Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Реферат
на тему:
“Моє ставлення
до релігії”
Своє відношення до релігії хотілося б подати об’єктивним оглядом релігієзнавства як суспільного утворення.
.Історія свідчить, що численні релігійні вірування і культи є продуктами суспільного розвитку, відобра жають у своїх специфічних вченнях і доктринах сут тєві риси різних соціальних епох. У зв'язку з цим релігія є універсальним духовним явищем у житті сус пільства. Релігійне вірування об'єднує за допомогою догматів, моральних і духовних цінностей певні вер стви населення у ієрархічно побудовані церковні організації, протиставляє за чітко визначеними конфесійними ознаками різні угруповання вірую чих і в контексті сучасних соціальних реформ може сприяти консолідації різних громад віруючих у їх ній боротьбі проти негативних соціальних відхи лень і явищ, виконувати інші функції.
Будь-яку форму релігії доцільно почати розгляда ти з позицій ретроспективного методу, висвітлюючи історичні особливості виникнення та еволюції релі гійних вірувань і вчень, ту роль, яку вони фактично відігравали на певних етапах розвитку суспільства.
Однак історичний аналіз релігії необхідно поєд нувати з теоретичним дослідженням її побудови, функцій, системи духовних цінностей. Вивчати релі гійне середовище доцільно лише в тісному зв'язку з конкретно-історичними, соціальними, етнічними, куль турними явищами, під впливом яких формуються ті чи інші релігійні вірування і культи. Отже, релігія — це історичне явище, яке необхідно вивчати, керуючись науковою точкою зору. Наукове релігієзнавство, яке було започатковане в XIX ст., є комплексом тео ретичних поглядів на релігійну свідомість як форму суспільної свідомості, на соціальну природу релігії, закономірності її виникнення і розвитку. Релігієзнавчі знання складають методологічну основу вивчен ня релігійних явищ у їхнім зв'язку з соціальною практикою.
Соці альна природа та риси релігії вказують на її зв'язок з розвитком суспільства — певної самовідтворюючої системи, де один елемент пов'язаний з іншим. Про цеси прогресивних змін або занепаду духовних цінно стей в цілому всього суспільства неодмінно познача ються і на історичній еволюції релігійних вчень, зміст яких становить основу релігійних вірувань. Звідси ви никає необхідність комплексного вивчення релігійних вчень з врахуванням їхнього догматичного змісту й тих суспільних факторів, що обумовлюють історичні особливості виникнення і функціонування тих чи ін ших релігійних ідей.
У релігієзнавстві виділяються два важливі напря ми, або розділи, — теоретичний та історичний. Тео ретичне релігієзнавство складається з філософських, соціологічних і психологічних аспектів. Історичне ре лігієзнавство вивчає історію виникнення і еволюції окремих релігій та релігійних вірувань у їхньому вза ємозв'язку, акцентує увагу на послідовності розвитку релігійних культів.
Обидва напрями складають цілісну систему нау кового дослідження релігії. Однак теоретичні й істо ричні питання релігієзнавства мають власну специфіку і повністю не зливаються, не ототожнюються. Така точка зору відображає об'єктивні процеси інтеграції та диференціації наукових знань про соціальну сут ність релігії та її функції.
Таким чином, одним з предметів релігієзнавчої теорії виступають релігійні вчення — складова части на релігійного комплексу. Підкреслимо: релігієзнав ство і релігійні теорії за своїм змістом не можуть пов ністю збігатися. Релігієзнавство — це галузь науки, що досліджує феномен релігії, а релігійні вчення належать до системи богослов'я (теології), де тео ретично обґрунтовуються релігійні цінності.
Однак, крім цих протилежностей, які протистав ляють наукові принципи релігієзнавчої теорії і бого словські концепції, релігієзнавство і богослов'я мають деякі спільні риси, оскільки вивчають (відповідно з наукової та релігійної точок зору) одне й те саме явище — релігію та її інституції.
Релігієзнавство як комплексна галузь наукового знання досліджує суспільно-історичну природу релі гії, механізм її соціальних зв'язків з економічними, політичними і духовними структурами суспільства, впливу на особистість віруючих у контексті конкрет но-історичних умов. На цьому рівні релігія вивчаєть ся не як "залишок минулого", а як об'єктивний про цес, що спирається на відповідні соціальні передумо ви і фактори, відображаючи їх в своїх догматах. Отже, релігієзнавство визначає релігію як складову частину суспільства, що розвивається разом з ним і впливає на людську свідомість.
Богослов'я у будь-якій формі виступає системою релігійно-догматичних доказів і обгрунтування над природних, "абсолютних" істин, що випливають з не обмеженої, надчасової природи Бога. Релігійні вчення існують також у формі апології (захисту) віровчення і культу від інших релігійних (конфесійних) впливів, руйнування з боку наукового світогляду. Разом з тим богослов'я не ізолюється повністю від суспільства. За допомогою своєї соціальної доктрини релігійні авто ритети формують суспільну позицію церкви, вимагаючи від віруючих здійснення конкретних соціально-корисних дій, залучаючи до церковних організацій нових членів з різних прошарків суспільства.
У порівнянні з релігієзнавством — системою нау кових знань — релігійні теорії не виводять релігію з глибинних надр суспільної історії та практики, а нав паки, стверджують богопоходження суспільства. Су спільство в релігійно-докгринальній інтерпретації ви ступає лише як момент, результат "еманації" (прояву) сутності Бога, його творчої потенції. Виходячи з цих принципових положень, релігійна думка ставить су спільний прогрес у пряму залежність від кінцевої реа лізації релігійних істин, що викладені в різних церков них документах і канонічних книгах.
Таким чином, релігієзнавство і богослов'я — це протилежні, хоча і зв'язані спільним предметом до слідження, типи світоспоглядання і світосприйняття, різні системи оцінки духовних культурних цінностей. Тому їх не слід ототожнювати.
Особливого значення набувають питання відно шення релігієзнавства до атеїстичної теорії та ідеоло гії. Атеїстичні ідеї і норми оцінки релігійних явищ, як відомо, за часів панування тоталітарного режиму в Україні клалися в основу антирелігійної й антицерковної політики. Це призводило до порушення прав лю дини, а конституційний принцип свободи совісті ли ше декларувався, що породжувало значні деформації в духовному житті суспільства, правовій політиці держави, створювало напруження у відносинах між віруючими і невіруючими.
Певний час релігієзнавство розвивалося в лоні атеїстичних знань і вважалося їх складовою частиною. В сучасних умовах релігієзнавча наука є самостійною теоретичною дисципліною і за своїми принципами та методами корінним чином різниться від атеїзму.
На відміну від атеїстичних поглядів релігієзнав ство вивчає релігійні явища як складний комплекс соціально-історичних, філософських і психологічних проблем. Тому необхідно звернути увагу на конкретні галузі релігієзнавчої науки.
Ядром теоретичного релігієзнавства виступає "фі лософія релігії". Під останньою розуміється філософ ське пояснення релігії. В сучасній філософській думці існують два напрями обгрунтування філософії релігії: ідеалістичний (релігія визначається як центральне су спільне явище, в релігійній свідомості відображається зміст потойбічних, надприродних факторів) і матеріа лістичний (релігія є суспільно-історичним продуктом з її внутрішніми закономірностями розвитку). Від іде алістичної філософії слід відрізняти релігійну філосо фію. З цієї причини неможливо ототожнювати філо софію релігії, яка, наприклад, випливає з корінних принципів філософського ідеалізму (об'єктивного чи суб'єктивного), з конкретною формою релігійної фі лософії. Сучасна релігійна філософія представляє су купність різних напрямів і течій, які розвиваються у християнстві, ісламі, буддизмі та інших розвинутих релігійних системах.
Безумовно, релігійна філософія у будь-якій формі виступає специфічним різновидом ідеалізму. Однак вона спирається не на теоретичні постулати філософ ське-ідеалістичних систем, а на вихідні принципи ві ровчення конкретної релігії. Між раціональними фі лософськими постулатами і релігійними, містифіко ваними принципами віровчення існують досить знач ні розбіжності, які не слід ігнорувати.
Релігійна філософія з теологічних позицій також вирішує певні суспільно-політичні й соціальні проб леми, прагне вплинути на практичну сферу релігійно сті віруючих. Таким чином, у концептуальному від ношенні необхідно відділяти філософію релігії від ре лігійної філософії, а також від самої теологічної доктрини, на яку спирається релігійне-філософська система.
Філософія релігії локалізує предмет вивчення ре лігії. Остання виступає об'єктом філософського знан ня насамперед як соціальне явище. Досліджується не тільки механізм виникнення релігії, а й процес її ві дображення у свідомості людини, особливості форму вання релігійних понять, символів і духовних цінностей. При цьому об'єктом філософського вивчення є не тільки сама релігія, а й те соціальне та природне середовище, що впливає на процес формування релі гійних вірувань.
Другою, не менш важливою частиною релігіє знавства виступає "соціологія релігії". Грунтуючись на загальних положеннях філософії релігії, соціологіч ний розділ релігієзнавства вивчає релігію як певну соціальну структуру, складову частину суспільства з властивими їй структурою, функціями, соціальними зв'язками. На соціологічному рівні релігія визнача ється як соціальна підсистема, яка в межах конкрет ної суспільної системи виступає водночас і в якості об'єкта зовнішніх впливів, і в якості суб'єкта свого власного впливу на різні соціальні інституції. Соціо логія релігії, базуючись на висвітленні цих питань, досліджує механізм функціонування і соціальної ево люції релігійних вірувань і вчень в різних соціальних середовищах, групах віруючих, аналізує особливості їхніх індивідуальних релігійних рис з тим, щоб визна чити головні тенденції релігійної ситуації з врахуван ням дій тих чи інших соціальних факторів.
Третьою частиною системи релігієзнавства висту пає така важлива дисципліна, як "психологія релігії". Релігійні вірування — це не тільки теоретичні погля ди, організаційні форми діяльності віруючих. Релігій на віра — ядро будь-якої релігійної системи — є фе номеном психічного життя з відповідними емоціями, що спрямовані на сприйняття ідеї Бога (або інших аналогічних ідей) і похідних від неї істин. Світ релі гійної психології — це особливий внутрішній стан духовних цінностей віруючої людини. Він поєднує релігійні та нерелігійні цінності в складний емоційно-інтелектуальний комплекс світосприйняття. Релігійні почуття, настрої, типи містифікованого мислення складають досить чутливу, динамічну первинну осно ву, що, сприймаючи релігійні ідеї, переробляє їх у своїй індивідуалізованій свідомості, впливаючи на на прям подальшої еволюції релігійних вчень.
Отже, психологічний аспект релігієзнавства зосе реджує увагу на внутрішніх психічних механізмах дія льності прихильників різних релігійних вірувань і культів, вивчає їхні духовні цінності та орієнтації, класифікує і систематизує найпоширеніші типи ре лігійно-психологічних рис поведінки віруючих. Пси хологія релігії є науковою дисципліною, яка за допо могою власних специфічних методів психологічного дослідження і психодіагностування поглиблює від повідні галузі загальної та соціальної психології сто совно психіки людини та її діяльності у сфері релігій ності. Особливого значення набувають ці проблеми в контексті психологічного забезпечення адаптації вірую чої людини в умовах тих конфліктних ситуацій, коли одні віруючі стають жертвами злочинів з боку інших віруючих з релігійних мотивів або, навпаки, самі стають суб'єктами правопорушень.
Сучасне релігієзнавство включає в себе таке дис циплінарне відгалуження, як історія релігії. На відмі ну від теоретичного релігієзнавства, що розглядає ре лігію у статиці, історія релігії вивчає цей суспільно-історичний феномен в його динамічності, змінах і розвитку. Історизм як методологічний принцип вив чення релігії дає можливість проаналізувати станов лення, розвиток і еволюцію релігійного комплексу, від первісних форм релігійних уявлень до розвинутих ре лігійних систем світового масштабу, порівняльну історію церков, історію релігійних і антирелігійних ру хів, церкви як соціального інституту, специфіку релі гійного процесу в певних природних, історичних, культурних та етнічних умовах. Відтак історія релігії має свою специфіку і тому постає важливим розділом релігієзнавства.
Таким чином, релігієзнавча наука є комплексом взаємопов'язаних наукових дисциплін (філософія ре лігії, соціологія релігії, психологія релігії, історія ре лігії), які за допомогою певних методів теоретичного (теоретичне релігієзнавство) та історичного (історич не релігієзнавство) досліджень вивчають релігію як соціальне явище, пізнають закономірності її розвитку і відображення у людській свідомості. Практичний сенс релігієзнавства полягає в тому, що воно допо магає людині краще зрозуміти суть релігії, а своїми розробками і рекомендаціями — коригувати основні напрями державної політики щодо дотримання прав громадян у забезпеченні конституційного принципу свободи совісті.
Релігія є продуктами суспільної свідо мості. Між ними існують внутрішні взаємозв'язки. Наприклад, е філософські системи, що у своїй основі базуються на різних міфах: так звана міфологізована філософія А. Шопенгауера (1788—1860 рр.), Ф. Ніцше (1844—1900рр.). Але необхідно акцентувати увагу й на тому, що філософські і релігійні вчення — це про тилежні системи духовних цінностей, вони спирають ся на різні типи рефлексивного мислення.
Філософська рефлексія має раціоналізований харак тер, релігійна рефлексія — в теоретичному плані — де що менш розвинута і взагалі орієнтується на певні міс тифікації, природу яких достеменно вивчити важко.
Релігія була головною формою суспільної свідо мості понад два тисячоліття. Проте поруч із нею, а іноді й у її лоні, побутували й інші форми світо сприйняття. З часом вони в міру свого розвитку звужу вали сферу релігії. Лише у XVII—XVIII ст. філософія, наука й етика почали складати Ідеологічну конкурен цію релігії. Згодом набрав сили й атеїзм — вчення, спрямоване на безоглядне заперечення релігійних поглядів. Атеїзм як форма вільнодумства протистав ляється релігії та відображається у філософсько-матеріалістичних концепціях.
Релігія виникає на певному рівні емоційної струк тури людської особистості. У зв'язку з цим марксист ська концепція окреслює поняття "психологічні ко рені релігії". До них необхідно зарахувати деякі нега тивні емоційні почуття індивіда, такі як страх, відчай, горе, самітність. На ранніх етапах розвитку людського суспільства релігійні уявлення формуються у природ них умовах і значною мірою під впливом прагнення людини зрозуміти навколишній світ, виходячи з уяв лень про свою особисту природу. Тому первісна лю дина, гадали марксисти, пояснює природу за аналогія ми зі своїми практичними вчинками; неодушевлені об'єкти вона наділяє свідомістю, волею, приписуючи їм раціоналістичну сутність.
Підсумовуючи вищесказане, хочеться сказати, що релігія – потрібне соціально-ідеалізоване утворення, яке дає віру у майбутнє, допомагає розвивати духовну сторону життя суспільства.