Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
6.1. Сутність і види інфляції
Інфляція є одним з основних індикаторів макроекономічної нестабільності. Вона, з одного боку, сигналізує про виникнення в економіці певних диспропорцій між попитом і пропозицією, з іншого — її високий рівень справляє негативний вплив на економічний розвиток.
За своїм визначенням інфляція — це зростання загального рівня цін в економіці, яке показує наскільки зросли ціни в даному періоді порівняно з попереднім. При цьому інфляційний період може мати різну часову визначеність: місяць, квартал, півріччя, рік. Оберненою стороною інфляції є зниження купівельної спроможності грошової одиниці.
Інструментом вимірювання рівня інфляції є індекси цін (див. підрозд. 2.4) За їх допомогою визначаються темп зростання цін і темп приросту цін. Показником темпу зростання цін є самі індекси цін. Якщо індекс цін дорівнює 120 %, то це означає, що ціни в економіці зросли в 1,2 раза. Тому індекс цін це називають індексом інфляції. Показником темпу приросту цін є темп інфляції, який можна обчислити за двома методами.
Перший метод — на основі індексу цін базового періоду. За цим методом індекс цін базового періоду приймається за 100 %, а темп інфляції в поточному періоді обчислюється як різниця між індексом цін поточного періоду та індексом цін базового періоду:
, (6.1)
де πt — темп інфляції даного періоду; Pt — індекс цін поточного періоду.
Другий метод — на основі індексів цін попереднього періоду, який не є базовим. За цим методом інфляція показує процент приросту цін у поточному періоді порівняно з попереднім періодом. Звідси темп інфляції визначається за формулою
, (6.2)
де — індекс цін попереднього періоду порівняно з поточним періодом.
Для сучасної економіки типовим явищем є постійне зростання цін, тобто інфляція є супутником економіки. Проте економіка не завжди є інфляційною. В окремих випадках ціни знижуються. Цей процес називається дефляцією, рівень її визначається за такими самими методами, що й рівень інфляції [формули (6.1) і (6.2)]. Рівень інфляції може зростати або зменшуватися. Перше явище називається прискоренням інфляції, друге — сповільненням інфляції, або дефляцією.
Інфляція є складним економічним явищем. Тому її можна класифікувати за різними ознаками. Так, залежно від рівня інфляції розрізняють такі її види: помірна інфляція, галопуюча інфляція та гіперінфляція.
Помірна інфляція відображує відносно невисокі темпи приросту цін, коли щорічні темпи інфляції вимірюються однозначним числом, тобто знаходяться в межах до 10 %. За помірної інфляції зростання цін сприймається економічними суб’єктами нормальним явищем, яке не справляє істотного впливу на їх поведінку. Тому домогосподарства охоче заощаджують, а інвестори вкладають гроші в капітал, що сприяє економічному зростанню. Такий рівень інфляції притаманний країнам із стабільною економікою, в яких інфляція знаходиться під ефективним контролем з боку держави.
Галопуюча інфляція — це інфляція, що вимірюється двозначними або тризначними числами, тобто десятками або сотнями процентів за рік. Переростання помірної інфляції в галопуючу суттєво впливає на поведінку економічних суб’єктів. У разі галопуючої інфляції гроші помітно втрачають купівельну спроможність. Тому домогосподарства замість заощаджень намагаються скуповувати товари довготривалого використання, нерухомість, тверду іноземну валюту та інше майно, яке зростає в ціні. Такий рівень інфляції є ознакою економічної нестабільності і свідчить про те, що державний контроль за інфляцією є неефективним.
Гіперінфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимірюється тисячами, мільйонами або навіть більшою кількістю процентів. Формальний критерій гіперінфляції був висунутий американським економістом Філіпом Кеганом. Він запропонував уважати початком гіперінфляції місяць, в якому зростання цін вперше перевищило 50 %, а її закінченням — місяць, який передує тому, в якому приріст цін падає нижче 50 % і не досягає цієї критичної точки, як мінімум, протягом року. За щомісячного зростання цін на 50 % протягом 12 місяців річний індекс інфляції сягає майже 13 000 %.
Гіперінфляція виникає, переважно, під впливом надзвичайних подій, зокрема таких як війна, політичний переворот, революційна зміна економічної системи тощо. Наприклад, у Германії після першої світової війни ціни в 1923 р. зросли на 1012 %. Але найвищий рівень з усіх відомих випадків гіперінфляції спостерігався в Угорщині після другої світової війни (серпень 1945 — липень 1946), коли ціни зросли в 3,88 1027 разів, а середньомісячний темп інфляції становив 19 800 %. В Україні у 1993 р. темп інфляції перевищив 10 000 %.
Гіперінфляція є ознакою того, що держава втратила контроль за фінансовими процесами в країні. Гроші фактично втрачають вартість і припиняють виконувати функції міри вартості і засобу обміну. Тому люди намагаються якнайшвидше позбавитися грошей і перейти до бартерного обміну, нагромаджування товарно-матеріальних запасів і закупівлі непродуктивних активів. За цих умов інвестиційна та виробнича діяльність згортається, а самою вигідною формою бізнесу стають спекулятивні операції. Якщо гіперінфляцію своєчасно не зупинити, то країну очікує фінансовий крах і соціально-політичний вибух.
Залежно від основних причин, які викликають інфляцію, розрізняють інфляцію попиту та інфляцію витрат.
Інфляція попиту — це таке зростання цін, яке спричинюється надмірним попитом, тобто виникає внаслідок випереджального зростання сукупного попиту порівняно із сукупною пропозицією (рис. 6.1)
Рис. 6.1. Інфляція попиту Рис. 6.2. Інфляція витрат
Припустимо дві протилежні ситуації. Перша ситуація: економіка знаходиться в умовах неповної зайнятості і тому має значні резерви виробничих потужностей. У такій ситуації випереджальне зростання сукупного попиту може викликати негайне збільшення сукупної пропозиції без підвищення цін або з незначним їх зростанням за рахунок тих галузей, які працюють в умовах, близьких до повної зайнятості. На рис. 6.1. цій ситуації може відповідати переміщення кривої сукупного попиту від положення AD1 в положення AD2 і зростання цін від P1 до P2. Друга ситуація: економіка перебуває в умовах повної (або наближених до неї) зайнятості, а тому її виробничі потужності повністю чи майже повністю завантажені. В такій ситуації надлишок сукупного попиту цілком або переважно трансформується в зростання цін, наприклад, від P2 до P3. Це пояснюється тим, що економіка не здатна збільшувати свої виробничі потужності, тобто нарощувати основний капітал, із такою самою швидкістю, як зростає сукупний попит.
Інфляція витрат — це таке зростання цін, яке виникає внаслідок збільшення витрат на одиницю продукції (середніх витрат), що супроводжується зменшенням сукупної пропозиції. Двома основними джерелами збільшення середніх витрат є підвищення цін на проміжну продукцію, тобто на матеріальні ресурси (сировину, паливо, електроенергію тощо) і збільшення номінальної заробітної плати, яке не супроводжується адекватним підвищенням продуктивності праці.
Якщо витрати на одиницю продукції збільшуються, то за заданих цін на цю продукцію прибутки підприємств — виробників зменшуються. Це примусить їх зменшити виробництво продукції, тобто скоротити пропозицію, що за незмінного попиту викликає зростання цін. Рисунок 6.2 унаочнює умови, в яких виникає інфляція витрат: Збільшення витрат на одиницю продукції переміщує криву сукупної пропозиції вліво вздовж нерухомої кривої сукупного попиту. Внаслідок цього ціни зростають від P1 до P2. При цьому, як правило, інфляція витрат супроводжується скороченням обсягів виробництва. Це означає, що інфляція витрат відбувається водночас із падінням виробництва, тобто відбувається у формі стагфляції.
Інфляція попиту та інфляція витрат відбуваються не лише автономно. За певних умов вони можуть знаходитися між собою у причинно-наслідковій залежності та викликати інфляційну спіраль «ціни — заробітна плата». Здебільшого вона започатковується зростанням цін у формі інфляції попиту. Реагуючи на підвищення цін, робітники примушують роботодавців підвищувати номінальну заробітну плату. Це викликає зростання середніх витрат на виробництво продукції, скорочення обсягів виробництва та зменшення сукупної пропозиції і, як наслідок, нове зростання цін у формі інфляції витрат. Така інфляційна спіраль продовжуватиметься, до поки номінальна заробітна плата буде адекватно реагувати на зростання цін.
Залежно від можливостей економічних суб’єктів передбачати (прогнозувати) майбутнє зростання цін розрізняють очікувану (прогнозовану) і неочікувану (непрогнозовану) інфляцію. Очікуваною є така інфляція, яку економічні суб’єкти передбачали на основі доступної їм інформації, неочікуваною — інфляція, яку економічні суб’єкти не передбачали. Фактична інфляція може збігатися з очікуваною, а може й відхилятися від очікуваної.
Відхилення фактичної інфляції від очікуваної зменшує ефективність рішень, які приймаються в економіці. Очікувану інфляцію можна заздалегідь врахувати і звести втрати від неї до мінімуму. Неочікувану інфляцію врахувати неможливо, а це завдає шкоди економічним суб’єктам, оскільки в обґрунтуванні своїх рішень вони враховували інфляцію очікувану.
Наприклад, очікуючи, що ціни зростуть на 5 %, робітники, домоглися підвищення номінальної заробітної плати також на 5 %, аби запобігти зниженню реальної заробітної плати. Але через неврожай, що не передбачався, ціни зросли на 8 %. Внаслідок цього реальна заробітна плата робітників тимчасово знизиться, до моменту нового підвищення номінальної заробітної плати.
Інфляційнім очікуванням відводять важливе місце в макроекономічному аналізі. Проте серед макроекономістів не існує єдиної думки щодо механізму формування інфляційних очікувань. У контексті цього питання найбільшої уваги заслуговують теорія адаптивних очікувань і теорія раціональних очікувань.
Згідно з теорією адаптивних очікувань економічні суб’єкти формують свої інфляційні прогнози лише на базі інформації про інфляцію, яка спостерігалася в найближчому минулому періоді. Такий механізм можна описати за допомогою формули
(6.3)
З формули (6.3) видно, що очікування відносно інфляції в прогнозному періоді дорівнюють інфляційним очікуванням в передпрогнозному періоді , скоригованим на помилковість прогнозу, що виявляється в процесі цього (передпрогнозного) періоду . Іншими словами, якщо в процесі передпрогнозного періоду фактична інфляція перевищує очікувану, то очікувана інфляція прогнозного періоду також перевищуватиме очікувану інфляцію передпрогнозного періоду. Але помилковість прогнозування в передпрогнозному періоді має враховуватися не один до одного, а згідно з коефіцієнтом корекції (), який залежить від швидкості перегляду очікувань. Припускається, що інфляційні очікування корегуються швидко. Тому близький до 1, а рівняння (6.3) спрощується до такого вигляду:
(6.4)
Отже, за цих умов інфляція, очікувана майбутньому періоді, дорівнює фактичній інфляції у попередньому, тобто минулому, періоді.
Механізм формування інфляційних очікувань, запропонований теорією адаптивних очікувань, може забезпечувати достатньо точне прогнозування лише в умовах стабільних темпів інфляції. Якщо темпи інфляції нестабільні, то використання рекомендацій цієї теорії може викликати певні відхилення фактичної інфляції від очікуваної.
Теорія раціональних очікувань спирається не на минулу інформацію, а на майбутню. Вона виходить з того, що економічні суб’єкти користуються достатньою інформацією про майбутні зміни в економіці і можуть її використати для формування прогнозів щодо всіх економічних змінних, у тому числі й цін. Зокрема, вони володіють інформацією про майбутні зміни грошової маси, реального ВВП та інших змінних, від яких залежить динаміка цін. Прихильники цієї теорії припускають, що в процесі формування очікувань люди можуть помилятися, але систематичних помилок не роблять. Що стосується окремих помилок, то їх легко помітити, виправити і з урахуванням цього вдосконалити спосіб формування очікувань.
Прогресивним елементом теорії раціональних очікувань є ідея про те, що інфляційні очікування мають базуватися на майбутніх змінах в економіці. Але гіпотеза про спроможність домогосподарств і підприємств володіти всією необхідною інформацією і на її базі без «систематичних помилок» передбачити майбутню інфляцію, суперечить дійсності.
Ясна річ, кожна людина може володіти певною інформацією про майбутні зміни в приватній економіці та економічній політиці держави і на цій базі намагатися формувати свої очікування щодо інфляції. Проте дуже мало людей можуть отримати всю необхідну інформацію і ще менше — правильно її використати для прогнозування інфляції. Практика доводмть, що прогнозування інфляції є складною проблемою, для вирішення якої необхідно мати спеціальні знання та вміння. Тому рекомендації теорії раціональних очікувань не можуть бути надійною основою для формування економічними суб’єктами своїх інфляційних очікувань.
6.2. Причини та наслідки інфляції
Для того щоб управляти інфляцією, потрібно знати чинники (причини), що її викликають. Серед макроекономістів не існує єдиної думки щодо інфляційних чинників. Прихильники кейнсіанської теорії розглядають це питання у форматі інфляції попиту. Вони виходять із того, що в умовах неповної зайнятості інфляція, як правило, відсутня, оскільки за даних умов зростання сукупного попиту не викликає зростання цін, а втілюється лише в збільшення обсягів виробництва. В умовах повної зайнятості, коли економіка виробляє потенційний ВВП, збільшення сукупного попиту означає виникнення надлишкового попиту, який спричинює інфляцію попиту.
Спираючись на позицію кейнсіанців, рівень цін в економіці можна визначити так:
(6.5)
де Р — рівень цін в економіці; YAD — сукупний попит; Yp — потенційний ВВП.
Якщо за повної зайнятості в економіці спостерігається рівновага (YAD = Yp), то ціни стабільні і тому Р = 1,0. Але якщо сукупний попит перевищує потенційний ВВП, то виникає надлишковий попит, тобто рівновага в економіці порушується. Для усунення нерівноваги ціни мають зрости (Р > 1,0). Отже, згідно з кейнсіанською теорією причиною інфляції є надмірний сукупний попит (або надмірні сукупні витрати), що виникає в умовах повної зайнятості та відсутності безробіття (циклічного).
Кейнсіанська теорія щодо причин інфляції не повною мірою відповідає дійсності. Сучасна економічна практика показує, що інфляція спостерігається не лише в умовах повної зайнятості, а й за умов неповної зайнятості і наявності безробіття. Крім того, інфляція не обмежується лише інфляцією попиту. Важливим елементом загальної інфляції є інфляція витрат. Певний вплив на інфляцію можуть справляти також інфляційні очікування.
Прихильники монетаристської теорії вважають, що причиною інфляції є надмірна, порівняно з вартістю товарів і послуг за даних цін, кількість грошей в обігу. Іншими словами, інфляція виникає тоді, коли «надто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів». Позицію монетаристів щодо ролі грошей в інфляційному процесі виявляє широко відоме висловлювання М. Фрідмана , згідно з яким «інфляція завжди і всюди є монетарним явищем». Теоретичною базою монетаристськой позиції слугує рівняння кількісної теорії грошей:
Y P = M V, (6.6)
де Y — реальний ВВП; M — грошова маса; V — швидкість обігу грошей.
Використовуючи кількісне рівняння, можна визначати рівень цін в економіці за такою формулою:
. (6.7)
Оцінюючи формулу (6.7), слід зазначити, що монетаристи виходять із двох передумов, які, на їх думку, притаманні довгостроковому періоду: 1) швидкість обігу грошей є стабільною величиною; 2) обсяг реального ВВП визначається не монетарними, а лише реальними чинниками, тобто факторами виробництва. За цих передумов, згідно з формулою (6.7), збільшення грошової маси викликає прямо пропорційне зростання сукупного попиту і цін. Тому у прихильників монетаристської теорії надмірне збільшення грошової маси є причиною зростання сукупного попиту та інфляції.
Прихильники кейнсіанської теорії по-іншому бачать зв’язок між грошовою масою і сукупним попитом. Із кейнсіанської теорії випливає, що джерелом сукупного попиту є не гроші, а дохід, який отримують суб’єкти економіки внаслідок розподілу виробленого ВВП. Якщо сукупний дохід зростає, то, з одного боку, збільшується сукупний попит і попит на гроші як платіжний засіб, а з іншого — центральний банк збільшує пропозицію грошей.
Отже, у кейнсіанців грошова маса є не джерелом сукупного попиту, а засобом його реалізації. В тій мірі, в якій надмірним є сукупний попит, у такій самій мірі надмірною є і грошова маса, що забезпечує цей попит платіжними засобами. Завдяки цьому залежність інфляції від надмірного сукупного попиту може опосередковано репрезентуватися через залежність інфляції від надмірної грошової маси.
Емпіричні дослідження виявляють суттєву кореляцію між інфляцією та індексом грошової маси в короткостроковому періоді та високу кореляцію між ними в довгостроковому періоді. Завдяки цьому грошова маса широко використовується в аналізі та прогнозуванні інфляції як екзогенна змінна макроекономічних моделей. Проте слід ураховувати, що кореляція і причинність — це не те саме. Кореляція відображує таке відношення між окремими явищами, в межах якого одне явище супроводжується іншим явищем, незалежно від того, чим зумовлюється зв’язок між ними — прямою причинністю, оборотною причинністю чи наслідком спільної причини. Причинність є лише таким відношенням між окремими явищами, в межах якого одне з них (причина) з неминучою необхідністю породжує інше (наслідок).
Враховуючи відмінність між кореляцією і причинністю, можно зробити такі висновки. Якщо домінує інфляція попиту, то надмірне зростання грошової маси є наслідком надмірності сукупного попиту. Тому між індексом грошової маси та інфляцією спостерігається кореляція. Якщо домінує інфляція витрат, то відповідне збільшення пропозиції грошей є не причиною, а наслідком зростання цін і попиту на гроші. Про це також свідчить кореляція між індексом грошової маси та інфляцією. Отже, у кейнсіанців надмірна грошова маса є не причиною інфляції, а засобом реалізації причин інфляції.
Сучасна макроекономіка та економічна практика переконують, що інфляцію не можна пояснити лише надлишковим сукупним попитом в умовах повної зайнятості або надлишковою грошовою масою. Вона є наслідком великої кількості різноманітних чинників, які можуть бути поділені на такі види.
Чинники інфляції попиту. Як відомо, інфляція такого виду виникає в умовах випереджального зростання сукупного попиту порівняно із сукупною пропозицією, тобто за умов виникнення надмірного сукупного попиту. Але варто пам’ятати, що сукупний попит є агрегатною величиною, яку можна розкласти на три елементи: урядовий попит, попит приватної економіки, іноземний попит. Це дає підстави віднести до чинників інфляції попиту такі чинники, які викликають надмірність цих складових сукупного попиту.
1) Чинники, що викликають надмірний урядовий попит. Такий попит проявляється через бюджетний дефіцит. Але інфляція спричиняється лише в тому випадку, коли бюджетний дефіцит фінансується за рахунок позик, то надмірний урядовий попит нейтралізується відповідним скороченням попиту позикодавців. Отже, чинником інфляції є емісійне фінансування бюджетного дефіциту.
2) Чинники, що виключають надмірний тривалий попит. До таких чинників можна віднести надмірне емісійне фінансування тривалої економіки, випереджальне зростання доходів населення порівняно із обсягами виробництва, ажіотажний інвестиційний та страховий попит, інші чинники, що забезпечують випереджальне зростання приватного попиту порівняно із сукупною пропозицією.
3) Чинники, що викликають надмірний іноземний попит на вітчизняні товари та послуги. Такий попит виникає у зв’язку з випереджальним зростанням експорту порівняно з імпортом. Унаслідок цього на внутрішньому ринку сукупний попит зростає на різницю між експортом (доходи) та імпортом (витрати), а сукупна пропозиція скорочується на різницю між імпортом (увезенням товарів і послуг) та експортом (вивезенням товарів і послуг).
Чинники інфляції витрат. Нагадаємо, що інфляція витрат виникає внаслідок збільшення витрат на одиницю продукції, що проявляється через скорочення сукупної пропозиції. Це означає, що до чинників інфляції витрат належать такі, що збільшують середні витрати в економіці. Їх можна поділити на внутрішні та зовнішні.
1) зростання цін на проміжну продукцію (сировину, паливо, електроенергію тощо). Коли такі ціни зростають, то у підсумку зростають ціни і на кінцеві товари та послуги;
2) зменшення продуктивності ресурсів (переважно це стосується природних ресурсів);
3) випереджальне зростання номінальної заробітної плати порівняно з продуктивністю праці;
4) підвищення податків на продукти.
Окремо слід виділити чинники, що відображують вплив на ціни монопольної влади. Передусім таким чинником є підвищення цін підприємствами-монополістами з метою отримання наднормального (монопольного) прибутку. Монопольне зростання цін, як правило, має нетривалий період, оскільки в довгостроковому періоді воно усувається через появу конкурентів. Іншим чинником, що реалізує вплив монопольної влади на інфляцію витрат, є зростання цін, які адмініструються державою. В Україні адміністративне регулювання застосовується відносно цін на хліб, квартирної плати, тарифів на електричну і теплову енергію тощо. Використовуючи монопольне право регулювати ціни, держава підвищує їх не тоді, коли зростають середні витрати, а згідно з цілями економічної та соціальної політики.
Інфляційні очікування. Роль інфляційних очікувань полягає в тому, що економічні суб’єкти, фіксуючи загальне зростання цін у минулому періоді або передбачаючи несприятливу економічну кон’юнктуру в майбутньому періоді, впливають на динаміку цін. Реагуючи на несприятливі очікування, наймані працівники наперед вимагають підвищення заробітної плати, підприємства заздалегідь підвищують ціни на свою продукцію, комерційні банки упереджувально піднімають проценти за кредит тощо. В умовах високих інфляційних очікувань гроші стають «гарячими», від них намагаються якнайшвидше звільнитися. Це підвищує швидкість обігу грошей, що у свою чергу прискорює інфляцію. Отже, інфляційні очікування вносять окремий вклад у загальну інфляцію незалежно від співвідношення між сукупним попитом і сукупною пропозицією.
Інфляція є наслідком як сталих, постійних чинників, так і чинників мінливих, тимчасових. Постійний компонент загальної інфляції називається базовою інфляцією. В практиці макроекономічного аналізу та прогнозування для визначення індексу базової інфляції загальний індекс інфляції коригується на такі зміни цін, які викликаються впливом сезонних чинників або регулюються державою.
Інфляція впливає на різні аспекти соціально-економічного життя країни. Негативні економічні та соціальні наслідки викликає висока інфляція. Розглянемо основні соціально-економічні наслідки високої інфляції.
6.3. Інфляція та безробіття
Підтримання інфляції та безробіття на низькому рівні — головні завдання макроекономічної політики держави. Для їх вирішення застосовується крива Філіпса у короткостроковому періоді, яка розкриває зв’язок між інфляцією та безробіттям (рис. 6.3). Новозеландський економіст Філіпс у 1958 р. опублікував статтю, в якій на основі статистичного аналізу динаміки заробітної плати у Великобританії за 1861—1957 рр. обґрунтував криву, що відображувала обернену залежність між номінальною заробі-
Рис. 6.3. Крива Філіпса у короткостроковому періоді
тною платою і фактичним безробіттям. Згідно з цим обґрунтуванням рівняння раннього варіанта кривої Філіпса має такий вигляд:
, (6.8.)
де — коефіцієнт, який показує реакцію номінальної заробітної плати (W) на зміну рівня безробіття (u).
До кінця 60-х років 20 ст. макроекономісти спиралися на ранній варіант кривої Філіпса, який адекватно відображував фактичну ситуацію в економіці. Але з часом криву Філіпса стали використовувати для визначення співвідношення між безробіттям та інфляцією, а не номінальною заробітною платою (саме цей варіант унаочнює на рис. 6.3). Заміна номінальної заробітної плати на інфляцію не змінила суті кривої Філіпса, оскільки ціна і номінальна заробітна плата мають майже однакову динаміку. Проте така модернізація дала змогу краще пристосувати цю криву до аналізу економічної політики.
Пізніше, коли в економіці багатьох країн виникли значні інфляційні очікування, а також таке явище, як стагфляція, виявилося, що ранній варіант кривої Філіпса не відображує всі умови, від яких залежить співвідношення між інфляцією та безробіттям. Це зумовило необхідність її вдосконалення.
1. Було враховано, що динаміка безробіття і цін залежить від співвідношення між фактичним і потенційним ВВП. Якщо Y < Yp, то u > un, а інфляція зменшується. Тому в рівнянні кривої Філіпса фактичне безробіття було замінено на циклічне (u – un).
2. У наступному періоді інфляція залежить не лише від динаміки циклічного безробіття в цьому періоді, а й від того, як економічні суб’єкти формують свої інфляційні очікування. Ця обставина суттєво впливає на співвідношення між інфляцією та безробіттям. Тому криву Філіпса було доповнено очікуваною інфляцією.
3. В основі кривої Філіпса лежить обернена залежність між інфляцією та безробіттям, яка формується під впливом сукупного попиту. Якщо попит збільшується, то ціни зростають, а безробіття зменшується. І навпаки. Але слід зважати на те, що на інфляцію та безробіття може впливати і пропозиція, яка породжує протилежне співвідношення між ними: якщо пропозиція збільшується, то безробіття та інфляція зменшуються, якщо вона зменшується — безробіття та інфляція зростають. Це означає, що зміна пропозиції викликає пряму залежність між інфляцією та безробіттям. Це дало підстави доповнити рівняння кривої Філіпса ще одним елементом, має відображувати наслідки, спричинювані збуреннями сукупної пропозиції.
Із урахуванням зазначених змін і доповнень, сучасний варіант кривої Філіпса можна подати за допомогою такого рівняння:
(6.9)
де e — очікуваний темп інфляції; — коефіцієнт, що показує реакцію інфляції на динаміку циклічного безробіття, яке спричинюється збуреннями сукупного попиту; s — темп інфляції, який спричинюється збуреннями сукупної пропозиції.
Згідно з рівнянням кривої Філіпса (6.9) початковим елементом рівняння кривої Філіпса є очікувана інфляція. Якщо спиратися на теорію адаптивних очікувань, то це означає, що . Проте в наступному періоді інфляція може прискоритися або уповільнитися порівняно з попереднім періодом. Передусім це залежить від циклічного безробіття, яке знаходиться в оберненому зв’язку з інфляцією і викликається збуреннями сукупного попиту. Тому в рівнянні перед циклічним безробіттям стоїть знак «–». Зміни в інфляції, які супроводжуються змінами циклічного безробіття, є інфляцією попиту.
Іншим елементом, який може прискорити або уповільнити інфляцію, є збурення сукупної пропозиції. Несприятливі збурення сукупної пропозиції викликають інфляцію витрат, що прискорює інфляцію, а сприятливі — спричинюють дефляцію витрат, що уповільнює інфляцію. Отже, інфляція, що викликається збуреннями сукупної пропозиції, прямо впливає на сукупну інфляцію, а тому перед s стоїть знак «+».
Згідно з рис. 6.3 розташування кривої Філіпса на графіку залежить від двох складових рівняння (6.9):очікуваного темпу інфляції (e) і темпу інфляції, що спричинюється збуреннями сукупної пропозиції (s). Іфляція, що дорівнює сумі цих складових, свідчить про відсутність циклічного безробіття. За цих умов рівняння кривої Філіпса втрачає циклічний компонент, тобто –(u –
– un), і має такий вигляд: = e + s. Інфляцію, яка формується в умовах відсутності циклічного безробіття, можно назвати інфляцією повної зайнятості. Такій інфляції відповідає безробіття на рівні природної норми. Тому un = e + s (див. рис. 6.3).
Якщо інфляція повної зайнятості збільшується, то крива Філіпса переміщується вправо; якщо ця інфляція зменшується, то крива Філіпса переміщується вліво.
Зміни в інфляції, що викликаються циклічним безробіттям, відображаються на графіку через відповідне переміщення точки інфляції вздовж нерухомої кривої Філіпса. З рис. 6.3 видно, що у разі збільшення безробіття відносно природної норми до u1 інфляція зменшується до π1, а зменшення безробіття до u2 збільшує інфляцію до π2 і т. д, тобто має місце обернена залежність між інфляцією та безробіттям.
Спираючись на криву Філіпса, уряд може робити вибір між інфляцією та безробіттям. Це досягається за рахунок політичних заходів, які здатні впливати на циклічний компонент інфляції. Так, уряд може стимулювати сукупний попит, щоб зменшити рівень безробіття. Але ціною його зменшення є прискорення інфляції, оскільки при цьому в рівнянні (6.9) зменшується циклічний компонент, тобто величина (u – un). Або ж може обмежити сукупний попит. Це викличе зростання рівня циклічного безробіття і збільшення величини (u – un) у рівнянні (6.9), що уповільнить інфляцію. Отже, ціною зменшення рівня інфляції є збільшення рівня безробіття.
Вибір між інфляцією та безробіттям існує лише у короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді можливість такого вибору зникає. Це виявляє крива Філіпса у довгостроковому періоді (див. рис. 6.4).
Рис. 6.4. Крива Філіпса у довгостроковому періоді
На рис. 6.4 точка Т1 на короткостроковій кривій Філіпса 1 характеризує такий стан в економіці, коли інфляція дорівнює π1, а безробіття — природній нормі, тобто un Тепер припустимо, що уряд хоче зменшити рівень безробіття. З цією метою він стимулює збільшення сукупного попиту. У короткостроковому періоді це, з одного боку, зменшить безробіття, а з іншого — спричинить зростання інфляції у формі інфляції попиту до π2, що перемістить економіку з точки Т1 у точку Т2.
Інфляція на рівні π2 закладається в очікування економічних суб’єктів. Тому працівники примусять підприємців адекватно підвищити номінальну заробітну плату в наступному періоді. Це, з одного боку, збільшить середні витрати, зменшить прибутковість виробництва, скоротить його обсяги та збільшить безробіття до un, що перемістить економіку в точку Т3. З іншого боку, виникне інфляція витрат, внаслідок чого інфляція зросте до π3, а короткострокова крива Філіпса переміститься в положення 2. Якщо заробітна плата знову підвищиться під впливом нового рівня інфляційних очікувань, то спіраль «ціни — заробітна плата» розгортатиметься далі, що викличе зростання інфляції спочатку до π4, а потім — до π5 і чергове повернення безробіття до природної норми. З’єднавши точки Т1 і Т5, отримаємо вертикальну лінію, яка є кривою Філіпса у довгостроковому періоді.
Наведений варіант взаємозв’язку між ціною і заробітною платою відповідає теорії адаптивних очікувань, згідно з якою інфляційні очікування формуються на основі інфляції попереднього періоду. За таких умов у короткостроковому періоді ціни тимчасово випереджають заробітну плату, що забезпечує тимчасове скорочення безробіття.
Але за теорією раціональних очікувань ціни і заробітна плата змінюються пропорційно, оскільки робітники здатні враховувати майбутню інфляцію наперед у своїх вимогах щодо рівня заробітної плати. Якщо їхні інфляційні очікування збігаються з фактичною інфляцією, то у підприємств не виникають стимули до збільшення обсягів виробництва порівняно з потенційним ВВП. Тому безробіття підтримується на природному рівні, а крива сукупної пропозиції має вигляд вертикальної лінії і в довгостроковому, і в короткостроковому періодах.
Отже, у довгостроковому періоді між інфляцією і безробіттям не існує вибору. Тому в кінцевому підсумку стимулювальна політика уряду не може зменшити безробіття, вона здатна викликати лише зростання цін. У довгостроковому періоді проблему безробіття можна вирішувати лише із застосуванням неінфляційних методів, здатних забезпечити зростання обсягів виробництва за рахунок нагромадження капіталу і зростання потенційного ВВП.
1. Інфляція відображує зростання загального рівня цін у країні за певний проміжок часу (місяць, квартал, півріччя, рік). Інструментом вимірювання рівня інфляції є індекси цін. Безпосередньо індекси цін є індексами інфляції і показують темп зростання цін. Водночас за допомогою їх обчислюється темп приросту цін, показником яких є темп інфляції. Існує два способи обчислення темпу інфляції: на основі індексу цін базового періоду, який приймається за 100 % та на основі індексу цін попереднього періоду.
2. Залежно від рівня інфляції вирізняють три її види — інфляцію помірну, галопуючу та гіперінфляцію. За природою причин, які викликають інфляцію, її поділяють на інфляцію попиту та інфляцію витрат; за можливостями економічних суб’єктів передбачати (прогнозувати) майбутнє зростання цін — на очікувану та неочікувану. Згідно з теорією адаптивних очікувань економічні суб’єкти формують свої інфляційні прогнози лише на базі інформації про інфляцію, яка спостерігалася в найближчому минулому періоді. Теорія раціональних очікувань спирається на інформацію не про минулий, а про майбутній період і виходить із того, що економічні суб’єкти, використовуючи інформацію про майбутні зміни в економіці, можуть на її базі формувати свої прогнози щодо всіх економічних змінних, у тому числі й цін.
3. Серед макроекономістів не існує єдиної думки щодо причин (чинників), які викликають інфляцію. Згідно з кейнсіанською теорією причиною інфляції є надмірні сукупні витрати, тобто надмірний сукупний попит. Прихильники монетаристської теорії вважають, що причиною інфляції є надмірна кількість грошей в обігу порівняно з вартістю товарів і послуг за даних цін. При цьому монетаристи спираються на рівняння кількісної теорії грошей, в якому добуток M V відображує витрати національної економіки на закупівлю товарів і послуг, які є еквівалентом сукупних витрат у кейнсіанців. Оскільки у монетаристів V є стабільною величиною, то надмірність сукупних витрат (M V) пояснюється надмірністю грошової маси. Таким чином, відмінність між цими теоріями щодо причин інфляції полягає у відповіді на питання: що лежить в основі надмірності сукупних витрат? У кейнсіанців цією основою є надмірний сукупний попит у монетаристів — надмірна грошова маса.
4. Усі чинники інфляції поділяються на три види: чинники інфляції попиту, і чинники інфляції витрат, інфляційні очікування. Інфляція попиту спричиняється надмірністю сукупного попиту, яка проявляється у формі випереджального зростання сукупного попиту порівняно із сукупною пропозицією. Оскільки сукупний попит є агрегатною величиною, то до чинників інфляції попиту відноситься такі чинники, які викликають надмірність трьох його складових: надмірного урядового попиту, надмірного приватного попиту, надмірного іноземного попиту. Інфляція витрат викликає зростання витрат на одиницю продукції, що проявляється у формі випереджального скорочення сукупної пропозиції порівняно із сукупним попитом. Тому до чинників інфляції витрат відносяться такі, які спричинюють збільшення середніх витрат. До них відносяться: зростання цін на проміжну продукцію (сировину, паливо, електроенергію тощо), зниження продуктивності ресурсів, випереджальне зростання номінальної заробітної плати порівняно з продуктивністю праці, підвищення податків тощо.
5. Особливу роль в інфляційному механізмі відіграють гроші, які слугують інструментом реалізації сукупного попиту. Якщо домінує інфляція витрат, то збільшення грошової маси є не причиною, а наслідком інфляції. Якщо домінує інфляція попиту, то це свідчить про надмірне збільшення грошової маси, яке є не причиною інфляції, а інструментом реалізації надмірного сукупного попиту.
6. Серйозною проблемою для економіки є висока інфляція, яка викликає негативні економічні та соціальні наслідки. Серед цих наслідків основними є такі: зниження реальних заходів населення, знецінення фінансових активів, деформування відносин між позикодавцями і позичальниками, зниження мотивації до інвестування, перерозподіл доходів між приватним сектором і державою.
7. Підтримання інфляції і безробіття на низькому рівні — головні завдання макроекономічної політики. Для їх вирішення застосовується крива Філіпса. До кінця 60-х років 20 ст. макроекономісти спиралися на ранній варіант кривої Філіпса, яка відображала обернену залежність між номінальною заробітною платою і фактичним безробіттям. Пізніше номінальну заробітну плату було замінено на інфляцію, а фактичне безробіття — на циклічне безробіття. Крім того, криву Філіпса було доповнено очікуваною інфляцією та інфляцією витрат, яка спричиняється збуреннями сукупної пропозиції. Отже, в сучасному варіанті кривої Філіпса інфляція знаходиться в оберненій залежності від циклічного безробіття з поправкою на очікувану інфляцію та інфляцію витрат. Тому вона має від’ємний нахил.
8. Сума очікуваної інфляції та інфляції, викликаної збуреннями сукупної пропозиції, є інфляцією повної зайнятості. Такій інфляції відповідає природне безробіття. Якщо інфляція повної зайнятості змінюється, то крива Філіпса зміщується у відповідний бік. Зміни в інфляції, що викликаються циклічним безробіттям, відображуються через відповідне переміщення точки інфляції вздовж нерухомої кривої Філіпса. Використовуючи криву Філіпса, уряд може робити вибір між інфляцією та безробіттям. Цього він може досягти заходами, здатними впливати на циклічний компонент безробіття. Але ціною зменшення безробіття є прискорення інфляції. Обмежуючи сукупний попит, уряд може ціною збільшення безробіття уповільнити інфляцію.
9. Вибір між інфляцією та безробіттям існує лише у короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді можливість такого вибору зникає. Це пояснюється тим, що в довгостроковому періоді заробітна плата пристосовується до інфляції: прискорення інфляції викликає адекватне зростання номінальної заробітної плати, а її уповільнення — адекватне зменшення номінальної заробітної плати.
Основні терміни
|
Безробіття |
Надмірний приватний попит |
|
Галопуюча інфляція |
Надмірний сукупний попит |
|
Гіперінфляція |
Надмірний урядовий попит |
|
Дефляція |
Надмірні сукупні витрати |
|
Зміна реальних доходів населення |
Неочікувана інфляція |
|
Знецінення фінансових активів |
Очікувана інфляція |
|
Зниження мотивації до інвестування |
Перерозподіл доходів між |
|
Індекси цін |
Помірна інфляція |
|
Інфляційні чинники |
Порушення відносин між |
|
Інфляція |
Рівняння кількісної теорії грошей |
|
Інфляція витрат |
Спіраль «ціни—заробітна плата» |
|
Інфляція повної зайнятості |
Теорія адаптивних очікувань |
|
Інфляція попиту |
Теорія раціональних очікувань |
|
Крива Філіпса |
Циклічне безробіття |
|
Крива Філіпса у довгостроковому періоді |
Чинники інфляції витрат |
|
Надмірна грошова маса |
Чинники інфляції попиту |
|
Надмірний іноземний попит |
1. Дайте визначення трьом видам інфляції (помірній, галопуючій та гіперінфляції) та охарактеризуйте економічні умови, в яких спостерігається кожна з них.
2. У чому полягає відмінність між інфляцією попиту та інфляцією витрат і які наслідки виникають в економіці за умов, коли вони знаходяться між собою в причинно-наслідковій залежності?
3. Розкрийте механізм формування інфляційних очікувань за теоріями адаптивних і раціональних очікувань і порівняйте ці теорії між собою.
4. Що є спільним і відмінним у кейнсіанській та монетаристській теоріях щодо пояснення причин інфляції?
5. Назвіть і охарактеризуйте чинники інфляції попиту і чинники інфляції витрат; визначте роль грошової маси в інфляційному механізмі.
6. Які економічні та соціальні наслідки може викликати інфляція? Назвіть основні наслідки від гіперінфляції в Україні у 90-х роках 20 ст.
7. Чим відрізняється сучасна крива Філіпса від її раннього варіанта?
8. Поясність чому в довгостроковому періоді крива Філіпса має вигляд вертикальної лінії, що бере свій початок в точці потенційного ВВП.
9. Які зміни відбудуться на кривій Філіпса, якщо збільшиться циклічне безробіття або зростуть інфляційні очікування?
10. Крива Філіпса описується рівнянням = e – 0,5(u – 0,06). На скільки процентів потрібно збільшити циклічне безробіття, щоб знизити інфляцію на два процентних пункти за інших незмінних умов?
159