Глобалізація інвестиційного процесу призвела до суперечливого впливу на інвестиційну парадигму економіки. З одного боку, послаблюється відтворювальна функція капіталу (прибуток стало можливим отримувати поза матеріальним виробництвом), з другого – з’являється усвідомлення того, що відтво рення навколишнього середовища можливе на основі інтегративної інвестиційної взаємодії в масштабах планети. У цьому аспекті державне управ ління має бути спрямоване на формування, організацію та контроль процесів самозростання капіталу, забезпечувати гармонійний розвиток людини в навколишньому середовищі.
8. Формування інвестиційного потенціалу потребує застосування певних методів та механізмів: методу моделювання інвестиційної діяльності; методу гарантованого досягнення поставленої мети; системного та процесного методів; методу мобілізації інноваційно-інвестиційних ресурсів; механізмів управління на випередження у досягненні поставленої мети на основі прогнозування майбутніх проблем та превентивного управління, провідною ланкою якого має стати усунення невизначеностей на управ лінському та інвестиційному циклах на базі оптимізації бінарних принципів відносин між суб’єктами інвестиційної діяльності. Активне формування інвестиційного потенціалу потребує цілісної системи державного управління інвестиційним процесом на основі функцій: прогнозування, планування, організації, контролю різноспрямованих соціаль них, техніко-технологічних, фінансових, екологічних та інших векторів руху. У системі векторів транс формаційної економіки основними мають стати інноваційний та соціальний вектори.
9. Інвестиційна криза в Україні характеризується такими етапами та чинниками: перший етап – 1980-1991 рр.; другий етап – 1992-2000 рр.; третій етап розпочався в 2001 р. і триває до цього часу. Основними чинниками інвестиційної кризи є: об’єктивний, згідно з яким новий спосіб виробництва не зароджується в надрах старого, а формується після його розпаду; суб’єктивний, що полягає в ігноруванні законодавчою і виконавчою владою наукових висновків та практичних рекомендацій учених. Нова модель за змістом господарської діяльності та структури власності має ознаки ринкової; за методами державного впливу на виробництво - командно-адміні стративної. У 2001-2004 рр. на державному рівні були зроблені спроби залучити в інвести ційний процес інноваційні ресурси та перейти до інноваційно-інвестиційної моделі розвитку, проте відсутність цілісної стратегії розвитку інвестиційної сфери не дала змоги це зробити. У результаті інноваційні ресурси, накопичені в НДІ України, практично виключені з процесу відтворення.
10. Дослідження інвестиційного процесу в трансформаційній економіці України, узагальнення світового досвіду в умовах глобалізації дає підстави для висновку, що майбутній розвиток виробництва як нагромадження інвестицій у реальному капіталі на базі ринкових механізмів самоорганізації в найближчі 15-20 років забезпечить тільки просте відтворення. Для задоволення простого й розширеного відтворення, достатньої соціально-економічної ефективності виробництва пропонуються такі практичні рекомендації:
Таким чином, глобалізаційний вплив на національну економіку потребує підняття на вищий рівень системи державного управ ління процесом вкладання капіталу в розширене відтворення, оскільки ринковий процес самоорганізації й саморегулювання господарських відносин не в змозі за короткий термін забезпечити вирішення триєдиного завдання – виживання, трансформації й розвитку національної економіки.
Список опублікованих автором праць
за темою дисертації
Монографії
Статті в наукових фахових виданнях
Статті в наукових та науково-методичних виданнях
Статті в збірниках матеріалів наукових конференцій
АНОТАЦІЇ
Мартиненко В.Ф. Формування системи державного управління інвестиційним процесом в Україні. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управ ління за спеціальністю 25.00.02. – механізми державного управління. – Національна академія державного управління при Президентові України. – Київ, 2006.
У дисертації досліджується формування системи державного управління інвестиційним процесом в Україні, виділеного як об’єкт самостійних теоре тичних досліджень, щодо якого здійснено грунтовний системно-процесний фі ло софський, соціально-економічний, інформаційно-інтелектуальний, правовий аналіз з урахуванням багатофакторності взаємозв’язку та співвідношення процесів глобалізації та регіоналізації.
На підставі дослідження вперше обґрунтовані теоретико-методологічні засади державного управління інвестиційним процесом в Україні, мобілізація інноваційно-інвестиційних ресурсів, спрямованих на ліквідацію бідності.
Результати дослідження можуть бути використані широким загалом практиків і науковців, які розв’язують комплексну проблему державного управління інвестиційним процесом в умовах трансформації економіки та суспільства, слухачами системи підготовки магістрів державного управління та перепідготовки державних службовців.
Ключові слова: державне управління, інвестиції, інвестиційний процес, інвестиційне середовище, опір інвестиційного середовища, інвестиційні ресурси, інвестиційний потенціал, цивілізаційна криза, мобілізація.
Мартыненко В.Ф. Формирование системы государственного управ ления инвестиционным процессом в Украине. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени доктора наук государственного управления по специальности 25.00.02 – механизмы государственного управ ления. – Национальная академия государственного управления при Президенте Украины. – Киев, 2006.
В диссертации на основе изучения работ философов, экономистов, социологов, экологов, правоведов, специалистов инвестиционной сферы и государственного управления, всестороннего анализа накопленного практи ческого опыта обеспечения инвестиционной деятельности исследуется государственное управление процессом вложения капитала в производство. С использованием системного и процессного подходов управленческие аспекты комплексной проблемы обеспечения производства инвестиционными факто рами развития подвергнуты углубленному философскому, социально-экономическому, информационно-интеллектуальному, правовому анализу с учетом многофакторности взаимосвязи и соотношения процессов глобализации и регионализации.
Из полученных научных результатов наиболее значимыми являются: обоснование необходимости выделения и научного анализа государственного управления инвестиционным процессом как самостоятельного объекта исследования, а также процесса превращения инвестиционных ресурсов в инвестиционный потенциал; разработка концептуальных основ государствен ного управления процессом инвестирования в условиях трансформационной экономики; раскрытие содержание категории “инвестиции” не только с помощью экономических, но и социальных, экологических, информационных, интеллек туальных факторов; выявление свойств инвестиционной среды – положительного и отрицательного сопротивления в процессе взаимодействия субъектов хозяйственной деятельности; углубление понятия инвестиционного цикла, который характеризуется не только началом и окончанием оборота денег, вложенных в производство, но и вызванным этим вложением социальным, экологическим, технологическим, информационным циклами, которые должны стать объектом государственного управления; обоснование критериев новой экономики, возможности с помощью рыночных механизмов регулирования решить социально-экономические проблемы производства, противоречивого влияния глобализации на экономики стран, которые пребывают на стадии трансформации; раскрытие механизма деградации основной движущей силы рынка – прибыли;.
Кроме того, разработаны теоретико-методологические основы госу дарственного управления инвестиционным процессом, функциями которого должны стать прогнозирование, планирование, организация, стимулирование, контроль процесса инвестирования.
Показано, что посредством количественного накопления инвестиций на базе либеральной парадигмы воспроизводства невозможно решение совре мен ных социально-экономических, экологических, технико-технологических, информационно-интеллектуальных проблем цивилизационного развития, поскольку прибыль – основную движущую силу рынка – стало возможно получать минуя процесс производства, вследствие чего потоки реального и финансового капитала становятся параллельными. В результате создается дефицит капитала на развитие средств производства и рабочей силы при избытке финансового капитала, что тормозит научно-технический прогресс.
Решение современных проблем в трансформационных экономиках, восстановление простого воспроизводства возможно под руководством государства и на базе создания системы государственного управления инвестиционным процессом. В условиях трансформационной экономики рыночные механизмы не способны ликвидировать бедность в стране, поскольку они направлены на получение максимально возможной прибыли. Кроме того, количественное накопление инвестиций растянет процесс выхода из системного кризиса на 15-20 лет, что неприемлемо, поскольку бедность будет постоянно тормозить социально-экономическое развитие. Поэтому государство должно разработать мобилизационный план развития на 5-7 лет, направленный на восстановление социальной справедливости, обеспечение социальной ответственности субъектов инвестиционной деятельности, повышение эффективности экономики за счет структуризации инвестиционно-иннова ционных ресурсов, используя её результаты на ликвидацию бедности в стране.
В диссертации разработаны организационные формы участия государства в решении проблем трансформационных экономик на базе создания стратегических инвестиционно-инновационных альянсов. Государство спо собно организовать использование инвестиционно-инновационных ресурсов. Создан механизм государственного управления, направленный на устранение неопределенностей инвестиционного и управленческого циклов. Это осуществляется посредством конкретизации принципов и функций управления, анализа состояния инвестиционной сферы, формирования целей управления, прогнозирования желаемых и возможных результатов управления, установ ления полномочий и ответственности субъектов хозяйствования, проведения инвентаризации имеющихся и необходимых инвестиционно-инновационных ресурсов, прогнозирования возникновения возможных проблем при достижении поставленных целей, разработки стратегии и тактики достижения поставленных целей, формирования механизма гарантий реализации стратегии и тактики: духовно-моральных, социальных, правовых, организационных, финансовых, технико-технологических, инновационно-интеллектуальных, эко ло гических, оценочных.
В совокупности это позволило обосновать теоретико-методологические основы государственного управления инвестиционным процессом, а также разработать предложения по реализации их на практике.
Результаты исследования могут быть использованы широким кругом практиков и научных работников, которые решают комплексную проблему инвестиционного развития и подготовки государственных служащих.
Ключевые слова: государственное управление, инвестиции, инвести ционный процесс, инвестиционная среда, сопротивление инвестиционной среды, инвестиционные ресурсы, инвестиционный потенциал, цивилизацион ный кризис, мобилизация.
Martynenko V.F. The Formation of the System of Public Administration by the Investment Process in Ukraine. – The manuscript.
Doctoral thesis on Public Administration, specialist 25.00.02 – Mechanism????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????
?
?????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????
?????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????
???????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????
??????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????
1 Критичні параметри інвестиційної функції держави полягають у тому, що без жодного з них держава не може повноцінно формувати умови інвестиційного процесу (таблиця складена автором).