Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 10. Валютні ризики
Рівень валютних ризиків значно зростає з включенням учас ників ринкових відносин до системи зовнішньоекономічної діяльності. Це пояснюється тим, що в цій системі різко загост рюється конкурентна боротьба, збільшується кількість і усклад нюється структура факторів, які викликають економічні ризи ки, зростає ступінь непередбачуваності розвитку і кон'юнктури численних ринків. З урахуванням характеру господарської діяльності виділяють такі види економічних ризиків: комерційні; кредитні; фондові; інфляційні;
операційні; ризики неплатежів; валютні ризики тощо.
Особливе місце в структурі економічних ризиків належить валютним ризикам. Особливість їх зумовлюється тим, що всі форми економічної діяльності, у тому числі закордонної, обслу говуються за допомогою валюти (грошей), опосередковуються і завершуються валютними операціями (конверсійними, депо зитними, страховими, спекулятивними). Іншими словами, ва лютні ризики виникають при здійсненні зовнішньоторговель ного, інвестиційного, кредитного, фондового й іншого видів закордонної діяльності.
Валютний ризик - це небезпека грошових (валютних) втрат в результаті змін валютних курсів у період між підписан ням контракту, укладанням і здійсненням платежу по ньому (завершенням угоди).
Проблема валютних ризиків у світовій економіці стала відчутною з початку 70-х років, з переходом до системи плава ючих валютних курсів. При золотому стандарті ризики були досить рідким явищем і мінімальними за обсягами грошових збитків, оскільки валютні курси «оберталися» навколо «золо тих точок». З 80-х років валютні ризики набувають хронічного характеру, стають невід'ємним елементом повсякденної діяль ності економічних суб'єктів, особливо тих, що пов'язані із зов нішніми ринками.
В сучасних умовах захист від валютних ризиків є одним із найважливіших елементів зовнішньоекономічної діяльності приватних компаній і банків. У рамках кожної транснаціональ ної корпорації створюються особливі структурні підрозділи, що безпосередньо управляють валютними ризиками. Для ефектив ного управління цими підрозділами розробляються спеціальні програми, у яких чітко регламентуються певні етапи і завдан ня, пов'язані із запобіганням, нейтралізацією валютних ризиків або зниженням збитків від них. У кожному конкретному ви падку програми тих або інших міжнародних корпорацій можуть відрізнятися одна від одної, але всі вони мають три загальні основні розділи. Перший містить завдання, пов'язані з прогно зуванням курсів валют, які використовує дана компанія у своїй діяльності. Воно здійснюється на основі аналізу курсоутворюючих факторів, у тому числі довгострокових, середньострокових, короткострокових. Другий розділ присвячено економічній оцінці передбачуваного валютного ризику, яка містить такі па раметри (показники): тип валютного ризику; тривалість ризикового періоду; балансова сума активів і пасивів (а також їхня валютна структура), що знаходиться під загрозою валютного ризику; обсяг, характер, структура можливих грошових збитків; раціонально допустимий рівень відкритої позиції по кожній валюті та ін.
Сьогодні існують численні методи захисту від валютних ризиків. Залежно від цілей і завдань, які ставлять перед собою економічні суб'єкти (компанії, банки) в управлінні валютним ризиком розрізняються дві основні категорії методів: «внутрішні» і «зовнішні».
Внутрішні методи являють собою заходи, спрямовані на запобігання валютного ризику, тобто заходи, «профілактичного» характеру. І з цього погляду вони є прямим хеджуванням (страхуванням) валютного ризику. (Неdgе (англ.) - огорожа; обгороджувати). Ці кошти за стосовуються економічними суб'єктами ще до виходу їх на рин ки (у тому числі на зовнішні) до початку проведення різного роду операцій (комерційних, виробничих, інвестиційних, фінан сових тощо). Серед внутрішніх методів управління валютним ризиком необхідно виділити такі:
1.вибір валюти, у якій здійснюються комерційні операції, платежі, розрахунки;
вибір умов, форм та інструментів розрахунків і платежів;
використання застережень (взаємних поступок) контра гентів;
маніпулювання термінами платежів, розрахунків;
регулювання валютними позиціями;
* організація та удосконалення системи управління ліквідністю корпорацій і банків.
1.Управління валютним ризиком починається з вибору валю ти, за допомогою якої здійснюються торговельні, фінансові, інвестиційні та інші економічні угоди, операції. При цьому обид ва контрагенти даної угоди обирають (визначають) валюту ціни (тобто валюту, в якій фіксується ціна реалізованого, пропоно ваного товару, послуги тощо) або валюти позики і валюти пла тежу (в якій здійснюються розрахунки, платежі). Якщо валюта платежу не збігається з валютою ціни, то остання є формою страхування ризику зміни курсу валюти платежу, оскільки при цьому ціна за одиницю товару не змінюється.
Кожний із контрагентів (учасників) обирає «вигідну» для себе валюту розрахунків. «Вигода» полягає в тому, що при зміні курсу компанія (банк) не тільки уникає валютного ри зику, але й отримує додатковий прибуток. Так, експортер (кредитор) обирає «сильну» валюту, курс якої підвищується в період дії контракту. Наприклад, українська компанія реал ізує свою продукцію на зовнішньому ринку на суму 1 млн. дол. США, і якщо до моменту платежу курс долара підвищився з 5 до 6 грн. (на 20%), то й купівельна спроможність її експор тного виторгу також зросла на цю величину. Імпортер (по зичальник), навпаки, обирає «слабку» валюту платежу, курс якої протягом контракту знижується: якщо курс долара зни зиться з 6 до 5 грн., то на оплаті імпортного постачання в Україну в 1 млн. дол. США українська сторона заощадить 1 млн. грн. Цей метод захисту від валютного ризику досить простий, але він має свої недоліки. По-перше, контрагенти не вільні у виборі валюти, оскільки інтереси кожного з них про тилежні. Тому той контрагент, який отримав можливість вибирати вигідну для себе валюту, повинен надати своєму партнеру по угоді будь-яку іншу поступку в контракті. По-друге, очікування або прогнози зміни валютних курсів мо жуть не виправдатися, і тоді потенційні вигоди перетворю ються на збитки.
У такому разі використовується інший метод, а саме: особ ливо ефективний метод «внутрішньокорпораційного клірингу». Останній функціонує в такий спосіб. Кожного місяця всі філії повідомляють головній фірмі про суми, що приєднуються до платежу й одержання по внутрішньокорпораційних угодах. У фінансовому відділі головної фірми здійснюється залік взаєм них платежів і централізовані виплати приватним кредиторам. У середньому залік взаємних платежів складає на сьогодні 40-45% внутрішньокорпораційного платіжного обороту міжна родної корпорації.
Третій метод стосується так званих захисних, або ревальваційних застережень, угод. Такі договірні угоди мають дві взає мозалежні цілі. По-перше, передбачаючи можливість зміни умов контракту в процесі його виконання, вони нейтралізують валютний ризик. По-друге, контрагенти надають один одному поступки за одними параметрами, одержують переваги за інши ми. У результаті підвищується загальна ефективність міжнарод них розрахунків.
Четвертим, одним із найбільш ефективних сучасних внутрішніх ме тодів управління валютними ризиками є маніпулювання тер мінами розрахунків. Така тактика містить два підходи до ви конання платіжних зобов'язань: прискорення (випередження) і уповільнення (відставання) платежів, або «лідз енд легз». На практиці метод маніпулювання термінами розрахунків діє та ким чином. Якщо очікується зниження курсу валюти плате жу стосовно національної валюти, то боржнику (імпортеру, по зичальнику тощо) вигідно затримати платежі, якщо очікується підвищення - необхідно прискорити платежі.
Приклад. Ціна контракту складає 200 тис. дол. США, причому курс на дату підписання контракту складав 1,5808 доларів за один фунт. Контракт містив умову (застереження), що припускала розмірну зміну суми платежу за згодою в доларах у разі зміни курсу американського долара до фунта стерлінгів на момент здійснення платежу по відношенню до зафіксованого в контракті.
Так, коли на момент платежу курс складав 1,5316 доларів за один фунт, проводилася корекція ціни для визначення реальних платежів у такий спосіб:
200 000 • 1,5316/1,5808 = 193775 тис. дол. США
Валютні ризики виникають, як правило, якщо мають місце відкриті валютні позиції, тобто розбіжність вимог і зобов'язань корпорацій з міжнародних платежів. При цьому важливо підкреслити, що компанія (банк), яка має відкриту валютну позицію, ризикує понести збитки при певній зміні валютних курсів або може отримати додатковий прибуток при іншому варіанті зміни обмінних курсів. Прибуток виникає при чистій «короткій» позиції (зобов'язання, або продаж даної валюти, пе ревищують вимоги, або її покупку), якщо курс даної валюти знизиться до моменту розрахунку і сума платежу зменшиться пропорційно падінню курсу валюти платежу; збитки - якщо курс валюти підвищиться, і сума платежу зросте.
При чистій «довгій» позиції (вимоги, або продаж даної ва люти перевищують зобов’язання, або її продаж) наслідки та ких угод будуть зворотними. Щоб уникнути валютних ризиків, необхідно використовувати такий метод захисту, як регулюван ня валютних позицій, перевага якого порівняно з іншими по лягає в тому, що він не потребує додаткових витрат на страху вання валютного ризику. А при вдалому або професійно правильному застосуванні цього методу можна досягти майже повної нейтралізації валютного ризику. Даний метод здійснюєть ся потрійним способом.
По-перше, не допускати відкритих позицій або закривати валютні позиції, тобто домагатися рівноваги «довгих» і «корот ких» позицій по кожній валюті.
По-друге, встановлення певних лімітів (норм) відкритих позицій. Такі ліміти' встановлює кожний економічний суб'єкт, але при цьому орієнтується на ліміти відкритих позицій, вста новлені центральним банком.
По-третє, здійснення структурного балансування валютних резервів, активів і пасивів, суть якого полягає у формуванні такої структури активів і пасивів, що дозволяє перекривати збитки від зміни валютного курсу доходами, одержуваними від цієї ж зміни по інших валютних позиціях даної компанії.
Особлива роль в управлінні валютними ризиками належить такому методу, як регулювання ліквідністю компаній, банків та інших економічних суб'єктів. Таке регулювання включає: чіткий облік, планування і прогнозування грошових потоків; послідовне скорочення ризикових періодів і грошових сум, що піддають ся ризикам; підвищення ефективності і відповідальності управ лінського апарату тощо. Система регулювання корпоративної ліквідності вимагає дотримання певних принципів, серед яких виділяються такі:
1)мати «сильні валюти» в активах при довгій позиції, а «слабкі» валюти - у пасивах при короткій позиції;
Перейдемо до розгляду «зовнішніх» методів управління валют ним ризиком. Вони істотно відрізняються від «внутрішніх» методів.
По-перше, «зовнішні» методи спрямовані не на запобіган ня валютного ризику, а на його зменшення, тобто на зниження грошових втрат від виявленого валютного ризику.
По-друге, «зовнішні» методи покликані перенести валютний ризик на інші інститути, які є учасниками відповідних фінан сових операцій (банки, страхові компанії). Головна роль тут належить державним інститутам, які здійснюють регулювання валютного ризику, що є засобом заохочення зовнішньоеконо мічної діяльності національних компаній.
По-третє, ці методи належать до системи ринкового хеджування, або страхування валютних ризиків.
До основних зовнішніх методів управління валютними ри зиками належать такі:
* термінові (форвардні) операції, а також їх різновиди (похідні) - фінансові ф'ючерси, опціони і валютні свопи;
ведення рахунків в іноземній валюті;
запозичення й інвестування в іноземній валюті;
рівнобіжні кредити;
використання різних форм розрахунків по зовнішньоеко номічних операціях.
При здійсненні трансграничних злиттів і поглинань міжна родні корпорації використовують дві основні форми розра хунків: безпосередньо в грошовій формі і на основі обміну акціями між компаніями.
Приклад
«Вlack & Dесtеr» - одна з міжнародних корпорацій, що активно протидіють економічному (у тому числі валютному) ризику. В основі стратегії «Вlack & Dесtеr» лежить гнучке розміщення виробничих потужностей. Компанія може переміщувати виробництво з однієї країни до іншої і, таким чином, встановлювати максимально конкурентоспроможні ціни.
«Вlack & Dесtеr» здійснює виробництво у більш ніж 10 регіонах світу - в Європі, Австралії, Мексиці і Японії. Більше 50% виробничих підприємств компанії розміщені за межами Північної Америки. Хоча кожне з них з метою економії за рахунок масштабів зосереджено на виробництві одного-двох продуктів, їх функції значною мірою дублюються. У цілому потужності підприємств компанії використовуються не більше як на 80%, а значить, більшість з них здатні швидко переключитися на виробництво іншої продукції або додаткового продукту. Це дає можливість внести до процесу виробництва зміни, яких вимагає коливання валютного курсу. Наприклад, після знецінення долара в другій половині 1980-х років обсяг імпорту в США із закордонних філій корпорації скоротився, а обсяг експорту американських філій до інших країн зріс.
За даними компанії, здатність переміщувати виробництво у відповідь на коливання валютних курсів є джерелом конкурентної переваги. Ще на початку 1990-х років «Вlack & Dесtеr» знаходилася в значно вигіднішому довгостроковому конкурентному положенні, ніж один з її головних конкурентів на ринку електроприборів - японська фірма «Мakita Еlесtronic Works, Ltd.», оскільки виробничі операції останньої на 90% разміщувалися в Японії, а фірма активно експортувала продукцію до США. Хоча «Мakita Еlесtronic Works, Ltd.» могла виграти у разі знецінення ієни, у періоди подорожчання японської валюти доходи компанії зменшувалися. На відміну від цього американськая компанія менше сприйнятлива до подорожчання долара.
Гін Чарльз В.Л. Міжнародний бізнес: конкуренція на глобальному ринку.
Роль і питома вага другої форми останнім часом значно зростає. Так, у 1999 році частка ЇЇ в загальній сумі угод по міжнародних злиттях і поглинаннях досягла рівня 36,3% (по рівняно з 10,6% у 1997 р. і 2% - 1987). Це пояснюється тим, що, по-перше, злиття на підставі обміну акціями відбувають ся в основному між великими корпораціями, вартість цінних паперів яких не може викликати сумніву. Сума таких угод вели ка, звідси й лідерство другої форми фінансування міжнарод них злиттів і поглинань. По-друге, основна частина трансгра ничних операцій (у тому числі на основі обміну акціями) припадає на розвинуті країни, де функціонують величезні, ди-версифіковані фондові ринки. Незначна частка другої форми розрахунків у країнах, що розвиваються, і країнах перехідної економіки (менше 2%) пов'язана саме з низьким рівнем роз витку фондових ринків у них (табл. 8.4).
Крім розглянутих форм, нині виділяються ще дві форми розрахунків з міжнародних надбань економічних об'єктів. По-перше, придбання економічних об'єктів у тій або іншій країні за рахунок (у рахунок) частини зовнішнього боргу країни-рецигає-нта. Особливо «упішно» така форма поглинань діє з 80-х років у країнах, що розвиваються. Це пов'язано із загостренням проблеми зовнішнього боргу і кризою неплатежів. Механізм простий: викуп ляючи певну суму боргу, інвестор отримує на цю суму економічні об'єкти. Вигода для інвестора: ціна боргових зобов'язань, що вику повуються, досить низька. Наприклад, за кожен долар заборгова ності іноземні інвестори платили в Аргентині у липні 1985 року 60-65 центів, у серпні 1987 - 43-45; у Бразилії - 75-81 і 45-47 відповідно; у Перу - 45-50 і 9-16 центів і тд. [9, 99]. У Китаї, кор порація «Моrgаn Stanley» викупила у місцевої компанії борги по 8 центів за 1 дол., або 1,2 млрд. дол. США безнадійних боргових зобов'язань за 100 млн. дол. [11, 42].
Особливість першого методу полягає в тому, що в такий спосіб економічні суб'єкти, використовуючи термінові операції,
Таблиця 8.4
Форми розрахунків по транскордонним злиттях і поглинаннях [14, 239]
|
Роки |
Усього |
Увесь світ |
Розвинуні країни |
Країни, що розвиваються |
Країни цеє |
||||
|
грошові |
обмін акціями |
грошові |
обмін акціями |
грошові |
обмін акціями |
грошові |
обмін акціями |
||
|
Сума, млрд. дол. США |
|||||||||
|
1987 |
74,5 |
71,6 |
1,5 |
71,0 |
0,4 |
0,6 |
1,1 |
- |
- |
|
1999 |
720,1 |
458,7 |
261,4 |
383,8 |
260,8 |
64,0 |
' 0,5 |
9,1 |
- |
|
Кількість угод |
|||||||||
|
1987 |
862 |
813 |
8 |
768 |
7 |
45 |
1 |
- |
- |
|
1999 |
6233 |
6079 |
154 |
4564 |
39 |
1033 |
9 |
477 |
3 |
перекладають валютний ризик на інших суб'єктів валютних ринків (банки, страхові компанії тощо); останні готові взяти на себе валютний ризик за певну винагороду.
Важливим методом нейтралізації валютного ризику є веден ня рахунків в іноземній валюті. Захист від валютного ризику або зниження збитків від нього полягає в тому, що конверсія в національну (або іншу) валюту відкладається до кращої наго ди, коли певним чином зміниться обмінний курс даних валют.
В умовах високого і всезростаючого темпу інтернаціоналі зації господарських зв'язків, особливо транснаціоналізації підприємницької діяльності компанії, у першу чергу міжнародні, використовують такий метод нейтралізації валютного ризику, як рівнобіжні, або компенсаційні, кредити. Суть таких кредитів полягає в тому, що вони надаються різнонаціональними ком паніями місцевим філіям (дочірнім фірмам), які контролюють ся іноземними корпораціями, у місцевій валюті. Наприклад, українська компанія надає українській філії німецької корпорації кредит у гривнях, а вона, у свою чергу, дає еквівалентний кре дит німецькій філії даної української компанії в німецьких мар ках. Інвестувавши отримані кошти у виробництво й одержав ши прибуток, філії розплачуються за своїми зобов'язаннями місцевою валютою. Ризик, таким чином, нейтралізується завдя ки тому, що виключається необхідність здійснювати конверсійні операції за вимогами і зобов'язаннями.
В якості «зовнішніх» методів страхування від валютних ри зиків (крім перерахованих) можуть використовуватися такі засоби, як лізингові, факторингові, форфейтингові операції, утворення спільних страхових фондів тощо.
PAGE 5