Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………… 3
РОЗДІЛ І. ЗМІ ЯК ВАЖЛИВИЙ ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ……………………………………………………………………..5
1.1. Національні, регіональні складові специфіки висвітлення українських подій у закордонних ЗМІ………………………………...................................5
1.2. ЗМІ як інструмент впливу на людську свідомість……………………...7
1.3. Загальний огляд особливостей висвітлення українських подій у системі закордонних ЗМІ……………………………………………………………….9
1.4. Тематика закордонного мас-медійного матеріалу відносно українських новин....................................................................................................................11
1.5. Зовнішньополітичний образ України за участі закордонних ЗМІ……..13
РОЗДІЛ ІІ. ГОЛОВНІ ІСТОРИЧНІ ПОДІЇ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ У ФОКУСІ ЗАКОРДОННИХ ЗМІ………………………………………………17
2.1. Розпад СРСР та становлення Незалежності в Україні………………….17
2.2. Помаранчева революція…………………………………………………..18
2.3. Чемпіонат Європи з футболу 2012 року…………………………………20
2.4. Події кінця 2013 – початку 2014 років…………………………………...22
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….26
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ……………………..29
ВСТУП
Міжнародні відносини завжди були однією з найголовніших складових сучасного суспільства і мали серйозний вплив на всіх їх учасників. Однак важливу роль у формуванні міжнародних відносин відіграють внутрішньополітичні, економічні та культурні події, що трапляються на території країн-учасників. Україна як значна етнічна територія, довгий час підвладна іншим державам, не була винятком і мала закордонні торгові та політичні зв’язки, а зі становленням незалежності є повноправною стороною на світовому геополітичному поприщі. Саме тому українські події досить часто потрапляють у коло інтересів та проходять ряд перетворень у російських, європейських та американських ЗМІ. Їх висвітлення на сторінках закордонних видань набуває певного відтінку, тобто особливу специфіку, створювану регіональними, політичними та культурно-інформаційними чинниками. З’являється образ України в очах населення інших країн, від чого насамперед залежить імідж держави, який в свою чергу сприяє вирішенню питання інтеграції у транснаціональний симбіоз: економічний та науковий розвиток, державна безпека і здійснення демократичних перетворень.
Актуальність роботи визначається постійною необхідністю розуміння того, як бачать нашу країну іноземці, який образ виникає в них зі словом «Україна» та що вони про неї знають. У зв’язку з подіями, викликаними процесом підписання договору про асоціацію з ЄС (Революція 2013 року) актуальність теми зростає в декілька разів, через активне висвітлення українських подій в закордонних ЗМІ та безперервну участь України у інформаційному колі всього світу.
Мета дослідження полягає у комплексному вивченні особливостей висвітлення українських подій в іноземних ЗМІ, факторів їх формування та методів впливу на суспільну думку зовнішнього інформаційного простору. Визначення цінності українського фактажу для міжнаціональних процесів через матеріали закордонних ЗМІ та його використання для створення зовнішньополітичного іміджу.
Об’єктом дослідження є матеріали європейських, американських, російських й інших іноземних ЗМІ, пов’язані з українськими подіями, і хронологічні особливості формування зовнішньополітичного образу України в них.
Предметом дослідження є методи та викривлення інформаційного потоку іноземних ЗМІ, викликані геополітичними чинниками, особливості стилістики мас-медійних текстів.
Завданням дослідження є:
Методи дослідження дискурсивний та семіотичний аналіз українських, російських, європейських й американських мас-медійних текстів та відео, політологічні та культурологічні наукові концепції. Застосовано також описовий, порівняльно-історичний, системний методи дослідження, спираючись на дослідження присвячені вивченню світової журналістики, політології та етнології, статті відомих науковців у галузі журналістики.
РОЗДІЛ І. ЗМІ ЯК ВАЖЛИВИЙ ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ
1.1. Національні, регіональні складові специфіки висвітлення українських подій у закордонних ЗМІ
Одним з найважливіших чинників формування зовнішньополітичних відносин між країнами є їх територіальне становище. Локація держав відносно одна одної визначає торгові зв’язки, політичні, економічні та військові союзи, культурні подібності та відмінності. Не менш важливу роль вона має в інформаційному просторі.
На сьогодні країни зазвичай мають досить розвинену структуру ЗМІ, невід’ємною частиною якої є регіональна будова та певні рамки поширення, а сучасні комунікативні системи, завдяки технічному прогресу, спроможні збільшити охоплювану корисну територію мовлення або ефіру за державні кордони. Таким чином інформаційна «хмара» однієї країни з’єднується з «хмарою» іншої, тобто відкривається інформаційний канал, через який відбувається урівноваження подієвого матеріалу на транснаціональному рівні. Якщо в одній країні відбувається ескалація певного інформаційного матеріалу, він так само знайде відображення у ЗМІ з іншого кінця каналу. [1]
На перший погляд, відзначаючи вище сказане, український інформаційний простір тісно пов’язаний з країнами-сусідами, а саме: Росією, Білорусією та Польщею. Але геополітична ситуація Незалежної України історично склалася значно складніше. По-перше, після розпаду СРСР наша країна опинилася у самому ядрі російсько-європейської конфронтації, кожна зі сторін якої намагається завербувати Україну, в першу чергу активно використовуючи ЗМІ. По-друге, ще з другої половини двадцятого століття ряд найбільш розвинених країн не рідко використовують спеціальні комунікативні структури, ЗМІ та пропаганду для впливу й корегування суспільної свідомості представників інших держав як інструмент політичної анексії. Будучи методом управління поведінкою людей і контролю над діями влади, інститут ЗМІ є частиною сучасного механізму функціонування влади в суспільстві, займає значне місце в його політичній системі. Головним діячем у цій сфері виступають Сполучені штати Америки, уряд яких через суперництво з РФ не залишився байдужим до України та вступив до інформаційного фрондерства. [2]
Отже, на сьогоднішній день Україна вимушена ділити інформаційний простір одразу з декількома значно сильнішими країнами: Росією, Європейським Союзом, особливо з Польщею, та США. Внаслідок подій, пов’язаних з Угодою про асоціацію з ЄС, подальшим, так званим, Євромайданом, поваленням уряду екс-президента Віктора Януковича та агресивними діями РФ відносно Автономної республіки Крим, акумуляції фактажу цих подій, Україна стала одним з лідерів світового інформаційного потоку за кількістю публікованого матеріалу, що активно використовують інші держави у власних інтересах, проводячи отримувану інформацію через призму редакторської політики, а точніше інтересів власників та вищого керівництва. В умовах інформаційного суспільства та глобалізації помітним стає взаємопроникнення журналістики та політики, що виражається у новому статусі мас-медіа. Нині мас-медіа із простого передавача відомостей перетворилися у важливого учасника внутрішнього та зовнішнього життя країни, у результаті чого різко зросла роль ЗМІ у формуванні як внутрішнього та зовнішнього курсу держави, так і громадської думки та впливу мас-медіа на масову свідомість. [3]
1.2. ЗМІ як інструмент впливу на людську свідомість.
Адикція від сучасних електронних технологій, в першу чергу від всесвітньої мережі Інтернет, виводять ЗМІ на рівень інструменту впливу на людську свідомість. «Процес формування демократичної громадської думки включає два елементи : по-перше , доступ до інформації , по-друге , здатність її аналізувати і приймати рішення . Очевидно , що Інтернет забезпечує нечуваний доступ до інформації і розширює можливості комунікації . Виникає ідея віртуального суспільства , яке завдяки Інтернету здатне подолати ієрархізм реальної влади. Електронна комунікація здійснює повну рівність її учасників та учасниць.
Найбільші перспективи має процес використання Інтернет-технологій для подальшого розширення можливостей існуючої системи представницької демократії і розвитку процесів так званої електронної демократизації . Її основний зміст полягає у використанні Інтернет-технологій для наступних цілей:
• розширення доступу виборців та ЗМІ до законотворчої діяльності;
• зниження витрат з формування асоціацій та об'єднань виборців;
• підвищення ефективності зворотних зв'язків між виборцями та їх представниками у законодавчих органах влади. Розвиток комп'ютерної мережі змінило багато в чому характер політичних комунікацій , дозволивши встановлювати одночасний контакт між мільйонами людей.» [4.87]. Тобто іноземні ЗМІ використовують інформаційний потік, що надходить з України, створюючи певний образ для нашої держави з метою подальшої реакції споживачів інформації у потрібному напрямку. Таким чином формується зовнішньополітичний імідж України.
Засоби масової інформації мають значні специфічні можливості щодо оперативного та адекватного відображення дійсності, а значить, і можливості формування громадської думки. При цьому значною мірою впливають на політичну та соціально-економічну стабільність ефективні попереджувальні дії органів виконавчої влади та самоврядування, політиків і громадських діячів, що дозволяє не лише вчасно знімати соціальну напруженість, але й виховувати державницькі переконання серед широких верств населення.
Ефективно використовують і ефект збільшення інформаційного навантаження, коли обсяг інформації відволікає, дезорганізує її отримувача. Це дає змогу цільово переорієнтувати його на оціночні сприйняття, потрібні відправнику інформації. При цьому ведеться боротьба і за ініціативу в трактуванні чи замовленні «теми».
Своєрідним вищим пілотажем інформаційних технологій є при цьому використання ефекту напруженого очікування «цільове створення ситуації невизначеності, коли адресат очікує розкриття анонсованої теми чи, захоплений сюжетом, напружено очікує розв'язки» [5]. Такий психологічний прийом передбачає нагнітання ситуації, завищення можливої загрози, а то й залякування, після чого пропонують вигідне для «контролера» рішення.
Контроль над ЗМІ зручний і для застосування технології замовчування. Використовують технології дезінформації, дифамації, створення образу зловмисника.
Під час розроблення та ведення інформаційних операцій ураховують й інші чинники, здатні впливати на людей. Різні мовні конструкції, семантичний ряд, тексти по-різному діють на аудиторію (поети, приміром, завжди були на вістрі революцій). Слово здатне не лише інформувати, а й програмувати, кодувати поведінку, що також використовують. Семантичний, мовний терор — одна з ознак ведення інформаційної операції. Об'єкт впливу ставлять в умови дискомфорту, а він, шукаючи рівноваги, просувається у визначеному «агресором» напрямі. Як «доважок» такого терору може бути використано цільовий витік інформації, поширення інформації або чуток, що нагнітають ситуацію[6. 344].
1.3. Загальний огляд особливостей висвітлення українських подій у системі закордонних ЗМІ
Як вже згадувалося, у зв’язку з подіями, починаючи з осені 2013 року, Україна на тривалий час опинилася у фокусі усіх найбільших медіа корпорацій світу, в зв’язку з чим можна виділити три періоди українського інформаційного потоку: зі встановлення незалежності 1991 до 2013, період ескалації викликаних Євромайданом та пов’язаних з ним подій, Україна надалі.
Україна в інформаційному просторі США першого періоду має кілька обрисів. Кількість негативних публікацій про Україну дещо скоротилася, що можна пояснити іракськими подіями, але загалом позитивних матеріалів небагато. Інформаційна палітра канадських ЗМІ щодо України є толерантною і зваженою, але негативу додавало невдоволення політичних кіл української діаспори керівництвом України. У Великій Британії використовуються негативні стереотипи і кліше, сформовані на початку 1990-х років. Україна найчастіше змальовується як проблемна держава, що розбудовує демократичні інституції, в якій трапляються випадки порушення прав людини і свободи ЗМІ та недостатня боротьба з корупцією. Уявлення про Україну в ФРН поступово змінилося від стримано-негативного до нейтрального. Серед представників бізнесових кіл дедалі частішають позитивні характеристики нашої держави як перспективного партнера. У французьких ЗМІ інформація про Україну трапляється рідко, здебільшого у зв'язку з політикою щодо нових сусідів ЄС. В інших країнах Західної Європи увага до українських подій досить незначна, що пояснюється місцем нашої країни в зовнішній політиці кожної з держав.
У країнах Центрально-Східної Європи позитивний імідж України зберігається в Чехії, Польщі, Словаччині, Болгарії, але традиційно негативним залишається в Румунії. В Угорщині коливається від позитиву до негативу відповідно до подій навколо становища угорської меншини в Україні. Позитивні тенденції щодо українського іміджу можна побачити в інформаційних засобах африканських країн, спорадичну інформацію – в країнах Латинської Америки.
У країнах СНД імідж України в основному склався позитивний. Сприятливе ставлення до Української держави як надійного партнера зі значним економічним потенціалом, виваженою і миролюбною політикою спостерігається в Грузії, Казахстані, Молдові, Білорусі, Азербайджані. Нейтральний імідж України, недостатня поінформованість про життя країни та її людей наявні в Киргизстані, Узбекистані та Туркменістані. Далекий від позитиву імідж України сформований у Російській Федерації: ЗМІ Росії цілеспрямовано подавали Україну як слабку політично та економічно державу, яка значною мірою залежить від Росії. Антиукраїнська кампанія набула тут характеру традиційності. Повідомлення про Україну мають зазвичай негативне забарвлення: вони присвячені політичним та економічним негараздам, антисоціальним явищам. [7]. Причому, аналізуючи сьогоднішні друковані та телевізійні матеріали російських ЗМІ, визначається посилення та форсування антиукраїнського курсу, який віднайшов своє відображення у політичних діях уряду РФ відносно АРК.
1.4. Тематика закордонного мас-медійного матеріалу відносно українських новин
У зв’язку зі збільшенням кількості висвітлюваних у зарубіжних ЗМІ українських подій, їх тематика також значно розширила свої рамки та стала досить багатогранною. Новини, що потрапляють у фокус іноземних мас-медіа, можна розподілити на п’ять головних інформаційних груп: політичні, зовнішньополітичні, соціальні, культурні та спортивні. [8]
До політичної групи можна віднести події Верховної Ради та Кабінету Міністрів, виборів Президента, політичної еліти, соціальної, економічної та національної політики, політичних акцій і боротьби. Світові ЗМІ звертають увагу на досить різні проблеми української політики, насамперед законодавчі, кадрові та опозиційні, у чому можна переконатися подивившись на назви деяких статей: «Верховна Рада України не підтримала дискримінацію статті, за якою буда засуджена Ю. Тимошенко» [9], «Парламент України назначив нового главу Нацбанку» [9], «Україна на порозі серйозних випробувань» (Про період перед виборами Президента України у 2015 році) [11], «Арсеній Яценюк наніс Sumato Energy збитків у $20 млн» [12], «Справа Тимошенко хвилює Україну більше ніж вирок Пукача» (щодо вбивства Георгія Гонгадзе) [13], «Адвокату екс-прем’єра України пред’явлено звинувачення» [14].
Зовнішньополітична інформаційна група є найбільш розвиненою, насамперед через давно сформовані сфери висвітлення подібних подій. До них можна включити аналітичну та прогностичну інформацію, відносини з Європейським Союзом, Російською Федерацією, економічне співробітництво, митна політика та прикордонний режим. Через пряме відношення до геополітичної ситуації, зовнішньополітичний інформаційний потік є найбільш значимим у формуванні іміджу України у світі.
Приклади матеріалів зовнішньополітичної інформаційної групи: «Україна між Сходом і Заходом» [15], «Україна блефує у відповідь на російську пропозицію» [16], «Україна направить миротворців у Кот-Д’Івуар» [9], «Західні ЗМІ: Як ЄС може допомогти Тимошенко» [10], «МАУ замінить Aerosvit» [20], «Замість вітання: Росія поставила Україні митно-газовий ультиматум» [17], «Росія й Україна обговорять проблему придністровського регулювання» [18].
У соціальну інформаційну групу входять новини сільського господарства та промисловості, приватизації, проблем газопостачання, ЧАЕС, роботи правоохоронних органів, соціальної політики та суспільства. Приклади зарубіжних матеріалів: «Україна поширює свої шахти по 0.1 євро за кожну» [19], «Нафтогаз проти Газпрому» [21], «Сховище ядерного пального у Чорнобилі збудують до 2013 року» [22], «На українському кордоні затримали контрабандиста з картиною Пікассо» [22], «Стеження за українським журналістом» [23].
До культурної інформаційної групи найчастіше потрапляють матеріали на теми історії, власне культури, науки, державних свят, доброчинних свят та роботи українських ЗМІ. Деякі з них: «В’ячеслав Чорновіл: убитий і забутий?» [25], «Спільна заява [греко-католицької та римо-католицької церкви, - ред.] стосовно різанини на Волині» [26], «Українські студенти придумали робота, що вміє застилати постіль» [9], «Актор Жерар Депардьє прибув до Києва» [22].
Спортивні події завжди були у центрі уваги світових ЗМІ, і Україна, що досягла значних успіхів у цій сфері, не є виключенням. Особливим «попитом» у журналістів користуються спортсмени світового рівня, їх кар’єра та особисте життя. З цієї причини основна маса цієї інформаційної групи стосується таких імен, як Віталій та Володимир Кличко, Андрій Шевченко, Яна Клочкова, Руслан Пономарьов, Ганна Безсонова та Лілія Подкопаєва. Приклади матеріалів спортивної інформаційної групи: «Обіцянки Кличко виявилися порожніми» (щодо співробітництва за Майріс Бріедіс) [24], «Схрестили рапіри» (фехтування між Україною та Румунією) [27], «Чемпіонат СНД з фуболу» [28], «Франція програла Україні» [29].
1.5. Зовнішньополітичний образ України за участі закордонних ЗМІ
На сучасному етапі міжнародний імідж будь-якої держави свідчить про її політичну та економічну силу, процвітання та високий рівень культурного розвитку і є показником авторитетності та успішності дій тої чи іншої країни на світовій арені. Позитивний імідж держави безпосередньо пов'язаний із ставленням до неї як інших країн світу, так і власних громадян. Від іміджу держави залежить і рівень патріотизму та її мешканців. Варто зазначити й те, що особливої уваги репутація набуває для тих країн, які розвиваються, намагаючись при цьому наздогнати тих, які вже давно розвинені. Керівництво кожної держави прагне створити її позитивний імідж. Від того, яке уявлення складається про країну та її лідерів за кордоном, залежить багато що в найширшому спектрі економічних, політичних, інформаційно-культурних і інших аспектів її зв'язків. Тому питання про поліпшення іміджу – один з найважливіших напрямів зовнішньополітичної стратегії будь-якої держави. Під іміджем держави розуміється скоректований образ, що складається із загальних характеристик (об'єктивних або необ'єктивних) державної системи, сформований в результаті прямого або непрямого сприйняття суб'єкта й такий, що склався в свідомості цільових груп громадськості [30]. У сучасній теорії міжнародних відносин імідж держави розглядається як «м'яка» сила, яка набуває все більшого значення для вирішення питань, що вимагають багатобічної співпраці [32]. У реальності сконструйований ПІД (політичний імідж держави) частіше виявляється важливішим, ніж об'єктивні характеристики даної держави, із цього виходить, що саме професійне позиціонування в міжнародних інформаційних потоках та ідентифікація країни мають вирішальне значення при побудові відносин. Нові ж риси держав формуються переважно під впливом ЗМІ. Потреба в насиченості інформаційних потоків і прогресуючий розвиток сучасних мас-медіа відкривають їм інші можливості дії, що дозволяє перенести їх із позиції тих, що подають інформацію на позиції, які формують ситуацію [31. 6].
Результати роботи зарубіжних ЗМІ, а саме європейських, у висвітленні українських подій добре простежуються у спеціальному дослідженні «Бренду Україна». Для проведення даного дослідження було застосовано метод онлайн опитування як спосіб вивчення громадської думки.
Опитування проводилося в грудні 2010 року в п’яти провідних країнах ЄС — Німеччині, Іспанії, Франції, Великобританії та Італії. Цільова аудиторія дослідження включала переважно людей зі сформованою громадянською позицією та світоглядними засадами. Основні категорії респондентів:
Поділ складу респондентів за статевою ознакою: 47 % — чоловіки, 53 % — жінки. Кількість опитаних становила 2 000+ респондентів. Головна мета дослідження — сформувати основу для стратегії розвитку бренду «Україна» з урахуванням головних складових, що впливають на імідж України, визначених шляхом опитування цільової аудиторії.
Питання до респондентів мали виявити:
Результати дослідження були покладені в основу стратегії формування позитивного іміджу України та просування її бренду за кордоном.
Проведене дослідження виявило переважно низький рівень поінформованості про Україну. Майже 64 % респондентів ніколи не цікавились нашою державою або пам’ятають лише окремі факти з новин про Україну, 22 % — поверхово знайомі з Україною, і лише 14 % добре поінформовані про Україну, оскільки бували або регулярно бувають в Україні, цікавляться новинами з України. З п’ятірки опитаних країн Західної Європи найнижчий рівень обізнаності щодо України у Франції (77 % необізнаних), а найвищий — в Італії (3 % необізнаних). Показники рівня поінформованості серед чоловіків та жінок майже збігаються: низька поінформованість: 68 % — чоловіки та 69 % — жінки; висока поінформованість: 5 % — чоловіки та 8 % — жінки. Серед вікових категорій найнижчий рівень поінформованості про Україну продемонстрували вікові групи «до 20-ти років» (74 %) та «51 рік і більше» (71 %). Найвищий ступінь поінформованості про Україну — у респондентів середнього віку.
Для іноземних громадян Україна є, перш за все, аграрною (так вважає 66 % респондентів) та релігійною країною (55 %). Лише половина опитаних іноземців вважають, що Україна — це європейська країна. При цьому, кожному п’ятому (20 %) було важко відповісти на питання: «Чи є Україна європейською країною?», а кожен двадцятий (5 %) відповів, що «безумовно не європейська». На четвертому місці рейтингу асоціацій з нашою державою знаходиться «динамічність розвитку» (42 %), на п’ятому — «привабливість для туристів» (41 %). Найменшою мірою Україна асоціюється в іноземців з особистою безпекою: лише 25 % вважають, що в Україні безпечно або переважно безпечно. [33]
РОЗДІЛ ІІ. ГОЛОВНІ ІСТОРИЧНІ ПОДІЇ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ У ФОКУСІ ЗАКОРДОННИХ ЗМІ
Як згадувалося вище, інформаційний потік Незалежної України можна розділити на три періоди: до Євромайдану, Євромайдан, події після нього. Кожний період характеризують певні факти, що мають значний вплив на формування політичних, економічних, соціальних та культурних складових України як держави. Ці події завжди широко висвітлюються у вітчизняних ЗМІ та знаходять своє відображення у зарубіжних. Матеріали різних ЗМІ мають різну специфіку розкриття теми даних подій, яка в свою чергу впливає на сприйняття України громадянами інших держав та на її зовнішньополітичний образ. Слід проаналізувати матеріали іноземних ЗМІ за темами головних історичних подій Незалежної України та визначити специфіку їх висвітлення. Для семіотичного та дискурсивного аналізу мас-медійних матеріалів встановлений період з 1990 року до 28 лютого 2014.
2.1. Розпад СРСР та становлення Незалежності в Україні
В першу чергу треба оцінити реакцію зарубіжних ЗМІ на появу в 1991 році нової держави на світовій мапі – України. Тоді перші сторінки усіх друкованих видань прикрашали заголовки «The Soviet Union broke up!» та «Sommet de Moscou a pris fin URSS». Але сенсацією став розпад СРСР, а не утворення нових держав на території минулого радянського гіганту. Тому зарубіжні ЗМІ обмежилися лише передруками заяв політичних діячів різних країн. В них йшлося про важливість налагодження державного апарату України, зовнішньополітичних та економічних зв’язків. Наприклад, у заяві генерального секретаря для «ИТАР-ТАСС» та BBC, говориться про необхідність для США співтовариства з незалежною, безпечною та процвітаючою Україною. Також наголошується про важливість мати гарні відносини як зі Сполученими Штатами, так і з Росією та іншими сусідами. [34]
2.2. Помаранчева революція
Другою значною подією в історії Незалежної України стала так звана «Помаранчева Революція» 2004 року - кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків та інших актів громадянської непокори в Україні, організована і проведена прихильниками Віктора Ющенка. Саме цю подію можна вважати поштовхом для інтегрування українського інформаційного потоку в інтернаціональний. Рене Бергланд у своїй статті-дослідженні «Висвітлення і рецепція Помаранчевої Революції в американській пресі» [35] досить наглядно зобразив ріст кількості матеріалів, які якимось чином торкалися Українських подій (табл. 1 та 2).
|
USA Today |
New York Times |
Washington Post |
Chicago Tribune |
|
|
2003-2004 |
25 |
112 |
178 |
155 |
|
2004-2005 |
65 |
406 |
378 |
340 |
Таблиця 1: Кількість статей, у яких згадувалось слово «Україна»
Таблиця показує значне зростання згадок про Україну у цих газетах. Це дослідження лише калькулює ці згадки, а не розкриває зміст чи важливість кожної публікації. Фактом є те, що кількість статей у всіх згаданих газетах подвоїлася. Це свідчить про збільшення інтересу до України.
|
New York Times |
WashingtonPost |
Chicago Tribune |
|
|
2003-2004 |
16 |
18 |
4 |
|
2004-2005 |
46 |
83 |
17 |
Таблиця 2: Кількість статей (передовиць) Думки/Коментарі, які містять слово «Україна»
Кількість таких статей потроїлась в New York Times, тоді як вашинґтонська та чиказька газети збільшили кількість статей більш ніж у 4 рази. Це зайвий раз доводить стрімке зростання інтересу іноземних ЗМІ до української держави.
За Помаранчевої революції Україну постійно підтримувала Польща. Саме вона тоді стала мостом між європейським та українським інформаційними просторами, причому польські змі всяко намагалися сприяти євроінтеграційним процесам в Україні. Весь інформаційний потік з нашої держави, потрапляючи в Польщу, проходив фільтрування і діставався Європи у вигідному для України світлі. [36] Тим часом європейські та американські ЗМІ розгорнули антиросійську політику, яка знайде своє відображення рівно через десять років під час подій Євромайдану.
Головною відмінністю специфіки висвітлення в зарубіжних ЗМІ Помаранчевої революції та Євромайдану є те, що Європейський Союз тоді ще з насторогою та недовірою ставився до України. В очах європейців наша країна була державою третього світу, державний апарат якої просякнутий корупцією та не здатний працювати в режимі, відповідному європейським стандартам.
2.3. Чемпіонат Європи з футболу 2012 року
Не зважаючи на значне збільшення кількості матеріалу іноземних мас-медіа, певним чином пов’язаного з Україною, події кінця 2004 – початку 2005 року не стали достатньою рушійною силою в глобалізації українського інформаційного простору. Помаранчева революція була подією національного розміру, її фактаж не міг значною мірою розкрити образ України для всього світу.
Втім гучно заявити про Україну змогла визначна подія 2012 року – Чемпіонат Європи з футболу. «Євро 2012», яке Україна організовувала спільно з Польщею, стало яскравою міжнародною новиною. Вперше з часів Олімпіади 1980 року Україна широко відчинила двері іноземцям, що безпосередньо вплинуло на створення цілого ряду матеріалів ЗМІ з коментарями та інтерв’ю очевидців, репортажами, аналітикою, оглядами та нарисами, присвяченими цій події. Вперше Україні випав шанс показати себе всьому світу, опинитися в центрі уваги головних світових видань і, як наслідок, зміцнити позиції на геополітичному поприщі.
Все ж з дня, коли Україна з Польщею буди обраними організаторами «Євро 2012», наша країна невпинно піддавалася критиці зарубіжних ЗМІ. Більшість європейських мас-медіа відкрито заявляли про свою недовіру до України та публікували негативні по відношенню до неї матеріали, починаючи з банальних заяв про нездатність України прийняти іноземців на належному рівні та прогнозами щодо «повернення вболівальників у гробах». Хвиля негативної інформації перед «Євро 2012» настільки викривила образ України, що певна частина туристів відмовилася від її відвідання. Але побачивши все на власні очі, зарубіжні журналісти та вболівальники були приємно здивовані, тому інформаційний потік різко змінив свій курс.
В одному з ефірів «Польського радіо» співрозмовники репортера (англійці, шведи та німці) наголошували: «Збулися прогнози експертів з реклами, які передбачали, що після хвилі негативних публікацій у західних ЗМІ футбольні вболівальники будуть приємно здивовані тим, що побачать на Україні. Замість диктатури, міліції, яка б'є опозиціонерів, і зграй безпритульних собак іноземці побачили абсолютно іншу країну. Виправдав себе навіть громадський транспорт, а ціни на проживання виявилися не настільки високими, як було заявлено» [37].
Доцільною є стаття-дослідження інтернет-порталу Телекритика, де журналістам іноземних видань був наданий ряд питань щодо «Євро 2012». На питання відповідали: Тім Вайт (Tim White), спортивний коментатор, засновник White Media Consultancy, працював на каналах Sky News, Sky Sports ITV та Five, Великобританія; Єлена Габріельян (Elena Gabrielian), незалежна журналістка, на Євро-2012 працює для каналу TF1 та радіо RFІ, Франція; Пьотр Чажасти Piotr Czarzasty, інформаційний портал AQUI.fr, Франція; Андреа Вернер (Andreas Werner), газета Münchner Merkur, Німеччина; Марко Мадер (Marco Mader), інформаційне агентство SID, Німеччина; Ронні Блашке (Ronny Blaschke), працює на Євро-2012 для Deutschlandradio. Всі сходилися у двох речах. По-перше, лише гарне враження від проведеного в Україні часу. По-друге, спектр вибору тем для матеріали безмежний за єдиної причини – до Євро 2012 іноземці майже нічного не знали про Україну [38].
Значне пожвавлення інтересу до України серед зарубіжних ЗМІ ілюструється стартом багатьох дослідницьких проектів щодо нашої держави, одним з яких став проект американського телевізійного каналу CNN «Eye on Ukraine». Одразу після закінчення «Євро 2012» CNN випустили в ефір декілька сюжетів про Україну. Українська сторінка «Eye on …» досі існує на сайті телеканалу. [39]
2.4. Події кінця 2013 – початку 2014 років
Якщо «Євро 2012» сфокусувало на собі увагу зарубіжних ЗМІ лише через культурні, спортивні та національні чинники, то події, що розпочалися 21 листопада 2013 року після призупинення Кабінетом Міністрів України процесу підписання асоціації з Європейським Союзом, охопили геополітику. Революція 2013 року або Євромайдан багата на величезну кількість фактів, кожен з яких певним чином вплинув на формування нових економічних, політичних, суспільних, національних та культурних складових держави, на формування нової України. Більш того, вони радикально перебудували зовнішньополітичні зв’язки та образи багатьох інших країн. Настільки глобальні процеси не могли не потрапити в центр уваги всіх мас-меді світу. Сполучені Штати, Європа, Російська Федерація та інші країни СНД, азійські та багато інших держав безперервно слідкували за Євромайданом і приймали участь у подіях, що передували та випливали з нього.
Перші матеріали щодо Євромайдану з’явилися лише 24 листопада під час загострення ситуації на протестах. Так, британська газета The Times у публікації під промовистим заголовком «Кремлівський батіг переважає ЄС-івський пряник в битві за душу України» назвало події 24 листопада «відлунням Помаранчевої революції» [40]. «Мітинг, що провіщає найбільш серйозну загрозу Януковичу відтоді, як він прийшов до влади в 2010 році, закінчився бійками з міліцією перед будівлею уряду», - написала британське видання The Guardian [41]. При цьому в публікації наголошується, що ініціювали сутички самі мітингувальники, а опозиційні політики «безуспішно» намагалися заспокоїти натовп. Великою фотографією із сутички під Кабміном ілюструвала свій репортаж з Києва і американська газета The New York Times. В тексті ж наголошується, що деякі учасники Євромайдану готові залишатися на акції аж до 29 листопада, опираючись на «слабку надію, що Янукович воскресить угоди і підпише їх» [42].
Згодом, Євромайдан став не тільки центром внутрішньодержавної боротьби з владою, а й глобальним протистоянням Заходу і Сходу. Європейський Союз всіляко підтримував Україну, надавав певну допомогу та намагався звільнити від російського «тоталітарного» впливу. Тим часом Російська Федерація розгорнула серйозну та неприховану інформаційну війну. Українські події під час висвітлення нерідко піддавалися викривленню для потреб РФ у формуванні антиєвропейских настроїв у населення.
Збірним прикладом специфіки висвітлення Євромайдану в російських ЗМІ можна розглянути уривок статті досить відомої особистості, письменника та політика – Едуарда Лімонова: «…Вы должны понять что западенцы-бандеровцы (бывшие частью Австро-Венгрии и Польши всю свою историю) действуют в данном случае как марионетки, как пушечное мясо для Европы, желающей устроить на Украине кровавую бучу, подобную той что они уже сделали в Ливии и пытаются сделать в Сирии. Подобную той, которую они уже устроили в Афганистане и Ираке, где идёт перманентная война всех против всех» [43]. Перше, що потрапляє в очі – вираз «западенцы-бандеровцы». Ця фраза стала майже крилатою із подіями Революції 2013 року. Проросійські мас-медіа таким чином намагаються викликати в аудиторії негативні асоціації, що збереглися ще з радянської освіти, коли всі, хто протистояв СРСР, були «терористами та бандитами». Автор підсилює ефект за допомогою роз’яснення щодо історичної географії західних областей України. Наступною жертвою Лімонова стає Європа, яку він звинувачує у підбурюванні учасників мітингів до збройних конфліктів, приправляючи слова згадками про схожі події в світі. Загалом усі приведені факти дещо сфабриковані, тобто сформовані спеціально для досягнення бажаного автором ефекту, певні моменти приховані від читача або глядача. До того ж більшість матеріалів подаються у наказовому характері. Вступні слова майже кожного абзацу «Ви повинні зрозуміти», «Зрозумійте, що…» і подібні є прямим підтвердженням цього. Метою російської преси було переконати свій народ у неправильності та дикості Євромайдану. В першу чергу для того, щоб не допустити такого на власній території.
Специфіка висвітлення подій у західних мас-медіа звелася до єдиної думки: результат революції в Україні визначить хто зробить перший крок до нового етапу у протистоянні Європи та Росії. Європейські та американські ЗМІ більш помірковано конфронтують російським, однак також вдаються до приховування та замовчування інформації. Наприклад, у телесюжеті про події в Україні американського каналу Fox News епізод із учасником мітингу, стріляючого з револьверу у міліціянтів, коментується: «на екрані ви бачите міліціонера-спецназівця, що стріляє з револьверу у розбираючих барикади протестантів» [44]. Ті, у кого цілився стрілець, не зображуються. Таким чином мас-медіа представляють українських представників правоохоронних органів як антигероїв та змовчують про безчинство та жорстокість самих мітингувальників. Бачимо, що специфіка стилістики західних ЗМІ є дзеркальним відображенням російських, де антагоністами виступають «майданівці».
Досить гучною та сміливою стала стаття Назаніна Арманьяна «Україна у планах США», опублікована в іспанському інтернет-виданні Publico.es. Журналіст розглядає три розв’язки подій в Україні, дві з яких США будуть використовувати у протистоянні Російській Федерації [45]. За логічне продовження теми можна вважати матеріал П’єра Гурлена у французькій Le Huffington Post «Геополітика без етики». «У геополітиці немає місця етиці. США чудово співпрацювали з кривавими режимами на кшталт іранських шахів та Узбекистану, коли цього вимагали їх геополітичні інтереси, проте це не заважало їм прикриватися етикою для обґрунтування геополітичних втручань на зразок операції в колишній Югославії. У геополітичних конфліктах етика завжди відходить на другий план: Захід кричить про неї на Україні, але вперто мовчить в Бахрейні. Росія, зрозуміло, навряд чи веде себе набагато етичніше і відстоює свої інтереси (наприклад, у Чечні) з тією ж жорсткістю , що й інші» - заявляє автор. [46]
ВИСНОВКИ
З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:
Україна вже зараз перебуває у досить тісному зв’язку з інформаційними складовими інших країн. Її інформаційний простір безпосередньо взаємодіє з просторами західних країн, але Росія, що довгий час була «братською» для України державою, визначивши свій курс на придушення головних чинників формування суверенітету нашої країни, автоматично звела бар’єр на інформаційному потоці. Тому зараз головним інформаційним партнером України є сусідня Польща, яка посилює потік з України до європейських країн.
Міжнародна журналістика серйозно впливає на геополітичну ситуацію певних країн. Вона формує зовнішньополітичний імідж держав, їх образ, який вбачає місце у інтернаціональних відносинах. Тобто безпосередньо визначає транзитні, економічні та політичні зв’язки. Реверсивні інформаційні потоки благополучно впливають на державні устрої та рівномірно розподіляють загальний об’єм інформації. Однак інформаційні потоки завжди фільтруються та потрапляють у призму державної цензури. Одна й та сама подія може моделюватися у журналістському матеріали мільйонами способів, серед яких головне управління редакції вибирає той, що найдостовірніше провокує потрібну реакцію в аудиторії. Таким чином державний апарат впливає на свідомість громадян. Україна тільки почала виходити на міжнародну інформаційну арену, тому поки що залишається у тіні для більшості іноземної публіки. Через це український імідж знаходиться у руках найвпливовіших зарубіжних ЗМІ та їх керівництва.
Сьогодні Україна з новими темпами продовжує інтеграцію власного інформаційного простору в світовий, тому матеріали іноземних мас-медіа, які певним чином торкаються українських подій, все частіше зустрічаються в раніше закритих інформаційних регіонах. Європейські та американські мас-медіа найперші почали висвітлювати українські новини, згодом приєдналися латиноамериканські та азійські. До того ж в більшості випадків Україна набуває позитивного іміджу, що свідчить про готовність та бажання цих країн до співпраці. Під постійним моніторингом українські події перебувають у російських ЗМІ. Причому специфіка висвітлення в них характеризується яскраво вираженею зарозумілістю. Росія, ніби старший брат України, постійно засуджує її дії та намагається наставити на правильний шлях, але правильний тут у значенні «вигідний російському уряду».
Проаналізувавши визначні події Незалежної України, що давали головні поштовхи в інтегруванні українського інформаційного простору до світового, можна зробити висновок, що об’єм інформаційного потоку, що надходить з нашої держави в інші, за наданий період зріс у геометричній прогресії. Інтерес інтернаціональної общини до України значно підвищився, починаючи з Помаранчевої революції. Інформаційний потік лаконічно пройшов три етапи інтеграції: національний (події 2004 року), світовий культурний (Євро 2012) та міжнародний (події 2013 – 2014 років), чим майже одностайно визначив специфіку висвітлення у виданнях кожної країни. На жаль, Україна стала політичною, економічною і головне інформаційною складовою «перетягування канату» між Європою та Росією, що насамперед визначає антиросійську демократичну специфіку зображення українських подій у європейських ЗМІ та антиєвропейську тоталітарну – у російських. Тим часом Сполучені Штати вдало користуються ситуацією в інформаційному просторі України задля власних потреб, періодично критикуючи як європейські, так і російські мас-медіа, тим самим підливаючи масло у вогонь.
Україна вже досягла того, що опинилася на перших сторінках всіх міжнародних видань і може досягти ще більшого обернувши ситуацію на інформаційному ринку на власну користь. Активна співучасть із закордонними виданнями та тактичні дії можуть привести до того, що Україна сама буду диктувати, що про неї писати, а не піддаватися безґрунтовній критиці.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ
1. Тантели Ратувухери. Информационное пространство Украины: формирование только начинается // Проект сайта dialogs.org.ua «Проект Украина». [Електронний ресурс]. Режим доступу: URL:
http://dialogs.org.ua/ru/project/page9897.html
3. Стукан Ірина Павлівна, Сопіга Іван Сергійович. Публікація сайту Науковий блоҐ «Імідж України у французьких і німецьких друкованих засобах масової інформації». [Електронний ресурс]. Режим доступу: URL:
http://naub.oa.edu.ua/2010/imidzh-ukrajiny-u-frantsuzkyh-i-nimetskyh-drukovanyh-zasobah-masovoji-informatsiji