Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 2
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ
СЛУЖБИ УКРАЇНИ
Кафедра кримінального права,
процесу та криміналістики
ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАУКОВО-ДОСЛІДНЕ ЗАВДАННЯ
з курсу
«КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО (ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА)»
Виконав
студент групи______________
__________________________
Перевірив__________________
___________________________
___________________________
Ірпінь-2013
Порядок подання та захист індивідуального навчально-дослідного завдання.
1. Звіт про виконання індивідуального навчально-дослідного завдання подається у вигляді скріплених аркушів формату А4 з титульною сторінкою стандартного зразка і внутрішнім наповненням із зазначенням усіх позицій змісту завдання ( за об'ємом до 15 арк.)
2. Структурними елементами індивідуального навчально-дослідного завдання є титульна сторінка, виклад основної частини роботи, список джерел, які використовувалися під час виконання з обов’язковим зазначення нормативно-правових актів, зокрема, постанов Пленуму Верховного Суду України.
РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО РОЗВ’ЯЗАННЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАВДАНЬ
Методичні рекомендації щодо розв’язання задач із Загальної частини кримінального права в межах окремого інституту, який стосується злочину. Розв’язання таких задач як окремі елементи включає:
— уточнення та попередню оцінку фактичних обставин (факультативний елемент);
— систематизацію тих фактичних обставин, які охоплюються змістом відповідного інституту (обов’язковий елемент);
— визначення конкретних правових, правозастосовних та теоретичних орієнтирів, які впливають на зміст інституту, що розглядається (обов’язковий елемент).
— зіставлення систематизованих фактичних обставин з правовими, правозастосовними та теоретичними орієнтирами відповідного інституту (обов’язковий елемент, який у письмовому вигляді в рішенні може не наводитись);
— формулювання проміжних і остаточних висновків щодо кримінально-правового змісту відповідних фактичних обставин у межах інституту, що розглядається (обов’язковий елемент);
— написання формули кримінально-правової кваліфікації та юридичного формулювання обвинувачення (обов’язковий елемент, якщо таке написання можливе);
— відповідь на конкретні запитання задачі, якщо така відповідь не сформульована у попередніх елементах рішення (факультативний елемент).
Зразок розв’язання задачі із Загальної частини кримінального права України в межах окремого інституту, що стосується злочину.
Задача
Щоб заволодіти грошима Плахової, які зберігалися у квартирі, Качаліна вирішила її отруїти. Для цього вона придбала отруту, призначену для труїння гризунів, прийшла «в гості» і дала цю отруту Плаховій під виглядом ліків від шлункових захворювань. Прийнявши «ліки», Плахова відчула себе погано, викликала швидку медичну допомогу і до її приїзду почала блювати, що, за висновком судово-медичної експертизи, в кінцевому підсумку і врятувало їй життя. Качаліна, побачивши такий розвиток подій, з квартири Плахової втекла, однак через два дні була затримана.
Внаслідок отруєння Плахова два тижні перебувала на стаціонарному лікуванні, що, за висновком судово-медичної експертизи, свідчить про заподіяння їй легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров’я.
Ознайомтесь із статтями 115 і 187, приміткою до ст. 185 КК України, а також із пунктами 10, 11, абзацом 3 п. 12 та абзацом 5 п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. № 12.
Яку кримінально-правову оцінку мають дістати дії Качаліної?
Розв’язання
1. Уточнення та попередня оцінка фактичних обставин.
1.1. Формулювання в умовах задачі «вирішила її отруїти» будемо розглядати як підтвердження прямого умислу на вбивство Плахової з боку Качаліної.
1.2. В умовах задачі немає даних щодо сильних фізичних страждань Плахової після вживання отрути, тому немає підстав вбачати в діях Качаліної таку обтяжуючу обставину умисного вбивства, як його «особлива жорстокість».
1.3. Втеча з квартири Качаліної після виклику Плаховою швидкої допомоги свідчить не про добровільну відмову Плахо-вої від доведення злочину до кінця, а про намагання уникнути відповідальності за вже вчинені нею дії.
1.4. В умовах задачі не названа сума грошей, якими збиралась заволодіти Качаліна. Будемо вважати, що ця сума не дося-135гає показників «великих розмірів» або «особливо великих розмірів», про які йдеться в ч. 4 ст. 187 КК.
2. Систематизація фактичних обставин, які охоплюються інститутом «Стадії вчинення злочину».
2.1. За наявності мети заволодіння грошима Плахової та виникнення наміру (прямого умислу) щодо її вбивства наступні дії Качаліної — придбання отрути, давання цієї отрути під виглядом ліків — є окремими етапами досягнення мети та реалізації умислу.
2.2. Заволодіння грошима не відбулося, а Плахова залишалася живою; це свідчить, що мети не досягнуто, а прямий умисел на вбивство повністю не реалізовано.
2.3. Внаслідок отруєння Плаховій заподіяно легке тілесне ушкодження з короткочасним розладом здоров’я; в правозасто-совній практиці таке тілесне ушкодження є показником насильства, небезпечного для здоров’я потерпілого (див. п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. № 12).
3. Визначення конкретних правових, правозастосовних та теоретичних орієнтирів у межах змісту інституту «Стадії вчинення злочину».
3.1. Правовими орієнтирами є: а) статті 13—17 КК, що передбачають особливості відповідальності за закінчений та незакін-чений злочин; б) статті 115 і 187 КК, які передбачають види закінчених злочинів, що вчинила (мала намір вчинити) Качаліна, а також визначають особливості специфічної конструкції та конкретного змісту їх юридичних складів.
3.2. Правозастосовними орієнтирами — в даному випадку основними — є пункти 10, 11, абзац 3 п. 12 та абзац 5 п. 30 згаданої постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. № 12.
3.3. Теоретичними орієнтирами є вироблені наукою кримінального права загальні правила кваліфікації незакінченого злочину, а також правила кваліфікації злочину, який має кілька стадій вчинення.
4. Зіставлення систематизованих фактичних обставин з правовими, правозастосовними та теоретичними орієнтирами інституту «Стадії вчинення злочину» (у письмовому вигляді не наводиться).
5. Формулювання проміжних і остаточних висновків щодо кримінально-правового змісту фактичних обставин у межах інституту «Стадії вчинення злочину».
5.1. Проміжні висновки:
а) дії Качаліної були спрямовані на вчинення двох злочинів — розбою та умисного вбивства з корисливих мотивів; основними правозастосовними аргументами для такого висновку є пункти 10, 11, абзац 3 п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. № 12;
б) дії, спрямовані на умисне вбивство з корисливих мотивів, у будь-якому випадку є незакінченим злочином, оскільки Пла-хова залишилася живою; спочатку має місце готування до цього злочину (придбання отрути як різновид підшукування знаряддя умисного вбивства), а потім закінчений замах на умисне вбивство з корисливих мотивів (Качаліна безпосередньо спрямувала свої дії на позбавлення Плахової життя — виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але умисне вбивство не було закінчене (смерть не настала) з причин, що не залежали від її волі);
в) розбій є закінченим злочином з моменту застосування небезпечного для життя чи здоров’я насильства до потерпілого або здійснення погрози застосування такого насильства; таке насильство з боку Качаліної мало місце; отже, той факт, що заво-лодіння грошима Плахової не відбулося, на визнання вчиненого Качаліною розбою закінченим злочином не впливає; таким чином, вчинення розбою пройшло дві стадії: готування до злочину (придбання отрути) і закінчений злочин;
г) попередня стадія умисного вбивства з корисливих мотивів — готування до злочину і попередня стадія розбою — готування до злочину, які мали місце в діях Качаліної, при остаточній кваліфікації її дій не дістають самостійної кримінально-правової оцінки; у цьому разі діє загальне правило: якщо вчинення злочину проходить через кілька стадій, кожна наступна стадія «поглинає» попередню і попередня стадія самостійній кваліфікації не підлягає;
ґ) остаточна кваліфікація закінченого замаху на умисне вбивство з корисливих мотивів передбачає обов’язкове посилання у формулі кваліфікації на ч. 2 ст. 15 КК; остаточна кваліфікація розбою як закінченого злочину посилання у формулі кваліфікації на ст. 15 КК не потребує;
д) оскільки при вчиненні розбою з боку Качаліної мало місце проникнення в житло (абзац 5 п. 30 постанови від 25 грудня 1992 р. № 12), її дії кваліфікуються за ч. 3 ст. 142 КК з інкримінуванням зазначеної кваліфікуючої ознаки.
5.2. Остаточні висновки збігаються з формулою кримінально-правової кваліфікації та юридичним формулюванням обвинувачення (див. п. 6 даного розв’язання).
6. Формула кримінально-правової кваліфікації та юридичне формулювання обвинувачення.
Дії Качаліної необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 187; ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.
Качаліна вчинила: напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для здоров’я особи, яка зазнала нападу, — розбій, вчинений з проникненням у житло (ч. 3 ст. 187 КК); закінчений замах на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині – умисне вбивство, вчинене з корисливих мотивів (ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 93 КК).
7. Оскільки запитання задачі мало кримінально-правовий характер, відповідь на нього дано в пунктах 3, 5, 6 розв’язання.
Методичні рекомендації щодо розв’язання задач із Загальної частини кримінального права в межах комплексного застосування інститутів, що стосуються злочину. Розв’язання задач із Загальної частини кримінального права щодо комплексного застосування інститутів, що стосуються злочину, включає наступні елементи:
— уточнення та попередня оцінка фактичних обставин;
— попередні висновки щодо видів злочинів, ознаки яких вбачаються в діях суб’єктів;
— вплив окремих інститутів Загальної частини кримінального права, що стосуються злочину, на кримінально-правову кваліфікацію діянь суб’єктів:
а) стадії вчинення злочину;
б) співучасть у злочині;
в) посереднє вчинення злочину;
г) причетність до злочину;
ґ) групове вчинення злочину за відсутності ознак співучасті;
д) конкуренція кримінально-правових норм;
е) множинність злочинів;
— формула кримінально-правової кваліфікації;
— юридичне формулювання обвинувачення.
Зразок розв’язання задачі із Загальної частини кримінального права щодо комплексного застосування інститутів, які стосуються злочину.
Задача
Буцан, раніше судимий за розбій, після відбуття покарання організував стійку групу для вчинення квартирних крадіжок. До неї увійшли раніше несудимі Панько та Скорик. У межах підготовки до вчинення крадіжок учасники групи розробили єдиний план скоєння злочинів та розподілили між собою функції. Спочатку група здійснила крадіжку з квартири Марковського, заподіявши йому майнову шкоду на суму 42 тис. 850 грн.
Потім усі троє проникли в квартиру Голубовича, склали у дві великі валізи його майно вартістю 57 тис. 200 грн., але при винесенні валіз з квартири були помічені сусідкою Колядою, яка зчинила галас. Незважаючи на це, Буцан, Панько та Скорик збігли з валізами вниз, сіли в автомобіль, що належав Паньку, і втекли, але невдовзі були затримані. Більшу частину майна, викраденого з квартири Марковського, вартістю 28 тис. 600 грн. Буцан продав Шумському, якого попередив, що це майно здобуте внаслідок квартирної крадіжки.
Ознайомтесь із статтями 185 і 186 КК України, а також з абзацом 2 п. 6 та абзацом 6 п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. № 12.
Яка має бути кримінально-правова оцінка дій Буцана, Панька, Скорика та Шумського?
Розв’язання
1. Уточнення та попередня оцінка фактичних обставин.
1.1. Оскільки в умовах задачі не зазначено інше, будемо вважати, що єдиним планом злочинної діяльності групи не передбачалась ситуація, яка мала місце в другому епізоді, а вчинені суб’єктами дії після зчинення галасу сусідкою не охоплювались їх умислом на початковому етапі вчинення злочину.
1.2. Вартість викраденого майна з квартир Марковського та Голубовича дозволяє визнати обидва злочини вчиненими в особливо великих розмірах (в обох випадках ця вартість більше ніж у шістсот разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян).
1.3. Відсутність в умовах задачі даних про мету придбання Шумським викраденого майна зумовлює висновок про відсутність у його діях мети приховати відповідний злочин.
2. Попередні висновки щодо видів злочинів, які вчинили суб’єкти. Вчинений Буцаном, Паньком та Скориком перший злочин містить ознаки крадіжки (ст. 185 КК); вчинене ними у другому епізоді містить ознаки крадіжки та грабежу (ст. 185, ст. 186 КК; докладніше див. підпункти 2, 5 п. 3 даного розав’язання).
Дії Шумського містять ознаки злочину, передбаченого ст. 198 КК.
3. Вплив окремих інститутів, що стосуються злочину, на кримінально-правову оцінку діянь суб’єктів.
3.1. Стадії вчинення злочинів. Вчинені суб’єктами злочини є закінченими. У перших двох епізодах суб’єкти перемістили вилучене ними з квартир майно не лише за межі цих квартир, а й за межі будинків і тим самим дістали реальну можливість початкового розпорядження цим майном. І хоч у другому епізоді дії суб’єктів розпочалися як крадіжка, а закінчилися як грабіж, вчинене в правозастосовній практиці розглядається як єдиний (одиничний) злочин (докладніше див. підпункт 5 даного пункту). Закінченим є і злочин, який вчинив Шумський.
Вплив на кваліфікацію. Дії всіх зазначених у задачі суб’єктів кваліфікуються без посилання на статті 14, 15 КК.
3.2. Співучасть у злочині. Крадіжку і грабіж вчинено Буца-ном, Паньком та Скориком у співучасті. Форма співучасті — співучасть «особливого роду», в даному випадку такий її різновид, як вчинення злочинів організованою групою (всі ознаки вчинення злочину організованою групою, передбачені ч. 3 ст. 28 КК, в діях суб’єктів наявні).
Вплив на кваліфікацію: а) дії всіх учасників організованої групи, які брали участь у вчиненні злочинів, незалежно від їх ролі у вчиненні злочинів, кваліфікуються без посилання на ст. 27 КК; б) оскільки юридичні склади злочинів, передбачених статтями 185 і 186 КК, передбачають як кваліфікуючу ознаку (обтяжуючу обставину) їх вчинення «організованою групою», ця ознака і має інкримінуватись суб’єктам; в) кваліфікуюча ознака спеціального суб’єкта (Буцана) — «повторно» — при кваліфікації першого злочину інкримінується лише йому і на кваліфікацію дій інших співучасників не впливає; г) особлива роль Буцана як організатора і керівника організованої групи на рівні кваліфікації його дій не дістає відображення, але має бути врахована при призначенні йому покарання.
Злочин, вчинений Шумським, ознак співучасті не містить (див. докладніше підпункт 4 даного пункту).
3.3. Посереднє виконання злочинів. За умовами задачі не вбачається.
3.4. Причетність до злочину. Прояв даного інституту кримінального права вбачається у діях Шумського. Має місце особливий різновид причетності — заздалегідь не обіцяне придбання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, яке є окремим різновидом злочину, передбаченого ст. 198 КК.
Вплив на кваліфікацію. Дії Шумського кваліфікуються за ст. 198 КК.
3.5. Конкуренція кримінально-правових норм. При кваліфікації злочинів, вчинених Буцаном, Паньком та Скориком, має місце конкуренція юридичних складів злочинів одного виду з обтяжуючими та особливо обтяжуючими обставинами (конкуренція кваліфікованого та особливо кваліфікованого складів злочинів): конкурують між собою склади злочинів, передбачені ч. 3 ст. 185 та ч. 5 ст. 185 КК — при кваліфікації дій Панька та Скорика; ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 5 ст. 185 КК – при кваліфікації дій Буцана; ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 186, ч. 5 ст. 186 КК — при кваліфікації дій Буцана,Панька та Скорика.
Вплив на кваліфікацію. У межах формули кваліфікації зазначається та частина відповідної статті Особливої частини КК, яка передбачає найбільш обтяжуючу обставину, а в юридичному формулюванні обвинувачення вказуються всі обтяжуючі обставини.
Своєрідна конкуренція виникає також при кваліфікації дій суб’єктів у другому епізоді, коли має місце так зване переростання крадіжки у грабіж. Відповідно до абзацу 2 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. № 12 такі дії належить кваліфікувати лише як грабіж. Таким чином, використовуючи цей основний правозас-тосовний аргумент, можна обґрунтувати висновок, що зміна менш небезпечної форми викрадення майна на більш небезпечну не утворює сукупності злочинів, а пріоритет щодо остаточної кваліфікації має той юридичний склад злочину, який передбачає більш небезпечну форму викрадення майна. При цьому за змістом роз’яснення, що міститься в абзаці 6 п. 30 цієї ж постанови Пленуму Верховного Суду України, кваліфікуючі ознаки (обтяжуючі обставини), які мали місце на початковому етапі дій суб’єкта, інкримінуються йому при остаточній кваліфікації його дій.
Вплив на кваліфікацію: а) дії суб’єктів у другому епізоді кваліфікуються лише за відповідною частиною ст. 186 КК; б) при кваліфікації їх дій суб’єктам інкримінуються кваліфікуючі ознаки «проникнення у житло» та «організованою групою», які мали місце на етапі вчинення незакінченого замаху на крадіжку.
3.6. Множинність злочинів. У діях Буцана, Панька та Скорика вбачається множинність злочинів. При цьому в діях Буцана має місце рецидив злочинів, сукупність злочинів та повторність злочинів, а в діях Панька та Скорика — повторність та сукупність злочинів. У діях Шумського множинності злочинів не вбачається.
Вплив на кваліфікацію: а) сукупність злочинів — особам інкриміновано кілька різних юридичних складів злочинів, що відображено як у формулі кваліфікації, так і в юридичному формулюванні обвинувачення; б) повторність злочинів — при кваліфікації дій суб’єктів за ч. 5 ст. 186 КК їм інкриміновано кваліфікуючу ознаку «повторно», що відображено лише в юридичному формулюванні обвинувачення (за правилами кваліфікації при конкуренції кваліфікованого та особливо кваліфікованого складів злочину — див. підпункт 6 цього пункту); в) рецидив злочинів — при кваліфікації дій Буцана за ч. 5 ст. 185 КК йому інкриміновано кваліфікуючу ознаку «повторно», яка в даному разі представляє цю форму множинності злочинів в межах ст.185 КК (ця ознака також відображена лише в юридичному формулюванні обвинувачення).
4. Формула кримінально-правової кваліфікації.
Дії Буцана необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 5 ст. 185; ч. 5 ст. 186 КК.
Дії Панька та Скорика слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 5 ст. 185; ч. 5 ст. 186 КК.
Дії Шумського необхідно кваліфікувати за ст. 198 КК.
5. Юридичне формулювання обвинувачення.
Буцан здійснив таємне викрадення чужого майна — крадіжку, вчинену повторно, поєднану з проникненням у житло, вчинену в особливо великих розмірах, організованою групою (ч. 5 ст. 185 КК); відкрите викрадення чужого майна — грабіж, вчинений повторно, поєднаний з проникненням у житло, вчинений в особливо великих розмірах, організованою групою (ч. 5 ст. 186 КК).
Панько та Скорик здійснили таємне викрадення чужого майна — крадіжку, поєднану з проникненням у житло, вчинену в особливо великих розмірах, організованою групою (ч. 5 ст. 185 КК); відкрите викрадення чужого майна — грабіж, вчинений повторно, поєднаний з проникненням у житло, вчинений в особливо великих розмірах, організованою групою (ч. 5 ст. 186 КК).
Шумський здійснив заздалегідь не обіцяне придбання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом (ст. 198 КК).
Методичні рекомендації щодо розв’язання задач із Загальної частини кримінального права в межах окремих інститутів, що стосуються покарання та інших заходів кримінально-правового впливу. Особливості даного типу задач передбачають поглиблене дослідження змісту окремого інституту (іноді кількох інститутів), що стосується заходів кримінально-правового впливу. Як правило, розв’язання таких задач не містить встановленої законом «процесуальної» форми власної кримінально-правової оцінки фактичних обставин, хоч окремі задачі можуть включати завдання щодо написання, наприклад фрагмента резолютивної частини вироку з питань призначення покарання. Значно рідше при розв’язанні цього типу задач виникає необхідність уточнення та попередньої оцінки фактичних обставин, у багатьох випадках немає потреби в їх систематизації. Тому, зберігаючи в цілому таку ж форму, яку було наведено вище (див. методичні рекомендації щодо розв’язання задач із Загальної частини кримінального права в межах окремих інститутів, що стосуються злочину), розв’язання задач цього типу, як правило, за обсягом коротше, а за змістом простіше.
Зразок розв’язання задачі із Загальної частини кримінального права в межах окремих інститутів, які стосуються покарання та інших заходів кримінально-правового впливу.
Задача
Мацака було засуджено за хуліганство, пов’язане з опором представникові влади, до позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців. Через півроку після відбуття покарання стало відомо, що до постановлення вироку він вчинив також крадіжку і грабіж.
Розглянувши справу, суд призначив Мацаку покарання за ч. 1 ст. 185 КК у вигляді виправних робіт на строк 2 роки, за ч. 2 ст. 186 КК у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки, а за сукупністю цих злочинів — у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
Дайте оцінку рішенню суду.
Напишіть фрагмент резолютивної частини вироку, в якому Мацакові буде призначено остаточне покарання, обравши найбільш суворий з можливих його варіантів.
Розв’язання
1. Уточнення та попередня оцінка фактичних обставин. За ч. 2 ст. 186 КК дії Мацака кваліфіковано за ознакою повторності.
2. Систематизація фактичних обставин, які стосуються інституту призначення покарання. У такій систематизації немає потреби.
3. Визначення конкретних правових, правозастосовних та теоретичних орієнтирів.
3.1. Правовими орієнтирами є:
а) щодо призначення покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк — санкції ч. 3 ст. 296, ч. 2 ст. 186 та ст. 63 КК;
б) щодо призначення покарання у вигляді виправних робіт — санкція ч. 1 ст. 185 та ст. 57 КК;
в) щодо призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів — ст. 70 КК;
г) щодо правил складання покарань та зарахування попереднього ув’язнення – ст. 72 КК.
3.2. Правозастосовними орієнтирами є пункти 20—22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. № 7.
3.3. Теоретичними орієнтирами є положення науки кримінального права щодо призначення покарання при так званій розірваній сукупності злочинів.
4. Зіставлення фактичних обставин з правовими, правозас-тосовними та теоретичними критеріями в межах інститутів «Види покарань» та «Призначення покарання». У письмовому вигляді не наводиться.
5. Проміжні та остаточні висновки щодо кримінально-правового змісту фактичних обставин у межах інститутів «Види покарань» та «Призначення покарання».
5.1. Призначення покарання за окремі злочини, що утворюють сукупність, відбулося у межах санкцій ч. 3 ст. 296, ч. 1 ст. 185 та ч. 2 ст. 186 КК; при цьому порушення положень статей 57 і 63 КК не вбачається.
5.2. Призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів у порядку ст. 70 КК відбулося з окремими порушеннями, до яких, зокрема, належать:
а) було призначено остаточне покарання лише за два злочини, передбачені ч. 1 ст. 185 та ч. 2 ст. 186 КК; у даному випадку має місце так звана «розірвана» сукупність злочинів і тому остаточне покарання необхідно призначати за сукупністю не двох, а трьох злочинів — з урахуванням покарання, призначеного за ч. 3 ст. 296 КК попереднім вироком;
б) не було проведено зарахування до призначеного за сукупністю злочинів остаточного покарання, покарання, відбутого Мацаком за першим вироком; у даному разі підлягає зарахуванню відбуте ним покарання у вигляді 2 років 6 місяців позбавлення волі за хуліганство, пов’язане з опором представникові влади (див. ч. 4 ст. 70 КК).
6. Написання фрагмента резолютивної частини вироку з питань, що стосуються призначення покарання. Конкретний зміст такого фрагмента зумовлений тим, що в ньому: а) збережено види і розміри покарань, призначені за окремі злочини, що утворюють сукупність; б) усунуто помилки (порушення), які були зазначені вище, при призначенні остаточного покарання за правилами ст. 70 КК; в) принцип призначення остаточного покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк і, відповідно, його розмір визначено за найбільш суворим варіантом; г) вихідні дані вироку, яким Мацак засуджений за ч. 3 ст. 296, а також дата взяття його під варту за останньою кримінальною справою є умовними.
З урахуванням зазначеного фрагмент резолютивної частини вироку має такий вигляд:
«Визнати Мацака Олександра Івановича винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 185 та ч. 2 ст. 186 КК.
Призначити Мацаку О. І. покарання за ч. 1 ст. 185 КК — у виді виправних робіт на строк 2 роки, за ч. 2 ст. 186 КК — у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі частин 1—4 ст. 70 КК та з урахуванням вироку місцевого суду Дарницького району м. Києва від 21 жовтня 2001 р. шляхом повного складання покарань, призначених Мацаку О. І. за злочини, передбачені ч. 3 ст. 296, ч. 1 ст. 185 та ч. 2 ст. 186 КК, визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 2 місяці.
Зарахувати в строк призначеного покарання покарання, відбуте Мацаком О. І. за вироком місцевого суду Дарницького району м. Києва від 21 жовтня 2001 р. — 2 роки 6 місяців позбавлення волі, остаточно визначивши до відбування покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 8 місяців.
Строк покарання обчислювати з 20 листопада 2004 р., зарахувавши в цей строк час тримання Мацака О. І. під вартою за останньою кримінальною справою».
7. Відповідь на конкретні запитання (якщо вони поставлені в задачі).