Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Методичні вказівки
для самостійної роботи до вивчення розділу «Особливості становлення та розвитку економічної думки періоду домінування та розкладу натурального господарства» з дисципліни
«Історія економічних вчень»
для студентів ІУ курсу денної форми навчання спеціальності «Економічна теорія».
Вступ
Програма дисципліни «Історія економічних вчень» передбачає вивчення окремих тем студентами самостійно. Саме тому автори вирішили для кращого засвоєння матеріалу розділити загальну тему «Особливості становлення та розвитку економічної думки періоду домінування та розкладу натурального господарства» на окремі блоки: «Економічна думка стародавнього світу» та «Економічна думка епохи феодалізму». На наш погляд, ознайомлення з окремими блоками дає підставу для більш глибокого засвоєння матеріалу. Виходячи з того, що саме ця тематика дуже стисло викладається на лекціях, методичні вказівки являють собою роз’яснення до даних блоків.
Власність в умовах доринкових систем (рабовласництва і феодалізму) реалізувалася через вкладання волі однієї людини в іншу, на відміну від товарного виробництва, де воля вкладалася в неживу річ. Втілення волі однієї особи в іншу досягається за допомогою державного апарату, чиновників. Вони виступають засобом проведення волі панівного класу.
В умовах феодального способу виробництва з'являються деякі специфічні відмінності від рабовласництва. Особа, в яку вклали волю (кріпак) може вкладати свою волю в річ. Наприклад, після сплати податку панівному класу (державі, своєму феодалові, церкві) частиною продукту, що залишилася, селянин або ремісник міг розпоряджатися за власним розсудом, у тому числі і продати.
Головне в економічній думці доринкової (неекономічної) системи була розробка проблем щодо підпорядковування одних людей іншими, їхня залежність або від влади окремих людей або правителів, у рамках тих або інших спільнот, від общин до держави. Аналіз руху неживих речей (товарів) був вторинний. У міру розкладання натурального господарства і розвитку ринкових стосунків з'являється економічна проблематика думки, присвячена проблемам ринку, яка у стародавніх греків знайшла своє віддзеркалення у працях Арістотеля. В епоху феодалізму економічна думка отримала свій подальший розвиток у працях каноністів. В умовах завершення первинного накопичення капіталу економічна думка стає домінуючою. Одночасно з цим розробляються проблеми методу дослідження.
З процесом становлення капіталістичних відносин до первинного накопичення капіталу, думка все більш акцентує свою увагу на економічних проблемах. Проте, вона не набуває характеру наукового віддзеркалення, оскільки суспільство цього періоду не досягає зрілих економічних форм і тому залишається на донауковому етапі, а економічні проблеми в цьому періоді, виступають у вигляді характеристик окремих сторін суспільства.
Особливістю економічної думки цього періоду був розгляд суспільства з точки зору окремих його сторін, де було відсутнє цілісне уявлення про суспільство як живий організм, хоча автори й займалися переважно дослідженням економічних проблем. До них відносяться економічні погляди меркантилістів, які є засновниками цього етапу, а саме: У.Петті, П. Буагільбер, Б.Франклін, Е.Б.Кондільяк, Ф.Галіані, а завершується цей етап творчістю Річарда Кантільона, роботи якого стали передумовою наукового етапу.
Такі найбільш загальні риси економічної думки цього періоду.
Окрім загальних рис, економічна думка даного періоду має особливості, які визначаються специфікою рабовласницьких і феодальних систем Сходу і Заходу. Залежно від географічної приналежності країн, вони володітимуть тими або іншими загальними рисами, характерними для того або іншого типа цивілізації (азіатської або західної).
Щодо структури, то тести включені до методичних вказівок з метою підготовки студентів до складання іспиту у формі тестування.
Блок 1 ЕКОНОМІЧНА ДУМКА СТАРОСТАРОДАВНЬОГО СВІТУ
. Закономірності становлення рабовласницького суспільства і особливості формування економічних поглядів у країнах Стародавньої Азії і античного світу.
. Економічна думка Стародавнього Сходу :
а) економічна думка Стародавнього Єгипту;
б) Вавилонія. Закони царя Хаммурапі (1792 –до н.е.)
в) економічна думка Стародавньої Індії. “Артхашастра” (IVст. до. н.е.)
г) економічна думка Стародавнього Китаю. Конфуціанство, легізм, даосизм, моїзм. Трактат “Гуань-цзи”.
. Економічна думка Стародавньої Греції та Риму:
а) економічні погляди Ксенофонта і Платона;
б) формування початків наукового методу дослідження в працях Арістотеля;
в) економічна думка в працях Арістотеля;
г) подальше узагальнення економічних проблем рабовласницького суспільства в працях мислителів Стародавнього Риму;
д) економічні погляди раннього християнства.
Економічна думка Стародавнього світу з’явилася разом з формуванням першого класового суспільства –рабовласницького ладу. Праця рабів дозволяла створювати крім необхідного продукту й його залишок, що вивільнило частину населення для заняття інтелектуальною працею. Перші рабовласницькі держави сформувалися на рубежі 4-го та 3-го ст. до н.е. (Месопотамія, Єгипет), а найвищого розвитку набули такі рабовласницькі держави як Стародавня Греція та Стародавній Рим (II ст. до н. е. –ІІ ст. н. е.).
Рабовласницьке суспільство було більш прогресивне ніж первіснообщинне. Воно дало світу ряд великих відкриттів, котрими мі користуємося й зараз (колесо, акумулятор, мікроскоп). Давньогрецький філософ Герон в І ст. до н. е. винайшов паровий двигун для відкачки води із срібних рудників. Рабовласництво будувалося на базі розкладення первісної общини, яка регулювалася як внутрішньою природою людини (кровне рідство) так і зовнішньої (навколишнім середовищем). Все це зумовлювало характер праці общинника як суспільний. Розвивається сукупна робоча сила, суспільний характер праці, колективної свідомості, яке персоніфікує вождь.
Головне в економічній думці рабовласництва була розробка проблем підпорядкування одних людей іншими, їх залежність або від влади окремих людей або правителів у рамках тих або інших общностей (спільностей) від общин до держави. Аналіз руху речей (товарів) був вторинний. Одночасно з цим розробляються проблеми методу дослідження. Такі найбільш ЗАГАЛЬНІ риси економічної думки старовини.
Розуміння загального дозволяє зрозуміти глибинну основу процесу та перейти до характеристики особливого. В залежності як від природи людей, так і зовнішньої природи складалися два способи виробництва : азіатський, який пройшли держави Сходу, і античний (Стародавня Греція та Рим ) (див. рис. 1). У першому та другому випадку виробляється залишок, розпорядження яким перетворювало вождя у рабовласника. Однак в азійському способі виробництва, де природні процеси залишалися довгий час незмінними, обмін не набув широкого розвитку. Тут значну роль відігравала іригація, яка модифікувала відносини цієї форми рабства, становлячись особливим засобом управління людьми. Так розвивалося рабовласництво у Вавилоні, Єгипті, Індії, Китаї та інших країнах Стародавнього Сходу, де провідну роль посіла державна власність. Відносини власності та формування класів тут здійснювалося через монополізацію ключових функцій в суспільному поділу праці. Власність на засоби виробництва окремої особи залишалася вторинною. Вона з'явиться і закріпиться пізніше. Всі залежать та підкорюються одній особі –імператору, фараону або царю. Звідси витікає поголовне рабство, закріплене політичним ладом деспотії.
Відмічені вище обставини визначали специфіку економічної думки Сходу. Перш за все її головною особливістю був державно-нормативний характер літератури. Спочатку це були твори з проблем управління державою, а потім, з появою приватної власності, і з управління господарством багатих людей. Розробляються й питання товарно-грошових відносин та конкретні економічні проблеми. Другою особливістю думки був її релігійно-містичний характер, що виступав наслідком неповного відділення природних процесів від суспільних. Містифікація доповнювалася ієрогліфним письмом.
Рис. 1. Відмінності та загальні риси азіатського та античного способів виробництва
У джерелах давнини дуже мало власне економічної думки, що відображає осмислення економічних процесів. Зате багато місця займає проблема організації виробництва, обліку його результатів і т.д.
Стосунки, які склалися в народів Давньої Греції і Риму мали загальні риси зі Сходом, але володіли своєю специфікою. В основі організації цих суспільств стояли міста-поліси. Висока щільність населення, дешевий транспорт призвели до широкого розвитку товарно-грошових відносин. Саме вони призвели до модифікації античного ладу, а також до формування приватної власності на засоби виробництва і рабів. Ставлення окремих сімей до засобів виробництва тут первинні відносно ролі пануючого класу в суспільній організації праця, як це було на Сході. Проте вони не привели до появи буржуазного ладу, так як виробництво продукту на продаж не носило масового характеру, і як наслідок, воля втілювалася в людину.
Розвиток торгівлі та лихварства висуває на перший план ширше освітлення товарно-грошових відносин. Звідси в працях античного суспільства більше власне економічної думки. Проте, якщо в еллінів акцент зміщений в сторону пізнання їхньої внутрішньої суті, то древні римляни розробляють практичні аспекти їхнього використання: як проблем приватного права і управління людьми як державі так і господарстві рабовласника. Економічна думка і греків і римлян більш раціональна і демократична. На її чолі знаходиться розвиток вільної людини.
З'ясування загальних і особливих рис економічної дійсності рабовласницького ладу дало змогу зрозуміти загальні та особливі риси цієї думки. Проте аналіз її буде неповним, якщо ми не звернемося до характеристики її відмінних рис.
. ЕКОНОМІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ
Єгипет відноситься до тих держав, де почали з'являтися перші класові суспільства. У своєму розвитку він пройшов ряд періодів Великих царств.
Величезну роль у Давньому Єгипті грала землеробська община, управління якої здійснювалося за допомогою іригаційних споруд. Останні були об'єктом пильної уваги. За нормальною роботою іригаційних споруд спостерігали спеціальні люди від фараона. Сумлінна праця намісників стимулювалася багатими дарами. При поганій роботі каналів представник фараона позбавлявся права розпоряджатися державною власністю у вигляді палацу і рабів.
Великою шаною користувалася професія писаря. В Єгипті існувала своєрідна академія наук, що було пов'язане з необхідністю вивчення розливів р. Нілу, з'ясуванням періодичності затьмарень і так далі. Дані обов'язки були покладені на жреців. Найбільш важку роботу виконували раби. Причому стосунки між людьми строго регламентувалися рівнем ієрархії. Таке явище можна було назвати поголовним рабством. Усі залежали від фараона. Управлінські, політичні та військові функції не розмежовувалися. Тим самим чиновник отримував необмежену владу при вирішенні будь-якого питання, чим він успішно користувався беручи хабарі за прийняття необхідного рішення. Адже він монополізував функцію управління в суспільному розподілі праці. Відсутність чіткого розмежування власті в Україні призводить до таких же наслідків.
Правила управління державою мало вигляд «Повчань», які писалися для майбутніх фараонів. Так у «Повчанні гераклеопольского пануючи своєму синові Мерікара» (XXII ст до н.е.) говорилося про необхідність заохочувати чиновників, пригнічувати натовп, бачити в бідняку ворога. В Єгипті широко застосовувалася політика «пряника», яка була характерна для багатих країн Сходу.
Економічні функції глави держави виконував Фараон – приймач бога Сонця (Ра). Він повинен був захищати своїх жителів від зовнішніх ворогів і піклуватися про своїх підданих.
Єгипет – країна загадок, одну з найбільших представляють піраміди.
б) Вавилонія. Закони царя Хаммурапі (1792 – 1750 рр. до н.е.).
Стародавним джерелом як передвісником економічної думки є Закони царя Хаммурапі. Вони з'явилися у Вавілонії, яка була розташована у районі Межиріччя Тигру і Євфрата, у Месопотамії, і складалися з 282 статей.
Закони повинні були згладжувати розшарування людей на багатих і бідних. Товарно-грошові стосунки регулювалися. Так визначалася верхня границя відсотка, як по грошах (20%), так і по натуральних продуктах (1/3). За борги не можна було брати землю царських воїнів і підданих царя.
Кодекс законів царя Хаммурапі надає уявлення про те, що поділ суспільства на рабів та рабовласників визнавався на той час природним та вічним, раба прирівнювали до майна рабовласників. Також закони Хаммурапі відображали піклування про закріплення та охорону особистої власності, замах на яку карався смертною карою або віддаванням у рабство.
Таким чином, розвиток товарно-грошових відносин, і як його наслідок, боргове рабство зберігалося у відомих рамках, що не допускало послаблення влади правителя країни.
Хаммурапі відомий ще і тим, що він прорив величезний канал, який був названий надалі його ім'ям, що в перекладі з шумерського означає достаток. Канал дозволив розширити іригаційну систему, а значить підсилити залежність людей від правителя. Звідси величезна увага відводилася його функціонуванню. Робота каналу була у веденні самого царя.
в) економічна думка Стародавньої Індії. “Артхашастра”
(ІV ст. до. н.е.)
Стародавня Індія була тією країною, у якій панувала кастова система. Стосунки між людьми регулювалися Кодексом поведінки сторін.
У кінці ІV століття до н.е. з'явився трактат "Артхашастра" про мистецтво, політику і управління державою. Він писався в кінці ІV століття до н.е. радником царя Чандрагупти I –Каутільей Вішнугупту. «Артхашастра» створювалася як наставлення для царя, але за своїм змістом та значенням далеко вийшла за межі каодеса порад. Це обширна економічна праця, яка охоплює широке коло питань та свідчить про зрілість економічної думки Індії того часу.
«Артхашастра» розповідає про соціальну нерівність, виправдовує та закріплює її, підтверджуючи правомірність рабовласництва та поділу суспільства на касти. Основи населення країни складали арії, які поділялися на чотири касти:
Найбільші привілеї мали брахмани та кшатрії. Автор виявляє турботу про укріплення стану аріїв. Так, указувалося, що «для аріїв не повинно бути рабства». Якщо арії з якихсь причин й становилися рабами, то такий стан для них розглядав як тимчасовий, передбачалися заходи для їхнього звільнення.
Трактат приділяв багато уваги регламентуванню рабовласництва, яке мало патріархальні риси. Рекомендувалися заходи, які обмежували розвиток рабства, попереджали класові конфлікти. Індійський раб мав право володіти власністю та отримувати спадщину, право самовикупу за рахунок свого майна.
Індійський цар був відомий тим, що зупинив армаду Олександра Македонського, завдавши йому першої поразки. Слово "артхашастра" складається з двох слів "артха" – користь вигода і "шастра" – наука, вчення. Узагальнивши найбільш важливі положення трактату поради цареві можна звести до п’яти пунктів:
1. Цар повинен мати твердий розпорядок дня, який мав назву «Коба».
2. Основою держави є землеробство. Звідси висновок про те, що потрібно заселяти нові області та будувати іригаційні споруди як спосіб управління людьми. Англійці в Індії після її завоювання втратили контроль над країною зруйнувавши іригаційні канали і лише відновивши їх знову повернули. Велика роль відводилася будівництву та підтримці іригаційних орошення систем, які кваліфікувалися як основа врожаю. Шкода, яка наносилася іригаційній системі розглядалася як тяжке злодіяння.
. Необхідно вести постійний облік державних доходів і витрат, боротися з паразитами.
4. Освоєння нових земель є способом посилення влади царя.
5. Держава має велику роль у регулюванні економічних відносин. Звідси, типовий для економічної думки країн Давнього Сходу, висновок про активне втручання держави у економічне життя, у регламентацію суспільних відносин. На царьку владу покладалося піклування про виконання багатьох господарських справ, включаючи підтримку іригаційних систем, будівництво колодязів, створення нових селищ, організацію прядильно-ткацького виробництва з залучанням специфічної робочою сили (вдови, сироти, жебраки, інваліди, ті, хто відпрацьовують штраф).
г) економічна думка Стародавнього Китаю. Конфуціанство, легізм, даосизм, моізм. Трактат “Гуань-цзи”.
Класові відносини в Китаї почали формуватися з II тисячоліття до н.е., а з X по III ст. до н.е. складаються суспільства, де поєднувалася державна система експлуатації з наявністю нерозвинених форм приватного рабовласництва. Найбільшої міри деспотичне управління людьми досягло в імперії Цинь (ІІІ ст. н.е.). Надалі III ст. до н.е. - III ст н.е. відбувалося вдосконалення цих форм управління людьми.
Економічна думка розвивалася в руслі, перш за все філософських течій: конфуціанства, легізма, даосизму і моізму. Окрім цього особливо виділявся трактат "Гуань-цзи". Залежно від напрямів вироблялися особливі принципи управління людьми, які потім перетворювалися на прийоми здійснення підпорядкування одних людей іншими. Розглянемо відмічені напрями детальніше.
З V по III ст. до н.е. в Китаї почалася епоха "ста шкіл". Її поява припала на час падіння династії Джоу. Підсумком стала поява самостійних держав, що воювали між собою. Більшість шкіл після себе нічого не залишили, якщо не враховувати конфуціанство і даосизм. У основі цих течій лежало поняття "дао". Воно означає в перекладі з китайського – метод дорога, стежка. По суті це воля піднебіння. Знаходження і дотримання його приводить до гармонії в суспільстві. Даосизм і конфуціанство – це два способи вираження дао. Причому один у містичній, а другий –у прагматичній формі. Почнемо цей розгляд з найбільш впливового напряму що залишив глибокий слід в історії Китаю.
КОНФУЦІАНСТВО. Фундатором цієї течії став Кун Фе Цзи ( 551-479 до н.е.) або Конфуцій – європейська транскрипція імені. Своє вчення він викладав у формі бесід. З часом вони були записані його учнями і склали збірку "Лунь юй" (бесіди і думки). Як і в даосизмі в конфуціанстві головна ідея полягала в пізнанні та дотриманні дао. Від імператора до простої людини кожен повинен був зрозуміти свою роль у суспільстві та діяти виходячи з неї. Це поняття називається "Лі" та означає гідність, ввічливість, порядок речей який ототожнюють з обрядом, церемонією. Таким чином, "Лі" – це норма, якої повинен дотримуватися благородний муж.
Другим поняттям конфуціанства є «жень» –людська природа або внутрішній світ людини. Людська природа добра і тому, щоб впоратися з усіма соціальними недугами кожному потрібно вдосконалюватися. Таким чином, дотримання «лі» допомагає кожному правильно поводитися в кожній конкретній ситуації, а розвиток «жень» - це шанобливо відноситися до інших людей. Про це можна судити за деякими узагальненнями. Наприклад "доброта в батьку, шанобливість у сина до батьків, шанобливість у старшого брата, покірливість і пошана в молодшого." Саме цими підходами пояснюється увага у китайців до родинних уз, працьовитості, освіти, розуміння свого місця в суспільстві та дотримання відповідних норм.
Основна ідея Конфуція полягала в перенесенні устрою родинних стосунків у великій китайській сім'ї на суспільство. Поява в IV - V столітті спадкових наділів підірвала патріархальні засади, які складали основу родової знаті. Конфуцій намагався цю роль зберігати. Була запропонована програма морального вдосконалення людини – благородного мужа. Він ніколи не виступить проти тих хто поставлений над ним. Всі стосунки між людьми, навіть ставлення дітей до батьків були ретельно розписані. Держава розглядалася як велика сім'я, а правитель як батько народу. Багатство передбачалося поділити більш рівномірно, як і трудові повинності. Не слід перенавантажувати народ податками. Поважно стежити за безперервністю сільськогосподарських робіт. Така чітка регламентація стосунків між людьми підтримувалася зразковим вмістом іригаційних споруд.
У Конфуція було близько 3000 учнів, які розвинули його вчення, але глибокий слід залишили двоє –Мен-цзи і Сюнь-цзи.
МЕН-ЦЗИ (372-289 до н.е.). Він стверджував, що самим піднебінням уготовано простим людям годувати пануючі верстви населення. Із смертю імператора варто було порадитися з піднебінням, які ввести нові закони. Звичайне піднебіння "давало" вказівку зберегти закони старі. Всі були задоволені. Нове рекомендувалося "пакувати" в старий одяг, тоді воно простіше засвоїться. 1/10 частину врожаю громадської землі пропонувалося використовувати на годування чиновника. Це дозволяло забезпечувати нормальне відтворення всіх верств суспільства. Історія знає приклади порушення подібного правила ("Годування" бояр при Іване Грозному в Росії, Європа - часи Августа).
СЮНЬ-ЦЗИ (ок. 3І3-ок.238 до н.е.). Цей філософ розвивав вчення про розподіл праці. Правитель повинен установити соціальні ранги. Цим визначатиметься і достаток кожного.
ДОСТАТОК - задоволення потреб, які відповідають рангу.
Для управління ПАНУЮЧИМИ СТАНАМИ застосовується РИТУАЛ і МУЗИКА.
Для простих людей –ЗАКОН, РИТУАЛ – певним чином організована суспільна дія, часто закріплена традиціями, що мають на меті забезпечити реалізацію волі того, хто застосовує цей спосіб управління.
МУЗИКА –вихваляння особи вищої за рівнем.
Державні службовці для заняття відповідних місць в уряді повинні були складати іспити на основі класичних книг Конфуція. Конфуціанські обряди і ритуали стали релігією імператорського будинку.
З виникненням конфуціанства закінчується епоха "сотні шкіл".
У VI-ІІІ ст. до нашої ери у конфуціанства з'являється опонент - філософія ЛЕГІЗМА. На відміну від конфуціанців вони пропонували управляти людьми не за допомогою ритуалів, а ЗАКОНУ. При його порушенні людей строго карали. Поява легізма пов'язана з іменами великих політичних діячів - Цзи Чаня і Лі Куючи. Проте родоначальником легізма з повним правом можна вважати Лі Куючи - першого міністра правителя царства Вій (424-522 до н.е.). Він зібрав закони, що все є до нього, і склав їх "Зведення", яке стало основою законодавства того періоду.
Погляди Лі Куючи розвинув Гуньсунь Ян (390-338 до н.е.) Він був правителем області Шан в Царстві Цинь. Процвітання держави досягалося через війну і розвиток сільського господарства. За рахунок останнього передбачалося утримувати чиновників і вести війну. Проводилася активна політика повернення людей до землі (нахлібники, бродяги ). Для паралізації активності купців і повернення їх до землі передбачалося підвищити мита на заставах і ринках. Заборонявся вихід селянин з общини, і зберігалася їх колективна відповідальність за дії кожного члена.
У стародавьому Китаї отримали розвиток і соціальні утопії. Вони були представлені ДАОСИЗМОМ і МОЇЗМОМ.
ДАОСИЗМ заснував Лао-Цзи (VІ-V вв. до н.е.). Він був сучасником Конфуція, який говорив про нього, що "це змій, який тягнеться від землі до самих небес". ("Змій" в китайському розумінні позитивне, добре божество). Головною книгою даосизму є "Дао де цзин".
Метою даосизму було пізнання містичного «дао», проявом якого у кожному конкретному випадку є «де». Людина може досягти досконалості і навіть безсмертя, якщо досягне відчуження від світу і з'єднається з природою. Лао-Цзи вважав, що людині немає сенсу щось робити або не робити оскільки все, раніше чи пізніше, зміниться само собою. Потрібно залишатися бездіяльним. Про цю особливість даосизму говорять такі вислови: «своєчасно зупинися перш ніж наповнитися по самі вінця» або «сильно заточений клинок і лезо його скоро затупяться". Проте даосизм недовго залишався пасивною філософією. Прагнення до досягнення безсмертя та досконалості в людині перетворило його з часом в одну з релігій Китаю.
Табл. 1
|
Янь |
Інь |
|
Ясний |
Темний |
|
Позитивний |
Негативний |
|
Чоловічий |
Жіночий |
|
Сонце |
Місяць |
|
Земля |
Небо |
Продовжувачем даосизму став Чжуан Чжоу (369–до н.е.). В книзі "Чжуан–цзи" він не лише виклав поняття дао, але і розвинув його використавши стародавнє вчення про протилежні сили Ян і Інь (див. табл. 1), узятих їм у старокитайській праці "Іцзин" ("Книга змін"). Причому, ці сили постійно змініються, переходячи з одного стану в інше. Цим положенням він підсилив бездіяльний аспект даосизму.
Засновник вчення Лао-Цзи передбачав використовувати ідеологію даосизму в економічному житті. Рекомендувалося відмінити закони, які накладають обмеження на економіку, і не управляти за допомогою знань. Усе повинно йти природним чином. Забезпечивши це можна позбавитися від всіх негативних наслідків прогресу. Вживання цих рекомендацій «червоними кхмєрами» та їх лідером Пол Потом (Салотом Саром) (1928-1998) в Камбоджі призвело в XX столітті до мільйонів людських жертв.
Відомою філософською школою стародавнього Китаю був МОЇЗМ, а його засновником - Мо Ді (Мо-цзи), який жив в V столітті до н.е. (479-400 до н.е.). Основне джерело моізма книга "Мо-цзи". Суть вчення полягала в тому, що світом повинне правити добро, що зближувало це вчення з конфуціанством. Добром вважалося те, що відповідає користі народу і те, що є для нього істиною. Якщо народ говорить "так", то це і є істина.
Особливе місце в історії Стародавнього Китаю належить трактату "Гуань-цзи" про державне регулювання економіки. На початку ІV століття правитель могутнього царства Ци заснував свого роду академію –"Палац наук біля західних воріт", де працювало декілька тисяч вчених. У трактаті містилися важливі напрацювання про використання товарно-грошових відносин для стабілізації натурального господарства. Звертає на себе увагу визначення поняття ринку: "Ринок –це те, по чому визначають порядок і безлад в стані господарства".
Імператор повинен зосереджувати в своїх руках можливості для регулювання економічних процесів через регламентацію праці служивого люду, вироблення нормативів для організації натурального господарства. У трактаті наголошувалося, що «майстерний правитель пускає в обіг те, у чому народ відчуває нестачі, і тримає у себе те, що у народу вдосталь». Автори трактату не лише відкрили протилежний рух ціни і грошей, але навіть запропонували його використовувати для стабілізації господарства нормовану емісію грошей.
Таким чином, економічна думка Китаю збагатила світову скарбницю економічної думки. Крім того, знання її дозволяє зрозуміти методи управління людьми в період сталінізму, а також побачити ці прийоми в сучасній Україні.
3. ЕКОНОМІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ І РИМУ
а) економічні погляди Ксенофонта і Платона
У VІІ-VІ ст. до н.е. рабство в Греції розширювалося зі збільшенням частки приватної власності, яка витісняла родову. Широкий розвиток отримало лихварство і торгівля, розвивалося боргове рабство.
У 594р. до н.е. завдяки реформам Солона (між 640 та 635 –до н.е.) було скасовано боргове рабство.
Після цього реформи Перікла (444-429 до н.е.) протиставили громадян і не громадян Греції. Всі греки-раби стали вільними. Рабом міг бути лише чужоземець. Посилюється експлуатація рабів, розвивається грошове господарство. Держава прагне зберегти аристократичні форми державного пристрою. Для цього здійснюється обмеження товарно-грошових відносин.
У цей період найбільш видатними філософами Стародавньої Греції –Ксенофонтом, Сократом, Платоном та Аристотелем було створено праці, у яких отримала розвиток і економічна проблематика.
КСЕНОФОНТ (430-355 до н.е.) один з перших проаналізував суспільний розподіл праці відмітивши його обмеженість розмірами ринку. Відмічена залежність отримала подальший розвиток у працях А.Сміта. Людина, що займається найбільш простою роботою, відзначав Ксенофонт, робить її якісно. Він першим поставив питання про два чинники товару. Розглянувши гроші в їх специфічній визначеності та виявивши дві форми грошей – гроші як гроші та гроші як скарб. Філософ був противником використання грошей в лихварських цілях. У відомій роботі “Домострой” він показав господарство, яке працює на особисті потреби виробника та назвав його терміном «економіка», розробивши методи його організації.
Іншим найбільш значним явищем в історії Давньої Греції був ПЛАТОН (428/7 - 348/7 до н.е.). Будучи ідеологом афінської аристократії, він написав такі значні роботи як "Державу" і "Закони".
У "Державі" Платон дає проект ідеальної держави. Ця модель повинна була зняти протиріччя між багатством (різноманітністю потреб людей) і одноманітністю їх здібностей до праці. У Платона політика виступає проявом руху різних верств населення. Вона є формою реалізації протиріччя між різними верствами людей. Він виділяв 3 верстви: філософів –керівників суспільства, вартових або воїнів, і нарешті, третій стан – землеробів, ремісників, торговців. Перший і другий стан позбавлений приватної власності та грошей. У них загальне житло, жінки, діти.
У воїнів також загальна власність. Приватна власність і гроші допускалися лише для третього стану. Вони повинні були забезпечувати всім необхідним перший і другий стани.
Більш реалістичний проект організації суспільства Платон виклав у своїй роботі "Закони". Згідно з цією моделлю, філософи отримують від держави в користування будинок і землю. Її дозволено передавати за спадком дітям. Зберігається рівномірний розподіл. Вартість наділа землі визначається як межа бідності. Заборонялася розкіш. Торгівлею і ремеслом було дозволено займатися лише іноземцям.
Вивчаючи обмін, Платон говорив про відповідність у різних товарах. Сучасні дослідники передбачають, що у нього були припущення про гроші як міру вартості. Він вважав, що за основу ціни потрібно брати таку, яка дає мінімальний прибуток.
Еллінські філософи внесли величезний вклад у розвиток наук. Проте найвидатнішим з них, був Арістотель. Його велич визначалася тим, що він зумів глибше за інших своїх колег пізнати сутність економічних явищ та запропонувати оригінальний метод дослідження. Розглянемо його більш докладно.
б) формування початків наукового методу дослідження в працях Арістотеля
Накопичення наукових знань відбувається разом зі процесами емпіричних досліджень. Наукова ж методологія йде в протилежному напрямі - суб'єктивному, звичайному. Арістотель стверджував, що потрібно шукати категорію, яка знаходиться за межами свідомості кожного. Причому вона володіє якістю об'єктивності. Це категорія для простого спостерігача виглядає незвично і викликає подив: навіщо вона взагалі потрібна?
Арістотель високо оцінював напрацювання емпіричного підходу, які тренують здібність до пізнання істини, але критикував Протагора за його вислів, що людина є міра всіх речей. Адже звідси виходило, що те, що кожній людині здається те і є істиною. З цим Арістотель погодитися не міг. Мірою Арістотель вважав те, що дозволяє пізнати дійсність. Вона повинна відкриватися наукою. Для розуміння міри в речах необхідно знайти загальне.
Завдяки пам'яті з'являється ДОСВІД. Постійні згадки про одні й ті ж самі предмети набувають значення досвіду. Наука і мистецтво з’являються з досвіду на основі отриманих з практики думок, які дають загальний погляд на предмет, що вивчається. Якщо ми знаємо, що при даній хворобі людини допомагають ці ліки, то це буде ДОСВІД. Якщо ми знаємо, що при даній хворобі ці ліки допомагають всім, то це буде НАУКА.
Якщо йдеться про ДІЯЛЬНОСТІ, тоді досвід нічим не відрізняється від мистецтва. Проте люди, що мають знання, програють тим, хто має досвід. Цей парадокс пояснюється тим, що ті, хто знають загальне для успіху в практичній діяльності, повинні придбати через досвід, тобто практику, знання про одиничне. У цьому залог процвітання в житті.
Але люди, які знають загальне, мудріші, ніж ті, що знають одиничне.
Взагалі ж ДОСВІД і 3НАННЯ (наука) розрізняються при вивченні, засвоєнні, розумінні якої-небудь ситуації. Коли ж йдеться про діяльність людини те ДОСВІД і НАУКА (якщо людина володіє ними) нероздільні і в такому нероздільному стані вони називаються МИСТЕЦТВОМ.
Мудрість Арістотеля полягає в тому, що він показав, як шукати ЗАГАЛЬНЕ. «Найважче для людини шукати саме те, що найбільш загальне, тому, що воно далеко відстоїть від плотського сприйняття».
Метод дослідження Арістотеля призвів його до фундаментальніших висновків в аналізі конкретних економічних фактів.
в) економічна думка в працях Арістотеля
Нами були з'ясовані фундаментальні напрацювання Арістотеля в методі дослідження як природних, так і суспільних проблем. Наявність такого потужного інструменту розуміння не могло не позначитися на напрацюваннях в економічній сфері. Розглянемо їх.
Перш за все, відзначимо сумлінність підходів Арістотеля, ігнорування ним авторитетів. Так він був учнем Платона. Проте не у всьому погоджувався зі своїм вчителем, зокрема, не розділяв ідеалістичних поглядів Платона. Саме Арістотелю належить вислів, який згодом став крилатим: «Платон мій друг, але істина дорожча».
У роботі "Політика" Арістотель, аналізує колективну власність та розглядає її частини, які зараз назвали б особистою або приватною власністю. «Люди, - писав Арістотель, піклуються все більш про те, що належить їм особисто; менш вони піклуються про те, що є загальним». Звідси загальна власність може реально існувати, коли є її частини. Так необхідно розуміти і категорію «політичної людини», а діє в реальності через кожну соціально активну людину.
Але найцікавішим є аналіз Арістотелем форми вартості. Він відзначає, що річ може бути використано двояко:
1. Як предмет задоволення певних потреб.
2. Для обміну.
Наприклад, взуттям користуються і для того, щоб одягати його на ноги, і для того, щоб міняти його, на що-небудь інше. Першу властивість речі (тобто її здібність задовольняти потреби) він назвав споживною вартістю.
Аналізуючи обмін, Арістотель вказує, що без обміну не було б стосунків між людьми, як і без прирівнювання, не було б обміну: «Обмін не може мати місця без рівності, а рівність без сумірності». Арістотель довів, що користування кожним об’єктом власності буває різне. З одного боку об’єктом користуються за його призначенням , з іншого –не за призначенням. Наприклад, Арістотель показує користування взуттям. «Ним користуються для того, щоб вдягати ноги, і для того, щоб міяти його на щось інше». Але і в тому, і іншому разі взуття є предметом користування. Теж саме стосується інших об’єктів власності –всі вони можуть бути предметом обміну.
Дуже близько підійшовши до таємниці вартості, Аристотель зупинився в півкроку від її відкриття. Він добре розумів, що розвиток товарного обміну, призводить до появи грошей, а грошовий вираз вартості отримує вигляд ціни. Для Арістотеля категорії «вартість» і «цінність» були тотожними категоріями, які можна вимірювати грошима. Звідси грошам властива функція міри вартості.
Що ж перешкодило йому зробити висновок про те, що субстанцією, якою володіють усі товари, і завдяки якій товари можуть обмінюватися, є праця взагалі? Цією обставиною був той історичний період, у якому він жив. Адже рівність праці, яка представляє працю взагалі, означає і однакову значущість праці та раба, і ремісника, і рабовласника, а цього реальна дійсність не підтверджувала. Більш того, праця була неоднозначно визнаною. Так, фізична праця була прокляттям і долею рабів. Вважалося, що вільний ремісник, який займається низьким ремеслом, знаходиться в стані рабства. Як видно з вищесказаного, погляди Арістотеля на природу рабства мало чим відрізнялися від його попередників та сучасників.
Арістотель виправдовує поділ людей на рабів та вільних, вважаючи такий поділ природним. За його думкою, свобода була долею лише еллінів, щодо іноземців (варварів), то вони за своєю природою можуть бути лише рабами. Громадян Греції Арістотель поділяв на п’ять груп (класів):
1) землеробський клас;
) клас ремісників;
) торговий клас;
) наймані робітники;
) військові.
Раби складали окрему групу, яка не включалася у цивільну общину. Рабство Арістотель зв’язував з природнім розподілом праці, вважаючи, що раби за своєю природою є здібними лише до фізичної праці.
Протиріччя, які виникають у суспільстві між різними верствами населення, можна було б згладити, якби кожен займався своєю функцією. Так грекам потрібно зосередиться на функціях управління людьми. Найбільш важливою сферою діяльності Арістотель вважав землеробство.
Заслуговує уваги ще одна цікава ідея Арістотеля – він здійснив першу в історії науки спробу аналізу капіталу, виділяючи два типи господарства:
1) економіку;
2) хрематистику.
Придуманий їм термін «хрематистика», який на затвердився, на відміну від «економіки», у нових язиках, Арістотель виводив від слова «хрема» - майно, володіння. Для Арістотеля економіка –це природна господарська діяльність, пов’язана з виробництвом необхідних для життя продуктів, споживних вартостей. Вона включає й обмін, але лише в межах, необхідних для задоволення особистих потреб. Границі тієї діяльності також природні: це розумне особисте споживання людини.
На відміну від економіки, хрематистика –це «мистецтво наживати багатство», тобто діяльність, яка направлена на одержання прибутку, на нагромадження багатства, особливо у формі грошей. Представники цього вида діяльності в працях Арістотеля піддавалися засудженню.
г) подальше узагальнення економічних проблем рабовласницького суспільства в працях мислителів Стародавнього Риму
Економічна думка давнього світу отримала подальший розвиток та завершення у Стародавньому Римі. Вона віддзеркалила наступний ступінь еволюції рабовласництва, нові форми організації рабовласницьких господарств, характерну для них більш жорстку експлуатацію рабів, загострення протиріч та посилення боротьби в умовах рабовласницького суспільства, що розкладалося.
Особливістю Стародавнього Риму був широкий розвиток товарно-грошових відносин. На той час він був центром торгівлі світу. Звідси виник афоризм: «Усі дороги ведуть до Риму».
Це не могло не відбитися на особливостях економічної думки. Римляни мало що дали для розробки економічної думки. Проте в області конкретних економічних напрацювань їх досягнення важко переоцінити.
Так у Стародавньому Римі вперше почали розроблятися юридичні норми відповідні товарному виробництву і обігу, які отримали назву «Римського права». Згодом ці юридичні норми було покладену в основу Кодексу законів Наполеона. Раба в «Римському праві» визначали як «людину, що не має права ні купувати, ні продавати»
Найбільш важливою проблемою давньоримської літератури залишалася проблема рабовласництва, а саме – його виправдовування, організації та методів ведення великих рабовласницьких господарств (латифундій). У II - I ст. до н.е. процес концентрації земельної власності, почав посилюватися, що привело до проблем забезпечення раціональної організації крупних господарств.
Так, обґрунтування давньоримської форми рабовласництва, методи ведення великого землеробського господарства докладно викладені у праці "Про землеробство", яку написав Марк Порцій Катон Старший (234–до н.е.). Автор виступив прибічником натурального господарства, але при цьому він не міг не враховувати деякі аспекти товарності продуктів діяльності рабовласницьких господарств. Катон спробував визначити основні чинники виробництва в маєтку (землю, людей, засоби виробництва). Він першим поставив питання про ефективність господарства.
Розробку проблем латифундійського господарства у І ст. до н.е. продовжив римський вчений Марк Теренцій Варрон (116– рр. до н.е.). Його погляди викладені у праці «Про сільське господарство». Він відобразив, з одного боку, більш розвинуті форми рабовласництва, більш високий ступінь еволюції великих рабовласницьких економік, з іншого –нові моменти соціально-економічних умов, які були пов’язані з протиріччями, що поглиблювалися та все більш пронизували економіку Римської рабовласницької держави.
У своєму трактаті Варрон висказує серйозне занепокоєння долею рабовласницького господарства. Він дорікає рабовласників тим, що вони відійшли від справ, живуть у містах та не займаються господарством латифундій, передали цю справу уповноваженим особам.
Варрона цікавить не лише міський, але і сільський ринок. Затверджувалася думка про «великий союз» між землеробством і тваринництвом. Варрон виділив два типи маєтків: приміські та відокремлені.
Велике місце в роботах Варрона займала проблема щодо використання праці, як рабів так і найманих працівників. До рабів він пропонував, на відміну від Катону, ставитися більш гуманно, піклуючись про їх нагодованість та спорядження. На великих сільськогосподарських роботах рекомендувалося використовувати найману працю.
Сільськогосподарські знаряддя він поділяв на три види:
) ті, що не можуть розмовляти (інвентар);
) ті, що можуть вимовляти нечленороздільні звуки (робочий скот);
) ті, що можуть розмовляти (раби).
Кризу рабовласництва віддзеркалили праці Юнія Модерата Колумели (I ст. н.е.). В своєму трактаті «Про сільське господарство», який складається з 12 книг, Колумелла докладно розглядає стан рабовласницьких латифундій, пише про вкрай низьку продуктивність рабської праці, про те, що раби завдають полям велику шкоду, погано відносяться до роботи, крадуть та намагаються обманювати землевласника. Така картина говорить про занепад сільського господарства, про те, що економіка рабовласницького суспільства знаходилася вже у стані кризи, який продовжував поглиблюватися.
У пошуках виходу з кризового становища та розуміючи обмежені можливості рабської праці, вчений все ж виходив з факту його існування, але віддавав перевагу більш продуктивної праці вільних виробників. Колумела вважав, що краще ретельно обробляти малу ділянку землі, чим мати, погано оброблений великий. Так вперше було поставлено питання про інтенсивний шлях розвитку виробництва. У маєтку пропонувалося широко експериментувати. У організації праці рабів пропонувалося широко застосовувати спеціалізацію рабів. Особливе місце відводилося залученню до роботи кваліфікованих рабів. На їх купівлю грошей жаліти не варто. До рабів необхідно ставитися дбайливо, стимулюючи їх народжуваність. Багатодітних матерів-рабинь рекомендувалося відпускати на волю.
Одна зі сторінок історії економічної думки Стародавнього Рима пов’язана з гракхівським аграрним рухом, яке виражало інтереси безземельного та малоземельного селянства у боротьбі проти латифундистів. Його очолювали брати Тиберій (163 –рр. до н.е.) та Гай (153 –рр. до н.е.) Граки. Вимагаючи обмеження крупного землеволодіння та надання землі безземельним та малоземельним селянам, вони хотіли таким чином здійснити таку реформу у рамках рабовласницького ладу та таким шляхом зміцнити його.
д) економічні погляди раннього християнства.
У середині I століття нової ери виникла нова релігія – християнство. Спочатку вона була ідеологією рабів і пригноблюваних і обіцяла знищити бідність шляхом рівномірного розподілу в старохристиянській общині засобів вжитку. Надалі ця релігія почала охоплювати і заможні прошарки суспільства. У християнстві всі люди рівні перед богом. Причому рівність полягає в тому, що всі вони грішні. Ідеї християнства підготували умови для визнання в подальшому:
) рівності розумової і фізичної праці;
2) загальному обов'язку праці.
У феодальному суспільстві релігія зіграла роль потужної об'єднуючої сили людської спільності.
ЛІТЕРАТУРА
Питання для самоконтролю
Перелік понять і категорій
Закони царя Хаммурапі; "Артхашастра", кастова система.
Конфуціанство, легізм, даосизм, моїзм; “Гуань-цзи” «Дао де цзин»; дао, лі, жень, інь, янь; Сюнь-Цзи, Мен-Цзи; Чжуан Жоу, Чжуан-Цзи; Ізин, Мо-цзи, Гунь Сунь Ян; ритуал; Лао-Цзи.
Ксенофонт «Домострой». Платон «Держава», «Закони». Арістотель «Політика»; «ідеальна», «найкраща» держава Платона; «Економіка» і «хрематистика», «досвід», «наука», «загальне», «знання» та «мистецтво» у працях Аристотеля.
Марк Порцій Катон Старший. Марк Теренцій Варрон. Юній Модерат Колумела. Тиберій та Гай Граки. Латифундії, ергастерії, селянські парцели, соціальні верстви. Християнство.
реферати
14. Особливості економічної думки рабовласницького суспільства.
Блок 2 ЕКОНОМІЧНА ДУМКА ЕПОХИ ФЕОДАЛІЗМУ
1. Специфічні риси феодального ладу.
. Особливості формування економічної думки епохи середньовіччя.
. Економічні ідеї феодалізму в країнах Стародавнього Сходу:
а) економічна думка Стародавнього Китаю. Лі Гоу (XI ст.);
б) соціально-економічні ідеї Корану (між 610 і 632 p.p.);
в) економічні ідеї Ібн-Хальдуна (1332-1406 р.р.).;
г) економічна думка Османської імперії.
4. Економічні ідеї феодалізму в Західній Європі:
а) ранній феодалізм: «Салічна правда» (481-511 рр.) і «Капітулярій про вілли» (VIII-IX ст.);
б) класичне середньовіччя: економічні погляди каноністов. Томас Аквінат (1225/6-1274 р.р.);
в) економічна програма селянських мас. Т.Мюнцер (ок. 1490- 1525 рр.);
г) соціальні утопії періоду розкладання феодалізму.
. Становлення економічних ідей феодальної Київської Русі і Росії:
а) Особливості формування економічної думки феодальної Київської Русі, Росії та України;
б) «Руська правда» (ХІ-ХІІ ст.);
в) ідеї державного устрою. Єрмолай Еразм (XVI ст.).
1. СПЕЦИФІЧНІ РИСИ ФЕОДАЛЬНОГО ЛАДУ
Період феодалізму – це велика і важлива віха в історії людського суспільства. Феодальний лад бере свій початок в Західній Європі з падінням Римської імперії і продовжується до періоду буржуазних революцій XV - XVIІІ ст. Але перехід до феодалізму відбувся не відразу. Минуло декілька століть, перш ніж новий, феодальний спосіб виробництва довів свою перевагу перед старим рабовласницьким виробництвом. У Західній Європі феодалізм виник на ґрунті розпаду римського рабовласницького суспільства, з одного боку, і розкладання родового ладу у племен завойовників – з іншого; він склався в результаті взаємодії (синтезу) цих двох процесів.
Перехід до феодалізму в різних суспільствах проходив по-різному, У деяких народів він слідував за рабовласництвом і передував капіталізму. Германці, слов'яни, араби, кельти, народи тропічної Африки минули рабовласницьку стадію, і феодалізм у них послідував за первіснообщинним ладом.
Феодальне суспільство в своєму розвитку пройшло три основні етапи, відповідно до яких історія середньовіччя поділяється на такі періоди:
1) раннє середньовіччя (V-X ст.) – епоха встановлення феодального способу виробництва, тобто створення феодального землеволодіння і поступового закріплення феодалами вільного общинного виробництва. Характерними рисами цього періоду є низький рівень розвитку виробничих сил, повне панування натурального господарства, слабкий розвиток суспільного поділу праці і, як наслідок, відсутність міст.
) класичне середньовіччя (або розвинений феодалізм) (XI-XV ст.) – характеризується загальним зростанням продуктивних сил, який привів до відокремлення ремесла від землеробства. Наслідком цього стало утворення феодальних міст, розвиток внутрішнього ринку, значне загострення класової боротьби, що викликали посилення феодальних держав.
) пізнє середньовіччя (кінець XV-середина XVII ст.) – епоха розкладання феодального суспільства, в надрах якого починає складатися новий капіталістичний спосіб виробництва. Феодальні виробничі відносини характеризуються приватної феодальної власністю на землю та експлуатацією феодалами залежних від них селян. Мета феодального виробництва – отримати додатковий продукт у формі феодальної ренти шляхом експлуатації селянства. Період пізнього середньовіччя закінчується періодом буржуазних революцій. Останній етап характеризується бурхливим процесом руйнування натурального господарства як основи феодалізму.
Характерні риси генезису феодальної економіки та основні ознаки феодалізму показані на рис. 2.
Рис. 2. Основні ознаки феодалізму
У країнах Сходу феодалізм почав формуватися з III по VIII ст. При цьому варто пам'ятати, що його розвиток міг проходити або на базі розкладання рабовласництва, або ж общинного господарства, тобто минаючи рабство. Власність була як у феодалів, так і у селян. Проте, на відміну від раба, селянин міг вкладати свою частку в речі. В цьому випадку селянин міг вже користуватися частиною продукту, яка у нього залишалася після сплати ренти феодалові, або поземельного податку, як це було на Сході.
У Західній Європі, поруч з державною і поміщицькою власністю на землю, зберігається ще і община вільних селян. Східне рабство перетворювалося на феодальні відносини через державну власність і деспотичний лад.
На Сході існували дві суспільні структури: міцна самоуправна община, де ремесло було поєднане з землеробством, і об'єднаний в державу пануючий клас. Він обслуговував нескладні потреби общин і паразитував на їхньому базисі.
У Росії первинною формою феодальної власності була вотчина. У XV - XVI ст. формується централізована держава, а в другій половині XVI ст. відбувається остаточне закріпачення селян (див. рис. 3).
Рис. 3. Форми феодальної власності
Економічний лад феодалізму носив більш прогресивний характер, ніж рабовласницький. Так, розвиваючи продуктивні сили, феодалізм дав світу чавуноливарне виробництво, водовідливні насоси, книгодрукування, компас. У сільському господарстві розвивалося трипілля, ремесло відокремилося від сільського господарства.
Виробничі відносини будувалися на великій земельній власності. Монополія феодалів на землю робила їх розпорядниками долі селян і городян, а особиста залежність селян від феодалів отримала оформлення у вигляді кріпосного права.
Формами феодального виробництва були панщинне і оброчне господарство. З розвитком обміну міняються форми феодальної ренти: спочатку відробіткова, потім - продуктова і, нарешті - грошова.
Відтворення залишалося простим.
У місті існував цеховий лад. Воно ж було осередком купецтва, яке оформлялося в гільдії. Посилювалася суперечність між містом і селом. Життя міст на певному етапі призвело до необхідності регламентації господарської діяльності людей.
Розвиток торгівлі сприяв розвитку товарно-грошових відносин, які з руйнуванням рабовласництва згортаються. Результатом розширення торгівлі стає залучення до сфери обігу не тільки необхідного продукту, але і додаткового. Розвивається грошовий обіг, а разом з ним і лихварський капітал. Товарно-грошові відносини очищаються від феодальних нашарувань, поступово перетворюючи грошову форму багатства на пануючу.
Купецький і лихварські капітали руйнують дотоварні форми зв'язку, тим самим на їх місце стають речові зв'язки. Формується наймана праця, яка підпорядковується процесу виробництва вартості.
Усе це відбувається на тлі первинного накопичення капіталу. Посилення економічної влади нових власників капіталу веде до необхідності корінних змін в надбудові суспільства. Виникає ціла смуга буржуазних революцій.
Відзначені закономірності дозволяють дати характеристику економічній думці феодалізму. Перш за все, необхідно відзначити великий вплив релігії. Тому про цей процес образно можна сказати, що «економічна думка одягає сутану». Економічна думка західноєвропейського середньовіччя була втиснута в релігійно-етичну оболонку через панування у країнах Західної Європи ідеології католицизму.
Порівняно з античністю суспільна думка зробила великий крок вперед у проголошенні ідеї рівності людей перед Богом і розумінні того, що тільки праця є джерелом багатства. Панування натурального господарства та кріпосництва в період класичного середньовіччя не виключало розвитку товарного виробництва. У містах існували ремісничі цехи й купецькі гільдії, регулярно проводились ярмарки. Суспільна думка Західної Європи розвивалася під впливом канонічної доктрини, яка демагогічно проголошувала суспільну власність як ідеал, але об'єктивно підтримувала інститут приватної власності.
Як і при рабовласництві, економічна думка ще не виділяється в окремий об'єкт дослідження. Вона тісно пов'язана з природою, продовженням якої вважається людина. Становище феодального ладу також накладає на економічну думку певний відбиток.
Так, ідеологія пануючого класу розробляється феодалами-священнослужителями. Окремо виділяється думка бюргерів (городян). Вона оформляється у вигляді цехових статутів і міського права. Окрім пануючих поглядів, з'являються і переконання народних мас. Вони отримують вид програм селянських повстань, єресей і, нарешті, в XVI-XVII ст. набирають силу соціальні утопії феодального ладу.
Таким чином, думка носить становий характер.
Економічна думка середньовіччя була тісно пов’язана з економічною політикою держав, розрахованої на підтримку феодального порядку, його стабілізацію. Захисники інтересів феодалів негативно відносились до торгівлі та лихварства. Натуральногосподарська обмеженість виробництва вважалася перевагою та видавалася за соціальну чесноту.
Особливістю економічної думки Візантії і країн Східної Європи був її яскраво виражений державний характер.
У країнах Сходу основною передумовою процесу феодалізації стали заходи державної влади щодо розподілу земель і надання їх у приватне володіння та користування. Однак держава продовжувала повністю розпоряджатися великим фондом родючих земель, збираючи з них поземельні податки. Це й визначило розвиток у країнах Сходу різних форм "державного феодалізму".
Економічна думка середньовічного Сходу розробляла ті ж проблеми, що і в давнину, а на економічну думку Ближнього Сходу великий вплив здійснив іслам.
а) економічна думка в Стародавньому Китаї Лі Гоу (XI ст.).
Економічна думка в Китаї, як і в інших країнах середньовіччя, не була відокремлена від решти культури. Вона була складовою управління, спрямованого на забезпечення соціального спокою в країні. У цьому аспекті економічна думка середньовічного Китаю була продовженням стародавніх традицій.
У країні продовжувалося дослідження державного феодалізму на основі вчення Конфуція. Конфуціанські погляди були джерелом багатовікового досвіду управління. Згідно з ними мала бути забезпечена єдність інтересів держави і народу (всіх підданих). Збагачення держави це стрижень державної політики. Запорукою збагачення вважалось землеробство. Китайські мислителі твердили, що землеробство – стовбур (основне), торгівля і ремесло – відгалуження (другорядне)". Отже, можна нехтувати торгівлею, але зосереджувати увагу на землеробстві.
Економічні трактати середньовічного Китаю стали продовженням традиції, яка склалася в економічних ідеях давнини. Завдання полягало в збереженні основ феодального ладу. Яскравим прикладом цього є праця Лі Гоу "План збагачення держави, план посилення армії, план заспокоєння народу" (XI ст.) —класичний взірець конфуціанського світосприйняття. Він рекомендував відновити строгість та заборонити неробство. Ліо Гоу вважав потрібним зробити все можливе, щоб селянство не займалося торгівлею і лихварством.
Фінанси держави, на думку Лі Гоу, є основним інструментом її збагачення. Державне регулювання має здійснюватися для того, щоб "у низах не відчували нестатків, а у верхах був достаток". Споживання, на його думку, повинне відповідати рангу, а управління пануючого класу здійснюватися відповідно до норм ритуалу. Багато уваги у трактаті Лі Гоу приділено регулюванню цін, тобто "вирівнюванню" ринкових цін на зерно впродовж року. Держава таким чином повинна послаблювати сезонні коливання цін на сільськогосподарську продукцію. Програма нагромадження державою запасів продовольства на випадок непередбачених обставин безпосередньо пов'язана у Лі Гоу з вирішенням проблеми споживання.
б) соціально-економічні ідеї Корану (між 610 та 632 pp.)
Економічна думка арабів розвивалась у середньовіччі під великим впливом ісламу, істини якого викладені в Корані, перші записи якого належать до кінця VII — початку VIII ст. Він містив проповіді купця Мухаммеда з Мекки. Написання Корану співпало з формуванням єдиної арабської держави.
Найбільш важливою думкою Корану є божественне походження майнової та соціальної нерівності між людьми. Він затверджував принцип недоторканності приватної власності, строге покарання осіб, що посягають на приватну власність. У разі порушення цих правил злодіям відсікали руки. При веденні торгових операцій Коран рекомендував строго дотримуватися точності міри і ваги. Мусульманин мав бути точним і при оплаті боргів. Коран забороняв лихварям брати високий відсоток. Усі віруючі повинні були витрачати певну частину доходу на милостиню, яка у арабів набула вигляду своєрідного державного податку. Коран засуджує скупість, виступає проти марнотратства. Коран визнає обов’язковою милостиню бідним, сиротам. Милостиня призначалась і на викуп рабів.
Голова першої арабської держави Мухаммед мав сан пророка і здійснював як світську, так і духовну владу. Це відбилося на подальшому розвитку мусульманських країн, де ці види влади поєднані в одній особі.
Видатним мислителем арабського халіфату, у працях якого трактуються економічні проблеми, був Абу Юсуф Якуб ібн Ібрагім аль Ассарі (731 - 797). У книзі "Про податки" («Кітал аль Гараж») він обстоював справедливу систему оподаткування.
Також видатним мислителем Середньої Азії був Абу Алі ібн Сіна (Авіценна, 980-1037), який цікавився економічними питаннями і висловив багато цінних міркувань щодо економічного стану людей.
в) економічні ідеї Ібн-Хальдуна (1332-1406 рр.)
Одним з найбільших мислителів арабського світу був Ібн-Хальдун (повне ім’я Абу Заїд Абу ар-Рахман ібн Мухаммед аль Хадрамі), діяльність якого пов'язана з арабськими країнами Північної Африки.
Ібн Хальдун запропонував свою періодизацію історії, розрізняючи такі стадії :
1) стадія дикості;
2) стадія життя у сільській місцевості;
3) стадія виникнення міст, тобто міського життя (цивілізація).
Йому належить прогресивна для того часу теорія суспільного прогресу, в основі якого лежать економічні чинники («соціальна фізика»). Згідно з цією теорією на початку свого розвитку людство перебувало у стані дикості; далі людське суспільство проходить два основні етапи: примітивність і цивілізацію, які відрізняються за способом добування засобів існування. На першому етапі люди займалися, в основному, землеробством і тваринництвом, а на другому —до цих занять додалися ремесла, торгівля, наука та мистецтво. Вступ до цивілізації зумовлювався тим, що люди почали виробляти більше продукції, ніж необхідно для існування. Перехід суспільства від примітивності до цивілізації —це, за Ібн-Хальдуном, генезис відносин панування й залежності.
Для характеристики відносин особистої залежності та підпорядкування Ібн-Хальдун увів категорію «мульк». «Мульк» — це благородна і приємна доля, яка охоплює всі земні блага, задоволення тілесних пристрастей і духовну насолоду. Це влада володіння.
«Мульк» належить тому, хто зможе підпорядкувати собі більше людей. Це означає авторитетність даної людини, яка вклала свою волю в інших людей. Перехід від стадії дикості до відносин панування і підпорядкування викликає необхідність розвитку функції управління людьми.
Велике значення зіграли в розвитку науки розробки філософа про вартість, товар, гроші, їхні функції, ціни, податки, розподіл праці тощо.
Ібн-Хальдун вважав, що в основі обміну товарів лежить праця. Тобто, він витлумачував вартість продукту затратами людської праці. «У всьому, що купується й перетворюється на гроші, —наголошував Ібн Хальдун, —обов'язково міститься людська праця. Від кількості праці людини, її місця серед інших видів діяльності та потреб людей. залежить вартість цієї праці».
Це було новим словом у науці того часу.
У вартість матеріалів він включав вартість сировини, засобів праці, вартість праці виробників інших товарів. Мислитель вважав корисними не тільки землеробство, але торгівлю і ремесла. Торгівлю Ібн-Хальдун називав природним способом добування коштів для життя. Особливе місце займала проблема грошей. Гроші на думку Ібн-Хальдуна — основа доходів, накопичень і скарбів і виступають як міра вартості. Він відстоював необхідність запровадження в обіг повноцінних грошей.
Напрацювання арабського мислителя на багато століть випередили час.
г) економічна думка Османської імперії
Окрему увагу необхідно приділити розвитку економічної думки в Османській імперії.
Економічна думка в Османській імперії формувалась на стику впливів мусульманського Сходу і християнського Заходу. Тому ісламські за формою економічні погляди не виступали так ортодоксально, як в арабських країнах. «Коло справедливості», якого дотримувалися правителі імперії, полягало в тому, що «немає держави без армії, немає армії без зброї, немає зброї без скарбниці, немає скарбниці без райі, немає райі без справедливості». Райя - це податкоспроможне населення.
Османські правителі намагалися бути справедливими не тільки щодо оподаткування селян, але й у формуванні ринкових цін, а також у регулюванні лихварського відсотка.
Економічна думка знайшла відображення в посланнях Мустафи Кочібея султану Мураду IV (1630 р.) і султану Ібрагіму І (1640 p.), у трактаті Кятіба Челебі (1609-1658) «Керівництво до виправлення помилок».
Зміст цих послань і трактатів свідчить, що економічна думка в Османській імперії постійно еволюціонувала, з одного боку, відображаючи внутрішні проблеми країни, з іншого —перебуваючи у тісній взаємодії з ісламським Сходом і християнським Заходом, де щораз виразніше виявлялися товарно-грошові й ринкові механізми, що вимагали нового осмислення.
Загалом розвиток економічної думки в середньовіччі свідчить, що незважаючи на економічні, релігійні та інші особливості окремих країн, між ними було багато спільного щодо теоретично-морально-етичних засад трактування господарських проблем. Навіть різні політичні устрої та культурні традиції не змогли усунути тих компліментарних ознак, які характеризували економічну думку протягом більше, ніж півтора тисячоліття її еволюції.
4. ЕКОНОМІЧНІ ІДЕЇ ФЕОДАЛІЗМУ В ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ
а) Раннє середньовіччя. «Салічна правда» (481-511 рр.) і «Капітулярій пpo вілли» (VIII-IX ст.)
Робіт, які присвячені економічним проблемам цього періоду, немає. Причиною тому є невисокий рівень розвитку західноєвропейських держав і та незначна роль, яку відігравали товарно - грошові відносини. Основними джерелами економічної думки середньовічного суспільства є юридичні кодекси й церковні пам'ятки. Економічні уявлення народних мас відбилися в різних «єресях» та економічних вимогах селянських повстань.
Яскраве уявлення про економічні ідеї раннього середньовіччя дають "Варварські правди" (Бургундська, Салічеська, Баварська та ін.) —записи права германських племен, які осіли в Римській провінції, створивши королівство, а також господарські регламенти ("Капітулярій про вілли", "Саксонський капітулярій") —своєрідні інструкції для управителів великих феодальних помість.
Як класичний приклад еволюції феодального способу виробництва можна розглядати Північну Галлію, де у 486 р. виникла Франкська держава. (Франки —одна з конфедерацій германських племен). Основні відомості про економічне життя держави франків (а значить і Західної Європи того часу в цілому) можна почерпнути із судебника «Салічна правда».
«Салічна правда» була створена наприкінці V ст. у часи правління короля Хлодвига (481-511 рр.) та доповнена його наступниками. Текст оригіналу документа не зберігся, але є його рукописи (понад 80), з яких найбільш ранній датується 740 р.
У землеробстві панувало двопілля; вирощували жито, пшеницю, овес, ячмінь, бобові культури, льон. Поля орали 2—рази, боронували, посіви пололи; почали застосовувати водяні млини. Розвивалося скотарство.
У «Салічній правді» знайшли відображення питання майнової нерівності, розкладу громади, формування землеволодіння, зокрема такої його форми як аллод та захист прав власності через систему штрафів за різні злочини, зокрема за крадіжку худоби, ставилися проблеми захисту сільської власності від прийшлих людей, визначалося право наслідування землі, захист індивідуальної власності франків.
За «Салічною правдою» основною масою франкського населення є вільні общинники, а основною формою землеволодіння також є общинна (або громадська). Особиста ж власність поширюється на будинок, садибу, город, проте не на ріллю, яка залишається громадською, але в особистому користуванні.
«Салічна правда» свідчить про поступове виникнення індивідуально-родинної власності, перетворення володіння на власність. Франки вже розмежовували поняття рухомого та нерухомого майна. Рухоме майно можна було віддавати у заставу і передавати у спадок найближчому з родичів. Крадіжки його каралися штрафами. Раби вважалися майном пана, і тому за вбивство раба сторонньою людиною треба було сплатити господарю відповідну компенсацію. Щодо нерухомого майна, то існували численні різновиди індивідуальних прав на володіння різноманітними видами його, хоч верховенство завжди визнавалося за правом громади на всі земельні угіддя. Після занепаду Франкської держави (IX ст.) «Салічна правда» втратила своє практичне значення.
Інша пам'ятка західноєвропейської економічної думки раннього середньовіччя «Капітулярій про вілли» (початок IX ст.) Карла Великого (чи його сина — Людовіка Благочестивого) дає уявлення про організацію й управління вотчиною. Згідно з «Капітулярієм» вся земля вотчини була у власності її володаря (вотчинника), а більшість населення становили закріпачені селяни. У маєтку мали також жити «добрі майстри», що виробляли якусь ремісничу продукцію. Господарство мало натуральний характер, король приписував продавати тільки надлишки, а купувати те, що не вироблялося у вотчині, стягувати оброки натурою і створювати продуктові запаси. Іншими словами, тут вже фіксувалися класові відносини, що почали зароджувалися
Таким чином, на відміну від «Салічної правда», «Капітулярій про вілли» фіксує зародження феодалів-вотчинників. У цей час община вже не згадується. Вона перестає бути формою землеволодіння. Ідеалом господарства залишається натуральне господарство.
б) Класичне середньовіччя. Економічні погляди каноністів, Томас Аквінат (1225/6-1274р.р.).
У період класичного середньовіччя економічна думка Західної Європи розвивалась під впливом канонічної доктрини, яка трактувала економічні проблеми з позицій античної традиції (Арістотель) і християнської ідеології (Августин Блаженний). Назва концепції походить від слова канон, що означає «затверджене правило». Інколи представників цієї течії називають схоластами.
Виправдовуючи панування церкви в умовах феодального устрою, каноністи прагнули підпорядкувати явища суспільного життя церковним правилам (канонам). Становлення канонічної доктрини пов'язане з ім'ям болонського монаха Граціана, який склав у XII ст. "Зведення канонічного права". У «Зведеннях канонічного права» ідеалом суспільства проголошувалася суспільна власність, а приватна власність виступала як покарання за гріхи людей. Лихварство і торгівля заради наживи засуджувалися. Землеробство і ремесла вважалися справою богоугодною.
Економічні погляди раннього християнства знайшли яскраве відображення у працях відомого релігійного мислителя, єпископа у північноафриканських володіннях Римської імперії Аврелія Августина Блаженного (354—pp.), який створив авторитетне релігійно-християнське вчення, засноване на безальтернативних принципах релігійно-етичного підходу до економічних проблем. Його твори (близько 40 томів літературного спадку) справили значний вплив на подальшу еволюцію суспільної думки і до ХІІІ ст. слугували фундаментом християнської ідеології.
Августин Блаженний (Святий Августин) був блискучим знавцем античної культури. Однак на відміну від мислителів Стародавньої Греції та Стародавнього Риму, він пропагував необхідність трудового життя для всіх, вважаючи фізичну працю такою ж почесною, як і розумову. На думку мислителя, вид праці не має впливати на становище людини у суспільстві. У творі "Про працю монахів" Августин Блаженний зазначав, що "Обов'язок годуватися фізичною працею —непорушна апостольська заповідь".
Особливу повагу Августин Блаженний висловлював до землеробської праці як "найчистішої із мистецтв". Чистою та достойною єпископ вважав також працю ремісників. Водночас він різко виступав проти заняття торгівлею та лихварством, наголошуючи на гріховності нетрудового накопичення золота та срібла. У своїх творах Августин Блаженний засуджував егоїстичні прагнення до накопичення багатства та спроби панувати над людьми. Він негативно ставився до рабства, вказував на насильницький характер рабовласницької держави, називаючи її "великою розбійницькою організацією". Однак критика рабовласницького суспільства обмежувалась теологічними поглядами мислителя, заснованими на визнанні божественного походження влади, котра здійснює призначене провидінням. Він стверджував, що стан рабства визначений Богом грішникам, тому вони повинні з готовністю служити своїм господарям.
Новий розвиток ідеї каноністів набули в працях Томаса Аквіната (Фоми Аквінський). Томас Аквінат —італійський чернець, син італійського графа був зарахований в 1323 р. до лику святих, а в 1879 р., за ініціативою папи Льва XIII, його філософію було визнано єдино дійсною філософією католицизму.
Фома Аквінський обґрунтував існування рабства та кріпосництва, але верховним володарем усіх речей проголосив Бога. Він обґрунтовував станову ієрархію феодального устрою, охарактеризувавши суспільний поділ праці та майнову нерівність як природні явища, зумовлені божественною волею. На думку Аквіната, "поділ людей за різними професіями обумовлюється, по-перше, божественним провидінням, яке поділило людей на стани. По-друге, природними причинами, які визначили схильність людей до різних професій". Людське суспільство Фома Аквінський змальовував у вигляді піраміди, у якій різні професії розміщені на неоднаковій відстані від Бога. "Як у бджілодні збирають мед, інші будують із воску чарунки, —писав італійський монах, —а королева зовсім не бере участі у матеріальних трудах, так і у людей: одні повинні обробляти землю, інші —будувати будинки, а частина людей, вільних від мирських турбот, повинна присвятити себе духовній праці в ім'я спасіння інших" . Виходячи з природного походження станового поділу суспільства Фома Аквінський засуджував будь-яке прагнення тинятися вище свого стану як гріховне.
У дослідженні економічних явищ та процесів Фома Аквінський опирався на вчення Арістотеля. Водночас він розвинув багато власних економічних ідей, трактуючи проблеми економічного життя з релігійно-етичних позицій. Розуміючи неспроможність застосування економічних учень античності та раннього канонізму до пояснення господарського життя розвинутого феодалізму, мислитель висунув багато суперечливих суджень. Формулюючи певне положення, він наводив усі відомі з авторитетних джерел (Біблії, творів богословів, античних філософів) докази "за" і "проти", детально їх розглядав і намагався примирити, використовуючи принцип подвійної оцінки (софістика, схоластичний спосіб міркувань).
Аквінський розрізняв «істини розуму» і «істини одкровення». Перші можна було пізнати за допомогою органів чуття людини, другі –лише прийняти на віру.
Економічні проблеми серед числа інших він досліджував у своїй роботі «Сума теології» Аквінський писав, що держава повинна забезпечити себе всім необхідним. Причому в багатстві головними є не натуральні, а штучні форми (гроші).
У цій праці центральною стала проблема "справедливої ціни", яка досягається шляхом урівноваження корисності обмінюваних речей. Суспільство поділене Богом на стани, яким належить мати певний рівень життя й достатку, забезпечений відповідним доходом. "Справедлива ціна" —це та, що надає звичний для певного суспільного стану доход після відрахування всіх витрат виробництва. Феодали, зважаючи на більшу значущість в суспільстві (їх праця по управлінню людьми більш кваліфікована), повинні отримати більше, ніж селяни, продаючи товари вище від природної ціни. Таким чином фіксувалася проста і складна праця.
Гроші Аквінат аналізував як засіб торгівлі та обігу, який має певну внутрішню цінність. Гроші – правильна міра для матеріального життя в торгівлі і обігу. Вони мають внутрішню цінність. Отже, їх не можна псувати. Аквінат допускав незначне відхилення номінальної цінності грошей від внутрішньої цінності. Якщо грошей буде багато, вони підуть із обігу, і — навпаки. Як і Арістотель, Фома Аквінський вважав, що гроші не повинні породжувати гроші, а тому засуджував лихварство. Обстоюючи інтереси церковних і світських феодалів, він обґрунтовував справедливість отримання земельної ренти як частини виготовленого землею продукту й винагороди за працю з управління господарством.
Торговий прибуток справедливий в тій частині, яка є платою за працю торговця, якщо вона виступає як компенсація витрат на транспортування або використовується в благородних цілях. Отримання прибутку торговцями —це винагорода за ризик і підприємливість та оплата їхньої власної праці.
Як видно з перерахованих проблем, економічні ідеї мислителя відіграли велику роль у розвитку економічної науки.
в) економічна програма «селянських мас». Т. Мюнцер (1490- 1525рр.)
Другим напрямком економічної думки періоду середньовіччя були економічні погляди, які знайшли відображення в єресях (неканонічні трактування Біблії) і вимогах учасників селянських повстань.
Єресі засуджували розкіш і багатство церкви та духовенства, накопичене всупереч ранньохристиянським, канонам, проповідували ідеї рівності всіх людей, відміни грошей, боргів, повинностей, непокори світській владі та мали яскраво виражену антифеодальну спрямованість. У подальшому ці погляди знайшли відображення в Реформації —процесі розколу католицької церкви і виникнення протестантизму.
Єресі були покладені в основу численних повстань селян та міських низів і знайшли відображення у програмах бунтівників (єресь богомолів у Болгарії X—XIII ст., селянське повстання під керівництвом Дольчіно у Північній Італії 1304—pp., селянська війна у Франції 1358 р. (Жакерія), повстання англійських селян під керівництво Тайлера у 1381 p., гусистські війни у Чехії 1419—pp., селянська війна у Німеччині поч. XIV ст. тощо). Вимоги повстанців відобразили ідеалізацію патріархальних відносин, прагнення ліквідувати майнову та соціальну нерівність, повернувшись до общинного ладу.
Характерним прикладом селянсько-плебейської єресі були, наприклад, програми селянського повстання під керівництвом Уота Тайлера в Англії (1381р.). Майл-Ендська програма передбачала ліквідацію кріпосництва та всіх пов'язаних з ним повинностей, а Смітфілдська вимагала ще більшого —поділу між селянами церковних земель і общинних угідь, захоплених феодалами.
Найбільш послідовним виразником інтересів селянських мас став Т.Мюнцер, який різко критикував феодальний устрій та проголошував панівний клас винуватцем усіх бід у суспільстві. Його соціальним ідеалом було безкласове суспільство, яке базувалося б на принципах повної рівності, справедливості, відсутності експлуатації. Майно повинно бути спільним, як і праця всіх, об'єднаних у комуні. Т. Мюнцер був прихильником суспільного майна і спільної праці всіх працездатних громадян, об'єднаних у комуни. Він передбачав тисячолітнє царство Христа.
г) соціальні утопії періоду розкладу феодалізму
Упродовж XV—XVII ст., у період кризи феодалізму та генезису капіталістичних відносин у Західній Європі, з'явились утопічні проекти майбутнього комуністичного суспільства, на які вплинули проекти державного устрою Платона, суспільні концепції раннього християнства, вчення середньовічних єретиків.
Початок літературі утопічного соціалізму було покладено книгою «Утопія», яку видав 1516 року англійський письменник-гуманіст і державний діяч Томас Мор (1478—). Мор займав найвищі пости, у тому числі і глави уряду (лорд-канцлера), але відмовився визнати короля Генріха VIII главою церкви і був страчений. Він критикує феодалізм і нові риси буржуазного ладу, що зароджувався. Так, Мор різко виступав проти політики обгороджування земель. Корінь усякого зла він вбачав у грошах, а їх походження пов'язував з порочними схильностями людей. Іншим злом він вважав приватну власність. Книга, у якій виражався проект нового устрою держави, Мор назвав «Золота книга, така ж корисна, як і забавна, про якнайкращий устрій держави і про новий острів Утопія». В історії вона залишилася як «Утопія» (скорочена назва праці) та стала загальною назвою нової течії економічної думки.
Томас Мор підкреслював, що "всюди, де є приватна власність, де все вимірюється грошима, там навряд чи коли-небудь буде можливо, щоб держава управлялася справедливо й щасливо". Мор зобразив фантастичну картину ідеального суспільного устрою на острові Утопія, де немає приватної власності, засоби існування отримуються безплатно (тобто реалізований розподіл продукту по потребах), населення займається корисними справами та існує надлишок матеріальних благ, існує рівність між людьми.
Жителі утопії працюють не більше шести годин на день, а потім займаються наукою та іншими справами. Причому участь усіх у праці є обов'язковою. Для частини людей у зв'язку з тим, що зберігається неприваблива фізична робота, необхідно виділення спеціальних наглядачів. У суспільстві немає ні багатих, ні бідних. Від назви острова пішла назва течії –«утопізм», а Томас Мор став основоположником утопічного соціалізму та першим критиком капіталізму.
Поглядам Т. Мора була притаманна певна обмеженість, бо він не виокремлював проблему розвитку продуктивних сил, основою майбутнього суспільства вважав ремісницьке та сільськогосподарське виробництво, не виключав існування рабства.
Іншим представником соціальної утопії середньовіччя став Томмазо Кампанелла (1568-1649р.р.) — італійський революціонер, виходець з селянської бідної сім'ї, що відрізнявся великою вченістю. Майже 27 років він провів у в'язниці, де і написав свою роботу «Місто Сонця».
У цій книзі опублікованій у 1623 р., він показав устрій майбутнього комуністичного суспільства на прикладі держави соляріїв. Солярії живуть общиною; у них немає приватної власності й класів, а розподіл матеріальних благ безплатний та рівний; вони використовують удосконалені засоби виробництва. Для комунізму Т. Кампанелли характерні елементи примітивізму (спільність жінок, детальна регламентація побутових відносин) та невизначеність шляхів і методів переходу до нього. Нове суспільство, як і Т.Мор, Кампанелла розмістив на острові Тапробане (вірогідно, це Цейлон). Всі жителі острова беруть участь у праці, причому працюють чотири години на день, а потім відпочивають, розвиваючи свої духовні та фізичні здібності. Проте існує жорстка регламентація потреб людей в побуті. Індивідуальної ініціативи людей в місті Сонця немає. Все вирішує спільнота жителів країни. З вищесказаного видно, що в поглядах Кампанелли наявні певні реалістичні риси, що межують з утопічними.
Новий поштовх розвитку суспільно-політичної та економічної думки надала Англійська буржуазна революція (1642—).
У ході революції в Англії виділився буржуазно-демократичний рух левелерів (або «урівнювачів). Вони представляли інтереси частини селян, ремісників, дрібної буржуазії і нового дворянства. Очолив цей рух Джон Лілберн (біля 1614-1657р.р.). Він і його прихильники виступали за «народну угоду», яка повинна здійснюватися волевиявленням народу. Урівнювачі були прихильниками приватної власності. Вони підтримували розпродаж церковних земель, відміну церковної десятини, зниження податків, проголошення свободи торгівлі та знищення монополій. Все це, на їх думку, сприяло б розвитку капіталізму і носило цілком реалістичний характер.
Від цього руху відокремився напрям, представники якого стали називатися «дійсними левелерами», або дігерами («копачами»). Їхні програми були більш радикальними, вони виступили захисниками безземельних верств міста і села, проти обгороджувань, за збереження громадських земель. Суспільна власність повинна мати пріоритет над приватною, яка вважалася причиною рабства. Глава напряму Джерард Уінстенлі (1609 - після 1652р.р.) видав книгу «Закон свободи» (1652 р.), де виклав проект майбутнього суспільства. У ньому земля спільна, її продукти повинні поступати після виробництва на суспільні склади, де зберігатимуться для видачі кожній сім'ї. Там же можна було отримати і сировину. Винахідництво в країні потрібно заохочувати нагородами. Молодь варто навчати сільськогосподарській праці. Рабство допускалося тільки як покарання для злочинців. Для управління виробництвом передбачалося утворити адміністрацію. Уінстенлі передбачав заборону найманої праці, чеканки монет. По мірі досягнення населенням статків, на його думку, відпаде і потреба в позиках.
Незважаючи на відмінності, соціальні утопії XV—XVII ст. багато в чому схожі. Це проекти суспільства, заснованого на суспільній власності на засоби виробництва й предмети споживання, де немає місця товарному виробництву та грошам. Пропонувалися принципи всезагальності праці й розвитку фізичних і розумових здібностей людей. Ідеї Т. Мора, Т. Кампанелли та Дж. Уінстенлі, попри їх утопічність, наївність і романтизм, відіграли велику роль у розвитку соціалістичної думки.
Економісти зазначених напрямів добре розкрили язви феодалізму і капіталізму, що народжувався. Проте їхні проекти, в разі реалізації, призвели б до ще жорсткішої залежності одних людей від інших, тобто до позаекономічної форми зв'язку. Адже, якщо зберігаються перешкоди розвитку речових форм в умовах їх становлення, то це неминуче підсилюватиме процеси інвестування не в продукт, річ, а в людей. Така об'єктивна логіка розвитку суспільства, з якою необхідно рахуватися.
а) Особливості формування економічної думки феодальної Київської Русі, Росії та України
Велике значення у формуванні феодальних відносин у Київській Русі мало християнство, запроваджене в період князівства Володимира (988—рр.). Виникнення самостійних князівств (кінець XI —початок XII ст.) було початком процесу феодальної роздробленості давньоруської держави та нового етапу формування соціально-економічної думки. Феодальна роздробленість послабила могутність слов'янської держави та стала причиною монголо-татарських пограбувань. Усе це посилювало тенденції до політичної централізації, основою якої стало Московське князівство за часів правління Івана Калити (1325—рр.). Економічна думка цього періоду сприяла об'єднанню Росії, що позначилося на економічній політиці московського князя Івана III, а пізніше Івана IV (Грозного). Економічна політика Івана Грозного (1530—рр.) базувалася на принципах завершення феодалізації села, досягнення єдності Російської держави й закріплення самодержавної влади царя. У системі економічних заходів, що здійснював Іван Грозний, варто виокремити реформу великого землеволодіння, яка послабила позиції боярства і піднесла соціальну значущість служилого дворянства, що залежало від царя. У період царювання Івана Грозного кріпосництво було оформлене юридично.
Економічна політика й соціально-економічні погляди Богдана Хмельницького (1595—рр.), гетьмана України, державного діяча й полководця, істотно вплинули на розвиток економічної теорії в Україні. Б. Хмельницький боровся не проти феодальних відносин узагалі, а проти великої земельної власності польських і українських магнатів, польської шляхти, монастирів і короля. Він розумів необхідність удосконалення рентних відносин, а також переваги натуральної та грошової ренти перед відробітковою (панщиною). Діяльність Б. Хмельницького була спрямована на розвиток ремесел, промислів, торгівлі, розширення економічних зв'язків України з Росією. Велика увага приділялася питанням зовнішньої торгівлі України, формуванню національного купецтва. Вміло здійснювалася політика протекціонізму через управління митними тарифами: імпортне й експортне мито становило 2% вартості товарів, а золото, срібло й дорогоцінне каміння звільнялися від імпортного мита, проте обкладалися високим експортним митом. Одним з основних напрямків економічної діяльності Б. Хмельницького була також фінансова політика, яка зводилася до збільшення додаткового продукту та норми його нагромадження.
б) «Руська правда» (ХІ-ХІІ ст.)
Економічна думка Росії та України за часів феодалізму своїм корінням сягає становлення та розвитку могутньої держави —Київської Русі.
Одним з найважливіших джерел духовного життя слов'ян є «Руська правда» —збірник юридичних законів щодо майнових відносин і захисту прав власності феодальної знаті на кріпосних селян і на землю, а також на отримання грошових і натуральних виплат. Це юридичний документ, який складався впродовж багатьох років та складається з трьох частин: «Правда Ярослава» (30-і роки XI ст.), «Правда Ярославичів» (1072 р.) і «Статут Володимира Мономаха» (1113 р.).
«Руська правда» стала літературним джерелом, яке дає уявлення про ранньоукраїнську економічну думку.
«Правда Ярослава» — юридичний документ, який відображає соціально-економічні, суспільно-політичні та правові відносини в Київській Русі. У ній міститься багатий матеріал про життя всіх верств населення. Статті документа особливу увагу приділяють відносинам власності, регулюванню майнових проблем, захищають права власності князів і бояр на землю і кріпосних. Крім того, вони відображали економічну структуру того суспільства, організацію вотчинного господарства на основі кріпосної і навіть рабської праці.
«Руська правда» показує захоплення знаттю селянських земель і перетворення вільних смердів у кріпосних. Аналізується процес перетворення земельної ренти з відробіткової на продуктову і, нарешті – на грошову. Значний розвиток товарно-грошових відносин указував на специфіку розвитку слов'янської общини. Зазвичай в ранньому середньовіччі обмін занепадав. Тут же він був розвинений. Таємниця цього явища крилася в стимулюванні розвитку товарно-грошових відносин, у необхідності засобів для ведення караванної торгівлі. У самій общині товарно-грошових відносин не були розвинені, як і у відносинах між общинами. Звідси виникають у документі такі категорії товарного господарства як товар, гроші, ринок і т.д. Фіксуються також і те, як забезпечити регульований товарний обмін, розвиток торгівлі, лихварство, грошовий обіг. У цей період з'являється грошова одиниця — гривна (270г. срібла), котра потім перетворилася на мідні, срібні і золоті монети. Окремо регламентувалися операції надання кредиту як в натурі, так і в грошах.
в) «Ідеї державного устрою» Єрмолай Еразм (XVI ст.)
Серед робіт середини XVI ст. особливий інтерес представляють роботи колишнього священика придворної церкви Єрмолая Еразма. Він жив в епоху становлення централізованої Російської держави і був супротивником децентралізаторських тенденцій. Еразм виступав за незалежність церкви від держави, рекомендував установити повинності селян і строго їх дотримуватись, намагався тим самим обмежити апетити дворян. Він рекомендував зняти ряд повинностей з селян і перекласти їх на інші суспільні шари, а за службу у царя наділяти дворян землею. Таким чином, він намагався перешкоджати подрібненню вотчин і помість. У цілому ж Еразм виступив як ідеолог помісного дворянства.
ЛІТЕРАТУРА
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
ПЕРЕЛІК ПОНЯТЬ і КАТЕГОРІЙ
Феодалізм, крупна земельна власність, кріпацтво. Середньовіччя: раннє, класичне і пізнє. Первісне нагромадження капіталу. Види ренти. Три шляхи генези феодалізму. Основні форми власності: алод, феод, льон, вотчина. Основні форми феодального виробництва: відробіткова система, продуктова. Рента: відробіткова, натуральна, грошова.
Лі Гоу «План збагачення держави, план посилення армії, план заспокоєння народу». Коран. «Коло справедливості», «Керівництво з виправлення помилок». Ібн Хальдун: „соціальна фізика”, "мульк", періодизацію історії, розвиток цивілізації, товарно-грошові відносини, вартість товарів, гроші, оподаткування.
«Салічна правда»; «Капітулярій пpo вілли».
Граціан "Зведення канонічного права"; Августин Блаженний (Святий Августин) "Про працю монахів".
Фома Аквінський «Сума теології»: «справедлива» ціна, номінальна та «внутрішня» вартість грошей, прибуток, лихварство, торгівля, відсоток, земельна рента.
Єресі: Майл-Ендська та Смітфілдська програма. Томас Мюнцер.
Томас Мор «Утопія», Томмазо Кампанелла «Місто Сонця». Джон Лілберн, левелері («урівнювачі); Джерард Уінстенлі дігери («копачи»)
«Руська правда»: земельна власність, форми ренти, кріпосництво. «Ідеї державного устрою» Єрмолай Еразм
реферати
13. Капітулярій про вілли як документально-літературне джерело історії господарства в Західній Європі.
. Роль церкви у господарському та культурному житті середньовічної Європи (Захід та Схід).
. Каноністи та їх бачення основних форм та напрямків господарського розвитку.
16. Літописні пам’ятки української економічної думки („Літопис Руський”).
ЗАВДАННЯ
для самостійної роботи студентів
8. Загальна характеристика цивілізацій Середньовіччя.
9. Економіка Західної Європи та її аграризація на першому етапі (V-ХІ ст.); основні пам’ятки суспільно-економічної думки.
10. Структурні трансформації суспільно-економічного розвитку Західної Європи в ХІ –ХV ст. та економічна думка цього періоду.
11. Давньоруська ранньофеодальна держава як складова загальноєвропейської цивілізації. Особливості економічного розвитку та пам’ятки економічної думки.
12. Розпад Давньоруської держави: економічні причини та наслідки. Особливості організації господарства в Україні доби Середньовіччя.
13. Середньовічні міста у Західній Європі та їх роль у формуванні ринку та його інститутів.
14. Відображення господарського розвитку Західної Європи та Київської Русі у документальних та літературних джерелах Середньовіччя.
Творчі завдання
|
Найменування закону |
Суть та значення |
|
1. та ін. : |
Закони Солона |
|
Закони ХІІ таблиць |
2. На основі статей „Салічної Правди” та „Руської Правди” дайте порівняльну характеристику господарського розвитку Західної Європи та Київської Русі, використовуючи матеріали хрестоматій (История средних веков: Хрестом. –в 2-х ч. –Ч. 1 (V - XV вв.) / Сост. В.Е.Степанова, А.Я.Шевеленко. –М.: Просвещение, 1988. с. 33-40; Пронштейн А.П., Задера А.Г. Практикум по истории СССР: (Период феодализма). –М.: Высшая школа, 1969. –С. 6-44) та інші літературні джерела.
Тести
(1 правильна відповідь)
1. Економічна думка Стародавнього світу характеризується:
а) глибоким теоретичним аналізом тогочасної економічної системи;
б) самостійністю стосовно інших галузей знань;
в) переважанням натурально-господарського ставлення до економічних проблем;
г) формуванням перших економічних шкіл.
2. Хто із філософів Стародавньої Греції вважав доброчинності головним джерелом багатства:
а) Сократ;
б) Ксенофонт;
в) Платон;
г) Арістотель.
3. Термін „економіка“ вперше був уведений у науковий оборот:
а) Арістотелем;
б) Платоном;
в) Ксенофонтом;
г) А. Монкрентьєном.
4. Поняття „економіка“ Ксенофонт застосовує у значенні:
а) наука про поведінку господарських суб’єктів;
б) мистецтво управління домогосподарством;
в) управління господарством країни;
г) наука про господарство.
5. Хто із філософів Стародавньої Греції звернув увагу на зв’язок ринку і розподіл у праці:
а) Сократ;
б) Ксенофонт;
в) Платон;
г) Арістотель.
6. У кого з філософів Стародавньої Греції А. Сміт узяв ідею про зв’язок ринку з розподілом праці:
а) Сократ;
б) Ксенофонт;
в) Платон;
г) Арістотель
7. Хто із філософів Стародавньої Греції вперше виділив прошарки суспільства: філософи, воїни, третій стан:
а) Сократ;
б) Ксенофонт;
в) Платон;
г) Арістотель.
8. Хто із філософів Стародавньої Греції вперше побудував модель ідеальної держави, чим дав початок виникненню соціальних утопій:
а) Сократ;
б) Ксенофонт;
в) Платон;
г) Аристотель
9. Головним у методі Арістотеля є:
а) відокремлення досвіду від науки;
б) формування категорій науки;
в) пошук загального;
г) відокремлення досвіду від мистецтва.
10. Арістотеля вважають „батьком економічної науки, тому що він:
а) вперше ввів у науковий оборот термін „економіка”;
б) вперше проаналізував основні економічні явища, визначив основні економічні категорії і встановив взаємозв’язок між ними;
в) вперше визначив, що джерелом багатства нації є зовнішня торгівля;
г) здійснив першу спробу макроекономічного аналізу.
11. Оригінальну концепцію економіки і хрематистики –поділу господарства на природну сферу, яка потребує підтримки держави, і неприродну, що слугує корисливим цілям, створив:
а) Сократ;
б) Ксенофонт;
в) Арістотель;
г) Платон.
12. Арістотель відносив до хрематистики:
а) землеробство і ремесло;
б) торгівлю і лихварство;
в) дрібну торгівлю;
г) работоргівлю.
13. „Хрематистика” у Арістотеля –це:
а) мистецтво управління домогосподарством;
б) мистецтво управління державним господарством;
в) мистецтво роботи гроші та наживати багатство;
г) наука про господарство.
14. Згідно з поглядами Арістотеля і Фоми Аквінського гроші –це:
а) товар, що не має корисних властивостей;
б) специфічний товар –всезагальний еквівалент;
в) результат домовленості між людьми;
г) все, що слугує обміну.
15. Згідно з поглядами Ф. Аквінського в основу визначення „справедливої ціни” товару покладено:
а) витратний принцип;
б) морально-етичний принцип;
в) витратний і морально-етичний принципи;
г) принцип корисності.
16. Виразники економічної думки доринкової епохі ідеалізували:
а) ринкові економічні відносини;
б) натурально-господарські відносини;
в) велику торгівлю і лихварські операції.
17. Закони Хаммурапі регламентували боргове рабство з метою:
а) якнайшвидшого переходу до ринкової економіки;
б) забезпечення зростання податкових надходжень у казну;
в) не допустити руйнування основ натурального господарства.
18. Яка з представлених робіт присвячена проблемам ринку і товарного виробництва, конкуренції і монополії, трудової вартості та ринкової освіти, податків і державного бюджету:
а) «Бесіди і роздуми» (V ст.до н.е.);
б) «Економікос» (IV ст.до н.е.);
в) «Закони» (IVст.до н.е.);
г) «Артхашастра» (IVст.до н.е.);
д) «Політика» (IVст.до н.е.).
19. Підпорядкування людей один одному в конфуціанстві здійснюється за допомогою:
а) розробки принципів поведінки людей;
б) управління людьми через юридичні закони;
в) орієнтації на регулюючу роль в управлінні людьми природи;
г) суспільством повинно правити добро;
д) використання товарно-грошових відносин.
20. Яка філософська система Стародавнього Китаю перенесла принципи побудови сімейного устрою на державний рівень:
а) конфуціанство;
б) легізм;
в) даосизм;
г) моїзм.
21. Підпорядкування людей в Стародавньому Китаї в легізмі здійснюється за допомогою:
а) розробки принципів поведінки людей;
б) управління людьми за допомогою юридичних законів;
в) орієнтація на регулюючу роль в управлінні людьми природи;
г) суспільством повинно правити добро;
д) використання товарно-грошових відносин.
22. Вихідним пунктом становлення економічної науки, теоретичного осмислення економічних проблем вважають ідеї мислителів:
а) Стародавнього Китаю;
б) Стародавнього Єгипту;
в) Стародавньої Греції;
г) Стародавньої Індії.
23. В якій праці були сформульовані основні принципи управління людьми в Стародавній Індії:
а) „Лунь юй”;
б) „Гуань-цзи”;
в) „Артхашастра”;
д) „Закони”;
г) „Нікомахова етика”.
24. Хто із філософів Стародавньої Греції звернув увагу на зв’язок ринку і розподілом з праці:
а) Сократ;
б) Ксенофонт;
в) Платон;
г) Арістотель.
25. У кого з філософів Стародавньої Греції А. Сміт взяв ідею про зв’язок ринку з розподілом праці:
а) Сократ;
б) Ксенофонт;
в) Платон;
г) Арістотель
26. Хто із філософів Стародавньої Греції вперше виділив прошарки суспільства: філософи, воїни, третій стан:
а) Сократ;
б) Ксенофонт;
в) Платон;
г) Арістотель.
27. Хто із філософів Стародавньої Греції вперше побудував модель ідеальної держави, чим дав початок виникненню соціальних утопій:
а) Сократ;
б) Ксенофонт;
в) Платон;
г) Арістотель
28. Головним у методі Арістотеля є:
а) відокремлення досвіду від науки;
б) формування категорій науки;
в) пошук загального;
г) відокремлення досвіду від мистецтва.
29. Першою писемною пам’яткою, що відображала економічний устрій України-Русі, вважають:
а) «Домобуд Сільвестра»;
б) «Повісті временних літ»;
в) «Руську правду»;
г) «Повчання дітям» Володимира Мономаха.
а) правильно;
б) неправильно.
а) ранній, високий, пізній період;
б) тільки ранній і пізній період;
в) ніякого виділення не існує;
г) усі попередні відповіді неправильні.
32. Для феодальної економіки притаманні такі риси:
а) знаходження великої земельної власності в руках феодалів та церковної знаті;
б) натуральне господарство;
в) низький рівень продуктивних сил;
г) переважання торгівлі над ремеслом;
д) правильні відповіді а) і б);
є) правильні відповіді а) і г).
33. Серед форм феодальної земельної ренти відомі:
а) три;
б) дві;
в) жодної.
34. У даному завданні згадано видатні пам'ятки економічної думки Стародавнього світу таких мислителів, як Арістотель (384 - 322 до н.е.), Каутілья (IV ст. до н.е.), Конфуцій (551 - 497 до н.е.), Ксенофонт (430 - 355 до н.е.), Платон (427 - 347 до н.е.). У якій із згаданих пам'яток йдеться про проблеми ринку і товарного виробництва, конкуренції і монополії, трудової вартості і ринкового ціноутворення, податків і державного бюджету?
1. «Бесіди і роздуми» (V ст. до н.е.).
2. «Економікос» (IV ст. до н.е.).
3. Закони» (IV ст. до н.е.).
4. Артхашастра» (IV ст, до н.е.).
5. «Політика» (IV ст. до н.е.).
35. У даному завданні згадано видатні пам'ятки економічної думки Стародавнього світу таких мислителів, як Арістотель (384 - 322 до н.е.), Каутілья (IV ст. до н.е.), Конфуцій (551 - 497 до н.е.), Ксенофонт (430 - 355 до н.е.), Платон (427 - 347 до н.е.). У якій із згаданих пам'яток йдеться про проблеми сутності багатства, товару, грошей, поділу праці і ринку, устрою домашнього натурального рабовласницького господарства?
1. «Бесіди і роздуми» (V ст. до н.е.).
2. «Економікос» (IV ст до н.е.).
37. У даному завданні згадано видатні пам'ятки економічної думки Стародавнього світу таких мислителів, як Арістотель (384 - 322 до н.е.), Каутілья (IV ст. до н.е.), Конфу (551 - 497 до н.е.), Ксенофонт (430 - 355 до н.е.), Платон (427 - 347 до н.е.). У яких із згаданих пам'яток йдеться про сутність економіки і хрематистики, натурального і товарного господарства, економічну роль держави?
38. У даному завданні згадано видатні пам'ятки економічної думки Стародавнього з таких мислителів, як Арістотель (384 - 322 до н.е.), Каутілья (IV ст. до н.е.), Конф (551 - 497 до не), Ксенофонт (430 - 355 до н.е.), Платон (427 - 347 до н.е.). У яких із згаданих пам'яток викладається проект державного устрою, що ґрунтується на принципах господарської самостійності і рівності сімейних господарств, а також йдеться про проблеми ринку, товарного виробництва і грошей?
39. Вихідним пунктом становлення економічної науки, теоретичного осмислення економічних проблем вважають ідеї мислителів:
а) Стародавнього Китаю;
б) Стародавнього Єгипту;
в) Стародавньої Греції;
г) Стародавньої Індії.
40. Термін „економіка“ вперше був уведений у науковий оборот:
а) Арістотелем;
б) Платоном;
в) Ксенофонтом;
г) А. Монкрентьєном.
41. Поняття „економіка“ Ксенофонт застосовує у значенні:
а) наука про поведінку господарських суб’єктів;
б) мистецтво управління домогосподарством;
в) управління господарством країни;
г) наука про господарство.
42. Яскравою пам'яткою економічної думки доби античності є «Капітулярій про вілли»:
а) так;
б) ні.
43. Кому належить вислів: «раби — це знаряддя, що говорить»?
а) Ксенофонту;
б) Платону;
в) Арістотелю;
г) Конфуцію.
44. Філософи Стародавньої Греції основною галуззю економіки вважали:
а) скотарство;
б) землеробство;
в) ремесло;
г) мистецтво.
45. Аврелій Августин є автором видатної літературної пам'ятки доби Середньовіччя «Капітулярій про вілли»:
а) так;
б) ні;
в) він був співавтором цієї праці.
46. Хто вперше в науці побачив зв'язок між поділом праці та розмірами ринку?
а) Ксенофонт;
б) Арістотель;
в) Платон;
г) Сократ.
47. В якій формі написана праця Ксенофонта «Економікос»?
а) поеми;
б) трактату;
в) бесіди;
г) листа-проповіді.
48. Яку функцію грошей не виділяв Ксенофонт?
а) засіб обігу;
б) засіб нагромадження;
в) засіб страхування;
г) міра вартості.
49. Термін «справедлива ціна» вперше було введено вченими:
а) античних часів;
б) раннього Середньовіччя;
в) пізнього Середньовіччя;
г) класичного Середньовіччя.
50. Хто є автором вислову: «обмін неможливий без piвності, a piвність без cyмірностi»:
а) Ксенофонт;
б) Платон;
в) Сократ;
г) Арістотель.
51. Після якої події «Салічна правда» втратила своє практичне призначення?
а) падіння Римської імперії;
б) занепад Франкської держави;
в) роздроблення Київської Русі;
г) голоду в Європі.
52. У якій пам'ятці економічної думки доби Середньовіччя знайшла відображення організація князівської та боярської вотчини в XI ст., що ґрунтувалася на кріпацькій та рабській праці?
а) «Руська Правда»;
б) «Трактат правди»;
в) «Салічна правда»;
г) «Капітулярій про вілли».
Список літератури
1. Аникин А.В. Юность науки: Жизнь и идеи мыслителей-экономистов до Маркса. –М.: Политиздат, 1985. –с.
2. Антология мировой философии: В 4 т. –М.: Мысль, 1969–. – Т. 1 –.
. Антология экономической классики. В 2 т. –М.: Эконов, 1991–. –Т. 1 –.
4. Аристотель. Сочинения: В 4 т. –М.: Мысль, 1975–. –Т. 1 –.
5. Артхашастра, или Наука политики. –М. –Л.: Изд-во АН СССР, 1959. –с.
6. Древнекитайская философия: Собр. текстов: В 2 т. –М.: Мысль, 1972 –. –Т. 1 –.
7. Игнатенко А.А. Ибн-Хальдун. –М.: Мысль, 1980. –с.
. История средних веков. –Спб.: Полигон; М.: АСТ, 1999. –с.
9. История философии: В 6 т. –М.: Наука, 1957 –. –Т. 1 –.
10. История экономических учений: Учебное пособие / Под ред. И.А.Болдырева и С.А.Матвеева. –Одесса: ОИНХ, 1992. –с.
. Катон, Варрон, Колумелла, Плиний. О сельском хозяйстве. –М.: Гос. изд-во с.-х. лит, 1957. –с.
12. Ксенофонт Афинский. Сократические сочинения. –М. –Л.: Академия, 1935. –с.
13. Мартыновский С.В. Экономическая наука от Аристотеля до наших дней: Основные направления анализа. –Одесса: Друк, 2001. –с.
14. Мировая экономическая мысль. Сквозь призму веков. В 5 т. –М.: Мысль, 2004 –. –Т. 1 –.
15. Пильгуй Н.А. История мирових экономических идей (VIII в. до н.э. –начало ХIХ в.). –К.: Либідь, 1992. –с.
. Платон. Государство. Законы. Политик. –М.: Мысль, 1998. –с.
17. Полянский Ф.Я. Экономическая мысль древнего Рима: Курс лекций. –М.: Изд-во МГУ, 1978. –с.
. Полянский Ф.Я. Экономическая мысль древней Греции: Курс лекций. –М.: Изд-во Моск. ун-та, 1974. –с.
19. Посошков И.Т. Книга о скудости и богатстве и другие сочинения. –М.: Изд-во АН СССР, 1951. –с.