Тема 1- Теоретичні засади криміналістики

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Тема 1: Теоретичні засади криміналістики.

План.

1.  Поняття, предмет і завдання криміналістики.
2.  Система криміналістики.
3.  Криміналістика в системі юридичних наук.
4.  Зв'язок криміналістики з іншими науками.

Література:

•  Белкин Р. С. Криминалистика, проблемы, тенденции, перспективы, - М., 1988.
•  Криминалистика: Учебник / под ред. И. Ф. Пантелеев, Н. А. Селиванова. – М., 1988.
•  Криміналістика: Підручник / за ред. П. Д. Біленчука – К., 1997.
•  Криміналістика. Курс лекцій, / за ред. П. Д. Біленчука – К., МАУП 2001.

І

В умовах формування та становлення нових соціально-економічних відносин, структур законодавчої та виконавчої влади постають завдання створення правових засад зміцнення законності й удосконалення правоохоронної діяльності. У межах юридичних наук мають бути створені правові засади державності й законності правозастосовної діяльності, спрямованої на надійне забезпечення захисту конституційних прав і законних інтересів громадян, громадських формувань і державних структур України.

Криміналістика забезпечує правоохоронні органи ефективними методами й засобами розкриття злочинів, що сприяють реалізації принципу невідворотності покарання, об'єктивному застосуванню кримінального закону та профілактичному впливу. Сучасний рівень розвитку криміналістики та науково-технічний потенціал природничих і технічних наук дають змогу органам прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки та суду попереджувати, припиняти і розслідувати складні злочини, сприяючи розв'язанню одного з основних завдань – зміцнення законності та правопорядку в Україні.

Криміналістика – юридична наука, що сформувалась у надрах кримінального процесу XIX ст. як сукупність технічних засобів і тактичних прийомів, а також способів їх застосування з метою розкриття злочинів. Криміналістика вивчає злочин, який є також предметом пізнання інших галузей знань, що досліджують окремі специфічні аспекти, властивості та особливості злочинної діяльності – соціології, філософії, кримінального, цивільного та адміністративного права, психології, статистики та ін.

Предметом криміналістики є закономірності судового дослідження, що вивчаються з метою встановлення істини у кримінальному судочинстві.

Предмет криміналістики формувався відповідно до загального нагромадження наукових знань і створення соціальних умов розвитку суспільства. Розвиток процесуальної думки наприкінці XIX ст. і потреби практики спричинили відгалуження від фундаментальних правових галузей знань спеціальних, які мали спочатку прикладний характер, – судової медицини, криміналістики, судової психології та ін.

Уперше про криміналістику як систему спеціальних знань написав Г. Гросс у фундаментальній праці "Керівництво для судових слідчих як система криміналістики" (1892). У цій праці систематизовано нагромаджені тактичні й методологічні знання про розкриття злочинів, описано технічні засоби, які застосовували для цього. Галузь, що вивчає сукупність таких знань, Г. Гросс назвав криміналістикою. Предмет криміналістики він визначив так: Криміналістика по суті починається там... де встановлюють... як саме вчинено злочин. Як досліджувати способи вчинення злочинів і розкривати ці злочини, які бувають мотиви вчинення злочину, з якою метою – про все це не розповідає ні кримінальне право, ні процес. Усе це становить предмет криміналістики.

Наведені далі визначення предмета криміналістики є вдосконаленням основних положень, зазначених Г. Гроссом.

Досі не сформульовано єдиного визначення предмета криміналістики, а дефініції, що існують, аж ніяк не адекватні. Основним предметом криміналістики є правопорушення, злочин. Це складне соціальне явище, яке характеризується структурою, зв'язками й відношеннями між його елементами. Пізнані та кількісно відтворені відношення набирають властивостей закономірностей, що характеризують аналізовану структуру. Тому криміналістика досліджує злочин передусім як динамічний процес, розглядаючи його діяльнісний аспект.

У діяльнісному аспекті злочин – це динамічна система з різними формами взаємодій об'єктів живої та неживої природи. До цієї системи належать суб'єкти злочину (люди); предмети, за допомогою яких вчиняється злочин; спосіб вчинення злочину; результат злочину; інші обставини місця й часу; поведінка осіб, причетних до вчиненого злочину, або тих, хто випадково став його очевидцем. У процесі вчинення злочину зазначені елементи динамічної системи взаємодіють, створюючи сукупність послідовних процедур, що називаються механізмом злочину. Останній є одним з аспектів злочину, який вивчає криміналістика.

Механізм вчинення злочину можна подати, з одного боку, як низку певних дій, що відбуваються в часі, прийомів, процедур суб'єктів злочину в матеріальному середовищі, а з іншого – як відображення цього механізму у вигляді системи матеріальних та ідеальних слідів-відображень.

Механізм злочину є системою взаємодій реальних об'єктів матеріального світу і тому охоплює явища, події та реальні факти, людей, моменти часу, ділянки місцевості та простору, предмети, речі, механізми й комп'ютерні системи, тварин, об'єкти рослинного світу тощо, які є його елементами. Вони причинно взаємопов'язані, взаємодіють на основі загальних закономірностей, форм руху матерії – механічного, фізичного, хімічного, біологічного та психічного.

Усвідомлення механізму злочину у процесі його розкриття є одним з важливих завдань, оскільки не встановивши динаміки подій (як, коли, за яких обставин, якими засобами та в якій послідовності розгортався злочин), неможливо зрозуміти мотиви і причини злочину, дати йому кримінально-правову оцінку, зрештою, скласти уявлення про зовнішній вигляд злочинця та сконструювати динамічну модель його поведінки.

Предмет безпосереднього посягання закономірно пов'язаний з особою злочинця, його віком, фахом, особистісними рисами. Наведемо приклад. Одного разу з фотовідділу універмагу зникли два фотоапарати, кілька пачок фотопаперу та проявника, а відділи, розташовані поряд, де продавалися годинники та готовий одяг, злодія не зацікавили. Було висунуто версію, що крадіжку вчинив неповнолітній, який цікавиться фотографією і, можливо, відвідує фотогурток. Перевірка цієї версії дала такі результати: на вокзалі було затримано школяра, котрий утік з дому і почав бродяжити. З'ясувалося, що після закриття універмагу школяр залишився в ньому, уночі вчинив крадіжку, а вранці, коли універмаг відчинили, непомітно вийшов з нього. Хлопчик навчався у 8-му класі й відвідував фотогурток.

Спосіб вчинення злочину – це спосіб діяльності суб'єкта (не тільки його поведінка, а й закономірне відтворення використання предметів – засобів діяльності), опосередкований об'єктивними умовами, в яких виникла й розвивалася протиправна дія.

Злочинець і спосіб його діяльності пов'язані з особою потерпілого і місцем вчинення злочину. Відомо, що в разі вчинення вбивства особою, яка перебуває з потерпілим у близьких стосунках (є його родичем, другом або знайомим), злочинець найчастіше намагається сховати труп, знищити сліди на місці події, приховати зникнення вбитого, створити неправдиве алібі. У такому разі за слідами злочину звичайно висувають дві типові версії: "Злочинець – свій" і "Злочинець – чужий", тобто не знайомий з потерпілим.

Закономірності, які вивчає криміналістика, є елементами її предмета. Подія злочину розкриває діяльність суб'єктів у матеріальному середовищі, у результаті якої виникають сліди злочину – джерела доказової інформації. У природі все взаємопов'язане та взаємозумовлене, і злочинна діяльність – не виняток. Сліди злочину виникають за загальними законами діалектики й мають необхідний і повторюваний, тобто закономірний, характер. Помічено, що в соціальній діяльності люди різняться способом, предметами та прийомами дії, їх застосуванням.

Поява слідів під час вчинення злочину – процес динамічний, і будь-який рух, взаємодія спричинюють зміни в матеріальному середовищі. Цей процес характерний для всіх історичних періодів і має загальну закономірність, суть якої точно відтворена в народній мудрості: "Немає злочину без слідів", бо немає руху без слідів. На основі загальної закономірності дослідник Р. Бєлкін сформулював часткові закономірності, які існують у процесі вчинення злочину та є передумовами утворення слідів. Розглянемо їх.

Стосовно події злочину закономірність – це не тільки відповідність утворення інформації об'єктивним законам руху та відображення матерії, а й можливість передбачити появу джерел інформації та цілеспрямовано використовувати їх у правоохоронній діяльності. Вирізняють п'ять закономірностей утворення слідів злочинів: повторюваність процесу виникнення слідів; зв'язок між діями злочинця і отриманням злочинного результату; зв'язок між способом вчинення злочину і слідами, що виникають як наслідок застосування цього способу; залежність вибору способу від конкретних обставин; зникнення доказів (тобто слідів злочину). Доцільно об'єднати ці закономірності у три групи.

До першої групи належать такі закономірності:

•  повторюваність. За наявності одних і тих самих причин виникають однакові наслідки. Наприклад, якщо торкнутися гладкої поверхні пальцем, утвориться потожировий відбиток. Якщо поверхня шорстка, то він невидимий, а якщо полірована – ледь видимий;
•  зв'язок між дією та результатом. Ця закономірність полягає в тому, що наявність злочинного результату свідчить про наявність протиправної діяльності. Зв'язок між дією та її результатом можна подати у кількісному вигляді, але він опосередкований багатьма обставинами. Так, нестача матеріальних засобів на складі не завжди є наслідком крадіжки чи розтрати; після торкання пальцем предмета на останньому не завжди залишається відбиток. Отже, зазначений зв'язок має кореляційний характер і його можна подати в кількісному вираженні, що використовується для побудови криміналістичних характеристик окремих видів злочинів;
•  закономірне зникнення слідів-відображень. Ця закономірність полягає в тому, що будь-який слід-відображення (матеріальний чи ідеальний) після виникнення змінюється в часі й нарешті зникає. Таким чином, сліди злочинів після їх утворення "старіють", кількість відображеної інформації зменшується, а тому їх доказове значення поступово знижується. Знаючи закономірності зберігання в часі окремих слідів злочину, можна своєчасно знаходити й фіксувати їх.

Друга група закономірностей містить три види зв'язків.

1.  Зв'язок між способом дії та слідами злочину полягає в тому, що однакові дії за інших рівних умов призводять до однакових наслідків. Якщо вчинено крадіжку з приміщення закритого складу, то обов'язково утворюються такі сліди: немає в наявності майна чи його частини, зламані перешкоди, запірні пристрої, на місці події виявлено злочинця. Якщо знаходять труп, що висить у зашморгу, то специфічні сліди (странгуляційна борозна на шиї, прикушений язик, крововилив у капілярних судинах тощо) дають змогу відрізнити самоповішення від його інсценування. Застосування вогнепальної зброї призводить до появи слідів пострілу – утворення вогнепальних пошкоджень на перешкоді, а також гільз, куль, кіптю, неспалених порошинок, пижів тощо на місці події.
   1.  Зв'язок способу, яким було вчинено злочин, з особою злочинця. Хоча спосіб вчинення злочину іноді називають "почерком злочинця", за ідентифікаційною значущістю його не можна порівнювати з реальним почерком особи, який дає змогу ідентифікувати її. Спосіб учинення злочину як упорядкована сукупність послідовних процедур (прийомів і використаних засобів) залежить від багатьох факторів, які не завжди можна точно визначити. Тому його зв'язок з особою злочинця має імовірнісний характер, що реально виявляється лише в разі спостереження масових явищ. Проте він є однією з ознак, за якою ведуться криміналістичні обліки, створюються автоматизовані банки даних, що використовуються для розслідування злочинів.
   2.  Залежність способу від конкретних умов. Хоча діяльність злочинця й має відносно стійкий характер, вона не може щоразу повторюватися в усіх деталях, бо кожен злочин учиняється за конкретних об'єктивних обставин. Злочинець діє залежно від ситуації, що складається на місці злочину. Ситуації можуть бути різними, і врахувати їх під час дослідження та огляду місця події дуже важко. Тому зазначений зв'язок має різний ступінь кореляції, що залежить від характеру конкретних обставин і їх впливу на злочинця.

Третя група містить закономірності, що відтворюють виникнення й перебіг явищ, пов'язаних зі злочином. Ці закономірності характеризуються суб'єктивними діями учасників злочину – злочинця, потерпілого, свідків. Розрізняють такі дії суб'єктів:

•  таємність підготовки й вибору засобів вчинення злочину. Підготовка до вчинення злочину досить часто позначається на його механізмі. Злочинець обирає об'єкт і час злочину, готує технічні засоби. У разі групової злочинності ватажок формує злочинну групу, розподіляє ролі, готує та відпрацьовує план дій. Особлива таємність підготовки властива організованій злочинності, боротьба з якою стає дедалі складнішою та важчою;
•  рекогносцирування місця вчинення злочину – підготовча таємна діяльність злочинця. Він оглядає входи до приміщення, де планує злочин, і виходи з нього, визначає, хто зможе в цей час доби побачити чи почути результати злочинних дій, обирає шляхи відходу, місця, де потрібно встановити спостерігачів, тощо. Унаслідок того, що злочинець раніше був на майбутньому місці злочину, не виключена можливість появи випадкових свідків, які бачили й запам'ятали злочинця. Розслідуючи злочин по "гарячих" слідах, треба враховувати ці обставини;
•  раптовий від'їзд, зміна зовнішності й місця проживання, роботи тощо часто є наслідками вчинення злочину. Тому слід виявляти ці факти й ретельно встановлювати їх причини. Зрозуміло, раптовий від'їзд або зміну зачіски не можна вважати прямим наслідком протиправної дії. Однак слідча й судова практика свідчить, що після вчинення злочину злочинці часто переховуються, змінюють місце проживання (від'їжджають у гості, будинки відпочинку, вербуються на роботи у віддалені райони тощо);
•  нестандартна поведінка – настороженість, дратівливість, потайливість. Така поведінка може спричинюватись багатьма факторами, тому має лише орієнтовне значення для розслідування і її слід аналізувати окремо в кожному конкретному випадку.

Наведені закономірності характеризують механізм злочину та діяльності злочинця, виявлення якого становить лише одну частину розслідування. Інша частина – діяльність слідчого, що полягає у збиранні, дослідженні, оцінюванні та використанні зібраного матеріалу у процесі доказування.

Процес доказування в інформаційному плані передбачає виникнення, пошук, фіксацію, зберігання, обробку та передавання інформації адресату. У кримінальному процесі прийнято розрізняти такі етапи доказування: збирання, дослідження, оцінювання та використання доказів.

Збирання доказів як діяльність складається з таких процедур:

•  пошуку джерела інформації, тобто об'єктів, які "були присутні" на місці події та причинно пов'язані зі злочином. Джерелами ідеальних відображень є люди, а матеріальних – тверді, сипкі, рідино- та газоподібні тіла;
•  фіксації джерел інформації, тобто застосування технічних засобів і тактичних прийомів для отримання відбитка джерела інформації у формі, доступній для його сприйняття об'єктами доказування;
•  вилучення джерела інформації з матеріального середовища та його процесуальна фіксація у протоколі слідчої дії;
•  зберігання джерела інформації, тобто вжиття заходів із застосуванням необхідних технічних засобів для створення штучних умов, за яких усуваються природні фактори, здатні руйнувати структуру матеріального джерела.

Дослідження джерел інформації охоплює процедури пізнання їх слідчим, особою, яка здійснює дізнання, судом, прокурором та експертом з метою встановлення наявності відображеної інформації, можливості зарахування її до факту, який потребує доказування, а також наскільки ця інформація узгоджується з іншими доказами.

Оцінювання доказів – це логіко-психологічний процес, під час якого в суб'єкта формується уявлення (упевненість) щодо інформаційної значущості фактичних даних, тобто інформації, що міститься в її матеріальних носіях, а також щодо причинних зв'язків джерел інформації й достатності сформованого комплексу доказів для прийняття процесуального рішення.

Використання доказів слід розуміти як процедуру оперування ними в доказуванні, тобто надання суб'єктам можливості ознайомитись із джерелом інформації, оцінити фактичні дані, що містяться в ньому, перевірити законність і обґрунтованість вилучення, фіксації, збирання інформації та її процесуального закріплення. Усе це дає змогу кожному учасникові процесу на свій розсуд використовувати джерела інформації в доказуванні.

Окрім закономірностей вчинення злочину та його механізму криміналістика вивчає методи та засоби збирання, дослідження, подання й використання доказової інформації для розслідування злочинів і запобігання їм. Розроблені на основі пізнання закономірностей учинення злочину технічні засоби, тактичні прийоми та рекомендації щодо роботи з доказами дістали назву криміналістичних засобів.

Розрізняють технічні, тактичні та методичні криміналістичні засоби. Кожен з них розглядається у відповідних розділах криміналістики. Криміналістичні засоби та методи класифікують і за іншими ознаками, наприклад за суб'єктами застосування (засоби слідчого, дізнавача, судді, експерта, оперативного працівника), але цей поділ умовний.

З огляду на закономірності вчинення злочину, його механізм, криміналістичні засоби та методи збирання доказів, які є елементами предмета криміналістики, останню можна визначити як науку про закономірності механізму вчинення злочину, виникнення інформації про злочин і його учасників, збирання, дослідження, оцінювання й використання доказів, а також про спеціальні засоби й методи судового дослідження та попередження злочинів, що базуються на пізнанні зазначених закономірностей.

Виходячи з визначення криміналістики як науки про розкриття злочинів її предметом є закономірності, що характеризують процес розкриття злочинів.

Криміналістика є юридичною наукою, що виконує також соціальну функцію, сприяючи державним структурам і правоохоронним органам у зміцненні державності та законності.

Криміналістика не розкриває і не розслідує злочинів, однак за допомогою рекомендацій, специфічних методів та засобів виявлення, фіксації, дослідження та використання доказів сприяє підвищенню ефективності правоохоронної діяльності в боротьбі зі злочинністю.

Завдання криміналістики поділяються на загальні та часткові (спеціальні). Загальні завдання формулюються виходячи з положень Конституції та законів України, указів Президента України, постанов Уряду України. Вони є основою для визначення часткових (спеціальних) завдань для кожної юридичної науки, у тому числі криміналістики.

Часткові завдання характеризують окрему юридичну науку, вони є орієнтиром і програмою її розвитку та вдосконалення. До часткових завдань криміналістики належать:

•  вивчення об'єктивних закономірностей дійсності, на яких грунтуються механізми вчинення злочину та виникнення джерел доказової інформації, які є складовими предмета криміналістики; розвиток теоретичних засад для розробки нових методів і створення технічних засобів судового дослідження та попередження злочинів;
•  розробка нових і вдосконалення існуючих техніко-криміналістичних засобів, тактичних прийомів, методичних рекомендацій щодо збирання, дослідження, оцінювання та використання доказів;
•  розробка заходів для припинення вже розпочатого злочину і попередження того, що готується;
•  розробка слідчих та експертних методів і прийомів виявлення причин злочинності, визначення на їх основі основних напрямів криміналістичної діяльності;
•  розробка та вдосконалення організаційних, тактичних і методичних засад попереднього та судового слідства;
•  активне вивчення й узагальнення слідчої та судової практики, а також розробка автоматизованих інформаційних баз знань для забезпечення прийняття рішень під час розслідування та попередження злочинів.

Часткові завдання криміналістики є динамічними; вони змінюються залежно від соціальних змін у суспільстві. Ці завдання призначені для потреб практики боротьби зі злочинністю, зміцнення законності та правопорядку. Конкретні завдання визначаються за певними напрямками боротьби зі злочинністю.

Наприклад, посилення боротьби з організованою злочинністю актуалізувало питання про створення нових структурних підрозділів,

розробку нових технічних засобів, удосконалення кримінального та кримінально-процесуального законодавства, зокрема використання як самостійних доказів оперативних матеріалів відео- та звукозапису, кінозйомки. Тому постали такі конкретні сучасні завдання криміналістики, як розробка спеціальних засобів відео- та звукозапису, нових ідентифікаційних методик ототожнення джерел звукової інформації.

Боротьба з організованою злочинністю, рекетом, охорона особистих і майнових прав громадян у ринкових умовах окреслили окреме завдання – дослідження методів і технічних засобів експлуатації вибухонебезпечних об'єктів, які дедалі частіше використовують мафіозні структури. Сучасний стан боротьби зі злочинністю потребує використання нових, нетрадиційних джерел доказової інформації про сліди запаху, звуку, дослідження відбитків на молекулярному й атомарному рівнях. Усе це висуває нові часткові завдання перед криміналістикою, яка, використовуючи останні досягнення природничих і технічних наук, пристосовує ці досягнення для розв'язання часткових завдань, упроваджує їх у криміналістичну практику.

ІІ

Система – це сукупність певних елементів, між якими існує закономірний взаємозв'язок. Системність є об'єктивною властивістю, притаманною кожному об'єкту матеріального світу, явищу, події. У цьому контексті будь-яка наука як галузь знань є сукупністю окремих порцій (частин) знань, що перебувають у певній послідовності щодо їх значущості, взаємозв'язку та відношення. Криміналістика – не виняток. Виникнувши в надрах кримінального процесу як сукупність прикладних прийомів і засобів, що застосовуються для фіксації доказового матеріалу, вона не була самостійною галуззю знань і, природно, наукою. Ось чому спочатку окремі частини знання, що стосуються, наприклад, техніки фотографічної фіксації доказів, використовувалися насамперед органами дізнання (поліцією), тому й дістали назву "поліцейська техніка", "кримінальна техніка".

З часом криміналістичні знання нагромаджувалися, їх роль у розслідуванні злочинів підвищувалася, і "зачатковий" період криміналістики скінчився. Акумульований практичний досвід використання технічних засобів і прийомів під час розслідування злочинів узагальнив р. Гросс. Він зібрав ці засоби і прийоми у сукупність і виклав у певній послідовності, тим самим сформувавши систему криміналістики. Саме в цьому полягає заслуга Г. Гросса у створенні криміналістики.

Як зазначалося, спочатку криміналістику не поділяли на частини – це була просто "поліцейська техніка". З часом було виокремлено та узагальнено прийоми виконання слідчих дій. Так з'явилася друга її частина – тактика. Наприкінці 20-х – на початку 30-х років XX ст. криміналістика збагатилася третьою частиною – методикою розслідування окремих видів злочинів. Таким чином, система криміналістики, що склалася на той час, містила три розділи: криміналістичну техніку, слідчу тактику та методику розслідування, причому техніка й тактика становили загальну частину, а методика – особливу. Така система існувала до 50-х років, коли почали вивчати предмет, завдання, історію, розвиток і сучасний стан криміналістики, а згодом – методи криміналістики, вчення про версії, проблеми взаємодії з органами дізнання та громадськістю. У такий спосіб сформувалася четверта частина системи криміналістики – методологія.

Сучасна система криміналістики об'єднує чотири розділи: методологію криміналістики; криміналістичну техніку; криміналістичну тактику; методику розслідування окремих видів злочинів.

1. Методологічні засади криміналістики. Загальна теорія криміналістики – це вчення про предмет криміналістики, її завдання, мету й закони розвитку, понятійний апарат і місце криміналістичних знань у системі юридичних наук.

Найважливішими розділами криміналістики є вчення про закономірності та часткові криміналістичні теорії. Як зазначалося, криміналістика вивчає такі закономірності:

1.  механізм вчинення злочину;
2.  виникнення інформації про злочин і його учасників, а також її джерела;
3.  збирання та використання криміналістичної інформації у процесі доказування.

Часткова криміналістична теорія – це сукупність теоретичних положень, які розкривають суть, предмет і методи дослідження окремої галузі криміналістики, наприклад дактилоскопії, трасології, балістики.

Часткові криміналістичні теорії:

•  криміналістичне вчення про навички;
•  криміналістичне вчення про ознаки та властивості;
•  теорія криміналістичної ідентифікації та групофікації;
•  криміналістичне вчення про спосіб вчинення злочину;
•  вчення про криміналістичну версію та планування розслідування (створення версій);
•  механізм утворення слідів;
•  систематизація та реєстрація криміналістичних джерел інформації;
•  збирання, зберігання, обробка та автоматизоване використання інформації.

З розвитком криміналістики перелік часткових (окремих) криміналістичних теорій змінюється залежно від потреб практики боротьби зі злочинністю. Ось чому наведений перелік є приблизним.

2. Криміналістична техніка – це розділ криміналістики, що об'єднує систему теоретичних положень і розроблених на їх основі технічних засобів і методів збирання та подавання криміналістичної інформації з метою розкриття та попередження злочинів.

Складовими цього розділу є судова фотографія, трасологія, балістика, техніко-криміналістичне дослідження документів, криміналістичне дослідження письма, габітологія, кримінальна реєстрація, основи теорії й техніка відео- та звукозапису, основи та засоби криміналістичної одорології.

Криміналістична техніка застосовується не тільки для виявлення І та фіксації матеріальних джерел – слідів злочину. Вона містить також засоби та спеціальні прийоми отримання доказової інформації з матеріальних джерел. Уміння на місці події "читати" сліди злочину – одна з важливих якостей слідчого.

У криміналістиці використовують технічні засоби та методи, запозичені з різних природничих і технічних наук. Багато з них застосовують без будь-яких переробок, створюються лише спеціальні методики для дослідження криміналістичних об'єктів. Разом з тим багато запозичених засобів переробляють, у результаті чого вони набирають специфічного криміналістичного характеру. Так, для судової вимірювальної зйомки переробляють звичайний фотоапарат, а для стереозйомки вміщують стереоплівку у валізу слідчого. Для панорамування по колу створено спеціальну панорамну штативну голівку, а для фотозйомки через невеликі отвори винайдено світловоди. Використання спеціального телеоб'єктива "МТО-1000", фоторушниці "Фотоснайпер-ФС-12" дає змогу здійснювати пізнавальну зйомку злочинця на відстані 600-800 м. Для фіксації слідчих дій і оперативних заходів широко використовують сучасні відео- та кінокамери. Швидкісна кінокамера типу "ЖЛВ-2", що знімає 4,5 млн кадрів за секунду, з експертною метою може зафіксувати момент руйнування перешкоди снарядом, зіткнення транспортних засобів, механізми вибуху, пострілу й навіть кулю, що летить.

Пошукову криміналістичну техніку використовують для виявлення тайників, схованих трупів, наркотиків, кольорових металів, коштовностей. Так, прилад "Блесна" диференціює кольорові метали, що містяться в тайнику, прилад "Трупошукач" виявляє закопані в землю біологічні об'єкти (трупи, органічні сполуки, речовини, що розкладаються, тощо). За допомогою сучасної криміналістичної техніки можна аналізувати сліди запаху і знаходити тайники з наркотиками чи вибуховими речовинами. Застосовуючи складну криміналістичну техніку та спеціальні методики дослідження звукових слідів, розшукують злочинців за їх голосами (фонограмами усної мови) і навіть знаходять сховані об'єкти (трупи, предмети) за фонограмою усної мови допитуваного.

У криміналістиці технічні засоби використовують для розв'язання таких завдань:

•  фіксації слідчих дій і оперативних заходів, пошуку й попереднього дослідження речових джерел інформації слідчим, особою, що провадить дізнання, судом;
  •  виконання судових експертиз у державних експертних і не експертних установах, а також приватними експертами;
  •  виконання профілактичної роботи;
  •  здійснення правоохоронної діяльності громадськими організаціями й окремими громадянами.

3. Криміналістична тактика. Криміналістична тактика – це розділ криміналістики, що займається розробкою прийомів виконання слідчих дій, загальних тактичних рекомендацій про організацію та планування процесу слідства.

Основним елементом криміналістичної тактики є поняття прийому. Тактичний прийом – це найефективніший спосіб дії в ситуації, що склалася під час розкриття злочину. Тактичні прийоми можуть мати законний і факультативний характер. Законні тактичні прийоми наведені у Кримінально-процесуальному кодексі (КПК). їх обов'язково слід застосовувати під час виконання слідчих дій. Наприклад, тактичні прийоми допиту неповнолітнього свідка детально викладені у ст. 168 КПК України, прийоми здійснення обшуку – у ст. 177, огляду – у ст. 191 КПК України.

Рекомендаційний тактичний прийом має факультативний характер, і його застосування є прерогативою слідчого. Наприклад, протоколювання слідчих дій – законний прийом фіксації, а фотографування – факультативний; присутність понятих під час обшуку обов'язкова (цей тактичний прийом має законний і процесуально засвідчений характер), тоді як участь фахівця не обов'язкова. Застосування факультативних прийомів залежить від слідчої ситуації, що склалася, і кваліфікації слідчого. У разі застосування факультативних прийомів підвищується якість слідства, результати слідчих дій подаються суду у зрозумілій і переконливій формі. Зазначимо, що більшість розроблених криміналістами тактичних прийомів мають факультативний характер.

Оскільки тактичні прийоми ґрунтуються на психологічних закономірностях спілкування слідчого з учасниками процесу розслідування, тактика як розділ криміналістики включає в себе основи психології спілкування.

Спочатку тактика називалася кримінальною, пізніше – слідчою, чим підкреслювалося, що вона розглядає лише інструментарій слідчого. Криміналістична тактика – ширше поняття, бо вміщує інструментарій не тільки слідчого, а й суду. Тому у криміналістиці з'явився розділ "Тактика судового слідства". Існує також тактика судового захисту під час попереднього слідства та в суді.

До системи криміналістичної тактики входять такі слідчі дії: огляд, допит, обшук, упізнавання, затримання, відтворення обстановки й обставин події. Останнім часом криміналістична тактика поповнилася такими новими тактичними засобами, як тактична операція, тактична комбінація, тактичне рішення, слідча ситуація, психологічна засідка, слідча хитрість тощо, які збагачують її зміст як галузі криміналістичних знань.

4. Криміналістична методика – це система наукових положень і рекомендацій, що базуються на них, щодо розслідування й попередження вбивств, розкрадань, крадіжок, розбоїв та інших видів злочинів. Складовими криміналістичної методики с загальні положення, що стосуються розслідування будь-якого злочину, криміналістична характеристика та окремі методики, які визначають порядок розслідування певних видів злочинів. У методиці розслідування реалізуються криміналістична техніка й тактика на основі методологічних положень криміналістики.

Усі розділи криміналістики взаємопов'язані. За допомогою засобів криміналістичної техніки можна лише знайти й дослідити джерела інформації. Проте це не дасть рекомендацій, як і в якій послідовності, за допомогою яких прийомів збирати й використовувати джерела інформації у розкритті та розслідуванні злочинів. Це завдання розв'язує криміналістична тактика. Розроблювані нею прийоми й рекомендації є організаційною основою виконання певних слідчих дій, вибору тактики поведінки слідчого в ситуації, що склалася, для забезпечення швидкого розкриття та розслідування злочинів. Наприклад, знайдений слід пальця несе лише частину інформації, прийоми використання якої в доказуванні розробляє криміналістична тактика. Процедура використання сліду пальця руки складається з таких прийомів:

•  дослідження сліду та встановлення його придатності для використання в картотеці ідентифікації;
  •  перевірка за допомогою картотеки слідів пальців рук з місць нерозкритих злочинів;
  •  перевірка за картотекою осіб, які перебувають під адміністративним наглядом і на місцевому оперативному обліку;
  •  призначення дактилоскопічної експертизи для ідентифікації особи за слідами пальців руки чи долоні.

Ця послідовність дій є конкретними тактичними рекомендаціями для діяльності слідчого щоразу, коли знайдений відбиток пальця є джерелом доказів.

Отже, криміналістична методика є практичною реалізацією в діяльності органів дізнання та попереднього слідства засобів криміналістичної техніки разом з прийомами та рекомендаціями криміналістичної тактики для розкриття, розслідування та попередження злочинів.

Структурно методика розслідування окремих злочинів складається з таких елементів:

•  загальних положень методики розслідування окремих видів злочинів;
  •  криміналістичної характеристики;
  •  учення про розкриття злочинів по "гарячих" слідах;
  •  учення про форми використання сил і засобів громадських організацій у розслідуванні та попередженні злочинів.

Зазначені елементи становлять загальні положення (принципи), які є основою побудови окремих методів розслідування.

Методика розслідування як інтелектуальна діяльність слідчого передбачає оцінювання зібраної доказової інформації і прийняття процесуальних та непроцесуальних рішень на основі кримінально-процесуальних, техніко-криміналістичних і тактичних знань. Правильність і обґрунтованість обраного рішення залежать від кількості і якості зібраної інформації, професійних знань і досвіду слідчого. Тому важливим етапом у сучасній методиці розслідування злочинів є створення банків криміналістичних знань і доказової інформації, використання машинних засобів збирання, обробки, зберігання та видавання інформації користувачеві.

ІІІ

Юридична суть криміналістики зумовлена її загальними й окремими завданнями, предметом дослідження, особливостями засобів і методів розкриття злочинів, чіткою відповідністю її наукових рекомендацій конституційним вимогам, нормам закону і тісним зв'язкам з науками кримінально-правового циклу.

Згідно з прийнятою в наукознавстві класифікацією конкретні юридичні науки поділяють на галузеві, міжгалузеві та спеціальні. До останніх належать кримінальна статистика, криміналістика, кримінологія та деякі інші галузі знань. Суть криміналістики як юридичної науки зумовлена історичним фактом її виникнення – відгалуженням від кримінально-процесуального права, розвитком і формуванням її предмета як самостійної галузі. Тепер вона має окремий предмет дослідження, власну методологію. Проте криміналістика тісно пов'язана з правовими та спеціальними юридичними науками. Юридична суть криміналістики зумовлена такими положеннями:

•  предмет, об'єкти пізнання, засоби й методи, які розроблює криміналістика, перебувають у сфері правових знань;
  •  службова функція та завдання, які розв'язує криміналістика, належать до сфери діяльності правоохоронних органів, до правових процесів розслідування, судового розгляду та покарання;
  •  рекомендації, які розроблює криміналістика для практики, базуються на законі й повністю додержуються букви закону; вони зумовлені потребами практики – зміцненням законності, посиленням боротьби зі злочинністю;
  •  криміналістика пов'язана з багатьма природничими науками, але ці зв'язки спрямовані переважно на створення науково-технічних засобів і методів роботи з доказами. Основним живильним джерелом криміналістики є право, тобто правові науки, слідча та судова практика.

Криміналістична інформація стосовно події, що розслідується, відображається в різноманітних джерелах матеріального середовища. У відповідний спосіб матеріалізована, ця інформація може використовуватися в різних галузях права, насамперед кримінального, де вона набирає форми доказів або інформації, що має орієнтовний характер. У кримінально-процесуальному праві криміналістична інформація використовується для прийняття тактичних рішень. Отже, криміналістика тісно пов'язана з кримінальним і кримінально-процесуальним, цивільним і адміністративним правом, теорією оперативно-розшукової діяльності.

Криміналістика розробляє методи й засоби здобування інформації з матеріальних та ідеальних джерел. Для цього застосовуються знання з природознавчих і технічних наук – фізики, хімії, біології, анатомії, фізіології, психології, судової медицини та ін.

Зародилася криміналістика в надрах кримінального процесу, тому на всьому шляху її розвитку простежується безпосередній зв'язок з кримінально-процесуальним правом. Процесуальний закон є формою реалізації криміналістичної техніки та слідчої тактики в методиці розслідування конкретних видів злочинів. Тому збирають і досліджують докази тільки згідно з КПК. Криміналістика, у свою чергу, також впливає на кримінальний процес. Розроблювані нею тактичні прийоми одержання інформації (наприклад, слідчий експеримент або перевірка показань на місці) часто стають основою для створення нових процесуальних норм.

Зв'язок криміналістики з кримінологією полягає в тому, що їх спільним завданням є профілактика злочинів. Дані кримінології використовують для криміналістичної характеристики злочинів, а прийоми збирання профілактичної інформації застосовують у кримінології.

Криміналістика тісно пов'язана також з оперативно-розшуковою діяльністю. Цей зв'язок виражений насамперед у прийомах, що використовуються, засобах виявлення та збирання джерел доказової інформації, виявлення ознак злочину. Проте оперативно-розшукова діяльність вирізняється мобільністю, негласністю застосування технічних засобів і тактичних прийомів, унаслідок чого збирають тільки орієнтовну інформацію, а не доказову. Для того щоб орієнтовна інформація набула статусу доказової, її потрібно доказати процесуальними засобами. Під час виконання слідчих дій застосовують багато оперативних технічних засобів.

ІV

Криміналістика безпосередньо пов'язана з іншими юридичними науками, зокрема адміністративним правом, цивільним процесом, кримінально-виконавчим правом та судовою статистикою. До того ж вона тісно пов'язана з багатьма природничими та суспільними науками, які не є правовими. Серед природничих наук живильним середовищем для криміналістики є насамперед фізика, хімія, біологія, кібернетика та інформатика, на результатах яких базується багато технічних, фізичних, хімічних та біологічних засобів і методик дослідження речових доказів.

Судова медицина, судова психіатрія, психологія, етика, логіка та наукова організація праці також пов'язані з криміналістикою, бо їх теоретичні засади та наукові положення використовуються криміналістикою для розробки тактичних прийомів, створення засобів і методів збирання, дослідження та використання доказової інформації І під час розслідування злочину.

Криміналістика та природничі науки. Дані природничих і технічних наук використовуються безпосередньо для розкриття та попередження злочинів. Наприклад, для розв'язання спеціальних криміналістичних завдань застосовують фотографічну, мікроскопічну, рентгеноскопічну та інші види техніки (без будь-яких переробок або зі спеціальними переробками та зміною методики її використання). Так, стереоскопічний мікроскоп МБС застосовують без змін або зі спеціальними конструктивними змінами для збільшення глибини різкості під час дослідження трасологічних і біологічних об'єктів. Для виконання стереозйомки штрихів, що перетинаються, за допомогою мікроскопа використовують найпростіше спеціальне устаткування – столик, що коливається.

На основі фізико-хімічних закономірностей кольорових матеріалів було розроблено новий метод розпізнавання кольору за допомогою фотографування безпосередньо на кольоровий фотопапір, завдяки чому стало можливим розрізнення невидимих відтінків кольорового чорнила в разі здійснення дописувань і виправлень у документах.

Виходячи з хімічної закономірності утворення кольорових сполук потожирової речовини сліду пальця з розчином нінгідрину було зроблено припущення, що існують інші хімічні речовини, які вступають у хімічну реакцію з речовиною сліду. Таку речовину знайшли криміналісти. Нею виявився марганцевокислий калій (перманганат калію). У разі нанесення його розчину на об'єкт потожирова речовина невидимого сліду фарбується і слід стає видимий. Таким чином, криміналісти на основі пізнання хімічних закономірностей розробили новий спосіб виявлення невидимих слідів пальців рук на різних матеріалах.

Окремі біологічні методи дослідження об'єктів тваринного та рослинного походження були вдосконалені криміналістами й трансформовані у криміналістичні методики (наприклад, установлення групової належності за допомогою спорово-пилкового аналізу).

Криміналістика впливає й на фундаментальні науки. Так, метод криміналістичної ідентифікації застосовують багато природничих наук як загальний метод пізнання, а криміналістичні методики встановлення підроблених грошей та інших паперів лежать в основі створення технічних детекторів для виявлення підробних купюр і монет.

Криміналістика і судова медицина мають давні та міцні зв'язки. Судово-медичні знання використовували у розкритті злочинів значно раніше, ніж виникла криміналістика. Тому окремі медичні прийоми виявлення слідів злочину на тілі людини були запозичені криміналістикою і, навпаки, багато криміналістичних прийомів і технічних засобів успішно використовують у судовій медицині.

Криміналістика і судова психіатрія. Судова психіатрія, як і судова медицина, сформувалась окремо від криміналістики й залишається самостійною внаслідок чіткого розмежування їх предметів дослідження. Судова психіатрія досліджує психіку людини, її поведінку в разі розладу психічної діяльності. Психічний стан злочинця безпосередньо пов'язаний із призначенням йому міри покарання і взагалі притягненням до кримінальної відповідальності.

Криміналістика і судова психологія. Дані психології широко використовують у криміналістичній тактиці й методиці розслідування окремих видів злочинів, а також для формування спеціальних методик, зокрема теорії спілкування на попередньому слідстві, вивчення звичок злочинця, методів розпізнання інсценування та класифікації способів вчинення злочинів, визначення емоційного стану допитуваного тощо.

Криміналістика, логіка й етика. Криміналістика широко й творчо запозичує положення формальної та діалектичної логіки, особливо такі прийоми мислення, як аналіз і синтез, індукцію та дедукцію, гіпотезу, аналогію, узагальнення, абстрагування. Логічні закони та прийоми мислення належать до методологічних основ криміналістики. На основі їх застосування було розроблено "логіку слідства", вчення про криміналістичну версію, логіку доказування у кримінальному судочинстві.

Глибоке проникнення психології та логіки у криміналістику стало передумовою для розробки програм і алгоритмів розслідування конкретних видів злочинів, створення автоматизованих систем пошуку інформації й забезпечення інформацією процесу прийняття процесуальних рішень слідчим і судом. Експертні системи підтримки прийняття рішень сприяють автоматизації обробки інформацію класифікації зібраних доказів, дають змогу автоматично групувати їх і будувати порівняльні ряди кількісних показників і їх взаємозв'язків.

Тактичні прийоми неможливо розроблювати без урахування етичних правил спілкування й поведінки в суспільстві. Тактичні прийоми роботи з об'єктами живої та неживої природи істотно різняться. Не всі прийоми з тих, які застосовують для дослідження неорганічного об'єкта, прийнятні для роботи з об'єктами живої природи, особливо людьми.

Крім того, криміналістика пов'язана з науковою організацією праці, бо діяльність слідчого, судді, прокурора підпорядковується загальним закономірностям наукової організації праці, її автоматизації. Наукова організація праці широко застосовується для планування навантажень фахівців і розслідування конкретних справ. Останнім часом на основі принципів наукової організації праці у слідчу практику впроваджено сіткове планування.

PAGE  15

1. Белорусский торговоэкономический университет потребительской кооперации
2. Статья 43 Понятие и цели наказания 1
3.  Модернизм ~ пафос в освобождении человека от индивидуалистических иллюзий 2
4. 200млЯйцо отварное3шт.
5. КИНЕМАТИЧЕСКИЙ РАСЧЕТ ПРИВОДА СОСТОЯЩЕГО ИЗ ОДНОСТУПЕНЧАТОГО ЧЕРВЯЧНОГО РЕДУКТОРА И ОТКРЫТОЙ КЛИНОРЕМЕН
6. і. Метадалагічныя асновы выражаюцца як і па якім прынцыпам вывучалі гісторыю Беларусі- 1ы падход ~ суб~
7. Анализ финансового состояния ЗАО Телмос
8. комунікаційного та гуманітарного спрямування постійно зростає
9. ЖИЛЕТ ~ лучше для мужчины нет; б КЛИНСКОЕ ПИВО ~ продвинутое пиво; в СЕЙФГАРТ ~ и ты на защите семьи
10. Клуб Внимательных Пешеходов Конкурс игра «СВЕТОФОР»
11. Гомеровский вопрос дебатируется уже свыше двухсот лет но никто из учёных не отрицает что Гомеру принадлеж
12. тематизации живых существ
13. Организация кассовой работы в банке
14. Конституционные обязанности человека и гражданина
15. Основные черты и противоречия командно-административной системы
16. Тема 3- Чрезвычайные ситуации Содержание лекции - 1
17. Развитие культуры и туризма Судогодского района на 2014-2020 годы
18. варіанти завдань подано в додатку А за списком студентів групи.html
19. аПсориаз бородавчатый туберкулез Триада Аустерлица ~ При осторожном поскабливании граттаже псориа
20. Гендерные особенности рекламы на предприятиях сферы сервиса1

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе