Тема 5 Грошові системи 1 ГрошовІ системИ 1

Работа добавлена на сайт samzan.net:

ГрошовІ системИ

1. Суть грошової системи та її елементи. 1

2. Типи грошової системи та їх еволюція. 5

3. Сучасна грошова система України. 10

Рекомендована література 14

1. Суть грошової системи та її елементи.

Грошова система - це сформована історично і закріплена національним законодавством форма організації устрою грошового обігу в країні.

Грошова система сформувалась в Європі у XVI-XVII ст., хоч її елементи (наприклад види грошових знаків) існували й раніше. Грошова система сформувалася з виникненням і твердженням капіталістичного виробництва, централізованості держави і національного ринку.

Грошова система складається історично, її зміст і структурні елементи відображають досягнутий соціально-економічний рівень розвитку країни. Вона є складовим елементом господарського механізму і регулюється законами, встановленими державою.

Вона регламентується законами держави та іншими юридичними актами. Ці закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між суб'єктами грошового обороту.

Враховуючи те, що забезпечення нормального функціонування кредитних грошей є одним з основних завдань банківської системи і організація грошового обороту здійснюється за участі банків, то грошова система є однією із складових банківської системи. Тому в багатьох країнах правові норми, що формують грошову систему, визначаються безпосередньо у банківському законодавстві, насамперед у законах, що регламентують діяльність центральних банків. Більше того, відповідно до цих законів центральним банкам надаються широкі повноваження з регулювання грошового обороту. Тому є всі підстави вважати центральний банк інституційним центром грошової системи.

За сферою охоплення економічних відносин грошова система явище надзвичайно широке, адекватне всьому грошовому обороту. Всі грошові потоки, незалежно від сфери економіки, яку обслуговують, та форми в якій здійснюються, є об’єктами регулятивного впливу грошової системи. Тому є підстава для виділення в складі грошової системи окремих, відносно самостійних підсистем:

системи безготівкових розрахунків;
валютної системи;
системи готівкового обігу.

Рис. Структура грошової системи.

Кожна із вказаних підсистем має свій особливий об'єкт регулятивного впливу, який обмежується певною формою чи сферою грошового обороту.

Незважаючи на свої особливості, усі грошові системи мають багато загальних рис. Так, вони містять у собі наступні загальні елементи: грошову одиницю, масштаб цін, валютний курс, види грошей, що є законним платіжним засобом, емісійний систему і державний апарат регулювання грошового обігу.

Грошова одиниця - встановлений у законодавчому порядку грошовий знак, що служить для порівняння і вираження цін усіх товарів і послуг.

Як правило, грошова одиниця поділяється на маленькі пропорційні частини. У більшості країн діє десяткова система розподілу (1 грн = 100 коп).

Нині у світі налічується понад 300 найменувань національних грошових одиниць. У Конституції України зазначається, що грошовою одиницею України є гривня. Розмінною грошовою одиницею є копійка.

Масштаб цін - служить для вибору грошової одиниці країни і як засіб вираження вартості товару через ваговий зміст грошового металу в обраній грошовій одиниці.

У металевому обігу, коли грошовий товар - метали (золото або срібло) - виконував усі функції грошей, масштаб цін являв собою валовий вміст грошового металу, прийнятого у країні в ролі грошової одиниці. Масштаб цін встановлюється й вимірюється у законодавчому порядку.

У сучасних умовах, коли в обігу перебувають нерозмінні на золото кредитні гроші, фіксація державного металевого змісту грошової одиниці втратила сенс. У результаті валютної реформи 1976-1978 pp. (на основі Ямайської згоди) офіційна ціна золота і золотий вміст грошової одиниці були скасовані. В сучасних умовах масштаб цін складається стихійно, незалежно від волі держави, під впливом інфляційних процесів в економіці. А саме в ринкових умовах господарювання стихійні процеси у ціноутворенні зміцнюють масштаб цін, новий рівень якого в подальшому впливає на ціноутворення. Підтримання масштабу цін на певному, відносно встановленому рівні у довгостроковому періоді є важливим завданням кожної держави.

Регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями - надзвичайно важливий і ефективний елемент грошової системи. В усіх країнах він активно використовується для захисту і забезпечення сталості національної валюти. Потреба встановлення й регулювання валютного курсу випливає з особливостей виконання грішми функцій світових грошей. Українська гривня, як і будь-яка інша національна грошова одиниця, є законним купівельним та платіжним засобом тільки на території України.

Валютний курс - співвідношення між грошовими одиницями - валютами інших країн. Являє собою своєрідну ціну валюти однієї країни, виражену у валютах інших країн. У залежності від типу грошової системи, валютний курс може визначаться ринком або встановлюватися державою (відповідними його органами).

Види грошей, що є законним платіжним засобом - це кредитні гроші і, у першу чергу, банкноти, розмінні монети в паперові гроші (казначейські квитки).

В економічно розвинених країнах, як правило, державою паперові гроші, казначейські квитки, не випускаються, або випускаються в обмеженій кількості, але в слаборозвинених країнах вони мають широкий обіг.

У сучасних умовах в Україні у грошовому обороті використовуються банківські білети (банкноти) і розмінна монета. Право емісії грошових знаків (банкнот) та відповідальність за їх забезпечення законодавством в Україні покладено на Національний банк України. Особливе місце у грошовій готівці займає розмінна монета. За характером емісії вона звичайно належить до того самого виду грошових знаків, що й основна валюта. Розмінна монета відіграє допоміжну роль щодо основної валюти - забезпечує платежі на суми, менші від розміру прийнятої у країні грошової одиниці.

Крім видів грошових знаків, законодавство держави визначає також і їх купюрність. Грошова одиниця, як правило, ділиться на дрібні, пропорційні частки. У більшості країн світу в сучасних умовах діє десятинна система ділення. В Україні після грошової реформи 1996 р. в обіг входять банківські білети номіналом 1,2,5,10,20,50,10,200 гривень, а також розмінна монета 1,2,5, 10,25, 50 копійок, 1 гривня.

Емісійна система - законодавчо встановлений порядок випуску і обігу грошових знаків. Емісійні операції по випуску і вилученню грошей зі обігу здійснює:

Центральний емісійний банк, що має монопольне право випуску банкнот, що складають гнітючу частину готівково-грошового звертання.
Скарбниця - державний виконавчий орган, що випускає дрібнокупюрні грошові знаки - казначейські білети і монети, виготовлені з дешевих видів металів. На їхню частку приходиться близько 10% загального випуску готівки.

Суттєва відмінність між зазначеними видами грошових знаків полягає у різних механізмах їх емісії - порядку випуску в обіг та вилучення з обігу.

Емісія казначейських білетів використовується безпосередньо для покриття бюджетних витрат і допускається, як правило, в умовах глибокої кризи державних фінансів.

Емісія банківських білетів використовується для кредитування центральним банком комерційних банків та урядових структур.

В економічно розвинутих країнах грошовий обіг більш ніж на 90% здійснюється у формі безготівкових розрахунків. Таким чином збільшення грошової маси в обігу відбувається не за рахунок емісії банкнот (готівкових грошей), а завдяки депозитно-чековій емісії.

Емісія грошей здійснюється ЦБ трьома шляхами:

Надання кредитів кредитним установам у формі переобліку комерційних векселів.
Кредитування скарбниці під забезпечення державних цінних паперів.
Випуском банкнот шляхом їхнього обміну на іноземну валюту.

Регламентація (регулювання) готівкового та безготівкового грошового обігу

Сучасні висококомп'ютеризовані банківські технології відкрили можливість надати переважній частині грошової маси депозитну форму, тому що у грошових системах усе більшого значення набуває державне регулювання безготівкового грошового обороту. Оскільки безготівковий оборот грошей здійснюється за банківськими рахунками і не виходить за межі банківської системи, це спрощує регулювання та контроль за законністю платіжних операцій, що створює сприятливі умови для захисту загальносуспільних інтересів, а також інтересів учасників грошового обороту.

Разом з тим депозитна форма не захищає гроші від знецінення. Адже безпосередньо відповідальність за забезпечення депозитних грошей несе той банк, в якому відкриті рахунки. А банки, як відомо, мають схильність до банкрутства, яке спричинює повну чи часткову втрату вкладниками своїх коштів. Навіть у високорозвинених країнах щорічно банкрутують десятки банків, не кажучи вже про молоді країни, в яких банківські системи тільки формуються.

Крім того, депозитні гроші приводяться у рух командами, які надходять у банки ззовні у паперовій чи електронній формі. Це відкриває можливості для несанкціонованого втручання у використання депозитних грошей як з боку працівників банків, так і третіх осіб. Світова банківська практика знає неодноразове втручання сторонніх у комп'ютерні мережі, завдяки чому були викрадені величезні кошти.

У готівковому грошовому обороті теж є багато питань, які не вирішуються у межах розглянутих вище елементів грошової системи (найменування грошової одиниці, види та купюрність грошових знаків). Оскільки готівка обертається поза банками, це робить її дуже зручною для обслуговування незаконних, антисуспільних операцій та видів діяльності. Мова йде про обслуговування наркобізнесу, грального бізнесу, сексбізнесу, ухилення від сплати податків, контрабанду тощо. В усіх цих випадках гроші використовуються тільки у готівковій формі. Грошові знаки піддаються також підробці. Фальшування сьогодні загрожує багатьом валютам світу, стало чи не найприбутковішим видом підпільного бізнесу, що тісно переплітається з іншими його сферами і набуває міжнародного характеру.

Зважаючи на вказані обставини, держави не обмежуються технічними заходами щодо посилення захисту купюр від підробки чи боротьби з фальшивомонетниками, а вживають заходів регламентації і контролю операцій з готівкою. Хоч ці заходи певною мірою обмежують право власності особи на її грошові кошти, законодавство змушене йти на такі обмеження.

Грошова одиниця

встановлений у законодавчому порядку грошовий знак. Вона служить для вимірювання цін товарів та послуг. Грошова одиниця встановлюється законодавством країни з урахуванням соціально-економічних та історичних закономірностей її розвитку

Масштаб цін

законодавча фіксація вагової кількості монетарного металу (золота чи срібла), що закріплюється державою за певною грошовою одиницею. Коли вперше розпочалося карбування монет, масштаб цін збігався з їх ваговим вмістом. З повним припиненням конвертації паперових грошей у монетарний товар – золото, із завершенням його демонетизації, необхідність фіксації державою масштабу цін відпала

Емісійна

система

установи, що здійснюють випуск грошей і цінних паперів та визначають порядок емісії. Регулюється емісія внутрішнім законодавством країни з урахуванням економічного і валютного стану

Види

грошей

матеріалізована в певному типі загального еквівалента мінова вартість, яка забезпечує стабільність обігу товарів і є стабільним платіжним засобом у готівковому обігу. Форми грошей визначаються відповідними юридичними актами. До них відносяться: банківські білети, казначейські білети та розмінні монети. Суттєва відмінність видів грошових знаків у механізмі їх емісії. Випуск банкнот зумовлює кредитна емісія центрального банку. Банківські білети надходять у сферу обігу в зв’язку з видачею кредиту, його погашення зумовлює вилучення грошових знаків з обігу. Казначейські білети випускаються в обіг під час бюджетної емісії, яка проводиться міністерством фінансів (казначейством). Монета – злиток металу, що має встановлені законодавчо форму, вагу, склад металу, певні зображення й написи, включаючи номінал вартості

Валютний курс

співвідношення між грошовими одиницями різних країн, яке використовується для обміну валют під час здійснення валютних та інших економічних операцій. Виступає як ціна валюти однієї країни, виражена у валюті іншої країни

Регламентація готівкового та безготівкового грошового обігу

включає визначення сфер готівкових та безготівкових розрахунків і режиму використання грошей на рахунках, форми розрахунків, порядок платежів тощо. Центральний банк повинен суворо контролювати грошовий обіг, сприяти забезпеченню стабільності грошової одиниці, регламентувати правила здійснення безготівкових платежів, форм розрахунків способів і порядку платежів

2. Типи грошової системи та їх еволюція.

Тип грошової системи визначається змістом і взаємодією її елементів, що обумовлюють тенденції розвитку і закономірності функціонування грошової системи. Як елемент господарського механізму країни, грошова система відображає сукупність економічних відносин і тому здобуває характер системи ринкового або неринкового типу.

Неринкова грошова система характеризується:

Наявністю значних обмежень функціонування грошей. Виражатися це може у виді систем функціонування талонів, карток замість грошей.
Використанням адміністративних методів регулювання грошового обігу. Виражається це в раціонній видачі грошей, лімітуванні кредитів і т.д.
Розмежуванням сфер наявного і безготівкового звертання грошей.
Забороною визначених грошових операцій.
Здійсненням контролю за грошовими операціями юридичних осіб і громадян і ін.

У такий система порушуються границі організації звертання грошей і розширюється регулювання змісту грошових операцій. Даний тип грошової системи властивий адміністративно-командній економіці. Прикладом є економіка колишнього СРСР. Така система управління обумовлює підрив самої природи грошей як таких.

Грошову систему ринкового типу характеризує вільне функціонування грошей. Зберігаються тільки певні обмеження проведення грошових операцій на рівні банків. Регулювання грошового обігу проводиться економічними методами, що впливають на обсяг, динаміку і структуру грошової маси.

Відповідно до механізму регулювання валютних відносин виділяються грошові системи відкритого і закритого типу:

У відкритій грошовій системі відсутні обмеження на проведення валютних операцій. Режим регулювання валютних відносин і визначення валютного курсу забезпечують органічне включення національної економіки у світову.

Грошова система закритого типу передбачає використання валютних обмежень, що обумовлюють ізоляцію національної економіки від світової. З цієї причини валютний курс не відображає реальної інвалютної ціни грошової одиниці країни і фактично виступає як формальний елемент грошової системи.

Відповідно до загальних законів функціонування грошей, виділяються саморегулюючі або регульовані грошові системи.

Саморегулюючими були системи обігу металевих грошових знаків - монет.

Основою регулювання виступала рівність вартості, яку виражали монети в звертанні і вартості металу, що вони містили в собі. У зв'язку з цим у обігу завжди знаходилася кількість монет, необхідна для реалізації товарів, що малися в обігу. Якщо кількість товарів у обігу скорочувалося, то скорочувалася і кількість монет, що автоматично вилучалися з обігу і перетворювалися в скарби. І навпаки, при розширенні виробництва і товарного звертання, монети і скарби автоматично надходили в обіг. Так, через функцію грошей як засіб утворення скарбу здійснювалося стихійне регулювання грошової маси в обігу. І тому кількість грошових знаків у обороті підтримувалася на рівні потреби обороту в грошах.

Регульована грошова система - це система, за якої держава бере на себе зобов'язання щодо забезпечення сталості емітованих від її імені грошових знаків.

Регульовані грошові системи поділяються на кілька видів. Залежно від характеру механізму регулювання пропозиції грошей виділяють системи паперового та кредитного обігу.

Система паперово-грошового обігу може здійснюватися у двох формах;

Емісія грошових знаків (казначейських білетів) державним казначейством.
Прямого використання кредитної емісії центрального банку для покриття дефіциту державного бюджету. У цьому разі грошові знаки матимуть форму банківських білетів.

Спільним між ними є те, що випуск грошей в обіг, визначається не попитом на гроші, а величиною бюджетного дефіциту. Отже, система паперово-грошового обігу базується на використанні емісії грошей на покриття бюджетного дефіциту. Таким чином, вона є неперспективною і може використовуватися лише як тимчасова, перехідна модель.

Кредитний механізм емісії грошей базується на загальних принципах кредитування (поверненість, забезпеченість, платність), що створює передумови для забезпечення сталості грошей шляхом формування спеціального механізму регулювання пропозиції грошей відповідно до потреб обороту в засобах обігу. Завдяки цим перевагам системи кредитного обігу неминуче приходять на зміну грошово-паперовим системам, як тільки економічна та фінансова ситуація в країні сприяє цьому.

В міру розвитку товарно-грошових відносин і капіталістичного виробництва, грошова система істотно змінювалася. Спочатку, у залежності від видів грошей (товарної або знакової вартості) грошова система буває 3-х типів:

Грошова система металевого обігу, що базувалася на дійсних грошах (срібло і золото), виконувала всі 5 функцій грошей, а банкноти, що оберталися, обмінювалися на дійсні гроші.
Грошова система паперового обігу.
Грошова система кредитного обігу. В них дійсні, гроші витісняються знаками вартості, і в обігу знаходяться паперові, або кредитні гроші.

У свою чергу, при системі металевого грошового обігу виділяються ще 2 види грошових підсистем:

Біметалізм.
Монометалізм.

Біметалізм - грошова система, при якій роль загального еквівалента закріплена за двома металами - сріблом і золотом. При цьому передбачено вільне карбування монет із двох металів і їхній необмежений обіг. На ринку встановлювалося 2 ціни на один і той самий товар. Існувала в країнах Західної Європи в XIX століття.

Відповідно до принципів регулювання співвідношення між срібними і золотими монетами, виділялися 3 різновиди біметалізму:

Система паралельної валюти - при цій системі зазначене співвідношення встановлюється стихійно на ринковій основі.
Система подвійної валюти - при цій системі таке співвідношення визначається державою.
Система «кульгаючої» валюти - один з видів монет вироблявся в закритому порядку.

До недоліків данної системи можна віднести: наявність двох металів як загальних еквівалентів вступало в протиріччя з природою грошей як єдиного товару, що вимірює вартість усіх товарів. Це не забезпечує стійкість грошового обігу. Причина - зміна вартості одного з металів призводила до коливання цін на товари. Розвиток же капіталізму, що вимагав стабільної грошової системи і єдиного загального еквівалента, обумовлюв перехід до монометалізму.

Найбільш послідовною формою була система паралельної валюти, однак, її основним недоліком є явище тезаврації валюти. Це нагромадження золота приватними власниками у виді скарбу або страхового фонду. В даний час - це страхування грошових капіталів і заощаджень від інфляційного знецінення і утрати від економічних або політичних потрясінь. Вартість таких монет недооцінювалася, а витиснення “гарних” грошей “поганими” обумовлюється переходом від биметалізму до монометалізму.

Не зупинило цього процесу і введення в деяких країнах кульгаючої системи валюти. Справа в тім, що відхід від вільного карбування монет зі срібла прискорило їхнє знецінення, збільшило надходження срібла зі складу прикрас, збільшило і прискорило вивіз золота за кордон. Тому стала змушеної повна зупинка карбування монет зі срібла, а залишилися в звертанні перетворилися в розмінну монету.

Монометалізм - це грошова система, при якій один метал (золото або срібло) служить загальним еквівалентом. При цій системі функціонують монети з одного шляхетного металу, і знаки вартості, розмінні на монети.

Оскільки за своїми фізичними і вартісними властивостями золото краще пристосоване виконувати цю роль, найпоширенішим був золотий монометалізм. Срібний монометалізм існував у Росії в 1843-52 р., Індії 1852-1891 р., у Китаї - до 1935 року.

Наприкінці XIX століття в більшості розвитих країн біметалізм і срібний монометалізм змінився золотим монометалізмом. У Росії золотий обіг став діяти з 1897 року.

Монометалізм виступав як грошова система відкритого типу.

Розрізняють 3 різновиди золотого монометалізму:

Золотомонетний.
Золотозливковий.
Золотодевізний.

Рис. Стадії розвитку золотого монометалізму.

1. Золотомонетний стандарт - відповідає періоду вільної конкуренції, розвитку виробництва, кредитної системи і торгівлі. Золотомонетний стандарт характеризувався золотим обігом, вільним карбуванням монет, безперешкодним обміном монет на золото і вільним рухом золота між країнами. Закон грошового обігу діяв автоматично.

Золотомонетний стандарт являє собою найбільш стабільну, саморегульовану грошову систему. Саморегулювання виходило з адекватності вартості, яку виражали вказані гроші в обігу, вартості металу, який містився в монетах і міг бути одержаний в обмін на банкноти.

Однак золотомонетний стандарт мав основний недолік - функціонування його вимагало наявності золотих запасів у центральних емісійних банках, які слугували резервним фондом внутрішнього обігу, забезпечували розмін банкнот на золото, були резервом світових грошей. Таким чином витрати держави на забезпечення обігу золотою монетою були значними, тому все більше емітувалися банкноти.

Перша світова війна, що зажадала великих військових витрат, викликала зростання дефіциту воюючих країн і тому привела до скасування золотого стандарту в більшості держав. Після закінчення 1-й Світової війни вводяться урізані форми золотого монометалізму: золотозливковий стандарт (Великобританія, Франція) при якому банкноти обмінювалися на золоті злитки.

2. Після війни деякі країни, які володіли запасами золота - Англія, Франція, Японія, - запропонували золотозливковий стандарт. Вільного карбування монет не існувало, розмір банкнот на золото було обмежено вартістю зливків. В Англії, наприклад, зливок важив 12,4 кг. Для того, щоб його отримати, необхідно було мати 1700 фунтів стерлінгів. У Франції злиток золота важив 12,7 кг, на нього можна було обміняти 215 тис. франків.

3. У країнах які не володіли великими запаси золота (Австралія, Німеччина, Данія, Норвегія та ін.), запровадили систему золотодевізного стандарту, при якому банкноти обмінювалися на девізи, розмінні на золото (платіжні засоби в іноземній валюті). Таким чином виникла валютна залежність одних країн від інших. Світова економічна криза 1929-1933 pp. призвела до того, що перестали існувати всі форми золотого монометалізму.

З 30-х років розпочалася епоха регульованих грошових систем.

З переходом до обігу паперових і металевих грошових знаків, звільнених від власної вартості, припинив свою дію механізм приведення кількості грошей у обороті до величини потреби обороту в грошах. У таких умовах регулювання грошового обігу перетворилося в окремий елемент грошової системи. Відповідно до змісту механізму даного регулювання виділяється система паперово-грошового і кредитного обігу.

Для системи паперово-грошового обігу характерна паперова емісія, що може виступати в двох формах: випуск грошових білетів державною скарбницею і другою формою - перерозподіл паперового дефіциту.

В обох випадках випуск грошей визначається не потребами обороту, а величиною бюджетного дефіциту, що, відповідно до закону грошового обігу, викликає постійне знецінення грошей. Тому, регулювання грошового обігу в цих умовах вимагає проведення мір, спрямованих на оздоровлення фінансів і збалансування бюджету.

Система кредитного обігу - це випуск і рух грошових знаків, що виникають на основі кредиту. Кредитна емісія забезпечує еластичність грошового обігу і дозволяє, на відміну від бюджетної емісії, легко збільшувати або зменшувати кількість грошей у звертанні. Тому, відповідно до загальних законів обороту грошей, кредитна грошова система близька до металевого. Органами регулювання грошової системи є банки. Проведені банками кредитні операції відповідно реальній динаміці економічних процесів і руху матеріальних цінностей виступають передумовою балансу товарних і грошових мас у обороті.

У 1946 році міжнародна грошова система капіталізму сформувалася в рамках світової валютної системи на валютно-фінансовій конференції ООН у Бретон-Вуддсі (Сполучені Штати Америки). За формою ця валютна (грошова) система являла собою своєрідний міждержавний золотодевізний стандарт. Головні її положення:

Золото виконувало функцію світових грошей. Воно виступало засобом остаточних розрахунків між країнами і загальним утіленням суспільного багатства.
Крім золота, у міждержавному обороті використовувався долар США й англійський фунт стерлінгів, але з більш вузькою сферою дії.
Долар США обмінювався на золото в казначействі США по офіційно встановленій угоді, а з 1954 року - Центробанками й Урядами установчих країн МВФ. При цьому ціна золота на вільних ринках складалася на базі офіційної ціни США і до 1968 року не відхилялася від її.
Національні грошові одиниці вільно обмінювалися на долари через центральні банки і між собою. Обмін вироблявся по твердо встановленим МВФ співвідношеннях.

Таким чином, всі оборотні грошові національні одиниці через долар могли перетворюватися в золото, що забезпечувало багатобічні розрахунки між країнами.

У результаті скорочення золотих запасів США і, отже, ослаблення і позицій на зовнішньому ринку, міжнародна грошова система, заснована на широкому використанні долара в 1971-1973 роках потерпіла банкрутство: долар перестає бути єдиною світовою резервною валютою. Роль резервних валют стали також виконувати: марки ФРН, японська ієна, СДР і екю.

З 1.08.1971 року був припинений обмін долара на золото і скасована офіційна доларова ціна золота.

На зміну Бретон-Вудській грошовій системі прийшла Ямайська (грошова) валютна система. Ця система була оформлена угодою країн-членів МВФ у місті Кінгстоні на острові Ямайка в 1976 році. Після ратифікації угоди цими країнами в квітні 1978 року були внесені зміни в статут МВФ.

Основні риси Ямайської грошової системи:

Світовими грішми є спеціальні права запозичення в МВФ - СДР, вони ставали міжнародною рахунковою одиницею.
Долар США зберігав важливе місце в міжнародних розрахунках, валютних резервах інших країн і відігравав важливу роль при розрахунках вартості СДР.
Юридичні була довершена демонетизація золота, тобто золото втратило грошові функції і відбулося скасування його офіційної ціни. Однак золото залишилося резервом держави і використовується для придбання ключових грошовий одиниць інших країн.

3. Сучасна грошова система України.

Оскільки грошова система кожної країни визначається її внутрішнім законодавством, саме явище грошової системи виступає на поверхні як суто національне. Кожна держава формує свою власну грошову систему, стараючись надати їй повну незалежність та здатність протистояти зовнішнім впливам, коли смороду загрожують інтересам національної економіки. Наявність такої суверенної грошової системи є однією з ключових ознак політичної та економічної самостійності держави.

Особливо переконливо національно-державна зумовленість грошових систем проявилася в період становлення незалежних країн, що виникли на терені колишнього СРСР. Кожна з їх, проголосивши свою політичну незалежність, по суті одночасно заявила з єдиного рубльового простору, який регулювався іншою державою (Російською Федерацією), та про створення власних грошів та грошової системи. Однією з перших серед цих країн стала на шлях побудови власної грошової системи Україна.

Національно-державна домовленість та призначення грошової системи повинні враховуватися урядом країн, коли приймаються рішення про реконструкцію своїх грошових систем у напрямку їх об'єднання. Таке об'єднання неминуче означає втрату істотного захисного механізму для національної економіки, яким є грошова система. Відмова від такого механізму економічно можлива лише за умови, що ці країни мають однакові за рівнем розвитку і структурою економіки, та високо демократичні політичні устрої. У противному випадку виникнуть загрози втрат, як для економічно слабких так і економічно сильних країн, що об'єднуються. Про це красномовно свідчать великі труднощі, з якими зіткнулися країни-члени ЄС у спробі об'єднати свої грошові системи в одну з єдиною валютою ЄВРО. Усвідомивши значні загрози від об'єднання грошових систем країн з різним рівнем економічного розвитку та неможливість у визначені рядка (1999 рік) ліквідувати ці відмінності, керівництво ЄС усі більше схиляється до думки про допуск до об'єднаної грошової системи тільки деяких країн-членів, які мають найменші відмінності в економічному та фінансовому становищі.

Загальнонаціональне призначення та особлива місія грошової системи у функціонуванні держави зумовлюють важливу роль історичного фактору, традицій, національних особливостей, економічного розвитку країни в її формуванні. Це проявляється не тільки в зовнішньому вигляді грошових знаків та монет, що несуть на собі багато відмінностей з історії країни, а й у більш складних і відповідальних елементах грошової системи, таких як масштаб цін, купюрність грошових знаків, організація розрахунків тощо. Завдяки цьому грошова система кожної країни має свої специфічні ознаки, які відрізняють її від грошових систем інших країн, забезпечують їм імунітет проти зовнішнього втручання.

Разом з тим у грошових системах різних країн є багато спільного. Це проявляється перш за усіх в однотипності методів регулювання грошових потоків та маси грошів в обігу, ідентичності інструментів регулювання копійчаного ринку тощо. Ця спільність деяких рис грошових систем різних країн зумовлена однотипністю їх економічних систем, побудованих на ринкових засідках. Коли економічний розвиток створив достатні умови для демонетизації золота, країни з ринковою економікою досить одностайно відмовилися від системи золотого монометалізму і запровадили грошові системи, що базуються на кредитних грошах. Нині ці країни також дружно запроваджують у своїх грошових системах обіг електронних грошів у вигляді платежів на основі сучасних електронних технологій.

При нормативно-правовому підході до грошової системи в її складі можна виділити декілька окремих елементів, кожний з яких законодавчо зафіксований. Стосовно України можна виділити такі елементи її грошової системи:

найменування грошової одиниці;
масштаб цін;
види та купюрність грошових знаків, які мають статус законного платіжного засобу;
регламентація безготівкових грошових розрахунків;
регламентація готівкового обороту;
регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями;
регламентація режиму банківського процесу;
державні органи, які здійснюють регулювання копійчаного обороту та контроль за дотриманням чинного законодавства.

Найменування грошової одиниці виникає, як правило, історично. Навіть коли молоді держави створюють нові грошові системи, назви для своїх грошових одиниць (національних валют) шукають у своїй історії чи в історії корінної нації відповідної країни. Так, зокрема, надійшла Україна. Нову національну валюту рішенням Верховної Заради України названо гривня. Таку назву мала грошова одиниця Київської Русі високорозвиненої держави, яка існувала на території сучасної України в Х-ХІ ст. Тім самим проведений своєрідна місія зв'язку між сучасною і колишньою українськими державами, що підтверджує закономірний характер відновлення держави Україна.

Масштаб цін представляє собою величину грошової одиниці даної країни. В епоху, коли гроші малі натурально-речову форму, зокрема золота та срібла, масштаб цін встановлювався державою шляхом визначення вагового вмісту металу в грошовій одиниці. Визначена таким чином величина грошової одиниці була важливим елементом системи ціноутворення. Адже купівельна спроможність таких грошів не могла істотно відхилятися від вартості їх офіційного металевого вмісту. Томові змінюючи величину останнього, держава могла змінювати загальний рівень творчих цін.

У сучасних умовах, коли в обігу знаходяться нерозмінні на золото кредитні гроші, фіксація державного металевого вмісту грошової одиниці втратила сенс і відмінена в усіх країнах. А масштаб цін втратив форму вагового вмісту металу в грошовій одиниці. Про наявність масштабу цін і в сучасних умовах свідчать істотні відмінності в рівнях цін на одні й ті ж товари, виражені в грошових одиницях різних країн. Це є прямимо свідченням того, що ціни визначені в різних масштабах, тобто в грошових одиницях різної величини. Більше того, ціни в одній і тій же грошовій одиниці можуть істотно змінюватися, якщо остання знецінюється, тобто зменшується її величина як масштаб цін.

У більшості випадків масштаб цін у сучасних умовах змінюється стихійно, незалежно від волі держави, під впливом інфляційних процесів в економіці. Тобто, місце і роль масштабу цін у процесі ціноутворення істотно змінилися. Уже не держава свідомо змінює масштаб цін з метою впливу на рівень цін, а стихійні процеси в ціноутворенні змінюють масштаб цін, новий рівень якого в подальшому впливає на ціноутворення.

Оскільки інфляційні процеси стали хронічним явищем, виникла загроза постійного зменшення масштабу цін, що негативно впливає на функціонування грошів як міри вартості та дієвість системи цін. Томові в довгостроковому плані підтримування масштабу цін на певному, відносно сталому рівні є важливою задачею кожної держави.

Вирішенню цієї задачі сприяють перш за всі державні заходи антиінфляційної політики. Проте ці заходи, пригнічуючи інфляцію, можуть тільки зупинити подалі скорочення масштабу цін, алі не можуть відновити його попереднього ( доінфляційного рівня. Ціни втрачають співставимість у часі, здатність вірно виражати динаміку економічних процесів. Послабити ці недоліки можливо шляхом відновлення попереднього масштабу цін, що можна здійснити шляхом деномінації, яка проводитися як елемент грошової реформи. Отже проблема масштабу цін у сучасних умовах стала складовою більш загальної проблеми забезпечення сталості грошів і вирішується одночасно з нею.

Наведені положення щодо природи масштабу цін у сучасних умовах наочно проявився в українській економіці 1991-1996 рр. Під дією різних інфляційних факторів протягом 1991-1993 рр. оптові та роздрібні ціни в Україні зросли приблизно в 9-10 тисяч разів, (точніше роздрібні ціни на споживчі товари у 8435,7 разів, а оптові ціни промисловості у 10701,6 разів (порівняно з 1990 р.)). У такій же мірі зменшилася величина грошової одиниці (українського карбованця). Вона стала мікроскопічно малою, унаслідок чого з обігу зникли не тільки монети, а й усі купюри номіналом менше 10 000 крб. В обігу широко використовувалися купюри в 100 000 крб. і навіть у 1 млн. крб., оскільки якраз такий номінал був адекватний новому масштабу цін.

Починаючи з 1994 р. інфляція в Україні пішла на спад. Протягом декількох місяців 1995 р., а особливо у 1996 р., індекс цін залишався незмінним. Проте рівень усіх цін був таким же високим як і раніше на найпростіші товари ціни виражалися десятками і сотнями тисяч карбованців. Ця обставина сама по собі істотно ускладнювала грошові відносини, погіршувала розрахунково-касове обслуговування господарюючих суб'єктів, підтримувала недовіру до грошово-кредитної політики держави, підсилювала інформаційні очікування. Усунути ці недоліки можна було шляхом укрупнення грошової одиниці (збільшення масштабу цін). Ця задача була однією з ключових при проведенні грошової реформи у вересні 1996 р. Вирішили її шляхом деномінації (зменшення) у 100 тис. разів усіх грошових показників, включаючи масу готівки в обігу.

Міра укрупнення масштабу цін (100 000 разів) була вибрана не випадково. Здавалося, що запроваджуючи принципово нову грошову одиницю, Україна міг вибрати будь-який масштаб цін, не орієнтуючись на тієї, який був за часів входження її до складу СРСР. Адже світова практика свідчить, що успішно можуть функціонувати грошові системи з відносно малим масштабом цін (наприклад, у Японії та Італії) та з відносно великим (наприклад, у Великобританії, Канаді, Австралії).

У ході підготовки грошової реформи в Україні активно дискутувалося питання, який масштаб цін вибрати. Були пропозиції запровадити малий масштаб цін, провівши деномінацію в 10,0 тис. разів. Пропонувалось також встановити величину гривні на рівні долара США, а це означало, що деномінацію прийшлось би, проводити в значно більшій мірі. Алі обидві пропозиції не враховували історичної обумовленості формування масштабу цін і тому не були прийняті.

Найбільш повно відповідав указаній вимозі масштаб цін, що складувався при деномінації цін у 100 тисяч разів. Оскільки обвальне зростання інфляції почалося з 1991 р., те масштаб цін 1990 р. можна вважати кінцевою точкою в його історичному русі, перерваною смугою гіперінфляції. Томові логіка історичного підходу вимагала визначення розміру гривні на рівні масштабу цін 1990 долі. Оскільки індекс споживчих цін на початок 1996 долі зріс порівняно з 1990 долею приблизно в 126 тис. разів, а індекс оптових цін промисловості у 87 тис. разів, деномінація в 100 тис. разів по суті відновлювала тієї рівень масштабі цін, який він був у 1990 році.

Проте повернення до передінфляційного масштабу цін не означає відновлення потокового рівня цін на окремі товари. В Україні склалася зовсім інша система цін і зовсім інший механізм ціноутворення, унаслідок чого співвідношення окремих цін істотно відрізняється від того, яким воно було до інфляції.

У проведеній в Україні роботі по формуванню масштабі цін якраз і проявилася активна роль держави у формуванні масштабу цін в умовах функціонування нерозмінних на золото кредитних грошів.

Для зручності користування грошова одиниця підрозділяється на певну кількість частин, як правило на 100. Закон визначає міру точного поділу та назву кожної частини. Так, гривня України ділиться на 100 частин, які називаються копійками.

Види та купюрність грошових знаків визначає вищий законодавчий орган, який надає їм статус законного платіжного засобу, тобто накладає на державу відповідальність за їх забезпечення. Всі інші платіжні засоби такого статусу не мають і взагалі не повинні поступати в оборот. Органи державного контролю ретельно слідкують за тім, щоб не допустити використання грошових сурогатів чи фальшивих грошових знаків. Як правило, забороняється також використання в якості платіжних засобів у межах країни іноземних грошових знаків, оскільки це ускладнює забезпечення національних грошів.

Якщо ж чинне законодавство дозволяє обіг інших платіжних засобів, наприклад, векселів, чеків, те воно визначає умови їх обігу, відповідальність емітентів цих засобів та механізм реалізації такої відповідальності. Держава не несе відповідальності за їх забезпечення.

Право емісії грошових знаків та відповідальність за їх забезпечення закон покладає на певний державний орган. У сучасних умовах їм, як правило, є центральний банк країни. У цьому випадку грошові знаки мають вид банківських білетів (банкнот). В окремих, виключних випадках емісія грошових знаків може доручатися міністерству фінансів (його скарбниці). У такому випадку грошові знаки називаються скарбничими білетами. Суттєва відмінність між цими видами грошових знаків полягає в різних механізмах їх емісії ( порядку випуску в обіг та вилучення з обігу.

Емісія скарбничих білетів використовується безпосередньо для покриття бюджетних витрат і допускається, як правило, в умовах глибокої кризи державних знаків. Щоб зняти будь-які перепоні щодо своєчасного та повного покриття бюджетних витрат, емісійне право надається безпосередньо державній скарбниці, яка вільно використовує це право в межах затвердженого бюджетного дефіциту. У цьому полягає переваги механізму скарбничої емісії як виду грошових знаків. Проте за цією їх перевагою криється велика загроза для всієї грошової системи. По перше, вільне розпорядження емісійним доходом провокує урядові структури на нарощування бюджетних витрат. По-другу, скарбнича емісія не має в собі передумов для вилучення з обігу випущених грошових знаків, оскільки бюджетні витрати здійснюються безповоротно і нееквівалентно. Томові така емісія чи рано пізно неминуче призводить до гіперінфляції.

Емісія банківських білетів використовується для кредитування центральним банком комерційних банків та урядових структур. У першому випадку емітовані банкноти спрямовуються в реальний економічний оборот, що створює передумови для їх повернення до емітенту внаслідок погашення позичок та запобігання зайвого накопичення банкнот в обігу. В іншому випадку емітовані банкноти використовуються для покриття бюджетних витрат. Алі оскільки урядові структури одержали їх від центрального банку на кредитних засідках ці структури так вести своє фінансове господарство, щоб повернути одержані кредити і не допустити осідання зайвої маси грошових знаків в обігу та їх знецінення. Алі цей механізм буде працювати успішно лише за умови, що уряд дійсно буде повертати центральному банку одержані позички. Якщо цього не буде, те емітовані центральним банком банкноти перетворяться по суті в звичайні скарбничі білети і неминуче знеціняться. Про це красномовно свідчить емісійний досвід Національного банку України в 1992-1993 роках. Хоч емісійне право зберігалося виключно за НБУ і він емітував карбованці формально на кредитній основі, проте переважлива частина його емісії спрямовувалася безпосередньо на покриття бюджетного дефіциту, назад не поверталася і списувалася на збільшення державного боргу. У результаті емітовані НБУ грошові знаки зазнали безпосереднього для мирних розумів знецінення - більше 10000% тільки за один 1993 рік. Починаючи з 1994 долі, в Україні проводитися велика кропітка робота по переведенню емісії банківських білетів НБУ виключно на кредитну основу.

Особливе місце в грошовій готівці займає розмінна монета. За характером емісії вона звичайно відноситься до того ж виду грошових знаків, що й основна валюта. Вона відіграє допоміжну роль щодо основної валюти ( забезпечує платежі на суми, менші від розміру прийнятої в країні грошової одиниці. Якщо величина грошової одиниці дуже мала, то потреба в розмінній монеті знижується чи узагалі відпадає. Таке сталося в Україні в 1993 році, коли в зв'язку з гіпервисоким знеціненням карбованця дрібні платежі стали використовуватися паперовими купюрами і монета зникла з обігу. Потреба в монеті з'явилася лише після збільшення масштабу цін у 100 тис. разів під година грошової реформи 1996 долі. Якщо в країні встановлена велика грошова одиниця, те потреба в монеті зростає, оскільки збільшується питома ваги платежів на суми, менші від розміру грошової одиниці. У цих країнах більша частка монети в загальній сумі готівки, що робить їх системи більш економічними, оскільки монети зношуються повільніше ніж паперові банкноти. З цієї заподій періодично випускаються монети в одну чи декілька грошових одиниць, які по суті не є розмінними, а заміщають паперові купюри відповідного номіналу.

Крім видів грошових знаків законодавство держави визначає також їх купюрність. Правильно встановлена розмірність номіналів банкнот та розмінної монети перш за всі створює значні зручності учасникам платіжного обороту. Крім того, при досить високій долі великих купюр досягається економія на друковані грошових знаків. Разом з тім наявність великих купюр робить готівку більш вразливою для фальшування, більш зручною для обслуговування незаконних, тіньових операцій. Якраз з цієї заподій держави уникають випуску купюр надте великих номіналів.

В Україні після грошової реформи 1996 р. в обіг випускаються банківські білети номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 гривень, а також розмінна монета 1, 2, 5, 10, 25, 50 копійок, 1 гривня.