Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Розумове виховання
За В.Сухомлинським, розумове виховання — це "надбання знань і формування наукового світогляду, розвиток пізнавальних і творчих здібностей, вироблення культури розумової праці, виховання інтересу й потреби в розумовій діяльності, у постійному збагаченні науковими знаннями, у застосуванні їх на практиці". (Вибр. твори. В 5-ти т. К.: Рад. школа, 1979—1980.— Т.4.—С.214).
Розумове виховання відбувається в процесі надбання знань, але не зводиться лише до їх накопичення. Знання повинні стати переконаннями особистості, її духовним багатством, впливати на ідейні погляди, результати діяльності людини, на її громадянську активність та інтереси.
Найважливішим засобом розумового виховання є навчання, у процесі якого відбувається розумовий розвиток. "Як без азбуки людина не може читати, так без розумового розвитку, без гнучкої, живої думки неможливе розумове виховання" (т.4, с.215). На багато численних переконливих прикладах Василь Олександрович показав, що успіх розумового виховання залежить від багатьох факторів: від інтелектуального багатства всього шкільного життя; від духовного багатства вчителя, його кругозору, ерудиції, культури; від змісту навчальних програм і характеру методів навчання; від організації розумової праці на уроках і вдома. "Навчання — це лише одна із пелюсток квітки, яка називається вихованням у широкому розумінні слова. У вихованні немає головного і другорядного, як немає головної пелюстки у квітки. У вихованні все головне — і урок, і розвиток різноманітних інтересів у дітей після уроків, і відносини вихованців у колективі" (ї. З, с. 13—14). Знання з кожного предмета мають певний виховний заряд для формування і розвитку творчого розуму. Тому В.Сухомлинський не погоджується з думкою, що для дітей, у яких немає здібностей до математики чи хімії, допустимі неглибокі, поверхові знання з цих предметів.
В. Сухомлинський вважає, що розумове виховання неможливе без спеціального, спланованого, постійного розвитку розумових сил і здібностей дітей. Цією роботою Василь Олександрович керував понад 20 років, учителі починали її за два роки до вступу дітей-до школи, причому паралельно з процесом вивчення мислення дитини, дискретності її мозку, здатності "думати про свої думки".
З метою поліпшення дискретності мозку дитини у Павлиській школі проводять спеціальні уроки мислення. З 5 до 10 років дітям потрібно відкривати якнайбільше незрозумілого, цікавого. Чим більше незрозумілого, тим яскравіший інтерес. У дитини виникає багато "чому?". У такі моменти "дитина думає, спостерігаючи, і спостерігає, думаючи"(т1, с.106).
В. О. Сухомлинський любив повторювати: "Тут, у природі, вічне джерело дитячого розуму" (т.З, с.18). Він вважав дуже важливим, щоб перші істини діти отримували з оточуючого світу, щоб дитину через світ природи вводили в світ суспільних відносин. "Школа під голубим небом", або, як її ще називали, "Школа радості" — справжнє талановите відкриття Сухомлинського. У ній уроки проходять на природі. Ідея такої школи зустрічалась ще у Ж.-Ж. Руссо, але Василь Олександрович розвинув, поглибив і переосмислив її. У його працях вона набула цілеспрямованого універсального характеру, вид цілісної педагогічної доктрини. "Школі радості" педагог Приділяв багато уваги у своїй кращій книзі "Серце віддаю дітям", удостоєній Державної премії Української РСР у 1974 році (посмертно). .
Павлиський учитель вважав, що серед природи народжується яскрава і жива думка, дитина мислить "образами". Це означає, що, слухаючи, наприклад, розповідь учителя про подорож краплі води, дитина малює у своїй уяві і срібні хвилі вранішнього туману, і темну хмару, і гуркіт грому, і весняний дощ. Чим яскравіші ці картини, тим глибше обдумує вона закономірності природи.
Дитина мислить ... Це означає, що певна група нейронів кори півкуль її мозку сприймає образи (картини, предмети, явища, слова) оточуючого світу, і через тонкі нервові клітини — через канали зв'язку — йдуть сигнали. Нейрони обробляють цю інформацію, систематизують її, групують, зіставляють, порівнюють, а нова інформація в цей час поступає й поступає, її потрібно знову сприймати й обробляти. Для того, щоб з таким прийомом справитися, нервова енергія нейронів за дуже короткі проміжки часу раптово переключається від сприйняття образів до їх "обробки".
"Саме це надзвичайно швидке переключення нервової енергії нейронів і є тим явищем, яке ми називаємо думкою, — дитина думає" (т. З, с. 35).
В. Сухомлинський говорив, що якщо ізолювати малюка від природи, якщо примушувати йога сприймати слово без зв'язку з наочними образами, то клітини мозку будуть швидко втомлюватися і малюк не справиться із завданням, буде відставати. "Ось чому потрібно розвивати мислення дітей, зміцнювати розумові сили дитини серед природи. Ось чому кожна подорож у природу є уроком мислення, уроком розвитку розуму" (т. З, с. 36).
В. О. Сухомлинський систематично два рази на тиждень протягом чотирьох років водив кожну групу своїх вихованців на виноградники, на зелені луги, у поля, на річку, на курган, що за селом... І кожен раз, даючи уроки мислення в "школі під голубим небом", він намагався не лише сам говорити, а більше слухати дітей, давав можливість дітям серед природи помовчати, подивитися, відчути, осмислити побачене й почуте. "Вміння дати дитині подумати — це одна із найтонших якостей педагога" (т. З, с. 36).
В. Сухомлинський продумав у деталях усе, що могло стати джерелом думки, визначав об'єкти спостереження, явища оточуючого світу. Так склались 300 сторінок "Книги природи", кожна з яких мала свою назву: "Живе і неживе", "Неживе пов'язане з живим", "Все в природі змінюється", "Сонце — джерело життя", "Рослинний і тваринний світ", "Природа чекає зими", "Ліс зберігає вологу", "Зелений листок — комора Сонця" та інші, У результаті образного мислення діти поповнюють словниковий запас такими поняттями, як явище, причина, наслідок, зумовленість, залежність, спільність та інші. Поняттями можна оволодіти, лише досліджуючи конкретні явища і факти, лише обдумуючи те, що дитина бачить своїми очима, лише при поступовому переході від сприймання конкретних предметів і явищ до абстрактних понять. Немалу роль, пише В. О. Сухомлинський у книзі "Про розумове виховання", у розвитку мислення відіграють задачі на кмітливість, які породжують оточуючі предмети і явища. В арсеналі павлиських вчителів не одна тисяча таких задач.
Велика роль у розумовому вихованні надавалася казкам, "Казка— це свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мови", — писав В. О. Сухомлинський (т.З, с.34). Уже на четвертому місяці існування "школи радості" у Павлиші було створено кімнату казок, у якій дитяча фантазія була невичерпною. Кожен предмет у ній народжував фантастичну уяву. Дитяча уява починала грати, очі загорались, плавна мова текла потоком.
У розумовому вихованні В. Сухомлинський важливе місце відводив малюванню, кресленню, музиці, творчості. Уже через тиждень після занять у "школі радості" Василь Олександрович запропонував малюкам принести альбом і олівці для малювання. Діти сідали зручно на галявині шкільної садиби, самостійно вибирали об'єкти для малювання. У малюнках на повну силу проявлялася дитяча фантазія, що пробуджувала думку. На уроках образотворчого мистецтва, радив В. Сухомлинський, потрібно не лише вчити дітей законам пропорції, перспективи, спів розмірності, але й давати простір для уяви, не ламати дитячої мови казкового бачення світу.
"Школа радості" поступово ставала концертним залом під відкритим небом. Тут слухали музичні твори і музику природи. Без музичного виховання, вважав В.Сухомлинський, також неможливий повноцінний розумовий розвиток. Ранньої осені діти на природі слухали "Політ джмеля" з опери "Казка про царя Салтана" М. А. Римського-Корсакова, у сонячний день "бабиного літа" — "Осінню пісню" П. І. Чайковського, у зимові дні — мелодії Е. Гріта, Ф. Шуберта, Р. Шумана ... Прослухавши мелодії, діти йшли до квітучої медоносної трави, де слухали бджолину арфу, гудіння джмеля. Музика пробуджує думку, наповнює клітини мозку чудодійною силою. Потрібно, писав В. Сухомлинський, щоб цей зачарований світ природи не був відгороджений від дітей класними дверима.
Розумове виховання в широкому розумінні слова можливе лише за умови отримання дітьми міцних, свідомо засвоєних знань, елементарних істин науки, тобто тих азів, з яких починається навчання і без яких не можна досягти вершини знань. Навчання, побудоване на заучуванні і зубрінні, породжує інертність думки. Той, хто лише заучує, часто стає безпорадним перед елементарним розумовим завданням. Не володіючи навичками відбирати для заучування головне, необхідне, учень не вчиться думати. Якщо, наприклад, розв'язуючи якусь задачу, учень буде задумуватися над формулою скороченого множення, або, працюючи над твором, над тим, як писати кожне слово, такий учень не справиться із завданням. Василь Олександрович порівнював хорошого учня з досвідченим слюсарем, який кожен раз, беручи свій інструмент, не розглядає його, бо він уже йому знайомий, а зразу починає працювати; так і підготовлений до розумової праці учень повинен брати з багажу своїх знань азбучну істину, не напружуючи зусиль. А щоб інструмент не заіржавів і не перетворився у важкий тягар, потрібно ним постійно користуватися. У Павлиській школі кожен учитель із свого предмета визначав коло знань, обов'язкових для постійного збереження в пам'яті, і намічав шляхи і способи оволодіння ними. Серед них головні: застосування засвоєного для здобування нових знань; зв'язок думки з її першоджерелом — оточуючим світом. Але оскільки можливості людської пам'яті не безмежні, то розумовий розвиток більше визначається умінням людини самостійно орієнтуватися в морі знань, у потоці різноманітної інформації.
Важливим для розвитку об'ємності і гнучкості розуму є єдність знань і вмінь. В. О. Сухомлинський відзначав, що вже в початкових класах письмо учнів повинно бути напівавтоматичним, щоб розумові сили спрямувати не на сам процес письма, а на розуміння смислу тексту. Для цього необхідні вправи з техніки і темпу письма, а також списування в початкових класах не менше 1400—1500 сторінок у зошиті.
Це ж стосується і читання. Щоб навчитись виразно, швидко, свідомо читати, щоб учень думав не про процес читання, а про зміст прочитаного, у початкових класах на читання вголос потрібно затратити не менше 200 годин, а на читання про себе — не менше 2000 годин. "Думка лише в тому випадку стає бажаною працею для маленької людини, якщо вона вміє, читаючи, думати і, думаючи, читати", — підкреслював Сухомлинський (т. 5, с. 605).
Серед інших умінь і навичок, якими досконало повинен володіти учень, Василь Олександрович називав: уміння спостерігати явища оточуючого світу; уміння думати — зіставляти, порівнювати, протиставляти, знаходити незрозуміле; уміння дивуватися; уміння висловлювати думку про те, що учень бачить, робить, думає; уміння виділяти логічно завершені частини в прочитаному, встановлювати взаємозв'язок і взаємозалежність між ними; уміння знаходити в книзі матеріал-відповідь на питання; уміння знаходити книгу з проблеми; уміння робити аналіз тексту в процесі читання; уміння слухати вчителя і одночасно записувати його розповідь; уміння читати текст і одночасно слухати інструктаж учителя про роботу над текстом; вміння написати твір, оповідання про те, що учень бачить навколо себе, спостерігає тощо.
Успіх розумового виховання залежить від методів навчання, від їх відповідності розумовому розвитку учнів, а це в свою чергу визначає структуру уроків.
Сухомлинський вказував, що перш ніж учити дітей запам'ятовувати, їх потрібно вчити думати, мислити, аналізувати факти і явища оточуючого світу. "Якщо повторення — мати навчання, то спостереження — мати обдумування і запам'ятовування знань" (т.2, с.504).
Учень стане розумово-вихованим лише тоді, коли вчитель зможе запалити його глибиною своєї думки допитливістю, жадобою знань. Для цього павлиські вчителі користувалися на практиці класичним правилом Аристотеля: "...мислення починається з питання, з дива." Мислення на уроці починається там, де в учня з'являється бажання відповісти на питання, тому В. Сухомлинський завжди закликав учителів звертати увагу учнів при викладі матеріалу на так звані "вузлики знань".
Величезне значення в розумовому вихованні, на думку Сухомлинського, має праця. "Розум дитини на кінчиках її пальців", — підкреслював він. Багаторічні спостереження павлиських учителів впевнено показали, що в трудолюбивих дітей формується живий допитливий розум. Однак важлива . не всяка праця, а перш за все складна, творча, яка вимагає тонкого уміння і майстерності, праця, у якій проявляються здібності до вдумливого аналізу фактів, явищ, зв'язків, закономірностей.
Розумовому вихованню, на думку В. Сухомлинського, сприяють такі види праці: конструювання і монтування діючих моделей установок, механізмів, приладів; вибір способів передач, перетворень, трансформації енергії і руху; вибір способів обробки матеріалів, вибір інструментів і механізмів, технологічних прийомів обробки; створення середовища, необхідного для нормального розвитку рослин і тварин, управління цим середовищем.
Підчас трудових операцій, підкреслював видатний педагог, "відбувається складне явище: у кожний момент багато разів передаються сигнали від руки до мозку і від мозку до руки; мозок учить руку, рука розвиває, учить мозок" (т. 2, с. 535).
Успіх розумового виховання багато в чому залежить від уміння протягнути незримі ниточки від уроку до позаурочних занять. У Павлиській школі було дві програми навчання: перша — обов'язкова, друга — для позаурочних занять. Вони поєднані і глибоко змістовні.
Спостереження В. Сухомлинського переконують, що для осмислення і збереження в пам'яті обов'язкового матеріалу учням потрібно прочитати в 2—4 рази більше науково-популярної та іншої літератури. Прочитане поза програмою налаштовує мозок дітей на засвоєння вивченого. Суть позаурочних, домашніх занять, на відміну від класної роботи, стверджував В. Сухомлинський, це робота з накопичення фактів для пізнання, питань,- роздумів. На заняттях гуртків діти, вивчаючи, спостерігаючи, зіставляючи, знаходять істину або ж бачать, що їм необхідні додаткові знання, спостереження, експерименти.
Реалізуючи положення про те, що серцевиною розумового виховання є науковий світогляд, Сухомлинський добивався того, щоб кожен його вихованець умів відстоювати і доводити істину. "Пізнаючи — доводити і доводячи — пізнавати — у цій єдності думки і праці якраз і заключається єдність розумового виховання і світогляду", —- писав він (т. 4, с. 221).
На думку Василя Олександровича, важливими елементами розумового виховання в процесі навчання є: при вивченні предметів природничого циклу — продуктивна праця, дослідження, експерименти; при вивченні гуманітарних дисциплін — самостійне вивчення життєвих явищ, літературних джерел, літературно-творчі досліди.
Узагальнюючи свій великий практичний досвід, В. О. Сухомлинський намітив основні шляхи активізації розумової діяльності учнів, серед них:
о самодисципліна в розумовій праці;
о формування пізнавальних мотивів;
о спеціальна організація розумової праці на уроці і після уроку;
о творчий характер завдань з елементами дослідження;
о навчання прийомам мислительної діяльності.
"Справжнє розумове виховання, —підкреслював Василь Олександрович, — орієнтує людину на життя у всій його складності, у всьому багатстві" (т. 1, с. 100).
Питання розумового виховання були в центрі уваги всіх праць В. О. Сухомлинського та в його практичній діяльності. Його одержимість цією проблемою знаходимо в праці "Як виховати справжню людину". Говорячи про образ ідеальної людини, яку слід назвати справжньою, В. Сухомлинський вважає, що такій людині поряд з іншими якостями повинні бути властиві "інтелектуальне багатство, творчий розум, прагнення жити у світі думок, постійне бажання збагачувати і розвивати свій розум" (т.2, с.160).
Дуже цінні положення і висновки В.О. Сухомлинського про розумове виховання ввійшли до збірника "Про розумове виховання", вони мають непересічне значення для педагогічної громадськості, студентства, усіх читачів. Книга складається з п'яти розділів. Перший розділ — "Розумове виховання, його суть, місце і роль у системі виховної роботи"; другий — "Школа багаття знань, освіченості, розумової культури і розумової праці"; третій — "Світ природи і розумове виховання"; четвертий — "Дайте дитині радість розумової праці, радість успіху в навчанні"; п'ятий — "Як розвивати мислення і розумові здібності дітей". А які багаті ці підрозділи! Студенти дізнаються про суть розумового виховання, його зв'язок з інтелектуальним і трудовим розвитком; про роль учителя, педколективу в розумовому розвитку; про наукову організацію процесу оволодіння знаннями; про "школу під голубим небом"; про керівництво розумовою працею учнів на уроці; про роль казок, про шляхи розвитку мислення, розумових Здібностей дітей.
Отже, у творчій спадщині В. О. Сухомлинського розглядаються проблеми змісту освіти й виховання, мотивації й методики навчання дітей, контролю і керівництва навчально-виховним процесом, підготовки вчителя та багато іншого. Великий педагог бачив нові проблеми та шляхи їх вирішення, про це свідчать унікальність його експериментів, творчий підхід до теорії і практики навчання й виховання.
Трудове виховання
Особливу увагу В.О.Сухомлинський приділяв трудовому вихованню дітей як у сім'ї, так і в школі, вихованню любові до праці, працьовитості, поваги до людей праці, бережливого ставлення до матеріальних і духовних благ людства. У Павлиській школі ним було запроваджено чітко продуману систему вихо вання дітей, створені належні умови для формування трудових традицій, які переросли в культ праці. Василь Олександрович писав, що не гра в працю, а справ жнє трудове життя, - з потом, втомою, мозолями, радістю до сягнутої мети - ось щастя людини.
В.О.Сухомлинський відзначав, що марне витрачання часу, байди кування, ледарство проникає нині у життя дітей; та деякі батьки вважають, що їхні діти повинні тільки гратися, забавлятися, розважатися, а праця - це обов'язок дорослих. Дітей перетворили у бездуш них споживачів радощів, вони навіть не усвідомлюють, звідки та радість прийшла і якою ціною завойована. Такі батьки пере конані в тому, що найбільше щастя дитинства - безтурботність, втіха, радісне життя.
У деяких сім'ях діти аж до підліткового, а то й юнацького віку не знають особливих турбот, серйозної праці, не мають постійних трудових обов'язків і доручень, а свій вільний від навчання час проводять у розвагах, іграх, а то й бешкетуванні. Деякі батьки вважають, що бажання працювати, любов до праці приходить до людини з віком само собою. Вони заявлять: ми в свій час набідувалися, зазнали стільки горя, то хай хоч наші діти будуть щасливими, ростуть безтурботними, тішаться радо щами дитинства.
За думкою В.О.Сухомлинського, в праці розкриваються здібності, моральні та інтелектуальні сили молодої людини, формується її особистість. Тільки в процесі трудової діяльності виникає потреба в спілкуванні, у становленні соціаль них і психологічних відносин, ділових взаємин між людьми, взаємодопомоги, взаєморозуміння, дисциплінованості, погодже ності дій і вчинків тощо. Потреба в праці, звичка і відповідальне ставлення до праці можуть сформуватися лише при наявності посильних і постійних трудових доручень, у праці радісній, без примусу і покарань, са мостійній і творчій, корисній як для особистості, так і для суспільства.
Через усі педагогічні праці В.О.Сухомлинський проводить основну ідею - ідею самоутвердження і становлення особистості громадянина у творчій праці на благо суспільства. Дати дитині радість творення, радість праці, праці на благо людей - це і є справжня мудрість батьківської любові до дітей.
Василь Олександрович писав, що творчий характер трудової діяльності розкривається перед дитиною тоді, коли вона зайнята тривалою працею, яка потребує щоденної думки, піклування. І однією з найсильніших спонук до фізичної праці є важливість задуму цієї праці, поєднання зусиль розуму і рук. Чим важливіший задум, тим з більшим інтересом виконується найпростіша робота. Оволодіння майстерністю дослідження, експериментування, використання даних науки у праці - все це дитина усвідомлює і переживає як моральну гідність.
Основні поняття: "виховання", "естетика", "естетичне виховання"
Поняття “виховання” в широкому розумінні розглядається як передача й організація засвоєння накопиченого людством соціально-історичного досвіду, його духовної культури. Виховання притаманне людству на всіх етапах його розвитку. Вже первісні племена здійснювали виховання дітей, використовуючи різноманітні засоби для передачі людям досвіду дорослих, досвіду попередніх поколінь.
Особливо значна роль виховання:
1) це процес у якому чітко визначено мету, завдання, конкретні методи їх реалізації;
2) воно дозволяє педагогічно цілеспрямовано організувати різноманітні види діяльності (педагогічно - пізнавальну, трудову, ігрову, суспільну, естетичну тощо) і спілкування людини, що забезпечує всебічний розвиток особистості, формування її моральної, естетичної, політичної культури, розумового і фізичного розвитку, трудового виховання.
Виховання значним чином впливає на взаємодію особистості і середовища, бо середовище - це те оточення, яке людина сприймає, на яке реагує, з яким вступає в контакт. Виховання здатне змінити ставлення індивіда до оточуючого середовища, людей, речей, умов життя і діяльності.
А виховання моральних, інтелектуальних, естетичних почуттів у їх тісному взаємозв’язку має практичну цілеспрямованість: навчити молоду людину керувати своїми бажаннями, свідомо обмежувати їх, бути володарем бажань, виховувати в собі благородні людські потреби.
У "Листі про педагогічну етику" В.О. Сухомлинський пише "Виховання - найтонше душевне доторкання людини до людини. І, якщо ми хочемо, щоб вихованець наш виріс справжнім громадянином, який розуміє обов’язок і відповідальність, уміє бути добрим і непохитним, ласкавим і суровим, люблячим і непримиренним до зла, ми повинні доторкатися до нього сердечно [5-600]". В його педагогічній системі велика роль відводиться вихованню естетичній культури школярів.
Естетика (від грец. здатний відчувати) - наука про загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, про суть і форми відображення дійсності і перетворення життя за законами краси, про роль мистецтва у розвитку суспільства.
Дослідження наукової літератури з естетичного виховання дає можливість дійти висновку про те, що існують різні підходи щодо визначення поняття “естетичне виховання”. Численні тлумачення цих понять зумовлені багатогранністю цього процесу.
Естетичне виховання - складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямовання на формування естетичних почуттів, смаків, суджень, здібностей особистості на розвиток ії здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини. Естетичне виховання спрямоване на виховання в людині гуманістичних якостей, інтересі і любові до життя в його різноманітних проявах.
Школа несе велику відповідальність перед суспільством за підготовку молоді до життя і праці в колективі, за формування світогляду, особистості кожної молодої людини. Виховання, без сумніву, є ведучим і визначальним фактором розвитку і формування особистості в наших умовах, де основною метою всього суспільства є забезпечення умов для усестороннього розвитку людини. Головною метою навчально-виховного процесу В.О. Сухомлинський вважав всебічний розвиток особистості.
Особистість - це конкретна, жива людина, яка, як член суспільства, перебуває в певних відношеннях з іншими людьми. Щоб стати особистістю, людина повинна досягти певного рівня психологічного розвитку і бути спроможною сприймати себе, як єдине ціле, відмінне від інших людей.
Школа покликана створити необхідні умови для людини усвідомлення себе як особистості і своїх можливостей, для набуття досвіду саморегуляції поведінки, виявлення творчого ставлення до навколишнього середовища. І.П. Павлов назвав емоції темною силою "Фізіологічна основа емоцій криється в інстинктах,що зближують людину з твариною. Але людина піднялася над світом тварин саме тому, що ії емоції облагороджені специфічною культурою, людським пізнанням, працею, суспільними відносинами." [3-501].
Найважливіше завдання естетичного виховання - навчити дитину бачити красу навколишнього світу та відчувати в ній духовне багатство, доброту, сердечність і на основі цього утверджувати прекрасне в собі. Естетична освіта покликана " Збагатити уявлення учнівської молоді про красу людини, розкрити потенціал ії фізичних, психічних, духовних і творчих сил" [6-123].
Краса, як зазначає В.О. Сухомлинський, - могутнє джерело моральної чистоти, духовного багатства, фізичної краси. "У світі є не тільки потрібне, корисне, а й красиве. З того часу, коли людина стала людиною, з тієї миті, коли вона задивилася на квітку і вечірню зорю, вона стала вдивлятися в саму себе. Людина осягла красу. Краса - це глибоко людське! Краса існує незалежно від нашої свідомості й волі, але вона відкривається людиною і осягається нею, живе в її душі, - не було б нашої свідомості - не було б і краси. Краса - це радість нашого життя" [2-409].
Зміст естетичного виховання, орієнтованого на формування естетичної культури школярів, передбачає: розвиток у школярів здібності сприймати в природі, в праці, в творах мистецтва, оточуючій дійсності, поведінці людей, які бажають насолоджуватися цим прекрасним.
Структурними компонентами естетичного виховання є естетичне сприйняття, естетичне ставлення, естетичне почуття, естетичне судження, естетичний ідеал, естетичний смак, естетична діяльність. Вони визначаються розумовою, моральною, емоційною, духовною діяльністю людини і зумовлюють істотні зміни в її світосприйнятті, переконаннях, поведінці, сприяють естетичній діяльності особистості, розвитку її творчих сил та здібностей відповідно до об'єктивних законів розвитку краси.
Естетичне сприйняття є початковим моментом у формуванні естетичного ставлення до дійсності, тобто первісним пізнанням явищ. Виражається воно в загальній спостережливості, в здібності помічати прекрасне і звертати на нього увагу. Що саме сприймається і як - визначається особистісними особливостями школяра. Хоча естетичні враження виникають тільки в результаті безпосереднього контакту людини із значущими об'єктами, досвід показує, що цього ще не достатньо: бачити просто навколишнє та бачити його красу - речі різні. На мою думка саме в цьому і полягає вміння вихователя показати і навчити бачити прекрасне в усьому. Тому важливе налаштування на виявлення та фіксацію саме естетичних ознак, на сприйняття з метою оцінити естетично.
Естетичне сприйняття нерозривно пов'язане з естетичними почуттями, які виникають у процесі сприйняття прекрасного і відбивають ставлення людини до прекрасного. Естетичні почуття виражаються у хвилюванні людини, насолоді. Це досить складне явище, яке відбиває багатство індивідуального духовного життя особистості. Де не має естетичної насолоди, там не має і художнього сприймання, а є лише ознайомлення, спостереження. Тому естетичні почуття, естетична насолода несе в собі величезну силу впливу на особистість.
Школярі середньої та старшої школи повинні не тільки сприймати прекрасне, але й розуміти, оцінювати твори мистецтва, вчинки людей, тобто необхідно формувати естетичне судження.
Таким чином, формування естетичних смаків і ідеалів - обов'язкова умова виховання всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Основи естетичних поглядів і переконань людини закладаються в шкільні роки. Тому формування естетичних почуттів дітей, їх емоційної культури - одне із важливих завдань системи освіти і виховання.
Основними ідеями педагога В. Сухомлинського є:
любов до дітей, віра в творчі сили дитини. ("Кожна дитина повинна бути щасливою");
виховання через розум, серце, руки дитини;
всебічний розвиток особистості кожної дитини;
теорія виховання справжньої людини;
система навчання через образо - чуттєве та естетичне сприймання.