Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 10
ТЕМА 12. ЕКОНОМІЧНА РОЛЬ ДЕРЖАВИ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ
1. ЕКОНОМІЧНІ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ В УМОВАХ РИНКУ
Загальна світова тенденція така, що в сучасних умовах відбувається неухильне розширення економічних функцій держави. Чим це обумовлено?
Економічні функції держави надзвичайно різноманітні. Найважливішими з них є п'ять:
1. Забезпечення правової бази і суспільної атмосфери, які сприяють ефективному функціонуванню ринкової економіки. З цією метою держава визначає правовий статус форм власності, узаконює існування різних видів господарської діяльності, регулює відносини між виробниками і покупцями товарів, умови укладення контрактів і функціонуванні підприємств, взаємні зобов'язання адміністрації і профспілок тощо. Держава бере на себе також забезпечення правової бази деяких послуг, зокрема, залучення поліції для підтримки громадського порядку, введення стандартів виміру ваги і якості продуктів, забороняє продаж фальсифікованих або з підробленою маркою харчових продуктів і ліків, встановлює стандарти якості продуктів. Прийняті закони та інші законодавчі акти про захист прав споживачів визначають загальні правові, економічні та соціальні основи захисту прав громадян-споживачів продукції.
2. Захист конкуренції. Це та сила, яка підпорядковує виробників і постачальників ресурсів диктату покупця, або суверенітету споживача. Монополія різко змінює умови ринкової економіки:
У силу вищеназваних причин, конкуренція потребує захист держави, яка приймає закони, що підтримують і заохочують конкуренцію. Вперше антимонопольний закон було прийнято у США - антитрестівський закон Шермана (1890р). Суть викладено у двох пунктах:
Пізніше цей закон був удосконалений рядом поправок і він діє й зараз.
Україні у спадок від колишнього СРСР дісталась надзвичайно монополізована економіка. Тому з метою захисту конкуренції у 1992 році ВРУ прийняла Закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції", а в 2002 р. - Закон "Про захист економічної конкуренції". Антимонопольне законодавство в Україні визначає правові основи обмеження монополій, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його дотриманням. В Україні діє Антимонопольний комітет та його регіональні відділення. До його компетенції входять: визначення монопольного становища підприємців на ринку; здійснення контролю за дотриманням антимонопольних вимог при створені, реорганізації чи ліквідації монопольних утворень; прийняття рішень і розпоряджень про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового стану. Антимонопольному Комітету за порушення конкурент ного законодавства надано право накладати такі заходи впливу: штраф на юридичних і фізичних осіб; адміністративна відповідальність; відшкодування збитків; скасування реєстрації новоствореного суб'єкту господарювання; примусовий поділ монопольних утворень.
3. Перерозподіл доходів і багатства. У ринковій економіці через ряд причин існує нерівність у розподілі доходів. Однак, надто велика нерівність вважається небажаною і веде до соціальної нестабільності. Тому для зменшення нерівності у доходах держава здійснює їх перерозподіл через різноманітні соціальні програми у формі трансфертних платежів. Трансферти - це платежі, які здійснюються державою особам або домогосподарствам грошей, взамін яких платник (держава) не отримує товарів і послуг. До них належать пенсії, стипендії, виплати по безробіттю, допомога інвалідам тощо. Крім цього, держава регулює індивідуальні доходи через втручання у процес формування первинних доходів (встановлення мінімального рівня заробітної плати, запровадження прогресивної шкали оподаткування, індексація доходів з врахуванням інфляції, регулювання цін на товари і послуги першої необхідності тощо).
4. Коригування розподілу ресурсів з метою удосконалення структури національного продукту. Необхідність втручання держави у перерозподіл ресурсів зумовлена тим, що конкурентна ринкова система або: 1) виробляла "не ту" кількість певних товарів і послуг, або: 2) опинилась не в змозі взагалі виділити будь-які ресурси на виробництво деяких товарів і послуг, випуск яких економічно виправданий. Перший випадок пов'язаний з переливами ресурсів, або побічними ефектами, а другим з державними, або соціальними благами.
Переливи ресурсів. Перелив виникає, коли деякі вигоди або витрати, пов'язані з виробництвом і споживанням товару "переміщуються" до третіх сторін, тобто до сторін, що не є безпосередніми покупцями або продавцями. Витрати переливу виникають тоді, коли виробництво або споживання товару породжує некомпенсовані витрати у третьої сторони. Найбільш очевидні витрати переливу пов'язані із забрудненням навколишнього середовища. Тягар цих витрат лягає на плечі тих, котрі не давали на це згоди. Наприклад, коли хімічне підприємство спускає свої стічні води у річки або озеро, то ті, що купаються та рибалки, а також міста, що шукають нормального водозабезпечення - несуть витрати переливу, які ніхто їм не компенсує. Коли виникають витрати переливу витрати виробництва є нижчими, ніж якби вони їх не переносили. Іншими словами, крива пропозиції не включає всіх витрат, які пов'язані з виробництвом товару. Звідси випливає, що крива пропозиції виробника занижує загальний обсяг витрат виробництва, а тому розміщена правіше і нижче від кривої пропозиції, яка включала б усі витрати. У результаті рівноважний обсяг продукту більший за його оптимальний обсяг, тобто ресурси надходять у надмірній кількості у виробництво саме цього товару.
Уряд застосовує два типи коригуючих заходів: законодавчі акти і особливі податки. Держава приймає закони, які обмежують або забороняють забруднення довкілля. Таке законодавство зобов'язує потенційних забруднювачів нести витрати на більш надійне знищення промислових відходів: наприклад, фірма повинна придбати і встановити димовловлювачі, обладнання для очищення води, що була забруднена у виробничому процесі тощо. Держава може ввести особливий податок, який дорівнює або наближений до витрат переливу на одиницю продукції. За допомогою такого податку держава намагається покласти на фірму-порушника ті побічні витрати, або витрати переливу, які вона зекономила б.
Суспільні блага і послуги. Необхідно розрізняти товари суспільного споживання і товари індивідуального споживання, які виробляються ринковою економікою. Товари індивідуального споживання (хліб, взуття, одяг тощо) подільні, тобто вони виступають у вигляді достатньо малих одиниць, щоб вони були доступні індивідуальним покупцям. Крім цього, вони підлягають дії принципу винятковості. Цей принцип означає, що той, хто бажає платити ринкову ціну, отримує продукт, а той, хто не може або не бажає платити таку ціну, виключається із числа отримувачів вигод, які забезпечує даний продукт.
Суспільні, або державні блага неділимі, складаються з таких великих одиниць, що не можуть бути продані індивідуальним покупцям. До суспільних благ належить, передусім, національна оборона, регулювання паводків, боротьба зі стихійними лихами. Інші види благ і послуг - це вулиці і автомагістралі, пожежна охорона, бібліотеки, музеї, профілактичне медичне обслуговування. Щоб суспільство могло користуватися такими благами і послугами, забезпечити їх повинен державний сектор, а фінансувати їх виробництво необхідно за допомогою податків.
5. Стабілізація економіки. Одна з найбільш важливих функцій держави полягає у тому, щоб стабілізувати економіку, тобто допомогти приватній економіці забезпечити і повну зайнятість ресурсів і стабільний рівень цін. Ключове питання тут зводиться до того, що рівень виробництва безпосередньо залежить від загального або сукупного обсягу витрат. Багато економістів вважає, що у ринковій економіці немає механізмів, які піднімають сукупні витрати якраз на той рівень, який може забезпечити повну зайнятість. Можливе виникнення двох несприятливих ситуацій.
1.Безробіття. Загальний рівень витрат у приватному секторі може бути занадто низьким для реалізації повної зайнятості. В такому випадку уряд зобов'язаний так доповнити приватні витрати, щоб загальний обсяг витрат - приватних і державних - був достатнім для досягнення повної зайнятості. Уряд може, з одного боку, збільшити власні витрати на суспільні блага і послуги, а з другого - скоротити податки з метою стимулювання витрат приватного сектору.
2.Інфляція. Інша ситуація може виникнути, якщо суспільство зробить спробу витратити більше, ніж дозволяють виробничі потужності. Коли сукупні витрати перевищують величину продукту при повній зайнятості, надлишкові витрати викличуть підвищення цін. Надмірний обсяг сукупних витрат носить інфляційний характер. У цьому випадку уряд зобов'язаний ліквідувати надмірні витрати. Він може цього досягти головним чином скороченням власних витрат, а також підвищенням податків з метою скорочення витрат приватного сектору.
2. НЕОБХІДНІСТЬ, СУТЬ, МЕТОДИ І НАПРЯМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ
Згідно з теорією класичного капіталізму головна спонукальна сила розвитку у ринковій системі - це особистий інтерес, пов'язаний з одержанням прибутку. На цій основі робився висновок, що економіка функціонує ефективно, якщо держава не втручається в її життя. Оскільки головним регулятором економічного життя, на думку авторів класичного напрямку, є ринок, то необхідно дати йому повну свободу. Проте глибока і затяжна криза 1929-1933 рр. спростувала цю теорію. Стало очевидним, що механізм ринкового саморегулювання не виконує покладених на нього функцій, не забезпечує макроекономічної стабільності й повинен доповнюватись державним регулюванням.
Найбільш глибоко обґрунтував необхідність державного регулювання економіки англійський економіст Джон М. Кейнс. У 1936 р. він опублікував працю "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей", в якій визначив коло специфічних макроекономічних проблем, запропонував принципи методології та методики їхнього аналізу, сформулював завдання економічної політики держави.
За теорією Кейнса коливання сукупних витрат впливають, передусім, на виробництво і зайнятість, а не на ціни. Тому він вважав, а його послідовники підтримують і далі розвивають вчення, що рівень виробництва, зайнятості, доходів і цін формується на підставі підвищення попиту, інвестицій, зростання експорту і державних витрат. Ці фактори є об'єктом державної економічної політики і перебувають під впливом держави. Особливістю даної теорії є те, що ринок сам по собі не може забезпечити повної економічної стабільності, а тому держава повинна відігравати активну роль у стабілізації економіки. Для цього потрібно формувати відповідну державну економічну політику, ефективно використовуючи економічні, правові та адміністративні важелі. Держава повинна не тільки стимулювати зниження відсоткової ставки комерційних банків, а й запроваджувати масштабні державні закупівлі з метою збільшення сукупного попиту. Крім того, вона повинна виплачувати соціальну допомогу безробітним, людям похилого віку та іншим непрацездатним членам суспільства з метою недопущення соціального вибуху.
Суть державного регулювання економіки. Державне регулювання ринкової економіки - це вплив держави на відтворювальні процеси в економіці за допомогою прямого інвестування правових суб'єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів державної соціально-економічної політики.
Методи державного регулювання економіки - це способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення умов їхнього ефективного функціонування відповідно до напрямків державної економічної політики. Їх можна класифікувати за двома ознаками: за формами впливу та засобами впливу. За формами впливу методи державного регулювання поділяються на дві групи: методи прямого впливу та методи непрямого впливу. Залежно від засобів впливу виділяють правові, адміністративні, економічні та пропагандистські методи.
Методи прямого впливу безпосередньо діють на функціонування об'єктів ринку. Це здійснюється за допомогою інструментів адміністративно-правового характеру, які регламентують діяльність суб'єктів господарювання та економічних інструментів прямого впливу. Основними інструментами правового державного регулювання є: нормативно-правові акти, макроекономічні плани та цільові комплексні програми, державні замовлення, централізовані встановлені ціни, нормативи, ліцензії, квоти, державні бюджетні витрати, ліміти і т.д.
Методи непрямого регулювання - це методи, які регламентують поведінку суб'єктів ринку не прямо, а опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке спонукає їх діяти в потрібному державі напрямку. До методів непрямого регулювання належать інструменти фіскальної, бюджетної, грошової, кредитної та інших напрямків економічної політики держави.
Основні напрями державного регулювання економіки:
Правове регулювання - це діяльність держави щодо встановлення обов'язкових для виконання юридичних норм (правил) поведінки суб'єктів права. Необхідний у цьому випадку примус забезпечується розвитком громадської свідомості та силою державної влади. Основними формами правового регулювання економіки в Україні є: Конституція та Закони України; укази та розпорядження Президенти країни, постанови та інші акти Верховної Ради України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти центральних органів; нормативні акти місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.
Адміністративне регулювання ринкової економіки. Воно здійснюється через застосування неекономічних методів впливу на економіку. Основними інструментами адміністративного регулювання є:
Державні замовлення і контракти в системі державного регулювання економіки. Державне замовлення - це засіб прямого державного регулювання господарських зв'язків між державою-замовником і підприємцем-виконавцем, спосіб реалізації суспільних і державних потреб, концентрації та ефективного витрачання державних ресурсів, форма співробітництва держави і підприємства під час вирішення стратегічних завдань держави. Державне замовлення полягає у формуванні на контрактній (договірній) основі складу та обсягів продукції, необхідної для державних потреб; розміщення державних контрактів на її поставку (закупівлю) серед підприємств, організацій та інших суб'єктів господарської діяльності країни всіх форм власності.
Державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення, в якому визначені економічні та правові зобов'язання сторін і обумовлені взаємовідносини між замовником і виконавцем.
Державне підприємництво. Суть його полягає у діяльності державних підприємств, які випускають різноманітні товари і надають послуги, необхідні для національної економіки. Частка державного сектору економіці різних країн з розвиненою ринковою економікою у різних країнах і в різні роки не однакова, вона здебільшого коливається у межах 15-20 відсотків. Однак роль державного підприємництва визначається не так його обсягом, як тими функціями, які він виконує. Державні підприємства поділяються на три групи:
Державний сектор забезпечує діяльність низькорентабельної соціальної та виробничої інфраструктури, галузей, які перебувають у стані кризи, капітало- та науковомістких галузей з великим ризиком господарювання і значним строком окупності капіталу.
Структурне регулювання і структурна політика. Під структурною політикою розуміється обґрунтування цілей і характеру структурної перебудови економіки, визначення пріоритетних ланок суспільного виробництва і оптимального співвідношення між ними на кожному її історичному етапі. Структурну перебудову економіки здійснити не можливо без участі держави. Держава, по-перше, здійснює бюджетне фінансування великих, найбільш капіталомістких програм структурної перебудови; по-друге, розробляє і реалізовує програми підготовки і перепідготовки кадрів, створення нових робочих місць, реалізує багато соціальних програм, що виникають у процесі структурної перебудови; по-третє, цілеспрямовано настроює систему економічного впливу на стимулювання переливу капіталу і праці з депресивних галузей у перспективні; по-четверте, забезпечує більш ефективне використання інвестиційного потенціалу комерційних банків; по-п'яте, сприяє широкому залученню іноземного капіталу у найбільш перспективні галузі.
Ув'язка і координація різних форм регулювання структурної перебудови економіки здійснюється через розробку цільових комплексних програм. Економічне програмування здійснюється на основі розробки державою довготривалих програм розвитку окремих галузей виробництва, науково-технічних напрямків, соціальної сфери. Відповідні програми опираються на індикативне планування і прогнозуванні економічного розвитку.
Індикативне планування - це адекватна ринковим відносинам форма макроекономічного планування. Воно принципово відрізняється від директивного планування способами досягнення цілей, поставлених у плані, його показники не мають для окремих господарських суб'єктів статус обов'язкових завдань, а мають рекомендаційно-орієнтуючий характер.
Кредитне регулювання і кредитна політика. Під кредитним регулю ванням економіки розуміються заходи центрального банку, спрямовані на зміну грошової маси в обігу, обсягу кредиту і рівня процентних ставок та інших важелів, за допомогою яких держава впливає на економічну кон’юнктуру. Зазначений вплив здійснюється двома способами - кредитної експансії або кредитних обмежень. Необхідність використання кредитної експансії вникає в період економічного спаду. Вона реалізується за допомогою кредитних вливань у національне господарство, що досягається зниженням процентних ставок (здешевлення грошей). Метою такої політики є "підбадьорювання" економіки, посилення інвестиційної активності господарських суб'єктів, збільшення обсягу виробництва. Доцільність кредитних обмежень виникає при "перегріванні" економіки, в умовах перевиробництва. Держава, щоб стримати ділову активність, підвищує ставки кредиту, що призводить до скорочення розмірів кредиту та інвестицій.
Фінансова політика. Сутність фінансової політики полягає у безплатному виділенні бюджетних коштів на цілі, що мають загальноекономічний характер. Цілі, що фінансуються державою, мають, як правило, комплексний характер і вимагають вирішення сукупності економічних і соціальних проблем. У механізмі фінансування важливе місце посідає така форма безплатного виділення коштів, як субсидії. Це допомога, переважно у грошовій формі, яку держава надає за рахунок бюджетних фондів місцевим органам влади, приватним і державним підприємствам.
Грошова політика проводиться, насамперед, через регулювання кількості грошей, необхідних для реальних потреб обігу. Перевищення кількості грошей потреб обігу призводить до інфляції.
Податкова політика є також важливим інструментом впливу держави на економічну діяльність. Податки можуть стимулювати або стри мувати економічну діяльність.
Інвестиційна політика. Через неї держава впливає на темпи науково-технічного прогресу як важливого фактору економічного зростання.
Цінова політика. Як зазначалося в попередній темі, з переходом де ринку держава не усувається від політики в галузі ціноутворення: вона встановлює основні правила ціноутворення, здійснює контроль над цінами, підтримує ціни в аграрному секторі тощо.
Соціальна політика - це соціально-економічні заходи держави, місцевих органів влади, підприємств, організацій, які спрямовані на соціальний захист населення.
Науково-технічна та інноваційна політика. Законом України "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності" зазначено, що „державна науково-технічна політика - це складова соціально-економічної політики держави, яка визначає основні цілі, напрямки, принципи, форми і методи діяльності держави в науково-технічній сфері."
Досягнення цілей і завдань науково-технічної політики здійснюється державою шляхом застосування конкретних методів. За формою впливу вся сукупність цих методів поділяється на дві групи: методи прямого та методи непрямого регулювання. До методів прямого регулювання належать: визначення державних пріоритетів розвитку науки і техніки; державні науково-технічні програми; державне замовлення у науково-технічній сфері; бюджетне фінансування досліджень у рамках пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки; підготовка науково-технічних кадрів; державна політика у сфері патентів і ліцензій. До методів непрямого регулювання належать: інструменти подат кової, фінансово-бюджетної політики; правовий захист інтелектуальної власності.
Кінцевим результатом впровадження досягнень науково-технічного прогресу є інновації.
Відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність" видами інноваційної діяльності є: випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології; прогресивні міжгалузеві структурні зміни; реалізація довгострокових науково-технічних програм з тривалим терміном окупності; фінансування фундаментальних досліджень для досягнення якісних змін в економіці; розробка і впровадження нової ресурсозберігаючої технології.
Межі регулюючої діяльності держави. Загальна тенденція у світі та Україні така, що у силу об'єктивних причин економічна роль держави зростає. Однак, до певної межі. Надмірне втручання держави в економіку теж приводить до негативних наслідків, бо підривається дія ринкових механізмів регулювання економіки.
Тому в сучасних умовах у західноєвропейських країнах відбувається перехід до нової системи управління економікою. В її основу покладено економічну доктрину, яка отримала назву "неоконсерватизм" (неолібералізм). Вона виходить з класичного уявлення про капіталізм як систему, що самонастроюється, регулятором якої є ринок. Неоконсерватизм, на відміну від консерватизму початку XX століття, що виходив з принципу невтручання держави в економічне життя, допускає участь держави у регулюванні економіки, проте суттєво обмежує безпосередню активну виробничу діяльність держави. В нових умовах ринок і держава почали відігравати важливу роль у регулюванні сучасної економіки. На співвідношенні цих функцій звернув увагу американський економіст Поль Самуельсон, підкреслюючи, що ринковий механізм визначає ціни і виробництво у багатьох сферах, у той час як держава регулює ринок через оподаткування, витрати тощо. В цьому контексті заслуговують на увагу слова відомого угорського економіста Яноша Корнаї: "Не слід будувати берлінську стіну між ринком і державою". Ринок і держава дві могутні сили, які не протистоять одна одній, а доповнюють одна одну в ході економічного поступу.
Економічні функції місцевих органів влади. Значну роль у реалізації економічних функцій держави відіграють місцеві органи влади. Вони розв'язують проблеми соціального обслуговування населення, охорони природного середовища, продовольчого забезпечення, економічного планування, регулювання земельних відносин, розвитку інфраструктур ринку тощо. У країнах з розвинутою ринковою економікою функціонують два види місцевих органів влади: місцеві органи державної виконавчої влади і органи місцевого самоврядування.
Місцеві органи державної виконавчої влади забезпечують реалізацію на відповідних територіях політику центрального уряду. Їх економічні функції є складовою економічних функцій державної виконавчої влади взагалі. Разом з тим функції центральних і місцевих органів державної виконавчої влади розмежовані. Центральний уряд делегує, передає частину своїх повноважень в економічній сфері місцевим органам державної влади. Цей процес має назву деконцентрації повноважень. На місцеві органи державної виконавчої влади, як правило, покла няються функції управління майном підприємств, що входять до державного сектору, нагляду за дотриманням законодавства, забезпечення екологічної та економічної безпеки, державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності та ін. Загальна тенденція у розмежуванні їхніх компетенцій повинна йти у напрямку розширення повноважень місцевих органів державної виконавчої влади у розв'язанні економічних і соціальних проблем у відповідних регіонах з врахуванням сучасного зарубіжного досвіду.
Місцеве самоврядування, як форма управління територіями на засадах самоорганізації громадян, також виконує властиві для нього економічні функції. Серед завдань, які покладаються чинним законодавством на ці органи, є: розробка, затвердження і організація виконання місцевих бюджетів, прийняття планів розвитку відповідних територій, встановлення місцевих податків і зборів, управління об'єктами комунальної (муніципальної) власності тощо.