У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.net

правові інституціональні управлінські регулятивні та саморегулятивні глобальні національні державні н.html

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Выберите тип работы:

Скидка 25% при заказе до 27.12.2024

Соціальна політика — це суспільний феномен, що поєднує різноманітні багатофакторні складові: конституційно-правові, інституціональні, управлінські регулятивні та саморегулятивні, глобальні, національні, державні, наддержавні, громадські, гуманістичні, праксеологічні (ціннісні), комунікативні та ін. Зазначене зумовлює багатоаспектність засад соціальної політики як суспільного явища. Розрізняють вузьке та широке розуміння соціальної політики.

У вузькому розумінні соціальна політика — це цілеспрямована діяльність суб'єктів з метою забезпечення соціального захисту і створення умов для формування безпечного соціального середовища людини. У такому аспекті соціальна політика передбачає комплекс заходів, спрямованих на створення системи соціальних амортизаторів суспільних, зокрема ринкових, ризиків і формування соціальних стандартів. Іншими словами, соціальна політика у вузькому розумінні — це діяльність суб'єктів соціально-політичного життя, спрямована на формування соціальної безпеки людини й суспільства.

У широкому розумінні соціальна політика — це система цілеспрямованої діяльності суб'єктів, що сформувалася в суспільстві на певному етапі його розвитку і здійснюється на основі певних принципів і засад з метою забезпечення оптимального функціонування й розвитку соціальних відносин.

У такому аспекті соціальна політика є системою управлінських, регулятивних, саморегулятивних способів і форм діяльності суб'єктів, сукупністю принципів, рішень і дій, що втілюються в соціальних програмах і соціальній практиці з метою задоволення соціальних потреб, збалансування соціальних інтересів людини, соціальних груп суспільства, досягнення соціальних цілей, розв'язання соціальних завдань, формування соціальних цінностей. Іншими словами, соціальна політика у широкому розумінні — це система інституційних і надінституційних, державних і громадських, суспільних і особистих, індивідуальних способів і форм діяльності, спрямованих на створення умов для всебічної самореалізації соціального потенціалу людини, її сутнісних сил.

Водночас вузьке й широке розуміння соціальної політики умовне. Існує цілісна соціальна політика, що охоплює і вузький, і широкий її зміст. Соціальний захист, соціальна безпека, з одного боку, і соціальний розвиток, соціальні відносини — з іншого органічно поєднані: без розвинених соціальних відносин не може бути стабільної соціальної безпеки людини, суспільства, а соціальна безпека значною мірою зумовлює розвиненість, зрілість процесів соціального, суспільного розвитку.

Об'єктом соціальної політики є суспільні, зокрема соціальні, відносини, процеси життєдіяльності соціуму, що безпосередньо чи опосередковано впливають на формування соціальної безпеки людини, задоволення нею власних соціальних потреб та інтересів, освоєння і творення соціальних цінностей.

Соціальна політика має ґрунтуватися на пізнанні законів суспільного розвитку, зокрема соціальних відносин, виявляти глибинні тенденції розвитку в усіх сферах суспільного життя, що зумовлюють процес самореалізації людиною власного соціального потенціалу, її соціальної безпеки і здійснення цілеспрямованого впливу на них суб'єктів регулятивної діяльності.

Така політика покликана виявляти й розв'язувати суперечності як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру в економіці, політиці, соціальних, духовних відносинах суспільства, у міжособистісних соціальних відносинах людей, тих чи інших складових цих відносин, аспектах і тенденціях розвитку та функціонування, що впливають на соціальне буття, соціальне самопочуття й безпеку людини. Соціальна політика спрямована на зміцнення й закріплення найпрогресивніших моментів, тенденцій у процесах та явищах матеріальної й духовної сфер життєдіяльності суспільства, що сприяють збагаченню його соціального розвитку, соціального буття, формуванню цінностей.

Соціальна політика виявляється в управлінні, регулюванні соціальних процесів. Соціальне управління та регулювання є основним механізмом, інструментом реалізації соціальної політики.

Мета і завдання соціальної політики

Мета соціальної політики полягає у створенні умов для формування, розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, всебічного розкриття, самореалізації творчого соціального потенціалу людини, особистості, її сутнісних сил, а також для задоволення людиною соціальних потреб та інтересів, освоєння соціальних цінностей, підтримання в суспільстві соціальної злагоди, стабільності та соціальної цілісності, самовідтворюваного, самодостатнього рівня соціодинаміки, соціального прогресу.

Соціальна політика за умов трансформації суспільних відносин, формування соціальної держави й громадянського суспільства має на меті звузити, а в перспективі звести нанівець роль у соціальному житті чинників, що втрачають соціальне значення або гальмують процес суспільної соціодинаміки, і створити умови для посилення ролі чинників, детермінант, що сприяють соціальному поступу, посилюють соціальну безпеку людини. Нині мета соціальної політики полягає в розв'язанні суперечностей суспільного, соціального розвитку, що гальмують процес формування соціально орієнтованої економіки, становлення середнього класу, соціальної мобільності, утвердження дійових механізмів соціального життєзабезпечення людини як основного суб'єкта соціального розвитку.

У цьому зв'язку завдання соціальної політики — забезпечити чітке функціонування системи соціально-політичних інститутів, які є суб'єктами соціальної політики, здійснення координації, узгоджувальної діяльності елементів системи, усвідомленої спрямованості їх зусиль, формування оптимального співвідношення й підтримання необхідних пропорцій між цими елементами, приведення до стрункої системи різноманітних дій усіх її учасників, спрямування різних форм, методів і засобів соціальної політики на досягнення очікуваних результатів, насамперед на досягнення адекватності цілеспрямованої діяльності суб'єктів соціальної політики, пов'язаної з освоєнням і творенням соціального буття, розвитком соціальної сфери, вимогами об'єктивних закономірностей суспільного прогресу, сучасною логікою розвитку цивілізації.

Що ж до конкретних завдань соціальної політики, то основними з них в українському суспільстві на етапі його трансформації є:

  1.  створення умов для реалізації соціального потенціалу людини;
  2.  сприяння розвитку соціальних та соціально-ринкових відносин;
  3.  перетворення соціальних чинників на одну з домінант економічного зростання;
  4.  розвиток соціально-трудових відносин;
  5.  реформування системи соціального захисту, соціального страхування і пенсійного забезпечення;
  6.  посилення адресності підтримки соціально незахищених верств населення;
  7.  реформування ринку праці та зайнятості населення;
  8.  забезпечення випереджаючого зростання вартості робочої сили;
  9.  реформування системи охорони здоров'я;
  10.  здійснення активної демографічної політики.

Умови реалізації соціальної політики

Важливою умовою ефективної реалізації соціальної політики є створення в суспільстві сукупності об'єктивних і суб'єктивних умов

До об'єктивних умов реалізації соціальної політики належать:

  1.  трансформація суспільних відносин і насамперед формування соціально-ринкової економіки, повноцінного інституту власності (зокрема, приватної);
  2.  утвердження процесів соціально-трудової мобільності, політичної структурованості суспільства, нової системи духовних, ціннісних орієнтацій.

Соціальна політика є важливою умовою формування в суспільстві соціальних відносин, нової якості соціального буття.

До суб'єктивних умов реалізації соціальної політики належать:

  1.  використання в соціальній політиці адекватних принципів, способів і форм цілеспрямованої управлінської, регулятивної діяльності з освоєння й творення соціального буття, які відповідали б вимогам об'єктивних законів суспільного соціального розвитку;
  2.  сприяння засобами регулятивної політики своєчасному розв'язанню суперечностей у соціальній сфері;
  3.  утвердження динамізму в механізмі власне управлінської регулятивної діяльності, спрямованої на розвиток соціального буття, соціальної сфери;
  4.  викорінювання форм і методів командно-адміністративного, директивного управління;
  5.  децентралізація соціальної політики;
  6.  розв'язання суперечностей між новими (значною мірою соціально-ринковими) відносинами й проявами директивного управління, пасивного характеру соціальної політики.

Неодмінною умовою ефективної реалізації соціальної політики є соціальний моніторинг, що передбачає систематичний аналіз процесів соціальної сфери, соціального буття, що постійно змінюється і зумовлює зміст соціального регулювання, суб'єктивної діяльності суспільства, людини. Суттєвим у соціальній політиці є своєчасне внесення коректив у зміст і форми соціального регулювання процесів розвитку соціального буття, від яких безпосередньо чи опосередковано залежить задоволення соціальних потреб людини й суспільства, соціальна безпека особистості.

Умовою оптимізації соціальної політики є глибоке знання її суб'єктами не лише закономірностей і тенденцій суспільного розвитку, що детермінують процес реалізації особистістю свого соціального потенціалу, а й інших процесів життєдіяльності суспільства, які впливають на соціальне становище, добробут, самопочуття людини. Отже, у реалізації соціальної політики необхідно максимально повно враховувати об'єктивні та суб'єктивні умови, які визначають стан розвитку соціальних відносин, а також активно впливати на ці відносини з метою ефективного й оптимального їх функціонування.

Важливими умовами ефективної реалізації соціальної політики є такі:

  1.  утвердження динамічності механізму регулятивної діяльності, спрямованої на збагачення соціального потенціалу суспільства;
  2.  пошук її ефективних способів і форм, усунення невиправданих і малоефективних, насамперед консервативних методів регулювання, що гальмують процес утвердження цінностей соціального буття;
  3.  відмова від форм і методів управління, що породжують соціальне відчуження людини.

У сучасних умовах несприятливі тенденції й труднощі в соціальній сфері виникають через застосування форм і методів директивного управління, спробу наповнити нові форми соціальної політики старим змістом, абсолютизацію її малоефективних засобів, недооцінку гнучких та ефективних форм соціального регулювання, самореалізацію особистістю власного соціального потенціалу, недостатній розвиток активних складових соціальної політики, переважання в ній пасивних форм.

Социальная политика — система мероприятий, проводимых правительством посредством местные и региональные органы власти, направленных на улучшение качества и степени жизни огромных социальных групп, финансируемых из методов госбюджета и рациональных или идеологическим установкам страны на этот момент, или ценностным ориентациям общества на долговременную перспективу.

Социальная политика является составной частью общей стратегии страны, относящейся к социальной сфере: целенаправленная деятельность по выработке и реализации решений, непосредственно касающихся человека, его положения в обществе; по предоставлению ему социальных обеспечений с учетом особенностей разного рода групп населения государства проводимая правительством, всеми ветвями и органами власти, опирающаяся на широкую общественную поддержку социальная политикапредназначена аккумулировать, фокусировать, отражать обстановку в государстве и ситуацию в обществе, надобности и цели социального продвижения.

Стратегия и приоритеты социальной политики

Стратегия социальной политики — это генеральное решение системы социальных проблем государства на этом конкретно-историческом этапе ее продвижения. При разработке и реализации социальной политики с необходимостью встает вопрос о социальных приоритетах, то есть социальных задачах, которые признаются обществом на этом этапе его продвижения самый настоятельными и срочными, требующими первоочередного решения. В качестве основных приоритетов социальной политики возможно выделить:

   залог человеку от рождения до старости нормальных условий жизни и развития;

   создание условий для функционирования семьи, как первичной ячейки общества, особое внимание оказывать матерям;

   гарантия экономической безопасности, безопасная покровительство конституционных прав и свобод граждан;

   залог эффективной защищенности населения: поднятие качества социальной охраны населения, покровительство здоровья, культуры, залога жильем, улучшение демографической ситуации.

Термин «Социальная политика» состоит из двух компонентов, которые сами по себе предполагают сложное, многозначное понимание. Это относится, прежде всего, к понятию «политика», разделяющемуся на внешнюю политику и внутреннюю. При изучении социальной политики наибольший интерес имеет внутренняя политика государства, затрагивающая интересы всех проживающих в нем граждан, охватывающая экономическую, правовую, социальную, культурную, демографическую, техническую политику и другие ее виды. 

Если представить классификацию видов политики в иерархической форме, то социальная политика будет находиться на третьем уровне в системе «политика  внутренняя политика  социальная политика». В реальности вычленить в чистом виде какую-либо из составляющих политики невозможно. В обществе нет строгого разграничения на социальные, экономические и другие вопросы и действия. Любое экономическое решение является одновременно социальным по своим последствиям. 

В свою очередь, любое решение из области социальной политики относится непосредственно к экономическим решениям. Отметим, что при всей важности социальная политика по своей природе несамостоятельна, базируется на тех ресурсах, которые могут быть выделены для обеспечения ее мероприятий. Решения, даже не требующие значительных затрат, должны приниматься в тех случаях, когда устанавливаемый ими порядок проведения социальной политики соответствует достигнутому уровню экономического развития. 

В последние годы в отечественной науке представления о социальной политике и социально-экономической процессах претерпели трансформацию. Прежде социальная политика трактовалась как система организационных мер, направленных на конкретные преобразования в социальной сфере. Согласно новому подходу социальная политика – это политика, обращенная к социуму; набор мероприятий, позволяющий населению адаптироваться к происходящим процессам.

^ Предмет социальной политики как науки – свойства, закономерности, содержательные отношения общества, а также процессы и формы общественной практики, представляющие собой взаимодействие социальных групп и слоев по поводу их социального положения. 

Предмет курса социальной политики как учебной дисциплины  трансформация социальных отношений по сохранению и (или) изменению социального положения населения, составляющих его групп и слоев.

1.1. Социальная структура общества
В каких бы исторических условиях ни протекала социальная политика, какой бы ее исторический тип ни складывался, всегда есть круг постоянно возобновляющихся типовых общественных проблем, составляющих ее реальное содержание. Это вопросы сохранения или улучшения общественного и социального положения населения в целом и составляющих его групп и слоев. 

Социальное положение  это воспроизводимый тип жизнедеятельности людей, с учетом социального статуса, формируемый совокупностью условий и способов их повседневного существования в обществе.

Социальная структура может быть разной в различных обществах, может качественно меняться в истории одного и того же общества. Методология классово-группового подхода основывается на расколе общества на классы эксплуататоров и эксплуатируемых, признании данного фактора фундаментальным основанием изучения социальной структуры. Методология социальной стратификации уклоняется от изучения глубинных и устойчиво воспроизводимых факторов, формирующих социальную структуру общества. 

Метод социальной стратификации к изучению социальной структуры общества противостоит классово-групповому подходу, хотя оба они признают и фиксируют фактическое социальное неравенство. Однако они по-разному видят причины возникновения и воспроизведения социального неравенства. Метод социальной стратификации выделяет страты – слои, прослойки, социальные группы, выделенные в составе общественной структуры. Методология социальной стратификации позволяет признавать больший круг факторов, вызывающих социальное неравенство. 

При этом в один ряд ставятся собственно социальные факторы, а также биологические и иные, но отрицается наличие антагонистических классов. В соответствии с социальной стратификацией общество состоит из совокупности социальных групп. Часть населения, имеющая однотипные и устойчивые общественные условия и проблемы жизнедеятельности, называется социальной группой. Социальные группы формируются на основе общности сходных потребностей и интересов, отношения между ними есть продукт жизнедеятельности общества. 

Социальные группы – элементы социальной структуры, типичные формы существования в обществе более или менее распространенного множества людей, имеющих устойчиво сходное социальное положение. 

У каждой социальной группы свои представления о том, что хорошо и что плохо в жизни, а также о том, что и как надо бы изменить. В чем-то они схожие, а иногда несовместимы и непримиримы. В силу таких, присущих им свойств, они выполняют в обществе определенные функции (социальные роли). Совокупность групп и слоев общества есть социальная структура. Целостность и историческая устойчивость общества обеспечиваются его внутренней структурой. Структура общества  это его строение (устройство), качественно воспроизводимое единством взаимодействующих его частей. 

Структура возобновляет организованность общества, обеспечивает порядок действия частей, не разрушает его целостность и жизнеспособность. Социальная структура должна обладать свойствами устойчивости и динамичности, иначе общество приходит в упадок, разрушается и перестает существовать. Социальная структура должна быть настолько устойчивой, чтобы выдержать внутренние и внешние опасности, а также нести в себе потенциал качественного самообновления. Социальная структура - это общественный «вулкан», чреватый социальными «взрывами». 

^ Социальная структура – совокупность социальных групп, связанных с обществом структурными отношениями, определяющими их социальное положение, а также совокупность социальных институтов, в рамках которых происходит удовлетворение социальных потребностей членов общества.

^ 1.2. Социальная политика в системе общественных отношений
Социально – политическая деятельность направлена на обеспечение социальной безопасности общества в целом и составляющих его групп. Прилагательные «общественный» и «социальный» практически равны по содержанию, за исключением смысловых оттенков. Под социальной политикой, в практическом смысле, понимается совокупность мер и мероприятий по регулированию взаимоотношений между социальными группами внутри общества. В центре таких отношений находятся человек, его социальное положение и его защита. 

Под общественными отношениями, в широком смысле, подразумевается вся система связей и зависимостей человеческой жизнедеятельности индивидов в обществе. В узком смысле слова общественные отношения – опосредованные связи между людьми, определяющие возможность взаимодействия вне непосредственного контакта. Взаимоотношения в обществе между социальными группами возникают по разнообразным поводам, которые называются сферами взаимоотношений. Общественная жизнь состоит из следующих основных сфер: экономической, социальной, политической и духовно-культурной.

Когда социальные группы и индивиды взаимодействуют по хозяйственным проблемам, то возникает экономический тип отношений. Экономика по своей сути представляет целостную систему жизнеобеспечения как общества в целом, так и каждого человека в отдельности. Отсюда и объективная потребность усиления эффективности общественного производства, оздоровления экономики, усиления мотивации труда, развития интереса к полезной для общества деятельности, преодоления социального иждивенчества. Благополучная экономика расширяет возможности государства реализовывать свои социально- политические функции. 

В самой экономике есть область общественных отношений, которая непосредственно связана с социальными процессами и явлениями. Социальная политика является компонентом экономической политики, всецело от нее зависимым. Экономика, по сути, представляет материальную систему жизнеобеспечения как общества в целом, так и каждого человека в отдельности. Поэтому по своей направленности все экономические процессы являются социальными. Если социальные группы и индивиды взаимодействуют по проблемам общеобязательных норм и требований к общественной жизни, то возникают правовые отношения. Политические отношения характеризуют тип властных полномочий, которые делегируются аппарату управления жизнью общества. Если социальные группы сталкиваются (или сотрудничают) по поводу природной среды, ее состояния и использования, то это экологический тип отношений. Есть демографическая, культурная, образовательная и другие сферы взаимоотношений. 

Социальные отношения – это типичное взаимодействие людей в сфере производства, распределения, перераспределения и потребления материальных и духовных благ, быта, образования, досуга, охраны здоровья и социальной защиты. 

Социальные отношения между членами общества возникают при необходимости удовлетворения повседневных личностных и групповых жизненных потребностей и интересов. Однако при неудовлетворительном решении вопросов социальной сферы значительно осложняется экономическая жизнь, непредсказуемое развитие могут получить политические и духовные процессы. Состояние социальной сфера зависит от экономической, политической и духовно-культурной ситуации в стране. Но, тем не менее, социальная политика – часть внутренней политики государства, ее самостоятельное направление. 

При проведении политики необходимо учитывать социальную неоднородность общества, которое резко возрастает в периоды социальных и экономических кризисов, кардинальных общественных трансформаций. В такие периоды политическая ситуация характеризуется крайней нестабильностью, относительной неустойчивостью властных структур. Обсуждая характер и содержание проводимой политики, следует исходить из конкретной социально-экономической ситуации. Социальная политика есть пересечение политических и социальных типов отношений, отражающая взаимодействие социальных групп по поводу сохранения или изменения их социального положения. 

^ 1.3. Сущность социальной политики
Содержание понятия «социальная политика» у исследователей значительно различается. Это связано с тем, что социальная политика является значимой сферой интересов современного общества и важнейшей частью деятельности государства. В границы социальной политики включаются обширный круг вопросов жизни и деятельности индивидов и общества в целом. Поле социальной политики имеет протяженность от обеспечения выживания и поддержания жизнедеятельности социально уязвимых членов общества до обеспечения полноценного функционирования и развития общества в целом. 

Выделение сущности социальной политики представляет определенную трудность. Субъектами социальной политики являются государственные органы власти, организации и учреждения, а также действующие в социальной сфере негосударственные организации, общественные объединения граждан и инициативы. Социальную политику государства нужно рассматривать как специфическую деятельность по реализации права каждого гражданина свободно участвовать во всех сферах социально-экономической, трудовой, духовной жизни общества, направленной на удовлетворение потребностей и интересов человека.

Активные субъекты выстраивают и отстаивают, в меру своего социального статуса, свою стратегию и приоритеты развития. Множественность субъектов порождает целый круг особых отношений социально-политического характера. Социальная политика осуществляется на федеральном, региональном, муниципальном уровнях и в отдельных предприятиях, организациях, учреждениях.

На федеральном уровне определяются основные цели, задачи, принципы социального развития, а также основные способы, меры их достижения по отношению ко всему обществу. 

Региональные органы власти разрабатывают и реализуют свои законы и социальные программы. Именно они реализуют жилищную политику, политику в области образования, здравоохранения и т.д. Региональная социальная политика осуществляется с учетом особенностей региона, т. е. уровня экономического развития и возможностей, национальных, историко-культурных и других особенностей. 

Муниципальные органы обеспечивают функционирование учреждений социальной инфраструктуры, разрабатывают направления адресной социальной помощи и планируют развитие социальной инфраструктуры. 

Управление социальным развитием предстает как чрезвычайно сложный процесс. Российское государство ориентируется на либеральную социальную политику, что предполагает снижение роли государства в решении социальных проблем граждан. Для либеральной модели социальной политики характерно оказание социальной помощи беднейшим слоям, усиление системы социального страхования, возрастание роли личных средств в оплате социальных услуг. 

Поверхностные представления или выхватывание отдельных свойств и сфер затрудняют глубинное восприятие сути социальной политики на уровне закономерностей. Для раскрытия сущности социальной политики в целом необходимо системно охарактеризовать её в следующих важнейших аспектах: 

  1.  
    конкретно историческое соотношение социальных сил в обществе;
  2.  
    степень социальной стабильности или нестабильности общества;
  3.  
    устойчивость и направленность вектора социального развития;
  4.  
    перечень самых современных социальных проблем;
  5.  
    место и роль государства в социальной политике;
  6.  
    состав наиболее влиятельных субъектов социальной политики;
  7.  
    цели и приоритеты субъектов социальной политики.


Сущность социальной политики можно определить через те главные общественные задачи и направления, которые она обязана решать:

  1.  
    обеспечение социальной безопасности и социальной устойчивости общества; 
  2.  
    обеспечение политической устойчивости власти; 
  3.  
    обеспечение распределения собственности, которое признавалось бы большинством справедливым; 
  4.  
    обеспечение системы распределений экономических ресурсов, которая устраивала бы большинство населения; 
  5.  
    обеспечение обществом и государством достаточного уровня социальной защищенности населения; 
  6.  
    обеспечение обществом и государством необходимого уровня экологической безопасности. 


Учитывая то, что для современной России вопрос о характере и содержании государственной социальной политики еще далеко не решен, а сама социальная политика находится в стадии формирования, следует обратить внимание на весь спектр подходов к пониманию предложений по содержанию, направленности и методам реализации социальной политики.

Среди отечественных авторов широкое распространение получило определение сущности социальной политики, данное П.Д.Павленко. По его мнению, социальная политика – это определенная ориентация и система мер по оптимизации социального развития общества, отношения между социальными и другими группами, создание тех или иных условий для удовлетворения жизненных потребностей их представителей.

С точки зрения В.В. Колкова социальная политика трактуется как причинно обусловленная, ситуативная, динамичная по форме и ориентации деятельность по организации социальной безопасности людей, стремящихся реализовать свои потребности и интересы в обществе.

По видению И.Г. Зайнышева социальная политика – это составная часть внутренней политики государства, воплощенная в его социальных программах и практике и регулирующая отношение в обществе в интересах и через интересы основных социальных групп населения. 

В варианте И. М. Лаврененко социальная политика – деятельность по управлению социальной сферой общества, призванная обеспечить жизнь и воспроизводство новых поколений, создать предпосылки для стабильности и развития общественной системы и достойной жизни людей. 

Согласно определению Е. И. Холостовой социальная политика - это совокупность идеологических представлений общества и государства о целях социального развития по достижению социальных показателей, отвечающим этим целям. 

Н.А. Волгин подходит к сущности социальной политики следующим образом: социальная политика отражает взаимоотношения социальных групп по поводу сохранения и изменения социального положения населения системой конкретных мер и мероприятий, направленных на жизнеобеспечение.

В наибольшей степени нас будет интересовать определение политики как деятельности органов государственной власти и управления, отражающей общественный строй и экономическую структуру страны. Общими декларируемыми целями социальной политики в любом государстве являются: обеспечение социальной стабильности; создание благоприятных условий, гарантирующих определенный доход и достойные условия жизни всем или абсолютному большинству членов общества; реализацию их социальных возможностей и потребностей; обеспечение равновесия в ресурсном обеспечении населения страны. 

В поле прикладных решений социальная политика в широком смысле охватывает решения и мероприятия, затрагивающие все стороны жизни членов общества, включая обеспечение последних товарами, жильем и услугами социальной инфраструктуры, рабочими местами, приемлемыми денежными доходами, благоприятными экологическими условиями и т.п. Эти направления социальной политики не имеют четко выраженного адресного характера, а ориентированы лишь на платежеспособный спрос населения или на удовлетворение некоторых общественных потребностей.

Социальная политика в узком смысле (собственно социальная политика) есть перераспределение на основе действующего законодательства финансовых ресурсов между различными социальными группами населения, отраслями народного хозяйства с использованием механизмов государственной налоговой и бюджетной систем. Содержание собственно социальной политики исчерпывается социальными решениями и мероприятиями по поддержке малоимущих лиц и части социально-культурной сферы.

Мы руководствуемся следующим определением содержания социальной политики, которая рассматривается нами в качестве базовой категории. Социальная политика  часть внутренней политики государства и общественных институтов, в виде социальных программ и практических действий, направленная на регулирование взаимоотношений между основными элементами социальной структуры общества с целью сохранения или изменения их социального положении.

^ 1.4. Структурные элементы социальной политики
Системное понимание социальной политики важно как при теоретической разработке, так и в ее практической реализации. Социальная политика представляет собой упорядоченную систему, составленную из взаимосвязанных и взаимодействующих структурных элементов. Как система, она включает объект, субъект, субъектно-объектное отношение, реализуемое через постановку и реализацию целей, осуществление соответствующих функций, вычленение приоритетов на основе совокупности принципов, а также механизм (формы, ресурсы, методы) реализации основных задач социальной политики.

Алгоритм взаимодействия и взаимосвязей структурных элементов социальной политики схематически можно выразить следующим образом: субъект →функции → принципы → цель → приоритеты → механизм → объект.

В данной логике возникают субъектно-объектные социально-политические отношения в обществе. Субъекты обладают определенными властными полномочиями и средствами для решения возникающих, по объективным или субъективным причинам, социальных проблем.

Основной рычаг социальной политики – выработка и реализация социальных программ, установление единой системы социальных гарантий, подкрепленных бюджетным финансированием, формирование внебюджетных государственных фондов и негосударственных фондов.

Субъектами социальной политики, наряду с государством, выступают государственные ведомства и учреждения, органы местного самоуправления, внебюджетные фонды, общественные, религиозные, благотворительные или иные негосударственные объединения, коммерческие структуры и бизнес, профессиональные работники, занимающиеся разработкой и реализацией социальной политики, семья, отдельные активные граждане. 

Социальная политика выполняет особые функции – это обеспечение социальной безопасности и социальной устойчивости общества, обеспечение политической устойчивости власти, обеспечение необходимого уровня социальной защиты населения, обеспечение достаточного уровня экологической безопасности. Они направлены на социальное воспроизводство человека, социальных групп и общества, регулирование рабочей силы; стимулирование социальной, трудовой, общественно-политической, духовно-познавательной активности населения. 

Социальная политика разрабатывается и реализуется при соблюдении ряда основных правил социально-политических действий. К принципам социальной политики целесообразно отнести и конкретно-историческую обусловленность вычленяемых приоритетов, отказ от унифицированных решений для различных категорий населения, своевременность реакции государства на возникающие проблемы. Речь идет о выработке и реализации социальной политики, которая подчиняется общим принципам политического пространства, имеет органическую связь с экономической, национальной, экологической и другими видами политики. 

Социальная политика разрабатывается и реализуется с соблюдением целого ряда принципов, задающих основные правила действий. К ним относятся: принцип гуманности (толерантности), принцип социальной справедливости, принцип социального равенства,принцип индивидуальной социальной ответственности, принцип социальной солидарности, принцип социального партнерства, принцип социальных гарантий, принцип социальной поддержки.

Цель социальной политики – повышение благосостояния населения улучшением уровня (качества) жизни, при котором обеспечивается удовлетворение жизненных потребностей людей. В числе основных задач по реализации цели социальной политики – достижение ощутимого улучшения материального положения и условий жизни людей; гарантия конституционных прав граждан в области труда; социальной защиты населения; обеспечение прав и свобод человека; социальные гарантии, предоставляемые семьям, женщинам, детям и молодежи, пожилым людям и инвалидам; нормализация и улучшение демографической ситуации; существенное улучшение социальной инфраструктуры.

Приоритеты социальной политики – это основополагающие направления целевых действий государства и общества по решению наиболее актуально значимых социальных проблем в конкретном пространстве и времени. Чрезвычайным приоритетом российской социальной политики является недопущение дальнейшего обнищания населения, обеспечение национальной безопасности и независимости страны. 

Среди приоритетов социально-политической активности следует выделить следующие: обеспечение социальных гарантий; соблюдение прав и свобод человека; повышение качества и конкурентоспособности рабочей силы; обеспечение занятости населения; гарантирование конституционного права в области труда, образования, культуры, охраны труда, обеспеченность жильем и социальная защита населения; нормализация демографической ситуации; улучшение социальной инфраструктуры.

Существенную значимость приобретает такой элемент социальной политики как механизм деятельности. Под механизмом социальной политики подразумеваются формы, методы и средства, посредством которых достигается цель. Формы выражаются в социальных решениях, программах, планах, создании материальной базы, мобилизации ресурсов, сборе и использовании налогов, контроле над расходованием финансовых и материальных средств и т.д. 

В арсенале государства и других субъектов социальной политики имеется набор методов, взаимосвязанное применение которых позволяет добиться нужного результата - это убеждение; стимулирование и поощрение; принуждение; опора на общественное мнение и закон; анализ и прогноз происходящего в социальной сфере; контроль исполнения; координация деятельности; проведение социального эксперимента, распространение опыта.

Под ресурсами подразумевается финансовое и материальное обеспечение и обеспеченность соответствующими кадрами. Основной рычаг социальной политики - выработка и реализация национальных проектов и социальных программ, установление единой системы социальных гарантий подкрепленных бюджетом.

Объектами социальной политики выступает все население, социальные общности определенного уровня, объединенные конкретными связями и отношениями, отдельные граждане (индивиды), оказавшееся в трудной жизненной ситуации. Соответственно, объектами социальной политики становятся условия жизни и труда человека, отношения и социальная структура общества. Социальная политика будет полностью социальной, если она будет дифференцирована к группам населения, поскольку люди занимают в обществе различное социальное положение. Одни люди собственным трудом обеспечивают свое благосостояние и благополучие своей семье, другие живут за счет доходов от предпринимательской и иной деятельности, третьи – нетрудоспособны. 

Наиболее общим основанием для такой дифференциации является деление населения на трудоспособное и нетрудоспособное: одним государство призвано создавать условия для самостоятельного обеспечения благополучия, другим – оказывать адресную социальную поддержку и помощь. По уровню доходов население делится на богатых и бедных, обеспеченных и малообеспеченных. Следовательно, социальная политики должна носить адресный характер, опираться на законодательную базу и нормативно-правовую основу.

^ В КОНСПЕКТ:

  1.  
    Если представить классификацию видов политики в иерархической последовательности, то социальная политика будет находиться на третьем уровне в системе 
    «политика – внутренняя политика – социальная политика». 
  2.  
    Под общественными отношениями, в узком смысле слова, подразумеваются опосредованные связи между людьми, определяющие возможность взаимодействия вне непосредственного контакта. 
  3.  
    Взаимодействие между группами людей в обществе возникают в основном по экономическим, правовым, социальным, политическим, культурным типам отношений (поводам) или сферам взаимоотношений. 
  4.  
    Когда социальные группы взаимодействуют по хозяйственным проблемам, то возникает экономический тип отношений, представляющий собой целостную систему общественного жизнеобеспечения. 
  5.  
    Социальные отношения – это типичное взаимодействие людей в сфере производства, распределения, перераспределения, потребления благ, быта, образования, досуга, охраны здоровья и социальной защиты. 
  6.  
    Следовательно, социальная политика есть пересечение политических и социальных типов отношений,
     отражающая взаимодействие социальных групп по поводу сохранения или изменения их положения в обществе. 
  7.  
    В границы социальной политики включается обширный круг вопросов - от выживания и поддержки социально уязвимых членов общества до обеспечения полноценного функционирования общества в целом. 
  8.  
    Предметом социальной политики как науки являются свойства и закономерности общественной практики, представляющие собой взаимодействие социальных групп по поводу социального положения. 
  9.  
    Социальное положение – это воспроизводимый тип жизнедеятельности групп людей, с учетом социального статуса, формируемый совокупностью условий и способов их повседневного существования в обществе.
  10.  
    В соответствии с методологией социальной стратификации общество состоит из совокупности социальных групп, имеющих однотипные и устойчивые общественные условия и проблемы жизнедеятельности. 
  11.  
    Социальные группы – элементы социальной структуры, типичные формы существования в обществе более или менее распространенного множества людей, имеющих устойчиво сходное социальное положение. 
  12.  
    Совокупность групп и слоев населения есть социальная структура общества, целостность и историческая устойчивость которой обеспечиваются качественно воспроизводимым единством взаимодействующих его частей. 
  13.  
    Социальная структура должна обладать свойствами устойчивости и динамичности, быть устойчивой с тем, чтобы выдержать внутренние и внешние опасности, а также нести в себе потенциал качественного самообновления. 
  14.  
    Социальная политика по определению Е. И. Холостовой - совокупность идеологических представлений общества и государства о целях социального развития по достижению социальных показателей, отвечающим этим целям. 
  15.  
    Социальная политика
     определяется Н.А. Волгиным как взаимоотношения социальных групп по поводу сохранения и изменения их социального положения системой конкретных мер и мероприятий, направленных на жизнеобеспечение.
  16.  
    Социальная политика как система представляет собой совокупность структурных элементов, где субъектно-объектное отношение реализуется через функции, принципы, цели, приоритеты и механизм (формы, ресурсы, методы). 
  17.  
    А
    лгоритм взаимодействия и взаимосвязей структурных элементов социальной политики схематически можно выразить следующим образом: субъект →функции → принципы → цель → приоритеты → механизм → объект.
  18.  
    Содержание собственно социальной политики исчерпывается социальными решениями и мероприятиями по поддержке малоимущих групп населения и части социально-культурной сферы.
  19.  
    Собственно социальная политика есть перераспределение, на основе действующего законодательства, финансовых ресурсов и благ между различными социальными группами и слоями населения. 
  20.  
    На федеральном уровне государственной социальной политикой определяются основные принципы, цели и задачи социального развития, а также основные способы и меры их достижения по отношению к обществу в целом. 
  21.  
    На региональном уровне государственная социальная политика реализуется с учетом экономического развития и возможностей региона, национальных и историко-культурных и других особенностей. 
  22.  
    На муниципальном уровне государственная социальная политика обеспечивает функционирование учреждений социальной инфраструктуры, оказывает адресную социальную помощь нуждающимся людям. 
  23.  
    ^ Социальная политика – часть внутренней политики государства и общественных институтов в виде социальных программ и практических действий, направленных на регулирование взаимоотношений между основными элементами социальной структуры общества с целью сохранения или изменения их социального положения. 
  24.  В загальній системі соціального забезпечення соціальні допомоги є одним із
  25.  самостійних видів матеріального забезпечення непрацездатних громадян,
  26.  малозабезпечених сімей, сімей з дітьми та інших осіб.
  27.  Під соціальною допомогою розуміють гарантовані,
  28.  врегульовані нормами права разові або періодичні
  29.  витати соціально-аліментарного характеру чи набір
  30.  товарів і послуг, що надаються з метою матеріальної
  31.  підтргшш громадян, які в сшу певних соціальнш
  32.  випадків, передбаченш законом, потребують такої
  33.  допомоги.
  34.  Соціальна допомога надається майже в усіх розвинених країнах з метою
  35.  покриття тих недоліків, що виникають в інших системах соціального
  36.  забезпечення, і тим самим має сприяти боротьбі з бідністю. В країнах, що
  37.  розвиваються, соціальна допомога має менше розповсюдження, і якщо вона
  38.  існує, то зазвичай обмежується однією-двома категоріями населення
  39.  (наприклад, людьми похилого віку). Дещо низький рівень поширення
  40.  соціальної допомоги у країнах, що розвиваються, свідчить про ті проблеми,
  41.  з якими зіштовхуються уряди багатьох країн у зв'язку з наданням
  42.  адекватних коштів на такі цілі.
  43.  Взагалі, е сеітоеій практиці, згідно з загальноприйнятим шстосуванням, допомоги з соціального забезпечення поділяють за трьом
  44.  Допомоги по соціальному страхуванню (не вимагають перевірки доходів, вони надаються на основі:
  45.  а)         тформаціїпро внески особи в систему соціального страхування;
  46.  б)         за фактом настання особливо обговореної події, як-то втрати
  47.  працездатності чи досягнення певного віку. Сутність соціального
  48.  страхування в тому, що воно забезпечує захист від ризиків, які є (у
  49.  прищипі) такгши, що страхуються).
  50.  Універсальні соціальні допомоги, що надаютьсяу зв'язку з певною подією, безвідносно до рівня особистого доходу і попередніх внесків, наприклад, універсальні сімейні допомоги і безкоштовне медичне .обслуговування.
  51.  Соціальні допомоги, що надаються на основі:
  52.  а)         оцінки доходів (витрат);
  53.  б)         факту настання певноїподії, без перевірки даних про внески.
  54.  Згідно з рекомендаціями Міжнародного бюро праці соціальній допомозі властиві такі характеристики:
  55.  •          фінансування та виплата допомоги забезпечуються державнгш т,
  56.  гісцевими бюджетами;
  57.  •          допомога надається окремим категоріям громадян відповідно до чинного
  58.  аконодавства;
  59.  •          при оцінцірівня нужденності (бідності) споживачів враховуються доход, та розміри особистого майна (заощадження невеликш розмірів, зазвичай, н враховуються);
  60.  •          метою витати допомоги є доведення рівня доходу особи до суспільно визначеного мінімуму з врахуванням низки таких факторів, як: склад сім'ї, наявність іншш виплат тощо;
  61.  •          розмір допомоги не пов'язаний з попередніми доходами чи життєвгш
  62.  •івнем;
  63.  •          розмір допомоги, на відміну від витат за соціальним страхуванням, визначається суб'єктжно, на основі міри нужденності та наявних ресурсів;
  64.  •          допомога надається, зазвичай, не на особу, а на сім'ю, тому за критерій перевірш доходу або засобів існування береться середньоособовий доход сім'і (домогосподарства).          
  65.  У країнах з перехідною економікою необхідність розширення боротьби з бідністю в період гострої нестачі бюджетних коштів означає, що значна частка допомоги має надаватися за принципом адресності,
  66.  Складовою частиною побудови системи соціальної допомоги є визначення цільових груп - адресність. Адресність означає спрямованість на когось або на щось - людей або соціальні одиниці. Зокрема, Світовий банк обстоює ідею «індикаторів адресності», що позначають регіони, вікові групи, стать чи інші види спільних характеристик.
  67.  У цьому контексті йдеться про «групи, що мають потреби». Цей термін охоплює людей, які перебувають у схожих обставинах та потребуют: певного колективного рішення. Такі ситуації називаються «станамі алежності», вони включають:
  68.  )
  69.  -          умови, в яких людина може опшитись будь-коли впродовж свого
  70.  иття: бідність, бездомність, хвороба та безробіття;
  71.  -          кризи життєвого циклу, яким властива довготривала залежність (похший вік або дитшство);
  72.  -          стан людей, обмежених у виконанні щоденних обов'язків (інваліди, пацієнти із хронічними психічними захворюваннями чирозумово відсталі).
  73.  '           Наведена класифікація є базовою, вона далеко не повна і може бути
  74.  розширена залежно від тієї соціальної політики, яку проводить кожна
  75.  конкретна країна. Соціальна політика загалом сфокусована на кількох різних
  76.  групах, вирізняють політику спрямовану на індивідів; сім'ї; громади; різні
  77.  види соціальних груп та суспільство загалом. Зазвичай обговорення фокуса
  78.  політики (тобто хто і за якими ознаками є об'єктом соціальної політики)
  79.  точиться навколо відмінностей між «універсальністю» та «адресністю».
  80.   
  81.  Універсальна соціальна політика мае на меті створення служб для кожного представника певної групи людей, наприклад, людей похилого віку чи дітей. Адресна політша зосереджує свої зусилля на людях, що мають певні потреби.
  82.  Принципи універсальності та адресності стосуються шляхів постачання ресурсів. Універсальність - це спосіб постачання ресурсів всім, хто їх потребує, за рахунок того, що їх отримують ті, хто такоїпотреби не відчуває.
  83.  Наприклад, у Великій Британії програма підтримки дитинства) вважається програмою захисту бідних. Багато дослідників вважають, що тотальне постачання ресурсів є марнотратством. Якщо віддавати блага саме малозабезпеченим можна досягти більшого ефекту за| менших витрат. Цінність такої цілеспрямованості, звичайно, залежить від масштабу проблеми та її складності. Саме тому Світовий Бан: впевнений, що «визначення цільових груп» є більш ефективним, нія вибірковість на індивідуальному рівні.
  84.  Основними аргументами на користь адресності є принципи
  85.  ефектшності тарівності. Адресність має бути більш ефективною,
  86.  ніж універсальність, оскільки гроші не витрачаються на тих, хто не
  87.  потребує цього, а також не створюється надлишок ресурсів у тих, хто
  88.  отримує допомогу (тобто люди з певними проблемами отримують
  89.  лише стільки, скільки їм потрібно).
  90.  Для досягнення більшої ефективності існують чотири основні перешкоди:
  91.   
  92.  1.         Для того, щоб потрапити у фокус соціальної політши, необхідно, щоб
  93.  основні характеристики індивідів були чітко визначені. Необхідно провести
  94.  перевірку наявних потреб та засобів для існування, а досвід використання
  95.  таких опитувань показує, гцо часто вони надто агресивні, складні чи
  96.  принизливі.
  97.  2.         Існує також проблема визначення та встановлення меж надання допомоги, тобто за яких умов припшяється надання допомоги. Проблему зазвичай називають «пасткою бідності» в соціальному забезпеченні, коли людша втрачає набагато більше, якщо її прибутки дещо збільшуються. Але подібну ситуацію спостерігаємо і в інших випадках. Наприклад, людша з функціональнгши обмеженнями, яка навчшася протистояти певному безсшлю, може втратити допомогу, або особа, яка користується суспільним житлом, повшна буде звільнити будшок (як це трапляється в США).
  98.  3.         Адресний розподіл благ не завжди охотює всіх малозабезпечених. Люди часто не звертаються за соціальною допомогою частково тому, гцо нічого не знають про її існування, частково, бо не вірять у можливість отргшання допомоги або через складність процедур реєстрації, а також тому, що соромляться «стигматизації».
  99.  4.         Ефективність адресності не обов’язково означає me, що допомога спрямована на mux, хто має найбільші потреби. Існує явшце, яке називають «парадоксом» адресності: забезпечення людей, чиє становище є найскрутнішгш, потребує більше ресурсів, чгш більше їх потреб задовольняти; натомість можна охопити забезпеченням більше людей, задовольнивши лише їх базові потреби при меншому використанні ресурсів.
  100.  здатності системи забезпечувати
  101.  відповідну допомогу саме тим, хто її справді потребує
  102.  Адресність
  103.  соціальних
  104.  допомог
  105.  розглядається у
  106.  двох аспектах:
  107.  унеможливлення
  108.  доступу до коштів
  109.  допомоги mux, do
  110.  кого вона не
  111.  скерована
  112.   
  113.  X
  114.  л
  115.  Для характеристики адресності допомоги використовують коефіцієнт доступності допомоги (КДД): КДД=А'/А
  116.  де А' - частка осіб, котрі отримують допомогу;
  117.  A - частка осіб, які потенційно мають право на отримання
  118.  іопомоги.
  119.  Відомо два типи помилок у наданні населенню адресної допомоги: помилки
  120.  «включення» та помилки «не включення» або неповного охоплення. Якгцо
  121.  допомогу отримує сім 'я (домогосподарство), котра насправді її не потребує,
  122.  то це - помилка «включення», що призводить до перевитрат соціальних
  123.  коштів, і, як наслідок, зменшення коштів на допомогу дійсно тим, хто її
  124.  потребує. Помилка «не включення» (чи неповного охоплення) виникає тоді,
  125.  коли допомогу не отримують ті, кому вона справді потрібна. У такому випадку
  126.  треба констатувати неефективність соціальної програми. Зменшуючи
  127.  ймовірність появи одного виду помилок, збільшують ймовірність прояву іншої
  128.  помилки, (виникає певна взаємокомпенсуюча залежність). Адресність допомоги
  129.  ніколи не повшна бути самоціллю, а лише засобом ефективного вшористання
  130.  V         коштів.            у
  131.   
  132.  Три основні способи визначення адресування соціальної допомоги:
  133.  1. Перевірка засобів існування - один із способів визначення відповідності критеріям надання допомоги тим, хто за нею звертається. Допомога виплачується лише особам, чий рівень добробуту, сформований за всіма можливими доходами, є нижчим за визначену межу. Перевірки можуть проводитись формально (документально) або ж шляхом реальної вибіркової перевірки матеріальних та економічних засобів існування людей, які потребують допомоги, силами соціальних служб за місцем проживання. Однак цей спосіб вимагає значних адміністративних видатків.
  134.   
  135.  2. Категоріальний спосіб адресування допомоги є досить дешевим т, простим, Трунтується на врахуванні потреб певних соціально-демографічни. груп чи категорій населення, які найбільше потребують допомоги (людх похилого віку, багатодітні сім'ї, матері-одиначки, пенсіонери тощо). У країнах з досить стратифікованим суспільством цей вид допомоги може проводитись за географічним чи регіональним принципами.
  136.   
  137.  3. Отримання допомоги на основі принципу самовизначення полягає тому, що особа сама вирішує: скористатись їй допомогою чи ні. Тому й функціонують магазини з продажу товарів (продовольчих та широкого вжитку) чи надання певних послуг (перукарських, відпочинкових тощо) бідному населенню. Досить часто цей спосіб може поєднуватись із раніше перерахованими способами відбору населення для надання йому адресної допомоги. I саме таке поєднання способів є найпоширенішим.
  138.   
  139.                         
  140.              Необхідність паралельного вирішення двох завдань - боротьби з бідністю та стримування витрат робить особливо важливою максимальну адресність відповідних програм. Адресність вимагає правильної ідентифікації бідних, що, в принципі, може досягатися кількома шляхами. По-перше, можна почати з оцінки рівня доходів чи витрат окремих індивідів чи сімей. Однак такий підхід        
  141.   
  142.              пов’язаний зі значними труднощами, а саме: з проблемою      
  143.   
  144.              вимірювання бідності, а також з високгши адміністративними витратами, та, що особливо важливо при оцінці сімейного, а не індивідуального доходу - з зайвою набридливістю опитувань та їх політичною непопулярністю. Крім того, такий спосіб оцінки неефективний, коли йдеться про тих, хто має значний дохід у «натуральному вигляді», наприклад, з підсобного господарства.         
  145.   
  146.                         
  147.              Альтернатшний підхід базується на показниках
  148.  (індикаторах) бідності, тобто на перевірці наявностіу певного
  149.  індивіда чи сім 'їоднієї чи кількох характеристик, що тісно
  150.  корелюють з бідністю. Прикладом може бути незадовільний стан
  151.  здоров'я, старість та наявність дітей. Перевагою цього підходу є
  152.  доступність багатьох з характеристик для спостереження, що
  153.  полегшує адміністративну роботу. Недолік полягає в тому, що той
  154.  чи інший показникможематилише опосередковане відношення до
  155.  бідності. Це призводить до однієї або одразу двох помилок в
  156.  забезпеченні адресності: до неповного охоплення та/або
  157.  «розсіювання» допомоги.   




1. на тему- Сирнокавовий тортсуфле
2. Овогене
3. на тему- Социальноэкономические взгляды Адама Смита Студент группы К26-
4. Установление времени создания источника
5. РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата сільськогосподарських наук2
6. Ech mn shoots once t the trget
7. Лидерство и руководство
8. Свердловский областной медицинский колледж РАБОЧАЯ ПРОГРАММА УЧЕБНОЙ ПРАКТИКИ
9. Очистка промышленных сточных вод
10. это раздел механики изучающий движение объектов без учета их масс и сил вызывающих это движение Связями.
11. Лекция 5- ЛЕЧЕНИЕ ТИРЕОТОКСИКОЗА Лечение может быть консервативным и хирургическим
12. тема источников гражданского права
13. I Организационный момент
14. Что звучало как- А сама та ты этого хочешь Да что же ты тормозишь Поцелуй меня ~ чуть ли не закричала
15. I. Проблема государства в мировоззрении П
16. Цилиндр1
17. Тема 8 Политика управления оборотными активами коммерческой организации Оборотные активы состав стр.html
18. Лабораторная работа- Проектирование локальной вычислительной сети
19. І. Історичні віхи творення влади в Україні 4 Розділ ІІ
20. Я есмь путь и истина и жизнь