Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Архітектура західного середньовіччя (з Х по ХV століття включно) являє собою цілісну картину виникнення, дозрівання та найбільш повного вираження своєрідної, народженої політичними і соціальними умовами феодальної Європи, системи будівництва, що по різному розвивалася в кожній з країн, але мала спільні ознаки. На першому етапі ця система набрала форм так званого романського стилю, а на другому — готичного.
В Х — ХІІ ст. в Європі відбуваються постійні внутрішні та зовнішні війни, посилюється вплив християнства та церкви. Поширюється паломництво — подорожі до святих місць.
В західноєвропейському мистецтві Х — ХІІ ст. виникає романський стиль, який найяскравіше виявився в архітектурі. Найбільша увага в цей період приділялася спорудженню храмів, монастирів та феодальних замків.
Монастир у ці століття був осередком життя. Тут працювали майстри-ремісники, сюди стікалися численні прочани. Тому одним з головних завдань зодчого романського стилю було завдання створити простір для тих, що моляться. Конструкція романського храму сходить до ранньохристиянських храмів (давньоримська, візантійська базиліка) та включає центральний неф і два бічних нефи, поперековий неф — трансепт, фланкуючі вежі західного фасаду та вежу на середохресті, східну частину — апсиду. Центральний неф романського собору відрізнявся великими розмірами. Інтер'єр підкреслював значимість центрального нефу. Частини собору заповнювалися відповідно до ієрархії: за трансептом — духівництво, далі — привілейована частина суспільства, інші — у бічних нефах.
Романські храми вражають міццю. В усьому відчувається гранична простота і міра. Переважає тверезий погляд на світ. Фасади храмів оздоблювались декоративними поясками, колонками, арками, іноді в поєднанні зі скульптурними фризами. На західному фасаді один, або три входи обрамлювалися «перспективними порталами». Романські храми, безумовно, викликають відчуття духовного, але важкого, гнітючого.
Таким чином, характерними рисами романської церкви є: монументальність, масивні гладкі стіни, вузькі маленькі вікна, високі башти, мінімум декору. Церкви мають суворий вигляд та нагадують фортеці.
Романська архітектура відрізнялась розмаїттям форм і великою кількістю направлень в різних областях Західної Європи, що відображали місцеві традиції і художні смаки (Франція — школи Провансу, Бургундії, Аквітанії; Німеччина — Саксонська й Рейнська школи та ін.)
Пам'ятками романського зодчества є міські собори у Вормсі, Шпейєрі та Майнці (Німеччина), собор Нотр-Дам ла Гранд у Пуатьє, собори в Тулузі, Орсивалі, Арлі, Везлі, Отені, церква Сен-Трініте в Кані, церква в монастирі Клюні (Франція), собори в Оксфорді, Вінчестері, Норичі, Даремі, Ілі (Великобританія).
В Італії романський стиль розвивався під безпосереднім впливом античної спадщини і відрізнявся більшою пластичністю, нарядністю й легкістю форм. У зовнішньому оздобленні храмів використовували форми класичної колонади й аркади (соборна церква, вежа, баптистерій в Пізі). У фасадах поряд із класичними мотивами важливу роль відігравала різнокольорова мармурова інкрустація, в інтер’єрах — мозаїка.
Романські замки будувалися на високих пагорбах, укосах рік, обносилися стіною і ровом. З ними контрастували невибагливі житла селян. Замки завжди будувалися в місцях, що були зручні для захисту. Оскільки головною турботою були міцність і солідність будівель, архітектура не відрізнялася особливою вибагливістю і смаком. Зазвичай замки складалися із широких круглих веж із зубцюватими платформами; іноді вежі були чотирикутними і до них приставлялися масивні камені, що використовували для бельведерів (бельведер — підвищення, з якого відкривається вид на околиці, або назва деяких палацевих будівель). Вежі складали невід'ємну частину замку і були особливим знаком дворянства. Головна вежа романського замку, призначена для проживання феодала та автономної оборони — донжон. Зубцюваті галереї поєднували вежі замку між собою. По амбразурах можна було судити про товщину стін і парапету. Вікна були не лише круглі і чотирикутні, вони часто набували форми очей, вух або трилисника. Вхід у замок захищався палісадами, ровами, бійницями й амбразурами в стінах.
Стіни інтер’єрів замків оформлювалися тканими килимами з зображеннями сцен світського змісту. Характерним прикладом є килим із собору в Байє (XI ст.). Він відтворює завоювання Англії норманами та являє собою своєрідну енциклопедією доби.
У X ст. в Європі складається архітектурний стиль, що його досить умовно називають романським. На той час у політичному житті європейських країн настає певна стабілізація. Остаточно формуються феодальні відносини, поступово оживають міста, розвиваються ремісництво і торгівля.
Європа прокидається від сну раннього середньовіччя. У ті часи майстри-кріпаки будували головним чином феодальні замки і монастирі під керівництвом монаха-архітектора. У монастирях з'являються архітектурні школи. Особливо визначилась така школа в Каюнійському абатстві в Бургундії (Франція), звідки йшли архітектурні впливи.
Романська архітектура відзначалася важкими, масивними формами, півциркульними арками, коробковими, хрестовими і купольними склепіннями, стриманими скульптурними прикрасами. "Важким мовчанням" назвав романську архітектуру великий французький скульптор Огюст Роден.
Широкого поширення романська архітектура набуває після 1000-го року, коли, за словами бургундського монаха Рауля Глабера, що жив на початку XI ст., "після трьох років, які пройшли від тисячного року майже по всій землі, і особливо в Галлії та Італії, почали перебудовувати церкви. Говорили, що світ, скинувши із себе лахміття старості, одягнувся білим покривом церковних споруд".
Серед численних споруд та ансамблів романської архітектури виділяється соборний ансамбль у Пізі — один з найвидатніших шедеврів середньовічної архітектури. Тосканська романська архітектурна школа, до якої належить Ліванський ансамбль, значно відрізняється від інших.
Через Італію проходили головні торговельні шляхи, італійські міста мали найбільше вигод від хрестових походів, що розпочалися в цей час. Піза була одним з найперших італійських міст, де започаткували будівництво нового міського центру, але на околиці міста, на широкому зеленому лузі, який згодом було обнесено мурованими стінами.
Будівництво ансамблю тривало довго. Собор почав будувати в 1063 р. майстер Бускето. Це був перший італійський зодчий, ім'я якого дійшло до наших часів. На початку ХІІ ст. будівництво завершував майстер Райнальдо. Пізніше, у 1153 р., архітектор Діоттисальві розпочав будівництво хрещальні — баптистерію. І, нарешті, в 1173 р., як вважають, майстер Бонаніо і запрошений з австрійського міста Інсбруку майстер Вільгельм починають споруджувати кампанилу — славнозвісну падаючу башту.
Останні дві споруди добудовувалися в наступні роки, а сучасного вигляду вони набули лише в XIV ст. Перше, що впадає у вічі, коли оглядаєш пізанський ансамбль, — це незвичайна краса і чарівність. Усі споруди ансамблю наче випромінюють світло, переливаючись як дорогоцінні перлини ніжними відтінками блакитних, рожевих, зеленкуватих топів мармурових колон і облицювань фасадів та яскравих вкраплень мозаїчних інкрустацій.
Ліванські споруди повною мірою позначені античністю і рисами життєрадісного мистецтва італійських міст. Ось чому цей варіант романського стилю називають Проторенесансом або Передвідродженням.
Яскравість світлих споруд ансамблю підкреслює темно-зелений килим газонів, які вкривають усю велику площу (тепер Площа Мистецтв). Перша споруда ансамблю — баптистерій (хрещальня), що ніби зустрічає відвідувачів. Він круглий у плані і завершується великим куполом. Нижній ярус баптистерію оточує аркада з корінфськими колонами. Колонада, що оперізує другий поверх, складається з колон значно меншого розміру.
У верхній частині колонади ідуть високі фронтони і невеликі вежі-пінаклі. Це деталі наступного стилю — готики, їх автором є скульптор Джованні Пізано (XIV ст.). Над колонами і фронтонами — чудові скульптури цього майстра, який започаткував мистецтво епохи Відродження. Трикутні фронтони прикрашають вікна верхнього ярусу.
Всередині баптистерію — прекрасні мозаїки і мармурові різьблення, серед яких привертає увагу кафедра, виконана також Джованні Пізано.
Йдучи від баптистерію до собору, ліворуч бачиш високу стіну, прикрашену арками, і вхід, над яким стоїть скульптурна група "благові-щення" під високим шпилястим фронтоном, що свідчить про пізніше, готичне, його походження. Це — Кампо-Санто. стародавнє кладовище, в галереї якого знаходиться величезна фрескова композиція "Тріумф смерті".
Собор сяє білосніжним мармуровим облицюванням, що прикрашене різноколірними мозаїчними вставками геометричного орнаменту. Нижній ярус собору прикрашено широкою аркадою, верхні чотири — аж до завершення фронтону — колонадами. Всередині споруди — стрункі колони, подібні за формою до античної архітектури.
Ансамбль завершує дзвіниця — кампанила. Вона має вісім ярусів, висота її 62 м. У ній ми бачимо деякі архітектурні елементи, що і в баптистерії, і в соборі: нижній ярус оповито аркадою, а всі верхні — ажурними колонадами, які надають споруді легкості і виняткової живописності.
Доречно нагадати читачеві, що через нерівномірне осідання ґрунту кампанила почала хилитися вже під час будівництва. Верхній ярус, збудований пізніше, зробили вертикальним, завдяки чому здається, ніби споруда оповита спіраллю колонад. У наші дні відхилення башти досягло 4,2 м.
Коли дивишся знизу на кампанилу, а по небу біжать хмари, створюється повна ілюзія того, що башта падає. Італійськими і зарубіжними фахівцями розроблено багато різноманітних проектів, щоб запобігти її падінню, зберегти цю перлину в скарбниці світової культури.