Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна
УДК 802/809.1:801:316.77
Тютенко Артур Анатолійович
Структура і функції алюзії
в пресі Німеччини, Австрії та Швейцарії
Спеціальність 10.02.04 — германські мови
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Харків — 2000
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі німецької філології факультету іноземних мов Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна.
Науковий керівник: доктор філологічних наук, доцент Прокопчук Олексій Олексійович,
Вища педагогічна школа в Слупську (Польща), Інститут неофілології, кафедра германських мов, професор.
Офіційні опоненти: - доктор філологічних наук, доцент Козловський Віктор Володимирович,
Чернівецький державний університет, кафедра німецької мови та загального мовознавства, професор;
кандидат філологічних наук, доцент
Маєвська Ліна Дмитрівна, Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна, кафедра німецької та французької мов, доцент.
Провідна установа: Донецький державний університет, факультет романо-германської філології, кафедра німецької філології.
Захист дисертації відбудеться 21 лютого 2000 р. о 12.00 в ауд. 7-75 на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.16 при Харківському національному університеті ім. В.Н.Каразіна (61007, м.Харків, пл. Свободи, 4).
З дисертацією можна ознайомитися в Центральній науковій бібліотеці
Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна.
Автореферат розісланий 21 січня 2000 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, канд. філол. наук, доцент Солощук Л.В.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Проблема натяку у вербальній та невербальній поведінці людини в тій або іншій формі досліджувалась у семіотиці, теорії комунікації, психолігвістиці, психології, культурології та багатьох інших наукових дисциплінах, у тому числі й філологічних — у літературознавстві та лінгвістиці (в стилістиці, лінгвопрагматиці, теорії референції та номінації, лінгвістиці тексту тощо). Кожен з наукових напрямків, який розглядав ті або інші аспекти цього явища, виробив власні підходи та методи опису, а також використовував спеціально розроблений з цією метою термінологічний апарат. Разом з цим загальною рисою, яка відзначає дослідників у різних країнах, незалежно від того, чи займаються вони спеціально цим питанням у вузькому смислі, чи вивчають його в широкому теоретичному контексті, є певна ізоляція в межах своїх наукових дисциплін. В результаті виникають не тільки термінологічні розбіжності та протеріччя в дефініціях, але навіть відбувається дробіння самого об’єкту дослідження, так що створюється враження, нібито існують окремі, ніяк не пов’язані один з одним феномени, такі як алюзія, ремінісценція, цитата, коммемората та ін. Насправді ж при побудові більшості теорій легко випускається з уваги саме той факт, що ми маємо справу лише з різними аспектами одного й того ж самого явища в мовленнєвій діяльності та взагалі в поведінці людини. Чисельні ж терміни та визначення лише додатково свідчять про багатоплановість явища натяку та є результатом різних поглядів на цей феномен.
Предмет цього дисертаційного дослідження — алюзія, хоча і є одним з видів натяку, раніше практично не розглядалась за межами її вживання в художній літературі. Сам термін “алюзія”, що укоренився у вітчизняній філології, не зовсім придатний для використання на сучасному етапі, який характеризується міжнародною інтеграцією досліджень та глобалізацією проблем, що вивчаються. В українській та російській мові він є лише адаптованим перекладом слова “натяк” латинською мовою, проте в більшості європейських мов, значна частина лексики яких походить від латинських коренів, зокрема в англійській, романських мовах та навіть у польській слово “алюзія” означає лише денотат, який в українській мові виражається словом “натяк”. Таким чином, при використанні цього терміну в цих мовах виникають складні термінологічні проблеми та непорозуміння. У німецькій мові, хоча термін “Allusion” і зустрічається як позначення стилістичної фігури, в лінгвістичній літературі він практично не використовується, а замість нього функціонує термін “Anspielung”, який повністю відповідає українському слову “натяк”. Таким чином, термін “алюзія” використовується в цій диom сертації лише через відсутність іншої, більш вдалої загальновизнаної серед філологів, які пишуть українською або російською мовою, назви для досліджуваного тут явища.
Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена, з одного боку, недостатньою вивченістю самого феномену натяку в людській комунікації, а з іншого, розходженнями та суперечністю традиційних підходів до вивчення одного з його різновидів — алюзії. У цьому зв’язку назріла необхідність перегляду та узагальнення результатів попередніх досліджень в рамках філологічних та суміжних з ними дисциплін, а також розширення досліджуваного матеріалу та акцентування на інші комунікативні ситуації, зокрема, масову комунікацію, цілу низку особливостіей якої має враховувати лінгвістичне дослідження алюзії.
Масова комунікація визначається як певна форма комунікації в суспільстві, при якій група адресатів висловлення не обмежена та персонально не визначається; висловлення відбувається опосередковано, тобто передається за допомогою технічних засобів та різного роду інформаційних носіїв, так що між адресантом та адресатом існує просторова та часова дистанція; висловлення здійснюются в однобічному порядку, так що зміна ролей адресанта та адресата, актора та глядача, автора та читача як технічно, так і організаційно не передбачається; висловлення адресуються дисперсній публіці, яка у протилежність до презентативної є конгломератом просторово віддалених один від одного індивідумів або відносно невеликих груп; система масової комунікації є складовою частиною більш загальної соціальної системи. Адресант у масовій комунікації також має низку досить специфічних особливостей, що дає підставу дисциплінам, які займаються дослідженнями в галузі масової комунікації, позначати його спеціальним терміном “комунікатор”. Комунікатором у межах масової комунікації є будь-яка особа або група осіб, що беруть участь у творенні публічних висловлень, які призначені для розповсюдження за допомогою певного засобу масової комунікації, незалежно від того, чи є ця участь творчою роботою, підбором матеріалу або контролем. У системі масової комунікації комунікатор знаходится під впливом великої кількості різноманітних чинників, у тому числі й суспільних інститутів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи факультету іноземних мов Харківського національного університету.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у виявленні структурно-семантичних особливостей, прагматичних та стилістичних функцій алюзій у мовленні журналістів, які пишуть німецькою мовою.
Для досягнення мети дослідження було потрібно вирішити наступні завдання:
— запропонувати визначення алюзії, що є суттєвим для лінгвістичного аналізу цього явища в газетно-публіцистичному тексті;
— визначити місце алюзії серед фразеологічних, стилістичних одиниць та одиниць типу “текст у тексті”;
— розробити методику виділення, класифікації та інтерпретації алюзії в газетно-публіцистичному тексті;
— розробити методику аналізу функціонування алюзії в газетно-публіцистичному тексті, з урахуванням сучасних досягнень філологічних наук, з одного боку, а з іншого — специфіки сучасних німецькомовних газет та журналів;
— перевірити адекватність запропонованої методики на текстах різних видів;
— визначити основні контексти, в яких функціонує алюзія в газетній та журнальній статті, та способи реалізації компонентів джерела алюзії в різних контекстах публіцистичного тексту;
— з’ясувати, як використання алюзії в публіцистичному тексті відбивається на функціональній специфіці самої алюзії — з одного боку, та особливостях приймаючого її тексту — з іншого.
Методологічними засадами цієї праці стали дослідження в галузі семіотики, теорії комунікації, психолінгвістики, а також лінгвістичних та літературознавчих дисциплін, що пов’язані з вивченням проблеми “тексту в тексті”. Досвід досліджень в межах цих дисциплін говорить про те, що більш результативним є вивчення феномену натяку в ономасіологічному аспекті, тобто з позицій адресанта. Таким чином, меті та завданням цього дисертаційного дослідження більш відповідає інтегрована методика, що базується на аналізі алюзії як знака з врахуванням основних положень теорії інтертекстуальності, лінгвопрагматики, психолінгвістики.
Для вирішення поставлених завдань використовувались індуктивний та дедуктивний методи, синхронно-описовий метод, що включає такі прийоми як спостереження, порівняння та узагальнення, а також методи лінгвістики — дефінітивний, функціональний, трансформаційний, прагматичний.
Матеріал дослідження. Дисертаційне дослідження провадилось на зібранних автором прикладах використання алюзії в газетах та журналах Німеччини, Австрії та Швейцарії, які загалом склали понад 700 текстів, опублікованих з 1989 по 1999 р. Зібрані тексти порівнювались з корпусом прикладів, які були зібрані іншими авторами в попередні роки (60-ті та 80-ті), що дало можливість порівняти матеріал дослідження також у діахронічному плані.
Обсяг та різноманіття досліджуваного матеріалу зумовили достовірність результатів роботи та надійність запропонованих та використаних під час дослідження підходів та методик.
Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дослідження полягає перед усім в тому, що вперше використовується комплексний підхід до аналізу натяку в мовленні друкованих засобів масової комунікації німецькою мовою, який базується головним чином на лінгвістичній прагматиці, семіотиці та теорії інтертекстуальності. Ця остання тільки нещодавно почала використовуватися при дослідженнях нелітературних текстів. Таким чином вперше робиться спроба уніфікації методики дослідження алюзій, а також пропонується уніфікована термінологія в цій галузі.
Практичне значення одержаних результатів. Одержані результати дисертаційного дослідження можуть мати практичну цінність для лінгвістичних дисциплін, які вивчають німецьку мову, а також для суміжних з ними галузей знань. Зокрема, практичне значення цієї роботи полягає в тому, що викладені в ній результати дослідження можуть використовуватися у більш масштабних працях щодо виразних засобів мови німецькомовної преси, в ономасіологічних дослідженнях, що торкаються проблеми різних способів номінації, в теорії сприймання. Матеріал дисертації (теоретичні положення, висновки, методика опису структури та функції алюзії у нелітературних текстах, приклади, допоміжна інформація та ін.) може знайти застосування у лекційних курсах, присвячених проблемам стилістики, лінгвопрагматики, фразеології німецької мови, а також теорії перекладу та лінгвокраїнознавстві. Крім того, вивчення інтертекстуальності в пресі, що займає центральне місце в цьому дослідженні, має значення для культурології, теорії комунікації, а також журналістики.
Усі роботи в межах цього дисертаційного дослідження виконувались одноосібно, зокрема особистий внесок здобувача полягає у зборі та аналізі досліджуваного матеріалу, вирішенні завдань дослідження та ознайомленні наукової громадськості з його результатами.
На захист виносяться такі положення:
— Алюзію слід розглядати як естетичний знак, оскільки вона спрямова на перш за все на емоційну сферу адресата. Мета вживання алюзії в літературі — як правило, поетичний, художній ефект — у журналістиці, однак, відходить на другий план. У проаналізованих в ході цього дослідження публіцистичних текстах вживання алюзії перш за все спрямоване на досягнення гумористичного, іронічного, комічного ефекту, що свідчить про близькість мовлення журналістики і розмовного мовлення.
— Фактори, які зумовлюють структуру і функції алюзії діють не на рівні мови, а на рівні мовлення. Даний мовленнєвий феномен є більш характерним саме для полемічних, дискусійних, коментуючих текстів, а не для інформаційних, в яких вживання алюзій може скоріш призводити до стилістичних порушень.
— Вибір джерел алюзій комунікаторами тісно пов’язаний з культурним, соціальним і політичним минулим та теперішнім певного суспільства, причому вирішальну роль відіграє актуальність певного знака для журналіста і читача під час публікації статті.
— Інтермедіальні посилання все більш заступають інтертекстуальні, так що масове мистецтво, а також кінематограф та телебачення заступають традиційні джерела посилань та цитат — художню літературу, історію, філософію, міфологію. Через це алюзію у сучасних текстах слід розглядати як посилання на знак, що може належати до будь-якої семіотичної системи, а не тільки на інший текст.
— Взагалі існує тенденція використовувати алюзії в тих елементах газетної або журнальної публікації, які спрямовані на привернення уваги читача та сприяють його орієнтації у виданні.
— У німецькомовних журнальних та газетних текстах цитовані алюзії часто переважають над такими, що створюються самими журналістами. Цитуючи чужі іронічні, оцінювальні, жартівливі вислови з алюзіями, журналісти можуть вміло використовувати їх для надання тексту більшої полемічності, не ототожнюючи себе однак з автором вислову і підкреслюючи, що вони лише передають чужі слова.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорювались на засіданнях кафедри німецької філології, міжкафедрального лінгвістичного семінару та звітних наукових конференціях факультету іноземних мов Харківського державного університету (1996 — 1998 р.), на семінарах філософського факультету університету Ерланген-Нюрнберг (Німеччина) (осінь1997 р.), були представлені на всеукраїнській науковій конференції “Нові підходи до філології у вищій школі” (Мелітополь, 16—21 вересня 1996), міжнародних наукових конференціях “Wschуd-Zachуd: Sіowianie i Niemcy” (Слупськ / Польща, 10—11 вересня 1998 р.) та “Problemy frazeologii i leksykografii” (Олецко / Польща, 16—17 червня 1999 р.)
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів та висновків (обсяг тексту 179 сторінок машинопису), списку використаних джерел (136 назв). Викладений в дисертації матеріал проілюстрований трьома схемами та 148 прикладами і супроводжується чотирма додатками.
У Вступі до тексту дисертації розкривається суть наукової проблеми та предмету дисертаційного дослідження та подаются необхідні вихідні дані щодо теми, мети та завдань дослідження.
Додатки містять приклади структури найбільш типових газетних та журнальних текстів німецькомовної преси, приклади мультимедіальних алюзій, додаткову інформацію щодо сучасної структури німецькомовної преси, тематики та читацького складу, пояснення значень деяких алюзій та реалій, що зустрічаются у використаних в тексті дисертації прикладах.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У Розділі 1 обговорюються теоретичні засади вивчення феномена натяку в мовленні та подається огляд результатів попередніх досліджень, які проводились різними вітчизняними та зарубіжними авторами в суміжних галузях, перш за все в теорії літератури, фразеології, стилістиці, семі-отиці; визначається місце алюзії в системі стилістичних та фразеологічних одиниць публіцистичного тексту, її положення відносно інших видів натяку; обговорюються особливості алюзії з точки зору психолінгвістики, теорії комунікації, семіотики, літературознавства. На цих підставах пропонується визначення досліджуваного феномену як різновиду натяку, який є посиланням через відповідний знак (що може належати до будь-якої семіотичної системи) на певний культурний денотат. Той чи інший сегмент тексту можна зарахувати до класу алюзій, якщо він відповідає низці критеріїв, які обгрунтовуються в параграфах першого розділу та підкріплені чисельними прикладами. За такими критеріями певний сегмент має: 1) бути по своїй суті натяком, тобто базуватися на подібності (але не ідентичності!) денотату, який позначається в тексті-матриці, до первісного денотату в тексті-джерелі (на відміну від прямого згадування реалій), а також 2) базуватися на спільних фонових знаннях адресанта та адресата, а об’єкт референції має належати до категорії культурних знаків (на відміну від більшості міжособистих натяків, гри слів та переважної більшості метафор), 3) при використанні завжди зберігати зв’язок з первісним денотатом та/або джерелом алюзії (на відміну від ідіом), тобто денотат або джерело алюзії мають зберігати актуальність у певній культурі протягом тривалого часу, 4) цілеспрямовано використовуватися адресантом для прирощення основного, передньопланового змісту тексту та досягнення запланованого комунікативного ефекту, а не бути наслідком таких асоціацій, які випадково виникають в адресанта та не належать до змісту повідомлення (на відміну від ремінісценції та реакції на двозначність), 5) при використанні не супроводжуватися авторськими поясненнями або розшифровкою, зазначенням джерела (на відміну від цитат), а також не позначатися жодними графічними або метатекстуальними маркерами (напр., лапками, verba dicenti тощо). Лексичними та стилістичними одиницями, завдяки яким алюзія реалізується у текстах преси, можуть бути метафори, літоти, гра слів, алегорії, стилізація тощо. Ці засоби реалізації алюзії більш детально розглядаються у другому розділі дисертації.
Окремим параграфом у першому розділі подається коротка історія дослідження алюзії в пресі німецькомовних країн, що нараховує лише окремі публікації, більшість з яких являє собою невеликі статті або параграфи в монографіях, присвячених мові преси.
У Розділі 2 описується синтаксична, лексичена та семантична структура алюзії в публіцистичному тексті, а також робляться висновки щодо того, як особливості структури сприяють пізнаванню алюзії реципієнтом та її функції у різних частинах тексту преси.
Структуру алюзії можна описати як а) структуру її репрезентанта (тобто знака, який її передає в тексті-матриці) та б) положення репрезентанта відносно структури тексту-матриці. За стандартну структуру газетно-публіцистичного тексту, що виконує для алюзії функцію тексту-матриці, було прийнято побудову тексту інформаційного повідомлення типу “hard news”, яка складається з акцентуативних елементів та основного тексту публікації.
Акцентуативними у цьому випадку є елементи тексту газети або журналу, однією з основних функцій яких є привернення уваги читача до публікації та заохочення його до читання. До акцентуативних елементів належать такі, що входять до заголовного комплексу, титульна сторінка обкладинки журналу, зміст, комплекси “ілюстрація-підпис”, а також спе-ціально виділені графічними засобами інші частини газетної або жур нальної публікації. Структура заголовних комплексів газетних та журнальних статей визначається трьома часто протилежними факторами — тенденциією до інформативності, акцентуативності та компресії. Алюзія в елементах заголовного комплексу в повній мірі відповідає цим трьом тенденціям.
Оскільки текст газетної та журнальної сторінки або навіть номера є семіотично складним утворенням, що містить як вербальні, так і невербальні елементи, його можна вважати мультимедіальним, а в межах вивчення такого складного явища як алюзія розглядати як одне ціле з точки зору більш широкої знакової теорії тексту. Алюзії в комплексах “ілюстрація-підпис”, а також на титульних сторінках обкладинок журналів можуть бути реалізовані як за допомогою вербальних, так і іконічних засобів. Ілюстрація та вербальний текст часто утворюють одне ціле і тільки в такому вигляді виконують функцію алюзії. Прикладом може бути наведений як ілюстрація кадр з кінофільму з актором Чаком Норрісом у головній ролі. Головний герой дивиться на людський череп, тримаючи його перед собою в руках. Фотографія має такий підпис:
(1) Sein oder nicht sein? Bei dem Ьberlebenskьnstler Max (Chuck Norris) ist das keine Frage.
У текст газетної або журнальної публікації алюзія може вводитися або шляхом цитування утвореного кимсь висловлення з алюзією (напр., “Skokows “Scheidung auf italienisch” (Lebed) beendete einen kurzen, opportunistischen Mдnnerbund.”), або шляхом утворення журналістом власного висловлення, що містить алюзію. Перший варіант зустрічається значно частіш ніж другий. Комунікатори також більш схильні модифікувати первісний текст-джерело алюзії, пристосовуючи його до тексту статті як за формою, так і за смислом (пор. заголовки, Im Westen nichts Neues ® Im Westen was Neues, Im Osten was Neues, Bei Westen nichts Neues, In Libyen nichts Neues). Семантично та синтаксично адаптовані репрезентанти алюзій зустрічаються більш часто, ніж такі, що передають джерело алюзії без змін.
Якщо алюзія навіть і присутня у висловленні, яке цитується комунікатором, то вона може не зберігатися у тексті публікації, якщо комунікатор пояснює її значення або вказує, що висловлення було вжите у переносному значенні (напр., “Einen „modernen McCarthismus” sah der Republikaner Juman heraufdдmmern — дhnlich der Kommunistenhatz der fьnfziger Jahre, die Zehntausenden von linken Amerikanern Beruf und Karriere kostete.”) . Цитуватися журналістами можуть також вторинні номінації (в основному метафори). Журналісти можуть створювати й власні метафори на основі окре мих висловлень осіб, про які йдеться в публікації. Часте цитування алюзії може призвести до втрати інформації про первісне джерело цитати (напр., навряд чи хтось сьогодні пам’ятає, що популярний вислів “Nibelungentreue” є посиланням не на “Пісню про Нібелунгів”, а на слова німецького рейхсканцлера початку ХХ століття Б. фон Бюлоу, який, в свою чергу, натякав на давньогерманський епос).
Цитування алюзій може здійснюватися й на підставі декількох знакових систем, перш за все, між ілюстрацією і текстом. Наприклад, на фотографії демонстранти тримають в руках плакат з зображенням вовка, який переодягнений в “бабусю” лежить у ліжку. В постаті вовка легко пізнається керівник східнонімецької держави Е.Кренц, який на цьому “портреті” посміхається, показуючи великі зуби, які цей політик дійсно має. На плакаті надпис: “GroЯmutter, warum hast du so groЯe Zдhne?”. Іноді автори цитують вже готову вторинну номінацію, яка в оригінальному тексті не має переносного значення, наділяючи її таким в своїй публікації.
Алюзії, що створюються самими комунікаторами можна поділити на компаративні (такі, що виникають внаслідок бажання адресанта заставити читача порівняти два денотати) та ремінісцентні (ті, що адресант використовує для композиції свого твору або прирощення його основного змісту). Основна кількість компаративних алюзій реалізується шляхом вторинної номінації за участю власних назв. Серед них виділяються дві категорії: а) номінації з власними назвами живих (напр., Rambo, Stalin, Machiavelli) і б) неживих денотатів (напр., Orakel, Tschernobyl, Volkswagen). У першій категорії, в свою чергу, можна розрізняти: а) імена вигаданих та б) імена реальних осіб. Для власних назв неживих денотатів більш характерною є участь в актах іронії. Крім того такі власні назви, на відміну від назв живих денотатів, частіш закріплюються у словниковому складі мови як назви загальні (пор., Dorado, Zankapfel). Серед компаративних алюзій з власними назвами привертає увагу також велика кількість оказіональних утворень (напр., Aldisierung, faustisch та ін.). Компаративні алюзії можуть також брати участь у висловленнях з літотами, так що зазначення якоїсь ознаки, що призводить до підкреслення іншої, є також результатом порівняння.
Репрезентанти ремінісцентних алюзій часто можна вилучити з тексту-матриці, не порушуючи при цьому істотно його логіки. Вилучення ж репрезентанта компаративної алюзії без логічних порушень у тексті-матриці навряд чи є можливим. Це частково пояснює, чому реципієнт нерідко може не помічати репрезентанта ремінісцентної алюзії, якщо в нього бракує необхідних знань про його джерело, тоді, як компаративні алюзії, як правило, помітні, навіть якщо залишаються незрозумілими.
Третій розділ дисертації присвячено функціям алюзії в пресі трьох німецькомовных країн. Тут аналізується роль алюзії у газетних та журнальних публікаціях з урахуванням їхніх особливостей як засобів масової комунікації, обговорюється специфіка окремих видів текстів газет та журналів, їхні стилістичні та прагматичні особливості, які впливають на функцію алюзії, аналізуються шляхи породження алюзій та їхньої інтерпретації реципієнтами, подається огляд актуальних у період виходу досліджених публікацій джерел інтертекстуальних посилань з метою оцінки впливу фактору читача на вживання алюзій комунікаторами, подається огляд структури преси Німеччини, Австрії та Швейцарії, зокрема характеристики читацького складу, жанрів та тематики. На підставі викладених у розділі спостережень робиться ряд висновків.
Ситуація та процес породження й сприйняття публіцистичного тексту мають деякі спільні риси з ситуацією та процесом породження й сприйняття літературних текстів. Причина такої схожості полягає в тому, що адресатом публіцистичного і літературного тексту є дисперсна публіка, яка складається з індивідів з різним рівнем освіти, інтересами, соціальним положенням, читацьким досвідом. Відмінності ж головним чином полягають у призначенні цих двох творчих жанрів.
Добір асоціацій, які передаються читачеві газети або журналу у вигляді алюзій, здійснюється під впливом деяких елементів „вертикального контексту”, наприклад, вже готових алюзій у висловленнях інших осіб, які комунікатор цитує в публікації, якщо вони співпадають з його власними асоціаціями. В основному ж комунікатор вирішує, які асоціації будуть брати участь в алюзіях, вже в процесі породження тексту. У висловленнях, які породжуються самими журналістами, вживання алюзій зумовлено інтенцією журналіста, концепцією публікації, а також регулюється стилістичними особливостями породжуваного тексту і органу преси та орієнтується на асоціативний потенціал імовірного реципієнта.
Публіцистичний стиль охоплює велику кількість стилістично різноманітних текстів. Форми і функції алюзії у різних стилістичних видах текстів теж не є однакові. В цілому однак алюзія в публіцистичному тексті бере участь у реалізації трьох основних функцій преси: інформативній, полемічній та розважальній. Тексти переважно розважального характеру, що публікуються в пресі, наприклад, роман з продовженнями, фейлетон та ін., в цьому дисертаційному дослідженні не розглядались, оскільки алюзія в таких текстах успішно вивчається літературознавством. Увага приділялась лише текстам, що виконують більш типові для преси функції — функцію інформації та полеміки (тобто таких, які передають чиюсь особисту або колективну думку, коментують або носять дискусій ний характер), хоча й вони можуть мати розважальний ефект. Алюзії були виявлені в усіх текстах таких видів, окрім тих, що належать до виду “hard news”, тобто призначені виключно для передачі інформації. Оскільки більшість прикладів висловлень з алюзіями походить з полемічних видів текстів або інформаційних із значною присутністю авторської точки зору, можна стверджувати, що алюзія переважно використовується саме для передачи точки зору комунікатора або осіб, про яких йдеться в публікації.
В цілому, для алюзії в пресі характерні три сфери використання — гумор, іронія та комплекс естетико-композиційних прийомів, який в російській літературній семіотиці отримав назву “остраннение” (термін В.Шкловського), а у відповідній фаховій німецькомовній літературі позначається терміном “Verfremdung” (докладніш про це див. у Розділі 1 дисертації). Мова, однак, не йде про окремі висловлення з зазначеними функціями, а, навпаки, нерідко одне й те ж саме висловлення може виконувати в газетній або журнальній публікації два або три таких основних завдання. В окремому висловленні функцією алюзії перш за все є експресія, яка, в свою чергу, може поєднуватися з додатковими функціями — емотивною, оцінювальною, естетичною. В цілому, ці функції підлягають функції комунікативній. Алюзії можуть відігравати також істотну роль у реалізації публіцистичним текстом його основної функції — інформативної, сприяючи кращому сприйняттю та запам’ятовуванню змісту та залучати для цього асоціативні можливості реципієнта.
Склад джерел інтертекстуальних та мультимедіальних посилань у пресі змінюється разом зі зміною соціокультурної та політичної ситуації у певному мовному колективі. В період з 1989 по 1999 р., до якого належать досліджені приклади, джерелами алюзій у німецькомовній пресі були: 1) біографії відомих (з історії, політики, культури, спорту тощо) осіб, 2) конотації імен літературних героїв, 3) персонажі кінофільмів (їхні імена, репліки тощо), 4) герої та реалії античної міфології, 5) герої та реалії з Біблії, 6) персонажі та сюжети казок, 7) назви літературних творів та кінофільмів, 8) назви органів преси, теле- та радіопередач, 9) історичні та політичні події, а також скандали, 10) географічні та країнознавчи реалії (конотації топонімів, цитати з туристичних буклетів тощо), 11) торгівельні марки (назви, гасла тощо), 12) літературні тексти та сюжети, 13) вислови відомих осіб, 14) рекламні тексти та відеокліпи, 15) тексти та назви пісень та музичних творів, 16) прислів’я та приказки, 17) іншомовні афоризми, 18) анекдоти. Серед цих категорій найбільш розповсюдженими є посилання на імена героїв та реалії з античної міфології та Біблії, назви та персонажів кінофільмів, назви літературних творів, політичні події.
Принципово важливою для успішного здійснення алюзією її функцій є здатність реципієнта розрізняти між буквальним та небуквальним значенням висловлення. Буквальне розуміння ремінісцентної алюзії може не мати істотних негативних комунікативних наслідків (див. приклад 1 на ст. 8). Буквальне ж розуміння компаративних алюзій, як правило, призводить до нерозуміння, невірного розуміння всього висловлення або ж втрати його смислу. Попри несумісність алюзії з позначенням її репрезентанта графічними маркерами або метатекстуальними засобами існує ряд можливостей для індикації алюзій в публіцистичному тексті. Так, компаративні алюзії, як правило, позначаються різними лексичними та семантичними засобами. Ремінісцентні алюзії рідше бувають спеціально марковані, однак в окремих випадках все ж таки такими маркерами виступає їхнє синтаксичне оформлення.
Інтерпретації алюзії реципієнтом частіш за все сприяє оточуючий її контекст тексту-матриці, однак вирішальну роль відіграє наявність відповідних фонових культурних знань. Процес інтерпретації може мати два варіанти. Якщо реципієнт має необхідні фонові знання, він може розпізнати й зрозуміти значення алюзії безпосередньо, а потім у решті контексту зрозуміти її смисл. Якщо ж таких знань бракує, реципієнт може, прочитавши висловлення, зрозуміти його буквально. Потім, якщо з’ясується, що така інтерпретація суперечить решті контексту та репрезентант алюзії в тексті позначений відповідним чином, реципієнт буде шукати небуквальне значення репрезентанта.
Існує добре помітна кореляція між вживанням алюзій журналістами та їхнім професійним рівнем, а також уявленнями про можливого читача публікації. Найчастіш висловлення з алюзіями зустрічаються в публіка-ціях щотижневих міжрегіональних та деяких регіональних та міжрегіональних щоденних газет. Серед журналів вживання алюзій є характерним, в першу чергу, для журналу “Der Spiegel”, на долю якого приходиться більшість зібраних у ході цього дослідження прикладів. Між алюзіями у різних органах преси спостерігаються також і якісні відмінності. Найбільш складними для розуміння є висловлення з алюзіями, які вживаються журналістами громадсько-політичних видань, розрахованих на “інтелектуального” читача з високим рівнем освіти.
Висновки. Згідно з зазначеними у Вступі до дисертації метою та завданнями дослідження, а також виходячи з результатів аналізу досліджуваного матеріалу, наприкінці кожного з трьох розділів подаються висновки щодо розглянутих у них аспектів. Висновки наприкінці дисертації підсумовують викладений в дисертації метеріал і містять необхідні узагаль нення щодо структури та функції алюзії в пресі Німеччини, Австрії та Швейцарії, а саме:
1. Алюзією є натяк, що виникає внаслідок посилання адресанта при породженні тексту за допомогою того чи іншого знаку на певний культурний денотат. Щоб говорити про присутність алюзії в якомусь тексті, необхідна наявність в ньому елементів іншого, “чужого” контексту, причому ці запозичені елементи мають бути імпліцитними, але для досягнення відведеної їм адресантом мети розпізнаватися та розшифровуватися реципієнтом.
2. На основі низки прагматичних і стилістичних особливостей вживання алюзій в тексті газетної або журнальної публікації для зручності лінгвістичного аналізу алюзії можна поділяти на компаративні й ремінісцентні, незважаючи на те, що і в тому, і в іншому випадку вони мають асоціативну природу. Компаративні алюзії створюються в результаті порівняння, яке журналісти хочуть продемонструвати адресатові та досягти певної комунікативної мети, що, як правило, виражаєтья в оцінці об’єкту номінації. Такими є зокрема метафори та літоти з власними назвами, а також більшість “крилатих” висловів, які використовують журналісти. На відміну від компаративних ремі-нісцентні алюзії діють головним чином для прирощення основного змісту тексту-матриці. Незважаючи на те, що і в цьому випадку автор висловлення звертається до фонових культурних знань адресата, вказуючи на певні паралелі між двома денотатами (тобто і тут можна говорити про порівняння), ремінісцентні алюзії вживаються скоріш з естетичною, а також композиційною метою, вони апелюють до знань читача і залучають його до процесу створення публіцистичного тексту. Це можуть бути цілеспрямовано включені комунікатором у текст публікації ремінісценції, стилізація тексту публікації під вже відомий читачеві текст, алегорія і т.п..
3. З точки зору семіотики алюзію слід розглядати як естетичний знак, оскільки вона спрямована перш за все на емоційну сферу адресата. Мета вживання алюзії в літературі — як правило, поетичний, художній ефект — у журналістиці, однак, відходить на другий план. У проаналізованих в ході цього дослідження публіцистичних текстах вживання алюзії, як правило спрямоване на досягнення гумори-стичного, іронічного, комічного ефекту, що наближає журналістику до розмовного мовлення.
4. Як і метафори у політичному та ідеологічному дискурсі взагалі компаративні алюзії (в основному також метафори, але інтертекстуального походження) внаслідок їхнього переважно емотивно-оцінювального звучання сприяють створенню в читачів певних усталених концептів і таким чином можуть бути ефективним засобом ідеологічного та пропагандиського впливу. З іншого боку, алюзії нерідко призводять до “пом’якшення”, евфімізації висловлення і через це можуть використовуватись, коли виникає необхідність висловитись більш пристойно, коректно.
5. Вибір джерел алюзій комунікаторами тісно пов’язаний з культурним, соціальним і політичним минулим та теперішнім певного суспільства, причому вирішальну роль відіграє актуальність певного знака для журналіста і читача під час публікації статті.
6. Журналіст реалізує у вигляді алюзій лише деякі з асоціацій, що в нього виникають, вибір яких тим ширше, чим ширше “вертикальний контекст”, який складається з індивідуальних особливостей адресата — рівня освіти, широти кругозору, досвіду і т.п., а також історії, культури, традицій суспільства.
7. В останні десятиліття інтермедіальні посилання все більш заступають інтертекстуальні, так що масове мистецтво, а також кінемато-граф та телебачення заступають традиційні джерела посилань та цитат — художню літературу, історію, філософію, міфологію. Через це алюзію у сучасних текстах слід розглядати як посилання на знак, що може належати до будь-якої семіотичної системи, а не тільки на інший текст.
8. Щодо структурних особливостей вживання алюзій журналістами, які пишуть німецькою мовою, то в цілому існує добре помітна тенденція використовувати алюзії в тих елементах газетної або журнальної публікації, які діють для привернення уваги читача або його орієнтації у виданні.
9. Щоб адаптувати первісний знак (текст або зображення) до тексту журнальної або газетної статті як за формою, так і за змістом, комунікатори вносять у нього часто досить значні зміни на лексичному або синтаксичному рівні. За частотністю такі модифіковані репрезентанти алюзій у деяких виданнях переважають такі, що подаються у первісному, не зміненому вигляді.
10. Характерною особливістю вживання алюзій в газетній та журнальній публіцистиці порівняно з літературними текстами є те, що журналісти охоче цитують вислови інших осіб, що містять алюзію та вже відомі читачеві або згадуються в даній конкретній публікації. Часто такі цитовані алюзії переважають такі, що створюються самими журналістами, що, в свою чергу, можна пояснити властивостями алюзії як засобу полеміки. Цитуючи чужі іронічні, оцінювальні, жартівні вислови з алюзіями журналісти вміло використовують їх для придання тексту більшої полемічності, дискусійності, іноді навіть скандальності, але самі дистанцуються від цих висловів, підкреслюючи, що вони лише передають чужі слова.
11. У німецькомовній пресі — особливо, в журналах — цитування алюзій нерідко здійснюється між знаковими системами. При цьому репрезентант алюзії може бути представлений як текстом, що су-проводжує ілюстрацію, яка несе алюзію, так і навпаки — графічним зображенням (фотографією або малюнком), яке супроводжується текстом з алюзією. Зустрічаються також варіанти цитування, в яких алюзію містить і текст, і ілюстрація.
12. Хоч добре відомі відмінності в німецькій мові в Австрії, Німеччині та Швейцарії на рівні орфографії, лексики та граматики, жодної структурної та функціональної різниці у вживанні алюзій австрійськими, німецькими та швейцарськими журналістами не відзначається. Цим спостереженням ще раз підтверджується висновок, що фактори, які зумовлюють структуру і функції алюзії діють не на рівні мови, а на рівні мовлення. Оскільки об’єктивно відсутні (або, по крайній мірі, нівелюються за рахунок європейської культурної, політичної та соціальної інтеграції) стилістичні та прагматичні відмінності в газетній та журнальній публіцистиці цих трьох країн, відсутні й передумови для розвитку будь-яких окремих тенденцій щодо вживання журналістами таких прийомів, як алюзія. У цьому відношенні було б цікавим не тільки для лінгвістів, але й для фахівців у галузі журналістики порівняльне дослідження вживання алюзій пресою різних культур, з ріними традиціями та особливостями розвитку.
13. З іншого боку, такі функціональні та структурні відмінності спосте-рігаються у видань з різною соціальною орієнтацією і тематикою, а також залежать від виду публіцистичного тексту та рубрики. Значну роль у вживанні або, навпаки, в обмеженні вживання алюзій відіграють також кваліфікація, майстерність журналіста, його індивідуальний стиль та стиль конкретної редакції. Ступінь впливу таких факторів важко піддається оцінці та може стати предметом інших, більш спеціальних досліджень.
14. Той факт, що в межах цього дисертаційного дослідження алюзії було виявлено переважно в щотижневій та щомісячній пресі, і вони були практично відсутні у щоденних виданнях, підкріплює висновок, що даний мовленнєвий феномен є більш характерним саме для полемічних, дискусійних, коментуючих текстів, ніж для інформаційних, вживання алюзій в яких може скоріш призводити до стилістичних порушень.
15. Завжди існує можливість того, що деякі алюзії, які вживаються журналістами, не будуть зрозумілі для окремих читачів. Іноді редакції запобігають цьому, усуваючи алюзію, наприклад, спеціальними коментарями. В інших виданнях, перш за все в журналі “Der Spiegel”, такі пояснення значень алюзій ніколи не зустрічаються. В цьому зв’язку перспективним могло б бути соціолінгвістичне дослідження в середовищі носіїв мови, які регулярно читають ті чи інші газети та журнали, з метою визначити, наскільки зрозумілими для них є окремі публіцистичні тексти, якщо вони містять алюзії на той або інший культурний денотат.
Основні положення дисертації відображені в публікаціях:
1. Тютенко А.А. О влиянии кодекса “политической корректности” на норму речи немецких политиков // Вісн. Харк. держ. ун-ту. — 1996. — № 386. — С. 131-135.
2. Tyutenko A.A. Zum Problem der Produktion und Rezeption von gruppenwissenbezogenen Anspielungen in Kabarett-Sprache der deutschen Pressejournalistik // Вісн. Харк. держ. ун-ту. — 1998. — № 406. — С. 208-212.
3. Тютенко А.А. Рембо: Ім’я кіногероя в емотивно-оцінних номінатах мови німецької преси // Вісн. Харк. держ. ун-ту. — 1999. — № 424. — С. 184-188.
4. Тютенко А.А. К проблеме лингвопрагматического анализа намека // Вісн. Харк. держ. ун-ту. — 1999. — № 435. — С. 139-142.
5. Тютенко А.А. Кореляція вживання інтертекстів-алюзій в журнальній та газетній статті із стилістичними та комунікативними особливостями жанру (на матеріалі німецької преси) // Актуальні проблеми вивчення мови та мовлення. — Харків: Константа, 1996. — С. 187-189.
6. Tiutenko A. Deutsch-slavische intertextuelle Bezьge in der Pressejournalistik // Wschуd-Zachуd: Sіowianie i Niemcy. — Sіupsk: Wydawnictwo Uczelniane, 1998. — S. 93-98.
7. Тютенко А.А. Функція ремінісценції та її вживання в газетній та журнальній статті (на матеріалі німецької та австрійської преси) // Мате-ріали Третьої всеукраїнської наукової конференції. — Мелітополь, 1996. — С.103.
Тютенко А.А. Структура і функції алюзії в пресі Німеччини, Австрії та Швейцарії. — Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 — германські мови. — Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна, Харків, 2000.
Дисертація є дослідженням синтаксичної, семантичної та лексичної структури, прагматичних та стилістичних функцій алюзій в мовленні журналістів, які пишуть німецькою мовою. У дисертації пропонується ви-значення алюзії, що є релевантним для лінгвістичного аналізу цього явища в нелітературних текстах; визначається місце алюзії серед фразеологічних, стилістичних одиниць та одиниць типу “текст у тексті”; розробляються підходи до виділення, класифікації, інтерпретації та аналізу функ-ціонування алюзій в газетно-публіцистичному тексті; визначаються основні контексти, в яких функціонує алюзія, і те, як реалізуються компоненти джерела алюзії в різних контекстах публіцистичного текста газет та журналів Німеччини, Австрії та Швейцарії.
Ключові слова: німецька мова, засоби масової комунікації, журналістика, алюзія, інтертекстуальність, мультимедіальність, лінгвістична прагматика, семіотика.
Тютенко А.А. Структура и функции аллюзии в прессе Германии, Австрии и Швейцарии. — Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.04 — германские языки. — Харьков-ский национальный университет им. В.Н.Каразина, Харьков, 2000.
Диссертация представляет собой исследование синтаксической, семантической и лексической структуры, прагматических и стилистических функций аллюзий в речи журналистов, пишущих на немецком языке. Автором предлагается определение аллюзии, релевантное для лингвистического анализа этого явления в нелитературных текстах, и определяется место аллюзии среди фразеологических, стилистических единиц и единиц типа "текст в тексте". В диссертации определяются основные контексты, в которых функционирует аллюзия, и то, как реализуются компоненты источника аллюзии в различных контекстах публицистического текста газет и журналов Германии, Австрии и Швейцарии. На основании ряда прагматических и стилистических особенностей употребления аллюзий журналистами предлагается их классификация. Автор анализирует пути порождения высказываний с участием аллюзий и выдвигает гипотезы о возможностях их интерпретации рецепиентами. В диссертации приводится детальный обзор немецкоязычных газет и журналов и делается ряд выводов о влиянии особенностей издания и его читательского состава на употребление журналистами аллюзий.
Впервые используется комплексный подход к анализу феномена аллюзии в речи печатных средств массовой информации на немецком языке, базирующийся главным образом на лингвопрагматике, семиотике и теории интертекстуальности. Предпринимается попытка унификации методики исследования аллюзий, подходов к выделению и анализу функционирования аллюзий в газетно-публицистическом тексте.
На основании результатов исследования делается ряд выводов, в частности, о том, что для аллюзии в прессе в целом характерны три сферы применения — юмор, ирония и комплекс эстетико-композиционных приемов, который в русской литературной семиотике получил название “остраннение”; в газете и журнале аллюзия как правило употребляется для передачи точки зрения коммуникатора или героев публицистического изложения, а в отдельном высказывании ее функцией прежде всего является экспрессия, которая, в свою очередь, может сочетаться с дополнительными функциями — эмотивной, оценочной, эстетической; аллюзия может играть также существенную роль в реализации публицистическим текстом его основной функции — информативной, способствуя лучшему восприятию и запоминанию содержания, а также привлекая для этой цели ассоциативные способности реципиента. Состав источников интертекстуальных и интермедиальных ссылок меняется вместе с изменениями социокультурной и политической ситуации в данном языковом коллективе. В период с 1989 по 1999 г., к которому относятся исследованные примеры, источниками аллюзий были: биографии известных (из истории, политики, культуры, спорта и т.д.) личностей; коннотации имен литературных героев, персонажей кинофильмов, героев и реалий античной мифологии, Библии, персонажей сказок, названий литературных произведений, кинофильмов, средств массовой коммуникации, исторических и политических событий, географических и страноведческих реалий, торговых марок; литературные тексты; высказывания известных личностей; рекламные тексты; тексты и названия песен; пословицы и поговорки; иноязычные афоризмы; анекдоты. В последние десятилетия интермедиальные ссылки все более приходят на смену интертекстуальным, так что массовое искусство, а также кинематограф и телевидение все чаще заменяют традиционные источники ссылок и цитат — художественную литературу, историю, философию, мифологию. По этой причине аллюзию в современных текстах следует уже рассматривать как ссылку на знак, который может принадлежать любой семиотической системе, а не только на другой текст.
Ключевые слова: немецкий язык, средства массовой коммуникации, журналистика, аллюзия, интертекстуальность, мультимедиальность, лингвистическая прагматика, семиотика.
Tyutenko A.A. Structure and Function of Allusion in the Press of Germany, Austria and Switzerland. — Manuscript.
Thesis for a candidate degree in philology by speciality 10.02.04 — Germanic languages. — Kharkiv National University named after V.N.Karazin. — Kharkiv, 2000.
The dissertation is a study in syntactic, semantic and lexical structure, pragmatic and stylistic function of allusion in the press of three German speaking countries. A definition of allusion relevant for linguistic analysis is suggested and the position of this phenomenon among phraseological, stylistic and intertextual units of a press text is determined. The author develops approaches to classification, interpretation and analysis of function and structure of allusions in non-literary texts and determines the main functional contexts and sources of allusions in modern press journalizm of Germany, Austria and Switzerland.
Key words: German language, mass media, journalizm, allusion, intertextuality, multimediality, linguistic pragmatics, semiotics.
Підписано до друку 15.01.2000. Формат 60х84/16
Папір офсетний. Друк офсетний. Гарнітура Таймс.
Ум. др. арк. 1,25. Обл. вид. арк. 1.
Наклад 100. Зам. 58.
Друкарня видавництва „Константа”
61145 м. Харків, вул. Космічна, 26