Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Київський університет імені Тараса Шевченка
На правах рукопису
Кузнецова
Олена Дмитрівна
УДК 174 : 070(477)
Ціннісно-етичне регулювання
журналістської діяльності
в Україні
10.01.08 - журналістика
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук
Київ 1999
Дисертацією є рукопис
«Ціннісно-етичне регулювання журналістської діяльності в Україні»
Робота виконана на кафедрі української преси Львівського державного університету імені Івана Франка
Науковий консультант – доктор філологічних наук, професор факультету журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка Здоровега Володимир Йосипович
Офіційні опоненти:
доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри Інституту журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка Шкляр Володимир Іванович,
доктор філологічних наук, професор, старший науковий співробітник Інституту народознавства НАНУ (м. Львів) Шаповал Юрій Григорович,
доктор філологічних наук, професор Дрогобицького педінституту Феллер Мартен Давидович
Провідна організація – Українська академія друкарства (м.Львів)
Захист відбудеться 8 вересня 1999 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.34 Київського університету імені Тараса Шевченка за адресою: м.Київ, вул. Мельникова, 36/1.
З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка за адресою:
м. Київ, вул. Володимирська, 58.
Автореферат розісланий «6» серпня 1999 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради,
доктор філологічних наук,
професор В.Ф. Іванов
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
Суть, значущість наукової проблеми. Засоби масової інформації України є важливими соціальними інститутами, що впливають на життя суспільства, формують його культуру, мораль. Після здобуття державної незалежності в Україні якісно й кількісно змінилася структура ЗМІ, їхні ціннісно-етичні орієнтири. Поряд із державними газетами, журналами, радіо й телебаченням існують недержавні: комерційні, партійні, незалежні ЗМІ, останні засновані журналістськими колективами редакцій, творчими, професійними спілками, громадськими неполітичними організаціями.
Системна трансформація суспільства спричинила зниження його моралі і ЗМІ зокрема. Проголосивши в Конституції побудову демо кра тич ної, правової, соціальної держави, Україна зробила демократичний вибір, зорієнтувалася на громадянське суспільство. За таких умов журналісти зобов’язані спиратися на цінності громадянського суспільства, популяризувати їх, мати демократичну систему ціннісно-етичного регулювання журналістської діяльності, тоді й мета інформування буде досягнута без патогенного впливу на суспільство, його культуру і мораль.
Стан дослідження проблеми. З комплексу проблем ціннісно-етичного регулювання журналістської діяльності найбільше дослідженими є питання журналістської етики. У США з цієї теми вийшло чимало книг досвідчених журналістів, викладачів, де переважає аналіз проблемних ситуацій морального вибору журналіста й немає теоретичних узагальнень [290, 287, 296, 300, 306]1. Одним з перших систематизованих посібників із журналістської етики, що вийшов у США 1924 р., була «Етика в журналістиці» Нельсона Кроуфорда [292]2. Відомі праці з журналістської етики Кирила Нешева з Болгарії, Дюла Екка з Угорщини [302, 311]3.
У колишньому Радянському Союзі дослідженню журналістської етики присвячені праці Р.Бухарцева, В.Теплюка, Д.Авраамова [40, 42, 234, 235]1. З українських дослідників деякі питання журналістської етики у своїх працях порушували В.Здоровега [91]2, В.Іванов [97]3 А.Москаленко [155]4, Б.Потятиник [187]5, О.Кузнецова [126]6 та інші. Дослідник з української діаспори К.Костів коротко виклав моральні й етичні засади журналіста у книзі А.Животка «Історія української преси».
Хоча дослідження проблем етики розпочалося ще у 20-ті роки ХХ ст., у колишньому Радянському Союзі відкидали всі зарубіжні концепції, якщо вони не відповідали комуністичній ідеології, класовому підходу до оцінки моральних явищ. Замість кодексів журналістської етики до середини 80-х років висувався принцип партійного керівництва пресою, ідея партійної відповідальності журналіста. Лише у вересні 1988 р. вперше були повністю обнародувані в Радянському Союзі «Міжнародні принципи професійної етики журналіста», прийняті 1983 р. міжнародними і регіональними організаціями журналістів.
У 60-ті роки в СРСР розпочалося дослідження загальних проблем етики, у 70-ті – професійної етики. Навколо етичних питань з професійної етики журналістики виникає дискусія, з’являються перші наукові праці Р.Бухарцева і В.Казакової, остання захищає кандидатську дисертацію [40, 98]7. У Києві в 1983 р. вийшла монографія Є.Федоренка «Професійна етика», де йдеться про виробничу етику, етику керівника, судову, дипломатичну й театральну етику, та не згадано журналістську.
У 1988 р. виходить навчальний посібник професора Є.Прохорова, в якому стисло викладені основи журналістської етики. Монографія Д.Авраамова «Професійна етика журналіста» (М., 1991 р.) вперше в СРСР дає об’єктивний, науковий підхід до журналістської етики, досліджує професійну мораль журналіста в моральній системі радянського суспільства, звертаючи основну увагу на стосунки журналіста з читачами, джерелами інформації, героями матеріалів і колегами. Автор цієї книги висуває гіпотезу про розвиток професійної етики журналістів відповідно до різновидів засобів масової інформації.
Обгрунтування необхідності дослідження. В Україні майже немає комплексних, системних теоретичних, емпіричних досліджень ціннісно-етичного регулювання журналістської діяльності, що виявляли б стан моралі в ЗМІ, розкривали шляхи підвищення їх якості, забезпечуючи науковий рівень розвитку їх моральності. Актуальними є фундаментальні, емпіричні, комплексні дослідження, що виявляють роль, значення журналістської етики і моралі в перехідний період до демократії, моральні критерії їх діяльності, взаємозалежність розвитку суспільства і ЗМІ, впливу системної суспільної трансформації на їх трансформацію, явища, стан моралі у ЗМІ для вироблення концепції демократичного ціннісно-етичного регулювання журналістської діяльності в Україні.
Зважаючи на світоглядну кризу, особливо актуальними є дослідження етичних цінностей, що повинні бути притаманні журналістам, котрі відповідальні за формування культури аудиторії ЗМІ. На перехідному етапі до демократії нашому суспільству потрібне визнання універсальної ідеї, цінності, що згуртовувала б різні суспільні групи, партії, конфесії, визначала б мету розвитку суспільства. Формування демократичних журналістських цінностей, етичних норм стає сьогодні однією з передумов становлення демократичного суспільства. Це зумовило необхідність провести комплексне наукове дослідження засад журналістської етики і на його основі вивчити стан моралі преси, виявити моральні явища, наслідки, спричинені трансформацією суспільства, преси, розробити шляхи розв’язання проблеми – проект кодифікованого кодексу журналістської етики і концепцію ціннісно-етичного регулювання журналістської діяльності.
Теоретичні проблеми журналістської етики і практичні проблеми журналістської моралі стали об’єктом комплексного дослідження. Викладений у дисертації теоретичний, методичний і фактичний матеріал покликаний переконати у відповідальності журналістів за стан демократії у суспільстві, необхідності охорони демократичних завоювань.
Актуальність, значення дослідження. Конституційно закріплена свобода слова дала змогу журналістам України всебічно відтворювати сучасні події та явища, розширити межі критики суспільства і людини. В умовах відсутності органів цензури, долаючи тенденції до прикрашання життя, згладжування суперечностей (великою мірою притаманні радянським ЗМІ), журналісти України словом розчищають дорогу новому громадянському суспільству, відкрито й критично говорять про проблеми. Проте свобода слова в засобах масової інформації не означає вседозволеності, безвідпові дальності редакцій, журналістів за порушення етичних вимог. Довільне поводження зі словом у ЗМІ зумовлює соціальні наслідки, передусім деформує політичну, соціальну, економічну, культурну орієнтацію людей. Часто журналісти, не маючи чітких моральних орієнтирів, досвіду належного поводження зі словом, у гонитві за дешевою популярністю вдаються до пошуку «смажених фактів», тенденційності у відтворенні, необгрунтованої критики, а то й дифамації, компрометації, остракізму. Чимало журналістів, редакцій притягають до правової відповідальності за порушення честі, гідності громадян та ділової репутації фірм, установ, організацій. Інтерес до журналістської етики має важливе значення ще й тому, що пов’язаний із маніпулюванням mass media масовою свідомістю, негативним впливом на духовний світ людини, її стосунки, поведінку, вчинки.
Проблема ціннісно-етичного регулювання журналістської діяльності є злободенною практичною потребою ЗМІ та суспільства. Бурхливий науково-технічний прогрес, принципові зміни в організації діяльності редакційних колективів, пов’язані з ринковими умовами, потребують від журналістів дотримання високих професійних етичних норм. Кожний журналіст повинен вміти робити моральний вибір у нестандартних ситуаціях, самостійно з’ясувати: де добро, а де зло, що корисне, а що шкідливе.
Нова роль, функції, стан, вплив незалежних періодичних видань, що стали об’єктом дослідження, зумовлюють актуальність дисертаційної роботи. Справжні незалежні ЗМІ сьогодні за місцем у суспільстві повинні бути охоронцями демократії в державі, мати високі моральні засади.
Не довільне розуміння журналістських етичних вимог, а осмислене знання основ журналістської етики, системи етичних документів різних рівнів, висока моральна свідомість журналіста повинні визначати його діяльність. Це зумовлює практичне значення дослідження. Знання норм професійної етики допоможе журналістові зробити правильний моральний вибір, узгодивши суспільні, редакційні й особисті інтереси. Ціннісно-етичні вимоги є орієнтирами в оцінках, судженнях журналістів, пропонують благородні мотиви служіння суспільному благу й людині, регулюють дії, поведінку, вчинки.
Зв’язок з науковими програмами, темами. Дисертаційне дослідження стало результатом наукового пошуку, теоретичного, методичного, практичного розв’язання проблем, які були виявлені під час індивідуального наукового дослідження трансформації незалежної преси України (1991–1998 рр.). Впровадження результатів дослідження відповідає фундаментальній науковій державній програмі «Проблеми нового змісту освіти та методики навчання і виховання», науковим планам факультету журналістики, кафедри української преси Львівського державного університету імені Івана Франка, на якій працює дисертант.
Мета і завдання. Для розв’язання зазначених проблем, з’ясування причин зовнішнього впливу, стану, наслідків, запобігання падінню моралі в матеріалах ЗМІ, поведінці журналістів було проведене комплексне наукове дослідження, мета якого:
– розробити основи журналістської етики;
– створити проект кодифікованого кодексу журналістської етики;
– розробити концепцію ціннісно-етичного регулювання журналістсь кої діяльності, що зумовило такі завдання наукового дослідження:
перевірити гіпотезу внутрішньої трансформації незалежних видань України, перетворення їх у неякісні, бульварні видання;
перевірити гіпотезу про вплив освіти, досвіду редактора на моральний стан видання;
перевірити гіпотезу про залежність моралі видання від фахової освіти творчих працівників;
4) виявити редакційні кодекси журналістської етики;
5) виявити побічний вплив на незалежні видання України;
6) виявити порушення журналістських етичних вимог;
7) диференціювати журналістські етичні вимоги;
8) порівняти етичні вимоги кодексів журналістської етики розвинутих країн світу з українським чинним кодексом і виявити упущення;
оглянути зарубіжні системи саморегулювання ЗМІ;
перевірити гіпотезу впливу трансформації преси на її моральність;
виявити наявність плюралізму думок у незалежних виданнях;
виявити зміну ціннісних орієнтацій журналістів;
обгрунтувати і розробити проект кодифікованого кодексу журна лістської етики;
обгрунтувати демократичну концепцію ціннісно-етичного регулю вання журналістської діяльності;
Вибір напрямів дослідження. Відсутність системного викладу ціннісно-етичного регулювання журналістської діяльності потребує розробки системних засад журналістської етики. Концептуальне бачення журналістської етики як системи взаємопов’язаних розділів аксіології та деонтології спонукало до ціннісного (аксіологічного) бачення основи журналістської етики. Пошук ціннісного критерію журналістської етики й моралі, що пояснював би мету етичної діяльності журналіста привів до гуманізму, перевіреної віками ідеї захисту людини й людства, що не раз рятувала суспільство від краху.
Аксіологічний підхід зумовив потребу з’ясувати ціннісну суть свободи преси, уточнити поняття, виявити правові гарантії та з’ясувати, як її охороняє міжнародне, українське право, де її захистити від зловживань.
Для кращої орієнтації журналістів і правильного морального вибору необхідно було диференціювати етичні цінності. Деонтологічний напрям досліджень спонукав до пошуку ціннісно-етичних нормативних документів журналістської діяльності, поділу їх на види, а також порівняльного аналізу українського й закордонних кодексів журналістської етики, щоб виявити найчастіше зафіксовані у них етичні норми для використання їх у проекті кодифікованого кодексу журналістської етики. Гіпотеза, що існує система ціннісно-етичних нормативних міжнародних, національних, корпоративних, редакційних документів, потребувала перевірки. Спілкування з журналістами дало інформацію про відсутність редакційних кодексів у більшості незалежних газетних видань. Опитування редакторів незалежних видань допомогло точніше з’ясувати це питання. Відсутність редакційних кодексів етики спонукала до вироблення основ службової етики, з’ясування службових етичних обов’язків і заборон під час бесіди, інтерв’ю, прес-конференції. Цей пошук привів до з’ясування журналістських проблем вербального й мовленнєвого етикету та формулювання правил мовця і слухача. Особливо гостро стоїть етична проблема на етапі журналістського відтворення в полемічних і критичних матеріалах, тому важливо було з’ясувати прийоми фальшування в них.
Сучасний журналіст не може ефективно працювати без користування електронною поштою, комп’ютерними мережами і повинен знати етичні вимоги до комп’ютерного спілкування. Огляд наукових статей зарубіжних дослідників допоміг би дати відповідь на це запитання, а також виявити нормативні документи комп’ютерної етики і способи регулювання етичних порушень у кіберпросторі.
В Україні діє система регулювання журналістської діяльності. Щоб виявити її упущення й резерви, в дисертації було розкрито й диференційовано цю систему за залежністю від держави.
Причинна зумовленість етичних порушень у незалежній пресі України викликала гіпотезу про зв’язок між відхиленнями від норм журналістської етики та недостатньою професійною освітою, відсутністю знань норм журналістської етики творчими працівниками, а також недостатнім досвідом редакторів і браком у них фахової освіти. Опитування редакторів могло допомогти перевірити гіпотезу. У процесі дослідження виникло переконання, що крім «внутрішньої» причини порушень журналістської етики в умовах системної трансформації суспільства є і «зовнішня» причина. Для з’ясування зв’язку між ними і виявлення явища трансформації преси, стану її моралі необхідно було провести комплексне дослідження, виявити зміни тиражів, періодичності, виду, формату незалежних видань за роки державної незалежності України. На основі цього дослідження, зважаючи на різке падіння тиражів, зміни періодичності, передбачалося виявити періоди їх різких змін і порівняти їх із тиражами, періодичністю на початку економічних реформ в Україні й під час важливих політичних подій, зокрема виборів. Для з’ясування дотримання етичних вимог, зафіксованих у чинному Кодексі професійної етики українського журналіста, виявлення змін ціннісних орієнтацій було проведено контент-аналіз матеріалів.
Створення концепції ціннісно-етичного регулювання журналіст ської діяльності потребувало врахування, а отже, вивчення зарубіжного досвіду, що можна було зробити на основі наукових досліджень відомих учених. Напрями дослідження зумовили методи й структуру дисертації.
Методи наукового дослідження. Комплексне дослідження охоплювало теоретичний, практичний, методичний рівні розв’язання проблем і потребувало поєднання так званих традиційних, нових, непрямих і гіпотетичних методів дослідження. Дисертаційне дослідження основане на сукупності гносеологічних прийомів дослідження наукової літератури, правових, етичних документів, матеріалів преси. Серед традиційних методів використано логіко-філософські: порівняльний, дедуктивний, індуктивний, морально-аксіологічний. З нових методів – контент-аналіз, метод оцінок, інституційний, нормативно-інституційний, структурний, стилістичний аналіз текстів, соціологічне опитування. Серед непрямих методів – аналіз ціннісно-етичних нормативних, правових документів, статистичний аналіз. Для пояснення девіантності журналістської моралі застосовано гіпотетичні методи. Зокрема метод версій дав змогу пояснити причину і взаємозв’язок виявлених етичних порушень. Створенню та розробленню концепцій сприяв евристичний метод, що охоплював поступове, тривале накопичення теоретичного й дослідницького матеріалу, його систематизацію, осмислення інформації, формулювання ідей, логічну й публічну їх апробацію.
Наукова новизна дослідження. Об’єкти дослідження – незалежна преса України (1991-1998 рр.), предмети – мораль журналістів, ЗМІ, журналістська етика, етикет журналістів, явища трансформації преси, ціннісно-етичне регулювання журналістської діяльності, – ще комплексно не досліджували вчені України. Зроблено спробу вперше системно розробити основи журналістської етики, здійснити типологію етичних вимог і документів, що їх містять. Далі обгрунтовано гуманізм – основний критерій журналістської етики, ідея, що об’єднує демократичне суспільство, всю систему журналістських цінностей, норм і правил. Вперше журналістську етику розглянуто як взаємопов’язані журналістську аксіологію та журналістську деонтологію. На основі системного дослідження міжнародних і національних ціннісно-етичних, нормативних документів проведено порівняльне дослідження зарубіжних журналістських кодексів етики з Кодексом професійної етики українського журналіста, осмислено, проаналізовано службову, етику полеміки, критики, реклами в ЗМІ, комп’ютерну етику журналіста, розроблено проект кодифікованого кодексу журналістської етики.
Принцип свободи преси було розглянуто як свободу ЗМІ – етичну, політичну, соціальну цінності, і, разом з тим, як відповідальність журналістів. Виділено складові свободи ЗМІ: свободу слова в ЗМІ, свободу інформації в ЗМІ, свободу оцінки і свободу висловлювань у ЗМІ, заборону цензури. Виявлено упущення чинного законодавства України, що регулює свободу ЗМІ. Осмислено й проаналізовано українську систему чинного регулювання порушень етичних вимог, виділено їх види: самоконтроль журналістів, редакційне, корпоративне регулювання як саморегулювання та правове, адміністративне регулювання як державне. Проаналізовано системи саморегулювання ЗМІ десяти зарубіжних країн: Швеції, Норвегії, Великобританії, Німеччини, Нідерландів, Австрії, Австралії, Росії, Естонії, Литви. Виділено позитивні риси для запозичення й впровадження в Україні, а також негативні, яких варто уникати. Розроблена концепція демократичного ціннісно-етичного регулювання журналістської діяльності.
Практичне значення і застосування наукових результатів. Проект кодифікованого кодексу журналістської етики готовий до впровадження Спілкою журналістів України й міг би бути основою регулювання моральних порушень у ЗМІ України та інших країн.
Концепція ціннісно-етичного регулювання журналістської діяльності, створення недержавних організацій – Національної ради з етики преси, радіомовлення, телебачення, які, без втручання державних органів, самостійно, регулювали б журналістську діяльність, – мають реальну основу, і автор сподівається, що пропозиції знайдуть практичне застосування. Виявлені упущення в законодавстві про ЗМІ можуть враховувати депутати Верховної Ради України для доповнення чинних й прийняття нових законів. Наукові результати можуть використовувати журналісти, журналістикознавці, політологи, соціологи, етикетознавці, дослідники філософії, загальної етики, історії, права.
Журналістська етика як прикладна, нормативна наука потрібна журналістам-практикам для підвищення культурного, фахового рівня, правильного морального вибору, регулювання журналістської діяльності, попередження судових процесів, етичних помилок. Результати дослідження можуть стати основою створення Кодексу реклами в ЗМІ, Кодексу комп’ютерної етики, редакційних кодексів етики.
Основи журналістської етики, апробовані в навчальному процесі як спецкурс на факультеті журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка, можуть бути впроваджені на факультетах, в Інституті журналістики, закладах підвищення кваліфікації журналістів.
Апробація результатів. Результати досліджень дисертації оприлюд нено на трьох міжнародних і п’яти всеукраїнських наукових конференціях.
Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані у двох монографіях, частково в трьох навчальних посібниках, одному тексті лекцій, а також у восьми матеріалах конференцій і 15 наукових статтях.
Структура дисертації: вступ, шість розділів, висновки, список використаної літератури, додаток.
Загальний обсяг дисертації 398 с., список використаної літератури з 379 позицій, додаток – 150 таблиць на 50 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
Вступ дисертації розкриває суть, значення, стан дослідження проблеми, обгрунтовує його необхідність, дає загальну характеристику дисертації, пояснює актуальність, зв’язок з науковими програмами, темами, містить мету, завдання, вибір напрямів, методи, показує наукову новизну, наукове значення результатів дослідження, апробацію його результатів і публікації.
Перший підрозділ першого розділу «Журналістська етика, мораль, етикет як фактори культури» містить новий погляд на журналістику як галузь інформаційної діяльності, що належить до сфери культури й виконує її функції. Спростовано домінування функцій пропаганди й агітації в ЗМІ, де повинні переважати інформаційна, культурно-виховна функції. Саме останній функції підпорядкована ідеологічна, що передбачає формування політичної, релігійної культури.
Розкрита думка, що журналістська етика інтегрує історію, теорію, методологію моралі преси, телебачення, радіомовлення, сприяє інтеграції їх культур, взаємовпливу і взаємозбагаченню. Доведено, що моральність є основою фахової спроможності журналіста. Відсутність у журналіста доброзичливості, справедливості, чесності, порядності, відповідальності за свою роботу, вміння стримувати негативні емоції, володіти собою є свідченням його професійної непридатності. Моральність журналістів як спроба реалізувати моральний ідеал є визначальним чинником їх професійності. Розкрито особливості моральної культури журналіста, що є важливим видом його духовної культури, основою політичної, правової, релігійної, естетичної культур. Моральна культура журналіста знаходить вираження через культуру міжособового та масового спілкування.
Встановлено відмінність і взаємозв’язок між журналістською етикою та етикетом. Журналістська етика вивчає професійну журналістську мораль як царину належного. Етикет є не тільки зовнішньою формою дотримання правил пристойності, а й знаком доброзичливості, найнижчим рівнем етичних вимог. Ці дві нерівнозначні нормативні системи взаємодіють, сприяють виконанню професійного обов’язку журналіста, формують моральність журналістів, аудиторії ЗМІ.
Другий підрозділ пояснює причину виникнення журналістської етики і моралі практичною потребою регулювання відносин і стосунків, поведінки і вчинків у журналістській діяльності, показує як подолати суперечності між виконанням професійного обов’язку і прагненням використовувати пресу для маніпулювання громадською думкою. Встановлено, що в громадянському суспільстві повинен діяти закон рівноваги суспільних і журналістських інтересів.
Розкрито місце журналістської етики в системі наук. Журналістська етика є соціальною, фаховою, прикладною, нормативною наукою, її об’єкт дослідження – журналістська мораль. Журналістська етика формується на основі загальної етики й журналістикознавства, що стали її своєрідним теоретичним фундаментом, вона активно засвоює нове, що нагромаджується у гуманітарних науках: психології, логіці, соціології та ін. Журналістська етика як самостійна наука вивчає особливості, закономірності, етичні вимоги, ціннісно-етичні нормативні документи журналістської діяльності та їх використання в журналістській практиці для якісного виконання професійного обов’язку. Підсистемами журналістської етики названо індивідуальну етику журналіста, журналістську групову етику (редакційну) й соціальну (корпоративну) етику. Журналістська етика має взаємопов’язані розділи, зокрема аксіологію та деонтологію. Розкрито особливості та функції професійної моралі журналістів. Це не тільки форма свідомості, а й моральна поведінка, її мотиви, підстава моральних оцінок, суджень у журналістських матеріалах, моральні стосунки з людьми у фаховій діяльності, моральний вплив на них у міжособовому й опосередкованому ЗМІ спілкуванні. Професійна мораль журналіста змінюється з розвитком суспільних відносин, науково-технічним прогресом. Основні вимоги до професійної моралі журналіста знаходять втілення спочатку в моральних поглядах і оцінках, згодом у ціннісно-етичних нормах, зафіксованих у нормативних документах журналістської етики: принципах, деклараціях, канонах, кодексах.
Людина як специфічний суб’єкт, об’єкт праці журналіста зумовлює особливості і завдання журналістської етики. Об’єкт журналістської етики – професійна мораль журналістів, дає підстави відносити цю науку до окремої галузі. Журналістська етика досліджує закономірності, етичні цінності, норми, правила, ціннісно-етичні документи журналістської діяльності і має особливу мету: формувати осмислене моральне ставлення до професійного обов’язку, робити гуманістично спрямованим моральний вибір журналістів.
Розкрито предмет журналістської етики як комплекс етичних вимог до фахової діяльності журналістів: етичні цінності, норми, правила поведінки, що зафіксовані у різних ціннісно-етичних документах. Розглянуто не тільки мораль поведінки, манер, стосунків журналістів у професійній діяльності, але й їхній моральний вибір, моральну оцінку поведінки, вчинків героїв у матеріалах ЗМІ, моральний вплив каналів передачі інформації.
Третій підрозділ «Особливості етикету журналіста» пропонує новий погляд на етикет як моральне явище, а не тільки зовнішню форму пристойності. Розкрито особливості та форми етикету журналіста, досить суперечливі правила якого в одних умовах розширюють вимоги загального етикету, в інших – звужують. Залежно від засобів вираження виділено кілька етикетних форм, диференційовано етикет журналіста на офіційний, неофіційний, вербальний, невербальний, кінетичний та ін. Зібрано й узагальнено правила, рекомендації журналістам під час бесід, інтерв’ю, прес-конференцій. Виділено основні етикетні формули вербального етикету: привітання, подяки, прохання, прощання та розроблено методику їх етикетного використання в журналістській діяльності під час спілкування й відтворення в матеріалі. Будь-яка бесіда (і журналістська також), як правило, передбачає обмін думками. Інтерв’ю ж – це не обмін думками, а цілеспрямоване отримання інформації від опитування однієї чи кількох осіб. На відміну від бесіди ролі учасників інтерв’ю зовсім різні: один (опитуваний) виступає як об’єкт, інший (інтерв’юер) – як суб’єкт. Розкрито відмінність етикету соціологічного та журналістського інтерв’ю. Перше обов’язково анонімне, стандартизоване за формою. Викладено особливості етикету прес-конференції, що поєднує правила етикету інтерв’ю, службового та офіційного спілкування. На прес-конференції журналіст – не ведучий, а один з учасників, тому повинен дотримуватися відповідних етикетних вимог.
Розкрито синтетичність журналістського етикету, що поєднує найважливіші риси етикетів ученого, судді, дипломата, педагога, політика, актора, лікаря та ін. Журналіст як вчений має дбати, щоб інформація, яку він відтворює, сприяла добру, як суддя – зобов’язаний шукати істину й прагнути справедливості; як педагог – навчати добру; як політик – бачити перспективу впливу своїх матеріалів; як дипломат – прагнути мирним шляхом залагоджувати конфлікти, як актор – давати своїми матеріалами людям катарсис, очищення, і як лікар – зцілювати словом, слушною підтримкою чи порадою.
Розтлумачено поняття, відмінність вербального і мовленнєвого етикету. Перше поняття ширше, охоплює всі види спілкування у ЗМІ. Мовленнєвий етикет – міжособове й опосередковане радіо-, телемовленням спілкування. Виділено основні етикетні формули вербального етикету: привітання, подяки, прохання, прощання та розроблено методику їх використання в журналістській роботі. Зважаючи на подвійну роль журналіста у спілкуванні, окремо виділено етичні правила для мовця і для слухача.
Перший підрозділ другого розділу розкриває актуальність гуманізму як основного критерію журналістської етики і моралі в період переходу до демократії, побудови громадянського суспільства, коли відбувається зміна ціннісних орієнтацій, котра призводить до трансформації свідомості, всієї системи духовних уявлень. Відтворюючи дійсність за законами людяності, журналіст повинен віддавати перевагу загальнозначущим гуманістичним цінностям як вищим. Панівною в журналістиці має бути гуманістична ідея справедливості. У своїй творчості журналіст зобов’язаний спиратися на гуманістичні засади, сприйняття й відтворення всіх явищ життя з погляду їх значення для людини й людства, ставити у матеріалах загальнолюдські проблеми, бачити людське начало в кожній людині. Аргументом опори на гуманізм є особливе місце людини у журналістському творі. Журналіст, розкриваючи будь-яку тему, повинен аналізувати «на гуманізм» все й на всіх етапах діяльності, бачити вплив ЗМІ на людство, тобто мати планетарне мислення, про яке говорив ще В.Вернадський. Інтереси людей нашої планети, Всесвіту повинні визначати життєву, творчу позицію журналіста, становити основу його моральних цінностей. Особисті, сімейні, національні, партійні, конфесійні інтереси журналіста в ідеалі повинні бути підпорядковані загальнолюдським. У цьому жертовність журналіста, що продиктована його соціальною відповідальністю за написане. Водночас турбота про людство повинна поєднуватися з турботою про окрему людину, захист її прав і свобод. Обов’язок журналіста – підносити людину на вищий рівень культурного розвитку, самому бути попереду інших, знати й популяризувати основи різних видів культури.
Гуманізм виконує особливі функції у журналістиці. Демократична, гуманістично спрямована журналістика комплексно впливає на розум, почуття реципієнта, формує філософський світогляд, політичні погляди, моральні норми, передає наукові знання, дарує естетичну насолоду. Журналістські матеріали, що підтримують гуманістичні традиції, розширюють життєвий досвід особи, дають змогу виробити власні установки й ціннісні орієнтири. Вплив демократичної, гуманістичної журналістики спрямований на соціалізацію людини й утвердження її самоцінного значення. Сучасна українська демократична журналістика повинна служити людям, а не владі, партіям, комерційним структурам, робити особу людяною, соціальною, вчити гуманно ставитися до інших, виховувати своєю поведінкою, вчинками, матеріалами. Все це – здійснення культурно-виховної функції журналістики. Доведено думку, що сприяння історичному прогресу людства, державотворенню України в ім’я людини – вище гуманістичне призначення демократичної журналістики. В умовах розбудови демократичної незалежної держави існує потреба в об’єднанні усіх прогресивних духовних сил. Розкрито інтегруючу роль гуманізму в журналістиці, що є спільним орієнтиром, об’єднуючою ідеєю для різних партій, конфесій, націй. Аргументами на користь гуманізму як загальної філософської основи демократичної журналістики є:
– необхідність спільного розв’язання державних, політичних, еконо мічних, національних, релігійних, соціальних, екологічних проблем;
– повна реалізація прав і свобод людини в державному, між народному масштабі;
– усунення протистоянь націй, конфесій, партій, соціальних груп для співробітництва в ім’я виживання;
– спільна боротьба людства за виживання на планеті Земля, якій загрожують глобальні проблеми, біди та катастрофи.
Доведено ідею нетлінності гуманізму, його особливої ролі у кризові часи. Ідеї гуманізму відомі були ще раннім китайським філософам. На наших теренах найпоширенішим був релігійний гуманізм, зокрема, християнський. Ідею громадянського служіння як етичну чесноту, породжену італійським гуманізмом, проводили в життя діячі братського руху, вона служила критерієм моральної оцінки.
Гуманізм як стрижневий орієнтир журналістів дає підстави сформулювати основні етичні принципи, норми, правила, що грунтуються на багатовікових моральних традиціях, ідеях свободи, справедливості, милосердя, порядності, совісті й честі. Журналістська мораль, побудована на гуманістичних ідеях, є засобом перетворення журналістської етики як теорії у життя, утвердження в ньому гуманістичних засад.
Другий підрозділ, присвячений журналістській аксіології, з’ясовує основні поняття, різновиди етичних цінностей, суть морального вибору журналіста. Поняття етичної цінності подано як позитивну властивість, еталон, що виконує роль регулятора поведінки, вчинків, орієнтира оцінки, правильного морального вибору. Диференційовано етичні цінності на загальнолюдські, національні, етнічні, професійні, індивідуальні. У журналістів є різні ступені відчуття цінностей, що залежать від моральної культури особистості, передусім редактора, котрий зобов’язаний дбати про моральне обличчя видання. Текст, зображення, мовлення у ЗМІ видають приховані наміри авторів, відбувається зворотній очікуваному процес впливу: прагнення до сенсаційності, потурання неетичним уподобанням відштовхує інтелігентну аудиторію ЗМІ, котра дає їм оцінку як неякісним і бульварним. Коли редакції ігнорують моральність читачів, починає діяти моральний закон (знаменитий категоричний імператив Канта), що гласить: дій і чини у ставленні до інших так, як ти хотів би, щоб вони ставилися до тебе. Мета журналістського твору (державницька, соціальна, професійна, особиста) повинна бути гуманною, добре осмисленою, підпорядкованою фаховому обов’язку.
Спираючись на моральні максими, що виступають у свідомості як наказ обов’язку, розкрито проблему морального вибору журналіста. В людей честі й слова етичні цінності переважають над кар’єрою, грошима, різними задоволеннями і вигодами. Моральний вибір етичної цінності зумовлений вибором добра, адресованого одній людині й усім людям водночас. Свободу ЗМІ визнано вищою професійною цінністю, що складається зі свободи слова у ЗМІ, свободи інформації у ЗМІ, свободи оцінки у ЗМІ, свободи висловлювань у ЗМІ та заборони цензури. Пояснено також інші етичні цінності журналіста: соціальну відповідальність, правдивість, об’єктивність, чесність і порядність.
Третій підрозділ розкриває поняття свободи як вихідного поняття свободи ЗМІ. Ще філософи минулого зрозуміли: ідея абсолютної свободи як необмеженої та безумовної діяльності – абсурд і фікція. Свобода не буває вічною, досконалою та незмінною. На нашу думку, в філософському розумінні свободу слід характеризувати не як діяльність, а як стан розуміння людьми необхідності звільнення від обмежень і перешкод, що гальмують розвиток суспільства. Шлях розвитку суспільства засвідчує мінливість стану свободи. Є свобода «від» і свобода «для». На етапі завоювання свобода має прогресивний характер. Це свобода «від». Однак минає час, вона стає промислом, а її завоювання – путами прогресу. Це свобода «для» – для влади, хоча повинна бути для прогресу. Пануюча верхівка, маючи максимум умов для реалізації своєї свободи, починає нею зловживати. Серед тих, хто зазнає утисків, визріває потреба нової свободи. Знищення застарілого розуміння свободи відкриває простір для подальшого її розвитку в суспільстві, що підтверджує закон заперечення-заперечення. Звільнення від гнітючих, стримуючих сил та обставин передбачає досягнення чогось позитивного, необхідного для розвитку суспільства. У політичному трактуванні свобода має етапи: проголошення, декларації, завоювання під її гаслами влади, реалізації, критики застарілого трактування і далі – по колу, вже на вищому рівні свободи. Монархічна, соціалістична влади, реалізувавши свободи, занедбали їх, а гасла свободи підхопили ті, хто прагнув влади. ЗМІ як підсистеми суспільної політичної системи є засобами завоювання влади і також проходять етапи проголошення, декларації, завоювання під її гаслами влади, втілення свободи ЗМІ, занедбання, критику старого розуміння свободи ЗМІ. Далі все повторюється по спіралі, що підтверджує просторово-часові властивості свободи ЗМІ.
У журналістиці проблема свободи преси виникає з появою газет. Західноєвропейська демократична концепція свободи преси втілювалася у роки Французької революції і грунтувалася на трьох основних постулатах: відокремленні новин від коментарів; доступі до урядової інформації; відсутності цензури. Зазначимо, що вони вже відображені в українському законодавстві. З появою нових аудіо й аудіовізуальних ЗМІ принцип свободи преси трансформувався у свободу ЗМІ. Тому термін свобода преси застарів. Свобода ЗМІ є цінністю, обов’язковим елементом демократії й необхідною умовою забезпечення свободи слова, свободи інформації, політичного, ідеологічного, економічного й інформаційного плюралізму. Якщо в перехідний період (свідомо чи несвідомо) безвідповідально ставитися до свободи ЗМІ, вона може стати важелем для руйнування паростків громадянського суспільства. Проаналізовано правові гарантії свободи ЗМІ в Україні, осмислено Закони України, котрі містять правові норми, що гарантують свободу ЗМІ в Україні, виявлено упущення в українському законодавстві. У Законі України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» є термінологічні помилки. Варто внести виправлення у визначення масової інформації, доповнити його аудіоінформацією, інакше сформулювати поняття друковані ЗМІ, а саме як періодичні газетні та журнальні видання. Терміни газетні та журнальні видання ширші, ніж газети і журнали. До газетних видань належать газети, газети-тижневики, газети-дайджести, додатки до газет, а серед журнальних видань є альманахи, журнали-дайджести, журнали-тижневики і власне журнали.
В Україні свобода ЗМІ вперше знайшла законодавче закріплення у Законі України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні». У ст. 2 цього закону сформульоване розгорнуте поняття свободи діяльності ЗМІ, що означає свободу слова, свободу виявлення поглядів і переконань, свободу інформації та заборону цензури. Але у цьому законі не знайшли відтворення положення ст. 19 Загальної декларації прав людини – право приватної власності на ЗМІ та свобода їх економічної діяльності. Проголошена в законі свобода економічної самостійності не тотожна свободі економічної діяльності. Саме свобода економічної діяльності – запорука економічної самостійності, а не державна підтримка ЗМІ.
Конституція України, прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 р., закріпила у ст. 34 свободу слова, поглядів, переконань, інформації та свободу думки як суб’єктне право. Однак у Конституції України немає статті про свободу преси чи свободу ЗМІ, хоча ці свободи були закріплені у Законі «Про друковані ЗМІ (пресу) в Україні» ще 1992 р., що є ущемленням свободи масової інформації. Конституція України у ст. 22 не допускає звуження змісту та обсягу прав у законах, але сама це робить. Конституція України як нормативно-правовий акт вищої сили повинна хоча б у лапідарній формі закріплювати свободу ЗМІ, а вже закони України – конкретизувати її. Розділ ХІІІ Конституції України передбачає внесення змін до Основного Закону. Зважаючи на те, що права і свободи ЗМІ, закріплені Конституцією у ст. 34, не є вичерпними, доцільно на сесії Верховної Ради обговорити це питання.
Обгрунтовано ідею незалежності ЗМІ від влади, партій, комерційних структур. Пропонується розглянути на Верховній Раді Закон «Про свободу масової комунікації», в якому демократично трактувати свободи преси, радіо, телебачення, інформагентств, відео, кінодокументалістики, комп’ютерних засобів, обмежити втручання держави в їх діяльність, законодавчо закріпити політику роздержавлення ЗМІ. В Україні необхідно конституційно закріпити принципи незалежності ЗМІ, передусім від держави, захистити їх від диктату влади. Це дасть змогу уникнути ситуації, коли всі питання, що виникають у ЗМІ, розв’язують чиновники за своїми уподобаннями, відповідно до політичної кон’юнктури. Преса, радіо, телебачення повинні чесно інформувати громадян незалежно від будь-яких політичних та економічних змін. Свобода ЗМІ існує в суспільстві лише тоді, коли вона не тільки теоретично розроблена, політично задекларована, а й юридично закріплена та практично здійснена. Порушення моралі журналістів найчастіше зумовлені безвідповідальністю журналістів, які не усвідомлюють, що свобода ЗМІ нерозривно взаємопов’язана з етичними вимогами й передбачає професійну відповідальність.
Оглянуто міжнародне регулювання свободи ЗМІ на основі чинних міжнародних правових документів: Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські й політичні права, Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод. Осмислено їх трактування Європейським судом. Все це є актуальним для українців, котрі після вступу України до Ради Європи отримали право вирішувати нерозв’язані в країні конфлікти на європейському рівні. Диференційовано зобов’язуючі та забороняючі правові норми законів України. Закон України «Про інформацію» у ст. 44 джерелом права називає закон і договір. У міжнародних документах йдеться про те, що свободу ЗМІ може обмежити лише закон. За прикладом французького законодавства доцільно внести в українське законодавство статтю, яка зобов’язувала б у вихідних даних вказувати власників ЗМІ, що виявить статус видання, посилить відповідальність журналістів. Залежно від суб’єктів нормативні правообмеження поділяють на загальні, спеціальні й одиничні. Загальні обмеження стосуються всіх учасників інформаційного процесу – від держави до людини, спеціальні – кількох, а одиничні – лише певного суб’єкта. Якщо розглядати право свободи ЗМІ як сукупність прав: свободи слова в ЗМІ, свободи інформації в ЗМІ, свободи оцінки в ЗМІ, то обмеження свобод ЗМІ слід класифікувати за учасниками, стадіями інформаційного процесу. Залежно від онтологічної сутності, межі свободи ЗМІ можна поділяти на природні та соціальні. До природних чинників належать: екологія, здоров’я людей, в інтересах яких накладають обмеження на ЗМІ, соціальні фактори – громадянський порядок, національна безпека, територіальна цілісність держави, моральність людей, запобігання заворушенням, злочинам, захисту прав і свобод інших людей. Зауваження стосуються текстуального порівняння Конституції України, чинних законів нашої держави з міжнародно-правовими документами. Тому цей аналіз має здебільшого формальний, «зовнішній» характер.
Приклади кількох справ Європейського суду засвідчили його високий рівень захисту свободи ЗМІ. Щоб уникнути українських справ, подібних до тих, що були розглянуті Європейським судом, варто доповнити визначення свободи ЗМІ свободою політичних дискусій в ЗМІ та свободою оцінки в ЗМІ.
У першому підрозділі третього розділу «Ціннісно-етичні нормативні документи та їх вимоги» розкрито поняття та диференційовано ціннісно-етичні нормативні документи: за «географією» впливу на міжнародні, національні, корпоративні, редакційні, за рівнем узагальнення цих вимог на принципи, декларації, хартії, кодекси, канони журналістської етики.
Зібрано й осмислено міжнародні документи з журналістської етики: Міжнародні принципи професійної етики журналіста, прийняті на Консультативній зустрічі міжнародних і регіональних журналістських організацій у Празі 1983 р., Декларацію принципів поведінки журналістів, схвалену Другим світовим конгресом Міжнародної федерації журналістів у Бордо 1954 р. з поправками XVIII конгресу в Хельсінкі 1986 р., а також Міжнародні принципи у галузі мас-медіа країн-членів Ради Європи, прийняті у Празі 1994 р. на Європейській конференції. Важливість дотримання журналістами України проголошених у цих документах етичних цінностей зумовлена ще й тим, що Спілка журналістів України ввійшла до Міжнародної федерації журналістів, а Україна стала членом Ради Європи.
Для встановлення відповідності українського чинного кодексу з закордонними, виявлення у ньому упущень здійснено порівняльний аналіз кодексів журналістської етики різних країн. Результати порівняльного аналізу фінського дослідника Л.Брууна щодо найчастіше зафіксованих моральних приписів у кодексах журналістської етики спроекційовано на чинний Кодекс професійної етики українського журналіста і виявлено: він містить майже всі найважливіші етичні норми, що мають зарубіжні кодекси. Однак в українському кодексі не відображені норми про приховану рекламу в ЗМІ, норми про введення в дію документа і відповідальність за порушення етичних вимог кодексу. Постатейно проаналізовано Кодекс професійної етики українського журналіста, виявлено поєднання в одній статті різних етичних принципів і етичних норм, що ускладнює використання документа у щоденній практиці журналістів, а також у роботі Ради з етики для ціннісно-етичного регулювання журналістської діяльності.
Розкрито поняття, значення, структуру редакційного кодексу з етики, аргументовано думку, що якісне видання, дбаючи про свою репутацію, обов’язково повинно мати редакційний кодекс. Виконання етичних норм редакційних кодексів етики – неодмінна умова не тільки роботи, а й співробітництва з редакцією. Редакційні кодекси сприяють підтримці репутації як окремого журналіста, так і видання загалом. Опитування за анкетою 50 редакторів незалежних газет усіх областей України виявило лише чотири редакційні кодекси етики в газетах «Вільне життя» (Тернопіль), «Днепр вечерний» (Дніпропетровськ), «Сільські вісті» (Київ), «Херсонская неделя».
У другому підрозділі розкрито норми службової етики, етикету журналіста. Уточнено поняття, об’єкти, завдання, норми службової етики журналістів, що регламентують їх діяльність і поведінку в професійному середовищі, описано й осмислено службові контакти, ставлення до чужої інтелектуальної власності. Основна мета службової етики – регулювання службових взаємин журналістів. Її завдання – допомогти журналістам зробити правильний моральний вибір, виконуючи службові обов’язки в умовах професійного середовища. Недотримання службової етики журналістів є порушенням етичних норм, принципів, цінностей журналістської етики. Дискредитуючи себе, видання дискредитує весь журналістський корпус. Діє закон ланцюгових порушень етичних норм, принципів, цінностей, честі журналіста, поваги до журналістів, редакції, видання. Порушення етичної вимоги будь-якого рівня неминуче зумовлює порушення вимог інших рівнів.
Розглянуто етичні стосунки редактора, журналістів із позаштатними авторами і колегами. Етичні вимоги у сфері стосунків «журналіст – автор» можна диференціювати на службові обов’язки та заборони. Провівши аналіз українського, російського, американського, німецького, французького, литовського кодексів журналістської етики, вдалося виявити службові етичні обов’язки як алгоритми поведінки журналіста.
Успіх журналістського матеріалу великою мірою залежить від сумлінного виконання журналістами службових обов’язків. На основі виявлених порушень службових етичних вимог сформульовано службові етичні заборони. Розкрито моральні проблеми в стосунках журналіста з колегами зі своєї редакції, інших ЗМІ.
У першому підрозділі четвертого розділу «Етичні вимоги до полеміки, критики, реклами в ЗМІ та роботи в комп’ютерних мережах» уточнено поняття полеміки, її мету, прийоми, види, розкрито особливості критики в ЗМІ як ціннісно-оцінного методу аналізу й відтворення, особливості порушень етики полеміки та критики. Виявлено негативний вплив порушень етики полеміки та критики на формування громадської думки, способу мислення, культури аудиторії. Розкрито прийоми фальшування у журналістській полеміці та критиці. Виділено некоректні прийоми в аргументації думок, ідей журналістського матеріалу: софізми, підміна тези, недомовленість, неправдиві аргументи.
У другому підрозділі уточнено поняття, роль реклами в ЗМІ, диференційовано її за методом відтворення, засобами масової інформації, змістом, предметом, розкрито систему регулювання порушень моралі в рекламі ЗМІ. Крім етичних норм, зафіксованих, загальновизнаних рекламістами (рекламовиробниками, рекламорозпов сюд жува чами і рекламодавцями) повинні діяти державна й незалежна від держави системи регулювання ЗМІ. У країнах розвинутої демократії існують спеціальні незалежні від держави соціальні інститути, що формулюють етичні норми реклами і стежать за їх дотриманням у ЗМІ. У Великобританії діє незалежна організація Управління з норм реклами (ASA), до якої входять представники рекламного бізнесу. Ця організація склала Практичний кодекс для забезпечення легальності, пристойності, чесності та правдивості реклами, що рекомендований до використання всіма ЗМІ. В Україні ще немає таких незалежних соціальних інститутів, які б регулювали моральні порушення реклами в ЗМІ. Регулювати етичні проблеми реклами ЗМІ, доводити винесені рішення до відома громадськості, накладати штрафи на порушників, на яких надійшла скарга, могли б незалежні ради з преси, радіомовлення, телебачення.
На основі міжнародних документів з рекламування розкрито етичні принципи реклами в ЗМІ: ідентифікації (впізнавання реклами), захищеності від підробок (сертифікатами, ліцензіями та ін.), добросовісності (без прийомів маніпулювання інформацією), достовір ності, відкритості, порядності. Етичні норми реклами в ЗМІ поділено на заборонні й обмежуючі. Викладено етичні норми політичної реклами в ЗМІ, виділено її напрями, що підпадають під регламентацію етичними нормами: передвиборна й передреферендумна агітація, висвітлення діяльності виборчих комісій, ознайомлення з результатами референдуму. Журналістам неетично вести передвиборну агітацію, брати участь у висвітленні виборів, якщо вони є кандидатами в депутати чи їхніми довіреними особами. Редакції неетично відмовляти в політичній рекламі іншому кандидатові, блоку, ініціативній групі, якщо вона підтримує кандидата від свого засновника чи співзасновника.
На телебаченні слід враховувати аудіовізуальні, текстові, звукові особливості етики реклами. Журналістам, іншим учасникам телепередач заборонено за межами часу, відведеного на рекламу, демонструвати товари, продукцію, характеризувати їх безпосередньо чи опосередковано, оголошуючи, наприклад, що одяг ведучого, зовнішнє оформлення належить тій чи іншій фірмі. Неетично й незаконно теле-, радіожурналістам вдаватися до прихованої реклами в журналістському матеріалі, називати реквізити, адресу, телефони виробника або продавця. Закони України забороняють політичну рекламу в день виборів і референдуму, рекламу зброї, військової техніки, тютюнових, алкогольних виробів, наркотичних засобів, будь-яку рекламу у дитячих та підліткових передачах. Заборонено переривати на рекламу радіо-, телетрансляцію роботи Верховної Ради, перших керівників держави – Президента, Голови Верховної Ради, Прем’єр-міністра, Голови Конституційного суду, народних депутатів, членів уряду, а також релігійні передачі, авторські радіо й телепередачі без згоди на це автора матеріалу.
Реклама в пресі має свої вимоги, пов’язані з фіксованою текстовою, зображувальною і текстово-зображувальною інформацією. Етичні норми реклами в пресі стосуються комерційної, політичної та соціальної реклами. У пресі заборонене візуальне порівняння рекламованого та конкуруючого об’єкта, низька його оцінка, називання виробника або продавця. Заборонено імітувати логотип, текст, зображення з реклами іншої продукції. Не дозволено змішувати з журналістськими матеріалами текстові рекламні матеріали. Їх слід вміщувати під рубрикою «Реклама» чи «На правах реклами».
Зважаючи на специфіку передачі та сприйняття звукової інформації, особливі етичні правила реклами на радіо вимагають, щоб радіорекламу не записували на дві звукові доріжки, не використовували гіпнотичних прийомів впливу, зомбіювання, а також іміджу, ім’я, голосу ведучого, відомого журналіста в комерційній рекламі. Неетично використовувати еротичний звуковий супровід навіть із метою створення смішного ефекту.
У третьому підрозділі розглянуто проблеми комп’ютерної етики журналістів, які випускають кібергазети та журнали, використовують Інтернет, інші мережі для збору інформації, участі в конференціях, а також електронну пошту. Розкрито етичні порушення в комп’ютерних мережах, їх законодавче регулювання за кордоном. Розглянуто етикетні правила для користувачів мереж, американський кодекс комп’ютерних професій (до яких належить і журналістика), що можуть послужити основою для розроблення комп’ютерного етикету журналістів України.
У першому підрозділі п’ятого розділу «Дослідження стану моралі незалежної преси України в умовах трансформації суспільства» обгрунтовано комплексне дослідження стану журналістської моралі в незалежній пресі України відхиленням від етичних норм у ЗМІ, важливістю цієї проблеми не тільки для журналістів, редакцій, творчих спілок журналістів України, а й усього суспільства. Адже не маючи чіткого, конкретного уявлення про ситуацію в цій сфері, неможливо об’єктивно досліджувати періодику України, розробляти основи журналістської етики. Об’єктами комплексного дослідження стали найбільш тиражні, формально незалежні газетні видання 24 обласних центрів України, 4 київських, центральних. Розкрито методику опитування редакторів, інших методів дослідження. Для опитування редакторів була розроблена стандартизована анкета з тридцяти запитань. Викладено результати статистичного дослідження незалежних видань України за 1991-1998 роки, контент-аналіз матеріалів стосовно порушень журналістських етичних норм для їх систематизації, розробки нових етичних норм, створення проекту кодифікованого кодексу журналістської етики.
Перехід до демократії характеризується трансформацією суспільства, що безпосередньо стосується і преси. Масова трансформація компартійних, комсомольських видань у незалежні почалася після серпневого перевороту 1991 р., коли видання компартії та комсомолу були заборонені. Змінилися не тільки назви, змінилися моделі видань на демократичні, незалежні від влади, комерційного, фінансового впливу. Іншою стала мета суспільства, цінності. Не будувати світле майбутнє – комунізм, а демократичне суспільство, власну державу. Не прислужувати владі, не бути засобами маніпулювання громадською думкою, а чесно інформувати, об’єднувати людей, зміцнювати їх волю, дух з метою прогресу суспільства, зростання культури, добробуту людей. Серед досліджуваних 50 газет з видань обкомів компартій усього трансформувалося 13, що становить 26%. Сім видань трансформувалися з колишніх обласних партійних у видання творчих колективів редакцій без зміни назви: «Крымская правда», «Южная правда», «Индустриальное Запорожье», «Вільне життя», «Луганская правда», «Херсонская неделя», «Закарпатская правда». Шість колишніх видань міськкомів компартії трансформувалися у незалежні й не змінили назви. Трансформувались у видання творчих колективів вісім колишніх обласних комсомольсько-молодіжних видань. З них дві не змінили назву «Зміна», «Червоний промінь», і шість змінили назву – «Молода Галичина», «Ровесник», «Світ молоді», «Мегаполіс Україна», «Молодий буковинець», «Акцент». Після проголошення незалежності змінювали статус масові і соціальні видання. Соціальна газета «Сільські вісті», призначена для трудівників села, з офіційного видання Міністерства сільського господарства Української РСР стала незалежною. Її засновник – творчий колектив редакції. Трансформація преси виявилася в децентралізації обласних видань, розповсюдженні їх в інших областях, за кордоном, зміні виду – більше з’явилося тижневиків, політична орієнтація стала плюралістичною. Відповіді опитування про стаж і досвід редакторів укладено в таблиці. Аналіз результатів опитування редакторів незалежних видань показав, що всі творчі працівники редакцій мають вищу або незакінчену вищу освіту. У трьох редакціях – «Прес-кур’єр» (Одеса), «21-й канал» (Кіровоград), «Единство-плюс» (Ужгород) – всі працівники мають університетську журналістську освіту. Диплом журналіста отримали 80% творчих працівників редакцій «Вечірній Донецьк», «Акцент» (Донецьк), «Світ молоді» (Івано-Франківськ). У «Сільських вістях» серед творчих працівників 66% дипломованих журналістів. Фахову освіту отримали 60% творчих працівників у редакціях «Вечерней Одессы», «Зміни» (Рівне), «Житомирського вісника». У шести редакціях немає жодного дипломованого журналіста. Розкрито взаємозв’язок досвіду кількості творчих працівників, які мають диплом журналіста з відсутністю судових справ у редакції. Статистичні дані, відображені у таблиці 5.7., переконливо свідчать, що поєднання журналістської освіти редактора, його попереднього досвіду із найбільшою кількістю дипломованих журналістів у редакції є запорукою відсутності судових справ редакцій через порушення моралі в ЗМІ.
Гіпотеза про зовнішній вплив на редакцію через матеріальну підтримку підтвердилася частково. За результатами опитування 14 видань неодноразово отримували підтримку від місцевої влади. У багатьох виданнях це, радше, моральна підтримка. Чотири редактори повідомили, що місцева влада допомогла знизити податок на дороги й орендну плату за приміщення редакції. Звичайно, вибірка випадкова і не дає можливості поширювати висновки на всі незалежні видання України.
У другому підрозділі з’ясовано зв’язок трансформації незалежних газетних видань й інтерференції їх моралі. Уточнено поняття незалежні видання. Коли йдеться про незалежність преси, то визначальною ознакою є підпорядкування преси, управління нею. Важливо також враховувати, хто її засновники і видавці. Якщо засновники – творчі колективи, журналістські організації, професійні, творчі спілки, громадські неполітичні організації, то такі видання як політично й економічно незаангажовані можна віднести до формально незалежних. Справді незалежними не тільки формально, а й фінансово є видання, що не мають постійної матеріальної підтримки ззовні.
З трансформацією суспільства незалежні видання також видозмінюються. У період гласності й перебудови (1986-1991 рр.) незалежні видання діяли як інструменти руйнування тоталітарної системи, вони були опозиційними до влади, виступали за державну самостійність України. Цей перший період існування незалежних видань був деконструктивним для колишнього СРСР. Другий період діяльності незалежних видань настав із проголошенням державної незалежності України, що кардинально змінило їх статус і функції. Незалежна преса виступає за ідеї державотворення, різноманітні прогресивні реформи, контролює владу, інші структури і процеси побудови громадянського суспільства. Тому другий період можна назвати конструктивним, державотворчим, контролюю чим демократичні перетворення в державі. У тоталітарній, авторитарній державі не може бути офіційно зареєстрованої незалежної преси, що становить опозицію до влади. У демократичній державі незалежні видання – це структура громадянського суспільства, що зазнає всіх змін і перетворень разом з ним, обов’язкова умова його існування. Розкрито взаємозв’язок системної трансформації суспільства і преси. Перевірено також гіпотезу про вплив трансформації суспільства на моральність преси. Найразючішим підтвердженням залежності трансформації незалежних газетних видань від трансформації суспільства є невихід, припинення існування незалежних видань у зв’язку з економічною кризою. Офіційні довідки обласних комітетів інформації про реєстрацію і вихід незалежних періодичних видань дали змогу виявити видання, що виходять і припинили випуск, диференціювати їх за видом, розповсюдженням, подати кількісну і відсоткову інформацію окремо з кожної області в статистичних таблицях: «Зареєстровані газети і журнали незалежних засновників (кількість, %)», «Зареєстровані газети і журнали незалежних засновників, що не виходять (кількість, %)», «Зареєстровані газети і журнали незалежних засновників, що виходять (кількість, %)», «Розповсюдження незалежних газетних і журнальних видань (кількість, %)», «Розповсюдження незалежних видань, що виходять (кількість, %)», «Розповсюдження незалежних видань, що припинили вихід (кількість, %)». Таблиці дали змогу проаналізувати дані і провести підрахунки. З 1991 р. по 1997 р. у західних областях України припинили існування 95 з 197 зареєстрованих незалежних видань (48,22%), у східних – 65 з 133 (48,87%), у центральних – 30 з 110 зареєстрованих (27,27%), у південних – 83 з 260 зареєстрованих (31,92%). У східному регіоні не виходять періодичні видання в областях: Сумській – три з 12 зареєстрованих, Луганській – чотири з 29, Полтавській – чотири з 16, Харківській – десять з 32, Дніпропетровській – 44 з 88. У південному регіоні не виходять періодичні видання в областях: Миколаївській – три з 15, Донецькій – 36 з 89, Одеській – сім з 30, Херсонській – п’ять з 19, Запорізькій – 18 з 41, в АР Крим – 14 з 66 зареєстрованих. У західному регіоні не виходять періодичні видання в областях: Закарпатській – сім з 16, Чернівецькій – 21 з 46, Львівській – 26 з 61, Тернопільській – дев’ять з 16, Рівненській – п’ять з 10, Івано-Франківській – 20 з 35, Волинській – сім з 13. У центральному регіоні не виходять періодичні видання в областях: Вінницькій – чотири з 16, Хмельницькій – одне з 11, Кіровоградській – два з 24, Чернігівській – три з восьми, Черкаській – 14 з 24, Житомирській – п’ять з 17, Київській – одне з десяти.
В обласних комітетах інформації станом на 1 липня 1997 р. зареєстровано 700 незалежних видань, з них 273 не виходить, що становить 39%. За спостереженнями працівників обласних комітетів інформації, через фінансові труднощі не вийшло навіть першого номера половини зареєстрованих видань. Зваживши на цю інформацію, дійдемо висновку: кількість видань, що виходили і припинили вихід, приблизно становить 136 (19,43%).
У другому підрозділі розкрито взаємозв’язок трансформації й інтерферентності моралі незалежних газетних видань, а також порушень моралі у ЗМІ під час економічних реформ та політичних подій. Незалежні видання в умовах економічної кризи, зменшення тиражів, нестачі коштів на видання вимушені брати участь у передвиборних кампаніях, отримуючи плату за політичну рекламу, створення іміджу кандидата у депутати. Це можуть непрямо підтвердити збільшені тиражі видань напередодні виборів або того місяця, коли відбувалися вибори. Порівнявши тиражі за місяць-два напередодні виборів з попередніми місяцями, виявлено факти маніпулювання громадською думкою через збільшення тиражу. У липні 1994 р. відбулися вибори Президента України, у березні 1998 р. – вибори Верховної Ради. Перевіривши за таблицями місячних тиражів і періодичності незалежних видань, як змінювалися їх тиражі за кілька місяців до та в місяць проведення цих виборів, виявлено видання, що дійсно мали підвищення тиражу. Якщо за місяць до виборів тираж зростає, а наступного місяця падає, то це редакторська тактика підтримки виборів без залучення сторонніх коштів. Політична реклама, оплачена редакції, здійснюється для маніпулювання вибором електорату.
Укладені таблиці тиражів видань з чотирьох регіонів: західних, східних, північних і південних областей дали змогу переконатися у їх постійній зміні, а також виявити періоди різкого зниження та збільшення тиражів. Щороку різке падіння тиражу відбувається у січні, липні, інших місяцях (наприклад, квітні 1992 р.), коли закінчується основна або додаткова передплата. Крім того, виявлено збіг зниження тиражів із двома заходами грошової реформи в Україні, а саме – з випуском у готівковий обіг тимчасової перехідної валюти купоно-карбованця у січні 1992 р. і випуском цієї ж валюти у безготівковий обіг у листопаді 1992 р., що засвідчує таблиця «Зменшення тиражів під час заходів грошової реформи». Виявлено плюралізм думок у незалежних виданнях, ставлення редакцій до описуваних політичних фактів, подій, явищ. Політична орієнтація видання, яку назвали редактори під час опитування, у багатьох випадках збіглася з виявленим ставленням до політичних, економічних, соціальних змін. Найбільш позитивне ставлення виявляли видання з правою політичною орієнтацією (сім), негативне – ліві (три), збалансоване – у центристських виданнях (31). Хоча нейтральну політичну орієнтацію назвали 16 опитаних редакторів, лише дев’ять редакцій нейтрально ставляться до суспільних процесів. Аналіз доводить наявність свободи слова у незалежній пресі, що сприяє демократичному розвиткові суспільства. Зібрані дані підтвердили політичний, економічний, кримінальний тиск на журналістів.
Виходячи з концепції, що до внутрішньої трансформації періодичних видань належать передусім зміни їх ціннісних орієнтацій, зроблена спроба їх виявити. Під час опитування редакторів незалежних видань за анкетою виявлено: 34 з 50 редакцій мали судові процеси стосовно порушення етичних норм, образи честі, гідності й ділової репутації, за що найбільше судять журналістів. Ще одним підтвердженням зміни ціннісних орієнтацій стало те, що на запитання: «Чи дискредитували Ваше видання в інших ЗМІ?» 41 редактор відповів «так». Це означає, що чимало журналістів знехтували принципом журналістської етики – солідарністю журналістів. Дослідження текстів незалежних видань методом оцінок виявили морально-правові відхилення, що загрожують не тільки моральному здоров’ю людей, а й свободі ЗМІ, побудові громадянського суспільства. Матеріали з порушеннями журналістських етичних вимог перекручують, знецінюють високі моральні цінності. Нігілізм, негативізм, нонконформізм, пасивне пристосовництво стали основними тенденціями моральних критеріїв і зумовлені соціально-економічною та духовною кризою в країні, руйнуванням усталених гуманістичних моральних стереотипів. Це неминуча плата за обман народу як у минулому, так і сьогодні. Час суспільної трансформації в Україні характеризується інтерференцією моральних норм як у суспільстві, так і в пресі.
Перший підрозділ шостого розділу «Регулювання моралі журналістської діяльності в Україні та за кордоном» розкриває поняття ціннісно-етичного регулювання журналістської діяльності. Виділено правовий, адміністративний, корпоративний, редакційний рівні розв’язання конфліктів, відсутність системи саморегулювання етики ЗМІ. В Україні немає незалежних від держави організацій, що самостійно регулюють порушення етики в ЗМІ. Визначено, що корпоративне й редакційне регулювання порушень є саморегулюванням, а правове, адміністративне (через державні структури, такі, наприклад, як Судова палата в Росії) – державним регулюванням. Останній вид регулювання – примусовий, недемократичний. Розкрито перевагу саморегулювання етичних проблем у журналістській діяльності, що основується на добровільному виборі, самодисципліні, кодексі журналістської етики. Самоконтроль журналістів можливий за умови високої професійної підготовки, моральної культури журналіста. На прикладі діяльності Рад у справах преси Німеччини, Нідерландів, Норвегії, Швеції, Великобританії, Австрії, Австралії, п’ятьох провінцій Канади розкрито важливість саморегулювання для розбудови громадянського суспільства в Україні, попередження державного впливу на ЗМІ. Розглянуто аспекти правового регулювання приниженні честі, гідності, ділової репутації ЗМІ в Україні. Розкрито суть поняття моральної шкоди від моральних переживань, ушкодження здоров’я, порушених прав власності (в тому числі інтелектуальної), неможливість продовження активного громадського життя, нормальних життєвих стосунків з людьми, настання інших негативних наслідків. Розкрито механізм відшкодування моральної шкоди через суд.
У другому підрозділі шостого розділу обгрунтовано актуальність, мету, об’єкти, методику дослідження саморегулювання ЗМІ за кордоном. У розвинутих країнах для саморегулювання проблем преси діють ради з преси й омбудсмени (посередники між редакцією й ображеною стороною). Механізми ціннісно-етичного регулювання радіо і телебачення на Заході існують окремо, на рівні ЗМІ, компанії, студії. Інформацію про назву рад, її засновників, склад, функції, джерело етичних норм, наявність омбудсмена і виявлені недоліки в діяльності закордонних рад укладено в таблицю. Проаналізовано також діяльність російської Судової палати з інформаційних спорів (СПІС), що розглядає справи з порушень моралі в ЗМІ. Ця організація є державною, фінансується з бюджету, приймає рекомендації і попередження. Після аналізу зарубіжних систем саморегулювання доведено, що розв’язання конфлікту з редакцією, журналістом через незалежну раду з преси, по-перше, економічно вигідніше як для ображеної сторони, так і для журналістів, редакцій, по-друге, процес регулювання відбувається швидше, ніж у суді, по-третє, не фінансується з бюджету. Ради з преси не є органами цензури, а тільки перевіряють окремі матеріали, про які йдеться в скаргах на пресу і журналістів. У Канаді, США, Великобританії редакції газет призначають омбудсменів, часто викладачів журналістики, для розгляду скарг читачів і рекомендацій редакторам. Для України цілком прийнятний досвід омбудсменів у редакціях газет. Чимало редакцій могли б ввести на посаду юристів, що знають інформативне право, журналістські етичні норми. Крім того, доцільно створити Національну раду у справах преси, а також окремо ради з радіомовлення і телебачення як небюджетні, добровільні громадські організації, до яких увійшли б представники громадськості, журналісти, а очолив би голова з юридичною освітою, досвідом судді у Верховному суді України. Національну раду з преси можна було б фінансувати за рахунок штрафів, накладених на редакції і журналістів за порушення етичних норм, а також редакцій газет пропорційно до тиражу. Характерно, що у багатьох країнах ради з преси, радіо, телебачення створюються після спроб держави контролювати їх, обмежити законом вже гарантовані свободи. Незалежність ЗМІ, журналістів і самоконтроль преси, радіомовлення і телебачення взаємозумовлені. Журналісти незалежних mass media зацікавлені в тому, щоб їх незалежність держава гарантувала тільки законами, а в самих ЗМІ існували незалежні організації саморегулювання, орієнтовані на дотримання етичних вимог преси, радіо, телебачення.
Третій підрозділ містить виклад концепції ціннісно-етичного регулювання журналістської діяльності, обгрунтовує її актуальність, значення в новоутворених незалежних державах. Проблема демократичного регулювання журналістської діяльності особливо важлива для незалежних ЗМІ. Ціннісно-етичне регулювання журналістської діяльності передбачає демократичну систему саморегулювання ЗМІ на основі кодексу, що закріплює етичні цінності, норми журналістів і прийнятий редакціями ЗМІ.
Актуальність і значення кодифікованого кодексу журналістської етики зумовлена зростанням ролі ціннісно-етичного регулювання журналістської діяльності у перехідний період від тоталітарного до демократичного суспільства. Обгрунтовано потребу в кодифікованому кодексі журналістської етики. Нинішній український кодекс не відповідає сучасним вимогам за змістом і формою, тому що в ньому не знайшли відтворення суттєві зміни в державі, нові демократичні етичні цінності, норми журналістів, не передбачено відповідальності журналіста за моральну шкоду, завдану його матеріалами. У чинному українському кодексі немає статей, що засуджували б приховану рекламу, регулювали мораль журналістів у кіберпросторі, визначали б статус самого кодексу (хто його приймає і вводить у дію). Чинний Кодекс професійної етики українського журналіста містить в одній статті поєднання кількох вимог, що не тільки не відповідає вимогам до кодексів, а й є логічною помилкою. Сучасною формою кодексу журналістської етики, на нашу думку, повинен бути кодифікований кодекс, що конкретно визначав би моральні проступки журналістів і встановлював відповідальність. Проект кодексу визначає загальні принципи, етичні норми журналістської діяльності, кодифікує їх за статтями і встановлює відповідальність.
Чинність кодексу великою мірою залежить від його визнання усіма творчими спілками, об’єднаннями журналістів, організаціями, штатними творчими працівниками радіо, телебачення, преси, інформагентств (незалежно від форм власності), а також позаштатними авторами. Проект кодексу складається із преамбули й трьох частин: загальної, конкретної, частини про відповідальність. До загальної частини проекту увійшли вже зафіксовані в чинному українському кодексі етичні принципи, об’єктивності, відповідальності, правдивості й не зафіксовані принципи свободи ЗМІ, чесності, що містять Міжнародні принципи журналістської етики. У зв’язку з масовим порушенням загальнолюдських норм моралі введено принципи гуманізму, пристойності. Друга частина проекту кодексу містить статті, де зафіксовано конкретні порушення моралі в ЗМІ. Третя частина визначає рівні розв’язання моральних конфліктів у ЗМІ та покарання. Справи про порушення принципів і норм журналістської етики між ображеним і журналістом могла б розглядати редакційна рада з етики. Обласні ради з журналістської етики Спілки журналістів, інших журналістських організацій, обрані обласними конференціями, розглядали б непорозуміння редакцій та осіб, організацій, фірм. Національна рада з етики журналістів, обрана з’їздами Спілки, інших творчих журналістських організацій, розглядала б касації рішень обласних рад, а також спори ЗМІ державного розповсюдження. Мірою покарання у майбутньому кодексі визначено штраф на користь потерпілих і творчої спілки, суму якого визначала б рада з етики. Журналіста, який вдруге порушив етичні вимоги, можна позбавляти на піврічний термін права друкуватися, виступати в цьому ЗМІ, а на винну редакцію накладати подвійний (порівняно з попереднім) штраф. Майбутній кодекс журналістської етики як добровільне самообмеження журналістів повинен бути прийнятим зборами представників усіх творчих журналістських організацій України.
Розкрито перевагу механізму демократичного регулювання моральних порушень у ЗМІ на прикладі Естонії, Литви, де вже діють Комісія й інспектор з журналістської етики, що значно зменшують витрати журналістів і не використовують коштів бюджету. У демократичній державі завжди повинен бути вибір форми захисту: в редакції, раді, суді.
Викладено концепцію реорганізації системи судового регулювання моралі в ЗМІ. Правозахистом в інформаційній сфері, зокрема, порушеннями моралі в ЗМІ могла б займатися судова колегія з інформаційних справ в обласних судах і Верховному суді України, а не загальні суди, як тепер. Згодом, коли Україна стане економічно могутнішою, варто створювати спеціалізовані інформаційні суди. Суди первинної інстанції повинні бути на рівні області. Про утворення таких судів на рівні районів не може бути й мови, оскільки це значно збільшить штати й витрати. Навіть недоцільно створювати міжрайонні інформаційні суди першої інстанції. В окружних судах цілком реальна спеціалізація суддів з розгляду інформаційних справ. Для них бажано відповідно готувати кадри, організовувати спеціалізацію чи хоча б читати спеціальні курси лекцій з інформаційного права на юридичних факультетах. Запропонована демократична концепція судового регулювання відповідає міжнародним вимогам і досвіду, не вимагає великих коштів, збільшення штату і є реальною в умовах економічної кризи в державі.
ВИСНОВКИ
Проведене комплексне дисертаційне дослідження охопило кілька напрямів удосконалення моральності ЗМІ: основи журналістської етики, дослідження стану моралі незалежної преси України в аспекті суспільної трансформації, трансформації преси, аналіз зарубіжного досвіду для запозичення й впровадження в Україні, створення проекту кодифікованого кодексу журналістської етики, концепції ціннісно-етичного регулювання журналістської діяльності й дало можливість системно розв’язати актуальну науково-практичну проблему, виконати всі накреслені завдання, досягти поставленої мети та зробити такі висновки.
1. Дослідження журналістської етики показало, що журналістика формує культуру народу, має виховний вплив, потребує знання, дотримання етичних вимог. Як частина культури, журналістська культура і культура журналіста впливає на культуру народу. Фахова спроможність журналіста залежить від дотримання професійних етичних вимог, здатності до аскези. Журналістська етика як складова духовної культури сприяє виконанню професійного обов’язку журналістів, підвищує ефективність їх праці на всіх етапах. Суть авторської концепції полягає в розумінні журналістської етики як галузі прикладної, професійної, нормативної науки, що аналогічно до загальної етики має взаємопов’язані і взаємозумовлені розділи: аксіологію, деонтологію.
2. Аксіологічний підхід обгрунтовано виховною, регулятивною, культуровиховною функціями ЗМІ. Виділено загальнолюдські, національні, етнічні, професійні, індивідуальні види етичних цінностей.
3. Невиконання етичного обов’язку або етичної заборони призводить до порушення етичної норми, етичної цінності. Це можна сформулювати як закон ланцюгових порушень. Взаємозалежністю суспільної та журналістської моралі можна пояснити девіантність, інтерферентність моралі ЗМІ перехідного періоду.
4. В аспекті деонтології відповідно до рівнів етичних вимог диференційовано ціннісно-етичні нормативні документи. Найвищі, найзагальніші етичні вимоги – цінності, відтворені в універсальних принципах і зафіксовані в міжнародних документах, нижчі – в етичних нормах, що містять національні кодекси, ще нижчі – загальні службові етичні обов’язки та заборони, відтворені в редакційних кодексах етики, посадові етичні обов’язки – в посадових обов’язках кожного фахівця ЗМІ. Журналістські етичні принципи, норми, етикетні правила диференційовано за різними ознаками. За сферою розповсюдження виділено міжнародні, національні, корпоративні, редакційні документи, що містять норми журналістської етики. Ціннісно-етичні нормативні документи залежно від рівня узагальнення етичних вимог, розповсюдження є принципами, деклараціями, хартіями, кодексами, канонами.
5. Гуманістичні ідеї повинні бути основним орієнтиром журналіст ської моралі. У перехідний період до демократії гуманізм виконує інтегруючу функцію, може об’єднати класові, національні, партійні, конфесійні інтереси з метою захисту людини, її свобод, для розбудови громадянської держави. Демократично спрямована журналістика, що формує гуманістичні погляди, моральність, сприяє також психічній рівновазі людини і водночас прогресу української держави, цивілізації.
6. Обгрунтовано зміну терміна свобода преси на свободу ЗМІ у зв’язку з появою аудіо, аудіовізуальних ЗМІ та кіберзасобів. Свободу ЗМІ розглянуто як політичну, правову, етичну цінність журналістів, обов’язковий елемент демократії. Розтлумачено права й гарантії свободи ЗМІ в Україні, виявлено упущення в законодавстві, зокрема, відсутність статей про свободу ЗМІ у Конституції України.
7. Свобода ЗМІ передбачає відповідальність журналістів за матеріали, вплив на аудиторію. Її регламентують міжнародні, національні правові норми, котрі диференційовано як зобов’язувальні, обмежувальні й заборонні.
8. Правове регулювання свободи ЗМІ могли б здійснювати Закон про мораль, Закон про свободу масової комунікації, де були б відображені статті про свободу політичних дискусій, свободу оцінки в ЗМІ.
9. На основі порівняльного аналізу зарубіжних кодексів і чинного українського виявлено, що Кодекс професійної етики українського журналіста містить майже всі найважливіші етичні норми зарубіжних кодексів. Однак в українському кодексі не відображені норми про приховану рекламу в ЗМІ, введення в дію кодексу, відповідальність за порушення його етичних норм. Виявлене поєднання в одній статті різних етичних принципів і норм ускладнює використання документа у щоденній практиці ціннісно-етичного регулювання журналістської діяльності.
10. Уточнено поняття службова етика журналістів, що регламентує моральність їх діяльності і поведінки у професійному середовищі. Виявлено мету, завдання, особливості службової етики. Норми службової етики журналістів містять окремі пункти статутів редакцій, контрактів, службових інструкцій, посадових обов’язків, наказів, постанов творчих спілок тощо. Виділено службові обов’язки й службові заборони журналіста, що можуть бути введені у редакційні кодекси етики. Опитування редакторів 50 незалежних видань усіх областей України виявило, що у більшості редакцій немає редакційного кодексу етики. На основі опитувань журналістів виділено порушення службової етики у стосунках із колегами, керівництвом редакції, а також редакторів із підлеглими. Сформульовано розгорнуті й лаконічні правила етичної поведінки журналіста.
11. Поряд з етичними цінностями, нормами журналістська етика логічно інтегрує етикетні приписи. Останні в історичному аспекті досліджує етикетознавство. Спростовано застарілий погляд на етикет як на зовнішню форму спілкування, а не моральне явище. Фаховий етикет журналістів – це не тільки правила поведінки, вчинків у професійній діяльності, а й конденсований символічний вияв ставлення, що в формі етикетних знаків несе конкретне моральне почуття, прихильність до співбесідника. Етикет є структурним елементом моральної культури журналіста, містить прості норми журналістської етики і пов’язаний з виконанням професійного обов’язку журналіста.
12. Етикетна поведінка журналіста створює позитивний емотивний фон спілкування, виражає повагу, сприяє захисту честі, гідності, репутації людини. Виділено вербальний, офіційний, неформальний, речовий, комп’ютерний види етикетів журналістів та порушення їхніх етикетних правил. Показано особливості журналістського етикету вітання, знайомства, зібрано й узагальнено правила, рекомендації журналістам під час бесід, інтерв’ю, прес-конференцій. Виділено основні формули вербального етикету: привітання, подяки, прохання, прощання та розроблено методику їх використання в журналістській діяльності.
13. Уточнено поняття, мету, види полеміки та критики, виявлено та диференційовано порушення в них вимог журналістської етики. Розкрито прийоми фальшування у журналістській полеміці та критиці. Виділено такі некоректні прийоми в доказовості думок, ідей журналістського матеріалу: софізми, підміна тези, недомовленість, неправдиві аргументи.
14. За методом відтворення, засобом масової інформації, змістом, предметом диференційовано рекламу в ЗМІ. Виділено особливості етики реклами в ЗМІ, загальні етичні принципи, норми, зокрема, етичні норми політичної, комерційної реклами в ЗМІ, їх етичні обмеження та заборони. Всі етичні вимоги до реклами в ЗМІ можна укласти в три розділи «Загальні етичні цінності реклами в ЗМІ», «Етичні норми реклами в ЗМІ» й «Етикетні правила реклами в ЗМІ» Кодексу етики реклами в ЗМІ.
15. Порушено проблеми комп’ютерної етики журналістів, які випускають кібергазети та журнали, використовують Інтернет, інші мережі для збору інформації, участі в конференціях, а також електронну пошту. Виявлено етичні порушення в комп’ютерних мережах часто не відповідають і правовим нормам. Розглянуті етикетні правила для користувачів мереж, американський кодекс комп’ютерних професій можуть стати основою для проекту кодексу комп’ютерної етики в Україні.
16. Осмислено правовий, адміністративний, корпоративний, редак цій ний, індивідуальний рівні ціннісно-етичного регулювання журналістської діяльності. Виявлено, що в Україні немає системи саморегулювання ЗМІ, а також журналістських організацій, незалежних від держави. Визначено, що корпоративне й редакційне регулювання є саморегулюванням, а правове, адміністративне – державним регулюванням.
17. Причинами порушень етичних вимог є брак журналістської освіти у творчих працівників редакції, відсутній або незначний редакторський досвід. Девіантність моралі журналістів підтверджують судові справи з порушень етичних норм більшої половини редакцій.
18. Деякі видання, проголошуючи себе незалежними, не є політично незалежними, що підриває їхній авторитет, змінює ставлення аудиторії до незалежних ЗМІ, трансформує їх роль у суспільстві. Гіпотеза про залежність девіантності журналістської моралі від сторонньої матеріальної підтримки видань підтверджена лише частково, оскільки матеріальна підтримка редакцій часто разова і не має систематичного характеру.
19. Комплексне соціологічне дослідження незалежних видань усіх областей України за 1991-1998 рр. дало змогу виявити явище трансформації преси і встановити його залежність від політичних й економічних реформ в Україні, довести взаємозв’язок трансформації суспільства і преси. Від часу появи перших незалежних видань встановлено два періоди трансформації преси – деконструктивний (1986-1991 рр.) щодо колишньої держави СРСР та конструктивний (1992-1998 рр.) щодо України.
20. Невихід, припинення існування видань у зв’язку з браком коштів підтверджує залежність преси від трансформації суспільства. В усіх областях України виявлено незалежні видання, що виходять, припинили вихід, диференційовано їх за видами та розповсюдженням. Кількісні й відсоткові показники окремо з кожної області України зведено в шість таблиць, що статистично підтверджують трансформацію преси.
21. Під впливом економічної кризи зовнішня трансформація преси виявилася у різкому зменшенні тиражів, зміні періодичності, рідше – обсягу видання і формату. Періоди різкого зменшення тиражів незалежних видань наставали після чергової або додаткової передплати у січні, липні, або різкого зниження курсу національної грошової одиниці. Також виявлено збіг зміни тиражів із двома заходами грошової реформи в Україні – випуском у готівковий обіг тимчасової перехідної валюти купоно-карбованця в січні 1992 р., випуском цієї ж валюти в безготівковий обіг у листопаді 1992 р.
22. Не підтвердилася гіпотеза про системну внутрішню транс формацію незалежних видань. Лише у деяких виданнях частково виявлено явище внутрішньої трансформації як відхилення від правових, етичних норм.
23. Виявлений девіантний стан моралі засобів масової інформації перехідного періоду характеризується відхиленням від журналістських етичних вимог внаслідок суспільної трансформації, трансформації видань, зокрема зміни їхніх тиражів, політичних орієнтацій, що неодмінно породжують девіантність, інтерференцію моралі ЗМІ, внутрішню трансформацію преси.
24. Зондування плюралізму думок у незалежних виданнях підтвер дило, що журналісти можуть висловлювати своє ставлення до описуваного. Це засвідчує наявність свободи оцінок у незалежній пресі, котра повинна сприяти демократичному розвиткові суспільства. Опитування редакторів показало, що в перехідний період відбувається зміна цінностей. В умовах конкуренції чимало журналістів нехтують принципом професійної солідарності, в гонитві за сенсаціями дискредитують колег, інші видання, що підтверджує думку: час суспільної трансформації характеризується інтерференцією моралі преси.
25. Для поліпшення саморегулювання засобів масової інформації України, запозичення кращого зарубіжного досвіду проаналізовано діяльність систем саморегулювання преси у країнах, де діють ради з преси та омбудсмени. На основі аналізу їх діяльності виявлено позитивні й негативні чинники, що впливають на їх ефективність. Позитивними факторами є наявність у складі рад преси представників громадськості, очолювання рад юристами, членами Верховного суду країни, використання кодексів журналістської етики. До негативних факторів можна віднести: відсутність представників громадськості у складі рад, відсутність загальних кодексів журналістської етики, регулювання етичних проблем на основі звичаєвого або прецедентного права. Вивчення зарубіжного досвіду підтвердило необхідність конкретного, чіткого формулювання етичних вимог у кодексі журналістської етики.
26. Розроблений проект кодифікованого кодексу журналістської етики враховує результати досліджень зарубіжних вчених і власних, конкретно, постатейно формулює порушення етичних цінностей, норм, має практичне значення для ціннісно-етичного регулювання журналістської діяльності. Проект може стати основою нового кодексу журналістської етики України чи іншої держави, міжнародних документів з журналістської етики.
27. Запропонована демократична система ціннісно-етичного регулю вання відповідає сучасним вимогам розвитку демократичного суспільства, захисту прав людини. Суть її зводиться до саморегулювання без втручання державних органів і бюджетних коштів.
Невідповідність Законів України, що стосуються ЗМІ, міжнародним правовим документам, відсутність системи ціннісно-етичного регулювання журналістської діяльності спонукатиме до збільшення відхилень від журналістських етичних вимог, поглибить девіантність і подовжить період інтерферентності моралі ЗМІ, посилить внутрішню трансформацію преси. Впровадження наукових результатів, практичних рекомендацій дисертаційного дослідження значною мірою позначилося б на моральності журналістів, культурі ЗМІ, їх аудиторії, сприяло б розбудові громадянського суспільства в Україні.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ
Аргументація в публіцистиці: Монографія. – Львів: Ред.-видавн. відділ Львів. ун-ту, 1992. – 130 с.
Журналістська етика та етикет: основи теорії, методики, дослідження трансформації незалежних видань України, регулювання моральних порушень: Монографія. – Львів: Світ, 1998. – 412 с.
Аналітичні методи в журналістиці: Навч. посібн. – Львів: Ред.-видавн. відділ Львів. ун-ту, 1997. – 110 с.
Методи збирання й фіксації інформації в журналістиці: Навч. посібн. – К.: УМК ВО, 1991 (у співавт., автором написані С. 61- 96).
Основи масової комунікації: Навч. посібн. – Львів: Ред.-видавн. відділ Львів. ун-ту, 1996. – 170 с.
Правові й етичні норми журналістики: Тексти лекцій. – Львів: Ред.-видавн. відділ Львів. ун-ту, 1993. – 96 с.
Використання і трансформація образів // Культура мови і культура в мові. – К.: УМК ВО, 1991. – С.137-142.
Гаранти журналістам у Законі України про авторські права // Укр. журналістика: формування сучасного обличчя: Вісн. Львів. ун-ту. – Сер. журналістика. – 1993. – Вип. 18. – С.32-36.
До проблеми класифікування періодики України // Українська журналістика: історія і сучасність. – Вісн. Львів. ун-ту. – Сер. журналістика. – 1995. – Вип.19 . – С.11-15.
До проекту Кодексу етики журналіста України // Укр. журналістика: історія і сучасність: Вісн. Львів. ун-ту. – Сер. журналістика. – 1997. – Вип. 20. – С.21-25.
Культура фактографічної аргументації в районній газеті // Преса як активна учасниця перебудови. – Вісн. Львів. ун-ту. – Сер. журналістика. – 1988. – Вип. 15. – С. 48-54.
Логічна культура – запорука журналістської майстерності // Журналістика: преса, телебачення, радіо. – 1991. – № 23. – С. 54-64.
Методи пізнання й відтворення у журналістиці і системне навчання // Проблеми освіти: наук.-метод. зб. – К.: ІЗМН, 1998. – С. 60-67.
Мовленнєва культура творення образів // Мова і духовність нації. – Львів: Ред.- видавн. група Львів. ун-ту, 1990. – С. 102.
Незалежна преса й суспільно-економічна трансформація // Зб. праць і матеріалів на пошану Лариси Іванівни Крушельницької / Ред. кол.: М.М. Романюк та ін. – Львів, 1998. – С. 389-396.
Незалежна преса у контексті суспільно-економічних трансформацій // Студії політологічного центру «Генеза». – 1998. – № 1. – С. 56 -60.
О регулировании системы защиты чести и достоинства на Украине // Законодательство и практика средств массовой информации. –1997. – № 6. – С. 6- 7.
Поліпшення аргументації в публіцистиці // Журналістика і соціально-економічне прискорення: Зб. статей. – К.: УМК ВО, 1988. – С. 54-64.
Розвиток нової системи захисту честі й гідності як один із напрямів розбудови громадянського суспільства // Студії політологічного центру «Генеза». – 1997. – № 2. – С. 63-65.
Свобода ЗМІ та її правові гарантії // Площа ринок. – 1998. – 17 лип. - 31 лип.
Спроба класифікації сучасних журнальних видань України // Зб. праць наук.-дослідн. центру періодики. – Львів, 1995. – Вип.2. – С. 174-180.
Актуальні проблеми класифікування періодики України // Українська періодика: історія і сучасність: Доп. і повід. другої Всеукр. наук.-теорет. конф., 21-22 грудн. 1994 р. – Львів.– 1994. – С. 111-114.
Гарантировать журналистам особую социальную защиту // Журналистика в 1995 году: Тез. науч.-практ. конф.: В 5 ч. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1996. – Ч.3. – С. 10-12.
Журналістські методи в періодиці та їх класифікація // Українська періодика: історія і сучасність : Тези доп. і повід. третьої Всеукр. наук.-теорет. конф., 22-23 груд. 1995 р. – Львів, 1995. – С. 143-145.
Класифікація газет України // Українська періодика: історія і сучасність: Тези доп. і повід. Всеукр. наук.-теорет. конф., 9-10 груд. 1993 р. – Львів, 1993. – С. 133-137.
Правові гарантії незалежної преси // Українська періодика: історія і сучасність: Четверта Всеукр. наук.-теорет. конф., 19-20 груд. 1997 р. – Львів, 1997. – С. 142-145.
Трансформация независимой периодики // Журналистика в переходный период: Тез. международн. научн. конф., 23-25 окт. 1997 г.: В 5 ч. – М., 1997. – Ч. 2. – С. 18-21.
Анотація
Кузнецова О.Д. Ціннісно-етичне регулювання журналістської діяльності в Україні. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10.01.08 – журналістика. – Київський університет імені Тараса Шевченка, Київ, 1999.
Дисертація присвячена розв’язанню проблем підвищення моралі в ЗМІ на теоретичному, методичному й емпіричному рівні. Комплексно розроблено основи журналістської етики, її розділів: аксіології, деонтології, диференційовано етичні цінності, норми, правила й етикетні вимоги, а також нормативні документи, що їх містять. Здійснено порівняльний аналіз зарубіжних і чинного українського кодексів журналістської етики, десяти зарубіжних систем ціннісно-етичного регулювання журналістської діяльності. Досліджено трансформацію 50 найбільш тиражних незалежних видань усіх областей України, виявлено зовнішню і частково внутрішню їх трансформацію, девіантність моралі, інтерферентність етичних вимог. Все це стало основою для розробки проекту кодифікованого кодексу журналістської етики, концепції ціннісно-етичного регулювання журналістської діяльності. Основні результати дослідження впроваджені в навчальний процес на факультеті журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка. Їх можуть використати дослідники журналістики, етики, права, політологи, соціологи, історики, етикетознавці, творчі спілки журналістів, міжнародні журналістські організації для створення кодексів етики, демократичної системи ціннісно-етичного регулювання журналістської діяльності, депутати Верховної Ради України для доповнення чинних і прийняття нових законів України, створення редакційних кодексів.
Ключові слова: журналістська етика, етичні цінності, етичні норми, незалежне видання, трансформація преси, кодифікований кодекс журналістської етики, ціннісно-етичне регулювання журналістської діяльності.
Аннотация
Кузнецова Е.Д. Ценностно-этическое регулирование журналистской деятельности в Украине. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени доктора филологических наук по специальности 10.01.08 – журналистика. – Киевский университет имени Тараса Шевченко, Киев, 1999.
Диссертация посвящена решению проблемы повышения морали в СМИ на теоретическом, методическом и эмпирическом уровне. Дан новый взгляд на журналистику как сферу культуры, выполняющую ее функции, и журналистскую этику как важный фактор развития всей культуры, регулятор моральной культуры не только журналистов, но косвенно их аудитории,. Впервые сделана попытка системно разработать основы журналистской этики, осуществить типологию этических требований и ценностно-этических нормативных документов. Дальше развита основа журналистской этики – гуманизм – основной критерий нравственности, этическая ценность, идея, объединяющая социальные группы, партии, конфессии общества в переходной период. Получила дальнейшее развитие этическая, политическая, социальная ценность – принцип свободы прессы как свободы СМИ: свобода слова в СМИ, свобода информации в СМИ, свобода оценки и их высказываний в СМИ, запрет цензуры.
Осмыслено и проанализировано системы ценностно-этического регулирования журналистской деятельности, выделены ее уровни: индивидуальный как самоконтроль журналистов, редакционный, корпоративный, правовой и административный. Установлено, что корпоративное, редакционное регулирование журналистской деятельности как саморегулирование являются наиболее демократичными, а правовое и административное ( через государственные структуры, такие, например, как Судебная палата в России) – государственным, насильственным, недемократичным.
Установлено общее и особенное журналисткой этики и этикета как двух неравнозначных нормативных систем, которые регулируют мораль, рационализируют деятельность журналистов, содействуют выполнению профессионального долга журналиста, формированию морали общества.
Комплексно разработаны основы журналистской этики и ее разделов: аксиологии, деонтологии, дифференцированы этические ценности, нормы, правила, этикетные требования, а также ценностно-этические нормативные документы, содержащие их: принципы, кодексы, каноны, хартии. Высказаны мысли об особых закономерностях журналистской морали, существующие только в журналистике. С целью выявления соответствия ценностно-этического регулирования журналистс кой деятельности осуществлен сравнительный анализ зарубежных и украинского кодексов журналистской этики. На основании статей западных ученых-правоведов проанализированы десять зарубежных систем ценностно-этического регулирования журналистской деятельности в Швеции, Норвегии, Великобритании, Германии, Нидерландах, Австрии, Австралии, России, Эстонии, Литве.
Исследована трансформация 50 самых тиражных независимых газетных изданий всех областей Украины. Диссертация содержит большой статистический материал по всем областям Украины о независимых изданиях, подтверждающий трансформацию прессы, явления девиантности ее морали. Выявлена внешняя, частично внутренняя их трансформация, что вызвала девиантность, интерферентность морали. Аналитически осмыслено украинское законодательство, касающееся морали журналистов и наивысшей ценности – свободы СМИ. Внесены предложения о дополнении к существующим и принятии новых Законов Украины.
Все исследования стали основой для разработки проекта кодифицированного кодекса журналистской этики, концепции ценностно-этического регулирования журналистской деятельности. Основные результаты исследования внедрены в учебный процесс на факультете журналистики Львовского государственного университета имени Ивана Франко. Их могут использовать преподаватели других вузов Украины, стран СНГ, а также исследователи журналистики, этики, этикета, права, политологии, социологии, истории. Проект кодифицированного кодекса журналистской этики может быть внедрен Союзом журналистов Украины, других стран, а также использован как основа документов международными журналистскими организациями. Ими же может быть использована демократическая концепция ценностно-этического регулирования журналистской деятельности. Суть ее состоит в создании негосударственных организаций - Совета по этике прессы, Совета по этике радиовещания, Совета по этике телевидения, независимых от государства. Депутаты Верховного Совета Украины могут использовать предложения диссертации для дополнения существующих Законов Украины, Конституции Украины и принятии нового законодательства, регулирующего деятельность СМИ, их мораль. Результатами исследования могут воспользоваться редакции СМИ для создания редакционных кодексов этики, журналисты для самоконтроля своей деятельности.
Ключевые слова: журналистская этика, этические ценности, этические нормы, независимые издания, трансформация прессы, кодифицированный кодекс журналистской этики, ценностно-этическое регулирование журналистской деятельности.
Annotation
Kuznetsova O.D. Valuable-ethical regulation of journalistic activity in Ukraine. – Manuscript.
Thesis for a doctor’s degree by speciality 10.01.08 – journalism. – Kyiv Taras Shevchenko University, Kyiv, 1999.
The thesis is devoted to the decision of the problem of increase of morals in mass media at theoretical, methodical and empirical levels. The bases of journalistic ethics and its branches: axiology, deonthology were complexly developed; ethical values, norms, rules, ethical demands and also documentary sources containing them were differentiated. The comparative analysis of foreign and Ukrainian codes of journalistic ethics and ten foreign systems of valuable-ethical regulation of journalistic activity was carried out. Transformation of the editions with highest circulation of all Oblasts of Ukraine was investigated. The external and partially internal transformation of press was revealed, which was shown in moral deviation, interferention of ethical demands. It had become the basis for development of the draft of codified code of journalistic ethics and the draft of system of moral regulation in mass media before trial in the court. The main results of the research are incorporated into the educational process and can be used in journalism by creative unions of journalists, international journalistic organisations, Supreme Rada of Ukraine, editorial staffs of mass media and journalists.
Key words: journalistic ethics, ethical value and norms, independent editions, transformation of press, codified code of journalistic ethics, valuable-ethical regulation of journalistic activity.
Видруковано з готових оригіналів
Спосіб друку - різографічний. Формат 60х84/16
Обсяг 2,6 друк. арк.. Тираж 100 прим.
Зам. 246
Видавничий центр
Львівського державного університету
імені Івана Франка
290602, Львів, вул. Університетська, 1
тел.(0322) 79-45-86
1 [290, 287, 296, 300, 306] Christians Cliford G., Rotzoll Kim B. Facker Mark, Media Ethics: Cases and Moral Reasoning. – N.Y., 1983; Boher G. Profession: Journalist. – Geneva, 1984; Goodwin H.E. Grooping for Ethics in Journalism. – Jova, 1983; Meyer Ph. Editors, Publishers and Newspaper Ethics. – Washington, 1983; Rivers W., Shramm W., Christians Cl. Responsibility in Mass Communication. – N.Y., 1980.
2 [292] Сrawford N. The Ethics in Journalism. – N.Y., 1924.
3 [302, 311] Нешев К. Проблеми на журналистическата етика. – София, 1978; Eck G. Ujsagiro – etika a gyakorlataban. – Budapest, 1977.
1 [40, 42, 234, 235] Бухарцев Р.Г. Вопросы профессиональной этики журналиста. – Свердловск: Изд-во Уральск. ун-та, 1971; Бухарцев Р.Г. Творческий потенциал журналиста. – М.: Мысль, 1985; Теплюк В.М. Социальная ответственность журналиста. – М.: Мысль, 1984; Теплюк В.М. Этика журналистского творчества. – М.: Мысль, 1980.
2 [91] Здоровега В.Й. Вступ до журналістики. – Львів: Ред-видавн. відділ Львів. ун-ту, 1998.
3 Іванов В.Ф.Законодавче регулювання діяльності суспільства і громадського телебечення: міжнародний досвід // Вісн. Київ. ун-ту. Журналістика. – Вип. 6. – 1998.-С.5-7.
4 [155] Москаленко А.З. Вступ до журналістики. – К.: Школяр, 1997. – С.139-151.
5 [187] Потятиник Б.В. Патогенез тексту. – Львів: Месіонер, 1996.
6 [126] Кузнецова О.Д. Правові й етичні норми журналістики. – Львів: Ред-видавн. відділ Львів. ун-ту, 1993
7 [40, 98] Бухарцев Р. Вопросы профессиональной этики журналиста. – Свердловск: Изд-во Уральск. ун-та, 1971; Казакова В. Социальные проблемы профессиональной этики журналиста: Автореф. дис. ... канд. филол. наук. – М., 1975.