Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 5. Світовий ринок праці. Міжнародна трудова міграція
План
І Поступове підвищення мобільності капіталу у соціальному плані передбачає, що капітал виявляє попит не лише на робочу силу країни свого базування, але і на іноземну робочу силу, яка нерідко має певні переваги порівняно з національною (більш дисциплінована, дешевша). Попит на іноземну робочу силу почав помітно рости тоді, коли експорт приватного капіталу набрав значних масштабів через створення у всіх країнах підприємств з використанням місцевої робочої сили.
При цьому капітал направляється у ті місця концентрації робочої сили, де вона значно дешевша у порівнянні з вартістю робочої сили у країні-експортері. Навіть у нових індустріальних країнах заробітна плата промислових робітників на початку 90-х рр. була у 5-10 разів нижчою ніж у розвинутих західних країнах. Щодо структури сучасного попиту на робочу силу, то він обов’язково включає попит на іноземних працівників, тому міжнародна трудова міграція досягла сьогодні глобальних масштабів.
Термін «міграція» походить від латинського «переміщення», «переселення». Міграція населення означає переміщення людей через кордони певних територій (країн) та обумовлена зміною постійного місця проживання або подальшого повернення до нього.
Причини міграції різноманітні: політичні, економічні, соціальні, воєнні, екологічні, етнічні.
Однією з форм міжнародних економічних відносин є міжнародна трудова міграція (МТМ) – перерозподіл трудової сили відповідно до наявних економічних потреб галузей, територій, країн та регіонів світового господарства, а також відповідно до наявності вільних робочих місць та внутрішньодержавних трудових ресурсів.
В межах поняття «міграція» розрізняють поняття «імміграція», «еміграція» та «рееміграція».
Імміграція – в’їзд працездатного населення в дану країну з-за її меж.
Еміграція – виїзд працездатного населення з даної країни за її межі.
Рееміграція – повернення емігранта на батьківщину на постійне місце проживання.
МТМ обумовлена передовсім економічними та соціальними факторами.
До економічних чинників МТМ слід віднести:
До соціальних чинників МТМ передовсім належать:
Особливості сучасних міграційних процесів:
1) постійне зростання масштабів міжнародної трудової міграції;
2) міграція постійно «молодшає», піковий вік її учасників зараз це 20-25 р.,
3) підпільний характер МТМ;
4) «brain drain” або «відплив мізків», коли країну покидають найбільш кваліфіковані та досвідчені кадри, науковці дослідники. З даною проблемою в однаковій мірі стикають і менш, і більш розвинуті країни.
Вирізняють чимало видів МТМ відповідно до різних критеріїв, зокрема:
Залежно від просторового горизонту переміщення можна виділити такі види МТМ:
зовнішня міграція - це переміщення населення за межами певної країни;
внутрішньоконтинентальна міграція - це переміщення населення між країнами в межах одного континенту;
міжконтинентальна міграція - це переміщення населення між країнами різних континентів.
Залежно від терміну переміщення МТМ поділяється на такі види:
постійна міграція - це виїзд (в'їзд) населення в іншу країну на постійне місце проживання;
тимчасова міграція - це робота за кордоном протягом певного обмеженого часу з подальшим поверненням на батьківщину або переїздом в іншу країну;
сезонна міграція - це щорічна міграція на період певного сезону (як правило, для збирання врожаю сільськогосподарських культур) з подальшим поверненням на батьківщину;
маятникова міграція - це постійна робота в одній країні при проживанні в іншій, як правило, прикордонній країні за наявності необхідних міжнародних угод між країнами.
За юридичними засадами розрізняють:
організовану міграцію, тобто переміщення населення згідно з національним законодавством (наприклад, за візовим режимом);
нелегальну міграцію - самовільне переміщення населення щодо кордонів країни всупереч законодавству.
Відповідно до професійного складу можна виділити такі види міграції:
міграція робітників (наприклад, нефтяників);
міграція спеціалістів (наприклад, програмістів);
міграція представників гуманітарних професій (наприклад, співаків, авторів).
За якісним рівнем розрізняють:
міграція робочої сили низької кваліфікації;
міграція робочої сили високої кваліфікації;
міграція вчених ("відплив умів").
Розрізняють також вимушену та добровільну міграцію.
Різниця між потоками імміграції та еміграції називається міграційним сальдо і показує обсяг чистої міграції. Сума цих потоків показує обсяг валової міграції.
ІІ Міжнародний ринок праці – це система відносин, яка складається між державами з приводу узгодження попиту і пропозиції робочої сили, регулювання її міждержавних потоків, оплати праці та соціального захисту в умовах транснаціоналізації національних економік та глобалізації.
В умовах поглиблення глобалізаційних процесів у національних економіках, що проявляється у рості взаємозалежності країн та їх регіональних угруповань, національні ринки праці як і ринки капіталів, товарів і послуг, щоразу більше втрачають свою замкнутість та окремість, що призводить до формування так званого загального ринку праці.
Як проявляється глобалізація у соціально-трудових відносинах? :
Як формується міжнародний ринок праці? :
Слід відмітити на міжнародному ринку праці місце транснаціональних корпорацій, які розгорнули крупномасштабне виробництво з ієрархічним поділом праці різних груп зайнятих, які живучи і працюючи у різних країнах, інтегрувалися в єдину виробничо-технічну систему приватної корпорації. ТНК часом сформували свій внутрішній ринок праці, який характеризується постійним переміщенням різних категорій працівників з одної країни в іншу. ТНК створюють не менше 75 млн. робочих місць.
У структурі міжнародного ринку праці прийнято розрізняти 2-3 значних сегменти:
Основні країни походження мігрантів: Китай, Мексика, Індія, Філіппіни, Індонезія, країни Африки.
Основні центри-рецепієнти мігрантів: Західна Європа, США і Канада, Близький Схід (нафтовидобувна промисловість), частково країни Латинської Америки та Тихоокеанського регіону, Австралі, ПАР.
Італійський острів Лампедуза, що знаходиться у Середземному морі за 205 км від Сицилії та 113 км від Тунісу у 2000 рр. перетворився в точку привалу для нелегальних іммігрантів з Африки, як регулярно прибувають на Лампедузу в переповнених човнах та шлюпках з надією переселитися в Італію і почати там нове життя. Багато з них гине під час таких плавань. У 2008 р. на острів прибуло понад 23 тис. нелегалів (італійське населення острова не перевищує 6 тис. осіб). На острові побудовано спеціальні табори для нелегальних іммігрантів, в яких їм надається медична допомога, тимчасове житло, їжа. Однак, ці табори зараз переповнені через що умови перебування там суттєво погіршилися. У січні 2008 р. сотні мігрантів втекло з табору та провели демонстрацію протесту з вимогами свободи та допомоги та проти умов утримання у таборі. Нова хвиля мігрантів з країн Північної Африки накотилася на Лампедузу після «арабської весни» 2011 р. Ріст кількості мігрантів пов’язаний зі зміною влади у Тунісі та Єгипті, громадянською війною у Лівії. На острові створено фільтраційний пункт. 8 липня 2013 р. під час своєї першої закордонної мандрівки Папа Франциск прибув на Лампедузу і віддав шану мігрантам, які потонули під час спроби дістатися до «вільнішого» світу.
Участь тої чи іншої країни у міжнародному ринку праці не може не мати як позитивних, так і негативних для неї наслідків. Зокрема усі такі ефекти прийнято поділяти на 3 групи:
Таблиця 1
Позитивні і негативні соціально-економічні наслідки міграції робочої сили країн-експортерів і країн-імпортерів
|
Країни |
Експортери |
Імпортери |
|
Наслідки |
||
|
позитивні |
1.Знижується напруга на внутрішньому ринку праці завдяки експорту надлишкової робочої сили. 2. Зростають надходження до бюджету у вигляді податків з фірм-посередників. 3. Приватні трансфери емігрантів як каталізатор економіки 4. Зростає рівень життя і добробут залишених вдома членів сімей і утриманців мігрантів за рахунок переказів і речових відправлень. 5.Збільшуються можливості приватного інвестування завдяки поверненню на батьківщину (після ротації) особистих коштів, засобів виробництва тощо мігрантів. 6. Підвищується техніко-економічний рівень виробництва внаслідок праці більш кваліфікованих емігрантів, що повертаються на батьківщину з розвинених країн. 7. З’являється можливість створення високоприбуткової галузі з експорту робочої сили. 8. В окремих випадках, якщо це передбачено двосторонніми угодами, держава може отримувати компенсацію за використання імпортованих трудових ресурсів. |
1. Стимулюється розвиток виробництва внаслідок екстенсивного збільшення робочої сили. 2. Зростає конкурентоспроможність продукції завдяки використанню більш дешевої праці іммігрантів. 3. Знижуються витрати на підготовку та перекваліфікацію власних кадрів, в тому числі вищої кваліфікації. 4. Заповнюються вакансії в непрестижних сферах і галузях економіки. 5. Під час криз знижується соціальна напруга за рахунок звільнення іммігрантів і заповнення вакансій робітниками-резидентами. 6. Зменшується бюджетне навантаження завдяки економії коштів по пенсіям та соціальним пільгам. 7. Зростає продуктивність праці робітників і ефективність виробництва в цілому за рахунок конкуренції на ринку праці. 8. Покращується демографічна ситуація в “старіючих” країнах, а в деяких – і генофонд нації. 9. Додаткові можливості для малого бізнесу здешевити виробництво. |
|
негативні |
1. Зменшуються можливості власного розвитку внаслідок відтоку кваліфікованих кадрів і фахівців (“віплив мізків”) в більш привабливі країни. 2. Знижується загальна конкурентоспроможність на власному ринку праці в результаті відтоку кваліфікованих, молодих кадрів. 3. Виникає можливість приховування мігрантами доходів і ухилення від податків щодо країн, які не мають між собою двосторонніх угод про уникнення подвійного оподаткування. 4. Зменшуються надходження до бюджету як слідство скорочення кількості потенційних платників податків. |
1. Посилюється напруга на ринку праці щодо робітників-резидентів за рахунок найму більш дешевої іноземної робочої сили. 2. Зростають витрати на соціальний захист іммігрантів. 3. Здійснюється відтік за кордон валютних коштів у вигляді переказів іммігрантів. 4. Збільшується загроза загострення міжнаціональних, міжетнічних, міжконфесійних та інших соціальних проблем. 5. Погіршується криміногенна ситуація в країні. |
ІІІ З метою здійснення контролю над міграційними процесами здійснюється різного роду регулювання міграції (таблиця 2).
Таблиця 2
Рівні регулювання міжнародних міграційних процесів
|
Корпоративний |
Кожна державна або приватна компанія в межах існуючого зовнішнього правового поля має свою власну стратегію і тактику залучення і використання іноземної робочої сили |
|
Національний |
Сукупність державних нормативно-правових актів і адміністративних рішень щодо еміграційної або імміграційної політики |
|
Міждержавний |
Регулювання відбувається на підставі укладених двосторонніх або багатосторонніх договорів (угод) |
|
Наддержавний |
Законотворча процедура з боку наднаціональних політико-економічних інтеграційних угрупувань |
|
Міжнародний |
Розробка і прийняття міжнародних конвенцій у сфері трудових відносин |
На національному рівні регулювання міграції здійснюється наступними органами: Міністерством праці (стежить за використанням іноземної робочої сили); Міністерством юстиції (Служба по імміграції та інші служби прикордонного контролю); Міністерством закордонних справ (консульське управління видає в'їздні візи); національними міграційними службами; посередницькими міграційними фірмами.
Виділяють такі методи регулювання міжнародної міграції робочої сили:
Окрім того, державне регулювання здійснюється через прийняття фінансованих з бюджету програм, спрямованих на обмеження припливу іноземної робочої сили (імміграції) або на стимулювання мігрантів до повернення на батьківщину (рееміграції). Регулювання імміграції полягає в тім, що держава не перешкоджає в'їздові тих категорій працівників, що потрібні в даній країні, обмежуючи в'їзд всім іншим. Перелік бажаних іммігрантів варіюється від країни до країни, але зазвичай вони відносяться до однієї з наступних категорій:
Законодавчо встановлюються санкції за порушення порядку імміграції, що можуть накладатися як на самих мігрантів, так і на тих, хто допомагає їм незаконно в'їхати в країну або наймає на роботу. Традиційні державні міри стимулювання рееміграції полягають у наступному:
програми стимулювання рееміграції. Вони включають широке коло заходів, починаючи з заходів для примусової репатріації незаконних іммігрантів до надання матеріальної допомоги іммігрантам, що бажають повернутися на батьківщину. Однак ефективність цих програм досить низька.
програми професійної підготовки іммігрантів. Передбачається, що одержавши освіту в розвинутий країні, іммігранти можуть розраховувати на більш престижну і високооплачувану роботу в себе на батьківщині. Однак інтерес іммігрантів до цих програм виявився досить низьким, тому що вони не давали гарантій працевлаштування після повернення на батьківщину.
програми економічної допомоги країнам масової еміграції. Розвинуті країни укладають угоди з країнами-експортерами робочої сили про інвестиції частини переказів працівників на батьківщину і частини державних коштів у створення нових підприємств у країнах, що розвиваються, які могли б стати місцем роботи для реемігрантів (наприклад, Німеччина і Туреччина).
Специфічним варіантом регулювання на міжнародному рівні є інтеграційні угруповання. Враховуючи те, що держави суверенні в своєму виборі здійснення міграційної політики, міжнародним співтовариством визнано за необхідне дотримання певних правових норм і стандартів, які й були закріплені у відповідних міжнародних договорах на дво- і багатосторонній основах, а також у документах міжнародних організацій.
Ратифікуючи міжнародні конвенції, країни, що регламентують процес трудової міграції, визнають пріоритети міжнародного права над національним законодавством, що має важливе значення як для самої країни, з точки зору її інтеграції у світове співтовариство, так і для мігрантів, чиї права за кордоном потребують захисту.
До основних міжнародних організацій, які концентруються на міжнародних міграційних процесах належать: а) Комісія ООН з народонаселення; б) Міжнародна організацію праці (МОП); в) Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ); г) Міжнародна організація з міграції (MOM); д) Міжнародний комітет з питань міграції (Західна Європа).
Документи вказаних організацій мають важливе значення для національного законодавства стосовно міграційної політики. Одним з основних положень конвенцій МОП стосовно трудових мігрантів є визнання державами, які їх ратифікували, рівності по відношенню до мігрантів незалежно від їх національності, расової належності, релігії, статі і т. ін. Нормами МОП передбачені не тільки права мігрантів, але і обов'язки відповідних соціальних служб країни перебування мігрантів.
Особливої уваги заслуговує регіональна міграції в рамках робочої сили ЄС. Головним документом, який регулює міжнародні процеси в інтеграційному об'єднанні, є "Хартія основних соціальних прав робітників ЄЕС", яка була підписана 9 грудня 1989 року. Водночас, реалізація принципів вільного переміщення робочої сили в повному обсязі може призвести до концентрації висококваліфікованої робочої сили, наукових кадрів у найбільш розвинених регіонах. Особливо це актуально при розширенні ЄЕС за рахунок постсоціалістичних країн.
IV На сьогодні в Україні розрізняють такі види трудової міграції:
Не має точної статистики з приводу кількості вітчизняних мігрантів закордоном, прийнято вважати, що їх кількість варіює в проміжку від 2,5 до 5 млн. осіб працездатного віку.
Причини трудової міграції українців не є унікальними, зокрема це велика різниця у розмірах заробітної плати у різних країнах, в Україні поширена бідність серед працюючих осіб (дуже низька винагорода), високе безробіття (переважно їдуть працювати з тих областей, де найвищий рівень безробіття – Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Рівненська, Волинська, Житомирська, Чернігівська, Луганська); умови праці (особливо чутливі лікарі, вчителі, науковці – кращі лабораторії, апаратура).
У 2005 р. Відділ економічних і соціальних проблем ООН оприлюднив прогноз, що до 2050 р. населення України скоротиться до 26 млн. чол., в т.ч. за рахунок трудових мігрантів.
У світі є близько 200 млн. мігрантів, з яких не менше 10% - українці, тобто понад 20 млн. українців постійно проживають за межами України і частково вже є громадянами інших держав. Щорічно в Україну від трудових мігрантів надходить не менше 4,5 млрд. дол., що перевищує загальнорічний обсяг ПЗІ в країну. Однак лише заледве 4% реемігрантів відкривають власний бізнес.
Великою проблемою залишається незнання мови – 30,8% їдуть без знання мови з низькою поінформованістю про законодавство інших країн.
Згідно доступних офіційних даних 58,2% осіб, що виїжджають закордон працювати є одруженими і 73,9% з них вважають, що еміграція не вплинула на сімейне життя.
Зі всіх трудових мігрантів дозвіл на проживання та роботу мають 32%, дозвіл на проживання – 3,4%, тимчасову реєстрацію закордоном – 39,3%, а без офіційного дозволу працюють 23,2% наших громадян. Найповніше трудовий статус українців-мігрантів оформлено у Чеській Республіці, Португалії та Іспанії, найменше – в Італії та Польщі. Парадоксально, але українці часто знаходять роботу у тих країнах, в яких рівень безробіття не є суттєво нижчий ніж в Україні.