Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Проблеми герменевтики продовжує розвивати учень Гайдеггера Ганс Георг Гадамер. Він розробляє філософську герменевтику — філософію розуміння, в якій розуміння є засобом буття людини у світі. Обмеженість попередньої філософії полягала в її гносеологічній орієнтації, з'ясуванні умов можливостей пізнання. Справжня філософія повинна мати онтологічну орієнтацію, вона повинна починати дослідження зі з'ясування умов існування людини.
Існування людини нерозривно пов'язане з переживанням нею свого буття, яке виражається в наявності «досвіду світу». Гадамер вважає, що основні механізми формування «досвіду світу» закладено в мові. Тільки в мові відкривається істина буття. Мова - те середовище, де «Я» і «світ» виражаються в початковій взаємозалежності. Мова є те, що конструює світ людини, що визначає спосіб людського «буття-в-світі».
Висловити себе у мові означає одержати перше існування. «Буття людини є буття у мові» такий висновок Гадамера.
Мова подає вихідні схеми людської діяльності ще до вираження світу в поняттях, забезпечує допонятійне та до-рефлексивне опанування світу.
«Якщо хочеш пізнати самого себе, то подивись, як це роблять інші; якщо ж хочеш зрозуміти інших, то заглянь у своє власне серце».
Ф. Шіллер
Мова забезпечує попереднє розуміння, «передрозуміння», але реалізується в таких формах освоєння світу, як «передпогляд», «передсудження», «передзахоплення» та ін. Між цими формами ієрархії не існує.
Відкриваючи себе у світі, людина спочатку спирається на забобон. Він - головна форма дорефлексивного освоєння світу. Найважливіший вид забобону - авторитет (традиція). Гадамер вважає, що попередня філософія заперечувала забобон, стверджувала перемогу логоса над міфом. У цьому була її помилка, оскільки від забобону позбавитися просто неможливо, адже він має дві сторони: негативну та позитивну. Наприклад, що таке авторитет? З негативного боку - це підкорення іншому, відречення від свого розуму. З позитивного боку - це усвідомлення того, що ця особистість перевершує нас розумом і гостротою суджень. Людина завжди правильно обирає собі авторитет, який лежить в основі традиції. Висновок Гадамера: людська діяльність, у тому числі й теоретико-пізнавальна, укорінюється в забобонах, без них вона неможлива.
Наступна фундаментальна особливість буття людини у світі -історичність. Неможливо стати на позицію позаісторичного суб'єкта, бо він завжди визначається місцем і часом, тобто тією ситуацією, в якій знаходиться.
Помилка європейської філософії полягає в тому, що вона показувала позицію позаісторичного суб'єкта, якого було «вирвано зі свого онтологічного дому», з реального процесу свого буття. А тепер необхідно «занурити» гносеологію в реальне людське буття, повернутись до онтологічного розуміння людини.
Завдяки цьому традиційні проблеми матимуть інший вигляд. Наприклад, істина розумітиметься реальною, «історичною» людиною, і тепер вона становитиме не характеристику пізнання, а характеристику буття людини. І як «небайдужа людині», як укорінена в її забобонах вона є її правдою. Людина не може існувати без правди, і доки вона живе — живе в правді. Найкращий засіб виявлення «істинного буття», тобто правди, -це мистецтво.
Таким чином, розуміння — екзистенціал реальної людини, форма самовиявлення та самоусвідомлення індивіда. Розуміння укоренилось як у забобоні суб'єкта розуміння, так і в забобоні об'єкта розуміння. Забобон суб'єкта розуміння сприяє розумінню. По-перше, забобони інтерпретатора максимально загострюють текст і, по-друге, сприяють трансляції досвіду від покоління до покоління. Інтерпретація тексту — це створення його змісту по-новому, і кожний акт інтерпретації — це момент тексту, ланка здійснення традиції, яка транслюється в житті тексту.
Розуміння культурної традиції (тобто історії) становить діалог минулого та сучасного. Справа не у вивченні історії, а в її розумінні, тому слід усунути протилежність між самою історією (онтологією) та знанням історії (гносеологією).
Сучасне має свій горизонт, у т. ч. горизонт забобону, який визначає розуміння. Минуле також має свій горизонт. Для розуміння минулого необхідне зближення, «переплавка» горизонтів сучасного та минулого. Цією «переплавкою» і є перехід від гносеології до онтології, їх злиття. В результаті формується третій горизонт, загальний, який переважає і горизонт сучасного, і горизонт минулого. Здійснюється «сходження»: історик розуміє минуле краще, ніж розуміли самі автори історії, і навпаки, минуле допомагає історикові краще зрозуміти сучасне.
Насправді не існує ізольовано ні горизонт минулого, ні горизонт сучасного, а існує їх синтез, адже горизонт сучасного залучений у процес безперервного формування. І цей процес не відбувається без участі минулого, тому, вважає Гадамер, краще говорити не про два горизонти, а про один-єдиний, який відсуває свої межі все далі в глиб легенди.
Діалог минулого та сучасного здійснюється у питально-відповідній формі. Кожний текст є відповіддю на якесь запитання, адже без нього він не з'явився б. Оскільки текст відповідає на запитання, він має смисл і завжди є те, що відповідає на запитання. Кожний текст, відповідаючи на запитання, пропонує істинну відповідь. Істина «розчинена» в змісті тексту. Зрозуміти минуле означає «почути», що воно «бажає» сказати нам як істину. Зрозуміти минуле означає зрозуміти його правду.
Для ведення діалогу з минулим слід реконструювати запитання, відповіддю на яке є даний текст. Необхідно виявити того, кому цей текст відповідає на запитання. Потім задати це запитання собі як своє власне, сучасне. Сплав минулого і сучасного змінить смисл запитання. Зрозумівши запитання, як своє власне, слід задати його тексту; оскільки це вже інше запитання, текст і відповість по-іншому. Так здійснюється сходження до єдиного горизонту.
Таким чином, Гадамер, по-перше, перетворює герменевтику в онтологію розуміння; по-друге, обмежує принцип рефлексії принципом ро
«Ніхто - ні жінки, ні чоловіки - не прислухаються до змісту слів. Важливим є голос, який їх вимовляє. Слова потрібні для дотримання правил, умовностей, порядності. їх промовляють, після чого залишається взятися до найважливішого».
А. Камю
«Розумник висуває проблеми, дурень і невіглас вирішують їх, але всі труднощі залишаються для філософа».
Ж. Ламетрі
зуміння; по-третє, приймає як первинну онтологічну реальність людину як буття в мові.
Центральне поняття у герменевтиці французького філософа Поля Рікера — особистість, яка є місцем народження значень, що дають початок осмисленню
культури. Саме особистість творить світ культури. Завдання філософії — розробити метод аналізу людської суб'єктивності. Намагаючись об'єднати в герменевтиці онтологію і гносеологію, Рікер прагне розробити герменевтику як методологію розуміння. Завдання філософської герменевтики - критичний аналіз усіх можливих методів інтерпретації, окреслення сфери застосування різних методів інтерпретації та різних «герменевтичних систем».
Для виконання цього завдання Рікер пропонує метод аналізу людської суб'єктивності, називаючи його регресивно-прогресивним. Цей метод дає змогу зрозуміти явища людського буття у трьох часових вимірах: минулому, сучасному, майбутньому, адже сучасна людина пов'язана і з минулим, і з майбутнім. Завдання полягає в тому, щоб висвітити «археологію» людини, її укоріненість у минулому і зрозуміти «телеологію», мотиви і спрямування її руху в майбутнє. «Археологія» суб'єкта досліджується за допомогою регресивного методу, «телеологія» - за допомогою прогресивного. Через регресивний метод з'ясовується джерело сенсу людської діяльності, яке лежить «позаду» об'єкта, в минулому.
Особливу допомогу при вивченні «археології» може надати психоаналіз Фрейда, здатний розкрити крайні основи людської екзистенції. Як основа регресивного методу психоаналіз, вивчаючи «археологію» суб'єкта, з'ясовуючи крайні основи екзистенції, розуміє світ культури як форми сублімації та інверсії людського «Я».
Завдяки прогресивному методу встановлюється джерело сенсу людської діяльності, яке слід шукати попереду суб'єкта, в майбутньому. Людина діє цілеспрямовано, тому вона істота телеологічна. Завдання полягає в тому, щоб розкрити телеологію суб'єкта. У прогресивний метод входять феноменологія духу і феноменологія релігії. Через феноменологію духу розкривається телеологія людської суб'єктивності, а через феноменологію релігії - спрямованість людини до священного.
Онтологічна герменевтика Рікера, яка спирається на регресивно-прогресивний метод, пов'язуючи проблему мови з існуванням, дає можливість зрозуміти існування людини до виникнення мови і бачити в мові засіб, за допомогою якого людина створює «другий світ»', що символічно виражає «світ перший». Крім того, Рікер вбачає завдання герменевтики в тому, щоб обґрунтувати роль людини як суб'єкта культурно-історичної творчості, в якій здійснюється зв'язок часів і яка базується на активній діяльності індивіда