міністр фактично диктатор маршал прихильник союзу з III Райхом
Работа добавлена на сайт samzan.net:
86 Падіння фашистської диктатури Антонеску та перехід Румунії на бік Антигітлерівської коаліції.
Йо́н Антоне́ску (рум. Ion Antonescu) (14(02) червня 1882—†1 червня 1946) — румунський військовий та державний діяч, в 1940—44 роках глава держави і прем'єр-міністр, фактично диктатор, маршал, прихильник союзу з III Райхом.
Учасник інтервенції проти Угорської Радянської Республіки (1919). 1941 Антонеску втягнув Румунію у війну проти СРСР на боці Німеччини. 1946 страчений як військовий злочинець.
Коли навесні 1944 р. підрозділи Червоної армії розгорнули бойові дії на румунських кордонах, король Міхай І, спираючись на найбільш авторитетні політичні сили, обрав тактику «двірцевих переворотів». Розрахунок робився на те, щоб у критичний момент, швидко змінивши зовнішньополітичну орієнтацію країни, зберегти владу та існуючий суспільний лад. Румунська прозахідна політична еліта, яка готувала державний серпневий переворот, прагнула не повторити польської «помилки» й створити цілковиту видимість того, що вона всі зміни здійснює разом з КПР.
Підрозділи Червоної армії 27 березня 1944 р. вступили на територію Румунії й до середини квітня звільнили 800 населених пунктів. На початку квітня від імені уряду СРСР було заявлено про відсутність у нього будь-яких анексіоністських планів щодо румунської території або зазіхань відносно існуючого ладу. На морально-психологічний стан румунського суспільства сильний вплив мали бомбардування англо-американської авіації, які розпочалися-на початку квітня 1944 р. У ході повітряних операцій загинуло понад 20 тис. румунів, а також була серйозно дезорганізована робота залізниць і промисловості.
Після вступу Червоної армії в Румунію король Міхай І, встановив, як радив Захід, контакти з лідерами КПР. У травні 1944 р. відбулася нарада, на якій у монарха зібралися представники провідних політичних партій, а також і КПР. Вони обговорювали варіанти виходу країни з війни. В умовах стрімкого наступу Червоної армії король та лідери «історичних» партій шукали шляхів збереження існуючого державного устрою.
У свою чергу КПР і СДПР у квітні 1944 р. досягли домовленості про створення Єдиного робітничого фронту (ЄРФ), у межах якого партії зберігали свою організаційно-політичну самостійність. У маніфесті Фронту пролунав заклик активізувати боротьбу за вихід країни з війни, за повалення диктаторського режиму та створення національного уряду. У цей період з СРСР до Румунії були заслані спеціально підготовлені озброєні групи, які поклали початок формуванню партизанського руху в країні.
На початку травня 1944 р. КПР, СДПР, НЦП, НЛП досягли угоди про спільні дії з метою виведення Румунії з війни та встановлення в країні демократичного ладу. Наприкінці червня був створений Національно-демократичний блок (НДБ), який проголосив своїми головними завданнями розрив союзу з Німеччиною, приєднання країни до антигітлерівської коаліції, усунення від влади режиму Антонеску та встановлення конституційного державного устрою.
На нараді представників КПР і королівського оточення 14 червня 1944 р. було прийнято рішення про повалення режиму Антонеску й вихід з війни проти СРСР. У подальшому план державного перевороту обговорювався з представниками армійського командування, близькими до монарха. 18 серпня в королівському палаці відбулася нарада представників партій НДБ, під час якої Ю. Маніу погодився очолити новий уряд. За домовленістю один з комуністичних лідерів А. Патрашкану мав зустрітися з Ю. Маніу вранці 23 серпня, але той на зустріч не з'явився.
20 серпня проривом військ 2-го Українського фронту розпочалася Яссько-Кишинівська операція. Червоній армії протистояло 900-тисячне військове німецько-румунське угруповання. 23 серпня король Міхай І викликав до себе І. Антонеску й зажадав, щоб він запросив перемир'я. Диктатор відмовився, тоді його заарештували й ув'язнили на одній з конспіративних квартир КПР. Згідно з планом перевороту румунські підрозділи бухарестського гарнізону та партизанські загони зайняли стратегічні об'єкти столиці.
23 серпня король Міхай І призначив новий уряд на чолі з генералом К. Санатеску. До складу уряду, окрім військових та чиновників, ввійшли також представники політичних партій НДБ. Увечері того ж дня монарх оголосив декларацію, в якій повідомлялося про розрив союзу з Німеччиною, вихід з війни та прийняття умов перемир'я, висунутих державами антигітлерівської коаліції. Глава уряду заявив про припинення воєнних дій, а румунській армії був відданий наказ повернути зброю проти Німеччини та Угорщини.
Дізнавшись про переворот у Румунії, А. Гітлер віддав наказ «про придушення путчу». 24 серпня німецькі війська розпочали наступ на Бухарест, але румунські солдати та партизани відстояли столицю до приходу 31 серпня Червоної армії. Складнішим було становище в районі Плоєшті, де вермахт уперто утримував позиції. Але радянські й румунські війська до 31 серпня спільними зусиллями звільнили нафтовий район.
Обставини державного перевороту та дії його головного керманича короля Міхая І, що забезпечили вихід Румунії з війни, багато в чому зумовили політичний розвиток країни в перші післявоєнні роки.
12 вересня 1944 р. в Москві представники СРСР, США та Великої Британії підписали угоду про перемир'я з Румунією, згідно з якою Бессарабія та Північна Буковина переходили до Радянського Союзу, а Румунії повернули Північну Трансільванію. Румунія також повинна була сплатити відшкодування за заподіяні під час війни збитки, а також зобов'язувалася розпустити всі організації фашистського спрямування, очистити апарат управління та армію від профашистських елементів, демократизувати політичне життя суспільства, здійснити деякі реформи в соціальній сфері. Для контролю за виконанням угоди було утворено Союзну контрольну комісію (СКК) під головуванням радянського представника. На завершальному етапі війни 16 румунських дивізій (понад півмільйона осіб) брали участь у бойових діях проти німецького вермахту. До кінця жовтня 1944 р. вся територія країни була очищена від німецьких військ, а румунські солдати брали участь у звільненні Угорщини та Чехословаччини.
Уряд генерала К. Санатеску оголосив загальну політичну амністію, легалізував діяльність політичних організацій, скасував закони, прийняті диктаторським режимом, відновив конституцію 1923 р. Однак справжнім господарем у країні була радянська військова адміністрація, яка всіляко підтримувала компартію. Сама ж КРП після серпневого перевороту та виходу з підпілля нараховувала близько двох тисяч членів і ще досить тривалий час залишилася на периферії суспільного життя, про що свідчив склад наступних урядів. Абсолютна більшість у них належала генералітету та «історичним» партіям. Але якщо до уряду К. Санатеску представники партій НДБ входили як міністри без портфелів, то в наступному кабінеті Н. Радеску представники НЦП і НЛП обіймали посади галузевих міністрів.
Націонал-ліберали спиралися на промислово-фінансові кола та середні верстви, які в міжвоєнний період були зорієнтовані на Захід та поділялися на два угруповання. Одне з них представляло інтереси підприємців обробної, легкої та харчової промисловості. Друге (на чолі з Г. Татареску) репрезентувало інтереси власників підприємств важкої промисловості. У свою чергу націонал-цараністи спиралися на різні соціальні прошарки, і в першу чергу на широкі верстви селянства. Це була наймасовіша партія в країні. Одна частина НЦП на чолі з Ю. Маніу виражала інтереси поміщиків та представників великого й середнього міського капіталу. Інша частина спира-дась на підтримку селянства. Ліві в НЦП сповідували аграризм і домагалися проведення аграрної реформи на користь селян.
Навесні 1945 р. КПР нараховувала вже майже 35 тис. членів. Керівництво компартії складалося з діячів з різними уявленнями про розстановку соціальних сил та політичні можливості. Так, А. Патрашкану та інші лідери, які працювали в підпіллі, вбачали перспективу політичного розвитку країни у створенні коаліції різних політичних сил на основі розв'язання загальнонаціональних завдань. Для протидії буржуазії, на їхню думку, необхідно було об'єднати на такій платформі робітників, селян та дрібних підприємців. А. Паукер, В. Лука та інші лідери, що повернулися з радянської еміграції, сповідували «класовий підхід» у суспільних відносинах.
Після серпневого перевороту КПР перетворилася на один з важливих компонентів нової політичної системи країни й прагнула увійти у владні структури. Реальність такої можливості багато в чому визначалася позицією СКК та присутністю радянських військ. З іншого боку, радянське головування у СКК стимулювало не тільки зростання ліворадикальних настроїв у КПР, а й прагнення зосередити у своїх руках всю владу.
Іншою політичною силою, що виступила від імені робітничого класу, була СДПР. її політичний вплив до війни був незначним. Однак після серпневого перевороту соціал-демократи легалізувалися та увійшли до нової політичної системи як масова партія (400 тис. членів). Одна частина лідерів партії орієнтувалася на співробітництво з НЦП, а друга виступала за зміцнення зв'язків із КПР. Водночас у керівництві СДПР досить негативно ставилися до місцевих комуністичних лідерів, а тих, хто невдовзі повернувся з еміграції, вважали інонаціональними елементами. Значна частина членів СДПР прихильно ставилася до розвитку співпраці з соціалістичним рухом країн Західної Європи.
Після виходу КПР та СДПР у жовтні 1944 р. з НДБ останній розпався. З метою згуртування прокомуністичних сил лідери компартії ініціювали створення Національно-демократичного фронту (НДФ), до якого увійшли соціал-демократи, профспілки та інші ліві угруповання. Цараністи й ліберали відмовилися увійти до Фронту, зважаючи на те, що його створення порушило баланс політичних сил, який склався в результаті серпневого перевороту. Створивши НДФ, комуністи та соціал-демократи вийшли з уряду К. Санатеску, в якому певні сили гальмували виконання угоди про перемир'я. Усе це на початку грудня 1944 р. спричинило урядову кризу, у результаті якої король Міхай І призначив прем'єр-міністром генерала Н. Радеску.
Груднева криза наочно засвідчила зростаючий вплив у румунському суспільстві «історичних» партій. Така ситуація була зумовлена негативною реакцією чиновництва, службовців та частини інтелігенції на чистки, які проводилися на вимогу СКК у держапараті. Припинення чисток пов'язувалося громадськістю із створенням уряду «сильної руки». Проте спроба лідерів «історичних» партій закріпитися в системі влади шляхом формування «безпартійного уряду військових» зумовила стійку тенденцію до консолідації лівих політичних сил, які наголошували на необхідності народно-демократичного розвитку суспільства.
Склад уряду Н. Радеску змінився за рахунок залучення до нього ряду міністрів, які представляли НЛП та НЦП. Однак зміст здійснених змін у ланці виконавчої влади явно не влаштовував лідерів КПР, які дедалі настирливіше вимагали створення уряду на основі НДФ. Саме під такими гаслами по країні прокотилася хвиля масових мітингів та демонстрацій. Водночас керівництво КПР цілеспрямовано проводило роботу з розколу «історичних» партій, у результаті чого від них відійшли угруповання лібералів та цараністів, які приєдналися до НДФ.
З ініціативи КПР та інших ліворадикальних організацій у січні-лютому 1945 р. відбувалися різноманітні антиурядові акції протесту. Так, селяни в ряді регіонів країни почали самочинно захоплювати та ділити поміщицьку землю, а робітники вимагали встановлення контролю на промислових підприємствах. Відносини між КПР, яка очолила наступ на владу, та урядом Н. Радеску, який намагався цьому перешкодити, загострилися до краю. У цих умовах правлячі кола запровадили рішучі заходи, щоб зупинити наростаючий тиск із боку лівих сил. 24 лютого в Бухаресті та в інших містах компартія організувала масові демонстрації з вимогами відставки уряду Н. Радеску. їх жорстоко придушила поліція. У цей день загинуло вісім осіб, декілька десятків було поранено, що викликало нову хвилю масових акцій протесту. Врешті-решт 28 лютого уряд Н. Радеску пішов у відставку.
На хвилі народного невдоволення та під тиском СКК король Міхай І змушений був 6 березня 1945 р. призначити новий уряд на чолі з лідером ФЗ П. Грозою (1884-1958). Дванадцять (з 17) міністерських посад в ньому обіймали представники партій НДФ, а комуністи очолили міністерства внутрішніх справ, юстиції, зв'язку та пропаганди. «Історичні» партії опинилися поза урядом, окрім ліберала Г. Татареску та цараніста А. Александреску, які увійшли до складу НДФ
23 СЕРПНЯ 1944 РОКУ.
У передвоєнні роки Румунія була відсталої аграрної страной.Основним заняттям 3/4 населення було сільське господарство. Сель-скохозяйственние продукти становили значну частину експо-рота. Доходи від даного виробництва йшли головним чином поме-щикам, власникам величезних земельних площадей.Мелкіе і средніекрестьяне, обплутані боргової кабалою, розорялися. У селі су-ществовалі феодальні пережитки. Промисловість була слабо розвинена. За економічним потен-соціал Румунія відставала від західноєвропейських країн майже на 100-150 лет.Значітельних розмірів досягали тільки видобуток неф-ти, розробка лісу і деякі інші галузі, які зацікавили іноземний капітал. За даними 1938 р., частка іноземного капі-тала в нафтовій промисловості становила майже 92%, у вироб-ництва електроенергії та газу - 95%, у металургії - 74%, в хі-мічного промисловості-72%, у деревообробній - 70% . мно-Гії галузі промисловості використовували імпортну сировину. Держ-подствовавшіе в економіці Румунії нафтові монополії спі-чалі з гітлерівською Німеччиною. Німеччина за сприяння румунської буржуазії і поміщиків перетворювала Румунію в антирадянський плацдарм. Восени 1940 р., по-сле того, як Північна Трансільванія рішенням Гітлера була пе-редан Угорщині, Кароль вдруге пішов в еміграцію. ГенералІон Антонеску став прем'єр-міністром країни за формою і диктує-тором по суті. Формально зберігалася парламентська Монар-хія. 18-річний Міхай став монархічної ширмою для військово-фа-фашистського диктатури Антонеску. Королівським указом Антонеску билпрісвоен титул "кондукетора" - фюрера, вождя нації. На початку жовтня 1940 р. в Румунії були введені великі з'єднання не-німецьких військ. 22 червня 1941 румунський диктатор генерал Іон Антонеску віддав наказ військам перейти кордон по річці Прут і "розгром-мить ворога на Сході". Король Міхай висловив йому вдячний-ність "за радість пережити дні слави предків". 1 липня началосьфорсірованіе Прута. На перших порах вступ у війну користувалося визначено-ною підтримкою румунської громадськості. Тут, безумовно, позначилося ставлення населення до подій червня 1940, коли всостав Радянського Союзу увійшли Бессарабія (окупована в 1918 р. румунськими військами) і ніколи не належала Рос-сии Північна Буковина.
Проти СРСР Румунія виставила другий почислення після гітлерівського військовий контингент. Її армії воювали під Одесою, у Криму, на Дону, в Сталінграді і на Се-вірному Кавказі - билися там і гинули. 15 листопада 1943 Ан-тонеску, вироблений на той час в маршали, свідетельст-вова в листі Гітлеру: "У 1942 р. ми дали 26 дивізій з самимлучшім озброєнням і послали на фронт майже всю важку артіл-лерію. На Дону і під Сталінградом ми втратили 18 дивізій, а ос-тальний 8 дивізій були знищені на Кубані. Ми втратили 250тис. чоловік і озброєння 24 дивізій. " На початок 1944 потеріруминскіх військ на фронті досягли 660 тис. людей. Поразки розсіювали шовіністичний чад. Країна, виснажений-ва війною і забрали здобич гітлерівськими окупантами, бедствова-ла. Наростала опозиція режиму Антонеску. В армії ширився де-зертірство. Робітники страйкували. Селяни саботували постачання продовольства. Інтелігенція була стурбована долею батьківщини, захоплюємося диктатором у пропасть.Лідери формально розпущеного, але продовжували існувати "історичних партій" - націонал - ліберальної (НЛП) і націонал-цараністской (НЦП), перш без будь-говорочно підтримували Антонеску, стали шукати вихід з ту -піку. Спочатку це виявилося у засудженні безмежно-завоевате-льно програми (освоєння так званої Трансністрії, тобто земель між Дністром і Бугом з центром в Одесі, і створення "Великої Румунії") і висунення "програми-мінімум" (Бессара-бія і Північна Буковина). Пізніше розпочався активний пошук вихо-да з насувалася катастрофи шляхом домовленості з Велико-Британії та США.
Розгром і полон румунських армій в Сталінграді, втеча з Північного Кавказу, поразка німецьких військ у битві під Кур-ському і Бєлгородом, вихід з війни Італії - всі ці події 1943 показували, що час розплати для румунських правителів бли-зок. Організатором опору режиму Антонеску була Коммуніс-тичні партія Румунії (КПР), що перебувала в підпіллі. Засл-ги комуністів у патріотичному русі безперечні. КПР є-лась подітіческой єдиною силою, з самого початку виступу-вошей проти союзу з гітлеризмом. У другій половині 1943 поініціатіве КПР виник Патріотичний фронт антигітлерівський сучастіем кількох демократичних організацій. Лідери націо-нал-ліберальної і націонал-цараністской партій в нього не вош-ли. Вони сподівалися на те, що з війни вдасться вийти за допомогою Ве-лікобрітаніі і США, покладаючи при цьому надії на так звані-мый балканський варіант, висувався англійською прем'єр-міні-Стром Черчиллем. Останній, розраховуючи, що сили західних де-ржав, врізавшись клином в континент, тим самим перегородять Сові-тской Армії шлях як на Захід, так і на Балкани, виступив Сіде удару в "м'яке підчерев'я Європи". Але цей план не був реалізований. Успіхи радянських військ влітку - восени 1943 р. були такі великі, а вероятностьдля англо-американської експедиції за-стрять на Балканах настільки реальна, що виникла інша "загроза": як би "червоні" не дісталися до Ла-Маншу, поки англо-америка -нци розплутують балканські вузли. На союзної конференції в Ті-герань (кінець 1943 р.) були узгоджені терміни відкриття другого фронту у Франції. Лідери румунських "історичних партій" розгорнули лихоманить-чную активність по встановленню контактів з західними союзними-ками СРСР. Вони направили своїх емісарів до Анкари і Каїр, про-мордували зондаж в Мадриді і Стокгольмі. Антонеску їм не заважали навіть намагався підключитися до цих контактів. Дотримуючись союзно-ний лояльність, дипломати Англії та США радили в ответвступіть в переговори з урядом СРСР. 27 березня 1944 Радянська Армія перейшла румунську грані-цу. 2 квітня Радянський уряд заявив: "Вступ з-радянський військ у межі Румунії диктується виключно вій-ною необхідністю і тривалим опором військ про-ворога" і "не переслідує мети придбання якої-небудь частіруминской території або зміни існуючого общественногостроя".
12 квітня В. М. Молотов зрадив гласності наступне усло-віє перемир'я з Румунією, сприйняте у світі як великодушне: розрив з гітлерівською Німеччиною і спільна з антігітлеровс-кою коаліцією боротьба проти неї; відновлення довоєнної з-радянської-румунського кордону; відшкодування збитків СРСР , прічіненнихему діями румунських військ і окупацією; звільнення сою-зних військовополонених; забезпечення союзним військам свободи перед-ДОРОЗІ по Румунії відповідно до потреб війни. У со-радянським заяві говорилося про повернення Румунії СевернойТрансільваніі, яка восени 1940 р. за рішенням Гітлера і Му-ссоліні була передана Угорщині. Антонеску відкинув ці пропозиції і оголосив, що переходить ктотальной війні. Але він вже не був господарем становища в стране.В квітні 1944 р. комуністи і соціал-демократи досягли Угоди про створення Єдиного робітничого фронту. Тоді ж 66 видатних вчених, членів Академії і професорів Бухарестського університеті-та звернулися до Антонеску з відкритим листом, закликаючи немед-ленний припинити війну. У червні було створено Національно-демократичну блок (комуністи, соціалісти, цараністів, ліберали), який ставив за мету домогтися виходу Румунії з війни і приєднаний-ня її до Об'єднаним Націям, усунення Антонеску та установ-лення в країні конституційного демократичного режіма.Но з -глас між учасниками блоку не було, лідери НЛП та НЦП про-продовжували маневри, домагаючись сепаратного договору з західними державами і висадки до Румунії англо-американського десанту. Вів же час вони намагалися спонукати Антонеску погодитися на перемир'я. Королівське оточення давно вже втратив віру в перемогу гіт-леровской коаліції і займалося пошуками виходу з глухого кута із збереженням інституту монархії і династії Гогенцоллернів на престолі. Ще в 1943 р. король почав зондувати грунт, вступівчерез наближених в контакт з реально чи потенційно ОППО-зіціоннимі диктаторського режиму колами. Критичний момент настав у серпні 1944 року. 20 августапроривом військ 2-го Українського фронту почалася Яссько-Кишинів-ська операція ( "Яссько-Кишинівські Канни") проти 900-тисячнойгруппіровкі противника (25 німецьких і 22 румунських дивізії).
Керівники чотирьох партій встановили контакт з королем.Одновременно вони підтримували стосунки з СРСР з метою підписуватиму-Санія перемир'я через г-на Штірбея в Каїрі і посла СоветскогоСоюза в Стокгольмі Олександра Коллонтай. Було вирішено, що генерал Аурел Алдя поїде до Москви з пів-номочіямі від короля і Національно-демократичного блоку з це-наливаю укласти перемир'я. Однак виникли труднощі воєнного ітехніческого характеру перешкодили виконання місії ге-Нера Алдя. Утім, за спеціальним дипломатичним кана-лам союзники були проінформовані про стан духу румунів, орешеніі партій, короля і збройних сил. І все-таки вихід з числа сателітів "осі" і приєднання до коаліції затримувалися, оскільки маршал Антонеску, повернувши-шійся з фронту, відчув: щось готовітся.Хотя партії де-йствовалі в обстановці секретності, вся країна знала, що з - буття стрімко наближаються до фатальної розв'язки. Діктаторначал робити всілякі заходи протидії тому, що, як він підозрював, повинне відбутися. Щоб перешкодити йому вжити рішучих заходів, союзники виріши-ли прискорити державний переворот. Після того, як була досягнута домовленість про дату і спо-собах здійснення державного перевороту, була зроблена як і останню спробу схилити маршала Антонеску самого укласти переміріе.Вечером 22 серпня блок чотирьох партій попросив ІонаМіхалаке, який підтримував особисті стосунки з Антонеску, поста-раться переконати маршала в тому, що інтереси країни вимагають пре-кращенія всяких відносин з гітлерівською Німеччиною, виведення ізРуминіі німецьких військових з'єднань і укладення миру. З етойцелью маршалу пропонувалося попросити перемир'я. Через Міхалаке Іон Антонеску передав, що розуміє сложностьсітуаціі, але попросив один день відстрочки на роздуми. Позд-неї було встановлено, що він хотів попросити дозволу нім-ців.
Наступного дня, 23 серпня, вранці, зібравшись в будинку од-ного з керівників націонал-лібералів Діну Бретіану, всепредставітелі партій, за винятком керівника комуністів Лукреція Петрешкану, переслідуваного поліцією, попросили Джорджа Бретіану зробити останню спробу домовитися з маршалом від імені блоку чотирьох партій : терміново поїхати в Снагів і зажадають-ти чіткої відповіді на пропозицію, зроблену Іоном Міхалаке, - або "так", або "ні". Маршал вагався. Від імені лідерів чотирьох партій ДжорджеБретіану навів його на думку негайно з'явитися в палац для обговорення всієї сукупності питань з королем. Іон Антонеску погодився. Близько четвертої години дня він з'явився до короля разом зі своїм однофамільцем, віце-прем'єром і міні-Стром закордонних справ Міхаєм Антонеску. Відбувся бурхливий раз-гомін. Маршал наполягав на тому, щоб випросити згоди ньому-ців на укладання Румунією перемир'я. Перед лицем такого сле-пого впертості король оголосив обох Антонеску арестованнимі.Ето сталося з попередньої згоди Демократичного блоку. Негайно слідом за цим до палацу були викликані і також заарештовані генерали Васіліу, заступник державного сек-ретаря з внутрішніх справ, і Пантазі, військовий міністр. За чверть години члени нового уряду були утверж-дени на посаді; державний переворот був закінчений. Все було зроблено таким чином, що гестапо нічого не знала. О десятій годині вечора по радіо передали звернення короля, атакож закон-декрет про амністію. Так вся країна дізналася про виро-зошедшей зміні. На Двірцевій площі почали збиратися ти-сячі жителів столиці, які виражали ентузіазм і радість з приводу того, що сталося. Король Міхай оголосив про припинення військових действій.Ета ак-ція короля мала величезне значення: за конституцією він був верховним головнокомандувачем збройних сил країни, і поетомуармія беззастережно виконала наказ про припинення вогню.
Ні од-но військове підрозділ не виступило на захист поваленого диктатора. Але було необхідно обговорити умови виведення німецьких войскіз країни таким чином, щоб не постраждало населеніе.Во дво-рец були викликані повноважний посол Німеччини барон Манфред фонКіллінгер і командувачі німецькими військами в Румунії генерали Хансен і Герстенберг. Їх поставили до відома, що Румунія порвала зв'язку з "віссю" і перейшла на бік антигітлерівської коаліції і що німецькі війська зможуть безперешкодно піти з країни, не будучи роззброєння, за умови, якщо вище не-німецьких командування віддасть прітказ про мирний відступ. Гене-РАЛ Хансен дав чесне слово, що виконає ці умови. Баронфон Кіллінгер вів себе зухвало, але був змушений змиритися з реа-льності. Проте наступного дня столиця зазнала запеклої бомбардування. Чесне слово німецького генерала було грубо порушено, а жителі Бухареста пережили три дні і тріночі жахливого обстрілу з величезним числом жертв і матеріальних-ним збитком. У Румунії оцінка 23 серпня 1944 залежала від політич-кой кон'юнктури.Вначале фігурував термін "історичний акт", потім - "повстання", "національне повстання", "антіфашістскоенаціональное збройне повстання". 23 серпня з'являлося "днем звільнення Румунії Радянською Армією о?? фашістскогогнета ".
2. регулятора Для правильного заряда аккумулятора на автомобиле необходимо поддерживать регулировку регуля
3. психологічна лабораторія в Росії була відкрита В
4. экономического развития мирового сообщества важной проблемой является надежное обеспечение населения план
5. Путешествие за цветами для мам
6. потребности неограниченны а рессы ограничены; 2 ограниченная рационть эконх субъектов эконом
7. Ижевская государственная медицинская академия Кафедра факультетской хирургии с курсом урологии
8. процессов Приходится перестраивать их под требования стандартов и логику внедряемой системы
9. Даосизм и Конфуцианство
10. 19 О защите конкуренции
11. Реферат- Понятие и характеристика инфляции и антиинфляционной политики Украины
12. Тема- Социальное страхование от несчастных случаев на производстве
13. тема 2 Періодизація розвитку української культури та загальна характеристика періодів
14. История науки ~ особая область знания
15. Космоцентризм и основные понятия античной философииКосмос Природа Логос Эйдос Душа Спецификой греч
16. Путешествия вне тела Роберт Монро Путешествия вне тела Путешествия вне тела- София
17. Демографический взрыв Гипотеза Мальтуса Теория демографического перехода Демографические характе
18. цвет апельсина bu~ жёлтый cr~n тёмножёлтый желтоватокоричневый gls 1 зелёный о живой зелени; 2 лит.html
19. экономического развития региона
20. Millet, Jean-Fransois