Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
6. СТРУКТУРА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
|
№ тем |
Назва теми |
Кількість годин |
|||||
|
усього |
лекц. |
сем. |
практ |
інд. |
с.р. |
||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
Модуль1.
Змістовний модуль1.
Основні поняття й категорії міжнародного права
|
1 |
Предмет і система міжнародного права |
18 |
2 |
2 |
- |
- |
2 |
|
2 |
Норми МП і їх джерела. Статут ООН |
18 |
4 |
2 |
2 |
2 |
4 |
|
3 |
Основні принципи МП |
18 |
4 |
2 |
- |
- |
4 |
|
4 |
Держава як суверенний суб’єкт МП. Правонаступництво держав |
18 |
4 |
2 |
- |
2 |
4 |
|
5 |
Інститут території в міжнародному праві |
18 |
4 |
2 |
- |
2 |
4 |
|
Разом за змістовним модулем № 1 |
54 |
18 |
10 |
2 |
6 |
18 |
Змістовний модуль 2.
Основні напрямки правореалізації в міждержавних відносинах
|
6 |
Право зовнішніх зносин |
18 |
4 |
2 |
- |
2 |
4 |
|
7 |
Право міжнародних договорів |
18 |
2 |
2 |
- |
- |
2 |
|
8 |
Право міжнародних організацій |
18 |
4 |
2 |
- |
2 |
4 |
|
9 |
Інститут відповідальності у МП |
18 |
4 |
2 |
2 |
2 |
4 |
|
10 |
Вирішення спорів між державами. Міжнародні судові й арбітражні органи |
18 |
4 |
2 |
- |
- |
4 |
|
Разом за змістовним модулем № 2 |
54 |
18 |
2 |
2 |
6 |
18 |
|
|
Всього |
108 |
36 |
20 |
4 |
12 |
36 |
ТЕМИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ
|
№ тем |
Назва теми |
Кількість годин. |
|
1 |
Предмет і система міжнародного права |
2 год. |
|
2 |
Норм міжнародного права і їх джерела. Статут ООН |
2 год. |
|
3 |
Основні принципи МП |
2 год. |
|
4 |
Держава як суверенний суб’єкт МП. Правонаступництво держав |
2 год. |
|
5 |
Інститут території в міжнародному праві |
2 год. |
|
6 |
Право зовнішніх зносин |
2 год. |
|
7 |
Право міжнародних договорів |
2 год. |
|
8 |
Право міжнародних організацій |
2 год. |
|
9 |
Інститут відповідальності у МП |
2 год. |
|
10 |
Вирішення спорів між державами. Міжнародні судові й арбітражні органи |
2 год. |
|
Разом |
20 год. |
ТЕМИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
№ тем |
Назва теми |
Кількість годин |
2. |
Аналіз і тлумачення положень Статуту ООН |
2 год. |
9. |
Аналіз і тлумачення «Статей про міжнародну відповідальність держав» |
2 год. |
Разом |
4 год. |
САМОСТІЙНА РОБОТА
№ тем |
Назва теми |
Кількість годин |
1. |
Предмет і система міжнародного права |
2 год. |
2. |
Норм міжнародного права і їх джерела. Статут ООН |
4 год. |
3. |
Основні принципи МП |
4 год. |
4. |
Держава як суверенний суб’єкт МП. Правонаступництво держав |
4 год. |
5. |
Інститут території в міжнародному праві |
4 год. |
6. |
Право зовнішніх зносин |
4 год. |
7. |
Право міжнародних договорів |
2 год. |
8. |
Право міжнародних організацій |
4 год. |
9. |
Інститут відповідальності у МП |
4 год. |
10. |
Вирішення спорів між державами. Міжнародні судові й арбітражні органи |
4 год. |
Разом |
36 год. |
ТЕМИ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ЗАВДАНЬ
|
№ тем |
Назва теми |
Кількість годин. |
|
2 |
Норм міжнародного права і їх джерела. Статут ООН |
2 год. |
|
4 |
Держава як суверенний суб’єкт МП. Правонаступництво держав |
2 год. |
|
5 |
Інститут території в міжнародному праві |
2 год. |
|
6 |
Право зовнішніх зносин |
2 год. |
|
8 |
Право міжнародних організацій |
2 год. |
|
9 |
Інститут відповідальності у МП |
2 год. |
|
Разом |
12 год. |
9. ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ, ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
ТА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ З КУРСУ «МІЖНАРОДНЕ ПРАВО»
ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ І.
Тема 1. Предмет і система міжнародного права
Семінарське заняття – 2 години
Самостійна робота – 2 години
Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Класичне міжнародне право – система норм і принципів, що регулюють міждержавні відносини
Міждержавні відносини: відносини між державами, включаючи й ті, де стороною є міжурядові міжнародні установи: загалом охоплюють чотири напрями: зовнішньополітичні (дипломатичні в широкому сенсі) відносини; кодифікацію міжнародного права (кодифікацію міжнародного права); інституціалізацію міжнародних відносин (заснування міжнародних установ) і врегулювання спорів між державами
«Jus gentium» - право народів (буквально право родів) – система норм і принципів в римському праві, що регулювала відносини римських громадян з іноземцями, в Європі до ХІХ століття цей термін використовувався як аналог терміну «міжнародне право».
Загальне міжнародне право – до прийняття Статуту ООН і кодифікації міжнародного права цей термін використовувався для позначення всієї системи міжнародного права, включаючи: «Право народів», «Правове регулювання відносин між державами» і «Захист прав підданих в міжнародних відносинах».
Міжнародне приватне право – систем норм і принципів що регулюють приватно-правові відносин «з іноземним елементом»
Методичні вказівки
При підготовці до семінару слід з’ясувати специфіку сучасного міжнародного права як правової системи, що формується на основі добровільного волевиявлення держав взяти на себе ті чи інші міжнародні зобов’язання, які і складають основу сучасного міжнародного правопорядку.
Хоч становлення міжнародного права ще не завершено, воно має тривалу передісторію – у формі «права народів» (jus gentium), яка включає як тривалу практику регулювання недержавних міжнародних відносин, так і окремі приклади регулювання міждержавних відносин в давні часи. Слід усвідомити зв'язок зрілості міжнародного права з набуттям зрілості інститутом держави. Цей процес лише з нового часу набув загальноісторичного характеру – з формуванням ідеї громадянського суспільства, держави-нації, що захищає інтереси всього населення і суверенної рівності таких держав. Але й донині ці ідеї – ще на шляху до своєї реалізації. Лише з прийняттям Статуту ООН кодифікується юридична основа міжнародного права – принцип суверенної рівності держав, а міжнародне право отримує чіткий критерій для забезпечення своєї системної єдності за рахунок статті 103 Статуту ООН.
Слід звернути увагу на відмінності міжнародного права й національного права як двох найбільш розвинених правових систем, безпосередньо пов’язаних з проявом суверенітету держав: в міжнародному праві це узгодження воль суверенів, в національному – це воля одного суверена. Але в обох випадках сучасне розуміння суверенітету виходить з того, що єдиним його джерелом є народ, в інтересах якого держава діє як в національному, так і в міжнародному правопорядках.
За результатами самостійної роботи проводиться опитування, заслуховування доповідей і їх обговорення.
Література до теми [1, 2, 3, 5]
Нормативно правові акти [1]
Тема 2. Норми міжнародного права і їх джерела. Статут ООН
Семінарське заняття - 2 години
Практичне заняття - 2 години
Статут ООН – як кодифікована основа сучасного міжнародного правопорядку. Структура Статуту ООН; найважливіші статі Статуту ООН (1,2, 25, 33, 41, 42, 103); Статуту МС ООН як невід’ємна складова Статуту ООН.
Самостійна робота – 4 годин
Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Opinio juris (переконаність у юридичності) – психологічна складова звичаєвої і взагалі юридичної норми у міжнародному праві: полягає у безпримусовому визнанні державами міжнародної норми як правової тобто такої, яку не можна порушувати
Норми і зобов’язання erga omnes (стосовно всіх) – загальновизнані всім міжнародним співтовариством норми і зобов’язання, невиконання яких зачіпають інтереси всього міжнародного співтовариства
Норми jus cogens – імперативні норми міжнародного права: норми, які є не лише обов’язковими але від яких не можна відступити
Диспозитивні норми міжнародного права – два чи більше варіантів регулювання правовідносин, одному з яких за спільною згодою можуть підпорядкувати держави свої відносин
Стихійні способи утворення норм міжнародного права: утворення норм в процесі міжнародного спілкування (справедливість, звичай, загальні принципи)
Довільні способи нормоутворення – переважно політичні акти держав і міжнародних організацій, положення яких за спільною згодою держав можуть стати міжнародно-правовими нормами
Методичні вказівки
При підготовці до семінару усвідомити особливості норм міжнародного права: правовий їх характер визначається тим, що держави визнають їх обов’язковість для себе за спільною згодою. Обов’язковість як ознака юридичної норми в міжнародному праві тримається на добровільно взятих зобов’язаннях держав, зафіксованих в міжнародних договорах чи на їх мовчазній згоді визнавати звичай за правову норму. Стосовно диспозитивних норм, слід виходити з того що вони, як юридичні норми також є обов’язковими, але в тому сенсі, що коли її обрано за спільною згодою, то її мають дотримуватися.
В лекції розглядаються джерела міжнародного права (як форми існування його норм) у вузькому сенсі. В доктрині часто використовується перелік джерел міжнародного права, кодифікований в статті 38 Статуту МС ООН: але суворо кажучи це ті джерела, до яких звертаються судді МС ООН при винесенні судових рішень. В сучасному міжнародному праві часто говориться не про джерела, а про способи утворення його норм. Наведений в лекції перелік способів нормоутворення запропонований французькими юристами-міжнародниками Н.К. Дінем, П. Дайє і А. Пелле: слід зазначити що такий підхід не є загальновизнаним, хоч, на нашу думку, цілком вдалий.
Слід усвідомити особливе значення в якості джерела міжнародного права Статуту ООН. Стаття 103, яка забезпечує перевагу норм Статуту над іншими договірними нормами, робить цей договір своєрідною Конституцією Міжнародного права. Тому для опрацювання його змісту відводиться спеціальне практичне заняття.
За результатами самостійної роботи проводиться заслуховування доповідей і їх обговорення.
Література до теми [1, 2, 5]
Нормативно правові акти [4,5]
ТЕМА 3. Основні принципи міжнародного права
Семінарське заняття -2 год.
Самостійна робота – 4 годин
Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Загальні принципи права, визнані цивілізованими націями – джерело до якого звертаються відповідно до ст.. 38 Статуту МС ООН судді при вирішенні міждержавних спорів – основа багатовікової правової культури. більшість з них відомі з римського права частина – з англійського права справедливості
Фундаментальні принципи міжнародного права – термін що застосовувався до формування системи основних принципів міжнародного права: фактично означав ті загальні принципи права, якими держави намагалися керуватися в відносинах між собою і які застосовувалися судами і арбітражами при врегулюванні спорів між ними.
Принципи Статуту ООН – принципи викладені в ст. 2 і частково в ст. 1 Статуту: вони стали ядром системи основних принципів міжнародного права
Основні принципи міжнародного права – десять принципів, які виведені зі Статуту ООН і розглядаються як імперативні норми міжнародного права
Методичні вказівки
Рекомендується усвідомити динаміку фундаментальних принципів міжнародного права: до прийняття Статуту ООН це були ті з загальних принципів права, які застосовувалися до міждержавних відносин.
З прийняттям Статуту ООН і Статуту МС ООН було вказано дві категорії фундаментальних принципів в якості джерел міжнародних відносин: в ст. 38 Статуту МС ООН – загальні принципи, визнані цивілізованими націями, у випадках коли вони можуть бути застосовані до міждержавних відносин, а в статтях 1і 2 Статуту ООН спеціально визначені принципи відносин між націями (державами), причому як націями – членами ООН, так і націями – не членами.
Вперше принципи Статуту ООН було визначено як «Основні принципи міжнародного права» в Декларації про принципи 1970 року, де в загальних положеннях (п.3) ООН «заявляє, що принципи Статуту, втілені в Декларації, являють собою основні принципи міжнародного права і тому закликає всі держави керуватися цими принципами в своїй міжнародній діяльності і розвивати свої взаємовідносини на основі суворого дотримання цих принципів».
Зверніть також увагу на логічну парність основних принципів міжнародного права як вони викладені в табличці (див текст лекції 3), а також в темах рефератів. В кожній «парі» другий принцип ніби конкретизує чи реалізує положення першого.
Література до теми [1, 2, 5]
Нормативно правові акти [1,6,7]
ТЕМА 4. Держава як суверенний суб’єкт МП. Правонаступництво держав
Семінарське заняття – 2 год.
Самостійна робота – 4 годин
Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Суверенітет – непідвладність держави в зовнішніх зносинах і повнота юрисдикції держави.
Міжнародна правосуб’єктність держав – обсяг міжнародних прав і обов’язків держави: характеризується як первинна, суверенна і юридично рівна для всіх держав.
Визнання de jure – повне визнання однією державою правосуб’єктності іншої, з відповідними юридичними наслідками: необхідною і достатньою умовою визнання de jure є встановлення дипломатичних зносин з державою, що визнається. Визнання de facto – неординарна ситуація, коли неможливо встановити дипломатичні зносини: обмежується акредитацією в державі перебування тимчасових місій (переважно торгових місій, місії військового чи морського аташе). Визнання ad hoc – екстраординарна ситуація, коли для певного випадку (наприклад надання гуманітарної допомоги) необхідно встановити контакт з військово-політичними силами, що контролюють певну територію.
Правонаступництво – міжнародно-правові відносини, що встановлюються в часі між державами попередницею і правонаступницею, і полягають у переданні правонаступниці всіх прав і обов’язків, пов’язаних з тією територією, над якою держава-правонаступниця встановила свою юрисдикцію.
Методичні вказівки
Рекомендується почати вивчення теми з усвідомлення принципу суверенної ревності держав – як юридичної основі сучасних міжнародних відносин. Суверенітет держав має зовнішній аспект, який повністю втілюється в категорії «міжнародна правосуб’єктність держав», яку слід характеризувати як суверенну, первинну і рівну для всіх держав як для суверенів, наділених вищою владою (для порівняння міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій, що засновуються державами є функціональною, похідною, і унікальною для кожної такої організації).
Юрисдикція держави є внутрішнім аспектом суверенітету: втілюється у повноваженні встановлювати закони, забезпечувати їх виконання і судити (зв’язок з трьома гілками влади): юрисдикція поширюється на осіб (населення), об’єкти (територія і інші і речові права) і юридичні акти, які не повинні суперечити її законам. Юрисдикція держави на її території є абсолютною (за винятком осіб, речей і юридичних актів, що офіційно представляють іншу державу, тобто наділені імунітетом). Юридичний зв’язок держави з особами речами чи юридичними актами зберігається в окремих випадках тоді коли вони опиняються за межами території держави (екстериторіальна юрисдикція): імунітет є найбільш повним втіленням екстериторіальної юрисдикції.
Декларативна теорія визнання виходить з того, що суверенітет держави не залежить від її визнання іншими державами. Конститутивна теорія визнання виходить з того, що міжнародна правосуб’єктність держави не може бути реалізована без її визнання іншими державами. Обидві теорії не суперечать а доповнюють одна одну. Їх удавана суперечність знімається, якщо усвідомити, що необхідною і достатньою умовою визнання є встановлення дипломатичних зносин, а будь-які заяви інших держав з приводу визнання (які можуть розглядатися як порушення міжнародної ввічливості з точки зору декларативної теорії) не є необхідними.
Література до теми [1, 2, 5]
Нормативно правові акти [1,10,17, 18]
ТЕМА 5. Інститут території в міжнародному праві
Семінарське заняття - 2 год.
Самостійна робота – 4 годин
Теми рефератів, доповідей
.
Перелік ключових термінів та понять
Територія – як правова категорія це поняття означає всі простори, врегульовані національним чи міжнародним правом, включаючи надра, суходіл, води Світового океану, повітряний простір, космічний простір та небесні тіла
Правовий статус – статична характеристика самої території (дві категорії: міжнародна і державна територія)
Правовий режим – динамічна характеристика, що визначає правові принципи і норми діяльності правомочних суб’єктів в тому чи іншому просторі
Загальні правові режими: міжнародний, режим державної території і змішаний правовий режим
Території зі змішаний правовим режимом (в сучасному праві - лише морські простори) – території, де діє міжнародне право, але частково змінюється юрисдикція прибережних держав.
Спеціальні режими – режими встановлені для окремих територій з спеціальною метою: перш за все з метою міжнародної безпеки і для економічного співробітництва
Методичні вказівки
По-перше, рекомендується пам’ятати, що юридична характеристика території включає всі природні стихії, врегульовані міжнародно-правовими нормами.
По-друге, що загальної теорії щодо інституту території, в якій би узгодилися всі суперечності, ще не створено. Різні напрямки діяльності держав в національній і зовнішній політиці призвели до створення різних комплексів норм і принципів, що регулюють ті чи інші питання, пов’язані з інститутом території. Особливе значення для розвитку інституту території має Конвенція ООН з морського права 1982 р., яка найбільш детально розробила класифікацію і правові режими морських просторів. Важливим напрямком для справи миру і міжнародної безпеки є встановлення демілітаризованих, нейтральних і, особливо, без’ядерних територій. Значний прорив було також зроблено в космічному праві в період державного розвитку космонавтики, але комерціалізація космічної діяльності призводить до ігнорування принципів освоєння космосу, встановлених комічним правом як галуззю міжнародного публічного права.
Окремо слід зазначити питання правового регулювання просторів під державною юрисдикцією: державної території і морських просторів зі змішаним режимом. Проблемними залишаються питання делімітації і демаркації державних кордонів, визначення з сусідніми державами меж виключної морської економічної зони і континентального шельфу України та ефективне використання ресурсів виключних морських економічних зон держав які видають ліцензії на вилов біоресурсів та інші види діяльності в їх економічних зонах.
Література до теми [1, 3, 5]
Нормативно правові акти [22,23,24,30,36]
ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ ІІ.
Тема 6. Право зовнішніх зносин
Семінарське заняття - 2 год.
Самостійна робота – 4 годин
Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Право зовнішніх зносин – система норм і принципів міжнародного права, що регулюють на погодженій основі офіційні відносини між суб’єктами міжнародного права, які встановлюються й підтримуються їхніми органами зовнішніх зносин.
Акредитуюча держава – держава, за ініціативою якої і іноземній державі засновується дипломатичне представництво
Приймаюча держава – держава, на території якої діє дипломатичне представництво іноземної держави
Агреман – підтвердження згоди приймаючої держави на створення на її території дипломатичного представництва акредитуючої держави
Вірча грамота – документ, який видає акредитуюча держава главі посольства, і яка підтверджує його повноваження
Екзекватура – підтвердження згоди приймаючої держави на створення на її території консульської установи акредитуючої держави
Консульський патент – документ, який підтверджує повноваження консула
Дуайєн – старійшина дипломатичного корпусу
Методичні вказівки
Поняття «зовнішні зносини», тісно пов’язане з такими поняттями як «зовнішні функції держави» і «зовнішня політика держави». Зовнішні функції держави, реалізуються через її зовнішню політику, офіційним оформленням якої є зовнішні зносини. З розвитком інституту держави і розширенням зовнішніх функцій сучасних держав, розширюється і право зовнішніх зносин – як в обсязі, так і в напрямках регулювання. Тривалий час право зовнішніх зносин діяло як право спеціальних місій, згодом оформилося право посольств (дипломатичне право) і консульське право, після другої світової війни до цих напрямів додалося право представництв держав при міжнародних організаціях. Отже поняття «дипломатичні зносини» використовуються в широкому і вузькому сенсі. В широкому сенсі (наприклад в законі України про дипломатичні зносини 2001 р.) – під ними розуміється весь обсяг зовнішніх зносин. У вузькому сенсі, дипломатичне право це лише право дипломатичних представництв (посольств).
Література до теми [1,5,6,8]
Нормативно правові акти [37,38,39,40,42]
ТЕМА 7. Право міжнародних договорів
Семінарське заняття - 2 год.
Самостійна робота – 4 годин
Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Міжнародний договір – процедурно врегульована міжнародним правом і вчинена у письмовій формі офіційна домовленість між суб’єктами МП.
Парафування міжнародного договору – підтвердження автентичності (однаковості змісту) тексту договору на різних мовах сторін, що його підписують: виражається у скріпленні тексту договору ініціалами уповноважених осіб договірних сторін. Коли це можливо, практикується спрощена процедура «підписання ad referendum», яка є поєднанням підтвердження автентичності тексту договору і вираження згоди на його обов’язковість.
Застереження – одностороння заява держави, здійснена при вираженні її згоди на обов’язковість договору, в якій держава виключає дію для себе окремих положень договору: дозволяється, якщо в самому договорі не вказується прямо на неможливість робити застереження; вважається прийнятим, коли відсутні письмові заперечення з боку інших сторін договору.
Ратифікація – урочистий різновид надання державою згоди на обов’язковість для неї договору: здійснюється після підписання – через прийняття кожною державою-стороною відповідного закону і надсилання ратифікаційної грамоти депозитарію договору.
Депозитарій – зберігач оригіналу багатостороннього договору і всіх документів, що відносяться до нього (заяв, застережень, ратифікаційних грамот, документів про прийняття, приєднання, денонсації тощо). У ролі депозитарію може виступати одна або більше держав, міжнародна організація або її вища посадова особа. Згода держави на обов’язковість для неї договору є чинною з моменту депонування у депозитарія документів, що підтверджують таку згоду.
Методичні вказівки
Перед підготовкою до теми слід усвідомити чим міжнародний договір як джерело міжнародного права відрізняється від інших джерел і чому кодифікація як систематичний процес укладання міжнародних договорів є однією з найважливіших завдань держав як первинних суб’єктів міжнародного права.
При цьому важливо розуміти, що укладання міжнародного договору є вільним волевиявленням держав, що стають його сторонами, і що лише офіційне надання згоди на обов’язковість є підставою виникнення зобов’язань держави з виконання його положень і дотримання його «духу і букви». Остаточне оформлення таких зобов’язань починається з набуття договором чинності.
Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969 р. є основним документом в праві міжнародних договорів, головний принцип якого «Pacta sunt servanda» винесено в назву статті 26 конвенції: «Кожен чинний договір є обов'язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватись». На цьому принципі будується і все міжнародне право, оскільки воно не має інших засобів забезпечення виконання спільно прийнятих державами рішень.
Слід також поміркувати, чим договір в міжнародному публічному праві відрізняється від договору в приватно-правових відносинах. Наслідками міждержавних домовленостей, включаючи й такі де сторонами є міжнародні організації, є їх імплементація в національні законодавства держав членів, наслідком же приватноправового договору (контракту) є лише виникнення зобов’язань до його сторін – фізичних чи юридичних осіб.
Належним чином слід також оцінити підстави, з яких договір може бути визнаний нечинним чи недійсним для всіх чи окремих його сторін: ці підстави вичерпно викладено в статтях 46-53 Віденської конвенції 1969 р.
Література до теми [1, 3, 8]
Нормативно правові акти [46,49]
ТЕМА 8. Право міжнародних організацій
Семінарське заняття - 2 год.
Самостійна робота – 4 годин
Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Інституціолізовані форми міждержавного співробітництва – усталені форми співробітництва між державами, що діють як на постійній основі, так і в режимі періодичного скликання
Міжнародні конференції – в контексті цієї теми – інституціолізовані форми міждержавного співробітництва, що діють в режимі періодичного скликання, такою були, наприклад ГАТТ-47, НБСЄ, на їх основі згодом можуть виникати міжнародні установи (СОТ, ОБСЄ)
Міжнародні установи - інституціолізовані форми міждержавного співробітництва, що діють на постійній основі: ранні форми – міжнародні органи (комісії з судноплавства бюро), основна сучасна форма – міжнародні організації.
Установчий договір міжнародної організації – договір, в якому проголошено волю держав створити міжнародну організацію, і який є юридичною підставою її діяльності: зазвичай установчий договір містить і Статут – основні положення про повноваження і функції міжнародної установи та її основних органів
Головні органи ООН – шість органів ООН, повноваження яких викладено в Статуті ООН: Генеральна Асамблея, Рада безпеки, Економічна і Соціальна Рада, Рада з опіки, Секретаріат на чолі з Генеральним Секретарем ООН і Міжнародний суд ООН.
Постійні члени Ради Безпеки – п’ять держав, за ініціативою яких створено ООН і які є мають найбільший ядерний потенціал: США, РФ (як правонаступниця в цьому статусі СРСР), Великобританія, Франція і Китай.
Рішення непроцедурного характеру Ради Безпеки – рішення, які приймаються лише при відсутності голосу «проти» (вето) хоч одного з постійних членів Ради Безпеки: зазвичай питання з приводу загрози миру і безпеки і застосування примусових заходів додержав, що створюють таку загрозу
Допоміжні органи ООН – органи, які при необхідності можуть створювати ООН і її головні органи
Спеціалізовані установи системи ООН – самостійні міжнародні організації які уклали з ООН договори про координацію дій: на сьогоднішній день їх сімнадцять. Вважається що до них за статусом наближені ще МАГАТЕ і СОТ.
Методичні вказівки
Рекомендується усвідомити, що інститути як соціальне явище відзначається певною усталеністю і очікуваністю з боку суспільства. Інституціалізація міжнародних відносин так само забезпечує усталеність і очікуваність міжнародного правопорядку і реалізується через діяльність міжнародних конференцій, які скликаються періодично, і діяльність постійно діючих міжнародних установ. Основу міжнародного правопорядку складають міжурядові міжнародні організації, тобто установи, які офіційно засновані державами як первинними суверенними суб’єктами міжнародного права.
На міжнародні міжурядові організації державами перекладено основний тягар забезпечення виконання системних домовленостей, які держави уклали на рівні універсального міжнародного права і окремих його галузей, включаючи і конкретизацію таких домовленостей через розробку проектів спеціальних договорів, які надалі пропонуються для затвердження державам-членам організацій і видання інших нормативних актів у відповідних сферах.
Міжнародна правосуб’єктність міжурядових міжнародних організацій є похідною і функціонально, і для кожної організації обумовленою метою її створення. Для виконання своїх функцій міжнародні організації утворюють вищі, виконавчі та інші необхідні органи: зазвичай у вищих органах організацій представлені всі держави члени, а у виконавчих членство постійно піддається ротації.
Слід також усвідомити, що з прийняттям Статуту ООН було створено не лише умови для системної єдності міжнародного права, але і для формування єдиного міжнародного правопорядку, який забезпечують інституціалізовані форми міждержавного співробітництва – міжнародні конференції і міжнародні установи, діяльність яких, так чи інакше, координується з діяльністю ООН і ніяким чином не може суперечити Статуту ООН.
Література до теми [1, 4, 8]
Нормативно правові акти [1, 50,51,55]
ТЕМА 9. Інститут відповідальності у міжнародному праві
Семінарське заняття - 2 год.
Практичне заняття - 2 год.
Аналіз і тлумачення «Статей про міжнародну відповідальність держав за протиправні діяння», прийняті Рез. ГА ООН 56\689 від 12 грудня 2001 року
Самостійна робота – 4 годин
Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Види міжнародної відповідальності – «матеріальний» і «нематеріальний» характер понесення відповідальності державою. Конкретизується в формах відповідальності: в сучасному МП матеріальний вид представлений такими формами як реституція і компенсація, нематеріальний – сатисфакцією.
Форми міжнародної відповідальності – передбачені міжнародним правом способи понесення відповідальності державою: попри значний історичний перелік таких форм, частина з яких суперечить сучасному МП, необхідно й достатньо розрізняти форми, визначені в «Статтях про міжнародну відповідальність» від 12. 12. 2001р.: реституція (відновлення порушеного стану речей в натурі), компенсація (матеріальне відшкодування завданих збитків), сатисфакція (моральне задоволення потерпілої сторони, відповідно до принципів МП).
Відповідальність держав за правомірні дії – обов’язок держави відшкодувати збитки, завдані її діями, що не визнані ні національним, ні міжнародним правом як протиправні.
Протиправні дії держави – дії держави, визнані протиправними саме за міжнародним правом: держава-порушниця не може доводити правомірність своїх дій посиланнями на своє національне законодавство. Протиправність дій тлумачиться як порушення чи недотримання зобов’язань: зі статуту ООН, з загальновизнаних принципів і норм МП; з конкретних міжнародних угод, чинних відповідно до загальновизнаних принципів і норм МП.
Міжнародні злочини – тяжкі кримінальні злочини, вчинені фізичними особами, що мали систематичний характер в процесі реалізації злочинної політики держави. Оскільки держава, як суверен, не може нести кримінальну відповідальність, для неї той самий склад злочинних дій прийнято кваліфікувати не як міжнародні злочини, а як особливо тяжкі міжнародні правопорушення, що несуть загрозу основі всього міжнародного правопорядку. Кодифіковані розрізнено у кількох міжнародних угодах, міжнародні злочини систематизовані у Статуті Міжнародного Кримінального суду 1998 р., це: злочин геноциду; злочини проти людяності; військові злочини і злочин агресії; фізичні особи піддаються за них кримінальному покаранню, держава несе за них же міжнародну відповідальність.
Контрзаходи (санкції) – заходи що вчиняються потерпілою державою, групою держав чи всім міжнародним співтовариством проти держави-порушниці, щоб змусити її припинити протиправні дії і понести міжнародну відповідальність на основі домовленостей чи юридичного рішення.
Методичні вказівки
Для кращого розуміння теми рекомендується усвідомити соціологічну природу двох основних способів відповідальності – реститутивну і каральну (репресивну). Перша має на меті усунути шкоду, завдану правопорушенням. Друга – спрямована на завдання порушнику шкоди, навіть страждань. Для сучасного міжнародного права є характерним підхід, що відповідальність держави як суверена, що представляє інтереси всього населення, може бути лише реститутивною; додатково держава, якщо вона щиро бажає залагодити конфлікт, повинна принести вибачення чи іншим чином забезпечити моральне задоволення потерпілої сторони.
Особливістю міжнародного права є те, що держава-порушниця не може понести кримінальну відповідальність. У випадку вчинення в рамка політики держави дій, які кваліфікуються як міжнародні злочини, міжнародна відповідальність держави, за якою стоїть все її населення, обмежується реституцією компенсацією і сатисфакцією, кримінальну ж відповідальність за міжнародні злочини несуть конкретні фізичні особи, які керували державою під час вчинення злочинних дій і вчиняли такі дії.
Це не заперечує застосування примусових заходів до держави-порушниці, які однак вважаються позаправовими діями, хоча повинні застосовуватися відповідально до міжнародного права і на основі офіційних рішень, які і є правовою підставою для їх застосування. Такі заходи передбачені розділом VІІ Статуту ООН, де вони здійснюються на основі рішень РБ ООН, а також Статтями про міжнародну відповідальність 2001 р. – як контрзаходи.
Література до теми [1, 2, 3, 6]
Нормативно правові акти [58,59,60]
ТЕМА 10. Мирне врегулювання спорів між державами.
Семінарське заняття - 2 год.
Самостійна робота – 4 годин
Теми рефератів, доповідей
Перелік ключових термінів та понять
Принцип мірного врегулювання спорів – один з десяти основних принципів, який має імперативний характер і зобов’язує держави-сторони спору будь-якими способами, сумісними з принципами і нормами міжнародного права і обопільно визнаними, узгодити спір між ними.
Міжнародний спір – специфічні політико-правові відносини, що виникають між двома чи більше державами і відображають протиріччя (конфлікт) інтересів, явно виражений в заявах чи діях однієї чи більше сторін
Засоби мирного врегулювання спорів – шляхи, якими держави можуть за спільною згодою забезпечити розв’язання конфлікту: стаття 33 Статуту ООН дає орієнтований хоч і не вичерпний перелік таких засобів: переговори; обстеження; посередництво; примирення; арбітраж; судова процедура; звернення до регіональних домовленостей і установ
Дипломатичні засоби мирного врегулювання спорів – засоби, якими сторони досягають спільної згоди «полюбовно» - без передання справи третій стороні, уповноваженій виносити обов’язкові рішення
Юридичні засоби мирного врегулювання спорів – арбітраж чи міжнародний суд, який виносить обов’язкове для сторін рішення: сторони, не змігши врегулювати конфлікт дипломатичними засобами, передають справу цим установами, на основі офіційної угоди (меморандуму), укладеної самостійно чи на основі резолюції РБ ООН, в якому вони зобов’язуються виконати рішення арбітражу чи суду
Методичні вказівки
Рекомендується усвідомити, що сучасне міжнародне право зобов’язує держави й інших суб’єктів МП вирішувати спори таким чином, щоб не піддавати загрозі мир, міжнародну безпеку й справедливість. Отже юридичний зміст принципу мирного врегулювання спорів полягає в імперативному обов’язку кожної держави вирішувати свої міжнародні спори виключно мирними засобами.
Це, зокрема, означає наступне: на держави – сторони спору покладається обов’язок досягти згоди, використовуючи всі можливі засоби мирного врегулювання спорів, перш за все наведені у ст. 33 Статуту ООН, чи будь-якими іншими засобами на свій вибір; в цьому процесі діє принцип вільного вибору засобів врегулювання, що означає, по-перше саму можливість обирати будь-який засіб, що не суперечить цілям і принципам Статуту ООН, а по-друге, що жодна із сторін не може нав’язувати іншій стороні механізм урегулювання конфлікту (якщо такий механізм вже прямо не передбачено попередніми домовленостями); здійснюючи заходи з мирного врегулювання конфлікту, держави повинні утримуватися від будь-яких дій, що можуть загострити конфлікт між ними; держави не мають права залишати свої міжнародні спори нерозв’язаними: врегулювання міжнародного спору вимагає швидких дій і необхідність продовжувати пошук засобів врегулювання, якщо попередній узгоджений спосіб не приніс позитивних результатів.
«Швидкі дії» розуміються як суворе дотримання взаємоузгоджених термінів врегулювання, передбачених в попередніх чи наступних домовленостях, яке й вимагає застосувати будь-які способи врегулювання для завершення ситуації у визначені сторонами терміни. При неможливості врегулювати спір вказаними в ст. 33 засобами, держава передає його в Раду Безпеки (п. 1. ст. 37 Статуту ООН). Рада безпеки, відповідно до ст. 34, уповноважена розслідувати будь-який спір чи ситуацію, яка може призвести до міжнародних зіткнень чи викликати спір – з метою визначити можливу загрозу миру і безпеці при продовженні такої ситуації чи спору. У п.2. ст. 33 зазначено, що Рада безпеки «коли вважає це необхідним», вимагає від сторін розв’язання спору за допомогою засобів, вказаних в п.1 ст. 33, або прямо рекомендувати належну процедуру, враховуючи процедури, що вже були застосовані але не призвели до врегулювання спору. Як загальне правило, в таких ситуація РБ ООН рекомендує передавати спір до МС ООН (ст. 36).
Література до теми [1, 2, 5]
Нормативно правові акти [1,63,65,67]