Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Учасники цивільних правовідносин. Держава
Домінуючими суб’єктами цивільних правовідносин є люди, які йменуються терміном “фізичні особи”. Їх поведінка у суспільстві повинна відповідати певним установленням релігійного , морального та іншого характеру. Притримання загальноприйнятих правил канонічного чи іншого характеру є запорукою правомірної поведінки у суспільстві і у тім числі й у правовідносинах.
Загалом люди мають загальний, спеціальний і індивідуальний правовий статус який може впливати на можливість брати участь у певних правовідносинах. За загальним статусом всі люди поділяються на громадян України (знаходяться у правовому зв’язку з державою Україна, на них поширюється дія її законодавства, мають публічні повинності перед державою, взяті під правову охорону їх прав і інтересів незалежно від місця перебування) і інших (негромадян України) та негромадян.
Юридичні особи як суб’єкти цивільних правовідносин бувають публічного і приватного права. Перші у відносних відносинах приймають участь вкрай рідко (при придбання необхідного для виконання своїх функцій чи реалізації надлишнього і непотрібного, оплаті послуг з комунальних послуг тощо. Здебільше у таких відносинах вони приймають участь опосередковано через кошти відповідного бюджету, а їх витрати контролюються Рахунковою палатою України. У абсолютних правовідносинах (приналежності майна, особистих немайнових прав) особливої різниці не встановлено.
Юридичні особи приватного права створюються для реалізації інтересів окремих фізичних чи створених фізичними особами юридичних осіб на колективістських (корпоративних засадах). Участь у цивільних правовідносинах зумовлена метою їх створення і правосуб’єктністю. Характерно, що новий ЦКУ не наголошує на спеціальній правосуб’єктності юридичних осіб, а виходить з того, що юридичні особи можуть мати такі ж права і обов’язки, що і фізична особа, за винятком тих, передумовою володіння якими є природні властивості людини (ст. 91 ЦКУ). Якщо це комерційні (підприємницькі) особи то вони приймають участь в економічних за змістом і юридичних за формою відносинах здебільше за умови легалізації цієї діяльності (ліцензії, патенти, квоти, сертифікати, акредитації тощо). Об’єднання громадян створюються для реалізації політичних, професійних, інших інтересів.
Держава приймає участь у цивільних правовідносинах як юридична особа через державні органи та найбільше через свою казну. Як власник вона виступає у правовідносинах через Верховну Раду України, КМУ, Фонд державного майна. Стосовно виключних видів діяльності держава створює свої державні та казенні підприємства, а також інші установи (Укрспецекспорт).
В більшій мірі держава через свої органи приймає нормативні акти і регулює цивільні та інші правовідносини.
Як учасник цивільних правовідносин держава характеризується суверенітетом і можливістю мати такі права та обов’язки, яких не мають інші особи. Так, шкода, що завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю внаслідок злочину відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатежеспроможною (ст.1207 ЦКУ).
Цивільна правоздатність фізичних осіб
правоздатність визначена як здатність мати цивільні права та обов’язки, яка визнається за всіма фізичними особами (ч. 1 ст. 25). Отже, цивільна правоздатність – , перш за все, здатність бути учасником цивільних правовідносин. Такий висновок виходить із загальнотеоретичного постулату (аксіоми), що права і обов’язки немислимі поза правовідносинами. Але здатність є абстрактною можливістю мати права, а не реальною. Вона може бути реалізована, а може і так залишитися правовою можливістю.
Правоздатність складається із двох елементів: здатності і можливості. Здатність надана людині від природи (Бога) лише в силу одного юридичного факту – народження, а можливість надається і гарантується державою через видання закону і створення відповідних державних інституцій для реалізації своєї правоздатності
Загальна правоздатність отримала свою формалізацію у ч.1 ст. 25 ЦКУ. Вона виникає з народженням і припиняється смертю фізичної особи і не залежить від статі, раси, віку людини. Доктринальне тлумачення моменту виникнення правоздатності зв’язується із здатністю новонародженого до життя
Спеціальна правоздатність має функціональне призначення і обумовлена необхідністю набуття людиною певних фізичних чи розумових якостей. Така правоздатність є так званою секундарною. Її проявами є сімейна шлюбна правоздатність, що виникає при досягненні певного віку: жінками –17 років; чоловіками – 18 років. Трудова правоздатність виникає за загальним правилом з 16 років. З дозволу батьків чи піклувальників, а також за згоди профсоюзного органу – з 15 років. У канікулярний період – з 14 років. Підприємницька правоздатність за загальним правилом виникає згідно зі ст. 42 Конституції України та ст. 53 ЦКУ з досягненням повноліття. Закон зв’язує виникнення підприємницької правоздатності із наявність повної дієздатності. Вона виникає при вступі у шлюб раніше досягнення повноліття, що обумовлено потребою зрівняти правове становище кожного із подружжя. Новелою цивільного права є набуття повної дієздатності і, відповідно, підприємницької правоздатності через інститут емансипації.
процесуальної правоздатності, яка за загальним правом теж виникає з досягненням повноліття. До цього моменту процесуальні інтереси неповнолітніх здебільшого представляють їх законні представники чи піклувальники
Заслуговує з огляду на запропонований виділ видів цивільної правоздатності обґрунтування можливості визнання обмеженої правоздатності. Згідно зі ст. 55 КК України суд може строком до 5 років заборонити обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і тим самим обмежити цивільну правоздатність
Визнання особи безвісно відсутньою і оголошення громадянина померлим.
Визнання особи безвісти відсутньою – встановлений судом факт довготривалої відсутності особи в місці її проживання, що має певні правові наслідки для тих відносин у яких така особа перебувала.
Правові наслідки цих інститутів допомагають уникнути невизначеності правового становища, задовольнити нагальні і невідкладні потреби утриманців чи інших осіб і одночасно, забезпечити інтереси визнаного безвісти відсутнім чи оголошеного померлим в разі їх появи.
Основні ідеї цих правових інститутів полягають у наступному:
- забезпечити права і інтереси осіб, які мають права вимог до відсутніх;
- їх застосування зв’язано із імперативно встановлених законом строків відсутності у місці постійного проживання;
- місце перебування таких осіб невідоме і його у встановленому порядку через розшук особи встановити неможливо;
- визнання безвісти відсутнім чи оголошення померлим проводиться у судовому порядку;
- матеріальні і процесуальні (заява у суд) підстави для їх застосування чітко встановлені законом;
- такі справи розглядаються у порядку особливого судового провадження;
- правові наслідки застосування цих інститутів права визначені законом і не можуть бути розширені;
- закон допускає можливість повернення особі її правового становища у разі фактичної чи судової помилки;
- за звичайних обставин визнання фізичної особи безвісти відсутньою передує оголошенню її померлою.
Відповідно до ст. 43 ЦКУ фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року.
Для визнання особи безвісти відсутньої необхідні такі умови:
1. відсутність особи у місці її проживання більше одного року;
2. відсутність відомостей про місце перебування фізичної особи;
3. неможливість встановити місце перебування у встановленому законом порядку через цивільний розшук;
4. відсутність перепон для застосування такого правового інституту. Не можуть бути визнаними безвісти відсутніми особи, які знаходяться у кримінальному розшуку, переховуються від слідства та суду. Не можна визнавати безвісти відсутньою особу, стосовно якої вірогідно відомо, що вона є жива, але місце її перебування встановити неможливо;
5. довготривалою відсутністю цих осіб порушуються права та законні інтереси осіб, які знаходяться у правовідносинах з ними і мають права вимог;
6. подана до суду заява (формальна вимога) про визнання особи безвісти відсутньою.
Визнання особи безвісти відсутньою має певні правові наслідки, які передбачені ст. 44 ЦКУ:
Відповідно до ст. 45 ЦК передбачається скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Якщо фізична особа, яка була визнана безвісно відсутньою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем її перебування або суд, що постановив рішення про визнання цієї особи безвісно відсутньою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою.
На підставі такого рішення суду відміняється встановлена опіка. Відповідно опікун повинен скласти звіт про витрачене ним майно, проведені виплати на утримання осіб.
Оголошення особи померлою застосовується у тому разі коли в офіційних відомостях зокрема в записах актів цивільного стану не зареєстрована смерть фізичної особи чи є підстави вважати, що за даний конкретних обставин людина могла загинути.
Підстави для оголошення особи померлою встановлені у ст. 46 ЦКУ. Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування:
1. протягом трьох років;
2. якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців;
3. якщо особа пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.
4. Як і в попередніх випадках основною вимогою є те, що місце перебування такої особи невідоме і встановити його неможливо. Також потрібно, щоб це слугувало визначеності цивільним правовідносинам, захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.
5. Потрібна також формальна умова – звернення із заявою до суду про оголошення особи померлою.
Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.
Законом визначені правові наслідки оголошення фізичної особи померлою. Вони, як зазначалось прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті. Ці наслідки такі:
1. Припиняється особистий правовий статус фізичної особи, що має приватноправові і публічно правові наслідки.
2. На підставі рішення суду вносяться запис у книгу реєстрації актів громадянського стану і особа вважається померлою.
3. Зацікавленим особам видається свідоцтво про смерть оголошеної померлою особи чи його копії.
4. Майно такої особи переходить у спадок. Якщо є заповіт, то нотаріус оголошує його зміст, а спадкоємці можуть учиняти дії що свідчать про прийняття спадщини. Однак, спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Відповідно з метою забезпечення виконання цієї заборони нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження.
5. Припиняються видані цією особою чи на її ім’я довіреності.
6. Припиняються зобов’язання, що мають особистий характер і могли бути виконані тільки оголошеною померлою особою, наприклад договір літературного чи художнього замовлення;
7. Припиняється його участь у господарських товариствах, об’єднаннях громадян;
8. У спрощеному порядку припиняється шлюб.
Право- та дієздатність юридичної особи
в ЦК України закладена концепція загальної правоздатності юридичної особи. Тобто з моменту виникнення будь-яка юридична особа має всі цивільні права та обов’язки, яки властиві юридичним особам. На відміну від цього в праві також відома концепція спеціальної правоздатності юридичної особи. Вона була закріплена, наприклад, у ЦК УРСР 1963 року. Згідно з цим юридична особа могла мати лише такі цивільні права та обов’язки, які були прямо вказані в її установчих документах.
Правоздатність юридичної особи передбачає можливість мати не лише майнові права (право власності, сервітутні права на майно тощо) та обов’язки. Ст. 94 ЦК України окремо виділяє можливість юридичної особи мати особисті немайнові права: на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші
Дієздатність юридичної особи передбачає можливість для неї набувати цивільних прав та брати на себе цивільні обов'язки. Ст. 92 ЦК України встановлює, що юридична особа набуває цивільних прав та бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, які діють відповідно до закону або установчих документів.
Щодо виникнення дієздатності юридичних осіб, приєднуємось до думки, що це не завжди відбувається одночасно з державною реєстрацією. Адже щодо окремих видів діяльності чинним законодавством передбачено ліцензування, патентування, акредитація чи квотування. Без отримання необхідних дозволів з боку уповноважених державних органів цією діяльністю займатись неможна.
До юридичних осіб належать і такі державні організації, які фінансуються за рахунок інших джерел, мають самостійний кошторис і самостійний баланс. На таких засадах можуть створюватися органи господарського управління, які фінансуються за рахунок відрахувань від прибутків підпорядкованих їм підприємств. У кошторисах цих організацій чітко фіксуються джерела надходження коштів і суми видатків, у межах яких і здійснюються господарські та інші операції названих юридичних осіб.
Як юридичні особи в Україні діють різні об'єднання громадян. Право громадян на свободу об'єднання є невід'ємним, правом людини, закріпленим Загальною декларацією прав людини, і гарантується Конституцією та законодавством України. Держава сприяє розвиткові політичної та громадської активності, творчої ініціативи громадян і створює рівні умови для діяльності їх об'єднань.
У ст. 1 Закону України "Про об'єднання громадян" від б червня 1992 p. зазначається, що об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об'єднання громадян, незалежно від своєї назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо), в розумінні цього закону визнається політичною партією або громадською організацією.
Політичною партією є об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формування органів влади, місцевого та регіонального самоврядування та представництво в їх складі. В Україні зареєстровані і діють Українська республіканська партія. Демократична партія. Партія зелених, Соціалістична партія та інші.
Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. Громадські організації створюються і діють у формі спілок (адвокатів, музикантів та інших), товариств (наприклад. Наукове товариство ім. Т. Шевченка), комітетів (наприклад, Національний олімпійський комітет України), асоціацій (наприклад. Українська уфологічна асоціація) тощо. Об'єднання громадян мають право на добровільних засадах засновувати або вступати між собою у спілки (союзи, асоціації тощо), яким відповідно до їхніх статутів теж можуть надаватися права юридичної особи.
Для виконання поставлених завдань об'єднання громадян формують свою власну матеріальну базу, тобто можуть мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення статутної діяльності. Право власності цих об'єднань виникає шляхом передачі їм майна засновниками, членами (учасниками) або державою, внаслідок сплати членами об'єднання вступних та членських внесків, пожертвувань громадян та організацій тощо. З метою виконання статутних завдань і цілей зареєстровані об'єднання можуть здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ та організацій із статусом юридичної особи, заснування підприємств у порядку, встановленому законодавством. Політичні партії, створювані ними установи та організації не мають права засновувати підприємства, крім засобів масової інформації, і займатися господарською та іншою комерційною діяльністю, за винятком продажу суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів із власною символікою» проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших громадсько-політичних заходів. Кошти і майно, придбані в результаті господарської та комерційної діяльності госпрозрахункових установ та підприємств, створених громадськими організаціями, також стають власністю цих організацій