Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Розділ 2
Характеристика передумов
застосування стратегічного
управління на підприємствах України
Суспільство та економіка України переживають об’єктив но необхідний переломний етап, оскільки закінчується великий період, що сформував свої економічні та соціальні структури, відносини, тип мислення. Останніми роками підприємства та організації переходять до нового механізму функціонування, де щось — залишається від попереднього етапу розвитку, а щось — тільки створюється (нові умови, явища, відносини тощо). Проходить про цес зламу старих структур і методів господарювання, які пере шкоджають руху вперед, за необхідності одночасного збереження тих надбань, що підтримуватимуть особливість та неповторність національних організацій, які можуть сприяти зміцненню та розвитку як кожного окремого підприємства, так і економіки в цілому.
Таблиця 2.1
Характеристика фаз переходу до ринку
|
Фаза |
Основні заходи |
|
Формування елементів ринкового середовища |
Підтримка процесу створення малих та середніх підприємств. Реорганізація державного сектору економіки. Сприяння розвитку конкуренції. Створення інфраструктури ринку товарів і послуг. Перехід від централізованого державного керівництва економікою до макроекономічного регулювання. Сприяння розвитку ринків праці та капіталу. Розробка правових засад функціонування економіки в ринкових умовах |
|
Перехід до ринкових механізмів господарювання |
Розвиток антиінфляційних та антициклічних механізмів Упровадження системи банкрутства. Подальша структурна перебудова економіки. Регулювання антимонопольної політики та підтримка чесної конкуренції. Розвиток ринку капіталів. Розвиток ринку праці. Регулювання зовнішньоекономічної політики та підтримка торговельного балансу |
|
Удосконален ня соціально-орієнтованих ринкових механізмів |
Контроль зон можливих ринкових зловживань. Підвищення соціальної захищеності населення. Модернізація економіки та розробка довгострокової політики розвитку. Балансування внутрішніх пріоритетів і міжнародних конкурентних переваг. Підтримка впровадження стратегії глобалізації |
Багато фахівців досліджують специфічні особливості перехідних до ринку умов функціонування економік постсоціалістичних країн, виокремлюючи ті фактори, що найістотніше впливають на діяльність підприємств. Деякі характеристики ринкових змін, що відбулися та тривають в економіці України, наведено в табл. 2.1.
Створення ринкових умов — це процес, в якому практично рів нозначну роль відіграють зусилля державних централізованих органів управління і окремих підприємств і організацій. Саме створення критичної маси ринково-орієнтованих підприємств і зу мовлює формування ринкового середовища.
2.1. Зміна завдань управління підприємством
Умови функціонування підприємств та організацій нині різко змінюються на макро- та мікроекономічному рівнях. Так, підприємства в умовах централізовано-планової економіки відрізнялися від аналогічних орієнтованих на ринок підприємств як за окремими характеристиками, наприклад за розмірами (у СРСР та в Україні переважали великі, іноді гігантські підприємства), так і за «поводженням» у зовнішньому середовищі, яке характеризувалося несамостійністю, зарегульованістю у прийнятті рішень. Навіть в умовах пере хідної економіки, не кажучи вже про ринкову, неприйнятними стають жорстке адміністрування, традиційно «соціалістичні» методи планування на перспективу на основі досягнутого рівня та екстраполяційних моделей, орієнтація не на ринкові потреби, а лише на можливості виробництва тощо. Це означає, що кожному підприємству тепер потрібно самостійно розв’язувати проблеми, які раніше або не виникали, або розв’язу валися іншим способом на іншому рівні.
Виходячи з найбільш поширеного визначення організації (як об’єкта управління), в якому стверджується, що організація — це об’єднання людей, які спільно працюють для досягнення певних цілей, — основними системотвірними елементами виступають:
Це означає, що кожна організація має спільні з іншими та специфічні риси. Спільні риси зумовлюються, передусім, зазначеними щойно елементами (люди, цілі, система управління, виробничий потенціал), специфічні — досить великим переліком факторів, які впливають на її діяльність, оскільки будь-яка організація відрізняється від інших, навіть тих, що функціонують в тій самій галузі.
Коли йдеться про опанування ринкових механізмів, на особливу увагу заслуговують організації — виробники товарів і по слуг, тобто підприємства.
Підприємство — це організаційно виокремлена та економічно самостійна ланка виробничої сфери економіки країни, що виробляє продукти певного типу: товари, послуги, інформацію, нові знання — як окремо, так і в певному співвідношенні.
Виокремлення, оцінювання необхідності створення та існування підприємств того або іншого типу залежать від тієї концеп ції, яку покладено в його основу.
Нині існує кілька «концепцій підприємства»: технологічна, ресурсна, підприємницька, інформаційна, поведінкова тощо. Вибір тієї або іншої залежить від умов, в яких функціонує підприємство, а також від особистих поглядів власників та керівників організацій. Щодо стратегічного управління дедалі більше прихильників набуває концепція підприємства як «відкритої», матеріально-речовинної та соціально-економічної системи.
Згідно з цією концепцією діяльність підприємства — це погоджений у часі та просторі потік ресурсів (сировини, матеріалів, обладнання, грошей, трудових ресурсів, інформації), а також їх запасів, які допомагають балансувати та підтримувати ці потоки для отримання запланованих результатів діяльності.
Розглянемо окремі складові обраної концепції підприємства. Підприємство є «відкритою» матеріально-речовинною системою, оскільки його діяльність можна описати з погляду моделі «вхід — вихід»: на «вході» підприємства є всі види матеріальних і нематеріальних ресурсів (сировина, техніка, персонал, фінанси, інформація тощо), а на «виході» — товари, послуги, висококваліфікований персонал і т. ін. (рис. 2.1). «Вхідні» та «вихідні» потоки сполучають організацію з відповідними ринками.
Діяльність ринково-орієнтованої організації має на меті отримання результатів, які зазвичай мають економічну природу, вимагають від керівників та власників підприємства налагодження відповідних організаційно-економічних механізмів. Такі процеси можуть здійснюватися ефективно тільки за умови продуктивної праці персоналу, тобто за належної уваги до «соціальної складової» виробничої системи. Соціально-економічні важелі в діяльності підприємств є нерозривними.
Рис. 2.1. Концепція підприємства як «відкритої»
матеріально-речовинної та соціально-економічної системи
Обрана концепція підприємства зосереджує увагу на необхідності, з одного боку, враховувати вплив зовнішнього середовища на діяльність організації, а з іншого, вимагає формувати ефектив ну виробничо-управлінську систему. Порівняльну характеристику «закритого» та «відкритого» підприємств, яка дає змогу визначити переваги останнього, наведено в табл. 2.2.
«Відкрите» ринково-орієнтоване підприємство «відповідає» за свою перспективу самостійно, а в ринковій економіці може бути перспективою як успіх, так і розорення.
Самостійне «відкрите» підприємство в перехідній та ринковій економіці постає перед розв’язанням таких завдань:
Порівняльна характеристика
«закритого» і «відкритого» типу організації
|
Параметри |
«Закрите підприємство» |
«Відкрите підприємство» |
|
1. Філософія |
Управлінський раціоналізм |
Системний, ситуаційний, цільовий підхід |
|
2. Умови діяльності |
Стабільні |
Змінюються |
|
3. Передумови |
Раціональна організація виробництва, зниження витрат за рахунок внутрішніх резервів, зростання продуктивності пра ці, ефективне використання ресурсів |
Адаптація до зовнішніх факторів, пошук та реалізація нових можливостей розвитку (за змістом і взаємодією); техніко-орга нізаційних факторів, що залежать від змін у зовнішньому середовищі |
|
4. Цілі й завдання |
Структуровані цілі досягнення певних параметрів; діють тривалий час; збереження системи від руйнівного зовнішнього впливу |
Різноманітність цілей; перевага цілей розвитку, гнучке реагування на вплив зовнішнього середовища |
|
5. Стратегія |
Зростання обсягів (масштабів) виробництва; поглиблення спе ціалізації |
Підпорядкування виробницт ва споживанню, задоволенню ринкового попиту; дивер сифікація; інновації |
|
6. Організаційна структура управління |
Основа побудови — функ ціональна ознака; чіткий поділ праці, спеціалізація, концентрація; визначення обов’яз ків у стандартних документах |
Основа — децентралізація різних типів; багатоваріантність форм; гнучкість, універсальність; частина ланок має тимчасовий характер; система автономних виробничо-управлінських підроз ділів (наприклад, СГЦ) |
|
7. Механізм |
Основа — довгострокове пла нування та ефективний контроль усіх видів |
Основа — виявлення проблем і генерація нових рішень; стратегічне управління переважно за «слабкими сигналами» |
|
8. Вимоги |
Високий рівень фахової підготовки. Знання технічних компонентів виробничого про цесу; знання економіки та організації діяльності свого підприємства; орієнтація діяльності: чітке та організоване виконання планів та інших рішень, які доводяться «згори»; чітке виконання встановлених норм і правил |
Керівники-підприємці, поєднан ня спеціальних професійних знань із широким світоглядом; ініціатива на всіх рівнях управ ління, можливість прояву талантів; організаційна культура як основа поведінки, стратегіч на поведінка кожного працівника — умова стратегічної поведінки організації |
Зазначені завдання не охоплюють усього переліку, з яким кожне підприємство нині стикається у своїй діяльності, однак основ ні перелічено. Головне тут — зміна концепції підприємства та
управління ним: з «основної ланки соціалістичного виробництва», розміщеної «внизу» ієрархії управління, підприємство посту пово стає самостійним ключовим, центральним елементом економічної діяльності держави.
2.2. Різноманітність підприємств
Як уже зазначалося, кожне підприємство чи організація є унікальною, «відкритою» системою, що має певні особливості, які вирізняють її серед інших. Проте всі підприємства є соціально-економічними системами, а отже, мають спільні характе ристики, до яких належать [48]:
Незважаючи на схожість характеристик підприємств як соціаль но-економічних систем, кожне підприємство самостійно розв’язує проблеми, що пов’язані з налагодженням зв’язків у системі «підприємство —середовище» та «підприємство — держава», урахуванням наявних чи можливих «технологічних проривів», зі струк турною перебудовою на макро- та мікрорівні; із соціальними процесами в суспільстві тощо.
Сутність підприємства, основні напрямки його діяльності, за Томпсоном [78], можуть визначатися за вісьмома різними характеристиками залежно від таких факторів:
1) основної продукції чи послуги;
2) основної ланки виробництва (виробництво паперу);
3) основної технології з виробництва продукції (виробництво хімічних речовин з нафти чи газу, виробництво деталей за допомогою порошкової металургії);
4) основної групи споживачів, що обслуговується підприємством (автомобілі — для різних соціальних груп, комп’ютери — для виробництва або навчання);
5) ступеня задоволення потреб споживача в продукції чи пос лузі, що вже знайомі покупцеві (комплексне обладнання для кухні, навчальні програми різних рівнів і напрямків) і мають різну якість;
6) масштабу діяльності в галузі: охоплення всього виробничо-технологічного комплексу — від заготівлі сировини до виготовлення кінцевої продукції чи послуги або спеціалізація на одному етапі у виробничому ланцюгу (виготовлення пряжі, збирання готової продукції з комплектуючих деталей або розливання косметичних речовин з цистерн у флакони, пакування та продаж);
7) ступеня диверсифікації підприємства: використання (чи ні) основної сировини, технології, каналів розподілу чи збуту; обслуговування одної (чи різних) груп споживачів тощо;
8) ступеня орієнтації підприємства на досягнення високих фінансово-економічних результатів діяльності, що робить його менш вразливим до піднесень чи спадів загальної кон’юнктури ринку завдяки відмові від орієнтації на якийсь один (чи пов’язані між собою) напрямок діяльності, інтенсифікації операцій з активами, на участь у будь-якій діяльності, що дає високі прибутки. Най-
частіше така орієнтація є наслідком конгломератної диверсифікації, що потребує спеціальної загальної програми, де різні види діяльності пов’язані через фінансово-економічні показники.
У наведеному переліку характеристик підприємства подано одну з класифікацій, що застосовується для аналізу їхньої сутності. Підприємства, крім того, можуть класифікуватись ще й за такими ознаками:
Кожна з цих класифікаційних груп дає змогу виокремити особливості того чи іншого підприємства, розробити загальні та особливі варіанти побудови систем управління.
Відмінності підприємств можна описати сотнями параметрів, що характеризують їхні мікро- та макрозв’язки, структури й процеси. Найістотнішими серед них є такі.
Юридичний статус і форма власності, що визначають типи підприємств: приватні індивідуальні, що мають статус юридичної особи, товариства, при цьому розрізняють об’єднання осіб, капіталів (комер ційні товариства), громадські та кооперативні товариства, асоціації,
концерни та консорціуми, державні та муніципальні підприємства
й установи, спільні підприємства з інозем ним капіталом, акціонерні то вариства (різного типу). Юридичний статус і форма власності істотно впливають на особливості функціонування підприємств, механізми прийняття рішень, контролю, підпорядкованості та звітності. Особливо це відбивається на системі стратегічного управління, оскільки накладає (або ні) певні обмеження на реагування підприємства на вимоги зовнішнього та внутрішнього середовища.
Галузева належність і профіль підприємства визначаються продукцією, що виробляється, або послугами, що надаються. Струк тура галузей та підприємств, які до них належать, залежить від класифікацій, що застосовуються в тій чи іншій країні на певному відтинку часу. Економічна діяльність країни змінюється, відбувається постійний процес структурної перебудови, розміри та взаємозв’я зок галузей стають іншими, розширюється або скорочується їхня діяльність, хоча назви можуть і не змінюватися (наприклад, літако- або автомобілебудування). Підприємства пропонують на продаж найчастіше неоднорідну продукцію; існують моновиробники (спеціалізовані підприємства) та полівиробники (підприємства з широким асортиментом). Параметри підприємств та особливості їхнього функціонування будуть різними, як і стратегії розвитку.
Різноманітність ринків, що їх обслуговує підприємство, рівень та особливості конкуренції є головними зовнішніми факторами, які впливають на формування специфічних ознак підприємств чи організацій. Характеристика ринку чи ринків, що їх обслуговує підприємство (місткість, рівень сегментації, динаміка розвитку/скорочення, характеристика попиту тощо), а також кіль кість підприємств, що обслуговують ринок, утворюють систему зовнішніх координат, відносно яких підприємство будує свою стратегію. Ситуація на ринку характеризується динамічними змінами, тому значення тієї чи іншої фірми, можливість її впливу також змінюються: деякі підприємства стають монополістами, інші — зникають. На різних ринках і в різних галузях складаються різноманітні ситуації, що вимагає від підприємств адекватних реакцій на зміну форм, розмірів, специфічних стратегій, механізмів функціонування та конкуренції. З появою нових конкурентів можуть змінитися характеристики підприємств, що діяли досі.
Безпосереднє оточення — частину середовища функціонуван ня організації — можна визначити як найістотнішу відмінність і оскільки кожне підприємство самостійно формує зовнішні зв’яз ки зі споживаннями, постачальниками, партнерами (див. розд. 3). Саме ці зовнішні зв’язки дають змогу сформувати решту характерних особливостей, у тому числі й внутрішнього середовища.
Розміри підприємств і виробничий потенціал складаються на основі чинників, що характеризують галузеву належність (застосування тих чи інших технологій, матеріалів, робітників певної кваліфікації тощо), та ринкових факторів, які «задають» масштаби й ефективність використання виробничого потенціалу конкретного підприємства. Проблема визначення оптимального розміру підприєм ства досить складна. Можна лише коротко зазначити, що немає двох однакових підприємств навіть однієї галузі, які діють на одному ринку, навіть за розмірами, не кажучи вже про інші чинники, що характеризують виробничий потенціал, а також обрані стратегії.
Типи організацій і організаційно-економічного механізму функ ціонування та управління залежать від розглянутих характеристик. Тип організації підприємства найбільш чітко виявляється в її організаційній структурі виробництва та технологіях прийняття управлінських рішень. Це, у свою чергу, забезпечує ефективність діяльності організації, ступінь збільшення вартості освоєних ресурсів, тобто рівень доданої вартості. Досягнуті «оптимальні» розміри витрат часу та ресурсів можуть стимулювати зростання підприємств, урізноманітнення їхньої продукції та розширення ринків збуту, оскільки потребують додаткових зусиль і координації діяльності та радикальних змін. Кожна організація обирає та вдосконалює на власний розсуд з доволі багатого арсеналу варіантів організаційну форму та механізм управління підприємством, створюючи врешті-решт соціально-економічну систему, не схожу на інші. Своєю чергою, тип підприємства (у західній літературі використовується поняття «бізнес-модель») та механізм функ ціонування є тією «відправною точкою», від якої починається
будь-який рух, яка визначає разом із цілями зміст її «стратегічного набору». Велику роль тут відіграють керівники підприємства, які або сприяють, або перешкоджають (іноді мимоволі) його розвитку.
2.3. Необхідність формування
стратегічного мислення менеджерів
Зарубіжні теорії менеджменту за останні 30 років пройшли доволі складний шлях, на якому виникали та відмирали різні концепції та підходи, зумовлені змінами в розумінні сутності та ролі менеджменту в розвитку окремих підприємств і суспіль ства загалом. Як визнають провідні спеціалісти — теоретики та практики, однією з найбільш плідних ідей у менеджменті за цей період стало вже традиційне для процвітаючих підприємств світу, але таке, що й досі домінує і лишається ефективним — стратегічне мислення. Щоб визначити характерні ознаки стратегічного мислення, потрібно усвідомити, що таке мислення взагалі.
Мислення — узагальнене та опосередковане пізнання світу у процесі практичної та теоретичної діяльності індивіда, засіб творчості особистості [31].
Мислення є предметом не лише психології, а й інших наук (філософії, соціології, фізіології, інформатики). Останніми роками дослідження процесу мислення в теорії прийняття управлінських рішень посідає чільне місце, оскільки у процесі мислення людина здобуває нові знання, будує узагальнений образ світу та окремих його складових і визначає перспективи їх розвитку.
Мислення як таке є опосередкованим відображенням дійсності, оскільки базується на наявних знаннях, уміннях і навичках.
З роз витком науки і практики, оволодіваючи все новими знаннями та навичками, людина поступово переходить до вищих форм мислення (творчого, наукового, економічного, стратегічного тощо). Одне з класичних образних уявлень про стратегічне мислення унаочнює рис 2.2.
Рис. 2.2. Три види процесу мислення (за К. Омаї) [70]
Основною характеристикою стратегічного мислення є усвідомлення мети розвитку підприємства та способів її досягнення. Воно базується на твердженні про необхідність спостереження за зовнішнім і внутрішнім середовищем (для визначення мети та способів досягнення), формування стратегій та рішень, що з них випливають, а також налагодження такої діяльності, яка дасть змогу забезпечити їх здійснення.
Коли деяка особа намагається з’ясувати ситуацію, в якій опинилося підприємство або його підсистема її стратегічне мислення починається, з визначення проблем, для розв’язання яких їй необхідно здобути і застосувати нові для себе знання та дії, з оцінювання наслідків різних варіантів рішень (або їх відсутності). Оцінка можливостей вирішення проблем, вибір методів та інструментів залежить від цілей, які існують та формуються в організації (на підприємстві), а також від ступеня підготовленості та типу мислення конкретного фахівця.
Враховуючи різноманітність підприємств, необхідність вибору найбільш ефективного шляху їх розвитку, можна стверджувати, що минулі знання та досвід, так звані «готові рецепти» для кожного конкретного випадку знайти зазвичай неможливо. Тільки стратегічне мислення, яке спрямоване на пошук і створення
нових знань, може допомогти в цьому.
Стратегічне мислення можна схарактеризувати такими загаль ними ознаками: цілеспрямованість та перспективність; наукова орієнтація, інноваційність та творчість; реалістичність, здоровий глузд та конструктивність, системність та масштабність, гнучкість та самостійність.
Розглянемо ці ознаки докладніше, оскільки вони й дають змогу вирізнити явище саме «стратегічного мислення».
Цілеспрямованість та перспективність. Цілевстановлення — вихідний етап будь-якої дії. Обговорюючи різнобічну проблематику, пов’язану з визначенням цілей, користуються теоретичними досягненнями філософських, психологічних, економічних та управлінських наук (див. розд. 6 і 7).
Те що їх поєднує, — розуміння цілі як «ідеального образу» результату діяльності, що формується до початку реальних дій з її втілення — становить основу організації засобів, визначення способів та порядку цієї діяльності. Передбачення результату є метою, орієнтиром для узгодженої діяльності людей, що створили організацію того чи того типу. Розглядаючи цілеспрямованість як характеристику стратегічного мислення, варто взяти до уваги таке:
Цілеспрямованість є однією з характеристик стратегічного бачення (vision)1. Це означає, що якісні, глобальні цілі у взаємозв’язку дають загальну ідеальну картину про майбутній бажаний стан об’єкта дослідження, на створення якого і мають бути спрямовані всі зусилля.
Якісні, складні перетворення потребують більш або менш тривалих витрат часу. Стратегічне мислення призначене для передбачення та розв’язання майбутніх проблем, тому воно має бути перспективним. З огляду на велику частку факторів невизначеності в діяльності організації це означає необхідність осмис лення можливостей багатоваріантного розвитку подій, процесів
і явищ, зокрема й тих, що свідчать про безперспективність існування підприємства у наявному вигляді. Розробка стратегічних рішень, оцінювання перспектив досягнення бажаних результатів — необхідна складова будь-якого управлінського впливу,
а особливо — у межах стратегічного управління.
Наукова орієнтація, інноваційність та творчість. В управлінні знання — це засоби досягнення цілей (на відміну від науки, де здобуття нових знань — головна мета). Фундаментальні науки (гносеологія, логіка, методологія) вивчають не тільки способи адекватного відображення дійсності у складних системах знань, а й шляхи та форми руху від мислених, ідеальних образів до предметів втілення знань та ідей у дії, вчинки, продукти діяльності. Основою руху є синтез знань, цілей, засобів і можливостей діяль ності в межах конкретної організації.
Наукова орієнтація стратегічного мислення полягає у здатності керівників та всього персоналу підприємства глибоко пізнавати об’єктивні процеси та явища, що існують в середовищі функціонування організації із залученням новітніх досягнень фундамен тальної та прикладної науки, створюючи нові знання і, на цій основі — приймати обґрунтовані рішення щодо здійснення різних варіантів впливу на окремі сторони діяльності та об’єкти управління в цілому.
Економіка України стає дедалі більш складною, багатоваріант ною, швидкозмінюваною, вона постає перед глибокими якісними змінами, коли все більш поширюються нові явища та тенденції. Науковість стратегічного мислення забезпечує глибокий аналіз, оцінювання, узагальнення та висновки щодо сутності явищ, які вже існують, і тих, що тільки-но окреслюються через «слабкі сигнали». Науковість сприяє цілісному баченню середовища, створенню уявлень про можливості розвитку (або занепаду), механізми взаємодії між елементами, а також можливості відокремлю вати головне від другорядного, зміст і сутність від форми та явища, відстале від перспективного тощо. Всебічне оволодіння теоріями — неодмінна передумова науковості стратегічного мислення.
Характерною особливістю стратегічного мислення є його інноваційність. Спрямованість на розвиток передбачає занурення в поле нових проблем, що вимагають нетрадиційних підходів, нестандартних рішень, вміння побачити у звичних процесах нові можливості розвитку. Інноваційність — це (за визначенням) створення нового, стосовно мислення — це створення нових знань, які допомагають руйнувати обмеження в досягненні цілей. А це, у свою чергу, є невід’ємною частиною творчості.
Творчість стратегічного мислення базується на усвідомленні такої закономірності: свідомість людини може не тільки відображати об’єктивні процеси в середовищі функціонування організації, але й створювати це середовище, насамперед в уяві керівників організації. Однак якщо творчий підхід до розвитку організації буде спостерігатись лише в менеджерів, якщо виконав ці — рядові співробітники не шукатимуть найкращих способів досягнення результатів, організація буде стратегічно мертвою. Творчість мислення та діяльності — необхідна передумова нагромадження знань, умінь і навичок, не характерних для основ них конкурентів, тобто створення ключових факторів успіху в конкурентній боротьбі.
Реалістичність та конструктивність. Істотною характеристикою стратегічного мислення є його реалістичність. Реалістичність мислення виявляється в поєднанні наукових досягнень із вимогами практики. При цьому домінування або науки, або практики не сприятиме розв’язанню проблем розвитку реального суб’єкта господарювання. Реалістичність потрібна тоді, коли йдеться про аналіз та діагностування того, що вже сталося, про розуміння процесів, які тривають і очікуються, а також про оцінювання досяжності (або ні) поставлених цілей. На практиці послуговуються спрощеними уявленнями про макро- та мікропроцеси в економіці, абсолютизують «правильність» нагромадже ного досвіду, коли минулі явища, процеси та рішення, що приймалися колись, сприймаються як закономірності. В іншому варіанті мислення переважає фаталізм, або ідея непередбачуваності змін зовнішнього середовища, тощо. Крім того існують спроби «підігнати» все різномаїття світу до теоретичних схем та моделей. Реалізм стратегічного мислення несумісний з такими проявами, він протистоїть їм і спрямований на пошук та використання таких збалансованих теоретичних і практичних методів, що від повідають проблемній ситуації. Неабияке значення для вибору з певного переліку методів найбільш ефективних має здоровий глузд, котрий дає змогу, з одного боку, залучати саме ті наукові досягнення, які будуть доцільними в теперішніх та майбутніх умовах, а з іншого — додавати до наукових обґрунтувань (особливо тоді, коли ідеї та методи ще не набули наукових засад) досвід та інтуїцію окремих фахівців.
Стратегічне мислення має бути конструктивним, тобто спрямованим на розв’язання нагальних проблем підприємств і організацій, без зайвого теоретизування та відірваності від життя. Це вельми важливо саме у стратегічному управлінні, оскільки воно за своєю сутністю оперує майбутніми параметрами об’єктів госпо дарювання та середовища їх функціонування. За цих умов можна спинитися на прогнозуванні тенденцій, розробці стратегічних рішень, навіть на оформленні їх у вигляді планових документів. Але відомо, що прийняти рішення — це тільки початок. Потрібно напружено працювати, щоб втілити їх у життя, досягнувши поставлених стратегічних цілей. Саме у процесі виконання можна дійти розуміння досяжності поставлених цілей, їх реалістичності, доцільності обраних методів, а також виявити ланки, які не відповідають новим параметрам системи, тощо. Конструктивність стратегічного мислення має за основні критерії швидкість, ефективність та результативність упровадження теоретичних припущень у вигляді стратегічних цілей, спрямованих на виконання стратегій і втілюваних у реальні справи.
Системність та масштабність. Стратегічне управління стикається зі слабоструктурованими проблемами, склад та взаємозв’язки між частинами яких визначені не повністю, в яких виразно постає фактор невизначеності. Це означає, що для прийняття стратегічних рішень необхідно враховувати всі найважливіші сторони явищ і процесів, взаємозв’язки факторів, що впливають на об’єкт дослідження, розглядати їх у динаміці; це дасть змогу скоротити невизначеність за рахунок опосередкованого оцінювання невідомих (або слабовизначених) елементів. На цих засадах базується системний підхід.
Будь-яка організація чи підприємство — складна, багатоцільова система, що має численні специфічні зв’язки із середовищем. Визначення перспектив їх розвитку вимагає від стратегічного мислення такої характеристики, як системність. Ідеться про необхідність чіткого визначення типу системи з оцінюванням специфічних особливостей суб’єкта та об’єкта управління, їх взаємодії, формування уявлення про місце та роль підприємства, кожної окремої підсистеми та конкретного виду діяльності в загальному процесі виробництва та управління з урахуванням усього багатогранного переліку зовнішніх і внутрішніх зв’язків. Будь-яка стратегія, розроблена з нехтуванням системного підходу, стикатиметься в разі її реалізації з численними не врахованими під час формулювання цієї стратегії факторами, опиниться перед необхідністю суттєвого перегляду або навіть відміни, призведе до зайвої втрати часу та грошей, а можливо, і до неконкурентоспроможності підприємства.
Відображення дійсної ситуації на рівні мислення завжди має узагальнений характер. Людина виокремлює загальне в ситуації за допомогою аналізу та зіставлення окремих елементів, які реаль но існують за наявних умов, залучаючи при цьому минулий досвід. Зрозуміло, що чим ширшим, багатшим є цей досвід, різноманітнішими та глибшими є знання, тим більш точними та пер-
спективними будуть ці узагальнення, що виражатимуться в оцінюванні ситуації, побудові концепції її змінювання, визначенні цілей та шляхів розвитку об’єкта дослідження та управління.
Оскільки цілі можуть бути різних типів (наприклад, довгострокові та короткострокові, системні та локальні тощо5), потрібно чітко окреслити ті, що мають вирішальне значення для стратегічного управління. Спрямованість на розв’язання складних гло бальних проблем становить таку характеристику стратегічного мислення, як масштабність. Орієнтація менеджерів на масштабність мислення, на бачення всіх аспектів проблеми, на вміння визначати вплив рішень, що приймаються, на сукупність проблем,
на необхідність оцінювати наслідки (як безпосередні, так й віддалені) дій, які відбуваються. Масштабність стратегічного мислення потребує, з одного боку, орієнтації на найвищі орієнтири, а з іншого — не перебільшуючи значення локальних, хоч і важливих проблем, не нехтувати їх, а оцінювати й розв’язувати в сукупності, керуючись необхідністю загального перспективного розвитку організації. Варто наголосити, що характеристика масштабності стратегічного мислення вимагає від менеджерів різнобічної підготовки до розв’язування комплексних, міжфункціональ них проблем.
Гнучкість та самостійність. Зміни в середовищі функціонування організації підвищують значущість такої характеристики стратегічного мислення, як гнучкість, тобто спрямованість на своєчасність реакції на зміни, що виражається в урахуванні нових обставин, процесів та явищ. Кожний сучасний менеджер не повинен бути бранцем прийнятих рішень, коли вони вже не відповідають ситуації, а своєчасно коригувати рішення та дії. Гнучкість мислення є основою для гнучкості поведінки окремої особи, групи і в цілому — організації. Тільки за допомогою гнучкості можливо пристосуватися до змін середовища і, певною мірою, пристосувати середовище до своїх потреб.
Гнучкість стратегічного мислення передбачає зростання ролі його самостійності. Стрімкість змін вимагає швидкого їх сприй мання, аналізу, оцінювання та заходів відповідного впливу. Це підвищує значення ініціативи кожного менеджера та працівника, яке виявляється в тому, що виконавці не очікують на вказівки «згори», а самі швидко та якісно розробляють і виконують рішення в межах своєї компетенції, висувають пропозиції щодо коригування цілей, стратегій та дій з тих питань, які стосуються всієї організації.
Розглянувши головні властивості стратегічного мислення, можемо стверджувати, що кожний менеджер, підрозділ, організація в цілому мають цілеспрямовано опановувати стратегічне мислення, яке є передумовою формування стратегічної поведінки (див. розд. 13). Синтез основних характеристик у цілісне бачення головних напрямків розвитку дозволяє забезпечити існування організації в довгостроковій перспективі. Узагальнивши сказане, можна сформулювати основні переваги стратегічного мислення.
Стратегічне мислення передбачає:
Менеджери процвітаючих організацій орієнтуються на стратегічне мислення, яке передбачає вивчення потреб споживачів, нових можливостей і загроз, конкурентних позицій, вважаючи це такою самою звичною діяльністю, як і аналіз та оцінювання ситуації всередині підприємства. Стратегічне мислення базується на усвідомленні насамперед керівниками та всім персоналом власної відповідальності за довгострокове існування та розвиток підприємства, необхідності відповідного управління цим процесом і забезпечення орієнтації всіх видів діяльності на створення та підвищення конкурентоспроможності, фінансового успіху впродовж тривалого періоду.
Стратегічне мислення управлінського персоналу будь-якого підприємства відбито в понятті стратегічний рівень підприємства.
Стратегічний рівень підприємства (або організації) визначається готовністю до встановлення ефективних зв’язків усередині та за межами підприємства (організації), щоб забезпечити своє довгострокове успішне існування. На відміну від звичних категорій, таких як технічний, організаційний, соціальний рівень, стратегічний рівень визначається відповідним рівнем усіх підсистем підприєм-
ства у взаємозв’язку з елементами зовнішнього середовища, що підтримують та підсилюють нагромаджений потенціал підприєм-
ства, створюючи його конкурентні переваги. Високий стратегічний рівень дозволяє вести конкурентну боротьбу за провідну позицію в галузі, а низький — дає підстави приймати рішення про перепрофілювання і навіть про закриття підприємства. Чим вищий стратегічний рівень, тим ширше поле можливостей стратегічних рішень, але водночас і тим більше вимог висувається до керівників підприємств стосовно їхньої готовності використовувати та підтримувати стратегічний рівень організації на належному рівні.
Стратегічний рівень підприємства (організації) — це рівень його готовності до ефективних дій у середовищі його функціонування завдяки розробці та реалізації обґрунтованих стратегічних рішень, що враховують можливості та обмеження розвитку цього підприємства.
Стратегічний рівень базується на системі знань про можливос ті та обмеження в розвитку підприємства, яка реалізується у відповідних стратегічних рішеннях і діях.
Стратегічний рівень підприємства можна визначити на підставі таких відомостей6:
Докладна інформація з цих питань, потребуючи глибоких різнобічних досліджень, стосовно кожного підприємства, дає змогу оцінити рівень його стратегічної спрямованості (орієнтації). Далі наведено основний перелік факторів, що формують стратегічний рівень підприємства (рис. 2.3), а також анкету для попереднього визначення спрямованості підприємства (табл. 2.3).
Рис. 2.3. Фактори, що формують стратегічний рівень підприємства
Таблиця 2.3
Анкета для виявлення характеру діяльності підприємства
|
Критерії |
Підприємство, зорієнтоване на поточну діяльність |
Стратегічно орієнтоване підприємство |
||
|
Стратегічне мис лення персоналу |
Відсутнє |
0 |
10 |
Наявне |
|
Цілі діяльності |
Невизначені |
0 |
10 |
Визначені |
|
Стратегії |
Відсутні (необґрунтовані) |
0 |
10 |
Наявні (обґрунтовані) |
|
Методи встанов лення стратегій |
Використовуються випад ково, неповно, як результат виникнення надзвичайних подій |
0 |
10 |
Використовуються постійно, повно, на ос нові всебічного аналізу та прогнозів |
|
Стратегічні заходи (заходи щодо розвитку) |
Формуються на основі натхнення, досвіду та на вичків керівників, безсистемні, не сприймаються як стратегічні |
0 |
10 |
Формуються як результат стратегічної діагностики особливостей систем різного типу та встановлення цілей |
|
Плани |
Поточні (в найкращому випадку), безсистемні, містяться в окремих управлінських рішеннях |
0 |
10 |
Розроблені на основі досліджень, взаємопо в’язані, стратегічні |
|
Виконання (реалізація) планів |
Доведення прийнятих рішень абияк до кінця |
0 |
10 |
Частина механізму стра тегічного управління |
Стратегічно орієнтоване підприємство — це підприємство, де стратегічне мислення є основною, принциповою настановою
в діяльності його персоналу, і насамперед вищого керівництва, де існує (формується) система стратегічного управління; застосовується раціональний процес стратегічного планування, який дає змогу розробляти та використовувати інтегровану систему стратегічних планів, причому поточна, повсякденна діяльність колективу підпорядкована досягненню стратегічних орієнтирів, тобто досягнуто стратегічної поведінки організації та персоналу.
Таке підприємство має доволі істотні переваги порівняно
з «нестратегічними» організаціями:
Виходячи з цього можна сформулювати загальні принципові засади стратегічної діяльності на підприємстві.
Реалізація зазначених принципів стратегічної діяльності на підприємстві дає змогу побудувати обґрунтовану послідовність дій щодо реалізації концепції та формування системи стратегічного управління.
Висновки до розділу 2
Питання до розділу 2
1 Так, віднесення підприємства до категорії «малих» регулюється Законом України «Про підприємництво»
2 Діяльність цих організацій регулюється Законами України «Про господарські товариства», «Про банки та банківську діяльність», «Про підприємства в Україні» та ін.
3 Визначення основних видів організацій дає Закон України «Про підприємства в Україні».
1 Докладніше див. розд. 7.
5 Докладніше класифікацію цілей — див. розд. 7.
6 За основу для опитування взято розробку фірми Dr. Wieselhuber & Partner Unternehmensberatung.
60
Розділ 2. Характеристика передумов застосування стратегічного управління…