Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
РОЗДІЛ 43 УЗАКОНЕННЯ ПОДРУЖЖЯ
(кк. 843-852)
Вступ
Узаконення подружжя означає, що законно неіснуючий шлюбний союз, який не має характерної правосильності, буде вчинений правосильним.
Подружжя може бути неправосильним з трьох причин: (1) дефект форми;
Законне неправосильне подружжя може бути трактоване в праві багатьма шляхами:
Звичайне узаконення
Процедура узаконення неправосильного подружжя буде різною для кожної підстави недійсності.
Неправосильність через перешкоду (кк. 843-845)
Для узаконення подружжя, неправосильного через розриваючу перешкоду, потрібно, щоб перестала існувати перешкода або була надана диспенза від неї, і щоб відновила згоду принаймні одна сторона, свідома перешкоди. Цього відновлення вимагається для правосильності узаконення, хоч би обидві сторони спочатку висловили згоду і потім її не відкликали. Відновлення згоди повинно бути новим актом волі відносно подружжя, про яке відновлююча сторона знає або припускає, що воно було від початку неправосильне.
Якщо перешкода є прилюдною, то обидві сторони повинні відновити подружню згоду в приписаній правом формі вінчання. Якщо перешкода є таємна, то достатньо, щоб згода була відновлена приватно і таємно; причому, стороною свідомою перешкоди, якщо триває згода висловлена другою, або двома сторонами, коли перешкода відома обом сторонам.
Перешкода може перестати існувати сама по собі: неповноліття через досягнення вікового мінімуму; зв’язок попереднього подружжя через смерть подруга; невідповідність богопочитання через хрещення нехрещеного подруга; викрадання через повернення подругу волі.
Інші перешкоди можуть отримати диспензу: кровна спорідненість, по своячення, прилюдна пристойність, духовне споріднення, священний сан, обіт чистоти, в межах зазначених при кожній перешкоді.
Імпотенція не може диспензуватись як правова перешкода. Якщо вона зникла раптово, це було б доказом того, що вона була перешкодою, бо не була вічною.
Відновлення згоди, навіть якщо вона триває між подругами, є приписане правом. Воно не може бути актом сіє ргаевепИ (“де прайсенті” — “з того, що є присутнім”), тобто, воно не може відноситися до нового подружжя, яке починається від тієї хвилини. Вияв згоди має відбутись прилюдно, якщо перешкода була публічно відома в трактуванні канону 791. Це нерідко означає скорочений шлюбний обряд, що включає обмін згодою та благословення священика. Якщо перешкода не оприлюднена, і якщо вона перестала існувати сама по собі, висловлення згоди може виражатись приватно партнерами чи партнером, свідомим перешкоди. Вияв згоди в такому випадку виражається,
наприклад, у продовженому подружньому співжитті. Якщо перешкода була відома та усунена диспензою, наданою у внутрішньому сакраментальному суді, наприклад, в небезпеці смерті сповідника, слід партнерам чи партнерові висловити згоду таємно. Якщо диспенза була надана у внутрішньому поза- сакраментальному суді, слід висловити нову згоду без свідків перед сповідни ком, і вона повинна бути записана в таємному архіві єпископської канцелярії.
им, якщо це 543-847) або
> для кожної
і перешкоду, енза від неї, коди. Цього идві сторони оди повинно сторона знає
[І відновити терешкода є до; причому, другою, або
зліття через :ерез смерть ого подруга;
неність, по- їй сан, обіт
Якщо вона >, бо не була
є приписане “з того, іцо іружжя, яке [ЮДНО, якщо іідко означає агословення ала існувати ртнерами чи виражається,
Оскільки некатолики не підлягають католицькому канонічному праву щодо подружжя, обов’язок узаконення неправосильного подружжя не стосується їх, і вони підлягають державному праву. Після припинення чи усунення пере шкоди, згода, подана спочатку, та яка після того не була відкликана, набрала б сили і робила б подружжя правосильним. Таким чином, неправосильне подружжя двох некатоликів було б правосильним після припинення перешкоди через звичайне продовження подружнього співжиття.
Неправосильність через брак згоди (к. 846)
Подружжя, неправосильне через брак згоди, узаконюється як тільки сторона, яка не висловила згоди, тепер її дає, якщо триває згода, висловлена другою стороною. Якщо браку згоди не можна довести, то достатньо при ватного і таємного відновлення згоди стороною, яка її не висловила. Якщо брак згоди можна довести, необхідно відновити її у приписаній правом формі вінчання. Оскільки брак згоди випливає з думки обох чи одного партнера, він може бути управосильнений партнером у відновленні його згодом. Подруг, який був причиною браку згоди, може через певний, особистий психологічний недолік, наприклад, через надмірну незрілість змінитись до такого ступеня, що причина браку зникне або достатньо ослабиться, щоби перестати бути дефектом згоди. Брак згоди, що є повністю внутрішнім актом у думках партнерів, і тому не може бути доведений, не існує з боку права. Дефект можна усунути рішенням одного або двох партнерів. Жодного зовнішнього вияву не потрібно для такого нового подружжя. Проте, якщо початковий брак виявляється таким способом, що його існування, як подружню хибу, можна б довести прилюдно (пор. к. 791), подружня згода може бути стверджена, але тільки в прилюдному відновленні згоди, так як при першому вінчанні. Від новлення буде неможливе, якщо дефект проявляється в психічних формах, які роблять ту особу нездатною укласти християнський шлюбний союз (к. 818).
Неправосильність через брак форми (к. 847)
Щоб подружжя, неправосильне через брак приписаної правом форми вінчання, стало правосильним, воно мусить бути законно укладене в цій формі. Майже всі випадки неправосильності подружжя в формі стосуються католиків, які уклали подружжя поза Церквою і, які тепер бажають одержати благо
словення Церкви для їх подружжя. Отже, ця неправосильність повинна називатись занедбанням чи браком (відсутністю) форми; дефектна форма - це недотримання вимог форми, яке було вчинено під час католицького обряду вінчання, такої як присутність лише одного свідка, або якщо священик не мав влади благословляти подружжя; проте, ми будемо слідкувати за прийнятою термінологією.
Католики, які бажають, щоб їхні подружжя неправосильні через дефект форми були узаконені, повинні перейти через обряд вінчання. Вони повинні бути свідомі того, що “відновлення” згоди не є лише звичайним благо словенням, а початком подружжя; їх обмін згоди може бути неправосильним, якщо вони думають інакше. Щоб уникнути труднощів для пари, яка жила в злуці, тому що звичайно вірила, що це правосильне подружжя, хоча в дійсності воно було цивільне подружжя або подружжя цивільного права, узаконення може бути відправлене в скороченій формі лише перед двома свідками. Бо не потрібно ніякого посередництва єпископа, якщо обидві сторони є католиками та вільні від будь-якої перешкоди, подружжя, яке не є відмін ним від будь-якого іншого католицького подружжя, може поблагословити парох. Може також бути дозволене таємне вінчання (к. 840).
Парохи повинні бути обережними, коли молоді католики, які недавно уклали подружжя поза Церквою, просять узаконення їхнього неправосильного подружжя. Часто вони це роблять, бо їм погрожують батьки, або лише задля соціальних міркувань. Досвід підказує, що такі подружжя спочатку, є дуже нестабільні, і згодом церковне вінчання унеможливлює подання їм допомоги, коли вони розлучаються і отримують цивільне розлучення, й пізніше бажають укласти нові подружжя в церкві.
В міжконфесійних подружжях, некатолицький партнер часто відкидає ідею, що перший обряд вінчання, або некатолицький обряд вінчання, був недостатнім, і що вони зовсім не були повінчані протягом всіх цих років. Такий некатолик, може тоді відмовлятись від участі у відновленні згоди, хоча стійко підтримує існування подружжя. Оскільки некатолики не підлягають праву Католицької Церкви, некатолицький партнер не зобов’язаний згодж; - ватися на відновлення згоди. У цьому випадку, розв’язка полягає в проханні про оздоровлення подружжя в корені (див. нижче).
Оздоровлення в корені
(кк. 848-852)
Поняття оздоровлення (к. 848)
Оздоровлення в корені неправосильного (чи недійсного) подружжя —
. узаконення його без відновлення згоди, уділене компетентною владою. Мі. воно в собі диспензу від перешкоди, якби така існувала, і від припи
правом форми вінчання, якщо вона не була дотримана, а також від пере ведення канонічних наслідків у минуле.
повинна зрма - це по обряду ж не мав рийнятою
:з дефект [ повинні м благо- »сильним, і жила в , хоча в о права, :д двома сторони відмін-
)СЛОВИТИ
недавно :ильного не задля є дуже зпомоги. бажають
іідкидає ня, був с років, ці, хоча тягають згоджу- роханні
Узаконення проходить в момент уділення ласки; проте, розуміється що воно є повернене до моменту укладання подружжя, хіба що інакше вислов люється в концесії.
Узаконення через оздоровлення в корені подружжя є безпосереднім результатом рішення церковної влади, наприклад, від єпископа, патріарха, чи папи, без повторення згоди. Воно може відбуватись навіть без відома подругів. Воно, як правило, потрібне, коли подружжя мусить бути узаконене, але тільки один подруг цього бажає, а другий, хоча продовжує подружнє співжиття, відмовляється від співдії. Якщо обидві сторони співпрацюють, звичайне узаконення є відповіддю.
Існування оздоровлення в корені починається від документа, переданого парохові для виконання і реєстрації. Це означає, що подруги мають право приймати святі тайни та є відновлені з усіма правами членів Церкви в доброму стані.
Уявляється, що “канонічні наслідки” починають діяти зворотньо від часу першого обміну (неправосильної) подружньої згоди та відносно законності дітей. Ствердження законності окремих дітей починається з часу їх народжен ня; вона може бути застосована в країнах де церковне право стосовно сімейних стосунків є також цивільним правом, яке впливає на права успадкування.
Деякі перешкоди не мають диспензи, так як священний чин єпископства, хоча деякі диспензи є виключно в компетенції папи, або патріарха. Інші перешкоди можуть бути усунені єпископом, завжди виключаючи перешкоди Божої установи. Коли єпископ уділяє оздоровлення в корені, він автоматично надає диспензу від таких перешкод, що перебувають в його компетенції.
Прохання про оздоровлення (к. 849)
Оздоровлення подружжя в корені може бути правосильно надане навіть без відома однієї або обох сторін. Оздоровлення в корені слід надавати тільки з поважної причини і якщо є вірогідним, що сторони хочуть підтримувати спільність подружнього життя.
[ — де
ІІСТКТЬ
исано:
Оздоровлення в корені, про що жодна сторона не знає, може бути на дане, наприклад, коли подружжя було неправосильним тому, що священик, який поблагословив його, не мав відповідного права. Це може знати лише ду ховенство. Оздоровлення повинно бути зареєстровано поруч із записом про по дружжя на випадок того, коли причина неправосильності стане відомою піз ніше, та буде висуватися як підстава до вимоги проголошення недійсності. Лю того, щоб уникнути публічного розголошення та утруднення для Церкви : другів, аннотація може бути висловлена так: “Оздоровлення в корен: ■
няй...”, посиланням на документ, який зберігається в архіві разом подружніми справами і до яких можуть заглянути церковні офк: і ■
Умови оздоровлення (кк. 850-858)
Неправосильне (або недійсне) подружжя може бути оздоровлене, якщо триває згода обох сторін. Подружжя, неправосильне через перешкоду з Божого права, може бути оздоровлене тільки після того, як перестала існувати перешкода.
Якщо з боку однієї або обох сторін немає згоди, подружжя не можна оздоровити в корені, не звертаючи уваги на те, чи згоди не було спочатку чи була висловлена спочатку, а потім була відкликана. Якщо спочатку згоди не було, але пізніше вона була висловлена, оздоровлення може бути надане від моменту висловлення згоди.
Оскільки подружжя може почати існувати тільки зі свобідної волі партнерів, то якщо один із партнерів відрікся попередньої згоди через відхід від другого, санкціонований цивільним розлученням чи ні, не може бути застосоване оздоровлення в корені, тому що згода не збереглася.
Якщо подружжя було неправосильним, тому що партнер перебував під дією перешкоди Божого права, оздоровлення в корені не може надаватися поки не зникне перешкода. Це положення застосовується у випадку перешкоди попереднього шлюбного зв’язку. Тільки після смерті першого подруга по дружжя може отримати оздоровлення в корені.
Припускаючи, що співжиття продовжувалося, згода могла бути порушена на початку подружжя, через закладення перешкоди, такої як рішення, щоб уникати народження дітей в майбутньому, або вже після того, як вони народили нащадків. Вони швидко змінили свою думку та вирішили на роджувати дітей без будь-якого обмеження. Оздоровлення можна уділити лише тоді, якщо ця порушена згода була виправлена в той же час коли проситься оздоровлення. Ця норма стосується всіх дефектів згоди.
Може бракувати згоди спочатку, наприклад, коли чоловік уклав фіктивне подружжя та хотів узаконити свою дитину, яку сподівається народити жінка, з якою він уклав цивільне подружжя, але з якою він не співжив; якщо подружжя він уклав тільки з метою узаконення дитини, воно є непра восильним. Крім того, після народження дитини, вони почали постійне співжиття. Усвідомивши неправосильність, жінка просить та отримує оздоров лення в корені, тому що чоловік, католик чи некатолик, відмовляється підлягати католицькому узаконенню.
Влада, що уділяє оздоровлення (к. 852)
433
ЗЗДІЛ 43
УЗАКОНЕННЯ ПОДРУЖЖЯ
Патріарх і єпархіальний єпископ можуть надати оздоровлення в корені в окремих випадках, якщо перешкодою неправосильності подружжя стоїть брак приписаної правом форми вінчання, або якась перешкода, від якої самі можуть диспензувати, і у приписаних правом випадках, якщо були виконані умови,
про які йде мова в каноні 814; в інших випадках, і якщо йдеться про перешкоду з Божого права, оздоровлення в корені може надати лише Апос тольський Престол.
е, якщо Божого снувати
: можна гатку чи годи не іане від
[01 волі
З ВІДХІ.'
ке бути
'вав під ся поки •ешкодн уга по душена ця, щоб ік вони їли нг- ги лиїте юситьсг
ііктивне [ ЖІНї ц і: як": непра ве-,;::-:; ►здоров-
ІЯ€ТЬ
ІОЗЄгГ- Ї
-о мсагіТі тис і.#.
Оздоровлення в корені для неправосильного подружжя з приводу браку згоди не можна оздоровити в корені; але самі сторони можуть узаконити таке подружжя з висловленням нової, правосильної згоди.
Оздоровлення в корені може надати Апостольський Престол, патріарх і єпископ:
Оздоровлення для подружжя, неправосильного через перешкоди попе реднього подружнього зв’язку, рідко просять. Коли перешкода зникне через смерть попереднього подруга, пара має право вінчатися в церкві. Якщо один зі подругів відмовляється співпрацювати в такому узаконенні, другий може попросити єпископа надати оздоровлення подружжю, яке тепер є непра- восильним, тільки через брак форми; єпископ має владу надати оздоровлення. Якщо оздоровлення в корені повинно бути проведене перед смертю першого подруга, то тільки папа може надати таке оздоровлення.
У неправосильному подружжі задля перешкоди чи браку форми, місцевий ієрарх може надавати оздоровлення в корені, якщо воно не є перешкодою, від якої сам тільки папа може диспензувати (к. 795 § 1).
Обмеження єпископської влади, як зазначено в к. 814, відноситься до подружжів католиків з хрещеними чи нехрещеними некатоликами:
Оздоровлення включає також диспензу від перешкоди. Єпископові слід подбати, щоб були дані обіцянки, приписані в таких вінчаннях. Якщо їх не _ розі
можна отримати, оздоровлення в корені можна одержати тільки від Апос- _ с
тольського Престолу. _ ^
- Сепа
Сайра (к. 85
О
розв’яз
тільки
Католи
не мо>
ceкcyaJ
право,
богослс
виклю
результ
подруж
Пс стороні суспілі подруж захисту Усі хрі розірваї Католиі
РОЗДІЛ 44 СЕПАРАЦІЯ ПОДРУГІВ
Розірвання подружнього вузла
Сакраментальне подружжя (к. 853)
Священний подружній вузол після звершення подружжя не може бути розв’язаний ніякою людською владою, і з жодної причини, крім смерті. Це не тільки правовий принцип, але й твердження церковного вчення. Римо- Католицька Церква вчить, що правосильне подружжя між двома охрещеними не може бути розірване жодною земною силою, особливо, якщо воно було сексуально завершене. Це не є ні догматичне визначення, ні просто церковне право, а доктринальне вчення, що має обов’язкову силу. Однак, Міжнародна богословська комісія серед своїх заяв (1977 р.) прийняла також цю: не можна виключити, що наука про нерозривність подружжя буде розвиватись в результаті поглибленого вивчення поняття святих тайн і статевої завершеності подружжя.
Подружжя є контрактом, а контракти, як правило, анульовуються, коли сторони вирішують вільно закінчити контрактний союз. Проте, організовані суспільства не надавали подружнім партнерам право приватно розривати подружжя, а вимагали загального втручання громадськості здебільшого для захисту партнерів один від одного та їх дітей у такій неприємній процедурі. Усі християнські Церкви, усі релігії, усі спільноти виробили процедуру розірвання подружжів і дозволяли укладати нові, за єдиним винятком Римо- Католицької Церкви.
Християнство виникло серед євреїв, які могли розривати свої подружжя, що майже цілком залежало від рішення чоловіка, яке могло бути дуже несправедливим для його дружини. Ісус Христос, засновник християнства, глибоко змінив це, змінюючи розуміння своїх послідовників. Все, що при водить до роз’єднання подружжя, є поганим і злим (Мт. 5, 1-32; Мр. 10, 2 12). Спочатку серед його учнів виникло здивування, а не справжня трудність через його нову концепцію. Бо майже всі дорослі чоловіки і жінки, духовно досвідчені і багаті під впливом слів і прикладів Ісуса навчилися спрямовувати свій погляд до прийдешнього Царства Божого.
Однак, коли християнська спільнота поповнилася новими вірними у різних частинах Римської імперії, то деякі члени перебували в розірваних подружжях і повторно одружувалися. Ми дізнаємося із свідчень очевидців часу Орігена (приблизно 185-254 р.) про єпископів, які дозволяли навіть жінкам, які вийшли заміж вдруге після розлучення, бути членами спільноти. Св. Василій Великий (приблизно 330-379), розмірковуючи над значенням слів Ісуса про розірвання подружжів, згадує, що Церква дозволяла розлученим членам приймати євхаристію після відповідного періоду каяття. Він вагається щодо примирення цієї поблажливості зі словами Євангелія, але пояснює це як акт милосердя, або прощення, який Церква проявила до грішника, маючи на увазі те, що Церква може посідати таку владу.
Павл
ПІДСТІ ЩО НІ ЯКЩО
Творі
дану
Г
(1 Кс христ христ тиянс:
Інші численні свідки з першого тисячоліття підтверджують таку практику, що чоловікам, а пізніше навіть жінкам дозволялося залишатися членами спільноти після повторного укладення подружжів. Цієї процедури притри муються в Східних Церквах по сьогоднішній день, незважаючи на те, що ці східні спільноти, які об’єдналися із Римо-Католицькою Церквою в минулих чотирьох століттях, були змушені прийняти абсолютну відмову Католицької Церкви від такої поблажливої практики.
У Західній Церкві питання про нерозривність подружжів прояснилося в період Каролінгського ренесансу (УІІІ-ІХ ст.), в основі якого лежала бо гословська система, запропонована Св. Августином. Протягом декількох століть ми знаходимо випадки послабленого застосування цього, але з розвитком схоластичного богослов’я та з відродженням канонічного права в Римо- Католицькій Церкві твердо встановлюється вчення і практика про абсолютну нерозривність подружжя.
Абсолютна нерозривність приписується тільки католицькому подружжю, яке є теж святою тайною. Подружжя між католиком і нехрещеною особою, укладене навіть в Католицькій Церкві, не є святою тайною.
Сакраментальні, але сексуально незавершені подружжя можна розривати. Завершеність повинна виявлятися “людським” способом, який виключає насильство, невиправданий страх, наркотики, згвалтування тощо. Основний принцип наголошує, що ця влада, так би мовити, не є людською, а є Божим делегуванням, наданим Церкві, яке повинно виконуватися під керівництвом Заступника Христа — Римського Архієрея. В дискусіях щодо послаблення нерозривності, пропонувалося, щоб Церква володіла Божою владою в такій
мірі, що могла б розірвати теж завершені сакраментальні подружжя, але така пропозиція відкидається офіційною Церквою.
Смерть — це остаточний розрив подружжя. Це твердження піддавалося сумнівові або навіть заперечувалося. Тертуліан і монтаністи, посилаючись на лист Павла до Ефесян (п’ята глава), порівнювали союз між чоловіком і жінкою з союзом між Христом і Церквою. Оскільки останній існує вічно, хоч після смерті тіла Ісуса, так само існує подружжя після смерті одного з подругів. Вони прийшли до висновку, що овдовілий подруг не повинен повторно укладати подружжя. Однак, Церква відкинула такий висновок і завжди дозволяла вдовам і вдівцям одружуватися вдруге. Східна Православна Церква значно строгіше пояснювала покаянний характер християнського існування, дозволивши спочатку тільки повторне одруження, а згодом і останнє, третє. Вона абсолютно виключає, навіть сьогодні, одруження в четвертий раз.
Питання про те, коли і як можна сакраментально завершене подружжя оголосити неіснуючим або “недійсним”, обговорюється у розділі про правову систему Католицької Церкви.
Павловий привілей (юс. 854-858)
Подружжя, укладене між двома нехрещеними, розв’язується на підставі Павлового привілею для добра віри сторони, яка прийняла хрещення, на підставі самого права, якщо ця сторона вступає в нове подружжя, за умови, що нехрещена сторона відійшла. Вважається, що нехрещена сторона відходить, якщо вона не хоче мешкати з хрещеною стороною у згоді, “не ображаючи Творця”, хіба що хрещена сторона після прийняття хрещення подала виправ дану причину відходу.
Павловий привілей сягає тих часів, коли Св. Павло порадив наверненому (1 Кор. 7, 12-15) відокремитися від другого партнера, який не хоче стати християнином і відмовляється жити у згоді, не ображаючи Творця, із християнським партнером. Згодом Церква, розуміючи це, надала хрис тиянському партнерові право одружуватися вдруге з іншим християнином.
Поняття та умови
християнській вірі). проживг
партнера проживати у згоді, незважаючи на труднощі нової віри, є третьою телефон
істотною умовою. Насправді, такі подружжя вчасно приведені на суд Церкви, нехреще
як правило, вже завершилися розлученням і один з партнерів хоче укласти часу на
нове подружжя у християнській Церкві, у якій прийняв хрещення. . вважати
хіба що вони явні, як у випадку, коли інший партнер повторно одружився' з партнер
кимось іншим. подружі
щойно укладено охрещеними особами. Це саме той момент, коли попереднє Від]
подружжя припиняє своє існування. наверне
очевидн
Залишення і опитування поведінк
Такі
Для того, щоб партнер міг правосильно укласти нове подружжя, він сумніву
повинен запитати нехрещеного партнера: як прихі
згоді, не ображаючи Творця. Насправ,
Таке опитування слід проводити після хрещення. Але місцевий ієрарх партнер
може з поважної причини дозволити, щоб таке опитування проводилося перед і утрима
хрещенням і навіть може звільнити від нього, як перед хрещенням, так і після Єпи
хрещення, якщо з перевірки, принаймні сумарної і позасудової буде вста- ненаверн
новлено, що не можна його проводити або воно буде безплідним. ній країї
Звичайно, опитування проводиться на підставі влади місцевого ієрарха безкорис:
наверненого партнера. Якщо інший партнер просить надати йому якийсь час потрібне,
на відповідь, то той же ієрарх зобов’язаний надати його, зазначаючи однак, що Якій
коли цей час мине безплідно, мовчання буде вважатися за негативну відповідь. представ]
Опитування, проведене навіть приватно наверненою особою є право- особі, аб<
сильним, якщо не можна зберегти приписану вище форму. В обох випадках навіть та
факт проведення опитування і його наслідки повинні бути стверджені згідно як свідч«
з правом у зовнішньому обсязі.
Церква не може прийняти заяву про надання Павлового привілею без до- Нове по
казів, що умови, визначені святим Павлом, були виконані, тобто, що нена- вернений партнер вирішив стати християнином і прийняти хрещення, чи про- Охр(
живати разом із наверненим партнером, “не ображаючи Творця“ (sine contumelia партнеро:
creatoris — “сіне контумелія креаторіс”). Цю фразу слід розуміти, що новий опитуван:
християнин не може належним чином виконувати християнських обов’язків у ні, який
подружжі, таких як часто відвідувати церкву, встановлювати контакт із хрис- виправда
тиянською громадою, дотримуватися вдома свят, виховувати дітей у хрис- згідно пр
тиянській вірі, проводити подружнє життя згідно з католицькими моральними Пери
принципами та інші подібні аспекти католицького партнерства і батьківства. теж стос
Щоб прилюдно впевнитися в тому, що нехрещений партнер відмовляється проживати у згоді із християнським партнером, про що йшла мова вище, його слід опитувати, звичайно, листовно. Для підтвердження можна використовувати телефон. Найкраще, щоб опитування проводили офіційні особи єпископа. Якщо нехрещений партнер ще не визначився, то єпископ може надати певний період часу на роздуми з умовою, що відсутність відповіді у зазначений час буде вважатися відмовою.
У більшості випадків Павлового привілею опитування є безплідним, бо партнер повторно одружився або нездатний відповідати, або міг заперечити подружнє життя посередньо чи безпосередньо у відносно недавніх заявах, наприклад, у листах.
Відповідь на запитання повинна бути щирою. Недостатньо буде приймати навернення і хрещення партнера, і обіцянки проживати у згоді, якщо, очевидно, що останній не буде їх дотримуватися, що було видно з його поведінки в минулому.
Також сумнівно, чи по-справжньому виконуються умови. У разі такого сумніву одруження наверненого партнера дозволятиметься на підставі к. 861, як прихильність до віри наверненого.
Як правило, опитування повинно відбуватися після хрещення наверненого. Однак, єпископ може дозволити, щоб воно проходило перед охрещенням. Насправді, це рекомендується для припущеної можливості, що ненавернений партнер міг би переконати майбутнього наверненого відновити спільне життя і утриматися від навернення до християнської віри.
Єпископ може звільнити від опитування, якщо неможливо наблизитися до ненаверненого партнера, який, наприклад, проживав багато років у комуністич ній країні і його місце перебування не відоме. Якщо опитування було б явно безкорисним, як у випадку, коли партнер уклав інший шлюб, то звільнення не потрібне, але цей факт повинен бути підтверджений офіційним документом.
Якщо опитування проводилося наверненим приватно, то докази можна представити свідченням під присягою, листом від іншого партнера будь-якій особі, або свідченням про таку заяву зі сторони ненаверненого партнера. Якщо навіть така заява була зроблена без прохання, то вона теж може прийматися як свідчення, про що йшла мова у к. 856 § 3.
Нове подружжя
Охрещений партнер має право укладати нове подружжя з католицьким партнером, якщо: (1) другий партнер відмовився відповісти на питання; (2) опитування було законно пропущено; (3) неохрещений партнер, опитуваний чи ні, який проживав спочатку разом у мирній згоді, а потім відійшов без виправданої причини; у такому випадку, однак, слід провести опитування згідно приписів канонів 855 і 856.
Перше одруження наверненого буде розв’язане другим одруженням. Таке теж стосується тих, хто прийняв хрещення у некатолицькій вірі. Надання
Павлового привілею буде в компетенції Католицької Церкви тільки тоді, коли Поня
особа або колишній партнер має намір укласти католицьке подружжя.
Могло б трапитися, що чоловік і жінка продовжували проживати разом 1
після охрещення одного з них, і лише тоді нехреіценому партнерові стало прого
зрозуміло, як важко буде творити сімейне життя у такій ситуації. Якби вони Церкі
розійшлися через нездатність чи небажання неохреіценого партнера дати згоду, або Г
яка б задовольнила потреби християнського партнера, то охрещений партнер ■ Петра міг би ще вимагати надання йому Павлового привілею, щоб при відповідних Віри
умовах одружитися з католиком. Все ж якщо неохрещений партнер твердить, додат
що неоправдана поведінка охрещеного партнера привела до розлучення, то не вклю1
слід надавати Павлового привілею. Проте, які б неправедні і грішні вчинки не них І
здійснював хрещений партнер до хрещення, наприклад, перелюб, то їх не слід Осної
представляти як докази, оскільки усі вони прощені Богом після прийняття (1 че
святої тайни Хрещення. 1571
Після того, як питання про опитування було вирішено і навернений в тек<
охрестився, то подружжя можна укладати тільки з католиком. Однак, якщо і
навернений хоче одружитися з некатоликом, охрещеним чи ні, необхідно взяти прост
дозвіл, який є свого роду диспензою, у єпископа. Про це виразно твердить джере
к.1147 латинського Кодексу, тоді як Східний Кодекс мовчить на цю тему. Зате, схиля
оскільки Павловий привілей поширюється на осіб з обмеженнями, накладеними особа
святим Павлом, а втручання Церкви торкається тільки підтвердження від- Павле
повідності умовам привілею, то новий католик має право на диспензу або на христі
дозвіл єпископа такий самий, який можуть одержати інші католики, звичайно, Е
згідно з відповідними канонічними приписами. Це виражається у каноні 858, , поліга
що місцевий ієрарх може з поважної причини дозволити, щоб хрещений держг
партнер, користуючись Павловим привілеєм, одружився з хрещеним чи пропс
нехрещеним некатоликом, з дотриманням канонічних приписів про мішані зобов’
подружжя. СерЙОс
пропс
Привілей Віри побла;
(кк. 859-860) в тага
К
Нехрещений, який має одночасно декількох нехрещених жінок, після таку <
прийняття хрещення в Католицькій Церкві, якщо йому важко залишатися з декіль
першою дружиною, може залишитися з однією з них, віддаляючи всіх інших. В
Те саме стосується нехрещеної дружини, яка має одночасно кількох нехре- трудне
щених чоловіків. У такому випадку вінчання повинно відбутися у приписаній прожи
правом формі, з дотриманням також інших правових вимог. Місцевий ієрарх, право
беручи до уваги моральні, суспільні й економічні умови місць і осіб, має нагля;
подбати, згідно з вимогами справедливості, любові і слушності про достатнє П
забезпечення потреб тих, які були відпущені. у ВИПс
одруж його ч вважаї
Поняття та умови
і ТОДІ, коли !СЖЯ.
шати разом зрові стало Якби вони дати згоду, їй партнер відповідних ) твердить, ння, то не вчинки не їх не слід прийняття
авернений нак, якщо дно взяти твердить ему. Зате, сладеними ення від- зу або на звичайно, ноні 858, :реіцений еним чи о мішані
к, після гатися з і інших. : нехре- гаисаній : ієрарх, :іб, має [остатнє
Так як в основі Павлового привілею лежить позитивний Божий наказ, проголошений святим Павлом, римські богослови проголосили іншу споріднену Церкві владу, якою керує Римський Архієрей. Вона називається привілей Віри або Петровий привілей, бо вона випливає з влади папи — наступника святого Петра. Попередні богословські дискусії щодо заснування і поширення привілею Віри закінчилися включенням деяких важливих папських документів у вигляді додатка до Латинського Кодексу 1917 р. Пізніше ці папські документи були включені до Crebrae Allatae [“Кребрай алатай” — “Часті донесення”] для Схід них Католицьких Церков. Але після перегляду канонічного права їх змінили. Основні підсумки цих документів, конституцій Павла III Altitudo [“Алтітудо”] (1 червня 1537 p.), Пія V Romani Pontificis [“Романі понтіфічіс”] (2 серпня 1571 р.) та Григорія XIII Populis [“Популіс”] (25 січня 1585 р.) були враховані в текстах 83 СІС-ККП (кк. 1148-1150) та ССЕО-ККСЦ (кк. 859-862).
У наш час продовжуються дебати про те, чи привілей канону 859 є просто розширенням Павлового привілею чи в його основі лежить інше джерело вчення, яке називається привілеєм Віри. Виявляється, що законодавці схиляються до другої думки, бо вона обмежується випадком, коли нехрещена особа приймає хрещення в Католицькій Церкві, тобто, це вужче застосування. Павловий привілей включав в себе усі випадки, незалежно від того, у якій християнській Церкві приймалося хрещення.
Випадки застосування канону 859 трапляються ще в країнах, де дозволена полігамія, як в усіх мусульманських країнах, особливо серед африканських держав. Навіть католицькі місіонери — самі сини полігамних сімей — пропонували вивчення можливості охрещувати полігамних чоловіків без зобов'язання відокремлюватися від своїх дружин, яке б часто спричиняло серйозні труднощі для звільнених дружин і їх дітей. Це з найбільшою силою пропонувалося серед некатолицьких християн Африки. Однак, будь-яка поблажливість у цій ситуації була б кроком назад в боротьбі за підняття жінок в таких суспільствах до рівня справжніх і повноправних подруг своїх чоловіків.
Канон дозволяє чоловікові робити вибір серед своїх жінок. Жінка має таку саму можливість в поліандричних родинах, тобто, де вона одружена з декількома чоловіками. В наш час поліандрія зустрічається тільки в Тібеті.
Віддалення таких дружин, мабуть зі своїми дітьми, звичайно, приведе до труднощів у суспільстві, у якому жінки часто не можуть знайти засобів для проживання, за винятком, коли вони знаходяться в сім’ї чоловіка. Природне право строго зобов’язує створити адекватні умови для них, а єпископ повинен наглядати за виконанням такого зобов’язання.
Привілей Віри стосується одночасної полігамії і не може застосов>-зг~ у випадку послідовної полігамії, тобто, коли чоловік або жінка : глн одружені з декількома партнерами, у кожному випадку тільки і-**, яеьс його чи її неверненням до Католицької Церкви. Як прав;іг. : »л-
вважатиметься правосильним союзом, яке зробило нетттан : я « _ ——
подружжя. Якщо навернений зможе спільно проживати тільки з останнім, то попередні подружжя повинні бути розірвані папою (к. 856).
Укладення наверненим нового подружжя повинно здійснюватися за тими самими правилами, що й інші подружжя, в тому числі з диспензою від перешкоди невідповідності богопочитання, якщо партнер не прийняв хрещення. Обіцянка виховувати дітей в католицькій вірі стосується, строго кажучи, лише народжених після навернення.
Ув’язнення подруга (к. 860)
Якщо нехреіцений, після прийняття хрещення в Католицькій Церкві, не може налагодити спільне проживання з нехрещеним подругом, з огляду на ув’язнення або переслідування, то може укласти нове подружжя, хоч би тим часом друга сторона прийняла хрещення, з дотриманням припису кан. 853.
Якщо подружжя двох неохрещених осіб було роз’єднано таким втру чанням, як ув’язненням, переслідуванням, неможливістю приєднатися до іншого партнера на волі, і один з подругів охрещується в Католицькій Церкві, то він або вона може укладати нове подружжя. Перше рішення Святого Престолу дозволити розлучення такого природного подружжя виникло в XVI ст. через поневолення і депортацію народів у місійних країнах. Такі самі обставини створювалися після II світової війни у південно-східних азіатських країнах та деяких інших.
Навернений дістає дозвіл на нове подружжя, яке буде правосильним, навіть якщо тим часом інший подруг теж прийняв хрещення, що відразу надало їхньому подружжю сакраментального характеру. Якщо правосильність нового подружжя підтверджується, то це є рівносильним диспензному розірван ню незавершеного сакраментального подружжя, що звичайно застерігається папі (к. 862). Однак, якщо подруги перебували у статевих відносинах після прийняття обидвома хрещення, то їх сакраментальне подружжя стає завер шеним й, тому, абсолютно нерозривним.
Даючи дозвіл на укладення нового подружжя згідно відповідних приписів, необхідно впевнитися в існуванні запису, що опитування першого подруга було неможливе через виразно вказані причини.
Петровий привілей
У практиці Католицької Церкви принаймні з 1920-их рр. відомі випадки розірвання папою природних, несакраментальних подружжів на підставі влади, яка в загальному, не випливає із Павлового привілею. Правила процедури такого розірвання були роздані усім місцевим ієрархам світу 1 травня 1934 р., але не були проголошені чи опубліковані в офіційній формі через деякі невирішені процедурні питання, які ще обговорювалися каноністами. Проект 83 СІС-ККП вміщав канон, який визначав цю владу Римського Архієрея, але
його вилучили якраз перед проголошенням. Проект ССЕО-ККСЦ вміщав подібний канон: “Канон 856. Подружжя, укладене між особами, принаймні одна з яких неохрещена, може бути розірване Римським Архієреєм на користь віри”. Однак, згодом після перегляду, наслідуючи приклад 83 СІС-ККП, цей канон було теж вилучено, який однак, не відкидає ні основи вчення щодо цієї вимоги, ні практики Римської курії.
■аннім, тс
і за тими нзою віл срещення гЧИ, лише
еркві, не гляду на
н. 853. їм втру- о іншого іі, то він Ірестолу ст. через їставини іаїнах та
ильним, відразу ильність юзірван- ься папі х після
риписів, /га було
випадки і влади, >цедури 1934 р„ з деякі оект 83 ея, але
Римський Архієрей може розривати несакраментальні подружжя, якщо обидва подруги неохрещені, або хоч один з них охрещений. В сучасній практиці можна розривати такі подружжя (навіть якщо жоден з подругів не прийняв хрещення) на користь католика, який хоче одружитися з такою особою. ІІетровий привілей містить в собі інші папські прерогативи, надані раніше. На прикладах, взятих у Сполучених Штатах Америки, це можна краще зрозуміти:
Згодом А одружився з В, охрещеним протестантом. Зараз В вирішує вступити до Католицької Церкви. Однак В може це зробити лише тоді, якщо буде жити в союзі, визначеному Католицькою Церквою. Але перешкодою в цьому є перший шлюб А з Б, який став (незавершеним) сакраментальним союзом (після хрещення Б), який може бути усунений папською диспензою.
Кількість неохрещених осіб зростає, як наприклад, в колишніх комуніс тичних країнах й особливо серед тих протестантських спільнот, які практи кують тільки охрещення дорослих. Зростають контакти між нехрещеними, які знехтували прийняття хрещення у своїй вірі і католиками, як це є в Північній Америці. Однак, коли такі особи прагнуть одружитися з католиками, мабуть, після не першого вже розлучення, виникає трудність, яка полягає у тому, що деякі протестанти мають недостатні записи про хрещення, тому що справа хрещення для членів таких сімей так мало важить, що вони не можуть інколи
обтяжливою і займає багато часу. В результаті, прохання про надання диспензного розлучення рішуче відхилялися. Наприклад, в Сполучених Штатах Америки в 1983 р. дієцезії надіслали до Риму дев’ять справ про незавершені подружжя (у 1988 р. — десять), тоді як 496 випадків у справах Павлового привілею і 909 випадків у справах привілею Віри.
Вступ
По, Вони МІ про які взаємно будь-як розлучеі поведіні
Роз
ситуація
укладен
Однак,
признач;
ЯКИХ Не
важливе
питання
проблем
Інк< одержат: кулярниі особлив суспільс економіч майно тс виплачу* його чи звертані; діяльносі права не особистої
ПерелюС (к. 863)
Наст добро сії спільност не дарув; подружи причинок
Римський Архієрей розриває усі незавершені подружжя, сакраментальні, а також і природні:
Оскільки папа звільняє з Божого права, то він діяв би неправосильно, якби не існувало виправданої причини для розлучення. Звичайно, виправдана причина є духовною користю особи, яка просить про надання їй диспензного розірвання, зокрема після невдалого одруження, й можливістю укласти інше подружжя.
Причини щодо незавершеності описані у зв’язку з перешкодою статевого безсилля (к. 801). Найлегше довести, що подружжя було незавершене тоді, якщо жінка є ще дівою, що можуть засвідчити медичні експерти. Прохання розірвати подружжя через незавершеність інколи подаються роками після того, як пара розлучилася й, мабуть повторно одружилася поза Церквою. У таких випадках є інші засоби, що дозволяють встановити незавершеність, такі як свідки, лікарі, які консультували пару тощо. Також можна приймати свідчення характерних свідків, яких раніше називали septima manus (“септіма манус” — “сім рук”), які самі не знають про факти незавершеності, але які дуже добре знають пару, що можуть засвідчити під присягою, що колишні партнери, беручи до уваги їх характери та релігійну поведінку, нездатні обманювати у такій важливій справі. Свідчення пари або принаймні одного з партнерів, правдоподібне пояснення фактів незавершеності, разом із свідченням харак терних свідків, крім того факту, що вони добре усвідомляють, що духовну користь, яку вони одержать від розірвання подружжя можна було б втратити, якби не було доказів, дотатніх, щоб одержати розлучення.
Папа може задовольнити прохання тільки тоді, якщо до нього звертається принаймні один з партнерів подружжя. Оскільки визнання незавершеності інколи вважається хвилюючим, то інший партнер може бути проти подання прохання або принаймні може відмовитися співдіяти.
Сепарація під час тривання вузла
адання
Штатах
зершені
влового
альні, а
кві.
ять до ^класти
бами в итання. ценими
сильно, равдана ензного 'и інше
■атевого іе тоді, юхання ія того, 1 таких такі як ідчення інус” — е добре ртнери, звати у угнерів, харак- іуховну 'ратити,
ітається
шеності
юдання
(кк. 863-865)
Вступ
Подруги мають обов’язок проводити подружнє життя разом в єдиній сім’ї. Вони можуть розлучатися на основі взаємної згоди через надприродні причини, про які згадував святий Павло: “Не ухиляйтесь одне від одного, хіба що за взаємною згодою до часу, щоб вам віддатися молитві” (1 Кор. 7, 5), або через будь-які інші земні причини. Однак, канони цього розділу стосуються розлучення, до якого спонукається один подруг через провини або недостойну поведінку іншого.
Розлучення подружжя в більшості країн вирішується державними судами — ситуація, яка теж була прийнята Церквою в багатьох міжнародних договорах, укладених між державами і Святим Престолом, так званими конкордатами. Однак, в країнах, що сповідують іслам, вирішення таких справ інколи призначається силою державного права відповідним релігійним спільнотам, до яких належить подружжя. Таким чином, канони про розлучення мають важливе практичне застосування в деяких державах, бо вони теж вирішують питання про сплату аліментів дружині, опіку і утримання дітей, інші подібні проблеми сімейного права.
Інколи твердять, що для католиків вимагається дозвіл Церкви, щоб одержати цивільне розлучення. Хоч така вимога була впроваджена парти кулярним правом в Сполучених Штатах Америки, це не є абсолютно точно, особливо, якщо йдеться про випадки серйозної небезпеки. Кожен член суспільства має природне право на захист особистих прав, а також прав економічного характеру. Отже, коли подруг відмовився від іншого, то спільне майно теж по суті, може ділитися. Заставні оплати, наприклад, які продовжує виплачувати один з подругів, теж зростатимуть і для другого, нагороджуючи його чи її за неправедну дію. Єдиним захистом від такої шкоди є швидке звертання за допомогою в державний суд, який, як правило, за основу діяльності має факт цивільного розлучення. Для виконання такого природного права не вимагається згода будь-яких властей. Крім того, для виконання особистого права не можна вимагати втручання будь-якої влади.
Перелюб (к. 863)
Настійно доручається, щоб подруг, спонуканий любов’ю і турботою про добро сім’ї, не відмовляв невірній стороні у прощенні і не розривав з нею спільності подружнього життя. Якщо, однак, той подруг виразно або мовчазно не дарував провини іншому, то він або вона має право припинити спільність подружнього життя, хіба що погодився на перелюб або сам став його причиною чи сам також допустився перелюбу.
Мовчазне прощення має місце тоді, коли невинна сторона, дізнавшись про перелюб, добровільно проживає з подружнім почуттям, співживе з невірною стороною; а це припускається, якщо вона протягом шести місяців підтримувала спільність подружнього життя і не зверталася ні до церковної, ні до цивільної влади. Якщо невинний подруг добровільно розірвав спільність подружнього життя, то повинен протягом шести місяців передати справу про розлучення компетентній владі, яка, беручи до уваги всі обставини, має зважити, чи невинного подруга не можна було б схилити до прощеня вини і до того, щоб не продовжував розлучення.
такими сп якщо три швидкого особливо, заставляют
Інші прт (к. 864)
Якщо важким д.і законну п власним рі Церкви сі звичаїв на
ПрИПИНЯЄІ
компетентн можуть на; поки проді припиняєт церковна в. східних кат необхідно г
Причи серйозними особливо і образа; заг] у повсякде працювати дозволяє п затверджені
Очевщ Цивільне п ваджують і
Опіка над (к. 865)
Після утримання “Часті донеї подругом, враховуєтьс. опікуватися
Право на розлучення, навіть назавжди, через вчинення перелюбу, бере за основу Євангеліє, що той “хто відпускає свою жінку, хіба у випадку розпусти, той робить з неї перелюбку; і хто взяв би розведену, чинить перелюб” (Мт. 5, 32). Про рівність обидвох статей теж виразно проголошено в Євангелії (Мр. 10,11; Лк. 16,18), але протягом століть соціальні звичаї заставляли відноситися до чоловіків з більшою поблажливістю, ніж до жінок. Однак, канон виражає сьогоднішню точку зору Церкви і не починається формулюванням абсолютного права на розлучення із зрадливим подругом, а постійно рекомендує, щоб невинний партнер пробачив іншому.
Право на розірвання спільності подружнього життя через перелюб втрачається, якщо:
Останній пункт завжди важко доказати. Однак, якщо партнер вигнав іншого із спільного дому; відлучався з дому на невиправдано довгий час; відмовляв іншому партнерові в статевих зв’язках не маючи для цього виправданої і справжньої причини, як хвороба; інші подібні дії покривдженого партнера, які за своєю природою є звинувачуючими;
Припускається, що покривджений подруг, пробачив перелюб, якщо, хоч і наполягав на розлученні, проживає спільно під одним дахом. Припущення розпочинається з того моменту, коли покривджений партнер дізнався про перелюб. Якщо протягом шести місяців від часу виявлення перелюбу не були здійснені ніякі спроби розлучення, то вважається, що вину прощено.
Невинний подруг може клопотатися про розлучення без дозволу будь-якої влади. Однак, протягом шести місяців слід повідомити єпископа, щоб він впевнився, що розлучення виправдане. Єпископ виконає це, якщо цього вимагатиме винний подруг.
Оскільки в більшості країн скарги подружніх партнерів одного проти іншого вирішуються в державних судах, то церковна влада рідко займається
;ь про такими справами. Багато країн у наш час скасували можливість розлучення,
іірною якщо триває вузол, й запропонували замість цього можливість легкого,
бувала швидкого і безпосереднього цивільного розлучення. Але, однак, є країни,
гільної особливо, у яких переважає ісламське право, які не вирішують таких справ, а
снього заставляють релігщну владу саму судити своїх вірних.
^ення
:и’ чи Інші причини для сепарації
що6 (к. 864)
еРе за Якщо один із подругів робить спільне життя небезпечним або надто
пусти, важким для другої сторони чи для дітей, то дає тим самим іншій стороні
Мт. 5, законну причину сепарації на підставі декрету місцевого ієрарха і також
(Мр. власним рішенням, якщо небезпека є наглою. В партикулярному праві кожної
:итися Церкви свого права можуть бути встановлені інші причини, залежно від
гражає звичаїв народів і обставин місця. В усіх випадках, коли причина сепарації
зтного припиняється, треба відновити спільність подружнього життя, хіба що
, щоо компетентна влада постановляє щось інше. Відмінні від перелюбу причини теж
можуть надати право на сепарацію подружжя. Ця сепарація триває до тих пір, зелюо поки продовжується неправедна або нестерпна поведінка подруга. Коли вона
припиняється, то слід відновити спільність подружнього життя, хіба що 4е не церковна влада вирішить інакше. Такою владою може бути єпископ, а в деяких
східних католицьких Церквах місцеві обставини можуть витворити умови, коли необхідно чи бажано передавати такі справи на розгляд церковним судам.
Причини, які виправдовують сепарацію, повинні бути по-справжньому іигнав серйозними, як наприклад, інфекційна хвороба типу СНІД; психічна хвороба,
й час; особливо якщо вона небезпечна для подруга або дітей; брутальна фізична
цього образа; загроза нанесення тілесних ушкоджень; справжня психічна жорстокість
кеного у повсякденному житті; постійні сварки; глибока ненависть; вимога спів
працювати в аморальних вчинках, та ін. У випадку серйозної небезпеки право дозволяє певному подругові відійти відразу. Але це рішення повинно бути зелюб. затверджене єпископом, якщо інший партнер опротестовує його,
звним Очевидним і бажаним є те, щоб Церква уникала розгляду таких справ.
Цивільне право теж уникає цього, тому зростає кількість держав, які запро- х°ч і ваджують безспірне розлучення,
цення
я прс Опіка над дітьми
бУли (к. 865)
;ь-яко; І Після розлучення подружжя, слід відповідно подбати про належне
утримання і виховання дітей. Положення СгеЬгае Аііаіае [“Кребрай алатай” — цього ‘‘Часті донесення”] (к.121) визнали першенство в опіці над дітьми за невинним
подругом, а в міжрелігійних — за католицьким подругом. Зараз це не враховується, тому що досвід показав, що винний подруг інколи міг би краще ається опікуватися дітьми, навіть якщо це випадок із некатоликом.