Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 8. Ефективність діяльності підприємства.
Лекція 18. Ефективність діяльності підприємства
Процес господарської діяльності на будь-якому підприємстві здійснюється при певній взаємодії трьох визначальних його чинників:
1) персоналу (робочої сили);
2) засобів та предметів праці;
3) коштів.
Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал виконує свої функції і здійснює господарську діяльність. Це означає, що, з одного боку, мають місце витрати живої й уречевленої праці, а, з іншого, є результати діяльності. Останні залежать від масштабів застосування засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня їх використання.
Ринкові відносини представляють собою головну форму зв'язку між товаровиробниками і покупцями, тобто механізм узгодженості їх дій. У процесі цих відносин виявляється ефективність усіх сфер економіки, кожного підприємства зокрема.
Важливою ланкою ринкового механізму є конкуренція. Це поняття відображає суть ринкових відносин. Конкугзетия між виробниками представляє собою тип взаємовідносин з приводу встановлення цін і обсягів виробництва. Досвід західних держав свідчить, що конкуренція виступає як важливий фактор стимулювання господарської активності, збільшення асортименту і підвищення якості продукції, зниження витрат і стабілізації економічного зростання. У нашій економші конкуренція тільки зароджується. Розробка конкурентної стратегії дасть можливість підприємствам підвищити ефективність господарської діяльності й вийти у виробництві товарів і в організації торгівлі на світовий рівень.
Для вирішення цих питань кожне підприємство приймає рішення з багатьох питань. Це визначення номенклатури випуску і реалізації продукції, які технології використовувати для виробництва і реалізації товарів, яка структура ресурсів необхідна і як розподіляти трудові, матеріальні та фінансові ресурси, яких показників повинно досягнути підприємство за відповідний період, особливо з якості та технічних характеристик товарів, ефективності виробництва і збуту. Для визначення ефективності господарювання важливим є прийняття правильних стратегічних напрямів. Вони повинні визначатися кінцевою метою діяльності, яку окреслило перед собою підприємство. Основне місце відводиться отриманню прибутку від господарської діяльності, забезпеченню його зростання на майбутнє. Це прагнення є рушійною силою ринкової економіки. Іноді може стояти питання про об'єднання ресурсів з метою їх більш ефективного використання. Іноді гонитва за прибутком змушує власника ризикувати своїм капіталом. Досягнення мети повинно бути прораховано і передбачати рішення відповідних завдань у найближчий час і на віддалену перспективу. Потрібно також враховувати, що досягнення мети діяльності можливе при наявності коштів.
Розрізняють такі види ефективності:
1. Ефективність господарської діяльності підприємства. Вона характеризується отриманими в процесі господарської діяльності результатами, які відображають досягнення мети розвитком і конкурентним успіхом на ринку, що виражається якістю продукції, ціною, за якою можлива реалізація, чи ефектом у зіставленні з величиною сукупних ресурсів.
2. Ефективність використання окремих видів ресурсів, що характеризується співвідношенням обсягу випуску продукції чи прибутків від господарсько-фінансової діяльності з відповідною величиною ресурсів (окремих видів чи окремих видів затрат, пов'язаних із робочою силою, використанням основних фондів чи обігових засобів).
3. Ефективність виробництва чи реалізації товарів. Вона складається з використання мінімальної кількості ресурсів для виробництва конкретного товару і надання послуг, а також з мінімізації витрат усіх різновидів.
Розрізняють також поняття ефективності економіки, ефективності галузі й ефективності підприємства.
Ефективність економіки — це узагальнююча, відтворювальна категорія, що характеризує економічні процеси на рівні держави.
Ефективність галузі є однією зі складових ефективності економіки, яка більш конкретно показує використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.
Ефективність роботи підприємства сприяє забезпеченню ефективності галузі й ефективності економіки в цілому, тобто всього процесу суспільного відтворення.
У кожній національній економіці є невичерпні резерви підвищення ефективності на всіх рівнях управління як на підприємствах, так і в галузях. Зміна цих показників у бік підвищення ефективності в періоді, який аналізується, порівняно з їх величиною у попередньому періоді свідчить про ефективну роботу підприємства у визначеному напрямі. У кожній економіці завжди є можливості отримати додатково виграш за рахунок структурних змін в економші, використання ресурсів, впровадження нових технологій, покращення якості сировини, матеріалів, нових видів палива. А тому для всіх рівнів управління завжди актуальною є проблема використання наявних можливостей (при наявному рівні розвитку) з метою підвищення ефективності господарювання розподілу й обміну ресурсів і споживання готової продукції, товарів, послуг. Зараз важливим є вивчення механізму стимулювання і розробка напрямів ефективного використання всіх видів ресурсів.
Ефективність є складною економічною категорією, яка охоплює різні рівні господарювання (загальнодержавний, галузевий, рівень підприємства) і знаходиться відповідно під впливом багатьох як внутрішніх, так і зовнішніх факторів: економічних, правових, соціальних тощо. Факт, що ефективність представлена в різних видах, а саме ефективність господарської діяльності підприємства, ефективність використання різних ресурсів, ефективність виробництва, торгівлі, є причиною використання для її кількісної оцінки різних показників. їх упорядкованість, розміщення, наприклад, від загальних показників ефективності до часткових, створює відповідну систему.
Основним принципом формування системи показників ефективності й вираження її суті на всіх рівнях управління економікою (держава, галузь, господарюючий суб'єкт) є співвідношення кінцевого результату (у вигляді національного доходу, валового внутрішнього продукту, обсягу випуску чи реалізації продукції) й ефекту (прибутку) з застосованими і спожитими ресурсами. Співвідношення показників може вираховуватися різними способами. Так, при визначенні показника ефективності як відношення результату у вигляді обсягу випуску (реалізації) продукції чи ефекту (прибутку) до ресурсів чи затрат до обсягу випуску (реалізації) продукції чи ефекту (прибутку) важливо досягти мінімізації.
Практичне використання системи показників економічної ефективності в галузях і господарюючих суб'єктах передбачає:
1. Орієнтацію підприємства чи галузі на інтенсивний шлях розвитку і досягнення більш високого рівня ефективності в динаміці.
2. Вивчення резервів подальшого вдосконалення господарської діяльності підприємства на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, вдосконалення технології та покращення організації виробництва.
3. Створення дієвого механізму підвищення ефективності господарювання. В якості узагальнюючого показника ефективності господарської діяльності підприємства потрібно використовувати відношення обсягу реалізованої продукції чи ефект у вигляді прибутку до сукупної величини ресурсів, включаючи середню вартість основних і обігових засобів, чи до загальної суми витрат виробництва чи обігу.
Розрахунки цих показників здійснюються за такою схемою:
1. Визначають ефективність господарської діяльності, тобто використаних ресурсів, шляхом ділення реалізованої продукції на сукупну величину ресурсів або відношення прибутку до сукупної величини ресурсів.
2. Визначають ефективність затрат (спожитих ресурсів). Це відношення реалізованої продукції до витрат виробництва або відношення прибутку до витрат виробництва.
3. Показник ефективності використання капіталу. Це відношення реалізованої продукції до сукупної величини ресурсів. Третій показник повторює перший, оскільки ресурси ототожнюються з капіталом, але тут розрахунок здійснюється на 1 грн капіталу. Цей показник ще можна визначити шляхом ділення суми прибутку на капітал (сукупну величину ресурсів), отримуємо прибуток з 1 грн капіталу, або, як це ще називають, коефіцієнт рентабельності капіталу. Якщо його помножити на 100, тоді отримують рентабельність капіталу.
4. Окремо виділяють ефективність затрат як відношення реалізованої продукції до витрат виробництва. Це характеризує розмір реалізованої продукції на 1 грн затрат. Також визначають шляхом відношення прибутку до витрат виробництва. Це дає величину прибутку з 1 грн затрат або коефіцієнт рентабельності затрат.
У наведених показниках ефективності відображається рівень використання окремих видів ресурсів.
1. Показники ефективності використання робочої сили (трудових ресурсів). Вони визначаються як відношення обсягу реалізованої продукції чи товарообороту чи ефекту у вигляді прибутку до середньоспискової чисельності працівників чи суми затрат на оплату праці всіх працівників. Для більш глибокого вивчення тенденцій зміни цього показника в динаміці потрібно проаналізувати частку розходів на заробітну плату в сукупних витратах, частку приросту обсягу реалізованої продукції за рахунок підвищення продуктивності праці, зміни чисельності працівників, співвідношення темпів зростання продуктивності праці й середньої заробітної плати. При вивченні всіх цих показників потрібно виявити причину їх зміни і дати конкретні розрахунки впливу на ефективність змін кожного з вивчених показників.
2. Показники ефективності використання оборотних засобів визначаються шляхом розрахунку обсягу реалізації продукції на 1 грн оборотних засобів і оборотності оборотних засобів у днях, яка визначається як відношення середньорічної вартості оборотних засобів до одноденної реалізації продукції.
3. Показники ефективності використання основних фондів включають:
— фондовіддачу у вигляді об'єму реалізованої продукції на 1 грн середньорічної вартості основних фондів;
—фондоозброєність як відношення середньої величини основних фондів у розрахунку на одного середньоспискового працівника. При вивченні показників цієї групи потрібно враховувати рівень використання передової технології, структуру основних фондів і роль в їх загальній величині частки активної частини, рівень використання потужності станків, обладнання, а в торгівлі забезпеченість населення торговою площею в м2 на 1000 мешканців.
4. Показники ефективності використання поточних затрат. Сюди відносять, перш за все, ефективність виробничих (торговельних) затрат на здійснення господарської діяльності: це виробнича і повна собівартість, їх частка в ціні продукції, обсяг реалізованої продукції на 1 грн затрат.
Велике значення мають і показники ефективності використання ресурсів, які визначені на основі прибутків. Тут мова йде про показники рентабельності, які визначаються шляхом ділення прибутку на окремі види ресурсів або діленням прибутку на всі затрати.
В економічній літературі широко використовують поняття зворотних показників. Це, по суті, показники рентабельності, трудоємності, фондо-, енерго-, матеріалоємності. Так, з першої групи показників ефективності використання робочої сили (трудових ресурсів) зворотним показником є трудомісткість виробництва. З другої групи—матеріалоємність, з третьої—фондоємність і з четвертої—величина затрат на 1 грн обсягу реалізованої продукції.
Всі вказані групи факторних показників характеризують в основному економічну ефективність використання ресурсів і затрат. Водночас потрібно передбачити посилення орієнтації підприємств на вирішення соціальних питань і питань забезпечення належного рівня життя людей.
Слід відзначити, що зростання соціальної ефективності є кінцевою метою загальної виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємств. З огляду на це, економічну ефективність відносно соціальної треба вважати проміжною. Саме рівень економічної рентабельності функціонування підприємств є матеріальною і фінансовою базою розв'язання будь-яких соціальних проблем. З урахуванням цієї важливої обставини треба оцінювати соціальну ефективність. Об'єктивна оцінка соціальної ефективності зараз стикається зі значними труднощами, пов'язаними з відсутністю наукового обґрунтування і загально визначеної методики встановлення її рівня. Такий стан зумовлений не лише браком уваги відповідних галузей науки до розв'язання цієї актуальної проблеми, але й надзвичайною складністю самих соціальних процесів. Через ці умови спираються на дещо інтуїтивне й емпіричне уявлення про принципові підходи до оцінки соціальної ефективності.
Для об'єктивної оцінки соціальної ефективності потрібно: по-перше, виходити з того, що соціальна ефективність повинна визначатися на двох рівнях: локальному (тобто на тому чи іншому підприємстві щодо ступеня задоволення певної сукупності соціальних потреб своїх працівників) та муніципальному і загальнодержавному (тобто ступінь соціального захисту людей і рівня задоволення соціальних потреб різних верств населення з боку місцевих органів та держави в цілому). По-друге, важливим є визначення абсолютних масштабів і відносного рівня задоволення різноманітних соціальних потреб працівників того чи іншого підприємства за рахунок власних матеріальних і фінансових коштів, нагромаджених ним внаслідок виробничо-господарської і комерційної діяльності, застосування нових форм господарювання. До соціальних потреб працівників, які можуть бути задоволенні підприємством, певною мірою (залежно від наявних можливостей) належать:
—збільшення розміру оплати праці понад встановлений державою мінімальний рівень заробітної плати;
- оплата значної частини вартості або надання безкоштовних путівок до лікувально-оздоровчих закладів;
—дотації закладам підприємств громадського харчування;
— надання безповоротної позички на придбання кооперативного житла і будівництво дачних будівель;
— будівництво й утримання власного житлового фонду, баз відпочинку, будинків культури, поліклінік, дитячих дошкільних закладів,
спортивних споруд;
—забезпечення нормальних (нешкідливих для здоров'я) умов праці та належної охорони навколишнього природного середовища;
—скерування на навчання до середніх спеціальних і вищих навчальних закладів молодих працівників з виплатою їм стипендії;
—підготовка потрібних для ринково-комерційних структур підприємства спеціалістів у спеціальних навчальних центрах, стажування керівників і спеціалістів у зарубіжних фірмах.
По-третє, при загальній оцінці соціальної ефективності треба враховувати також ряд соціально важливих заходів, постійно здійснюваних за рахунок муніципальних (місцевих) і загальнодержавного бюджетів, що формується під безпосереднім впливом існуючої системи оподаткування виробничих та інших прибуткових підприємств, а також їх спонсорської і благодійної діяльності.
Основними з таких заходів є:
—встановлення і регулювання мінімальної заробітної плати всім категоріям працюючих на підприємствах і в організаціях різних видів та сфер народного господарства;
— встановлення і виплата пенсій, стипендій, фінансової допомоги багатодітним сім'ям;
- індексація заробітної плати і пенсій відповідно до динаміки роздрібних цін на товари і регулювання продажних цін на певні види товарів для населення і вартість комунальних послуг;
- бюджетне фінансування організацій і підприємств невиробничої сфери;
—реалізація загальнодержавних соціальних програм.
По-четверте, конкретне визначення рівня соціальної ефективності повинно охоплювати кількісне вимірювання й оцінку ефекту та витрат за всією сукупністю заходів, зміст та характер яких дозволяє це зробити, а також якісну характеристику і виявлення впливу на ефективність тих груп заходів, за якими кількісне вимірювання прямого ефекту є неможливим.
Кількісне вимірювання соціальної ефективності окремих груп здійснюваних заходів зводиться до обчислення непрямого економічного ефекту і витрат на його досягнення з наступним їх порівнянням. Причому єдиної методики розрахунку такого ефекту не існує. Тому у кожному окремому випадку слід застосовувати специфічний спосіб його визначення, який став уже відомим з опублікованих наукових розробок.
Якісна характеристика ефективності певних груп соціальних заходів повинна передбачати більш-менш детальний словесний опис їх реального (можливого) впливу на результативність виробництва і життєдіяльність населення, його окремих верств. За різних інших умов результати кількісного вимірювання соціальної ефективності треба доповнювати якісними характеристиками заходів, що впливають на неї, і на цій підставі формувати загальні висновки щодо її рівня і динаміки.