Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Сучасний лідер нації: хто він?
неполітичне есе від Світлани Благодєтєлєвої-Вовк
Наші уявлення про оточуючу реальність не мають нічого спільного з тим, що існує насправді. Цей факт породжує безліч проблем і протиріч як в житті окремої людини, так і людства в цілому. Тотальна неспроможність осягнути причину власного буття, наблизитися до його змісту перетворює тварину1 на людину розумну. В світі подібних розумників не має місця для пізнання істини. Але вона весь час нагадує про себе горем, нещастями, злиднями, випробуваннями. І ми, наївні, вступаємо на шлях праведної боротьби з ганьбою світу за хибні ідеали щастя, не підозрюючи, що це віддаляє нас від єдиного джерела життя живого.
Мене завжди дивувала усталена, стереотипна постановка питань щодо фундаментальних проблем, які постійно потребують вирішення. Правда полягає в тому, що не можна найти відповідь на невірно поставлене питання. Так, запропоноване формулювання теми “Сучасний лідер нації: хто він?” не відображає суті проблеми, а, отже, не дає можливість наблизитися до її вирішення.
Почнемо з того, що “лідер нації” – це істота, яка існує в позачасових межах, тоді як слово “сучасний” принижує її значення в анналах матінки-історії. “Лідер нації” власним життям доводить безкінечну актуальність своїх ідей і, як код, вписується до соціо-генетичної пам’яті власного народу. Більше того, позачасова природа “лідера”, взаємодіючи з архетипними структурами підсвідомості людей породжує парадокс упізнавання, коли з першого погляду виникає глибокий емоційний зв’язок, що переростає у взаємну відданість, любов і служіння. Отже, ми заперечуємо сучасний характер теми і виводимо дію в позачасовий простір.
Далі, у формулюванні теми насторожує використання загально відомої транскрипції англо-саксонського слова “leader”, що на рідну мову перекладається як ватажок, керівник. Тотальна англосаксонізація світу – вона ж глобалізація, загрожує множинності, багатозначності понять, спустошує мови, їх розуміння і тлумачення. На противагу їй, найкраще відображає суть непересічної людини, яка володіє даром поєднувати світи і часи наше слово “провідник”. Саме “провідник” має велику кількість смислів, що вказують на особливе місце цього слова в українській мові. Отже, ми свідомо змінюємо “лідера” на “провідника”.
Нація – також вульгарний термін і поняття, яке через свою чужинну переобтяженість має велику популярність серед “любителів” українства, оскільки нашим “лідерам” завжди кортить рухатися в межах чогось більшого, ніж власний народ. А що може бути більшим для піщинки людського буття аніж свій народ? Лише власне марнославство, ідеологічна потворність і зарозумілість. Я обираю народ - наш род, НАШ РОД як єдину живу силу, для яких Шевченко створив геніальне Посланіє “… і мертвим, і живим, і ненароджених українцям моїм…”
І, найголовніше, в нас живуть передчуття майбутнього та його провідників. Інтуїтивно ми знаємо минуле, сучасне і майбутнє, оскільки є живим втіленням Нашого-Роду. Отже, питання “хто він?” в даному випадку є недоречним. Нам відома на нього відповідь.
Можливість неможливого у першому наближенні
Для неактуалізованої, неініційованої, неспокушеної особистості система, яку ми називаємо владою має колосальну привабливість. Влада для подібної людини – це рушійна сила закону, огорнута покровом таємничості, що спрямовує суспільство на реалізацію заходів по досягненню ідеалів владолюбців. При цьому найбільш спокусливо виглядає саме втаємниченість, обраність членів, легітимність та матеріальне наповнення ідеалів. Хоча, подібні явища можна трактувати по-іншому, а саме втаємниченість як обмеження інформації для більшості, обраність членів як обмеження доступу до владної когорти іншим бажаючим, легітимність як безкарність, матеріальне наповнення ідеалів як користолюбство та споживацтво. Кожна людина розумна потай мріє належати до обраних щасливчиків, що розпоряджаються долями інших, дивляться на всіх з погордою, насолоджуються повнотою життя і безкарністю щодо власних гріхів і т.п. Але, на жаль, або на щастя, мрії подібних людей залишаються лише мріями, оскільки пасивне споглядацтво, яке здебільшого виховується і культивується в так званому “цивілізованому суспільстві” заважає вступити на шлях, який веде наверх по сходинках влади. Тим не менш, молодиків, які створюють натовп на подібних сходах вистачає, а найбільш талановиті з них досягають верхівки і панують, не обтяжені будь-якими сентиментами. В чому ж секрет цих обранців долі? Справа в тому, що у кожного з них є персональна жахлива таємниця, яка діє як чарівна паличка, проштовхуючи по життю свого власника. І чим жахливішою є ця таємниця, тим більших досягнень у просуванні наверх має особа. Розкриємо секрет, таємниці владолюбців мають внутрішній характер. Це наявність залишкової психологічної травми, формування комплексів, особливих збочень в наслідок руйнації, надлому в момент проходження ініціюючих процедур - кризових періодів життя. Внутрішня травма породжує розрив особистості, своєрідну “чорну діру”, який/яку необхідно подолати/заповнити, досягаючи певних зовнішніх за своєю природою результатів, оскільки людина не в змозі віднайти втрачені смисли, власну серцевину. Особистість компенсує їх виключно через зовнішній світ, який стає заручником її жаги наповнити пустоту всередині. Так з’являються справжні владолюбці… Іншим людям важко усвідомити весь жах подібної ситуації. Їм також складно зрозуміти як владолюбці можуть порушувати усталені норми людської поведінки, наприклад, використовувати силу для вирішення любої проблеми, зраджувати в разі потреби своїх близьких, а також своїм ідеалам, тощо. Те, що з точки зору обивателя є неможливим, для владолюбця стає можливим і навіть обов’язковим. Внутрішній злам цих людей породжує страшну кризу цінностей, втрату ціннісний орієнтирів, неспроможність правильно відповісти на кардинальне запитання В.В. Маяковського “Что такое хорошо? И что такое плохо?”
Зі сказаного вище все ще незрозуміло, як саме владолюбці досягають вершин влади? Відповідь – елементарно. Вони використовують лише три інструменти:
Ієрархічні системи і відносини в суспільстві будуються на кшталт їм подібних у інших, суб’єктивних, нелюдських світах. При цьому виділяється керуюча особа (той самий «лідер»), яка має необмежені права щодо реалізації певного напряму розвитку та обов’язок нести відповідальність за певну людську спільноту. В цілому, в межах такої системи загал підкоряється волі одніє особи, або обмеженої купки так званих “кращих” людей (еліти). Кожний з поверхів піраміди, який входить до ієрархії скеровує все більше і більше коло осіб щодо виконання місії окремої особи/осіб, що очолює ієрархію. Постійне посилання владних “ієрофантів” на тотожність понять “як на небі, так і на землі” не має нічого спільного зі спотвореною картиною світу, що ми маємо. Це пов’язано з тим, що в межах ієрархії люди служать іншим людям. А чи можна служити рівнозначному? Будь-яка особина за будь-яких обставин не може наповнити існування соплеменника будь-яким (навіть мізерним) змістом, оскільки ця функція знаходиться поза межами її компетенції. Отже, створення ієрархічних систем і відносин, введення в життєві цінності служіння подібним речам носить брутальний, протилюдський та богоборчий характер. Кожна ієрархічна система присвячена і має ім’я конкретної особи, яка їх створила, що і є найбільш небезпечним для інших, включених до неї людей. Дана небезпека приходить у вигляді маніпуляцій, тобто свідомій підміні цілей, завдань особи, якою маніпулюють на користь маніпулятора. З проблеми маніпуляції сказано чимало, а також чимало написано. Єдине, що ми можемо добавити – це те, що використовувати маніпуляцію не можна в жодному разі, оскільки це спустошує і ламає внутрішній світ людей, а отже, приводить до безлічі трагічних наслідків та загального почуття нещастя, безрадісності, безнадійності буття. Жодна гуманна причина не виправдовує маніпуляцій, дезинформації та інших подібних явищ на будь-якому рівні, чи то політичному, чи комерційному, чи побутовому.
Найбільший гріх владолюбців є викорінення з життя істинних цінностей і змісту. Подібне відбувається в наслідок того, що апріорі приймається твердження “Причини буття не існує”. Закономірно, якщо відсутня причина, то відсутній і зміст. А отже, в руки людини передається виключне право на самовизначення, встановлення цілей, завдань, цінностей життя, тощо. Такий гріх чинили і чинять матеріалісти, дарвіністи та їх послідовники різних штибів, які заявляють про випадковий характер існування Всесвіту, його початку, розвитку та кінця. Таким чином, людина, як частина Всесвіту, – це випадковість, її життя – також випадковість, все вирішує випадок або, в кращому випадку, прояв залізної волі конкретної особини. Подібний фаталізм – початок кінця людської культури, який ми спостерігаємо з початку Нової доби (тобто понад 300 років). Але, в цілому, катастрофа – не відбулася, хоча кількість жертв спотворених смислів з кожним сторіччям зростає. В минулому, XX сторіччі, воно досягло максимуму. Лише за період функціонування ієрархії імені Йосифа Сталіна, за різними оцінками, зокрема організації “Меморіал”, СРСР втратила від 30 до 50 млн. громадян. Ці значення виходять за межі розуміння – вдумайтеся, п’ятдесят міліонів втрачених смислів…
На жаль, кривавий початок XXI сторіччя свідчить про те, що людство прямує до встановлення нового рекорду – наш час буде ще страхітливішим від попередніх. І знову, з подачі владолюбців неможливе стає можливим…
Тут необхідно поставити крапку над “І” і чесно визнати, що сучасна організація суспільства, яка є результатом культивування ієрархій, маніпуляцій та втрати смислів – це найбільший ворог людини Божої і народу.
Можливість неможливого у другому наближенні
Здавалося б, визначивши вузькі місця влади, можна віднайти способи їх подолання, зокрема знищити ієрархічні системи та відносини, накласти мораторій на маніпуляції, повернутися до істинних смислів. Але біда в тому, що на сьогоднішній день не існує стійкої конкурентної альтернативи щодо наявного безглуздя, в першу чергу на рівні свідомості народу. Це пов’язано з тим, що ми здебільшого розглядаємо владу як щось зовнішнє, чужинне, відокремлене від нас, на рівні “я-нея”, “свій-чужий”. Отже, за умови взаємодії людини і влади в межах підходу “свій-чужий” закономірно виникає і діє глибокий конфлікт, конфронтація, що проявляється як у відкритих, так і у завуальованих формах (яскравим прикладом є перманентно-повторювана ситуація з виборами, коли емоційна напруга у суспільстві зростає за рахунок протистояння, поділу на “своїх-чужих” в залежності від того до якої групи відносить себе виборець. Подібна ситуація не є здоровою і виправданою, тому що, не зважаючи на різні інтереси різних угруповань, всі ми - діти одного народу). Треба зазначити, що корні підходу “свій-чужий” криються у особливостях світосприймання, світогляду конкретної людини. Чим більш відкритою є особистість, тим складнішу картину світу вона має, як наслідок – внутрішня гнучкість забезпечує толерантність у поглядах, відносинах, судженнях, тощо. Внутрішня закритість людини породжує однозначність, категоричність, схильність до навішування ярликів, чим завжди користуються прагматичні молодики, прокладаючи собі дорогу до влади, яку вони стелять однотипними лозунгами, образами ворога і т.п.
Таким чином, виховання в людях якостей відкритості, терпимості, людинолюбства, що відтворюються у підході “свій-свій” – “я-це я” є першим кроком народу до гуманізації власної влади.
Другим кроком має стати психологічне подолання внутрішніх травм та протиріч у людей, наділених владою. Недарма XXI сторіччя прийнято вважати сторіччям знань про людину, її внутрішній світ, чим ми і завдячуємо бурхливому розвитку етики, психології, психотерапії, психіатрії. Оздоровлення свідомості відповідальних осіб, розкриття їх творчого потенціалу сприятиме руху влади назустріч до народу, взаємній гармонізації інтересів, оскільки одна гармонія породжує гармонію іншу.
Третім кроком є усвідомлення народом суті явища провідництва. Дуже довго, вперто і затято ми вважали, що завдання провідника полягає у тому, щоб нагодувати, одягти та виховати нас за власним розсудом, тобто забезпечити певні матеріальні та сумнівні духовні статки. Але, визнаємо чесно, ми можемо самостійно створити собі і нашим провідникам достойні умови для життя. Тоді, на разі, виникає питання: “Для чого потрібні провідники та, ще екстравагантніше, чи взагалі вони потрібні?”
Суть провідництва як можливості неможливого в свій час повністю розкрила людина, яка не мала жодного відношення до влади земної та, одночасно, реалізовувала принципи влади небесної. Так, - це Ісус Христос. Його шлях, як провідника народу, можна викласти в трьох сентенціях:
Життя Ісуса стало одкровенням, оскільки він довів, що звичайна, земна людина може досягнути вищий ступінь досконалості, пізнати Причину та вийти за межу обмежень. Він створив і заповів нащадкам тисячі нових смислів, що по-новому окреслили майбутнє людства.
Не зважаючи на абсолютну унікальність Христа треба визнати урок, який він дав людству, а саме, що кожний з нас – це також абсолютно унікальна особистість, безмірний потенціал якої повною мірою розкривається на тому шляху, що Він пройшов. У світі, де править Ісус Христос кожний є провідником для себе, до себе і через себе. Це глибше, величніше і перспективніше, аніж будь-що, що нам може запропонувати існуюча реальність з її обмеженістю, поверховістю і недосконалістю.
На жаль, поки що ми далекі від Христового ідеалу.
Можливість неможливого у третьому наближенні
Сучасність знаходиться в проміжному стані відносно вирішення проблеми влади та провідників народу. Нам чітко відомо те, якою влада/провідники не має/мають бути та якою вона/вони є в ідеальному стані. Проміжна позиція є вкрай вразливою. Вона одночасно містить в собі зерна як позитивного, так і негативного досвіду та можливостей розвитку народу і майбутнього. Проблема влади не має і не буде мати однозначного вирішення, оскільки істинна реальність прямує до множинності, багатозначності та співтворчості. Тема роботи “Провідник народу: можливість неможливого?” поки що залишається у формі запитання, передбачаючи, в першу чергу, діалог, спілкування, відкритість пізнання для всіх зацікавлених.
Замість висновку:
але ж Причина, Наш-род і Всесвіт готують прихід нових провідників. І саме нам належить гідно їх зустріти (сподіваюся, ми на це заслужили.)
Інформація про автора
ПІБ: Благодєтєлєва-Вовк Світлана Леонідівна.
Дата народження: 27 серпня1972 року.
Посада: доцент кафедри фінансів Черкаського банківського інституту Української академії банківської справи.
Поштова адреса: вул. Сумгаїтська, б. 59, кв. 10,
м. Черкаси, 18010.
e-mail: artana@chiti.uch.net
Internet: http://e2000.kyiv.org/
1 тварина – Боже створіння. Тут ми протиставляємо людину Божу – людині розумній.