Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Золотіє іменами українська дитяча література, серед яких чільне місце посідає Михайло Стельмах, бо не дарма в народі кажуть, що лише та людина вважається істинним літератором, яка пише для дітей. Неперевершеним його біографічним твором, є «Гуси – лебеді летять», в якому автор, знайомлячи читачів з хлопчиком Михайликом, вводить їх в чарівний світ української мови. Казка, в яку вірить Михайлик, вкладає в його уста «оте слово, до якого дослухається земля і вода, птиця в небі й саме небо». Допитливий, мудрий хлопчик розповідає, як над хатою пролітають лебеді. Його розповідь некваплива, лірично забарвлена, по-дитячому безпосередня: «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Вони летять нижче розпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів. Дід говорить, що так співають лебедині крила». Ліризм і емоційна спрямованість притаманні кожному його творові. А часто-густо відчувається навіть ритмізація прози, що свідчить – письменник і в прозі залишається поетом. «З-під хмарки, мов з-під кудлатої брови, краєчком ока глянуло сонце на землю і здивувалося: чого це на полі так багато людей?.. Проскочило густо-рожеву хмарку і розгонисто прогнало золотими стрічками поперед себе наполохані тіні: вони, бліднучи, блискавично кинулися врозтіч, пробігли по долинці, впали в став і над ними заколихались опромінені хвильки» — читаємо ми уривок з твору «Кров людська — не водиця» і збагачуємо мовні дитячі джерельця новими чудовими словами. Надбання письменника передаються у спадок дітям. Барвистість, багатство мови, художні де талі в його прозі довершують зображення будь-якого явища, тим самим впливаючи на мовний розвиток дитини. Так, наприклад, у лісі було «чути, як жолудь, токуючи по гілках, падає на кореневище, коником одскакує од трави і зручніш припадає до землі, ще теплий, як дитина, і тугий, неначе патрон». Стануть у нагоді й уривки з «Березового соку», де автор описує прихід весни. «Уже в чорнолісі одспівувала ніжно-голубими дзвониками сколодра, на осонні почала береза вдовиними сльозами печалитись — притулишся до неї і почуєш під корою перестук тихий, начеб серця, роками натруженого. Непомітно весна позазіллювала зруби, озера, просіки…».
Любов до Батьківщини ми починаємо виховувати в дошкільному віці з любові до мами, тата, братиків, сестричок, дідуся, бабусі тобто з сім’ї, з вітцівського двору, вулиці, села, рідного краю. Саме цьому сприяє поезія М. Стельмаха. Візьмемо його вірш.
А у мене є сестричка —
Трохи більша рукавички.
Ми із нею подружили.
Хоч вона й кричить щосили.
Мама каже, що всі діти
Учаться так говорити.
Я сестричку розважаю.
Сам їй віршика складаю:
«Ти, маленька, підростеш,
В гай із братиком підеш —
Під берези, під дуби,
По суниці, по гриби…»
Крик у хаті затихає,
Бо сестричка в гай бажає.
В цьому віршеві, як ми бачимо, розкривається взірець відносин між старшими і молодшими членами родини. Цій же темі підпорядковано і вірш
СКОРО Я ПІДУ ДО ШКОЛИ
Скоро я піду до школи.
От зберуть врожай із поля,
Повезуть на трудодні,
Значить — в школу час мені
А сестричці ще не час,
Бо вона маленька в нас —
Не запишуть в перший клас.
От і журиться сестричка,
Що вона ще невеличка.
Я кажу їй: — Не журись,
Сам маленьким був колись.
Виховувати любов до праці, присуспільнювати дітей до неї — одне з важливих завдань виховання школярів. Мало, дуже мало справжніх творів для дітей з даної тематики. Як ми бачимо, в творчості М.Стельмаха їх ціла низка.
КОЛОСОК ДО КОЛОСКА
Наступили дні щасливі —
У полях збирають жниво.
…Всі усі тепер у полі,
Бо роботи є доволі.
Навіть Мурчик, — кіт вусатий —
Десь повіявся із хати.
Примостився на стерні
Й ловить миші цілі дні.
Що ж робить мені, малому,
Залишайся, кажуть, вдома.
Це в жнива, в гарячі дні
Залишатися мені?!
Та не буде так ніколи!
Я піду в широке поле.
Відшукаю маму й тата:
- Я прийшов вам помагати…
Покладу в поділ сорочки
Колосок до колосочка.
Колосок та колосок —
Назбирається стіжок.
Або:
ГРЯДОЧКА СЕСТРИЧКИ
У сестрички теж є грядочка,
Невеличка, наче кладочка,
А на грядці — огірочки
І кавун в рябій сорочці.
Сім головок маку.
Трохи пастернаку.
Був на грядці і горох.
Та його ми з’їли вдвох.
Значимим у цьому напрямку роботи є вірш
СОНЦЕ СТУКАЄ В ВІКОНЦЕ
Сонце стукає в віконце
Ти не спи, як сходить сонце.
Прокидайся й на зарядку,
Через кладку на лужок,
А з лужечка та в садок.
Там лежать граблі, лопата, —
То ямки берись копати:
Треба вчасно навесні
Посадити яблуні.
Груші, персики, горіхи
Добрим людям для утіхи,
І для цвіту, і для плоду
На здоров’ячко народу.
Та й герой твору «Гуси-лсбеді летять», Михайлик, любить поле, працю хлібороба, бо поле, жито, колос, зерно, то життя його родини. Та й свій перший сніп він запам’ятав на все своє життя. Славно ж йти між жигами і дітям, які слухають про Михайлика. їм теж хочеться більше пізнати про поле, по якому так хороше йти Михайликові, про працю хлібороба.
Але ж працювати вміють не лише діти. Тож у нагоді стануть вірші, в яких поет вдало розповідає про те, що і звірята люблять працювати. Ось, наприклад, як славно працює сімейка бобра.
У бобра добра багато
І надворі, і в коморі,
І в оборі.
І у хаті.
Бо охоче
Дні і ночі
Він робив:
Він і сіяв.
Він і віяв,
І косив,
І молотив.
А тепер бобер
На гаті
Вчить маляток
Бобреняток
Майструвати.
Тихо-тихо
Йде бобриха
Через брід.
Бо несе родині
Дві хлібині
У хустині
І обід.
Діти довідуються про те, що не завжди все ладнається і в роботі звірят, про що свідчить наступна поезія
ЧИМ ВЕДМЕДЮ ПОСОБИТИ?
У діброві при долині,
Де біжить-дзвенить струмок,
Посадив ведмідь малину
І для себе, й для діток.
Взяв ведмідь відро із хати
Та й чалапає в струмок:
Взявсь малину поливати
І для себе, й для діток.
А вода біжить з відерця,
Витікає прямо вмить.
Ухопивсь ведмідь за серце
І не знає, що робить.
Підкажіть скоріше, діти,
Чим ведмедю пособити?
За допомогою творчості М. Стельмаха ми можемо здійснювати і фізичне виховання. Прикладом цього є його вірш
ГУСАК
Наш гусак піднявсь на кладку,
Став, як завше, на зарядку,
Повернувся вліво, вправо,
Чітко робить вільні вправи.
От зробив гусак зарядку,
Та й у річку — бух із кладки! —
Миє крила, чистить лапки.
Каже качур: — Так! Так! Так!
Фізкультурник наш гусак.
Україна — земля оріїв, сівачів. Багата земля, найістотнішою прикметою довкілля якої є розмаїте природне багатство. А квіти, трави, дерева, які на ній ростуть, символізують її силу, міць, красу. І саме на цій землі може зростати абсолютно духовно здорова особистість, гармонійна, творча, далекоглядна, відкрита всьому, що розвиває, що відповідає її життєвій позиції.
Врахування схильності української дитини до гармонії з природою, дозволяє нам накреслити оптимальний варіант моделі особистості, яка не скривдить тварину, не зімне квітку, не засмітить джерела, не осквернить криницю, яка здатна змінити довкілля на краще. Особистості, яка вміє краще бачити незрівнянну красу довкілля і має бажання наситити нею життєвий простір, утримати цю примхливу красу, яка врятує світ. Тобто, сформувати екологічну культуру особистості. Неабияку роль в цьому відіграють твори М.Стельмаха. За допомогою своїх милозвучних поезій він веде малюків в світ природи.
«…літо, літечко! Я люблю як ти розкриваєш свої вії, прижурений житній цвіт, люблю, як ти довірливо дивишся на мене очима волошки і озиваєшся косою у лузі, перепілкою в полі.
…літо, літечко! Воно тихо з полів зайшло в село, постояло біля кожного тину, городу, та й взялося до свого ділечка, щоб усе росло, родило. І все аж навшпиньки спинається, так хоче рости, так хоче родити!» — читаємо в його повісті «Щедрий вечір».
Дитину вражають своєю мальовничістю стельмахівські пейзажі. Відчувається, що письменник закоханий у рідну природу, добре знається на тонкощах її краси, милується барвами і пахощами землі й свою любов передає дітям.
МИ ЛЮБИМО ВЕСНУ
Зелену, чудесну,
Грімницю у тучі,
І дощик співучий,
І луки широкі,
І ріки глибокі,
І поле веселе,
У рідній оселі
І цвіт у маю —
Всю землю свою! Бо як її не любити. Читаємо строчки і перед нами постає картина, де
Зацвіли усі діброви
І долини, і луги,
І річки синіють знову,
І не входять в береги…
А ось про літо
ЧЕРВЕНЬ
Дні погожі,
Ясні, жаркі.
На лугах
Дзвенять косарки.
Та й зимі відшукалося місце в поезії.
Вранці сніг війнув із поля
Й забіліло все навколо
І дорога, і гайок,
І ставок, і наш каток.
З любов’ю описуючи тварин, він тим самим виховує любов до них, бажання оберігати ці маленькі створіння.
ЗАЄЦЬ СПАТИ ЗАХОТІВ
Сам постелю постелив.
Сам собі приніс подушку,
Підмостив її під вушко.
Та у зайця довге вушко —
Все звисає із подушки.
А ось
В піджачок
З голочок
Одягнувся їжачок
Та й із хати —
Назбирати
Грушечок - гниличок.
На стежині, у долині під дубком
Стрівся зайчик-побігайчик
З їжачком.
Каже зайчик-побігайчик:
Пропадаю,
Бо учора біля бору
Сталось горе:
Гнав мене лис
І у поле,
І у ліс…
Їжачок
Поет непомітно наголошує про те, що і звірів, і птахів треба шанувати.
У НАС ГУСИ НЕ СЕРДИТІ
Невеличка наша річка —
Я її перепливаю.
А на березі сестричка
Гиля гусоньки співає.
Гуси слухають сестричку,
З рук її скубуть травичку —
У нас гуси не сердиті,
Бо ми вмієм їх любити.
Вихователеві стане у нагоді уривок з прозового твору, де розповідається про осу, яка сонно повзла по білій квітці деревію. Варчук, герой роману «Кров людська — не водиця», вдарив ногою по квітці, і оса впала на стерню. «Він чоботом втиснув її у м’яку землю і косо подивився, як вона покаліченими крильцями хотіла вирвати з ґрунту своє перетягнуте крильце», а за кілька хвилин вже «вдруге, навіки вбив у землю осу». Вміле використання вище зазначеного матеріалу принесе значні наслідки.
Народнопоетична творчість, як складова частина культури народу, є важливим засобом пізнання історичних особливостей, його розвитку, духовності, його ідеалів, сподівань, художніх смаків, побуту. Вносячи особливий колорит в освітньо-виховний процес, будучи методом і прийомом, вона привертає до себе значну увагу.
З давніх-давен значної ваги народознавчому вихованню надавали майстри художнього слова І.Котляревський. Т.Шевченко, Л.Глібов, І.Нечуй-Левицький, І.Франко. Л.Українка, Б.Лепкий, О.Пчілка, П.Тичина, О.Довженко. Вони ставили також проблеми виховання на глибокий, соціально-національний грунт. Сьогодні, варто зупинитися на народознавчому спрямуванні творів М.Стельмаха, який в художньо-образній формі відтворив ідейне багатство, моральну чистоту, високий дух рідного народу.
Оповіді автора наткані образною мовою. Це:
КОЛИСКОВА
Наш ледащо — мудрий кіт. —
Тихо вибриті на ват.
Позирнув собі у бік
Та й у хату юнаком — скік!
А із хати — в хижку:
— Пошукаю мишку!..
Миші кіт не нашукав,
А сметану поз’їдав
Та й ховатися біжить,
А дитя в колисці спить.
Наступний твір — це теж колискова, яка знову ж таки веде мала в зачудований світ дитинства.
КРАЙ ЛІСОЧКА
Край лісочка на дубочку
Прив’язали колисочку,
Положили спать Оленку
В колисочку на світанку.
Теплий вітер повіває,
Все качисочку гойдає.
Сонце встало, сонце гріє,
Сонце дівчинку жаліє.
Твір «Через луг, через горбок» (за народними мотивами) нагадує нам пісеньку «Два півники горох молотили».
Через луг, через горбок
На ланок іде цапок.
Спіє гречка на ланку —
Серце радує цапку.
Гречку викосив цапок,
Склав з дітками у стіжок.
Молотив і так, і сяк,
І поніс зерно в вітряк.
Намолов муки цапок
Повний кадуб і мішок.
А цапиха із муки
Випікає пиріжки.
Хвалять свіжі пиріжки
Цап, цапиха і дітки.
Та й ще ціла низка творів написана за народними мотивами. Це:
ЖУРАВЕЛЬ
Журавель для бранця
Накосив стіжок сінця
Та й майструє ясельця,
Не собі — для баранця.
Хай баранчик — добрий гість —
Із яселець сіно їсть,
Хай не смикає він стіг,
Бо зламати може ріг.
ЧОГО ЛИС НЕЗДУЖАЄ
Ой у лісі калюжа є,
А чого лис нездужає?
У калюжі мочить губи,
А на сонці гріє шубу.
Шуба в лиса протерта,
Губи в лиса подерті.
А усе за курятину,
А усе за гусятину
Та усе за поросята
Доведеться пропадати…
Ой у лісі калюжа є.
А чого лис нездужає?
Як бачимо, мало сказати, що автор часто звертається до використання фольклорних скарбів. Народність є органічною властивістю всієї мовної тканини творів. І підтвердження цього — кожен твір.
Невід’ємною складовою частиною дитячого життя є казка. Не залишає поза увагою цей жанр і Михайло Стельмах. З-під його пера виходять такі казки як «Чому кріт не з’являється на світ», «Бурячок і їжачок», «В їжачковім вітряку», «Що посієш те й пожнеш».
Так у казці «Чому кріт не з’являється на світ» розповідається, що плаче мама кротиха, тому що
У кротихи
Любий кротик —
Чорна шубка,
Чорний ротик,
Розлінився в самий край,
Не виходить навіть в гай.
Матуся йому і їсти подає, і пити:
Не до столу, а в постіль,
Та й говорить до дитини:
Ти б хоч вмився на хвилину,
Хоч промий свої очиці.
Я подам тобі водиці.
Та де там?! Не хоче! Мама подає йому все… Але:
…От пройшло із пару літ.
Із дитятки виріс кріт.
Одного разу мами вдома не було, кріт був голодним і вирішив сам поласувати грушками
От і виліз кріт на світ,
Крадькома на сонце — глип!
Та й очицями кліп, кліп —
І від променя осліп.
Кріт скоріш
Без шапки бирки
Опустивсь у рідну дірку.
З того часу
Більше кріт
Не з’являється на світ.
Він літує і зимує
У норі.
Тільки шапку
Залишає угорі!
Вищезазначена казка, як ми бачимо, має як пізнавальний, так і виховний характер.
Своєрідне «стельмаховське» слово було і зостається відкритою карткою сучасної української дитячої літератури. Воно свідчить про її вагомі здобутки і значні можливості. А вміле використання його в роботі принесе вагомі результати.