і Як у широкому соціальному так і у широкому педагогічному значенні виховання охоплює навчання та освіту
Работа добавлена на сайт samzan.net:
Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Навчання - цілеспрямована взаємодія вчителя і учнів у процесі якої засвоюються знання, формуються вміння й навички. У педагогічному процесі педагогічні категорії взаємопов'язані та взаємозумовлені. Як у широкому соціальному так і у широкому педагогічному значенні виховання охоплює навчання та освіту. Закономірністю навчального процесу є виховуючий характер навчання. Поняття „навчальний процес охоплює всі компоненти навчання: Викладача використовувані ним засоби і методинавчання, учня, який працює під керівництвом вчителя на уроці та самостійно в дома, забезпечення навчального процесу наочністю та ТЗН. Під поняттям „процес навчання" розуміють взаємодію учителя і учня. Навчання як один з видів людської діяльності складається з двох взаємозв'язаних процесів викладання і учіння. Викладання - діяльність учителя в процесі навчання що полягає в постановці перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань, організації спостережень, лабораторних і практичних занять, керівництво роботою учнів із самостійного засвоєння знань, у перевірці якості знань, умінь та навичок. Мистецтво вчителя полягає у з'ясуванні й використанні цих суперечностей для активізації пізнавальної діяльності учнів. Центральним в усіх теоріях навчання, учіння, навчальної діяльності є поняття "засвоєння". Саме засвоєння наукових знань і відповідних їм умінь є основною метою і головним результатом навчальної діяльності ( В. Давидов). За визначенням С. Рубінштейна, процес міцного засвоєння знань є центральною ланкою процесу навчання, який не зводиться до запам'ятовування та таке опанування матеріалу, яке дає змогу вільно використовувати його в різних ситуаціях, їх зміст, форми організації та методи навчання.
1. Поняття про навчання
Пізнання — процес цілеспрямованого відображення об'єктивної реальності у свідомості людей.
Співвідношення процесів пізнання і навчання: і пізнання, і навчання визначаються потребами суспільства; і пізнання, і навчання здійснюються за схемою: живе спостереження — абстрактне мислення — практика; навчання — один із шляхів процесу пізнання. Різняться ці процеси: пізнання має справу з самим об'єктом пізнання, у навчанні може бути його наочне або словесне зображення; у пізнанні відкривають об'єктивно нове, невідоме, у навчанні учень "відкриває" для себе якусь істину. У навчанні прискореним темпом пізнають те, на що наука витратила роки; навчання передбачає і формування вмінь та навичок, а пізнання — тільки розкриття істини; практика у навчанні допомагає краще зрозуміти і засвоїти матеріал, а не служить критерієм істини, як у пізнанні.
У навчальному процесі проявляються відомі положення філософії про взаємозв'язок і взаємозалежність, єдність і боротьбу протилежностей, за¬перечення заперечення, перехід кількісних змін у якісні.
Рушійними силами навчального процесу є його суперечності: а) між постійно зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і загаль-ним станом цього процесу, який потребує постійного вдосконалення; б) між досягнутим учнями рівнем знань, умінь і навичок і тими знаннями, уміннями і навичками, які потрібні для вирішення поставлених перед ними нових завдань; в) між фронтальним викладом матеріалу й індивідуальним характером його засвоєння; г) між розумінням матеріалу вчителем і розумінням його учнями; ґ) між теоретичними знаннями й уміннями використовувати їх на практиці і т. п. Мистецтво вчителя полягає у виявленні і використанні цих суперечностей для активізації пізнавальної діяльності учнів.
2. Основні функції навчання: освітня, виховна, розвиваюча
Освітні завдання уроку — забезпечити в ході уроку засвоєння (засвоєння, закріплення, застосування і т. п.) теорій, понять, законів тощо (учитель продумує їх перелік і найменування); сформувати (або продовжити формуван¬ня) загальнонавчальні уміння і навички (учитель продумує їх); сформувати спеціальні вміння з даного предмета (учитель продумує їх перелік і склад).
Виховні завдання уроку — сприяти в ході уроку формуванню основних світоглядних ідей (учитель продумує їх); забезпечити вивчення праць пись¬менників, учених, документів тощо (учитель продумує, яких саме); сприяти вирішенню завдань трудового виховання і профорієнтації школярів (учитель продумує відповідні ситуації, моменти і т. п.); сприяти вихованню моральних якостей школярів — етичних норм, гуманізму, колективізму, активної позиції у навчанні та житті і т. п. (учитель продумує найважливіші для кожного уроку); сприяти вихованню у школярів естетичних поглядів, умінь і т. п. (учитель визначає, яких саме); сприяти вихованню у школярів гігієнічних та фізкультурних умінь та навичок (учитель продумує їх).
3. Закономірності навчання
Дидактика, як і кожна наука, має свої закономірності.
Закономірності навчання — об'єктивні, стійкі й Істотні зв'язки в навчальному процесі, що зумовлюють його ефективність.
Специфіка дидактичних закономірностей полягає в то¬му, що вони відображають стійкі залежності між усіма елементами навчання — діяльністю вчителя, діяльністю учня та об'єктом засвоєння, тобто змістом навчання. За¬кономірності навчання є об'єктивними, властивими про¬цесу навчання за його суттю, та суб'єктивними, залежни¬ми від учителя, його діяльності.
Виховний і розвиваючий характер навчання. У проце¬сі навчання учні засвоюють знання, на цій основі у них формуються науковий світогляд, моральні, трудові, есте¬тичні та фізичні якості, виробляється відповідне ставлен¬ня до процесу навчання. Водночас здійснюється і процес розвитку особистості, її пізнавальних сил — мислення, пам'яті, уваги, уяви, мовлення та ін.
Ефективність реалізації закономірності виховного і розвиваючого характеру навчання зростає за умови, що вчитель знає і враховує під час уроку переконання учнів, їхнє ставлення до знань, глибину усвідомленості, світоглядні ідеї та риси характеру, які формуються в результаті навчання. Першорядне завдання педагога — навчити шко¬лярів мислити, виховувати в них прагнення до пізнання нового, до самостійного опанування знаннями. Така здат¬ність формується і розвивається, коли вони мають змогу виявляти самостійність і активність.
Зумовленість навчання суспільними потребами, її сут¬ність у тому, що кожен етап розвитку людської цивілізації потребує певного рівня вихованості й освіченості членів суспільства, що забезпечується їх навчанням. Становлення і розвиток Української держави потребують високоосвіче¬них, усебічно розвинутих громадян, національне свідомих, з почуттям причетності до державотворення. На вирішен¬ня цього завдання повинні спрямовуватися навчально-ви¬ховна діяльність школи, потенційні виховні можливості всіх навчальних дисциплін.
Ефективність навчального процесу залежить від умов, у яких він протікає, навчально-матеріальної бази (навчаль¬ні кабінети, майстерні, їх оснащення технічними засоба¬ми навчання, приладами, інструментами, комп'ютерною технікою, дидактичними матеріалами тощо).
Процес навчання залежить від вікових і реальних нав¬чальних можливостей учнів. Його зміст і методи визнача¬ють передусім з огляду на вікові особливості дітей. Реальні навчальні можливості учнів зумовлені рівнем розвитку інтелектуальної, емоційної та вольової сфер, знань і вмінь, навичок до навчання, ставленням до навчання, фізичним станом і працездатністю. Свідчення цього — у школі різ¬ні діти вчаться по-різному.
Ефективність процесу навчання залежить від рівня активності учня. Суть цієї закономірності полягає в тому, що результати навчання учня залежать від характеру нав¬чально-пізнавальної діяльності й рівня розвитку його мотиваційної сфери.
Навчання передбачає цілеспрямовану взаємодію вчи¬теля, учня і виучуваного об'єкта. Навіть якщо учень опа¬новує предмет самостійно за підручником чи додатковою літературою, вчитель спрямовує його пізнавальну діяль¬ність і контролює її.
Навчальний процес ефективний лише за умови актив¬ності учнів. Що більша різноманітність діяльності учнів на Уроці, що більша інтенсивність їхньої праці, організованої педагогом, то результативніший процес навчання.
Суб'єктивні закономірності процесу навчання
Поняття можуть бути засвоєні лише тоді, коли органі¬зовано пізнавальну діяльність учнів щодо співвідношен¬ня понять, відокремлення одних понять від інших.
Навички сформуються лише за умови організації від¬творення операцій і дій, покладених в їх основу.
Міцнішому засвоєнню змісту навчального матеріалу сприяє систематичніше організовано пряме й відстрочене повторення цього змісту та його введення в систему вже засвоєного раніше змісту.
Опанування учнями складними способами діяльності залежить від успішного оволодіння попередніми простими видами діяльності, що входять до складного способу, і від готовності учнів визначати ситуацію, в якій ці дії можуть бути використані.
Рівень і якість засвоєння за рівних умов (пам'ять, здіб¬ності) залежить від урахування вчителем ступеня значу¬щості для учнів засвоюваного змісту.
Використання вчителем варіативних завдань, що пе¬редбачають застосування засвоюваних знань в істотних для учнів ситуаціях, сприяє формуванню готовності до пе¬ренесення засвоєних знань і пов'язаних з ними дій у но¬ву ситуацію.
У навчальному процесі виявляються й такі закономір¬ності: методи, форми і засоби навчання залежать від йо¬го змісту і завдань; взаємозв'язок компонентів процесу навчання забезпечує міцні, усвідомлені й ефективні ре¬зультати навчання, розвитку та виховання.
4. Характеристика основних принципів навчання
Принципи навчання (дидактичні принципи) — основні положен¬ня, що визначають зміст, організаційні форми та методи навчаль¬ної роботи школи.
Принцип навчання, відображаючи якийсь один істот¬ний аспект процесу навчання, стає підґрунтям для форму¬лювання правил навчання.
Правила навчання залежать від принципу навчання, конкретизують його, підпорядковуються йому і сприяють його реалізації. Вони мають чітко окреслений характер практичних вказівок, якими користуються в конкретній навчальній ситуації.
Процес розвитку педагогічної науки позначений різ¬ним обґрунтуванням системи дидактичних принципів і трактування окремих з них. Першу спробу створення цілісної системи принципів навчання здійснив Я.-А. Ко-менський. Його система принципів спирається на принцип природовідповідності: у навчанні та вихованні слід врахо¬вувати природні, вікові та психологічні особливості дітей. Оскільки природа розвивається поступово, у навчанні не¬обхідно дотримуватися принципу послідовності, поступо¬вості й систематичності. Один з найважливіших його принципів — наочність: кожен учитель повинен домагати¬ся, щоб учні все сприймали чуттям.
Сучасна дидактика розглядає такі принципи навчання:
Принцип науковості. Його сутність — усі факти, знан¬ня, положення і закони, що вивчаються, повинні бути нау¬ково правильні, так само як і спосіб обґрунтування поло¬жень і законів та формування понять у процесі навчання. Реалізація цього принципу передбачає вивчення системи важливих наукових положень і використання у навчанні методів, близьких до тих, якими послуговується певна наука. Він вимагає: розкриття причинно-наслідкових зв'язків явищ, процесів, подій; проникнення в сутність явищ і подій; демонстрації могутності досягнень людських знань і науки та ознайомлення з методами науки, пізнання; розкриття історії розвитку науки, боротьби тенденцій; орієнтації на міждисциплінарні наукові зв'язки.
Принцип систематичності й послідовності навчання.
Зумовлений логікою науки й особливостями пізнавальної діяльності, яка відбувається відповідно до вікових законо¬мірностей розвитку дітей. Передбачає системність у роботі вчителя (постійну роботу над собою, опору на пройдене при вивченні нового матеріалу, розгляд нового матеріалу частинами, фіксування уваги учнів на вузлових питаннях, продумування системи уроків, здійснення внутріпредметних і міжпредметних зв'язків), а також системність у ро¬боті учнів (систематичне відвідування школи, виконання домашніх завдань, уважність на уроках, порядок у вико¬нанні домашніх завдань, час виконання завдань, система-тичне повторення навчального матеріалу).
Принцип зв'язку навчання з життям. В його основі — об'єктивні зв'язки між наукою і виробництвом, теорією і практикою. Теоретичні знання (загальноосвітні, політех¬нічні, спеціальні) є основою сучасної продуктивної праці, яка конкретизує їх, сприяє міцному, свідомому засвоєнню. Реалізацію цього принципу забезпечують: використання на уроках життєвого досвіду учнів; застосування набутих знань у практичній діяльності; розкриття практичної зна¬чимості знань; використання в процесі навчання краєзнав¬чого матеріалу; безпосередня участь школярів у громадсь¬кому житті.
Принцип наочності в навчанні. Обґрунтований у XVII ст. Я.-А. Коменським у праці «Велика дидактика». Учений сформулював «золоте правило» дидактики: «...все, що тільки можна, подавати для сприймання відчуттями, а саме: видиме — для сприймання зором, чутне — слухом, запахи — нюхом, смакове — смаком, доступне дотику — через дотик. Якщо якісь предмети одразу можна сприйма¬ти кількома відчуттями, нехай вони одразу охоплюються кількома відчуттями...».
Принцип міцності засвоєння знань, умінь і навичок. Головна ознака міцності — свідоме й ґрунтовне засвоєння найістотніших фактів, понять, ідей, законів, правил, гли¬боке розуміння істотних ознак і сторін предметів та явищ, зв'язків і відношень між ними і всередині них. Реалізація цього принципу передбачає: повторення навчального ма¬теріалу за розділами і структурними смисловими частина¬ми; запам'ятовування нового навчального матеріалу в по¬єднанні з пройденим; активізацію учнів під час повторення (запитання, порівняння, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення); нове групування матеріалу з метою його систематизації; виділення при повторенні головних ідей; використання в процесі повторення різноманітних мето¬дик, форм і підходів, вправ; самостійну роботу щодо твор¬чого застосування знань; постійне звернення до раніше за¬своєних знань для їх трактування з нової точки зору.
Принцип емоційності навчання. Виходить з того, що у процесі пізнавальної діяльності в учнів виникають пев¬ний емоційний стан, почуття, які можуть стимулювати ус¬пішне засвоєння знань або заважати йому. Процесові пізнавальної діяльності сприяє логічний, жвавий, образ¬ний виклад матеріалу, наведення цікавих прикладів, ви¬користання наочності й ТЗН, зовнішній вигляд учителя, його ставлення до учнів та ін. Головне завдання педагога в реалізації цього принципу — керувати формуванням емоцій, що активізують навчально-пізнавальну діяльність, і запобігати появі тих, які негативно позначаються на ній. Учитель повинен виховувати в учнів уміння володіти своїм настроєм, емоціями, переживаннями.
5. Способи і рівні засвоєння змісту навчального матеріалу
Засвоєнню притаманна складна внутрішня структура, яка містить кілька компонентів(ступенів, фаз).
Розрізняють (С. Рубіштейн) такі стадії (етапи) процесу засвоєння: - початкове ознайомлення з матеріалом або його сприймання в широкому розумінні; - осмислення; - спеціальна робота, пов'язана із закріпленням матеріалу; - опанування матеріалу - можливість оперувати ним у різних умовах.
Ця схема є загальною стратегією засвоєння.
Засвоєння теоретичних знань. Засвоєнням знань називається навчально-пізнавальна діяльність учнів, спрямована на свідоме і міцне оволодіння знаннями, способами виконання навчальних дій. Процес засвоєння знань починається зі сприймання матеріалу, що вивчається. Суть даної дії полягає в тому, що учні за допомогою органів чуття сприймають зовнішні властивості, особливості й ознаки предметів і явищ, які вивчаються. Сприймання - це відображення в свідомості зовнішніх властивостей, якостей і ознак предметів та явищ, що безпосередньо впливають на органи чуття. Результатом сприймання є формування уявлень як нижчої форми знань : у свідомості людини зберігаються лише зовнішні образи сприйнятих предметів і явищ, проте не розкривається їх сутність. Процес осмислення складається з таких розумових операцій (дій) : - аналіз сприйнятих, зафіксованих в уявленнях зовнішніх властивостей і ознак предметів та явищ, що підлягають вивченню; - логічне групування ознак і властивостей предметів та явищ, що вивчаються, і виділення з-поміж них найсуттєвіших, найбільш загальних; - розумове осягнення суті предметів і явищ, що підлягають вивченню,формування теоретичних понять, узагальнюючих висновків, правил; - перевірка обґрунтованості й достовірності зроблених теоретичних висновків. Результатом осмислення є розуміння матеріалу, що вивчається,утворення відповідних понять. Розуміння – мислительний процес, спрямований на виявлення рис, властивостей і зв'язків предметів, явищ, і подій дійсності. Поняття - це форма наукового знання, в якому розкривається суть пізнаних предметів і явищ, що виражається у вигляді законів, правил, висновків та інших теоретичних узагальнень. Оволодіння новим матеріалом не зводиться лише до його розуміння і формування наукових понять. Виучуваний матеріал потрібно не лише розуміти, а й зберігати в пам'яті, уміти вільно і логічно його відтворювати. Запам'ятовування часто здійснюється шляхом повторення — відтворення вивченого матеріалу. При цьому воно може бути пасивним, коли учень сприймає те, що і сприймав раніше, чи активним, коли учень самостійно відтворює знання : переказує вголос чи про себе, дає усні відповіді на питанняпідручника, складає план прочитаного, тези тощо. Суттєвою умовою успішного запам'ятовування є його довільність, що спричиняє мобілізацію вольових зусиль учня з метою міцного засвоєння навчального матеріалу.
Повторення, узагальнення і систематизація вивченого матеріалу з метою поглиблення знань та удосконалення практичних умінь та навичок. Вихідною основою стадії повторення, узагальнення і систематизації є положення про те, що пізнання є не прямою, а кривою лінією, яка безмежно наближається до спіралі. Це означає, що оволодіння знаннями не зводиться до одного пізнавального акту, суть знання не розкривається одразу всією своєю багатогранністю, а потребує подальшої розумової і практичної діяльності з метою глибшого його засвоєння
Систематизація — це розумова діяльність, у процесі якої знання про об'єкти, що вивчаються, організуються в певну систему за обраним принципом. Вищою формою систематизації є організація вивченого І засвоєного раніше матеріалу в таку систему, в якій би чітко вирізнялися її кремі компоненти і взаємозв'язки між ними. Наприклад, система знань про клітину передбачає розкриття структури клітини, як складної органічної системи, її елементів і взаємозв'язків між ними. Узагальнення і систематизація є складними взаємопов'язаними процесами: ширше узагальнення спричиняє більшу кількість зв'язків та відносин і, відповідно, ширше коло знань, об'єднаних у систему.
Такою є система і суть навчально-пізнавальної діяльності на різних етапах оволодіння матеріалом, що підлягає вивченню. Відсутність одного з етапів, тобто порушення цілісності системи, веде до низького результату навчально-пізнавальної діяльності. Лише здійснення учнями повного циклу навчально-пізнавальних дій забезпечує глибоке і міцне оволодіння програмним матеріалом, їх розумовий і загальний розвиток, формування наукового світогляду, всебічну вихованість. До важливих характеристик засвоєння належить готовність актуалізувати знання в їх повноті та системності, а також дії, характер яких свідчить про засвоєння знань.
Висновки
Навчальна діяльність здійснюється учнем, студентом самостійно (планування або конкретизація завдань, своєї навчальної діяльності; планування її методів, засобів і форм; самоорганізація навчальної діяльності; саморегулювання навчання; самоаналіз результатів навчальної діяльності. Внутрішній процес засвоєння знань складається з таких ланок:сприймання - осмислення і розуміння - узагальнення - закріплення - застосування на практиці. Сприймання відображення предметів і явищ навколишнього світу, що діють у даний момент на органи чуття людини. Цьому передує підготовка учнів до участі в процесі навчання формування активного позитивного ставлення до майбутньої пізнавальної діяльності; мотивація; опора на попередні знання і досвід; зосередження уваги учнів на об'єкти пізнання. Тому новий матеріал потрібно викладати лаконічно, узагальнюючи й уніфікуючи його. Найважливіше на цьому етапі - перше враження. Осмислення навчального матеріалу - процес розумової діяльності спрямований на розкриття істотних ознак, якостей предметів, явищ і процесів та формування теоретичних понять, ідей, законів. Розуміння розумовий процес, спрямований на виявлення істотних рис,властивостей і зв'язків предметів, явищ і подій дійсності. Узагальнення - логічний процес переходу від одиничного до загального або від менш загального до більш загального знання, а також продукт розумової діяльності, форма відображення загальних ознак і якостей явищ дійсності. Повноцінне осмислення і узагальнення можливе за умови, що воно базується на достатніх наукових знаннях, які забезпечують широке використання порівняння аналогії та доведення. На цьому етапі відбувається систематизація навчального матеріалу, в основі якої класифікація фактів, явищ, процесів. Закріплення знань умінь і навичок - спеціальна робота вчителя щодо реалізації дидактичного принципу міцності засвоєння учнем навчального матеріалу. Важливе значення має первинне, поточне і узагальнене повторення.
1. Зовнішні та внутрішні закономірності.
Закономірності і принципи – це системотвірні дидактичні категорії, які відображають цілісність педагогічного процесу. Вони тісно зв’язані з основними компонентами навчального процесу: цілями і завданнями навчання, змістом і формами його реалізації, методами і засобами, стимулюванням і результативністю навчання. Що дає для вчителя знання закономірностей і принципів навчання? Якщо педагог усвідомлює, яким чином зв’язані між собою дидактичні поняття, компоненти, як вони детерміновані і яким законам підкоряються, то це розширює поле його діяльності і можливості ефективно керувати цим процесом. Як відомо, навчальний процес є соціальним процесом, якому притаманні специфічні закономірні зв’язки. Їх особливість полягає в тому, що ці закономірності проявляються не “всліпу”, що вони протікають не з природною послідовністю, а реалізуються чи здійснюються через свідому діяльність суспільних, колективних чи індивідуальних суб’єктів.
Закономірності – суттєві, необхідні зв’язки між процесом навчання і соціальними процесами, а також зв’язки внутрішнього характеру (між метою і змістом, формами).
Основний напрямок дослідження дидактичних закономірностей – відношення між власне дидактичними процесами і процесами формування особистості. Досить складно розкрити структуру переплетення дидактичних закономірностей в їх соціальному, психологічному та інших аспектах, оскільки всі соціально важливі процеси впливають на навчання (в якості детермінантів, механізмів перетворення, регулювання тощо).
Зв’язки між будь-якими явищами існують як зовнішні, так і внутрішні. Навчання здійснюється в тісному взаємозв’язку з усіма соціальними процесами. Воно безпосередньо і постійно залежить від рівня розвитку суспільства. Це відображено у закономірності обумовленості: протікання і результати процесу навчання залежать від потреб суспільства і особистості, матеріально-технічних та економічних можливостей, умов протікання процесу (морально-психологічних, санітарно-гігієнічних, естетичних та інших). Таким чином, ефективна організація навчання вимагає враховувати потреби розвитку країни, ініціативи і творчості людей. Ця закономірність навчального процесу обумовлена його зовнішніми зв’язками.
Зв’язки також існують всередині процесу навчання (між основними його суб’єктами і компонентами).
1. Єдність викладання і учіння. Вони утворюють основне дидактичне відношення, “клітину” навчального процесу. Викладання спрямоване на “перетворення” змісту навчання у зміст свідомості, у властивості особистості. Діяльність вчителя (викладання) визначається об’єктивними і суб’єктивними факторами. До об’єктивних факторів належать: цілі навчання, умови його організації, засоби навчання і матеріально-технічне забезпечення, об’єм часу. Серед суб’єктивних факторів називають: педагогічні і дидактичні можливості вчителя, ступінь його майстерності, стиль викладання, комунікативні здібності та інші. Основною характеристикою діяльності вчителя є його керівна роль у процесі навчання. Формування особистості здійснюється в основному через учіння (діяльність учня). Позиція учня в процесі навчання характеризується одночасно позиціями суб’єкта і об’єкта.
2. Взаємозалежність процесів навчання, виховання і розвитку. Навчання і виховання відіграють вирішальну роль в розвитку особистості; навчання і виховання “йдуть” попереду розвитку, вони визначають його. Навчання повинно створювати зону найближчого розвитку дитини. Без навчання практично неможливо здійснювати виховання: знання певних норм моралі, поведінки допомагає результативно навчатися.
3. Взаємозалежність навчання і реальних навчальних можливостей учнів. Кожний вік має свої специфічні характерні риси, знаючи їх, вчитель відбирає засоби, форми і методи навчання, щоб вони відповідали віковим особливостям учнів.
Для дітей молодшого шкільного віку характерним є:
– нестійка увага, імпульсивність, швидке втомлювання;
+ безпосередній прояв емоцій, відкритість, довіра до вчителя, наслідування.
Це потребує застосування в навчальному процесі пізнавальних ігор, урізноманітнення методів і форм організації пізнавальної діяльності.
Для учнів підліткового віку характерним є: активність і самодіяльність, стремління до дорослості. Інтереси школярів стають більш стійкими; в них спостерігається стремління до певної галузі знань і професій; учні цікавляться моральними проблемами, прагнуть до самостійності, а тому не сприймають настанов, нотацій; їх хвилює громадська думка. Педагогу слід проявляти педагогічний такт, підкреслену увагу до інтересів своїх вихованців.
Учні старшого шкільного віку більш чітко визначають свої життєві і професійні плани. Для них характерна підвищена незалежність у вчинках і судженнях, практичність по відношенню до оточуючих. Вони краще керують своїми емоціями.
4. Ефективність навчання закономірно залежить від того, наскільки педагогу вдалося забезпечити єдність своїх дій з діями учнів, наскільки педагогічний вплив резонує (знаходить відгук) з активністю дітей. Якщо ця активність (вчителя і учня) співпадає – має місце явище „педагогічного резонансу“. Таким чином, навчання ефективне тоді, коли воно стимулює активність, самостійність учнів, потребу у самоосвіті.
5. Взаємозалежність завдань, змісту, методів і форм навчання.Навчальний процес починається з проектування його цілей і завдань. Цілі і завдання визначають всі наступні компоненти процесу – засоби навчання, форми і методи. Зміст навчального матеріалу повинен забезпечувати повноту рішення поставлених завдань. Зміст навчального матеріалу впливає на вибір методів, форм і технічних засобів навчання.
Закономірності процесу навчання враховують і закономірності пізнавального розвитку особистості:
Засвоєння знань здійснюється лише в активній пізнавальній та практичній діяльності особистості (С. Л. Рубінштейн).
Вищі психічні функції (абстрактно-логічне мислення, довільна пам’ять, воля, мовлення та ін.) виникають спочатку як форма взаємодії, співробітництва з іншими людьми і лише згодом вони стають внутрішніми індивідуальними функціями самої особистості (Л.С.Виготський).
Пізнавальний розвиток – це послідовний процес закономірної зміни стадій, кожна з яких ґрунтується на попередній і виступає основою для наступної (Ж. Піаже).
Пізнавальний розвиток здійснюється тоді, коли знання особистості вступають у протиріччя з її практичним і пізнавальним досвідом (Ж. Піаже).
Відсоток збереження навчального матеріалу обернено пропорційний його обсягові (Г. Еббінгауз).
Відкриття внутрішньої структури, закономірності в організації знань сприяє кращому їх осмисленню і запам’ятовуванню (Дж. Брунер).
2. Принципи і правила навчання
Принцип (від латинського principium – основа, першооснова) – керівна ідея, основне правило, основна вимога до діяльності, яка витікає із встановлених наукою закономірностей.
Принципи навчання – система вихідних, основних вимог до навчання, виконання яких забезпечує ефективне вирішення завдань учіння і розвитку особистості. Принципи визначають зміст, організаційні форми і методи навчального процесу відповідно до загальних цілей і закономірностей. Основне в принципах – це вимоги до організації пізнавальної діяльності учнів. Результативне навчання є наслідком творчої реалізації вчителем вимог, які органічно витікають із самої сутності дидактичних принципів.
Загальна кількість принципів в дидактичній теорії чітко не визначена. Розвиток науки пов’язаний з постійним проникненням у більш складні зв’язки і відношення між активними компонентами процесу навчання, тому є різні підходи до класифікації і послідовності принципів навчання.
Учителі, керівники шкіл, окрім загальних уявлень про сутність принципів навчання і шляхи їх реалізації, не озброєні в достатній ступені системою вимог, які закономірно витікають з кожного принципу, не розуміють його системотвірної ролі. Тільки цим можна пояснити те, що принципи навчання не завжди актуалізуються вчителями під час підготовки уроку, не часто стають об’єктом вивчення і контролю. Аналіз результатів практики свідчить, що вчителі-початківці не вміють вичленити залежність між метою, типом уроку і функціональним проявом конкретних методів навчання (урок засвоєння нових знань передбачає реалізацію насамперед принципів науковості, доступності, систематичності і послідовності; уроки формування вмінь застосовувати знання на практиці передбачають аналіз принципів міцності, активності, свідомості, зв’язку навчання з життям тощо).
Всі принципи навчання тісно взаємозв’язані, взаємопроникають і взаємоконтролюють один одного, і чим більше їх реалізовано під час уроку, тим вища його результативність та ефективність. Як зазначає професор В. Бондар, одні принципи чітко проявляють свою дію, інші – є загальним дидактичним фоном, а деякі неможливо реалізувати в конкретній навчальній ситуації.
Запропонована послідовність дидактичних принципів відповідає логіці діяльності вчителя: від постановки цілей і завдань навчання до здійснення контролю за його результатами.
Принцип цілеспрямованості навчання. Застосування цього принципу вимагає від учителя знання основної мети освіти, завдань навчання в сучасній школі, уміння в конкретній ситуації ставити оптимальні завдання навчання, розвитку і виховання, враховуючи реальні навчальні можливості учнів даного класу.
Як зазначено в програмних документах основними освітніми завданнями є: оволодіння учнями системою наукових знань, практичних умінь і навичок, специфічних для кожного навчального предмета; розвиток розумових здібностей і пам’яті, волі, емоцій особистості, її потреб, інтересів, здібностей; формування наукового світогляду, моральної, трудової, естетичної, екологічної, фізичної та ін. культури.
Плануючи урок, зміст, методи і форми навчання, учитель повинен забезпечити усвідомлення учнями всього комплексу завдань кожного уроку. Ці завдання повинні відображати основні ланки процесу засвоєння знань: від сприймання навчальної інформації до використання знань на практиці.
Принцип цілеспрямованості навчання вимагає:
- чітко уявляти мету і результати навчання;
- “переводити” цілі навчання у внутрішні мотиви та пізнавальний інтерес учнів;
- забезпечувати усвідомлене виконання навчальних дій;
- проектувати проміжні і кінцеві результати навчання;
- конкретизувати основну мету навчання в завданнях;
- показувати учням перспективи успішного навчання.
Принцип науковості. Передбачає розкриття причиново-наслідкових зв’язків явищ, процесів, подій. Вимагає включення в засоби навчання науково перевірених знань, які відповідають сучасному рівню розвитку науки.
Принцип науковості реалізується в змісті навчального матеріалу, зафіксованому в навчальних програмах і підручниках.
Вимоги, що випливають із принципу науковості:
- знайомити з історією винаходів;
- об’єктивно висвітлювати наукові факти, поняття, теорії;
- знайомити з новими досягненнями;
- показувати перспективи розвитку науки;;
- озброювати учнів методами науки;
- вносити корекцію в знання, здобуті самостійно за допомогою засобів масової інформації;
- розкривати роль теорії для практики;
- розкривати внутрішні зв’язки і відношення, причиново-наслідкові зв’язки в процесах і явищах.
Принцип систематичності. Передбачає дотримання логічних зв’язків навчального матеріалу. За такої умови він засвоюється в більшому об’ємі і забезпечує економію часу.
Цей принцип реалізується в різноманітних формах планування (порядок вивчення окремих питань теми, послідовність теоретичних і лабораторних робіт).
Принцип послідовності. Передбачає безперервний перехід від нижчого до вищого ступеня викладання та учіння.
Вимоги, що випливають із принципу систематичності і послідовності:
– встановлювати міжпредметні зв’язки і співвідношення між поняттями під час вивчення теми, навчального предмета;
– використовувати логічні операції аналізу та синтезу;
– забезпечувати послідовність етапів засвоєння знань;
– здійснювати планомірний порядок навчання;
– поступово диференціювати та конкретизувати загальні положення;
– розподіляти навчальний матеріал на логічно завершені фрагменти, встановлюючи порядок і методику їх опрацювання;
– визначати змістові центри кожної теми, виділяти головні поняття, ідеї, встановлювати зв’язки між ними, структурувати матеріал уроку;
– розкривати зовнішні і внутрішні зв’язки між теоріями, законами і фактами, використовувати міжпредметні зв’язки;
– визначати місце нового матеріалу в структурі теми чи розділу.
Принцип доступності. Передбачає підбір методів і засобів навчання, відповідно до рівня розумового, морального і фізичного розвитку учнів без інтелектуальних та фізичних перевантажень учнів. Але цей принцип не означає, що зміст навчального матеріалу повинен бути спрощеним, елементарним. Навчальні завдання повинні перевищувати рівень пізнавальних можливостей учнів, спонукати їх до напруження пізнавальних сил, подолання посильних труднощів. За цієї умови навчання буде „вести за собою розвиток“.
Вимоги, що випливають із принципу доступності в навчанні:
– вибирати головне, суттєве в емпіричному компоненті змісту (властивості, ознаки, функції);
– забезпечувати відповідність обсягу домашнього завдання встановленим нормам;
– використовувати достатню кількість фактів, прикладів для формування ядра знань – теорій, ідей, законів;
– надавати диференційовану допомогу учням у навчанні;
– об’єм знань і темп навчання встановлювати з урахуванням реальних можливостей учнів.
Принцип свідомості. Принцип, що передбачає використання логічних операцій і позитивного, відповідального ставлення учнів до навчання.
Принцип активності. Вимагає діяльного ставлення учнів до об’єктів, які вивчаються.
Вимоги, що випливають із принципу свідомості і активності учнів у навчанні:
– доцільно використовувати у процесі навчання частково-пошукові бесіди, створювати проблемні ситуації;
– спонукати учнів до різноманітних видів творчості;
– показувати значення навчального предмету для вирішення життєвих проблем;
– використовувати у процесі навчання мислительні операції (аналіз, синтез, індукція, дедукція, узагальнення);
– навчати учнів раціональним прийомам організації навчальної діяльності;
– вчити учнів складати план відповіді.
Принцип міцності. Вимагає запам’ятовувати навчальний матеріал у поєднанні з вивченим раніше.
Вимоги, які висуває до процесу навчання принцип міцності знань, умінь та навичок:
– запам’ятовувати навчальний матеріал в поєднанні з пройденим раніше;
– повторювати навчальний матеріал за розділами і структурними смисловими частинами;
– виділяти при повторенні основні, провідні ідеї;
– використовувати самостійну роботу учнів (творче застосування знань);
– використовувати асоціативні зв’язки нового матеріалу з уже відомим, добре засвоєним;
– постійно звертатися до раніше засвоєних знань з метою їх поглиблення.
Принцип ґрунтовності. Передбачає точність, доказовість і повноту знань.
Вимоги, що випливають із принципу ґрунтовності навчання:
– послідовно застосовувати всю систему дидактичних принципів, законів і закономірностей;
– здійснювати засвоєння матеріалу певними частинами;
– виконувати оптимальну кількість навчальних вправ;
– систематично і правильно будувати повторення вивченого матеріалу;
– домагатися осмисленого засвоєння знань, використання їх на практиці;
– здійснювати установку на запам’ятовування знань.
Принцип наочності. Принцип, суть якого полягає в необхідності залучення різних органів відчуття до процесу сприймання і аналізу навчальної інформації.
Протягом онтогенезу (індивідуального розвитку) послідовно розвиваються три види мислення: наочно-дійове, наочно-образне і абстрактно-теоретичне (понятійне). У процесі навчання всі види мислення розвиваються у тісній взаємодії. Поняттєве мислення неможливе без наочного.
Вимоги, які висуває до процесу навчання принцип наочності:
– здійснювати навчання на конкретних образах, які безпосередньо сприймаються учнями;
– спрямовувати сприймання учнів на найістотніші ознаки і особливості предметів;
– створювати тенденції в пізнавальній діяльності учня до уявлення реальних предметів, явищ навколишньої дійсності;
– звертати увагу учнів на внутрішню суть зображень;
– від уявлень, конкретних образів підводити учнів до осмислення і пізнання внутрішньої сутності явищ;
– забезпечувати оптимальне співвідношення конкретного і абстрактного;
– раціонально поєднувати всі засоби навчання, забезпечувати розвиток образного мислення учнів.
Принцип емоційності. Передбачає формування в учнів інтересу до знань.
Вимоги, які висуває до процесу навчання принцип емоційності:
– виховувати в учнів почуття радості від успіху в навчанні;
– формувати в учнів почуття подиву засобами навчання;
– розвивати емоційне (зацікавлене) ставлення учнів до процесу і способів здобуття знань;
– формувати в кожного учня вміння володіти своїми настроями, контролювати свої емоції.
Принцип індивідуального підходу у навчанні вимагає:
– ураховувати рівень розумового розвитку учня;
– здійснювати аналіз досвіду учнів;
– вивчати мотиви учіння школярів;
– надавати індивідуальну допомогу учням у навчанні;
– ураховувати рівень пізнавальної і практичної самостійності учня;
– ураховувати рівень вольового розвитку учня;
– об’єднувати в диференційовані підгрупи учнів, які мають однакові навчальні можливості.
Принцип зв’язку теорії з практикою передбачає:
– показувати зв’язок розвитку науки і практичних потреб особистості;
– використовувати оточуючу дійсність як джерело знань і як сферу застосування теорії;
– використовувати зв’язок школи і виробництва;
– доцільно використовувати проблемно-пошукові і дослідницькі завдання;
– поєднувати розумову діяльність з практичною;
– розвивати та переносити успіхи учнів з одного виду діяльності на інші;
– використовувати зв’язок навчання з життям як стимул для самоосвіти.
Правило – поняття, що розкриває і конкретизує різні сторони принципу навчання. Правила навчання – це окремі вимоги до викладання. Якщо принцип має характер загальної закономірності; то правила відображають дії, які мають місце в конкретній педагогічній ситуації. Дидактичні правила формуються здебільшого в категоричній формі, бо вони вимагають від учителя безпосередньої дії (Навчай активно!). Дидактичних правил дуже багато, і тому К. Ушинський застерігав: “виучування педагогічних правил не дає нікому ніякої користі… Всі їх можна вмістити на одному друкованому аркуші, і з них можна скласти кілька томів. Це одне вже свідчить, що головне зовсім не у вивченні правил, а у вивченні тих наукових основ, з яких ці правила випливають”.
Ось окремі приклади дидактичних правил, що випливають з окремих принципів навчання.
Принципу науковості відповідають правила: в методах викладання відображайте методи наукового пізнання, розвивайте мислення учнів.
Принципу доступності відповідають правила: від легкого до важкого; від загального до конкретного; від відомого до невідомого; від простого до складного; від близького до далекого.
Принципу свідомості і активності відповідає правило: часто використовуйте запитання «чому?», щоб навчити учнів розуміти причиново-наслідкові зв’язки.
Принципу міцності відповідає правило: повторення та закріплення вивченого здійснюйте так, щоб активізувати не тільки пам’ять, але й мислення та почуття учнів.
Принципу наочності відповідає правило: слідкуйте за тим, щоб спостереження учнів були систематизовані та приведені у відповідність до причини та наслідку незалежно від порядку, у якому вони здійснювалися.