Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Інфекційні хвороби та їх профілактика.
Основи епідеміології. Значення щеплень у профілактиці інфекційних захворювань.
План
1. Інфекційні хвороби - це група захворювань, які спричиняються патогенними бактеріями, вірусами, рикетсіями, найпростішими, грибами. Спільною ознакою більшості інфекційних хвороб е можливість передаватися від хворого організму здоровому і у разі наявності сприятливих умов набувати масового, епідемічного поширення.
Інфекція — це проникнення мікроорганізму в інший організм і наступні їх взаємовідносини, які визначаються властивостями макро- і мікроорганізму.
1. Інфекція властива всім істотам.
2. В загальнобіологічному розумінні поняття інфекції в дечому збігається з поняттям симбіозу та охоплює закономірності і неантагоністичних взаємовідношень мікро- і макроорганізму.
3. Поняття «інфекція» охоплює також зміни збудника, яких він зазнає в процесі еволюції, під час перебування в зовнішньому середовищі, в організмі переносників.
Інфекційний процес - це сукупність захисних фізіологічних та патологічних реакцій організму в певних умовах зовнішнього середовища у відповідь на вплив патогенного мікроорганізму.
Інфекційна хвороба - це найвищий ступінь розвитку інфекційного процесу, що проявляється різними клінічними симптомами і змінами біологічного, фізіологічного, біохімічного, анатомічного, мікробіологічного та епідеміологічного характеру.
Епідемічний процес – це процес поширення інфекційних хвороб. Для виникнення епідемічного процесу необхідна наявність трьох основних факторів: джерела інфекції, відповідних шляхів передачі і поширення інфекції, сприйнятливого для даної інфекції населення.
Фактори епідемічного процесу
Джерело інфекції фактори передачі сприйнятливість організму
хвора людина їжа, вода, ґрунт, реактивність організму,
бактеріоносій повітря, комахи, щеплення
тварини предмети побуту
2. Класифікація інфекційних хвороб.
Загальновизнаної класифікації інфекційних хвороб поки що немає. У нашій країні найбільшого поширення набула класифікація видатного українського вченого академіка Л.В. Громашевськоґо. Вона ґрунтується на механізмі передачі інфекції і специфічній первинній локалізації збудника в організмі, що зумовлює певний патогенез хвороби, її основні клінічні прояви. Згідно з цією класифікацією, інфекційні хвороби поділені на чотири великі групи.
Кишкові інфекційні хвороби. Збудник локалізується в кишках, виділяється з фекаліями. Зараження людини відбувається перорально через фактори, які піддаються фекальному забрудненню (вода, їжа, мухи, руки та ін.). До цієї групи належать антропонози — черевний тиф, дизентерія, ешерихіози, амебіаз, холера, вірусний гепатит А і С, поліомієліт, деякі зоонози, гельмінтози, сальмонельози (частково паратиф В), лептоспіроз, ботулізм, бруцельоз, псевдотуберкульоз, кишковий єрсиніоз, ящур, лістеріоз. Якщо хвороби цієї групи супроводжуються бактеріємією, збудник може виділятися з сечею (черевний тиф, лептоспіроз), молоком (бруцельоз), іноді зі слиною, потом.
Інфекційні хвороби дихальних шляхів. Збудник переважно локалізується в слизовій оболонці дихальних шляхів, виділяється у зовнішнє середовище з секретами дихальних шляхів під час кашлю, чхання, розмови. Щоб спричинити зараження людини, збудник повинен потрапити на слизову оболонку дихальних шляхів (під час вдихання), іноді на інші слизові оболонки. До цієї групи належать кір, краснуха, коклюш, натуральна та вітряна віспа, вірусна паротитна хвороба, інфекційний мононуклеоз, орнітоз, грип та інші гострі респіраторні захворювання, менінгококова хвороба, енцефаліт, вірусний менінгіт, ангіна, скарлатина, дифтерія, легіонельоз.
Майже всі інфекційні хвороби цієї групи (крім орнітозу і окремих видів енцефаліту) є антропонозами. Деякі з них можуть передаватися не тільки безпосередньо від хворого (носія) до здорового, а й непрямим шляхом (через посуд та інші предмети) - скарлатина, дифтерія, ангіна.
Кров'яні (трансмісивні) інфекційні хвороби. Спричинюються збудниками, які мають первинну та основну локалізацію в крові хворих. Зараження людини відбувається, коли збудник потрапляє безпосередньо в кров (лімфу) від живих кровосисних переносників - членистоногих. До цієї групи належать антропонози — висипний і поворотний тиф, флеботомна (москітна) гарячка, малярія, шкірний лейшманіоз Старого Світу, а також зоонози — чума, туляремія, ендемічні рикетсіози, сезонний енцефаліт, кліщовий поворотний тиф, геморагічні гарячки (в тому числі жовта, денге), трипаносомоз. Сезонність кров'яних інфекційних хвороб пов'язана з особливостями життєдіяльності переносників у певні (теплі) пори року.
Інфекційні хвороби зовнішніх покривів. Первинна локалізація збудника — це шкіра і зовнішні слизові оболонки, через які відбувається зараження людини при безпосередньому (прямому) контакті (венеричні хвороби, сказ, содоку) або через фактори зовнішнього середовища: одяг, постільну білизну, посуд, продукти харчування та ін. (правець, сибірка тощо). Крім названих до цієї групи належать бешиха, сап, феліноз (хвороба від котячих подряпин), трахома, інфекційний кон'юнктивіт. Майже всі вони є зоонозами (крім венеричних хвороб).
Інфекційні хвороби
Кишкові інф. Інф. хвороби Кров’яні інф. Інф. хвороби
хвороби дихальних шляхів хвороби зовнішніх
покривів
водний повітряно- проміжний контактно-
харчовий краплинний хазяїн побутовий
фекально- повітряно- кровосисні прямий
оральний пиловий комахи контактно-
інструменталь- побутовий
ний непрямий
статевий
3. Профілактика поширення інфекційних хвороб. Однією з основних причин розповсюдження інфекційних захворювань в дитячих колективах є недотримання вимог гігієни. Грає роль і те, що в закритих приміщеннях тісне і тривале спілкування дітей між собою сприяє передачі інфекції від однієї дитини до іншої. Тому в дитячих установах, особливо закритого типу, необхідно регулярно проводити профілактичні заходи. Профілактика інфекцій повинна здійснюватися не епізодично, а шляхом планомірного виконання системи заходів, що запобігають занесенню інфекції в колектив і розповсюдження її, а також заходів, що підвищують загальну і специфічну несприйнятливість дитячого організму.
Правильне планування і експлуатація приміщень, суворе виконання режиму дня, раціональне харчування дітей з достатнім введенням в меню вітамінів, фізичне виховання і особливо загартування, а також хороша організація загального медичного обслуговування і виховної роботи підвищують опірність дитячого організму до різних шкідливих дій зовнішнього середовища, у тому числі і до хвороботворних мікробів.
Важливим заходом в системі боротьби з потраплянням інфекції до дитячих установ є правильна організація прийому дітей. Перед направленням до дитячої установи дитина повинна бути ретельно оглянута лікарем поліклініки, обстежена на бактеріоносійство дифтерії і кишкових захворювань. Лікар повинен з'ясувати, чи немає інфекційних захворювань в будинку і квартирі, де живе дитина, і уточнити, якими інфекційними хворобами вона раніше перехворіла. На основі даних обстеження лікар видає відповідну довідку. Крім того, до дитячої установи повинна бути представлена довідка з санітарно-епідеміологічної станції про те, що у дитини і людей, що живуть в сусідстві з нею немає інфекційних захворювань.
Після літнього відпочинку в дитячих установах проводять профілактичний огляд всіх дітей.
Велике значення має санітарний контроль за прийомом персоналу на роботу, особливо до дитячих установ закритого типу.
Особи, що поступають на роботу в харчові блоки дитячих установ і на посади, пов'язані з безпосереднім обслуговуванням дітей (вихователі), підлягають повному медичному огляду, ретельному опитуванню про перенесені захворювання; разом з тим з'ясовується, чи немає інфекційних хвороб по місцю їх проживання. Ці особи повинні бути обстежені на бактеріоносійство (кишкові інфекції).
Велике значення має санітарно-освітня робота, яка ведеться з обслуговуючим персоналом дитячих установ, з дітьми, а також і з їх батьками.
З раннього віку діти повинні навчитися завжди підтримувати своє тіло і одяг в чистоті, при кашлі і чханні прикривати рот і ніс носовою хусткою або тильною стороною долоні і т.д.
Вельми важливий ретельний облік захворюваності інфекційними хворобами дітей і персоналу дитячих установ.
В період літньої оздоровчої роботи на дачі необхідно виконувати комплекс спеціальних профілактичних заходів. Велике значення має санітарно-гігієнічний стан місця, куди виїжджає дитяча установа. Питання про придатність ділянки і приміщень для літнього відпочинку дітей вирішує санітарно-епідеміологічна організація. Без візи органів санітарного нагляду виїзд установи не дозволяється.
У дітей, що виїжджають на літній відпочинок, повинні бути довідки від санітарно-епідеміологічної станції про відсутність інфекційних захворювань за місцем проживання.
4. Імунітетом називається несприйнятливість організму до інфекційних хвороб або якої-небудь чужорідної для організму речовини. Ця несприйнятливість обумовлена сукупністю всіх спадково отриманих і індивідуально набутих організмом пристосувань, які перешкоджають проникненню і розмноженню мікробів, вірусів та інших патогенних агентів і дії речовин, що виділяються ними в процесі життєдіяльності.
За походженням розрізняють вроджений і набутий імунітет.
Імунітет
вроджений набутий
видовий спадко- природний штучний
вий (інди-
відуальний) в резуль- в резуль- активна пасивна
таті пере- таті дріб- імуні- імуні-
несеної ної побу- зація зація
хворо би тової іму-
нізації
Профілактичні щеплення. При багатьох інфекційних захворюваннях штучна імунізація (щеплення) є основною мірою профілактики.
У нас в країні щеплення проводяться проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюку, правця, кору, свинки, грипу.
Шляхи введення прищепного матеріалу в організм дитини різні: нашкірно, підшкірно, внутрішньом'язово, через рот або ніс.
Якнайкращий ефект від щеплень проти кашлюку, дифтерії виходить при повторних (через невеликі інтервали) введеннях прищепного матеріалу. Після щеплення створюється штучний імунітет різної тривалості (від 1 до 5 років). Для підтримки імунітету на достатньо високому рівні через певні терміни (частіше через 2-3 роки) проводять ревакцинацію (повторення щеплення).
В період проведення масових щеплень вихователі повинні активно допомагати медичному персоналу. У кожній групі необхідно провести бесіди з дітьми про значення щеплень в попередженні інфекційних захворювань.
Активна імунізація іноді супроводжується реакціями. Розрізняють загальну, місцеву і осередкову реакцію.
Загальна реакція характеризується нездужанням і підвищенням температури: іноді вона має деяку схожість з симптомами тієї хвороби, проти якої були зроблені щеплення.
Місцева реакція виражається в появі на місці щеплення припухлості, червоності і хворобливості, іноді при цьому припухають і сусідні лімфатичні залози.
І загальна і місцева реакції зазвичай швидко проходять і легко переносяться. Проте при появі хворобливих симптомів у дитини її слід обов'язково показати лікарю. Така консультація з лікарем необхідна ще і тому, що під впливом щеплення можуть загостритися хронічні захворювання, що є у дитини, — осередкова реакція (ревматизм, запалення середнього вуха, нирок та ін.).
Оскільки діти, що перехворіли незадовго до чергового щеплення яким-небудь гострим захворюванням, можуть дати на неї сильнішу реакцію і при цьому у них виробляється недостатній імунітет, працівники дошкільної установи про таких дітей повинні поінформувати лікаря.
Алергія і анафілаксія. При введенні антигена (речовини білкової природи) в організмі в деяких випадках спостерігається стан підвищеної чутливості до нього. Цей стан позначається загальним поняттям алергія. Всі численні види підвищеної чутливості до антигена ділять на дві основні форми — швидку і сповільнену.
До першої з них відноситься анафілаксія, що виявляється при повторному введенні чужорідного білка (особливо сироваткового глобуліну). Цими властивостями володіють білки рослинного походження, а також молоко, яєчний білок, екстракт з органів і рослин. Стан анафілаксії характеризується швидким (протягом декількох хвилин) розвитком хворобливих явищ (анафілактичний шок) і може закінчитися летальним результатом. До цієї форми алергії відносять сінну лихоманку, астму, а також підвищену чутливість до деяких лікарських речовин.
При сповільненій формі алергічні симптоми з'являються тільки через декілька годин, наростають протягом 2-3 днів і більше, протікають значно легше. Ця форма включає підвищену чутливість до мікробних білків (туберкулін, деякі лікарські і хімічні речовини). Сироваткова хвороба — своєрідна форма підвищеної чутливості організму. Вона виникає при парентеральному застосуванні сироваток з лікарською метою при дифтерії, правці та ін. Захворювання розвивається не відразу, а через 8-12 днів, і протікає з наявністю висипу по всьому тілу, свербінням, лихоманкою, болями в суглобах, збільшенням лімфатичних вузлів.
5. Дезинфекція, або знезараження, в широкому сенсі слова означає знищення збудників інфекційних захворювань в оточуючому людину середовищі. Одними з підвидів дезинфекції є дезинсекція, під якою розуміють знищення переносників інфекційних захворювань, що відносяться до членистоногих (комахи і кліщі), а також дератизація — знищення гризунів як джерел інфекцій.
Види дезинфекції. Виходячи з санітарного і епідеміологічного значення, дезинфекцію підрозділяють на профілактичну і осередкову, а останню — на поточну і завершальну.
Профілактична дезинфекція проводиться з метою попередження можливості зараження від предметів і речей, що тимчасово знаходяться в загальному користуванні (наприклад, постільна білизна, білизна і одяг в лікарнях і потягах). Сюди ж відноситься знезараження або хлорування питної води у водопровідній мережі.
Осередкова дезинфекція проводиться у зв'язку з виявленням вогнища інфекційного захворювання або носійства патогенних збудників.
Поточна дезинфекція, що проводиться біля ліжка хворого (у лікарні або вдома), призначена для знезараження оточуючого хворого середовища — приміщення, посуду і предметів, якими він користувався.
Заключна дезінфекція проводиться у вогнищі інфекції і в лікарні після госпіталізації, одужання і виписки хворого з метою повної ліквідації вогнища інфекції.
Методи дезінфекції
Фізичні методи Хімічні методи.
сонячні промені хлорне вапно
вогонь хлорамін
висока температура формалін
високий тиск перекис водню
кип’ятіння спирт та ін
водяна пара
Література
PAGE 1