Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
41)роль обітниці та морального самоконтролю у юридичній деонтології
Для юристів обітниця потрібна для вироблення свідомої відповідальності перед народом і державою у боротьбі за зміцнення правопорядку. Це своєрідна добровільна згода чесно служити народові, це також перевірка на вірність обраній професії. Крім того, обітниця надихає на формування внутрішнього особистого (індивідуального) правового і морального почуттів. Ці почуття мають зовнішній вияв у вигляді самодисципліни та самоконтролю.Моральний самоконтроль, який полягає у здатності самостійно регулювати та спрямовувати свою поведінку залежить від вимогливості юриста до себе, самокритичності, а також рівня свідомості, духовного розвитку та моральної культури особистості. Тому складання обітниці проводиться не у перший день праці, а після певної адаптації, осмислення свого призначення, здачі заліків.Чинне законодавство не передбачає санкції за порушення обітниці працівником міліції. Це пояснюється тим, що обітниця є основним індивідуально-моральним «законом», основною моральною нормою для особи, яка склала цю обітницю. Тобто обітниця є джерелом де-онтологічних норм юриста. Адже усвідомивши свою внутрішню відповідальність перед суспільством, правоохоронець виробляє власні моральні норми на основі обітниці. Ці в-ироблені норми є його особистим здобутком, і він несе персональну відповідальність за привсе-людно лану обіцянку Це його авторитет серед народу та колег по службі.Але обітниця сприяє формуванню і власних соціальних норм, які регулюють поведінку юриста, хоча правові норми й мають наказовий характер. Справа в тому, що особа, яка склала обітницю, формує власну правосвідомість, власнии стиль у юридичній діяльності, які мають систематично звірятися з суттю обітниці.Головне значення обітниці — це вираз громадського обов'язку юриста.Обов'язки, які закріплені у обітниці, — моральні вимоги до професії, що отримали правове закріплення. Однак це не формалізовані правові норми, які лише описують потрібний варіант поведінки, а норми аксіо-логічного типу, які фіксують суспільне корисну мету та цінності і залишають юристові можливість вибору засобів і форм їх досягнення. Норми, які передбачають обов'язки юриста у обітниці, поєднують у собі якості юридичного веління з якостями морально-ідеологічного імперативу: це такі правові норми, які визначають належну поведінку юриста у сфері його професійної діяльності не тільки з погляду права, але і моралі.
42)етика як наука про мораль
Вважається, що термін «етика» ввів Аристотелю для позначення особливих чеснот характеру на відміну від діаноетичних чеснот розуму. Він же створює і теорію про етичні чесноти – етику . І тут міститься важлива думка, що вплине на подальший розвиток етики і психології, а саме: людський інтелект складається з двох найважливіших частин – розуму і вдачі. Розум містить у собі мислення, пам'ять; вдача – почуття, волю.На відміну від багато в чому стихійно формується моральності, етика являє собою свідому духовно-теоретичну діяльність. Але теоретично вона вирішує і багато хто з практичних питань, що виникають перед людиною в житті і які зв'язані з проблемами боргу, добра, зла, сенсу життя і т.п. Етика раціонально осмислює, розвиває і формалізує деякі інтуїтивно очевидні для нас істини про моральні цінності, додаючи тим самим подібним до інтуїтивних припущень статус науково обґрунтованих положень. І це дуже важлива, потрібна і складна робота. Так, наприклад, найбільший американський етик XX століття Дж. Ролз свою таки складну концепцію «справедливості як чесності» будує на двох, інтуїтивно прийнятих як справедливі, принципах – принципі «рівності вихідних позицій» і принципі « переваги, щокомпенсує,» для менш процвітаючих членів суспільства. Тому традиційно етику ще називають «практичною філософією».
43)поняття правничої етики
Предметом дослідження правничої етики є мораль - реальне явище, що виправдовує своє призначення тоді, коли чогось вимагає від людини, дає певний ідеальний взірець, у чомусь навіть перевершує реальний стан людської поведінки. Тобто мораль не пасивна, а існує як певні вимоги. Маємо на увазі органічну єдність загальнолюдських і національних морально-етичних цінностей.
Зазвичай мораль пов'язують з людиною. Історично моралі передують звичаї, однак між мораллю і звичаєм є істотна різниця. Відмінність моралі від звичаю у тому, що мораль вміщує наявність свободи вибору вчинку, варіантність поведінки, а звичай виявляє залежність, яка існує між теперішнім і минулим. Мораль вимагає від людини вчинку за міркою належного. Звичай характеризується локальністю, етнічною обмеженістю, а мораль є загальнолюдським явищем. Хоча з останнім твердженням не можна повністю погодитися. Справа у тому, що людська творчість завжди має національний відтінок, хоч у ній присутнє загальнолюдське. Іншими словами, мораль відзначається широкою локальністю, хоча при цьому і пов'язується із загальнолюдськими нормами.
З огляду на правничу етику найбільший інтерес становить професійна мораль юриста, основою якої є правова мораль. Право прийнято розглядати як знання, що забезпечує життєвий успіх у системі світогляду, створюючи тим самим формальне право як зовнішній (видимий) бік права, не пов'язаний з первісними джерелами. Існує три групи джерел правової моралі:
1) аксіологічного, ціннісного змісту (звичаї, міфи, релігія), які формують протомораль, а отже, протоправо чи передправо, що поступово перетворювалось у природне право - у правову мораль;
2) гносеологічні пізнання (аналіз правових систем, правових феноменів: позитивне і живе право, антропологія);
3) праксіологія - практика (соціально-культурні і соціально-економічні процеси) [48, с. 27-28].
Юрист, використовуючи правову мораль, її джерела, здійснює правову діяльність, приймаючи правові рішення, активно включається у процес розробки нових правових завдань, дотримуючись певної мети та методики.
Негативний вплив на діяльність юриста може чинити абсолютизація раціонального підходу. Юрист, керуючись раціональною правовою дією, здатний грубо втручатися у закономірні, синергетичні процеси суспільного розвитку. Внаслідок цього професійна діяльність юриста набуває небажаного характеру, а дія виявляється у зворотному напрямі. Ось чому виникає потреба генерувати вчинки психологічно красиві, професійно гармонійні. Це означає, що юрист повинен постійно керуватись благородними почуттями.
Умови соціуму, безперечно, вимагають постійного вдосконалення професійно-правової культури юриста. Йдеться про удосконалення самої людської індивідуальності, професійну вихованість, глибоке пізнання самого себе, інтеграцію раціонального й почуттєвого, всього того, що важливе у правоохоронній діяльності, що досліджує наука етика, зокрема, правнича етика.
44)елементарна та вища етика
мораль досліджує вища етика, яка відображає вчення про онтологію і аксіологію юриста в природно-правовому просторі. Йдеться не про дію позитивного права, його моральний дух, а про дух природного права, який керує діями юриста, формує етичний мотив його професійного вчинку. Звичайно, при цьому вбачається адекватність духу права деонтологічним вимірам. Тобто індивідуально сформована думка, свідомість переходить безпосередньо у службову дію юриста: встановлення правової істини і прийняття справедливого рішення. Такий підхід до визнання вищої етики обумовлений вимогами соціуму, загальнолюдськими моральними цінностями.
Вища етика визначає особливий загальнолюдський вимір пізнання і творчість. Пізнання — це дія “на себе”, а творчість — “від себе”, а точкою відліку (серединою) для юриста є вища етика. Тому вища етика, яка має духовно-моральну основу, виступає справедливою характеристикою юриста. Тобто, у вищій правничій етиці ніби зашифрована вся таємниця професійної діяльності юриста, професійна гармонія. Розглядати її можна лише завдяки духовно-етичній освіченості.
Отже, вища етика юриста — це акмеологчна оцінка впливу правосвідомості на дотримання юристом встановленої системи принципів, вияву його свобідної волі, дотримання духовно-моральних приписів та збереження професійної гармонії у сфері етики права.
45)професійна мораль юриста
У кожній області людської діяльності велике місце відводиться моральним вимогам, проте, вони великі як професіонал юриста, що з життям і смертю, здоров'ям, честю і гідністю людини. Від моральних рисюриста-специалиста (чесності, непідкупності, вірності духові та букви закону, дотримання рівності всіх перед законом) залежить доля іншу людину - його клієнта, підслідного, підсудного. Тому людина, який вирішив статиюристом-профессионалом має чітко усвідомити ту сумупрофессионально-етических вимог, яка пред'являється щодо нього суспільством
У професійному діяльності юриста немає морально нейтральних елементів, бо в правничий та моралі одна мета - сприяти формуванню нових відносин для людей з урахуванням її загальнолюдських цінностей: гуманізму, справедливості, свободи, рівності, поваги природних права і свободи особистості.Професійний обов'язок юриста
Професійний обов'язок юриста – сукупність вимог правового й моральної характеру, що висуваються до юристу під час здійснення їм своїх службовими повноваженнями. Так, фаховий рівень і моральний борг слідчого виключає зволікання з оглядом місця події чи з його проведення.Як складова частину загального боргу професійний обов'язок юриста - основа моральних взаємин у професійної юридичної діяльності.Професійний обов'язок юриста має об'єктивну і суб'єктивну боку, тобто. є моральним в об'єктивному і суб'єктивному вираженні.
46)поняття етики права
Правовая етика передбачає певні морально-правові цінності та норми, сповідувані будь правоздатним громадянином. Оскільки всі ми перебуваємо, незалежно навіть від свого бажання, в певному правовому полі, потрапляємо в це поле фактом свого народження, стаємо суб'єктом прав, то кожному властивий певний характер сприйняття реального права, оцінка його. Дослідник розвитку правової культури А.П. Семітко так визначає суб'єкт права: "Це людина в його юридичному якості носія суб'єктивних юридичних прав і обов'язків учасника правових відносин, тобто суб'єкт, що володіє здатністю мати права і обов'язки, реально має і своїми власними діями здійснюють ці права і обов'язки"
47)правнича етика як наука та система норм
Правнича етика розпочинається саме тоді, коли юрист відчуває потребу розібратися в сенсі професійного буття, в одвічних таємницях людських вчинків. Вона не тільки здійснює етичний аналіз власних дій, а й за допомогою науки визначає людське ставлення до самої моралі: про те, який смисл, яку внутрішню необхідність вбачає людина в прийнятті тих або інших моральних норм, на чому ґрунтує свій вибір, звідки взагалі виникає в неї потреба в моральному самообмеженні [96, с. 23]. Взагалі правнича етика здійснює науковий пошук смислу життя у правовому полі.
Правничу етику як науку зумовлює духовна специфіка світогляду. Духовний вимір професійної діяльності найбільш повно обґрунтовує поведінку юриста, допомагає знайти вихід із безвихідних, на перший погляд, ситуацій. Цей вимір вимагає від юриста знання природних (духовних) законів розвитку суспільства і вміння застосовувати їх у професійній діяльності, дотримуючись створених людством моральних чеснот. Загалом правничу етику треба розглядати як систему духовних принципів юриста у пізнанні правових явищ та прийнятті справедливих рішень.
Правнича етика як наука - це вчення про систему морально-правових випереджувальних принципів професійної поведінки юриста, які відображають фактичні знання про людину, мораль, правові явища і суспільні закони з метою їх подальшого втілення у правову діяльність.
48)морально-епічні норми у юридичному процесі
Ужитковою галуззю нормативної етики є нормативна правнича етика, яка досліджує закономірні дії правової моралі.
Г. Дубова визначає професійну етику як галузь етичної науки( що вивчає систему моральних норм і принципів, які діють у специфічних умовах взаємовідносин людей у сфері певної професії; як специфічну дію загальноетичних і особливих норм професійної моралі, що мають аналітично-рекомендаційний характер, виникають і функціонують у певній професійній групі [117, с. 16-17]. Дія моральних норм у юридичній галузі - це один із предметів дослідження правничої етики. Безумовно, морально-етичні норми мають рекомендаційний зміст, але уміле їх використання формує рівень професійної культури юриста.
Найбільшу цінність мають морально-етичні норми у юридичному процесі. Солідаризуючись з Т. Москальковою, вважаємо, що юридично-процесуальні норми створює держава у вигляді правил поведінки учасників процесу, згідно з якими встановлюються їхні права, обов'язки, відповідальність, а також умови виникнення та реалізації правовідносин при провадженні юридичних справ [101, с. 6]. А правнича етика трансформує морально-етичні норми стосовно внутрішнього світогляду юриста. Йдеться про сприймання, рівень усвідомлення, творче використання державних морально-етичних норм правового характеру у юридичній діяльності. Якісне втілення таких у практику визначає їхню цінність.
Проблему обґрунтування моральних норм і цінностей досліджує В. Малахов. Він зазначає, що здавна одним із центральних суто теоретичних завдань етики було обґрунтування певної усталеної системи моральних норм і цінностей, пошук раціональних підстав, які б доводили їхню перевагу, вмотивованість і надійність
50)поняття природного права
У підтримуваному ж варіанті праворозуміння автор виходить із того, що «право природне» не вичерпує всю сферу правового (правову реальність), а являє собою сутнісний момент (аспект) юридичної діяльності. Особливості змісту й форм останньої може бути виокремлено насамперед на основі висновків юридичної антропології та соціології права, що, на наш погляд, дозволить поєднати загальне визначення природного права з науковими уявленнями про додержавний та позадержавний загальносуспільний юридичний порядок. Отож, змістом юридичної діяльності виступає здійснюваний за посередництвом соціальних інститутів контроль стосовно створення, розподілу, обміну й використання суспільно-значущих благ.З урахуванням результатів досліджень у галузях, названих вище, юридичним слід вважати й індивідуально-ситуативне регулювання (саморегулювання) суспільних відносин, яке відбувається, зокрема, в рамках інститутів договору, заповіту та ін. У будь-якому випадку юридична діяльність забезпечується певними зовнішніми формами владного впливу з боку чи то самих учасників відносин, чи то суспільних інституцій. З огляду на це державно-юридичне регулювання розглядатиметься надалі як особливий різновид владного регулювання.Як видається, прийнятним шляхом поняттєвого реконструювання феномена природного права може слугувати застосування «функціонального» підходу, який методологічно протистоїть тим підходам, що можуть бути названі «субстанційними» [3, 32]. Відповідно до останніх, поняття природного права визначається через вказівки на його буттєве джерело («природа», «природа людини», «природа речей», «розум», «ідея права», «екзистенція» тощо), або ж на певні атрибути (вічність, незмінність, універсальність, справжність, істинність тощо); чи на ті принципи, що складають його зміст (свобода, справедливість, рівність тощо). Натомість підтримуваний тут підхід ґрунтується на тому, що юснатуралістичний характер тих чи інших положень, принципів та інститутів визначається насамперед їх функціями в юридичній діяльності та в усій соціорегулятивній системі. Виходячи з можливості принципової уніфікації таких функцій, гадаємо, що саме в рамках функціонального визначення поняття природного права може бути якщо не подолана, то, принаймні, суттєво зменшена множинність його дефініцій та конкретизовано місце природного права у системі соціальної регуляції.
52)поняття свідомості та самосвідомості
Свідомість - одне з основних понять філософії, соціології і психології, що означає здатність ідеального відтворення дійсності, а так само специфічні механізми і форми такого відтворення на різних його рівнях. Свідомість виступає в двох формах: громадській і індивідуальній. Через складність феномену свідомості кожна з комплексу наук, що вивчають його, вносить певну специфіку в самий підхід до визначення свідомості. У філософії при матеріалістичному вирішенні питання про первинність буття або свідомості, свідомість розглядається як усвідомлене буття, як відношення "Я" до "не Я"., як властивість високоорганізованої матерії, що полягає в психічному віддзеркаленні дійсності, як суб'єктивний образ об'єктивного світу. У вужчому сенсі під свідомістю розуміють вищу форму психічного віддзеркалення, властиву суспільно розвиненій людині. При соціологічному підході свідомість розглядається як духовне життя суспільства в сукупності усіх її форм (наука, філософія, мистецтво, моральність, релігія, соціальна психологія). У психології трактується як психічна діяльність забезпечує узагальнене і цілеспрямоване віддзеркалення зовнішнього світу, виділення людиною себе з довкілля і протиставлення себе їй як суб'єкта об'єкту.
Процес формування образу у свідомості - це одночасно процес виділення людиною себе з навколишнього світу, протиставлення себе цьому світу. Маючи образ, людина розрізняє себе і світ. Таке розрізнення і є умова можливості свідомості. Виділення свого "Я" з природи, його протиставлення природі і є початок свідомості. При цьому слід зрозуміти, що цей етап у свідомості не є самосвідомістю. Річ у тому, що образ - це той стан людини, в якій йому стає доступний зовнішній світ. Зміст образу ототожнюється із змістом тільки предметів і речей зовнішнього світу. Образ - це результат спрямованості уваги людини на зовнішній світ, зовні. Про такі акти людина не зосереджується на самому собі, на своєму внутрішньому світі, що, власне, і є самосвідомість.
53)зміст правової свідомості
За своїм змістом правосвідомість є складним системним правовим явищем. Компоненти, що утворюють її (ідеї, теорії, концепції, почуття, емоції, настрої, установки тощо), структурно об'єднуються в дві відносно автономні компоненти — правову психологію і правову ідеологію.
Для правової свідомості характерні такі риси. Правосвідомість є одним з різновидів суспільної свідомості. їй, як і іншим формам суспільної свідомості (філософській, релігійній, моральній, політичній, естетичній), властиво відображувати навколишній світ, однак не увесь, а лише певний його аспект — правову дійсність. В умовах формування засад правової, демократичної державності правова складова суспільної свідомості дістає додаткові стимули для свого розвитку, становлення як однієї з найважливіших її частин.Носіями правосвідомості є різні суб'єкти права: особистість, громадські об'єднання, політичні партії, державні органи і їх посадові особи, юристи-науковці, юристи-практики, суспільство в цілому. В правовій свідомості відбивається ставлення суб'єкта до права, юридичної практики, поведінки (діяльності) інших суб'єктів правовідносин, їх оцінка. Правосвідомість знаходить свій вияв на всіх стадіях механізму правового регулювання, впливає на функціонування практично кожного елемента правової системи.
54)роль свідомості та почуттів у юридичній деонтології
Роль моральних почуттів у юридичній діяльності виявляється через призму спілкування людей. А виходячи з того, що юридична професія передбачає саме роботу з людьми різного характеру, рівня культури, інтелекту, то можна зазначити ту значну роль, яку відіграють моральні почуття у мотивації роботи працівників юридичних установ. По-перше, - це оцінка вчинків та поведінки людей з позицій суспільно-вироблених норм та ідеалів.
По-друге, - моральні почуття виступають засобом регуляції відносин між людьми, соціальними групами тощо. В-третє, -завдяки почуттям суспільно-значущі норми, принципи, ідеали інтуїтивно перетворюються у внутрішню переконливість людини В-четверте, - моральні почуття являються не тільки засобом регуляції, але й засобом самоствердження людини, виявом багатства її внутрішнього світу. Тому формування моральних почуттів у кожної людини, а тим більш у юристів, співробітників правоохоронних органів, є однією з важливіших задач морального виховання.
Другий важливий елемент моральної свідомості - моральні норми. Це найбільш прості форми моральних вимог, які ставляться до кожної людини. В них закріплено морально-оціночний досвід людей, інтереси суспільства або окремої людини. Вони зорієнтовані на підтримку сумісного життя та діяльності людей, суспільства в цілому. Як і моральні почуття, норми моралі являють собою універсальні регулятори поведінки. Одні з них регулюють відношення людини до себе, другі - до інших людей, в залежності від віку, статі, національної належності, треті - до оточуючого середовища, в якому мешкає людина.
56)джерело деонтологічної правової свідомості
Деонтологічна правосвідомість (як частина правосвідомості) передбачає передусім усвідомлення юристом свого призначення і власної соціальної й моральної відповідальності.Деонтологічна правосвідомість — це інтелектуальна власність юриста, оскільки вона пов'язана з інтелектом та моральними принципами; це конкретизація його правосвідомості, що відповідає одній із функцій юридичної деонтології.Деонтологічна правосвідомість юриста ґрунтується на його загальній правосвідомості, правовій інформаційній культурі, на внутрішньому імперативі права.Джерелом
деонтологічної правосвідомості є внутрішній імператив права, адже у кожному законі є той внутрішній зміст, який юрист повинен відчути. Письмово він не зафіксований, а через правове почуття у юриста формується власна деонтологічна правосвідомість. Тут виявляється також і дух права.
Формування загальної правосвідомості передбачає дві стадії: теоретичну і практичну. На першій стадії у юриста формується теоретична правосвідомість. На другій під впливом професійної соціалізації у процесі практичної діяльності виникає практична правосвідомість. Поєднання теоретичної та практичної правосвідомості дають змогу досягти вершин юридичної майстерності.
Виходячи зі змісту юридичної деонтології, деонтологічна правосвідомість має три стадії готовності: неочікувано раптову, очікувано раптову і постійну. Зрозуміло, що юрист-початківець потрапляє у ситуацію, коли він не очікує моменту вияву власної правосвідомості. І, як правило, до цього він внутрішньо не готовий. Проте друга стадія передбачає сподівання на такий вияв, і юрист заздалегідь готується до такої ситуації, навіть про всяк випадок. Третя стадія відображає ситуацію, при якій юриста не можна нічим здивувати у професійній діяльності. Його професіоналізм має енциклопедичний характер.
Вияв деонтологічної правосвідомості — це своєрідний "вибух" діяльності юриста, дія мозку з використанням великої енергії. Така діяльність не може бути тривалою, вона разова і неповторна. Тут відсутні стереотипи, ідентичність, це результат загальної правосвідомості. Для прояву деонтологічної правосвідомості велике значення мають талант і творчість. Професіоналізм юриста зумовлює відповідну правосвідомість, здатність фахово розв'язувати правові проблеми на користь громадян, з метою встановлення правової істини.
Отже, високий рівень правосвідомості безпосередньо впливає на юридичну практику. В цілому він відтворює форми юридичної діяльності, змушує юриста оцінити своє призначення в суспільстві. А деонтологічна правосвідомість прямо впливає на розвиток і формування професійної культури. Йдеться про професійне знання правових і моральних норм та принципів, про професійне ставлення до норм позитивного права (солідарність з ними, переконаність у справедливості, корисності й необхідності), про професійне вміння, прийоми і навички, про звичку дотримуватися закону, про професійний етикет і такт, а також про наукову організацію праці.