Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ
ЛЕКЦІЯ
ТЕМА № 2: «Джерела права соціального забезпечення»
(2 години)
для студентів
ННІ Права
Дніпропетровськ – 2013
Лекцію підготував Бублейник В.А, к.ю.н., доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ
Рецензенти:
Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри цивільно-правових дисциплін 23 серпня 2013 року, протокол № 1
План:
ВСТУП
Поняття, особливості джерел права соціального забезпечення та їх класифікація
Основні види джерел права соціального забезпечення та їх загальна характеристика:
ВИСНОВКИ
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Список рекомендованої літератури:
Нормативно-правові акти
1. Конституція України //Відомості Верховної Ради України.- 1996.- №30. Ст..141
2. Концепція соціального забезпечення населення України: Затв. Постановою Верховної Ради України від 21 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 6. — Ст. 31.
3. Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 23. — Ст. 121.
4. Закон України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 р. № 966-ХІУ // Офіційний вісник України. — 1999. — №33. —Ст. 1702.
5. Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 5 жовтня 2000 р. // Офіційний вісник України. — 2000. — № 44. — Ст. 1876.
6. Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік.
7. Указ Президента України "Про Стратегію подолання бідності" від 15 липня 2001 р. № 637/2001 // Офіційний вісник України. — 2001. — № 33. — Ст. 1525.
8. Постанова Кабінету Міністрів України "Про науково-громадську експертизу набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму" від 24 вересня 1999 р. № 1767 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 39. — Ст. 1946.
9. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження типових положень про головне управління праці та соціального захисту населення обласної, Київської міської державної адміністрації і управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації і про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації" від 29 вересня 2000 р. № 1498 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 40. — Ст. 1698.
10. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення" від 14 квітня 2000 р. № 656 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 16. — Ст. 675.
11. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства економіки України, Державного комітету статистики України "Про затвердження Методики визначення прожиткового мінімуму на одну особу та для осіб, які відносяться до основних соціальних і демографічних груп населення" від 17 травня 2000 р. № 109/95/157 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 24. — Ст. 1028.
12. Закон України від 9 липня 2003 р. « Про недержавне пенсійне забезпечення» // Праця та зарплата. 2003. - № 33.
13. Закон України від 9 липня 2003 р. « Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» Праця та зарплата. 2003. - № 32.
14. Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 // ВВРУ. – 1992. - № 3. – Ст.. 10.
15. Сирота І.М. Право соціального забезпечення в Україні, Харьків, «Одіссей», 2008
16. Синчук С.М., Буряк В.Я. Право соціального забезпечення Украіни, Київ, «Знання», 2006
17. Болотіна Н.Б. Право соціального забезпечення: системноструктурний аналіз//Право України. — 2001. — № 5. — С. 24—29. 6. Болотіна Н.Б. Право соціального захисту: становлення і розвиток в Україні. — К.: Знання, 2005. — 381 с.
18. Болотіна Н.Б. Соціальне право України: окремі теоретичні проблеми формування та розвитку // Право України. — 2000. — № 12. — С. 16—20.
19. Право соціального забезпечення України: Академічний курс: Підруч. для студ. юрид. спец. ВНЗ / П.Д. Пилипенко, В.Я. Бурак, С.М. Синчук таін.; Заред. П.Д. Пилипенка. — К.: Концерн "Видавничий дім "Ін Юре", 2008
20. Стпаховська Н.М. Соціальне забезпечення чи захист // Предпринимательство, хозяйство и право. — 2000. — № 8. — С. 54—57.
21. Прилипко Сергій Миколайович. Проблеми теорії права соціального забезпечення / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х. : ПП "Берека-Нова", 2006. — 260с.
22. Гарасимів Тарас Зеновійович. Принципи права соціального забезпечення України. — Дрогобич : Видавнича фірма "Відродження", 2002. — 127с.
МЕТА ЛЕКЦІЇ – з’ясувати суть і значення джерел права соціального забезпечення.
В С Т У П
Право соціального забезпечення є невід'ємною складовою загальної системи національного права України. Основним завданням цієї галузі є регулювання суспільних відносин у сфері матеріального забезпечення і соціального обслуговування найбільш незахищених верств населення України - пенсіонерів, інвалідів, громадян похилого віку, інших непрацездатних осіб, сімей з дітьми, малозабезпечених сімей тощо. Основу права соціального забезпечення складає пенсійне право. Ідея про право соціального забезпечення як певну систему правових норм виникла в середині 50-х років минулого століття. Саме тоді в колишньому СРСР були розроблені і прийняті основоположні законодавчі акти, які започаткували розвиток єдиної державної системи соціального забезпечення. Але лише в 70-х роках минулого століття право соціального забезпечення було визнане в юридичній науці як галузь права і набуло статусу самостійної навчальної дисципліни у вищих юридичних навчальних закладах.
З переходом економіки України від командно-адміністративної системи до ринкових відносин стара державна система соціального забезпечення перестала виконувати свою основну функцію - забезпечення гідного прожиття непрацездатних громадян. Безумовно, головною причиною вкрай незадовільного соціального забезпечення на сучасному етапі є економічна криза і пов'язані з нею низькі надходження до Пенсійного фонду, фонду соціального страхування до державного та місцевих бюджетів, але надзвичайно важливим є і суто демографічні фактори, які сьогодні є чи не найбільш серйозним бар'єром на шляху реформування системи соціального забезпечення в Україні. За даними Міністерства праці і соціальної політики Україні на сьогодні в Україні налічується близько 15 млн. пенсіонерів, 5,3 млн. ветеранів війни, близько 7 млн. ветеранів праці, 2,3 млн. інвалідів, 3,5 млн. потерпілих в наслідок аварії на ЧАЕС; майже 2 млн. одиноких громадян похилого віку. Щорічно кількість пенсіонерів та інвалідів зростає. Таким чином діюча законодавча база з урахуванням чинника природного зростання кількості непрацездатних громадян обумовлює значне навантаження на працююче населення. З урахуванням дітей і пенсіонерів, сьогодні один працюючий фактично утримує одного непрацездатного. І тому діюча система соціального забезпечення, яка перестала бути ефективною і тягарем лягла на державу, не відповідає вимогам часу та потребує термінового реформування. Головною метою такого реформування є перехід до страхової соціальної системи та зближення з існуючими системами соціального забезпечення країн з розвиненою ринковою економікою. Процес реформування соціального забезпечення в Україні вже розпочався, прийнято ряд законів, спрямованих на підвищення ефективності такого забезпечення, проведено реорганізацію органів, що його здійснюють. Важливого значення в процесі реформування пенсійної системи, а отже соціального забезпечення в цілому, набуло прийняття 9 липня 2003 року Верховною Радою України Законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших законів, спрямованих на вдосконалення діючої солідарної пенсійної системи.
1. Поняття, особливості джерел права соціального забезпечення та їх класифікація
Під джерелами права соціального забезпечення розуміються ті чи інші нормативні акти, як форми вираження нормативної державної волі, спрямованої на регулювання різних за характером і змістом суспільних відносин, але які містять в собі норми, що регулюють правовідносини, які виникають між громадянами та відповідними органами з приводу соціального забезпечення громадян.
Формами вираження права можуть бути закони і підзаконні акти. Основним нормативно-правовим актом, що встановлює право громадян на соціальний захист, в тому числі і на соціальне забезпечення, є Конституція України. Закони як нормативно-правові акти наділені вищою юридичною силою. Це означає, що всі інші правові акти не повинні суперечити закону. В Україні, згідно Конституції України, закони приймаються єдиним вищим органом законодавчої влади - Верховною Радою України.
Підзаконні нормативні акти, як різновид правових актів, видаються відповідно до законів, на основі законів, на виконання їх, для конкретизації законодавчих приписів чи їх тлумачення, а також для встановлення первинних норм. Вони є своєрідним засобом забезпечення виконання законів.
В Україні створено єдину державну систему соціального забезпечення, яка передбачає централізоване правове регулювання, що гарантує повсюдно на всій території країни однакові умови та норми, рівні можливості здійснення громадянами свого одного з найважливіших конституційних прав - права на соціальне забезпечення. Крім того, місцевими органами державної влади можуть видаватися нормативні акти, якими передбачається надання окремим категоріям громадян додаткових, крім тих, які передбачені законодавством, певних видів соціального забезпечення. Але такі нормативні акти діють лише на території відповідної місцевої ради і передбачені цими нормами види соціального забезпечення фінансуються із місцевого бюджету.
В залежності від цілеспрямованості, нормативно-правові акти, що є джерелами права соціального забезпечення, можна класифікувати за рядом ознак: за органами правотворчості, за формою акту, за сферою дії, за юридичною силою акту, за колом регульованих правовідносин, за дією нормативного акту у часі і в просторі, за колом осіб, за характером нормативних положень тощо.
В залежності від органів правотворчості джерела права соціального забезпечення можуть поділятися на акти, які видаються: 1) вищими органами державної влади та управління (Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Президентом України);
2) центральними органами державного управління (Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я, Міністерством фінансів, Національним банком, Пенсійним фондом, Фондом соціального страхування). Цими органами нормативні акти приймаються як самостійно, так і сумісно з іншими органами;
3) місцевими органами державної влади та самоврядування;
За формою акта джерела права соціального забезпечення можуть бути класифіковані на: закони, укази, декрети, постанови, розпорядження, накази, інструкції, правила, положення тощо.
За сферою дії джерела поділяються на: загальнодержавні та локальні (місцевої дії).
За ступенем узагальнення поділяються на:
1) комплексні, тобто такі, які водночас є джерелами кількох галузей права;
2) базові, зазвичай, це закони чи постанови, прийняті Верховною Радою України, які містять загальні положення, а детальне регламентування передбачене підзаконними актами. Основним критерієм розмежування джерел права соціального забезпечення слід визнати класифікацію за їх юридичною силою. В цьому плані вони поділяються на:
а) міжнародні правові акти, ратифіковані Україною;
б) закони України;
в) підзаконні нормативні акти:
- Укази Президента України;
- декрети, постанови, розпорядження Кабінету Міністрів України;
- накази, інструкції, правила центральних органів виконавчої влади;
- розпорядження та рішення місцевих органів виконавчої влади та самоврядування.
Система юридичних джерел права соціального забезпечення побудована на принципах ієрархії і являє собою порядок розміщення джерел права залежно від їх юридичної сили і зводиться до таких принципів:
- відмінності конституційного і законодавчого регулювання;
- пріоритет актів законодавчої влади перед актами виконавчої влади;
- перевага актів вищих органів держави у порівнянні з нижчими;
Ієрархія законодавчих джерел базується на підпорядкованості органів, що приймають акти. Саме місце органу в структурі державних органів влади і управління визначає місце того чи іншого джерела в системі джерел права.
Всі нормативно-правові акти, що видаються в нашій державі передусім класифікуються за характером та особливостями тих суспільних відносин, на регулювання яких вони спрямовані. Така класифікація відповідає поділові системи права на галузі, підгалузі та правові інститути. Часто один і той самий нормативно-правовий акт містить норми, що регулюють різні за характером суспільні відносини, будучи водночас джерелом кількох галузей права. Наприклад, Закон України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є джерелом водночас таких галузей права, як екологічне, трудове, земельне, фінансове право, право соціального забезпечення тощо. А Конституція України є джерелом будь-якої галузі національної системи права.
Право соціального забезпечення має досить складну систему юридичних джерел, що обумовлено характером правового регулювання цієї галузі права. Предмет права соціального забезпечення включає різноманітні суспільні відносини з матеріального забезпечення і соціального обслуговування. Тому джерела права соціального забезпечення можна класифікувати відповідно за основними видами соціального забезпечення: пенсії і допомоги, професійне навчання і працевлаштування інвалідів, соціально-побутове, житлово-комунальне та медичне обслуговування пенсіонерів, медико-соціальна експертиза, протезно-ортопедична допомога, забезпечення спеціальними транспортними засобами і засобами пересування, утримання осіб похилого віку і інвалідів в стаціонарних закладах системи соціального захисту, пільги на проїзд в громадському транспорті, пільги в оподаткуванні, а також різноманітні види соціального забезпечення, передбачені міжнародними угодами і договорами України з іншими державами в області соціального забезпечення.
Дія нормативно-правового акта в часі визначається моментом набрання ним чинності та моментом припинення його дії. Порядок набрання чинності нормативно-правовими актами визначений Указом Президента України від 10 червня 1997 р. № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності», де зазначено, що нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання чинності не передбачено в цих актах. Акти Кабінету Міністрів України, які визначають права і обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.
Такими друкованими виданнями є газета «Урядовий кур'єр», «Офіційний вісник України» та «Відомості Верховної Ради України».
Дія нормативного акта може припинятися відповідним компетентним на це органом або після закінчення строку його дії (в разі видання на певний строк) чи у зв'язку із заміною його новим.
В основних нормативних актах, що регулюють соціальне забезпечення, зазвичай вказується час набрання ними чинності, вони видаються здебільшого на тривалий термін і втрачають чинність у зв'язку із заміною їх новими.
За загальним правилом, нормативно-правові акти не мають зворотної сили, тобто вони регулюють тільки ті відносини, що виникають після набрання ними чинності. Але, як виняток, законодавець може надавати окремим актам зворотної сили. Однією з особливостей джерел права соціального забезпечення полягає в тому, що багатьом із них надано зворотної сили, зокрема тим, які визначають порядок нарахування трудового стажу, оскільки трудовий стаж - це завжди суспільно-корисна діяльність людини в минулому.
За дією у просторі нормативно-правові акти, що регулюють соціальне забезпечення поділяються на такі, що діють на всій території України, тобто які є загальнодержавними і такі, що прийняті місцевими органами державної влади та самоврядування і діють лише на території певної адміністративно-територіальної одиниці (міста, району тощо).
Нормативно-правові акти, що регулюють соціальне забезпечення, зазвичай, поширюються на всіх осіб, які на законних підставах перебувають на території України, а в окремих випадках і за її межами (наприклад, в разі виплати громадянам, що виїхали за кордон, пенсій, призначених внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання). Такі акти віднесені до загальних. Наприклад, Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. особливістю таких нормативних актів є те, що вони на відміну від окремих нормативних актів інших галузей права, таких як трудове, земельне, житлове тощо поширюються не тільки на громадян України, а й на іноземних громадян та осіб без громадянства, в тому числі на осіб, які набули в Україні статусу біженців.
У ряді випадків суб'єктами відносин, що регулюються нормативно-правовим актом, є не всі, а певні, визначені цим актом, категорії громадян. Такий акт називається спеціальним. Наприклад, Закон України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 р. За характером нормативних положень, що містяться в нормативному акті, вони класифікуються як первинні та вторинні, основні та похідні. У первинному акті містяться положення, які потім розвиваються і детальніше регламентуються в інших (вторинних) актах, що зазвичай видаються, порівняно до первинних актів, нижчими державними органами. Так, наприклад, Конституція України, в якій закріплено право громадян на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника,, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, є первинним актом по відношенню до Закону України «Про пенсійне забезпечення», а цей закон є первинним, наприклад, по відношенню до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 р. № 162 «Про затвердження списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пенсію за віком на пільгових умовах», а ця постанова Кабінету Міністрів України в свою чергу є первинною відносно роз'яснення Міністерства соціального захисту населення України та Міністерства праці України від 10 травня 1994 р.»Про порядок застосування списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пенсію за віком на пільгових умовах».
ВИСНОВКИ З ПЕРШОГО ПИТАННЯ. Основні акти - це ті, в яких містяться нові правові норми. Похідні акти не містять нових норм, вони лише відтворюють прийняті норми, пояснюючи їхній зміст або порядок їх застосування. Наприклад, роз'яснення Міністерства соціального захисту населення України від 26 березня 1993 року «Про деякі питання застосування окремих статей Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Джерела права соціального забезпечення в Україні не достатньо систематизовані, оскільки ще не проведено загальної галузевої кодифікації законодавства, не зважаючи, що діє низка кодифікованих актів у вигляді окремих законів.
2 Основні види джерел права соціального забезпечення та їх загальна характеристика
Основним джерелом права соціального забезпечення України, як і будь-якої іншої галузі права, є Конституція України. Статтею 46 Конституції гарантовано право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальник, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
А статтею 92 Конституції встановлено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
За час самостійності України Верховною Радою України було прийнято низку законів, спрямованих на регулювання соціального забезпечення. Це. зокрема, Закони:
1. «Про пенсійне забезпечення* від 5 листопада 1991 р.
Цей закон є основоположним актом у сфері пенсійного забезпечення, який гарантує всім непрацездатним громадянам України, іноземним громадянам та особам без громадянства, які на законних підставах мешкають в Україні, право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Пенсійного фонду, Державного та місцевих бюджетів шляхом надання трудових і соціальних пенсій;
2. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 19 грудня 1991 р. - визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Законом передбачені компенсації та пільги, для всіх громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до встановлених категорій. Серед встановлених пільг значне місце займають пільги в сфері соціального забезпечення, в тому числі пенсійного забезпечення;
3. «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 р. - визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України і військовослужбовців Збройних Сил України, Прикордонних військ України, Служби безпеки України, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, осіб начальницького складу податкової міліції, осіб начальницького і рядового складу кримінально-виконавчої системи України та членів їх сімей, військовослужбовців колишніх Збройних Сил СРСР, органів державної безпеки і внутрішніх справ СРСР, Національної гвардії України та членів їх сімей, а також громадян інших держав з числа військовослужбовців збройних сил і інших військових формувань, утворених відповідно до чинного законодавства цих держав, та членів їх сімей, які постійно проживають в Україні, і відповідно до міжнародних договорів, укладених Україною з іншими країнами про пенсійне забезпечення таких громадян, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено їх пенсійне забезпечення згідно із законодавством держави, на території якої вони проживають;
4. «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 р. (В редакції Закону від 22.03.2001 р.) - відповідно до Конституції України встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення. Відповідно до цього Закону призначаються такі види державної допомоги сім'ям з дітьми: 1) допомога у зв'язку з вагітністю та пологами; 2) одноразова допомога при народженні дитини; 3) допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; 4) допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням; 5) допомога малозабезпеченим сім'ям з дітьми;
5. «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту* від 22 жовтня 1993 р. - визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них. Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом:
- створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття;
- організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів;
- виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни;
- надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я;
6. «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 р. - визначає основні засади державної політики щодо ветеранів праці, інших громадян похилого віку і спрямований на формування в суспільстві гуманного, шанобливого ставлення до них і забезпечення їх активного довголіття. Закон гарантує ветеранам праці та громадянам похилого віку рівні з іншими громадянами можливості в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для повноцінного способу життя. Держава гарантує кожному ветерану праці та громадянину похилого віку належний рівень життя, задоволення різноманітних життєвих потреб, подання різних видів допомоги шляхом:
- реалізації права на працю відповідно до професійної підготовки, трудових навичок і з урахуванням стану здоров'я;
- забезпечення пенсіями і допомогами;
- надання житла;
- створення умов для підтримання здоров'я і активного довголіття відповідно до сучасних досягнень науки;
- організації соціально-побутового обслуговування, розвитку мережі матеріально-технічної бази для стаціонарних закладів і надомних форм обслуговування громадян похилого віку, а також підготовки відповідних спеціалістів.
Кабінет Міністрів України, місцеві органи державної виконавчої влади і місцевого та регіонального самоврядування зобов'язані розробляти і здійснювати цільові державні галузеві та регіональні програми соціального захисту громадян похилого віку;
7. «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною о від 1 червня 2000 р. - визначає основні засади державної політики щодо громадян, які мають значні заслуги у сфері державної, громадської або господарської діяльності, досягнення у галузі науки, культури, освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту тощо. Закон передбачає встановлення таким особам пенсій за особливі заслуги перед Україною, а в разі смерті цих осіб - членам їх сімей;
8. «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» від 1 червня 2000 р. - спрямований на реалізацію конституційних гарантій права громадян на соціальний захист - забезпечення рівня життя не нижчого від прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім'ям;
9. «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалїдам» від 16 листопада 2000 р. - відповідно до Конституції України гарантує інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджет України та їх соціальну захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму;
10. «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 р. - відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, організаційні та фінансові основи загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян на випадок тимчасової втрати працездатності, у зв'язку з вагітністю та пологами, народженням дитини та необхідністю догляду за нею, у разі смерті, а також надання послуг із санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованим особам та членам їх сімей. Матеріальне забезпечення та соціальні послуги, що надаються за цим Законом, є окремим видом загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян, що здійснюється Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
11. «Про недержавне пенсійне забезпечення* від 9 липня 2003 р. - визначає правові, економічні та організаційні засади недержавного пенсійного забезпечення в Україні та регулює правовідносини, пов'язані з цим видом діяльності.
12. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. - визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій,надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Серед законів, які є джерелами права соціального забезпечення, значне місце посідають спеціальні закони, що регулюють професійну діяльність та соціальний захист, в тому числі пенсійне забезпечення, окремих категорій осіб: державних службовців, прокурорських працівників, суддів, наукових працівників, народних депутатів, журналістів тощо. Сьогодні законодавчу базу пенсійного забезпечення в Україні складають близько двадцяти таких законів.
До джерел права соціального забезпечення слід віднести і окремі постанови Верховної Ради України. Насамперед це постанови, спрямовані на підвищення розміру пенсій і соціальних виплат та на погашення заборгованості з їх виплат. Наприклад, постанова від 29 квітня 1992 р. «Про підвищення соціальних гарантій для населення», постанови від 1 червня 1993 р. та від 27 серпня 1993 р.»Про підвищення мінімальних розмірів заробітної плати та пенсій за віком*, постанова від 20 жовтня 1994 р.» Про підвищення заробітної плати, пенсій, та соціальних виплат», постанова від 23 січня 1996 року «Про погашення заборгованості Державного бюджету України і місцевих бюджетів за 1995 рік по заробітній платі, пенсіях, стипендіях, інших грошових виплатах населенню», постанова від 2 червня 1998 року «Про деякі заходи щодо забезпечення погашення заборгованості по виплаті заробітної плати, стипендій, пенсій, інших соціальних виплатах населенню» та інші. За період незалежності Верховною Радою України було прийнято низку постанов, безпосередньо спрямованих на забезпечення соціальних гарантій та поліпшення соціального захисту непрацездатного та малозабезпеченого населення України. Це, зокрема, постанова від 9 червня 1995 року «Про деякі державні соціальні гарантії малозабезпеченим громадянам», постанова від 19 вересня 1995 року «Про звернення пенсіонерів, ветеранів війни та праці», постанова бід 25 березня 1996 р.»Про величину вартості межі малозабезпеченості», від 3 грудня 1998 р. «Про заходи щодо поліпшення соціального захисту інвалідів», від 5 травня 1999 року «Про рекомендації парламентських слухань щодо невідкладних заходів по виконанню законодавства з питань соціального захисту пенсіонерів, ветеранів та інвалідів і шляхи його удосконалення» та інші. Серед джерел права соціального забезпечення важливе місце посідає постанова Верховної Ради України від 21 грудня 1993 p., якою схвалено Концепцію соціального забезпечення населення України.
2.2.Підзаконні нормативно-правові акти
Другим після законів видом нормативних актів за своєю важливістю вважаються Укази Президента України. Одним із перших указів у цій сфері був Указ Президента України від 27 грудня 1991 р. «Про соціальний захист населення в умовах лібералізації цін», яким вперше після прийняття Закону «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. було збільшено розмір державних пенсій, призначених до 1 січня 1992 р., на 100 %.
Указом Президента України від 21 серпня 1993 р. № 352 «Про невідкладні заходи щодо посилення соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей» було передбачене розроблення проектів законів України про внесення змін і доповнень до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», передбачивши в них передусім захист військовослужбовців з числа офіцерів запасу та офіцерів у відставці., а також проекту Державної програми соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас у зв'язку зі скороченням Збройних Сил України та за станом здоров'я, передбачивши у ньому, зокрема, вирішення питання щодо створення центрів професійної підготовки та перепідготовки кадрів га джерел їх фінансування.
Указом від 4 липня 1994 року № 355/94 «Про статус ветеранів військової служби, гарантії їх соціального захисту» з метою заохочення довгострокової сумлінної служби, посилення соціального захисту військовослужбовців військових формувань, створених відповідно до законодавства України, були визначені категорії військовослужбовців, що визнаються ветеранами військової служби, а також встановлені їм пільги, що надаються після звільнення з військової служби.
Указом від 1 жовтня 1994 року № 563 «Про адресну допомогу малозабезпеченим громадянам на осінньо-зимовий період 1994-1995 років* було передбачене надання одноразової грошової допомоги малозабезпеченим непрацездатним одиноким громадянам, середньомісячний доход яких не перевищував 404 тисячі карбованців.
Аналогічним Указом від 20 жовтня 1995 р. № 994 «Про адресну допомогу малозабезпеченим громадянам на осінньо-зимовий період 1995-1996 років» було передбачене надання одноразової грошової допомоги непрацюючим одиноким громадянам, пенсії яким призначені органами соціального захисту населення відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення» га «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ».
Згідно з Указом від 18 листопада 1994 року № 684 «Про підвищення розмірів середньодушового сукупного доходу та цільової грошової допомоги малозабезпеченим громадянам з метою соціального захисту малозабезпечених громадян у період лібералізації цін» Кабінетом Міністрів України запроваджено, починаючи з 1 листопада 1994 року, щомісячний перегляд розмірів середньодушового сукупного доходу та цільової грошової допомоги малозабезпеченим громадянам відповідно до змін індексу споживчих цін.
З метою поліпшення реалізації державної політики щодо соціального захисту ветеранів Великої Вітчизняної війни відповідно до Указу Президента України від 20.04.1995 року № 323/95 був утворений Фонд соціального захисту ветеранів Великої Вітчизняної війни, а Указом від 24 лютого 1996 р. затверджене Положення про цей фонд.
Відповідно до Указу від 25 липня 1997 року № 705/97 з метою посилення соціальної спрямованості реформ та проведення активної соціальної політики щодо скоординованого і комплексного здійснення соціальних перетворень у сфері трудових відносин зайнятості, соціального захисту і пенсійного забезпечення населення було утворено Міністерство праці та соціальної політики України на базі Міністерства праці України і Міністерства соціального захисту населення України, які ліквідувалися.
З урахуванням необхідності реформування державної системи соціального забезпечення в умовах перехідного періоду до ринкової економіки, з метою створення конкретних механізмів реалізації принципів соціально орієнтованої економіки, підвищення ефективності соціальної політики на основі раціонального використання наявних фінансових і матеріальних ресурсів Указом Президента України від 18 жовтня 1997 року № 1166/97 «Про Основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки» були схвалені подані Кабінетом Міністрів України Основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки. В цьому документі визначені стратегічні цілі та основні завдання соціальної політики як на державному так і на регіональних рівнях, шляхи досягнення поставленої мети, основні заходи щодо реформування системи соціальної допомоги та розвитку адресної допомоги.
З метою впорядкування сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, забезпечення повного і своєчасного надходження коштів до Пенсійного фонду України, їх раціонального використання та погашення боргу з виплат пенсій було видано ряд Указів Президента України. Зокрема, це Указ від 4 липня 1998 року № 734 «Про впорядкування сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та раціональне використання коштів Пенсійного фонду України» (із змінами внесеними Указами Президента України №997 від 10.09.1998 р. та № 451 від 27.04.1999 p.), Указ від 31 серпня 1998 року № 957 «Про невідкладні заходи щодо погашення заборгованості з виплати пенсій*, Указ від 28 червня 1999 року № 756 «Про додаткові заходи щодо погашення заборгованості з виплати пенсій, заробітної плати і компенсації громадянам втрат від знецінення грошових заощаджень в установах Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху». Цими указами були визначені додаткові об'єкти оподаткування для нарахування збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, зокрема, такими є винагороди, що виплачуються громадянам за виконання робіт (послуг) згідно з цивільно-правовими договорами, установлені додаткові джерела погашення заборгованості з виплати пенсій.
Указом Президента України від 20 жовтня 1998 року № 1156 «Про проведення у Львівській області експерименту з призначення та виплати пенсій органами Пенсійного фонду України» була започаткована передача функцій призначення, нарахування та виплати пенсій з районних (міських) управлінь соціального захисту населення до органів Пенсійного фонду України.
Рядом Указів Президента України затверджені Положення про відповідні державні органи, що здійснюють соціальне забезпечення в Україні. Це, зокрема, Указ від ЗО серпня 2000 року № 1035 «Про Положення про Міністерство праці та соціальної політики України» (Із змінами, внесеними згідно з Указами № 9 від 03.01.2002 p., № 304 від 27.03.2002 р.), Указ від 1 березня 2001 року № 121 «Про Положення про Пенсійний фонд України» ( Із змінами, внесеними згідно з Указами Президента № 887 від 24.09.2001 p., № 576 від 22.06.2002 р.), Указ від 11 червня 2001 року Х" 421 «Про Державну раду з питань пенсійної реформи» та інші.
Велику групу нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері соціального забезпечення, складають постанови Кабінету Міністрів України. Ці акти належать до підзаконних актів і приймаються на основі та на виконання законів і указів Президента України.
За дорученнями, що містяться в законах і постановах Верховної Ради та указах Президента України, за роки незалежності України Кабінет Міністрів України прийняв низку постанов, спрямованих на соціальний захист населення. Одними з перших таких нормативних актів були постанови Кабінету Міністрів:
- від 18 липня 1991 р. № 92 «Про створення Фонду Української РСР соціального захисту інвалідів*. Відповідно до цієї постанови на виконання постанови Верховної Ради Української РСР від 21 березня 1991 р. «Про введення в дію Закону Української РСР «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Українській РСР» був утворений Фонд Української РСР соціального захисту інвалідів з відділеннями в Кримській АРСР, областях, містах Києві та Севастополі;
- від 1 січня 1992 р. № 1 «Про здійснення першочергових заходів щодо забезпечення соціального захисту населення в умовах лібералізації цін», якою було передбачено підвищення розмірів пенсій і допомог;
- від 28 січня 1992 р. № 39 «Про створення Пенсійного фонду України», відповідно до якої на виконання постанови Верховної Ради України від 6 грудня 1991 р. «Про порядок введення в дію Закону України «Про пенсійне забезпечення» для державного управління фінансами пенсійного забезпечення в Україні був створений на базі Українського республіканського відділення Пенсійного фонду СРСР Пенсійний фонд України з управліннями в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;
- від 6 лютого 1992 р. № 59 «Про зміцнення фінансового стану Фонду соціального страхування України», якою з метою створення умов для гарантованого забезпечення права трудящих на соціальне страхування і зміцнення фінансового стану Фонду соціального страхування України було зобов'язано керівників підприємств, установ і організацій (крім колгоспів, у тому числі риболовецьких), а також громадян-підприємців, які використовують найману працю, своєчасно і в повному обсязі сплачувати до Фонду соціального страхування України відповідну частину внесків на соціальне страхування, а також відповідно до цієї постанови було надано податковим інспекціям та органам Пенсійного Фонду та Фонду соціального страхування України повноважень щодо застосування
- санкцій до підприємств, установ, організацій, громадян-страхувальників, які порушують установлений порядок нарахування і сплати внесків на соціальне страхування;
- від 21 січня 1992 р. № 23 «Про розподіл відрахувань на соціальне страхування у 1992 році» - був визначений порядок відрахування коштів на соціальне страхування та пенсійне забезпечення, зокрема на 1992 рік тариф внесків на соціальне страхування для громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно їх праці, а також для адвокатів становив у розмірі 10 процентів від суми доходу. При цьому до Пенсійного фонду України спрямовується 86 процентів нарахованої суми, до Фонду соціального страхування України - 14 процентів;
- від 27 січня 1992 р. № 31 «Про Комплексну програму розв'язання проблем інвалідності». Цією постановою Кабінету Міністрів України на виконання постанови Верховної Ради України від 21 березня 1991 р. «Про введення в дію Закону Української РСР «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Українській РСР» була схвалена розроблена Міністерством соціального забезпечення України з участю міністерств і відомств України, Ради Федерації незалежних профспілок України та громадських організацій інвалідів Комплексна програма розв'язання проблем інвалідності, а постановою від 22 лютого 1992 р. № 83 було затверджене Положення про медико-соціальну експертизу і Положення про індивідуальну програму реабілітації та адаптації інваліда.
Кабінетом Міністрів України видано значну кількість нормативно-правових актів, спрямованих на врегулювання порядку нарахування та підтвердження трудового стажу, необхідного для призначення трудових пенсій та визначення розміру допомоги по тимчасовій втраті працездатності, порядку призначення, нарахування та виплати пенсій і допомог, особливостей пенсійного забезпечення за віком на пільгових умовах та за вислугу років тощо. До таких, наприклад, віднесені постанови:
- від 13 січня 1993 р. № 16 «Про порядок обчислення пенсій, що призначаються після 1 листопада 1992 року»;
- від 12 серпня 1993 р. № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній»;
- від 18 травня 1998 р. № 697 Про затвердження Переліку видів оплати праці та інших виплат, на які не нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та які не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій*;
- від 19 жовтня 1998 р. № 1658 «Про затвердження Правил обчислення загального трудового стажу для призначення працівникам допомоги по тимчасовій непрацездатності»;
- від 30 травня 1997 р. № 523 «Про затвердження нового Порядку обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи»; від 17 липня 1992 р. № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей»; від 21 липня 1992 р. № 418 «Про затвердження нормативних актів з питань призначення пенсій за вислугу років працівникам авіації і льотно-випробного складу», якою затверджено; Порядок обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам льотного складу; Перелік посад працівників льотного складу, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років; Порядок призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації; Перелік посад і робіт інженерно-технічного складу авіації, які дають право на пенсію за вислугу років; Порядок обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам, які управляють повітряним рухом і мають відповідне посвідчення;
- від 12 жовтня 1992 р. № 583 «Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення», якою затверджено; Список текстильних виробництв і професій, робота на яких дає робітницям право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі зазначеної роботи не менше 20 років; Список професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років; Список професій і посад працівників підприємств лісової промисловості та лісового господарства, постійно діючих лісопунктів, лісництв, лісозаготівельних дільниць, зайнятих на заготівлі лісу, лісогосподарських роботах, підсочці лісу та лісосплаві, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років; Список професій і посад плавскладу окремих видів суден морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості, які мають право на пенсію за вислугу років незалежно від віку; Порядок призначення і виплати пенсій за вислугу років заслуженим майстрам спорту, майстрам спорту міжнародного класу - членам збірних команд України; Перелік посад артистів театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів, які мають право на пенсію за вислугу років незалежно від віку; Список сезонних робіт, зайнятість на яких протягом повного сезону зараховується до стажу для призначення пенсії за рік роботи; Перелік видів оплати праці та інших виплат, на які не нараховуються страхові внески, та які не враховуються при визначенні середньомісячного заробітку для обчислення пенсій.
- від 27 грудня 2001 р. № 1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми». Цей Порядок визначає умови призначення і виплати таких видів державної допомоги сім'ям з дітьми, передбачених Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»:
1) допомога у зв'язку з вагітністю та пологами;
2) одноразова допомога при народженні дитини;
3) допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
4) допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням;
5) допомога малозабезпеченим сім'ям з дітьми.
- від 27 грудня 2001 р. № 1753 «Про розмір допомоги на поховання»;
- від 28 березня 2002 р. № 381 «Про проведення експерименту з використання даних персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування для призначення страхових виплат, державної допомоги сім'ям з дітьми, державно соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям та житлових субсидій»;
- від 11 квітня 2002 р. № 497 «Про забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій органами Пенсійного фонду» та інші.
Особливого значення в сфері соціального забезпечення набули нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, спрямовані на корегування, підвищення розмірів пенсій і допомог, їх перерахунок та погашення заборгованості з їх виплат. До них, зокрема, віднесені такі постанови Кабінету Міністрів України:
- від 1 червня 1992 р. N° 296 «Про перерахунок державних пенсій»;
- від 20 липня 1992 р. № 395 «Про додаткове коригування рівнів державних пенсій»;
- від 20 січня 1995 р. № 41 «Про підвищення розмірів пенсій»;
- від 26 липня 1996 р. № 832 «Про підвищення розмірів державної допомог окремим категоріям громадян»;
- від 24 січня 1998 р. № 76 «Про стан погашення заборгованості із виплати заробітної плати, грошового забезпечення, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат у 1997 році та додаткові заходи щодо прискорення завершення цієї роботи*;
- від 3 січня 2002 р. № 1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється рахунок коштів державного бюджету»
- від 13 березня 2002 р. № 279 «Про підвищення розмірів пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» та інші.
Кабінет Міністрів України своїми постановами затверджує положення про органи, що здійснюють соціальне забезпечення, а також бюджет Пенсійного фонду України.
Нормативно-правовими актами, що видаються Кабінетом Міністрів України, можуть регулюватися і інші питання сфери соціального забезпечення. Крім постанов, це також можуть бути розпорядження та декрети. Наприклад, декрет від 26 березня 1993 року № 29-93 «Про доповнення до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» чи розпорядження від 15 березня 2002 р. N° 138-р «Про затвердження заходів щодо забезпечення економічного і соціального розвитку України у 2002 році».
Серед нормативно-правових актів, які є джерелами права соціального забезпечення, важливе місце також посідають нормативно-правові акти, видані центральними органами державної влади, насамперед Міністерством праці та соціальної політики, Пенсійним Фондом і відповідними фондами соціального страхування України. Ці органи можуть видавати нормативні акти, спрямовані на регулювання відносин у сфері соціального забезпечення, як самостійно, так і сумісно з іншими державними органами, такими як Міністерство охорони здоров'я, Міністерство фінансів, Національним банком тощо. Серед нормативно-правових актів, що видаються центральними органами державної влади, найбільш поширеними у сфері соціального забезпечення є роз'яснення Міністерства праці та соціальної політики. За змістом такі роз'яснення мають характер офіційного тлумачення норм права соціального забезпечення. Вони є обов'язковими для всіх суб'єктів права соціального забезпечення і сприяють одноманітному і правильному застосуванню норм цієї галузі права на всій території України. Такими, наприклад, є роз'яснення № 2 від 26.03.93 р. «Про деякі питання застосування окремих статей Закону України «Про пенсійне забезпечення» чи роз'яснення № 01-3/406-02-2 від 10.05.94 р. «Про порядок застосування Списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пенсію за віком на пільгових умовах». Такі роз'яснення не містять нових правових норм, а лише визначають порядок застосування чинних норм, установлених законодавством. Інколи вони видаються у вигляді листів на запити тих чи інших осіб, наприклад, лист № 06-879 від 06.03.97 р. «Про обчислення пенсій інвалідам-чорно-бильцям чи № 20-443 від 08.07.2002 р. «Щодо обчислення середньої заробітної плати для нарахування допомоги по тимчасовій непрацездатності» тощо. Міністерство праці та соціальної політики України в межах своєї компетенції видає також нормативні акти управлінсько-методичного характеру у формі наказів, розпоряджень, інструкцій, рекомендацій тощо з питань діяльності підпорядкованих йому органів соціального захисту населення, наприклад, накази Міністерства праці та соціальної політики №155 від 17.09.98 р. «Про затвердження Інструкції із застосування Порядку забезпечення інвалідів автомобілями», № 53 від 09.03.2000 р. «Про затвердження інструкції про порядок забезпечення населення України протезно-ортопедичними виробами», № 549 від 29.12.2001 р. «Про затвердження типових положень про будинки-інтернати (пансіонати) для громадян похилого віку, інвалідів та дітей», № 317/300 від 15.07.2002 р. «Про затвердження Переліку медичних показань для отримання особами з обмеженими функціями руху крісел-колясок та Переліку медичних показань для отримання і протипоказань до управління особами з обмеженими функціями руху крісел-колясок з електроприводом» та інші.
Значна кількість нормативних актів, що видаються Пенсійним фондом. Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України з питань сплати внесків та виплати пенсій і допомог також є обов'язковими для підприємств, установ, організацій та громадян. Такими нормативними актами можуть бути накази, листи, постанови правління, роз'яснення тощо, наприклад, лист Пенсійного фонду України № 06/4295 від 24.07.2002 р. «Щодо Порядку призначення пенсій відповідно до ст. 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», лист Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності № 01-29-693 від 10.05.2002 р. «Про виплату «лікарняних* підприємцям, які працюють за спрощеною системою оподаткування», постанови правління Пенсійного фонду України від 07.08.96 № 10-3 «Про затвердження Порядку переведення і виплати пенсій відповідно до Тимчасової угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі у галузі пенсійного забезпечення від 15 січня 1993 року», від 06.09.96 № 11-1 Про затвердження Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів», від 23 квітня 1999 року № 4-5 «Про затвердження Інструкції про порядок переказування пенсій громадянам, які виїхали за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які проживають в Україні», від 30.04.2002 № 8-2 «Про затвердження Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах», постанова правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 01.11.2001 р. № 44 «Про затвердження Порядку виплати допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності», роз'яснення Фонду України соціального захисту інвалідів від 14.10.2000 р. «Щодо роз'яснення окремих положень ст.ст. 19 та 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та інші.
Ряд нормативних актів, які мають значення для вирішення соціальних питань приймаються Міністерством охорони здоров'я України. Зокрема, цими актами регулюються питання щодо проведення оглядів громадян на встановлення їм Інвалідності, визначення характеру професійних захворювань тощо, наприклад, Інструкції Міністерства охорони здоров'я України від 28.12.91 № 16.01/20 «Про встановлення груп інвалідності», від 20 листопада 1992 року № 16-01/220 «Про порядок встановлення причинного зв'язку інвалідності у колишніх військовослужбовців з перебуванням на фронті?, накази Міністерства охорони здоров'я України № 77/26 від 18.02.94 «Про затвердження Інструкції про порядок проведення переогляду засуджених інвалідів», № 42 від 30.03.94 «Про виконання постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.94 № 66 «Про додаткові соціальні гарантії для малозабезпечених сімей з хворими дітьми та з дітьми першого і другого року життя», від 13 листопада 2001 р. № 433 «Про затвердження Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян» тощо.
Досить поширеним явищем у сфері регулювання соціального забезпечення є прийняття центральними органами державної влади сумісних нормативних актів. Зазвичай вони приймаються у формі наказів. Наприклад, наказ Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства соціального захисту населення України, Міністерства праці України від 2 лютого 1995 р. № 23/36/9 «Про затвердження Списку професійних захворювань та Інструкції щодо його застосування», наказ Пенсійного фонду України, Міністерства праці та соціальної політики України, Державного комітету зв'язку України, Акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль» від 10 жовтня 1997 року № 125/9/153/140 «Про Порядок виплати пенсій та грошової допомоги через вкладні рахунки пенсіонерів в установах АППБ «Аваль» на підприємствах поштового зв'язку України», наказ Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Пенсійного фонду України від 6 квітня 1999 р. №61/101/43 «Про порядок призначення та виплати державної грошової допомоги деяким категоріям пенсіонерів», наказ Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України № 454/471/516 від 08.11.2001 «Про затвердження Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років», наказ Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Міністерства охорони здоров'я України від 30.04.2002 р. № 226/293/169 «Про затвердження Порядку надання державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» та інші.
У праві соціального забезпечення функціонують і нормативні акти місцевої дії, які приймаються місцевими органами державної влади. Зокрема, це можуть бути рішення місцевих рад чи розпорядження районних, міських, обласних державних адміністрацій про надання окремим категоріям непрацездатних та малозабезпечених громадян додаткових, крім тих, які передбачені законодавством, видів соціального забезпечення, наприклад, рішення Київської міської ради № 376/1352 від 5 липня 2001 року «Про заходи додаткового соціального захисту учасників народного ополчення, які брали участь в обороні столиці України в період з 11.07.41 р. по 19.09.41 p.», розпорядження Київської міської адміністрації від 25.04.2001 р. Хе 831 «Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту багатодітних і неповних сімей *, від 15.03.2001 р. № 437 «Про надання щомісячної матеріальної доплати до пенсії сліпо-глухим інвалідам другої групи для оплати житлово-комунальних послуг та абонентної плати за користування телефоном у 2001 році» та інші.
Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і тому джерелами права соціального забезпечення України є міжнародні договори (угоди), що їх Україна уклала з рядом зарубіжних країн або приєдналася до них, чи в порядку правонаступництва підтвердила свої зобов'язання з міжнародних договорів колишнього СРСР про співробітництво в сфері соціального забезпечення і на які дано згоду Верховної Ради України.
Одним із таких договорів є угода «Про гарантії громадянам країн - учасниць Співдружності Незалежних Держав (СНД) у сфері пенсійного забезпечення» від 13 березня 1992 р. Цією угодою передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав СНД здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони мешкають. Всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення, несе держава, яка надає забезпечення. Взаємні заліки не проводяться, якщо інше не передбачається двосторонніми угодами.
Призначення пенсій громадянам СНД провадиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах і за вислугу років громадянам СНД, враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цією угодою. Нарахування пенсій провадиться із заробітку (доходу) за період роботи, який зараховується до трудового стажу.
З переселенням пенсіонера у межах держав СНД виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється, якщо пенсія того ж виду передбачена законодавством держави за новим місцем проживання пенсіонера в разі виконання умов, передбачених угодою.
Україна підписала й ратифікувала Угоду між державами -учасницями Співдружності Незалежних Держав «Про взаємне визнання пільг та гарантій для учасників і інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав і сімей загиблих військовослужбовцівь від 15 квітня 1994 р.
Окремі питання пенсійного забезпечення регулюються двосторонніми угодами України та Російської Федерації від 15 січня 1993 р. «Про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».
Російська сторона взяла на себе зобов'язання про пенсійне забезпечення громадян, які проживають вині в Україні, але раніше працювали в несприятливих кліматичних умовах на території Російської Федерації. Це означає, що Пенсійний фонд Російської Федерації перераховуватиме Пенсійному фондові України необхідні кошти для виплати пенсіонерам пенсії або частини її залежно від тривалості трудового стажу, відпрацьованого у вказаних районах. Угода поширюється на дві категорії громадян, які живуть в Україні. Перша категорія - це ті, кому на території Російської Федерації вже було призначено пенсію, а друга — ті громадяни, які мають пільговий сгаж роботи в зазначених районах, але переїхали в Україну до досягнення пенсійного віку. їм сплачуватиметься частина пенсії, що відповідає тривалості пільгового трудового стажу, отриманого починаючи з 1 січня 1991 р., за умови досягнення пенсійного віку.
ВИСНОВКИ З ДРУГОГО ПИТАННЯ. Аналогічні угоди про співробітництво в сфері соціального захисту і пенсійного забезпечення громадян у 1995 р. були укладені між Україною та Республікою Вірменія, Україною та Республікою Азербайджан, Україною та Молдовою. 20 лютого 1997 року був укладений договір між Урядом України і Урядом Естонської Республіки про співробітництво в галузі соціального забезпечення. 2 жовтня 1999 року було підписано Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Грузії про пенсійне забезпечення військовослужбовців і членів їх сімей, а 16 березня 2000 року підписано аналогічну Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Азербайджанської Республіки про пенсійне забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей і державне обов'язкове особисте страхування військовослужбовців. Договори про соціальне забезпечення були також укладені 5 грудня 2000 року між Україною та Словацькою Республікою та 23 квітня 2001 року між Україною та Литовською Республікою тощо.
ВИСНОВКИ З ТЕМИ:
Таким чином, з переходом економіки України від командно-адміністративної системи до ринкових відносин стара державна система соціального забезпечення перестала виконувати свою основну функцію - забезпечення гідного прожиття непрацездатних громадян. Безумовно, головною причиною вкрай незадовільного соціального забезпечення на сучасному етапі є економічна криза і пов'язані з нею низькі надходження до Пенсійного фонду, фонду соціального страхування до державного та місцевих бюджетів, але надзвичайно важливим є і суто демографічні фактори, які сьогодні є чи не найбільш серйозним бар'єром на шляху реформування системи соціального забезпечення в Україні. За даними Міністерства праці і соціальної політики Україні на сьогодні в Україні налічується близько 15 млн. пенсіонерів, 5,3 млн. ветеранів війни, близько 7 млн. ветеранів праці, 2,3 млн. інвалідів, 3,5 млн. потерпілих в наслідок аварії на ЧАЕС; майже 2 млн. одиноких громадян похилого віку. Щорічно кількість пенсіонерів та інвалідів зростає. Таким чином діюча законодавча база з урахуванням чинника природного зростання кількості непрацездатних громадян обумовлює значне навантаження на працююче населення. З урахуванням дітей і пенсіонерів, сьогодні один працюючий фактично утримує одного непрацездатного. І тому діюча система соціального забезпечення, яка перестала бути ефективною і тягарем лягла на державу, не відповідає вимогам часу та потребує термінового реформування. Головною метою такого реформування є перехід до страхової соціальної системи та зближення з існуючими системами соціального забезпечення країн з розвиненою ринковою економікою. Процес реформування соціального забезпечення в Україні вже розпочався, прийнято ряд законів, спрямованих на підвищення ефективності такого забезпечення, проведено реорганізацію органів, що його здійснюють. Важливого значення в процесі реформування пенсійної системи, а отже соціального забезпечення в цілому, набуло прийняття 9 липня 2003 року Верховною Радою України Законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших законів, спрямованих на вдосконалення діючої солідарної пенсійної системи.
МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ: