Предмет мікроекономіки

Работа добавлена на сайт samzan.net:

1. Предмет мікроекономіки. Її основні проблеми                                                       Мікроекономіка – як частина економіки, вивчає економічні відносини між окремими об’єктами господарювання. В центрі уваги мікроекономіки – ціни, витрати, механізм функціонування підприємств, ціноутворення, і мотиви, що спонукають людей до праці.      Мета мікроекономіки – аналіз ринкових процесів, механізм взаємодії між суб’єктами, в залежності від мети, яка стоїть перед ними і обмежень, що діють на ринку на даний момент часу.                                                                                                                               

       Предмет мікроекономіки – осн. зак-сті функт-ня ринк.с-ми на рівні товаровиробника, споживача товарів і при цьому вивч.механізм прийняття рішень об’єктами мікроекономіки, які прагнуть макс.задоволення своїх потреб в умовах обм.ресурсів і мін.затрат.             Предмет мікроекономіки  :                                                                                                                            Мікроекономіка аналізує поведінку на рівні окремих суб'єктів ринку (або економічних агентів) - фірм і домогосподарств. Мікроекономіку цікавить, наприклад, як фірма визначає кількість товару, що його збирається виробити; якою є мета функціонування фірми; чим керується споживач, вибираючи той чи інший товар, і т.ін. Ще один важливий аспект мікроекономіки — аналіз процесу утворення ринків у різних галузях і їхня взаємодія. Аналізуючи різні ринки, мікроекономіка, зокрема, концентрує увагу на закономірностях визначення цін в залежності від типу ринкової структури. Тому мікроекономіку називають ще теорією цін. Як і будь-яка інша наука, мікроекономіка використовує певну систему понять і концепцій для опису явищ, які вивчаються.                                                                                приклад різних підходів до конкретних проблем — обґрунтування стратегії боротьби з інфляцією. Згідно з однією позицією, інфляцію можна тримати під контролем шляхом підтримки низьких темпів зростання грошової маси, внаслідок чого найкращим засобом припинення сильної інфляції є зупинка зростання грошової маси. Згідно з іншою точкою зору, зв'язок інфляції і зростання грошової маси не такий прямолінійний, а тому різке зменшення темпів зростання грошової маси в умовах сильної інфляції може спровокувати сильний спад виробництва, уникнути якого можна шляхом проведення більш помірної політики.

2 . Методологія мікроекономіки теорії та моделі .

У мікроекономічних дослідженнях використовуються як загальнонаукові, так і спеціальні методи. Кінцевим завданням таких досліджень є розробка теорій та моделей.Мікроекономічні дослідження, як правило, розпочинаються зі збирання та вивчення фактів економічного життя. Узагальнення їх, виділення найсуттєвіших та абстрагування від другорядних, дослідження причинно-наслідкових зв'язків дає змогу встановити мотиви поведінки економічних суб'єктів та побудувати модель.

Економічна модель — це система взаємозв'язків між економічними змінними, яка дає змогу прогнозувати результат. Іншими словами, вона використовується для передбачення того, як зміни економічних умов призведуть до зміни економічних результатів. Економічні змінні — це натуральні величини, які можуть якимось чином вимірюватися, або суми грошей, що можуть набувати можливих значень.Висновки з економічних моделей виражаються у формі гіпотез, тобто тверджень про причини і наслідки, які потребують підтвердження чи заперечення фактами.Метою економічного моделювання є намагання допомогти зрозуміти, як функціонує той чи інший сектор економіки. Буде помилковим вважати, що чим більше модель схожа на реальний процес, тим вона краща. Критерієм корисності економічної моделі є не ступінь її відповідності реальним економічним процесам, а відповідність отриманих за її допомогою прогнозів реальним подіям. Тому модель має бути максимально спрощена, що дасть змогу розширити масштаби та ефективність її використання. Скажімо, якщо заграва під час заходу сонця дає можливість із значною вірогідністю прогнозувати вітряну погоду наступного дня, то маємо просту модель, яка набагато корисніша, ніж побудована на складному вивченні напямків руху повітряних потоків за допомогою зондів, СУПУТНИКІВ ТОЩО.                                                                      

Побудова моделі пов'язана з втратою частини інформації про об'єкт, який досліджується. Це допомагає абстрагуватися від його другорядних елементів, сконцентруватися на головних складових системи та їхніх взаємозв'язках. Відомі величини, що вводяться модель в готовому вигляді, називаються екзогенними; величини, які отримують у рамках моделі при вирішенні поставленого завдання, називаються ендогенними.                                                  Найпростішим видом економіко-математичного моделювання є моделювання у двовимірному просторі — за допомогою графіків. Саме цей метод найчастіше використовується у мікроекономіці.                                                                      

Ключовою передумовою побудови економічних моделей є посилання на те, що економічні суб'єкти намагаються максимізувати свій зиск. При цьому йдеться про чистий виграш, як різницю між загальним виграшем і витратами, які були понесені для його досягнення. Слід звернути увагу, що для економіста витрати — це не просто суми грошей чи години роботи, а ті неотримані вигоди від можливих альтернативних варіантів використання ресурсів.                                                                                                

У побудові мікроекономічних моделей широко використовується технічний прийом, що називається граничним аналізом. Це дослідження того, яким чином кожна додаткова операція, здійснена за певний період, впливає на мету, досягти якої прагне людина. Прикладами таких граничних величин можуть бути граничні витрати (витрати, необхідні для збільшення результату на одиницю) чи гранична корисність (корисність, що її приносить споживання додаткової одиниці блага). Раціональний суб'єкт має продовжувати пошук кращих рішень до того часу, поки гранична вигода не зрівняється  граничними витратами. Саме у цьому разі він досягне максимальної реалізації своєї мети.                    

Велике значення в мікроекономіці має функціональний аналіз. У ході його здійснення в досліджуваному явищі виділяється характерна риса, яка нас цікавить, а потім розпочинається пошук факторів що на неї впливають. Після встановлення таких факторів визначається спосіб їх взаємодії з виділеною характеристикою, тобто функція. Слід зазначити, що з'ясування функціонального взаємозв'язку важливе навіть тоді, коли чітке визначення при-чинно-наслідкових зв'язків між досліджуваними явищами ускладнене.          

Важлива риса мікроаналізу — рівноважний підхід до дослідження динамічних явищ і процесів. Розглядаючи сталу динаміку економічних явищ, мікроекономіка намагається вивчити такий їхній стан, який характеризується відносною стабільністю, тобто рівновагою. Рівновага означає, що немає внутрішніх тенденцій до зміни існуючого стану. -Якщо при незначних змінах зовнішнього середовища ситуація докорінно змінюється, то така рівновага називається нестійкою. Якщо при виникненні таких зовнішніх змін у самій системі з'являються сили, що відроджують рівновагу, то вона називається стійкою. Зміни зовнішніх умов можуть бути значними, тоді така економічна система перейде від одного рівноважного стану до іншого аналогічного стану. Встановлення способу взаємодії сил, що безпосередньо контактують у цій взаємодії, аналіз результатів їх взаємовпливу та стійкого функціонування в зовнішньому середовищі, яке динамічно змінюється, а потім передумов виникнення та розпаду таких систем і перехід до нових — один з ключових напрямків розвитку мікроекономіки.                                                                           

У мікроекономічних дослідженнях особливо широко використовуються методи статики і динаміки. Метод статики передбачає порівняння різних рівноважних станів, при цьому перехід від однієї рівноваги до іншої залишається поза аналізом. Метод динаміки, навпаки, вимагає аналізу власне переходу від одного стану рівноваги до іншого.

3 . Мікроекономіка в системі економічних наук                                                   

Мікроекономіка вивчає взаємодію окремих економічних суб'єктів та досліджує механізм функціонування конкретних ринків. Мікроекономіка розкриває основні закономірності функціонування ринкової економіки на рівні товаровиробника та споживача і показує механізм прийняття рішень господарюючими суб'єктами, які прагнуть досягти максимального задоволення потреб в умовах використання обмежених ресурсів                                                                                                                                    Економікa віддає перевагу кількісному аналізу і суб'єктивно-психологічному підходу до вивчення ринкових сил. Вона зосереджує свою увагу на зовнішніх явищах, узагальнює поведінку учасників ринкових відносин, враховуючи їх психологію, бажання, смаки, очікування. В основі всіх досліджень лежить теорія граничної корисності, обґрунтована представниками австрійської школи К.Менгером, Є.Бьом-Баверком, Ф.Візером у другій половині XIX - на початку XX ст.                                                                                                                                                           

Однак небувала криза 1929 р. і затяжна Велика депресія 1929-33 рр. змусили вчених звернути увагу на проблеми, характерні для економіки в цілому. Дослідження видатного англійського вченого Джона Мейнарда Кейнса, узагальнені в книзі "Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей" (1936 р.), значно поглибили знання про економіку в цілому, тобто на макрорівні, і СІ1Рияли виділенню двох великих розділів економікс - мікроекономіки та макроекономіки. Згодом закріпився поділ економічної теорії на три частини: політична економія, мікроекономіка та макроекономіка.                                                                                                                                     

У другій половині XX століття відбуваються якісні зміни в економічному житті світового співтовариства. Зростання взаємозв'язку та взаємозалежності національних економік, інтернаціоналізація обміну і виробництва, підвищення ступеню відкритості національних господарств набувають дедалі всеохоплюючого характеру. Утворюється єдиний глобальний економічний організм, який функціонує за законами ринкової економіки. Розвиток цих процесів зумовив відокремлення від мікро - та макроекономіки ще однієї частини економічної теорії - міжнародної економіки, яка вивчає закономірності взаємодії національних економік у сфері міжнародного обміну, виробництва і розподілу факторів виробництва на мікро - та макрорівнях.                                                                                         

Такий поділ економічної теорії можна вважати досить умовним, тому що всі економічні процеси тісно взаємопов'язані, переплітаються та взаємодіють на різних рівнях господарського життя. Результати господарської діяльності залежать як від об'єктивних умов, так і від суб'єктивних рішень окремих індивідів. Тому ще від початку XX століття і до останніх часів чимало вчених робили спроби поєднати кращі досягнення класичної політичної економії з кращими досягненнями економікс, зокрема, теорію трудової вартості з теорією граничної корисності. Вони вважали, що таким поєднанням підходів можна позбутися обмеженості наукового пізнання, яка спричинена однобічністю ортодоксальних шкіл. Цих вчених іноді називають "еклектиками". До них відносять А. Маршалла, М.І. Тугана-Барановського, П. Семюелсона та інших. У наш час все більше вчених схильні до "синтезу" різних напрямів економічної думки.                                                             

Навчальними планами підготовки фахівців з економіки і підприємництва передбачено наступну послідовність вивчення фундаментальних економічних дисциплін:                              • політична економія. - досліджує систему виробничих відносин за допомогою абстрактних категорій, таких як товар, гроші, капітал, вартість, ціна, прибуток, заробітна плата, власність тощо;                                                                                                                                                       • мікроекономіка - вивчає явища і процеси на рівні первинних елементів господарської системи, таких як споживач, конкурентна фірма, монополія, галузь;                                                • макроекономіка — узагальнює економічні явища на рівні всього суспільства в цілому, зосереджує свою увагу на таких проблемах як вимірювання валового внутрішнього продукту, економічний цикл, безробіття, інфляція, цілі та інструменти економічної політики.                                                                                                                                              Отже, спираючись на знання основних категорій політекономії, ми й починаємо вивчати мікроекономіку.

   4 .Альтернативна вартість.Крива виробничих можливостей.Пон ефективності     Альтернативна вартість, ціна -  вартість виробництва товару або послуги, яка вимірюється з точки зору втраченої (упущеної) можливості виробництва іншого виду товару або послуг, що вимагають тих же витрат ресурсів; ціна заміни одного блага іншим. Якщо при виборі з двох можливих благ та їх джерел споживач (покупець) віддає перевагу одному, жертвуючи іншим, то друге благо є альтернативна ціна першого. Так що альтернативна вартість блага є ціна втрати, на яку готовий іти споживач, щоб отримати можливість придбати бажане благо.

Крива́ виробни́чих можли́востей — залежність, що графічно ілюструє можливості одночасного виробництва двох продуктів з урахуванням обмеженості ресурсів, що витрачаються на виробництво цих продуктів.

Крива будується в системі координат, кожна з яких відображає обсяг виробництва одного з продуктів. Вона обмежує область виробничих можливостей, так що будь-яка крапка на кривій показує гранично можливе по ресурсних обмеженнях поєднання обсягів виробництва двох продуктів

.Поняття "ефективність"  широко використовується в багатьох сферах практичної і наукової діяльності.  В економіці ефективність означає  результат або віддачу в зіставленні з витратами сил і засобів, спрямованих на досягнення певної мети. Результативність функціонування основних засобів підприємства у процесі їх відтворення є однією з основ ефективної економіки. Загальні для будь-якої господарської системи положення виявляються специфічним чином у кожній з них,  а проблеми й суперечності транзитивного періоду продовжують гальмувати розвиток вітчизняного виробництва, а отже, вкрай негативно впливають на його ефективність. Це обумовило актуальність дослідження критеріїв ефективності основних засобів підприємств у процесі їх капіталізації.

5.нормативна і позитивна теорії. Типи аналізу.                                                                                   

У сучасній світовій економічній думці загальновизнаним є поділ економічної науки на позитивну і нормативну. Питання про розвиток політичної економії (економічної теорії) щодо співвідношення двох її складових — позитивної та нормативної — розглядалося у працях багатьох відомих учених-економістів. "Позитивну науку можна визначити як сукупність систематичних знань, віднесених до того, що є, — зазначав учений, — а нормативна або регулятивна наука — як сукупність систематичних знань, які належать до того, що має бути, і тому їх предметом є ідеальне, як щось відмінне від дійсного".                                                                                                                                                            

На думку Дж.Н. Кейнса, основна мета позитивної економічної науки полягає у пізнанні сутності економічних процесів, головне завдання нормативної економічної теорії — у розробці економічно повинного, певних принципів і методів, котрі б ідеально регулювали функціонування економічної системи.                                                                                                      

Тобто позитивна економікс вивчає те, що є, тоді як нормативна виражає суб'єктивні уявлення про те, що має бути. Позитивна економікс досліджує фактичний стан економіки; нормативна визначає, які конкретні умови або аспекти економіки бажані чи небажані"1. Розрізнення позитивної і нормативної складових історії відкриває додаткові можливості для ліпшого, тобто ширшого і глибшого, з'ясування питань історико-економічних наук у навчальному курсі "Історія економіки та економічної думки". Дослідник історії економіки й економічної думки, як і теоретик, не може повністю звільнитися від суб'єктивних оціночних суджень. Проте він має прагнути до максимальної об'єктивності та вміти розрізняти науковий аналіз від оціночних ідеологічних суджень. "Завдання історика економічної думки, — зазначає М. Блауг, — показати, як певні переконання ведуть до різних видів аналізу, а потім поставити запитання, чи зберігає цей аналіз своє значення, якщо його звільнити від ідеологічного підґрунтя".

6. характеристики мікросистеми як субєкта ринкових відносин                                             Об'єктом мікроекономічних досліджень є мікросис-тема. Оскільки мікросистема — це система економічних відносин між господарюючими суб'єктами, то аналізувати її можна в трьох аспектах: через з'ясування того, які суб'єкти вступають у ці відносини; з приводу чого ці відносини складаються; який основний зміст цих відносин.                                                        До основних суб'єктів мікросистеми належать:                                                                           а) домогосподарства. Це група людей, які об'єднують свої дохіди, мають спільну власність та разом приймають економічні рішення. Найхарактернішим прикладом домогосподарства є сім'я. Роль домогосподарства в мікроекономіці може виконувати також окрема людина, яка самостійно формує та використовує свої дохіди, не вступаючи у будь-які об'єднання з іншими громадянами. Роль домогосподарств у мікро-економічній системі подвійна. З одного боку, вони є споживачами кінцевих товарів та носіями кінцевих потреб. Власне заради задоволення цих потреб і функціонує економічна система. Тому на ринку кінцевих товарів домогосподарства виступають на боці попиту як покупці. З іншого боку, домогосподарства — це власники ресурсів, які вони постачають для виробничих цілей. Тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються на продавців, формують пропозицію;                                                                                                                                          б) підприємства (фірми). До них належать будь-які господарюючі суб'єкти, що займаються виробничим споживанням ресурсів та виробляють товари чи послуги заради отримання прибутку. Слід звернути увагу, що поняття "підприємство" у мікроекономіці значно ширше, ніж це визначено у законодавстві, зокрема у Законі України "Про підприємства". Якщо Для ^законодавця важливо, щоб підприємство було ов язково юридичною особою, пройшло державну Реєстрацію тощо, то для дослідника мікроекономіч-их проблем усе це не має значення. Головне, щоб підприємство самостійно приймало рішення про випуск продукції, придбання ресурсів, ціни та ринки збуту і, вибираючи альтернативні варіанти, керувалося метою максимізації прибутку;                                         в) держава.

У мікросистемі розглядається як сукупність органів влади, що є координатором та регулятором економічного життя. Дослідник мікросисте-ми абстрагується від того, що держава — власник значної кількості підприємств, організовує виробництво товарів громадського користування тощо. Найсуттєвішим для нього є її координаційна роль.                                                                                                                                       

Об'єктами, з приводу яких складаються відносини у мікросистемі, є ресурси виробництва та його результати. Ресурсами виробництва є: праця, капітал, природні ресурси (земля) та підприємницькі здібності. Праця — це цілеспрямована діяльність людини, здатна видозмінювати природну речовину, щоб надати їй необхідної для споживання форми. Під капіталом розуміють усі засоби виробництва, створені людиною у попередніх виробничих процесах. До природних ресурсів належать групи предметів праці, що не піддавалися обробці, або сили природи, що використовуються у виробничому процесі. Найчастіше їх називають узагальнювальним словом "земля". Підприємницькі здібності — це особливі здібності окремих людей свідомо йти на ризик, мобілізацію ресурсів, їх організацію у виробничому процесі та творче використання заради отримання прибутку.                                                                                                                                                             

Особливе значення для розуміння мотивів поведінки економічних суб'єктів та побудови відповідних моделей має врахування таких властивостей ресурсів:                                                                                      — обмеженість. Як правило, мікроекономіка має справу не з абсолютною, а з відносною обмеженістю ресурсів. Це означає не те, що того чи іншого ресурсу взагалі немає, а те, що не можна його отримати на попередніх умовах. Збільшення залучення цього ресурсу до виробництва обійдеться фірмі дорожче. Хоча в окремих випадках мікроекономіка спеціально досліджує ситуації, які виникають внаслідок обмеженості ресурсів;                                           —взаємозаміщуваність (субституційність). Це означає, що до певної міри одні види ресурсів можуть бути заміщені іншими. Скажімо, канаву можна вирити екскаватором, затративши незначну кількість праці, чи лопатами вручну, на що потрібна значно більша кількість праці. Найчастіше в мікроекономіці розглядається заміщення двох видів ресурсів: капіталу та праці                                                                                                                   — взаємодоповнюваність (комплементарність). Ефективне використання кожного ресурсу можливе лише за певного співвідношення з іншими. Хоча ресурси й здатні до взаємозамінюваності, але така здатність обмежена: повністю замінити працю капіталом чи навпаки практично неможливо.

 7. основні субєкти мікросистеми:споживач виробник. Модель циркулюючих потоків      Якщо розглядати мікроекономічну систему з точки зору змісту економічних відносин, які складаються в ній, то мікросистема є ринковою системою. Ринок — спосіб взаємодії економічних суб'єктів, який грунтується на ціновій системі та конкуренції. Це особливий механізм координації економічних дій.                                                                                      Ринковий зв'язок, що встановлюється між продавцем і покупцем, має деякі відмінні риси:                                                                                                                                        — рівноправне становище учасників. Це означає, що ні продавець, ні покупець не повинен мати можливостей позаекономічного примусу контрагента до вступу у відносини обміну. Звичайно, це не виключає монопольного становища когось із учасників ринкового зв'язку, але у цьому випадку примус буде мати економічний характер;                                                              — використання принципу економічного зиску як основного критерію доцільності вступу у ринковий зв'язок. Основні правила, якими керуються учасники обміну, такі: 1) обмін має приносити зиск; 2) кожен намагається здійснити угоду з максимальним зиском для себе; 3) краще здійснити угоду з меншим зиском, ніж взагалі відмовитися від неї;                                      — повна економічна відповідальність учасників за свої дії. Якщо свобода — це один бік ринкового становища суб'єкта, то повна самовідповідальність — інший. Коли економічний суб'єкт обирає контрагента без примусу, за власною волею, то, звичайно, сам має відповідати за свій вибір.                                                                                                               Сферу обміну можна уявити як рух двох зустрічних потоків: товарів і грошей. Наочна схема кругообігу товарів і грошей допоможе краще уявити ринкову систему та зрозуміти логіку побудови курсу мікроекономіки.  Поведінка економічних суб'єктів на ринку багато V чому залежить від стану конкурентного середовища. Тому в мікроекономічному аналізі особливу увагу приділяють конкуренції, окремо розглядаючи ринки чистої конкуренції, монополістичної конкуренції, олі-гополії та чистої монополії.                                                                                                           Нормальним станом мікросистеми є її спрямованість на досягнення рівноваги як окремих суб'єктів (насамперед споживача та виробника), так і системи в цілому. З'ясування механізмів встановлення та відновлення стану рівноваги мікросистеми — головне завдання мікроекономіки

8. Функції мікроекономічного аналізу

Мікроекономіка є абстрактною фундаментальною наукою, яка служить основою для розвитку прикладних економічних наук. мікроекономіка виконує наступні функції.

Пізнавальна функція. Мікроекономіка досліджує сутність економічних явищ і процесів, відкриває закони, яким підпорядкована економічна діяльність. Завдяки цій функції мікроекономіка озброює людство необхідними знаннями у сфері дії ринку.

Методологічна функція. Суть цієї функції зводиться до того, що мікроекономіка є теоретико-методологічною базою для усіх прикладних економічних наук. Саме вона здійснює опрацювання методів та засобів наукового дослідження ринкового механізму.

Світоглядна функція  полягає у тому, що мікроекономіка формує певний стиль мислення, впливає на сприйняття, розуміння, оцінку економічних процесів, а отже, визначає світогляд людей.

Практична функція полягає в розробці рекомендацій щодо підвищення ефективності економічної діяльності, застосування принципів раціонального господарювання і управління виробництвом, обґрунтуванні економічної політики держави.

Прогностична функція. Ця функція в економічній літературі виділяється відносно недавно й пов’язана з особливостями функціонування сучасної економіки й зростанням важливості прогнозування економічного розвитку. Суть ї полягає у тому, що мікроекономіка розробляє наукові та методологічні основи передбачення перспектив економічного розвитку у майбутньому.

Також мікроекономіка реалізує такі 2 основні функції ї:

Пояснення явищ, які спостерігаються.

Прогнозування поведінки економічних суб'єктів.

9. Поняття потреби. Види потреб.  Економічні блага, їх класифікація

Потреби — це внутрішні збуджуючі стимули діяльності людини. Це стан незадоволення, який людина хоче змінити, або задоволення, яке вона хоче продовжити.

Враховуючи різноманітність людських потреб, їх можна об'єднати у групи, використовуючи ті чи інші класифікаційні ознаки. Ось лише деякі із можливих класифікацій потреб:

1. За суб'єктами потреби поділяються на:

а) кінцеві;   б) проміжні.

2. За формою задоволення:

а) індивідуальні;   б) колективні.

3. За формою виникнення:

а) первинні;    б) вторинні.

За А. Маслоу всі потреби поділяються на п'ять груп.

1. Фізіологічні потреби, задоволення яких необхідне для виживання.

2. Потреби в безпеці і захищеності

3. Соціальні потреби

4. Потреба в повазі

5. Потреба в самовираженні

Блага — це товари, послуги та соціальні й екологічні умови, які задовольняють потреби людини або які людина вимушена споживати чи використовувати.

Економічні блага — це блага, в яких відчувається певна нестача, тобто їх не вистачає на всіх.

Залежно від своєї корисності блага поділяються на блага з додатною корисністю та блага з від'ємною корисністю (або анти-блага).

Блага з додатною корисністю— це блага, збільшення обсягу яких у розпорядженні людини є привабливим для людини (відпочинок, житло, одяг, більшість продуктів харчування).

Блага з від'ємною корисністю або антиблага — це блага, збільшення яких небажане для людини (наявність С02 у повітрі або радіонуклідів у довкіллі є антиблагом для всіх, хоча в кожної людини є особисті антиблага).

Залежно від впливу рівня дохіду на обсяг споживання розрізняють нормальні блага та блага низької споживчої цінності (неякісні блага).

Нормальні блага - - блага, обсяг споживання яких зростає при зростанні дохіду (більшість товарів і послуг).

Блага низької споживчої цінності — блага, обсяг споживання яких спадає при зростанні дохіду (одяг чи взуття, що вийшли з моди; дешеві продукти харчування).

Залежно від впливу ціни на обсяг споживання розрізняють звичайні блага та блага (товари) Гіффена.

Звичайні блага — блага, обсяг споживання яких зростає при зниженні ціни (більшість товарів і послуг).

Блага (товари) Гіффена — блага, обсяг споживання яких спадає (зростає) при зниженні (підвищенні) ціни (картопля, хліб, крупа, інші порівняно дешеві продукти харчування, що мають значну частку в раціоні споживача).

10. Поняття корисності блага. Два підходи до вимірювання корисності. Функфія корисності

На ринку товарів і послуг перед споживачем постійно постає проблема вибору економічного блага. Основними факторами споживацького вибору є споживацькі переваги, ціни на товари та дохід споживача. Споживач буде обирати лише те економічне благо, в якому є потреба, тобто те благо, яке має для нього певну корисність.

Корисність — це здатність товару або послуги задовольняти потреби людини; задоволення, яке отримує людина від споживання товару чи послуги. Корисність - це поняття суб'єктивне. Корисність одного і того ж товару може бути зовсім різною для різних людей, і навіть для тієї ж особи за різних умов (наприклад, порція морозива у липні і січні)

Залежність між кількістю спожитих одиниць товару та рівнем задоволення споживача виражають за допомогою функції корисності

Функція корисності - співвідношення між обсягами спожитих товарів та послуг і рівнем корисності:

,

де U – корисність;

   Q – обсяги відповідних споживчих товарів.

Двома основними поняттями кількісного підходу до аналізу корисності є загальна корисність і гранична корисність. Загальна корисність (ТU) — це сумарна величина задоволення від споживання конкретної кількості товару Q. Гранична корисність (MU) — це зміна загальної корисності внаслідок споживання однієї додаткової одиниці блага, тобто додаткове задоволення від споживання кожної останньої (додаткової) одиниці товару.

є Два підходи до вимірювання корисності:

-кардиналіський (кількісний) або просто теорія граничної корисності (одиниці вимірювання – ютелі)

-ординалістський (порядковий, якісний) або теорія споживчого вибору.

Кардиналістська (кількісна) теорія поведінки споживача заснована на кількісному вимірюванні корисності в абсолютних величинах.

Ординалістська (порядкова) корисність - суб'єктивна корисність, або задоволення, отримуване споживачем від споживаного ним блага, яка виміряна за порядковою шкалою.

11. Криві байдужості. Карта кривих байдужості та їх властивості. Гранична норма заміщення

Крива байдужості для певного споживача – це всі ті комбінації товарів, які забезпечують однаковий рівень задоволення. Між наборами товарів N1, N2, N3 та N4 споживач не вбачає ніякої різниці.

Карта кривих байдужості – це спосіб відображення переваг споживача, які мають різний рівень задоволення його потреб

Властивості кривих байдужості:

1. Криві байдужості мають негативний нахил.

2. Набори благ на кривих байдужості, які є більш віддаленими від початку координат, мають перевагу над набором благ на менш віддалених кривих

3. Криві байдужості не перетинаються.

4. Криві байдужості опуклі: їх нахил зменшується у міру руху вниз і праворуч уздовж цих кривих. Це пов'язано з таким поняттям, як гранична норма заміщення МRSxy.

Гранична норма заміщення (субституції) – це кількість товару У, від якого споживач відмовився б, щоб отримати ще одну одиницю товару Х, залишаючись на даній кривій байдужості.

MRSxy = - (Qy/Qx)

12. Бюджетне обмеження вибору споживача. Бюджетна лінія: рівняння і графічна побудова

Здійснюючи свій вибір, споживач відчуває обмеження. Ці обмеження визначаються величиною дохіду споживача і цінами на товари. Нехай споживач купує два товари X і Y, ціни яких відповідно РХ та РY і володіє дохідом І. В такому разі його можливості купівлі товарів X і Y буде описуватись рівнянням:

І = РХ  X + РY Y.

Це рівняння називають бюджетним обмеженням споживача.

Бюджет - це кількість грошей, яка доступна споживачеві для витрат у певний період часу. Дохід споживача та купівельна спроможність грошей визначають бюджетні обмеження споживача.

Якщо допустити, що бюджет споживача І =10                                                                                                                        грошових одиниць, а ціни товарів РХ  = 1 гр. од.; РY   = 2 гр. од., то витративши весь дохід споживач зможе купити максимум 10 одиниць  товару X або 5 одиниць товару Y, або ж певні комбінації двох товарів. Графічно усі можливі набори товарів відображає лінія бюджетних обмежень (бюджетна лінія)

Лінія бюджетних обмежень показує всі ті набори товари X та Y, які бюджет споживача дає змогу йому придбати. Лінія бюджетних обмежень показує різні комбінації двох товарів, які можна купити за незмінного грошового дохіду та даних цін товарів.

Нахил бюджетної лінії є від'ємним, що демонструє необхідність відмови від певної кількості одного товару задля отримання додаткової одиниці іншого товару. кут нахилу бюджетної лінії визначається співвідношенням цін товарів:

13. Залежність споживання благ від зміни дохіду споживача. Крива «дохід-споживання»

Розглянемо вплив на рівновагу споживача зміни дохіду. Припустимо, що дохід зростає за інших рівних умов. Оскільки ціни товарів залишаються незмінними, нахил лінії бюджетного обмеження не змінюється. Поступове зростання дохіду споживача призведе до зміщення бюджетної лінії праворуч вгору паралельно початковій в положення (рис.). Сумістивши графіки бюджетного обмеження з картою байдужості, можемо знайти точки оптимуму споживача за кожного з рівнів дохіду.

З’єднавши точки оптимумів плавною лінією, отримаємо криву „дохід – споживання”. 

Крива „дохід – споживання” єднає всі точки рівноваги споживача, пов’язані з різними рівнями дохіду.

Крива „дохід-споживання” для нормальних (повноцінних), неякісних (неповноцінних) і для нейтральних (незалежних) благ має різний нахил.

Крива „дохід-споживання” для нормальних (повноцінних) благ має позитивний нахил, оскільки зі збільшенням дохіду збільшується їхнє споживання.

Крива „дохід-споживання” для неякісних (неповноцінних) благ має від’ємний нахил.

Крива „дохід-споживання” для нейтральних (незалежних) благ має вертикальний нахил.

Нейтральні, або незалежні, блага - це блага, які не є ні нормальними ні неякісними для споживача. Це блага, споживання яких залишається незмінним при всіх рівнях дохіду. До цієї групи благ відносять, наприклад, сіль, туалетний папір, зубну пасту і т. п, витрати на які займають відносно незначну частину бюджету. Це блага першої необхідності.

14. Лінія Енгеля. Закони Енгеля. Криві Торнквіста.

Криві Енгеля характеризують залежність обсягу споживання товару від доходу споживача.

На рис. 5.3 представлені криві Енгеля для нормальних (а), нижчих (б) та нейтральних (в) благ. Криві Енгеля і криві „дохід – споживання” мають однаковий характер залежності від дохіду: для нормальних благ є висхідними і мають додатний нахил, для нижчих – відхиляються ліворуч і набувають від’ємного нахилу, а для нейтральних є вертикальними.

Криві Енгеля мають практичне значення. Вони можуть надати інформацію стосовно груп населення з відповідними дохідами, для яких реклама певних товарів буде найбільш ефективною.

Закони Енгеля:

При незмінних цінах на всі блага частка сімейного бюджету, що витрачається на продукти споживання, має тенденцію до зменшення за умови зростання дохідів сім’ї

Споживання освітніх, медичних, юридичних послуг і послуг, пов’язаних з відпочинком, має тенденцію зростання швидше, ніж зростають дохіди.

Криві Енгеля в сучасній інтерпретації Торнквіста визначається як поділ на 4 групи:

1.  Продовольчі товари

2. Промислові( стандартної якості)

3. Промислові( підвищеної якості)

4. Предмети розкоші.

15.Залежність споживання від варіацій цін на блага. Визначення кривих попиту та кривої ціна споживання .

Якщo зa нeзмiннoї вeличини бюджeтy змiнюєтьcя цiнa блara X, тo бюджeтнa лiнiя здiйcнює пoвopoт нaвкpyги тoчки cвoгo пepeтинy з вepтикaльнoю вiccю, дocягaючи бiльш вiддaлeниx кpивиx бaйдyжocтi. Bci тoчки oптимyмy, якi yтвopюютьcя дoтикoм бюджeтнoї лiнiї, щo пoвepтaєтьcя, дo кpивиx бaйдyжocтi, визнaчaють лiнiю «цiнa—cпoживaння».

Boнa пoкaзyє, як pearyє cпoживaч нa змiнy цiни oднoгo iз блaг. Piзнoвид тaкoгo взaємoзв’язкy, в cвoю чepгy, зaлeжить вiд пoв’язaнocтi блaг y cпoживaннi. Для блaгозaмiнникiв лiнiя «цiнa—cпoживaння» мaє вiдмний нaxил, a для дoпoвнюючиx блaг—дoдaтний .

В економіці кривою попиту називається графік, який ілюструє зв'язок між ціною певного товару чи послуги та кількістю споживачів, що бажають придбати його за даною ціною. Є графічним зображенням графіку попиту.

Крива попиту сумарно для всіх споживачів є результуючою кривих попиту для кожного споживача окремо. Незважаючи на назву, крива попиту не завжди є власне кривою, іноді це може бути графік прямої лінії, в залежності від складності сценарію.

Криві попиту використовуються для оцінки поведінки агентів конкурентних ринків і дуже часто розглядається комплексно з кривими пропозиції збалансованої ціни (ціни, за якою всі продавці готові продати, а всі покупці - купити, також відомої як ціна ринкового клірингу) і збалансованої кількості (обсягу товарів чи послуг, що будуть вироблені та продані без надлишкового збільшення пропозицій чи надлишкового скорочення попиту) на ринку. ] На монополістичному ринку крива попиту представлена лише кривою попиту на продукцію монополіста і не потребує створення результуючої функції.

16. Визн. ефектів дохіду та заміщення для різних благ . Парадокс Гіфена. Товари Гіфена.

 Реакція споживача на зміну ціни може бути поділена на два моменти. У відповідь на зміну відносних цін споживач замінює блага, які відносно подорожчали, на ті, які відносно подешевшали, має місце ефект заміни. У відповідь на зміну реального дохіду споживач змінює обсяг благ залежно від їх різновиду (повноцінні чи неповноцінні) – має місце ефект дохіду. Якщо благо вважається споживачем повноцінним, обсяг його споживання при зростанні ціни зменшується, якщо неповноцінним – обсяг споживання збільшується.

Ефект заміщення – це ефект, який вказує на те, що споживач у процесі споживання заміщує товаром, що став дешевшим (х), інші більш дорогі товари (у,…).  Це показується рухом вздовж кривої байдужості Un.

Ефект дохіду – це ефект, який виникає внаслідок впливу на попит споживача зміни обсягу його реального дохіду.  Зміна останнього викликана зміною ціни товару (х) без врахування ефекту заміщення.  Ефект дохіду показує переміщення від одної кривої байдужості U1 до  іншої U2.

товар Гіффена - це такий товар споживання якого парадоксально росте з ростом ціни, порушуючи закон попиту.

парадокс Гіффена - при підвищенні цін на певні види товару (в основному товари першої необхідності) їх споживання підвищується за рахунок економії на інших товарах.

17.Індивідуальний і ринковий попит . Закон попиту та обґрунтування його дії. Уподобання окремого споживача на ринку товарів визначають його біжання придбати товар, а бюджетні можливості в порівнянні з цінами – можливість придбання. Процес виявлення бажання та можливостей завжди відбувається в певний проміжок часу за інших незмінних умов. Функція, на якій базується модель попиту, має вигляд:

QD=f(P),

де QD – обсяг попиту, або кількість одиниць товару, яка може бути придбана покупцем;  Р – ціна одиниці товару.

Попит окремого споживача наз. індивідуальним попитом.

 Ринковий попит – це попит, який визначається як загальна сума всіх індивідуальних попитів при кожному значенні ціни. Крива ринкового попиту характеризує сукупність обсягів товару, на який пред”являється попит, при умові, що ціна задовольняє всіх покупців товару.  Ця крива визначається сумою індивідуальних попитів при кожній ціні.

 Обсяг (величина) попиту є саме такою кількістю товару, яку бажає і може придбати споживач (споживачі) в певний проміжок часу за деякою ціною (з діапазону можливих цін) за інших незмінних умов.

Матем.дослідження моделі попиту здійсн-ся за функц-ою залежністю, ща враховує вплив чинників (ціни товарів-замінників, доповнюючих товарів, дохід споживачів, їх уподобання та очікування, зовнішні умови спож-ня), але найчастіше – цінової детермінанти (QD=f(P)). Закон попиту – зростання ціни за інших незмінних умов призводить до зменшення обсягу попиту, і навпаки. Графічно така залежність має вигляд лінії з від”ємним нахилом (рис.5.1 ст.41).

Якщо змінюється ціна товару, то спостерігається зміщення вздовж лінії попиту      (а–>в), а якщо змінюється якась з нецінових детермінант – зміщення самої лінії попиту  (D1–> D2). Ці зміни діагностуються по-різному і називаються, відповідно, змінами обсягу попиту та змінами умов попиту (або попиту в цілому).

18.Фактори які впливають на попит.

1 . Дохід . Вплив дохіду на попит дуже суттєвий. Здебільшого збільшення дохіду веде до збільшення попиту (зміщення кривої вгору). Хоча, із зростанням дохіду споживання деяких товарів може скорочуватися, коли споживач заміняє їх дорожчими і якіснішими (зміщення кривої вниз ліворуч).

2 . Ціни на спряжені товари . Попит може змінюватися в обох напрямах залежно від типу товару, який може бути взаємозамінним чи взаємодоповнюючим. Для взаємозамінних товарів: при підвищенні ціни на один із них попит на другий збільшується (зміщення кривої вгору). Взаємодоповнюючі товари споживаються одночасно, тому при підвищенні ціни на один такий товар скорочується попит на інший, і навпаки.

3. Смаки і уподобання . Сприятливим для даного продукту є зміна споживчих смаків чи переваг, викликане рекламою чи зміною моди, означатиме, що попит зросте по кожній ціні (зміщення кривої попиту праворуч). Несприятливі зміни в уподобаннях викличуть зменшення попиту і зміщення кривої попиту ліворуч. Слід зазначити, що технологічні зміни, в вигляді появи нового продукту, можуть привести до зміни споживчих смаків. Наприклад, поява компакт-дисків призвело до скорочення попиту на платівки.

4. Кількість споживачів на ринку . Із збільшенням цього показника попит зростає (зміщення кривої праворуч), і навпаки, із зменшенням кількості споживачів попит спадає (зміщення кривої ліворуч).

5. Очікування . Споживчі очікування, щодо таких чинників, як майбутні ціни на товари, наявність товарів і майбутній дохід, здатні змінити попит. Очікування споживачів щодо можливості підвищення цін в майбутньому можуть спонукати їх купувати більше (зміщення кривої попиту праворуч), очікування збільшення дохідів може змусити споживачів менше обмежувати поточні витрати. Навпаки, очікування падіння цін і зниження дохідів веде до скорочення поточного попиту на товари. (зміщення кривої попиту ліворуч)

19.Сіткові зовнішні впливи та наслідки. Ланцюговий ефект . Ефект Снобізму .

Позитивні сіткові зовнішні впливи виникають, коли типовий споживач збільшує свій попит, якщо товар купуютьбагато людей. Це - ланцюговий ефект, який з'являється при бажанні споживача дотримувати моди, придбати товар, який мають інші. Крива індивідуального попиту зміщується праворуч, а ринковий попит стає більш еластичним.

Неґативні сіткові зовнішні впливи виникають тоді, коли люди прагнуть володіти рідкісними, унікальними товарами; чим менша кількість людей володіє даним товаром, тим вищим буде попит на нього. Це - ефект снобізму, внаслідок якого крива індивідуального попиту зі зростанням споживання інших осіб зміщується ліворуч, крива ринкового попиту стає більш стрімкою, а ринковий попит - менш еластичним.

20.Пропозиція. Закон пропозиції. Фактори які впливають на пропозицію.

пропозиція — кількість товару, який є на ринку або може бути доставлений на нього.

Закон пропозиції — при інших незмінних чинниках величина (об'єм) пропозиції збільшується у міру збільшення ціни на товар.

Багато економістів виділяють такі фактори, що змінюють пропозицію:

Зміни в собівартості виробництва за рахунок цін на ресурси, зміни податків і дотацій, досягнень науки і техніки, нових технологій. Зниження собівартості дозволяє виробникові доставити на ринок більше товарів. Зростання собівартості призводить до протилежного результату — пропозиція знижується.

Зміни цін на інші товари, зокрема на товари субститути.

Індивідуальні смаки споживачів.

Перспективні очікування виробників. При прогнозах щодо зростання цін в майбутньому виробники можуть скоротити пропозицію, щоб незабаром продати товар за вищою ціною, і навпаки, очікування падіння цін змушує виробників позбавитись товару якнайскоріше, щоб не зазнати збитків в майбутньому.

Кількість товаровиробників безпосередньо впливає на пропозицію, оскільки чим більше постачальників товарів, тим вище пропозиція і навпаки, при зменшенні числа виробників різко скорочується пропозиція.

21.Ринкова рівновага. Рівноважна ціна.

Ринкова рівновага - це така ситуація, коли плани покупців і продавців на ринку співпадають і за даної ціни величина пропозиції дорівнює величині попиту.

Рівноважна ціна - ціна на конкурентному ринку, при якій кількість товарів і послуг, які бажають придбати споживачі, абсолютно відповідає кількості товарів і послуг, які виробники бажають запропонувати.

22. Цінова еластичність попиту. Види еластичності попиту.

  Мірою відносних змін ціни та величини попиту є показником еластичності, котрий визначається як відношення відносної зміни залежної змінної до відносної зміни функціонально пов’язаної з нею незалежної змінної. Показник еластичності – величина безрозмірна і не залежить від одиниць вимірювання змінних. Він розраховується наступним чином:

    

Еластичність попиту за ціною ED – це показник відсоткової зміни обсягу попиту при зміні ціни на 1% на товар.

Для функції попиту еластичність в точці розраховується як:

, або   

Для уникнення неточностей при розрахунку еластичності на певному відрізку кривої використовують формулу дугової еластичності, або формулою центральної точки.       

Попит може бути еластичним, нееластичним або мати одиничну еластичність.

Попит еластичний, коли відсоткова зміна ціни призводить до відносно більшої відсоткової зміни кількості (за абсолютними величинами), тобто і . Така ситуація характерна для товарів високої якості.

Попит нееластичний, коли відсоткова зміна ціни призводить до відносно меншої відсоткової зміни кількості (за абсолютними величинами), тобто і . Така ситуація характерна для товарів першої необхідності.

Одинична цінова еластичність попиту має місце, коли відсоткова зміна ціни дорівнює відсотковій зміни запитуваного товару, тобто і .

Абсолютно еластичний попит існує, коли за незмінної ціні попит зростає в багато разів, тобто . Це характерно для унікальних товарів.

Абсолютно нееластичний попит існує, коли при зміні ціні попит на товар майже не змінюється, тобто . Це характерно для товарів, які не мають замінників.

На еластичний попит впливають наступні фактори:

-кількість товарів-замінників;  -питома вага товарів в дохіді споживача;

життєва необхідність в товарі.

В економічній теорії і практиці розрізняють такі види коефіцієнтів еластичності попиту:

1) пряма еластичність попиту за ціною (цінова еластичність);

2) перехресна еластичність попиту за ціною;    3) еластичність попиту за дохідом.

23.Еластичність попиту за дохідом.

Коефіцієнт еластичноcті попиту за дохідом EI характеризує  міру реакції обсягу попиту  на товар за зміни величини дохіду споживача. EI показує, на скільки процентів зміниться обсяг попиту на товар за зміни дохіду споживача на 1%. Коефіцієнт еластичноcті попиту за дохідом EI обчислюється за формулою: EI=(Q*I)/(I*Q).

Еластичність попиту за дохідом може бути додатною, від’ємною або мати нульове значення.

– для товарів, попит на які не залежить від змін дохіду (товари першої необхідності).

– характерно для товарів високої якості, або нормальних товарів.

– товари розкоші.

– характерна для товарів низької якості.

24.Перехресна еластичність попиту. Значення коефіцієнту перехресної еластичності.

Коефіцієнт  перехресної еластичності попиту (EXY) характеризує міру реакції обсягу попиту на один товар (X) на зміну ціни іншого товару (Y). EXY показує, на скільки процентів зміниться обсяг попиту на товар X за зміни ціни товару Y на 1%. Коефіцієнт  перехресної еластичності попиту (EXY) обчислюється за формулою: EXY=(QY*PY)/(PX*QX).  

Якщо два товари є взаємозамінними, то перехресна еластичність попиту на ці товари має додатне значення.

Якщо два товари є взаємодоповнюючими, то перехресна еластичність попиту на ці товари від’ємна.

Перехресна еластичність попиту дорівнює нулеві (), коли два товари не пов’язані між собою, тобто споживання одного товару не залежить від зміни ціни на інший товар.

25. Утворення споживчого надлишку. Графічне зображення.

Споживчий надлишок — це різниця між максимумом ціни, яку споживач готовий заплатити за певний товар, і тією реальною ціною, що він заплатив фактично. Якщо для задоволення спраги в спекотний день є тільки пепсі-кола за ціною однієї склянки 10 гр. од., то за дві склянки випитої пепсі-коли потрібно заплатити 20 гр. од. Та коли є альтернатива у вигляді мінеральної води по 4 гр. од. за склянку, то на 2 склянки води буде витрачено 8 гр. од. Різниця 20 - 8 = 12 гр. од. і становитиме споживчий надлишок. Споживчий надлишок є стимулом ринкової діяльності споживача, стимулом для формування пропозиції товарів. Отже, дія ефектів дохіду споживача і заміщення пояснює збільшення попиту у разі зниження цін і скорочення попиту — у разі їх підвищення. Все залежить від впливу кожного з цих ефектів на споживчий вибір, у результаті якого споживач отримує на ринку то дохід, то збитки, що приводить до споживчої рівноваги.

На графіку показане виникнення надвиробництва продукту. При ринковій ціні Цр величина попиту і величина пропозиції є однаковими (Кр). При встановленні урядом мінімальної ціни величина пропозиції товару (К) є більшою за величину попиту (К2) і виникає надвиробництво товару в розмірі К -Кг*

26.Суть, умови та функції підприємства. Суб’єкти підприємства та їх характеристики.

Підприє́мство — самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органоммісцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським кодексом України та іншими законами.

Підприємства виконують ряд функцій. Основні з них такі:
1. Економічні:
— Задоволення потреб споживача в продукції;
— Упровадження досягнень НТП;
— Забезпечення конкурентноздатності підприємства;
— Створення необхідного й додаткового продукту.
2. Соціальні:
— Формування колективу;
— Поліпшення умов і змісту праці;
— Удосконалення кваліфікаційного складу працівників;
— Поліпшення житлових умов працівників;
— Культурно-освітня та спортивно-оздоровча робота.
3. Екологічні:
— Вдосконалення технологічних процесів;
— Створення і розвиток екологічної інфраструктури;
— Наукові і технічні вирішення проблем навколишнього середовища і раціонального природокористування.

Суб'єктами підприємництва в Україні є:
1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2) громадини України, іноземці та особи без громадянства', які здійснюють підприємницьку діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Таким чином, підприємницька діяльність в Україні може здійснюватися у двох організаційних формах: в організаційній формі юридичних осіб -суб'єктів підприємництва та організаційній формі фізичних осіб - підприємців (фізична особа - підприємець без створення юридичної особи). В свою чергу юридичні особи -суб'єкти підприємництва можуть діяти в різних організаційно-пра-вових формах. Під організаційно-правовою формою юридичної особи - суб'єкта підприємництва розуміється спосіб її внутрішньої побудови або організаційна структура, якої не має фізична особа - підприємець. Організаційно-правових форм юридичних осіб - суб'єктів підприємництва є значно більше двох.

27.Фірма як головна структура ланки економічної діяльності.

Фірма — це господарська організація, що перетворює вихідні ресурси на кінцевий продукт шляхом оптимального комбінування чинників виробництва. Ціль діяльності — прибуток, невід'ємний чинник — господарський ризик.

Менеджерські теорії фірми висували як мету на перше місце (крім прибутку) ідеї максимізації якогось одного, найважливішого показника. Таким міг бути, наприклад, обсяг продажу. Його максимізація забезпечувала не тільки виживання фірми, а й гарні перспективи для подальшого зростання. Тому завоювання ринку становило для такої фірми стратегічну задачу. Зрозуміло, не випускалися з уваги й інші показники (рентабельність, розмір дивідендів та ін.).

Одне з нових уявлень про напрямок розвитку фірми — багатоцільові теорії, коли максимізується кілька показників. Серед них — перспектива зростання фірми, ціна акцій, розмір прибутку, обсяг виробництва. Можна назвати ще й напрямок, який у літературі здобув назву біхевіористичної теорії. Мета фірми відповідно до поведінки об'єктів і суб'єктів процесу виробництва — досягнення певного рівня за основними показниками. Серед них — обсяг продажу, рівень рентабельності, розмір дивідендів, якість продукції. Фірма враховує при цьому психологію поведінки споживача.

Сучасні фірми, окрім горизонтальної і вертикальної інтеграції, широко використовують процес диверсифікації, внаслідок якого утворюються багатопрофільні комплекси. Об'єднані підприємства, організації, комбінати, часто не зв'язані єдиним виробництвом, утворюють складний, багатомірний конгломерат, що дає змогу мати значний простір для маневру за умов жорстокої конкуренції.

Головна сполучна ланка в діяльності фірми — фінанси. Основний принцип діяльності фінансових служб — автономність та незалежність від обслуговуваних підприємств.

Основа успіху фірми — активна інноваційна політика. Головна стратегічна установка — високий темп відновлення продукції і застосовуваної технології. 

28. Процес виробництва. Виробництво як продуктивна система відносин.

  Виробництво — діяльність, пов’язана з випуском продукції, яка включає всі стадії технологічного процесу, а також реалізацію продукції власного виробництва. Головна складова виробничого процесу — технологічний процес.
             За призначенням виробничі процеси поділяються на основні, допоміжні та обслуговуючі.
            Основне виробництво — це процеси безпосереднього виготовлення основної продукції підприємства. Основні процеси в ряді виробництв поділяються на стадії: обробну, випускну (складальну) тощо. Разом вони складають основне виробництво.
             До допоміжних відносять процеси виготовлення продукції, яка використовується на самому підприємстві для забезпечення основного виробництва. До допоміжних виробництв можна віднести ремонтне, інструментальне, енергетичне та ін.
             Обслуговуючі процеси забезпечують оптимальні умови здійснення основних і допоміжних виробництв. До них належать складські, транспортні та інші процеси.
             З бухгалтерської точки зору процес виробництва — це сукупність господарських операцій, пов’язаних із виробництвом продукції, виконанням робіт, наданням послуг.

29.Основи виробництва. Технологічна та економічна ефективність.

Основною метою підприємницької діяльності є максимізація прибутку.

=;> Максимізація прибутку вимагає здійснення вибору:

§ що виробляти ?

§ яким чином виробляти?

§ хто повинен виробляти?

§ для кого призначені результати виробництва?

=;> головним способом досягнення максимізації прибугку є ефективність виробництва.

Виробничі відносини на мікрорівні - це передусім технологічні відносини. Вони визначаються не тільки технічною стороною процесу виробництва, але й інтелектуальними, фізичними можлостями персоналу фірми.

Технологія - це сукупність мeтодiв і практичних знань та навичок по виготовленню, зміні стaнy, властивостей напівфабрикатів, які здійснюються у процесі виробництва економічних благ.

(Технологія походить вiд грецького techne - мистецтво, майстерність, вміння).

Завданням технології є виявлення фізичних, хімічних, мехaнічних та інших закономірностей з метою використання на практиці найбільш ефективних і економічних виробничих процесів.

Технологічна ефективність:

:=:> Виробничий процес технологічно ефективний, якщо не існує ніякого іншого способу, при якому для виробництва даного обсягу продукції витрачається менша кількість хоча б одного з ресурсів при умові незбільшення інших видів ресурсів.

:=:> Виробничий процес технологічно ефективний, якщо обсяг виробленої продукції є максимальним при використанні визначеної кількості ресурсів.

Економічна ефективність:

Економічно ефективним способом виробництва заданої кількості продукції слід вважати такий спосіб, при якому досягається мінімізація альтернативної вaртості витрат, що використовуються у процесі виробництва.

=> Технологія може бути врегульована:

- в засобах виробництва;

- в робітниках (краща освіта та досконала професійна підготовка).

30.Характеристика виробничої функції за змінними факторами. Ізокванта . Карта ізлквант.

Двофакторна виробнича функція, або ізоквантна варіація факторів виробництва характеризує виробничий процес, в якому змінним є обсяг використання двох факторів виробництва. Ізокванта – це лінія, кожна точка якої відображає такі комбінації двох ресурсів, які дають змогу отримати однаковий обсяг виробництва продукції. Чим більша кількість використовуваних ресурсів, тим більший обсяг виробництва продукції, тим далі від початку координат знаходиться відповідна ізокванта. Сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна з яких відповідає певному обсягу продукції, називається картою ізоквант. Фактори виробництва є в деякій мірі взаємозамінними, взаємозамінність ресурсів в різих точках ізоквант різна. Взаємозаміність ресурсів характеризується граничною нормою технологічної заміни (MRTS).  Ця величина показує на скільки одиниць має зменшитись виробниче споживання одного ресурсу в обмін на збільшення споживання іншого ресурсу на одиницю при умові незмінного обсягу виробництва. Наприклад норма технологічної заміни праці капіталом виглядає таким чином: MRTSlk = -L/K На малюнку 2 показано карту ізоквант для факторів з ідеальною взаємозамінністю, на малюнку 3 – карта ізоквант факторів виробництва з фіксованою пропорцією їх використання.

                    

Ізокванта для виробничої функції з фіксованою пропозицією факторів виробництва

                    

Ізокванта для виробничої функції з ідеальною взаємозамінністю

31. Виробнича функція та її параметри.

Виробнича функція є важливою характеристикою діяльності підприємства. Виробнича функція показує залежність між максимально можливим обсягом випуску продукції (Q) та обсягом ресурсів, які для цього використовуються.

Наприклад, якщо для виробництва застосовуються два фактори робоча сила (L) та капітал (К), то виробнича функція матиме вигляд:

Q = f (K ,L) Ця функція відноситься до довгострокового періоду.

Функція в короткостроковому періоді матиме лише одну змінну, і буде показувати максимально можливі обсяги випуску продукції за різних обсягів використання цього фактору при незмінних обсягах залучення інших факторів. Тому вона отримала назву однофакторної

32.Сукупний ,середній і граничний продукт. Закон спадної граничної продуктивності.

Загальний обсяг виробництва, який досягається за певного залучення одного фактору при незмінному обсязі використання інших факторів, називається сукупним продуктом (TP).

Середній продукт (МР) – показує середню віддачу (продуктивність) змінного фактора, тобто загальний обсяг продукції, що припадає на одиницю фактора (X). AP = TP/X

Граничний продукт(МР) – це приріст загального обсягу продукції досягнутий завдяки збільшенню використання змінного фактора на одну додаткову одиницю за незмінної величини всіх інших факторів виробництва. МР = ТР/X, де ТР – приріст виробництва, X – приріст змінного фактору.

Починаючи з певного обсягу збільшення одного з факторів виробництва, при

незмінних інших факторах відбувається зменшення граничного продукту

цього фактора (закон спадної граничної продуктивності).

33.Правило заміщення факторів виробництва. Гранична норма технологічного заміщення.

Гранична норма технологічного заміщення працею капітала (MRTSLK) визначається величиною капіталу,що може замінити кожна одиниця праці, не викликаючи збільшення чи зменшення виробництва. Цей показник подібний до граничної норми заміщення,що використовується при аналізі поведінки споживачів.    MRTSLK= -(зміна К/зміна L).Випукла форма ізоквант показує, що гранична норма технологічного заміщення працею капіталу зменшується по мірі руху по ізокванті. Це означає,що кожна година праці може заміщувати все менше і меншу кількість годин роботи машин, коли капітал витісняється працею, а виробництво залишається на тому ж самому рівні.Причина зменшення граничної норми технологічного заміщення в тому, що фактори доповнюють один одного.Взаємодоповнення факторів вир-ва  - одна з основних передтеч теорії виробництва. Можливості взаємозаміщення факторів вир-ва знаходяться в діапазоні від випадку, коли  фактори ідеально взаємозамінні, до виробничої функції із жорстко фіксованою пропорцією їх використання.

  а капіталу працею

34.Ефект масштабу виробництва та його відображення у характері виробничої функції.

Розширюючи обсяги виробництва для виготовлення більшої кількості продукції, виробники залучають все більшу і більшу кількість необхідних ресурсів, підприємство таким чином змінює масштаб виробництва. При цьому можливий різний ефект від масштабу виробництва. Якщо обсяг виробництва збільшується швидше за обсяги використання ресурсів, то ми маємо зростаючий ефект від масштабу виробництва. Якщо приріст обсягів виробництва відповідає темпам зростання витрат ресурсів, то це – постійний масштаб виробництва. Якщо темпи зростання випуску продукції менші за темпи зростання витрат виробництва, то це спостерігається ефект спадної віддачі від масштабу виробництва. На малюнках зображено взаємозв’язок виробничої функції з масштабом виробництва. Зверху-вниз показано спадний, постійний та зростаючий ефекти від масштабу виробництва .Ефект масштабу виробництва відповідним чином зв’язаний з динамікою середніх витра в довгостроковому періоді. Коли LAC зменшуються, це свідчить про зростаючий ефект масштабу, якщо збільшується то спадний ефект масштабу. Коли LAC=const, спостерігається постійний ефект масштабу.

1.Витрати виробництва.  Зовнішні та внутрішні витрати.

Витрати виробництва – вартість усіх факторів виробництва, що витрачаються для виготовлення та реалізації певної кількості продукції, а також для підтримки у працездатному стані існуючих виробничих потужностей.

Витрати виробництва можна розглядати як зовнішні та внутрішні.

Зовнішні витрати — це плата за ресурси постачальникам, які не належать до власників цього підприємства. Це, по суті, грошові видатки підприємства на придбання машин, верстатів, устаткування, сировини, матеріалів, виплату заробітної плати працівникам тощо. Фірма виплачує ці гроші зовнішнім по відношенню до неї господарським суб'єктам. Зовнішні витрати іноді називають бухгалтерськими.

Кожне підприємство може використовувати також певні ресурси, що належать йому самому. Наприклад, сільськогосподарські підприємства відгодовують худобу власними кормами — зерном, сіном, буряками, картоплею тощо.

Витрати на власні ресурси — це внутрішні витрати.

3. Ізокоста: поняття, графічна побудова, зміна положення під впливом

варіацій цін виробничих факторів.

Ізокоста – це лінія, кожна точка якої відображає однакову суму витрат за різних поєднань двох ресурсів (наприклад праці та капіталу). Рівняння ізокости як функції витрат з двома змінними має такий вигляд: ТС = L*PL +K*Pk .

Ізокоста – лінійна функція. Ціни факторів розглядаються як незмінні тому незалежно від зміни обсягів виробництва її графік завжди має вигляд прямої. Нахил ізокости дорівнює PL/ Pk.  Він визначає ринкову норму заміщення однієї одиниці капіталу додатковою одиницею праці.

В залежності від зміни обсягу нашого виробничого бюджету ми збільшуємо або зменшуємо величину ТС. В цьому випадку ізокоста буде зміщуватись геть від точки відліку координат або навпаки наближатись до неї. При цьому кут нахилу ізокости буде залишатися постійним, тому що як вже зазначалося він визначається співвідношенням цін на ресурси, а вонов цьому випадку не змінюється. Див малюнок:

При зміні цін на один з ресурсів при незмінному розмірі виробничого бюджету відбувається зміна кута нахилу ізокости.

5.Витрати в короткостроковому і довгостроковому періоді.

Витрати виробництва –це вартість усіх видів факторів виробництва, що витрачаються для виготовлення певної кількості товарів.

В короткостроковому періоді витрати поділяються на постійні та змінні.

Постійні витрати (TFC) – це витрати підприємства, які не залежать від змін обсягу виробництва і мають місце навіть тоді, коли не виробляється продукція.

Змінні витрати (ТVC) — це витрати, які змінюються за зміни обсягу виробництва (сировина, матеріали, заробітна плата робітників та ін.).

Граничні витрати (МС) — це приріст сукупних витрат підприємства, пов’язаний із виробництвом додаткової одиниці продукції. Як правило, під граничними витратами розуміють витрати, пов’язані з випуском останньої одиниці продукції.

Крива граничних витрат показує, що спочатку їх величина зменшується, але досягнувши мін значення при певному обсязі випуску  МС збільшується. Чим більшим буде об’єм виробництва, тим крутішим буде графік кривої граничних витрат.

Залежно від змін граничних витрат вирішується питання про доцільність збільшення або зменшення обсягу виробництва.

Криві середніх змінних, середніх сукупних і граничних витрат мають U-подібну форму. Це пояснюється дією спадної віддачі змінного фактора виробництва. Тому закон спадної віддачі змінного фактора виробництва тлумачать як закон неухильного збільшення граничних витрат. Зауважимо, що крива граничних витрат перетинає криві середніх сукупних і середніх змінних витрат у точках їх мінімуму. 

Сукупні витрати підприємства (ТС) — це сума постійних і змінних витрат.

ТС(Q) = TFC + TVC(Q). (для коротк.пер.)

Для довгострокового періоду формула буде мати вигляд:ТС(Q) = TVC(Q).

На динаміку витрат у довгостроковому періоді найбільше впливає характер ефекту від зростання масштабів виробництва. Варіанти кривих середніх витрат підприємства у довгостроковому періоді наведено на рис.

Рис. Криві середніх коротко- та довгострокових витрат
за сталої

LAC

LAC

(а), зростаючої (б) та спадної (в)
віддачі від зміни масштабів виробництва

Зауважимо, що навіть за умови зростаючого ефекту від масштабу виробництва фірмі слід збільшувати обсяги виробництва продукції доти, поки потенційні можливості економії на масштабах не будуть вичерпані (точка А на рис. 8.3).

У деяких випадках у підприємства виникають витрати, які воно не в змозі собі відшкодувати, якщо, приміром, припинить свою діяльність та вийде з даної галузі. В такому разі говорять про незворотні витрати, альтернативна вартість яких дорівнює нулю.

6.Рівновага виробника.

Рівновага виробника — це такий його стан, при якому він не бажає змінювати співвідношення факторів виробництва (праці та капіталу), що задіяні у виробничому процесі.

Умовою рівноваги є однаковий нахил ізокости та найбільш віддаленої від початку координат ізокванти, що мають спільну точку (т. А на рис. 7.11).

Оскільки нахил ізокости визначається співвідношенням цін праці та капіталу, а нахил ізокванти — граничною нормою технологічного заміщення, то умову рівноваги можна записати як рівність:

мкт8ік = р,/рк. ' • ;      А оскільки МКТ8ІК = мрі/мрк, то:      мрс/мрк = рь/рк і мр1/р1 = мрк/рк.

Останнє рівняння відображає принцип найменших витрат, тобто стан, коли відношення граничних продуктів факторів виробництва (К, Ь) на одиницю вартості ресурсу (Рь рк) дорівнюють одне одному.

Якщо така рівність не справджується, то підприємство може отримати приріст продукції без додаткових витрат за рахунок зміни співвідношення факторів виробництва.

Якщо з'єднати точки, що відповідають різним рівням сукупних витрат, то отримаємо траєкторію зростання (рис. 7.12).

Траєкторія зростання показує, як змінюється співвідношення факторів виробництва, що забезпечують мінімальні витрати, при збільшенні обсягів виробництва продукції.

7.Ознаки та умови досконалої конкуренції.Основні показники що характеризують доходи фірми,залежно від обсягу продаж.Максимізація прибутку фірми в умовах пвної конкуренції.

виробники товарів пропонують свою продукцію на ринку, де вони взаємодіють з іншими виробниками, споживачами та іншими суб’єктами ринкових відносин. Умови взаємодії учасників і ціно-
утворення на ринках залежать від типу ринкової структури.

Досконала конкуренція — це тип ринкової структури, якій притаманні такі риси:

дуже велика кількість продавців і покупців, кожний з яких має незначну частку в загальному обсязі продажів чи споживання продукції, внаслідок чого кожний з них самотужки не може вплинути на ціну (атомістичність ринку);

однорідність блага та вподобань (кожна одиниця блага є однаковою, немає різниці у транспортних витратах, немає збиткових послуг та особистих зв’язків між постачальниками та покупцями), інакше кажучи, має місце просторова, часова, речова та особистісна однорідність;

прозорість ринкових відносин і повна доступність інформації про ринкові процеси;

 відсутність вхідних і вихідних бар’єрів до ринку.

Отже, на ринку досконалої конкуренції існує дуже велика кількість продавців і покупців, інтереси яких в узагальненому вигляді представлені ринковим попитом і ринковою пропозицією

За умов будь-якої ринкової структури підприємство намагається максимізувати свій прибуток, вибираючи для цього відповідний обсяг виробництва. Для визначення максимального значення функції прибутку використовуються методи диференціального обчислення.

Нехай функція прибутку має вигляд:

П = TR – TC.

Тоді її максимум буде досягнуто за умови:

,

тобто

МR – MC = 0,  або   МR = MC.(10.2)

Отже, особливістю ринку досконалої конкуренції є те, що окреме підприємство для максимізації свого прибутку повинно виконувати умови подвійної рівності

МR = MC = P.

За інших рівних умов підприємство для встановлення максимуму свого прибутку може використовувати два порівняльні методи: за першим порівнюються величини загального виторгу і загальних витрат, за другим — зіставляються граничні величини виторгу та витрат

Рис. . Вибір обсягу виробництва за критерієм максимуму прибутку:
а — зіставлення загального виторгу і загальних витрат;
б — порівняння граничного виторгу і граничних витрат

8.Нецінова конкуренція.Методи нецінової конкуренції

При нец. кон-ії   фірми прагнуть  привернути  покупця не пониженням цін , а підвищенням цінності товару .Для цього існує багато способів:покращення якості товару, ств-ня нового виду продукції, покращенням сервісу,   активізацією реклами .При цьому базою  для нец. кон-ії   

являється  диференціація товару.

Переваги нец. кон-ії :  

- цінові сутички   являються  невигідними для всіх учасників боротьби, особливо для  невеликих    і середніх фірм.

-в умовах  сучасної  економіки  ускладнилися   запроси  споживачів. Ринок почав  приймати  різноманітні товари, стало можливим привертати увагу споживачів  підвищенням якості,  особливими властивостями товару.Особливі властивості товару  часто важливіші за цінові переваги.

-витрати на нец. кон-ю при вірному підході обходяться фірмі дешевше, чим  витрати на цінову к-ю.

- цен. кон-я  в наш час обмежена законом. Зниження цін не повинно дохідити до рівня демпінгу, ціна не може опускатися нижче собівартості.  

8. Нецінова конкуренція. Методи

Нецінова конкуренція проводиться, головним чином, через вдосконалення якості продукції та умов її продажу, «сервізації» збуту. Підвищення якості може здійснюватися за двома основними напрямками:  

- вдосконалення технічних характеристик товару;

- поліпшення пристосовності товару до потреб споживача.

Цей вид конкуренції грунтується на прагненні захопити частину галузевого ринку шляхом випуску нових товарів, які або принципово відрізняються від старої моделі, або представляють її модернізований варіант. Конкуренція, заснована на вдосконаленні якості, носить суперечливий характер. З одного боку, підвищення якості служить способом прихованого зниження цін і розширення збуту, з іншого - «якість» - це суб`єктивна оцінка, яка відкриває можливості для фальсифікації якості шляхом реклами і красивої упаковки.
Нецінова конкуренція шляхом вдосконалення збуту продукції отримала назву конкуренції за умовами продажу. Цей вид конкуренції грунтується на поліпшенні сервісу обслуговування покупця.

Сюди входить вплив на споживача через рекламу, вдосконалення торгівлі, встановлення пільг з обслуговування покупців після придбання товару, тобто в процесі його експлуатації.

Основна мета нецінової конкуренції - постійне вдосконалення продукції, пошуки шляхів підвищення її якості, технічної надійності, поліпшення зовнішнього вигляду, упаковки. Таким чином, нецінова конкуренція, на відміну від цінової конкуренції, має не руйнівну, а творчу спрямованість.

Нецінова конкуренція - метод конкурентної боротьби, в основу якої покладено не цінову перевагу над конкурентами, а досягнення більш високої якості, технічного рівня, технологічної досконалості, з більшою надійністю, більш тривалими термінами служби та іншими більш досконалими споживчими властивостями.
Істотну роль в неціновій конкуренції грають: оформлення, упаковка, подальше технічне обслуговування, реклама.

Нецінові методи передбачають зміну властивостей продукції, додання їй якісно нових характеристик, створення нових виробів для задоволення тих же потреб, пропозиція продукції, якої не було на ринку, вдосконалення комплексу послуг, супутніх товару (демонстрація товару, збільшення терміну гарантійного ремонту і т.д.). Важливим фактором нецінової конкуренції є економічність і мінімізація термінів поставки, які можуть дотримуватися в умовах доставки потрібної продукції заданої якості в позначені договірними умовами місце і час, з урахуванням мінімальних сукупних витрат з транспортування продукції. Не можна не виділити і такий фактор нецінової конкуренції, як створення потужної збутової мережі і служби сервісу.

До нецінових відносяться такі групи методів конкурентних дій.

Перша група - методи забезпечення конкурентних переваг організації за рахунок зміни в кращу сторону різних споживчих характеристик товарів і послуг, з метою підвищення споживчої цінності:

- впровадження нових товарів (диференціація товарів);

- впровадження товарів, що володіють новими споживчими властивостями, поліпшеною якістю, більш досконалим дизайном, більш красивою упаковкою (диференціація споживчих властивостей товару).

Друга група - методи стимулювання збуту. Це короткочасні заходи грошового або матеріального характеру, що заохочують купівлю товару. Споживач має найбільшу значущість, і вся політика маркетингу зводиться до дії саме на споживача. Цілі стимулювання в даному випадку зводяться до збільшення числа покупців або збільшення кількості товару, купленого одним і тим же покупцем.

Засобами стимулювання збуту для торгових посередників є: премії та подарунки, торгові премії, компенсації витрат на рекламу, призи, виставки продажу, сувеніри, торгові брошури.

Третя група - методи реклами і зв`язків з громадськістю.
Телевізійна реклама - наймасовіша і найдорожча форма реклами. В даний час жодна рекламна кампанія не буде вважатися завершеною без реклами на телебаченні.

Радіореклама. Радіо використовує 3 основні інструменти для передачі послання:

- голос, що допомагає слухачам уявити героїв;

- музику, що сприяє кращому запам`ятовуванню;

- звукові ефекти, що використовуються для передачі обстановки, в якій відбувається дія.

Успіх реклами в газетах і журналах визначається правильним вибором видання, хорошим текстом, помітним оформленням тексту, хорошим розміщенням тексту на смузі видання, правильним вибором часу публікації та повторюваністю.

9.Пропозиція фірми в умовах досконалої конкуренції.

Індивідуальна короткострокова крива пропозиції S - графічна форма функції пропозиції в системі координат "обсяг випуску - ціна". В короткостроковому періоді крива пропозиції утворюється як частина кривої МС, що розташована не нижче точки перетину з кривою АVС (рис.2.3 [1, с.139.]). За цінами Р < АVС, обсяг пропозиції буде дорівнювати нулю, тому формально до кривої пропозиції слід відносити і вертикальний відрізок 0 Р1 на рисунку 2.3 (нижня частина). Крива пропозиції для кожного обсягу Q визначає мінімальну ціну, за якою фірма беззбитково для себе пропонує останню вироблену одиницю продукції.

Якщо для кожної із N фірм, що входять у галузь, визначити криву пропозиції, то можна побудувати криву ринкової (галузевої) короткострокової пропозиції; вона

утворюється як горизонтальна сума індивідуальних кривих пропозиції окремих фірм.

10. Чиста конкуренція та ефективність .

Якщо розглядати формулу рівноваги у довготерміновому періоді , яка досягається при встановленні такої рівності:

То зрозуміло , що конкурентна фірма може мати економічний прибуток лише у короткотерміновому періоді. У довготерміновому періоді вона просто покриватиме свої витрати.

Більшість дослідників сходиться на тому, що чиста конкуренція найбільше відповідає вимогам ефективності суспільного виробництва. Про ефективність тієї чи іншої моделі ринку можна судити, виходячи з того, як вона виконує покладені на неї головні функції. Оскільки ресурси суспільства завжди обмежені, то ефективнішою вважається та система, яка, з одного боку, виробляє необхідний продукт при найменших витратах, а з іншого — забезпечує оптимальний розподіл обмежених ресурсів між галузями та окремими виробництвами. Відповідно виділяють ефективність виробництва та ефективність розподілу ресурсів.

Економіка конкурентних цін спрямована на розподіл обмежених ресурсів, що є у розпорядженні суспільства, таким чином, щоб максимізувати задоволення потреб.

Ефективність виробництва конкурентного ринку реалізується в тому, що зрештою ціна встановлюється на рівні мінімальних середніх витрат. Це означає, що споживачі одержують потрібні їм товари за найнижчими з усіх можливих цін при існуючій технології виробництва.

Конкурентна фірма, керуючись мотивом максимі-зації прибутку, буде залучати ресурси та виробляти кожен товар до тієї точки, в якій ціна зрівняється з граничними витратами. Це означатиме, що ресурси розподілено найефективніше.

Разом з тим, було б помилкою ідеалізувати конкурентний ринок, надаючи йому нехарактерних властивостей. Передусім слід мати на увазі, що конкурентний ринок через структуру виробництва лише дзеркально відображає структуру дохідів суспільства. Конкурентна фірма орієнтована виробляти те, що у неї купують. Якщо у суспільстві склалася викривлена структура дохідів на користь заможних за рахунок бідних, то ринок чистої конкуренції буде готовий запропонувати за найнижчими цінами предмети розкоші, зате в обмеженій кількості пропонуватиме товари першої необхідності. Розв'язати цю суперечність ринок просто не здатний.

Обмеженість ринкового механізму саморегулювання проявляється також у тому, що він готовий пропонувати лише ті продукти, які можуть бути кимось оплачені. Фірма не стане виробляти товари громадського користування, за які немає можливості отримати відшкодування від споживача. Тому ринковий механізм у сучасній економіці завжди доповнюється державним регулюванням.

Орієнтація на безпосередню максимізацію прибутку конкурентної фірми досить часто унеможливлює оптимальне поєднання поточних та перспективних цілей (ефект Робін Гуда). Однак попри всі обмеження конкурентний ринок слід визнати найефективнішою моделлю ринку.

11.Оптимізація обсягу продукції фірми в умовах монополістичної конкуренції.

Оскільки монополістично конкурентні фірми випускають подібні товари, які мають багато замінників, то попит на продукт кожної фірми є еластичний і, подібно до монополії, фірма займається пошуком оптимальної ціни і обсягу виробництва продукту, які забезпечують їй максимальний прибуток.

Короткотерміновий період: максимізація прибутку.

Монополістично конкурентна фірма, як і будь-яка інша, може одержувати економічний прибуток за умови, що існують обсяги виробництва, для яких ціна продукту є більшою за середні валові витрати його виробництва. За існування таких обсягів випуску монополістично конкурентна фірма буде прагнути максимізувати свої прибутки. Як і будь-яка інша фірма, монополістично конкурентна фірма з метою максимізації прибутків випускатиме такий обсяг продукту, для якого граничний дохід буде рівний граничним витратам . Цьому оптимальному обсягу випуску буде відповідати і певна ціна, яку встановить виробник для цього оптимального обсягу виробництва. На графіку, а оптимальний обсяг випуску становить Ко, який відповідає точці перетину кривих граничного дохіду і граничних витрат, фірма призначає ціну Цо, яка визначається висотою кривої попиту для оптимального обсягу виробництва Ко, і одержує максимальний прибуток (величина якого становить площу прямокутника ЦоАВС.

Якщо для всіх можливих обсягів випуску на фірмі ціна є нижчою за середні валові витрати, то виробництво є збитковим і фірма прагнутиме звести ці збитки до мінімуму. В даній ситуації монополістично конкурентна фірма, як і будь-яка інша, повинна прийняти одне з двох рішень: або продовжити виробляти, або припинити виробництво.

Як відомо, умовою виробництва в короткостроковому періоді є наявність обсягів випуску, для яких ціна є вищою за середні змінні витрати. За наявності цієї умови монополістично конкурентна фірма при визначенні оптимального обсягу випуску, який дозволить їй одержати мінімальні збитки, скористається загальним для всіх фірм правилом рівності граничного дохіду і граничних витрат та призначить ціну, що відповідає цьому обсягу випуску.

На графіку б) , оптимальний обсяг виробництва представлений Ко, ціна - Цо, мінімальні збитки - площею прямокутника сЗВЦо.

В довготерміновому періоді на монополістично конкурентному ринку існує тенденція до встановлення ціни на рівні середніх валових витрат, тобто тенденція до беззбитковості виробництва і фірма випускає оптимальний обсяг продукції, при якому граничний дохід рівний граничним витратам.

12.Основні риси чистої монополії . Недобросовісна конкуренція.

Ринок чистої монополії має такі характеристики:                                                  

1. На ринку функціонує лише один виробник якоїсь продукції. Отже, справедливим буде   твердження: фірма-монополіст — це і є певна галузь виробництва.

2. Товар, який виробляє монополіст, не має близького замінника. Практично немає таких товарів, які не можна було б замінити на щось інше. Однак щодо товару монополіста справедливим буде припущення, що у споживача існує лише два можливих варіанти поведінки: або взагалі відмовитися від споживання цього товару, або придбати його у монополіста.

3. Чистий монополіст сам установлює ціну на свій товар. Ціна рівноваги є результатом взаємодії попиту та пропозиції. Оскільки для монополіста попит збігається з ринковим, і його можна розглядати як заданий, то встановити рівноважну ціну він може, маневруючи пропозицією: збільшення пропозиції знижує ціну і, навпаки, зменшення пропозиції призводить до зростання цін.

4. Вступ у галузь інших виробників заблокований. Практично кожен виробник бажає стати монополістом та обмежити конкуренцію на ринку його товарів. Монополізація ринку може досягатися:

1. Зростанням фірми за рахунок капіталізації прибутку, банкрутством конкурентів, їх поглинанням .

2. Об'єднанням капіталів на добровільних засадах і перетворенням такого об'єднання на панівного виробника. Форми монополістичних об'єднань, зокрема, такі:

— картель, як досягнення угоди про розподіл ринків збуту, цін та квот виробництва за умови збереження кожним учасником виробничої та комерційної самостійності;

— синдикат, як створення учасниками, що зберігають виробничу самостійність, спеціального спільного підрозділу, який здійснює постачально-збутові операції для всіх членів об'єднання;

— трест, в якому об'єднуються самостійні підприємства однієї галузі, втрачаючи і комерційну, і виробничу самостійність.

Блокування вступу в галузь, встановлення відповідних бар'єрів — обов'язкова умова для існування чистої монополії.

Ці бар'єри можуть набувати різних форм:

а) масштаби виробництва. Як правило, фірма-монополіст — це досить велике підприємство, тому для створення гідної конкуренції потрібно вкласти значні кошти, що для абсолютної більшості потенційних конкурентів не під силу та й недоцільно;

б) легальні бар'єри. Це певні законодавчі норми, що регламентують той чи інший вид діяльності. Найпоширенішими серед них є патенти (виключне право на виробництво будь-якого продукту чи використання якоїсь технології) та ліцензії (право на заняття якимось видом діяльності);

в) власність на найважливіші види ресурсів. Утримати своє монопольне становище на ринку можна, захопивши ті види ресурсів, за допомогою яких виробляється продукція монополіста. Це спрацьовує тоді, коли обмеженість ресурсів абсолютна, і у них немає близького замінника;

г) недобросовісна конкуренція. Деякі фірми-монополісти застосовують методи боротьби з конкурентами, які не тільки не відповідають кодексу честі підприємця, а й у більшості країн заборонені законом. Це може бути тиск на постачальників сировини, профспілки, банки, переманювання провідного персоналу, цінова війна з метою банкрутства конкурента тощо. Однак виявити порушника закону та застосувати до нього відповідне покарання досить складно.

Проаналізовані риси монопольного ринку справляють вирішальний вплив на ціни та обсяги виробництва монополістом.

Недобросовісна конкуренція - незаконне копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а так само імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені; умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця; отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденціальної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця.

Недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Недобросовісною конкуренцією є неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання, створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції, неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці, а також інші дії, що кваліфікуються відповідно до частини першої цієї статті.

Недобросовісна конкуренція тягне за собою юридичну відповідальність осіб, якщо їх дії мають негативний вплив на конкуренцію на території України, незалежно від того, де вчинено такі дії.

13.Поняття і види монополій.Умови довгострокової рівноваги монополістів різних видів.

Монополія – це така ринкова модель, в якій існує один продавець товару, що не має близьких замінників і підприємець має повну (абсолютну) владу над P внаслідок жорстких вхідних бар’єрів в дану галузь. Характерні риси монополії: 1. Єдиний продавець  2. Нема близьких замінників (покупець повинен або купляти продукт монополіста, або відмовлятися від нього); 3. Монополіст повністю контролює ціну і “диктує” її; 4. Наявність бар’єрів для входу на ринок.

Види монополій: 1) чиста – один єдиний продавець продукту, що немає замінників; 2) природна – з бар’єрами 2 виду; 3) проста - в кожний конкретний момент часу продає свою продукцію всім покупцям за однією і тією ж ціною; 4) дискримінаційна – різні ціни на той самий товар, коли ця різниця не обумовлена різницею в якості 5) відкрита - одна фірма на якийсь період часу стає єдиним постачальником продукту, але не має спеціального захисту від конкурентів. 6) закрита – захищена від конкуренції через юридичні обмеження.

Чисті монополії – надзвичайна рідкість.
Рис. 10. Ринкова рівновага монополіста у короткому періоді часу

Законом рівноваги монопольної фірми на ринку є рівність граничного виторгу і граничних витрат. Користуючись цим висновком, можна графічно зобразити ситуацію ринкової рівноваги монополіста в короткому періоді часу.

на мал.10 зобр. криву попиту (D),криву граничного виторгу (МR) , криву граничних витрат (МС),криву середніх загальних витрат (АТС).

Ринкова рівновага у короткому періоді виникне при рівні виробництва 0*, за якого криві граничного виторгу і граничних витрат перетинаються.

Якщо монополіст виробляє Q* одиниць продукції, крива попиту показує відповідний рівень ціни Р*. Крім того, оскільки крива середніх загальних витрат показує, що середні витрати становлять АТС*, коли випуск продукції Q*, то економічний прибуток з одиниці продукції становить (Р* - АТС*). Отже, загальний економічний прибуток дорівнює: (Р* -АТС*)хQ*.

Заштрихована площа на рис. 10 відображає економічний прибуток фірми-монополіста.

Розглянемо тепер ціну і випуск продукції в умовах чистої монополії в довгому періоді часу. У разі ринкової рівноваги чистого монополіста в цьому періоді завжди є економічний прибуток. Якщо монополіст отримує економічний прибуток в короткому періоді часу, то він його буде отримувати і в довгому, оскільки не зіткнеться з конкурентами, яких просто в галузі немає.

Якщо ж монополіст у короткому періоді мас збитки, то він змушений буде шукати іншого, більш прибуткового, застосування для своїх ресурсів. Щоб домогтися прибутків, йому доведеться змінити структуру підприємства.

Рис. 12. Випадок максимізації прибутку монополіста за методом LRМС = МR

Проілюструємо довгострокову рівновагу прибуткової монопольної фірми (рис. 12). Монополіст у довгому періоді збільшує розмір свого підприємства до тих пір, поки не до-

сягне виробництва продукції в обсязі Qm одиниць, за якого МR = LRМС. Зауважимо, що на свій ризик монополіст будує підприємство меншого розміру, ніж той, який відповідав би мінімальним довгостроковим середнім витратам LRАCmin . У цьому випадку рівень попиту на товар монополіста такий, шо крива граничного виторгу перегинається з кривою LRМC у точці к, де LRМC < LRАС. Отже, монополія не використовує  всю потенційну економію від масштабу виробництва. Криві короткострокових витрат для обраного розміру підприємства позначені на графіку як SRATC1 i SRMC1

На рис. 13 зображено випадок, коли рівень попиту такий, що МR в LRМС в точці, де LRМС = LRАС. У цьому випадку монополія будує підприємство, розмір якого відповідає мінімальним довгостроковим середнім витратам LRACmin . Крива короткострокових середніх витрат монополії позначена як SRATC*. її мінімальне значення (SRATC*min) досягається за обсягу виробництва Qm, який характеризує довгострокову рівновагу. Це означає, що монополія домагається всієї можливої в довгостроковому плані економії від масштабу виробництва. Однак монопольна ціна Рm перевищує LRACmin і LRМС.

Рис. ІЗ. Ринкова рівновага монополіста в довгостроковому періоді

Таким чином, при випуску Qm монополія отримує монопольний прибуток, а споживачі не отримують переваг від низьких середніх витрат, оскільки монополіст може встановити ціну вищу, ніж LRACmin .

14. Різновиди монополій . Барєри для вступу до галузі на монопольному ринку.

Монополія – це така ринкова модель, в якій існує один продавець товару, що не має близьких замінників і підприємець має повну (абсолютну) владу над P внаслідок жорстких вхідних бар’єрів в дану галузь.

Характерні риси монополії:

1. Єдиний продавець (чистий монополіст являє собою всю галузь);

2. Нема близьких замінників (покупець повинен або купляти продукт монополіста, або відмовлятися від нього);

3. “Price maker”. Монополіст повністю контролює ціну і “диктує” її;

4. Наявність бар’єрів для входу на ринок.

Види бар’єрів: 1. Затратні, пов’язані з економією на масштабах. В деяких галузях (автомобільна, алюмінієва, сталеплавильна...) ефективне мало затратне виробництво може бути досягнуте тільки при великих Q бо ефект росту масштабу вир-ва дуже суттєвий. Нові фірми не можуть зразу ж досягнути такої ефективності вир-ва їм дуже важко конкурувати із монополістом.

2. Природні. В деяких галузях ефект економії на масштабах дуже суттєвий і до того ж конкуренція неможлива, утруднена або взагалі неприйнятна. Приклад: підприємства громадського користування (водо-, газопостачання, залізничний транспорт, телекомунікації...). Проведення додаткових ліній електропередач, газо- чи водопроводів було б для суспільства марнотратством р-сів. Переважно ці галузі повністю або частково контролюються державою.

3. Легальні: патенти та ліцензії. Перші призначені для захисту авторських прав винахідника, другі для контролю за важливими галузями чи природними монополіями.

4 Власність на найважливішу сировину. Фірмі, в руках якої зосереджені осн джерела сир-ни необхідної для її ж виробницва, дуже легко не допустити на ринок готової продукції конкурентів. 5. Нечесна конкуренція. Заниження P для усунення конкурентів, тиск на банки та постачальників.

Види монополій: 1) чиста – один єдиний продавець продукту, що немає замінників; 2) природна – з бар’єрами 2 виду;

3) проста - в кожний конкретний момент часу продає свою продукцію всім покупцям за однією і тією ж ціною;

4) дискримінаційна – різні P на той самий товар, коли ця різниця не обумовлена різницею C 5) відкрита - одна фірма на якийсь період часу стає єдиним постачальником продукту, але не має спеціального захисту від конкурентів.

6) закрита – захищена від конкуренції через юридичні обмеження.

Чисті монополії – надзвичайна рідкість.
15. Структура ринку і умови повної конкуренції. Поняття монопсонії.

Певні особливості має формування заробітної плати в умовах монопсонії, коли один наймач володіє монопольною силою купувати (наймати). Монопсонії властиві такі риси: кількість зайнятих на такому підприємстві складає основну частину всіх зайнятих певним конкретним видом праці; цей вид праці відносно немобільний, і підприємство диктує заробітну плату в тому розумінні, що ставка заробітної плати, яку підприємство повинно виплачувати, перебуває у прямій залежності від кількості найманих робітників.

У деяких випадках монопсонічна влада наймачів, по суті, є повною в тому розумінні, що на ринку праці наявний лише один великий наймач. В інших випадках може переважати олігополія, тобто коли три або чотири підприємства можуть наймати велику частину пропонованої праці на конкретному ринку.

Припустимо, що є лише один наймач конкретного виду праці у певній місцевості. Якщо на конкурентному ринку рівноважна ставка заробітної плати і рівень зайнятості визначатимуться точкою перетину кривих попиту і пропозиції праці, то в умовах монопсонії крива граничних витрат на ресурс буде розташована вище кривої пропозиції ресурсу (рис. 17.2), оскільки монопсоніст повинен підвищувати ставку заробітної плати, наймаючи додаткових робітників, і платити цю підвищену заробітну плату всім робітникам. З рис. 17.2 видно, що монопсоніст найматиме менше робітників (Обм ), ніж в умовах конкуренції (Обк), щоб домогтися такої ставки заробітної плати (витрат), що буде меншою за конкурентну ставку, і в результаті отримати більший прибуток. Зрівноваження ГВР з попитом на працю ГПЦ у точці в означає, що монополісту найвигідніше наймати Обм робітників і платити ставку Зм на відміну від конкурентної ставки.

Монопсо́нія (англ. Monopsony) — ситуація, при якій існує тільки один покупець або група покупців, що сумісно приймають рішення.
Прикладом монопсонії є ситуація підприємства-міста, в якому є безліч домогосподарств, які пропонують робочу силу, але тільки одне підприємство — покупець робочої сили.

Причини виникнення:
на ринку з однієї сторони є значна кількість кваліфікованих робочих, не об’єднаних в профспілку, а з другої — одна фірма-монопсоніст, чи декілька фірм, об'єднаних в одну групу які виступають як єдиний покупець робочої сили;
дана фірма (група фірм) наймає левову частку із сумарної кількості наявних спеціалістів певної професії;
фірма-монопсоніст сама ставить ставку заробітної плати, а робочі або зобов’язані погодитися або шукати іншу роботу.

заємодія між попитом і пропозицією, як відомо, відбувається на ринку. У системі ринкових відносин покупці і продавці вільно обмінюються благами на багатьох конкурентних ринках. Конкуренція є механізмом, який вирішує всі економічні проблеми суспільства – у переводі з латинського вона означає «сходитися», «зіштовхуватися». Це вільне суперництво між виробниками і покупцями за одержання максимального дохіду.

Адже Ви самі слухали про таке «змагання» між продавцями комп’ютерів, ручок чи шоколаду? Або, прийшовши на базар, спостерігали за продавцями овочів, які умовляли покупця здійснити покупку саме у нього?

З врахуванням умов, у яких протікає конкуренція, економісти відрізняють декілька типів структури ринку. Ринкова структура передбачає облік кількості і можливостей продавців (покупців) у ціні і обсязі продаж (покупок). Тому в економічній теорії виділяють чотири типи ринкової структури: «досконала конкуренція», «монополія», «монополістична конкуренція», «олігополія».

Досконала конкуренція. Досконала конкуренція існує у таких сферах діяльності, де існує достатньо багато мілких продавців і покупців ідентичного (однакового) товару і тому ні один з них не у змозі вплинути на ціну товару.

16. Суть монополістичної конкуренції. Класифікація форм диференціації продукту

Найважливіше значення диференціації продукту – не дивлячись на наявність відносно великої кількості фірм, виробники, в умовах монополістичної конкуренції, володіють обмеженим степенем контролю над цінами на свою продукцію. Споживачі надають перевагу продукції певних продавців і в певних границях платять більш високу ціну за цю продукцію, щоб задовольнити свої потреби.

На ринках з монополістичною конкуренцією не досягаються ні ефективне використання ресурсів, ні виробнича ефективність. Монополістичний елемент викликає деяке недовикористання ресурсів для виробництва товарів. Ціна перевищує граничні витрати в умовах рівноваги в ДП, вказуючи, таким чином, на те, що додаткові одиниці цього товару суспільство оцінює вище, ніж альтернативні продукти, які з використанням тих же ресурсів можна було б виготовити.

Більше того, на противагу фірмам, діючим в умовах чистої конкуренції, при монополістичній конкуренції фірми виробляють трохи менший, ніж найбільш ефективний об’єм продукції. Виробництво вимагає більш високих витрат на одиницю продукції, ніж досягаємий мінімум. Це, в свою чергу, означає встановлення ціни дещо нижчої, ніж в умовах чистої конкуренції.

17. Суть та особливості ринку монополістичної конкуренції  

Монополістична конкуренція – це тип ринкової структури, який передбачає присутність на ринку великої кількості відносно невеликих фірм, які мають обмежену можливість впливати на параметри ринку, однак реалізують неідентичні товари. Це найбільш типова ринкова структура для сучасної економіки, яка складається практично в усіх галузях, де відсутні істотні вхідні бар’єри. Монополістична конкуренція дозволяє фірмам використовувати всі можливі способи конкурентної боротьби, у тому числі – зниження ціни.

          Для існування монополістичної конкуренції, кількість продавців повинна бути:

– не дуже великою, щоб попит не перетворився в абсолютно еластичний, що властиво чистій конкуренції;

– не дуже малою, щоб кожна фірма володіла незначною часткою ринку і мала обмежений контроль над ціною;

– досить значною, щоб уникнути таємних угод, погоджених дій окремих фірм із метою обмеження обсягів виробництва та штучного підвищення цін;

– достатньою, щоб фірми галузі не відчували взаємної залежності, мали можливість визначати власну політику, не зважаючи на реакцію конкурентів.

          Монополістична конкуренція вважається соціально ефективним типом ринкової структури, хоча порівняно з досконалою конкуренцією має певні недоліки.

1. Значний обсяг коштів витрачається на конкуренту боротьбу, причому сплачує за неї споживач у ціні товару.

2. Середня прибутковість фірм на ринку монополістичної конкуренції зазвичай вища, ніж на ринку чистої конкуренції, оскільки ціна не є ключовим критерієм вибору товару для споживача.

3. Переважна більшість ринків із чистою конкуренцією є надлишковими, що веде до значного обсягу нереалізованих товарів (тобто втрати суспільних ресурсів) і до банкрутства ряду підприємств.

18. Визначення ціни на виробництва монополії.

Припустимо, що якась фірма, зорієнтована на монополістичну конкуренцію, виробляє та постачає на ринок певний вид продукції, що відрізняється від інших товарів цієї групи. Який вигляд матиме крива попиту (крива продажу) на цей товар?

З одного боку, якщо крива попиту і буде абсолютно еластичною, то тільки у певних межах, бо частка фірми не така вже й мала, щоб збільшення нею обсягів продажу взагалі не впливало на ціни. Найчастіше вона має похилий характер, оскільки: а) фірма в умовах монополістичної конкуренції має меншу кількість конкурентів, ніж на конкурентному ринку; б) продукти цих конкурентів є близькими, але не ідеальними замінниками.

З іншого боку, крива попиту матиме більшу еластичність, ніж на монопольному ринку. Тут є можливість за рахунок позитивної диференціації продукту добиватися ефекту заміщення, коли попит з інших товарів цієї групи переноситься на товар даної фірми.

Таким чином, еластичність кривої попиту буде залежати від кількості конкурентів, з якою стикається фірма, та ступеня диференціації продукту в галузі. Чим численніша група конкурентів та слабкіша ди ференціація продукту, тим більш еластичною буде крива попиту для кожного з них. У цьому випадку монополістична конкуренція наближатиметься до досконалої. Якщо кількість конкурентів буде обмежена, а глибина диференціації продукту значна, то крива попиту матиме менш еластичний вигляд, що наближатиме становище фірми на монопольному ринку до чистої монополії.

Розглянемо механізм вибору обсягів виробництва та ціни у короткотерміновому та довготерміновому періодах.

Оскільки крива попиту, що характеризує можливі співвідношення "ціна—продукт", для ринку монополістичної конкуренції матиме спадний характер (хоча і при незначному куті нахилу), то подібно до монопольного ринку крива граничного дохіду завжди лежатиме нижче від неї. Таким чином, фірма на ринку монополістичної конкуренції у короткотерміновому періоді буде максимізувати свої прибутки або мінімізувати збитки, виробляючи такий обсяг продукції, що відповідає координатам точки перетину кривих граничних витрат і граничного дохіду.

Оскільки фірма виробляє продукт, який не має абсолютного замінника, то зменшення його пропозиції на ринку призведе до деякого підвищення цін. За рахунок цього у короткотерміновому періоді фірма на монополістичному ринку може отримувати економічний прибуток, розмір якого відповідає площі заштрихованої фігури на рис. 9.1.

Однак фірма не застрахована від збитків. Умовою отримання економічного прибутку є такий характер попиту на продукт фірми, при якому крива попиту перетинає криву середніх витрат. Якщо вона розташована нижче, ніж крива середніх витрат, але перетинає криву середніх змінних витрат, то фірма буде вирішувати завдання мінімізації збитків (рис. 9.2).

Якщо крива попиту пройде нижче від кривої середніх змінних витрат, то фірма змушена буде припинити виробництво, оскільки при будь-якому його обсязі збитки перевищуватимуть постійні витрати.

19. Визначення ціни та обсягів при монополістичній конкуренції

Разом з тим, потрібно усвідомлювати, що для ринку монополістичної конкуренції встановлення ціни на рівні середніх витрат є лише тенденцією. Існують фактори, що ускладнюють прогнозування результатів монополістичної конкуренції у довготерміновому періоді. До них належать такі обставини:

1. Існують певні бар'єри для вступу у галузь при монополістичній конкуренції. Так, для проведення комерційних та комісійних операцій на фондовому ринку України необхідно отримати дозвіл від Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ліцензію). Ця процедура потребує багато часу і значних коштів фірми. Тому, якщо торговець цінними паперами зумів надати своїм послугам властивостей, що приваблюють клієнтів, то він досить довго може бути захищеним від появи нових конкурентів та отримувати економічний прибуток.

2. Диференціація продукту чи послуги може грунтуватися на таких обставинах, які важко, а може, навіть неможливо відтворити конкурентам. Скажімо, рекламній фірмі вдалося залучити до співпраці талановитого художника, що позитивно позначилося на її продукції та дало змогу виділити свій товар серед продуктів аналогічних фірм. Поглиблення диференціації продукту, яке відбулося при цьому, не зможе бути ліквідовано за рахунок нових конкурентів, а тому фірма отримуватиме економічний прибуток протягом довготривалого періоду.

Подібних прикладів можна навести чимало, що дає підстави оцінювати досягнення рівності ціни середнім витратам на ринку монополістичної конкуренції лише як досить імовірний результат у довготривалому періоді.
25. Основні бар’єри до вступу в олігополістичну галузь. Цінова війна.

Олігополія - це така ринкова структура, при якій домінує невелике число продавців, а вхід у галузь нових виробників обмежений високими бар'єрами.

характерною рисою олігополії є високі бар'єри для вступу в галузь. Вони пов'язані насамперед  з економією на масштабі виробництва (ефект масштабу), що виступає найважливішою причиною поширення і тривалого збереження олігополістичних структур. У деяких галузях максимальний ефект масштабу досягається при дуже великих обсягах випуску, які вимагають величезних інвестицій. Такі великі інвестиції доступні далеко не для усіх фірм, тому створюються об'єктивні передумови для збереження панівного положення олігополістів.

Олігополістична концентрація породжується і деякими іншими бар’єрами для входження в галузь: права власності на патенти, винаходи; монопольний контроль над рідкісними джерелами сировини; високі витрати на рекламу та інші бар’єри, природно сформовані або штучно створені.

Цінова війна - це цикл поступового зниження існуючого рівня цін з метою витіснення конкурентів з олігополістичного ринку. Зниження цін має, однак, свої межі. Воно буде продовжуватися доти, поки ціна не упаде до рівня граничних витрат, а так як середні витрати постійні, то Р = МС = АТС.

У точці В установиться рівновага, тому що жодна  фірма не зможе знизити ціну нижче, не понісши збитки. Ціна фактично стане такою ж, як і в умовах досконалої конкуренції, а економічний прибуток в результаті цінової війни стане рівним нулю. Від цінової війни виграють споживачі і програють виробники. Тому цінові війни швидкоплинні і в даний час бувають досить рідко. Конкурентна боротьба одного олігополіста з іншим частіше приводить до угод, які враховують можливі дії інших виробників.

Цінові війни не вигідні перед усім самим олігополістам, тому перед тим, як вдатись до них, вони повинні врахувати можливу реакцію конкурентів. Тому повинні застосовуватись певні методики, які б дозволяли розробляти поведінку олігополіста з урахуванням можливої реакції конкурентів.

26. Монопольне ціноутворення. Цінова дискримінація

Монопольне ціноутворення передбачає свідоме встановлення ціни вище за економічну цінність і в такий спосіб навмисно ущемляє інтереси споживача. Монопольні ціни утримуються на ринку доти, доки у покупців не виснажиться платоспроможний попит, і впродовж цього періоду є джерелом монопольного надприбутку. Монопольно висока ціна містить як обов'язковий елемент "програш покупця", що утворюється за рахунок різниці між рівнем ціни і рівнем економічної цінності товару .

Формула монопольного ціноутворення

Цінова дискримінація — встановлення різних цін для різних покупців, яке не обумовлене відмінностями у витратах.

Умовами цінової дискримінації є:

сегментація ринку — поділ покупців на окремі групи згідно з їх готовністю платити (наприклад, за віком, соціальним статусом, рівнем дохідів тощо);

усунення можливостей для перепродажу товару.

Розрізняють три види цінової дискримінації: першого, другого і третього ступеня.

Цінова дискримінація першого ступеня (досконала цінова дискримінація) — це продаж кожної одиниці товару за її ціною попиту.

Цінова дискримінація другого ступеня — продаж за різними цінами партій товару.

Цінова дискримінація третього ступеня — продаж товару за різними цінами групам покупців з різною еластичністю попиту (ця дискримінація є найпоширенішою).

27. Оцінка економічної ефективності олігополістичного ринку.

Оскільки олігополія за своїм характером досить близька до чистої монополії та інколи на неї перетворюється, оцінки економічної ефективності їх теж досить близькі.

Передусім дослідники звертають увагу на те, що, оскільки крива попиту на продукцію олігополіста завжди має спадний характер, то для нього ціна та граничний дохід ніколи не збігаються. Тому координати точки перетину кривих граничного дохіду та граничних витрат завжди лежатимуть лівіше від мінімального рівня середніх витрат.

Олігополіст отримує економічний прибуток не тільки у короткотерміновому, а й у довготерміновому періоді. Це пов'язане з існуванням досить вагомих бар'єрів для вступу в галузь, нехай і не настільки важких для подолання як при чистій монополії, але які все таки обмежують вступ у галузь нових конкурентів.

На думку деяких економістів, олігополія — це ще небажаніша модель ринку, ніж чиста монополія. Чиста монополія є очевидною та перебуває під постійним контролем держави. Олігополія може маскуватися під монополістичну конкуренцію, проводити приховану політику узгодження цін, обходити антимонопольне законодавство, але насправді реалізовувати ті самі принципи ринкової поведінки, що й чиста монополія.

Наша держава робить лише перші кроки у вирішенні питання обмеження монополізму взагалі та олігополії зокрема. Перший законодавчий акт у цій галузі — Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", прийнятий у 1992 р. Ним, зокрема, було введено поняття "монопольне становище" виробника: таким визнається становище господарюючого суб'єкта, при якому його частка на ринку певного товару становитиме понад 35%.

Існує інша очка зору на роль олігополії в економічній системі, яку свого часу обгрунтували економісти Й. Шумпетер та Дж. Гелбрейт. Визнаючи певні втрати суспільства від панування олігополістичної конкуренції в окремих галузях виробництва, вони вважали, що ці втрати у багато разів перекриваються виграшем від впливу олігополій на науково-технічний прогрес.

 Існування значних олігополістичних форм господарювання, які мають реальну ринкову владу, послідовники Й. Шумпетера та Дж. Гелбрейта визнають необхідною умовою для досягнення швидких темпів удосконалення науки і техніки. Це пов'язано з тим, що сучасні наукові дослідження потребують значних коштів, виділити які здатні тільки великі олігополії. Крім того, саме стабільність ринкового становища олігополії, економічний прибуток, що вона отримує, дає змогу приймати рішення про фінансування стратегічних досліджень з віддаленим терміном повернення.

28. Поведінка на олігополістичному ринку. Варіанти ціноутворення олігополіста.

Мікроекономічна теорія виходить з того, що єдиної моделі олігополії, яка б описала цінову і виробничу поведінку фірми, не існує з двох причин: різноманітності та взаємозалежності.

1.Різноманітність. Олігополія містить ширший діапазон ринкових ситуацій, ніж інші структури ринку. Вона охоплює і ситуацію, коли дві — три фірми панують на всьому ринку, і ситуацію, коли шість — сім фірм контролюють 70 — 80% ринку; передбачає і диференціацію продукту, і його стандартизацію; охоплює випадки, коли фірми діють у змові й коли вони діють незалежно; допускає ситуації, коли бар'єри для входження у галузь дуже високі і коли вони не такі значні. Отже, різноманітність олігополії унеможливлює побудову єдиної ринкової моделі олігополії.

2.Взаємозалежність. Унаслідок неспроможності фірми точно передбачити відповідні дії конкурентів олігополіст не може достеменно оцінити попит і граничний виторг. А без цього фірма не може визначити ціну та обсяг виробництва, що максимізують прибуток. Однак це не означає, що олігопольний ринок узагалі не піддається дослідженню. Його мікроекономічний аналіз дає змогу виділити щонайменше дві загальні закономірності:

за олігополії ціни змінюються рідше, ніж за досконалої конкуренції, монополістичної конкуренції та чистої монополії;

за олігополії фірми змінюють ціни, як правило, одночасно.

Цінова поведінка олігополії передбачає наявність стимулів до узгоджених дій або таємної змови при встановленні та зміні цін. Виявлення цих закономірностей є результатом аналізу цінової політики олігополіста. Існує чотири основні моделі поведінки олігополіста у галузі ціноутворення: ламана крива попиту; ціноутворення, зумовлене таємною змовою; лідерство в цінах; ціноутворення за принципом „витрати-плюс”.

Взаємозалежність фірм на олігополістичному рику обумовлює необхідність узгоджувати свої рішення з можливими діями конкурентів. Тому традиційні для інших типів ринкових структур моделі встановлення рівноваги неприйнятні для олігополії. На ринку олігополії рівновага встановлюється коли рішення окремої фірми є оптимальними для неї з урахуванням можливих дій конкурентів.

Стратегічна поведінка фірм може полягати у виборі конкурентної стратегії, або укладенні угоди.

29. Поведінка фірми щодо ціни та випуску на олігополістичному ринку.

визначення олігополією оптимальних обсягів виробництва і цін ускладнюється певними обставинами. По-перше, олігополія включає різноманітні ринкові ситуації: "жорстка" олігополія, при якій декілька фірм порівну ділять між собою весь ринок, і "розмита" олігополія, при якій декілька фірм ділять між собою 60-99 % ринку, а решта ринку представлена багатьма фірмами; фірми можуть виробляти як стандартизований, так і диференційований продукт; виробники можуть вдаватись до співробітництва (змови), а можуть конкурувати. По-друге, взаємозалежність виробників і неможливість з повною достовірністю передбачити реакцію конкурентів робить неможливою оцінку попиту на продукт фірми та її граничного дохіду. А без цих даних фірма не може визначити навіть теоретично ціну і обсяги виробництва, які дозволяють одержувати максимальні прибутки. Все це пояснює нсможшвість створення єдиної моделі олігополістичної поведінки. Серед існуючих різноманітних моделей олігополістичної поведінки найбільшої уваги заслуговують модель Курно, модель ламаної кривої попиту, модель олігополії, яка базується на таємній змові, модель лідерства в цінах, модель, яка базується на ціноутворенні за принципом "витрати плюс".

Незважаючи на розглянуті обставини та різні моделі олігополістичної поведінки, можна виділити дві основні тенденції щодо олігополістичного ціноутворення:

1) олігополістичні ціни мають тенденцію до стабільності, коли конкуренти не перебувають у змові один з одним, тобто діють незалежно, недомовляючись про ціни і частку свого ринку;

2) олігополістичні ціни можуть змінюватись, коли фірма проявляє тенденцію до співробітництва, вступаючи у таємну чи відкриту змову.

Оскільки крива попиту на продукцію олігополіста завжди має спадний характер, то для нього ціна і гранична виручка ніколи не збігаються. Тому точка перетину кривих граничної виручки і граничних витрат завжди лежатиме лівіше від мінімального рівня середніх витрат. Отже, олігополіст завжди обирає таке співвідношення "ціна-обсяг", де обсяг менший, а ціна вища, ніж на конкурентному ринку. Суспільство, погодившись на існування олігополії, змушене як обмежувати своє споживання, так і платити більшу ціну за продукцію.

Олігополіст отримує економічний прибуток не тільки в короткотерміновому, але й в довготерміновому періоді, що пов'язане з існуванням суттєвих бар'єрів на шляху вступу в галузь нових фірм-конкурентів.

30. Взаємозв’язок ринків продуктів і факторів виробництва

  Кожне підприємство, що працює на споживчому ринку, виявляє значний попит на виробничі ресурси, закуповуючи їх на ринку товарів виробничого призначення. Попит будь-якого підприємства на фактори виробництва (і, відповідно, на конкретні ресурси, що входять до їх складу) є похідним, тобто залежить від попиту на товари, виготовлені з використанням цих ресурсів.

      Також попит на конкретний ресурс суттєво залежить від продуктивності цього ресурсу, оскільки для того, щоб виробництво було ефективним, гранична продуктивність ресурсу має перевищувати граничні витрати на його залучення, або хоча б дорівнювати їм. Відповідно, в короткостроковому періоді при незмінних масштабах виробництва існує певна межа, за якої фірмі недоцільно збільшувати обсяг виробництва, оскільки граничні витрати на ресурси за цією межею, будуть перевищувати граничний дохід від їх застосування. Це буде точка, в якій врівноважуються граничний продукт у грошовому еквіваленті та граничні витрати на ресурс:

MRP = MRC.

        Якщо виробник купує ресурси на конкурентному ринку (що властиво, наприклад, ринку праці) то ціни на них залишатимуться незмінними та не залежатимуть від кількості залучених ресурсів. Щодо ресурсу праці, то граничні витрати на нього будуть дорівнювати заробітній платі (W), тоді:

MRP = W.

        Слід зазначити, що реальний попит на фактор виробництва може бути меншим за максимально можливий. При цьому, в короткостроковому періоді попит на ресурси буде визначатись або попитом на товари фірми, або оптимальним обсягом виробництва, який може бути виготовлений в межах існуючих виробничих потужностей. У довгостроковому періоді масштаби виробництва мажуть бути збільшені, тому попит на ресурси буде визначатись тільки попитом на продукцію.

        Крім попиту на товари, попит на ресурси визначається:

1) продуктивністю ресурсу;

2) взаємозамінюваністю ресурсів.

       При зміні цін на взаємозамінювані ресурси виникає ефект заміщення та ефект дохіду.

31. Капітал як ресурс тривалого використання. Форми капіталу.

Існують чотири основні форми капіталу.

1. Торговий капітал – гроші (або товари), які використовуються для придб-ання і продажу товарів з метою отримання прибутку. Рух цього капіталу в формалізованому вигляді подається таким чином:

Г - Т - Г (Г + D)

де:

Г – гроші пущені в оборот ( на придбання товару з метою його продажу).

Т – товар придбаний для продажу (обміну).

Г – гроші отримані внаслідок продажу придбаного товару.

D – додаткові гроші, отримані в ході здійснення торгової операції

2. Позичковий капітал – гроші, які віддаються в борг на певний час з умовою повернення їх в визначений термін і виплати певної суми у вигляді позичко-вого відсотку. Рух грошей в цьому випадку набуває такої форми:

Г - Г(Г + D)

де:

Г – гроші надані в позику.

Г – гроші, які повертають після закінчення терміну позики.

D – сума позичкового проценту, яка виплачується за користування грошима.

3. Промисловий капітал – форма капіталу, якій властиве ведення виробниц-тва з використанням найманої робочої сили з метою отримання прибутку. Рух коштів в цьому випадку має таку форму:

            Зв

Г - Т <        …..В.......В – Т – Г (Г + D)

            Рс

Де:

Г – гроші пущені в оборот

Т – товари придбані для ведення виробництва – засоби виробництва (Зв) та

робоча сила (Рс).

Т – новий продукт, вироблений для продажу.

Г - сума коштів, отриманих від продажу продукції.

D – додаткові гроші (прибуток), отримані від ведення виробничої діяльності.

Таким чином капітал, це:  Гроші, які знаходячись в русі, проходять певні стадії обороту і повертаю-ться в початкову форму. Якщо гроші лежать нерухомо, то вони не набувають форми капіталу.

32. Особливості землі як фактора виробництва. Земельна рента.

Земля, як і капітал, є фактором виробництва довгострокового використання. Її особливістю є те, що вона обмежена, тобто пропозиція землі є відносно стабільною. На рис. 16.3 видно, що лінія пропозиції на землю S є вертикальною, тобто пропозиція абсолютно еластична.

Рис.  Визначення ренти на землю на ринку досконалої конкуренції

Абсолютна нееластичність пропозиції землі означає, що ціни на землю визначаються рівнем попиту на окремі її ділянки. Ціни на землю пов’язані з ціною власності на земельну ділянку, яку слід відрізняти від земельної ренти, тобто ціни послуг землі як різновиду економічної ренти. Ціни на землю визначаються, як дисконтована вартість майбутньої земельної ренти, тобто шляхом капіталізації земельної ренти. Лінія попиту на землю D має низхідний характер внаслідок дії закону спадної родючості землі.

Рівновага у точці Е означає рівень щомісячної ренти за одиницю площі землі pE.

Ця модель показує активну роль попиту, а саме: за умов нееластичної пропозиції землі ціна землі та абсолютна рента цілком залежать від зміни попиту.

33. Ринкова пропозиція праці .

Ринкова пропозиція праці складається із суми всіх індивідуальних пропозицій праці домогосподарств. Якщо є криві індивідуальної пропозиції, то криву ринкової пропозиції можна утворити шляхом горизонтального підсумовування індивідуальних кривих; тобто для кожного рівня ставки заробітної плати треба підсумовувати індивідуальні обсяги пропозиції праці, що дасть ринковий обсяг пропозиції праці для цієї ставки

Пропозиція праці – співвідношення між ставкою заробітної плати та обсягом праці, який власник цього ресурсу (домогосподарство) бажає та може запропонувати працедавцям на ринку за інших незмінних умов.

В основі індивідуальної пропозиції праці є раціональним вибір між цінністю благ, які міг би придбати найманий робітник за рахунок дохіду, що утворився від продажу праці, та цінністю відпочинку для цього індивіда.

Якщо вважати, що дохід і відпочинок – нормальні блага, тоді при збільшенні споживання кожного з них корисність для індивіда теж зростає.

Характерною також є гранична норма заміщення дохіду відпочинком, яка показує від скількох доларів добового дохіду міг би відмовитись індивід при збільшенні добового відпочинку на годину за умови незмінності корисності.

Якщо припустити, що єдиним джерелом дохіду індивіда є заробітна плата із годинною ставкою Х, а У – добовий обсяг праці в годинах, то добовий дохід складатиме: І=Х*У.

Цей дохід може коливатись від нуля (коли У=0, людина лише відпочиває) до І=24*Х – ця величина, що передбачає цілодобову працю, є звичайно, гіпотетичною. Всі можливі сполучення добового дохіду і годин відпочинку відповідають точкам, що утворюють лінію, яка є аналогом бюджетного обмеження споживача. Нахил бюджетного обмеження дорівнює годинній ставці заробітної плати Х, яка є альтернативною вартістю години відпочинку.

Таким чином, завдання раціонального вибору індивіда полягає у знаходженні такого поділу часу між працею і відпочинком, який дає змогу максимізувати корисність індивіда при певному добовому дохіді, тобто І=Х*У.

При підвищенні ставки заробітної плати вибір між дохідом і відпочинком може змінитися у будь-якому напрямку в залежності від того, який з двох ефектів переважатиме – ефект дохіду чи ефект заміщення.

Ефект дохіду виникає при підвищенні добробуту (реального дохіду) при зростанні ставки заробітної плати (це спонукає працювати менше), ефект заміщення – за рахунок підвищення альтернативної вартості години відпочинку (що стимулює скорочення відпочинку і збільшення робочого часу).

Визначення обсягів праці, які людина готова запропонувати при кожному окремому рівні заробітної плати, дає змогу побудувати криву індивідуальної пропозиції праці .

                 Де, Х – відповідно, годинна ставка зарплати, У – добовий обсяг     

             праці в годинах.

34.   Ринкова рівновага та її аналіз. Ефект зворотного дохіду

Ринкова рівновага:”В умовах ринкової економіки взаємодія конкурентних сил приводить до синхронізації цін попиту та цін пропозиції, що обумовлює рівноважність цін попиту і пропозиції.

Р –ціна; Q – обсяг попиту; D – крива попиту; S – крива пропозиції; Е – точка перетину кривої попиту та кривої пропозиції, яка визначає рівноважну ціну (Ре) та рівноважний обсяг попиту та пропозиції (Qе). Це точка рівноваги (Е).  В цій точці обсяг пропозиції буде дорівнювати обсягу попиту (Qe), завдяки чому встановлюється ціна (Ре), яка однаково задовольняє і покупців і продавців.  Рівноважна ціна (Ре) – ціна, що урівноважує попит і пропозицію внаслідок взаємодії конкурентних сил.  Якщо ціна буде нижчою, ніж Ре, надлишок попиту буде піднімати її догори (конкуренція покупців) і створювати дефіцит;  якщо ціна буде вищою, ніж рівноважна Ре, пропозиція перевищить попит, створиться надлишок пропозиції (конкуренція продавців), внаслідок чого ціна буде знижуватися до рівня рівноваги (рис.2).

Рівноважна ціна та рівноважний попит мають місце на рівні, де кількість товару, яку виробники можуть і бажають поставляти, дорівнюють обсягу товару, який покупці можуть і хочуть купувати.  На конкурентному ринку ця рівновага досягається на перетині кривих попиту (D) та пропозиції (S).  При ціні рівноваги (Ре) немає ані надлишку, ані дефіциту. Л.Вальрас розглядав питання рівноваги за допомогою зміни цін: “модель коригування ринкових цін”.    А.Маршал же відштовхувався від динаміки обсягів товару, не чіпаючи цін: “модель коригування випуску”.

Ціни сприяють швидкому обміну інформацією в процесі узгодження на ринку економічних інтересів продавців і покупців.

35.  Ринок праці. Попит на працю.

Становлення ринку праці почалося у доіндустріальному суспільстві. Його виникненню передували два історичні процеси - звільнення трудящих від різних форм особистої залежності та відокремлення виробників від засобів виробництва (капіталу). Позбавлені можливості самостійно організовувати виробництво, продавати товари і забезпечувати себе засобами існування працівники змушені були найматися на підприємство роботодавця (власника капіталу).

Сукупність економічних відносин, форм і методів погодження і регулювання інтересів безпосередніх виробників і роботодавців, пов'язаних з організацією, використанням і оплатою найманої праці, створюють ринок праці.

Основними економічними важелями його механізму є попит, пропозиція і ціна (заробітна плата).

Індивідуальний попит на працю, тобто попит окремого роботодавця (фірми), визначають: попит на продукцію фірми; стан виробництва (особливості технології, розміри й ефективність капіталу, методи організації виробництва та праці); якість праці (освіта, професіоналізм, продуктивність тощо). Основним же економічним фактором попиту на працю є фонд заробітної плати фірми: висока заробітна плата обмежує роботодавця у найманні працівників і навпаки.

Ринковий попит на працю — загальний попит на неї з боку всіх фірм, представлених на ринку.

На рисунку 12 взаємозв'язок між реальною заробітною платою, тобто ціною праці — РL, і кількістю необхідної праці — QL показує крива попиту на працю — DL..

Рішення про пропозицію праці приймають самі працівники. Важливу роль у цьому відіграють: прихильність до професії; престиж праці та фірми-роботодавця; можливість реалізувати творчі здібності; культурні та релігійні інтереси тощо. Основним матеріальним стимулом с реальна заробітна плата: чим вище її рівень, тим більше працівників пропонують свою працю і тим довше вони хочуть працювати.

36. Рівновага виробника на ринку ресурсів.

Ринки є взаємозалежними і вся їх чисельність переплітається в надзвичайно складну ринкову систему. І ця система теж прагне рівноваги, але значно більш загального характеру. Загальна ринкова рівновага передбачає формування рівноважної ціни та рівноважного обсягу продукції на даному ринку з урахуванням змін рівноважного стану на всіх інших ринках. Можна вважати, що стан загальної ринкової рівноваги є композицією усіх станів часткової рівноваги на взаємопов’язаних ринках факторів і продукції .

При аналізі загальної рівноваги рівноважні ціни та обсяги встановлюються з урахуванням ефекту зворотного зв’язку, який відображає зміну часткової рівноваги на даному ринку в результаті змін, що відбулися на суміжних ринках під впливом первісних змін на даному ринку.

Очевидно, що при аналізі загальної рівноваги головна увага має приділятися вивченню взаємозалежності (взаємодоповненості та взаємозамінності) різних товарів.

Поняття «загальна ринкова рівновага» тісно пов’язано із ефективністю  розміщення  ресурсів  в  економічній  системі  на стадіях виробництва, обміну та споживання. Ефективним вважається таке розміщення, коли жоден з ресурсів не витрачається марно. Але якщо можливий такий перерозподіл ресурсів, коли будь-який економічний агент може покращити своє становище без погіршання становища будь-кого іншого, тоді при попередньому розміщенні ресурсів мало місце певне марнотратство й ефективність розміщення не досягалася.

37.Теорія граничної продуктивності та попит на ресурси 

На ринку ресурсів виробники як покупці можуть зустрітися з різними моделями. Проаналізуємо ситуацію, коли виробник купує ресурси та продає продукт на конкурентному ринку.

Ресурси задовольняють потреби виробника не безпосередньо, а опосередковано: виробнику немає ніякого смислу купувати працю чи капітал, якщо вони не можуть бути використані ним продуктивно. Тому попит на будь-який ресурс залежить від:

а) попиту та ціни на товар виробника на ринку кінцевих продуктів; б) продуктивності ресурсу при створенні товару. Якщо ресурс є високопродуктивним при виробництві товару, що користується широким попитом на ринку та має досить високу ціну, то попит на такий ресурс буде значним. Разом з тим, якщо ресурс має навіть феноменальну продуктивність, а товар, що виробляється за його допомогою, не має необхідного збуту, то малоймовірно, що якийсь виробник захоче придбати цей ресурс. Унікальність та висока продуктивність ресурсу не є гарантією попиту та високої ціни на нього. Усе зрештою залежить від попиту та ціни на кінцевий продукт. Один з прихильників теорії граничної корисності наголошує: "Не тому дорогі токайські вина, що дорогі токайські виноградники, а навпаки, токайські виноградники дорогі тому, що дороге токайське вино".

Таким чином, попит на ресурси є похідним попитом, тобто таким, який залежить від попиту на товари, що виробляються за їх допомогою.

Як ми з'ясували у попередніх темах, у короткотерміновому періоді змінюється лише один фактор, тоді як інші залишаються незмінними. За цих умов діє закон спадної граничної продуктивності змінного фактора, тобто, починаючи з певного моменту, кожна нова додаткова одиниця змінного фактора призводить до меншого приросту продукту, ніж попередня (табл. 11.1). За цією таблицею можна розрахувати граничний продукт змінного фактора у грошовому вираженні (MRP).

Граничний продукт у грошовому вираженні — це приріст загального дохіду внаслідок використання кожної додаткової одиниці змінного фактора виробництва.

38.  Інвестування. Визначення поточної (дисконтованої) вартості активу довгострокового і безстрокового (довічного) володіння.

Кап.блага можуть приносити дохід протягом деякого періоду. Поточна (дисконтована) вартість – величина позикових фондів, які необхідно було б позичити за поточної процентної ставки, щоб забезпечити регулярне отримання заданого чистого дохіду. Для безстрокового (довічного) володіння, наприклад, таким активом, як земля, що приносить N грош.од.дохіду кожного року від цього моменту аж до вічності, поточна вартість землі PV обчислюється:

PV = N / i,

де і – ринкова проц.ставка, %.

Поточ.вартість будь-якого активу, що приносить дохід, який з часом змінюється, обчислюється як дисконтована вартість кожної частини потоку дохідів. Це виражається сумою окремих складових поточної вартості за формлою

(16.2) ст.157

Якщо сума майбутнього дохіду FV через n років відома, величина коштів, які потрібно вкласти сьогодні, розраховується так:

(16.3) ст.157

У цьому випадку і є ставкою дисконту.

Підприємства, намагаючись максимізувати прибуток, інвестують тоді, коли дохіди від інвестиції вищі від ринкової процентної ставки. Якщо процентна ставка вища від норми прибутку на інвестиції, то підприємство не інвестуватиме.

Інвестування – процес відтворення або доповнення основного капіталу; відображає потік нового капіталу у певному році.

Дисконтування – приведення ек.показників, наприклад, грошового потоку, майбутніх років до сьогоднішньої (поточної) вартості.

1. религия. Святое и нуминозное
2. МОДЕЛИРОВАНИЕ МИГРАЦИИ И ОСАЖДЕНИЯ ПРИМЕСИ НА ОСНОВЕ КОНВЕКЦИОННО-ДИФФУЗИОННОЙ МОДЕЛИ
3. ООО Киприно 2 Анализ готовой продукции 2
4. Тема I СТРОЕНИЕ АТОМА Задание 1
5.  Повышение цен не носит инфляционного характера в двух случаях-а Кратковременное повышение цен сезонного х
6.  Рынок средств производства Торговля средствами производства это грандиозный рынок на котором взаим
7.  Приятный женский голос эхом прокатился через Голубой зал НьюЙоркского вокзала ПортОсорити
8. Капуста цветная запеченная под соусом
9. Реферат- Развивающая учеба как средство активизации познавательных интересов учеников
10. тема яка охоплює мову мистецтво і самодіяльне професійне науку природничу і суспільну ідеологію право
11. Педагогика 1976 2 372 Г 27 Печатается по решению Редакционноиздательского советаАкадемии п
12. Тема- Предмет философии
13. на тему- Расчёт электроснабжения промышленного объекта напряжением до 1000 В Выполнил- студен
14. за картою яка зберігається у таблицях
15. Лабораторна робота ’1 Складання циклограми роботи та визначення продуктивності РТК.html
16. Люминисценция
17. Оникс
18. Тема - 3 Економічні відносини власності План- 1
19. I Организационная часть II
20. rhythmos мірність сумірність узгодженість суголосся закінчень у суміжних та близько розташованих словах

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе