Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Лекція 1. Соціальна сфера як об’єкт управління.
1. Соціальна сфера: наукова класифікація, структурні складові, функціональне призначення, роль у життєдіяльності суспільства та держави.
2. Функції соціальної сфери.
3. Соціальне управління як чинник підвищення компенсаторних можливостей соц. сфери.
Література:
1. Щекин Г.В. Теория социального управления. – К.; 1996.
2. Яковлев А.М. Сциальная структура общества. – М.;2003.
3. Осадчая Г.И. Социолог социальной сферы. – М.; 2003.
4. Вітренко Н.М. Соціальна інфраструктура управління і оцінка уровня і перспектив розвитку. – К.; 1993
5. Словарь-справочник. Соц . робота .
6. Основи соц. управління. – М. ; 2001.
Ключові слова – соціальна сфера, послуги, соціальна політика, держава, соціальний добробут, соціальні потреби, соціальна інфраструктура, соціальне управління, потреби та їх задоволення.
Соціальна сфера суспільства в широкому значенні - це сукупність організацій і установ, що відповідають за добробут населення. В цьому випадку сюди включаються магазини, пасажирський транспорт, комунальне і побутове обслуговування (ЖКХ і хімчистки), громадське харчування (їдальні і ресторани), охорона здоров'я, зв'язок (телефон, пошта, телеграф), а також установи дозвілля і розваги (парки культури, стадіони). У першому значенні соціальна сфера охоплює майже усі шари і класи - від багатих і середніх до бідних.
Соціальна сфера у вузькому значенні має на увазі не тільки соціально незахищені верстви населення і установи, обслуговуючі їх: пенсіонери, безробітні, малозабезпечені, багатодітні, інваліди, а також органи соціального захисту і соціального забезпечення (включаючи і соціальне страхування) як місцевого, так і федерального підпорядкування. У другому значенні до соціальної сфери відноситься не усе населення, а лише його частина, як правило бідні шари.
Соціальна сфера – відносно самостійна сфера життєдіяльності суспільства, яка охоплює відношення між соціальними спільнотами, всередині цих спільнот, між окремими особистостями, які займають різне положення у суспільстві і приймають неоднакову участь у його соціальному житті.
Лише у цій сфері, яка займає специфічне положення між економічною і політичною сферою життєдіяльності суспільства, в основному і проходить життя соціальне. У соціальній сфері реалізуються соціальні потреби і інтереси класів і соціальних груп, національно-етнічних спільнот, відношення суспільства і особистості, вона охоплює умови праці і побуту, здоров’я і відпочинку. Тут пересікаються і сходяться комплексні наслідки рішень і практичної діяльності у інших сферах – економіці, політиці, ідеології, культури.
Основними структурними компонентами соціальної сфери є соціальна структура, соціальні відношення і матеріальні утворення які їх закріплюють.
Соціальна сфера є об’єктом вивчення різних наук, зокрема економічної (коли вивчаються соціальні наслідки економічних рішень, а також діяльності тієї чи іншої спільноти у сфері матеріального виробництва), політичної (коли вивчається політична діяльність і її вплив на соціальне життя), соціальної психології (коли вивчаються соціально детерміновані процеси соціального життя) і т.п. Соціологія досліджує соц. сферу під кутом зору відтворення і зміни всієї системи соціальних відносин і їх реального змісту – соціального життя, тих факторів і закономірностей, які визначають і регулюють це життя. Першочергові завдання соціології у цьому відношенні складаються з вивчення механізмів і тенденцій диференціації зрушень у соціальній структурі суспільства, засобів спільної діяльності різних соціальних груп, їх потреб і інтересів, цінностей, організації сім’ї і т.п. Вирішення цих задач передбачає також вияснення питань про критерії і межі соціальної диференціації, про її роль на тих чи інших етапах історичного розвитку суспільства і перспективах її зміни по мірі перетворення матеріальних умов і вдосконалення всієї системи соціальних відносин.
Необхідність приоритетного значення розвитку соціальної сфери – об’єктивна вимога часу. Недооцінка назрівших проблем матеріальної бази соц. сфери, залишковий принцип виділення для неї ресурсів, деякий перекіс у бік технократичних підходів суспільного розвитку не могли не відбитися на темпах соціальних перетворень, економічного зростання, на зацікавленості людей у результатах своєї праці, активності і моральному здоров’ї суспільства.
Зростання значення соціальної сфери викликано розширенням можливостей, появою нових проблем на теперішньому етапі розвитку суспільства. Перетворення у соц. сфері націлені на створення рівних можливостей для людей (напр. у сфері освіти і охорони здоров’я), оптимізацію їх професійної мобільності у системі суспільної організації праці, забезпечення умов для реалізації здібностей кожного, на подолання зрівняльних тенденцій у розподілі суспільних відношень, підвищення якості життя.
Соціальна сфера будучи досить складним явищем суспільного життя володіє водночас законом, має специфічну закономірність свого розвитку, функції і це дозволяє виокремити її в якості соціального категорію та самостійного об’єкту вивчення.
Розвиток наукових знань про суспільство призвів до виокремлення такого фундаментального поняття як соціальна сфера. Сьогодні це поняття набуло категоріального сенсу. Вона ствердилася у науковій літературі, управлінській практиці. Сутнісною основою соціальної сфери є соціальна діяльність з відтворенням життя та регулювання соціальних відносин між суб’єктами цієї діяльності.
Лише соціальна сфера на відміну від інших (матеріальне виробництво, політика, духовна культура) сфер життєдіяльності суспільства має якості основної функції цілісної сукупності диференційованих суб’єктів. Задля удосконалення управління соціальною сферою важливе значення мають пізнання та детальний розгляд її основних компонентів.
Один з найбільш популярних підходів до визначення соціальною сферою належить Шавелю (російському вченому у сфері соціального управління). Структура 4-х взаємопов’язаних частин, які в одночас і є імперичними індикаторами – це:
а) соціальна структура суспільства (групи, класи, відношення між ними);
б) соціальна інфраструктура як сукупність галузей народного господарства та видів суспільно-корисної діяльності спрямованих на надання послуг людині;
в) соціальні інтереси (потреби, очікування, стимули, що забезпечують зв’язок індивідуума з соціумом);
г) принципи та вимоги соц. справедливості, умови та гарантії її здійснення реалізації.
Осадча Галина Іванівна. Структура соціальної сфери.
Соціальна сфера як система в якій вона вирізняє лише ті компоненти, що забезпечують системоутворюючі властивості соц. сфери, а цими властивостями є все те, що пов’язане з відтворенням людини. Такими компонентати є:
а) соціальна інфраструктура (процеси освіти, медицина побутове обслуговування);
б) суб’єкти соціальної сфери;
в) зв’язки між ними.
Кожен компонент структури соц. сфери виконує свою функцію
Життєдіяльність людини у всіх її аспектах здійснюється у контексті соціуму. Що передбачає її залежність від системи, тобто – соціальних інститутів, соціальних відносин, соціальному управлінню, притаманних суспільству, законному стану його розвитку. Це призводить до утворення поля соціальної взаємодії, у якому відбуваються процеси соціального відтворення (розвитку людини, задоволення її особистих та соціальних потреб, взаємин та взаємодії з іншими людьми. З точки зору місця у структурі суспільства це соціальне поле (простір) грає подвійну роль:
- субстанційне начало – джерело соціальне....
Соціальна тканина, що присутня і невід’ємна від будь-якої сфери життєдіяльності господарського, культурного, політичного плану. У широкому смислі це соціальне поле називають соціальною сферою, трактуючи як визначену підсистему суспільної системи, що відповідає за відтворення самої людини.
Соціальна сфера – багатогранне, синтетичне явище і є об’єктом дослідження багатьох наук, у тому числі соціології, культурології, економіки, теорії організації тощо. У наслідок цього разом з широким тлумаченням поняття соціальної сфери для потреби тієї чи іншої науки, її практичних рекомендацій сформувалися також галузеві тлумачення соціальної сфери.
Тепер доцільно розглянути значення соціальної сфери у вузькому значенні. Нестійкі різновидності:
а) економічна – тлумачить соціальну сферу як сукупність (систему) галузей, що з економічної точки зору формують людину як учасника соціально-економічних, виробничих процесів;
б) політологічна – тлумачить соціальну сферу як важливий об’єкт соціальної політики. Функціонування і регулювання якого дозволяє формувати людину не лише як учасника соціально-економічного процесу, але й забезпечити її соціальні потреби шляхом надання соціальних послуг.
Галузеві підходи до соціальної сфери є більш прикладні, які дозволяють розглядати соціальну сферу як об’єкт не лише соціального управління, але як об’єкт державного управління та прикладного менеджменту на більш низьких рівнях управління у суспільстві.
Таким чином, прикладне тлумачення соціальної сфери має економіко- управлінський х-р. У цьому руслі фігурують наступні визначення:
1. А.М. Гриненко (укр.) – соціальна сфера – це сукупність галузей народного господарства й управління, зорієнтованих на досягнення соціальних цілей і результатів покликаних підвищити якість життя населення. Сутність соціальної сфери у цьому аспекті реалізується через соціальні послуги та соціальні гарантії.
2. Л.Г. Судас, М.В. Юрасова (рос.) – соціальна сфера це сфера життєдіяльності суспільства, у якої здійснюється забезпечення певного рівня добробуту, якості життя населення поза безпосередньо сфери матеріального виробництва. У структурі господарства соціальна сфера займає місце сфери послуг, причому соціальних, суспільних.
Категоріальний апарат соціальної сфери (точки відліку у контексті аналізу – управління):
-соціальний добробут;
- якість життя;
- соціальні потреби та їх задоволення;
- соціальні послуги;
- соціальні гарантії;
- соціальна інфраструктура;
- соціальне управління;
- соціальна політика.
Розвиток соціальної сфери з точки зору надання доступних (якісних послуг, які охоплювали все населення та задовольняли б його потреби у контексті постійного руху суспільства – є однією з цілей демократичної соціальної політики.
Соціальна політика у соціальній сфері реалізується за допомогою управлінських моделей і механізмів (планування, організація, інфраструктура, інформація, фінансування, інновації тощо) – від принципів соціальної політики залежать погляди на роль та ступінь державного управління соціальною сферою та його співвідношення з роллю інших суспільних інститутів, інститутом ринку.
Завдання соціальної сфери та управління нею:
1. забезпечити достатній рівень добробуту населення;
2. гарантувати доступні якісні послуги;
3. стимулювати соціальний розвиток людини , у т. ч. її виробничий потенціал (людські ресурси);
4. відтворювати культурні механізми та процес соціалізації людини й культурного наслідування;
5. задоволення соціальних потреб у руслі розвитку суспільства (сенс – розвиток людини.
Структурні елементи соц. сфери, як системи.
1. Соціальні інститути малого рівня формалізації ( за А. Гриненко) – сім’я, громадські об’єднання;
2. Соціальні інститути високого рівня формалізації;
- галузі соціальної сфери;
- організації та установи (інфраструктура);
- органи державного управління.
3. Правове поле;
4. Механізми організації та функціонування:
- ринкової самоорганізації;
- державного регулювання.
Галузева структура соц. сфери (згідно класифікатору видів діяльності, продукції і послуг (1994):
Але найбільш реальне, чітке уявлення про структуру галузей соціальної сфери статистичне управління – яке має наступну класифікацію:
1. Освіта (дошкільна вища, додаткова);
2. Культура (бібліотеки, установи клубного типу, музеї, виставкові зали та художні галереї, парки культури й відпочинку, цирки, зоопарки, театри, концертні організації, кіно, пам’ятники історії і культури, випуск книжкової, журнальної і газетної продукції, ЗМІ;
3. Охорона здоров’я + оздоровлення;
4. Соц. забезпечення – стаціонарні установки для догляду за певними категоріями осіб;
5. Житлово-комунальне гоподарство (житловий фонд, житлові умови населення, виробнича діяльність, Забезпечення житла енергією та зв’язком, готелі, міський транспорт);
6. Фізична культура і спорт (установи, заклади).
Функції соціальної сфери (загальні за Г. Осадчою):
1. Соціовідтворююча (люди, населення, соціум);
2. Соціорегулююча (щодо соціальої діяльності);
3. Соціопродуктивна (задоволення потреб людей)
4. Соціоадаптована (розкриття потенціалу людей);
5. Соціокультурна (соціалізація, культурні наслідування);
6. Соціодинамічна (зростання якості соціального життя);
7. Соціозахисна та соціопідтримуюча.
Роль і значення соціальної сфери та її продукту – соц. послуг населення зростає, що відображає розвиток людини, людського виробництва та та всіх процесів життєдіяльності суспільства. Разом з тим у ХХ ст. поступово зросла й роль держави у гарантуванні соц. послуг населенню та управління цим сектором суспільного господарства.
Соціальні послуги – це види діяльності й заходи, що реалізуються суспільними інститутами (держава, громадські організації, комерційні структури, підприємства), спрямовані на задоволення її вітальних і соціальних потреб, на допомогу у здійсненні людиною низки життєвих функцій і ролей, які формулюють особистість, її соціальні здібності, стимулюють та забезпечують її соц. розвиток трудового потенціалу.
З екномічної точки зору соціальні послуги знаходять таке вираження:
- вони є результатом діяльності у невиробничій сфері господарства;
- вони предстають перед людиною у вигляді матеріального або духовного х-ру;
- їх вироблення і реалізацію забезпечує мережа соціальної інфраструктури як підсистеми господарства.
З правової точки зору – соціальні послуги є сферою соціального права. Право людини на одержання соц. послуг х-ться:
- нормами міжнародного права; Наприклад соц. Хартія Ради Європи (1961, 1996) виділяє житлові, освітні, здравоохоронні питання, проголошуючи: - доступність у т. ч. безкоштовність (навчання та здоров’я);
- ефективність;
- профілактичний момент;
- боротьбу з проявами дискримінації та неможливого одержання послуг;
- конституційними нормами - такі норми є у конституціях держав, що проголошують себе соціальними й доводять це на практиці. Наприклад, в Україні право на одержання соц послуг гарантують:
- ст.47 – право на житло;
- ст. 49 – охорона здоров’я
- ст. 53 – освіта.
Законодавством та підзаконними актами – механізми надання, контролювання, фінансування, кадрового забезпечення.
З суспільно-політичної точки зору – соціальні послуги та охоплення ними всього населення може гарантувати лише соціальна держава. Підгрунтя:
- демократична соціальна політика;
- соціальна ринкова або планово-ринкова економіка;
- усталена система управління (регулювання, що спирається на оптимальну збалансованість державного регулювання, громадської активності та ринкових механізмів у наданні соціальних послуг;
- система зв’язків з іншими напрямками соц. політики (соц. захист та забезпечення, соц. допомога, охорона праці, занятість, демографічна політика).
Зростання ролі соц. послуг й розвитку соц. сфери визначається її значенням для розвитку суспільства, зокрема:
1. З соціальної точки зору –соціальні послуги допомагають та дозволяють забезпечити:
- соціалізацію та механізми культурної спадщини;
- інформаційні потреби людини у контексті суспільства;
- соціальне та демографічне відтворення;
- розвиток людини як особистості;
- нац. добробут, звідси – соціальна стабільність, мир;
- зростання прогресивних соціальних потреб, що сприяють соціальному розвитку.
2. З економічної точки зору:
- відтворення робочої сили;
- трудовий потенціал (практичний аспект).
Створити у ХХ ст. таким чином так, що роль держави у забезпеченні соц. послуг, зокрема на Заході була пов’язана насамперед із орієнтацією на виробничий ефект, й лише в достатньо соціальних державах ці послуги розглядалися й у суто соціальному аспекті.
Тому з економічної точки зору ефект соц. послуг є дуже великим:
Економічна роль соціальної сфери тісно пов’язана з вимогами НТР, зокрема:
- новою організацією виробництва і економіки у цілому;
- формування прогресивної соц. структури, в ек. моди (люди) , зайнято у соц. сфері – є сегментом середнього класу;
- формування робітника нового типу, здатного виконувати роль кадрів епохи НТР (освіта, здоров’я, творчість, культура, мотивація, настрій тощо).
Як підкреслюється у нормативній праці „Соц. політика буржуазної держави” (під ред. С.Н. Наделя), з практичної точки зору є 3 групи обставин, що зумовило зростання ролі держави у наданні соц. послуг:
Протягом ХХ ст. розвиток соц. політики стосовно надання соц. послуг пройшов довгий шлях у своєму розвитку - від елітарності до загальнодоступності, від комерції до соціальних гарантій, від залишкового принципу фінансування до великих інвестицій.
Основні етапи:
1. Кін. ХІХ ст. – поч. ХХ ст., як зараз вважаються соціальними, мали такі характеристики:
- недоступність для основної маси населення;
- елітарний х-р;
- комерційні засади - вироблення і надання (приватні структури, попит), пропозиція, орієнтація на платежоспособність клієнта.
2. Прагматичні реформи сер. ХХ ст. – розширення доступу широких верств населення.
3. Друга пол. ХХ ст. – становлення соціальної сфери, розвиток соц. структури як складової господарства та водночас площини реалізації соц. держави.
Соц. сфера як сфера реалізації освіти, охор. здоров’я – які перетворюються на соц. послуги.
Соц. сфера стає об’єктом соц. політики і її основні моменти:
Висновок: соціальна політика, як запорука збільшення економічного ефекту та забезпечення прогресивного соц. розвитку.