Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 16
ВСТУП
У методичних рекомендаціях висвітлені важливіші проблеми дитячої психології. Серед них – проблеми методологічного плану: питання про рухові сили психічного розвитку дитини, проблеми співвідношення розвитку, виховання, навчання і активності дитини, вікової періодизації; представлені основні напрямки зарубіжної та вітчизняної психології. Майбутнім вихователям необхідно уявляти собі історію розвитку психіки дитини, знати особливості її психічного розвитку на різних вікових етапах. Кожна з тем першої частини методичних рекомендацій побудована на основних принципах, закладених у підґрунтя дитячої психології як науки: генезис кожного явища, розкриття ролі активної діяльності дитини у її розвитку.
У першій частині методичних рекомендацій пропонується 6 тем за навчальним планом дитячої психології, на початку кожної теми дається план семінарського заняття, короткий зміст матеріалу, що спрямовує увагу студентів на суттєві моменти, основні поняття.
Для усвідомлення змісту лекцій і поглибленого вивчення навчального матеріалу до кожної теми пропонуються питання для самоперевірки, творчі завдання, що мають бути засобом конкретизації теоретичних положень, теми рефератів, додається список літератури.
Другу частину методичних рекомендацій буде присвячено розвитку пізнавальних процесів у різні періоди дитинства, третю – характеристиці розвитку особистості дитини раннього, дошкільного і молодшого шкільного віку.
Тема 1. Предмет і завдання дитячої психології
Питання для обговорення:
До ключових понять дитячої психології відносяться категорії „вік”, „дитинство”, ріст”, „детермінізм”, „гетерохронність”, „системність”. Слід зауважити, що лише вище названими поняттями категоріальний апарат дитячої психології не вичерпується. Ціла низка понять уведена у дитячу психологію вітчизняними і зарубіжними психологами, наприклад, „соціальна ситуація розвитку”, „провідний вид діяльності” тощо.
Важливо пам’ятати, що визначення поняття, за словами Л.С. Виготського, - це не кінець, а лише початок оволодіння категоріальним апаратом. Оволодіння понятійним апаратом науки, глибоке знання основних фактів і закономірностей психічного розвитку дитини вкрай необхідні для формування психолога-професіонала.
Розглядаючи перше питання теми, слід розкрити сутність основних понять дитячої психології.
Дитяча психологія – це наука про закономірності психічного розвитку дитини, особливості її психіки на різних стадіях розвитку. Предмет і завдання дитячої психології історично змінювався. На цей час завданнями дитячої психології є розкриття загальних закономірностей психічного розвитку в онтогенезі, встановлення вікових періодів цього розвитку і причин переходу від одного періоду до іншого.
Останнім часом виникла нова сфера практики дитячої психології. Це контроль над процесами дитячого розвитку. Одним з нових завдань дитячої психології є дослідження внутрішньоутробного (пренатального) розвитку дитини.
Розкриваючи третє питання, слід звернути увагу на зв’язок дитячої психології з філософією, педагогікою, медициною, загальною і віковою психологією.
Закони філософії несуть методологічне навантаження. Від того, як ми відповідаємо на питання „Що є первинним?”, залежить наша позиція у вирішенні психолого-педагогічних проблем.
Вітчизняні психологи поділяють діалектичний спосіб мислення і розглядають розвиток дитини як боротьбу і єдність протилежностей.
Педагогіка і психологія об’єднуються у справі виховання і навчання дітей. Як зазначив К.Д. Ушинський, педагог повинен вивчити закони тих психічних явищ, яким він хоче керувати, і діяти відповідно цим законам і тим обставинам, у яких він хоче їх прикласти.
На стику медицини і психології виникла зовсім нова галузь наукового знання – психосоматика. Цей напрям медичної психології займається вивченням впливу психологічних факторів на виникнення ряду соматичних захворювань.
Зв’язок загальної і дитячої психології виявляється у тому, що загальна психологія вивчає найбільш загальні психологічні закономірності, теоретичні принципи і методи психології, її основні поняття і категорії. Дитяча психологія досліджує специфіку, рівень, особливості розвитку психіки дитини на різних вікових етапах.
Суттєвим для розуміння предмету і завдань дитячої психології є усвідомлення того, що вона є одним із розділів вікової психології. Їхнім науковим об’єктом є не самі психічні явища, а їх розвиток чи вікова мінливість.
Питання для самоперевірки:
Завдання:
б) „Дитяча психологія – наука, що вивчає ... і ... психічного розвитку дитини: розвитку її ..., розвитку психічних ... і якостей і формування її ...” (В.С. Мухіна). Психічне відображення – це ... дійове відображення” (Л.А. Венгер).
2. Розмова двох матерів. Одна з них з тривогою говорить: „Я чула, що у 6 років у дитини пробуджується інтерес до навчання. Деякі діти вже у 5 років читають. Я все чекаю, чекаю, а в мого Василя а ні інтересу, а ні бажання вчитися не з`явилося, хоча він скоро піде у школу”.
Який фактор, що впливає на психічний розвиток дитини, не був врахований мамою?
3. Звісно, що у розвитку дитини велику роль відіграє приклад батьків, яким діти наслідують.
Чому іноді у працелюбних і діяльних батьків виростають ледачі та пасивні діти? Назвіть можливі причини.
Які фактори психічного розвитку дітей задіяв вихователь? Яку мету переслідував вихователь, поставляючи дітей у положення експериментаторів? Дайте психологічний аналіз.
Література:
6. Шаграева О.А. Детская психология. Теоретический и практический курс. – М.: ВЛАДОС, 2001. –С. 14 – 42.
Тема 2. Методи дитячої психології
Питання для обговорення:
Принцип об’єктивності, принципи причинності, принцип ретельності і регулярності – ось той набір принципів, якими повинен керуватися дослідник у процесі вивчення психіки та поведінки дитини.
Пошук ефективніших методів вивчення психіки дитини передбачає розробку методів, які дозволили б досліднику отримати точнішу інформацію про особливості дитячого розвитку на тому чи іншому віковому етапі. Мають на увазі дві групи методів: методи впливу і методи дослідження. Методи впливу прямо орієнтовані на втручання у розвиток особистості з метою викликати певні зміни. Методи дослідження також здатні викликати зміни. Однак ці зміни виступають як „невільні або не плановані” післядії.
Вивчення розвитку дитини проходить у 2 основних формах: у формі „поздовжнього дослідження” (або лонгитюдного) і у формі „поперечних зрізів”. До основних методів дослідження відносяться спостереження і експеримент. Тільки вони можуть дати достовірну інформацію про специфіку дитячого розвитку.
Допоміжні методи – тестування, опитування, аналіз продуктів діяльності – дають інформацію ілюстративного плану, на підставі якої можна лише зробити припущення.
Необхідно знати вимоги до організації експериментального дослідження.
Питання для самоперевірки:
Завдання:
Можливо чи ні за відповідями на ті питання судити про те, яка дитина у дійсності?
Чи буде Миша відповідати?
Якщо буде відповідати, то чи можливо його відповіді вважати достовірними?
Складіть план спостереження, передбачаючи питання, на які необхідно звернути увагу.
Підготуйте приблизний план спостереження і визначте систему умовних знаків для фіксування даних спостереження.
4. При вивченні пам`яті дітей дошкільного віку була висунута гіпотеза, що розвиток запам`ятовування змісту літературних творів ґрунтується на засвоєнні дітьми прийомів смислової групіровки матеріалу і включення цих прийомів у процес запам’ятовування.
Якій експеримент необхідно провести, щоб підтвердити дану гіпотезу?
Який основний принцип покладено в основу формувального експерименту? Чим відрізняється формувальний експеримент від констатувального?
5. При проведенні дослідження експериментатори зацікавилися особливостями уваги дітей 3 – 4 років, причинами їхнього частого відволікання, особливо під час занять з розвитку мовлення.
Які методи слід використовувати досліднику, щоб з`ясувати причину частого відволікання уваги дітей?
Складіть план дослідження на підставі одного з методів.
Література:
Тема 3. Історія дитячої психології
План:
Розглядаючи перше питання, ми маємо виділити три основних моменти, що підготували виникнення дитячої психології:
1. Загальна психологія значно збагатила вчених новими даними про психічну діяльність людини.
Далі слід згадати ідею природо відповідності навчання Я.А. Коменського та його праці „Велика дидактика” і „Видимий світ у картинках”. Ці ідеї далі неодноразово тлумачилися найкращими представниками світової педагогіки: Ж.-Ж. Руссо і Г. Песталоцці. Важливо запам’ятати, що у поглядах цих педагогів намітилися дві протилежні концепції розвитку, боротьба між якими продовжується й досі. З одного боку, висувається ідея уродженості психічних якостей дитини, їхня незалежність від педагогічної діяльності дорослих. З другого – затверджується вирішальна роль виховання і навчання, їхні необмежені можливості у формуванні бажаних рис характеру, здібностей, інтересів. Ідею про вирішальну роль виховання послідовно захищали передові просвітителі XVIII ст. у Росії: В.М. Татищев, М.І. Новиков, О.І. Радищев.
Відповідаючи на друге питання теми, слід виокремити основні проблеми, що підіймалися вченими у ХVІІІ ст.: причини і фактори розумового розвитку дітей (навчання і виховання дорослими, наслідування старшим) і проблема вікових та індивідуальних відмінностей у дітей (П.Ф. Лесгафт, А.Ф. Лазурський).
Необхідно докладніше зупинитися на працях того часу про психічний розвиток дитини. Це насамперед книга німецького вченого Тидемана „Спостереження за розвитком душевних здібностей дитини” (1787 р.) – результат спостережень за розвитком однієї дитини з народження до 3-х років; книга Б.Прейєра „Душа дитини” (1881), де дана повна, об’єктивна і послідовна картина розвитку чуттєвості дитини та її емоційних проявів, починаючи з 5 хвилин після народження до року, зроблена спроба виявити роль спадковості та зовнішніх впливів на розвиток відчуттів немовляти.
Варто відзначити, що аналогічні щоденники опублікували у першій чверті ХХ ст. В.М. Бехтерев, І. А. Сикорський, Е.І. Стачинська, А. Павлова, А. Левоневський, Н. Рибникова-Шилова тощо.
Загальним для всіх щоденників є описування фактів дитячої поведінки, більш-менш об’єктивна картина виникнення і зміни різних психічних процесів і
станів дитини у різні моменти її життя. Недоліком цих спостережень є те, що їх автори не намагалися використати зібрані факти для побудови теоретичної концепції.
Але слід додати, що у книзі німецького психолога Вільяма Штерна „Психологія раннього дитинства” (1914 р. – на нім. мові, 1923 р. – у перекладі російською) узагальнюється досвід спостережень за розвитком трьох дітей від немовлячого віку до 5 - 6 років, автор намагається визначити вікові щаблі розвитку сприйняття, пам`яті, мислення, фантазії, мови, почуттів і волі. Окремо викладені спостереження за розвитком гри і малювання (К. Грос, У. Друммонд, Д. Селлі).
У третьому питанні варто зупинитися на працях І.М. Сеченова і К.Д. Ушинського, що створили фундамент, на якому виросла вітчизняна дитяча психологія. У дослідженнях рефлекторної діяльності малюка І.М. Сеченов показав особливості розвитку чутливості та рухів дітей, їх пам`яті і ранніх форм мислення, волі, мови і самосвідомості. („Рефлекси головного мозку”). У праці „Елементи мислі” він показав особливу роль мовних символів і дав уперше цілісну картину матеріалістичного розуміння формування психічної діяльності дитини.
Детальніше слід зупинитися на працях К.Д. Ушинського „Людина як предмет виховання”, „Дитячий світ” і „Рідне слово”, звернувшись до першоджерел.
У четвертому питанні необхідно показати, як продовжується вивчення якісних особливостей психіки дитини у ХХ ст. у працях зарубіжних і вітчизняних вчених. Насамперед слід відзначити праці французького психолога А. Біне „Сучасні ідеї про дітей” і „Вимірювання інтелекту у дітей” (у співавторстві з доктором Симоном), що є початком масового експериментального вивчення розумового розвитку дітей. Праці Жана Піаже і Анрі Валлона.
П.П. Блонський помилково розумів психічний розвиток дитини як скорочене повторення історичного розвитку людини. Проте він успішно вирішував проблеми розвитку свідомості дитини, надавав великого значення розумовій активності і творчим силам дітей, які необхідно використовувати у процесі навчання. Праця „Пам`ять і мислення”.
Основоположне значення для розвитку вітчизняної дитячої психології мали праці Л.С. Виготського (1896 – 1934). Розвиток дітей розглядав як наслідок організації їхнього життя дорослими і вперше показав провідну роль навчання у цьому процесі. Глибоко вивчив особливості протікання у дитини окремих психічних процесів, їх зміну у різних умовах під впливом навчання. Велику увагу приділяв проблемі мислення і мовлення дитини.
Значний вплив на подальше оформлення теорії дитячої психології мали праці С.Л. Рубінштейна (1889 – 1960). У „Основах загальної психології” (1940)
уперше послідовно викладена система психологічних знань про свідомість та її розвиток.
Велике значення у подальшому розвиткові дитячої психології мали праці О.М. Леонтьєва, О.В. Запорожця, Д.Б. Ельконіна з питань розвитку видів діяльності дитини. Ґрунтовно вивчена гра як провідний вид діяльності дошкільника. Вирішені проблеми психології особистості: формування поведінки, її мотивів, їх змінювання у дітей різних вікових груп і різних типів вищої нервовій діяльності.
Систематично викладено і узагальнено дослідження з психології раннього і дошкільного віку у книгах О.О. Люблінської і Д.Б. Ельконіна; розкрито специфічні умови розумової діяльності школярів при вивченні математики (Н.О. Менчинська і .М.І. Моро), граматики і читання (С.Ф. Жуйков, Т.Є. Єгоров), письма (Є.В. Гур’янов). Значний інтерес уявляють дослідження Л.І. Божович, Є.А. Кабанової-Меллер, Л.С. Славиної, М.С. Неймарк, спрямовані на вивчення мотивів навчання і поведінки молодших школярів.
Пропонуємо окремо виділити досягнення українських вчених у галузі дитячої психології, ґрунт для якої був підготовлений у минулому. Так, українському психологу і педагогу П.Д. Юркевичу (1827 – 1874) належить ряд важливих думок про розвиток психіки дитини. Юркевич встановив, що характерною рисою психіки дитини є наочно-дійовий характер ставлення її до світу. Він підняв у вітчизняній психології проблему співвідношення чуттєвого і логічного, конкретного і абстрактного у процесі пізнання світу підростаючою особистістю. Український психолог М.М. Ланге (1858 – 1921) здійснив ряд досліджень з проблем психіки дитини, опублікував книгу „Душа дитини у перші роки життя” (1892). Український психолог І.О. Сікорський (1842 – 1919) у свої роботах, зокрема, „Душа людини” розглядав психічні явища в їх розвитку. Українська освітянка С.Ф. Русова (1856 – 1940) вивчала розвиток дитини дошкільного віку. Заснувала у Києві перший дитячий садок, де враховувалися вікові особливості дітей.
Слід відзначити наукову діяльність Харківської психологічної школи, що виникла у 30-ті роки у складі Всеукраїнської психоневрологічної академії. Тут працювали О.Р. Лурія, О.М. Леонтьєв, Л.І. Божович, П.Я. Гальперін, О.В. Запорожець, П.І. Зінченко тощо. Ці психологи вивчали розвиток мислення у дошкільників, співвідношення розвитку мовлення і практичного інтелекту тощо.
Сьогодні - це роботи співробітників інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України (акад. С.Д. Максименко), інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України, провідних кафедр психології вищих навчальних закладів України (О.В. Скрипченко, Н.А. Побірченко, Т.М. Лисянська, І.С. Булах, В.В. Волошина, Л.В. Волинська тощо).
Література:
Тема 4: Проблема розвитку
Проблема розвитку є центральною у дитячій психології, вона неоднозначно розв’язувалась протягом всього періоду становлення психології та має вирішальний вплив на стратегію побудови виховного процесу.
Перш за все, слід уточнити, в чому полягає принципова відмінність поняття „розвиток” від інших змін об’єктів та зміст і специфіку психічного розвитку дитини. Об’єкти можуть змінюватись, але не розвиватися.
Розвиток, перш за все, характеризується якісними змінами, появою новоутворень, нових механізмів, процесів, структур.
Відзначимо, що процес розвитку завжди єдиний і цілісний. У ньому послідовно зв’язані усі його щаблі, або стадії. При цьому весь процес розвитку відбувається не гладко, не рівномірно, а уривчасто і асинхронно.
Онтогенез – це індивідуальний розвиток організму від стадії запліднення до кінця індивідуального життя. Всі індивіди проходять одні й ті ж етапи психічного розвитку, але є типологічні та індивідуальні відмінності. Це – особливості нервової системи, розумові, емоційні, вольові якості, інтереси, здібності тощо. В результаті утворюється неповторна індивідуальна своєрідність особистості.
Варто відмітити, що у психіці людини розрізняють як природні функції (швидкість утворення умовних рефлексів), так і ті, що утворюються за життя – соціальні (мислення, мова).
Розглядаючи друге питання, варто підкреслити, що розвиток людини – надзвичайно складний процес. У пошуках рушійних сил, умов, специфіки, особливостей перебігу психічного розвитку дитини психологи звертались до вивчення різноманітних проявів людської психіки, в результаті чого оформились основні напрямки і концепції. Так, психоаналіз звертається переважно до вивчення почуттєвої сфери людини, біхевіоризм – її поведінки, когнітивна психологія – до мисленнєвої діяльності, гуманістична психологія – до особистісного зростання. Але їх об’єднує, по-перше, ідея про те, що розвиток властивий всьому людському життю, по-друге, що окрім вродженого біологічного патерну (поведінкового комплексу) росту і розвитку, кожен індивід має тенденцію до психічного розвитку, і цей розвиток може включати в себе процеси, які розпочинаються не з моменту народження, а в більш пізні періоди життя. Зверніть увагу на той факт, що зміни в уявленнях про психічний розвиток завжди були пов’язані з розробкою нових методів дослідження.
Пропонуємо коротко зупинитися на розгляді основних теорій психічного розвитку дитини: це біогенетичні підходи до дослідження психіки дитини, психоаналітичні теорії дитячого розвитку, теорія соціального научіння, когнітивний підхід, концепція діалектичного характеру розвитку Г.С. Костюка, теорія вищих психічних функцій Л.С. Виготського.
У третьому і четвертому питаннях теми потрібно конкретизувати показники та фактори психічного розвитку дитини.
Важливими показниками психічного розвитку дитини є свідомість, характер, спосіб і спрямованість її діяльності. Вітчизняна психологія розглядає свідомість людини у нерозривному зв’язку з її діяльністю. Основні показники всебічно розвиненої особистості: розвиток пізнання і пізнавальної діяльності; формування системи особистих ставлень до дійсності та самій себе; оволодіння системою різноманітних практичних і розумових дій, що забезпечують можливість продуктивної діяльності.
Розвиток дитини виступає у зміні її дій, всієї поведінки, усіх видів діяльності. Змінюється й сам процес діяльності, її зміст, структура, спрямованість. Але у кожний момент життя дитина – цілісна, єдина особистість. За зміною вчинків дитини можна судити про її розвиток. У маленьких дітей немає зв’язку між мотивом і метою, вона формується у процесі розвитку. З розвитком дитини її вчинки стають все більш усвідомленими.
Факторами називаються постійно діючи обставини, що мають суттєве й навіть вирішальне значення для розвитку. Розуміння природи кожного з факторів зв’язано з поглядами вчених на генезис психіки.
Узагальнюючи все вищесказане, виокремимо такі фактори розвитку: спадковість, середовище, виховання і активність особистості.
Сучасна біологія визначає спадковість як здатність організму, яка зберігається і закріплена декількома поколіннями, вимагати від середовища певних умов, що забезпечують його існування. Але потрібно пам’ятати, що спадковості не буває поза мінливості. Потрібно відрізняти спадковість від уродженості.
Середовище – це уся сукупність умов, у яких розвивається організм. Організм і середовище складають єдність. Середовище поділяють на природне і соціальне. Природне середовище впливає на розвиток дитини як організму тільки через соціальне середовище. Поза суспільством дитина не може стати справжньою людиною.
Співвідношення виховання і розвитку по-різному вирішували різні вчені. Педологи вважали, що виховання йде за розвитком (Ж. Піаже, Б. Інельдер); біхевіористи ототожнювали виховання і розвиток, вважали розвиток результатом научіння. Провідну роль навчання і виховання показав Л.С. Виготський. Розвиток – результат навчання, він буде ефективнішим, якщо навчання орієнтується на „зону найближчого розвитку” дитини. У Л.С. Виготського виховання і розвиток йдуть нібито паралельно, роз`єднано. С.Л. Рубінштейн показав, що розвиток і виховання – дві сторони одного процесу. Дитина не навчається і розвивається, а розвивається, виховуючись і навчаючись.
Потрібно звернути увагу на лінії розвитку дитини, що їх простежує О.О.Люблінська: від реактивних дій немовляти, прості одноактні дії до складної діяльності дошкільника, яка вже підкорена певним мотивам, спрямована на конкретну мету і має все більш організований характер.
Спадковість і виховання не можливо протиставляти одне одному. Спадковість визначає найбільш сприятливий тип взаємодії з довкіллям. Виховання є організація цієї взаємодії з метою всебічного розвитку молодої людини. Формуюча роль середовища здійснюється виключно завдяки його взаємодії з дитиною. Організація цієї взаємодії є педагогічна діяльність дорослих, тобто система навчання і виховання.
У п’ятому питанні теми розглядаються проблеми періодизації дитинства і стадій розвитку. Слід зазначити, що завдяки визначенню періодів психічного розвитку і виявлення закономірностей переходу від періоду до періоду можливо вирішити проблему рушійних сил психічного розвитку. Від цього залежить й стратегія побудови системи навчання і виховання. Варто звернути увагу на відмінність понять період розвитку і стадія, або фаза. Періоди являють собою певні відрізки життєвого шляху дитини. Фаза (стадія) – є якісна зміна психіки дитини (або однієї з її сторін),що наступає у процесі розвитку закономірно і у певній послідовності.
Тривалість різних фаз є різною, тому у різні періоди дитинства людина проходить різну кількість стадій. Всі діти проходять один і той же шлях розвитку, тобто всі стадії, що вони характерні самому процесу психічного
розвитку людини. Однак діти проходять цей шлях по-різному, у залежності від багатьох зовнішніх і внутрішніх умов. Раціонально побудовані навчання і виховання забезпечують скорочення строків проходження дитиною кожної фази її розвитку, без кризову зміну фаз і високий рівень проходження кожної з них. Далі рекомендуємо з`ясувати погляди вчених на цю проблему. Так, О.М. Леонтьєв вважає, що у ході розвитку під впливом конкретних обставин дитина займає певне місце у системі людських відносин.
Д.Б. Ельконін вважає, що у розвитку якісно своєрідні стадії, кожна з них має свої особливості і характеризується місцем, що його займає дитина у суспільстві, і рівнем її психічного розвитку.
Л.С. Виготський зробив аналіз і систематизував підходи до проблеми вікової періодизації. Схеми періодизації він поділив на 3 групи.
Перша група – періодизація на підставі ступінчатої побудови інших процесів, зв’язаних з дитячим розвитком. Це періодизація на основі біогенетичного принципу. Друга група – це концепції, що виокремлюють в якості умовного критерію вікової періодизації одну з ознак дитячого розвитку. Третя група – виділення суттєвих особливостей саме дитячого розвитку. Окремо варто розглянути періодизацію вікового розвитку Л.С. Виготського і Д.Б. Ельконіна.
Критерій періодизації за Л.С. Виготським – новоутворення, що характеризують сутність кожного віку. На кожному віковому щаблі є центральне, провідне новоутворення, навколо якого – решта часткових новоутворень.
Вікова періодизація за Л.С. Виготським:
Криза новонародженого
Немовляти (2 міс. – 1 рік)
Криза 1 року
Раннє дитинство (1 – 3 роки)
Криза 3-х років
Дошкільний вік (3 р. – 7 р.)
Криза 7 років
Шкільний вік (8 – 12 років)
Криза 13 років
Пубертатний вік (період статевої зрілості) (14 – 18 років)
Криза 17 років
Розвиваючи ідеї Виготського, Д.Б. Ельконін запропонував розглядати кожен психологічний вік на підставі таких основних критеріїв, як соціальна ситуація розвитку, провідний тип діяльності, основні новоутворення та кризи.
За Ельконіним дитинство ділиться на 7 періодів:
Весь процес дитячого розвитку ділиться на 3 етапи: 1) дошкільне дитинство (0 – 6) 7 років; 2) молодший шкільний вік (6 – 11 років); 3) середній і старший шкільний вік (12 – 17 років).
Кожен з етапів складається з двох періодів, які відкриваються між особистісним спілкуванням як провідним типом активності, спрямованої на розвиток особистості дитини, і завершується предметною діяльністю, пов’язаною з інтелектуальним розвитком, формуванням знань, умінь і навичок та реалізацією операційно-технічних можливостей дитини.
Перехід від одного етапу до іншого супроводжується кризами, тобто невідповідністю між рівнем досягнутого особистісного розвитку і операційно-технічними можливостями дитини. 3 роки і 11 років – це кризи відносин, за ними виникає орієнтація в людських відносинах. 1 рік і 7 років – кризи світогляду, які відкривають орієнтацію в світі речей.
Підсумовуючи тему, відмітимо, що більшість існуючих на сьогодні концепцій психічного розвитку не суперечать, а взаємодоповнюють одна одну, і дозволяють пояснити виникнення, розвиток та прояви складного психічного життя людини в різних сферах її життєдіяльності.
Питання для самоперевірки:
Рекомендуємо для детальнішого вивчення теорій розвитку підготувати реферати за наступними темами:
Література:
Тема 5: Розвиток вищої нервової діяльності
У першому питанні теми необхідно з`ясувати різні точки зору вчених-психологів на розвиток матеріальної основи людської психіки. Згідно біогенетичного закону Е. Геккеля процес розвитку дитини є скороченим повторенням шляху еволюції тваринного світу. На підставі об’єктивних даних прихильники закону повторення виводять, що процес розвитку виду – онтогенез –повторює процес розвитку роду – філогенез. Людина після народження просто повторює ті стадії, що їх пройшло людство.
Дослідження вітчизняних вчених (Н.Л. Фігуріна, Н.М. Щелованова, Б.Н. Клоссовського, А. Вендеровича) переконливо довели, що людина вже в утробному періоді свого життя розвивається інакше, ніж будь-який представник тваринного світу. Вплив суспільних умов на людину виявляється навіть якщо на дитину не впливає людське оточення.
Отже, розвиток мозку навіть людського зародку не є скороченим повторенням процесу розвитку тварин. Людський організм проходить власний шлях розвитку і забезпечує немовляти можливість стати Людиною – особистістю.
Друге і третє питання теми рекомендуємо зробити у вигляді таблиць або схем.
Варто звернути увагу на специфічні особливості саме людського мозку, що виявляються у своєрідній послідовності та неоднаковому темпі дозрівання різних часток коркової пластини. Характерною особливістю розвитку людського мозку є раннє відокремлення й інтенсивне формування лобної та перед лобної його частин, що відіграють найсуттєвішу роль у всій психічній діяльності людини.
Варто підкреслити, що процес формування мозку після народження дитини є результатом складніших взаємодій двох основних процесів: дозрівання і вправляння.
У двох останніх питаннях розглядається розвиток рефлекторної діяльності. Йдеться про безумовні та умовні рефлекси.
Слід зазначити, що основною умовою розвитку нервової системи є її функціонування, тобто рефлекторна діяльність. Функція нервової системи виявляється насамперед у рухах організму, що є відповіддю на будь-які зовнішні чи внутрішні подразники. Розвиток рефлекторної діяльності виявляється насамперед у тому, що відповідні рухи немовляти набувають все більше упевненого, диференційованого характеру.
Слід вказати, що ранні строки і легкість вироблення умовних рефлексів забезпечуються пластичністю клітин кори, їхньою здатністю легко фіксувати і утримувати встановлені зв’язки на довгі роки.
Студенти мають знати, що відразу після народження у дитини можна виявити наступні безумовні рефлекси: зіничний, харчовий, рефлекс Бабінського, рефлекс Робінзона, орієнтовний рефлекс, оборонний рефлекс.
Важливо відмітити, що у природних умовах умовні рефлекси у дитини виробляються повільніше, ніж в умовах їх штучного утворення (Н.І. Касаткин).
Одним з показників розвитку вищої нервової діяльності є можливість утворення умовних гальмівних реакцій. Зверніть увагу на величезне значення для всього подальшого розвитку дитини формування все більш тонкого диференційованого гальмування. Цей процес є основою розрізнення, вибору, аналізу, порівняння.
Питання для самоперевірки:
говориш, вона все рівно ще нічого не розуміє!”. – Чи правильно поводиться мама Наталки? Як впливає мовлення дорослого на розвиток психіки дитини?
Література:
Тема 6: Розвиток дитини у різних видах діяльності
У першому питанні насамперед потрібно визначити поняття діяльності, її структурні компоненти: дію, рухи, операції, мету, мотиви, навички, вміння.
Діяльність – це сукупність цілеспрямованих дій, що передбачають позитивний результат, задоволення власних і соціальних потреб та інтересів. Дія – це система рухів, спрямованих на певний об’єкт з метою його оволодіння або удосконалення. Діяльність відображується у діях людини, які здійснюються за допомогою рухів. Дії та рухи – це зовнішня, видима сторона діяльності. Операції – це способи, прийоми виконання дій. Людини керує фізичними діями за допомогою різних розумових операцій.
Будь-яка діяльність спрямована на певну мету, тому діяльність людини є розумною, усвідомленою. Мета може бути задана ззовні або поставлена самою дитиною. Діяльність викликається різноманітними мотивами.
Будь-яка діяльність потребує навичок і вмінь. Навички – це прості рухи чи дії з предметами, знаряддями, інструментами. Фізіологічна основа навички – динамічний стереотип. Навичка виробляється завдяки повторенню і руйнується, якщо повторення припиняється.
Повторення складних багато чисельних розумових дій веде до вироблення умінь, тобто до освоєння способів дії. Вміння – це вироблена на підставі знань і навичок система психічних і практичних дій. Загальним для навичок і вмінь є
те, що вони виробляються у результаті багаторазових вправ, є виконавчим боком будь-якої діяльності. Але між ними все ж більше відмінностей.
Слід відзначити ще один компонент діяльності – ставлення до неї людини. Воно може бути спрямовано на результат чи кінцевий продукт або на процес діяльності.
Серед видів діяльності дитини дошкільного віку називають спілкування (М.І. Лісіна), працю (Б.Г. Ананьєв, В.І. Тютюнник), образотворчу діяльність (Л.С. Виготський, Л.Ф. Обухова), сприймання казки (О.В. Запорожець, Л.Ф. Обухова), навчання (О.П. Усова).
Переважне значення у дитячому розвитку надається активності самій дитини і тим видам діяльності, в яких вона бере участь (О.М. Леонтьєв). Йдеться про продуктивні та непродуктивні види діяльності.
О.М. Леонтьєв зауважує, що с початку перед дошкільного періоду розвитку виявляється невідповідність між діяльністю дитини, що стає досить складною і процесом задоволення основних життєвих потреб. Багато видів діяльності дитини у цей період несуть свій мотив нібито у собі. Те, що спонукає дитину до діяльності, лежить у змісті самого процесу цієї діяльності. Тип діяльності, що характеризується такою побудовою, і є діяльність, що називають грою.
У другому питанні слід з`ясувати, яку роль відіграє у розвитку дитини гра, чому вона стає провідним видом діяльності, які види гри існують, які їх особливості і структура, як розвивається гра тощо.
Провідний тип діяльності дитини раннього віку – предметно-маніпулятивна діяльність і саме формування предметних дій неігрового типу складає основну лінію розвитку. Однак з переходом до стадії дошкільного дитинства гра стає провідним видом діяльності.
Варто згадати, що у XIX – початку ХХ ст. були розповсюджені біологізаторські теорії гри: в основі гри є біологічні потреби дитини: її бажання і потяги, які виникають мимовільно і виявляються в іграх. Педагог не може сприяти виникненню дитячої гри і не може використати її для розвитку самих граючих.
Вітчизняні вчені А.І. Сикорський, П.Ф. Каптерев, П.Ф. Лесгафт, К.Д. Ушинський, а потім – Н.В. Менджерецька, Д.Б. Ельконін, Р.М. Римбург, О.О. Люблінська, О.П. Усова – поглибили аналіз гри, науково пояснили цю своєрідну дитячу діяльність.
Слід виокремити такі види гри: рухливі (з правилами), ігри-драматизації, конструктивні, творчі, або рольові ігри
Рольова гра – це діяльність, у якій діти беруть на себе функції дорослих та в узагальненій формі у спеціально створених ігрових умовах відображують діяльність дорослих і стосунки між ними. Для цих умов характерно використання різноманітних ігрових предметів, які заміщують дійсні предмети діяльності дорослих (Д.Б. Ельконін).
Розгорнутий вид сюжетно-рольової гри – це стан гри на момент повного оформлення у дошкільника.
Структурні компоненти сюжетно-рольової гри: роль, сюжет, зміст, правило, ігрові дії, ігрові та реальні стосунки, предмети-замісники, уявлена ситуація, партнер по грі.
Результатом гри є поглиблення уявлень дітей про життя та діяльність дорослих, про їхні обов’язки, переживання, відносини.
Ігрові та реальні стосунки. Ігрові стосунки визначаються ролями, головне для тих, хто грає – виконання обраної ролі. Місце реальних стосунків змінюється при переході від молодшого до середнього й до старшого дошкільного віку. Реальні стосунки дедалі поступаються місцем рольовим. У старшому дошкільному віці втручання реальних стосунків в ігрові неможливо.
Ігрові стосунки повністю підкоряють реальні стосунки дітей. Проте відмітимо, що діти не втрачають реального плану взаємовідносин (Д.Б. Ельконін).
Предмети-замісники – це поліфункціональні предмети, більш за все це неоформлені предмети. Л.С. Виготський: заміщати можна тільки предмет, з яким можна відтворити хоча б малюнок дії.
Правила. У грі є закони і правила, схожі з тими, що є у дійсності. Між роллю і правилами існують відношення, що закономірно змінюються. З віком стійкість у підляганні правилам підвищується. Д.Б. Ельконін: розвиток йде від ігор з розгорнутою системою дій та схованими за ними ролями і правилами до ігор з зі згорнутою системою дій, з яскраво вираженими ролями, але схованими правилами, і врешті решт, до ігор з відкритими правилами і схованими за ними ролями.
Уявлена ситуація Її суть – у переносі значення з одного предмета на інший.
Сюжет – це та сфера дійсності, яку діти відображують у грі. Класифікація ігор за сюжетами описана у працях Д.Б. Ельконіна. О.А. Шаграєва виокремлює 3 групи ігор: 1. – з сюжетом на побутові теми (сім`я, перукарня); 2. – з виробничими сюжетами (будівельні, сільськогосподарські); 3. – з суспільно-політичними сюжетами (у війну, парламент).
Зміст гри – це те, що виділено дитиною у якості основного моменту діяльності дорослих, відображеної у грі. Зміст ігор розвивається від ігор з предметної діяльності до ігор, що відображують стосунки між людьми, і до ігор, в яких головний зміст – підкорення правилам суспільної поведінки і суспільним стосункам між людьми. Д.Б. Ельконін доводить, що зміна змісту гри може виявлятися не тільки за характером дій, а й по тому, як починається гра, що є основною причиною конфліктів між дітьми.
Колектив дітей, які грають також зазнає змін: у молодшому дошкільному віці діти мало звертають увагу на дії один одного. Вони грають „рядом”, а не спільно. У старших дітей гра проходить „разом”, а не „рядом”. З віком зростає тривалість гри одного колективу і склад учасників. Посилюється зв’язок між членами ігрової групи. Колективи дітей стають більш чисельними, існують досить довго.
Значення гри дуже велико у психічному розвитку, формуванні особистості, тому що вона відповідає основному мотиву дитини цього віку – її прагненню увійти у світ дорослої людини. У грі спостерігаються такі відносини, що поза грою недоступні. В іграх діти вступають у більш складні стосунки, ніж у реальному житті. Це має позитивне виховне значення.
У третьому питанні потрібно розкрити роль спілкування у розвитку дитини. Вчені підкреслюють значення випереджаючої ініціативи дорослого у зміні комунікативної діяльності дітей. Спілкування з дорослими впливає й на ставлення дитини до інших людей. Важливо, щоб зміст спілкування відповідав рівню розвитку соціальної потреби дітей. В противному разі виникає вибіркове ставлення конфліктного характеру.
Роль спілкування з дорослими для розвитку мовлення. Довербальні форми спілкування обумовлюють і строки виникнення і темпи розвитку мовлення у дітей.
Спілкування з ровесниками:
1 – 1,6 років – нагадує дії з іграшками
1,6 – 2 роки – дії, що спрямовані тільки на ровесника більш розкуті, звертаються до них з виразними жестами, емоціями, вокалізаціями.
3 – 4 роки – ровесник залишається для дитини учасником спільної діяльності. Але індивідуальні характерологічні риси залишаються невидимими.
4 – 5 років – ровесник – рівна істота, з якою можна себе порівняти.
Лише до 5 – 7 років ровесник набуває індивідуальності в очах дитини, стає значимою особою спілкування.
Слід виділити дві моделі спілкування: навчально-дисциплінарну і особистісно орієнтовану.
Мета першої – озброїти дитину знаннями, уміннями, навичками. Спосіб спілкування – роз’яснення, повчання, заборона, вимоги, погрози, нотації, покарання, окрик. Тактика – диктат і опікування. Результат – взаємне відчуження дорослих і дітей, переважання реактивності над активністю, невротизація і психопатизація дітей, негативізм.
Мета другої – сприяти становленню дитини як особистості. Завдання – забезпечити почуття психологічного захисту, довіри дитини до світу, радості існування, формування початків особистості, розвиток індивідуальності дитини. Тактика спілкування – співпраця. Результат – долається можливий егоцентризм дитини, мислення і уява дітей не сковані страхом перед невдачею і насмішкою, діти розкріпачуються. Розвиваються пізнавальні та творчі здібності.
Навчальна діяльність. Навчання тісно зв’язано з працею, але й само навчання є своєрідна і напружена праця, що потребує значних зусиль й від учні й від вчителя.
Зміст навчальної діяльності – це засвоєння певної системи знань, що накопичена досвідом багатьох поколінь людей. Нове покоління має оволодіти цими знаннями, засвоїти їх. Це і мета, і мотив навчальної діяльності.
Психологічний бік навчальної діяльності – це процес засвоєння дітьми знань різного змісту і ступеня складності і процес засвоєння способів використання цих знань.
Основою навчальної діяльності стає злиття, зв’язування суспільного досвіду, що засвоюється, з власним особистим досвідом, що його накопичила дитина за 5 – 7 – 10 років життя, збагачення цього досвіду у процесі навчання.
Навчання – це насамперед пізнавальна діяльність. Але це й процес формування особистості.
Засвоєння різних способів навчальної діяльності вимагає від дітей різноманітної активності. Ефективність навчання залежить від того, як і на що спрямовує цю активність вчитель у повсякденній роботі учнів.
Студенти мають знати, в чому полягають особливості навчальної діяльності.
До засобів навчальної діяльності відносяться розумові та практичні дії: спостереження, слухання, лічба, письмо, трудові та спеціальні учбові дії – вирізування, малювання, конструювання тощо.
Зверніть увагу на навчання саме у дошкільному віці. Л.Ф. Обухова вважає, що навчання у ранніх віках вплітається у всі види діяльності дитини. До кінця дошкільного віку дитина переходить від спонтанного до реактивного типу навчання за програмою, запропонованою дорослим. Важливо, щоб дитина захотіла робити те, що хоче дорослий.
Навчання – двосторонній процес, він має свою структуру: навчальне завдання, навчальна дія, дія контролю, дія оцінки.
Предмет навчальної діяльності – учень. Зміни здійснюються в ньому самому, а не у предметах, що він їх вивчає. Д.Б. Ельконін зазначив: у процесі навчальної діяльності ми маємо научити учня вчитися.
Основне завдання наступного питання теми – виявити надзвичайне значення трудової діяльності у житті дошкільника і її вплив на психічний розвиток дитини. Насамперед необхідно визначити поняття „труд”, „праця”.
За похідне визначення категорії праці доцільно взяти філософське визначення, тому що воно дозволяє зняти суперечність, що є у психології. Неодмінними атрибутами праці є використання знарядь праці, створення суспільно значущого продукту.
Місце праці серед інших видів діяльності дитини дошкільного віку. Творча рольова гра є провідним типом діяльності дошкільника, але, на думку Д.Б. Ельконіна вона не є єдиною діяльністю. На думку Л.А. Венгера і В.С. Мухіної, діяльність у кожному віці не обмежується її провідними видами. Існують сполучення різних видів діяльності, що впливають на розвиток психіки. Для того, щоб вміло керувати психічним розвитком дитини, потрібно знати, які
види діяльності виникають у кожному віці і яке значення вони мають для розвитку дитини.
Перший вид діяльності, що виникає на межі новонародженості та немовляти – діяльність спілкування. На початку другого року життя формується предметна діяльність. На третьому році починає складатися ігрова, образотворча і конструктивна діяльність. Повний розвиток цих видів здійснюється на протязі дошкільного дитинства. У дошкільному віці предметна діяльність перетворюється у побутову. Крім того, у дошкільному віці закладаються підґрунтя тих видів діяльності, що пізніше формуються у розвинутому вигляді у школяра і дорослої людини. Це трудова і навчальна діяльність.
Б.Г. Ананьєв дійшов до висновку, що основними формами діяльності індивіда є пізнання і спілкування. Гра – лише засіб розвитку інших видів діяльності, але не основна форма розвитку дитини у дошкільному віці. У працях Б.Г. Ананьєва, В.І. Тютюнника простежується ідея про провідне значення у психічному розвиткові дитини не гри, а праці („улюбленого заняття”).
Розвиток трудової діяльності у дошкільному віці. Новими видами діяльності дитина оволодіває поступово. Якщо спочатку переважають зовнішні дії, то згодом вирішальну роль починають відігравати дії внутрішні.
Розвиток діяльності, на думку Л.А. Венгера і В.С. Мухіної, включає удосконалювання кожного виду діяльності – оволодіння складнішими діями при зростаючий ролі внутрішніх, психічних процесів.
Потрібно знати, як змінюється протягом дошкільного віку характер праці.
Праця не лише удосконалює окремі психічні процеси дитини: точність і чіткість сприймання, гнучкість і міцність пам`яті, спостережливість, а й впливає на особистість у цілому: на характерологічні риси, вольові якості, уяву, активність, ініціативність.
Останнє питання теми - образотворча діяльність дитини. Слід виділити основні напрямки дослідження дитячого малюнка: вивчення вікової еволюції дитячого малюнка; психологічний аналіз процесу малювання; вимірювання обдарованості.
Деякі вчені намагаються зв’язати показники розумового розвитку дитини і якості її малюнка. Основний предмет досліджень – життя розуму і життя емоцій у малюнках дитини. Далі слід розглянути погляди вчених на стадії розвитку дитячого малюнка: інтелектуалістичну теорію: (Л.Ф. Обухова, В. Штерн, Дж. Селлі); Лейпцизька школа комплексних переживань –концепція Г. Фолькельта;
Але відзначимо, що розділення на стадії умовно. На розвиток образотворчої діяльності впливають зразки та індивідуальна обдарованість.
У дослідженнях останніх років виділяються до зображувальний та зображувальний етапи розвитку дитячого малюнка. Виокремлюють стадії
каракулів, стадію наступної інтерпретації, малюнки з примітивної зображальністю, схематичні малюнки. Розрізняють дітей, що віддають перевагу малюванню окремих предметів і розгорнуті сюжети, „комунікаторів” і „візуаторів” (Л.Ф. Обухова).
У руслі діяльнісного підходу малюнок розглядається як матеріальна опора внутрішнього плану діяльності. Процес малювання – це й засіб психотерапії (Л.С. Виготський, Л.Ф. Обухова, Д.Б. Ельконін). Образотворча діяльність впливає на розвиток мислення дитини. Дитячий малюнок – це своєрідний вид діагностики розвитку дитячого мислення.
Питання для самоперевірки:
Теми рефератів і курсових робіт:
Література: