Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Лекція № 1 Вступ до курсу «Історія України»
План лекції
Основний зміст лекції
Історія, як наука. Зміст історії. Складові частини історичної науки. Предмет «Історії України», завдання та функції курсу «Історії України». Принципи історичних досліджень. Видатні дослідники історії України та їх погляди. Основні джерела вивчення курсу «Історія України».
Навчальні цілі заняття
Вступ до лекції
Сьогодні значно зростає роль гуманітарних наук у житті суспільства. Це зв'язано з різними обставинами. Можливо взагалі сказати, що:
Курс «Історія України» займає провідне місце серед гуманітарних дисциплін. В нашому навчальному закладі він вивчається протягом першого курсу (у 1-му та 2-му семестрі). Всього на навчальну дисципліну відводиться - 74 години навчального часу і курс вивчається за кредитно-модульною системою. В кінці вивчення дисципліни планується іспит, яким і завершується процес роботи на курсом «Історія України» у гуманітарно-педагогічному інституті.
1 питання. Предмет «Історія України», як наука та її функції.
З початку розглянемо взагалі історію, як науку (див. схему №1)
Історія - це наука, яка вивчає в хронологічній послідовності хід розвитку суспільства та його закономірності. Якщо сказати простіше, то історія - наука про минуле суспільства (давньогрецьке слово «історія» - розповідь про минуле).
Хронологія або періодизація історії - це встановлення хронологічно послідовних етапів у суспільному розвитку людства. Є різні підходи до періодизації історії:
Л. Морган виділяє три епохи цивілізації в історії людства - дикунства, варварства, цивілізація.
Існують й інші точки зору на хронологію (періодизацію) історії.
Змістом історії взагалі є історичний процес (розвиток суспільства в різних сферах - матеріальної, політичної, духовної, військової тощо), який рухається у часі та просторі. Тому можливо відмічати, що «Історія» взагалі - це наука про закономірності розвитку суспільного життя в конкретних формах, в просторово-часових вимірах.
Головна мета «Історії», як науки - пізнавати історичний процес, тобто розглядати як виникло історичне явище, як воно розвивається, що необхідно брати з минулого для сучасності. Сьогодні існують різні історичні школи, концепції вивчення історичного процесу – це, так звана, французька школа «анналів», концепції А. Тойнбі, Л. Гумільова, К. Фукуями тощо.
Історія наука багатогалузева. Її основні складові частини:
(див. схему № 2)
1.Всесвітня історія;
2.Археологія та етнографія;
Предметом навчального курсу «Історія України» є наука про появу людей на території сучасної України, їх розселення та спосіб життя, етногенез українського народу, його стосунки з іншими народами, матеріальний та духовний розвиток, боротьбу за незалежність (див. схему № 3).
Ми, розглядаючи історичний процес розвитку українського суспільства, звертаємо увагу на наступні аспекти:
Таким чином, предметом вивчення «Історії України» як навчальної дисципліни є етно-державний, соціально-економічний, політичний, культурний і військовий розвиток українського суспільства на різних історичних етапах.
Підхід до вивчення дисципліни «Історії України» проблемно-хронологічний. Нами розглядаються основні етапи розвитку української історії і в першу чергу її державності:
1.Зародження українського етносу, його етногенез
2.Київська Русь та її вплив, значення для українського народу
3. Українська козацька доба
4.Українські землі у складі двох імперій (Російської та Австро-Угорщини)
5.Боротьба за державність в 1917-1920 роках
6.УРСР в складі Радянського союзу, особлива увага приділяється 2-ій Світовій війні та Великій Визвольній Війні (1941-1945 рр.)
7.Розбудова незалежності на сучасному етапі
Звертаємо вашу увагу на проблемність вивчення курсу розгляд різних точок зору на заняття на підставі доказу, аргументованості тощо.
Функції історичної науки (див. схему №3)
Історія взагалі, а історія України зокрема, виконує декілька соціально-значимих функцій.
Перша – науково - пізнавальна, що інтелектуально розвиває, яка полягає в самому вивченні історичного шляху країн, народів і в об'єктивно-історичному відображенні всіх явищ і процесів, що складають історію людства.
Друга - практично-політична. Суть її в тому, що історія, як наука, вивчаючи на основі теоретичного усвідомлення історичних факторів закономірності розвитку суспільства, допомагає виробити науково – обґрунтований політичний курс, запобігати суб'єктивним рішенням. В єдності минулого, теперішнього і майбутнього - коріння інтересу людей до своєї історії. Кожний народ історія змушує займатись двосторонньою культурною роботою, як над природою країни, в якій йому судилося жити, так і над своєю власною природою.
Третя -світоглядна. Історія створює документально - точні повісті про видатні дії минулого, про мислителів, яким суспільство завдячує своїм розвитком. Світогляд - погляд на світ, суспільство, закони його розвитку - може бути науковим, якщо спирається на об'єктивну реальність. У суспільному розвитку об’єктивна реальність – це історичні факти. А факти - річ уперта. Історія, її фактологічна сторона, є фундаментом, на якому базується наука про суспільство. Щоб висновки історії стали науковими, необхідно вивчати всі факти, що відносяться до даного процесу в їх сукупності. Тільки тоді можна буде отримати об'єктивну картину світу і забезпечити науковість пізнання.
Історія має велике виховне значення. Це четверта функція історії. Знання історії України формує якості громадянина - патріотизм показує роль народу і окремих історичних осіб у розвитку суспільства, дозволяє пізнати здобутки людства в їх розвитку, зрозуміти такі категорії, як честь, суспільний обов'язок, дозволяє бачити вади і недоліки суспільства і людей, їх вплив на людські долі. Велика роль вивчення історії для студентської аудиторії. (Розкрити на окремих зразках).
Вивчення минулого привчає мислити історичними категоріями, бачити суспільство в розвитку, оцінювати явища суспільного життя по відношенню до їх минулого і співвідносити з наступним ходом розвитку подій.
2 питання. Принципи та методи вивчення «Історії України», її джерела.
Теоретичною основою будь-якої науки є методологія, яка базується на філософії. Взагалі методологія - це наука про методи та принципи, підходи та критерії оцінки історичних подій, осіб, явищ (див. схему №4).
Метод (спосіб дослідження) показує, як відбувається пізнання, на якій методологічній основі, на яких наукових принципах. Метод - це шлях дослідження, спосіб побудови і обґрунтування знань.
Сучасна вітчизняна історична наука базується на діалектно-матеріалістичному методі, який розглядає суспільний розвиток як природно-історичний процес, який визначається об'єктивними закономірностями. Але на нього впливає і суб'єктивний фактор через діяльність народних мас, класів, політичних партій, вождів, лідерів тощо.
Існують і конкретно-наукові, прикладні методи історичних досліджень (специфічні та міждисциплінарні):
Із сутності методології вивчення історичних процесів витікають і основні принципи історичного пізнання. Принцип - це основне правило, якого необхідно дотримуватись при вивченні всіх явищ і подій в історії. Назвемо декілька основних наукових принципів: (див. схеми № 5, 6, 7, 8)
Принцип Історизму вимагає розгляду всіх історичних фактів, явищ і подій у відповідності з конкретно-історичними обставинами, в їх взаємозв'язку і взаємообумовленості. Будь-яке історичне явище треба вивчати в розвитку: як воно виникло, які етапи в своєму розвитку пройшло, чим в кінцевому рахунку стало. Не можна розглядати подію чи особу водночас чи абстрактно, поза часовими вимірами.
Принцип об'єктивності передбачає опору на факти в їх справжньому змісті, не спотворені і не «підігнані» під схему. Цей принцип вимагає розглядати кожне явище в його різноманітності і суперечливості, в сукупності як позитивних, так і негативних проявів. Головним в забезпеченні принципу об'єктивності є особа історика, його теоретичні погляди, культура методології, професійна майстерність і порядність.
Принцип соціального підходу передбачає розгляд історико-економічних процесів з врахуванням соціальних інтересів різних прошарків населення, різних форм їх проявів в суспільстві. Цей принцип зобов'язує співвідносити інтереси класові і вузько групові із загальнолюдськими, враховуючи суб'єктивний момент у практичній діяльності урядів, партій, осіб.
Принцип альтернативності визначає ступінь вірогідності здійснення тієї чи іншої події, явища, процесу на основі налізу об'єктивних реалій і можливостей. Визнання історичної альтернативності дозволяє по новому оцінити шлях кожної країни, побачити не використані можливості процесу, винести урок на майбутнє.
Тільки за умови дотримання і поєднання всіх принципів і методів пізнання можуть бути забезпечені строга науковість і достовірність у висвітленні минулого.
Історичні джерела
Історичними джерелами вважається все, що було створено людським суспільством і дійшло до нас у вигляді предметів матеріальної культури, пам'ятників писемності, світогляду, моралі, звичаїв, мови.
За способом передачі подій минулого історичні джерела поділяються на такі види:
1 . речові (знаряддя виробництва, предмети побуту, монети, споруди тощо);
Розкрити детальніші писемні джерела (офіційні документи різних установ, літописно-мемуарні та літературні твори тощо).
Дати назву основних архівів України:
•Центральний державний історичний архів України (ЦДІДУ) - м. Київ •Архів вищих органів влади і управління України (ЦДАВОВУ) - м. Київ •Харківський обласний архів тощо.
Показати роль і значення бібліотек:
Галузь науки, яка займається дослідженням історичних джерел, називається джерелознавством.
Є ще історіографія (з грецьк. - опис історії) - дисципліна, що вивчає історію історичної науки. Це наука про те, як виникла і розвивалась історична думка, процес нагромадження історичних знань. Вона з'ясовує соціальну основу і соціальну функцію історичного пізнання, досліджує боротьбу в ній різних напрямів, шкіл, концепцій, аналізує методи вивчення історичних джерел, висвітлює організацію і форми дослідницької роботи в галузі історії.
Видатні дослідники України
Вивчення історії України почалося з давніх часів, однак перетворення історичних знань у науку почалося впродовж XIX ст.. Для розвитку наукової «Історії України» в цей час найбільше зробили Микола Костомаров (1817 - 1885), Володимир Антонович (1834 - 1909), Михайло Грушевський (1866 - 1935) - його багатотомна «Історія України-Русі» 10 томів в 12 книгах та інші твори.
З початку XX ст.. - М. Грушевський, Д. Багатій (1857 - 1932) - його «Історія Слобідської України», Д. Яворницький (1885 - 1940) - його трьохтомна «Історія запорізьких козаків», Д. Дорошенко, І. Крип'якевич, О.Єфименко та інші.
В радянський період існувала марксистська схема «Історії України». Досягнення: восьмитомна (10 книг) «Історія Української PCP», «Історія міст та сіл України у 24 томах» та інші.
В умовах незалежності видатні історики: В. Смолій, В. Литвин, Д.Кульчицький та інші. У них багато робіт, а також статей в спеціалізованому час-описі «Український історичний журнал». Є багато авторів підручників, посібників з навчальної дисципліни «Історія України». Сьогодні таких видань В Україні більше 100.
Таким чином, історія, як наука базується на методологічній основі, а всі дослідження історичного процесу повинні розглядатися з наукових позицій на підставі принципів та методів, а також враховуючи всі напрацювання вчених істориків минулого часу.
Висновки по лекції
Література
Лист проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року - К., 1991. Конституція України - К., 1996.
Кучма Л. Д. Незалежна Україна відбулася остаточно і безповоротно. Вартові неба 2001. №100-103.
Грушевський М. С. Історія України-Русі: В 11 т. -К., 1990.
Історія України. Навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей - К., 1998.
Історія України. Курс лекцій. Під загальною редакцією Костакова Г. І. та Олійника М. М.-Х.,ХВУ, 1995.
Історія держави і права України. Хрестоматія. - К., 1996. Історія України. Курс лекцій УГКН. - К., 1991, 1992. Смолій В., Степанков В. Українська державна ідея. - К., 1997. Субтельний О. Україна. Історія. -К., 1993.
Шевчук В., Тарасенко М. Історія української державності. Курс лекцій. - К., 1999.
Додаткові схеми до лекцій
Схема 1. Історія, як наука.
Схема 2. Складові частини історичної науки.
Схема 3. Предмет «Історія України» та функції історичної науки.
Схема 4. Методологія історичної науки.
Схема 5. Принцип історизму.
Схема 6. Принцип об'єктивності.
Схема 7. Принцип соціального підходу.
Схема 8. Взаємозв'язок принципів історичних досліджень.
Схема 9. Джерела вивчення історії, видатні дослідники історії України.