Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
7.Культура кочового світу. Кімерійці - перші кочові, іраномовні племена вершників, що з'явилися в Україні. Матеріальна культура, господарство і побут кіммерійців відомі головним чином за похованнями, яких нараховується близько сотні. Ведучи кочовий спосіб життя, кіммерійці не залишили довготривалих поселень. Над своїми похованнями часто ставили кам'яні стели.Основними видами господарської діяльності кіммерійців було скотарство і землеробство. Панівне станови ще серед кіммерійців посідали кінні воїни. Вони були озброєні луком, кинджалом, мечем, кам'яним або бронзовим молотком. У VIІ столітті до н.е. хвиля численних скіфських племен витіснила кіммерійців з Причорномор'я, внаслідок чого Кімерія розпалася, а частина кіммерійців або поселилася у Південному Причорномор'ї, або мігрувала на Близький Схід, або була асимільована скіфами. Скіфи, що жили в степу, займалися напівкочовим скотарством. Ті, що жили в Лісостепу, були хліборобами, вирощували пшеницю і просо, а також ячмінь, бобові, деяку городину і садовину; знаряддями праці були серед інших дерев'яний плуг і залізна мотика. Добре було розвинене ремесло, між іншим металургія, обробка золота і срібла. Важливу роль відігравала торгівля, особливо торгівля худобою, збіжжям, лікарськими рослинами, хутром і рабами. Родовід у скіфів ішов по батьківській лінії, майно ділилося між синами, а полігамія була нормальним явищем. Разом із померлим чоловіком часто вбивали й ховали його молодших жінок. Скіфські божества персоніфікували природні стихії, космічні явища і родючість землі. Про художні можливості скіфів можна судити по прикладному мистецтву, пам'ятники якого знайдені в похованнях: прикраси, парадна зброя, кінська упряж, посуд. З II ст. до н. е. по II ст. н. е. у степах Північного та Східного Причорномор'я панували сармати, які прийшли з Волги. Спочатку вони мирно змішувалися з такими ж ірано мовними скіфами, а також греками, що жили у Північному Причорномор'ї. Проте підтиском ворожих племен зі сходу сармати ставали дедалі агресивнішими. Зрештою вони підкорили скіфів, поглинувши у своїй масі велике число простого люду. За своїм зовнішнім виглядом і способом господарювання вони нагадували скіфів, а також інших іраномовних кочовиків. Зброєю сарматських вершників були короткі мечі, кинджали, луки, списи та дротики. Небіжчиків сармати ховали у курганних і ґрунтових могильниках з великою кількістю інвентарю. Незабаром на зміну сарматам прийшли інші кочовики, але сармати були останнім індоєвропейським народом, що прийшов зі сходу. Після них Євразійські степи майже на ціле тисячоліття стануть володіннями тюркських народів.
8.Культура античних мыст-держав.Антична культура в своїй основі була культурою класового суспільства — культурою рабовласників і рабів, багатих і бідних. Поділ суспільства за соціально-економічною ознакою знайшов певний вияв майже в усіх галузях культури. До нашого часу дійшло багато пам'яток офіційної лапідарної епіграфіки — написів, вирізьблених на кам'яних плитах, що містили державні закони, декрети, угоди тощо. Судячи з великої кількості графіті на уламках посуду, стилів — кістяних паличок для писання — та інших пам'яток, значна частина населення античних міст була письменною. Діти вільних громадян звичайно одержували початкову освіту. Їх навчали читати, писати, лічити. Населення було непогано обізнане з тогочасною літературою, зокрема з ліричною та епічною поезією. В місті також були свої поети, які перед битвами для піднесення бойового духу громадян читали вірші. Популярністю користувалися також театральні вистави. Відомо про існування театрів в Ольвії, Херсонесі та Пантікапеї. Великого значення в грецькому суспільстві надавалося фізичному вихованню. У написах згадується і багато видів спорту, з яких провадилися змагання: біг, метання диска, списа та м'яча, гімнастика, кулачний бій, плавання, кидання аркана, кінні змагання, а також змагання з п'ятиборства. Високого рівня в Північному Причорномор'ї досягло будівництво і декоративне оформлення поховальних споруд — склепів. Найвизначніші пам'ятки цього типу відкрито у Боспорі. Судячи із численних знахідок скульптур, їх фрагментів та постаментів, у античних містах Північного Причорномор'я встановлювалося багато скульптур богів, героїв, в основному грецького пантеону. Високого рівня досягло в античних містах Північного Причорномор'я, особливо в Ольвії і Боспорі, виготовлення художніх прикрас із коштовних та кольорових металів, що вражають своєю технічною довершеністю та високою художньою майстерністю виконання. Релігія античних міст Північного Причорномор'я, особливо на початку їхнього існування, була єдиною з релігією метрополії. Тут шанувалися Зевс, Афіна, Аполлон, Артеміда, Кібела у різних іпостасях, Геракл та ін. В особливій пошані були божества, зв'язані з землеробством і родючістю: Деметра, Кора-Персефона, Діоніс.
9.Проблема походж.слов.Дух.світ слов’ян. Сучасні українці є однією з гілок історичного слов'янства, походження і етногенез якого на сьогодні остаточно не з'ясовано. Про нього можна говорити лише в загальних рисах, використовуючи дані різних наук: історії, археології, лінгвістики, етнографії, антропології тощо. Значна частина науковців схиляється до думки, що свої початки слов'янський світ бере ще у бронзовому і ранньозалізному віках (ІІ-І тис. до н.е.). Але в цілому сучасна археологічна наука може простежити історію слов'янства не раніше ніж з середини І тис. до н.е.
Про походження і місце початкового проживання слов'ян є кілька версій. Перша з них – дунайська - була висловлена ще Нестором-літописцем у середньовічні часи. Друга пов'язує перший етап існування цього населення з вісло-одерським межиріччям. За третьою, стародавні слов'яни мешкали на території між Дніпром і Віслою, а за четвертою - між Дніпром і Одером. Проте, в цілому етнологи, археологи, історики, лінгвісти останнього часу дійшли висновку, що батьківщина слов'ян була розташована між Віслою чи навіть Одером і Дніпром, сягаючи півночі Балтійського моря та півдня Карпатських гір.Грунтуючись на археологічних даних, багато вчених роблять також висновок, що слов'яни (протослов'яни), принаймні від часу відокремлення їх у II тисячолітті до н.е. з індоєвропейської спільноти і до раннього середньовіччя (коли їх існування було зафіксоване писемними джерелами й підтверджено археологією), змінювали місця свого проживання. Тому кожна з наведених концепцій, наймовірніше, фіксує той чи інший етап розселення слов'ян на початку їхньої історії.Але хоч нині ще не можна остаточно виділити їх старожитності в культурах бронзового й ранньозалізного періодів, дедалі чіткіше вимальовується картина входження до цього відносно раннього процесу населення поліської та лісостепової зон Правобережжя Дніпра. Починаючи з раннього середньовіччя, ареал слов'янського населення інтенсивно збільшується, а цей етнос займає чільне місце серед інших утворень цього часу.
10.Християнізація Русі та значення. У 988 р. офіційною релігією Київської Русі стало християнство, яке було запроваджене великим київським князем Володимиром Великим. Однак спроби утвердити християнську віру як державну були зроблені раніше. Підтвердженням цього є прийняття християнства Аскольдом у 967 році, Ольгою та частини представників управлінського кола. Але християнство не знайшло підтримки з боку населення, і тому державною релігією залишалося язичництво. Процес запровадження християнства на теренах Давньоруської держави був досить складним. За повідомленням джерел Володимир Великий хрестився у Корсуні в 987 році під час військового походу на це грецьке місто. Прийнявши християнство в Корсуні, Володимир Великий вирішив повернутися додому і поширити нову віру серед мешканців своєї країни. Одразу Володимир наказав знищити пантеон поганських богів у Києві, а його мешканцям – хреститися у Дніпрі.Слід зазначити, що запровадження християнства в багатьох землях Київської держави було досить тривалим і непростим. Підтвердженням цього являється існування доволі чималого проміжку часу так званого ”двовірства” – одночасне святкування поганських і християнських святих. Але незважаючи на ці проблеми, християнство зуміло досить міцно вкорінитися на Київської Русі і стати офіційною її релігією.Християнізація Київської Русі мала велике історичне значення і справила позитивний вплив на подальший розвиток давньоруського суспільства. Нова віра значно підвищила культурний рівень Київської держави і наблизила її до Візантійської імперії в політичному і культурному плані. Також християнство централізувало країну і значно підвищило авторитет авторитет князя і держави на міжнародній арені. З прийняттям християнства на землі Давньоруської держави прийшли нові зразки архітектури, скульптури, письма тощо. Прикладом цього може слугувати Десятинна церква, побудована Володимиром одразу після запровадження християнської віри і запозиченням кириличного письма з Візантії.