Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Мистецька освіта і Болонський процес
Наміри України інтегруватися у Європейський освітянський простір є, безперечно, виправданими, як і те, що вони супроводжуються досить гострою дискусією. І це природно. Але в ряду ще не визначених питань Болонського процесу є мистецька галузь, на яку поки що не звернули уваги. А тим часом уніфікаційний синдром, що домінує в будь-яких зближеннях, є для неї найбільш руйнуючим.
Ось приклад: у складі експериментальних вузів щодо впровадження нових європейських стандартів (багаторівневості кредитно-модульної системи ОКХ, ОПП тощо) жодного вузу з нашої мистецької галузі нема! Нема наших представників і в координаційних радах з адаптації вітчизняного досвіду до європейського, які супроводжують та узагальнюють результати педагогічних експериментів, митці не беруть участі в міжнародних семінарах та інших заходах з реформування вищої освіти в світлі Болонського процесу тощо. Міністерство освіти і науки розгорнуло багатовекторну масштабну роботу щодо координації нашої освіти з європейською практикою, але мистецька галузь поки ще не проглядається в жодному з цих заходів. Тобто особливість нашого мистецько-освітнього досвіду залишилась поза цим процесом. На жаль, і наше рідне Міністерство культури і туризму на такому відповідальному етапі реформи вищої школи своєчасно не лобіювало інтереси нашої галузі.
А тим часом у відповідних документах задекларовано, що "треба розробити пропозиції щодо вдосконалення багаторівневої структури вищої освіти в Україні на основі співставлення структури вищої освіти в Європі з досвідом української системи освіти і науки". ("Заходи щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України на 2004 - 2005 роки", п. 1,5 затверджені наказом МОН від 23.01.04, № 49).
Як бачимо, за всіма вище згаданими параметрами ми могли б уникнути багатьох проблем, якщо б перед тим, як прямолінійно нав'язувати нам прагматично-спрощений варіант двоциклової структури "бакалавр-магістр", запровадили експеримент, за його результатами віднайшли оптимальний варіант і остаточно визначилися.
Усе сказане є лише формальною стороною проблем. Складніше із поєднанням суттєвих ознак нашої мистецько-освітньої школи з деякими установками європейської інтеграції. Річ у тому, що прагнення до мобільності в міжєвропейському обміні фахівцями (скажімо, музикантами) неминуче пов'язується з прагматичним, а тому винятково прикладним підходом до завдань мистецької освіти. В історії нашого мистецько-освітнього досвіду це вже було. Реформування консерваторської традиції у 1920-1930-х роках пролеткультівськими ідеологами саме й спричинялося до утилітарного спрощення. Але час показав (з експериментами музичних профшкіл, технікумів, культосвітніх училищ і навіть музично-драматичних інститутів), що це хибний шлях. І ми повернулися до дійсно життєздатної структури академічної мистецької освіти, яку сьогодні уособлюють музичні училища з рівнем "молодший спеціаліст" і наша академія з рівнем "спеціаліст".
Питається, чи відповідає такий музично-освітянський досвід, тобто наші фахівці-музиканти європейським вимогам у цій галузі? Судячи з відтоку випускників НМАУ в Європу та сьогоднішнього напливу іноземних студентів до академії, відповідь однозначна: так! А це підказує, що треба міняти вектор - не ми під досвід Європи, а на паритетних засадах і Європа мала б позитив від українського досвіду. Справді, які підстави руйнувати змістовну царину вітчизняного навчання заради уніфікації форм, придатних для інших фігурантів? Це не державний підхід. У разі огульного пристосування нашого досвіду до такого роду Болонських процесів ми остаточно втратимо і працевлаштування наших музикантів у Європі, й іноземних студентів на ринку мистецько-освітніх послуг.
Тепер конкретніше. Фактично, всі особливості нашої мистецької галузі освіти, на яких наполягаємо, зводяться до вилучення з вище згаданої двоциклової структури освітньо-кваліфікаційних рівнів Болонських вимог позиції "бакалавр", вважаючи першим академічним ступенем рівень "молодший спеціаліст" і залишивши тривалість навчання не менше трьох і не більше чотирьох років. Тобто так, як у бакалавра за європейським баченням.
Необхідно усвідомити те, що "бакалавр" як засіб оптимізації комунікативності європейської системи вищої освіти (цільова установка всіх реформаторських дій Болонської декларації) фактично слугує можливості переорієнтації студента після того, як він став бакалавром, у ті чи інші більш вузькі спеціалізації, та не в одну, а, можливо, в декілька. Питається, чи є потреба у баяніста чи піаніста, котрий закінчив музичне училище, йти, скажімо, в консерваторію здобувати фах диригента, чи вужче - виконавця, що спеціалізується в тому чи іншому музичному жанрі? Гадаю, таке запитання є абсурдним. Кажуть, збільшуються можливості працевлаштування, оскільки студент раніше отримує диплом. Але роботодавча система для "молодих спеціалістів", тобто випускників музичних училищ, в Україні склалася давно, і тут нема проблем. Тим паче у Європі, де критерієм залучення до посади переважно залишається рівень професійної майстерності фахівця, а не диплом. І це вже суттєва деталь нашої художньо-творчої діяльності, особливо в умовах сучасних змін форм власності та географії працевлаштування. На право існування "бакалавра" нібито працює й такий аргумент: після одержання диплома і працевлаштування вони, "бакалаври", можуть продовжувати навчання заочно чи вечірньо. Власне, це загальноєвропейська тенденція. Але не в мистецькій справі. Нашою професією займатися заочно - і це вже визначено практикою - марне витрачання грошей. У консерваторіях нині нема заочних відділень - і це вимога нашого фаху.
Тож і за своїми головними, цільовими установками (функціями) "бакалавр" не "грає" на систему художньо-творчої діяльності.
Тому після здобуття кваліфікації "молодшого спеціаліста" ті, хто бажає одержати вищий рівень, повинні отримати кваліфікацію "спеціаліста". Навчаючись, відповідно, не менше п'яти років. "Спеціаліст" - це дійсно якісно новий рівень фахівця порівняно з попереднім. Він історично сформований, причому на засадах вітчизняного культурно-духовного способу пізнання. Це стабільна константа безперевного навчання, яка акумулює й репродукує фактично весь мистецький простір українського світобачення. І завважу: якщо ми виявимо певну інертність, то скоро будемо вимушені переглядати й програми "спеціалістів" на програми "магістрів". Тобто за терміном навчання взагалі згортати нашу мистецьку справу.
Щодо кваліфікаційного рівня магістрів. Його треба вводити, але тільки на базі повного обсягу навчання спеціаліста. Для нас принциповими у зв'язку з цим є два питання. Перше: магістр - це інший рівень освіти (після п'яти років для спеціалістів), який отримується не шляхом скорочення (деформації) попереднього. Друге: нам потрібен, виходячи із специфіки нашої професії, магістр практичного (тобто виконавець чи викладач) та наукового (науковець) спрямування.
З магістром наукового спрямування справа більш-менш опрацьована і повною мірою реальна. В зв'язку з цим зауважу, що в практиці європейських вищих музичних закладів науки про музичну культуру (тобто історико-теоретичних факультетів) нема - у Європі музикознавців (музикологів) традиційно готують у гуманітарних закладах (університетах). У нас музична діяльність та наукове осмислення - в одному профільному закладі. Виконавство й наука, стимулюючи одне одного, дають нашій школі певні переваги порівняно з європейською практикою. Там це "слабке місце". Не випадково у документах Болонського процесу ідея поєднання у навчальних закладах практики і науки є пріоритетною. В європейських консерваторіях магістр - це певна проблема (науково-методична база, кадри, досвід тощо). У "Програмі дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України" у руслі європейських проблем вимагається: "запровадити сучасні підходи інтеграції вищої освіти і науки у справі підготовки магістрів..."
Підсумовуючи, хочу наголосити, що, рухаючись у напрямі Болонського процесу, ми можемо системно модернізувати освітньо-кваліфікаційну структуру мистецького, зокрема музичного навчання, але з урахуванням нашого стабільного, конкурентоздатного досвіду.