Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1.СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ ЖИТТЯ В УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ
Україна під владою Російської імперії
Економічний розвиток України в першій половині XIX ст. характеризувався розкладом феодально-кріпосницької системи. У цей період сільське господарство було головним сектором економіки.
У першій половині XIX ст. в аграрній сфері домінувало поміщицьке землеволодіння.
На українських землях, що належали Російській імперії, воно становило майже 75% усієї землі. Незважаючи на таку значну концентрацію земельних угідь в руках поміщиків, їхні господарства занепадали.
Причини занепаду поміщицьких господарств:
- посилювання панщини та скорочування селянських наділів, що призводило до розорення селянства і деградації поміщицьких господарств;
-зростання заборгованості поміщиків державі, що становила у першій половині XIX ст. понад 83 млн. крб. Тому наприкінці 50-х років поміщиками було оформлено під заставу майже кожен четвертий маєток в Україні.
Селяни в той період поділялися на поміщицькі та державні. Поміщицькі селяни переважали у Східній Україні, Правобережжі, а державні - на Лівобережжі та Півдні України.
Відробіткова, грошова і натуральна ренти були основними формами експлуатації селян. Сільськогосподарське виробництво було малоефективним через рутинний стан техніки та технологічно відсталу традиційну систему землеробства. У середині XIX ст. землю обробляли тими ж знаряддями праці, що й століття тому - плугом, сохою, серпом, косою.
Розвиток промисловості 30-х років XIX ст. характеризується також глибокими змінами. Це початок промислового перевороту. Суть його полягала у поступовому переході від феодальної мануфактури до капіталістичної фабрики.
Утвердження фабрично-заводського (машинного) виробництва починає переважати в таких галузях, як металообробна, текстильна, тютюнова, склодувна та ін. Мануфактури ще довго зберігалися у цукровій і горілчаній промисловості. Особливо швидкими темпами розвивався Південний регіон.
У40-50-х роках в Україні почало розвиватись сільськогосподарське машинобудування. Зростання попиту на метал зумовило виникнення нових чавуноливарних та залізоробних підприємств, які будуватись на Луганщині, Київщині, Одещині. Розвивалися й інші галузі промисловості - салотопна, шкіряна, свічкова, миловарна.
Розвиток товарно-грошових відносин відбився і на сільському господарстві. Зростала його товарність. Поглиблювалася спеціалізація окремих регіонів України. Так, Південь спеціалізувався на вирощуванні пшениці, тонкорунного вівчарства, а Правобережжя - на вирощуванні цукрових буряків. Отже, дореформений період економічного розвитку характеризувався досить швидким зростанням промисловості.
Розвиток ринкових відносин спонукав пожвавлення торгівлі. У першій половині XIX ст. значна частина населення України уже була тісно пов'язана з ринковим обігом.
Вихід до Чорного моря дав Україні нові шляхи для зовнішньої торгівлі. Вагоме місце в українському експорті зайняв хліб, насамперед пшениця, яка становила 90% всього хлібного експорту. Український хліб споживали Туреччина, Греція, Італія, Франція, а також Англія, Австрія, Пруссія. Крім хліба, Україна експортувала лляне насіння, конопляне прядиво, тютюн, вовну, шкіру, смушки, топлене сало, олію, худобу, мед, віск, рибу тощо. Зростання промислового й сільськогосподарського виробництва, розвиток торгівлі сприяли розвитку міст України. Швидко зростали Харків, Одеса, Херсон, Миколаїв. Протягом 1811 - 1858 рр. кількість міського населення України зросла з 512,5 тис. до 1456,8 тис. осіб, тобто майже втричі.
Отже, у першій половині XIX ст. домінуючою залишалася феодально-кріпосницька система господарювання, заснована на власності поміщиків на землю, прикріпленні селян та їх особистої залежності від пана.
З економічної структури феодального суспільства поступово формувалися капіталістичні відносини. Це було зумовлено посиленням товарно-грошових відносин та іншими факторами буржуазної модернізації.
У другій половині XIX ст. феодально-кріпосницька система в обох імперіях зазнала глибокої кризи. Вийти з неї можна було шляхом ліквідації кріпосного права і проведення реформ, що сприяло б розвитку ринкових відносин. 19 лютого 1861 року Олександр II видав маніфест про скасування кріпосного права.
Швидкими темпами почали розвиватися в Україні насамперед такі галузі важкої промисловості, як вугільна, залізорудна, металургійна, машинобудівна. Головною вугільною базою України став Донецький басейн. Швидкими темпами розвивалися в Східній Україні харчова, лісопильна, швейна та інші галузі промисловості. Розвиток промислового виробництва України супроводжувався швидким зростанням залізничного транспорту.
Значну роль у розвитку української промисловості належала іноземному капіталу. Ключові позиції в кам'яновугільній, залізорудній і металургійній промисловості в Східній Україні зайняли французький, бельгійський, англійський і німецький капітали. На початку XX ст. іноземцям в Україні належало близько 90 % акціонерного капіталу монополістичних об'єднань. Розвиток індустрії України відбувався однобічно. До першої світової війни на українську промисловість припадало 70% усього видобутку сировини імперії і лише 15% готових товарів. Це - результат колоніальної економічної політики Росії щодо українських земель, нещадної експлуатації царизмом їхніх природних і людських ресурсів.
Отже, головним чинником розвитку України другої половини XIX ст. стала реформа 1861 року. Саме вона створила умови для розвитку капіталістичних відносин в Україні. Значного розвитку набуває промисловість. В Україні сформувалося два промислові райони: центром важкої промисловості була Катеринославська губернія, а також міста Харків, Миколаїв, Одеса; центром цукрово-гуральної промисловості була Правобережна Україна (Київська, Подільська та Волинська губернії). В цей час бурхливо будуються залізниці.
Західноукраїнські землі під владою Австро-Угорської імперії
Західноукраїнські землі перебуваючи у складі Австро-Угорської імперії, були економічно відсталими. На початку ХІХ ст. промисловість краю залишалась на ремісничо-мануфактурному рівні. Галичина, Буковина і Закарпаття були найбільш відсталими регіонами.
На початку XIX ст. промисловість краю залишалась на ремісничо-мануфактурному рівні. Повільно відбувався розвиток капіталістичних відносин на західноукраїнських землях. Австро-угорський уряд свідомо гальмував тут розвиток економіки і передусім промисловості, прагнув перетворити ці землі на ринок збуту і джерело сировини, в аграрно-сировинний придаток метрополії.
ВИСНОВОК: кріпацтво та колоніальна політика Австрійської імперії стримували переростання мануфактурної промисловості у фабричну, гальмували економічний розвиток західно-українських земель.
Внаслідок революції 1848-1849 рр. на західноукраїнських землях, що входили до складу Австрійської імперії, склалися умови для розвитку капіталізму.
Вирішальну роль у переведенні народного господарства на ринкові відносини відіграла реформа 1848 р.
Ознаки капіталістичного розвитку в 30-х роках були дуже слабкими. Вони виявлялися головним чином у діяльності торгово-лихварських об'єднань - Крайової кредитної спілки, Спілки товариств із збуту худоби та ін. З 60-х років спостерігається виразне промислове пожвавлення. Будівництво залізниць тісніше зв'язало край із західними провінціями Австро-Угорщини. Особливо швидкими темпами розвивалася нафтова промисловість. Водночас розвивалися озокеритова промисловість, видобуток бурого вугілля, виробництво солі.
Підвищення попиту на ліс для промислових цілей у цей період сприяло розвиткові лісової промисловості. Наприкінці XIX ст. починається становлення металообробної і машинобудівної промисловості з виробництва нафтового устаткування, сільськогосподарських машин. Розвивається і промисловість, пов'язана з переробкою сільськогосподарської продукції: винокурні заводи, тютюнові фабрики, борошномельні, пивоварні підприємства, на початку 90-х років - цукрові заводи. Суспільний поділ праці, господарська спеціалізація зумовили пожвавлення торгівлі.
Розвиток торгівлі зумовив розвиток банківської справи та концентрації капіталу. На західноукраїнських землях активно діяли земельний, іпотечний і торгово-промисловий банки. Велике значення для розвитку банківської справи мав іноземний капітал, зокрема австрійський. У 90-х роках австрійський капітал контролював акціонерні компанії, пов'язані з видобутком нафти, проте, згодом сам опинився в залежності від могутніших - німецького, англійського і французького, що негативно позначилося на розвитку як Австрії, так і західноукраїнських земель.
У процесі утвердження ринкових відносин зростали міста Львів, Дрогобич, Станіслав. Стрий, Коломия, Тернопіль, Чернівці, Мукачеве та ін. Змінювалася й соціальна структура суспільства - формувався середній клас і клас вільнонайманих робітників.
У великих маєтках, а згодом і в селянських господарствах, почалося впровадження у землеробство сільськогосподарських машин та поліпшених знарядь праці (вдосконалених залізних плугів і борін, культиваторів, сівалок, косарок, молотарок, віялок тощо). У грунт почали вносити органічні та мінеральні добрива, пропагувались агротехнічні знання, з'явились навчальні заклади сільськогосподарського профілю (сільськогосподарська школа в Дублянах).
Становлення фабрично-заводської промисловості відбулося в останній чверті XIX ст.