тема показників економічної та соціальної статистики Статистика не може знати все що б там не стверджували

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Частина ІІ

Економічна та соціальна статистика

10. Методологічні основи економічної
та соціальної статистики

10.1. Система показників економічної та соціальної статистики

Статистика не може знати все, що б там не стверджували І. Ільф та В. Петров, автори славнозвісного роману «Дванадцять стільців». І питання тут не в тому, чи можна дістати вичерпну інформацію про щось чи ні. І не в тому, чи можна це «щось» виміряти. У цифрах можна виразити все, але наскільки це розумно і необхідно і скільки коштуватиме (!) ? А на наш погляд, ідея про те, що колись все можна буде однозначно і завершено описати за допомогою статистичних показників, так само помилкова, як і думка про те, що колись настане кінець науки (мовляв, зрештою все вдасться пізнати, тобто природа видасть усі свої таємниці, і більше нічого не лишиться для вивчення).

Адже статистичні показники завжди описуватимуть соціальну реальність та економічний стан суспільства на базі знань про нього на певний момент часу, тобто користуючись визначеннями, поняттями та теорією, які безперервно змінюватимуться. Зокрема, поставити останню крапку в статистичних дослідженнях не вдасться ось чому:

 концепції, на яких базується соціально-економічна статистика (такі, наприклад, як виробництво, майновий стан і т. ін.), є й досі предметом постійних дискусій;

 з усіх практичних статистичних проблем (наприклад, про звітні одиниці, класифікації, відмінності понять) ніколи не можна знайти завершені рішення (ідеальні в теоретичному плані), а завжди
лише прагматичні, тобто такі, що якнайкраще задовольняють сьогоденні потреби, і саме цим зумовлюється використання кількох конкурентних методів для вибору найефективнішого;

 не можна все як завгодно об’єднувати та розподіляти, не дбаючи про зміст одержаних показників (деякі розрахунки виконувати легше на макрорівні, ніж на мікрорівні, але без мікророзрахунків не можна пояснити результати макроміркувань).

Наводячи наприкінці цього параграфа певний перелік груп статистичних показників, про які йтиметься далі, ми насамперед орієнтувались на конкретних споживачів статистичної інформації про розвиток окремих елементів країни як єдиної соціально-економічної системи, яка діє в рамках міжнародної системи розподілу праці, щодо різних рівнів агрегування цих елементів.

Споживачів зазначеної статистичної інформації можна умовно поділити на дві групи.

1. Державні структури:

міністерства, комітети, відомства, які несуть відповідальність за економічну політику (Мінфін, Мінекономіки) чи розв’язують спеціальні економічні завдання (Мінсільгосп, Мінтранс);

Національний банк (для розробки монетарної політики);

органи соціального страхування, соціального забезпечення та Мінпраці;

державні та напівдержавні консультативні установи (Інститут стратегічних досліджень, РВПС, усілякі експертні ради);

Держкомстат, який не тільки є виробником, але й важливим споживачем статистичних даних для їх подальшого аналізу та розрахунків макропоказників;

2. Недержавні структури:

комерційні організації, підприємства та установи (фінансові посередники, маркетингові фірми, експерти з інвестиційних проектів);

громадські установи та організації (громадські та благодійні фонди);

наука та освіта;

приватні особи.

Узагальнивши інтереси зазначених структур до соціально-економічної статистики, можна насамперед виокремити такі питання (з виконанням необхідних розрахунків відповідних показників):

опис структури та розвитку галузей;

відображення кон’юнктурних змін;

характеристика безробіття та зайнятості;

аналіз умов життя населення.

З огляду на сказане слід вести мову не просто про структуру показників, а про «інформаційну інфраструктуру», за допомогою якої і можна розв’язати сформульовані задачі. Такий підхід передбачає, що всебічна характеристика будь-якого соціально-економічного явища має подаватися лише за допомогою специфічних статистичних показників, тобто таких, що використовуються для вивчення лише цього конкретного явища. Поряд з цими показниками обчислюють і загальні показники, що придатні для використання в різних галузях, а також в різних розділах соціально-економічної статистики. Тобто, як бачимо, система показників соціально-економічної статистики є сукупністю специфічних та загальних показників, яка побудована в логічній послідовності і пов’язана смисловою єдністю. Лише за допомогою такої системи можна вивчати закономірності суспільного виробництва, умови функціонування його елементів, сам процес і результати діяльності народного господарства як одного цілого та вплив цих результатів на рівень життя.

При цьому система статистичних показників, у свою чергу, виконує пізнавальну, стимулюючу та керуючу функції. Пізнавальна функція дозволяє встановити тенденції розвитку соціально-економічного явища, що аналізується. Вона зумовлює необхідність роз-
глядати його у взаємозв’язку з іншими явищами або елементами цього явища. Стимулююча функція дає змогу правильно відбити зміст
та узагальнити об’єктивні властивості явищ, що важливо при переході до ринкової економіки, яка передбачає інтенсивний шлях розвитку, вдосконалення управління господарюванням. Керуюча функція полягає у виробленні обгрунтованих рішень відносно явища, що розглядається, і це закріплює за статистикою роль активного учасника, а не стороннього спостерігача в будь-якій сфері відтворення.

Отже, умовно інформаційні потреби країни можуть бути задоволені за допомогою таких груп показників:

А. Потреби щодо даних про населення.

1. Показники чисельності населення (чисельність та структура населення, сімей, домогосподарств, прогнози чисельності).

2. Рух населення (народження, шлюби, розлучення, смерть, міграція).

Б. Потреби щодо даних про економіку.

Економічні одиниці (підприємства; групування за розмірами, галузями, регіонами, формами власності і т.ін.).

Ресурси (трудові, матеріальні, фінансові).

Виробництво (витрати; виробнича діяльність та її результати; випуск продукції).

Розподіл та перерозподіл доходів (доходи від діяльності, податки, внески, кінцеві доходи, соціальні виплати).

Використання матеріальних благ, проміжне споживання, капітальні вкладення, кінцеве споживання, зовнішнє торговельне сальдо).

Грошові та фінансові показники (заробітна плата, ціни та їх динаміка, індекси цін та зарплати).

В. Інші потреби суспільства щодо інформації.

Вимір якості життя окремих осіб (здоров’я, освіта, професія, житло і умови життя та ступінь задоволеності ними).

Вимір якості життя суспільства (культура — відвідування шкіл, театрів, бібліотек; вибори, злочинність, навколишнє середовище).

Методики розрахунку та аналізу наведених показників докладно розглядатимуться далі. Тут ми лише коротко спинимося на значенні кожної групи показників для статистичного аналізу стану й розвитку суспільства та зв’язку між ними.

Виробничі сили відіграють провідну роль у суспільному виробництві, а люди, що мають здатність і навички до праці, є першим і основним елементом виробничих сил. Тому вихідними в системі показників соціально-економічної статистики мають бути показники чисельності, складу та відтворення трудових ресурсів населення. Другий елемент виробничих сил — це засоби виробництва, у складі яких вирізняють засоби праці та предмети праці. Обсяг і склад нагромаджених засобів виробництва, а також природних ресурсів, становлять наступний підрозділ системи показників. Виробничі сили є потенційними ресурсами, завдяки використанню яких створюється суспільний продукт. Участь елементів виробничих сил у процесі виробництва мають характеризувати показники використання та руху основних фондів, оборотних засобів та робочої сили. Розмір створеної при цьому продукції описують узагальнюючі показники продукції.

Стадію розподілу суспільного продукту відбивають показники, що характеризують як сам процес руху зазначеного продукту, так і фактори, що його визначають. Процес розподілу здійснюється в галузях сфери обігу, тому наступна підсистема має включати статистичні показники перевезень і торгівлі. Але для забезпечення безперервності процесу відтворення необхідно розглянути не тільки розподіл споживних вартостей, а й самі вартості. Тобто важливе значення тут має аналіз вартісних показників продукції. Це потребує розгляду собівартості продукції та системи цін, показників фінансової діяльності підприємства, а також функціонування фінансової системи країни в цілому.

Завершальна стадія відтворення суспільного продукту — стадія споживання — не менш важлива, ніж дві попередні, оскільки виробництво існує не задля виробництва, а з метою задоволення потреб населення. На цьому етапі статистичного аналізу необхідно визначити всі фактори, що формують попит населення на торговельні послуги, тобто визначити показники доходів населення та заробітної плати, торговельного й побутового обслуговування, рівня та структури споживання населенням матеріальних благ і послуг. Крім того, з огляду на потребу додержувати принципів розширеного відтворення за допомогою показників національного доходу визначають ту його частину, що має бути спрямована на задоволення потреб населення. Розмір цієї частини залежить від темпів розвитку суспільного виробництва, які, у свою чергу, зумовлюються ефективністю функціонування народного господарства.

10.2. Класифікації та групування
в економічній та соціальній статистиці

статистичні показники, як відомо, об’єктивно характеризують явище (об’єкт), що вивчається, лише в тому разі, коли сукупність, з якої отримано інформацію, є статистично однорідною. Щодо однорідності за кількісною ознакою існують статистичні критерії для відокремлення однорідних сукупностей. Інша справа — якісна ознака. Формування однорідних сукупностей за якісною ознакою потребує попереднього погодження про елементи, які будуть віднесені до того чи іншого класу (групи), щоб будь-хто однозначно міг провести цю роботу чи зрозуміти результати групування. Для цього розробляють класифікацію про віднесення одиниць спостереження до певних класів. На відміну від групувань класифікації передбачають більш повний, розширений поділ сукупності об’єктів, складання переліку, що розглядається як статистичний стандарт і здебільшого затверджується центральним статистичним відомством.

Починаючи з 1994 року в Україні розробляється близько 20 національних статистичних класифікацій, які базуються на засадах методології міжнародних статистичних класифікацій: Класифікація видів економічної діяльності, Класифікація професій, Класифікація продукції та послуг, Класифікатор держав світу, Класифікатор валют, Класифікація послуг зовнішньоекономічної діяльності, Класифікатор адміністративно-територіального устрою України, Класифікація органів державного управління та інші.

Головною з національних статистичних класифікацій є Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД).

Запровадження Класифікації видів економічної діяльності розпочалося з 1 липня 1997 року. З цього моменту втратив чинність Загальний класифікатор галузей народного господарства (ЗКГНГ), який діяв ще з часів Радянського Союзу. Для фахівців зі статистичних органів розроблено перехідні ключі між старою та новою класифікаціями.

Під час розроблення КВЕД за основу було взято Класифікацію видів економічної діяльності (NASE) Статистичної Комісії Європейського Союзу та Міжнародну стандартну галузеву клаcифікацію видів економічної діяльності (ISIC) Організації Об’єднаних націй. рівень гармонізації (узгодження методологічно та кодами) Класифікації видів економічної діяльності з ISIC та NASE відбиває табл. 10.1.

Таблиця 10.1

Порівняння класифікацій ISIC, NASE та КВЕД

Національна Класифікація видів економічної діяльності значно відрізняється за методологією від Загального класифікатора галузей народного господарства, який до цього часу використовується в
Україні. Розглянемо істотнішу методологічну розбіжність цих двох класифікацій.

Загальний класифікатор галузей народного господарства поділяв усі галузі економіки країни на виробничу і невиробничу сфери. До галузей виробничої сфери були віднесені промисловість, сільське господарство, будівництво, частина транспорту і зв’язку, матеріально-технічне постачання тощо. До невиробничої сфери належали освіта, наука, охорона здоров’я тощо. Деякі типи підприємств могли належати як виробничій, так і невиробничій сфері залежно від того, яке підприємство чи організацію вони обслуговували. Наприклад, інформаційно-обчислювальні центри, що були на самостійному балансі і обслуговували підприємства невиробничої сфери, належали виробничій сфері, а підприємства з тією самою функцією, але такі, що не мали фінансової самостійності і належали будь-якому іншому (навіть промисловому) підприємству, відносилися до невиробничої сфери.

У новій класифікації усі види економічної діяльності поділяються на добувні, обробні і такі, що надають послуги. Згідно з міжнародними стандартами добувними є сільське господарство, мисливство та лісове господарство, рибне господарство та власне добувна промисловість. До обробних належать обробна промисловість, виробництво електроенергії, газу та води. Решта видів діяльності, наприклад будівництво, торгівля, наука, охорона здоров’я, державне управління, вважаються такими, що надають послуги.

Порівняння загального класифікатора галузей народного господарства і Класифікації видів економічної діяльності на прикладі розподілу сукупності підприємств та організацій України, що спостерігається національними статистичними органами, наведено в табл. 10.2. Перелік видів діяльності, який у табл. 10.2 позначено з допомогою прийнятих у міжнародній статистичній практиці скорочень (літери латинської абетки), подано в табл. 10.3.

Як бачимо з табл. 10.2, здебільшого (виняток становить транспорт) немає однозначної відповідності галузей економіки за старою класифікацією і видів економічної діяльності за новою класифікацією. Наприклад, підприємства та організації сільського господарства віднесено до кількох видів діяльності: сільського господарства, мисливства та лісового господарства (секція А), охорони здоров’я та соціальної допомоги (секція N), операцій з нерухомістю (секція K) і колективних, громадських та приватних послуг (секція О). Це означає, що із сільського господарства виключаються заклади, які надають ветеринарні послуги (переходять до секції N), організації з управління підприємствами сільського господарства (переходять до секції K), іподроми (переходять до секції О). Ретельний аналіз функцій тих підприємств і організацій, що за міжнародними нормами мають бути вилучені з галузі сільське господарство, показує: ці підприємства справді не стосуються сільського господарства — вирощування рослин або тварин. Загалом вид діяльності виникає тоді, коли об’єднуються обладнання, робоча сила, технології, сировина та матеріали. Отже, вид економічної діяльності визначається використанням ресурсів, виробничим процесом і виходом продукції або послуг. Докладніше такі порівняння зроблено в додатку до Класифікації видів економічної діяльності (перехідні ключі між новою та старою класифікаціями). Вони знадобляться фахівцям зі статистичних органів під час перекодування підприємств та організацій України за Класифікацією видів економічної діяльності та при складанні динамічних рядів за галузями економіки.

Таблиця 10.2

Відповідність ЗКГНГ і КВЕД

З К Г Н Г

К В Е Д

А

В

с

d

e

f

g

h

i

j

k

l

m

n

o

p

q

Промисловість

Сільське господарство

Лісове господарство

Рибне господарство

Транспорт і зв’язок

Будівництво

Торгівля і громадське харчування

Матеріально-технічне забезпечення і збут

Заготівля

Інформаційно-обчислювальне обслуговування

Операції з нерухомістю

Загальна комерційна діяльність із забезпечення функціонування ринку

Геологія та розвідка надр, геодезія і гідрометеослужба

Виробничі види побутового обслуговування населення

Інші види діяльності сфери матеріального виробництва

Житлово-комунальне господарство

Невиробничі види побутового обслуговування

Охорона здоров’я, фізична культура, соцзабезпечення

Освіта

Культура і мистецтво

Наука і наукове обслуговування

Фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення

Управління

Об’єднання громадян

Таблиця 10.3

Загальна структура КВЕД

Вид економічної діяльності
Код секції	Назва
A	Сільське господарство, мисливство та лісове господарство
B	Рибне господарство
C	Добувна промисловість
D	Обробна промисловість
E	Виробництво електроенергії, газу та води
F	Будівництво
G	Оптова і роздрібна торгівля; торгівля транспортними засобами; послуги з ремонту
H	Готелі і ресторани
I	Транспорт
J	Фінансова діяльність
K	Операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам
L	Державне управління
M	Освіта
N	Охорона здоров’я та соціальна допомога
O	Колективні, громадські та особисті послуги
P	Послуги домашніх слуг
Q	Екстериторіальна діяльність

Перехід до нової національної Класифікації видів економічної діяльності, за оцінками фахівців, можна розцінювати як революцію у статистиці, адже йдеться про зміну звичних уявлень, виведення методології статистичних розробок на світовий рівень. Крім того, Класифікація видів економічної діяльності призначена для використання органами державного і місцевого управління, фінансовими органами та органами статистики. Запровадження Класифікації видів економічної діяльності в Україні забезпечить:

можливість порявняння національної статистичної інформації з міжнародною;

реєстрацію та облік підприємств і організацій за видами економічної діяльності у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій;

складання міжгалузевого балансу виробництва та розподілу товарів і послуг відповідно до системи національних рахунків;

проведення статистичних обстежень економічної діяльності підприємств та організацій і аналіз статистичної інформації на макро- та мікрорівнях;

застосування єдиної статистичної термінології та визначень щодо статистичних одиниць, прийнятих у Європейському Союзі.

деякі найважливіші характеристики основних національних класифікацій та класифікаторів, які були розроблені протягом 1993 — 1996 років згідно з Державною програмою переходу на міжнародну систему обліку і статистики, наведено в табл. 10.4.

Таблиця 10.4

Основні національні статистичні класифікації України

Найменування класифікації	Скорочення	Гармонізація	Об’єкт класифікації	Розрядність коду
Класифікація видів економічної діяльності	КВЕД	ISIC, NASE	Види економічної діяльності господарюючих суб’єктів (фізичних та юридичних осіб)	5
Класифікація професій	КП	ISCO88	Професії  працюючих	5
Класифікація товарів та послуг	КТП	СРА, PROD COM, КВЕД	Товари та послуги, що виробляються усіма видами економічної діяльності	6
Класифікація держав світу	КДС	SO3166	Держави світу	2 та 3
Класифікатор валют	КВ	SO4217	Валюти держав світу	3
Класифікація послуг зовнішньо-економічної діяльності	ПЗЕД	КВЕД	Послуги, що надаються усіма видами діяльності під час зовнішньоекономічної діяльності	5
Класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності	ТЗЕД	NC, HS	Усі товари, що мають обіг у міжнародній торгівлі	8
Класифікатор адміністративно-територіального устрою України	АТУУ	—	Об’єкти	10
Класифікація основних фондів	КОФ	КВЕД, КТП	Основні фонди України	6
Класифікація органів управління	КОУ	—	Органи державного і господарського управління, громадські об’єднання та їх структури, що являють собою організаційно-автономні частини управлінського апарату	4
Класифікатор організаційно-правових форм господарювання	ПФГ	—	Організаційно-правова форма, яка визначена діючим законодавством	3
Класифікатор форм власності	КФМ	—	Форми власності	2

Розподіл одиниць спостереження, що вивчаються офіційною статистикою в країні, згідно з класифікаціями, є головними, але не єдиними групуваннями, що використовуються в соціально-економічній статистиці.

Для характеристики розвитку суспільства необхідно також використовувати групування статистичних показників за такими ознаками, як форми власності; економічне призначення продукції; форми підпорядкування; економічні райони та територіально-виробничі комплекси; галузі народного господарства. У свою чергу, статистичні показники окремих груп мають свої особливості, і групування за деякими ознаками мають бути використані лише щодо цих показників. Наприклад, у статистиці населення вивчаються групування населення за суспільними групами, джерелами існування, рівнем освіти та іншими ознаками.

Головне, що досягається за допомогою групувань у соціально-економічній статистиці, — це розрахунок та аналіз структури господарства, тобто співвідношення між соціальними та економічними процесами. Залежно від мети дослідження ці співвідношення, наведені здебільшого у відсотках, мають бути розглянуті за різними групами. Проте, як наголошувалося раніше, найчастіше вивчають соціальну, галузеву та територіальну структуру господарства.

Поряд із задачами, що їх розв’язують у процесі побудови та аналізу кожного групування, усі вони в цілому містять інформацію, необхідну для складання та аналізу національних рахунків.

Докладно система національних рахунків (СНР) буде розглянута в наступному параграфі. Але оскільки за визначенням СНР являє собою погоджену систему збирання, опису та взаємозв’язку потоків статистичної інформації, яка характеризує всі сторони економічного життя країни, вона базується на стандартних групуваннях інформації, що стосуються:

інституціональних одиниць та секторів;

операцій та інших потоків;

активів та зобов’язань;

видів діяльності, організацій, продуктів.

Зокрема, групування за галузями використовується для визначення процесів виробництва і балансу між ресурсами і використання продуктів та послуг. Галузь визначають як групу одиниць з однорідним виробництвом згідно з прийнятою класифікацією продуктів та послуг. Цим підкреслюються техніко-економічні аспекти виробничих відносин незалежно від інституціонального статусу одиниць (самостійні підприємства або їхні підрозділи). На практиці більшість одиниць зайняті різними видами діяльності.

У цьому разі виокремлюється основна діяльність, а також вторинна, яка стосується інших галузей. Допоміжна діяльність не відокремлюється від основної або вторинної (управління, постачання та збут, зберігання, ремонт і т. ін.).

Групування за секторами проводять з метою дослідження доходів та видатків, фінансових активів і пасивів.

Економічні операції в СНР поділяються на три основних групи:

1) операції з продуктами та послугами відносять до виробництва у відповідних галузях народного господарства; враховуються операції з продуктами та послугами, що вироблені як у звітному, так і в попередніх періодах;

2) розподільчі операції; до них належать операції, мета яких — розподіл і перерозподіл доданої вартості, створеної виробниками, а також перерозподіл заощаджень;

3) фінансові операції; вони стосуються зміни фінансових активів та пасивів у різних секторах народного господарства.

Для порівняльного аналізу зовнішньої торгівлі різних країн використовується Міжнародна стандартна торговельна класифікація ООН (МСТК), яка групує товари за ступенем їх обробки, призначенням та іншими ознаками.

Крім того, кожна галузь для потреб аналізу функціонування використовує власні, специфічні групування, про які буде сказано далі у відповідних розділах підручника.

10.3. Система національних рахунків

Система національних рахунків (CHP) розглядає економіку як ціле, принципово не розрізнюючи виробництво матеріальних благ і надання послуг, та дозволяє дати загальну оцінку результатів діяльності по всьому народному господарству як з матеріально-речового, так і фінансового погляду для всіх господарських одиниць на всіх рівнях функціонування економічного механізму.

Система національних рахунків дає змогу створити інформаційну базу для вивчення реальних процесів, які відбуваються в ринковій економіці, зокрема щодо розвитку виробництва, масштабів інфляції, безробіття, приватизації, дієвості податкової та митної політики і т. ін.

Система показників СНР є найважливішим інструментом розробки національної економічної стратегії, зовнішньоторговельної та валютно-фінансової політики, дає змогу оцінювати міждержавні рівні економічного та науково-технічного розвитку, допомагає відшукувати раціональні форми участі в міжнародному поділі праці.

Система національних рахунків — це система взаємозв’язаних статистичних показників, яка побудована у вигляді певного набору рахунків і таблиць з метою одержання повної картини економічної діяльності держави.

СНР характеризує основні явища економічного життя: виробництво, дохід, споживання, нагромадження і багатство. Вона містить зрозумілий і доволі спрощений, але повний виклад цієї сукупності явищ і їх взаємозв’язків.

У системі національних рахунків економічна діяльність — це сукупність операцій з продуктами, послугами, доходами та фінансовими відносинами. Виконання цих операцій полягає у взаємодії між інституціональними одиницями або в рамках самих одиниць. Економічні об’єкти, інституціональні одиниці та операції між ними в національних рахунках групуються для того, щоб висвітлювати стан економіки відповідно до вимог ринкових відносин.

У СНР оперують поняттями ринкові товари і послуги, які забезпечують одержання прибутку, та неринкові, які надаються органами державного управління і некомерційними організаціями для задоволення індивідуальних потреб населення і колективних потреб суспільства.

СНР — це інтегрована система (одні й ті cамі поняття, визначення й класифікації застосовуються до всіх рахунків і субрахунків), що є також узгодженою (кожний економічний потік або запаси вимірюються ідентично для відповідних сторін). Ця узгодженість досягається застосуванням у всій системі одних і тих самих понять і визначень та використанням єдиного комплексу правил обліку для всіх запасів у СНР.

Метою СНР є фіксування економічних потоків і запасів. Потоки та запаси фіксуються в рахунках, причому кожний рахунок стосується певного аспекту економічного життя.

Національні рахунки можуть бути подані кількома способами: у вигляді балансу з надходженнями на одному боці та витратами на іншому, у вигляді матриці, в якій кожний рахунок подано парою, що складається з рядка та стовпця, а також у вигляді діаграм і рівнянь.

Яскравий приклад використання матричної форми в СНР — це міжгалузевий баланс (таблиці «Затрати – випуск»). У матричному варіанті кожний рахунок подається рядом парних рядків і стовпців. На відміну від рахунків, у матрицях кожна операція відбивається єдиним записом, який фіксується на перетині відповідних стовпців і рядків. Перевага матричної форми полягає в тому, що вона вельми інформаційно містка. А недолік — у тому, що вона не дає змоги перевірити правильність складання рахунків. Робиться спроба взаємоузгодити ці дві форми шляхом подання зведених рахунків у матричній формі.

СНР має певні категорії, які становлять основу системи та дозволяють надати СНР у повному обсязі. Ці категорії охоплюють різноманітні економічні об’єкти та явища, а саме:

інституціональні одиниці та сектори;

операції та інші потоки;

активи і зобов’язання;

види діяльності, заведення, продукти.

Інституціональними називають економічні одиниці, які можуть володіти активами і брати на себе зобов’язання. Вони можуть займатися всією сукупністю операцій. Інституціональні одиниці є центрами прийняття рішень за всіма аспектами економічного життя і за своїми головними функціями групуються в інституціональні сектори. З’ясуємо, які це сектори.

нефінансові корпорації — виробництво товарів на ринок і послуг нефінансового характеру.

фінансові корпорації — фінансове посередництво або допоміжна фінансова діяльність.

органи державного управління — вироблення (на додаток до виконання політичних функцій та ролі в регулюванні економіки) здебільшого неринкових послуг для індивідуального або колективного споживання і перерозподіл доходів і багатства.

домашні господарства (усі представлені в економіці фізичні особи) — пропозиція робочої сили, кінцеве споживання і підприємницька функція: виробництво товарів на ринок і нефінансових послуг.

інституціональна одиниця в економіці складається з однієї особи або групи осіб. Згідно з критеріями, які встановлені для визначення інституціональної одиниці, домашнє господарство власника некорпоративного підприємства звичайно включає це підприємство, яке не вважається інституціональною одиницею.

некомерційні установи (НКУ), які обслуговують домашні господарства (юридичні особи, які здебільшого виробляють неринкові послуги для домашніх господарств; основними ресурсами цих установ є добровільні внески домашніх господарств).

Інституціональні одиниці виконують різні економічні функції: виробляють, споживають, заощаджують, інвестують і т. ін. Вони здійснюють різні види економічної діяльності (сільське господарство, промисловість тощо) як підприємці або особи, котрі одержують заробітну плату, або постачальники капіталу, або безробітні. У всіх аспектах їхньої економічної діяльності вони виконують дуже багато елементарних операцій. Ці операції спричинюються до появи економічних потоків, які мають не лише конкретний характер (заробітна плата, податки, приріст основного капіталу), а й забезпечують створення, перетворення, обмін, передачу (трансферт) або ліквідацію економічної вартості; вони породжують зміни в обсязі, складі або вартості активів чи зобов’язаннях інституційних одиниць.

Економічні дії виконуються здебільшого за обопільною згодою інституціональних одиниць і являють собою або обмін економічної вартості, або добровільну передачу (трансферт) однією одиницею іншій визначеної кількості економічної вартості без відповідного еквівалентного трансферту. Ці дії — вони виконуються за обопільною згодою між двома інституціональними одиницями — називають операціями. Як операції можуть розглядатися також і деякі економічні дії, що виконуються лише однією інституціональною одиницею, але схожі за характером; за обопільною згодою — двома різними інституціональними одиницями (наприклад, нарощення основного капіталу для власного споживання). Вони є внутрішніми операціями або операціями, виконуваними всередині одиниці.

Операції згідно з їх природою групуються у відносно невелику кількість категорій. Основна класифікація операцій включає чотири їх види першого рівня і призначена для систематичного використання в рахунках і таблицях. Операції перехресно класифікуються з інституціональними секторами, галузями і продуктами, а також категоріями за цільовим призначенням.

Операції з товарами та послугами характеризує походження (внутрішня продукція або імпорт) і використання (проміжне споживання, кінцеве споживання, капіталоутворення або експорт) товарів та послуг. Товари та послуги завжди є результатами виробничої діяльності або всередині країни, або за її межами в поточному або попередньому періодах.

Операції з розподілу складаються з операцій, за допомогою яких додана вартість, що її створено у процесі виробництва, розподіляється між робочою силою, капіталом і урядом, та операцій, пов’язаних з перерозподілом доходу і багатства.

Операції з фінансовими інструментами (або фінансові операції) відносяться до чистого придбання фінансових активів або до чистого сальдо взятих зобов’язань за кожним видом фінансового інструменту. Такі операції здійснюються як еквівалент нефінансових операцій.

Інші проведення за рахунками нагромадження охоплюють операції та інші економічні потоки, які змінюють кількість або вартість активів і зобов’язань. Вони включають споживання основного капіталу і придбання за відкиданням реалізації невироблених нефінансових активів, відкриття чи вичерпання корисних копалин або передачу іншим природних активів для здійснення економічних дій.

Активи і зобов’язання є компонентами балансів усієї економіки та інституціональних секторів, які відображаються в балансових відомостях. Балансова відомість показує запаси активів і зобов’язань, які є на визначену дату за кожною одиницею чи сектором або економікою в цілому. Запаси пов’язані з потоками: вони є результатом нагромадження від попередніх операцій та інших потоків і змінюються за допомогою майбутніх операцій і інших потоків. Запаси фіксуються в момент, коли вони використовуються, і фактично є результатом безперервних надходжень і вилучень, а також тих чи інших змін у фізичному обсязі або вартості, які трапляються в період наявності даного активу чи зобов’язання.

Охоплення активів обмежене активами, щодо яких встановлюється право володіння і з яких власники можуть мати економічний зиск, тримаючи їх або використовуючи в економічній діяльності. Більшість споживчих товарів тривалого користування, людський капітал, культура і природні ресурси, які не можуть приносити економічний зиск їх власникам, перебувають поза сферою активів.

Класифікація активів розрізняє на першому рівні фінансові і нефінансові активи.

Інституціональна одиниця, така як корпорація, може виробляти різні види товарів і послуг.

Для докладного вивчення виробництва у СНР використовується одиниця, яка крім основної (однорідної) діяльності може охоплювати другорядні види діяльності. Оскільки необхідно подати картину розподілу виробництва у просторі, ця одиниця має також знаходитися в одному місці або в розташованих поряд місцях. Ця одиниця є підприємство.

Підприємства, які проводять одну й ту саму основну діяльність, згруповані в галузі згідно з Міжнародною стандартною галузевою класифікацією всіх видів економічної діяльності.

Розрізняють ринкові підприємства, які виробляють здебільшого товари і послуги для продажу за цінами, які є економічно значущими, і неринкові підприємства, які постачають більшість вироблених ними товарів і послуг безплатно або за цінами, які не є економічно значущими.

Для аналізу використовується також одиниця виробництва, яка є одиницею однорідного виробництва, що не охоплює другорядні види діяльності. Ці одиниці групуються в однорідні галузі.

У системі національних рахунків моментом здійснення операції вважається момент виникнення зобов’язання (звичайно, при зміні юридичного володіння активами), а не момент проведення розрахунку, тобто йдеться про те, що операції відображуються в момент їх здійснення, а не платежу.

У системі функціонують:

продукти — результати праці, що мають матеріально-уречевлену форму;

послуги — результати діяльності, які задовольняють певні особисті і суспільні потреби, що не втілюються в продуктах;

Їх поділяють на послуги матеріального і нематеріального характеру;

товари — продукти та послуги, призначені для продажу на ринку;

нетоварні послуги — послуги державних закладів і суспільних організацій, які стосуються їх поточного споживання;

трансферти — перерозподільчі потоки доходів, що являють собою однобічні безвідплатні передачі доходів як у грошовій, так і в натуральній формі, здійснювані з метою перерозподілу доходів і заощаджень. При цьому не враховують потоки доходів, продуктів та послуг у зворотному напрямі. Трансферти поділяють на поточні і капітальні.

У СНР розрізняють категорії внутрішньої і національної економіки. Для розмежування цих категорій використовують такі поняття: економічна територія; резидент; центр економічних інтересів.

Під економічною розуміють територію, якою адміністративно керує уряд країни і в межах якої особи, товари і гроші можуть вільно переміщуватися. До економічної території країни також належать:

повітряний простір, територіальні води певної країни і континентальний шельф у міжнародних водах, щодо яких країна має виключне право на видобуток сировини, палива тощо;

«територіальні анклави» за кордоном, тобто зони в інших країнах, використовувані урядовими закладами певної країни для досягнення дипломатичних, воєнних, наукових та інших цілей, наприклад посольства, консульства та інші дипломатичні заклади.

Економічна територія певної країни не включає територіальних анклавів інших країн або міжнародних організацій на своїй території.

Інституціональні одиниці (домашні господарства, підприємства, організації) вважаються резидентами певної країни, якщо центр їхніх економічних інтересів пов’язаний з економічною територією країни. Практично до резидентів країни належать особи, які проживають на її території, крім тих, що приїздять на відносно короткий (менш ніж на рік) строк (артисти, туристи, спортсмени, учені, сезонні робітники), а також членів іноземних посольств, представництв, інших дипломатичних закладів, що містяться на території країни.

Резиденти — це такі економічні одиниці, які мають більш тісні стосунки з територією даної країни порівняно з будь-якою іншою країною. Економічні одиниці, які не є резидентами, розглядаються як нерезиденти. Такий поділ на резидентів і нерезидентів не пов’язаний з громадянством: резидент однієї країни може мати громадянство іншої країни. Для визначення статусу резидента використовуються такі поняття. Резидентами вважаються особи, які постійно мешкають у країні. Робітники-мігранти є резидентами тієї країни, в якій вони працюють, за умови, що мешкають вони в цій країні не менш як один рік. Уряд країни, коли йдеться, зокрема, про його діяльність за кордоном (наприклад, дипломатичні представництва), вважається резидентом своєї країни. Усі підприємства, що здійснюють свою господарську діяльність у межах території країни, класифікуються як резиденти в разі, коли вони частково або повністю є іноземною власністю. Отже, іноземні відділення і філії підприємств-резидентів розглядаються як нерезиденти.

Внутрішня економіка охоплює діяльність на економічній території країни як резидентів, так і нерезидентів; національна економіка — тільки резидентів незалежно від їх місцезнаходження: на економічній території певної країни або за її межами. У СНР застосовують групування одиниць за галузями та секторами.

Рахунки в СНР будуються за принципом подвійного запису, тобто кожна операція має реєструватися двічі: як ресурс або зміна в зобов’язаннях і як використання або зміна в активах. Підсумок за операціями, які зафіксовані як ресурси або зміни в зобов’язаннях, і підсумок за операціями, які зафіксовані як види використання або зміни в активах, мають бути рівні між собою, що дає змогу перевіряти правильність складання всіх рахунків.

Згідно з подвійним записом, застосовуваним у системі, кожна операція відображується в рахунках двічі — у ресурсах і у використанні. Підсумки операцій на кожному боці рахунку балансуються. Їх використовують, виконуючи економічний аналіз та встановлюючи зв’язки з іншими рахунками.

Загальний принцип у національній системі обліку полягає в тому, що операції між інституціональними одиницями мають фіксуватися в тих випадках, коли постають вимоги і зобов’язання, тобто згідно з методом нарахувань.

Операція має фіксуватися за однією вартістю для секторів, які беруть участь в операції. Це стосується й активів та зобов’язань. Операції оцінюються за фактичними цінами, які узгоджені учасниками операції. Ринкові ціни є основним джерелом щодо оцінки. За відсутності ринкових операцій оцінка здійснюється відповідно до понесених витрат (неринкові послуги, що їх надано державними установами) або за допомогою цін на аналогічні товари чи послуги (житлові послуги, які споживаються власниками житла).

Основні потоки в СНР оцінюють у ринкових цінах, тобто в таких, за якими здійснюються операції — ціни виробників і кінцевих покупців. Валовий внутрішній продукт оцінюють у цінах кінцевих покупців, а валовий випуск — у цінах виробників.

Продукти та послуги, які не набирають товарно-грошової форми, оцінюють за ринковими цінами на аналогічні товари, що реалізуються на ринку, або собівартістю, якщо ринкова ціна відсутня (послуги державних закладів, громадських організацій).

Активи і зобов’язання оцінюються в поточних цінах на той час, якого стосується баланс.

Для економічного аналізу діяльності кожної групи одиниць і макроекономічного аналізу на національному рівні економічні операції подають у вигляді рахунків.

Рахунки поділяють на три класи:

1-й — призначені для характеристики економіки в цілому, пропорцій між найважливішими макроекономічними величинами і категоріями;

2-й — такі, що деталізують рахунки 1-го класу відносно показників виробництва, споживання і нагромадження національного продукту; складають для окремих галузей, товарів або груп товарів;

3-й — подають деталізацію рахунків 1-го класу відносно показників доходів і видатків, фінансування видатків капітального характеру; складаються для окремих секторів економіки.

Враховуючи реальну на цей період інформаційну базу, доцільно виконувати розрахунки окремих показників, наприклад ВВП, виходячи з макрорівня, тобто на основі зведених рахунків, система яких наводиться далі, а не з нижчих рівнів — рівня секторів та галузей.

СНР включає такі рахунки:

внутрішньої економіки: продуктів та послуг, утворення, використання доходів, капітальних витрат, фінансовий рахунок;

«зовнішньоекономічних зв’язків» («решта країн світу»): поточних операцій, капітальних витрат, фінансовий рахунок.

Сукупність рахунків утворює зведені рахунки і відбиває відношення між національною економікою та економікою інших країн, а також відношення між різними показниками системи.

Для кожного сектора внутрішньої економіки передбачено складання набору рахунків — від рахунку виробництва до фінансового; для різних галузей — складання рахунків продуктів та послуг, виробництва і утворення доходів.

Рахунки групуються за трьома категоріями: поточні рахунки, рахунки нагромадження, баланси (табл. 10.5).

Таблиця 10.5

Класифікація рахунків СНР

Повна послідовність рахунків для інституціональних секторів
1	2	3	4	5
Поточні рахунки	Рахунок виробництва 2. Рахунки розподілу і використання доходу	1. Рахунок виробництва 2.1. Рахунки первинного розподілу	2.1.1. Рахунок утворення доходу 2.1.2. Рахунок розподілу первинного доходу	2.1.2.1. Рахунок підприємницького доходу 2.1.2.2. Рахунок іншого первинного доходу
		2.2. Рахунок вторинного розподілу доходу 2.3. Рахунок перерозподілу доходу в натуральній формі 2.4. Рахунок використання доходу 2.4.1. Рахунок використання наявного доходу 2.4.2. Рахунок використання скоригованого наявного доходу
Рахунки нагромадження	Рахунки нагромадження	3.1. Рахунок капіталу 3.2. Фінансовий рахунок 3.3. Рахунки інших змін в активах	3.3.1. Рахунок інших змін в обсязі активів 3.3.2. Рахунки переоцінки	3.3.2.1. Нейтральні холдингові прибутки/ збитки 3.3.2.1. Реальні холдингові прибутки/ збитки

Закінчення табл. 10.5

1	2	3	4	5
Баланси	4. Баланси	4.1. Початковий баланс 4.2. Зміни в балансі 4.3. Заключний баланс
Рахунки операцій
Рахунок товарів та послуг	0. Рахунок товарів та послуг
Рахунок інших країн світу (рахунок зовнішніх операцій)
Поточні рахунки Рахунки нагромадження Баланси	5. Інші країни світу	5.1.Зовнішній рахунок товарів та послуг 5.2. Зовнішній рахунок факторного доходу і поточних трансфертів 5.3. Зовнішні рахунки нагромадження 5.4. Рахунок зовнішніх активів і зобов’язань	5.3.1. Рахунок капіталу 5.3.2. Фінансовий рахунок 5.3.3. Рахунок інших змін в активах 5.4.1. Початковий баланс 5.4.2. Зміни в балансі 5.4.3. заключний баланс	5.3.3.1. Інші зміни в обсязі активів 5.3.3.2. Рахунки переоцінки

Поточні рахунки стосуються виробництва, доходу і використання доходу. Рахунки нагромадження охоплюють зміни в активах і зобов’язаннях та зміни у власному капіталі. Баланси являють собою запаси активів та зобов’язань і власний капітал.

Поточні рахунки: виробництво, розподіл доходу, використання доходу.

Рахунки нагромадження: зміни в активах і зобов’язаннях та власному капіталі.

Баланси: запаси активів і зобов’язань та власний капітал.

Ці рахунки складаються для кожного сектора економіки.

Рахунок товарів і послуг (схема 1) характеризує ресурси (внутрішнє виробництво та імпорт) і використання (проміжне та кінцеве споживання, капіталоутворення, експорт) товарів і послуг.

Схема 1

Рахунок товарів і послуг

Використання	Ресурси
проміжне споживання	валовий випуск товарів і послуг
кінцеве споживання на економічній території	імпорт товарів і послуг
валове нагромадження основних фондів	чисті податки на товари та імпорт
зміна запасів матеріальних оборотних засобів
експорт товарів і послуг
разом	разом

Показники рахунку поділяють на такі групи: продукти і матеріальні послуги; нематеріальні послуги.

У ресурсній частині рахунку відбито валовий випуск товарів та послуг, податки на товари, імпорт товарів і послуг, чисті податки на імпорт. Використання включає проміжне і кінцеве споживання, валове нагромадження основних фондів, зміну запасів матеріальних оборотних засобів та експорт товарів і послуг.

Валовий випуск товарів і послуг переноситься в цей рахунок із рахунку виробництва; податки на продукти — з рахунку виробництва; імпорт товарів і послуг — з рахунку поточних операцій за зовнішньоекономічними зв’язками; чисті податки на імпорт — із рахунку виробництва; проміжне споживання — із рахунку виробництва; кінцеве споживання –– із рахунку використання доходів; валове нагромадження основних фондів –– із рахунку капіталу; зміни матеріальних оборотних засобів — із рахунку капіталу; експорт товарів і послуг –– з рахунку поточних операцій за зовнішньоекономічними зв’язками.

Рахунок виробництва (схема 2) відбиває операції, що стосуються процесу виробництва. Тут подається вартісна оцінка товарів і послуг для цілей проміжного та кінцевого споживання, що дає змогу дістати одну з головних балансових статей СНР –– додану вартість, яка використовується при обчисленні ВВП виробничим методом.

Схема 2

Рахунок виробництва

Використання	Ресурси
Проміжне споживання	Випуск
Валова додана вартість
Споживання основного капіталу
Чиста додана вартість

Ресурсна частина містить такі елементи: валовий випуск продуктів та послуг, що є результатом діяльності виробничих одиниць-резидентів протягом даного періоду (за винятком умовно розрахованої продукції банків); випуск продуктів, ринкових і позаринкових послуг, умовно розрахованої продукції банків.

Чисті податки на продукти визначають як різницю між податками на продукти і субсидіями на продукти. Чисті податки на імпорт — це різниця між податками на імпорт та субсидіями з імпорту.

Проміжне споживання виробників-резидентів на економічній території країни являє собою вартість усіх продуктів (за винятком основних фондів) та ринкових послуг, що їх споживають протягом певного періоду з метою виробництва інших продуктів та послуг.

До складу проміжного споживання включають матеріальні продукти та матеріальні послуги, витрати підприємств і організацій в інтересах виробництва, витрати на відрядження, підйомні, витрати підприємств, які забезпечують нормальні умови праці, нематеріальні послуги.

Валовий внутрішній продукт — це кінцевий результат виробничої діяльності резидентних одиниць-виробників. Його одержують як суму валового випуску продуктів та послуг у цілому по території, податків на продукцію, чистих податків на імпорт мінус проміжне споживання.

Відніманням від валового внутрішнього продукту споживання основних фондів дістають чистий внутрішній продукт.

Рахунок виробництва призначено для виокремлення доданої вартості як однієї з головних балансових статей СНР. У ресурсах рахунку виробництва як надходження відображується випуск, а як використання — проміжне споживання та додана вартість. Вихідні потоки рахунку такі:

проміжне споживання, що подане вхідним потоком рахунку товарів і послуг;

додана вартість, подана вхідним потоком рахунку утворення доходів (додана вартість, що є балансовою статтею рахунку, подана у ньому і як валова додана вартість, і як чиста додана вартість).

Після завершення процесу виробництва починається процес первинного та вторинного розподілу доходу, а також його перерозподілу.

Рахунок утворення доходу (схема 3) відбиває розподільні операції, безпосередньо пов’язані з процесом виробництва. Ресурсна частина рахунку складається з валового внутрішнього продукту в ринкових цінах і субсидії з виробництва та імпорту, а використання включає елементи первинного розподілу валового внутрішнього продукту на оплату праці робітників, податки на виробництво та імпорт, споживання основних фондів і прибуток економіки.

Схема 3

Рахунок утворення доходів

Використання	Ресурси
Компенсація за трудову діяльність	Валова додана вартість
Податки на виробництво та імпорт	Споживання основного капіталу
Субсидії « – »	Чиста додана вартість
Валовий прибуток економіки (валовий змішаний дохід)
Споживання основного капіталу
Чистий прибуток економіки (чистий змішаний дохід)

Валовий внутрішній продукт переноситься в цей рахунок з рахунку виробництва. Субсидії — це поточні трансферти, які держава надає господарським одиницям-резидентам, що виробляють або імпортують продукти та ринкові послуги, для здійснення впливу на їх ціни або доходи і створення умов провадження певної економічної або соціальної політики.

Субсидії поділяються на дві групи: виробництво та імпорт.

У використанні перелічено витрати, що робляться з доданої вартості — валового внутрішнього продукту.

Оплата праці робітників включає всі виплати грошима і натурою особам, які працюють за наймом, у вигляді нагороди за працю, виконану за даний період.

Оплата праці в рахунку утворення доходів охоплює плату цих робітників на економічній території країни — як резидентів, так і нерезидентів. Валовий прибуток економіки є балансуючою статтею рахунку утворення доходів. Її дістають після відрахування з валового внутрішнього продукту в ринкових цінах оплати праці, а також чистих податків на виробництво та імпорт (податки на виробництво та імпорт з відрахуванням субсидії на виробництво та імпорт).

Відрахуванням споживання основних фондів з валового прибутку дістають чистий прибуток економіки.

Споживання основних фондів являє собою частину вартості основних фондів, використану в даному періоді в результаті зношування, зокрема морального.

При визначенні прибутку економіки доцільно запровадити окремий показник — змішаний дохід. Змішаний дохід –– це різновид доходів, в яких поєднуються елементи оплати праці і прибутку. До них належать доходи (додають вартість за відрахуванням податків на виробництво) від особистої підприємницької діяльності (без застосування найманої праці), особистого підсобного господарства, прибутки осіб вільної професії, авторські гонорари тощо.

Рахунки розподілу (схема 4) доходів відбиває розподіл і перерозподіл доходів країни на рівні економіки в цілому з урахуванням відносин з іншими країнами.

У ресурсах показують як доходи від виробничої діяльності (валовий прибуток економіки, оплата праці робітників, податки на виробництво та імпорт), так і інші види доходів, одержані в результаті перерозподільних операцій з урахуванням надходжень з інших країн (доходи від власності і поточні трансферти).

У рахунках розподілу доходів на рівні економіки в цілому в ресурсах відбивають тільки поточні трансферти, одержані від «решти країн світу», а при розрахунках за секторами внутрішньої економіки — поточні трансферти, одержані від усіх секторів.

Схема 4

рахунок розподілу первинних доходів

Використання	Ресурси
Доходи від власності	Валовий дохід економіки (валовий змішаний дохід)
Валові первинні доходи	Споживання основного капіталу
Споживання основного капіталу	Чисте перевищення від економічної діяльності (чистий змішаний дохід)
Чисті первинні доходи	Доходи від власності
	Компенсація за трудову діяльність
	Податки на виробництво та імпорт
	Субсидії « – »

Поточні трансферти, одержані як від «решти країн світу», так і від секторів внутрішньої економіки, включають у такі надходження:

платежів зі страхування від нещасних випадків;

поточних податків на доходи і власність;

відрахувань на соціальне страхування;

допомоги із соціального забезпечення;

штрафи, пені;

добровільні внески тощо.

У використанні відображують субсидії, а також передачу доходів від власності та поточних трансфертів іншим країнам.

Доходи, передані від власності, — це платня господарських одиниць власникам фінансових активів, землі і нематеріальних активів за право користуватися ними.

У рахунку розподілу доходів на рівні економіки в цілому у використанні відображують лише поточні трансферти, передані «решті країн світу», а при розрахунках за секторами внутрішньої економіки — поточні трансферти, передані іншим секторам.

Валовий національний доход в розпорядженні суспільства є балансуючою статтею рахунку розподілу доходів. Його визначають як різницю між всіма одержаними доходами (разом ресурсів) і переданими доходами, показаними у використанні (субсидії, доходи від власності і поточні трансфертні передачі).

Потоки доходів показують у рахунку на валовій основі. Наприклад, якщо є, з одного боку, надходження, а з іншого — виплати доходів від власності, вони будуть показані не як сальдо цих доходів, а окремо — відповідно в ресурсах і у використанні. Тут відображуються процеси розподілу доданої вартості між власниками робочої сили, капіталу та урядом з урахуванням відносин з «рештою країн світу». Балансовою статтею цієї групи рахунків є первинний дохід, що являє собою величину доходів, утворювану в економіці після закінчення процесу виробництва, але до початку перерозподілу цих доходів за допомогою податків та інших примусових і добровільних трансфертів між різними одиницями економіки (включаючи уряд). На рівні економіки країни це валовий національний дохід. Усі вихідні потоки попереднього рахунку утворення доходів є ресурсами
рахунку привласнення первинного доходу. Крім того, ресурсом цього рахунку є одержувані від інших економічних секторів доходи від власності, що використовуються в рамках цього самого рахунку. У лівій частині рахунку відбиваються напрямки використання: доходи від власності (грошові платежі, сплачувані власниками активів за їх надання в розпорядження інших інституціональних одиниць) і балансова стаття рахунку — первинні доходи(валові та чисті). Оплата найманих працівників показується в сумі, яка отримана домашніми господарствами, а податки на виробництво — у сумі надходжень до державного бюджету і позабюджетних фондів. У цьому рахунку відбиваються виплати і одержання доходів від власності на позичені невиробничі та фінансові активи.

Після утворення первинних доходів починається процес вторинного розподілу доходів.

Рахунок вторинного розподілу доходів (схема 5). Рахунок вторинного розподілу доходів охоплює перерозподіл доходів через поточні трансфертні операції (у грошовому та натуральному вираженнях) як усередині країни, так і з «рештою країн світу». Поточні трансфертні операції — це однобічні перерозподільні потоки доходів, які не викликають потоків доходів у зворотному напрямі (сплата податків до бюджету, надходження субсидій), а тому вони не пов’язані з утворенням первинних доходів (факторних доходів і доходів від власності). Для сторони, що одержує поточні трансферти, на відміну від капітальних, вони не є джерелом інвестування. Сторона, що сплачує, виплачує поточні трансферти за рахунок своїх поточних надходжень. Важливою характеристикою трансфертів є їх однобічна спрямованість, яка означає, що трансферти сплачуються, як правило, без надання зворотного потоку коштів з боку уряду. Надання бюджетом субсидій або дотацій також, як правило, не означає необхідності повернення їх отримувачем. Результатом вторинного розподілу доходів за допомогою поточних трансфертних операцій у грошовому вираженні є наявний дохід, який безпосередньо може або використовуватися на споживання, або спрямовуватися на заощадження. Рахунок вторинного розподілу доходів охоплює перерозподіл доходів за допомогою грошових трансфертів і дає змогу одержати величину наявного доходу, що є балансовою статтею даного рахунку. Наявний дохід — це дохід, який може бути використаний безпосередньо на кінцеве споживання і заощадження у вигляді придбання нефінансових та фінансових активів. У ресурсній частині відображаються поточні податки на доходи та майно, внески та спеціальне страхування, спеціальну допомогу, а також інші трансферти, крім натуральних, одержаних країною на рівні центральних органів та інституційними секторами.

Схема 5

Рахунок вторинного розподілу доходів

Використання	Ресурси
Поточні податки на дохід і власність	Валові первинні доходи
Інші види поточних трансфертів: внески соціального характеру; допомога соціального характеру (у грошовому вираженні); численні поточні трансферти
Валовий наявний дохід	Чисті первинні доходи
Споживання основного капіталу	Поточні податки на дохід і власність
Чистий наявний дохід	Споживання основного капіталу

Ресурсами рахунку вторинного розподілу доходів є балансова стаття «первинні доходи» рахунку привласнення первинних доходів, а також усі види одержуваних трансфертів (податки на дохід, власність, внески і виплати допомоги соціального характеру). У лівій частині відображуються ті самі види трансфертів, але сплачувані, а також виводиться балансова стаття рахунку «Наявний дохід». Балансовою статтею цього рахунку є скоригований наявний дохід.

Схема 6

Рахунок перерозподілу доходів у натурі

Використання	Ресурси
Трансферти соціального характеру в натурі	Валовий наявний дохід
Скоригований валовий наявний дохід
Споживання основного капіталу
	Чистий наявний дохід
Скоригований чистий наявний дохід	Трансферти соціального характеру в натурі

У рахунку перерозподілу доходів у натурі (схема 6) наявний дохід надходить як ресурс. Ресурси рахунку перерозподілу доходів у натурі, крім наявного доходу, утворюють трансферти соціального характеру в натурі (допомога, неринкові послуги, як-то освіта, охорона здоров’я), що одержують домашні господарства. У використанні цього рахунку відображуються ті самі трансферти, але такі, що передаються урядовим і неприбутковим установам.

Рахунки використання доходу: рахунок наявного доходу (схема 7) і рахунок скоригованого наявного доходу (схема 8).

Рахунки використання доходів показують, як валовий національний дохід у розпорядженні суспільства використовують на кінцеве споживання і валове національне заощадження.

Схема 7

Рахунок використання наявного доходу

Використання	Ресурси
Витрати на кінцеве споживання Валові заощадження	Валовий наявний дохід
Споживання основного капіталу
Чисті заощадження	Чистий наявний дохід

Схема 8

Рахунок використання скоригованого наявного доходу

Використання	Ресурси
Фактичне споживання	Скоригований валовий наявний дохід
Валові заощадження
Споживання основного капіталу
Чисті заощадження	Скоригований чистий наявний дохід

У ресурсах рахунку відображується валовий національний дохід у розпорядженні суспільства, у використанні — витрати на кінцеве споживання домашніх господарств, державних установ і громадських організацій, що обслуговують домашні господарства і валове національне заощадження.

Валовий національний дохід у розпорядженні суспільства переноситься з рахунків розподілу доходів.

Кінцеве національне споживання –– це вартість продуктів та послуг, які використовують безпосередньо для задоволення потреб людей — як індивідуальних, так і колективних. Воно охоплює споживчі витрати різних груп споживачів, які залежно від того, хто фактично їх фінансує, групуються так: витрати на кінцеве споживання домашніх господарств, державних установ і громадських організацій, що обслуговують домашні господарства.

Витрати на кінцеве споживання домашніх господарств відображують витрати домашніх господарств-резидентів, які містяться на економічній території країни, а також за кордоном. Кінцеве споживання домашніх господарств включає витрати на придбання споживчих товарів і послуг за рахунок особистого бюджету, а також надходження продуктів і послуг у нетоварній формі, які відіграють роль особистих доходів.

Витрати на кінцеве споживання державних установ і громадських організацій, що обслуговують домашні господарства, охоплюють вартість безплатних послуг, які надаються цими установами і організаціями окремим особам у галузі охорони здоров’я, соціального забезпечення, освіти, культури та мистецтва і суспільству в цілому в галузі науки, загального управління, оборони і т. ін.

Усі перелічені щойно рахунки можуть бути кваліфіковані як поточні, оскільки все, що в них записується, стосується операцій, які завершуються в поточному періоді.

Ці рахунки показують розподіл наявного і скоригованого наявного доходу на кінцеве споживання і заощадження. Перший рахунок відбиває наявне кінцеве споживання і заощадження, другий — фактичне кінцеве споживання і заощадження.

Згідно з правилами СНР кінцеве споживання можуть мати лише домашні господарства, державні установи і некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства. На рівні економіки країни наявний та скоригований наявний дохід однакові, так само як і витрати на кінцеве та фактичне кінцеве споживання. Вони відрізняються лише при розгляді окремих секторів економіки.

У свою чергу витрати на індивідуальне, кінцеве і фактичне споживання формуються за рахунок коштів домашніх господарств, урядових установ, що обслуговують домашні господарства. Споживання і заощадження є вихідними потоками всієї групи поточних рахунків і становлять головний підсумок усіх поточних операцій. Різниця між наявними доходами і витратами на кінцеве споживання являє собою ту частину доданої вартості, створеної в результаті поточної діяльності, яка не була спожита у поточному періоді, а була «відкладена» для майбутнього розширення виробничих можливостей або спрямована на фінансування «решти країн світу». Споживання як вихідний потік рахунку використання доходу надходить у рахунок товарів і послуг (розділ використання). Вхідним потоком рахунку товарів і послуг є також споживання основного капіталу, що є вихідним потоком рахунку використання доходу.

Другою фазою економічного обороту є нагромаджувальні операції, виконувані у блоці «Нагромаджувальні операції або рахунки нагромадження».

Інший набір операцій стосується придбання і використання в наступні періоди. Це рахунки нагромадження. Першим з них є рахунок капіталу.

Рахунки нагромадження. До них належать рахунок капіталу (схема 9); фінансовий рахунок (схема 10); рахунок інших змін в обсязі активів; рахунок переоцінки.

Рахунок капіталу призначений для характеристики процесу реального нагромадження основних та оборотних фондів, нематеріальних і фінансових активів, а також джерел його фінансування.

Рахунок капіталу слугує для відображення фінансового нагромадження основного капіталу і зміни запасів матеріальних оборотних коштів, включаючи перерозподіл капітальних активів між секторами економіки та «рештою країн світу» у вигляді капітальних трансфертів. Балансова стаття для цього рахунку — чисте кредитування або чисте заощадження.

Схема 9

Рахунок капіталу

Зміни в активах	Зміни в пасивах і чистій вартості
Валове капіталоутворення основного капіталу	Чисті заощадження
Зміни в запасах	Капітальні трансферти, що одержуються, « + »
Споживання основного капіталу	Капітальні трансферти, що передаються, « – »
Чиста купівля землі та інших нестворених активів	Зміни у чистій вартості за рахунок заощаджень і чистих капітальних трансфертів
Чисті позички « + », чисті позики « – »

У ресурсну частину рахунку включають:

валове національне заощадження (переноситься з рахунку використання доходів);

капітальні трансферти, одержані від «решти країн світу». У використання входять різноманітні типи вкладень в активи:

валове нагромадження основних фондів;

зміна запасів матеріальних оборотних засобів;

чиста купівля землі і нематеріальні активи (сальдо купівлі і продажу землі та нематеріальні активи — патентів, торгових знаків, авторських прав);

капітальні трансферти, передані до «решти країн світу» (наприклад, субсидії на будівництво об’єктів у інших країнах, передача без відшкодувань основних фондів тощо);

чисті кредити « + » або чисті борги « – » нації.

Це балансуюча позиція рахунку капіталу. Її визначають як різницю між валовими заощадженнями, з одного боку, і валовими нагромадженнями і чистою купівлею землі та нематеріальних активів — з іншого, плюс сальдо капітальних трансфертів «решти країн світу». На рівні народного господарства чисті кредити « + » або чисті борги « – » показують чисту кількість ресурсів, яку держава надає в розпорядження «решти країн світу» або яку «решта країн світу» надає державі.

Заощадження в цьому рахунку є одним з факторів, який впливає на зміну чистої вартості.

Крім зміни чистої вартості за рахунок заощаджень і чистих капітальних трансфертів, що відбивається у правій частині блока, рахунок капіталу дає змогу виявити чисті позички, які відбиваються в лівій частині даного блока, що є результатом перевищення зміни у чистій вартості над підсумком зміни всіх активів. Чисті позички дають уявлення про ту величину, яка залишається після трансформації заощаджень в інвестиції (у вигляді основного капіталу, збільшення запасів, придбання нестворених активів) і, отже, може бути запропонована як джерело фінансування іншим країнам. На противагу чистим позичкам величина чистих позик характеризує величину нестачі коштів у країні, яка утворилася в результаті того, що обсяг інвестицій перевищує внутрішні можливості країни за рахунок заощаджень і чистих капітальних трансфертів. Ця нестача може бути покрита тільки за рахунок інших країн. Щодо окремих економічних секторів, величина чистих позичок являє собою здатність того чи іншого сектора до фінансування інших економічних секторів.

Фінансовий рахунок (схема 10). У ньому відбиваються операції з фінансовими інструментами, у результаті чого відбувається, з одного боку, збільшення фінансових активів (ліва частина), а з іншого — зміна фінансових зобов’язань (права частина).

Схема 10

Фінансовий рахунок

Зміни в активах	Зміна у пасивах і чистій вартості
Золото і спеціальні права запозичення
Готівка та депозити Цінні папери, відмінні від акцій
Позики
Акції та інші види пайових внесків
Технічні страхові резерви
Інші види одержуваних рахунків	Інші види сплачуваних рахунків
	Чисті позички « + », чисті позики « – »

Балансова стаття фінансового рахунку «чисті позички» або «чисті позики», на відміну від рахунку капіталу, з’являється у правій частині рахунку.

Чисті позички (чисті позики), що є вихідним потоком нагромаджувальних рахунків, є також вихідними потоками для групи рахунків зовнішніх операцій.

«Рахунки решти країн світу» характеризують зв’язки економіки країни з економікою зарубіжних країн, які виявляються у формі зовнішньоекономічної діяльності. Вони показують операції нерезидентів з резидентними інституційними (господарськими) одиницями. Операції цього рахунку складаються з позицій зарубіжних країн і, в кінцевому підсумку, мають давати значення чистого кредитування або чистого запозичення, що є протилежним тому, яке визначене в рахунках операцій з капіталом національної економіки.

Зовнішньоекономічна діяльність — це експорт і імпорт товарів, послуг, прав інтелектуальної власності, міжнародної кооперації та інша господарська діяльність за участю зарубіжних юридичних осіб на території певної країни і вітчизняних організацій за кордоном; транскорпораційний рух робочої сили, зарубіжних і вітчизняних інвестицій; міжнародний туризм; зовнішньоекономічні транспортні операції, а також інші економічні відносини, які виникають у сфері міжнародного спілкування, у тому числі ті, які не мають компенсаційного характеру.

Результати зовнішньоекономічної діяльності характеризуються в трьох рахунках: поточних операцій, капіталу, фінансовому.

Між рахунками за окремими фазами економічної діяльності та напрямками її державного регулювання відображуються операції інституціональних одиниць. Виділені первинні доходи від виробництва та різні форми їх розподілу і перерозподілу через оподаткування, субсидії, соціальне страхування, допомогу, обов’язкові та добровільні платежі (трансферти) здійснюються за допомогою наведених рахунків.

Наведемо приклад складання рахунків для трьох секторів економіки: нефінансові корпорації (підприємства), органи державного управління, домашні господарства. Початкові дані (умовні для цього прикладу) можуть бути взяті з усіх поточних обстежень економічної статистики за певний рік.

Особисте споживання за цей рік було в розмірі 3000 млн грн., валове нагромадження 1000 млн грн., у тому числі органів державного управління 300 млн грн., кінцеве споживання органів державного управління всіх рівнів 1000 млн грн., експорт 400 млн грн. та імпорт 300 млн грн. Виплати і отримання доходу від підприємницької діяльності і з капіталу: підприємства — домашнім господарствам — 400 млн грн. і органам державного управління — 30, органи державного управління — підприємствам — 200 і іншим країнам — 140, інші країни — домогосподарствам — 160; трансферти: органи державного управління — домашнім господарствам — 210, підприємства — органам державного управління — 60, інші країни — домашнім господарствам — 25 млн грн.

За аналізований рік сталися такі зміни фінансових вимог: нефінансові корпорації (підприємства) 30, домашні господарства — 540, фінансові корпорації (банки) — 915, зарубіжні країни — 30; зміни фінансових зобов’язань: нефінансові корпорації (підприємства) — 10, домашні господарства — 400, фінансові корпорації (банки) — 0.

Інші початкові дані наведено в табл. 10.6.

Таблиця 10.6

Початкові дані для побудови рахунків (дані умовні)

	Підприємства	Органи державного управління	Домашні господарства	Зарубіжні країни
Випуск	6000	1000	300
Проміжне споживання	1900	400	—
Амортизаційні відрахування	280	20	—
Сплата прямих податків	600	––	960	––
Сплата посередніх податків	170	––	—	––
Отримання субсидій	210	––	—	—
Оплата найманої праці: а) домашніх господарств резидентів; б) нерезидентів	2500 40	920 —	— —	80
Отримання державних соціальних допомог			310	70

У рахунку товарів і послуг у лівій колонці відбивається випуск усіх секторів економіки, тобто для нефінансових корпорацій (підприємств) — 6000 млн грн., органів державного управління — 1000, домашніх господарств — 300 та імпорт товарів і послуг — 300, а в правій колонці проміжне споживання — (1900 + 400), кінцеве споживання: особисте споживання — 3000 гр.од. плюс кінцеве споживання органів державного управління — 1000 гр.од., валове нагромадження капіталу — 1000 гр.од. та експорт — 400 гр.од.

Рахунок товарів і послуг

Випуск 7300	проміжне споживання 2300
Iмпорт 300	кінцеве споживання 4000
	валове нагромадження 1000
	експорт 300
7600	7600

Рахунки виробництва для трьох секторів економіки

Рахунок виробництва для нефінансових корпорацій
(підприємств)

Використання	ресурси
проміжне споживання   1900	випуск   6000
сальдо        4100
6000	6000

Рахунок виробництва для органів державного управління

використання	ресурси
проміжне споживання   400	випуск   1000
сальдо       600
1000	1000

Рахунок виробництва для домашніх господарств

використання	ресурси
	випуск   300
сальдо   300
300	300

Рахунок виробництва для всієї економіки

використання	ресурси
проміжне споживання   2300	випуск    7300
сальдо    5000
7300	7300

Сальдо цього рахунку для кожного сектора дає валову додану вартість, а для всієї економіки валовий внутрішній продукт у ринкових цінах 5000 млн грн. Рахунки виробництва за секторами дають змогу вивчити структуру ВВП, проміжного споживання, валового випуску за секторами. Сальдо, яке отримане для кожного рахунку, має бути перенесене на наступний рахунок того самого сектора як початкова стаття.

Рахунки утворення доходу для трьох секторів економіки

Рахунок утворення доходу для нефінансових корпорацій

використання	ресурси
амортизаційні відрахування 280	валова додана вартість  4100
податки на виробництво та імпорт 170
субсидії –210
сальдо (змішаний дохід) 3860
4100	4100

Рахунок утворення доходів для органів державного управління

використання	ресурси
амортизаційні відрахування  20	валова додана вартість  600
сальдо  580
600	600

Рахунок утворення доходів для домашніх господарств

використання	ресурси
	валова додана вартість 300
сальдо 300
300	300

Рахунок утворення доходів для всієї економіки

використання	ресурси
амортизаційні відрахування 300	валова додана вартість 5000
податки на виробництво та імпорт 170
субсидії –210
сальдо 4740
5000	5000

Сальдо цього рахунку дає чистий внутрішній продукт за факторними витратами 4740 млн грн., а для кожного сектора економіки — змішаний дохід або чистий прибуток і прирівняні до нього доходи. Сальдо цього рахунку переноситься на рахунок первинного розподілу доходів як початкова стаття.

Рахунки первинного розподілу доходів для трьох секторів економіки

Рахунок первинного розподілу доходів для нефінансових корпорацій

використання	ресурси
компенсація за трудову діяльність:	змішаний дохід 3860
резидентів 2500	дохід від власності та підприємницької
нерезидентів 40	діяльності 200
дохід від власності та підприємницької діяльності 400 + 30
сальдо первинних доходів 1090
4060	4060

Рахунок первинного розподілу доходів органів державного управління

використання	ресурси
компенсація за трудову діяльність 920	змішаний дохід 580
дохід від власності та підприємницької діяльності 200	дохід від власності та підприємницької діяльності 30
+ 140
сальдо –650
610	610

Рахунок первинного розподілу доходів для домашніх господарств

використання	ресурси
	змішаний дохід 300
	компенсація за трудову діяльність 2500
	+ 920
	+ 80
	дохід від власності та підприємницької діяльності 400
	+160
сальдо 4360
4360	4360

Рахунок первинного розподілу доходів для всієї економіки

використання	ресурси
компенсація за трудову діяльність 3420	змішаний дохід 4740
+ 40	компенсація за трудову діяльність 3500
дохід від власності та підприємницької діяльності 770	дохід від власності та підприємницької діяльності 790
сальдо 4800
9030	9030

Сальдо цього рахунку для всієї економіки дає чистий національний продукт за факторними витратами або національний дохід 4800.

Рахунки вторинного розподілу доходів для трьох
секторів економіки

Рахунок вторинного розподілу доходів для нефінансових корпорацій (підприємств)

використання	ресурси
прямі податки 600	Валові первинні доходи 1090
сальдо 490
1090	1090

Рахунок вторинного розподілу доходів для органів державного управління

використання	ресурси
субсидії 210	Валові первинні доходи – 650
соціальні допомоги 310	податки на виробництво та імпорт 170
+70	прямі податки 600
	прямі податки 960
сальдо 490
1080	1080

Рахунок вторинного розподілу доходів для домашніх господарств

використання	ресурси
прямі податки 960	Валові первинні доходи 4360
	соціальні допомоги 310
сальдо 3710
4670	4670

Рахунок вторинного розподілу доходів для всієї економіки

використання	ресурси
прямі податки 1560 (600 + 560)	Національний дохід: наявний 4800 прямі податки 1560
субсидії 210	податки на виробництво та імпорт 170
соціальні допомоги 380	соціальні допомоги 310
сальдо або наявний дохід 4690
6840	6840

Сальдо цього рахунку для всієї економіки дає наявний дохід 4690. Він переноситься на рахунок використання наявного доходу як початкова стаття.

Рахунки використання наявного доходу для трьох
секторів економіки

Рахунок використання наявного доходу для нефінансових корпорацій (підприємств)

використання	ресурси
	490
сальдо 490
490	490

Рахунок використання наявного доходу для органів державного управління

використання	ресурси
кінцеве споживання органів державного управління 1000	490
сальдо – 510
490	490

Рахунок використання наявного доходу для домашніх господарств

використання	ресурси
особисте споживання 3000	3710
сальдо 710
3710	3710

Рахунок використання наявного доходу для всієї економіки

використання	ресурси
витрати на кінцеве споживання:	4690
особисте споживання 3000
кінцеве споживання органів державного управління 1000
сальдо ( заощадження)
4690	4690

Сальдо цього рахунку — заощадження, яке є початковою статтею рахунку капіталу.

Рахунок капіталу для нефінансових корпорацій

зміни в активах	зміни в зобов’язаннях та власному капіталі
нагромадження 700	490
трансферти 60	зміни фінансових вимог 30
	амортизаційні відрахування 280
сальдо 40
800	800

Рахунок капіталу для органів державного управління

зміни в активах	зміни в зобов’язаннях та власному капіталі
нагромадження 300	– 510
трансферти 210	амортизаційні відрахування 20
	трансферти 60
сальдо – 940
– 430	– 430

Рахунок капіталу для домашніх господарств

зміни в активах	зміни в зобов’язаннях та власному капіталі
30	7410
	трансферти 210 + 25
сальдо 915
945	945

Рахунок капіталу для всієї економіки

зміни в активах	зміни в зобов’язаннях та власному капіталі
трансферти 270	690
нагромадження 1000	зміни фінансових вимог 30
зміни фінансових вимог 30	амортизаційні відрахування 300
	трансферти 295
сальдо 15
1615	1315

Фінансовий рахунок для нефінансових корпорацій

зміни в активах	зміни в зобов’язаннях та власному капіталі
зміна фінансових зобов’язань 30	40
	зміна фінансових вимог – 10
	сальдо 0
30	30

Фінансовий рахунок для органів державного управління

зміни в активах	зміни в зобов’язаннях та власному капіталі
зміна фінансових вимог – 540	– 940
	зміна фінансових зобов’язань 400
	сальдо 0
– 540	– 540

Фінансовий рахунок для домашніх господарств

зміна в активах	зміна в зобов’язаннях та власному капіталі
зміна фінансових вимог 915	915
	сальдо 0
915	915

Фінансовий рахунок для всієї економіки

зміна в активах	зміна в зобов’язаннях та власному капіталі
зміна фінансових вимог 405	15
	зміна фінансових зобов’язань 400
	зміна фінансових вимог – 10
	сальдо 0
405	405

Рахунок «решти країн світу»

експорт 400	імпорт 300
оплата праці 80	оплата праці 40
дохід від підприємницької діяльності 160	дохід від підприємницької діяльності і з капіталу 140
трансферти 25	соціальні допомоги 70
зміна фінансових вимог 30	зміна фінансових зобов’язань 200
	– 215
695	695

Розглянемо використання системи національних рахунків для аналізу зв’язків у економіці.

У ході аналізу зв’язків у економіці на основі системи національних рахунків враховують зміст окремих рахунків та взаємозв’язків між ними. На рахунку виробництва як сальдо розрахунків визначають валовий внутрішній продукт. Він є джерелом ресурсів рахунку утворення доходів. На цьому рахунку обчислюють валовий результат виробничої діяльності, тобто величину, що залишається у підприємств після платежів, пов’язаних з оплатою так званих факторів виробництва.

Сальдо цього рахунку — валовий прибуток економіки — переноситься на рахунок розподілу доходів. Мета цього рахунку та рахунку використання доходів –– показати, як використовують доходи, причому не тільки ті, що залишаються в результаті виробничої діяльності, а й інші, які у процесі перерозподілу надійшли від інших одиниць. Насамперед виокремлюють споживання, а також виплати, пов’язані з перерозподілом доходів.

Сальдо рахунку використання доходів –– валове національне заощадження — переноситься на наступний рахунок капітальних витрат. Він дає інформацію для порівняння власних ресурсів фінансування капіталовкладень та їх обсягу. Якщо власних ресурсів не
вистачає, постає потреба фінансування за рахунок позики. Аналіз показує, як досягають економічної рівноваги за рахунок коштів системи, а також за рахунок зовнішніх зв’язків. У разі нестачі частина потреб фінансується закордонними ресурсами. У противному разі (надлишок коштів) частина ресурсів країни може спрямовуватися за кордон. Сальдо цих операцій відбивають на рахунках зовнішньо-
економічних зв’язків.

Взаємозв’язок між рахунками можна використати і для аналізу інших аспектів економіки. Так, рахунки виробництва можна розглядати по окремих секторах, що дає змогу висвітлити їх роль у формуванні валового національного продукту.

Якщо проміжні витрати вивчати за окремими видами продукції, то дістають інформацію для аналізу системи «витрати — випуск» і вивчення процесу ціноутворення.

Інформація, одержана з рахунків утворення доходів та доповнена інформацією з рахунків виробництва, дозволяє встановити взаємозв’язок між робочою силою і випуском продукції на основі показників продуктивності праці, а також здійснити порівняльний аналіз оплати праці.

Рахунки розподілу доходів, що охоплюють як первинний, так і вторинний розподіл, дають інформацію, потрібну для тих, хто визначає податкову політику та аналізує податкову систему за секторами та видами податків. Ці рахунки показують також чистий ефект трансфертів і прибутків від власності, одержаний у результаті перерозподілу. Рахунки утворення і розподілу доходів висвітлюють процеси формування споживання.

На додаток до аналізу рахунків по горизонталі відповідно з типами рахунків можна здійснити аналіз по вертикалі відносно окремих секторів. На цій основі здійснюють порівняльний аналіз по секторах структури доходів, надходження та видатків. А балансове узгодження підвищує надійність розрахунків і ефективність використання інформації для потреб управління економікою в цілому та за окремими секторами.

Особливе місце в аналізі економічних зв’язків посідають міжгалузеві баланси, які побудовані за схемою системи національних рахунків (МГБ СНР). Це зумовлюється широкими можливостями, які вони надають для аналізу структури економіки, основних вартісних і натурально-речових пропорцій, а також для визначення напрямів і кількісних характеристик тенденцій розвитку, проведення міжнародних порівнянь, оцінювання ефективності управління.

Згідно із завданнями, що стоять перед економікою, аналіз може бути розширений за рахунок більшої деталізації як по горизонталі, так і по вертикалі. Так, по горизонталі може бути розширено коло операцій за рахунок введення додаткових балансових статей. По вертикалі це досягається введенням підсекторів, наприклад поділом урядів на центральний і місцеві, виділенням групи домашніх господарств, підприємств з різними формами власності.

У разі здійснення аналізу важливо забезпечити вивчення взаємодії окремих елементів системи при різних напрямках аналізу. Система «витрати–випуск» є комбінацією рахунків виробництва і доходів окремих виробників, яка узгоджена зі співвідношенням попиту і пропозиції, де випуск та імпорт, що становлять загальний обсяг пропозиції, узгоджуються з проміжним споживанням домашніх господарств, урядових інститутів, нагромадження.

Елементи та підсумки національних рахунків входять до системи показників, на основі яких оцінюють перспективи розвитку. При цьому вирішують три проблеми: по-перше, оцінювання можливостей досягнення поставлених перед державою цілей на базі наявних ресурсів; по-друге, поєднання завдань і засобів для їх вирішення в часі; по-третє, досягнення поставлених завдань найраціональнішим способом. Вирішення цих проблем потребує вивчення динаміки під впливом основних факторів на основі моделей економічного зростання, забезпечення економічної рівноваги в усіх ланках економіки, оптимізації розвитку за певними критеріями. Як динамічні моделі, так і схеми оптимізації будуються на основі економічних показників, які визначаються національними рахунками, і відповідних параметрів (технологічних, функціональних та фінансових). Ці параметри відображають закономірності, які властиві тим чи іншим зв’язкам, що визначаються на основі національних рахунків або проведенням спеціальних досліджень. Прикладом технологічних параметрів можуть бути коефіцієнти прямих та повних витрат, які визначаються на підставі міжгалузевого балансу, коефіцієнти капітало- та трудомісткості продукції, коефіцієнти імпорту. До функціональних параметрів належать, наприклад, коефіцієнти еластичності попиту від доходів; до фінансових параметрів –– ставки
оподаткування, коефіцієнти самофінансування інвестицій підприємствами, ставки облікового відсотка.

Велике значення має складання національних рахунків, не лише річних, а й внутрішньорічних, зокрема квартальних. Їх використовують для аналізу поточного стану економіки, а також для прогнозу на майбутнє. Завдяки наявності квартальних даних можна вирізнити та вивчити коливання найважливіших показників розвитку економіки і тим самим зробити висновок про те, чи є поточні зміни кон’юнктури сезонними, чи вони характеризують поворотні пункти динаміки народного господарства. Наявність квартальних рахунків на відміну від річних розширює можливості не тільки прогнозу, а й перевірки ефективності окремих заходів і коригування прийнятих програм. Ці дані дозволяють поліпшити систему організації поточної інформації на основі зведення прибутків та витрат. Наявність балансових зв’язків дає змогу використати національні рахунки для оцінки точності та контролю за якістю інформації, яку одержують з різних джерел і різними засобами. Квартальні дані полегшують та прискорюють обробку річних даних.

Міжнародні порівняння, як правило, здійснюються на основі річних даних. При цьому порівнюють структурні співвідношення, наприклад частку доходу на споживання, частку вітчизняних заощаджень у валових інвестиціях, частку урядового споживання в загальному споживанні нації, частку різних секторів у валовому внутрішньому продукті, показники відносного значення зовнішньої торгівлі для економіки країни, перерозподіл між приватним та державним секторами в тій чи іншій країні тощо.

Широкі міжнародні статистичні порівняння дають змогу визначити рівні розвитку країни у світовому співтоваристві, з’ясувати реальні паритетні співвідношення купівельної спроможності валют, виявити і порівняти ефективність національних економік, а також реальні фінансові можливості країн, зокрема щодо формування бюджетів міжнародних організацій, провести аналіз кон’юнктури ринків та визначити рівень міжнародної економічної інтеграції.

Отже, за допомогою інформації, здобутої на підставі системи національних рахунків, можна виявити кількісні взаємні зв’язки і пропорції, що стосуються галузевої структури утворення і використання народногосподарських ресурсів –– матеріальних благ і послуг; охарактеризувати утворення, розподіл і використання доходів, перерозподілу їх між секторами і галузями економіки, розподіл на кінцеве споживання і заощадження; виконати аналіз джерел капіталоформувань і їх використання на нагромадження, приріст запасів, купівлю землі тощо; дати оцінку фінансових активів і пасивів для вивчення умов формування ринку цінних паперів; схарактеризувати перетікання капіталу по територіях, взаємовідносини регіональних бюджетів, перерозподіл фінансових і кредитних ресурсів; здійснити аналіз формування нових фінансово-економічних відносин в умовах зростання самостійності підприємств в економічних зв’язках з закордоном; дати оцінку взаємовідносин з іншими країнами, зокрема на базі платіжного балансу; здійснити порівняльний аналіз перелічених, а також інших кількісних характеристик, темпів і пропорцій України та інших країн згідно з прийнятим Статистичним бюро ООН проектом міжнародних порівнянь.

Для дослідження економіки країни на підставі показників СНР використовують моделі, які враховують вплив на рівновагу економіки рівня ВВП і змін у функціонуванні окремих секторів національної економіки, співвідношення між сукупними видатками на споживання та інвестиції, урядових видатків, зарубіжних операцій. При цьому враховують зв’язки, що визначають параметри процесу кругообігу доходів і видатків в окремих економічних секторах.

На цій основі формуються критерії, будуються моделі, які відбивають рівень видатків, що регулюють наміри різних секторів при певному рівні ВВП. При цьому в більшість моделей входять такі екзогенні (задані зовні) змінні, які можуть бути об’єктом урядового регулювання, наприклад урядові видатки і податки. Якщо структура економічного процесу відома заздалегідь, державні органи впливають на значення цих змінних, можуть зробити екзогенні змінні такими, що відповідають наперед передбаченим цільовим величинам.

Використовують економіко-статистичні моделі, зокрема рівняння регресії, економетричні моделі, а також мультиплікатори. Останні характеризують міру впливу однієї величини (вхідної) на зміну іншої (вихідної) в керованій системі.

Основні категорії та поняття

Система національних рахунків

Операції

інституціональні одиниці

інституціональні сектори

Резиденти та нерезиденти

Сектор фінансових корпорацій

Сектор нефінансових корпорацій

Сектор загального державного управління

Сектор домашніх господарств

Сектор некомерційних організацій

Ринкові та неринкові послуги

Економічні операції

Операції з товарами та послугами

Активи і зобов’язання

Виробнича одиниця

Момент здійснення операції

Економічна територія

Подвійний запис

Оцінка операцій

Класифікація рахунків

Поточні рахунки

Рахунки нагромадження

Баланси

Рахунки операцій

Рахунок «решти країн світу»

Рахунок виробництва

Рахунок утворення доходу

Рахунок розподілу первинного доходу

Рахунок капіталу

Фінансовий рахунок

Початковий баланс

Рахунок товарів та послуг

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Поясніть, що ви розумієте під системою національних рахунків.

2. Які є класифікації та групування в системі національних рахунків?

3. Що ви розумієте під резидентами і нерезидентами? У чому їх відмінність?

4. У чому відмінність між інституціональними одиницями й інституціональними секторами?

5. Які ви знаєте економічні операції?

6. У чому сутність активів і зобов’язань?

7. Що розуміють під економічною територією?

8. Які ви знаєте сектори інституціональних одиниць?

9. У чому сутність подвійного запису?

10. Яким чином проводиться оцінювання операцій?

11. Дайте загальну характеристику національних рахунків.

12. Наведіть повну послідовність національних рахунків.

13. Дайте характеристику рахунку товарів та послуг.

14. Що відображується в цьому рахунку в колонці «використання»?

15. Що відображує рахунок виробництва?

16. Що є балансовою статтею рахунку утворення доходів?

17. Що включають поточні трансферти?

18. Поясніть, що ви розумієте під рахунком вторинного розподілу доходів?

19. Які ви знаєте рахунки нагромадження?

20. У чому різниця між рахунком капіталу і фінансовим рахунком?

21. Дайте характеристику рахунку «решта країн світу».

22. Яким чином можна використати систему національних рахунків для аналізу зв’язків у економіці?

1. варианты ответов которые вы можете дополнить по вашему желанию
2. Мотивация персонала как фактор эффективной работы предприятия
3. ідеальною державою є-
4. Психологическая структура спортивной деятельности
5. выми экскаваторами а] лобовая проходка прямой лопаты с односторонним расположением транспорта; б то же
6. тема точно сформулированных правил определяющая процесс преобразования допустимых исходных данных входно.html
7. В книге освещаются психологические проблемы человеческих отношений в соответствии с оригинальной кончеп
8. справедливости цены 4
9. ru-Классика- [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь] Оставить комментарий Поро
10. Методология преобразования произвольной программы в структурированную
11. От уровня овладения связной речью зависит успешность обучения детей в школе.
12. Мониторинг нефтяного загрязнения Каспийского моря
13. Компетенция ФСО и ФСБ по защите информации
14. Подрывные работы
15. Тема- Основные понятия баз данных Дисциплина- Информационное обеспечение профессиональной деятельнос
16. регионального компонента
17. это генеральный план действий определяющий приоритеты стратегических задач ресурсы и последовательность
18. МОДУЛЬ 1 ВВЕДЕНИЕ В ЭКОНОМИКУ СОДЕРЖАНИЕ 1
19. Контрольная работа- Понятие и сущность кассационного судопроизводства
20. Тема 1. Стратегическое управление ~ поиск идентификация и реализация долгосрочных преимуществ фирмы

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе