Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року
Пріоритетність розвитку агропромислового комплексу та соціального розвитку села в національній економіці зумовлюється винятковою значущістю та незамінністю вироблюваної продукції сільського господарства в життєдіяльності людини і суспільства, потребою відродження селянства як господаря землі, носія моралі та національної культури.
Стаття 1. Загальні положення
Основні засади державної аграрної політики спрямовані на забезпечення сталого розвитку аграрного сектору національної економіки на період до 2015 року, системності та комплексності під час здійснення заходів з реалізації державної аграрної політики всіма органами державної влади та органами місцевого самоврядування.
Державна аграрна політика базується на національних пріоритетах і враховує необхідність інтеграції України до Європейського Союзу та світового економічного простору.
Основними складовими державної аграрної політики є комплекс правових, організаційних і економічних заходів, спрямованих на підвищення ефективності функціонування аграрного сектору економіки, розв'язання соціальних проблем сільського населення та забезпечення комплексного і сталого розвитку сільських територій.
Основні засади державної аграрної політики поширюються на сільське та рибне господарство, харчову промисловість і перероблення сільськогосподарських продуктів (далі – аграрний сектор), аграрну науку і освіту, соціальну сферу села, їх матеріально-технічне та фінансове забезпечення.
Стаття 2. Мета державної аграрної політики
Державна аграрна політика спрямована на досягнення таких стратегічних цілей:
гарантування продовольчої безпеки держави;
перетворення аграрного сектору на високоефективний, конкурентоспроможний на внутрішньому та зовнішньому ринках сектор економіки держави;
збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності нації;
комплексний розвиток сільських територій та розв'язання соціальних проблем на селі.
Стаття 3. Основні пріоритети державної аграрної політики
Основними пріоритетами державної аграрної політики є:
забезпечення в сільськогосподарському виробництві за допомогою системи державних організаційно-правових заходів прибутку на авансований капітал, включаючи вартість земельних ресурсів, не нижче середнього рівня по економіці держави;
створення умов для реалізації та захисту прав селян на землю, формування ринкових земельних відносин, охорони земель;
посилення соціального захисту сільського населення, встановлення заробітної плати та пенсійного забезпечення працівників сільського господарства не нижче середнього рівня в галузях економіки держави;
створення рівних умов для функціонування різних організаційно-правових форм господарювання в аграрному секторі, які сприяють гармонізації інтересів власників та найманих працівників;
розроблення і запровадження державних та регіональних програм комплексного розвитку сільських територій, удосконалення державної підтримки розвитку підприємництва з метою розв'язання проблеми зайнятості сільського населення;
державна підтримка розвитку конкурентоспроможного сільськогосподарського виробництва на основі кооперації та інтеграції;
запровадження сучасних механізмів і методів формування прозорого ринку сільськогосподарської продукції, продовольства, капіталу, зокрема виробничих ресурсів, та робочої сили;
державна підтримка суб'єктів аграрного сектору шляхом концентрації державних ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку, формування сприятливої цінової, фінансово-кредитної, страхової, податкової та бюджетної політики, забезпечення раціональних внутрішньогалузевих і міжгалузевих економічних відносин;
створення сприятливих умов для реалізації експортного потенціалу аграрного сектору економіки;
державна підтримка підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації спеціалістів, виконання наукових досліджень для аграрного сектору;
створення умов для закріплення у сільській місцевості кваліфікованих спеціалістів сільського господарства, освіти, культури, охорони здоров'я та побутового обслуговування;
державна підтримка сільськогосподарських товаровиробників, які використовують меліоровані землі, особливо щодо утримання внутрішньогосподарських меліоративних систем та оплати електроенергії, що витрачається для подачі води для поливу;
удосконалення системи державного управління, ефективне поєднання загальнодержавної і регіональної політики в аграрному секторі.
Стаття 4. Шляхи реалізації основних пріоритетів державної аграрної політики
Шляхами реалізації основних пріоритетів державної аграрної політики є:
1. Розвиток земельних відносин
Розвиток земельних відносин здійснюватиметься шляхом розширення і вдосконалення нормативно-правового забезпечення, формування відповідних інституційних засад, посилення державної підтримки земельної реформи.
Основними шляхами розвитку земельних відносин є:
повна персоніфікація власників та користувачів земельних ділянок сільськогосподарського призначення;
створення державної системи реєстрації прав власності на земельні ділянки та розташоване на них нерухоме майно;
удосконалення методики оцінки земель, урахування вартості землі сільськогосподарського призначення при збалансуванні міжгалузевих відносин;
формування інфраструктури ринку землі;
створення системи земельного іпотечного кредитування;
впровадження і фінансове забезпечення загальнодержавних програм використання та охорони земель, зокрема зменшення розораності земель, системи захисту їх від водної і вітрової ерозії, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, агролісомеліорації та меліорації земель, рекультивації порушених земель, стандартизації та нормування у сфері охорони земель;
включення проектів організації територій новостворених землеволодінь та землекористувань до бізнес-планів відповідних сільськогосподарських підприємств;
запровадження ефективної системи охорони родючості ґрунтів та системи моніторингу ґрунтів, проведення суцільної агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення.
2. Формування сприятливого економічного середовища для ефективної діяльності суб'єктів аграрного сектору
Основними напрямами підвищення ефективності діяльності суб'єктів аграрного сектору є:
підвищення рівня менеджменту в організації господарської діяльності суб'єктів аграрного сектору, вдосконалення державної програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, посилення державної підтримки створення та функціонування системи сільськогосподарського дорадництва та ринку консультативних послуг;
поліпшення наукового забезпечення розвитку аграрного сектору;
удосконалення державної регуляторної політики щодо побудови збалансованих міжгалузевих економічних відносин, недопущення монопольної діяльності у забезпеченні потреб суб'єктів аграрного сектору в ресурсах;
сприяння впровадженню ресурсозберігаючих, безпечних та екологічно чистих технологій виробництва сільськогосподарської продукції та продовольства;
створення умов для підвищення ролі самоврядних галузевих і міжгалузевих об'єднань у регулюванні економічних відносин між сільськогосподарськими товаровиробниками, заготівельними, переробними, сервісними та торговельними підприємствами;
розвиток системи державної підтримки сільськогосподарського виробництва з урахуванням вимог Світової організації торгівлі та міжнародних зобов'язань України стосовно аграрного сектору, зокрема запровадження механізмів державної підтримки страхування ризиків у сільському господарстві, створення та функціонування сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, розвиток довготермінового кредитування інноваційних проектів, створення системи іпотечного кредитування сільськогосподарських товаровиробників;
удосконалення системи підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників шляхом запровадження дотацій державного і місцевих бюджетів на утримання маточного поголів'я тварин, посівів стратегічно важливих видів сільськогосподарських культур, збільшення фінансової підтримки господарств у регіонах з несприятливими для ведення сільського господарства природно-кліматичними умовами;
удосконалення податкової політики в аграрному секторі з метою оптимізації податкового навантаження та посилення стимулюючої функції податків;
розвиток фінансово-кредитних механізмів, зокрема тих, що передбачають удосконалення часткової компенсації кредитних ставок у разі значного перевищення облікових ставок, формування фонду кредитної підтримки сільськогосподарських товаровиробників та гарантій повернення кредитів, запровадження бюджетного фінансування на умовах пріоритетності власних коштів, створення належної ринкової фінансової інфраструктури;
створення умов для технічного переоснащення заводів сільськогосподарського машинобудування з метою випуску техніки, яка забезпечуватиме впровадження сучасних, високопродуктивних та ресурсозберігаючих технологій в агропромислове виробництво;
переоснащення матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств шляхом удосконалення довготермінового кредитування, часткової компенсації вартості складної сільськогосподарської техніки за рахунок Державного бюджету України, системи фінансового лізингу, підтримки розвитку інфраструктури матеріально-технічного забезпечення;
розроблення та впровадження програми розвитку виробництва дизельного біопалива на період до 2010 року;
посилення державної підтримки боротьби із шкідниками і хворобами рослин та тварин, впровадження надійних систем їх попередження;
державне стимулювання структурної перебудови сільськогосподарського виробництва, галузей харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів;
створення та вдосконалення елементів сучасної ринкової інфраструктури (оптових ринків, торгових домів, бірж, аукціонів, ярмарків) для реалізації сільськогосподарської продукції та продовольства, стимулювання розвитку приватних і приватно-кооперативних підприємств у сфері агросервісу, переробки, збуту продукції та маркетингового обслуговування особистих селянських та фермерських господарств.
3. Державна політика щодо розвитку ринків продукції сільського господарства і продовольства.
Державна політика щодо розвитку ринків продукції сільського господарства і продовольства спрямовується на забезпечення платоспроможного попиту населення у продовольчих товарах, потреби підприємств харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів у сировині, створення умов для ефективного захисту внутрішнього ринку та сприяння просуванню сільськогосподарської продукції і продовольства на зовнішній ринок.
Основними напрямами розв'язання проблем формування ринків продукції сільського господарства і продовольства є:
удосконалення правових та організаційно-економічних засад забезпечення діяльності учасників таких ринків з урахуванням інтеграції України до Європейського Союзу та до світового економічного простору;
стимулювання розвитку спотового та форвардного ринку на основі розвинутої біржової інфраструктури, удосконалення системи регулювання біржового товарного ринку;
створення державної системи цінового моніторингу, аналізу кон'юнктури та прогнозу ринків, поширення цієї інформації серед їх учасників;
створення умов для підтримання стабільної цінової ситуації та прозорості на ринку шляхом запровадження заставних та інтервенційних операцій із сільськогосподарською продукцією і продовольством, удосконалення системи формування державних та регіональних продовольчих ресурсів, запровадження адресної державної продовольчої допомоги соціально незахищеним верствам населення, удосконалення державної підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників, удосконалення системи державної статистики суб'єктів ринку;
удосконалення державного регулювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності, запровадження квотування імпорту окремих стратегічних видів господарської продукції та продовольчих товарів; недопущення їх неконтрольованого переміщення через кордон;
посилення захисту прав споживачів шляхом удосконалення державного контролю якості та безпеки продовольчих товарів, гармонізація національних стандартів з міжнародними, зокрема стандартами Європейського Союзу;
удосконалення конкуренційного законодавства і механізмів застосування антидемпінгових та інших заходів щодо запобігання недобросовісній конкуренції;
реалізація загальнодержавних програм розвитку інфраструктури аграрного ринку та відповідних регіональних програм.
4. Удосконалення системи державного регулювання, ефективне поєднання загальнодержавної і регіональної політики в аграрному секторі
Основними напрямами вдосконалення системи державного регулювання в аграрному секторі є:
реформування системи органів виконавчої влади, що здійснюють державне регулювання аграрного сектору, шляхом перегляду та чіткого розмежування їх повноважень і запровадження прямої підпорядкованості починаючи з районного рівня, наближення її до стандартів Європейського Союзу;
розроблення та впровадження з урахуванням положень загальнодержавних програм регіональних програм розвитку аграрного сектору;
спрямування діяльності органів виконавчої влади на посилення стратегічного аналізу, прогнозування та моніторингу, інспекційних і контрольних функцій.
5. Комплексний розвиток сільських територій, підвищення соціального захисту і життєвого рівня сільських жителів
Основними напрямами комплексного розвитку сільських територій, підвищення соціального захисту і життєвого рівня селян є:
забезпечення надійного функціонування соціальної інфраструктури села в нових економічних умовах, формування механізмів і визначення управлінських структур, які забезпечуватимуть їх реалізацію на всіх рівнях;
відновлення, створення і забезпечення державою формування системи державного регулювання демографічних процесів сільського розвитку, реалізація програм стимулювання розвитку депресивних територій;
наближення та вирівнювання умов життєдіяльності міського і сільського населення, формування комплексної системи підприємств, установ та організацій, які надаватимуть необхідні послуги сільському населенню;
сприяння збільшенню зайнятості сільського населення шляхом державної підтримки розвитку підприємництва; створення умов для збереження та розвитку малих, віддалених і таких, що занепадають, сільських поселень;
сприяння підвищенню рівня доходів сільського населення, удосконалення загальнообов'язкового пенсійного страхування працівників сільського господарства;
стимулювання закріплення на селі спеціалістів сільського господарства, освіти, культури, охорони здоров'я та побутового обслуговування.
6. Проведення державної аграрної політики у період до 2015 року та критерії її оцінки
Реалізація положень державної аграрної політики здійснюється шляхом удосконалення нормативно-правової бази, створення відповідних інфраструктури та інституцій, забезпечення заходів з її реалізації фінансуванням з Державного бюджету України та місцевих бюджетів, узгодження з міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Реалізація державної аграрної політики здійснюється на основі послідовності, наступності та етапності.
Критеріями оцінки втілення державної аграрної політики є забезпечення:
до 2007 року - зайнятості сільських працездатних жителів не нижче середньої у державі, а до 2015 року - середньої у країнах Європейського Союзу;
до 2007 року - споживання продуктів харчування на душу населення на рівні наборів харчування відповідно до Закону України "Про прожитковий мінімум" ( 966-14 ), а до 2015 року - на рівні орієнтовного набору основної продовольчої сировини і харчових продуктів в середньому на душу населення України;
до 2015 року - підвищення рівня доходів сільського населення та середньомісячної заробітної плати працівників сільського господарства до рівня не нижче середнього в інших галузях економіки держави.
Стаття 5. Прикінцеві положення
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
2. Кабінету Міністрів України протягом місяця з дня набрання чинності цим Законом:
підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити видання нормативно-правових актів, що випливають з нього;
забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
Президент України В.ЮЩЕНКО
м. Київ, 18 жовтня 2005 року
N 2982-IV
З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про державну підтримку
сільського господарства України
Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Цілі та сфера застосування Закону
1.1. Цей Закон визначає основи державної політики у бюджетній, кредитній, ціновій, страховій, регуляторній та інших сферах державного управління щодо стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку, а також забезпечення продовольчої безпеки населення.
1.2. Цей Закон не регулює питання, визначені Земельним кодексом України ( 2768-14 ).
Стаття 2. Визначення термінів
Для цілей цього Закону терміни вживаються у такому значенні:
2.1. Аграрна біржа - юридична особа, створена згідно із Законом України "Про товарну біржу" ( 1956-12 ), яка підпадає під регулювання норм такого закону і статей 279-282 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (з урахуванням особливостей, визначених цим Законом) та надає послуги суб'єктам господарювання з укладення біржових договорів щодо сільськогосподарської продукції, товарних деривативів, базовим активом яких є сільськогосподарська продукція, іпотечних сертифікатів та іпотечних закладних, а також з проведення розрахунково-клірингової діяльності за ними.
2.2. Аграрний ринок - сукупність правовідносин, пов'язаних з укладенням та виконанням цивільно-правових договорів щодо сільськогосподарської продукції.
2.3. Базовий актив - вартісний вираз права на придбання або продаж окремого об'єкта державного цінового регулювання на строкових умовах.
2.4. Біржовий рахунок - пасивно-активний рахунок, відкритий у розрахунково-кліринговій системі біржі.
2.5. Державна аграрна інтервенція - продаж або придбання сільськогосподарської продукції на організованому аграрному ринку з метою забезпечення цінової стабільності.
Державна аграрна інтервенція поділяється на товарну та фінансову.
Товарна інтервенція - продаж сільськогосподарської продукції при зростанні цін на організованому аграрному ринку понад максимальний рівень, що здійснюється з метою досягнення рівня рівноваги, у тому числі шляхом продажу товарних деривативів.
Фінансова інтервенція - придбання сільськогосподарської продукції при падінні спотових цін на організованому аграрному ринку нижче мінімального рівня, яка здійснюється з метою досягнення рівня рівноваги, у тому числі шляхом придбання товарних деривативів.
2.6. Заставна закупівля - зарахування до державного продовольчого резерву об'єкта державного цінового регулювання - предмета застави у разі, коли бюджетна позика та/або плата за її використання не були погашені у строк, передбачений договором.
2.7. Маркетинговий період - період, який розпочинається з місяця, у якому починає поставлятися (продаватися) окремий вид продукції рослинництва відповідного врожаю, та закінчується останнім числом місяця, що передує місяцю, в якому починає поставлятися (продаватися) такий самий вид продукції рослинництва наступного врожаю. Для інших видів сільськогосподарської продукції маркетинговий період дорівнює одному бюджетному (фінансовому) року.
З метою фінансового та бюджетного планування маркетинговий період має бути кратним повному календарному місяцю.
2.8. Місцеві потреби - потреби територіальної громади в обсягах сільськогосподарської продукції для їх споживання бюджетними установами та організаціями, утримання яких здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету у межах власних або делегованих повноважень такої територіальної громади.
2.9. Моніторинг аграрного ринку - система спостереження, збирання, оброблення, передавання, зберігання та аналізу інформації на аграрному ринку про попит і пропозицію на сільськогосподарську продукцію протягом маркетингового періоду окремих видів сільськогосподарської продукції.
2.10. Негайна поставка (далі - спот) - поставка товару на організованому аграрному ринку на умовах, що передбачають передання у власність або розпорядження такого товару контрагенту протягом п'яти робочих днів, наступних за днем укладення відповідного цивільно-правового договору, при виконанні таким контрагентом його умов.
2.11. Обставини непереборної сили - обставини, що виникли внаслідок прийняття рішень законодавчого або нормативно-правового характеру, обов'язкових для суб'єктів аграрного ринку згідно із законодавством, або ті, що виникли внаслідок стихійного лиха, у тому числі пожежі, повені, посухи, заморозків, граду, землетрусу, військових дій або суспільних збурень, а також з інших обставин, які не могли бути керованими стороною договору (контракту), включаючи втрату врожаю або його частини внаслідок несприятливих погодних умов, раптового припинення поставки води, тепла, електроенергії, нафтопродуктів чи газу, не пов'язаного з несплатою їх вартості.
2.12. Організований аграрний ринок - сукупність правовідносин, пов'язаних з укладенням та виконанням цивільно-правових договорів, предметом яких є сільськогосподарська продукція, за стандартизованими умовами та реквізитами біржових договорів і правилами аграрної біржі.
2.13. Продовольча безпека - захищеність життєвих інтересів людини, яка виражається у гарантуванні державою безперешкодного економічного доступу людини до продуктів харчування з метою підтримання її звичайної життєвої діяльності.
2.14. Ризики організованого аграрного ринку - ризики невиконання умов біржових договорів, які поділяються на системні та стандартні:
а) системний аграрний ризик - ризик масового невиконання умов біржових договорів, що виникає внаслідок дії обставин непереборної сили, який неможливо забезпечити як біржовими гарантіями, так і заходами державного цінового регулювання, визначеними цим Законом;
б) стандартний аграрний ризик - ризик, що не є системним та забезпечується системою біржових гарантій та/або заходами державного цінового регулювання.
Зазначена класифікація ризиків використовується виключно для цілей цього Закону.
2.15. Сільськогосподарська продукція - товари, які підпадають під визначення 1-24 груп УКТ ЗЕД ( 2371-14 ). Норми цього Закону не поширюються на підакцизні товари.
2.16. Товарний дериватив - стандартний документ, що відповідає визначенню підпункту "в" підпункту 1.5.4 пункту 1.5 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ).
2.17. Торгова (біржова) сесія - період часу, який розпочинається від моменту відкриття біржових торгів та закінчується моментом їх закриття.
2.18. Торгова секція - частина аграрної біржі, де об'єктом біржової торгівлі виступають товарні деривативи (крім форварду) або об'єкти державного цінового регулювання, призначені для їх експорту.
2.19. Умови поставки - умови, визначені відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс" чинної редакції.
Якщо товар продається або придбавається на аграрній біржі, то базисом поставки такого товару для цілей визначення його ціни умовно вважається франко-склад за адресою будинку Головпоштамту України.
2.20. Форвард, ф'ючерс та опціон - різновиди товарних деривативів, де права і обов'язки сторін угоди визначаються згідно із пунктом 1.5 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ).
2.21. Франшиза (страхова франшиза) - частина збитку, яка підлягає самостійному відшкодуванню (покриттю) страхувальником за свій рахунок при виникненні страхового випадку.
2.22. Ціна пропозиції - ціна, офіційно заявлена продавцем, яка зумовлює безвідкличну пропозицію продати заявлений товар на умовах споту, форварду або ф'ючерсу.
2.23. Ціна попиту - ціна, офіційно заявлена покупцем, яка зумовлює безвідкличну пропозицію придбати заявлений товар на умовах споту, форварду або ф'ючерсу.
2.24. Ціна рівноваги (фіксінг) - ціна, яка встановлюється внаслідок досягнення рівноваги між ціною пропозиції та ціною попиту і зазначається у зареєстрованому біржовому договорі.
Розділ II. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЦІН ОКРЕМИХ ВИДІВ
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ ТА АГРАРНИЙ ФОНД
Стаття 3. Правила цінового регулювання та його об'єкт
3.1. Держава здійснює регулювання гуртових цін окремих видів сільськогосподарської продукції (далі - державне цінове регулювання), встановлюючи мінімальні та максимальні закупівельні ціни, а також застосовуючи інші заходи, визначені цим Законом, при дотриманні правил антимонопольного законодавства та правил добросовісної конкуренції. Застосування мінімальних та максимальних закупівельних цін при експорті або імпорті такої продукції здійснюється у порядку, визначеному статтею 8 цього Закону.
3.2. Зміст державного цінового регулювання полягає у здійсненні Аграрним фондом державних інтервенцій в обсягах, що дозволяють встановити ціну рівноваги (фіксінг) на рівні, не нижчому за мінімальну закупівельну ціну та не вищому за максимальну закупівельну ціну. Держава не здійснює цінове регулювання за межами організованого аграрного ринку України, крім випадків тимчасового адміністративного регулювання цін, визначених у статті 8 цього Закону.
3.3. Об'єкти державного цінового регулювання
3.3.1. Об'єктами державного цінового регулювання є такі товари:
Код УКТ ЗЕД Назва товару ( 2371а-14 )
1001 Пшениця і суміш пшениці та жита (меслин)
1002 00 00 00 Жито
1003 00 Ячмінь
1004 00 00 00 Овес
1005 Кукурудза
1101 00 Борошно пшеничне або суміші пшениці та жита (меслину)
1201 00 Соєві боби тільки неподрібнені
1204 00 Насіння льону тільки неподрібнене
1205 00 Насіння з ріпаку тільки неподрібнене
1206 00 Насіння соняшнику тільки неподрібнене
1210 Шишки хмелю свіжі або сухі, подрібнені або неподрібнені
1701 12 Цукор з цукрових буряків.
3.3.2. Мінімальні або максимальні закупівельні ціни встановлюються щодо товарів, визначених в окремих позиціях або субпозиціях груп УКТ ЗЕД ( 2371-14 ), зазначених у цьому пункті.
Відповідно до поточної ринкової кон'юнктури Кабінет Міністрів України має право запроваджувати державне цінове регулювання усіх або деяких об'єктів, визначених цим пунктом (у розрізі товарних позицій або субпозицій).
Повний перелік об'єктів державного цінового регулювання підлягає офіційному оприлюдненню Кабінетом Міністрів України не пізніше ніж за 30 календарних днів до початку маркетингового періоду. Якщо такий перелік не встановлено чи офіційно не оприлюднено у зазначений строк, то діє перелік об'єктів державного цінового регулювання, встановлений для попереднього маркетингового періоду.
3.3.3. Для цілей цього розділу періодом державного цінового регулювання є період часу, який не може бути меншим за один календарний місяць та не може бути більшим за один маркетинговий період, встановлений для окремого виду сільськогосподарської продукції. Періоди державного цінового регулювання встановлюються у строки та за процедурою, що передбачені цим пунктом для визначення переліку об'єктів державного цінового регулювання.
Стаття 4. Мінімальна закупівельна ціна
4.1. Визначення терміну мінімальної закупівельної ціни
4.1.1. Мінімальна закупівельна ціна метричної одиниці окремого об'єкта державного цінового регулювання є ціновим індикатором, який:
а) є підставою для прийняття рішення про здійснення фінансової інтервенції;
б) використовується для планування доходів продавців такого об'єкта в Україні та з іншими цілями, визначеними цим Законом.
4.1.2. Мінімальна закупівельна ціна окремого об'єкта державного цінового регулювання встановлюється на визначений період цінового регулювання центральним органом виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики.
4.2. Визначення розміру мінімальної закупівельної ціни
4.2.1. Мінімальна закупівельна ціна окремого об'єкта державного цінового регулювання встановлюється на рівні, що унеможливлює середньостатистичну збитковість виробництва в Україні такої метричної одиниці.
4.2.2. Розмір мінімальної закупівельної ціни окремого об'єкта державного цінового регулювання не може змінюватися протягом встановленого періоду державного цінового регулювання щодо такого об'єкта.
4.2.3. Мінімальна закупівельна ціна окремого об'єкта державного цінового регулювання є єдиною для всієї території України, включаючи територію будь-якої із спеціальних (вільних) економічних зон, територій із спеціальним режимом інвестиційної діяльності та технологічних парків, у тому числі територій пріоритетного економічного розвитку, інших подібних територій, чий економічний або міграційний режим відрізняється від загального, а також територію України, яка включає в себе територію Автономної Республіки Крим.
4.3. Мінімальна закупівельна ціна окремого об'єкта державного цінового регулювання встановлюється виходячи із середньостатистичних показників цін продажу такого об'єкта протягом попередніх п'яти маркетингових періодів (у співставних цінах) з урахуванням прогнозного індексу споживчих цін року, на який припадає період державного цінового регулювання, за методикою, визначеною Кабінетом Міністрів України.
4.4. Для цілей цього пункту:
а) середньостатистичною збитковістю вважається від'ємна різниця між середньостатистичними витратами, понесеними для виробництва окремого об'єкта державного цінового регулювання (включаючи суму амортизаційних нарахувань, нарахованих або що мають бути нараховані протягом маркетингового періоду), та середньостатистичними доходами від продажу (поставки) такого окремого об'єкта державного цінового регулювання (включаючи надані дотації та субсидії);
б) середньостатистичними витратами (доходами) вважаються витрати (доходи), понесені (отримані) у зв'язку з виробництвом або продажем (поставкою) окремого об'єкта державного цінового регулювання на території України, незалежно від регіонів такого виробництва (продажу, поставки).
Порядок розрахунку середньостатистичної збитковості або витрат (доходів) встанов люється центральним органом виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики виходячи з норм національних стандартів бухгалтерського обліку та звітності.
Стаття 5. Максимальна закупівельна ціна
5.1. Визначення терміну максимальної закупівельної ціни
5.1.1. Максимальна закупівельна ціна метричної одиниці окремого об'єкта державного цінового регулювання є ціновим індикатором, який:
а) є підставою для прийняття рішення про здійснення товарної інтервенції;
б) використовується для планування витрат споживачів такого об'єкта в Україні та з іншими цілями, визначеними цим Законом.
5.1.2. Максимальна закупівельна ціна окремого об'єкта державного цінового регулювання встановлюється на визначений період цінового регулювання центральним органом виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики.
5.2. Визначення розміру максимальної закупівельної ціни
5.2.1. Максимальна закупівельна ціна окремого об'єкта державного цінового регулювання встановлюється на рівні, що унеможливлює зріст індексу цін виробників такого об'єкта державного цінового регулювання понад загальний індекс споживчих цін (за всіма товарами та послугами) за відповідний період державного цінового регулювання.
5.2.2. Розмір максимальної закупівельної ціни окремого об'єкта державного цінового регулювання не може змінюватися протягом періоду державного цінового регулювання, встановленого для такого об'єкта.
5.2.3. Максимальна закупівельна ціна окремого об'єкта державного цінового регулювання є єдиною для всієї території України, включаючи територію будь-якої із спеціальних (вільних) економічних зон, територій із спеціальним режимом інвестиційної діяльності та технологічних парків, у тому числі територій пріоритетного економічного розвитку, інших подібних територій, чий економічний або міграційний режим відрізняється від загального, а також територію України, яка включає в себе територію Автономної Республіки Крим.
Стаття 6. Товарні інтервенції
6.1. Товарні інтервенції здійснюються Аграрним фондом шляхом продажу (поставки) окремих об'єктів державного цінового регулювання на організованому аграрному ринку на умовах споту або форварду з метою встановлення ціни рівноваги (фіксінгу) у розмірі, що не перевищує значення максимальної закупівельної ціни.
6.2. Товарні інтервенції здійснюються у такому порядку:
а) якщо рівень ціни попиту на умовах споту або форварду на визначений об'єкт державного цінового регулювання протягом однієї торгової сесії не перевищує встановлений рівень максимальної закупівельної ціни або перевищує такий рівень не більше ніж на 5 відсотків від нього, товарна інтервенція, к правило, не здійснюється;
б) якщо рівень ціни попиту на умовах споту або форварду на визначений об'єкт державного цінового регулювання протягом однієї торгової сесії перевищує встановлений рівень максимальної закупівельної ціни від 5 до 20 відсотків її значення, то Аграрний фонд здійснює товарну інтервенцію у розмірах, достатніх для встановлення ціни рівноваги (фіксінгу) на рівні, який не перевищує значення максимальної закупівельної ціни;
в) якщо рівень ціни попиту на умовах споту або форварду на визначений об'єкт державного цінового регулювання протягом однієї торгової сесії перевищує рівень максимальної закупівельної ціни більше ніж на 20 відсотків від її значення, то Аграрний фонд призупиняє торгівлю таким товаром на поточній біржовій сесії та провадить консультації з учасниками біржового ринку у порядку, визначеному у пункті 6.4 цієї статті;
г) Аграрний фонд може у виключних випадках здійснювати товарну інтервенцію, якщо протягом однієї торгової сесії виникає загроза встановлення ціни рівноваги на рівні, що перевищує розмір максимальної закупівельної ціни, або коли Кабінет Міністрів України приймає постанову щодо продажу таких об'єктів державного цінового регулювання, не пов'язаного з державним ціновим регулюванням (у тому числі з державного резерву).
6.3. Обмеження сфери застосування
6.3.1. Товарні інтервенції не здійснюються при придбанні на окремих торгових секціях:
а) до 1 січня 2007 року - будь-яких товарних деривативів (крім форвардів), базовим активом яких є об'єкт державного цінового регулювання;
б) до 1 січня 2009 року - об'єктів державного цінового регулювання з метою їх подальшого експорту.
6.4. Консультації
6.4.1. Консультації Аграрного фонду з приводу товарних інтервенцій провадяться у такому порядку:
а) якщо Аграрний фонд призупиняє біржові торги окремим об'єктом державного цінового регулювання, то посадові особи Аграрного фонду провадять консультації з учасниками біржових торгів, які бажають придбати такий об'єкт за ціною, більшою за встановлену максимальну закупівельну ціну;
б) якщо внаслідок проведення таких консультацій досягається згода з учасниками біржового ринку щодо зменшення ціни попиту до рівня, що не перевищує рівень максимальної закупівельної ціни, то Аграрний фонд надає дозвіл на продовження біржових торгів, у тому числі на поточній біржовій сесії;
в) якщо внаслідок проведення таких консультацій не досягається згода щодо зменшення ціни попиту до рівня, що не перевищує рівень максимальної закупівельної ціни, то Аграрний фонд звертається до Кабінету Міністрів України з поданням про доцільність введення тимчасового адміністративного регулювання цін на такий об'єкт державного цінового регулювання;
г) якщо внаслідок проведення таких консультацій з'ясовується наявність ознак змови між учасниками біржового ринку, спрямованої на узгоджене завищення цін попиту на окремий об'єкт державного цінового регулювання, то Аграрний фонд зупиняє біржові торги визначеним товаром, а відповідне подання невідкладно направляється до органів Антимонопольного комітету України.
Стаття 7. Фінансова інтервенція
7.1. Фінансові інтервенції здійснюються Аграрним фондом шляхом придбання окремих об'єктів державного цінового регулювання на організованому аграрному ринку на умовах споту або форварду з метою встановлення ціни рівноваги (фіксінгу) у розмірі, який не є меншим значення мінімальної закупівельної ціни.
7.2. Фінансові інтервенції здійснюються у такому порядку:
а) якщо рівень ціни пропозиції на умовах споту або форварду на визначений об'єкт державного цінового регулювання протягом однієї торгової сесії не є меншим встановленого рівня мінімальної закупівельної ціни або є меншим за такий рівень не більше ніж на 5 відсотків, фінансова інтервенція, як правило, не здійснюється;
б) якщо рівень ціни пропозиції на умовах споту або форварду на визначений об'єкт державного цінового регулювання протягом однієї торгової сесії є меншим від встановленого рівня мінімальної закупівельної ціни від 5 до 20 відсотків її значення, то Аграрний фонд здійснює фінансову інтервенцію у розмірах, достатніх для встановлення ціни рівноваги (фіксінгу) на рівні, що не є меншим за рівень мінімальної закупівельної ціни;
в) якщо рівень ціни пропозиції на умовах споту або форварду на визначений об'єкт державного цінового регулювання протягом однієї торгової сесії є меншим за рівень мінімальної закупівельної ціни більше ніж на 20 відсотків її значення, то Аграрний фонд призупиняє торгівлю таким товаром та провадить консультації з учасниками біржового ринку у порядку, визначеному у пункті 7.4 цієї статті;
г) Аграрний фонд може у виключних випадках здійснювати фінансову інтервенцію, якщо протягом однієї торгової сесії виникає загроза встановлення ціни рівноваги на рівні, що є меншим за розмір мінімальної закупівельної ціни, або коли Кабінет Міністрів України приймає постанову щодо закупівлі таких об'єктів державного цінового регулювання, не пов'язаної з державним ціновим регулюванням (у тому числі для потреб державного резерву).
7.3. Обмеження сфери застосування
7.3.1. Фінансові інтервенції не здійснюються з метою придбання:
а) до 1 січня 2007 року - будь-яких товарних деривативів (крім форвардів), базовим активом яких є об'єкт державного цінового регулювання;
б) до 1 січня 2009 року - об'єктів державного цінового регулювання, що були раніше імпортовані в Україну.
7.4. Консультації
7.4.1. Консультації Аграрного фонду з приводу фінансових інтервенцій здійснюються у такому порядку:
а) якщо Аграрний фонд призупиняє біржові торги окремим об'єктом державного цінового регулювання, то посадові особи Аграрного фонду провадять консультації з учасниками біржових торгів, які бажають продати такий об'єкт за ціною, меншою за встановлену мінімальну закупівельну ціну;
б) якщо внаслідок проведення таких консультацій досягається згода з учасниками біржового ринку щодо збільшення ціни пропозиції до рівня, який не є меншим рівня мінімальної закупівельної ціни, то Аграрний фонд надає дозвіл на продовження біржових торгів, у тому числі на поточній біржовій сесії;
в) якщо внаслідок проведення таких консультацій не досягається згода щодо збільшення ціни пропозиції до рівня, який не є меншим рівня мінімальної закупівельної ціни, то Аграрний фонд звертається до Кабінету Міністрів України з поданням про доцільність введення тимчасового адміністративного регулювання цін на такий об'єкт державного цінового регулювання;
г) якщо внаслідок проведення таких консультацій з'ясовується наявність ознак змови між учасниками біржового ринку, спрямованої на узгоджене заниження цін пропозиції на окремий об'єкт державного цінового регулювання, то Аграрний фонд зупиняє біржові торги визначеним товаром, а відповідне подання невідкладно направляється до органів Антимонопольного комітету України.
Стаття 8. Тимчасове адміністративне регулювання цін та тимчасова бюджетна дотація
8.1. Тимчасове адміністративне регулювання цін (далі - адміністративне регулювання) - комплекс адміністративних заходів, спрямованих на упередження чи зупинку спекулятивного або узгодженого встановлення цін продавцями та/або покупцями об'єктів державного цінового регулювання на організованому аграрному ринку, яке не може бути виправлено за стандартними процедурами державних інтервенцій.
8.2. Адміністративне регулювання застосовується виключно у випадках, визначених у підпункті "в" пункту 6.4 статті 6 та підпункті "в" пункту 7.4 статті 7 цього Закону.
8.3. Рішення про запровадження режиму адміністративного регулювання для окремого об'єкта державного цінового регулювання приймається Кабінетом Міністрів України за поданням Аграрного фонду.
8.4. Строк дії режиму адміністративного регулювання не може перевищувати шість послідовних календарних місяців, включаючи місяць, у якому було прийнято рішення про його запровадження.
8.5. Режим адміністративного регулювання поширюється на правовідносини, які виникають як на організованому, так і на неорганізованому ринках України з окремим об'єктом державного цінового регулювання.
8.6. Кабінет Міністрів України може застосовувати будь-який з таких видів адміністративного регулювання або їх комбінацію:
а) обмеження рівня торгової націнки (знижки) на гуртовому або роздрібному ринку визначеного об'єкта цінового регулювання;
б) встановлення граничних рівнів рентабельності до витрат:
переробників товару, якщо внаслідок такої переробки виробляється об'єкт державного цінового регулювання;
осіб, які надають послуги із зберігання (схову) об'єктів державного цінового регулювання;
в) встановлення граничних цін продажу об'єкта державного цінового регулювання на рівні максимальної закупівельної ціни або його придбання на рівні мінімальної закупівельної ціни (тільки на період від дати надіслання подання до органів Антимонопольного комітету України до дати прийняття ними висновку щодо наявності узгоджених дій суб'єктами ринку та/або рішення на захист економічної конкуренції);
г) встановлення нетарифних обмежень (квот) щодо імпорту або експорту окремого об'єкта державного цінового регулювання;
ґ) встановлення обов'язкової передумови митного оформлення експорту окремого об'єкта державного цінового регулювання придбанням такого об'єкта на експортній сесії аграрної біржі.
8.7. Скасування режиму адміністративного регулювання відбувається у разі, якщо:
а) закінчується строк дії режиму адміністративного регулювання;
б) за поданням Аграрного фонду Кабінет Міністрів України скасовує рішення щодо запровадження режиму адміністративного регулювання.
8.8. Протягом дії будь-яких видів адміністративного регулювання, запровадженого Кабінетом Міністрів України, застосовуються такі правила здійснення експортно-імпортних операцій з об'єктом державного цінового регулювання (далі - об'єкт):
8.8.1. якщо режим адміністративного регулювання запроваджується у зв'язку із зниженням ціни попиту на такий об'єкт нижче встановленого рівня мінімальної закупівельної ціни, то:
а) митна вартість такого об'єкта, що імпортується, визначається за правилами митного законодавства з урахуванням того, що для цілей визначення бази оподаткування ввізним митом та податком на додану вартість її розмір не може бути меншим встановленого розміру максимальної закупівельної ціни (з урахуванням супутніх витрат, пов'язаних з імпортом). При цьому імпортери такого об'єкта не можуть надавати податковий вексель з податку на додану вартість, незалежно від статусу таких імпортерів та норм відповідного закону;
б) митна вартість такого об'єкта, що експортується, визначається за правилами митного законодавства з урахуванням того, що для цілей визначення бюджетного (експортного) відшкодування податку на додану вартість розмір такої митної вартості не може бути меншим встановленого розміру максимальної закупівельної ціни (при придбанні на експортній сесії аграрної біржі - ціни придбання з урахуванням супутніх витрат, пов'язаних з експортом);
в) на експортерів, які придбали такий об'єкт на експортній секції аграрної біржі, не поширюються зобов'язання з обов'язкового продажу частини валютної виручки, отриманої від експорту такого товару;
8.8.2. якщо режим адміністративного регулювання запроваджується у зв'язку із збільшенням ціни попиту на такий об'єкт понад встановлений рівень максимальної закупівельної ціни, то:
а) митна вартість такого об'єкта, що імпортується, визначається за правилами митного законодавства з урахуванням того, що для цілей визначення бази оподаткування ввізним митом та податком на додану вартість її розмір не може перевищувати розміру максимальної закупівельної ціни. При цьому імпортери такого об'єкта отримують право на виписку податкового векселя з податку на додану вартість незалежно від їх статусу та норм відповідного закону строком до закінчення періоду дії такого режиму, але не більше 180 календарних днів;
б) митна вартість такого товару, що експортується, визначається за правилами митного законодавства з урахуванням того, що для цілей визначення бюджетного (експортного) відшкодування податку на додану вартість розмір такої митної вартості не може перевищувати розміру мінімальної закупівельної ціни.
8.9. Якщо заходи з тимчасового адміністративного регулювання цін не призводять до досягнення закупівельних цін рівня мінімальної ціни та/або зниження закупівельних цін до рівня максимальної закупівельної ціни, то Кабінет Міністрів України зобов'язаний невідкладно подати Верховній Раді України проект закону щодо надання тимчасової бюджетної дотації виробнику окремого об'єкта державного цінового регулювання виходячи з метричної одиниці посівної площі.
Зазначений законопроект подається разом із законопроектом про відповідну зміну напрямів розподілу видатків державного бюджету.
Стаття 9. Аграрний фонд
9.1. Визначення
9.1.1. Аграрний фонд є державною спеціалізованою установою, уповноваженою Кабінетом Міністрів України провадити цінову політику в агропромисловій галузі економіки України.
9.1.2. Аграрний фонд є бюджетною організацію, має свій кошторис, рахунки та здійснює неприбуткову діяльність у межах, визначених цим Законом.
Аграрний фонд підпорядковується, є підзвітним та підконтрольним центральному органу виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики.
Аграрний фонд не є органом державного управління і не може видавати нормативно-правові акти.
Положення про Аграрний фонд затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики.
9.2. Функції
9.2.1. Аграрний фонд здійснює товарні або фінансові інтервенції на організованому аграрному ринку України, використовуючи найкращу кон'юнктуру біржового ринку, що склалася протягом періоду державного цінового регулювання.
Аграрний фонд також продає або купує на аграрній біржі об'єкти державного цінового регулювання з або до державного продовольчого резерву.
9.2.2. Аграрний фонд має виключне право на придбання та продаж об'єктів державного цінового регулювання для потреб державного резерву, а також на продаж об'єктів державного цінового регулювання, які були конфісковані або підлягають продажу відповідно до закону.
9.2.3. Аграрний фонд не може здійснювати спекулятивні операції, придбавати і продавати товарні деривативи (крім форвардів), а також придбавати або продавати об'єкти державного цінового регулювання поза організованим аграрним ринком.
9.2.4. Аграрний фонд самостійно приймає рішення про здійснення фінансових чи товарних інвестицій виходячи з положень цього розділу, а також у разі необхідності виступає стороною біржових угод.
9.2.5. Для цілей цього пункту спекулятивними вважаються операції з придбання товару (товарного деривативу) з метою продажу такого самого товару (товарного деривативу) з будь-якими цілями, відмінними від цілей підтримки рівнів мінімальної або максимальної закупівельної ціни.
9.3. Взаємовідносини Аграрного фонду та Державного бюджету України
9.3.1. З метою підтримки належного рівня продовольчої безпеки Аграрний фонд формує державний продовольчий резерв, який у розрізі окремих об'єктів державного цінового регулювання не може бути меншим (у відсотках до обсягів їх річного внутрішнього споживання):
у 2006 році - 10 відсотків;
у 2007 році - 12 відсотків;
у 2008 році - 14 відсотків;
у 2009 році - 16 відсотків;
у 2010 та подальших роках - 20 відсотків.
Обсяг річного внутрішнього споживання окремого об'єкта державного цінового регулювання розраховується як сума обсягів продажу імпортованих та вироблених в Україні об'єктів державного цінового регулювання, зменшена на обсяг їх експорту, за відповідний рік.
Державний продовольчий резерв формується виключно для здійснення товарних інтервенцій на організованому аграрному ринку України та для реалізації положень підпункту 9.2.2 пункту 9.2 цієї статті.
У 2005 році державний продовольчий резерв формується за правилами, визначеними у Прикінцевих положеннях цього Закону.
9.3.2. У державному бюджеті на черговий рік передбачаються витрати на здійснення фінансових інтервенцій з метою досягнення державним продовольчим резервом показників, встановлених підпунктом 9.3.1 цього пункту. Сума таких витрат визначається з урахуванням коштів, отриманих Аграрним фондом внаслідок здійснення товарних інтервенцій.
9.3.3. Якщо на кінець звітного бюджетного року обсяг державного продовольчого резерву сформовано повністю відповідно до показників, встановлених підпунктом 9.3.1 цього пункту, то залишок коштів, що залишаються невикористаними Аграрним фондом, підлягає зарахуванню до складу доходів державного бюджету.
9.3.4. Утримання Аграрного фонду здійснюється за рахунок коштів державного бюджету у межах кошторису, затвердженого центральним органом виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики.
9.3.5. На період дії режиму заставних закупівель окремих об'єктів державного цінового регулювання Аграрний фонд виконує від імені держави функції кредитора.
9.3.6. Порядок виконання цього пункту визначається Кабінетом Міністрів України.
Розділ III. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ СТРАХУВАННЯ
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ (КАПІТАЛЬНИХ АКТИВІВ) ТА ФОНД АГРАРНИХ СТРАХОВИХ СУБСИДІЙ
Стаття 10. Страхування сільськогосподарської продукції (капітальних активів)
10.1. Об'єкти та суб'єкти страхування
10.1.1. Особа зобов'язана попередньо застрахувати ризики загибелі (втрати) сільськогосподарської продукції (її частини) та капітальних активів (у випадках, визначених у підпунктах "в" - "г" цього підпункту), якщо така особа:
а) продає на організованому аграрному ринку будь-який вид товарного деривативу, базовим активом якого є сільськогосподарська продукція;
б) отримує бюджетну дотацію о субсидію, пов'язану з виробництвом сільськогосподарської продукції або здешевленням її ціни;
в) отримує банківський кредит (позику) на цілі виробництва сільськогосподарської продукції або придбання капітальних активів, якщо проценти за таким кредитом (позикою) частково або повністю здешевлюються (відшкодовуються) за рахунок бюджету;
г) отримує бюджетний кредит (позику) або банківський кредит (позику) під гарантію держави чи органу місцевого самоврядування на цілі виробництва сільськогосподарської продукції або придбання капітальних активів.
10.1.2. Для виконання вимог підпункту 10.1.1 цього пункту особа повинна застрахувати ризики загибелі (втрати) сільськогосподарської продукції або її частини за правилами комплексного або індексного страхування, а капітального активу - від ризиків його знищення, зруйнування, викрадення, а також пошкодження, яке робить його непридатним для використання або значно знижує його експлуатаційні якості, на строк, що не перевищує граничний строк виконання зобов'язань страхувальника, що виникли у випадках, визначених підпунктом 10.1.1 цього пункту.
10.1.3. Якщо особа здійснює правовідносини, визначені у підпунктах "б" - "г" цього пункту, то страхування ризиків загибелі (втрати) продукції тваринництва, лісового господарства та рибальства не є обов'язковою передумовою для здійснення таких правовідносин.
10.2. Комплексне страхування
10.2.1. Комплексним вважається страхування усіх з нижчеперерахованих ризиків загибелі (втрати) сільськогосподарської продукції або її частини внаслідок:
а) заморозку, ожеледі, вимерзання;
б) граду або удару блискавки;
в) землетрусу;
г) лавини, земельного зсуву, земельного або земельно-водного селю;
ґ) пожежі, крім лісових пожеж;
д) бурі, урагану, бурану;
е) зливи, поводі, паводку;
є) посухи чи зневодження на землях, які підлягають примусовому орошенню або заводненню;
ж) епітофітотійного розвитку хвороб, розмноження шкідників рослин, притаманних Україні, а також хвороб, які стали наслідком настання будь-якого з ризиків, визначених у підпунктах "а" - "з" цього пункту;
з) протиправних дій осіб, що виражаються у крадіжках, хуліганських діях стосовно рослинних насаджень; зруйнуванні покриттів (несучих конструкцій) теплиць, парників, оранжерей.
10.2.2. Об'єктом комплексного страхування є будь-який з таких об'єктів (їх комбінація):
а) сума витрат, понесених у зв'язку з виробництвом окремого виду сільськогосподарської продукції;
б) очікувана вартість сільськогосподарської продукції, що виробляється;
в) очікуваний дохід (прибуток) від продажу сільськогосподарської продукції, що виробляється.
10.3. Індексне страхування
10.3.1. Індексним вважається страхування ризику втрати врожаю окремої сільськогосподарської культури у відношенні до усереднених натуральних показників її врожайності на визначеній території за попередні п'ять маркетингових періодів.
10.3.2. Правила індексного страхування, затверджені страховиком, підлягають реєстрації центральним органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.
10.3.3. Для цілей розрахунку розміру страхової виплати за індексним страхуванням використовується спотова ціна метричної одиниці застрахованої сільськогосподарської продукції, діюча на організованому аграрному ринку на момент виникнення страхового випадку.
10.4. Добровільне страхування
10.4.1. Виробник сільськогосподарської продукції або її продавець (покупець) має право добровільно застрахувати будь-які ризики її загибелі (втрати), якщо вони не були застраховані згідно з вимогами пунктів 10.2-10.3 цієї статті.
Стаття 11. Фонд аграрних страхових субсидій
11.1. Визначення
11.1.1. Фонд аграрних страхових субсидій України (далі - ФАСС) є державною спеціалізованою установою, яка створюється для надання страхових субсидій виробникам сільськогосподарської продукції.
11.1.2. ФАСС є бюджетною організацією, має свій кошторис, бюджетні рахунки та здійснює неприбуткову діяльність у межах, визначених цим Законом.
11.1.3. ФАСС підпорядковується, є підзвітним та підконтрольним центральному органу виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики.
11.1.4. Положення про ФАСС затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики.
11.1.5. ФАСС є небанківською фінансовою установою та підлягає нагляду, виходячи з норм відповідного закону.
11.2. Доходи ФАСС формуються за рахунок:
11.2.1. обов'язкових відрахувань страховиками від суми страхових премій, отриманих внаслідок обов'язкового або добровільного страхування окремих видів сільськогосподарської продукції;
11.2.2. первинного внеску з державного бюджету;
11.2.3. кредитів державного бюджету.
11.3. Обов'язкові відрахування до ФАСС
11.3.1. Обов'язкові відрахування до ФАСС є обов'язковим платежем, який включається до системи оподаткування України. Таке обов'язкове відрахування нараховується та сплачується страховиком строки та за процедурою, встановленими Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".
11.3.2. Розмір обов'язкових відрахувань до ФАСС становить 2 відсотки від сум страхових премій (страхових платежів), зазначених у підпункті 11.2.1, збільшених на суму будь-яких інших платежів або компенсацій страховику у зв'язку з таким страхуванням, що надаються страхувальником або від його імені - третьою особою.
11.3.3. Порядок погашення зобов'язань страховика зі сплати обов'язкового відрахування до ФАСС, фінансових санкцій, надання звітності, порядку стягнення та процедури оскарження дій органів стягнення визначається Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ).
11.3.4. Страховик, який сплачує відрахування до ФАСС, зобов'язаний щоквартально надавати контролюючому органу та ФАСС розрахунок за формою, встановленою відповідно до закону.
11.3.5. Державне казначейство України щоквартально перераховує на бюджетний рахунок ФАСС суму коштів, сплачених страховиками згідно з нормами цього розділу.
11.4. Витрати ФАСС
11.4.1. ФАСС здійснює витрати на:
а) надання страхової субсидії у розмірі 50 відсотків від вартості страхових премій (внесків), фактично сплачених суб'єктами аграрного ринку при комплексному та індексному страхуванні сільськогосподарської продукції, а також страхуванні капітальних активів за правилами, встановленими цією статтею;
б) надання страхової субсидії у розмірі 50 відсотків страхової франшизи при настанні страхового випадку за комплексним та індексним страхуванням сільськогосподарської продукції, а також страхуванням капітальних активів за правилами, встановленими цією статтею;
в) проведення розрахунків із державним бюджетом відповідно до підпункту 11.5.3 пункту 11.5 цієї статті.
11.4.2. Відшкодування, визначені у підпунктах "а" - "б" підпункту 11.4.1 цього пункту, здійснюються у межах страхової премії (внеску), що не перевищує 5 відсотків до суми застрахованого ризику, розрахованого виходячи з розміру мінімальної закупівельної ціни на окремий об'єкт державного цінового регулювання, та страхової франшизи, розмір якої не перевищує 30 відсотків до суми зазначеного ризику.
11.4.3. Зазначені у цьому пункті види відшкодування надаються ФАСС протягом місяця, наступного за кварталом, у якому виникає право на таке відшкодування.
11.5. Взаємовідносини ФАСС та Державного бюджету України
11.5.1. Для формування ФАСС держава перераховує на його бюджетний рахунок первинний внесок у розмірі 20 млн гривень протягом місяця від дати набрання чинності цим Законом.
11.5.2. Якщо зобов'язання ФАСС на момент виплати страхових субсидій перевищують суму коштів, яка обліковується на його бюджетному рахунку, то така різниця покривається за рахунок кредиту на відповідну суму з державного бюджету.
Бюджетний кредит надається ФАСС на безвідсотковій основі на строк, що не перевищує 12 поточних календарних місяців.
Порядок укладення кредитного договору між ФАСС та Міністерством фінансів України визначається Кабінетом Міністрів України.
11.5.3. Якщо на кінець звітного бюджетного року залишок бюджетного рахунку ФАСС перевищує суму, яка дорівнює подвійному середньорічному значенню суми фактично наданих страхових субсидій за останні три роки (включаючи звітний), то сума такого перевищення підлягає зарахуванню до складу доходів державного бюджету. За будь-яких обставин залишок після такого перерахування не може бути меншим за розмір первинного внеску з державного бюджету.
11.5.4. Утримання ФАСС здійснюється за рахунок коштів державного бюджету у межах кошторису, затвердженого центральним органом виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики.
Розділ IV. ІНШІ ВИДИ ПІДТРИМКИ ВИРОБНИКІВ
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ ТА АГРАРНОГО РИНКУ
Стаття 12. Державні заставні закупівлі зерна
12.1. На період до запровадження системи державних форвардних закупівель зерна на організованому аграрному ринку України застосовується режим державних заставних закупівель.
12.2. Згідно із режимом державних заставних закупівель:
12.2.1. Аграрний фонд (далі - кредитор) надає бюджетну позику виробнику зерна, яке є об'єктом державного цінового регулювання (далі - позичальник), під заставу такого об'єкта, що оформлюється переданням кредитору простого чи подвійного складського свідоцтва або складської квитанції.
Стандартна форма кредитного договору розробляється Аграрним фондом та затверджується центральним органом виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики.
12.2.2. Розмір суми бюджетної позики не може перевищувати 80 відсотків вартості застави, розрахованої, виходячи з розміру встановленої мінімальної закупівельної ціни.
12.2.3. Бюджетна позика надається на строк, встановлений сторонами, який не може перевищувати строк одного маркетингового періоду. Пролонгації та дисконтування (списання) основної суми та процентів не припускаються.
12.2.4. Основна сума бюджетної позики та плата за її використання погашається єдиним платежем у строк, визначений у кредитному договорі. Дозволяється дострокове погашення суми бюджетної позики та пропорційне погашення плати за її використання або їх частини.
12.2.5. При повному погашенні основної суми бюджетної позики та плати за її використання, у тому числі достроковому, позичальнику повертається просте чи подвійне складське свідоцтво (складська квитанція), а зерно звільняється з-під режиму застави.
12.2.6. Якщо основна сума бюджетної позики та/або плата за її використання не погашається позичальником у строк, встановлений кредитним договором, то з такого моменту:
а) предмет застави переходить у власність держави та зараховується до складу державного продовольчого резерву за цінами, що діяли на момент оцінки такого предмета застави;
б) зобов'язання між сторонами договору вважаються повністю виконаними (у тому числі щодо плати за користування бюджетною позикою та повернення її основної суми);
в) обов'язок з оплати вартості подальшого зберігання колишнього об'єкта застави переходить на кредитора;
г) кредитор набуває прав вигодонабувача за договором страхування такого колишнього об'єкта застави.
12.2.7. Відшкодування витрат із сертифікації, доставки, зберігання, відвантаження, обробки, переробки та страхування предмета застави, а також його реєстрації у державному реєстрі застав здійснюється позичальником за власний рахунок. Після передачі об'єкта застави до державного продовольчого резерву витрати з його подальшого зберігання відшкодовуються Аграрним фондом.
12.3. Бюджетна позика у межах режиму державних заставних закупівель не може бути надана особі, яка:
а) має непогашений податковий борг із загальнодержавних податків, зборів (обов'язкових платежів), включаючи внески до Пенсійного фонду України чи відрахування до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування (крім розстрочених або відстрочених відповідно до закону);
б) має прострочену заборгованість за будь-якими видами бюджетних позик або за іншими кредитами (позиками), гарантованими державою;
в) перебуває у процесі санації, банкрутства або ліквідації;
г) має прострочену заборгованість з виплати орендної плати за земельні паї, орендовані у фізичних осіб - їх власників;
ґ) не є сільськогосподарським підприємством у розумінні статті 81 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ).
12.4. Бюджетна позика у межах режиму заставних закупівель є платною. Плата за використання бюджетної позики встановлюється на рівні 50 відсотків від середньозваженого процента за кредитами банків, наданих строком до 12 календарних місяців та повністю забезпечених заставою, який фактично склався станом на 1 червня поточного бюджетного року. Порядок розрахунку такого середньозваженого процента визначається постановою Кабінету Міністрів України на підставі подання Національного банку України. Розмір плати за використання бюджетної позики оприлюднюється не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку щорічного періоду заставних закупівель.
12.5. Бюджетні позики у межах режиму заставних закупівель щорічно надаються у період з 1 липня поточного бюджетного року до 1 квітня наступного бюджетного року.
12.6. Кабінет Міністрів України приймає постанову щодо режиму заставних закупівель, виходячи з норм цієї статті.
Стаття 13. Кредитна підтримка виробників сільськогосподарської продукції (кредитна субсидія)
13.1. Режим кредитної субсидії
13.1.1. Режим кредитної субсидії полягає у субсидуванні частини плати (процентів) за використання короткострокових та середньострокових кредитів, наданих банками в національній валюті.
13.2. Суб'єкт та об'єкт кредитної субсидії
13.2.1. Кредитна субсидія надається особам, які є сільськогосподарськими підприємствами, що виробляють об'єкти державного цінового регулювання.
13.2.2. Субсидуванню підлягає частка процентів за кредитом, основна сума якого використовується за цільовим призначенням на потреби виробництва окремого об'єкта державного цінового регулювання.
13.2.3. Кредитна субсидія не надається особі, яка є стороною договору заставної закупівлі зерна (стосовно об'єкта такої закупівлі).
13.3. Розмір кредитної субсидії
13.3.1. Розмір кредитної субсидії надається до 50 відсотків від розміру процента, нарахованого на основну суму кредиту, але не вище 50 відсотків від розміру середньозваженого процента за кредитами банків у національній валюті, повністю забезпечених заставою, який фактично склався в Україні станом на 1 лютого поточного бюджетного року, та наданих:
а) для короткострокових кредитів - строком до 12 календарних місяців;
б) для середньострокових кредитів - строком до 36 календарних місяців.
Порядок розрахунку такого середньозваженого процента визначається постановою Кабінету Міністрів України на підставі подання Національного банку України. Розмір кредитної субсидії щорічно оприлюднюється Кабінетом Міністрів України не пізніше 1 березня поточного бюджетного року.
13.3.2. Кредитна субсидія надається позичальнику щоквартально, виходячи з суми фактично сплачених процентів за відповідний період.
13.3.3. Субсидуванню не підлягають будь-які плати позичальником або від його імені - третьою особою на користь кредитора, інші ніж проценти за кредит, залучений від останнього, а також проценти, які сплачуються при залученні кредиту в іноземній валюті.
13.4. Цільове використання коштів субсидованого кредиту
13.4.1. Кредит, проценти за яким субсидуються, має цільове призначення:
а) короткострокові кредити використовуються виключно для придбання товарів (запасів) на потреби виробництва окремого об'єкта державного цінового регулювання. Перелік таких товарів (запасів) визначається Кабінетом Міністрів України;
б) середньострокові кредити використовуються виключно для: придбання або будівництва основних фондів сільськогосподарського призначення I групи та проведення їх капітальних поліпшень; придбання основних фондів III групи сільськогосподарського призначення, у тому числі на умовах фінансового лізингу, та проведення їх капітальних поліпшень.
Правила визначення основних фондів як основних фондів сільськогосподарського призначення встановлюються постановою Кабінету Міністрів України.
13.4.2. Позичальник у строки, передбачені законом для подання місячної звітності, надає Аграрному фонду звіт про напрями використання коштів субсидованого кредиту, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України.
13.4.3. Якщо звіт, передбачений у підпункті 13.4.2 цього пункту, не надається у строк, чи його дані свідчать про нецільове використання коштів субсидованого кредиту або якщо внаслідок здійснення перевірки з'ясовується факт такого нецільового використання, то:
а) надання кредитної субсидії призупиняється до моменту фактичного отримання Аграрним фондом такого звіту;
б) при виявленні факту нецільового використання коштів субсидованого кредиту (його частини) позичальник зобов'язаний повернути до бюджетного рахунку Аграрного фонду суму фактично одержаної кредитної субсидії у такий кредит (його відповідну частину) протягом наступних 30 календарних днів, а також пеню, розраховану за строк використання такої кредитної субсидії у подвійному розмірі облікової ставки Національного банку України, що діє на момент такого повернення.
13.5. Контроль та стягнення
13.5.1. Контроль за цільовим використанням коштів субсидованих кредитів здійснюється відповідними підрозділами контрольно-ревізійної служби.
13.5.2. Якщо позичальник не повертає суму кредитної субсидії та/або не сплачує пеню у випадках, визначених підпунктом "б" підпункту 13.4.3 пункту 13.4 цієї статті, то така сума та/або пеня підлягають стягненню до бюджетного рахунку Аграрного фонду за процедурою, встановленою законом щодо стягнення податкового боргу (фінансових санкцій).
13.5.3. Порядок обміну інформацією та інших взаємовідносин між підрозділами контрольно-ревізійної служби та податковими органами визначається постановою Кабінету Міністрів України.
13.6. Нормативне забезпечення
13.6.1. Кабінет Міністрів України щорічно приймає постанову про режим надання кредитної субсидії, виходячи з норм цієї статті.
13.6.2. За поданням Аграрного фонду центральний орган виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики затверджує типову форму кредитного договору, що передбачає кредитне субсидування.
Стаття 14. Дерегуляція українського ринку сільськогосподарської продукції та заборона дискримінації прав її власників
14.1. Дерегуляція ринку сільськогосподарської продукції 14.1.1. З метою запобігання створенню штучного дефіциту аграрної продукції в агроспоживаючих регіонах та спекулятивного збільшення цін на продукти першої необхідності на їх території забороняється введення будь-яких адміністративних, кількісних або якісних обмежень при переміщенні аграрної продукції та продуктів її переробки по всій території України.
Вважаються недійсними і не підлягають виконанню рішення Кабінету Міністрів України, інших центральних органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування або їх виконавчих органів (державних адміністрацій) щодо:
а) обмеження законних прав власників сільськогосподарської продукції на вільне володіння, користування або розпорядження нею;
б) введення будь-яких адміністративних, кількісних або якісних обмежень на безперешкодне та вільне переміщення сільськогосподарської продукції по всій території України та на експорт, за винятком випадків, прямо визначених цим Законом;
в) нав'язування власнику сільськогосподарської продукції конкретних покупців (посередників, переробників) або постачальників сировини, матеріально-технічних ресурсів чи інших товарів (робіт, послуг);
г) запровадження будь-яких видів адміністративного регулювання цін на сільськогосподарську продукцію (у тому числі в окремих регіонах України), не пов'язаних з виконанням норм цього Закону.
14.1.2. Посадові чи службові особи, які приймають або підписують рішення, визначені у підпункті 14.1.1 цієї статті, чи безпосередньо їх виконують, вважаються такими, що перешкоджають законній підприємницькій діяльності власника сільськогосподарської продукції та умисно перевищують надані ним повноваження, що тягне за собою відповідну службову, адміністративну чи кримінальну відповідальність.
14.1.3. Збитки власників сільськогосподарської продукції, які можуть виникнути внаслідок прийняття рішень, визначених у підпункті 14.1.1 цієї статті, підлягають відшкодуванню за рахунок кошторису на утримання органу, що прийняв таке рішення, з наступним регресним відшкодуванням таких збитків за рахунок посадової або службової особи, зазначеної у підпункті 14.1.2 цієї статті.
14.1.4. Якщо внаслідок прийняття рішень, визначених у підпункті 14.1.1 цієї статті, орган, що їх прийняв, доручає органам охорони правопорядку виконувати чи контролювати виконання такого незаконного рішення, то такі органи правопорядку повинні відмовитися від такого доручення та сповістити про це відповідний орган прокуратури.
14.2. Заборона дискримінації прав власників сільськогосподарської продукції
14.2.1. Вартість електричної та теплової енергії, природного газу, вугілля, води, які поставляються (продаються) виробникам сільськогосподарської продукції, а також вартість послуг (тарифи) з транспортування сільськогосподарської продукції залізничним, авіаційним, водним (річковим чи морським) та автомобільним видами транспорту, а також з її зберігання, навантаження, перевантаження, перевалки, інших послуг транспортних організацій (включаючи оренду або іншу плату за використання рухомого складу) встановлюються на рівні, що не перевищує відповідний рівень вартості таких товарів при їх поставці (продажу) іншим особам або рівень вартості таких послуг (тарифів) для продукції, іншої, ніж сільськогосподарська.
14.2.2. Тарифи (плата) за транспортування об'єктів державного цінового регулювання на експорт залізничним, авіаційним, водним (річковим чи морським) та автомобільним видами транспорту, а також за їх зберігання, навантаження, перевантаження, перевалку та інші послуги транспортних (включаючи оренду або іншу плату за використання рухомого складу), припортових, портових чи складських організацій (включаючи елеватори, зернові склади та зерносховища) встановлюються на рівні тарифів, що застосовуються при наданні таких послуг щодо продукції українського виробництва, яка споживається на території України або переміщується транзитом (виходячи з їх найменшої величини). Встановлення будь-яких надбавок, націнок або інших видів платежів, додаткових до такого найменшого тарифу (плати), не припускається.
14.2.3. Перевізники об'єктів державного цінового регулювання не мають права обумовлювати надання своїх послуг (робіт) вимогами щодо страхування будь-яких видів ризиків, пов'язаних із таким перевезенням. У разі порушення цього правила відповідна страхова угода вважається недійсною, а перевізник і страховик та/або їх посадові (службові) особи несуть відповідальність, встановлену законодавством, у тому числі за перешкоджання здійсненню законної підприємницької діяльності.
14.2.4. Якщо елеватор (зерновий склад, зерносховище) зберігає товар, який підпадає під визначення об'єкта державного цінового регулювання згідно із цим Законом, то тариф (ціна) на вартість такого зберігання не може перевищувати 0,5 відсотка від розміру мінімальної закупівельної ціни відповідного об'єкта цінового регулювання (за календарний місяць такого зберігання), якщо менша вартість не встановлюється постановою Кабінету Міністрів України.
Кабінет Міністрів України щорічно встановлює режим цінового регулювання вартості таких послуг:
а) ветеринарної медицини (проведення лабораторних досліджень, оформлення ветеринарного сертифіката або свідоцтва);
б) хлібної інспекції (огляд та оформлення сертифікатів);
в) карантинної інспекції (огляд та оформлення сертифікатів, проведення фумігації).
При цьому вартість таких послуг не може перевищувати ціни, розрахованої за 20-відсотковою нормою рентабельності до понесених витрат.
Рішення Кабінету Міністрів України щодо встановлення режиму регулювання вартості окремих видів послуг мають бути оприлюднені за 30 днів до початку запровадження режиму такого регулювання.
Розділ V. ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА ВИРОБНИКІВ ПРОДУКЦІЇ
ТВАРИННИЦТВА
Стаття 15. Бюджетна тваринницька дотація
15.1. При плануванні витрат державного бюджету на черговий рік Кабінет Міністрів України передбачає статтю видатків на надання дотацій виробникам продукції тваринництва (далі - бюджетної дотації).
Бюджетна дотація надається з метою підтримки рівня платоспроможного попиту українських споживачів продукції тваринництва та запобігання виникненню середньостатистичної збитковості українських виробників такої продукції.
15.2. Об'єктами бюджетної дотації є:
Код УКТ ЗЕД Назва товару ( 2371а-14 )
0101 11 00 00 Коні живі (чистопородні (чистокровні) племінні тварини)
0101 19 10 00 призначені для забою
0102 10 Велика рогата худоба жива (чистопородні (чистокровні) племінні тварини)
0102 90 21 00
0102 90 41 00
0102 90 51 00
0102 90 61 00
0102 90 71 00 Велика рогата худоба жива (інші для забою)
0103 10 00 00 Свині живі (чистопородні (чистокровні) племінні тварини)
0103 92 11 00 Свині живі масою 50 кг або більше (тільки
0103 92 19 00 свійські види)
0104 10 10 00 Вівці живі (чистопородні (чистокровні) племінні тварини)
0104 20 10 00 Кози живі (чистопородні (чистокровні) племінні тварини)
0105 11 Свійська птиця жива
0105 92 00
0105 93 00 00
0105 99
0106 00 10 00 Кролі свійські живі
0401 Тільки молоко незбиране вищого, першого та другого гатунків (не піддане будь-якій обробці, переробці чи пакуванню для потреб подальшого продажу) або вершки незгущені
5101110000 Тільки вовна стрижена (немита, включаючи миту до стриження або зняття зі шкіри).
Об'єктом бюджетної дотації також є племінна бджолина сім'я, визначена такою згідно із Законом України "Про бджільництво" 1492-14 ).
15.3. Об'єктами спеціальної бюджетної дотації є:
Код УКТ ЗЕД Назва товару ( 2371а-14 )
Коні
0101 19 10 00 призначені для забою
0101 19 90 00 інші (кобили)
01 02 90 69 00 Велика рогата худоба жива:
01 02 90 79 00 корови, масою більше 300 кг;
01 02 90 90 00 інші, призначені для забою масою більше 300 кг; інші (телиці); нетелі, більше 300 кг
01 03 92 11 00 Свиноматки живі, що опоросилися принаймні 1 раз і мінімальною масою 160 кг.
Вівці або кози, живі:
Вівці 0104 10 80 00 інші
Кози 0104 20 90 00 інші.
15.4. Суб'єктом (отримувачем) бюджетної дотації або спеціальної бюджетної дотації є безпосередній виробник об'єкта такої дотації.
15.5. Бюджетна дотація або спеціальна бюджетна дотація виплачується Аграрним фондом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
15.6. Розмір бюджетної дотації на черговий бюджетний рік встановлюється Кабінетом Міністрів України у твердих сумах з розрахунку на:
а) метричну одиницю живої ваги проданого (реалізованого) об'єкта дотації або метричну одиницю ваги реалізації молока та вовни;
б) одну голову чистопородної (чистокровної) племінної тварини, яка перебувала у власності суб'єкта дотації на початок чергового бюджетного року;
в) одну племінну бджолину сім'ю, яка перебувала у власності суб'єкта дотації на початок чергового бюджетного року;
г) виходячи з приросту кількості голів чистопородних (чистокровних) племінних тварин та племінних бджолиних сімей, які перебували у власності суб'єкта бюджетної дотації на кінець чергового бюджетного року, порівняно з їх кількістю на початок такого бюджетного року.
15.7. Розмір спеціальної бюджетної дотації на черговий бюджетний рік встановлюється Кабінетом Міністрів України у твердих сумах з розрахунку на одну голову об'єкта дотації, що перебуває у власності суб'єкта дотації станом на початок чергового бюджетного року.
15.8. Розрахунок розміру бюджетної дотації та спеціальної бюджетної дотації (за їх об'єктами та сумами) надається як додаток до проекту закону України про Державний бюджет України на черговий рік.
15.9. Спеціальна бюджетна дотація надається лише по тваринах, що пройшли ідентифікацію та реєстрацію відповідно до закону, за умови повного впровадження системи наступного контролю за цільовим використанням бюджетних кошів, наданих на зазначені потреби.
15.10. Кабінет Міністрів України:
щорічно приймає постанову з питань режиму надання бюджетної дотації та спеціальної бюджетної дотації, виходячи з норм цієї статті;
за поданням центрального органу виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики установлює мінімально допустимий рівень цін на продукцію тваринництва, який використовується як база для розрахунку дотацій, а також для розрахунку ціни при закупівлі продукції тваринництва безпосередньо у виробника.
Стаття 16. Сертифікація об'єктів бюджетної (спеціальної бюджетної) дотації при їх експорті
16.1. Обов'язкова сертифікація об'єктів бюджетної дотації та спеціальної бюджетної дотації при їх експорті не здійснюється.
16.2. Експортери об'єктів бюджетної дотації та спеціальної бюджетної дотації мають право за власним бажанням або за умовами міжнародних договорів (контрактів) здійснювати таку сертифікацію.
Розділ VI. ІНШІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 17. Аграрна біржа
17.1. Аграрна біржа створюється згідно із Законом України "Про товарну біржу" ( 1956-12 ), з урахуванням того, що на виняток з положень такого закону:
а) аграрна біржа є неприбутковим (непідприємницьким) підприємством;
б) статут аграрної біржі затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики;
в) засновником аграрної біржі є Кабінет Міністрів України в особі Аграрного фонду. При цьому Кабінет Міністрів України здійснює засновницький внесок до статутного фонду (капіталу) такої аграрної біржі у розмірі, що дорівнює мінімальним вимогам до статутного фонду банку-резидента, який має ліцензію для здійснення повного обсягу банківських операцій, за рахунок свого резервного фонду;
г) членами аграрної біржі можуть бути виключно резиденти;
ґ) інші ніж Аграрний фонд члени аграрної біржі не мають права приймати рішення щодо:
призначення або зміни керівництва аграрної біржі;
введення плати за здійснення Аграрним фондом будь-яких операцій, пов'язаних з державним ціновим регулюванням відповідно до цього Закону;
будь-яких обмежень щодо торгівлі об'єктами державного цінового регулювання на аграрній біржі;
введення будь-яких застережень щодо обмеження права Аграрного фонду призупиняти або зупиняти торги об'єктами державного цінового регулювання у випадках, визначених цим Законом;
зміни положень статутних документів аграрної біржі, які звужують або обмежують компетенцію Аграрного фонду або Наглядової ради аграрної біржі;
зміни встановлених правил кліринго-розрахункового обслуговування членів аграрної біржі;
ліквідації або реорганізації аграрної біржі;
інших рішень, які відповідно до норм цього Закону перебувають у виключній компетенції Аграрного фонду або Кабінету Міністрів України.
17.2. Для проведення розрахунків за укладеними біржовими угодами (договорами) та надання (обліку та виплати) біржових гарантій аграрна біржа створює розрахунково-кліринговий центр та систему гарантування виконання зареєстрованих нею біржових угод (контрактів). При створенні такої системи можуть використовуватися послуги одного з найбільших за сумою активів банків України.
17.3. Суспільний контроль за діяльністю аграрної біржі здійснюється Наглядовою радою, члени якої призначаються на 5 поточних календарних років та не можуть бути достроково звільнені, крім випадків, коли такий член Наглядової ради:
подає заяву про звільнення як члена Наглядової ради;
помирає;
набуває статусу нерезидента або від'їздить на постійне місце
проживання за межами України;
позбавляється волі згідно з рішенням суду, що набрало законної сили.
Члени Наглядової ради обирають голову Наглядової ради простою більшістю від її складу на один рік. Голова Наглядової ради може бути переобраним на наступний строк. Голова Наглядової ради підписує усі документи Наглядової ради та головує на її засіданнях. За відсутності голови Наглядової ради на її засіданні головуючим обирається один з її членів, обраний простою більшістю голосів від її складу.
17.4. Правом висунення кандидатів до Наглядової ради аграрної біржі користуються її засновники (учасники, члени). На підставі аналізу інформації, поданої щодо таких кандидатів, Кабінет Міністрів України приймає рішення про формування складу Наглядової ради аграрної біржі.
17.5. Член Наглядової ради аграрної біржі здійснює свою діяльність на неоплачуваній основі. Будь-які компенсації, відшкодування або інші види майнових чи грошових доходів у зв'язку з виконанням ним обов'язків члена Наглядової ради не надаються.
17.6. Аграрна біржа може передавати право на укладення біржових договорів (контрактів) та надавати право на участь у біржовій торгівлі або на участь в організації біржової торгівлі іншим товарним біржам, створеним згідно із Законом України "Про товарну біржу" ( 1956-12 ), за умови попередньої їх сертифікації щодо стандартів продажу або поставки біржового товару (від імені та за дорученням аграрної біржі) за правилами, визначеними аграрною біржою.
17.7. Контроль за діяльністю аграрної біржі здійснюють:
а) у сфері регулювання та нагляду за операціями продажу товарів на умовах споту та форварду, а також за правильністю укладення та виконання зобов'язань за іншими видами товарних деривативів, а також надання страхових субсидій – центральний орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг;
б) у сфері надання кредитних та тваринницьких дотацій - центральний орган виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики та Державне казначейство України;
в) у сфері загального управління та нагляду - Наглядова рада аграрної біржі.
Стаття 18. Прикінцеві положення
1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2005 року з урахуванням норм пунктів 2-9 цієї статті.
2. Щорічно, при розробці проекту державного бюджету на черговий рік, Кабінет Міністрів України:
а) визначає розмір видатків на реалізацію заходів, передбачених цим Законом, а також доцільність запровадження окремих видів режимів дотацій (субсидій) та їх розмір;
б) встановлює форми статистичної та фінансової звітності, достатньої для визначення розміру мінімальної або максимальної ціни, дотації (субсидії), розробляє програму моніторингу цін аграрного ринку України.
3. Аграрна біржа підлягає державній реєстрації до 1 жовтня 2004 року. Первинний внесок до статутного фонду аграрної біржі здійснюється Аграрним фондом у встановлені цим Законом строки.
4. Виплата страхових субсидій за рахунок ФАСС здійснюється за страховими договорами, за якими страхові внески були здійснені після початку застосування норм цього Закону.
5. Норми Закону України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" ( 327/95-ВР ) не поширюються на товари, які підпадають під визначення 1-24 груп УКТ ЗЕД ( 2371-14 ).
6. Для першого маркетингового періоду після набрання чинності цим Законом максимальна закупівельна ціна встановлюється постановою Кабінету Міністрів України у відсотковому відношенні до встановленого рівня мінімальної закупівельної ціни (в розрізі окремих об'єктів державного цінового регулювання).
7. У 2005 році державний продовольчий резерв формується у таких обсягах:
а) пшениця і суміш пшениці та жита (меслин), та жито (коди УКТ ЗЕД 1001, 1002 00 00 00 ( 2371а-14 ) - сукупно 1,5 млн тонн;
б) цукор тільки з цукрових буряків (код УКТ ЗЕД 1701 12 ( 2371а-14 ) - 180 тис. тонн.
8. Норми інших нормативно-правових актів діють у частинах, які не суперечать нормам цього Закону.
9. Кабінету Міністрів України:
а) протягом двох місяців після набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, забезпечити приведення нормативно-правових актів, виданих центральними органами виконавчої влади, у відповідність із цим Законом та прийняти відповідні нормативно-правові акти для забезпечення реалізації норм цього Закону;
б) до 1 жовтня 2004 року подати на розгляд Верховної Ради України проект закону щодо внесення змін до законів та інших законодавчих актів, які випливають з норм цього Закону.
Президент України Л.КУЧМА
м. Київ, 24 червня 2004 року
N 1877-IV
З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про зерно та ринок зерна в Україні
Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 35, ст.258 )
Цей Закон визначає державну політику щодо розвитку ринку зерна як пріоритетного сектора економіки агропромислового комплексу України. Закон спрямований на створення правових, економічних та організаційних умов конкурентоспроможного виробництва і формування ринку зерна для забезпечення внутрішніх потреб держави у продовольчому, насіннєвому та фуражному зерні, нарощування його експортного потенціалу.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
1) акредитовані біржі - товарні біржі, яким надано відповідним державним органом висновок про їх відповідність щодо надання послуг з укладення біржових угод купівлі-продажу зерна та продуктів його переробки;
2) виробництво зерна - діяльність сільськогосподарських товаровиробників, що пов'язана з вирощуванням зерна, забезпеченням внутрішніх потреб України у насіннєвому матеріалі, зерні для продовольчих, фуражних та технічних цілей, поліпшенням його якості, створенням експортного потенціалу ринку зерна, а також гарантуванням продовольчої безпеки держави за рахунок розвитку власного зернового господарства;
3) Державний агент із забезпечення заставних закупок зерна - державне підприємство або господарське товариство, частка держави в статутному фонді якого становить не менше 75 відсотків, яке визначене на конкурсних засадах Кабінетом Міністрів України на організацію заставних закупок зерна;
4) Державний агент із проведення інтервенційних операцій - державне підприємство або господарське товариство, частка держави в статутному фонді якого становить не менше 75 відсотків, яке визначене на конкурсних засадах Кабінетом Міністрів України на проведення інтервенційних операцій;
5) Державний агент із забезпечення експорту та імпорту зерна і продуктів його переробки - державне підприємство або господарське товариство, частка держави в статутному фонді якого становить не менше 75 відсотків, яке визначене на конкурсних засадах Кабінетом Міністрів України на реалізацію міжнародних договорів із забезпечення експорту та імпорту зерна і продуктів його переробки;
6) державні ресурси невитребуваного заставного зерна - зерно, що здано сільськогосподарськими товаровиробниками у заставу і перейшло у власність держави після закінчення строку заставної закупки або в інших випадках, передбачених цим Законом;
7) заставна закупка зерна - гарантована державою закупка зерна у сільськогосподарських товаровиробників на певний термін за заставними цінами при зберіганні за ними, на встановлений у договорі заставних закупок зерна строк, права витребувати це зерно;
8) заставна ціна зерна (ціна підтримки) – гарантована державою ціна зерна, яка відшкодовує середньогалузеві нормативні витрати та забезпечує мінімальний прибуток, достатній для відтворення виробництва;
9) заставне зерно - зерно, що знаходиться на зберіганні у зернових складах, за яке сільськогосподарським товаровиробникам сплачено кошти за заставною ціною;
10) зберігання зерна - комплекс заходів, які включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна;
11) зерно - плоди зернових, зернобобових та олійних культур, які використовуються для харчових, насіннєвих, кормових та технічних цілей;
12) зерно продовольче - зерно, що використовується для переробки та виготовлення харчових продуктів;
13) зерно технічного призначення - зерно, що призначене для промислової переробки на інші продукти (спирт, крохмаль, медичні препарати тощо);
14) зерно фуражне - зерно групи фуражних та інших зернових культур, призначене для годівлі худоби та птиці у вигляді комбікормів, дерті тощо;
15) зерновий склад - юридична особа, що має на праві власності зерносховище та сертифікат на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки;
16) зерносховище - спеціально обладнане місце для зберігання зерна (приміщення, будівля тощо);
17) інтервенційні операції - дії Державного агента із проведення інтервенційних операцій по закупівлі зерна до інтервенційного фонду та продажу зерна інтервенційного фонду і продуктів його переробки для підтримання на внутрішньому ринку рівня цін на зерно та продукти його переробки шляхом укладання договорів купівлі-продажу на акредитованих біржах;
18) інтервенційний фонд - сукупність інтервенційних ресурсів зерна та коштів, що використовуються для проведення інтервенційних операцій;
19) інфраструктура ринку зерна - комплекс виробничих і невиробничих формувань, які забезпечують умови виробництва зерна, його заготівлі, зберігання, переробки, реалізації, страхування, кредитно-фінансові та інші послуги;
20) продукти переробки зерна - борошно, крупа, хлібобулочні і макаронні вироби, комбікорм, побічні продукти переробки зерна (поняття "зерно" та "продукти переробки зерна" - далі слід розуміти як "зерно та продукти його переробки");
21) реєстр зерна (заставного зерна) - система обліку інформації про зерно (заставне зерно), що прийняте зерновими складами на зберігання у визначеному обсязі й до визначеного строку;
22) реєстр складських документів на зерно - система обліку інформації про видані зерновими складами складські документи на зерно та володільців таких документів;
23) ринок зерна - система товарно-грошових відносин, що виникають між його суб'єктами в процесі виробництва, зберігання, торгівлі та використання зерна на засадах вільної конкуренції, вільного вибору напрямів реалізації зерна та визначення цін, а також державного контролю за його якістю та зберіганням;
24) складські документи на зерно – товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа;
25) уповноважені із забезпечення заставних закупок зерна - юридичні особи незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, які визначаються на конкурсних засадах Державним агентом із здійснення заставних закупок зерна;
26) уповноважені із проведення інтервенційних операцій - юридичні особи незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, які визначаються на конкурсних засадах Державним агентом із проведення інтервенційних операцій;
27) якість зерна та продуктів його переробки – сукупність споживчих властивостей зерна та продуктів його переробки, які відповідають вимогам державних стандартів, технічних умов, фітосанітарних і ветеринарно-санітарних норм та інших нормативних документів.
Стаття 2. Мета Закону
Метою цього Закону є:
забезпечення продовольчої безпеки держави;
формування сприятливої для ринку зерна інвестиційної, кредитної, податкової, митної політики;
оптимізація структури та ефективності зернового виробництва з урахуванням потенціалу природно-кліматичних умов та ринкової кон'юнктури;
забезпечення функціонування ринку зерна на засадах поєднання вільної конкуренції та державного регулювання з метою збалансування інтересів суб'єктів господарювання та держави;
встановлення державного контролю за якістю зерна, продуктів його переробки та сортового насіння;
стабілізація ринкових ресурсів зерна;
нарощування експортного потенціалу ринку зерна;
визнання пріоритетності розвитку ринку зерна;
впровадження механізму заставних закупок зерна;
впровадження інтервенційних операцій на ринку зерна;
визначення порядку експорту та імпорту зерна та продуктів його переробки за міжнародними договорами.
Стаття 3. Сфера дії Закону
Дія цього Закону поширюється на всіх суб'єктів ринку зерна.
Стаття 4. Законодавство України про зерно та ринок зерна
Законодавство України про зерно та ринок зерна базується на Конституції України і складається із цього Закону, законів України та інших нормативно-правових актів.
Розділ II
СУБ'ЄКТИ РИНКУ ЗЕРНА
Стаття 5. Суб'єкти ринку зерна
Суб'єктами ринку зерна є:
суб'єкти виробництва зерна;
суб'єкти зберігання зерна;
суб'єкти заставних закупок зерна та проведення інтервенційних операцій;
акредитовані біржі;
інші суб'єкти підприємницької діяльності, які діють на ринку зерна.
Стаття 6. Суб'єкти виробництва зерна
Суб'єктами виробництва зерна є власники, орендарі та користувачі земельних ділянок, які використовують їх для виробництва зерна.
Стаття 7. Суб'єкти зберігання зерна
Суб'єктами зберігання зерна є: зернові склади (елеватори, хлібні бази, хлібоприймальні, борошномельні і комбікормові підприємства) та інші суб'єкти підприємницької діяльності, які беруть участь у процесі зберігання зерна.
Суб'єкти зберігання зерна відповідно до укладених договорів складського зберігання із суб'єктами ринку зерна гарантують забезпечення якості та дотримання нормативів природних втрат зерна протягом терміну його зберігання.
Стаття 8. Суб'єкти заставних закупок зерна та проведення інтервенційних операцій
Суб'єктами заставних закупок зерна є: сільськогосподарські товаровиробники, зернові склади, Державний агент із забезпечення заставних закупок зерна, уповноважені із забезпечення заставних закупок зерна.
Суб'єктами інтервенційних операцій є: сільськогосподарські товаровиробники, зернові склади, Державний агент із проведення інтервенційних операцій, уповноважені із проведення інтервенційних операцій.
Розділ III
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ЗЕРНА
Стаття 9. Основні засади державної політики щодо регулювання ринку зерна
Держава визнає пріоритетність ринку зерна, сприяє його розвитку та стабільному функціонуванню. Основними засадами державної політики по регулюванню ринку зерна є:
надання пріоритетної бюджетної, кредитної та інвестиційної підтримки суб'єктам заставних закупок зерна та проведення інтервенційних операцій;
забезпечення внутрішніх потреб держави у продовольчому, насіннєвому, фуражному, технічному зерні та заходів щодо нарощування його експорту;
встановлення мінімально гарантованої ціни на заставлене сільськогосподарськими товаровиробниками зерно;
гарантування сільськогосподарським товаровиробникам права вільного вибору використання зерна та ціни його реалізації;
недопущення обмежень у пересуванні зерна та продуктів його переробки;
контроль якості зерна та його зберігання;
розвиток мережі обслуговуючих зерновий ринок кооперативних формувань;
впровадження сучасних ресурсозберігаючих технологій у виробництві, зберіганні та переробці зерна;
лізингове обслуговування ринку зерна.
Центральні та місцеві органи виконавчої влади сприяють першочерговому залученню інвестицій для розвитку матеріальної бази сільськогосподарських товаровиробників, заготівельних та зернопереробних підприємств, підприємств, які виготовляють машини, устаткування, обладнання для зернового господарства, удосконалення інфраструктури ринку зерна.
Урожай зерна підлягає страхуванню, яке здійснюється сільськогосподарськими товаровиробниками всіх форм власності та господарювання відповідно до закону.
Стаття 10. Державне регулювання ринку зерна
Кабінет Міністрів України здійснює державне регулювання ринку зерна шляхом:
впровадження механізму державних заставних закупок зерна;
створення інтервенційного фонду зерна;
розробки загальнодержавних програм заставних закупок зерна та інтервенційних операцій, забезпечення їх реалізації;
забезпечення фінансування інтервенційного фонду та заставних закупок зерна за рахунок коштів державного бюджету;
сертифікації послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки;
проведення цінової політики на ринку зерна та страхування ризиків для суб'єктів зернового ринку;
впровадження механізму експорту та імпорту зерна і продуктів його переробки за міжнародними договорами;
забезпечення фінансування програм експорту та імпорту зерна за міжнародними договорами за рахунок коштів державного бюджету;
запровадження декларування зерна, що знаходиться на зберіганні;
забезпечення моніторингу ринку зерна;
здійснення митно-тарифної політики;
забезпечення розробки балансів зерна та періодичного їх уточнення;
фінансування науково-селекційної роботи та насінництва, впровадження їх досягнень;
фінансової підтримки виробників насіння, науково-дослідних установ, сортовипробувальних станцій за рахунок коштів державного бюджету;
часткової компенсації сільськогосподарським товаровиробникам сортових надбавок за придбане ними насіння високих репродукцій за рахунок коштів державного бюджету.
Стаття 11. Сертифікація послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки
Послуги із зберігання зерна та продуктів його переробки підлягають сертифікації на відповідність існуючим правилам і технічним умовам зберігання зерна та продуктів його переробки.
Розділ IV
ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ЗЕРНОВИХ РЕСУРСІВ
Стаття 12. Зернові ресурси
Зернові ресурси України складаються із:
зерна державного резерву;
зерна інтервенційного фонду;
невитребуваного заставного державного зерна;
зерна державного насіннєвого страхового фонду;
регіональних ресурсів зерна;
власних ресурсів зерна суб'єктів ринку.
Стаття 13. Ресурси зерна державного резерву
Формування обсягів зерна державного резерву здійснюється шляхом укладання угод купівлі-продажу на акредитованих біржах, а порядок його використання визначається законодавством.
Реалізація зерна державного резерву за необхідності його поновлення узгоджується з Державним агентом із проведення інтервенційних операцій.
Стаття 14. Інтервенційні ресурси зерна
Інтервенційні ресурси зерна формуються Державним агентом із проведення інтервенційних операцій за рахунок коштів державного бюджету в межах визначеного Кабінетом Міністрів України обсягу на акредитованих біржах.
Інтервенційні ресурси зерна використовуються Державним агентом із проведення інтервенційних операцій для підтримання цін на зерно та продукти його переробки на внутрішньому ринку держави.
Стаття 15. Державні ресурси невитребуваного заставного зерна
Формування державних ресурсів невитребуваного заставного зерна здійснюється за рахунок коштів державного бюджету і кредитів банків Державним агентом із забезпечення заставних закупок зерна відповідно до цього Закону.
Державні ресурси невитребуваного заставного зерна використовуються Державним агентом із забезпечення заставних закупок зерна за рішенням Кабінету Міністрів України.
Стаття 16. Ресурси державного насіннєвого страхового фонду
Формування ресурсів державного насіннєвого страхового фонду здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в межах визначеного Кабінетом Міністрів України обсягу.
Формування ресурсів державного насіннєвого страхового фонду та його використання здійснюються за рішенням Кабінету Міністрів
України.
Стаття 17. Регіональні ресурси зерна
Регіональні ресурси зерна формуються шляхом укладення угод на акредитованих біржах за рахунок коштів бюджету Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя в межах визначених ними обсягів.
Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснюють моніторинг наявності продовольчого і фуражного зерна та визначають поточний і прогнозний рівень забезпеченості ним. У разі недостатнього рівня забезпеченості зерном Уряд Автономної Республіки Крим та місцеві органи виконавчої влади формують свої регіональні ресурси на конкурентних засадах через акредитовані біржі.
Контроль за формуванням регіональних ресурсів зерна дійснюють Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації.
Стаття 18. Використання власних ресурсів зерна суб'єктами ринку зерна
Суб'єктам ринку зерна гарантується право вільно розпоряджатися власними ресурсами зерна та продуктами його переробки, укладати угоди щодо їх продажу, у тому числі на експорт, брати участь у формуванні зернових ресурсів України.
Забороняється, крім випадків, визначених законами України, встановлювати обмеження у переміщенні зерна та продуктів його переробки.
Розділ V
ДЕКЛАРУВАННЯ ТА КОНТРОЛЬ ЯКОСТІ ЗЕРНА
Стаття 19. Декларування зерна
Декларування зерна - діяльність суб'єктів зберігання зерна щодо визначення обсягів зерна, що знаходиться на зберіганні.
Інформація про власників зерна є конфіденційною і придекларуванні зерна не розголошується.
Порядок декларування зерна визначається Кабінетом Міністрів України.
Суб'єкти зберігання зерна несуть відповідальність за повноту і достовірність даних, зазначених у декларації, відповідно до законодавства.
Стаття 20. Декларування обсягів зерна, що знаходиться на зберіганні на зернових складах
Зернові склади зобов'язані щомісячно подавати декларації щодо обсягів заставного зерна, зерна державного резерву, невитребуваного заставного зерна, зерна інтервенційного фонду та іншого зерна, що зберігається.
Стаття 21. Якість зерна та продуктів його переробки
Якість зерна та продуктів його переробки, що виробляються в Україні або ввозяться на митну територію України, має відповідати державним стандартам та іншим нормативним документам. Якість експортного зерна та продуктів його переробки може відповідати вимогам, що зафіксовані сторонами в експортному контракті.
Стаття 22. Державний контроль за якістю зерна та продуктів його переробки
Основними напрямами здійснення державного контролю за якістю зерна є:
захист прав суб'єктів ринку зерна та споживачів щодо їх забезпечення зерном та продуктами його переробки, якість яких відповідає вимогам державних стандартів, технічних умов, фітосанітарних і ветеринарно-санітарних та інших нормативних документів;
встановлення показників якості зерна та продуктів його переробки, методик оцінки їх якості;
акредитація лабораторій, що здійснюють визначення якості зерна та продуктів його переробки;
сертифікація зерна та продуктів його переробки;
інші напрями, передбачені нормативно-правовими актами.
Державний контроль за якістю зерна та продуктів його переробки покладається на спеціально уповноважений Кабінетом Міністрів України державний орган у сфері державного контролю за якістю зерна та продуктів його переробки.
Положення про спеціально уповноважений державний орган у сфері державного контролю за якістю зерна та продуктів його переробки затверджується Кабінетом Міністрів України.
Стаття 23. Зерно та продукти його переробки, непридатні для продовольчого використання
Зерно та продукти його переробки, визнані за результатами лабораторного аналізу непридатними для продовольчого використання, підлягають експертизі з метою прийняття рішення про можливість їх подальшого використання або знищення у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Проведення експертизи зерна та продуктів його переробки, а також прийняття висновку щодо можливості їх подальшого використання або знищення покладаються на спеціально уповноважений Кабінетом Міністрів України державний орган у сфері державного контролю за якістю зерна та продуктів його переробки.
Витрати, що пов'язані з транспортуванням, зберіганням, експертизою або знищенням зерна та продуктів його переробки, непридатних для продовольчого використання, оплачуються власником зерна та продуктів його переробки.
Розділ VI
ЗБЕРІГАННЯ ЗЕРНА
Стаття 24. Зберігання зерна на зерновому складі
Зерно підлягає зберіганню у зернових складах.
Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах.
При прийманні зерна на зберігання зерновий склад зобов'язаний здійснити аналіз його якості.
Зерновий склад зобов'язаний вживати усіх заходів, передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання.
Видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи.
Кожна із сторін договору складського зберігання зерна при відвантаженні зерна має право вимагати перевірки його якості. Витрати, пов'язані із проведенням аналізу його якості, несе сторона, що зажадала його перевірки.
Стаття 25. Зерновий склад
Зерновий склад є складом загального користування і зобов'язаний приймати на зберігання зерно від будь-якої особи.
Стаття 26. Договір складського зберігання зерна
Договір складського зберігання зерна є публічним договором, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України.
За договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна.
Договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа.
Зерно, прийняте на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, не може бути відчужене без правомірної передачі простого або подвійного складського свідоцтва.
Якщо договір складського зберігання зерна передбачає, що зерновий склад має право розпоряджатися ним (або його частиною), то відносини сторін базуються на правилах про позику. Порядок повернення зерна обумовлюється окремо в договорі його зберігання.
Стаття 27. Строк складського зберігання зерна
Зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна.
Якщо строк зберігання зерна договором складського зберігання зерна не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно до подання поклажодавцем вимоги про його повернення.
Стаття 28. Плата за зберігання зерна
Плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна.
Якщо зберігання зерна припинилося достроково не з вини зернового складу, то він має право на відшкодування понесених витрат.
Якщо поклажодавець після закінчення строку дії договору складського зберігання зерна не забрав зерно назад, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання.
Договором складського зберігання зерна може бути передбачено безоплатне зберігання зерна.
Кабінет Міністрів України встановлює граничний рівень плати (тариф) за зберігання зерна, що придбане за кошти державного бюджету.
Стаття 29. Наслідки відмови від передачі зерна на зберігання
Зерновий склад, який зобов'язався взяти зерно на зберігання у передбачений договором складського зберігання зерна строк, не має права вимагати передання йому цього зерна на зберігання.
Власник зерна, який не передав його на зберігання у визначений договором строк, зобов'язаний відшкодувати зерновому складу завдані збитки.
Стаття 30. Відшкодування витрат за зберігання зерна
Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору складського зберігання зерна (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зерновому складу, якщо інше не передбачено договором складського зберігання зерна.
Стаття 31. Обов'язок поклажодавця зерна забрати зерно після закінчення строку зберігання зерна
Поклажодавець зерна зобов'язаний забрати зерно у зернового складу після закінчення строку зберігання зерна.
Зерновий склад зобов'язаний письмово за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця зерна про закінчення строку зберігання зерна та запропонувати термін витребування зерна.
Якщо поклажодавець зерна у запропонований зерновим складом термін не забрав зерно, зерновий склад має право продати його на конкурентних засадах. Кошти, одержані від продажу зерна,
передаються поклажодавцю зерна за вирахуванням сум, належних зерновому складу, у тому числі його витрат щодо продажу зерна.
Стаття 32. Обов'язок зернового складу повернути зерно
Зерновий склад зобов'язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством.
Стаття 33. Відповідальність зернового складу за втрату, нестачу чи пошкодження зерна
За втрату, нестачу чи пошкодження зерна, прийнятого на зберігання, зерновий склад несе відповідальність на підставах, передбачених законодавством.
Зерновий склад звільняється від відповідальності за втрату, нестачу і пошкодження зерна, викликаних непереборною силою.
За втрату, нестачу чи пошкодження прийнятого на зберігання зерна після того, як настав обов'язок поклажодавця взяти це зерно назад, зерновий склад несе відповідальність лише за наявності з його боку умислу чи грубої необережності.
Стаття 34. Відшкодування збитків, завданих поклажодавцеві
Збитки, завдані поклажодавцеві втратою, нестачею чи пошкодженням зерна, відшкодовуються зерновим складом:
за втрату та нестачу зерна - у розмірі вартості втраченого або такого, що його не вистачає, зерна;
за пошкодження зерна - у розмірі суми, на яку знизилася його вартість.
У разі, коли внаслідок пошкодження якість зерна змінилася настільки, що воно не може бути використано за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від нього і зажадати від зернового складу відшкодування вартості цього зерна.
Стаття 35. Повернення зерна за вимогою володільця складського документа
Зерновий склад зобов'язаний за першою вимогою володільця складського документа повернути зерно, навіть якщо передбачений договором складського зберігання строк його зберігання ще не закінчився. У цьому разі володілець складського документа зобов'язаний відшкодувати зерновому складу витрати, спричинені достроковим припиненням зобов'язання, якщо інше не передбачено договором складського зберігання.
Стаття 36. Реєстр зерна, прийнятого на зберігання
Зернові склади зобов'язані вести реєстр зерна, прийнятого на зберігання.
Вимоги до реєстру зерна та порядок його ведення визначаються Кабінетом Міністрів України.
Розділ VII
СКЛАДСЬКІ ДОКУМЕНТИ НА ЗЕРНО
Стаття 37. Види складських документів на зерно
Зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів:
подвійне складське свідоцтво;
просте складське свідоцтво;
складську квитанцію.
Складський документ на зерно виписується після передачі зерна на зберігання не пізніше наступного робочого дня.
Після заповнення обов'язкових реквізитів простого або подвійного складського свідоцтва на зерно, реєстрації їх у реєстрі з присвоєнням порядкового номера заповнений бланк простого або подвійного складського свідоцтва на зерно передається особі, яка здала зерно на зберігання.
Зерновий склад зобов'язаний виписувати окремо складські документи на зерно для партій зерна, що належать різним товарним класам, відповідно до державних стандартів.
Форма бланків складських документів на зерно, порядок їх випуску, передачі, продажу зерновим складам встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Зерно, прийняте на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, може бути предметом застави протягом строку зберігання зерна шляхом застави відповідного свідоцтва.
Зерновий склад повинен застрахувати зерно, прийняте на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, від ризиків випадкової загибелі, пошкодження або втрати за рахунок
коштів поклажодавця.
На вимогу особи, яка здала зерно на зберігання, зерновий склад зобов'язаний виписувати окремі складські документи на зерно на будь-які частини зданого на зберігання зерна.
Нові складські документи на зерно видаються в обмін на раніше виписані.
У разі позбавлення зернового складу сертифіката відповідності видані раніше складські документи залишаються в обігу до закінчення терміну зберігання зерна.
Відносини, що виникають при обігу складських документів, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, з урахуванням встановлених цим Законом особливостей.
Стаття 38. Подвійне складське свідоцтво
Подвійне складське свідоцтво складається з двох частин - складського свідоцтва та заставного свідоцтва (варанта), які можуть бути відокремлені одне від одного.
У кожній з двох частин подвійного складського свідоцтва мають бути однаково зазначені:
1) найменування та місцезнаходження зернового складу, що прийняв зерно на зберігання;
2) поточний номер складського свідоцтва за реєстром складських документів складу;
3) найменування юридичної особи або ім'я фізичної особи, від якої прийнято зерно на зберігання, а також місцезнаходження (місце проживання) такої особи;
4) найменування та кількість прийнятого на зберігання зерна, а за необхідності - якісні характеристики зерна;
5) строк, на який прийнято зерно на зберігання, якщо такий строк встановлюється, або ж вказівка, що зерно прийнято на зберігання до запитання, у межах дії сертифіката на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, виданого зерновому складу;
6) розмір плати за зберігання або тарифи, на підставі яких вона обчислюється, та порядок оплати зберігання;
7) дата видачі складського свідоцтва;
8) підпис уповноваженої особи та печатка зернового складу.
Якщо зерно приймається на зберігання зі знеособленням, то в обох частинах подвійного складського свідоцтва на зерно робиться відповідний запис.
У разі отримання кредиту за заставним свідоцтвом обидві частини подвійного складського свідоцтва на зерно повинні містити найменування (ім'я) і місцезнаходження (місце проживання) юридичної особи (громадянина), що видала кредит, дату видачі й розмір кредиту, умови, на яких він виданий, і підпис уповноваженого працівника юридичної особи (громадянина), завірений печаткою юридичної особи (нотаріусом). Термін видачі кредиту не повинен перевищувати терміну зберігання зерна.
Документ, що не відповідає вимогам цієї статті, не є подвійним складським свідоцтвом.
Стаття 39. Права володільця складського та заставного свідоцтва
Володілець складського та заставного свідоцтва має право розпоряджатися зерном, що зберігається на зерновому складі.
Володілець лише складського свідоцтва має право
розпоряджатися зерном, але це зерно не може бути взяте із зернового складу до погашення кредиту, виданого за заставним свідоцтвом.
Володілець лише заставного свідоцтва має право вимагати від особи, яка отримала кредит (першого надписувача), повернення всієї суми боргу та процентів, а також застави на зерно на суму відповідно до суми кредиту та процентів за користування ним. У разі застави зерна відмітка про це робиться на складському свідоцтві.
Володілець лише заставного свідоцтва має право на одержання грошових коштів, які були внесені зерновому складу володільцем складського свідоцтва при отриманні зерна, у разі коли зерно було видано зерновим складом в обмін на відповідне складське свідоцтво. При отриманні грошових коштів право вимоги до першого надписувача заставного свідоцтва закінчується.
Якщо закінчився термін погашення кредиту, зазначеного у заставному свідоцтві, зерновий склад зобов'язаний продати зерно у порядку, встановленому законодавством для продажу заставленого зерна, за письмовою вимогою володільця заставного свідоцтва.
Стаття 40. Передання складського та заставного свідоцтва
Складське та заставне свідоцтво можуть передаватися разом або окремо за передавальними написами (індосаментами).
Індосамент повинен містити найменування юридичної особи або ім'я громадянина та її місцезнаходження (його місце проживання), що стали новими утримувачами складського свідоцтва або заставного свідоцтва, дату здійснення індосаменту і підпис уповноваженого працівника юридичної особи (громадянина), завірений печаткою юридичної особи або нотаріусом.
Порядок здійснення передавальних написів (індосаментів) визначається законодавством.
Стаття 41. Просте складське свідоцтво
Просте складське свідоцтво видається на пред'явника.
Просте складське свідоцтво має містити відомості, передбачені пунктами 1, 2, 4-8 частини другої статті 38 цього Закону, а також вказівку на те, що воно видане на пред'явника.
Якщо зерно приймається на зберігання зі знеособленням, то у простому складському свідоцтві на зерно робиться відповідний
запис.
Документ, що не відповідає вимогам цієї статті, не є простим складським свідоцтвом.
Стаття 42. Права володільця простого складського свідоцтва
Володілець простого складського свідоцтва має право розпоряджатися зерном, що зберігається на зерновому складі. При цьому до передачі зерна прирівнюється передача простого складського свідоцтва.
Просте складське свідоцтво передається шляхом вручення його новому володільцеві. Застава зерна, зданого на зберігання за простим складським свідоцтвом, здійснюється шляхом передачі заставодавцю цього свідоцтва за передавальним написом (індосаментом) у порядку, визначеному статтею 40 цього Закону. На вимогу боржника йому може бути виданий дублікат простого складського свідоцтва з поміткою про заставу. У разі застави
зерна, зданого на зберігання за простим складським свідоцтвом, до простого складського свідоцтва застосовуються правила, встановлені для заставного свідоцтва, а до дубліката простого складського свідоцтва - правила, встановлені для складських свідоцтв.
Стаття 43. Складська квитанція
Якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію.
Істотні дані складської квитанції встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 44. Видача зерна за подвійним складським свідоцтвом
Зерновий склад видає зерно володільцеві складського і заставного свідоцтва (подвійного складського свідоцтва) не інакше як в обмін на обидва свідоцтва разом.
Володільцеві складського свідоцтва, який не має заставного свідоцтва, але вніс суму боргу за ним, зерновий склад видає зерно в обмін на складське свідоцтво та за умови надання разом з ним документа, що підтверджує сплату суми боргу за заставним свідоцтвом.
Зерновий склад, що видав зерно володільцеві складського свідоцтва, який не має заставного свідоцтва та не вніс суми боргу за ним, несе відповідальність перед володільцем заставного свідоцтва за платіж усієї суми, забезпеченої за ним.
Володілець складського і заставного свідоцтва має право вимагати видачу зерна частинами. При цьому в обмін на первісні свідоцтва йому видаються нові свідоцтва на зерно, що залишилося на зерновому складі.
Стаття 45. Реєстр складських документів на зерно
Зернові склади ведуть реєстр складських документів на зерно.
Вимоги до реєстру складських документів на зерно та порядок його ведення визначаються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 46. Погашення складських документів на зерно
Після видачі зерна володільцям складських документів на зерно зернові склади повинні погасити прийняті складські документи на зерно шляхом відмітки на складському документі - "погашено". Погашені складські документи на зерно в повторний обіг не допускаються і виключаються з реєстру складських документів на зерно, про що робиться відповідний запис. Погашені складські документи зберігаються зерновим складом протягом трьох років.
Розділ VIII
ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАСТАВНИХ ЗАКУПОК ЗЕРНА
Стаття 47. Заставна закупка зерна
Кабінет Міністрів України щорічно передбачає в проекті Державного бюджету України виділення коштів на закупівлю зерна для продовольчих і насіннєвих потреб.
Заставні закупки зерна здійснюють Державний агент із забезпечення заставних закупок зерна та уповноважені із забезпечення заставних закупок зерна в межах своїх повноважень.
При заставних закупках зерна сільськогосподарські товаровиробники на підставі укладених договорів заставних закупок зерна передають зерно зерновим складам, які приймають це зерно на зберігання згідно з укладеними договорами з Державним агентом із забезпечення заставних закупок зерна або уповноваженим із забезпечення заставних закупок зерна, а останні протягом трьох банківських днів перераховують сільськогосподарським товаровиробникам плату за нього в повному обсязі за заставною
ціною.
Зберігання заставного зерна є строковим.
Перебіг строку зберігання заставного зерна у зернових складах починається з приймання заставного зерна на зберігання після 1 липня поточного року, але не може бути довшим ніж до 1 березня наступного року. Протягом цього строку сільськогосподарські товаровиробники мають право витребувати заставне зерно у порядку, передбаченому цим Законом.
Відносини, що виникають при заставній закупівлі зерна, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 48. Державний агент із забезпечення заставних закупок зерна та його повноваження
Державний агент із забезпечення заставних закупок зерна визначається Кабінетом Міністрів України на конкурсних засадах.
Державний агент із забезпечення заставних закупок зерна здійснює:
реалізацію загальнодержавних програм заставних закупок зерна;
взаємодію з центральними та місцевими органами виконавчої влади та суб'єктами заставних закупок зерна;
організацію заставних закупок зерна;
визначення уповноважених із забезпечення заставних закупок зерна на конкурсних засадах;
координацію діяльності суб'єктів заставних закупок зерна;
розподіл коштів з урахуванням обсягів зерна для заставних закупок;
залучення кредитів банків для здійснення заставної закупки зерна;
моніторинг ринку зерна щодо проведення заставних закупок зерна;
щорічне подання Кабінету Міністрів України пропозицій про визначення рівня заставних цін на зерно;
контроль за рухом коштів, виділених із Державного бюджету України для заставних закупок зерна;
аналіз витрат на зберігання зерна;
інші повноваження відповідно до законодавства.
Стаття 49. Уповноважені із здійснення заставних закупок зерна
Державний агент із забезпечення заставних закупок зерна визначає на конкурсних засадах уповноважених із здійснення заставних закупок зерна.
Уповноважені із здійснення заставних закупок зерна діють на підставі договору доручення із Державним агентом із забезпечення заставних закупок зерна.
Стаття 50. Діяльність зернових складів у сфері заставних закупок зерна
Зернові склади:
взаємодіють з іншими суб'єктами заставних закупок зерна;
приймають заставне зерно на зберігання;
забезпечують якісне зберігання заставного зерна;
проводять аналіз якості заставного зерна, прийнятого на зберігання;
надають інформацію щодо вартості зберігання зерна;
видають складські документи на заставне зерно.
Стаття 51. Діяльність сільськогосподарських товаровиробників у сфері заставних закупок зерна
Сільськогосподарські товаровиробники:
беруть участь у державних програмах виробництва зерна;
взаємодіють з іншими суб'єктами заставних закупок зерна;
укладають договори заставних закупок зерна та забезпечують їх виконання;
передають заставне зерно на зберігання;
проводять операції із складськими документами на заставне зерно.
Стаття 52. Особливості встановлення заставної ціни зерна
Встановлення мінімально гарантованої ціни на зерно є складовою політики ціноутворення в Україні й спрямовується на підтримку виробництва зерна.
Формування заставної ціни зерна здійснюється на підставі методики, яка затверджується Кабінетом Міністрів України.
Заставні ціни зерна затверджуються до 31 березня відповідного поточного року в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Стаття 53. Приймання заставного зерна
Приймання заставного зерна на зберігання здійснюється зерновим складом за дорученням Державного агента із забезпечення заставних закупок зерна або на підставі договору між зерновим складом та Державним агентом із забезпечення заставних закупок зерна (уповноваженими із забезпечення заставних закупок зерна) в межах визначених обсягів.
Приймання заставного зерна на зберігання здійснюється відповідно до вимог та у порядку, передбачених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами та договором про заставну закупку зерна.
Після приймання заставного зерна на зберігання зернові склади виписують та видають сільськогосподарським товаровиробникам складські документи у порядку, передбаченому цим Законом.
Стаття 54. Страхування ризиків випадкової загибелі або ушкодження заставного зерна
Ризик випадкової загибелі або ушкодження заставного зерна несуть зернові склади з моменту його приймання на зберігання.
Зернові склади зобов'язані застрахувати заставне зерно, що прийняте на зберігання, від ризиків випадкової загибелі або ушкодження протягом п'яти днів із моменту його прийняття на зберігання за рахунок коштів поклажодавця.
Стаття 55. Реєстр заставного зерна
Зернові склади зобов'язані вести реєстр заставного зерна, прийнятого на зберігання.
Вимоги до реєстру зерна та порядок його ведення визначаються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 56. Особливості зберігання заставного зерна
Зберігання заставного зерна зерновими складами здійснюється відповідно до вимог, встановлених для зберігання зерна цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Сільськогосподарські товаровиробники мають право розпоряджатися заставним зерном лише після повернення отриманих за заставною ціною коштів та відшкодування зерновим складам витрат за зберігання заставного зерна за час його фактичного зберігання.
Якщо до закінчення терміну дії договору заставних закупок зерна сільськогосподарський товаровиробник не витребував заставне зерно для подальшого продажу, воно переходить у власність держави, а видані складські документи втрачають чинність. Витрати зернових складів за зберігання такого зерна відшкодовуються за рахунок коштів державного бюджету.
Якщо до закінчення терміну дії договору заставних закупок зерна сільськогосподарські товаровиробники здійснять відчуження простого складського свідоцтва або складського свідоцтва на заставне зерно, то з дати індосаменту до дати повернення отриманих за заставною ціною коштів нараховуються проценти. Якщо кошти, отримані сільськогосподарським товаровиробником, та нараховані проценти після індосаменту не будуть повернені Державному агенту із забезпечення заставних закупок зерна або уповноваженому із забезпечення заставних закупок зерна до закінчення дії договору заставних закупок зерна, то заставне зерно переходить у власність держави, а видані складські документи втрачають чинність.
Стаття 57. Плата за зберігання заставного зерна
Плата за зберігання заставного зерна справляється згідно з правилами, встановленими цим Законом.
Порядок здійснення розрахунків за зберігання заставного зерна, що перейшло у власність держави, визначається Кабінетом Міністрів України.
Стаття 58. Видача заставного зерна
Видача заставного зерна сільськогосподарському товаровиробнику проводиться не пізніше трьох робочих днів із моменту його витребування за умови повернення сільськогосподарським товаровиробником на спеціальний рахунок Державного агента із забезпечення заставних закупок зерна або уповноваженого із забезпечення заставних закупок зерна отриманих
ним коштів при заставі зерна та відшкодування витрат зерновому складу за зберігання такого зерна.
Видача заставного зерна виробнику зерна здійснюється в обмін на виписані на дане зерно складські документи.
Видача заставного зерна здійснюється з обов'язковим оформленням товаросупровідних документів відповідно до вимог законодавства.
Стаття 59. Договір заставних закупок зерна
Сільськогосподарський товаровиробник укладає договір заставних закупок зерна з Державним агентом із забезпечення заставних закупок зерна або уповноваженим із забезпечення заставних закупок зерна, за умови зберігання його зерновим складом.
Договір заставних закупок зерна повинен бути укладений у письмовій формі, типова форма якого визначається Кабінетом Міністрів України.
Стаття 60. Істотні умови договору заставних закупок зерна
Істотними умовами договору заставних закупок зерна є:
найменування заставного зерна;
термін договору заставних закупок зерна;
ціна на заставне зерно;
кількість заставного зерна;
ціна зберігання;
відповідальність сторін;
страхування ризиків випадкової загибелі та ушкодження заставного зерна.
За згодою сторін у договорі заставних закупок зерна можуть бути передбачені й інші умови.
Реорганізація суб'єктів заставних закупок зерна не є підставою для зміни умов чи розірвання договору заставних закупок зерна.
Стаття 61. Порядок укладення договору заставних закупок зерна
Державний агент із забезпечення заставних закупок зерна та уповноважені із забезпечення заставних закупок зерна до 1 липня поточного року повідомляють у засобах масової інформації чи спеціальних виданнях про обсяги закупівель заставного зерна та заставні ціни.
Сільськогосподарські товаровиробники, які виявили бажання укласти договір заставних закупок зерна, направляють відповідну заявку Державному агенту із забезпечення заставних закупок зерна або уповноваженому із забезпечення заставних закупок зерна.
Державний агент із забезпечення заставних закупок зерна або уповноважений із забезпечення заставних закупок зерна протягом п'яти днів після отримання заявки повідомляє сільськогосподарського товаровиробника про її прийняття або відхилення.
У повідомленні про прийняття заявки Державний агент із забезпечення заставних закупок зерна або уповноважений із забезпечення заставних закупок зерна вказує також місцезнаходження зернового складу, до якого сільськогосподарський товаровиробник повинен доставити зерно за свій рахунок.
Відмова від укладення договору заставних закупок зерна не допускається, крім як у разі:
неможливості зберігання заставного зерна визначеного товарного класу в запропонованих обсягах;
можливого погіршення якості заставного зерна, що вже знаходиться на зберіганні;
відсутності коштів для здійснення заставних закупок зерна;
наявності інших підстав, передбачених законодавством.
У разі необгрунтованої відмови в укладенні договору заставних закупок зерна, а також неодержання відповіді у строки, передбачені
частиною третьою цієї статті, сільськогосподарські товаровиробники мають право на захист своїх інтересів у судовому порядку.
Стаття 62. Припинення договору заставних закупок зерна
Договір заставних закупок зерна припиняється:
у разі закінчення строку, на який його було укладено;
за згодою сторін;
у разі витребування сільськогосподарськими товаровиробниками заставного зерна;
з інших підстав, передбачених законодавством.
Стаття 63. Реєстр складських документів на заставне зерно
Зернові склади зобов'язані вести реєстр складських документів на заставне зерно.
Вимоги до реєстру складських документів на заставне зерно та порядок його ведення визначаються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 64. Порядок фінансування та здійснення розрахунків із заставних закупок зерна
Фінансування операцій з державних заставних закупок зерна здійснюється через Державного агента із забезпечення заставних закупок зерна за рахунок коштів державного бюджету, а також шляхом залучення кредитів банків.
Порядок проведення розрахунків із заставних закупок зерна визначається Кабінетом Міністрів України.
Виплата процентів банкам за користування кредитами, отриманими Державним агентом із забезпечення заставних закупок зерна для заставної закупки зерна, здійснюється за рахунок бюджетних коштів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Стаття 65. Фінансування діяльності Державного агента із забезпечення заставних закупок зерна
Діяльність Державного агента із забезпечення заставних закупок зерна, пов'язана з проведенням заставних закупок зерна, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Розділ IX
ІНТЕРВЕНЦІЙНИЙ ФОНД
Стаття 66. Інтервенційний фонд
За поданням Кабінету Міністрів України Верховна Рада України окремим рядком затверджує видатки державного бюджету на проведення операцій інтервенційного фонду на зерновому ринку для підтримання рівня цін.
Кошти та ресурси зерна інтервенційного фонду, що залишилися на кінець поточного фінансового року від проведення інтервенційних операцій, переходять на наступний фінансовий рік.
З метою регулювання рівня внутрішніх цін на продукти переробки зерна Державний агент із проведення інтервенційних операцій має право використати зерно інтервенційного фонду для
виробництва продуктів переробки зерна.
Інтервенційні операції на зерновому ринку здійснює Державний агент із проведення інтервенційних операцій у межах своїх повноважень відповідно до законодавства.
Стаття 67. Державний агент із проведення інтервенційних операцій
Державний агент із проведення інтервенційних операцій за кошти державного бюджету на зерновому ринку визначається Кабінетом Міністрів України на конкурсних засадах.
Державний агент із проведення інтервенційних операцій здійснює:
інтервенційну закупівлю зерна й продаж зерна та продуктів його переробки на внутрішньому та зовнішньому ринках;
аналіз ринку зерна та продуктів його переробки з поданням Кабінету Міністрів України на затвердження річного плану інтервенційних операцій, в якому відображається перелік видів зерна, що будуть охоплені Державним агентом із проведення інтервенційних операцій при проведенні інтервенційної діяльності;
прогноз рівня цін, згідно з якими Державний агент із проведення інтервенційних операцій буде проводити інтервенційні операції;
необхідні заходи для реалізації річного плану інтервенційних операцій;
взаємодію з центральними та місцевими органами виконавчої влади, а також іншими суб'єктами інтервенційних операцій;
визначення уповноважених із проведення інтервенційних операцій на конкурсних засадах;
координацію діяльності зернових складів по реалізації інтервенційних операцій;
розподіл коштів з урахуванням обсягів зерна при проведенні інтервенційних операцій;
контроль за рухом коштів, виділених із Державного бюджету України для проведення інтервенційних операцій;
аналіз витрат по зберіганню зерна інтервенційного фонду та продуктів його переробки;
встановлення мінімальних вимог якісних та кількісних показників продукції;
встановлення ціни з урахуванням якості продукції та змін цін на ринку;
проведення інвентаризації продукції інтервенційного фонду;
інші дії, що пов'язані з організацією та функціонуванням ринку зерна та продуктів його переробки, завдання по проведенню яких Кабінет Міністрів України може доручити Державному агенту із проведення інтервенційних операцій.
Стаття 68. Уповноважені із проведення інтервенційних операцій
Державний агент із проведення інтервенційних операцій визначає на конкурсних засадах уповноважених із проведення інтервенційних операцій.
Уповноважені із проведення інтервенційних операцій діють на підставі договору доручення з Державним агентом із проведення інтервенційних операцій.
Стаття 69. Встановлення інтервенційних цін на зерно та продукти його переробки
Інтервенційна ціна на зерно є складовою політики ціноутворення і спрямовується на підтримання рівня цін та прибутків сільськогосподарських товаровиробників.
Інтервенційна ціна на закупку зерна до інтервенційного фонду встановлюється до початку бюджетного року Державним агентом із проведення інтервенційних операцій за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Державний агент із проведення інтервенційних операцій має право збільшувати або зменшувати інтервенційну ціну на закупку зерна до інтервенційного фонду відповідно до цінових коливань на ринку з урахуванням якості зерна при загальних витратах у межах виділених бюджетних коштів. При цьому, якщо поставка зерна відбувається в місяць, коли інтервенційна ціна нижча, ніж у місяці подання й погодження пропозиції, розрахунки здійснюються за ціною, що була на момент погодження пропозицій.
Інтервенційна ціна на продаж зерна та продуктів його переробки з інтервенційного фонду визначається Державним агентом із проведення інтервенційних операцій з урахуванням їх якості та моніторингу ринку зерна та продуктів його переробки.
Стаття 70. Мінімальні обсяги пропозицій зерна для інтервенційного фонду
Мінімальний розмір однорідної партії зерна, яку може запропонувати Державному агенту із проведення інтервенційних операцій або уповноваженому із проведення інтервенційних операцій будь-який власник, є 80 тонн усіх видів зерна або 10 тонн твердої пшениці, вирощених в Україні.
Державний агент із проведення інтервенційних операцій може встановити інший мінімальний обсяг.
Стаття 71. Подання пропозицій на закупівлю зерна до інтервенційного фонду та їх розгляд
Пропозиції на закупівлю зерна до інтервенційного фонду подаються Державному агенту із проведення інтервенційних операцій або уповноваженому із проведення інтервенційних операцій згідно з порядком, затвердженим Державним агентом із проведення інтервенційних операцій, із зазначенням:
найменування власника зерна з його реквізитами;
найменування зерна та його кількісно-якісних характеристик;
місцезнаходження зерна та його походження.
Допускається прийняття пропозицій з використанням засобів телекомунікації.
Державний агент із проведення інтервенційних операцій або уповноважений із проведення інтервенційних операцій протягом п'яти днів після отримання пропозиції повідомляє власника про її прийняття або відхилення.
Стаття 72. Договір на закупівлю зерна до інтервенційного фонду
При прийнятті пропозиції на закупівлю зерна до
інтервенційного фонду Державний агент із проведення інтервенційних операцій або уповноважений із проведення інтервенційних операцій у письмовій формі укладає договір на закупівлю зерна з його власником.
Стаття 73. Плата за зберігання та переробку зерна інтервенційного фонду
Плата за зберігання та переробку зерна інтервенційного фонду справляється відповідно до вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Плата за зберігання та переробку зерна інтервенційного фонду здійснюється Державним агентом із проведення інтервенційних операцій або уповноваженими із проведення інтервенційних операцій за рахунок коштів, виділених на проведення інтервенційних операцій, та визначається договором складського зберігання зерна.
Стаття 74. Продаж зерна та продуктів його переробки з інтервенційного фонду
Продаж зерна та продуктів його переробки з інтервенційного фонду здійснюється на внутрішньому та зовнішньому ринках для підтримання рівня внутрішніх цін на зерно та продукти його переробки.
Продаж зерна та продуктів його переробки з інтервенційного фонду здійснюється у порядку, визначеному Державним агентом із проведення інтервенційних операцій.
Видача зерна інтервенційного фонду та продуктів його переробки покупцеві проводиться не пізніше трьох робочих днів з моменту відшкодування витрат зерновому складу за зберігання.
Видача зерна інтервенційного фонду здійснюється в обмін на виписані на дане зерно складські документи.
Стаття 75. Визначення якості зерна
Якість запропонованого для інтервенційного фонду зерна визначається згідно з встановленими Державним агентом із проведення інтервенційних операцій якісними показниками за зразками, що відбираються від запропонованої партії зерна.
Якщо аналіз свідчить, що запропоноване зерно не відповідає мінімальним якісним вимогам інтервенційного фонду, то таке зерно відкликається за рахунок власника, який його запропонував, при сплаті ним також усіх супутніх витрат.
У спірних питаннях Державний агент із проведення
інтервенційних операцій або уповноважений із проведення інтервенційних операцій виконує всі необхідні повторні аналізи, вартість яких сплачує сторона, що програла.
Державний агент із проведення інтервенційних операцій або уповноважений із проведення інтервенційних операцій перевіряє якість зерна інтервенційного фонду, що зберігається, щонайменше раз на рік.
Стаття 76. Порядок фінансування та здійснення розрахунків із інтервенційних закупок зерна
Фінансування операцій із закупок зерна до інтервенційного фонду здійснюється через Державного агента із проведення інтервенційних операцій за рахунок коштів державного бюджету.
Порядок проведення розрахунків із інтервенційних закупок зерна визначається Кабінетом Міністрів України.
Стаття 77. Фінансування діяльності Державного агента із проведення інтервенційних операцій
Діяльність Державного агента із проведення інтервенційних операцій, пов'язана із здійсненням інтервенційних операцій із зерном, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Розділ X
ЕКСПОРТ ТА ІМПОРТ ЗЕРНА І ПРОДУКТІВ ЙОГО ПЕРЕРОБКИ ЗА МІЖНАРОДНИМИ ДОГОВОРАМИ УКРАЇНИ
Стаття 78. Міжнародний договір
Міжнародний договір по експорту та імпорту зерна і продуктів його переробки передається для виконання Державному агенту із забезпечення експорту та імпорту зерна і продуктів його переробки за міжнародними договорами.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, то застосовуються правила міжнародного договору.
Стаття 79. Державний агент із забезпечення експорту та імпорту зерна і продуктів його переробки за міжнародними договорами
Державний агент із забезпечення експорту та імпорту зерна і продуктів його переробки за міжнародними договорами визначається Кабінетом Міністрів України на конкурсних засадах.
Стаття 80. Фінансування експорту та імпорту зерна і продуктів його переробки за міжнародними договорами
Фінансування експорту та імпорту зерна і продуктів його переробки за міжнародними договорами здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Діяльність Державного агента із забезпечення експорту та імпорту зерна і продуктів його переробки, пов'язана із здійсненням експорту та імпорту зерна і продуктів його переробки за міжнародними договорами, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Невикористані кошти поточного фінансового року на програми експорту та імпорту зерна та продуктів його переробки переходять на наступний фінансовий рік.
Розділ XI
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО
Стаття 81. Міжнародне співробітництво у сфері дії Закону
Міжнародне співробітництво України у сфері дії цього Закону здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральними та місцевими органами виконавчої влади. Вони забезпечують у межах своїх повноважень здійснення заходів щодо інтеграції України у сфері ринку зерна до Європейського Союзу.
Розділ XII
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНУ
Стаття 82. Відповідальність за порушення Закону
Юридичні та фізичні особи, винні у порушенні цього Закону, несуть відповідальність згідно із законом.
Розділ XIII
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 83. Прикінцеві положення
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
2. До приведення законів України, інших нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
3. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом:
підготувати і подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції про внесення змін до законів України, що випливають із цього Закону;
підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України проект Закону України про прості та подвійні складські свідоцтва;
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
забезпечити в межах своїх повноважень прийняття
нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону.
Президент України Л.КУЧМА
м. Київ, 4 липня 2002 року
N 37-IV
З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про молоко та молочні продукти
Цей Закон визначає правові та організаційні основи забезпечення якості та безпеки молока і молочних продуктів для життя та здоров'я населення і довкілля під час їх виробництва, транспортування, переробки, зберігання і реалізації, ввезення на митну територію та вивезення з митної території України.
Стаття 1. Терміни та їх визначення
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
атестація - процедура оцінки відповідності вимогам нормативних документів санітарно-епідеміологічного, ветеринарно-санітарного та технічного стану виробництва молока, молочної сировини і молочних продуктів.
виробник молока та молочної сировини - юридична особа незалежно від форми власності, фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, особисте селянське господарство, фізична особа, яка утримує корів, овець, кіз, буйволиць, кобил та
виробляє молоко і молочну сировину;
вторинна сировина - відходи, які утворюються в процесі виготовлення молочних продуктів і які можуть бути використані у виробництві іншої продукції або підлягають утилізації;
квотування - встановлення квоти на обсяги виробництва та продажу молока переробним підприємствам та обсяги поставки молочної продукції до державного резерву;
маркування - інформація про молоко, молочну сировину та молочні продукти, нанесена на упаковку відповідно до вимог нормативно-правових актів і нормативних документів;
молоко сире - продукт нормальної секреції молочних залоз однієї або декількох здорових корів, овець, кіз, буйволиць, кобил, температура якого не перевищує 40 град. C і який не піддавався будь-якій обробці (далі - молоко);
молочна сировина - молоко, призначене для переробки, яке піддавалося попередній фізичній обробці (фільтрації, охолодженню), а також вершки та знежирене молоко, одержані шляхом сепарування, які відповідають встановленим вимогам нормативних документів;
молочні продукти - продукти, в яких молочна сировина становить не менше 50 відсотків від загального складу продукту;
національні кисломолочні продукти - молочні продукти, які історично виробляються на території України в асортименті залежно від виду заквасок та специфічної технології: ряжанка, простокваша, ацидофілін, сметана, сир кисломолочний, що виготовляються з молочної сировини із застосуванням заквасок на чистих культурах молочнокислих та інших бактерій; кефір - із застосуванням заквасок на кефірних грибках;
пакування - поміщення молочної сировини та молочних продуктів у споживчу тару чи пакувальний матеріал;
переробне підприємство - підприємство, яке закуповує молоко та молочну сировину, має виробничі потужності та умови для виробництва молочних продуктів гарантованої якості та безпеки відповідно до нормативних документів;
суб'єкт господарювання - юридична особа незалежно від форми власності, фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка здійснює виробництво, переробку та реалізацію молока, молочної сировини і молочних продуктів;
теплова обробка - обробка з нагріванням у спеціальному обладнанні;
узгоджувальна комісія - комісія, яка створюється з представників підприємств та організацій по виробництву молока, його переробці та реалізації молочної продукції;
фонд сприяння розвитку ринку молока і молочних продуктів - фонд, який формується за рахунок внесків виробників молока - суб'єктів господарювання з кожного проданого кілограма молока і з кожного кілограма молока, закупленого переробними підприємствами.
Стаття 2. Сфера дії Закону
Цей Закон регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, транспортування, переробки, зберігання і реалізації, ввезення на митну територію та вивезення з митної території України молока, молочної сировини та молочних продуктів, і поширюється на суб'єктів господарювання, які проводять господарську діяльність у цій сфері.
Стаття 3. Основні засади державної політики щодо забезпечення якості та безпеки молока і молочних продуктів
Основними засадами державної політики щодо забезпечення якості та безпеки молока і молочних продуктів для життя та здоров'я населення є:
забезпечення внутрішніх потреб держави в молочних продуктах широкого асортименту та нарощування їх експорту;
здійснення контролю за якістю та безпекою молока, молочної сировини і молочних продуктів;
сприяння розвитку інтеграційних процесів між виробником, переробником та реалізатором;
проведення моніторингу ринку молока та молочної продукції;
удосконалення митно-тарифної та цінової політики у частині захисту вітчизняних виробників молока та молочної продукції;
розроблення загальнодержавних програм розвитку селекційно-племінної справи.
Стаття 4. Вимоги до показників якості та безпеки молока, молочної сировини і молочних продуктів
Молоко, молочна сировина і молочні продукти, які виробляються в Україні та ввозяться на митну територію України, повинні відповідати показникам якості та безпеки, які встановлені законодавством України.
Базисні норми масової частки жиру і білка в молоці розробляються і затверджуються центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики разом із центральним органом виконавчої влади у сфері технічного регулювання та споживчої політики.
Стаття 5. Вимоги до пакування і маркування молочної сировини та молочних продуктів
Тара та упаковка для молочної сировини та молочних продуктів повинні бути виготовлені з матеріалів, дозволених для використання центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.
Пакування та маркування молочної сировини та молочних продуктів здійснюються відповідно до законодавства України.
Не допускається використання назв молочних продуктів у власних назвах продуктів та торговельних марках, якщо ці продукти виробляються з використанням сировини немолочного походження.
Забороняється відокремлення процесу пакування молочних продуктів від технологічного циклу виробництва продукції.
Стаття 6. Підтвердження відповідності якості та безпеки молока, молочної сировини і молочних продуктів
Підтвердження відповідності якості та безпеки молока і молочної сировини та молочних продуктів здійснюється в порядку, визначеному законодавством України.
При виробництві національних кисломолочних продуктів забороняється використовувати жири та білки немолочного походження, а також будь-які стабілізатори і консерванти.
Молочна сировина та молочні продукти, які ввозяться на митну територію України, підлягають контролю згідно із законодавством України.
Вимоги до якості та безпеки молока і молочних продуктів після їх затвердження підлягають опублікуванню в засобах масової інформації центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики.
Стаття 7. Вилучення з обігу, переробка, утилізація, знищення або подальше використання молока, молочної сировини та молочних продуктів, які не відповідають вимогам, встановленим законодавством України
Вилучення з обігу, переробка, утилізація, знищення або подальше використання молока, молочної сировини та молочних продуктів, які не відповідають встановленим законодавством вимогам, проводяться в порядку, встановленому законом.
Молоко, молочна сировина та молочні продукти, які не відповідають встановленим вимогам і не можуть бути повернуті в обіг шляхом знезараження (знешкодження), переробки, підлягають утилізації або знищенню в порядку, встановленому законом.
Стаття 8. Вимоги до технологічного обладнання та супутніх матеріалів
Технологічне обладнання, супутні матеріали та транспортні засоби, в яких перевозяться і зберігаються молоко, молочна сировина та молочні продукти, повинні виготовлятися з матеріалів, дозволених центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я для використання за цільовим призначенням і контакту з харчовими продуктами.
Стаття 9. Ветеринарно-санітарні вимоги до виробництва молока, молочної сировини та молочних продуктів
Виробництво молока, молочної сировини здійснюється за наявності дозволу державних установ ветеринарної медицини, молочних продуктів - за наявності дозволу державної санітарно-епідеміологічної служби, виданих у встановленому порядку.
Забороняється продаж молока та молочної сировини без документа, що засвідчує епізоотичне благополуччя тварин у господарствах, який видається безплатно державними установами ветеринарної медицини згідно із законодавством України.
Стаття 10. Організація виробниками контролю за якістю і безпекою молока, молочної сировини, молочних продуктів та вторинної сировини
Контроль за якістю і безпекою молока, молочної сировини та молочних продуктів здійснюється їх виробниками відповідно до законодавства шляхом:
додержання умов виробництва, зберігання та реалізації молока, молочної сировини, молочних продуктів і вторинної сировини згідно з нормативними документами;
створення та діяльності лабораторій, обладнаних сучасними приладами і відповідними реактивами для визначення показників якості молока, молочної сировини та молочних продуктів.
Стаття 11. Атестація виробництва молока, молочної сировини та молочної продукції
Суб'єкти господарювання всіх форм власності (крім особистих селянських господарств, фізичних осіб), які здійснюють виробництво молока, молочної сировини і молочних продуктів, підлягають атестації на відповідність обов'язковим вимогам нормативно-правових актів.
Об'єктами атестації виробництва молока, молочної сировини і молочних продуктів є нормативна документація на продукцію, а також технологічне обладнання, засоби вимірювальної техніки та контролю, випробувальне обладнання.
Дія атестата може бути тимчасово зупинена органом, який його видав, у разі порушення виробником вимог нормативно-правових актів про якість і безпеку молока, молочної сировини та молочних продуктів.
Підставами для переатестації виробництва молока, молочної сировини і молочних продуктів є:
зміна, пов'язана з провадженням суб'єктом господарювання нового виду діяльності;
зміна місцезнаходження суб'єкта господарювання;
закінчення строку дії атестата.
Атестат виробництва молока, молочної сировини і молочних продуктів може бути анульований у разі порушення вимог законодавства у сфері виробництва зазначеної продукції, невиконання розпорядження відповідного органу про усунення порушень умов виробництва.
Атестат виробництва молока, молочної сировини і молочної продукції видається відповідним територіальним органом виконавчої влади з питань аграрної політики.
Атестація виробництва молока, молочної сировини і молочної продукції проводиться один раз на 5 років.
Порядок проведення атестації виробництва молока, молочної сировини і молочних продуктів та форма атестата затверджуються центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики разом з центральним органом виконавчої влади з питань технічного регулювання та споживчої політики.
Виробництво та переробка молока, молочної сировини і молочної продукції без атестата виробництва забороняються.
Особисте селянське господарство, фізичні особи, які утримують корів, овець, кіз, буйволиць чи кобил для виробництва молока, молочної сировини, повинні мати довідки установи ветеринарної медицини за місцем утримання тварин.
Стаття 12. Реєстрація атестованого виробництва
Інформація про атестовані суб'єкти господарювання всіх форм власності, які здійснюють виробництво та переробку молока, молочної сировини і молочних продуктів, заноситься до реєстру, що ведеться центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики, з присвоєнням кожному суб'єкту господарювання реєстраційного номера.
Ведення реєстру здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики разом із центральними органами виконавчої влади з питань охорони здоров'я і технічного регулювання та споживчої політики.
Реєстр атестованих виробників публікується в засобах масової інформації центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики.
Стаття 13. Права та обов'язки виробників молока, молочної сировини та молочних продуктів
Суб'єкти господарювання - виробники молока, молочної сировини та молочних продуктів мають право:
отримувати від відповідних державних органів у встановленому порядку необхідну інформацію, законодавчі та інші нормативно-правові акти з питань якості та безпеки продукції, що виробляється;
звертатися за захистом порушених прав до суду відповідно до закону.
Суб'єкти господарювання - виробники молока, молочної сировини та молочних продуктів зобов'язані:
додержувати вимог нормативних документів при виробництві молока, молочної сировини і молочної продукції, а також при їх зберіганні, транспортуванні та реалізації;
забезпечувати додержання вимог санітарних та ветеринарно-санітарних норм і правил, а також за розпорядженнями посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби та державно установи ветеринарної медицини здійснювати протиепідемічні та протиепізоотичні заходи з метою запобігання розповсюдженню захворювань, спільних для людей і тварин;
забезпечувати контроль якості та безпеки продукції;
вести в установленому законодавством порядку документацію, яка підтверджує забезпечення належної якості та безпеки продукції;
надавати необхідну для здійснення державного контролю і нагляду інформацію, документацію, зразки молока, молочної сировини, компонентів рецептури молочних продуктів для проведення лабораторних досліджень у кількості, передбаченій нормативно-правовими актами;
виконувати інші обов'язки, встановлені законом;
за наявності виробничих потужностей забезпечувати повну переробку вторинної сировини, а в разі їх відсутності - реалізувати вторинну сировину підприємствам, які переробляють дану сировину або проводять її утилізацію.
Стаття 14. Державний контроль та нагляд у сфері виробництва, переробки, реалізації, експорту та імпорту молока, молочної сировини та молочних продуктів
Державний контроль та нагляд у сфері виробництва, переробки, реалізації, експорту та імпорту молока, молочної сировини та молочних продуктів здійснюють:
з питань додержання ветеринарно-санітарних вимог у процесі утримання тварин, виробництва молока, молочної сировини, використання обладнання, тари, транспортних засобів, постійного контролю, нагляду з проведенням моніторингових досліджень за показниками їх безпеки, під час експорту та імпорту молочної продукції - державні установи ветеринарної медицини;
з питань додержання санітарних норм і правил у процесі розроблення технічних умов, технічних регламентів на молочну продукцію, визначення показників її безпеки та здійснення періодичного нагляду у процесі виробництва молочної продукції, а також за використанням обладнання, відходів вторинної сировини, тари, транспортних засобів - установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби;
з питань додержання виробником вимог нормативних документів, технічних регламентів, пов'язаних з якістю продукції (крім ветеринарно-санітарних вимог), вимог періодичного державного метрологічного нагляду та вимог законодавства у сфері захисту прав споживачів - органи виконавчої влади з питань технічного регулювання та споживчої політики.
Забороняється стягнення плати з виробників молока, молочної сировини та молочних продуктів за проведення перевірок органами державного контролю.
Стаття 15. Повноваження посадових осіб, які здійснюють державний контроль та нагляд у сфері виробництва, переробки та реалізації молока, молочної сировини та молочних продуктів
Посадові особи, які здійснюють державний ветеринарно-санітарний контроль (нагляд) та державний санітарно-епідеміологічний нагляд, а також державний нагляд за додержанням прав споживачів, стандартів, норм та правил, з метою виконання покладених на них завдань у межах їх компетенції мають право:
безперешкодно відвідувати об'єкти перевірки, одержувати необхідну для здійснення державного контролю інформацію, документацію, зразки сировини та готової продукції для проведення лабораторних досліджень у кількості, передбаченій нормативно-правовими актами;
давати обов'язкові до виконання вказівки про проведення санітарних, протиепідемічних, ветеринарно-санітарних та протиепізоотичних заходів, а також про усунення у визначені строки порушень стандартів, норм, правил та вимог державного метрологічного нагляду, встановлених відповідно до законодавства України;
забороняти виробництво, переробку та реалізацію молока, молочної сировини і молочних продуктів у разі виявлення невідповідності ветеринарно-санітарним вимогам, вимогам до їх якості та безпеки і невиконання вимог цього Закону;
забороняти виробництво, переробку та реалізацію молока, молочної сировини та молочних продуктів до проведення необхідних санітарних, протиепідемічних, ветеринарно-санітарних і протиепізоотичних заходів, а також заходів щодо усунення виявлених порушень стандартів, норм, правил, встановлених відповідно до законодавства та законних вимог державного метрологічного нагляду;
повідомляти орган, який проводив атестацію суб'єкта господарювання, про виявлені порушення.
Стаття 16. Державна підтримка виробників молока, молочної сировини і молочних продуктів
Державна підтримка виробників молока, молочної сировини і молочних продуктів здійснюється виходячи з пріоритетності розвитку молочної галузі агропромислового комплексу, зокрема шляхом фінансування з Державного бюджету України:
програм розвитку селекційно-племінної роботи в молочному скотарстві, протиепізоотичних заходів, що мають загальнодержавне значення;
дотаційних цін на молоко;
підтримки виробництва продукції дитячого харчування;
підтримки експорту молочних продуктів;
надання пільгових короткострокових і довгострокових кредитних ресурсів;
лізингових послуг щодо придбання обладнання вітчизняного та зарубіжного виробництва для технічного переоснащення і запровадження сучасних технологій виробництва та переробки молока і молочних продуктів суб'єктами господарювання, на яких поширюється дія цього Закону;
стимулювання підвищення якості молока, що відповідає вимогам державного стандарту України, через доплати у відсотках до закупівельної ціни:
для молока вищого ґатунку - 25 відсотків;
для молока першого ґатунку - 20 відсотків.
Положення по нарахуванню та виплаті зазначених у частині першій цієї статті коштів для державної підтримки виробників молока, молочної сировини та молочних продуктів затверджуються Кабінетом Міністрів України за погодженням з комітетами Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин та з питань бюджету.
Стаття 17. Ціноутворення у сфері виробництва молока, молочної сировини та молочної продукції
Мінімальна закупівельна ціна на молоко і молочну сировину, рівень якої повинен відшкодовувати середньогалузеві нормативні витрати та забезпечувати мінімальний прибуток товаровиробнику, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Мінімальний рівень цін встановлюється до початку бюджетного року. Виходячи із цього рівня Кабінетом Міністрів України визначається обсяг бюджетного фінансування заходів з підтримки виробників молока, який погоджується з комітетами Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин та з питань бюджету.
При реалізації у роздрібній мережі готової продукції промислового виробництва - молочних продуктів (молоко, масло тваринне, кефір) Кабінетом Міністрів України встановлюється гранична межа (верхній рівень) торговельних надбавок.
Стаття 18. Квотування молочної продукції
З метою регулювання ринку молока та молочних продуктів установлюються квоти сільськогосподарським товаровиробникам на обсяги виробництва та продажу молока переробним підприємствам та обсяги поставки молочної продукції до державного матеріального резерву.
Квоти на виробництво молока та поставку молочної продукції до державного резерву в цілому щорічно встановлюються Кабінетом Міністрів України, по областях та підприємствах - центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики за участю галузевих формувань та обласних державних адміністрацій.
Стаття 19. Фонд сприяння розвитку ринку молока і молочних продуктів
Фонд сприяння розвитку ринку молока і молочних продуктів (далі - Фонд) створює центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики з метою:
поліпшення якості молока і молочних продуктів;
реклами молочних продуктів;
підтримки добровільних професійних організацій, які представляють інтереси сільськогосподарських та переробних підприємств в органах державного управління;
допомоги в організації виставок і участі в торгах.
Внески до Фонду сплачуються:
суб'єктами господарювання, які виробляють молоко, - з кожного кілограма проданого на переробку молока у розмірі 0,2 копійки;
молокопереробними підприємствами - з кожного кілограма молока, закупленого для промислової переробки, в розмірі 0,2 копійки.
Порядок нарахування внесків до Фонду та використання його коштів затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики.
Стаття 20. Узгоджувальна комісія
Узгоджувальна комісія (далі - Комісія) створюється центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики з метою погодження та подання рекомендацій щодо закупівельних цін на молоко, оптово-відпускних цін на молочну продукцію та торговельних надбавок.
Комісія є колегіальним органом і складається з рівної кількості представників від виробників молока, молочної сировини, підприємств або організацій, які об'єднують переробні підприємства, а також організацій, які представляють інтереси підприємств, що реалізують молочну продукцію.
Члени Комісії можуть бути відкликані за заявою організації, яка запропонувала їх кандидатури.
Строк повноважень Комісії - два роки.
Стаття 21. Відповідальність за порушення норм цього Закону
За порушення норм цього Закону щодо виробництва, переробки та реалізації молока, молочної сировини та молочних продуктів посадові особи і фізичні особи притягаються до відповідальності згідно із законом.
До суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у формі штрафів у разі відсутності атестата та інших документів, якими дозволяється провадження діяльності з виробництва та переробки молока, молочної сировини і молочних продуктів, та порушення вимог поводження з відходами молочної сировини, у разі порушення вимог показників щодо їх якості та безпеки і технології - у розмірі 100 відсотків вартості реалізованої продукції.
Застосування фінансових санкцій здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Стаття 22. Міжнародне співробітництво у сфері забезпечення належної якості та безпеки молока, молочної сировини і молочних продуктів
Міжнародне співробітництво у сфері забезпечення належної якості та безпеки молока, молочної сировини і молочних продуктів здійснюється шляхом:
участі в роботі міжнародних організацій;
укладання міжнародних договорів;
гармонізації нормативних документів, норм і правил з міжнародними стандартами, нормами та правилами, які визначають вимоги до якості та безпеки молока, молочної сировини і молочних продуктів, а також ветеринарно-санітарними вимогами;
обміну інформацією про заходи, які вживаються для забезпечення належної якості та безпеки молока, молочної сировини і молочних продуктів.
Якщо міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються правила міжнародних договорів України.
Стаття 23. Прикінцеві положення
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
2. Суб'єкти господарювання, які здійснюють виробництво молока, молочної сировини та молочних продуктів, можуть провадити відповідну діяльність без одержання атестата і занесення до відповідного реєстру, але не більше ніж протягом одного року після набрання чинності цим Законом.
3. Кабінету Міністрів України в тримісячний строк внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції про внесення змін до законів України, що випливають із цього Закону, та привести свої нормативно-правові акти у відповідність з вимогами цього Закону.
Президент України Л.КУЧМА
м. Київ, 24 червня 2004 року
N 1870-IV
З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про стимулювання розвитку сільського господарства
на період 2001-2004 років
(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 11, ст.52) (Із змінами, внесеними згідно із Законом 2514-III (2514-14) від 07.06.2001, ВВР, 2001, N 33, ст.178)
Цей Закон визначає основні засади державної політики на період реформування сільського господарства протягом 2001-2004 років як пріоритетної галузі народного господарства.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:
галузеві нормативні витрати – сума витрат суб'єктів господарювання в процесі виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції, визначена на основі суспільно-необхідних по галузі нормативних витрат, продуктивності землі і тварин;
заставна ціна (ціна підтримки) – гарантована державою ціна продукції, яка відшкодовує середньо галузеві нормативні витрати та забезпечує мінімальний прибуток, достатній для відтворення виробництва;
знижена кредитна ставка –ставка, яка застосовується при наданні кредитів сільськогосподарським підприємствам у режимі спеціального кредитування;
компенсація кредитних ставок –відшкодування державою частини вартості кредитів, одержаних сільськогосподарськими товаровиробниками за комерційними ставками згідно з договорами;
кредитне забезпечення сільського господарства – система заходів держави, спрямованих на задоволення потреб сільськогосподарських товаровиробників у кредитних ресурсах у визначений період;
норма прибутку –показник, що характеризує відношення прибутку до середньорічної вартості основних та оборотних засобів, включаючи вартість землі;
продукція сільського господарства (сільськогосподарська продукція) – продукція, що виробляється в сільському господарстві та відповідає кодам 01.11-01.42 та 05.00.1-05.00.42 Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-97;
режим спеціального кредитування – система заходів держави, спрямованих на кредитне забезпечення сільськогосподарських підприємств з урахуванням специфіки їх виробничо-фінансової діяльності;
сільське господарство (сільськогосподарське виробництво) – вид господарської діяльності з виробництва продукції, яка пов'язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі;
сільськогосподарський товаровиробник – фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією;
сільськогосподарське підприємство (включаючи селянське (фермерське), рибальське та рибницьке господарства) – юридична особа, основним видом діяльності якої є вирощування та переробка сільськогосподарської продукції, виручка від реалізації якої становить не менше 50 відсотків загальної суми виручки.
Стаття 2. Основні засади взаємодії органів державного управління та сільськогосподарських товаровиробників
Пріоритетний розвиток сільського господарства забезпечується шляхом:
Розділ II
ЦІНОУТВОРЕННЯ ТА ПІДТРИМКА ДОХОДІВ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ
Стаття 3. Цінова політика і підтримка доходів виробників сільськогосподарської продукції
Цінова політика в сільському господарстві здійснюється на основі вільного ціноутворення у поєднанні з державним регулюванням та підтримкою доходів сільськогосподарських товаровиробників та антимонопольним контролем за цінами на продукцію сільського господарства та матеріально-технічні ресурси (послуги), що ним споживаються.
Для сільськогосподарських товаровиробників, переробних, постачальницьких, обслуговуючих та інших підприємств і організацій ціни на товари, роботи та послуги формуються виходячи з попиту і пропозиції з урахуванням державної підтримки на основі галузевих нормативних витрат і норми прибутку в середньому по народному господарству.
Цінова політика та підтримка доходів сільськогосподарських товаровиробників спрямовуються на забезпечення відтворення виробництва сільськогосподарської продукції на основі запровадження заставних цін (цін підтримки), регулювання доходів через систему державних дотацій та субсидій.( Частину четверту статті 3 виключено на підставі Закону N 2514-III ( 2514-14 ) від 07.06.2001 )
Держава створює систему моніторингу цін на сільськогосподарську продукцію та матеріально-технічні ресурси (послуги), що використовуються в сільському господарстві.
Розділ III
ПОДАТКОВА ТА БЮДЖЕТНА ПОЛІТИКА
Стаття 4. Оподаткування сільськогосподарських товаровиробників
На період дії цього Закону не вносяться зміни в законодавство, що можуть спричинити збільшення податкового навантаження на сільськогосподарських товаровиробників.
При впровадженні результатів наукових досліджень звільняється від оподаткування фінансування наукових розробок для сільськогосподарського товаровиробництва.
Стаття 5. Оподаткування експортно-імпортних операцій
Звільняються від сплати ввізного мита, оподаткування податком на додану вартість комплектуючі вироби та запасні частини до сільськогосподарської техніки.
Не застосовується стягнення мита та інших податків при ввезенні на митну територію України комплектуючих виробів та запасних частин до сільськогосподарської техніки, засобів захисту рослин і тварин, які не виробляються в Україні. (Частина друга статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2514-III (2514-14 ) від 07.06.2001 )
Стаття 6. Фіксований сільськогосподарський податок
На період до 1 січня 2004 року сільськогосподарські підприємства сплачують фіксований сільськогосподарський податок відповідно до Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок" (320-14 ).
Стаття 7. Податок на додану вартість
Встановити, що до 1 січня 2004 року податок на додану вартість при реалізації сільськогосподарської продукції залишається в розпорядженні сільськогосподарських підприємств і використовується для поповнення основних та оборотних засобів.
До 1 січня 2004 року сума податку на додану вартість, що повинна сплачуватися до бюджету переробними підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко та молочну продукцію, м'ясо та м'ясопродукти, у повному обсязі спрямовується виключно для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам м'ясо в живій вазі та молоко.
Стаття 8. Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства
На період до 1 січня 2004 року збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства сплачується відповідно до Закону України "Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства" ( 587-14 ).
Стаття 9. Строки виникнення податкових зобов'язань
Для підприємств, що здійснюють поставки матеріально-технічних ресурсів та надають послуги сільськогосподарським товаровиробникам усіх форм власності, та для сільськогосподарських товаровиробників, що здійснюють реалізацію власної сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки, датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) є дата зарахування коштів від покупця продукції (робіт, послуг) на банківський рахунок платника податків; у разі розрахунків у натуральній формі – дата оприбуткування платником податків продукції (робіт, послуг), отриманої в рахунок оплати за поставлені (реалізовані) товари (роботи, послуги).
Стаття 10. Використання коштів Державного бюджету України на розвиток сільського господарства
Частка видатків Державного бюджету України на фінансування розвитку сільського господарства має бути не меншою 5 відсотків видатків бюджету.
Статті видатків Державного бюджету України щодо фінансування сільського господарства формує безпосередньо Міністерство аграрної політики України виходячи із загальних обсягів бюджетних асигнувань на галузь.
Розділ IV
ОСОБЛИВОСТІ КРЕДИТНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА
Стаття 11. Особливості кредитування сільськогосподарських товаровиробників
Кредитування сільськогосподарських товаровиробників здійснюється в поєднанні загальноприйнятого порядку надання кредитів зі спеціальним режимом кредитування, який враховує особливості ведення сільськогосподарського виробництва та умови проведення економічних і земельної реформ на селі.
Стаття 12. Державна підтримка кредитного забезпечення сільського господарства
Державна підтримка здійснюється на основі механізму кредитного забезпечення сільського господарства, який розробляється Кабінетом Міністрів України.
Складовими механізму кредитного забезпечення сільського господарства є:
визначення обсягів кредитів а рахунок державних ресурсів, які спрямовуються на розвиток сільського господарства;
створення інфраструктури фінансово-кредитного забезпечення сільського господарства;
режим спеціального кредитування, який передбачає за рахунок Державного бюджету України компенсацію ставки за кредитами в розмірі не менше 50 відсотків облікової ставки, встановленої Національним банком України.
Стаття 13. Порядок надання та обліку кредитів, наданих у режимі спеціального кредитування
Для надання та обліку коротко - , середньо - та довгострокових банківських кредитів, наданих у режимі спеціального кредитування, банки відкривають окремі кредитні рахунки. Для здійснення середньо - та довгострокового кредитування можуть відкриватися спеціальні кредитні лінії.
Кредитування здійснюється в напрямах, визначених Кабінетом Міністрів України, через безпосереднє спрямування банками коштів на оплату розрахунково-платіжних документів, поданих позичальниками до сплати.
Авансування виробництва сільськогосподарської продукції для державних потреб здійснюється шляхом перерахування виділених для цього коштів Державного бюджету України на окремі кредитні рахунки позичальників. Авансування оформляється спеціальним договором, який передбачає гарантії поставки продукції.
Стаття 14. Звернення стягнення на земельні ділянки за претензіями кредиторів
Звернення стягнення за претензіями кредиторів на земельну ділянку, що належить громадянинові на праві приватної власності, а також на земельну частку (пай) не допускається, крім випадків, коли вони є об'єктом застави.
Розділ V
СТРАХУВАННЯ РИЗИКІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА
Стаття 15. Відносини у сфері страхування ризиків у сільському господарстві
Обов'язкове страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень здійснюється державними сільськогосподарськими підприємствами, а стосовно врожаю зернових культур і цукрових буряків – сільськогосподарськими підприємствами
всіх форм власності.
Частково страхові платежі по обов'язковому страхуванню врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень компенсуються за рахунок Державного бюджету України у розмірі не менше 50 відсотків витрат, понесених сільськогосподарськими підприємствами.
Розділ VI
МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ
Стаття 16. Міжнародні договори
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила міжнародного договору.
Розділ VII
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗАКОНУ
Стаття 17. Обов'язковість урахування положень цього Закону при розробці і прийнятті законодавчих та інших нормативно-правових актів
Положення Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років" є обов'язковими при розробленні і прийнятті законодавчих та інших нормативно-правових актів.
Розділ VIII
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
2. Дія цього Закону поширюється на правовідносини, які виникли після набрання чинності цим Законом.
3. Визнати таким, що втратив чинність, абзац другий пункту 1 розділу VII "Прикінцеві положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12 ) з дня набрання чинності цим Законом.
4. Кабінету Міністрів України:
Президент України Л.КУЧМА
м. Київ, 18 січня 2001 року N 2238-III
З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру
( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 32, ст.268 )
( Із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003, ВВР, 2003, N 30, ст.247 )
Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади державної політики щодо виробництва, експорту, імпорту, оптової та роздрібної торгівлі цукром.
Стаття 1. Основні поняття і терміни
Для цілей цього Закону вживаються такі поняття і терміни:
бурякоцукровий комплекс - сукупність господарюючих суб'єктів усіх форм власності, які вирощують цукрові буряки, займаються їх переробкою на цукор і здійснюють його реалізацію;
квота поставки цукру на внутрішній ринок (квота "А") - максимальна кількість цукру для поставки на внутрішній ринок з 1 вересня поточного року до 1 вересня наступного року для задоволення внутрішніх потреб;
квота поставки цукру за міжнародними договорами (квота "В") - кількість цукру для поставки за межі України за міжнародними договорами та поповнення, в разі необхідності, квоти "А";
квота "С" - цукор, вироблений понад квоти "А" та квоти "В" і призначений для реалізації його власниками виключно за межами країни;
мінімальна ціна на цукрові буряки - нижня межа ціни при укладанні угод купівлі-продажу цукрових буряків для виробництва цукру в межах квоти "А" та квоти "В";
мінімальна ціна на цукор - нижня межа ціни при укладанні угод купівлі-продажу на внутрішньому ринку України в обсягах квоти "А";
оптова торгівля цукром - діяльність з придбання та продажу цукру для його наступної реалізації підприємствам роздрібної торгівлі, іншим суб'єктам підприємницької діяльності;
роздрібна торгівля цукром - діяльність з продажу цукру громадянам та іншим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків.
Стаття 2. Державне регулювання виробництва цукру та вирощування цукрових буряків
1. Обсяги виробництва цукру, що поставляється на внутрішній ринок України, обмежуються квотою "А". Обсяги виробництва цукру, що призначений для поставок за межі України з метою виконання зобов'язань держави за міжнародними договорами, обмежуються квотою "В".
2. Граничні розміри квоти "А" та квоти "В" визначаються щорічно Кабінетом Міністрів України.
3. Обсяги виробництва цукру в межах квоти "А" та квоти "В" розподіляються між цукровими заводами органом, уповноваженим Кабінетом Міністрів України, на конкурсних умовах. Розподіл обсягів виробництва цукру в межах квоти "А" та квоти "В" здійснюється не пізніше 1 січня поточного року.
4. Порядок та умови розподілу обсягів виробництва цукру в межах квоти "А" та квоти "В" визначаються Кабінетом Міністрів України.
5. Обсяги вирощування цукрових буряків для виробництва цукру в межах квоти "А" та квоти "В" визначаються щорічно Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом і розподіляються обласними та районними органами виконавчої влади на конкурсних умовах.
Стаття 3. Державне регулювання реалізації цукру
1. У межах квоти "А" за заявками підприємств, які займаються оптовою торгівлею цукром, уповноваженим Кабінетом Міністрів України органом видаються спеціальні дозволи (ліцензії) на реалізацію цукру на ринку України з урахуванням квартальних і місячних обсягів.
2. Оптова торгівля цукром на внутрішньому ринку України здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності за наявності у них спеціального дозволу (ліцензії). Кількість ліцензій на здійснення оптової торгівлі цукром не обмежується.
3. Роздрібна торгівля цукром може здійснюватися виключно особами, які зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством України.
4. Суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють роздрібну торгівлю цукром, мають право одержувати призначений для реалізації цукор виключно від осіб, які мають спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення оптової торгівлі цукром.
5. Для стабільного забезпечення потреб внутрішнього ринку цукром протягом року та недопущення значних сезонних коливань ціни на нього визначаються квартальні та місячні обсяги реалізації цукру.
6. У межах квоти "В" за заявками підприємств, які здійснюють експорт цукру, уповноваженим Кабінетом Міністрів України органом видаються спеціальні дозволи (ліцензії) на реалізацію цукру за межі України згідно з міжнародними договорами з урахуванням квартальних і місячних обсягів.
Реалізація цукру квоти "В" здійснюється за цінами, що визначаються міжнародними договорами.
7. Реалізація цукру з квоти "В" та квоти "С" на внутрішньому ринку України забороняється.
8. Облік операцій з реалізації цукру з квот "А", "В" та "С" здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
9. Захист вітчизняних виробників від імпорту цукру та продуктів з підвищеним вмістом цукру здійснюється відповідно до законодавства України.
10. Ввезення цукру в Україну фізичними особами здійснюється лише в обсягах, що необхідні для власного споживання, граничні розміри якого визначаються Кабінетом Міністрів України.
11. Виробництво цукру в Україні з імпортної сировини допускається виключно за умови подальшого вивезення готової продукції у повному обсязі за межі України в терміни, передбачені законодавством України.
Стаття 4. Органи, які здійснюють регулювання виробництва і реалізації цукру
1. Заходи щодо регулювання виробництва і реалізації цукру визначає Кабінет Міністрів України.
2. Заходи щодо регулювання виробництва і реалізації цукру здійснюють уповноважені Кабінетом Міністрів України органи.
Рішення органів, які за дорученням Кабінету Міністрів України здійснюють заходи щодо регулювання виробництва та реалізації цукру, підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку і є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами підприємницької діяльності.
Стаття 5. Закупівля цукру для забезпечення державних потреб
1. Обсяги закупівлі цукру для задоволення внутрішніх державних потреб, а також для виконання зобов'язань держави за міжнародними договорами визначаються щорічно Кабінетом Міністрів України. Закупівля цукру для задоволення державних потреб здійснюється органами (підприємствами), уповноваженими Кабінетом Міністрів України.
2. Відносини між органами (підприємствами), що здійснюють закупівлю цукру для державних потреб, і виробниками цукру регулюються нормами законодавства України та положеннями угод, що між ними укладаються.
3. Закупівля цукру для задоволення державних потреб здійснюється за умови попереднього фінансування витрат виробників цукру та цукрових буряків у межах мінімальних цін на відповідну продукцію, встановлених згідно з порядком, що передбачений цим Законом. У межах попереднього фінансування зазначених витрат може застосовуватися державне матеріально-технічне забезпечення виробників цукру та вирощування цукрових буряків.
Обсяги і порядок попереднього фінансування та державного матеріально-технічного забезпечення виробників цукру та цукрових буряків передбачаються Державним бюджетом України.
При цьому попереднє фінансування витрат виробників цукрових буряків здійснюється в такому порядку:
40 відсотків - до початку весняних польових робіт;
60 відсотків - до початку сезону збирання цукрових буряків.
4. Грошові розрахунки між органами (підприємствами), що закуповують цукор для задоволення державних потреб, і виробниками цукру та цукрових буряків здійснюються через Державне казначейство України.
Стаття 6. Ціноутворення в бурякоцукровому комплексі
1. Мінімальна ціна на цукрові буряки, які поставляються для виробництва цукру квоти "А" та квоти "В", і мінімальна ціна на цукор квоти "А" визначаються щорічно Кабінетом Міністрів України за пропозиціями Міністерства агропромислового комплексу України з урахуванням базисної цукристості.
2. Мінімальна ціна на цукрові буряки, які поставляються для виробництва цукру квоти "А" та квоти "В", і мінімальна ціна на цукор квоти "А" встановлюються щорічно до 1 січня поточного року із застосуванням щомісячних індексів інфляції.
3. Мінімальні ціни на цукор і цукрові буряки встановлюються на рівні, що забезпечує прибутковість виробництва відповідних видів продукції.
Стаття 7. Відносини між учасниками бурякоцукрового комплексу
Відносини між цукровими заводами, бурякосіючими господарствами та іншими суб'єктами бурякоцукрового комплексу здійснюються на основі господарських договорів, які укладаються між ними відповідно до цього Закону.
Типові умови господарських договорів, що затверджуються Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом, є обов'язковими до застосування у відносинах між цукровими заводами, бурякосіючими господарствами та іншими суб'єктами бурякоцукрового комплексу всіх форм власності.
Стаття 8. Кредитування товаровиробників
З метою недопущення спаду виробництва цукру в Україні та створення умов для нарощування обсягів його виробництва здійснюється пільгове державне кредитування виробників цукру та цукрових буряків.
Обсяги коштів, що призначаються для надання кредитів виробникам цукру та цукрових буряків, визначаються Державним бюджетом України на поточний рік.
Умови та порядок надання таких кредитів, терміни та порядок їх повернення встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 9. Контроль за виконанням цього Закону та відповідальність за його порушення
1. Контроль за виконанням умов виробництва та реалізації цукру, що встановлені цим Законом, здійснюється Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами.
2. За порушення норм цього Закону юридичні та фізичні особи притягаються до відповідальності згідно з законодавством України.
3. У разі поставок цукру на внутрішній ринок понад встановлену квоту або реалізації його за цінами, що нижчі від визначеної мінімальної ціни, з суб'єкта підприємницької діяльності стягується штраф у розмірі подвійної вартості цукру, реалізація якого здійснена з порушенням встановленого порядку.
Зазначений штраф стягується до місцевого бюджету за місцем реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, винного в порушенні норм цього Закону.
Рішення про стягнення штрафів приймаються судом за позовами органів, які за дорученням Кабінету Міністрів України здійснюють контроль за виконанням цього Закону. ( Абзац третій частини третьої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 )
4. Дії органів, що за дорученням Кабінету Міністрів України здійснюють контроль за виконанням цього Закону, можуть бути оскаржені до суду згідно з порядком, встановленим законодавством України. ( Частина четверта статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 )
Стаття 10. Прикінцеві положення
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
2. Кабінету Міністрів України в місячний термін після набрання чинності цим Законом:
подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів України у відповідність із цим Законом;
привести свої рішення у відповідність із цим Законом;
забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом;
визначити перелік органів, які здійснюють повноваження у сфері державного регулювання виробництва і реалізації цукру, та затвердити нормативно-правові акти, що необхідні для виконання цього Закону;
розробити та прийняти нормативні акти, що стосуються порядку визначення мінімальних цін на цукор і цукрові буряки, а також конкурсного розподілу квот на виробництво цукру та цукрових буряків;
визначити у встановленому порядку граничні обсяги цукру, що може ввозитися в Україну фізичними особами для власного споживання.
Президент України Л.КУЧМА
м. Київ, 17 червня 1999 року
N 758-XIV
PAGE 61