Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Військовий інститут
Військовий факультет фінансів і права
Самостійна робота
з курсу: «Актуальні проблеми теорії та практики фінансів»
на тему: «Особливості формування і використання фінансових ресурсів підприємства в Україні»
Виконала:
курсант 522е навчальної групи
Величко Ангеліна Вікторівна
КИЇВ 2013
ЗМІСТ
Вступ
Висновок
Список використаних джерел
ВСТУП
Фінансові ресурси підприємств є одним із найважливіших для забезпечення їх діяльності видом ресурсів, що забезпечують можливість здійснення виробництва продукції, інвестування, формування оборотних коштів, створення фондів економічного стимулювання, виконання зобов’язань перед бюджетом, фінансово-кредитною системою, постачальниками та працівниками, здійснення міжгосподарських розрахунків тощо. Перехід до ринкових умов господарювання, запровадження комерційних засад у діяльності підприємств, приватизація державних підприємств, негативні наслідки світової економічної кризи потребують нових підходів до формування фінансових ресурсів підприємств. Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Теоретичні та практичні аспекти формування фінансових ресурсів широко досліджені вітчизняними та зарубіжними вченими-економістами: І. Бланком, В. Бєлоліпецьким, М. Білик, О. Василиком, Ю. Воробйовим, А. Загороднім, І. Зятковським, В. Ковальовим, М. Коробовим, В. Опаріним, К. Павлюком, М. Романовським, В. Родіоновою та іншими вченими. Однак, незважаючи на системні наукові розробки, проблема використання і формування фінансових ресурсів підприємства й надалі залишається актуальною.
У сучасній економічній думці відсутнє однозначне визначення та узагальнений підхід до вивчення категорій, пов’язаних із сутністю фінансових ресурсів, особливостями їх формування та використання, тому нині немає дієвих систем формування фінансових ресурсів підприємств. Аналіз спеціальної літератури свідчить, що вчені-економісти здебільшого визначають фінансові ресурси як сукупність фондів грошових коштів, доходів, відрахувань або надходжень, що перебувають у розпорядженні суб’єктів господарювання, незалежно від форм власності. Так, у фінансово-кредитному словнику зазначається, що фінансові ресурси – це грошові кошти, які знаходяться у розпорядженні держави, підприємств і установ, і використовуються для покриття затрат і формування різних фондів та резервів. Також фінансові ресурси часто трактуються як складова економічних ресурсів, що є коштами грошово-кредитної і бюджетної системи, які використовуються для забезпечення безперебійного функціонування і розвитку народного господарства, витрачаються на соціально-культурні заходи, потреби управління й оборони. Відповідно до Закону України "Про підприємство", фінансові ресурсипідприємств - це переважно прибуток і амортизаційні відрахування,прибутки від цінних паперів, пайові внески, ресурси спонсорів.
Тому метою цієї самостійної роботи є дослідження і розкриття економічної сутності фінансових ресурсів та особливостей їх формування з метою підвищення ефективності використання на підприємстві.
1. Сутність, склад і структура фінансових ресурсів підприємства
Успішна діяльність будь-якого підприємства не можлива без ефективного управління фінансовими ресурсами. Вони мають створити передумови для стабільного процесу виробництва та його постійного зростання, що визначає конкурентоспроможність підприємства на ринку. Врешті-решт виграє той, хто зуміє залучити більше ресурсів з найменшими затратами.
Стабільність функціонування підприємства ґрунтується на достатності фінансових ресурсів та їх стабільному кругообігу.
Під фінансовими ресурсами підприємства слід розуміти грошові доходи і надходження, які перебувають у розпорядженні суб’єкта господарювання і призначенні для виконання фінансових зобов’язань, здійснення затрат із розширеного відтворення і економічного стимулювання працівників. Вони формуються ще до початку діяльності підприємства в процесі утворення статутного фонду. Далі ці кошти інвестуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення і розвитку виробництва.
Фінансові відносини підприємства виникають тоді, коли на грошовій основі відбувається формування власних ресурсів підприємства, його прибутків, залучення позичкових джерел фінансування господарської діяльності, розподіл прибутків, що утворюються в результаті цієї діяльності, їхнє використання на цілі розвитку підприємства.
Таким чином, до фінансових ресурсів належать грошові фонди й та частина грошових коштів, яка використовується в нефондовій формі.
Фінансові ресурси, що формуються на рівні підприємств, забезпечують можливість здійснення виробництва продукції, інвестування, формування оборотних коштів, створення фондів економічного стимулювання, виконання зобов’язань перед бюджетом, фінансово-кредитною системою, постачальниками та працівниками, здійснення міжгосподарських розрахунків. Їх рух опосередковує рух матеріальних та трудових ресурсів, необхідних складових організації виробничого процесу.
На формування та використання фінансових ресурсів підприємств впливають різноманітні чинники, які по відношенню до суб’єктів підприємницької діяльності доцільно поділяти на внутрішні (несистематичні) – пов’язані безпосередньо з діяльністю окремого підприємства та зовнішні (систематичні) – не пов’язані.
До внутрішніх чинників можна віднести:
– рівень досконалості фінансової структури підприємства (деталізація фінансових завдань);
– якість організації управління фінансовими ресурсами;
– оптимізація потоків сировини/готової продукції з метою мінімізації запасів та відповідних витрат;
– вироблення оптимальної структури виробничого циклу з метою забезпечення найбільшої віддачі обладнання, зниження впливу сезонності виробництва шляхом випуску альтернативних видів продукції;
– налагодження роботи з посередницькими організаціями, забезпечення зв’язку збутової стратегії із виробничою;
– позиціонування, вибір сегментів ринку згідно виробничих можливостей;
– визначення критеріїв цінової політики, позиціонування продукції в координатах “ціна – якість”;
– аналіз існуючого ринку продукції;
– якість фінансового, управлінського та податкового обліку;
– планування дистриб’юторської мережі, планування роботи з контрагентами та її узгодження з фінансовим планом підприємства;
– планування рекламної кампанії;
– здійснення цінової політики виходячи із витрат на виробництво, пошук шляхів їх зниження, аналіз цін конкурентів;
– аналіз структури витрат та шляхів її оптимізації;
– загальна оцінка ефективності функціонування виробництва та узгодження його із фінансовим планом підприємства;
– визначення критеріїв відповідності кваліфікації персоналу займаним посадам згідно організаційної структури, делегування повноважень, визначення межі відповідальності;
– характеристика персоналу згідно організаційної структури та фінансового плану підприємства.
До зовнішніх чинників слід відносити:
– інфляцію;
– зміну ціни на ресурси;
– зміну політичного курсу влади;
– зміну правового поля;
– стан розвитку фінансового ринку;
– стан економіки в цілому.
Усі вище перераховані чинники мають вплив на формування та використання фінансових ресурсів через регулювання структури та потужності різноманітних фінансових джерел.
Структура та розмір фінансових ресурсів залежить від обсягу виробництва та його ефективності. Зв’язок між розміром фінансових ресурсів та обсягом виробництва є двояким, оскільки основним регламентуючим фактором збільшення обсягів виробництва є величина фінансових ресурсів, як і навпаки. Наприклад, недостатній розмір фінансових ресурсів веде до скорочення обсягу виробництва та неможливості його розширення, зниження рівня використання виробничих потужностей, недостатнього забезпечення матеріальними, трудовими та іншими ресурсами і, як наслідок, до ще більшого скорочення фінансових ресурсів.
Достатній розмір фінансових ресурсів забезпечує: фінансову стійкість, платоспроможність, стабілізацію обсягів виробництва, а також можливість його розширення; високий, проте не повний рівень використання виробничих потужностей; достатній рівень забезпечення організації матеріальними ресурсами, а, отже, здатність в процесі виробництва відшкодувати авансовані фінансові ресурси в обсязі, що не буде поступатися використаному.
Надлишковий обсяг фінансових ресурсів сприяє тенденції збільшення обсягів виробництва, розширення асортименту продукції, що випускається, освоєння нових видів продукції, повного використання існуючих виробничих потужностей, повного забезпечення підприємства необхідними товарно-матеріальними цінностями, що забезпечить зростання об’ємів фінансових ресурсів, проте може також вести до перевитрат та недоцільного їх використання і, до скорочення обсягів виробництва.
Утворення власного фінансового капіталу може відбуватися за рахунок зовнішніх і внутрішніх джерел власних коштів. До зовнішніх джерел належать кошти, що формуються за рахунок особистих внесків і за рахунок можливостей фінансового ринку. Це кошти засновників, що вкладаються у статутний капітал, кошти, що надходять за рахунок випуску акцій і пайові внески учасників. Також до зовнішніх джерел належать кошти, що формуються у порядку розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів у масштабах економічної системи держави - це страхові відшкодування, фінансові ресурси державного і місцевих бюджетів, що використовуються на безповоротній основі та інша безплатна фінансова допомога.
До внутрішніх джерел відносяться фінансові ресурси, які формуються в процесі виробничо-фінансової діяльності підприємства - це прибуток та амортизаційні відрахування.
Позичковий капітал також формується із зовнішніх і внутрішніх джерел. До зовнішніх позикових коштів належать кредити банків, облігаційні позики, позики небанківських кредитних установ. До внутрішніх джерел створення позикового капіталу відносяться заборгованість за майно в оренді, реструктуризований борг за кредити, відстрочена податкова заборгованість, кредити не сплачені у строк, кредиторська заборгованість строк сплати якої ще не настав, прострочена кредиторська заборгованість.
Отже, фінансові ресурси підприємств - є грошові доходи і нагромадження, які формуються у юридичних осіб в процесі їх господарської діяльності за рахунок власних, позикових і залучених джерел фінансування і використовуються для формування активів підприємства, грошових резервів, виконання фінансових зобов'язань, стимулювання працівників, а також для здійснення інших заходів з метою забезпечення ефективності розвитку підприємства.
На відміну від проміжних підприємств, окремі господарюючі суб'єкти в рамках ведення своєї діяльності відтворюють особливу господарську поведінку, яка дозволяє поглинати ресурси кредиторів і перетворювати їх у власну дебіторську заборгованість, затягувати терміни розрахунків з наявними боргами та інше. Під впливом сукупності зовнішніх і внутрішніх чинників порушується фінансова стійкість підприємства. Майно набуває непродуктивної та неліквідної форми, фінансові ресурси підприємства використовуються нераціонально. Крім того, недостатня забезпеченість підприємства фінансовими ресурсами супроводжується низьким рівнем ефективності їх використання.
Спроможність підприємства досягти успіху на ринку залежить від ефективності управління його фінансовими ресурсами. Добре організоване управління є необхідною складовою для їх успішної роботи в умовах жорсткої конкуренції.
Склад ресурсів, їх обсяг залежать від виду та розміру підприємства, роду його діяльності, обсягів виробництва. При цьому їх обсяг тісно пов'язаний з обсягом виробництва, ефективною роботою підприємства. Чим більший обсяг виробництва і вища ефективність роботи підприємства, тим більший обсяг власних фінансових ресурсів і навпаки.
У зв’язку з реформування економічної системи України виникає практична потреба перегляду підходів щодо питань формування та використання фінансових ресурсів і зумовлює необхідність підвищення ролі фінансового управління як найважливішого елемента загальної системи управління підприємством.
Наукові дослідження, що проводяться у фінансовій сфері здійснюються через оцінку існуючих теоретичних підходів та глибокий аналіз сучасності. Наслідком цього є пошуки раціональних управлінських рішень, що дозволять удосконалити існуючі економічні системи шляхом ефективного розподілу та використання фінансових ресурсів.
Фінансові ресурси підприємства утворюють за рахунок таких джерел: прибутку, амортизаційних відрахувань, коштів від продажу цінних паперів, пайових й інших внесків юридичних і фізичних осіб, кредитів, коштів від реалізації страхового поліса тощо.
Грошові кошти на підприємстві спочатку формують у процесі утворення статутного капіталу, а згодом - у результаті реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг. Одержані кошти інвестують для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення та розвитку виробництва.
У процесі реалізації продукції, робіт, послуг на рахунки підприємств постійно надходять грошові кошти у вигляді виручки від реалізації. Кошти надходять також від фінансово-інвестиційної діяльності підприємств: дивідендів та доходів від придбаних акцій, облігацій та інших видів цінних паперів; вкладання коштів на депозитні рахунки; здавання майна в оренду.
Однак підприємство розпоряджається не всіма грошовими коштами, які воно одержує. Так, у складі виручки від реалізації продукції підприємству надходять суми акцизного збору, податку на додану вартість, котрі підлягають внесенню в бюджет. Частина грошових надходжень, яка залишилась, формує валовий та чистий дохід, прибуток.
Фінансові ресурси підприємств складають такі елементи:
1. Статутний фонд.
2. Резервний фонд.
3. Амортизаційний фонд.
4. Спеціальні фонди (серед них створені у зв'язку з індексацією основних засобів) і цільове фінансування.
5. Кошти, надані підприємству в порядку внутрішньогалузевого розподілу.
6. Нерозподілений (тимчасово не використаний) прибуток у господарському обігу.
7. Кредиторська заборгованість усіх видів, включаючи заборгованість з бюджетних платежів, відрахувань на соціальне страхування, оплати праці робітникам і службовцям за виданими векселями.
8. Короткострокові та довгострокові кредити комерційних
9. Централізовані й децентралізовані кошти для фінансування капітальних вкладень"
10. Кошти від реалізації власних цінних паперів (крім акцій).
Під організацією фінансів підприємств розуміють:
1) склад грошових фондів підприємства;
2) порядок їх створення і використання;
3) співвідношення між розмірами фондів підприємств;
4) взаємовідносини підприємства з фінансово-кредитною системою.
Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи і способи формування та використання фінансових ресурсів, контроль за їхнім кругообігом задля досягнення економічних цілей підприємств.
Грошові фонди - це відокремлена частина грошових коштів, які мають цільове спрямування. До грошових фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний фонд, резервний фонд тощо.
Основою організації фінансів підприємств усіх форм власності є наявність фінансових ресурсів у розмірах, необхідних для здійснення господарської і комерційної діяльності підприємства.
Підприємства формують грошові фонди для фінансового забезпечення операційної, фінансової та інвестиційної діяльності, виконання зобов’язань перед державою і діловими партнерами тощо. Правильна організація процесу формування грошових фондів забезпечує можливість ефективного управління грошовими потоками підприємств, прийняття оптимальних фінансових рішень, підвищення прибутковості підприємницької діяльності. Необхідною умовою при цьому є аналіз фінансової інформації, що міститься у бухгалтерській і статистичній звітності в комерційних угодах, у розрахункових, платіжних та інших документах. Як одна з основних підсистем фінансової системи держави, фінанси підприємницьких структур мають свою специфіку організації та реалізації притаманних їм функцій.
Аналіз формування власних фінансових ресурсів підприємств використовує весь комплекс доступної інформації, носить оперативний характер і цілком підпорядкований волі керівництва підприємствами.
Потреби у власних фінансових ресурсах для формування й ефективного
використання всіх господарських засобів, розширення виробництва і поліпшення соціально-культурної сфери підприємств повинні задовольнятися в першу чергу за рахунок грошових надходжень від власної діяльності.
Основним напрямком покращення самофінансування підприємств є збільшення його прибутку. Збільшувати прибуток можна за допомогою багатьох факторів. Наприклад, можна збільшити ціну на продукцію, надані послуги, виконану роботу. Проте цей варіант не завжди може пройти, оскільки на сучасному етапі розвитку нашої країни підприємства не мають достатньо грошових коштів, щоб заплатити ще більшу суму за послуги, роботу, товари. Отже, резерви зростання прибутку – це кількісні можливості збільшення прибутку завдяки:
Враховуючи специфіку виробництва кожного підприємства суттєво зменшити витрати на виробництво можна завдяки технічним і технологічним заходам. То ж аналізуючи витрати на виробництво продукції, знаходимо резерви її зниження, які водночас є і резервами збільшення прибутку.
Також важливим резервом для покращення самофінансування підприємства є скорочення дебіторської та кредиторської заборгованості підприємств. Причин росту кредиторської заборгованості є багато. Основною з них є відсутність коштів по оплаті своїх зобов'язань. Проте підприємства можуть штучно збільшити свою заборгованість. Це відбувається при умові, якщо в країні намітилась ситуація, що спричиняє ріст інфляції. При такій умові підприємства можуть завідома збільшити свою кредиторську заборгованість з метою віддати через деякий час ту ж саму суму заборгованості.
Цей варіант можливий лише при умові, що ціни за надані підприємствами
послуги зросли, а сума заборгованості не змінилась (або зросла в незначній мірі).
Інша ситуація складається з дебіторською заборгованістю. В основному, в сучасних умовах господарювання на Україні ріст дебіторської заборгованості відбувається по причині взаємних неплатежів між підприємствами, тобто у нас неефективні методи розрахунків між підприємствами. Розглядаючи питання скорочення дебіторської заборгованості (розрахунку з покупцями і замовниками), слід ознайомитися з одним із методів розрахунку з покупцями, що широко використовується в країнах з розвинутими ринковими відносинами. Це метод надання знижок при достроковій оплаті. Відомо, що в умовах інфляції будь-яка відстрочка платежу призводить до того, що підприємство-виробник реально одержує лише частину вартості реалізованої продукції. Тому підприємствам інколи вигідніше зробити знижку на реалізований товар за умови оплати рахунка (наприклад, у десятиденний строк), ніж втратити певну суму в результаті інфляції. На мою думку, саме такі нетрадиційні методи дозволять скоротити обсяги заборгованостей між підприємствами.
Іншим важливим фактором у роботі підприємств є самооплатність. Самооплатність – це невід'ємний момент самофінансування.
У процесі досягнення самооплатності зважуються дві найважливіші для
підприємств проблеми:
1. Боротьба зі збитковістю. Якщо підприємства хронічно зазнають збитків, то
потрібен комплекс заходів для фінансового оздоровлення (санації) підприємств. Цей комплекс включає:
2. Підвищення прибутковості. Підприємства не тільки повинні покривати свої видатки доходами, але і бути рентабельними, тобто отримувати прибуток.
Існують різні шляхи підвищення прибутковості підприємств:
Підприємницька діяльність (підприємництво) являє собою ініціативну самостійну діяльність громадян і їхніх об'єднань, спрямовану на отримання прибутку.
Отже, отримання прибутку – це безпосередня ціль підприємств. Але отримати прибуток підприємства можуть тільки в тому випадку, якщо вони виробляють продукцію або послуги, що реалізуюються, тобто задовольняють суспільні потреби. Співпідпорядкованість цих двох цілей – задоволення потреби й одержання прибутку, але не можна отримати прибуток, не вивчивши потреби і не почавши робити той продукт, що задовольняє потреби. Потреби у свою чергу розподіляються на: потреби і платоспроможні потреби.
Необхідно зробити продукт, що задовольняє потреби і при тому по такій ціні, що задовольнила б платоспроможні потреби.
А прийнятна ціна можлива тільки в тому випадку:
1) коли підприємство витримує визначений рівень витрат;
2) коли споживані ресурси;
3) витрати менші, ніж отриманий прибуток.
У цьому випадку і визначається, що прибуток – безпосередня ціль функціонування підприємств й одночасно це результат їх діяльності. Якщо підприємства не вкладаються в межі такої діяльності і не отримують прибутку від своєї діяльності, вони змушено визнати себе банкрутами.
Отже, підприємства у своєму прагненні розвиватись повинні максимізувати прибуток і володіти чотирма ступенями свободи:
Але цими ж ступенями свободи володіють і всі інші учасники ринку, і тому
кожне підприємство повинно враховувати не тільки свою поведінку на ринку, але і поведінку конкурентів.
У умовах ринку виробники продукції змагаються за те, щоб найбільше задовольнити потреби покупців, споживачів у широкому розумінні, тільки, у цьому випадку вони можуть процвітати як виробники продукції.
Добробут підприємств в області фінансів забезпечується за рахунок дії як
зовнішніх, так і внутрішніх чинників, причому для підприємців особливе значення набувають, насамперед, зовнішні обставини, які можливо змінити, або до них пристосовуватися.
Внутрішні можливості підприємств використовуються таким чином, щоб ефективно задіяти зовнішні чинники. Аналіз зовнішнього середовища служить інструментом, за допомогою якого менеджери контролюють зовнішні, стосовно організації, чинники, з метою передбачати потенційні небезпеки і вчасно їх нейтралізувати.
Вивчення зовнішнього середовища дозволяє, підприємствам своєчасно спрогнозувати появу ринкових небезпек, підготувати ситуаційні плани на випадок виникнення непередбачених обставин, розробити стратегію, що дозволить компанії досягти поставлені цілі та перетворити потенційні загрози у вигідні можливості.
Питання дивідендної політики підприємств в Україні, і зокрема виплата дивідендів, є одним із найактуальніших у теорії фінансового менеджменту останнього десятиліття. Західні вчені та управлінці-практики мають багато рекомендацій, щодо реалізації дивідендної політики у напрямі, який би дозволив максимізувати ринкову вартість підприємств. Але лише деякі з них можуть принести результат у разі використання на вітчизняному фінансовому ринку.
Дивідендна політика — найважливіша ознака, за якою акціонерні підприємства вирізняють із-поміж інших підприємств. Саме за розподілом результатів господарської діяльності виявляються особливості корпоративних відносин, що полягають у їхньому колективному характері.
Корпоративним відносинам притаманна складна дивідендна політика, тобто стратегія кожного підприємства у сфері розподілу прибутку між акціонерами. З точки зору корпорації дивідендна політика до певної міри є політикою формування акціонерного капіталу через продаж частки участі у майбутніх прибутках.
ВИСНОВОК
Перехід на ринкові умови господарювання, запровадження комерційних засад у діяльність підприємств, приватизація державних підприємств потребують нових етапів до формування власних фінансових ресурсів. Так, нині важливе місце в джерелах фінансових ресурсів належить пайовим та іншим внесків фізичних та юридичних осіб, членів трудового колективу. Водночас значно скорочуються обсяги фінансових ресурсів, які надходять від галузевих структур, обсяги бюджетних субсидій від органів державної влади. Збільшується значення прибутку, амортизаційних відрахувань та позичкових коштів у формуванні фінансових ресурсів підприємств.
Отже, потрібно провести аналіз процесу формування власних фінансових ресурсів підприємств, що використовує весь комплекс доступної інформації, і носить оперативний характер, цілком підпорядкований волі керівництва підприємствами.
Провести термінове скорочення дебіторської заборгованості, використовуючи метод розрахунку з покупцями і замовниками.
Для поліпшення стану формування власних фінансових ресурсів підприємств необхідно впровадити на підприємствах саме такі етапи:
Практична реалізація перелічених головних етапів інтенсифікації відтворювальних процесів, потребує не лише активної інженерно-виробничої діяльності підприємств, а й мобілізації великих власних фінансових коштів. У повному обсязі вона можлива за умови насамперед постійної державної підтримки, безпосередньої участі багатьох інститутів ринкової інфраструктури та іноземного капіталу.
Список використаних джерел
1. Бойчик І. М. Економіка підприємства / Бойчук І. М. Центр учбової літератури, 2007
2. Бондарчук Ю. В. Безпека бізнесу: організаційно-правові основи: наук.-практич. коментар. / Бондарчук Ю. В. 2008
3. Кошкина В. И. – М. : ЮНИТИ, 2007
4. Василенко В. О. Стратегічне управління: навч. посіб.
5. Ткаченко Т. І. Центр учбової літератури, 2009
5. Головко Т. В. Стратегічний аналіз: навч.-метод. посібник для самостійного
вивчення 2007
6. Кривов'язюк І. В. Антикризове управління підприємством: навч. посіб. / Кривов'язюк І. В. Центр учбової літератури, 2008
7. Ковальчук М. І. – К. : КНЕУ, 2007
8. Наливайко А. П. Теорія стратегії підприємства. Сучасний стан та напрямки
розвитку: монографія. / Наливайко А. П. – К. : КНЕУ, 2008
9. Нємцов В. Д. Стратегічний менеджмент: навч. посіб. / Нємцов В. Д.,
Довгань Л. Е. – К. : Центр учбової літератури, 2007. – 600 с.
10. Оберемчук В. Ф. Стратегія підприємства: короткий курс лекцій. /
Оберемчук В. Ф. – К. : МАУП, 2008 – 128 с.
11. Редченко К. І. Стратегічний аналіз у бізнесі: навч. посіб. Редченко К. І. –
Львів : Новий світ – 2008 – 272 с.