Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Лексикографія - розділ мовознавства, що розробляє теорію укладання словників.
Отже, предметом лексикографії є збирання слів тієї чи іншої мови, систематизація їх, опис словникового матеріалу.
Залежно від призначення словники поділяються на два типи: енциклопедичні й лінгвістичні.
Енциклопедичні словники подають стислу характеристику предметів, явищ, історичних подій, видатних політичних діячів, провідних вчених, діячів культури, різних понять, що позначаються тими чи іншими словами. Вони включають до реєстру здебільшого тільки іменники та іменникові словосполучення, не дають власне мовних ознак реєстрових слів, широко наводять власні назви. З-поміж енциклопедичних словників виділяють загальні, що розраховані на подання найширшої інформації, і спеціальні (галузеві) енциклопедії (медична, сільськогосподарська, педагогіка кібернетики тощо). Прикладами загальних енциклопедій є найбільша за обсягом сімнадцятитомна Українська радянська енциклопедія (УРЕ), видана протягом 1959-1965 рр. Друге дванадцятитомне видання згаданої енциклопедії вийшло українською і російською мовами у 1974-1985 рр. Таким є "Український радянський енциклопедичний словник" у трьох томах, що виходив двома виданнями - у 1966-1968 рр. та 1985-1987 рр.
Важливу роль виконують галузеві (спеціальні) енциклопедичні словники, що систематизують знання певної галузі науки, техніки, наприклад: "Енциклопедія кібернетики" в 2-ох томах, видана Головною редакцією УРБ 1973 р.; "Українська мова. Енциклопедія" (2000, 2004) - перше видання, в якому на основі досягнення сучасного мовознавства в досить повній, систематизованій і водночас стислій та доступній формі подано відомості про українську мову та українське мовознавство.
У лінгвістичних словниках по-різному пояснюється слово: з погляду властивого їм лексичного значення, походження, правопису, наголошення тощо.
Лінгвістичні словники можуть бути одномовними, двомовними, багатомовними.
Двомовні чи багатомовні - це перекладні словники. У них подано переклад слів з однієї мови на іншу. Найповнішими двомовними (їх переважна більшість) належать: "Русско-украинский словарь" у 3-ох томах (1968), в якому перекладено українською мовою близько 120 тисяч російських слів; "Українсько-російський словник" у 6-ти томах; "Українсько-російський словник" (Уклад.: Г. П. Іжакевич та інші, 1999); "Русско-украинский словарь" Д. І. Ганича, I. С. Олійника (1976, для потреб середньої школи); "Польсько-український словник" за ред. Л. Л. ГУмецької (1958,1960); "Українсько-англійський словник" Ю.С. Жлуктенка, 2-е вид. (1987) та інші.
Основним типом лінгвістичних словників єодномовні,в яких у певному аспекті розкриваються особливості слів. Вони поділяються на окремі різновиди словників: тлумачні, орфоепічні, орфографічні, етимологічні, історичні, словники іншомовних слів, термінологічні, фразеологічні, частотні, інверсійні, словники мови окремих письменників, словники конкретних лексичних груп (антонімів, синонімів, паронімів, омонімів, перифраз), словотвірні, морфемні тощо.
Вершиною словникарства є тлумачні словники, які достатньо повно подають лексико-фразеологічний склад мови з поясненням прямого й переносного значення, граматичних та стилістичних особливостей, наводять зразки вживання слова.
Першим і найповнішим тлумачними словником української мови є одинадцятитомний "Словник української мови" (1970-1980 pp.), реєстр якого містить понад 135 тисяч слів. Його укладено науковими співробітниками шституту мовознавства імені О. Потебні АН України. У 2001 році вийшов "Великий тлумачний словник сучасної української мови" (укладач і головний редактор В. Т. Бусел), що містить близько 170 тисяч слів та словосполучень, у тому числі й ті, що увійшли в українську літературну мову протягом останнього десятиліття. У ньому об'єднано академічні повноту мовної лексики з лаконічною формою однотомного видання. Спеціально для учнів видано "Короткий тлумачний словник української мови" (1978) за редакцією Л.Л. Гумецької.
Етимологічні словники тлумачать походження слів, їхні найдавніші корені, зміни в їх будові, а також розвиток значень слів. Саме таким в українській мові має бути семитомний "Етимологічний словник української мови", три томи якого уже вийшли (Т. 1 - 1983; Т. 2 - 1985; Т. З -1989).
Орфографічні словники подають нормативне написання слів і їх граматичних форм відповідно до чинного правопису. Найновішим в українській лексикографії є "Орфографічний словник української мови" С. Головащука, М. Пещак, В. Русанівського, О. Тараненка (близько 120 тисяч слів), створений на основі 4-го видання "Українського правопису" (1993). Цей словник відображає сучасний стан розвитку всіх сфер літературної мови, включаючи й найновіші запозичення.
У 2003 році вийшов "Великий зведений орфографічний словник української лексики" (Укладач і головний редактор В.Т. Бусел), що враховує лексичний матеріал, представлений у майже всіх орфографічних, тлумачних, енциклопедичних, термінологічних, фахових, галузевих словниках, виданих в Україні у другій половині XX - у перші роки XXI століть.
В останні десятиліття з'являються видання спеціалізованих орфографічних довідників, розрахованих на задоволення професійних потреб певних категорій працівників: "Довідник з українського правопису" А. Бурячка, Л. Паламарчука, В. Русанівського, Н. Тоцької (1964; 3-є вид. - 1984), "Словник-довідник з правопису" (1979), "Словник-довідник з правопису та слововживання" (1989) С. Головащука.
Видано кілька Орфографічних словників, спеціально призначених для учнів: "Орфографічний словник для 4-10 класів" (1981; 8-е вид. -1990), "Орфографічний словник. Посібник для учнів початкових класів середньої школи" М. Ф. Стефанцева.
Орфоепічні словники фіксують основні норми літературної вимови. Вимову, відмінну від написання, у словниках подано фонетичною транскрипцією. Такими в українській мові є словник-довідник "Українська літературна вимова і наголос" (1973, укладачі І. Вихованець, С. Єрмоленко, Н. Сологуб, Г. Щербатюк), "Орфоепічний словник" М. Погрібного (1984).
Словники іншомовних слів подають пояснення слів, запозичених з інших мов. У цих словниках переважно зазначається джерело запозичення, тобто мова, з якої або через яку слово прийшло, та розкривається його значення. Найдосконалішим і найповнішим в українській лексикографії є "Словник іншомовних слів" за редакцією О. Мельничука (1974; вид. 2-е випр. і доп., - 1986), що містить близько 25 тисяч слів.
Історичні словники - це словники, в яких пояснюються слова, зафіксовані писемними пам'ятками. Фундаментальною працею української лексикографії є "Словник староукраїнської мови ХІУ-ХУ ст." (Т. 1-2) за редакцією Л. Гумецької, що вийшов друком у 1977-1978 рр.
Фразеологічні словники подають стійкі сполучення слів. Вони моясуть бути перекладні (двомовні) й тлумачні (одномовні). Найбільший інтерес становлять тлумачні фразеологічні словники, в яких кожна фразеологічна одиниця супроводжується тлумаченням. Першими такими словниками стали короткий "Фразеологіяий словник" Н. Батюка (1966); "Словник українських ідіом" Г. Удовиченка (1968). Ґрунтовним виданням є "Фразеологічний словник української мови" (Т. 1-2, 1984). Найповніше українська фразеологія представлена у двотомному "Фразеологічному словнику української мови" (1993), який охоплює близько 10 тисяч одиниць.
Термінологічні словники - різновид лінгвістичних словників, що подають значення термінів певної галузі знань. Українська мова має термінологічні словники з багатьох галузей: біології, медицини, математики, літературознавства, мовознавства, геології, спорту тощо. Ці словники є одномовними, двомовними чи багатомовними, наприклад: "Словник лінгвістичних термінів" Д.І. Ганича, С. Олійника (1985), "Словник гідронімів України" (А.П. Непокупний, О.С. Стрижах, 1979); "Російсько-український словник наукової термінології. Суспільні науки" (1994) "Російсько-українсько-англійський словник правничої термінології. Труднощі терміновживання" (1994).
Інші типи словників. Крім названих, в українській лексикографи є Й інші типи словників:
1. Діалектні словники подають значення і межі поширення лексики територіальних діалектів. Найбільше таких словників видано в середині 20 століття: Москаленко A.A. Словник діалектизмів українських говірок Одеської області (1958); Ващенко В. С. Словник полтавських говірок (1960); Лисен-ко П.С. Словник поліських говірок (1974) тощо.
2. Словники мови письменників фіксують лексичний склад творі певного письменника. Найповнішим зібранням лексики творів Т. Шевченка є двотомний "Словник мови Т. Шевченка" за ред. B.C. Ващенка (1964). Створено також "Словник мови творів Г. Квітки-Основ'яненка" (Т. 1-3,1978-1979 pp.).
3. Словники власних імен, прізвищ, наприклад: Трійняк 1.1. Словник українських імен (2005); Редько Ю. К. Довідник українських прізвищ (1986).
4. Морфемні словники, в яких розглядається будова слова. До них належать двотомний словник-довідник І. Т. Яценка "Морфемний аналіз" (1980,1981) і "Морфемний словник" Л.М. Полюги (1983).
5. Частотні словники, в яких вказано на частотність вживання кожного слова реєстру, наприклад: "Частотний словник сучасної української художньої прози" у двох томах (1981).
Широко послуговуються й іншими лінгвістичними словниками, зокрема словниками синонімів, омонімів, паронімів.
Фразеологія ділової мови – це сукупність стійких, цілісних за складом і лексичним значенням словосполучень, наприклад: вузьке місце, питома вага, нагальна потреба, на повну потужність, наводити приклад, з огляду на сказане, класти в основу, громадська думка, у багато разів. Ці вирази, серед яких багато лексикалізованих, називають фразеологізмами, або фразеологічними зворотами. В офіційно-діловому мовленні вживають переважно книжні фразеологізми. Насамперед це безобразні фразеологізовані сполучення – звороти, що містять слова з обмеженою сполучуваністю: завдавати шкоди (образи, удару, поразки), потребувати допомоги (підтримки, уваги), привертати увагу (на свій бік), зводити нанівець (до мінімуму), втілювати в життя, впроваджувати в практику тощо. Іноді в діловому спілкуванні трапляються фразеологічні єдності – образні словосполучення, зміст яких певною мірою мотивований лексичним значенням слів або компонентами звороту, наприклад: зелена вулиця (вільно), дати зелену вулицю (дозволити, зняти будь-які перешкоди), відкривати Америку (давно відоме подавати як нове). У діловому мовленні майже не вживають фразеологічні зрощення (ідіоми) – стійкі образні словосполучення, значення яких не можна встановити із лексем, що є компонентами звороту: байдики бити (ледарювати), пекти раків (червоніти від сорому), глека розбити (посваритися), давати перцю (дуже лаяти, сварити).
До типових фразеологізмів, які вживають в офіційно-діловому стилі мови, належать: власне книжні фразеологічні одиниці (вводити в оману, дамоклів меч, відволікати увагу, віддавати належне, для більшої переконливості, дошкульне місце); термінологічні назви предметів, явищ, понять (атмосферний тиск, доменна піч, запам'ятовувальний пристрій, кишені пам'яті, автоматична телефонна станція, автогенне зварювання, ланцюгова реакція, утома металу, політика цін, радіус дії, зона зв'язку, земна вісь, роза вітрів); номенклатурні найменування (білий гриб, антонівські яблука, арабський кінь, вітряна віспа, азотна кислота, грудний еліксир, очні краплі, борна мазь, Міністерство закордонних справ, токар третього розряду, старший науковий співробітник, перший секретар посольства, військовий аташе); складені термінологізовані назви (суспільно-політична термінологія: країни, що розвиваються, Високі Договірні Сторони, країни третього світу, Соціалістична партія України, Європейське Економічне Співтовариство); лексикалізовані сполуки: до певної міри, певною (якоюсь) мірою, кінець кінцем, з року в рік, за інших рівних умов, з одного боку, з другого (іншого) боку, мати справу, мати місце, містити в собі).
Ділове мовлення виробило власну фразеологію. Передусім це різноманітні назви ділових паперів: вірча грамота, Почесна грамота, пам'ятна записка, доповідна записка, витяг з протоколу (трудової книжки, наказу), бортовий журнал, дорожній лист, трудова угода, посвідка на проживання. Офіційно-діловому мовленні притаманні функціональні словосполучення на зразок грошова винагорода (компенсація), одноразова (матеріальна) допомога, безперервний (трудовий) стаж, авторське (винахідницьке) право, державний герб (прапор), дипломатичний (депутатський) імунітет, дипломатична (електронна) пошта, пам'ятка історії (старовини, архітектури, культури), місце реєстрації; прізвище, ім'я, по батькові; робочий час, святкові (вихідні) дні, сезонні (польові) роботи, трудові спори тощо. При цьому відбувається термінологізація словосполучень – іменних ускладнених одиниць порядку: ведення справи, визнання провини, полегшення вироку, заподіяння шкоди, сума прибутку, зустріч у верхах, мирне співіснування, державний суверенітет, термін повноважень, арбітражне (судове) рішення, держава перебування, рівновага сил, середня заробітна плата, ринкові відносини, споживчий кошик, соціальний захист, на загальних підставах, кримінальна відповідальність, грошові зобов'язання, дієздатна сторона, приватна (державна) власність, в адміністративному (службовому, робочому, судовому) порядку.
Ділове мовлення багате на стійкі дієслівні сполучення, наприклад: порушувати питання, надавати відпустку, зараховувати на посаду, брати зобов'язання (відповідальність), зберігати чинність, укладати угоду, досягати згоди, пред'являти вимогу (документ, посвідчення), доводити до відома, брати до уваги, держати (тримати) в полі зору, а також насичене типовими канцеляризмами на зразок: у відповідь на... надсилаємо; на додаток до листа; звертаємо вашу увагу; у зв'язку з розпорядженням (вказівкою, вимогою); у порядку надання фінансової (технологічної, виробничої, матеріальної) допомоги; у зв'язку з важким станом, що склався; відповідно до досягнутої домовленості (угоди).
Наведені канцеляризми як стандартизовані мовленнєві одиниці виконують різні функції – номінативну, інформативну, імперативну.
Процес стандартизації та фразеологізації мовлення офіційно-ділового стилю можна простежити на прикладах уживання сталих дієслівно-іменних сполучень – лексикалізованих зворотів на зразок надавати допомогу (підтримку), робити ремонт (реконструкцію, перебудову). Наведені звороти вживають переважно в діловому мовленні замість паралельних їм однослівних дієслівних форм: надавати допомогу – допомагати; надавати підтримку – підтримувати, робити ремонт – ремонтувати, проводити розслідування – розслідувати, робити застереження – застерігати, здійснювати контроль – контролювати тощо.
Це пояснюється тим, що не всі словосполучення на зразок провести опитування (опитати) або вести слідство (розслідувати) мають паралельні однослівні форми: не можна, наприклад, замінити такі вирази, як допустити брак, виявити увагу, навести лад, провести захід, укласти угоду, тому в цих випадках використання сталих дієслівно-іменних сполук обов'язкове.
Лексичне значення сполучення (дієслово + іменник) може не збігатися зі значенням відповідного йому дієслова: проводити змагання не тотожне змагатися, виявляти повагу не тотожне поважати, чинити опір не тотожне опиратися (друге слово вужче за семантикою, конкретніше).
У сполученнях «дієслово + іменник» дієслова не лише вказують на факт дії, а й виражають деякі додаткові смислові відтінки: давати (давати права) і допускати (не допускати втрат зерна), робити (робити переклад) і здійснювати (здійснювати подорож). Дієслова кожної пари, вказуючи на факт дії, мають власну сполучуваність, отже, не тотожні за лексичним значенням, хоч і допускають варіативність: робити (здійснювати) переклад.
Бібліографічний опис книг
Книга одного автора
Храмова В.Л. Личность как духовный феномен / В.Л.Храмова. -
К.: Фенікс, 2009. –– 648 с.
Рудик П. А. Коментар до конституційних змін : навчальний
посібник / П. А. Рудик . - К. : ЦУЛ, 2008 . - 220 с.
Просветов Г.И. Конкуренция: задачи и решения: учебно-
практическое пособие / Г.И.Просветов. –– М.: Альфа-Пресс, 2009. ––
344 с.
Книга 2-3-х авторів
Прокопенко І. Ф. Методика і методологія економічного аналізу :
навч. посібник для студентів / І.Ф. Прокопенко, В.І. Ганін . - К.: ЦУЛ,
2008. - 430 с.
Коргова М.А. История менеджмента : учебное пособие/
М.А.Коргова, А.М.Салогуб. - Изд. 2-е, перераб и доп.-Ростов-на-
Дону: Феникс, 2010. - 236 с. - (Высшее образование).
Михайлов М. Г. Організація бухгалтерського обліку на
підприємствах малого бізнесу : навчальний посібник / М.Г. Михайлов,
Л.І. Полятикіна, О.П. Славкова . - К. : ЦУЛ, 2008 . - 320 с.
Книга 4-х – 5-ти та більш авторів
Внутрішній економічний механізм підприємства : навчальний
посібник / П.В.Круш, С.О. Тульчинська, Р.В. Тульчинський, С.О.
Кириченко та ін. –– К. : ЦУЛ, 2008 . - 206 с.
Книга за ред.
Міжнародна економіка : навчальний посібник / за ред.
Ю.Г.Козака, Н.С. Логвінової, В.М.Осипова . - К. : ЦУЛ, 2008 . - 1118
с.
Методичні рекомендації
Ринок праці: методичні рекомендації щодо самостійної роботи
студентів / уклад.В.С.Кравченко. –– Донецьк : ДонДУУ, 2011.- 47 с.
Монографія
Величко, Л.В. Бюджетный механизм инвестирования социальной
инфраструктуры : монография / А.В.Величко; Ин-т экономики НАН
Украины; Киевский ин-т бизнеса и технологий. - 2-е изд., доп.-
Луганск: Ремир, 2010.-416 с.
Книга колективного автора
Программа инвестиционного развития города Донецка до 2020
года/ [А.А.Лукьянченко,Г.А.Гришин,Ю.В.Макогон и др.];
Региональный филиал Нац. ин-та стратегических исслед. в г.Донецке.
-Донецк: Донецкий горсовет, 2010. - 148 с.
Книга перевидання
Мозговий В. І. Українська мова у професійному спілкуванні.
Модульний курс : навч. посібник для студентів / В.І.Мозговий. - Вид.
3-е, перероб. та доп. - К. : ЦУЛ, 2008 . –– 592 с.
Серія
Психологічна енциклопедія / О.М. Степанов . - К. : Академвидав,
2006 . - 424 с. - ( Енциклопедія ерудита ) .
Словник
Голиков А.П. Международные экономические термины :
словарь-справочник / А.П.Голиков, П.А.Черномаз . - К. : ЦУЛ, 2008
. –– 376 с.
Загородній А. Г. Фінансово-економічний словник / А.Г.Загородній,
Г.Л.Вознюк . –– К. : Знання, 2007 . - 1072 с
Бібліографічний опис — це сукупність бібліографічних відомостей про документ, його складову частину чи групу документів, які наведені за певними правилами, необхідні та достатні, і є результатом аналітико-синтетичної переробки інформації.[1] Процес складання бібліографічного опису передбачає виявлення та формування за певною методикою множинибібліографічних даних про окремий документ або його частину, чи групу документів.[1]