Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
42
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
УДК 334.73; 334.76
ТРАНСФОРМАЦІЯ КООПЕРАТИВНИХ СИСТЕМ
У ПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЦІ
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора економічних наук
Київ 2004
Робота виконана на кафедрі політичної економії обліково-економічних
факультетів Київського національного економічного університету
Міністерства освіти і науки України, м. Київ.
|
Науковий консультант: |
доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НАН України Савчук Володимир Сафронович, Київський національний економічний університет, проректор з наукової роботи, завідувач кафедри політичної економії обліково-економічних факультетів |
|
Офіційні опоненти: |
доктор економічних наук, професор, академік НАН України Онищенко Олексій Мусійович, Об’єднаний інститут економіки НАН України, головний науковий співробітник відділу продовольчої безпеки |
|
доктор економічних наук, професор Лагутін Василь Дмитрович, Київський національний торговельно-економічний університет, завідувач кафедри економічної теорії |
|
|
доктор економічних наук, професор Лазня Ігор Вікторович, Державний комітет України з державного матеріального резерву, заступник голови |
|
|
Провідна установа: |
Інститут економічного прогнозування НАН України, відділ економічної теорії, м. Київ |
Захист відбудеться “”вересня 2004 року о годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.03 Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 317.
З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 201.
Автореферат розісланий “”серпня 2004 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
доктор економічних наук, професор Фукс А.Е.
Загальна характеристика роботи
Актуальність теми. Радикальні та всеохоплюючі перетворення, які відбулися в Україні на основі ліберальної моделі трансформації, привели до кардинальних змін в політичній, соціальній та економічній системах. Консолідованим підсумком таких перетворень є створення окремих складових, тобто каркасу ринкової економіки, спроможного забезпечити відбудову національної економіки на ринкових засадах у вузько прагматичному сенсі. Завдання ж полягають у тому, щоб повністю оновити суспільство і економічну систему, зміцнити підвалини довгострокового усталеного соціально-економічного розвитку України в умовах наростаючої конкуренції та глобалізації.
Отже, надзвичайно актуальною стає проблема пошуку шляхів реалізації якісно нового етапу розвитку національної економіки з метою формування постіндустріального суспільства. У концептуальних засадах стратегії економічного і соціального розвитку України (до 2015 р.), в програмних доку-ментах уряду накреслені можливі моделі і стратегічні напрямки, що характерні для такого етапу. Окремим стратегічним напрямком виділено розвиток кооперативного сектора національної економіки. І це –природно.
Кооперація як соціальна організація та ефективна форма господарювання спроможна значно активізувати людський фактор, мотиваційні механізми, забезпечити в широких масштабах соціально-орієнтовану економічну діяльність і соціальний захист мільйонів людей, зміцнити багатоукладність і демократичні основи держави. У зв’язку з цим суттєво зростає значення інтеграції кооперації в механізм ринкових перетворень, використання її невичерпних можливостей для забезпечення позитивної динаміки нового етапу соціально-економічного розвитку України.
Однак система кооперації України не підготовлена належним чином для цієї складної економічної і соціальної місії. Вона сама потребує глибоких трансформацій складових підсистем, структурної перебудови, реформи економічного механізму, системи управління, вдосконалення відносин власності, адаптації всіх видів кооперації до ринкових умов функціонування. Отже, проблема активізації ролі кооперації в процесах якісного економічного зростання набуває особливу актуальність і вимагає глибоких наукових теоретичних обґрунтувань.
Теоретичним підґрунтям дослідження сутнісних характеристик кооперації, її соціально-економічного змісту та специфічних організаційних форм і моделей, що характерні для різних типів суспільних устроїв, слугували праці всесвітньо відомих вчених про кооперацію: Баліна М., Жіда Ш., Кондратьєва М., Леніна В., Оуена Р., Райфайзена Ф., Рассела Дж., Туган-Барановського М., Фур'є Ш., Чаянова Д. та інші.
У контексті дослідження були проаналізовані складні процеси ринкових перетворень і глобалізації та їх впливу на розвиток кооперативного сектора економіки, які зокрема висвітлені в роботах Абалкіна Л., Бірчелл Д., Буздалова Л., Безчасного Л., Гейця В., Кривенка К., Курімото А., Лукінова І., Макферсона Я., Мартинова В., Мюнкнера Г., Онищенка О., Пахомова Ю., Поручника А., Саблука П., Чухна А., Шмельова Г., Юрчишина В.
Окремі аспекти розвитку конкретних видів кооперації в Україні на сучасному етапі розкриті в дисертації на базі теоретичних положень і концептуальних підходів, які містяться в наукових працях вітчизняних дослідників кооперації: Алімана М., Апопія В., Башнянина Г., Гончарука Я., Гончаренка В., Горбоноса Ф., Зіновчука В., Крисильного О., Маліка М., Молдаван Л., Черевка Г. та інші.
Незважаючи на наявність певного наукового доробку, комплексні дослідження системи кооперації та процесів її трансформації в умовах перехідної економіки по суті відсутні. Не узагальнено також світовий досвід кооперативного розвитку в країнах з перехідною економікою. Все це обумовлює актуальність і необхідність фундаментальних досліджень української кооперації, розробки теоретико-методологічних аспектів перспективної моделі кооперації, наукового обґрунтування стратегії і пріоритетів розвитку системи кооперації в ринковому середовищі із врахуванням особливостей національної економіки і нового етапу ринкових перетворень.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація у вигляді монографії виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри політичної економії обліково-економічних факультетів Київського національного економічного університету і є складовою наукових тем: „Закономірності і особливості формування нової економічної системи в Україні” (реєстр. номер 0101U002949); „Теоретичні проблеми становлення нової економічної системи в Україні” (реєстр. номер 0198U000784); а також „Стратегія розвитку кооперативного сектора економіки України” (реєстр. номер 0103U076650). Особисто автором підготовлено підрозділ “Кооперативна модель системи кооперації”, в якому розкрито необхідність розробки нової моделі системи кооперації та сформульовані її особливості, перспективи формування і розвитку.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка теоретичних положень, методологічних засад та практичних рекомендацій щодо трансформації кооперативних систем і формування нової моделі кооперації, адекватної типу національної економіки.
Для досягнення мети у дисертації були поставлені такі завдання:
Об’єктом дослідження є кооперативні системи як складові багатоукладної економіки України.
Предметом дослідження є процеси трансформації кооперативних систем і формування соціально-орієнтованого та ефективного кооперативного сектора національної економіки.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складають: діалектичний метод пізнання, принцип системності, структурно-функціональний підхід, емпіричний метод. У ході дослідження використовувалися методи абстракції, дедукції й індукції, аналізу та синтезу, поєднання логічного та історичного, порівняння загального та індивідуального, метод гіпотези.
При виявленні сутнісних якостей кооперації, закономірностей її трансформації автор спирався, перш за все, на використання діалектичного методу пізнання. Дослідження закономірностей формування ієрархічної структури кооперативних систем базувалося на використанні структурно-функціонального підходу.
У дослідженні стратегічних напрямків розвитку системи кооперації діалектичний метод пізнання поєднувався з використанням методу абстракції, гіпотези, інструментарію порівняльного аналізу, історико-логічного підходу, прогнозування розвитку кооперативного сектора, а також метод критичного аналізу наукових праць з даної проблеми вітчизняних і зарубіжних вчених.
Дослідження трансформації механізмів управління в кооперативних системах базується на поєднанні теоретичного і емпіричного методів пізнання, виявленні особливостей механізмів управління в багатоукладній економіці, метод моделювання статистичних оцінок, виявленні закономірних тенденцій у розвитку механізмів управління взагалі та в кооперативному секторі зокрема. Можливості переведення кооперативного сектора на принципи господарського розрахунку оцінювалися завдяки узагальненню досвіду діяльності вітчизняних кооперативів упродовж 1991-2003 рр.
Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативні акти, що стосуються державної економічної політики, розвитку національного кооперативного руху, документи державних органів влади, Державного комітету статистики України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства аграрної політики України, Центральної спілки споживчих товариств України (Укоопспілки), Національного кооперативного альянсу. В роботі використані також офіційні публікації та аналітичні звіти Міжнародного кооперативного альянсу, Міжнародної організації праці при ООН, Європейського бюро Міжнародного кооперативного альянсу, довідкова і монографічна література.
Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що в роботі на основі творчого використання принципу єдності теорії та практики, конструктивного осмислення існуючих концепцій та мето-дологічних підходів, присвячених питанням розвитку кооперації у ХХІ столітті, визначено особливості впливу перехідних процесів, які з 1989-1991 рр. є характерними для всіх постсоціалістичних країн, на трансформацію коопера-тивних систем у нову організаційну і функціональну цілісність.
Нові наукові положення, отримані особисто автором, які виносяться на захист, полягають у наступному:
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані автором дисертації теоретичні положення, висновки і рекомендації можуть слугувати методологічною та практичною основою розробки стратегії формування кооперативного сектора України на базі сучасних принципів, інтересів і цілей, з урахуванням базових цінностей кооперації, пошуку нового механізму функціонування кооперативів в умовах ринкового середовища і гострої конкуренції; переведення кооперативів на госпрозрахункові принципи виробничої і комерційної діяльності. Практичне значення мають також конкретизовані пропозиції автора щодо напрямів трансформації окремих видів кооперації: сільськогосподарської, кредитної, споживчої та кооперації в сфері послуг. Висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, можуть стати базою при визначенні цінностей, принципів, інтересів та цілей кооперативного сектора при формуванні сучасної державної політики, нормативно-правової бази функціонування і розвитку вітчизняної кооперації в інтересах усього суспільства.
Практичне значення мають також пропозиції автора щодо трансформації окремих видів кооперації: сільськогосподарської, кредитної, споживчої та кооперації у сфері послуг.
Висновки і пропозиції дослідження зокрема знайшли своє впровадження на загальнодержавному рівні, при розробці за участю автора Закону України “Про кредитні спілки” (№2908-ІІІ від 20.12.01 р.); Закону України “Про кооперацію” (№1087-ІV від 10.07.03 р.) [довідка Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України № 72-30/65 від 21.05.04 р.]; Указу Президента України “Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку” (№767 від 06.06.2000 р.); Указу Президента України “Про заходи щодо розвитку кооперативного руху та посилення його ролі в реформуванні економіки України на ринкових засадах” (№1348 від 19.12.2000 р.); Указу Президента України “Про основні засади розвитку соціальної сфери села” (№1356 від 20.12.2000 р.); Указу Президента України “Про першочергові заходи щодо підтримки розвитку соціальної сфери села” (№640 від 15.07.02 р.); тематичної доповіді “Формування та розвиток аграрного ринку України”, Послання Президента України до Верховної Ради України “Про внутрішнє та зовнішнє становище України у 2003 році” і “Стратегії економічного і соціального розвитку України “Шляхом європейської інтеграції” на 2004-2015 роки”, схваленої Указом Президента України (№493 від 28.04.04 р.) [довідка Адміністрації Президента України № 10-08/956 від 14.05.04 р.]; “Стратегії розвитку споживчої кооперації України (2004-2015 рр.)”, затвердженої і прийнятої на ХІХ з’їзді споживчої кооперації України (23 березня 2004 р.) [довідка Укоопспілки №13/167 від 17.05.04 р.].
Результати дослідження використовуються при вивченні дисциплін: “Кооперативне право”, “Теорія кооперації”, “Комерційна діяльність на ринку товарів та послуг”, “Маркетингова діяльність підприємств споживчої кооперації”, “Мікроекономіка”, “Економіка підприємства” у Львівській комерційній академії [довідка №438/01-1.08 від 27.05.04 р.] та Полтавському університеті споживчої кооперації України [довідка № 01-71/07 від 27.05.04 р.].
Апробація результатів дисертаційної роботи. Основні положення і результати дослідження доповідалися автором на наукових конференціях, симпозіумах, семінарських заняттях з керівним складом працівників системи Укоопспілки, зокрема на: V Міжнародному конгресі українських економістів “Україна у ХХІ столітті: концепції та моделі економічного розвитку” (22-26.05.2000 р., м. Львів); Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми розвитку споживчої кооперації України в ринковому середовищі” (19-20.11.98 р., м. Київ); Міжнародній науково-практичній конференції “Національний кооперативний рух та структурні зміни в економіці України ХХІ століття” (26-27.06.01 р., м. Київ); Науково-практичній конференції “Самобутність споживчої кооперації: історія, досвід і шляхи розвитку” (26.10.01 р., м. Харків); другій Міжнародній економетричній конференції “Економічні методи і моделі в економіці: теорія і практика” (2001 р., м. Львів); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Внутрішній ринок споживчих товарів України: стан і перспективи розвитку” (28-29.05.03 р., м. Київ).
Публікації. За темою дослідження опублікована 41 праця, у тому числі: 2 монографії, 4 підручники та навчально-методичні посібники, 22 праці у наукових фахових виданнях, рекомендованих ВАК України (в яких особисто автору належить 10,1 др.арк.), 13 –в інших виданнях. У загальному обсязі публікацій особисто автору належить 58,2 др.арк.
Обсяг і структура дисертації. Дисертація у вигляді монографії складається зі вступу, 5 розділів, викладених на 332 стор. У тексті розміщено 26 табл. на 21 стор., 49 рисунків на 27 стор. Список використаних джерел містить 258 назв.
У вступі розкривається актуальність теми дисертаційного дослідження з позиції розв’язання теоретичних та практичних проблем трансформації кооперативних систем та забезпечення їх нового соціально-економічного змісту, адекватного, з одного боку, базовим принципам кооперації, а з іншого –вимогам багатоукладної перехідної економіки, визначено мету, основні завдання, об’єкт та предмет дослідження, використані автором методи дослідження, сформульовано наукову новизну одержаних результатів, що виносяться на захист, розкрито практичне значення одержаних результатів для розвитку кооперативного сектора в Україні, наведено дані про апробацію та публікації результатів дослідження.
У розділі 1 “Сутність кооперації і кооперативних систем” автором обґрунтовується сутність кооперації в сучасних умовах. Дослідженню цього надзвичайно складного суспільно-економічного явища присвячено чимало праць. Показується, що сформувалися три основні напрями кооперативної теорії. Першу з них започаткували соціалісти–утопісти А. Сен-Сімон, Ш. Фур’є та Р. Оуен і продовжили Ш. Жід, М. Туган-Барановський. Вони розробили ряд теорій, які можна об’єднати в теорію „кооперативного соціалізму”. Другий напрям представлений К. Марксом, Ф. Енгельсом, В. Леніним та їх послідовниками. Вони розглядали робітничу кооперацію як засіб класової боротьби проти буржуазії. Третій напрям отримав назву кооперативізму. Його ідеологи Дж. Коулі, Дж. Стрейчі, А. Курімото вважають, що кооперація, за своєю природою, не є ні капіталістичною, ні соціалістичною і здатна стати основою „третього шляху” суспільного розвитку.
Однак, незважаючи на різноманітність теоретичних досліджень кооперації, немає єдиної думки щодо її сутності. Сучасні науковці здебільше обмежуються аналізом організаційної форми кооперації, причому у відриві від першооснов. Це спрощує і спотворює її сутність та соціально-економічний зміст. Сутність кооперації, на думку автора, слід розглядати щонайперше, як специфічну форму діяльності людей праці і суспільної форми її організації. Це положення становить вихідний пункт методологічного підходу автора.
Економічна природа кооперації, в основі якої лежить система суспільної праці, виражає лише один аспект її змісту. Іншим виступає соціальна природа кооперації. Це пояснюється тим, що вона виникає в умовах погіршення соціального становища певних класів, груп і верств населення. В пошуках соціальної справедливості, соціального захисту маса слабо захищених людей позитивно сприйняла кооперативну ідею і стала на шлях створення кооперації. Зазначене дозволяє зробити висновок про те, що кооперація є соціально-економічним явищем, зміст якої визначають як економічна діяльність, так і соціальна ідея. Економічні та соціальні засади кооперації органічно пов’язані.
Соціально-економічному змісту відповідає особлива, специфічна форма організації колективної діяльності, яка складається з базових ланок, об’єднаних в асоціації, спілки, альянси. За своєю структурою така організаційна форма має ієрархічний характер і формує багаторівневу структуру – локальну, регіональну, федеральну, національну і міжнародну. Найпростішою організаційною формою, первинною ланкою кооперації є кооператив. Сучасне його трактування було прийнято XXXIV конгресом МКА у 1995 році. Згідно з ним кооператив – це автономна асоціація осіб, які добровільно об’єдналися з метою задоволення своїх економічних, соціальних та культурних потреб і прагнень за допомогою підприємства, що знаходиться у спільному володінні та управляється демократично. Це універсальне визначення стосується і вітчизняної кооперації, але з певними уточненнями, які відображають її специфічний шлях розвитку. Йдеться про те, що кооператив є не просто асоціацією, а об’єднанням осіб на засадах членства, обов’язкової участі члена-пайовика в діяльності кооперативу (участь економічна, трудова), останній задовольняє потреби не лише членів-пайовиків, а й інших осіб.
Акцентується увага на характерній рисі кооперації – прагненні до об’єднання і співробітництва з іншими кооперативами. Воно є виразом внутрішньої сутності кооперації, реалізацією її базової ідеї – до успіху через співробітництво і взаємодопомогу. На практиці кооперативи об’єднуються в спілки, ті у свою чергу – в кооперативні формування, спілки вищого порядку. Таким чином створюються кооперативні підсистеми, прикладом яких є Центральна спілка споживчих товариств (Укоопспілка). Функціонально-галузеві кооперативні підсистеми об’єднуються в Національний кооперативний альянс, формуючи цілісну національну кооперативну систему (див. рис. 1).
Далі в дослідженні обґрунтовується положення про зростання ролі кооперації в умовах ринкової трансформації економіки. Це обумовлено тим, що, з одного боку, в умовах перехідного періоду найповніше розкривається соціально-економічна природа кооперації, реалізуються її цінності, а з іншого – кооперація, як ніяка інша суспільно-господарська структура, спроможна сприяти вирішенню злободенних та гострих соціально-економічних проблем, таких як десоціалізація суспільного життя, зростаюче безробіття аграрного населення, занепад села тощо.
Сутність кооперації, її життєві можливості визначаються принципами. Останні –це усталені вимоги, правила, на яких має ґрунтуватися діяльність кооперативних структур. Автор надає великого значення вивченню та науковому аналізу принципів кооперації в сучасних умовах. Воно зумовлене перебудовою системи кооперації України, формуванням її нової моделі.
місце раніше, руху.
Правильно визначені принципи дадуть можливість створити життєздатну та ефективну національну кооперативну систему.
Базована на сучасних принципах кооперація володіє потенціалом розв’язання відомої колізії ринкової економіки –суперечності між забезпеченням економічної ефективності діяльності та соціальної справедливості. Саме кооперація володіє найкращим з-поміж інших господарських систем потенціалом для успішного поєднання (погодження) умов досягнення високої економічної ефективності із задоволенням соціальних потреб громадян. У зв’язку з цим слід вказати на два моменти. По-перше, це продуктивне використання доходів, відмова від застосування їх на особисті цілі керівництва та великих власників (“престижні зарплати”, усілякі бонуси, надмірні представницькі витрати тощо), ризикові (спекулятивні) інвестиції, що має місце в приватному бізнесі. По-друге, соціальні витрати є одночасно інвестиціями в людський капітал кооперативних підприємств, який, як відомо, має власну продуктивність. Підвищення рівня освіти, кваліфікації, інформованості, здоров’я та добробуту забезпечують зростання продуктивності праці кооператорів, підвищення ефективності їх діяльності.
Автор акцентує увагу на важливості взаємодії кооперації з урядом. Доводиться, що стосунки з органами влади повинні базуватися на засадах партнерства та співробітництва і передбачати залучення кооперації до загальнонаціональних та галузевих програм, враховувати її інтереси при складанні бюджетів, створенні інноваційних фондів тощо.
Кооперацію слід розглядати і аналізувати як соціально-економічну систему, яка є складовим елементом (підсистемою) економічної системи країни. Вона бере активну участь в усіх процесах суспільного відтворення: виробництві, розподілі, обміні та споживанні створеного суспільного продукту. Кооперативна система є сукупністю певних елементів, або підсистем нижчого рівня, що засновані й функціонують на засадах: добровільного і демократичного об’єднання громадян (фізичних осіб) на пайових умовах; спільної діяльності у певній галузі (сфері) господарювання; задоволення власних інтересів членів (пайовиків) даного кооперативу. Сучасна кооперативна система виступає як форма організації господарської, соціально-духовної та політичної діяльності членів (пайовиків) з метою всебічного задоволення їх економічних, соціально-духовних та політичних інтересів.
Проведена оригінальна типологізація кооперативних систем дозволила виявити важливі закономірності їх ринкової трансформації, передбачити можливі наслідки тяглості окремих економічних процесів. Автор вважає, що економічна і соціальна природа кооперативних систем бере свій початок безпосередньо у специфічній формі спільної господарської праці. На основі цього кооперативні системи доцільно класифікувати з організаційних позицій і ступеня складності організації. В контексті організаційного підходу розрізняють прості та складні кооперативні системи. Перші характеризують початковий етап їх розвитку, який обмежується ХІХ століттям.
Більш актуальними є складні кооперативні системи, що розвивалися в ХХ столітті. Їм притаманна значна внутрішня диференціація праці, поява поділу функцій власника та працівника, диференціація управлінської праці, відокремлення підприємницьких здібностей, переважання інтенсивних методів господарювання. Еволюція сформувала чотири послідовних типи цих систем: некапіталістичні, квазікапіталістичні, капіталістичні та гіперкапіталістичні. Провідним критерієм цієї класифікації виступає питома вага найманої праці в загальному її обсязі. Ця типологізація дозволила виявити наявність і тенденції такого важливого процесу як декооператизація. Останню можна охарактеризувати як поступову втрату системою своєї кооперативної сутності. Вона виникає вже у квазікапіталістичних системах і наростає по мірі переходу до наступних складних систем. Декооператизація на останньому етапі розвитку (гіперкапіталістичні системи) майже повністю знищує кооперативну природу систем, перетворюючи їх у псевдокооперативні. Відслідковування та регулювання процесу декооператизації є конче необхідним для збереження кооперативних систем. Його незнання та ігнорування веде у віддалених періодах до руйнування, а в кращому випадку –до модифікації кооперативної системи (підсистеми), втрати її економічної ефективності (див. рис. 2).
Рис. 2. Крива економічної ефективності К-систем за умов їх декооператизації
(довготривалий ринковий період)
У розділі 2 “Трансформація кооперативних систем” розглянута та узагальнена європейська практика трансформації кооперативних систем, показана можливість використання європейського досвіду для реформування української кооперації, обґрунтована перспективна модель вітчизняної системи кооперації.
Визначення та коригування шляхів розвитку кооперативних систем в Україні вимагає аналізу світового досвіду їх перетворень та виявлення їх особливостей у постсоціалістичних країнах. Критичний аналіз ситуації виявив як позитивний, так і негативний досвід ринкової трансформації кооперативних систем Східної, Центральної та Західної Європи. Він дозволив дійти висновку, що результативність трансформації кооперативних систем в Україні залежить від успішності реалізації заходів, спрямованих на адаптацію кооперативних систем до ринкових умов господарювання, вдалого вибору моделі розвитку кооперації, активізації співпраці з іноземними кооперативними спілками, а також від дійової державної підтримки кооперації та кооперативних перетворень.
У розділі показується, що вирішальне значення для успіху ринкової трансформації кооперації має чітке визначення її траєкторії, вибір моделі, яка базуватиметься на кооперативних цінностях та принципах і максимально враховуватиме впливи-вимоги зовнішнього середовища. Кооперація –це по суті система в економічній системі країни. Теорія систем передбачає, що підсистема має відносну самостійність, виконує свої функції, але водночас підпорядковується загальним правилам системи, має спільну з нею мету. Виходячи з цього, важливо проаналізувати зовнішні умови розвитку кооперативної системи, з’ясувати наскільки вони сприяють останньому. Серед них на першому плані знаходиться лібералізація господарського життя. Вона передбачає цілий комплекс ринкових нововведень: відмову від тотального контролю держави над економікою, запровадження економічної свободи, скасування обмежень на підприємництво, встановлення ринкових цін тощо. Для кооперації лібералізація означає свободу розвитку нових форм кооперації, типів кооперативів, видів економічної діяльності. Саме лібералізація створила умови для розвитку кредитної та сервісної кооперації.
Приватизацію закономірно вважають стрижнем ринкових реформ. Вона обумовила перебудову відносин власності в Україні, зміну типів, видів та форм власності. Приватизація зруйнувала формаційний соціалістичний уклад і породила багатофункціональну економіку, характерну для перехідного періоду. Багатоукладність створює сприятливі умови для розвитку кооперації: визнається і законодавчо захищається колективна форма власності, створюються рівні умови для розвитку суб’єктів різних форм власності, у тому числі кооперативної. Широкомасштабна приватизація підготувала основу для розвитку якісно нової моделі кооперації в сільському господарстві.
Позитивний вплив на розвиток кооперації має демонополізація економіки та стимулювання конкуренції. Реалізація антимонопольної та конкурентної політики дозволила суттєво знизити рівень монополізації економіки, розширити конкурентне середовище. Це створило передумови для розвитку малого і середнього підприємництва. Переважна більшість кооперативних підприємств може бути віднесена саме до цього сектора економіки. Демонополізація створила передумови для розвитку кооперативного промислового виробництва, зокрема в рамках споживчої кооперації. Так, в Україні запрацювали кооперативні хлібозаводи і пекарні, ковбасні цехи, консервні заводи, виробництва з випуску безалкогольних напоїв. Немаловажну роль у розвитку кооперації відіграє також макроекономічна стабілізація та поновлення економічного зростання.
Важливим макроекономічним процесом, який справляє істотний вплив на розвиток кооперації, є десоціалізація суспільного життя та зростання безробіття. В цих умовах взаємодопомога та співпраця на кооперативних засадах виступають не тільки засобом самовиживання населення, а й потужним інструментом подолання кризи, розгортання виробничої та торговельної діяльності, зростання доходів громадян, особливо у сільській місцевості. До того ж розвиток кооперативної діяльності ефективно сприяє залученню людей до праці, зниженню безробіття серед сільського населення.
На основі проведеного аналізу автор доходить висновку про те, що ринкова орієнтація національної економіки створила безпрецедентні умови для поширення кооперації. Соціальні, економічні чинники, політичний клімат дозволяють прискорено розвиватися різним видам кооперації, що формують кооперативний сектор економіки. Кооперація має своє поле діяльності, свою виробничу і соціальну нішу.
У роботі дається визначення стратегії розвитку кооперації та перспективної моделі кооперативної системи. Йдеться не про відродження класичної кооперації, а створення сучасної її моделі, адекватної типу національної економіки, ринково орієнтованої моделі кооперації. Вона повинна базуватися на міжнародних кооперативних принципах і враховувати національні особливості та традиції. На основі реалій України, історичного досвіду розвитку кооперативного руху та традицій українська кооперація має розвиватися як соціально економічна і громадська система, що включає різні форми і види кооперації, всі типи кооперативів та кооперативних організацій. Запропонована модель кооперації передбачає гармонійне поєднання соціальних і економічних засад та переважну орієнтацію на сільську місцевість. Характерними властивостями нової моделі слід вважати:
Становлення нової моделі кооперативної системи передбачає проходження через три етапи. На першому –відбувається формування “критичної маси” первинних кооперативів. На другому –масове створення територіальних та галузевих об’єднань кооперативів. На третьому етапі складається кооперативний сектор на національному рівні та завершується його організаційне оформлення.
З метою пошуку шляхів підвищення ефективності господарської діяльності кооперативів проведено ґрунтовний аналіз впливів процесів концентрації та централізації, що відбуваються у кооперативному середовищі. Дослідження розвитку процесів концентрації показало, що підприємства в більшості галузей кооперативного сектора економіки мають досить низьку масштабну еластичність діяльності. Під останньою ми розуміємо ступінь чутливості економічної системи до зміни масштабів діяльності, тобто до зміни рівня концентрації. Інакше кажучи, значне зростання масштабів діяльності супроводжується суто символічним зростанням економічної ефективності їх функціонування. Таким чином, доведена недоцільність (неефективність) підвищення рівня концентрації кооперативних систем.
Навпаки, ефекти процесів централізації для кооперативних систем, як свідчать дослідження автора, є більш однозначними та значущими. Розрізняються два типи централізації. Перший –адміністративний за своїм походженням і природою, притаманний економіці соціалістичної доби. Другий – характерний для ринкових економік, означає, що об’єднання в спілки, ліги тощо здійснюється суто економічними методами, диктується виключно економічною доцільністю. В українській кооперації за роки незалежності відбувався різкий поворот від радянської адміністративної гіперцентралізації до тотальної децентралізації. Остання значною мірою спричинилася до занепаду кооперативів. В останні декілька років почалося відновлення української ієрархії кооперації, причому вже на засадах економічної централізації. Аналіз показав значний вплив процесів централізації на ефективність функціонування кооперативних систем. Це засвідчила висока централізаційна еластичність, під якою розуміється ступінь чутливості кооперативних систем до змін рівня централізації, вплив на ефективність їх функціонування. Економічна централізаційна еластичність однозначно позитивно впливає на результа-тивність кооперативних систем (підсистем), посилює їх конкурентоздатність, полегшує адаптацію до складних ринкових умов. Проведене дослідження дозволяє дійти висновку про те, що економічна централізація –неминучий етап подальшого розвитку вітчизняних кооперативних систем.
Поглиблюючи компаративістський аналіз кооперативних і некоопера-тивних систем, автор досліджує різновиди ефективності діяльності. Спонукою до цього стала поширена практика порівняння зазначених систем виключно з позицій економічної ефективності. Проте кооперацію як соціально-економічне явище слід оцінювати не лише, і навіть не в першу чергу за економічною ефективністю. Кооперація формувалася передусім як соціальна організація, в якій економічна діяльність слугує меті задоволення соціальних потреб. Отже, слід брати до уваги і соціально-духовну ефективність. Остання визначає ступінь реалізації соціально-духовних потреб членів кооперативу, результативність їх розвитку. Отже, порівняльну оцінку різних систем доцільно і правомірно робити за показниками інтегральної ефективності функціонування, під якою розуміється сукупний ефект від усіх аспектів кооперативної діяльності. Аналіз свідчить про те, що кооперативні системи поступаються некооперативним (і то лише в коротко- та середньотермінових періодах) лише в суто економічному плані, натомість компенсують це відставання тими перевагами, які вони мають у плані соціальному і соціально-духовному.
На основі проведеного аналізу робиться висновок про те, що підвищення ефективності діяльності та конкурентоспроможності кооперативної системи є не стільки зовнішньою, скільки внутрішньою проблемою. Її розв’язання полягає у перебудові внутрішньої структури кооперативної системи, у такій її самоорганізації, за якою реального першочергового розвитку набудуть соціальна і соціально-духовна сфери, і на практиці повною мірою будуть реалізовані кооперативні цінності та кооперативні принципи. В цьому плані виняткове значення має “добудова” кооперативної системи у соціальному і соціально-духовному відношенні, і спрямування розвитку у русло реалізації найвищих кооперативних ідеалів –задоволення соціально-матеріальних і соціально-духовних потреб своїх членів. Це, на думку автора, складає зміст перспективної моделі системи кооперації.
У розділі 4 “Стратегічні напрямки розвитку системи кооперації України” автором обґрунтовуються перспективи розвитку основних підсистем кооперації в рамках її нової ринкової моделі: сільськогосподарської, споживчої, кооперації у сфері послуг та кредитної кооперації. При цьому підкреслюється, що пріоритетною сферою розвитку кооперації виступає сільське господарство. Саме в цій галузі, як доводиться автором, в нових умовах найбільш значущою виявиться перевага кооперативної форми господарювання.
У перехідній економіці на початку ХХІ століття з’явилися додаткові стимули для розвитку процесів кооперування. Це, зокрема, фінансова слабкість більшості сільськогосподарських формувань, відсутність ефективної системи матеріально-технічного забезпечення та збуту продукції, брак досвіду ринкового господарювання. Додатковим стимулом до кооперування аграрної діяльності є пошук її оптимальних параметрів. Ця діяльність є багатоплановою і включає процеси виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки, збуту тощо. Кожен з них претендує на свій оптимум, за якого забезпечується мінімальний рівень собівартості одиниці продукції, або ж на одиницю затрат одержується максимум продукції. Ці оптимуми не можуть бути досягнуті в межах одного аграрного підприємства. Окремі технічні чи економічні процеси можуть бути виділені з конкретних господарств для об’єднання з аналогічними процесами в інших господарствах. А це розширює поле діяльності для кооперації. Отже, питання диференційованих оптимумів –це визначення масштабів кооперативних економічних взаємовідносин. Зазначене доводить можливість реалізації сільськогосподарською кооперацією вигод (виграшів) від позитивних ефектів масштабу, які тут досягаються за допомогою співробітництва задля втілення в життя вимог концепції диференційованих оптимумів (мінімумів).
Розроблена та запропонована автором стратегія розвитку кооперації в аграрній сфері України передбачає цілий ряд економічних, правових, організаційних заходів, здатних забезпечити швидкий поступ сільськогоспо-дарських кооперативів, суттєво підвищити ефективність функціонування агро-промислового комплексу країни, повернути Україні статус “житниці Європи”.
У роботі доводиться, що ядром кооперативної системи України в перехідному періоді виступає споживча кооперація. Саме вона є найбільш структуризованою, соціалізованою та організаційно оформленою. Її належить роль лідера у формуванні нової моделі кооперації України, роль науково-методичного центра. Вона володіє потужним економічним потенціалом –близько 20 тис. торговельних об’єктів, 1500 переробних виробництв, 340 заготівельно-збутових підприємств та інших об’єктів. Об’єднує понад 1,1 млн. пайовиків і забезпечує трудову діяльність 120 тис. чоловік. Її історичне середовище –сільська місцевість, головне завдання –задоволення матеріальних і соціально-духовних потреб селян. Цю функцію споживча кооперація виконувала завжди. Проте в сучасних умовах її значення помітно зростає, посилюється її соціально-економічна роль. Споживча кооперація є соціальною організацією людей і водночас для виконання соціальних функцій широко використовує економічну діяльність. Вона покликана сприяти соціальному захисту та економічній підтримці широких верств населення, становленню сільського ринку товарів і послуг, відродженню села.
Для виконання цієї важливої місії споживча кооперація повинна пройти стадію ринкового реформування. В загальній стратегії реформ споживчої кооперації найактуальнішим напрямом є структурні перетворення. Важливість та складність реалізації цього завдання полягає у тому, що споживча кооперація має багатовимірну структуру, обумовлену її організаційною системністю і поліфункціональною діяльністю. На основі останнього у складі споживчої кооперації ми виділимо три групи кооперативів, що діють у трьох сферах діяльності: сфері товарного обігу, сфері виробництва та сфері послуг (див. рис. 3).
Галузева структура споживчої кооперації включає близько 20 галузей і підгалузей. Зміст перетворень у галузевій структурі автор вбачає у тому, щоб оптимізувати її за всіма параметрами, адаптувати до сучасних ринкових реалій. Саме від масштабів і ефективності функціонування галузей залежить існування та перспективи споживчої кооперації. Стратегічна лінія її розвитку полягає в збереженні життєздатних і розвитку нових галузей; стабілізації та розширенні масштабів діяльності; ринковій орієнтації і підвищенні конкурентоспро-можності галузей.
Автором запропоновано три напрями структурної перебудови господар-ської організації споживчої кооперації. Перший напрям полягає в перетворенні основної частини господарських одиниць у самостійні господарські суб’єкти.
Економічна самостійність та юридичний статус дозволять активізувати діяльність господарських одиниць, адаптувати їх до ринкових умов. Другий напрям –це об’єднання підприємств, їх інтеграція. Крім створення госпрозрахункових об’єднань однопрофільних підприємств, економічно вигідно формувати господарські комплекси на базі інтеграції технологічно і функціонально взаємопов’язаних галузей. Це можуть бути торговельно-сервісні, заготівельно-виробничі комплекси тощо. Третій напрям вдосконалення і розширення господарської організації –це створення за участю споживчої кооперації складних організаційно-правових форм.
Рис.3. Перспективна модель функціонально-галузевої структури споживчої кооперації
Автор аргументовано доводить, що широкомасштабна структурна перебудова споживчої кооперації України дозволить:
Найперспективнішою сферою розвитку кооперативної системи є сфера послуг. Найширше поле діяльності відкривається саме для сервісних кооперативів. Їх можна розглядати як один із рушіїв становлення сталих ринкових відносин у суспільстві. За теорією американського соціолога Е.Тоффлера, світ вступив у “третю хвилю” свого розвитку, економічною платформою якої стає сфера послуг. Інформаційні та наукові послуги формують підвалини “нової економіки” або “економіки знань”.
Аналіз показує, що кооперативна форма господарювання є найбільш пристосованою для створення і надання послуг. Проте кооперація поки що не змогла належним чином закріпитися в ній і створити там свою потужну нішу. Остання може включати цілий спектр кооперативів різноманітного спрямування (див. рис. 4).
Рис. 4. Перспективні напрями кооперативної діяльності у сфері послуг
Значну увагу в дисертації приділено обґрунтуванню перспектив розвитку кредитної кооперації. Вона є ще однією перспективною сферою для кооперації. Відродження кредитних спілок, що триває майже десять років, стало одним із важливих стратегічних напрямів розвитку національної системи кооперації. Кредитні спілки нині вже є помітним явищем у суспільстві. Залучаючи заощадження своїх членів для організації взаємокредитування, вони активно заявили про себе як про досить перспективні суб’єкти фінансового ринку, що діють у секторах мікро кредитів та заощаджень населення.
Подальша перспектива розвитку кредитної кооперації пов’язана із створенням кооперативних банків. Здійснюючи фінансово-кредитне обслугову-вання переважно дрібних суб’єктів економіки, ці банки набули значного поширення в більшості країн світу. Знаходячись у власності своїх клієнтів, вони успішно забезпечують потреби широких верств сільського і міського населення в різноманітних кредитах, ощадних, розрахункових та інших фінансових послугах. До Жовтневого перевороту в Україні існувала потужна і досить розвинута мережа кооперативних банків, яка наприкінці 20-х років минулого століття була ліквідована. Зараз стоїть завдання їх відродження з метою забезпечення кредитами передусім сільських товаровиробників, сільського населення.
Автором запропонована програма відродження національної системи аграрних кооперативних банків. Остання має будуватись за принципом класичних західних кооперативних фінансово-кредитних систем. Основу пропонованої системи становлять сільські кредитні товариства (кооперативні каси), що створюються селянами одного або кількох сусідніх сіл. Другий рівень системи складають кредитні спілки, що діють у районних центрах, районні відділення обласного кооперативного банку, районні кредитні кооперативи (після прийняття відповідного законодавства). Третій рівень формують обласні аграрні кооперативні банки та кредитні спілки, що знаходяться в обласних центрах, але працюють з аграрним сектором. Четвертий, національний рівень –Центральний аграрний кооперативний банк, який логічно завершує побудову кооперативної фінансової системи аграрного сектора, об’єднуючи обласні аграрні кооперативні банки та кредитні спілки, що працюють із аграрним сектором. Зазначається, що для реалізації цієї програми необхідна державна підтримка і фінансова допомога.
У розділі 5 “Трансформація механізмів управління в кооперативних системах” розглядаються особливості функціонування її економічного механізму та основні напрями його перебудови. Нова економічна модель кооперації вимагає докорінної перебудови фінансового механізму функціонування кооперативних систем. Мета перебудови цього сегменту економічного механізму –забезпечення беззбиткової діяльності усіх кооперативів. У зв’язку з цим автор обґрунтовує необхідність переведення діяльності усіх кооперативів на кооперативні принципи господарювання, реалізація котрих закладає базиси і основи перебудови фінансового механізму кооперації.
У дисертації дається авторське обґрунтування кооперативних принципів господарювання:
Далі в дисертаційному дослідженні проводиться думка, що кооперація успішно функціонує за умови організаційної єдності, синтетичним виразом якої є управлінська ієрархія. Наявність ієрархічно організованих систем дозволяє кооперації краще відстоювати свої інтереси як на регіональному рівні (перед органами місцевої влади), так і загальнонаціональному рівні (ініціювання законопроектів та інших нормативно-правових актів). Отже, ієрархію управління дисертант вважає важливим параметром організаційної структури управління і напрямом її удосконалення.
У роботі показується, що кооперативним формам самоорганізації людей властива специфічна побудова системи управління, яка складається з двох підсистем: підсистеми органів громадського самоврядування і підсистеми професійного управління соціальною та господарською діяльністю організацій і підприємств. Удосконалення системи управління кооперацією передбачає його побудову на засадах гармонізації цілей об’єднуваних пайовиків, працівників і структурних підрозділів апарату управління, з урахуванням її багатогалузевого і багатофункціонального характеру соціальної та господарської діяльності.
Запропонована автором програма удосконалення управління кооперативними системами передбачає наступні заходи. По-перше, підвищення організаційної ролі правлінь кооперативів і спілок, що повинне проявитися в переорієнтації їх діяльності з вирішення поточних господарських питань на вирішення стратегічних проблем розвитку кооперативних систем. По-друге, реалізацію у повному обсязі ролі і значення членів кооперативів у процесі управління і контролю. Вона вимагає послідовного дотримання принципів кооперативної демократії. По-третє, розмежування функцій виборних працівників і найманого персоналу. По-четверте, професіоналізацію управління виробничо-господарською діяльністю кооперативів і спілок. Пропонується запровадити посади виконавчих директорів, на яких слід покласти всі розпорядницькі функції щодо організації поточної господарської діяльності. Це підвищить статус голови правління кооперативу, який звільняється від виконання оперативних функцій управління і стає організатором роботи правління і соціальної діяльності кооперативу в цілому.
Успіх трансформаційних перетворень у кооперативній системі в значній, а то і вирішальній мірі залежить від кадрового забезпечення. Його роль у ринковій економіці є надзвичайно важливою. Це обумовлено появою нової моделі кооперативу як ефективного власника, наявністю економічної зацікавленості. Людський фактор, його якість та раціональність використання стають домінантою суспільного розвитку. Сучасна теорія поділяє продуктивний капітал на фізичний та людський. Останній представлений людиною-працівником і знаходить свій вираз у знаннях, кваліфікації, навичках та вмінні працювати. Успіх підприємств сьогодні визначається якістю робочої сили, наявністю висококваліфікованих працівників.
Кадрову ситуацію у вітчизняній кооперації не можна назвати задовільною. Відчувається гостра нестача кваліфікованих працівників, які володіють знаннями та вмінням господарювання в ринкових умовах. Враховуючи розширення кооперативного сектора економіки, потреба в таких кадрах зростатиме. У дисертації обґрунтовуються основні складові концепції кадрового забезпечення кооперативної системи. Вона має включати, по-перше, заходи щодо формування якісного складу керівників кооперативних підрозділів і, по-друге, підвищення кваліфікації працівників низових ланок. Спеціального вирішення вимагає проблема активізації людського фактора на виробництві. Його розв’язання вимагає передусім застосування матеріального і морального стимулювання діяльності, а також переважне використання праці самих кооператорів, в яких проявляється комплекс власник-працівник. Лише вузькі спеціалісти можуть запрошуватися з поза меж систем кооперації.
У дисертації докладно проаналізовано вплив на трансформаційні процеси правового забезпечення. Розвиток кооперації відбувається в правовому полі держави, яке може як стимулювати, так і гальмувати цей розвиток. Кооперація претендує на те, щоб стати рівноправною або навіть привілейованою (з огляду на значний соціальний потенціал) формою господарювання з погляду правового забезпечення та державної підтримки. Існуюче законодавство про кооперацію в основному створило правові передумови її розвитку. Проте нині формально повне законодавче забезпечення мають лише три види кооперації –споживча, сільськогосподарська і кредитна. Разом з тим деякі положення чинного законодавства вносять певну суперечність у правове регулювання діяльності кооперативів. Тому існує потреба удосконалення кооперативного законодавства. Воно, з одного боку, передбачає розробку та прийняття нових законів стосовно окремих видів кооперації, а з іншого –усунення існуючої суперечності в трактуванні певних положень різними законами.
У дисертації показуються основні напрями удосконалення вітчизняного законодавства стосовно кооперативного сектора економіки. При цьому автор доводить, що удосконалення кооперативного законодавства необхідно здійснювати в напрямі закріплення та подальшої деталізації в ньому принципів Міжнародного кооперативного руху з урахуванням національної специфіки, забезпечення єдності та збалансованості усіх складових кооперативної політики, органічного поєднання державного і внутрісистемного регулювання кооперативної діяльності.
Висновки
У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та запропоно-ване нове розв’язання наукової і практичної проблеми –визначення найбільш сутнісних характеристик та напрямів трансформації кооперативних систем у перехідній економіці. Це дозволило зробити висновки концептуального, теоретичного і науково-практичного спрямування, кінцевою метою яких є прискорений розвиток кооперації в Україні:
Перелік опублікованих праць за темою дисертації
Підручники та навчально-методичні посібники:
АНОТАЦІЯ
Бабенко С.Г. Трансформація кооперативних систем у перехідній економіці. –Монографія.
Дисертація у вигляді монографії на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук зі спеціальності 08.01.01 –“Економічна теорія”. –Київський національний економічний університет, м. Київ, 2004 р.
Дисертація присвячена дослідженню теоретичних, методологічних та практичних аспектів трансформації кооперативних систем у перехідній економіці постсоціалістичних країн.
Розглянуто сутність, сучасний зміст кооперації, особливості її організації як системи, поглиблено теоретико-методологічні засади еволюції принципів кооперації, розвинуті окремі положення теорії концентрації та централізації стосовно кооперативних систем. Розроблена перспективна модель системи кооперації в перехідній економіці, яка включає такі складові: типи кооперативів і їх форми, соціальні функції, принципи діяльності, соціально орієнтовану економічну спрямованість, демократичну систему управління, а також економічні механізми.
Ключові слова: кооперація, кооперативні принципи та цінності, кооперативні системи, кооперативний рух, модель кооперації, кооперативний сектор економіки, кооператив, госпрозрахунок, Міжнародний кооперативний альянс, Національний кооперативний альянс України, Укоопспілка.
АННОТАЦИЯ
Бабенко С.Г. Трансформация кооперативных систем в переходной экономике. –Монография.
Диссертация в виде монографии на соискание ученой степени доктора экономических наук по специальности 08.01.01 –“Экономическая теория”. –Киевский национальный экономический университет, г. Киев, 2004 г.
Диссертация посвящена исследованию теоретических, методологических и практических аспектов трансформации кооперативных систем в переходной экономике постсоциалистических стран.
Определена новая роль и усовершенствовано сущностную характеристику кооперации в условиях перехода постсоциалистических стран к рыночной социально ориентированной экономике. Показано, что уникальность кооперации состоит в том, что в её основе лежат как экономические, так и социальные ценности. В связи с этим она выступает как особенная социально-экономическая подсистема национальной многоукладной экономической системы. Автор обосновывает научную стратегию трансформации кооперативной системы на базисе обновления международных и национальных принципов кооперации и форм их реализации, соединение трансформации отечественной кооперации с уточнением социальных, экономических, организационных, региональных и международных приоритетов. В теоретическом плане сделана попытка обосновать соотношение экономических и социальных начал в кооперации.
Доведено, что результативность кооперативных преобразований в Украине зависит от умелого использования адаптивных возможностей кооперации при переходе на рыночные условия хозяйствования, удачного выбора модели развития. В диссертации предложено научно обоснованную перспективную модель кооперативной системы. Она представляет собой рыночно ориентиро-ванною модель, адекватной типу национальной многоукладной экономике. Эта модель предполагает развитие кооперации как социально-экономической и общественной системы, которая включает разные формы и виды кооперации, все типы кооперативов и кооперативных организаций, гармонично соединяет социальные и экономические начала. Главная цель новой модели кооперации состоит в реализации неисчерпаемых возможностей кооперативной системы, эффективном использовании её потенциала для экономического роста и социальной ориентации многоукладной экономики Украины.
Предложенная автором кооперативная система состоит из четырёх подсистем: сельскохозяйственной, потребительской, кооперации в сфере услуг и кредитной кооперации. Развитие кооперативной системы осуществляется путём роста её подсистем. По мнению автора, приоритетная роль в этом процессе принадлежит сельскохозяйственной кооперации. В диссертации разработана и предложена стратегия развития кооперации в аграрной сфере Украины.
Авторские исследования показали, что ядром кооперативной системы в Украине является потребительская кооперация как более структуризованная, социализированная и организационно оформленная подсистема. Сейчас она находится в состоянии активного реформирования. Диссертантом разработана научно обоснованная, спланированная по этапам концепция развития потребительской кооперации, что в конечном счёте даст возможность создать качественно новую её модель, восстановит её позиции в экономике. В частности, предлагаются три направления структурной перестройки хозяйственной организации потребительской кооперации: 1) преобразование основной части хозяйственных единиц в самостоятельные хозяйственные субъекты; 2) объединение предприятий и образование хозяйственных комплексов на основе интеграции технологически и функционально взаимосвязанных отраслей, это могут быть торгово-сервисные, заготовительно-производственные комплексы и т.д.; 3) усовершенствование и расширение хозяйственной организации –образование с участием потребительской кооперации сложных организационно-правовых форм хозяйствования.
В диссертации особо подчеркивается, что успех развития кооперативной системы зависит от эффективности её экономического механизма. Ведущее место в нем принадлежит финансовым инструментам. Сейчас актуальной является задача основательной перестройки кооперативного финансового механизма, его адаптации к условиям рыночной системы. Автор детально обосновывает основные положения перестройки экономического механизма, ведущие среди которых: наиболее полное использование кооперативного принципа “экономического участия”; ускоренная капитализация и переход на траекторию инвестиционно-инновационного развития; активное использование принципа материальной заинтересованности; тесное сотрудничество и взаимопомощь кооперативов; широкое использование членского контроля.
Важной составляющей диссертационного исследования является обоснование необходимости экономической деятельности кооперативов на хозрасчетных отношениях. Определены и систематезированы такие принципы хозрасчета в кооперативных предприятиях: самоокупаемость и самофинанси-рование; материальная заинтересованность; материальная ответственность членов кооператива в размерах паевого взноса и части имущества в кооперативе; усиление материальной ответственности работающих на кооперативном предприятии, вплоть до полного возмещения ущерба; взаимопомощь и взаимоподдержка кооперативов во взаимосвязях с малым и средним бизнесом; подотчетность и подконтрольность, внутренний аудит.
Получила дальнейшее развитие программа совершенствования управления кооперативными системами, в которой обосновываются пути повышения роли правлений кооперативов и союзов, их переориентация на решение стратеги-ческих проблем развития, реализации в полном объеме роли и значения членов кооперативов в процессе управления и контроля, последовательного соблюдения принципов кооперативной демократии, повышения профессионализации управления, решительного повышения роли человеческого фактора.
Ключевые слова: кооперация, кооперативные принципы и ценности, кооперативные системы, кооперативное движение, модель кооперации, кооперативный сектор экономики, кооператив, хозрасчет, Международный кооперативный альянс, Национальный кооперативный альянс Украины, Укоопсоюз.
Babenko S.G. Transformation of co-operative systems under the transitional economy. - Monograph.
Monograph for sciential degree of Doctor of Economic Sciences - speciality 08.01.01 - Economic theory. - Kyiv National Economic University, Kyiv, 2004.
Scientifically-theoretical, methodological and practical aspects of transformation processes of co-operative systems in the multi-structural Ukrainian economy within the transitional period were studied.
Essence, modern contents of co-operation, the peculiarities of its structure as a system were investigated; theoretically-methodological fundamentals of the co-operative evolution principles were extended; some concepts of concentration and centralization theory as to co-operative systems were developed. Scientifically grounded strategy of co-operative system development and project model of co-operative system in Ukraine was suggested.
Key words: co-operation, co-operative principles and values, co-operative systems, co-operative movement, co-operative model, co-operative sector of economy, co-operative, International Co-operative Alliance (ICA), Ukrainian National Co-operative Alliance, Ukoopspilka.